Упродовж століть багато хто відійшов із цього світу в розчаруванні та неохоче, і багато хто прийшов у нього з надією та вірою. Я влаштував так, щоб багато хто прийшов, і багатьох відіслав геть. Безліч людей пройшло через Мої руки. Багато духів було скинуто в підземне царство, багато хто жив у плоті, багато хто вмирав і відроджувався на землі. Але ніхто з них ніколи не мав можливості насолоджуватися благословеннями сьогоднішнього Царства. Я дав людині так багато, але вона мало здобула, адже навала сатанинських сил позбавила її можливості користуватися всіма Моїми багатствами. Їй пощастило лише поглянути на них, але вона так ніколи й не змогла уповні ними насолодитися. Людина так і не відкрила скарбницю у своєму тілі, щоб отримати небесні багатства, і тому вона втратила благословення, які Я їй дарував. Хіба дух людини не є саме тим даром, який поєднує її з Моїм Духом? Чому людина ніколи не залучала Мене своїм духом? Чому вона наближається до Мене у плоті, однак не здатна зробити це в дусі? Хіба Моє справжнє обличчя – це обличчя плоті? Чому людина не знає Моєї сутності? Невже в дусі людини справді ніколи не було й сліду Мене? Невже я цілковито зник із духу людини? Якщо людина не входить у духовний світ, як може вона збагнути Мої наміри? Чи є в очах людини те, що може безпосередньо проникнути в духовний світ? Багато разів Я закликав людину Своїм Духом, проте людина поводиться, наче вколота Мною: дивиться на Мене звіддаля, у великому страху, що Я поведу її в інший світ. Багато разів Я запитував у духа людини, проте вона залишається у повному забутті, глибоко перелякана, що Я ввійду в її дім та скористаюся можливістю позбавити її всього майна. Тому вона зачиняє Мене знадвору, залишаючи Мене перед холодними, щільно замкненими дверима. Багато разів людина падала, і Я спасав її, однак, прийшовши до тями, вона відразу полишає Мене і, не зворушена Моєю любов'ю, дивиться на Мене насторожено; Я так ніколи й не відігрів серця людини. Людина – це беземоційна, холоднокровна тварина. Навіть попри те, що її зігрівають Мої обійми, її це ніколи глибоко не зворушувало. Людина подібна до гірського дикуна. Він ніколи не цінував Моєї турботи про людство. Він не хоче наближатися до Мене, воліючи жити серед гір, де йому загрожують дикі звірі, – і все ж він не хоче знайти у Мені притулок. Я не примушую нікого: Я просто виконую Свою роботу. Настане день, коли посеред могутнього океану людина перепливе на Мій бік, щоб мати можливість насолодитись усіма багатствами на землі та залишити позаду ризик бути поглиненою морем.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божі слова до цілого всесвіту, Глава 21»