Як тобі найбільше годиться шукати, йдучи шляхом сьогодення? Якою людиною ти мусиш себе бачити у своєму пошуку? Тобі належить дізнатися, як слід ставитися до всього, що випадає на твою долю сьогодні, – чи то випробування, чи то тяготи, чи то нещадна кара та прокляття. Стикаючись з усім цим, ти мусиш ретельно обмірковувати кожен випадок. Чому Я це кажу? Я кажу це, бо те, що випадає на твою долю сьогодні, – це, зрештою, короткочасні випробування, які повторюються знов і знов; можливо, для твого духу вони не надто обтяжливі, і тому ти пускаєш усе на самоплив, не вбачаючи в цих випробуваннях дорогоцінного надбання в пошуку прогресу. Який же ти бездумний! Настільки, що ставишся до цього дорогоцінного надбання так, наче до хмари, що пропливає перед твоїми очима, і не дорожиш цими сильними ударами, які раз у раз обрушуються на тебе, – ударами короткими, які здаються тобі майже невагомими, – а натомість дивишся на них із холодною відстороненістю, не приймаючи їх близько до серця, і ставишся до них лише як до випадкових ударів. Ти такий гордовитий! До цих лютих нападів – нападів, подібних до бур, що раз у раз обрушуються на тебе, – ти ставишся лише з легковажною зневагою; іноді ти ще й навіть холодно посміхаєшся, виявляючи цілковиту байдужість, адже ти жодного разу не замислювався над тим, чому ти постійно терпиш такі «нещастя». Може, Я вкрай несправедливий до людини? Може, Я тільки те й роблю, що чіпляюся до тебе? Навіть якщо проблеми з твоїм світосприйняттям можуть бути не настільки серйозними, як Я описав, ти своєю зовнішньою холоднокровністю вже давно намалював точний портрет свого внутрішнього світу. Мені немає потреби говорити тобі, що в глибинах твого серця приховано тільки одне: груба лайка та слабкі, ледь помітні для інших сліди смутку. Оскільки ти вважаєш украй несправедливим те, що на твою долю випали такі випробування, ти проклинаєш; а оскільки ці випробування змушують тебе відчувати спустошеність світу, ти сповнюєшся тугою. Замість того, щоб побачити в цих постійних ударах і актах дисциплінування найкращий захист, ти бачиш у них безглузді неприємності, послані Небом, або ж справедливу відплату тобі. Який же ти невіглас! Ти безжально заключаєш добрі часи в темряву; ти раз у раз сприймаєш чудові випробування й акти дисциплінування як напади своїх ворогів. Ти не вмієш пристосовуватися до свого середовища, а ще менше хочеш спробувати це зробити, бо не хочеш нічого здобути від цих постійних і, як на тебе, жорстоких кар. Ти не намагаєшся ні шукати, ні досліджувати, а просто, скорившись своїй долі, йдеш туди, куди вона тебе веде. Те, що може тобі здаватися жорстокими актами виправлення, не змінило твого серця й не заволоділо ним; навпаки, це встромляє тобі в серце ніж. Ти вбачаєш у цій «жорстокій карі» лише свого ворога в цьому житті, і тому ти нічого не здобув. Ти такий самовдоволений! Рідко коли ти віриш, що терпиш такі випробування через власну мерзенність; натомість ти вважаєш себе нещасним і ще й кажеш, що Я постійно до тебе чіпляюся. А тепер, коли справа набула такого оберту, як багато ти насправді знаєш про те, що Я говорю та роблю? Не думай, що ти вундеркінд від природи, лише трохи нижчий за небеса, але нескінченно вищий за землю. Ти аж ніяк не розумніший за інших – можна сказати, що це навіть мило, наскільки ти дурніший за будь-кого з людей на землі, наділених розважливістю, бо ти про себе занадто високої думки та ніколи не мав почуття меншовартості, неначебто бачиш Мої дії наскрізь аж до найменших подробиць. Насправді ж ти – той, кому в корені бракує розважливості, бо ти не маєш жодного уявлення про те, що Я збираюся зробити, і ще менше знаєш про те, що Я роблю зараз. І тому Я кажу, що ти не рівня навіть старому землеробу, який трудиться в полі, землеробу, який не має жодного уявлення про людське життя, а все ж, обробляючи землю, покладається лише на благословення Неба. Ти ні на мить не замислюєшся над своїм життям, геть нічого не знаєш про славу, а тим більше не маєш жодного знання про себе. Ти настільки «вищий за все це»!

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, що не вчаться та залишаються невігласами: хіба вони не звірі?»