Для належного виконання обов’язку необхідна гармонійна співпраця. Оскільки в усіх людей розбещений характер і ніхто з них не володіє істиною, лише завдяки гармонійній співпраці вони можуть належним чином виконувати свій обов’язок. Гармонійна співпраця корисна не тільки для входження людей у життя, а й для належного виконання ними свого обов’язку та роботи церкви. Люди, які гармонійно співпрацюють, мають відносно хорошу людську сутність і чесність. Але якщо людина не має доброї людської сутності, якщо вона надто гордовита й самовдоволена, надто лукава й хитра, то вона не здатна гармонійно співпрацювати з іншими. Деякі люди не працюють чесно, не виявляють свідомості, виконуючи свій обов’язок, і завжди чинять зло. Такі люди не здатні співпрацювати з іншими, досягати гармонії й ладити з усіма. Такі люди позбавлені людської сутності й належать звірам та дияволу, сатані. Усі слухняні та покірні люди з доброю людською сутністю обов’язково досягають результатів при виконанні свого обов’язку та легко співпрацюють з іншими. Що ж до тих, хто несумлінно ставиться до виконання свого обов’язку, хто поводиться руйнівно або навіть заважає іншим людям, які виконують свій обов’язок, – якщо вони не виправляються після багаторазових умовлянь і ніколи не каються, завжди викликаючи перешкоди та порушення у своєму обов’язку, а якість їхньої людської сутності огидна, то вони повинні бути усунуті без зволікання, щоб не створювати проблем чи лих для роботи церкви. Це проблема, яку мають розв’язати керівники й працівники.

Деякі люди безвідповідально ставляться до виконання свого обов’язку, внаслідок чого їхню роботу завжди доводиться переробляти. Це серйозно впливає на ефективність роботи. Крім нестачі в людини спеціальних знань та досвіду, чи є в цієї проблеми інші причини? (Якщо людина досить гордовита й самовдоволена, ухвалює рішення самовільно й не виконує свій обов’язок відповідно до принципів.) Можна поступово набути та накопичити професійні знання та досвід, але якщо проблема полягає в характері людини, як ви думаєте, чи легко її розв’язати? (Ні, важко.) Тоді як її розв’язати? (Людина має пройти кару й суд, піддатися обтинанню та розбору.) Пройти кару й суд, піддатися обтинанню та розбору – все це правильно, але цього можуть досягти лише ті, хто прагне до істини. Чи можуть ті, хто не любить істину, прийняти обтинання та розбір? Ні, не можуть. Якщо люди виконують свій обов’язок, але цю роботу завжди доводиться переробляти, найбільша проблема полягає не в нестачі спеціальних знань або відсутності досвіду, а в тому, що вони занадто самовдоволені й гордовиті, вони не працюють злагоджено, а вирішують і діють поодинці, унаслідок чого вони псують усю роботу, і нічого не досягається, а всі зусилля витрачаються даремно. І найсерйозніша проблема в цьому – зіпсовані характери людей. Коли зіпсовані характери людей стають занадто тяжкими, люди перестають бути хорошими, вони стають нечестивими. Характери нечестивих людей набагато суворіші, ніж звичайні зіпсовані характери. Нечестиві люди схильні робити нечестиві вчинки, вони схильні втручатися в роботу церкви й порушувати її. Усе, на що здатні нечестиві люди під час виконання свого обов’язку, – робити щось погано й усе псувати; їхня служба приносить більше клопоту, ніж цінності. Деякі люди не є нечестивими, але вони виконують свій обов’язок відповідно до свого власного зіпсованого характеру, і вони також не здатні виконувати свій обов’язок належним чином. У підсумку, зіпсовані характери вкрай перешкоджають належному виконанню людьми своїх обов’язків. Який аспект зіпсованих характерів людей, на вашу думку, найбільше впливає на ефективність виконання ними свого обов’язку? (Гордовитість і самовдоволення.) І якими є головні прояви гордовитості й самовдоволення? Прийняття рішень самотужки, прямування своїм власним шляхом, нехтування рекомендаціями інших, відмова радитися та гармонійно співпрацювати з іншими, а також постійне намагання зберегти за собою останнє слово у вирішенні питань. Незважаючи на те, що чимало братів і сестер можуть співпрацювати задля виконання того чи іншого обов’язку, кожен із них займається своїм власним завданням, деякі лідери чи керівники груп завжди хочуть зберегти за собою останнє слово; що б вони не робили, вони ніколи не співпрацюють з іншими гармонійно, не беруть участь у спілкуванні, а також діють поспішно, не досягнувши згоди з іншими. Вони змушують усіх слухати тільки їх, і в цьому полягає проблема. Ба більше, коли інші бачать проблему, але нічого не роблять для того, щоб зупинити відповідальну особу це зрештою призводить до ситуації, коли люди не справляються зі своїми обов’язками, у роботі панує повний безлад, і всі учасники повинні переробляти свою роботу й сильно втомлюватися. Хто несе відповідальність за такі тяжкі наслідки? (Відповідальна особа.) А чи несуть відповідальність інші причетні до цього люди? (Так.) Відповідальна особа ухвалювала рішення самовільно, наполягаючи на тому, щоб робити все по-своєму, а інші бачили проблему, але не зробили нічого, щоб її зупинити, і, що ще серйозніше, навіть йшли за нею; хіба це не робить їх співучасниками? Якщо ти не обмежуєш, не зупиняєш і не викриваєш таку людину, а натомість слідуєш за нею та дозволяєш їй маніпулювати собою, чи не дозволяєш ти сатані заважати роботі церкви? Це, безперечно, ваша проблема. Коли ви бачите проблему, але нічого не робите, щоб її усунути, не обговорюєте її, не намагаєтеся її зменшити, і, ба більше, не повідомляєте про неї вищим керівникам, а граєте роль людиновгодників, хіба це не ознака нелояльності? Чи вірні Богові людиновгодники? У жодному разі. Такі люди не просто не вірні Богові – вони діють як спільники сатани, його слуги й послідовники. Вони не вірні своєму обов’язку й відповідальності, але зберігають вірність сатані. Саме в цьому полягає проблема. Що до професійної неспроможності, то під час виконання свого обов’язку можна постійно вчитися та накопичувати досвід. Такі проблеми легко розв’язати. Найважче виправити розбещений характер людини. Якщо ви не прагнете до істини та виправлення свого розбещеного характеру, при цьому завжди намагаючись догодити людям і не розбиратися з тими, хто, як ви бачите, порушує принципи, не допомагати їм, не викривати й не розкривати їх, а натомість завжди триматися осторонь і не брати на себе відповідальність, таке виконання обов’язку тільки скомпрометує й затримає роботу церкви. Якщо ви безвідповідально ставитеся до виконання свого обов’язку, не беручи на себе анітрохи відповідальності, це не тільки впливає на ефективність роботи, а й призводить до численних затримок у роботі церкви. Хіба, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, ви не зводите свою роботу до мінімуму й не обманюєте Бога? Чи свідчить це про якусь відданість Богу? Якщо під час виконання свого обов’язку ви постійно намагаєтеся виконувати мінімум роботи й вперто не бажаєте розкаятися, то неминуче будете вигнані.

Як дати раду труднощам, з якими ви стикаєтеся під час виконання свого обов’язку? Найкращий спосіб – це всім разом шукати істину, щоб розв’язати проблему й досягти консенсусу. Якщо ви розумієте принципи, то знатимете, що робити. Це оптимальний спосіб розв’язання проблем. Якщо ви не шукаєте істину для розв’язання проблеми, а натомість дієте виключно відповідно до своїх особистих уявлень і фантазій, то ви не виконуєте свій обов’язок. Яка різниця між цим та роботою у світському суспільстві чи в сатанинському світі? Божий дім керується істиною та Богом. Яка б проблема не виникла, для її розв’язання слід шукати істину. Незалежно від того, скільки існує різних думок чи наскільки вони різняться, усі вони мають бути висловлені та обговорені. Потім, після досягнення консенсусу, слід вжити певних заходів відповідно до принципів. Так ви не тільки зможете розв’язати проблему, але також зможете практикувати істину й належним чином виконувати свій обов’язок. Ви також зможете досягти гармонійної співпраці в процесі розв’язання проблеми. Якщо всі, хто виконує свій обов’язок, люблять істину, їм легко прийняти істину й коритися їй; але якщо вони гордовиті й самовдоволені, то їм нелегко прийняти істину, навіть коли люди спілкуються про неї. Є люди, які не розуміють істину, але завжди хочуть, щоби інші їх слухали. Такі люди лише заважають тим, хто виконує свій обов’язок. Це корінь проблеми, і лише розв’язавши її, можна належним чином виконувати свій обов’язок. Якщо, виконуючи свій обов’язок, людина завжди виявляє гордість і свавілля, завжди самовільно ухвалює рішення, чинить безвідповідально та як їй заманеться, не співпрацюючи з іншими людьми, нічого не обговорюючи з ними й не намагаючись шукати принципи істини, то що це за ставлення до свого обов’язку? Чи може така людина належним чином виконувати свій обов’язок? Якщо така людина ніколи не приймає обтинання та розбір, взагалі не приймає істину й продовжує чинити по-своєму, безвідповідально та як їй заманеться, не бажаючи покаятися та змінитися, то це не просто проблема ставлення, це проблема з її людською сутністю та характером. Це людина без людської сутності. Чи може хтось, позбавлений людської сутності, належним чином виконувати свій обов’язок? Звичайно, ні. Якщо при виконанні свого обов’язку людина припускається всіляких обурливих учинків і заважає роботі церкви, це зла людина. Такі люди не придатні до виконання свого обов’язку. Виконання ними свого обов’язку веде лише до порушення та шкоди, вони приносять більше шкоди, ніж користі, тому їх слід позбавити права виконувати свій обов’язок та видалити з церкви. Ось чому здатність добре виконувати свій обов’язок залежить не тільки від духовного рівня людини, але головним чином від її ставлення до свого обов’язку, від її характеру, від того, хороша її людська сутність чи погана, і чи здатна вона прийняти істину. Це основні питання. Чи вкладаєш ти серце у свій обов’язок, чи робиш ти все можливе й чи дієш від щирого серця, чи ставишся ти до виконання свого обов’язку серйозно й сумлінно, чи трудишся чесно й старанно – ось на що дивиться Бог, і Бог уважно стежить за кожним. Чи можуть люди належним чином виконувати свій обов’язок, якщо більшість із них безвідповідальна та нечесна, і незважаючи на те, що вони знають у своєму серці, як чинити правильно, не прагнуть до принципів і не ставляться до свого обов’язку серйозно? У такій ситуації керівники та працівники повинні стежити, перевіряти та давати вказівки або знайти відповідальну людину, яка буде керівником групи або очолить цю справу. Так можна підштовхнути до дії більшість людей і досягти хорошого результату при виконанні ними свого обов’язку. Якщо з’явиться людина, яка заважатиме й шкодитиме, вона має бути негайно видалена, і коли основна проблема буде розв’язана, люди зможуть виконувати свій обов’язок легко та ефективно. Деякі люди можуть мати певний духовний рівень, але безвідповідально ставитися до своїх обов’язків. Вони можуть мати технічні навички або професійні знання, але не навчають цього інших людей. Керівники та працівники мають розв’язати цю проблему. Вони повинні спілкуватися з такими людьми й заохочувати їх до того, щоб вони навчали інших того, що вміють, аби інші якнайшвидше опановували навички та професійні знання. Якщо ти володієш великими професійними знаннями, тобі не слід зазнаватися чи хизуватися своєю кваліфікацією; ти маєш активно навчати новачків своїх навичок та знань, щоб усі вони могли разом добре виконувати свій обов’язок. Можливо, ти найкраще розумієшся на своїй професії і маєш найкращі навички, але це дар, який дав тобі Бог, і ти маєш використовувати його та свої сильні сторони для виконання свого обов’язку. Незалежно від того, наскільки ти досвідчений чи талановитий, ти не можеш виконувати роботу самотужки; обов’язок виконується ефективніше, якщо кожен може освоїти професійні навички та знання. Як кажуть, паркан потребує трьох стовпів. Якою б талановитою не була людина, без допомоги всіх інших цього недостатньо. Тому ніхто не повинен бути гордовитим, і ніхто не повинен прагнути до того, щоб діяти чи ухвалювати рішення самостійно. Люди повинні зректися плоті, відкласти вбік власні ідеї та думки й працювати в злагоді з рештою. Той, хто має професійні знання, повинен із любов’ю допомагати іншим, щоб і вони могли оволодіти цими навичками та знаннями. Це корисно для виконання обов’язку. Якщо ти вважаєш, що володіння якоюсь навичкою це щось на кшталт талону на харчування, і боїшся, що навчивши цього інших, ти загинеш голодною смертю, то ти мислиш як безбожник. Це егоїстична, ганебна практика, і вона не прийнятна в домі Божому. Якщо ти не спроможний прийняти істину й не бажаєш здійснювати служіння, то неодмінно будеш вигнаний. Якщо ти пам’ятаєш про Божу волю й зберігаєш вірність роботі Його дому, ти мусиш запропонувати всі свої сильні сторони й навички, щоб інші могли вивчити й освоїти їх і краще виконувати свій обов’язок. Це відповідає волі Божій; тільки такі люди мають людську сутність, і Бог любить та благословляє їх.

Що треба робити, щоб добре виконувати свій обов’язок? Потрібно вкласти в нього все своє серце та всю енергію. Вкласти в обов’язок все своє серце та всю енергію – означає зосередити всі свої думки на виконанні свого обов’язку, не думаючи про сторонні речі, а потім прикласти всю свою енергію, напружити всі свої сили й використати для виконання завдання всі свої якості, обдарування, сильні сторони й все, що ти зрозумів. Якщо ти здатний осягати й розуміти та маєш гарні ідеї, ти мусиш поділитися цим з іншими. Ось що означає гармонійно співпрацювати. Тільки так ти зможеш добре виконувати свій обов’язок і досягати хороших результатів у своєму обов’язку. Якщо ти завжди хочеш робити все самостійно, якщо ти завжди хочеш робити великі справи поодинці, якщо ти завжди хочеш, щоб увага була зосереджена на тобі, а не на інших, чи виконуєш ти свій обов’язок? Те, що ти робиш, називається автократією; це – діяльність напоказ. Це сатанинська поведінка, а не виконання обов’язку. Жодна людина, хоч би які сильні сторони, дари чи особливі таланти вона мала, не спроможна взяти на себе всю роботу; вона має навчитися гармонійно співпрацювати, якщо хоче добре виконувати роботу церкви. Ось чому гармонійна співпраця є принципом практики під час виконання свого обов’язку. Якщо ти вкладаєш усе своє серце та енергію і всю свою вірність, та робиш усе, що можеш, то ти добре виконуєш свій обов’язок Якщо в тебе є якісь думки чи ідеї, поділися ними з іншими; не тримай їх у собі та не приховуй. Якщо ти маєш пропозиції, озвуч їх; якщо чиясь ідея відповідає істині, її потрібно прийняти та реалізувати. Вчиняючи так, ти досягнеш гармонійної співпраці. Ось що означає сумлінно виконувати свій обов’язок. Виконуючи свій обов’язок, тобі не слід брати на себе всю роботу, ти не маєш працювати до смерті й бути «єдиним та неповторним» чи індивідуалістом; радше ти маєш навчитися гармонійно співпрацювати з іншими й робити все, що у твоїх силах, для виконання свого обов’язку, прикладаючи всю свою енергію. Ось що означає виконувати свій обов’язок. Виконувати свій обов’язок – означає використовувати всю силу й світло, які в тебе є, для досягнення результату. Цього достатньо. Не потрібно весь час хвалитися, промовляти пишні слова й завжди робити все самостійно. Ти маєш навчитися співпрацювати з іншими, і тобі слід приділяти більше уваги тому, щоб вислуховувати пропозиції інших і відкривати їхні сильні сторони. Тоді тобі буде легко гармонійно співпрацювати. Якщо ти завжди намагаєшся вихвалятися та добиватися свого, то ти не береш участь у гармонійній співпраці. А що ти робиш? Ти викликаєш порушення та заважаєш іншим. Викликати порушення та заважати іншим – це грати роль сатани, це не є виконанням обов’язку. Якщо ти постійно робиш щось, що викликає порушення та заважає іншим, то скільки б ти зусиль ти не присвячував та скільки б не піклувався, Бог цього не пам’ятатиме. Ти можеш не мати сильних сторін, але якщо ти здатний працювати разом з іншими та приймати відповідні пропозиції, якщо ти керуєшся правильними мотивами й можеш захистити роботу Божого дому, то ти – потрібна людина. Іноді одним реченням ти можеш розв’язати проблему та принести всім користь; іноді після твого спілкування про одне-єдине істинне твердження всі знаходять шлях практики і здатність злагоджено працювати разом, всі прагнуть до загальної мети та поділяють одні й ті ж самі погляди й думки, і тому робота стає особливо ефективною. Хоча, можливо, ніхто й не згадає про твою роль, і тобі здаватиметься, що ти не доклав так уже й багато зусиль, Бог побачить, що ти – людина, яка практикує істину, людина, яка діє відповідно до принципів. Бог запам’ятає, що ти це зробив. Це й називається сумлінно виконувати свій обов’язок. Якими б не були труднощі, з якими ти стикаєшся при виконанні свого обов’язку, насправді всі вони можуть бути легко вирішені. Поки ти залишаєшся чесною людиною з серцем, зверненим до Бога, і здатний шукати істину, то не існує проблеми, яку не можна було б розв’язати. Якщо ти не розумієш істину, тобі необхідно навчитися слухатися. Якщо хтось інший розуміє істину або говорить відповідно до істини, то ти маєш прийняти це й підкоритися. Ти в жодному разі не маєш робити речі, які заважають роботі або підривають її, діяти чи приймати рішення самостійно. У такій спосіб ти не вчиниш зла. Ти маєш пам’ятати: виконання твого обов’язку – це не питання твоїх власних зусиль або твого власного управління. Це не твоя особиста робота, це робота церкви; а ти привносиш у неї тільки ті сильні сторони, які у тебе є. Те, що ти робиш у контексті Божої роботи управління, – лише мала частина співпраці з боку людини. У тебе всього лише незначна роль у якомусь куточку. Тобі слід мати це переконання у своєму серці. І тому, незалежно від того, скільки людей разом виконують свої обов’язки, перше, що кожен повинен зробити, – це молитися Богу й спілкуватися разом, шукати істину, а потім визначати, якими є принципи практики. Коли люди так разом виконуватимуть свої обов’язки, у них з’явиться шлях до практики. Деякі люди завжди намагаються хизуватися, і коли їм доручають відповідальність за певну роботу, вони завжди хочуть залишити за собою останнє слово. Що це за поведінка? Це означає бути самому собі паном. Вони планують свої дії самостійно, не інформуючи інших, і ні з ким не обговорюють свої точки зору; вони ні з ким ними не діляться й не відкривають їх, але зберігають їх прихованими у своїх серцях. Коли приходить час діяти, вони завжди хочуть вразити інших своїми блискучими подвигами, страшенно всіх здивувати, щоб інші були про них високої думки. Хіба це виконання свого обов’язку? Вони намагаються виставити себе напоказ; і коли в них з’явиться статус і популярність, вони почнуть вести свою власну діяльність. Хіба такі люди не мають диких амбіцій? Чому ти нікому не розповідаєш про те, що робиш? Оскільки ця робота не належить тільки тобі, чому ти дієш, ні з ким не обговорюючи її, і приймаєш рішення одноосібно? Навіщо тобі діяти таємно, закулісно, щоб ніхто про це не знав? Чому ти завжди намагаєшся змусити людей прислухатися тільки до тебе? Очевидно, що ти вважаєш цю роботу своєю особистою. Ти – начальник, а всі інші – підлеглі, і всі вони працюють на тебе. Коли в тебе постійно такий спосіб мислення, хіба це не проблема? Хіба те, що виявляє така людина, не є безпосередньо характером сатани? Якщо такі люди виконують обов’язок, рано чи пізно їх буде вигнано.

Необхідно знати, що робити, якщо люди мають проблеми зі співпрацею під час виконання свого обов’язку. Яким є принцип щодо їх розв’язання? Якого результату має бути досягнуто? Треба навчитися працювати в гармонії з усіма й взаємодіяти з іншими через істину, Боже слово та принципи, а не через емоції чи імпульсивність. Хіба тоді в церкві не запанує істина? І коли запанує істина, хіба все не робитиметься справедливо й розумно? Ви згодні, що гармонійна співпраця корисна для всіх? (Згодні.) Вона дуже корисна для вас. Насамперед, вона позитивна, повчальна й цінна для вас, коли ви виконуєте свій обов’язок. Крім того, вона оберігає вас від помилок, безладу й турбувань, а також від вступу на шлях антихристів. Чи боїтеся ви піти шляхом антихристів? (Так.) Чи корисний цей страх сам по собі? Ні, один лише страх не може розв’язати проблему. Боятися піти шляхом антихристів – це нормально. Це показує, що людина любить істину, готова шукати істину й слідувати за нею. Якщо в твоєму серці є цей страх, то тобі слід шукати істину й знайти шлях практики. Насамперед, ти маєш навчитися гармонійно співпрацювати з іншими. Якщо виникає проблема, розв’язуй її в спілкуванні та обговоренні, щоб кожен міг дізнатися принципи, а також конкретні міркування та план її розв’язання. Хіба це не відучить тебе ухвалювати рішення самотужки? Крім того, якщо в твоєму серці є страх Божий, то ти, само собою, зможеш прийняти Боже уважне дослідження, але ти також маєш навчитися приймати нагляд із боку обраних Богом людей, а це вимагає від тебе терпимості й прийняття. Якщо ти побачиш, що хтось здійснює нагляд за тобою, перевіряє твою роботу або наглядає за тобою без твого відома, і якщо ти почнеш дратуватися, ставитися до цієї людини як до ворога, зневажати її, навіть нападати на неї та розбиратися з нею, як зі зрадником, пристрасно бажаючи, щоб вона зникла, тоді це проблема. Хіба це не надзвичайно бридко? Яка різниця між цим і царем-дияволом? Чи це є справедливим ставленням до людей? Якщо ти йдеш правильним шляхом і дієш правильно, чого тобі боятися від людей, які наглядають за тобою? Якщо ти боїшся, це показує, що у твоєму серці щось таїться. Якщо ти знаєш у своєму серці, що в тебе є проблема, тоді ти мусиш прийняти суд і кару від Бога. Це розсудливо. Якщо ти знаєш, що в тебе є проблема, але нікому не дозволяєш здійснювати нагляд за тобою, перевіряти твою роботу або розслідувати твою проблему, тоді ти поводишся вкрай нерозумно, ти повстаєш проти Бога й чиниш Йому опір, і в такому разі твоя проблема ще більш серйозна. Якщо обраний Богом народ розпізнає, що ти – лиходій або невіруючий, тоді наслідки будуть ще більш клопітними. Отже, ті, хто здатний прийняти нагляд, випробування та перевірку з боку інших, є найрозсудливішими з усіх; у них є терпимість і нормальна людська сутність. Коли ти з’ясовуєш, що робиш щось неправильно або виявляєш розбещений характер, якщо ти здатен відкритися людям і спілкуватися з ними, це допоможе оточуючим наглядати за тобою. Безумовно, необхідно приймати нагляд, але головне – молитися Богу й покладатися на Нього, постійно роздумуючи над собою. Особливо, коли ти пішов неправильним шляхом або зробив щось не так, або коли ти збираєшся самостійно ухвалити якесь рішення, і хтось поруч згадує про це й попереджає тебе, тобі потрібно прийняти це й без зволікань задуматися над собою, а також визнати свою помилку й виправити її. Це може утримати тебе від виходу на шлях антихристів. Якщо є хтось, хто допомагає тобі й попереджає тебе в такий спосіб, хіба тебе не оберігають, а ти цього не усвідомлюєш? Так і є – тебе так оберігають. Тому ти не повинен постійно захищатися від своїх братів і сестер або оточуючих тебе людей. Не треба постійно ховатися та закриватися, не дозволяючи іншим зрозуміти тебе чи побачити, хто ти є. Якщо твоє серце завжди відгороджуватиметься від інших, це вплине на твій пошук істини, і ти легко можеш упустити роботу Святого Духа, а також багато можливостей для вдосконалення. Якщо ти завжди відгороджуєшся від інших, у твоєму серці буде стіна, і ти не зможеш співпрацювати з людьми. Ти легко можеш зробити неправильні вчинки й піти неправильним шляхом, і тільки потім ти з подивом усвідомиш свої помилки. Що ти тоді подумаєш? «Якби я тільки знав, я б із самого початку співпрацював зі своїми братами й сестрами під час виконання свого обов’язку, і, звичайно ж, у мене не було б жодних проблем. Але оскільки я завжди боявся, що інші побачать мене наскрізь, я відгороджувався від них. Але зрештою, більше ніхто не помилився, саме я першим зробив помилку. Яка безглуздість і дурість!» Якщо, зіткнувшись із труднощами, ти зможеш зосередитися на пошуку істини й відкритися для спілкування зі своїми братами й сестрами, то твої брати й сестри зможуть допомогти тобі й дати тобі можливість зрозуміти правильний шлях практики та принципи практики. Це може вберегти тебе від вибору неправильного шляху під час виконання свого обов’язку, щоб ти не зазнав невдачі та поразки, щоб Бог не зненавидів, не відкинув і не вигнав тебе. Натомість ти здобудеш захист, зможеш належним чином виконувати свій обов’язок і заслужиш схвалення Бога. Ось яку величезну користь люди отримують від гармонійної співпраці!

Слова «гармонійна співпраця» легко зрозуміти буквально, але важко втілити в життя. Практичною стороною цих слів не так просто жити. Чому це непросто? (Бо люди мають розбещені характери.) Саме так. Людина має розбещені характери пихи, зла, непоступливості тощо, і це заважає їй практикувати істину. Співпрацюючи з іншими, ти виявляєш усілякі розбещені характери. Наприклад, ти думаєш: «Ти хочеш, щоб я співпрацював із цією людиною, але чи годиться вона для цього? Чи не стануть люди зверхньо на мене дивитися, якщо я співпрацюватиму з людиною, якій бракує духовного рівня?». А іноді тобі навіть може подуматися: «Ця людина така дурна – вона не розуміє, що я кажу!» – або: «Те, що я маю сказати, вдумливе та глибоке. Якби я сказав це іншим і дозволив їм забрати мою ідею, чи виділявся б я й надалі? Моя пропозиція найкраща. Якби я просто розповів про неї й дозволив іншим розвинути її, хто б дізнався, що це був мій внесок?». Ми часто чуємо та бачимо такі думки й погляди – такі диявольські слова. Якщо в тебе такі думки й погляди, чи готовий ти співпрацювати з іншими? Чи здатен ти досягти гармонійної співпраці? Це нелегко; у певному сенсі це виклик! Слова «гармонійна співпраця» легко вимовити – просто відкрий рота, і вони самі злетять із язика. Але коли настає час практикувати їх, перешкоди всередині тебе видаються великими. Ти міркуєш то так, то сяк. Іноді, коли в тебе гарний настрій, ти ще можеш трохи поспілкуватися з іншими; але якщо в тебе поганий настрій і тобі заважає розбещений характер, ти взагалі не зумієш практикувати гармонійну співпрацю. Деякі люди, будучи керівниками, не можуть ні з ким співпрацювати. Вони завжди дивляться на інших зверхньо, завжди перебірливі з іншими, а коли помічають чужі недоліки, то засуджують цих людей і нападають на них. Це робить із таких керівників паршивих овець, і їх замінюють. Невже вони не розуміють, що означають слова «гармонійна співпраця»? Насправді вони досить добре розуміють ці слова, але просто не здатні втілювати їх у життя. Чому такі люди не можуть утілювати ці слова в життя? Тому що занадто дорожать статусом, а характер у них занадто пихатий. Вони хочуть похизуватися, а коли вхопляться за статус, то вже не відпускають його, боячись, що ним заволодіє хтось інший, а вони самі залишаться без реальної влади. Вони бояться, що їх обділятимуть увагою й не шануватимуть, а їхні слова не матимуть сили й авторитету. Ось чого вони бояться. Наскільки далеко заходить їхня пиха? Вони втрачають глузд і роблять свавільні, нерозважливі вчинки. І що із цього виходить? Мало того, що вони погано виконують свій обов’язок: їхні дії ще й порушують і переривають роботу, тому таких людей переводять на інші посади та замінюють. Скажи Мені, чи може бути місце, де б така людина з таким характером була придатна до виконання якогось обов’язку? Боюся, куди б її не призначили, вона не виконуватиме свій обов’язок як годиться. Вона неспроможна співпрацювати з іншими – що ж, чи означає це, що вона зуміє добре виконувати якийсь обов’язок самостійно? Безперечно, що ні. Виконуючи обов’язок самостійно, вона буде ще менш стриманою, ще більш здатною до свавільних, нерозважливих учинків. Те, чи можеш ти добре виконувати свій обов’язок, – це не питання твого хисту, величі твого духовного рівня, твоєї людської сутності, здібностей або навичок; це питання того, чи є ти людиною, яка приймає істину, і чи здатен ти втілювати істину в життя. Якщо ти здатний утілювати істину в життя й справедливо ставитися до інших, ти зможеш досягти гармонійної співпраці з іншими. Наскільки добре людина може виконувати свій обов’язок і досягати гармонійної співпраці з іншими, залежить від того, чи здатна вона прийняти істину й підкоритися їй. Духовний рівень людини, дари, задатки, вік тощо – не головне, все це другорядне. Найважливіше – це те, чи любить людина істину, чи може вона її практикувати. Після проповіді ті, хто любить істину й можуть утілювати її в життя, визнають її слушність. Стикаючись з людьми, подіями та предметами в реальному житті, вони застосовуватимуть ці істини. Вони втілюватимуть істину в життя, вона стане для них реальністю й частиною життя. Істина стане для них критерієм та принципами, за якими вони поводитимуться й працюватимуть. Вона стане тим, чим вони живуть і що виявляють. Коли проповідь слухають ті, хто не любить істину, вони також визнають її слушність і вважають, що все розуміють. Вони записали вчення у своєму серці, але якими принципами та критеріями вони керуються, враховуючи щось у своїй роботі? Вони завжди сприймають усе відповідно до власних інтересів, не розглядаючи явища з точки зору істини. Вони побоюються, що втілення істини в життя призведе до їхньої поразки, бояться осуду й зневаги з боку інших, бояться втратити обличчя. Після довгих коливань у роздумах вони нарешті вирішують: «Я захищатиму лише свій статус, репутацію та інтереси, це головне. Якщо ці потреби будуть задоволені, я теж буду втішений. Якщо ж ці потреби не задовольнять, то в мене не буде ні радості практикувати істину, ні насолоди від неї». Хіба це людина, яка любить істину? Зовсім ні. Деякі люди дуже серйозно слухають проповіді, навіть роблять нотатки. Щоразу, коли вони чують ключове слово або важливу фразу, вони записують це в блокнот, але потім не користуються цим і не застосовують на практиці. Скільки б часу не минуло, жодних реальних змін не видно. Чи схоже це на людину, яка любить істину? Людина, яка любить і розуміє істину, здатна втілювати її в життя, тоді як той, хто розуміє, але не любить істину, не втілює її в життя. Найкращий показник того, чи любить людина істину, – це те, чи може вона застосувати її на практиці. Невже ви думаєте, що той, хто не любить істину, може розрізняти добро і зло? (Не може.) Насправді може. Наприклад, якщо в минулому він був добрим до когось, але потім ця людина зачепила його інтереси, він сказав би: «Ця людина безсовісна. Я допомагав їй раніше, а вона зараз так до мене ставиться!». Розумієте, вони говорять про совість, але яким стандартом вони користуються, щоб вимірювати сумління людини, щось правильне і неправильне? Будь-яку людину, яка корисна для них, і будь-які слова чи дії, що приносять їм користь, вони вважають позитивними, а все, що не приносить користі, – негативним. Ось наскільки егоїстична їхня точка зору. Як ви думаєте, чи може така людина здобути істину? (Ні, не може.) Чому ні? (Вона не може здобути істину, оскільки її дії є безпринципними і вона не практикує згідно з істиною. Натомість вона діє заради власної вигоди й усюди плете інтриги.) Саме так. Вона не може здобути істину. Для якої людини призначена істина? Вона призначена для людей, які люблять істину й здатні зректися всього заради неї. Це ті люди, які можуть здобути істину, і яким істина зрештою надана та належить. Це означає вміти застосовувати істину на практиці й за будь-яку ціну жити істиною, навіть якщо це означає жертвувати особистими інтересами або тим, що любиш більше за все. У такий спосіб можна здобути істину.

Що, на твою думку, люди цінують більше за все? Людське життя? (Так.) Насправді ні. Припустимо, тебе попросили віддати своє життя за Бога. Чи зміг би ти віддати його? А якби тебе попросили принести себе в жертву Богові й негайно померти, чи зміг би ти це зробити? Деякі люди здатні на це. Отже, життя – не найважливіше для людей, оскільки дехто готовий принести себе в жертву Богу або віддати життя за Бога будь-коли й будь-де. Однак, коли на кін поставлено їхні особисті інтереси або репутацію та статус, особливо коли це стосується майбутнього та долі, чи можуть вони втілити в життя істину та зректися власної плоті? Це найважче, що можна зробити. Що в цій ситуації є для людини найважливішим? (Її інтереси, майбутнє та доля.) Правильно. Не життя, а власні інтереси, статус, майбутнє й долю – ось що люди найбільше цінують і плекають. Той, хто може віддати своє життя за Бога, не обов’язково любить істину й утілює її в життя. Спроможність віддати своє життя за Бога може виявитися просто гаслом. Ти кажеш, що можеш принести своє життя в жертву Богові, але чи здатний ти відмовитися від переваг статусу? Чи здатний позбутися гордості? Чим легше пожертвувати? (Легше пожертвувати своїм життям.) Так. Стикаючись із вибором, хоча дехто й може пожертвувати власним життям, та він не в змозі відмовитися від переваг статусу або зректися власного хибного шляху. Припустімо, тобі потрібно вибирати між двома шляхами. Один із них – це шлях чесної людини, здатність говорити правду й те, що в тебе на серці, ділитися своїм серцем з іншими або визнавати свої помилки та викладати факти такими, якими вони є, демонструючи іншим свою розбещену потворність і покриваючи себе ганьбою. Інший – це шлях віддання свого життя в мучеництві за Бога та входження до Царства Небесного після смерті. Що ти обираєш? Хтось скаже: «Я обираю віддати своє життя за Бога. Я готовий померти за Нього. Після смерті я отримаю нагороду й увійду в Царство Небесне». Ті, в кого є рішучість, можуть віддати життя за Бога одним-єдиним рішучим ривком. Але чи можна таким ривком практикувати істину й бути чесною людиною? Це неможливо навіть двома ривками. Якщо в тебе є бажання щось робити, ти можеш зробити це добре одним ривком; проте єдиний випадок, коли ти сказав правду й не збрехав, не робить тебе раз і назавжди чесною людиною. Бути чесним означає змінити свій характер, а для цього потрібно десять або двадцять років досвіду. Перш ніж ти зможеш відповідати основним стандартам чесної людини, ти маєш позбутися свого облудного характеру, схильного до брехні й дворушництва. Хіба це не складно для кожної людини? Це величезний виклик. Зараз Бог хоче вдосконалити та отримати групу людей, і всі, хто прагне істини, мають прийняти суд і кару, випробування й рафінування, мета яких полягає в тому, щоб позбавитися їхніх облудних характерів, перетворивши їх на чесних людей, людей, які підкоряються Богу. Це не те, чого можна досягти одним ривком, для цього потрібна справжня віра, і людина повинна зазнати багато випробувань і витримати багато рафінування, перш ніж зможе цього досягти. Якби Бог зараз попросив тебе бути чесним і говорити правду, щось, що пов’язане з фактами, твоїм майбутнім і твоєю долею, наслідки чого можуть бути не на твою користь, коли інші більше не оцінюватимуть тебе високо, і ти сам відчуватимеш, що твоя репутація зруйнована, – чи за таких обставин ти зміг би бути щирим і говорити правду? Чи зміг би й далі бути чесним? Це найскладніша справа, набагато складніша, ніж віддати своє життя. Ти можеш сказати: «Примусити мене говорити правду нічого не дасть. Я краще помру за Бога, ніж казатиму правду. Я взагалі не хочу бути чесною людиною. Мені краще вмерти, ніж допустити, щоб на мене дивилися зверхньо й вважали мене звичайною людиною». Тож що це демонструє, що люди цінують найбільше? Найбільше люди цінують свій статус і репутацію – тобто те, що контролюється їхнім сатанинським характером. Життя для них є другорядним. Якби їх змусили обставини, вони б знайшли в собі сили віддати своє життя, але від статусу та репутації нелегко відмовитися. Для людей, які вірують у Бога, здатність віддати життя не є найважливішою; Бог вимагає, щоб люди приймали істину та були по-справжньому чесними людьми, які говорять усе, що в них на серці, відкриваючи та оголюючи себе перед усіма. Хіба це легка справа? (Ні, не легка.) Фактично Бог не просить тебе жертвувати своїм життям. Хіба не Він дав тобі життя? Яку б користь принесло твоє життя Богові? Він не потребує його. Він хоче, щоб ти говорив чесно, казав, хто ти і які думки в твоєму серці. Чи можеш ти таке говорити? Ось тут завдання стає складним, і ти можеш сказати: «Якщо мене змусити важко працювати, я зміг би робити це. Якщо змусити мене пожертвувати всім своїм майном – теж зміг би. Можу легко відмовитися від батьків і дітей, від шлюбу й кар’єри. Але чесно говорити про те, що в мене на серці, – це єдина річ, яку я не можу зробити». З якої причини ти не можеш це зробити? Справа в тому, що щойно ти це зробиш, як усі, хто знайомий із тобою, подивляться на тебе інакше. Вони більше не ставитимуться до тебе з повагою. Ти втратиш репутацію та будеш ущент принижений, і в тебе більше не буде твоєї цілісності й гідності. Ти більше не матимеш свого високого статусу й престижу в серцях інших. Ось чому за таких обставин ти не будеш говорити правду, незважаючи ні на що. Коли люди стикаються із цим, у їхніх серцях відбувається боротьба, і коли вона закінчується, дехто зрештою долає свої труднощі, а інші залишаються під контролем свого розбещеного сатанинського характеру, а також власного статусу, репутації й так званої гідності. У цьому вся складність, чи не так? Просто говорити чесно та казати правду – це не якийсь великий подвиг, але стільки сміливих героїв, стільки людей, які присягнулися присвятити та повністю віддати своє життя Богові, стільки тих, хто казав Богові грандіозні речі, вважають це неможливим. До чого Я це веду? Коли Бог вимагає, щоб люди добре виконували свій обов’язок, Він не просить їх завершити певну кількість завдань, чи докласти великих зусиль, чи здійснити великі починання. Бог хоче, щоб люди були здатні робити все, що в їхніх силах, по-простому та жили за Його словами. Богу не потрібно, щоб ти був видатним чи шляхетним, чи творив дива, Йому не потрібні від тебе якісь приємні несподіванки. Усе це Йому не потрібно. Все, що потрібно Богові, – це щоб ти неухильно практикував згідно з Його словами. Коли ти слухаєш Божі слова, роби те, що ти зрозумів, виконуй те, що ти осягнув, добре пам’ятай те, що ти почув, а тоді, коли настане час практики, дій згідно з Божими словами. Дозволь їм стати твоїм життям, твоїми реаліями та тим, чим ти живеш. Так ти догодиш Богу. Ти постійно прагнеш величі, шляхетності, статусу; ти постійно прагнеш вивищення. Що відчуває Бог, коли це бачить? Він цим гидує, і Він віддалиться від тебе. Що більше ти прагнеш таких речей, як бути величним, шляхетним, вищим за інших, визначним, видатним, вартим уваги, то огиднішим ти стаєш Богові. Якщо ти не поміркуєш над собою й не покаєшся, то Бог зневажить і зречеться тебе. Уникай перетворення на того, хто огидний Богові; будь людиною, яку Бог любить. Отже, як можна досягти Божої любові? Слухняно приймаючи істину, обіймаючи позицію створіння, діючи за Божими словами та у приземлений спосіб, належно виконуючи свої обов’язки, будучи чесною людиною та втілюючи в життя людську подобу. Цього достатньо: Бог буде вдоволений. Люди мусять пильнувати, щоб не мати амбіцій, не плекати пустих мрій, не прагнути слави, вигод, статусу, не намагатися виділитися з натовпу. Ба більше, їм не слід намагатися бути величними чи надлюдьми, які кращі за інших і вимагають від тих поклоніння. Це бажання розбещеної людської сутності, і це шлях сатани; Бог не спасає таких людей. Якщо людина безперестанку женеться за славою, вигодами, статусом без каяття, то для неї немає зцілення, а є тільки один результат: бути вигнаною. Сьогодні, якщо ви поквапитеся покаятися, ще є час. Однак, коли прийде день, і Бог завершить Свою роботу, а лиха стануть ще більшими, тоді такого шансу у вас більше не буде. Коли настане той час, тих, хто прагне слави, вигоди, статусу, але вперто відмовляється покаятися, буде вигнано. Вам усім треба чітко розуміти, яких людей спасає Божа робота і яке значення має Його спасіння. Бог просить людей постати перед Ним, прислухатися до Його слів, прийняти істину, відкинути свій розбещений характер і чинити так, як говорить і наказує Бог. Це означає жити за Його словами, а не за власними уявленнями, фантазіями й сатанинською філософією чи гнатися за людським «щастям». Той, хто не дослухається до Божих слів і не приймає істину, а натомість продовжує жити за сатанинським характером та філософією сатани без каяття, не може бути спасенний Богом. Ти йдеш за Богом, і, звісно, це також завдяки тому, що Бог вибрав тебе, – але в чому сенс того, що Бог вибрав тебе? Це означає, що Він хоче перетворити тебе на людину, яка довіряє Богові, дійсно йде за Богом, яка заради Бога може зректися всього та здатна йти Божим шляхом; на людину, яка позбулася сатанинського характеру, вже не йде за сатаною та не живе під його владою. Якщо ти йдеш за Богом та виконуєш свій обов’язок у Його домі, але при цьому в усіх відношеннях порушуєш істину, не практикуєш згідно з Божими словами та не переживаєш їх на власному досвіді, а, можливо, й чиниш опір Богові, —хіба може Він прийняти тебе? В жодному разі. Що я маю на увазі? Не так вже й важко виконувати свій обов’язок, ба навіть робити це віддано й згідно прийнятних стандартів. Ти не мусиш жертвувати своїм життям або робити щось особливе чи складне, потрібно лише чесно й наполегливо дотримуватися Божих слів та настанов, не додаючи власних ідей, не здійснюючи власної діяльності, але йдучи шляхом прагнення до істини. Якщо люди зможуть це зробити, вони, по суті, будуть схожі на людей. А коли в людини буде справжній послух Богові, коли вона стане чесною, вона отримає подобу справжньої людини.

25 червня 2019 року