Ті, хто вірить у Бога, повинні йти шляхом віри згідно зі словом Божим та Його вимогами. Віряни повинні поводитися згідно з істиною. Якщо люди не мають істини й живуть сатанинською філософією, зрештою вони не досягнуть позитивного результату або кінця. Тільки слово Боже є вічною незмінною істиною. Якщо вірянин не живе за словом Божим або його поведінка не відповідає істині, то він ще сліпіший за світських людей, він безнадійно сліпий. Розум багатьох людей, які досягають певних успіхів на будь-якій ниві у світському житті й стають знаменитими, затуманюється славою та вдачею, і вони складають надто високу думку про себе. Насправді захоплення, похвала, схвалення та визнання інших людей – це тільки тимчасові почесті. Вони не уособлюють життя та в жодному разі не означають, що людина йде правильним шляхом. Це не більше ніж тимчасові почесті та слава. Що то за слава? Вона реальна чи порожня? (Порожня.) Вона як летючі зірки, які промайнуть і зникають. Після досягнення такої слави, почестей, оплесків, лаврів та похвал люди все одно повинні повернутися в реальне життя й жити так, як вони мають жити. Деякі люди не здатні це побачити й бажають, щоб ці речі залишалися з ними назавжди, але це нереально. Люди хочуть жити в таких обстановці та атмосфері через відчуття, яке вони в них викликають; вони хочуть насолоджуватися цим відчуттям вічно, і якщо в них не виходить, то вони починають іти неправильним шляхом. Щоб притупити свої відчуття, дехто вдається до різних методів, зокрема, до пияцтва та зловживання наркотиками. Саме так люди, які живуть у сатанинському світі, ставляться до слави та багатства. Щойно людина стає відомою та отримує якусь славу, вона схильна втрачати орієнтацію й не знає, як їй слід чинити й що робити. Такі люди витають у хмарах і не можуть спуститися на землю, а це небезпечно. Чи траплялося вам колись бути в такому стані або виявляти таку поведінку? (Так.) Чому це відбувається? Це відбувається тому, що люди мають розбещений характер: вони надто пихаті, надто зарозумілі, не можуть встояти перед спокусою чи похвалою, не прагнуть до істини й не розуміють її. Вони вважають себе унікальними просто через невелике досягнення або здобуту славу, вірять, що стали великими людьми чи супергероями. Маючи всю цю славу, багатство й популярність, вони вважають злочином бути невисокої думки про самих себе. Люди, які не розуміють істину, схильні бути високої думки про себе завжди та скрізь. Якщо їхня думка про себе надто висока, чи легко їм знову спуститися на землю? (Ні.) Люди, які мають хоч дещицю здорового глузду, не почнуть високо себе оцінювати без причини. Коли вони ще нічого не досягли, їм нема чого запропонувати й ніхто в групі не звертає на них уваги, то вони не можуть бути високої думки про себе, навіть якби хотіли. Вони можуть бути трохи зарозумілими й самозакоханими або вважати, що вони якоюсь мірою талановиті чи кращі за інших, але вони не схильні до високої думки про себе. За яких обставин люди починають високо цінувати себе? Коли інші люди вихваляють їх за якісь досягнення. Вони думають, що вони кращі за інших, що інші люди звичайні й нічим не примітні, що тільки вони мають статус і не знаходяться в одному класі або на одному рівні з іншими людьми, що вони вищі за них. Саме так вони починають зазнаватися. І вони вірять, що їхня висока думка про себе цілком виправдана. Як вони це собі уявляють? Вони вірять: «У мене є унікальна сила, рівень та мізки, і я готовий прагнути до істини. Я вже чогось досяг: я вже здобув собі добре ім’я, і моя репутація й цінність вищі, ніж у інших людей. Отже, я, безперечно, виділяюся з натовпу, і на мене всі рівняються, тому моя висока думка про себе виправдана». Саме так вони думають, і зрештою їхня висока самооцінка стає звичною і само собою зрозумілою. Вони вважають, що це, безумовно, правильно й логічно. Якщо ж вони не є високої думки про себе, то почуваються незатишно, їм здається, що вони недооцінюють себе й не дотягують до схвалення інших людей; тому вважають природним оцінювати себе високо. Які наслідки такої високої думки про себе? (Вони більше не будуть добре співпрацювати з іншими, а хочуть робити все по-своєму.) Це один із аспектів їхньої поведінки. Що ще? (Вони перестають бути практичними, більше не прагнуть просування у своїй галузі роботи й надто покладаються на те, що в них уже є.) (Вони відмовляються підкорятися ситуаціям, які їм не подобаються.) Чому вони відмовляються підкорятися? Чи підкорялися вони раніше? (Раніше їм не вистачало підстав для нахабства, вони вміли стримуватися й обмежувати себе, тому якоюсь мірою могли підкорятися. Але тепер вони відчувають, що у них є можливості та вміння, і вони відрізняються від інших, тому вони вважають, що можуть диктувати свої умови й відмовляються підкорятися.) Вони відчувають, що не такі, як раніше, що вони мають статус і популярність, тож не повинні легко підкорятися іншим. Якби вони це зробили, це не личило б їхньому статусу і вони не виправдовували б своє ім’я. Їм здається, що вони мають право сказати «ні» та відмовитися підкорятися іншим. Яку ще поведінку вони демонструють? (Якщо їхнє становище стає важким, вони можуть навіть уподібнитися до Павла, кажучи: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7-8), і починають домовлятися з Богом про умови, забуваючи, що вони є створеними істотами.) Вони забувають, хто вони такі. Як ви думаєте, чи добре це, коли людина високої думки про себе? (Ні.) Але чому люди є високої думки про себе? (Через свій внутрішній сатанинський характер.) Сатанинського характеру не можна уникнути, і це, безумовно, корінь проблеми. Які ще є причини? Поговорімо про практичні причини. (Люди надають надто великого значення своїм досягненням, ставлячись до них так, начебто вони так само важливі, як і саме життя. Тому вони завжди радіють своєму успіху, що призводить до стану самовдоволення, з якого вони вже не можуть вийти.) У цьому вся суть. Це пов’язано з тим, якою є мета людей і чого вони прагнуть у своєму серці, а також який шлях вони обирають. Багато людей вважає, що в них є духовний стан, якщо вони можуть виконувати певні рутинні завдання та певні обов’язки, які потребують спеціальних технічних знань. Що майстерніша, винятковіша й досконаліша їхня робота, то більше вона доводить, що вони мають реальність, люблять Бога й покірні Йому. Вони вважають це своїм життям. Вони, звичайно, дорожать цим і прагнуть цього як мети свого життя, але їхні мета й напрямок неправильні, як і їхній шлях. Ба більше, в основі цього лежить хибне розуміння людьми життя, прагнення до істини й того, що означає мати реальність істини. Коли розуміння людей хибне, їхні знання та остаточні оцінки чогось також, напевне, хибні. Якщо твоє розуміння хибне, то й твоє прагнення також, напевне, хибне. Внаслідок цього обраний тобою шлях, безумовно, буде проблематичним, а твій життєвий напрямок та цілі також будуть хибними.

Всім відомо, що людині негоже бути про себе високої думки тільки тому, що вона змогла досягти певних результатів у своєму обов’язку. То чому ж люди все ще схильні високо оцінювати себе? Частково це пов’язано з гордістю та поверховістю людей. Чи є інші причини? (Це відбувається тому, що люди не усвідомлюють, що це Бог веде їх до досягнення цих результатів. Вони вважають, що заслуговують на все це й мають всі можливості, тому вони високої думки про себе. Насправді без Божої роботи люди нічого не можуть зробити, але вони цього не бачать.) Це твердження є правильним, і воно також є найголовнішим у цьому питанні. Якщо люди не знають Бога й не мають Святого Духа, який їх просвічує, вони завжди вважатимуть себе здатними на все. Тому, якщо вони мають необхідні засоби, вони можуть стати зарозумілими й високо цінувати себе. Чи здатні ви відчувати Боже керівництво й просвітництво Святого Духа під час виконання свого обов’язку? (Так.) Якщо ви здатні відчувати роботу Святого Духа, але все одно високо цінуєте себе й вважаєте, що маєте реальність, що ж тоді відбувається? (Коли наше виконання обов’язку принесло певні плоди, ми думаємо, що половина заслуги належить Богу, а половина – нам. Тоді ми безмежно розширюємо свою співпрацю, думаючи, що не було нічого важливішого за цю співпрацю, і що Боже просвітління було б неможливе без неї.) Отже, чому Бог просвітив тебе? Чи може Бог просвітити й інших людей? (Так.) Коли Бог просвіщає когось, це відбувається по милості Божій. А якою є крихта співпраці з твого боку? Це твоя заслуга чи це твій обов’язок і зобов’язання? (Це наш обов’язок і зобов’язання.) Коли ти усвідомлюєш, що це твій обов’язок і зобов’язання, тоді в тебе правильний стан розуму, і ти не думатимеш про намагання поставити собі це в заслугу. Якщо ти завжди думаєш: «Це мій внесок. Чи було б можливим Боже просвітління без моєї співпраці? Це завдання вимагає співпраці з боку людини; наша співпраця становить основну частину цього досягнення», тоді ти помиляєшся. Як би ти співпрацював, якби Святий Дух не просвітив тебе та якби ніхто не поспілкувався з тобою про принципи істини? Ти б не знав, чого вимагає Бог, і не знав би шляху практики. Навіть якби ти хотів коритися Богові та співпрацювати, ти б не знав, як це робити. Хіба ця твоя «співпраця» – не просто пусті слова? Без істинної співпраці ти дієш лише відповідно до власних ідей – чи може в цьому разі виконуваний тобою обов’язок відповідати стандарту? Зовсім ні, що вказує на нагальне питання. Яке ж це нагальне питання? Який би обов’язок не виконувала людина, досягнення нею результатів, виконання нею свого обов’язку відповідно до стандарту та отримання нею Божого схвалення залежать від дій Бога. Навіть тоді, коли ти виконуєш своє зобов’язання та свій обов’язок, якщо Бог не працюватиме, якщо Бог не просвіщатиме й не спрямовуватиме тебе, ти не знатимеш свого шляху, свого напрямку або своїх цілей. До чого це призводить у кінцевому підсумку? Протрудившись увесь цей час, ти не виконаєш належним чином свій обов’язок і не здобудеш істину або життя – усе це буде марно. Отже, виконання свого обов’язку на належному рівні, навчання своїх братів і сестер та отримання Божого схвалення – усе це залежить від Бога! Люди можуть робити лише те, на що вони особисто здатні, що вони мають робити та що знаходиться в межах притаманних їм можливостей – не більше того. Зрештою, тоді ефективне виконання твоїх обов’язків залежить від керівництва Божими словами та просвітління та керівництва Святим Духом; тільки тоді ти зможеш зрозуміти істину й виконати Боже доручення відповідно до шляху, який Бог тобі дав, і принципів, які Він установив. Це Божі благодать і благословення, і якщо люди не бачать цього, вони сліпі. Незалежно від того, яку роботу людина виконує в Божому домі, яким має бути результат? Одна його частина повинна полягати в тому, щоб свідчити про Бога й поширювати Євангеліє, а інша частина – в тому, щоб навчати братів і сестер та приносити їм користь. Потрібно прагнути досягнути результатів в обох областях. Які б обов’язки ти не виконував у Божому домі, чи зможеш ти досягти хоч якихось результатів без Божого керівництва? Точно ні. Можна сказати, що без Божого керівництва те, що ти робиш, по суті, марне. З роками, коли ви продовжуєте виконувати свій обов’язок, що більше ви виконуєте цей обов’язок, то більше наближаєтеся до вимог Бога, то більше розумієте Його наміри й то більше осягаєте принципи. Як це все досягається? (Під Божим керівництвом.) Який «внесок» насправді можуть зробити люди без Божого керівництва та просвітління Святого Духа? Частина їхнього «внеску» — це людські уявлення. Іноді люди виконують обов’язок за своїми уявленнями, думаючи, що таким чином вони можуть свідчити про Бога. Однак вони досягають протилежного результату. Те, що в них виходить, не тільки не відповідає бажаному результату свідчення про Бога, але, навпаки, виявляється нереальним і непрактичним, просто плодом людських уявлень та домислів, що зрештою зневажає Бога. Інша його частина – людські переконання. Люди часто діють, виходячи з власних переконань, і вірять, що їхні переконання відповідають істині. Коли вони діють відповідно до своїх переконань, то думають, що отримують схвалення від інших і прославляють Бога. Як наслідок, вони роблять багато чого на основі власних переконань, і не тільки не досягають бажаного результату свідчення про Бога, а радше вводять інших в оману, змушуючи їх приймати ці переконання за істину. Це не тільки не дає їм підкорятися Богу, але й призводить до неправильного розуміння, підозр, засудження Бога та хули на Нього. Ось які наслідки дій, заснованих на власних переконаннях, та поширення цих переконань. Коли людям не вистачає розуміння істини, у своїх діях вони покладаються на уявлення та переконання. Крім уявлень та переконань, ще одним аспектом «внеску» людей є людські знання. Отримавши велику кількість знань у різних сферах, вони використовують ці знання, щоб оцінювати вимоги Бога, міркувати, що таке істина, та самим судити про те, як виконувати свій обов’язок та відповідати намірам Бога. Яким є результат таких дій? Вони, звичайно, суперечать намірам Бога, тому що людські знання суперечать і протистоять істині. Коли люди виконують свій обов’язок, ґрунтуючись на людських знаннях, яку ситуацію це створює в церкві? Люди починають обожнювати знання та змагатися одне з одним, щоб побачити, хто більше знає, хто прочитав більше книг або хто має вищу наукову кваліфікацію. Це те, що вони люблять порівнювати. Коли така ситуація виникає всередині церкви, чи це якось стосується того, що люди використовують людські знання для служіння Богу й свідчення про Нього? Звичайно, стосується. Якими є наслідки використання знань для виконання свого обов’язку та свідчення про Бога? Це призводить до уподобання людських знань, а не любові до істини, що відводить людей на шлях прагнення до людських знань. Це неправильно й призводить до повного відхилення від істинного шляху. Неважливо, що людина використовує для того, щоб свідчити про Бога й служити Йому, – уявлення, переконання чи людські знання – жоден із цих підходів не дозволить досягти бажаного результату: допомогти людям пізнати Бога й підкоритися Йому. Навпаки, це може завадити людям звернутися до Бога. Тому використання уявлень, переконань або людських знань для того, щоб свідчити про Бога, – це свого роду опір Богові. Це порушує роботу Бога й заважає їй, і Бог не схвалює такі дії.

Людські уявлення, переконання та знання – все це аспекти зі сфери думок. З одного боку, людські вчинки ґрунтуються на її власних думках і поглядах, а з іншого – на її розбещеному характері, який відіграє вирішальну роль. Якщо люди не розуміють істину, не знають себе, не приймають і не практикують істину, не здатні підкоритися Богу та істині, то на чому вони ґрунтують виконання свого обов’язку? Вони діють на підставі своєї зарозумілості, брехливості, злості, порочності й непоступливості, які є аспектами їхнього розбещеного характеру. Які наслідки виконання свого обов’язку на підставі такого розбещеного характеру? (Люди не можуть гармонійно співпрацювати з іншими, вони можуть порушити роботу церкви та завадити їй.) Про ці наслідки необхідно знати. Кожен робить те, що хоче, не практикуючи істину. Кожна людина чинить по-своєму, діючи незлагоджено і вносячи розлад і безладдя. Робота, яку можна було добре виконати, стає хаотичною та безладною. Це нічим не відрізняється від того, що відбувається серед безбожників. Яка атмосфера переважає в лігві сатани – чи то в суспільстві, чи в офіційних колах? Які методи там популярні? Ви повинні мати про них певне уявлення. Які принципи та орієнтири їхніх дій? Кожен є сам собі законом; кожен іде своїм шляхом. Вони діють у своїх інтересах та роблять, що їм заманеться. Останнє слово за тим, хто має владу. Вони ні трохи не думають про інших. Вони просто роблять, що хочуть, прагнучи слави, вигоди та статусу, і діють виключно згідно з власними уподобаннями. Щойно вони одержують владу, вони відразу ж починають використовувати цю владу над іншими. Якщо ти їх ображаєш, їм хочеться влаштувати тобі веселе життя, тоді ти не здатен нічого зробити й тобі доводиться пропонувати їм подарунки. Вони злісні, як скорпіони, готові порушувати закони й урядові постанови та навіть коїти злочини. Вони на все це здатні. Ось яка темна й зла атмосфера панує в лігві сатани. Отож Бог прийшов, щоб урятувати людство, дозволити людям прийняти істину, зрозуміти істину, звільнитися від рабства та влади сатани. Якщо ви не приймаєте й не практикуєте істину, хіба ви досі не живете під впливом сатани? У такому разі, чим ваш нинішній стан відрізняється від стану диявола сатани? Ви змагалися б так само, як безбожники. Ви билися б так само, як безбожники. З ранку до вечора ви щось задумували б, складали б плани, заздрили б та сперечалися. У чому корінь цієї проблеми? У тому, що люди мають розбещений характер і живуть згідно із цим розбещеним характером. Царство розбещеного характеру – це царство сатани; розбещене людство живе сатанинським характером, і ніхто не є винятком. Тому не слід думати, що ти занадто гарний, занадто лагідний або занадто чесний для того, щоб брати участь у боротьбі за владу та прибуток. Якщо ти не розумієш істину й тебе не веде Бог, то ти, звичайно, не є винятком, і ти в жодному разі, в силу своєї простодушності, доброти чи молодості, не втримаєшся від участі в боротьбі за славу та прибуток. Насправді ти також будеш прагнути до слави, вигоди та статусу, якщо буде така можливість та дозволять обставини. Прагнення до слави та прибутку – це характерна поведінка людей, які мають злу природу сатани. Ніхто не є винятком. Усе розбещене людство живе заради слави, прибутку й статусу й заплатить будь-яку ціну у своїй боротьбі за ці речі. Це стосується всіх, хто живе під владою сатани. Тому кожен, хто не сприймає або не розуміє істину, хто не здатний діяти згідно з принципами, живе сатанинським характером. Сатанинський характер уже панує над твоїми думками й контролює твою поведінку; сатана повністю захопив тебе й підкорив своєму контролю, і якщо ти не приймеш істину й не залишиш сатану, ти не зможеш вирватися. Тепер, виконуючи свій обов’язок у домі Божому, ти в чомусь слухняний, у чомусь упертий, у чомусь серйозний, маєш деяке почуття відповідальності, можеш відкинути турботу про власний статус, часто здатен утриматися від суперництва, можеш поступатися іншим, гармонійно співпрацювати з іншими, а також можеш шукати та чекати, коли стикаєшся з чимось, чого не розумієш. Як ти досяг такого ставлення та поведінки? Це безпосередньо пов’язано з Божим забезпеченням, керівництвом та поливом. Усе це є наслідком численних слів, сказаних Богом. В іншому випадку, навіть якщо в людини є хороші якості, вона не зможе знайти чи зрозуміти істину. Якби Бог не прийшов, щоб висловити ці істини, куди б люди пішли шукати істину? З дитинства люди здобувають освіту й багато років ходять до школи, але чи засвоїли вони істину? Анітрохи. Люди захоплюються знаменитостями й великими діячами та підносять культурні знання, але чи дізналися вони істину? Ні. Навіть прочитавши безліч книг, вони так і не дізналися істину. Насправді істини у світі взагалі немає. Тільки після того, як Бог прийшов і приніс істину та шлях до вічного життя, і після того, як люди читали Боже слово протягом кількох років, вони нарешті відкривають для себе істину. Тільки тоді вони усвідомлюють цінність та велич істини. У цей момент люди починають усвідомлювати, що в минулому їхні слова, дії та поведінка ґрунтувалися на уявленнях, переконаннях та людських знаннях. Крім цього, ними керував їхній розбещений характер. Переконання, людські знання та уявлення, якими сповнені серця людей, не є істиною. Тому люди схильні жити різними аспектами розбещеного сатанинського характеру. Вони не можуть жити за людською подобою або утримуватися від брехні, навіть якби захотіли, і їм важко зробити навіть кілька добрих справ. Ті, хто живе сатанинським характером, природно виявляють образ сатани. Їхні слова, дії та поведінка перебувають під впливом сатанинського характеру, і ніхто з них не може цього уникнути. Якщо ви здатні розпізнати цей момент, то в процесі виконання свого обов’язку, незалежно від того, чи досягаєте ви певних результатів, чи вносите певний внесок, чи демонструєте хорошу поведінку або зазнаєте певних змін, яку ментальну установку ви повинні мати? (Подяка Богу.) Ви маєте бути вдячні Богові. Вся слава належить Богові. Це зробив Бог, і людям нема чим хвалитися. У всіх людей різні рівні здібностей. Наприклад, деякі люди від природи чутливі до музичного ритму та мелодії, тоді як інші неперевершені в танці. Якими б природними талантами не володіли люди, усі ці таланти дані Богом, і хвалитися людям нема чим. Вони точно не отримали ці вроджені таланти від своїх батьків, тому що самі батьки можуть не мати цих талантів, а навіть якщо й мають, то не зможуть навчити їм своїх дітей, якщо в дітей немає природних здібностей. Тому таланти й дари, які мають люди, не мають нічого спільного з їхніми батьками. Звичайно, ці таланти не можна набути шляхом навчання. Дари та здібності, з якими народжуються люди, дані їм Богом. Вони були наперед визначені Богом. Якщо Бог зробив тебе дурним, тоді у твоїй дурості є сенс; якщо Він зробив тебе тямким, тоді у твоїй тямкості є сенс. Які б таланти Бог не дав тобі, якими б не були твої сильні сторони, яким би високим не був твій коефіцієнт розумового розвитку, у Бога відносно всього цього є мета. Усе це було наперед визначено Богом. Роль, яку ти граєш у своєму житті, і обов’язок, який ти виконуєш, були давно визначені Богом. Деякі люди бачать, що інші мають сильні сторони, яких у них немає, і відчувають невдоволення. Вони хочуть змінити ситуацію, дізнавшись більше, побачивши більше й будучи більш старанними. Але є межа того, чого може досягти їхня старанність, і вони не можуть перевершити тих, хто має обдарування та ерудицію. Незалежно від того, як сильно ти борешся, це марно. Бог визначив, яким ти будеш, і ніхто нічого не може зробити, щоб це змінити. Саме в тому, що тобі дається добре, слід докладати зусиль. Який би обов’язок тобі не підходив, це той обов’язок, який тобі слід виконувати. Не намагайся змушувати себе працювати у сферах, які виходять за рамки твого набору навичок, і не заздри іншим. У кожного є своя функція. Не думай, що можеш робити добре геть усе, або що ти досконаліший чи кращий за інших, завжди прагнучи замінити інших і виставити себе напоказ. Це розбещений характер. Є люди, які думають, що вони нічого не можуть робити добре, і що вони взагалі не мають навичок. Якщо це твій випадок, то тобі слід бути просто людиною, яка слухає та має послух у практичний спосіб. Роби те, що можеш, і роби це добре, щосили. Цього достатньо. Бог буде задоволений. Не думай завжди про те, щоб перевершити всіх, робити все краще за інших і в усьому виділятися з натовпу. Що це за характер? (Гордовитий характер.) Люди завжди мають гордовитий характер, і навіть якщо вони хочуть прагнути до істини й догоджати Богові, їм це не вдається. Перебуваючи під контролем гордовитого характеру, люди найбільш схильні збиватися зі шляху. Наприклад, є люди, які завжди намагаються хизуватися, висловлюючи свої добрі наміри замість Божих вимог. Чи похвалив би Бог таке вираження добрих намірів? Щоб уважно ставитися до Божої волі, потрібно дотримуватися Божих вимог, а щоб виконувати свій обов’язок, необхідно підкорятися Божим улаштуванням. Люди, які виражають добрі наміри, не зважають на волю Божу, а натомість завжди вдаються до нових хитрощів і виголошують пишномовні слова. Бог не просить від тебе такого ставлення. Деякі люди кажуть, що це через їхнє суперництво. Саме по собі суперництво – це щось негативне. Це виявлення – прояв – зарозумілого характеру сатани. Із таким характером ти завжди намагаєшся придушити інших, завжди намагаєшся випередити їх, завжди обманюєш, завжди намагаєшся забрати щось у людей. Ти дуже заздрісний, нікому не коришся й завжди намагаєшся виділитися з натовпу. Це призводить до біди; саме так діє сатана. Якщо ти дійсно хочеш бути прийнятним Божим творінням, тоді не женися за власними мріями. Намагатися бути вищим і більш здатним, ніж ти є насправді, задля досягнення своїх цілей – це погано. Тобі слід навчитися коритися Божому керівництву та влаштуванням, а не стрибати вище себе; тільки це демонструє розсудливість.

Якими є твої принципи поведінки? Ти мусиш поводитися відповідно до свого положення, знаходити своє правильне місце та виконувати належний тобі обов’язок; тільки така людина має розсудливість. Наприклад, є люди, які добре володіють певними професійними навичками й розуміють принципи, і їм слід брати на себе відповідальність та здійснювати остаточну перевірку у відповідній галузі; є люди, які можуть надавати ідеї та глибинне розуміння, надихаючи інших і допомагаючи їм краще виконувати свої обов’язки, – потім їм слід пропонувати свої ідеї. Якщо ти зможеш знайти відповідне місце для себе й працювати в гармонії зі своїми братами й сестрами, ти виконуватимеш свій обов’язок і поводитимешся згідно зі своїм положенням. Спочатку ти можеш поділитися тільки деякими своїми думками, але якщо ти спробуєш запропонувати ще щось і, зрештою, ти дуже стараєшся це зробити, але тобі не вдається, а коли ці думки пропонують інші люди, тобі некомфортно, і ти не хочеш їх слухати, а твоє серце болить і стискається, і ти звинувачуєш Бога й кажеш, що Бог не справедливий, – тоді це честолюбство. Що це за характер, що породжує в людині честолюбство? Гордовитий характер породжує честолюбство. Ці стани, безумовно, можуть виникнути у вас у будь-яку мить, і якщо ви не шукатимете істину, щоб позбутися їх, і не матимете входження в життя, і не зможете в цьому змінитися, тоді рівень вашої придатності та чистоти у виконанні ваших обов’язків буде низьким, і результати також будуть не дуже хорошими. Це означає, що ви виконуєте свій обов’язок незадовільно та не приносите Богу славу. Бог дав кожній людині різні таланти й дари. Деякі люди талановиті в двох чи трьох сферах, деякі – в одній, а в деяких узагалі немає талантів. Якщо ви можете правильно до цього ставитися, то у вас є розсудливість. Людина, яка має розсудливість, зможе знайти своє місце, діяти відповідно до свого положення та добре виконувати свої обов’язки. Людина, яка ніколи не знаходить свого місця, – це людина, яка завжди честолюбна. Вона завжди прагне статусу й вигод. Вона ніколи не вдовольняється тим, що має. Щоб отримати більше вигод, вона намагається взяти якомога більше; вона завжди сподівається задовольнити свої непомірні бажання. Вона думає, що якщо в неї є дари й високий духовний рівень, вона має отримувати більше Божої благодаті, і що в її непомірних бажаннях немає нічого хибного. Хіба така людина має розум? Хіба не соромно мати такі непомірні бажання? Люди із сумлінням і розумом здатні відчути, що це безсоромно. Люди, які розуміють істину, не робитимуть таких дурниць. Якщо ти сподіваєшся віддано виконати свій обов’язок, щоб віддячити Богу за Його любов, то це бажання не непомірне. Воно не йде врозріз із сумлінням та розумом нормальної людської природи. Це робить Бога щасливим. Якщо ти по-справжньому хочеш добре виконувати свій обов’язок, спершу знайди для себе правильне положення, а тоді роби те, що ти можеш, від усього серця, усім розумом, з усіх сил, і роби це якнайкраще. Це задовільно, і таке виконання обов’язку має певний ступінь чистоти. Це те, що повинна робити справжня створена істота. По-перше, ти маєш зрозуміти, що таке справжня створена істота. Справжня створена істота – це не надлюдина, а людина, яка прямо й практично живе на землі; ці люди зовсім не надзвичайні й не виняткові, а такі ж, як і всі інші звичайні люди. Якщо ти хочеш завжди перевершувати інших, бути вищим за інших, то це викликане твоїм гордовитим сатанинським характером, і це помилка, породжена твоїми амбіціями. Насправді ти не можеш цього досягти, це для тебе неможливо. Бог не дав тобі такого таланту та вміння, Він не наділив тебе такою сутністю. Не забувай, що ти звичайна людина, яка нічим не відрізняється від інших, хоча зовнішній вигляд, сім’я, виховання можуть бути іншими, а твої таланти й дари можуть дещо відрізнятися. Але не забувай: яким би унікальним ти не був, це стосується лише цих дрібниць, а твій розбещений характер нічим не відрізняється від інших. Ставлення, яке ти повинен мати, та принципи, яких ти повинен дотримуватися при виконанні своїх обов’язків, такі самі, як і в інших. Люди відрізняються лише своїми сильними сторонами й дарами. У церкві хтось може грати на гітарі, хтось на ерху, а хтось на барабанах. Якщо ти цікавишся будь-якою із цих областей, ти можеш цього навчитися. Незалежно від того, яка це конкретна навичка чи технологія, якщо тобі подобається вчитися і в тебе є здібності, ти можеш навчитися. Освоївши нову навичку, ти зможеш використати її для виконання додаткових обов’язків, приносячи задоволення не тільки людям, а й Богу. Набувати більше навичок і робити більший внесок у роботу Божого дому – найблагословенніша справа. Немає нічого поганого в тому, щоб дізнаватися щось нове, поки ти молодий і маєш гарну пам’ять. У цьому лише користь і жодної шкоди. Це корисно для виконання обов’язків і роботи в Божому домі. Приділяти увагу вивченню різних нових речей при виконанні свого обов’язку означає виявляти старанність та відповідальність; такі люди набагато кращі, ніж ті, хто не відданий своїй роботі. Однак, якщо ти навчаєшся чогось протягом деякого часу, але в тебе все одно yне з’являється жодного розуміння, це вказує на те, що ти не маєш здібностей у цій галузі. Так, деякі люди чудово танцюють, але фальшиво співають або не мають музичних здібностей; це вроджена властивість, яку не можна змінити. До такої ситуації слід підходити з правильним ставленням. Якщо ти вмієш танцювати, то танцюй добре. Якщо твоє серце повне хвали Богу, то навіть якщо ти співаєш фальшиво, Бог не буде проти. Якщо у твоєму серці є радість, цього достатньо. Незалежно від того, в чому полягають твої особисті таланти, якщо ти їх використовуєш, це добре. Сумлінно виконуй свої обов’язки, саме цеозначає поводитися відповідно до свого положення.

Нехай ніхто не думає про себе як про досконалого, видатного, благородного або такого, що вирізняється з-поміж інших; усе це викликано гордовитим характером людини і її невіглаством. Завжди вважати себе відособленим – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не бути здатним прийняти свої недоліки й ніколи не бути здатним дивитися у вічі своїм помилкам і невдачам – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за тебе або бути кращими за тебе – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за посадою або кращими за тебе – це наслідок гордовитого характеру; ніколи не дозволяти іншим мати кращі думки, пропозиції та погляди, ніж у тебе, і, коли ти виявиш, що інші кращі за тебе, ставати негативно налаштованим, не бажати говорити, почуватися стражденним і пригніченим, засмучуватися – це наслідок гордовитого характеру. Гордовитий характер може призвести до того, що ти захищатимеш свою репутацію, не будеш спроможним приймати виправлення з боку інших, дивитися у вічі своїм вадам і приймати власні невдачі й помилки. Більше того, коли хтось кращий за тебе, це може викликати появу ненависті й ревнощів у твоєму серці, і ти можеш відчувати себе скованим, через що ти не бажатимеш виконувати свій обов’язок і станеш недбалим у його виконанні. Гордовитий характер може привести до виникнення у тебе таких практик і поведінки. Якщо ви будете здатні потроху заглиблюватися в усі ці деталі, досягати проривів і здобувати їх розуміння; і якщо ви потім будете здатні поступово відмовитися від цих думок, відмовитися від цих хибних уявлень, поглядів і навіть моделей поведінки, і не будете сковані ними; і якщо, виконуючи свій обов’язок, ви зможете знайти правильне для вас положення, і діяти відповідно до принципів, а також виконувати обов’язок, який ви можете й маєте виконувати; тоді, з часом, ви зможете виконувати свої обов’язки краще. У цьому полягає входження в реальність істини. Якщо ти зможеш увійти в реальність істини, ти здаватимешся схожим на людину, і люди скажуть: «Ця людина поводиться відповідно до свого положення, і вона виконує свій обов’язок в обґрунтований спосіб. Вона не покладається у виконанні свого обов’язку на природність, на запальність або на свій зіпсований сатанинський характер. Вона діє стримано, у неї є серце, яке шанує Бога, у неї є любов до істини, а її поведінка й висловлювання показують, що вона відмовилася від своєї власної плоті та власних бажань». Як це чудово – поводитися в такий спосіб! У тих випадках, коли інші згадують про твої недоліки, ти не тільки здатен прийняти їх, але й налаштований оптимістично, дивлячись в очі своїм недолікам і вадам, не втрачаючи рівновагу. Твій душевний стан цілком нормальний, без крайнощів, без запальності. Хіба це не те, що означає мати людську подобу? Тільки в таких людей є розсудливість.

Що це за характер, коли люди завжди прикидаються, завжди вибілюють себе, завжди хизуються й намагаються показати себе з кращого боку, щоб інші думали про них добре й не бачили їхніх вад чи недоліків? Це зарозумілість, вдавання, лицемірство, це характер сатани, це щось зле. Подивімося для прикладу на представників сатанинського режиму: скільки б вони не билися, не ворогували й не чинили таємних убивств, нікому не дозволено доносити на них або викривати їх. Вони бояться, що люди побачать їхнє демонічне обличчя, і роблять усе можливе, щоб приховати його. На публіці вони роблять усе можливе, аби вибілити себе, кажучи, як сильно вони люблять народ, які вони великі, славні й непогрішні. Такою є природа сатани. Найпомітніші риси сатанинської природи – хитрощі та брехня. Яка мета цих хитрощів та брехні? Обдурити людей, перешкодити їм побачити їхню суть і справжнє обличчя, і в такий спосіб продовжити час свого правління. Звичайним людям може не вистачати такої влади та статусу, але вони теж хочуть, щоб інші ставилися до них прихильно, щоб люди високо цінували їх та підносили їх у своїх серцях. Це прояв розбещеного характеру, і якщо люди не розуміють істину, вони не здатні це усвідомити. Розбещений характер найважче розпізнати: визнати свої вади та недоліки просто, але розпізнати свій розбещений характер дуже нелегко. Люди, які не знають себе, ніколи не говорять про свій розбещений стан – вони завжди вважають, що в них усе гаразд. І, самі того не розуміючи, вони починають похвалятися: «За всі роки своєї віри я зазнав стільки гонінь та поневірянь. Чи знаєте ви, як я все це подолав?». Чи є це гордовитим характером? Яка мета такої похвальби? (Змусити інших людей бути про них високої думки). Навіщо їм потрібно, щоб інші люди були високої думки про них? (Щоб отримати статус у свідомості цих людей.) Коли ти маєш якийсь статус у свідомості інших людей, то, перебуваючи поряд із тобою, вони ставляться до тебе шанобливо й розмовляють з тобою особливо чемно. Вони завжди дивляться на тебе з повагою, завжди дозволяють тобі бути першим у всьому, поступаються тобі, лестять і підкоряються. Вони запитують твою думку щодо будь-яких питань і дозволяють тобі ухвалювати рішення. І ти отримуєш від цього задоволення, відчуваючи себе найсильнішим і найкращим. Усім подобається це почуття. Це почуття статусу в чиємусь серці; люди хочуть зробити собі таку приємність. Ось чому люди змагаються за статус, і всі хочуть отримати статус у серцях інших, щоб їх поважали та поклонялися їм. Якби люди не отримували від статусу такого задоволення, вони не прагнули б до нього. Наприклад, якщо ти не маєш статусу в свідомості інших, вони будуть взаємодіяти з тобою на рівних і поводитися з тобою як із рівним. Вони будуть сперечатися з тобою, коли це необхідно, вони не виявлятимуть ввічливості чи поваги до тебе, і можуть навіть піти, не давши тобі доказати. Хіба тебе це не роздратувало б? Тобі не подобається, коли до тебе так ставляться, ти любиш, коли тобі лестять, завжди захоплюються тобою й поклоняються тобі. Тобі подобається бути в центрі уваги, коли все обертається навколо тебе й всі тебе слухають, дивляться на тебе з повагою та підкоряються твоїм вказівкам. Хіба це не бажання царювати, мати владу? Твої слова та дії обумовлені прагненням до статусу та його набуття, і ти борешся, чіпляєшся й змагаєшся за нього з іншими. Твоя мета полягає в тому, щоб завоювати певне становище й зробити так, щоб Божі обранці слухали тебе, підтримували тебе та поклонялися тобі. Щойно ти здобудеш це становище, ти отримаєш владу й зможеш насолоджуватися перевагами статусу, людським захопленням та іншими вигодами, пов’язаними із цим становищем. Люди постійно маскуються, хизуються перед іншими, створюють видимість, прикидаються, прикрашають себе, щоб інші вважали їх досконалими. При цьому їхня мета полягає в тому, щоб здобути певний статус і мати можливість користуватися його перевагами. Якщо ти в це не віриш, подумай добре: чому ти завжди хочеш, щоб люди були високої думки про тебе? Ти хочеш змусити їх поклонятися тобі й дивитися на тебе з повагою, щоб ти міг зрештою здобути владу та насолоджуватися перевагами статусу. Статус, якого ти так відчайдушно домагаєшся, принесе тобі багато переваг, і ці переваги є саме тим, чому інші заздрять і чого прагнуть. Смак численних переваг, які дає статус, сп’яняє людей, і вони повністю поринають у це розкішне життя. Люди вважають, що тільки так можна прожити життя недаремно. Розбещене людство із насолодою потурає собі в таких речах. Тому, щойно людина досягає певного становища й починає насолоджуватися різними перевагами, які воно приносить, вона невпинно жадатиме цих гріховних задоволень і навіть доходитиме до того, що буде не в змозі відмовитися від них. По суті, причиною прагнення до слави та статусу є бажання людини тішитися перевагами, які дає певне становище, правити як цар, здійснювати контроль над Божими обранцями, панувати над усім і створити власне королівство, де вона зможе насолоджуватися привілеями свого становища й віддаватися втіхам гріховних задоволень. Сатана використовує всілякі методи, щоб ввести людей в оману, обдурити їх і виставити дурнями, створивши в них хибні враження. Він навіть використовує залякування та погрози, щоб змусити людей захоплюватися ним і боятися його, переслідуючи кінцеву мету: змусити їх підкорятися та поклонятися йому. Це те, що подобається сатані; це також мета його суперництва з Богом – завоювати людей. Отже, коли ти борешся за статус та репутацію серед інших людей, заради чого ти це робиш? Невже заради слави? Ні. Насправді ти борешся за переваги, які дає відомість. Якщо ти хочеш завжди насолоджуватися цими перевагами, тобі доведеться за них боротися. Але якщо ти не цінуєш ці переваги й кажеш: «Не має значення, як люди ставляться до мене. Я просто звичайна людина. Я не вартий такого доброго поводження та не бажаю поклонятися людині. Бог – єдиний, кому я дійсно маю поклонятися і кого маю боятися. Тільки Він мій Бог та мій Господь. Якими б хорошими не були люди, якими б великими не були їхні здібності й таланти, і яким би чудовим чи досконалим не був їхній образ, вони не є об’єктом мого поклоніння, тому що вони не є істиною. Вони не Творець, вони не Спаситель, і вони не можуть керувати долею людини або царювати над нею. Вони не є об’єктом мого поклоніння. Жодна людина не заслуговує на моє поклоніння», хіба це не відповідає істині? І навпаки, якщо ти не поклоняєшся іншим, як тобі слід ставитися до них, якщо вони почнуть поклонятися тобі? Ти мусиш знайти спосіб зупинити їх та допомогти їм звільнитися від такого мислення. Ти мусиш знайти спосіб показати їм своє істинне обличчя та дозволити їм побачити твою потворність і справжню природу. Головне – змусити людей зрозуміти, що незалежно від того, наскільки б хорошими не були твої якості, наскільки б високоосвіченим, ерудованим чи розумним ти не був, ти все одно залишаєшся звичайною людиною. Ти ні для кого не є об’єктом захоплення чи поклоніння. Перш за все, ти маєш твердо дотримуватися своєї позиції, і не відступати, якщо припустишся помилки або поставиш себе в незручне становище. Якщо, припустившись помилки або поставивши себе в незручне становище, ти не тільки не визнаєш цього, але й використовуєш обман, щоб приховати це або прикрасити ситуацію, то ти посилюєш свою помилку й виглядаєш ще гірше. Твої амбіції стають ще очевиднішими. Розбещені люди вдало прикидаються. Що б вони не робили, яку б розбещеність не показували, вони завжди змушені прикидатися. Якщо щось іде не так, або вони роблять щось не те, вони намагаються перекласти провину на інших. Вони хочуть отримувати похвалу за хороше, а за погане хай засуджують інших. Чи не багато такого маскування є в реальному житті? Так, забагато. Припускатися помилок чи прикидатися – що із цього стосується характеру? Маскування – це питання характеру, воно пов’язане з розбещеним характером, злом і підступністю; воно особливо зневажається Богом. Насправді, коли ти прикидаєшся, усі розуміють, що відбувається, але ти думаєш, що інші цього не бачать, і пнешся геть зі шкіри, сперечаючись і виправдовуючись, щоб зберегти обличчя та змусити всіх думати, що ти не зробив нічого поганого. Хіба це не безглуздо? Що про це думають інші? Що вони відчувають? Нудоту й огиду. Якщо, припустившись помилки, ти зможеш належним чином до цього поставитися й дозволиш усім про неї говорити, дозволиш їм коментувати її та розмірковувати про неї, і зможеш визнати й проаналізувати її, що подумають про тебе інші? Вони скажуть, що ти чесна людина, що твоє серце відкрите Богу. Через твої вчинки та поведінку вони зможуть побачити твоє серце. Але якщо ти намагатимешся замаскуватися й усіх обманути, люди будуть про тебе невисокої думки та скажуть, що ти дурень і нерозумна людина. Якщо ж ти не намагатимешся прикидатися чи виправдовуватися, якщо ти зможеш визнати свої помилки, усі скажуть, що ти чесний і мудрий. А що робить тебе мудрим? Усі помиляються. У всіх є недоліки та вади. І, власне, усі мають однаковий розбещений характер. Не думай, що ти благородніший, досконаліший і добріший за інших; це абсолютно нерозумно. Коли ти зрозумієш розбещений людський характер та сутність і справжнє обличчя людської розбещеності, ти більше не намагатимешся приховати свої власні помилки й не використовуватимеш помилки інших людей проти них – ти зможеш правильно протистояти обом випадкам. Тільки тоді ти станеш проникливим і не робитимеш дурниць, і це зробить тебе мудрим. Ті, кому бракує мудрості, дурні люди, і вони завжди зациклюються на своїх дрібних помилках, а за лаштунками вони підлі. Огидно бути свідком такого. Насправді те, що ти робиш, одразу стає очевидним для інших людей, але ти все одно продовжуєш привселюдно ламати комедію. Для інших це виглядає як клоунська вистава. Хіба це не безглуздо? Так і є. У дурних людей зовсім немає мудрості. Хоч би скільки проповідей вони не слухали, вони все одно не розуміють істину й не бачать речі такими, якими вони є насправді. Вони завжди зарозумілі й думають, що відрізняються від усіх інших і більше заслуговують на повагу; це зарозумілість та самовдоволення, це дурість. Дурні не мають духовного розуміння, чи не так? Питання, в яких ти виявляєш дурість і відсутність мудрості, — це питання, в яких ти не маєш духовного розуміння й не здатен легко зрозуміти істину. Такою є реальність.

Зміна розбещеного характеру не відбувається відразу. Люди мають постійно розмірковувати та аналізувати себе у всіх питаннях. Вони мають досліджувати свої дії та поведінку у світлі Божих слів, намагатися зрозуміти себе та знайти шлях практикування істини. Це спосіб боротьби з розбещеним характером. Необхідно розмірковувати над проявами розбещеного характеру в повсякденному житті й досліджувати їх, практикувати аналіз і розрізнення, засновані на розумінні істини, і поступово просуватися вперед, щоб здобути здатність практикувати істину та узгоджувати всі свої дії з принципами істини. Завдяки такому прагненню, практиці та саморозумінню, цих проявів розбещеного характеру стає дедалі менше, і з’являється надія, що характер зрештою зміниться. Це – шлях. Зміна характеру людини є питанням її зростання в житті. Потрібно засвоїти істину та практикувати її. Тільки практикуючи істину, можна вирішити проблему свого розбещеного характеру. Якщо розбещений характер продовжує постійно виявлятися навіть у кожній дії та слові, це означає, що характер не змінився. Будь-які питання, пов’язані з розбещеним характером, необхідно ретельно аналізувати й досліджувати. Потрібно шукати істину, щоб розкопати та усунути корінні причини розбещеного характеру. Тільки так можна вирішити проблему розбещеного характеру. Щойно ти знайдеш цей шлях, у тебе з’явиться надія змінити свій характер. Це не порожні слова, вони важливі для реального життя. Основне питання полягає в тому, чи здатна людина щиро й старанно присвятити себе реальності істини, і чи здатна вона застосовувати істину на практиці. Якщо людина здатна практикувати істину, вона може почати поступово позбавлятися свого розбещеного характеру. Тоді вона зможе поводитися відповідно до Божих вимог і згідно зі своїм положенням. І якщо вона знайде своє місце, буде непохитною у своїй ролі створеної істоти й стане людиною, яка істинно поклоняється та підкоряється Богові, то вона заслужить схвалення Бога.

20 лютого 2020 р.