Зараз є люди, які працюють від світанку до заходу сонця й забувають поїсти чи поспати, коли виконують свій обов’язок, вони здатні підкоряти плоть, не зважати на фізичні труднощі, навіть працювати, коли вони хворі. Хоча вони мають ці спокутні якості і є правильними людьми, у їхніх серцях досі є те, що вони не здатні відкинути: престиж, вигода, статус і марнославство. Якщо вони ніколи не відмовляються від цього, то чи є вони людьми, які шукають істину? Відповідь очевидна. Найскладніша частина віри в Бога – це досягнення зміни в характері. Мабуть, ти можеш залишатися неодруженим усе своє життя чи ніколи не їсти ситну їжу або не носити гарний одяг; дехто навіть каже: «І нехай я все своє життя страждатиму чи буду самотнім, я можу це витерпіти – якщо Бог на моєму боці, це нічого не значить». Легко долати й усувати такий фізичний біль і труднощі. А що нелегко подолати? Людські розбещені характери. Розбещених характерів неможливо позбутися лише завдяки самообмеженню. Щоб належним чином виконувати свої обов’язки, догоджати Богові й увійти в Царство, люди здатні терпіти фізичні страждання – але чи означає здатність страждати та платити ціну, що їхні характери змінилися? Ні, не означає. Щоб оцінити, чи відбулася зміна в характері людини, не слід дивитися на те, скільки страждань вона може перенести чи наскільки добру зовнішню поведінку вона демонструє на поверхні. Єдиний спосіб точно оцінити те, чи змінився характер людини, – це подивитися на цілі, мотиви й наміри, що лежать в основі її дій, на принципи, за якими вона поводиться та веде справи, а також на її ставлення до істини.

Прийшовши до віри в Бога, деякі люди більше не прагнуть до світських віянь і не звертають уваги на свій одяг та зовнішній вигляд. Вони здатні страждати й тяжко працювати, приборкувати плоть та зрікатися її. Але коли вони виконують свій обов’язок, взаємодіють з іншими й ведуть справи, вони рідко бувають чесними. Їм не подобається бути чесними, вони завжди хочуть виділятися й відзначатися, і за всім, що вони кажуть і роблять, є певний намір. Вони роблять копіткі ретельні розрахунки, щоб продемонструвати людям, які вони хороші, щоб завоювати серця людей і змусити їх прихильно до них ставитися та поклонятися їм до такої міри, щоб люди приходили й зверталися до них, що б із ними не траплялось. Вони хизуються такими діями. Який характер вони виливають назовні? Це сатанинський характер. Чи багато таких людей? Всі люди такі. Зовні вони дотримуються правил, здатні трохи постраждати й готові деякою мірою присвятити себе. Вони здатні відпустити декілька світських речей, у них є деяка рішучість і готовність прагнути до істини, і вони заклали фундамент на шляху віри в Бога. Просто їхній розбещений характер залишається незмінним. Вони зовсім не змінилися. Навіть якщо вони розуміють істину, вони не можуть утілити її в життя. Ось що означає зовсім не змінитися. Свавільна поведінка у всіх питаннях – саме так поводяться ті, хто живе у своїх розбещених характерах. Коли намір, який стоїть за їхніми діями, є неправильним, вони не моляться Богу й не заперечують свою власну волю, вони не шукають принципів істини, не звертаються до інших і не спілкуються з ними. Вони роблять усе, що їм заманеться, що вони побажають на той момент; вони діють свавільно й без упину. Можливо, зовні вони не коять зла, але й істину вони теж не практикують. У своїх діях вони слідують за своєю власною волею й живуть у сатанинському характері. Це означає, що в їхніх серцях немає любові до істини чи страху Божого й вони не живуть у присутності Бога. Можливо, дехто з них навіть розуміє Божі слова й істину, але не може втілити їх у життя. Причина цього в тому, що вони не можуть подолати свої власні бажання й амбіції. Вони чітко знають, що їхні дії не правильні, що це переривання й порушення, що це огидно Богові, однак роблять це знову й знову, думаючи: «Хіба суть віри в Бога не в здобутті благословень? Що поганому в тому, що я прагну благословень? За роки своєї віри в Бога я досить багато постраждав; я відпустив свою роботу й відмовився від своїх перспектив у світі, аби здобути Боже схвалення й благословення. Бог мусить пам’ятати про мене хоча б з огляду на всі страждання, які я витерпів. Він повинен благословити мене й обдарувати хорошою долею». Ці слова відповідають людським смакам. Так думають усі, хто вірить у Бога, вони вважають, що невелике забруднення наміром здобути благословення – це не така вже й велика проблема. Але якщо ти уважно розглянеш ці слова, чи відповідають якісь із них істині чи частині її реальності? Усе це зречення й страждання – це просто різновиди хорошої людської поведінки. Ці дії скеровані наміром здобути благословення, і вони не є практикуванням істини. Якби для оцінки поведінки цих людей застосували людські моральні стандарти, їх вважали б працьовитими й ощадливими, роботящими й витривалими. Часом вони настільки поглинуті своєю роботою, що забувають їсти й спати, а дехто з них навіть готовий повертати загублені речі їхнім власникам, допомагати й бути милосердними, ставитися до інших із розумінням і щедрістю, не бути скупими чи вибагливими й навіть віддавати іншим речі, які їм найбільше подобаються. Люди хвалять усі ці різновиди поведінки, і таких людей вважають хорошими. Здається, що такі люди славні, чудові й заслуговують на схвалення; вони високоморальні, справедливі й розважливі у своїх діях. Вони відплачують іншим за доброту й піклуються про братерство так, що пожертвували б собою за будь-кого зі своїх друзів і витерпіли б страждання та пішли б на край землі за найближчих їм людей. Хоча, можливо, багато хто хвалить таких хороших людей, чи можуть ці люди справді приймати істину й втілювати її в життя? Чи дійсно вони поклали б своє життя на те, щоб прославляти Бога й свідчити про Нього? Не обов’язково. Тоді чи можна назвати їх хорошими людьми? Якщо ви намагаєтесь судити про те, чи хтось Бога боїться, а від злого втікає або чи має він реальність істини, чи правильно було б завжди оцінювати його на підставі людських переконань, фантазій, етики й моральності? Чи відповідало б це істині? Якби людські переконання, фантазії, етика й моральність були істиною, тоді Богу не потрібно було б висловлювати істину, і не доводилось би виконувати роботу суду й кари. Ти мусиш чітко бачити, що світ і людство темні й лихі, що вони повністю позбавлені істини, і що розбещене людство потребує Божого спасіння. Ти мусиш чітко бачити, що лише Бог є істиною, що лише Його слова можуть очистити людину, що лише Він може спасти людину й що якою б хорошою не була людська поведінка, це не реальність істини й не відповідає самій істині й поготів. Хоча ці різновиди хорошої поведінки стали широко поширеними й визнаними серед людей, вони не є істиною й ніколи нею не стануть, і вони нічого не можуть змінити. Чи можеш ти змусити людину, яка пожертвувала б собою заради своїх друзів і пішла б на край землі, прийняти Бога й істину? Категорично ні, оскільки така людина є атеїстом. Чи міг би ти змусити людину, сповнену переконаннями й фантазіями про Бога, досягнути істинної покори Йому? Категорично ні, оскільки, коли людина сповнена переконаннями, їй дуже важко прийняти істину й підкоритися їй. Чи може якийсь обсяг хорошої поведінки зробити людину здатною справді підкоритися Богу? Чи може вона справді Його любити? Чи може вона звеличувати Його й свідчити про Нього? Категорично ні. Чи можеш ти гарантувати, що всі, хто проповідує й працює заради Господа, почнуть щиро любити Бога? Це було б абсолютно неможливо. Отож хай би скількома різновидами хорошої поведінки людина не займалась, це не означає, що вона щиро покаялась і змінилась, а тим паче, що характер її життя змінився.

Ви мусите навчитися розпізнавати, що таке хороша поведінка й що таке практикування істини й досягнення зміни у своєму характері. Щоб змінити свій характер, необхідно практикувати істину, слухати Божі слова, коритися Йому й жити за Його словами. Отож що слід робити людині, щоб практикувати й жити згідно з Божими словами? Наприклад, скажімо, живуть собі двоє людей, двоє дуже хороших друзів. У минулому вони один одному допомагали, разом пройшли через тяжкі часи й поклали б свої життя, аби врятувати один одного. Чи це практикування істини? Це братерство, це жертвування собою заради інших, це хороша поведінка, але це зовсім не практикування істини. Практика істини передбачає дії згідно з Божими словами й вимогами; це означає коритися й догоджати Богу. Сутність хорошої поведінки – повна реалізація плотських відносин і збереження емоційних зв’язків. Отже, братерство, захист відносин, допомога, толерантність одне до одного й догоджання одне одному – усе це приватні особисті справи, які не мають нічого спільного з практикуванням істини. То як Бог вимагає, щоб люди ставилися до інших? (Бог вимагає, щоб люди ставилися одне до одного на основі принципів. Якщо інша особа робить щось не так, щось невідповідне принципам істини, ми не можемо її слухати, навіть якщо це наші мати чи батько. Ми повинні дотримуватися принципів істини й захищати інтереси Божого дому.) (Бог вимагає, щоб брати й сестри допомагали одне одному. Якщо ми бачимо, що в когось є проблема, ми мусимо вказати на неї, поспілкуватися про неї й разом пошукати принципи істини, щоб її розв’язати. Лише так ми дійсно йому допомагаємо.) Він хоче, що людська поведінка одне щодо одного будувалася на фундаменті принципів істини, якими б їхні відносини не були. Усе, що поза межами цих принципів, не вважається практикою істини. Наприклад, учинок якоїсь людини завдає шкоди роботі церкви, усі це критикують і заперечують проти цього. Його друг говорить: «Не потрібно викривати його лише тому, що він помилився! Я його друг; передусім я маю ставитися до нього з розумінням; я маю бути толерантним до нього й допомагати йому. Я не можу так критикувати його, як ви. Я мушу втішати його, а не завдавати йому болю, і я б сказав йому, що в цій помилці немає нічого страшного. Якщо хтось із вас знову критикуватиме його та завдаватиме йому неприємностей, вам доведеться мати справу зі мною. Ніхто з вас не є ближчим до нього, ніж я. Ми хороші друзі. Якщо доведеться – я заступлюсь за нього». Хіба це практикування істини? (Ні, це філософія життя.) Менталітет людини ґрунтується також на іншому теоретичному фундаменті – він вірить: «Мій друг виручив мене під час найскладнішого, найболючішого періоду мого життя. Усі інші покинули мене, лише він піклувався про мене й допомагав мені. Зараз у нього неприємності, і тепер моя черга допомогти йому – я відчуваю, що саме це означає мати сумління й людську сутність. Як ти можеш називати себе людиною, якщо ти віриш у Бога, але не маєш навіть цієї крихти сумління? Хіба це не робить твої слова про віру в Бога й практику істини порожніми?». Ці слова звучать так, ніби вони є правдою. Більшість людей не може розпізнати їхню справжню сутність – навіть та людина, яка їх сказала й думає, що мотив, прихований за цими діями, відповідає істині. Але чи правильні його дії? Насправді ні. Подивіться уважніше: кожне сказане ним слово породжене людською етикою, моральністю й сумлінням. Якби хтось судив його на підставі людської етики, його вважали б вірною людиною із сумлінням. Таке заступництво за друга робить його хорошою людиною. Але чи знає хто-небудь, які характер і сутність приховані за цим фасадом «хорошої людини»? Він не є справжнім віруючим у Бога. По-перше, коли щось трапляється, він не розглядає ситуацію згідно з Божими словами. Він не шукає істину в Божих словах, а натомість його вибір – розглядати це питання згідно з моральністю, етикою й життєвими афоризмами безбожників. Він сприймає єресь і оману сатани як істину й відштовхує Божі слова вбік, ігноруючи те, що сказано в Божих словах. Своїми діями він глузує над істиною. Це показує, що він не любить істину. Він замінює її сатанинськими життєвими афоризмами й переконаннями, етикою й моральністю людини та діє згідно з сатанинськими філософіями. Він навіть упевнено говорить, що це практикування істини й відповідність Божій волі, що це праведний спосіб дій. Хіба він не використовує цей вигляд праведності просто, щоб порушувати істину? Хіба така ситуація не є поширеною, коли йдеться про людську поведінку й ведення справ? Якщо ти завжди промовляєш слова й фрази доктрини, ти усвідомлюєш, що тобі бракує істини, і що насправді цінним є спілкування про істину, і ти також знаєш, що в цьому темному й злому світі надію та цінність мають лише життя тих, хто отримав істину. І все ж, коли трапиться якась велика подія, яка змусить тебе подивитися їй в лице й зробити свій вибір, ти вважатимеш, що саме сатанинські філософії, моральність і етика є істиною та приносять користь. У той момент Божі слова й істини, до яких ти хочеш прагнути, не є корисними. У чому тут проблема? Якщо ти можеш визнати, що Божі слова – це істина, чому ти не можеш утілити їх у життя? Чому ти не наважуєшся втілити істину в життя? Чого ж ти боїшся? Ти боїшся наклепу й суду з боку інших людей, втрати своїх світських перспектив і завдання шкоди своїм особистим інтересам. Коли ти не практикуєш істину, коли ти стаєш дезертиром і заперечуєш цінність Божих слів та істини, які містяться у вирішальному моменті, цього достатньо, щоб довести, що ти не є людиною, яка любить істину, і що натомість ти любиш сатанинські філософії, єресь і оману, що ти прагнеш до світських перспектив, інтересів своєї плоті, своєї репутації й статусу. І все ж ти заявляєш, що любиш істину, – це лицемірство. Усього цього достатньо, щоб продемонструвати, що ти ніколи не приймав істину й не втілював її в життя у своїй вірі в Бога. У такому разі чи поважаєш ти Бога у своєму серці? Чи є у твоєму серці місце для Бога? Хоча зазвичай ти визнаєш Божі слова істиною, тільки-но щось трапиться – Бога не буде у твоєму серці, ти цінуватимеш себе понад усе й ставитимешся до людських відносин, філософій життя, етичних правил та приписів, а також стандартів сумління й моральності як до істини. Усе це належить сатані й уже замінило собою істину у твоєму серці – хіба ти не деградував? Тепер ти повністю зрадив Бога й цілком провалився в темряву.

Чимало людей було такими зайнятими протягом тих багатьох років, коли вони вірили в Бога, то чому ж вони не мають реальності істини? Насправді корінь проблеми полягає в тому, що ці люди не люблять істину. Якщо ти їм скажеш, що вони не люблять істину, вони почуватимуться скривдженими, але чи насправді розважливе їхнє обурення? Ні. Скільки б проповідей не почули ці люди чи скільки б доктрин не зрозуміли, вони не практикують істину, коли настає її пора; вони не діють, не ведуть справи й не ставляться до навколишніх людей, подій та об’єктів згідно з принципами істини, і в них завжди є власні точки зору. Коли така людина говорить зі Мною, вона завжди каже: «Послухай мене. Дозволь мені висловити мою точку зору; це моя точка зору, ось що я маю на увазі» та «Я хочу діяти ось так, ти Мене послухаєш?». Я знаю, що ти маєш на увазі, навіть якщо ти цього не скажеш; тобі не слід завжди говорити про те, що ти маєш на увазі, це не істина, і чітке висловлювання цього не зробить його істиною. Якщо ти вважаєш, що володієш істиною із самого народження, чому ти досі віриш у Бога? Якщо ти інтуїтивно можеш розуміти всі істини, які висловив Бог, – як ніби ти можеш усвідомити всі істини, сам є істиною й можеш розв’язати всі проблеми, – чому тоді ти досі віриш у Бога? Дехто каже: «Чому Ти завжди маєш рацію й саме Ти маєш ухвалювати всі рішення? Чому Ти не слухаєш мене?». Якими є ці слова? Слухаючи тебе впродовж багатьох років, Я не почув жодного слова, яке б мало рацію чи відповідало істині, то чому Я мушу тебе слухати? Я б хотів почути від людей деякі відносно правильні погляди. Це заощадило б Мені трохи думок і зусиль, але Я нічого не чую. Усе, що Я чую, – це хибні думки й непокірні слова, нарікання й негативні розмови; усе це суперечить істині, то чому Я мушу це слухати? Якби всіх змусили тебе слухати, вони б бунтували проти Бога, чинили Йому опір і противилися Небесам, усі вони слідували б за сатаною й зрештою загинули б. Якщо ти слухатимеш Мої слова й обмірковуватимеш Мої слова, ти зрозумієш істину, зможеш постати перед Богом і стати на шлях до спасіння. Лише Божі слова можуть спасти людей, і лише через розуміння істини, практику істини й досягнення покори Богу люди можуть досягти Божого спасіння. Людям нелегко прийняти істину. Коли Я перебуваю з людьми, Я хочу чути, як брати й сестри нещодавно ввійшли в істину; яких успіхів вони досягли в розпізнаванні людей, подій та об’єктів і в утіленні істини в життя; які умови вони мають; чи виправили й змінили вони свої неправильні стани; скільки в них є знань про їхні розбещені характери; скільки розуміння вони здобули про себе через виливи своїх розбещених характерів; скільки їхніх непорозумінь щодо Бога було розсіяно; і наскільки зросли їхні знання про Бога. Я б хотів почути про ці переживання та знання, однак, на жаль, більшість людей не може дати такі досвідні свідчення. Їм бракує реальності істини, і вони говорять лише порожні слова й фрази доктрини; абсурдні, помилкові й упереджені слова й нарікання; або слова, якими вони намагаються хизуватися, вимагати заслуг і шукати винагород. Як ви думаєте, як Я почуваюся, коли їх чую? Чи створять вони Мені хороший настрій? (Ні.) Дуже рідко буває так, що люди щось говорять про свій практичний досвід та певне розуміння істини, слова, які змушують людей почуватися краще, коли вони їх чують, і без таких слів те, що люди говорять, – це або вони ставлять щось собі в заслугу й прагнуть винагороди, або це недоречні, порожні слова. Чи потрібно тобі говорити зі Мною про ці пусті доктрини? Ти заледве здатен обманути дурних людей, говорячи про ці доктрини, то хіба не безглуздо говорити про них зі Мною? Коли люди зі Мною розмовляють, вони завжди говорять про неправильні духовні доктрини, і, обговорюючи якесь питання, вони завжди кажуть: «Усе в Божих руках, це все визначено Богом». Вони думають, що розмови про зовнішні справи не є духовними, і лише знання про те, як говорити про духовні доктрини, є духовним. Коли Я кажу їм декілька практичних слів і говорю з ними про окремі елементи життя, вони цього не приймають; вони хочуть чути лише пишномовні проповіді й величні духовні доктрини. Чи володіють такі люди реальністю? Їм не тільки бракує реальності, їм також абсолютно бракує розуму. Вони дійсно пихаті й нетямущі.

Прагнення до зміни характеру спершу вимагає розуміння того, що не стосується зміни характеру й не перебуває в діапазоні зміни характеру, а натомість є різновидами зовнішньої поведінки, а також чого стосується зміна характеру, про яку говорить Бог, і що Бог хоче змінити в людині – люди мусять зрозуміти ці питання. Те, що людина вважає зміною характеру, – це лише зміна в поведінці, а це зовсім інша річ та інший шлях порівняно зі зміною характеру, про яку говорить Бог. Чи може те, що людина вважає зміною характеру, гарантувати, що люди не виявлятимуть непослух, не протидіятимуть чи не зрадять Бога? Чи може вона зрештою змусити їх бути непохитними у своєму свідченні й відповідати Божій волі? Зміна характеру, про яку говорить Бог, означає, що через практикування істини, через переживання Його суду й кари та через Його критику й обтинання, перевірку й рафінування люди досягають розуміння Божої волі й принципів істини й потім живуть згідно з принципами істини, здобуваючи серця, які підкоряються Богу й бояться Його без будь-якого непорозуміння Бога, маючи справжні знання й щире поклоніння Богу. Те, про що говорить Бог, – це зміна в характері людини, а чого стосується зміна характеру, про яку говорить людина? Вона стосується покращеної поведінки, вигляду спокійної вихованої особи, а також відсутності пихи; це означає вишукане й дисципліноване мовлення, без примх і витівок, а також володіння сумлінням, розумом і моральними стандартами у своєму мовленні й поведінці. Чи є якась різниця між зміною характеру, про яку говорить людина, і зміною характеру, якої вимагає Бог? У чому полягає ця різниця? Зміна характеру, про яку говорить людина, – це зміна зовнішньої поведінки, зміна, яка відповідає людським переконанням і фантазіям. Зміна характеру, якої вимагає Бог, – це здирання розбещеного характеру людини, це зміна характеру життя, спричинена розумінням істини, зміна погляду людини на речі, зміна життєвого світогляду й цінностей людини. Ось у чому полягає різниця. Незалежно від того, чи маєш ти справу з людьми чи речами, усі твої мотиви, принципи твоїх дій і твій стандарт оцінювання повинні бути у відповідності до істини, і ти мусиш шукати принципи істини; це єдиний шлях до досягнення зміни характеру. Якщо ти завжди оцінюєш себе за поведінковими стандартами, якщо ти завжди зосереджуєшся на змінах у своїй зовнішній поведінці й думаєш, що втілюєш людську подобу й маєш Боже схвалення лише тому, що ти трохи володієш хорошою поведінкою, це абсолютно неправильно. Оскільки ти маєш розбещені характери, можеш протистояти Богу й ризикуєш зрадити Бога, якщо ти не шукатимеш істини, щоб розв’язати проблему свого власного розбещеного характеру, якою б хорошою твоя зовнішня поведінка не була, ти не зможеш досягти справжньої покори Богові, і ти не зможеш Бога боятися, а від злого втікати. Чи може результатом усього лише хорошої зовнішньої поведінки бути серце, яке боїться Бога? Чи може це змусити людину Бога боятися, а від злого втікати? Якщо люди не можуть Бога боятися, а від злого втікати, тоді жоден обсяг хорошої поведінки не означає, що ці люди справді підкоряються Богу. Отже, жоден обсяг хорошої поведінки не означає зміну в характері. Деякі люди говорять дуже вишукано, ніколи не вживаючи нецензурної лексики, як учені, слова навіть ллються з їхніх уст, як ніби з-під пера таких майстрів, як літератори чи оратори. Якщо дивитися на ці прояви й види поведінки поверхового рівня, не можна побачити жодних проблем, але чи можеш ти визначити, чи є якісь проблеми в їхньому характері? Як ти можеш оцінити, чи відбулася якась зміна в їхньому характері? У який спосіб це можна побачити? (Розглядаючи їхнє ставлення до істини.) Це один показник для такого оцінювання. Чи є ще якісь? (Розгляд їхніх принципів ведення справ і їхніх поглядів на речі.) Це охоплює суть цього питання. Тобі не слід дивитися на манеру їхнього мовлення: елегантна, вульгарна чи інтелектуальна їхня мова, – не дивись на поверхове. Дехто говорить дуже довго, не знає, як висловитися й вертиться на місці, коли хвилюється, – чи стосується це його характеру? (Ні.) Це просто зовнішня поведінка, щонайбільше це стосується його особистих якостей або сімейного виховання, це не стосується його характеру. То як ти можеш побачити, який характер має людина, чи змінився її характер і чи це людина, яка практикує істину? Розглядаючи зміст її мовлення. Якщо кожне її слово є правдою й походить із глибини її серця, без будь-якого бажання чи амбіції, і за її мовленням не приховані жодні наміри, якщо вона промовляє лише щирі й чесні слова й здатна відверто говорити з іншими про свої труднощі й слабкість, спілкуватися й ділитися з іншими тим світлом і просвітлінням, яке вона отримує, якщо вона правдива щодо всього, що вона хоче робити, повністю оголюючи свою душу, то хіба це не людина, яка прагне до істини? Не говорімо поки про те, чи змінився її характер або наскільки він змінився, але судячи із цих одкровень і проявів, це людина, яка практикує істину. Отож розгляньмо, як такі люди ставляться до інших. Вони здатні справедливо ставитися до людей і не гнітити їх, вони підтримують слабких братів і сестер, допомагають їм і не насміхаються над ними. Ба більше, вони віддано й уважно ставляться до Божої волі у своїх обов’язках, і з якими б труднощами вони не стикались, вони не здаються й здатні захищати інтереси Божого дому. Хіба це не прояви людей, які практикують істину? (Так.) Такі люди відносно чесні, і їхня любов до істини порівняно високого ступеня. Дехто може дуже вишукано говорити, одягатися дуже пристойно й зовні виглядати дуже благочестиво, але який зміст його мовлення? Він каже: «Раніше я працював із таким-то керівником, і в нього був розлад мови, тому під час спілкування на зібраннях мені доводилося говорити більше – умілі люди завжди мусять виконувати більше роботи, чи не так? Як наслідок, брати й сестри почали обожнювати мене, я ніяк не міг зарадити їхнім діям, я мусив і далі спілкуватися. Після мого особистого поливу багато братів і сестер стало мені досить близькими, тому коли в когось із них виникала проблема, зазвичай я міг її розв’язати. Коли деякі люди слабшали, мені просто треба було поспілкуватися з ними – і вони відновлювали свою силу. Інших недоліків у мене немає, моя найбільша вада – це моє м’яке серце. Я не можу спостерігати за тим, як інші страждають; щоразу, коли хтось страждає, це змушує мене хвилюватися, і я хотів би мати можливість постраждати замість них». Яке значення несуть ці слова? Ці слова не звучать проблематично, але чи є якась проблема з мотивами, що стоять за мовленням таких людей? (Так, вони прославляють самих себе й свідчать про себе.) Який характер має така людина? Її характер гордовитий і підступний, вона хоче використовувати цей метод і користуватися всіма цими словами, щоб досягти певного ефекту, щоб трохи натякнути на дещо інше, змусити інших поважати їх та поклонятися їм. Ось намір і мета їхніх слів. Спантеличені люди, яким бракує проникливості, послухають їх і подумають: «Це дійсно видатна людина, не дивно, що він керівник, він кращий за нас, він створений, аби бути керівником». Ось таким є мислення спантеличеної людини, яка не може побачити сутність чогось. Проникливі люди зрозуміють: «Він так багато говорив про те, який він хороший, як тяжко він працює і які послуги він надавав, як він сприяв і допомагав братам і сестрам, щоб люди рівнялися на нього, і весь цей час казав, що не хоче, аби люди на нього рівнялися. Насправді він невтомно кидається й метушиться лише для того, аби люди рівнялися на нього й поклонялися йому. Він не лише пихатий, а ще й дуже підступний! Він хоче завоювати серця людей, позмагатися з Богом за статус і використовує цей метод, щоб завести людей на манівці. Хіба він не геть такий, як Павло? Він диявол! Він так довго говорив і навіть не згадав про свої власні помилки й недоліки, ніби в нього зовсім немає розбещених характерів; вади, про які він говорив, змушують людей страшенно заздрити йому, захоплюватися ним і почуватися неадекватними. Хоча він прямо не змушує людей поклонятися йому й прославляти його, ефект його слів полягає в тому, щоб змусити людей прославляти його й поклонятися йому; він завойовує й краде серця людей, зводить на манівці спантеличених, нетямущих людей, які не мають зрілого духовного стану. Хіба це не обманювання людей? Мотиви, приховані за його словами, такі підступні й бридкі! Ця людина належить до категорії антихристів, це легко розпізнати». Між цими двома типами людей є чітка різниця. Один тип людей говорить дуже просто й очевидно, але такі люди щирі й говорять правдиво, від душі; що б вони не говорили, люди їм не поклонятимуться, а просто матимуть прихильність до них у своєму серці. Така людина не викрадає людські серця й не займає місця в їхніх душах, і може ставитися до інших як до рівних собі; вона не стримуватиме, не контролюватиме інших і не маніпулюватиме ними. Це дійсно хороша людина. Ніщо в її мовленні, способі поведінки й ведення справ не виявляє жодних амбіцій чи бажань, не показує, чи бажає вона контролювати людей чи займати місце в їхніх серцях; вона не має такого характеру, це людина з людською сутністю. Лихі люди, які завжди мають свої амбіції та хочуть контролювати інших, дійсно поважають владу й статус, тому вони часто кажуть щось таке, щоб хизуватися або свідчити про самих себе й своїми діями заводити людей на манівці та контролювати їх. Це очевидний сатанинський характер; це люди без людської сутності. У деяких людей немає таланту, сильних сторін, здібностей, і зовні вони виглядають добре вихованими й простими. Здається, що деякі групи людей цькують їх та виганяють, вони старанно працюють у невідомості. Чи означає це, що вони прагнуть до істини? Чи є в них амбіції? (Так.) Чому ми кажемо, що в таких людей теж є амбіції? (Тому що у всіх людей є розбещені характери.) Правильно, у них є розбещений характер, тому в них є амбіції, але вони просто не мають, де ці амбіції реалізувати. Ніхто не дає їм такої можливості, і вони не можуть її знайти, тому їхні амбіції приховані. Щойно така людина отримає можливість реалізувати свої амбіції в підходящому контексті й в підходящий момент, її амбіції будуть викриті. У той момент ти виявиш, що ця добре вихована й проста особа, яка заледве може щось чітко сказати, не є вільною від розбещеного характеру. Ти побачиш, що вона не позбавлена амбіцій, тим паче в неї немає хорошої людської сутності, і її розбещеність зовсім не менша. Якби Я не пролив світло на це питання, така людина й досі б думала: «Я хороший, мені не потрібно змінювати свій характер, я розумію істину, я корюся Богові, я вже давно маю реальність істини. У всіх вас є розбещені характери, вас потрібно судити, карати, обтинати й критикувати, бо всі ви глибоко розбещені, усі ви маєте певний духовний рівень і особливо пихаті». Хіба це не виправдання, яке вони вважають помилковим? Це інший вид пихи. Люди мають розбещені характери, і пиха проявляється в багатьох усіляких способах і формах, це ускладнює людям розпізнавання, і їм майже неможливо від цього захиститися. Хіба ці нікчемні й нетямущі люди не мають пихаті характери? Хіба вони не мають розбещені характери? У них також є ці характери; навіть дурні є пихатими. Ті, у кого знань мало, не тільки пихаті, а ще й навчилися маскуватися й краще обманюють людей; це не легко розпізнати. Коли безбожники розпізнають інших, вони розрізняють лише хороших і поганих людей згідно з моральними стандартами традиційної культури й ухвалюють вердикти щодо цього лише на підставі поведінки людини та її проявів. Чи дозволяє їм це розпізнати природу й сутність такої людини? (Ні.) Тоді як саме ти можеш розпізнавати людей? На якій підставі ти можеш точно розпізнавати людей і бачити їхню сутність? Безсумнівно, точно розпізнавати людей можна лише на основі істини й Божого слова, це абсолютно безпомилково. Дехто розпізнає інших лише шляхом порівняння їхньої поведінки з людськими переконаннями й фантазіями та традиційною моральністю; чи можна так розгледіти сутність людини? Категорично ні. Надзвичайно важливо спостерігати за думками, поглядами й намірами, які виявляють люди, на основі Божого слова; надзвичайно важливо дивитися на мотиви й цілі людських слів та дій – це єдиний спосіб виявити, якими насправді є їхні розбещені характери й природа. Ким би людина не була, якщо вона виявляє багато поглядів на певні речі й здатна висловити свої погляди зі всіх питань, дуже легко розпізнати її розбещений характер, її природу й сутність. Якщо її погляди й точки зору абсолютно не відповідають істині, тоді хіба це не є цілковитим викриттям її розбещеного характеру й сатанинської природи? Отже, поки ви розпізнаватимете людей згідно з Божим словом та істиною, ви будете здатними бачити, що всі люди мають розбещені характери й сатанинську природу, і всі вони потребують Божого спасіння.

Люди, які розуміють істину, можуть легко розпізнавати і певні речі, і людей. Чи знаєте ви, як розпізнавати людей? Чи знаєте ви, як спостерігати за всіма типами людей, подій та об’єктів у своєму житті? Якщо ти не знаєш, це демонструє, що насправді ти досі не розумієш істину. Щоб бути здатним розпізнавати людей, тобі спершу слід навчитися розпізнавати, чи твої слова відповідають істині й чи твої дії містять у собі принципи. Коли ти знатимеш, як розпізнавати свої власні слова й дії, і зможеш помічати проблеми й розв’язувати їх, ти зможеш розпізнавати людей. Знати, як розпізнавати всі типи людей, подій та об’єктів, – це не проста справа; це не те, чого можна досягти, просто знаючи, як висловити декілька слів і фраз доктрини. Ти мусиш пережити багато чого на власному досвіді й принаймні зазнати багатьох поразок і невдач. Лише тоді ти зможеш пізнати себе. Почни практикувати з того, що пізнавай себе, і ти повільно навчишся розпізнавати всіляких людей, події та об’єкти. Спершу навчитися розпізнавати себе, змогти чітко розпізнавати свою власну поведінку й свій власний розбещений характер, а також свої власні відхилення, стани й невідповідності й змогти побачити сутність усього цього – ось що означає мати проникливість. Якщо ти зможеш чітко себе розпізнавати, ти також зможеш розпізнавати інших; якщо ти не зможеш ретельно розпізнавати свої власні справи, твоє розпізнавання інших людей не обов’язково буде точним. Дехто може дуже чітко розпізнавати проблеми інших, але не визнає, що в нього є проблеми, коли він робить одні й ті ж помилки. У чому тут полягає проблема? Хіба це не проблема з його характером? За нормальних обставин розпізнавання інших насправді є таким же, як і розпізнавання самого себе. Якщо ти можеш уважно розпізнавати інших, але не аналізуєш і не пізнаєш самого себе й навіть думаєш, що ти сильніший за інших, тоді ти в біді – у тебе неналежні наміри, і з твоїм характером є проблема. Дехто прекрасно розпізнає інших, і все, що він говорить, чітке й слушне, але він не може розпізнати свої власні проблеми. Це правда? Це фасад, це обман. Насправді це не означає, що цим людям бракує духовного рівня; вони мають проникливість щодо себе, але вони не говорять про неї правдиво. У душі вони знають, що відбувається, але не висловлюють це словами. Така людина лицемірна й дуже нечесна; людина, яка нечесно говорить, – це не чесна, а облудна й підступна людина, людина, яка бреше. Якщо хтось здатен чітко розпізнавати себе й може аналізувати й відверто розкривати себе, щоб принести користь іншим, це людина, яка дійсно розуміє істину, чий характер є високоморальним і чесним, і хто відкривається в чистий спосіб. Це не просте питання; така людина може втілити істину в життя, щойно зрозуміє її, і це точно людина, яка прагне до істини і якою тішиться Бог. Щоб утілити істину в життя, тільки-но ти її зрозумів, передусім ти мусиш мати хороші якості й бути чесною людиною. Хоча кожен готовий шукати істину, увійти в реальність істини непросто. Ключовий аспект полягає в тому, щоб зосередитися на пошукові істини й утіленні її в життя. Ти мусиш обмірковувати це у своєму серці щодня. З якими б проблемами або труднощами ти не стикнувся, не відмовляйся від утілення істини в життя; ти маєш навчитися шукати істину та здійснювати самоаналіз, і в кінцевому підсумку практикувати істину. Це є найважливішим від усього. Ти категорично не повинен намагатися захищати власні інтереси, і якщо ти ставиш власні інтереси на перше місце, ти не зможеш практикувати істину. Подивися на тих своєкорисливих людей – хто з них може практикувати істину? Жоден. Усі, хто практикує істину, – це чесні та добросерді люди, які люблять істину. Усі вони люди з совістю й розсудливістю, які можуть відмовитися від своїх власних інтересів, марнославства й гордості, які можуть зректися плоті. Це люди, які можуть утілювати істину в життя. Перше, що тобі слід подолати для практикування істини, – це твій власний егоїзм і твій своєкорисливий характер; щойно ця проблема буде розв’язана, у тебе більше не буде значних труднощів. Якщо ти зможеш прийняти істину, пізнати свій власний розбещений характер і шукати істину, щоб подолати його, ти зможеш практикувати істину. Якщо ти не приймеш істину, ти не зможеш розв’язати проблему свого розбещеного характеру, і так ти не зможеш практикувати істину. Найбільша складність у практикуванні істини – це розбещений характер, головним чином, егоїстичний, мерзенний і своєкорисливий. Якщо проблему твого розбещеного характеру буде розв’язано, інші труднощі взагалі не будуть для тебе проблемою. Звичайно, причина, через яку деякі люди не можуть практикувати істину, полягає в тому, що всередині них досі є один вид розбещеного характеру, а саме: пихатий і самовдоволений характер. Завжди бути зарозумілим, завжди думати, що власні погляди є правильними, завжди хотіти чинити по-своєму – це пиха, самовдоволеність і нездатність прийняти істину. Це найбільша складність, з якою ці люди стикаються, практикуючи істину. Якщо вони зможуть шукати істину, щоб подолати ці труднощі, у них не буде жодних значних проблем із практикуванням істини. Щодо інших проблем, якщо вони можуть аналізувати себе, знати свої власні стани, шукати істину й знаходити деякі відповідні уривки із Божого слова для міркування й спілкування, будь-яку проблему можна легко розв’язати. Ті, хто прагне до істини, мусять обдумувати й шукати її, аби щодня розв’язувати свої проблеми, тому що окрім виконання своїх обов’язків, люди можуть стикатися з дечим, що безпосередньо стосується щоденного практикування істини; навіть якщо вони не виходитимуть на вулицю й не контактуватимуть з іншими людьми, можливо, вони торкатимуться деяких питань практики істини. Наприклад, як ти живеш у цей день, на чому в основному має бути зосереджене твоє життя в цей день, як ти мусиш його упорядкувати, які обов’язки ти мусиш виконати, як ти мусиш шукати істину, щоб подолати труднощі, з якими ти стикаєшся у своєму обов’язку, які розбещені речі перебувають у твоєму серці, які тобі потрібно проаналізувати, зрозуміти й подолати, – усе це стосується аспектів істини, і якщо ти не шукаєш істини, щоб їх подолати, ти можеш бути нездатним добре виконати свій обов’язок у цей день, а хіба це не справжня проблема? Якщо все, про що ти думатимеш щодня протягом доступних тобі годин, стосується того, як подолати свій розбещений характер, як практикувати істину і як розуміти принципи істини, тоді ти навчишся використовувати істину для розв’язання своїх проблем згідно з Божими словами. Так ти здобудеш здатність до незалежного життя, увійдеш у життя, не стикатимешся із великими труднощами, слідуючи за Богом, і поступово ввійдеш у реальність істини. Якщо у своєму серці ти досі зосереджений на престижі й статусі, досі зайнятий хизуванням і змушуванням інших поважати тебе, тоді ти не той, хто прагне до істини, і ти йдеш по хибному шляху. Те, до чого ти прагнеш, – це не істина й не життя, а те, що ти любиш, це репутація, вигода й статус – а отже, ніщо з того, що ти робиш, не стосується істини, це все лиходійство й прислужування. Якщо у своєму серці ти любитимеш істину й завжди прагнутимеш до неї, якщо ти прагнутимеш до зміни характеру, зможеш досягти справжньої покори Богу й зможеш Бога боятися, а від злого втікати, і якщо ти будеш стриманим у всьому, що робитимеш, і зможеш прийняти уважне Боже дослідження, тоді твій стан буде й далі покращуватися й ти станеш людиною, яка живе в присутності Бога. Люди, які люблять істину, ідуть іншим шляхом, ніж ті, хто її не любить: люди, які не люблять істину, завжди зосереджуються на тому, щоб жити згідно з філософією сатани, вони задовольняються лише зовнішніми проявами доброї поведінки й благочестя, але в їхніх серцях і досі є амбіції й бажання, і вони продовжують прагнути до репутації, вигоди й статусу, продовжують бажати отримати благословення й увійти в Царство; але оскільки вони не шукають істини, і їхні зіпсовані характери не було відкинуто, вони завжди живуть під владою сатани. Кожен, хто любить істину, шукає її у всьому, займається самоаналізом, намагається пізнати себе й зосереджується на втіленні істини в життя; також у його серці завжди є послух Богу і страх Божий. Якщо в таких людей виникають якісь уявлення чи непорозуміння щодо Бога, вони негайно моляться Богові й шукають істину, щоб їх усунути. Вони зосереджуються на тому, щоб добре виконувати свої обов’язки, щоб догодити Богові; і вони прагнуть до істини та шукають пізнання Бога, починаючи мати страх Божий у своїх серцях та втікаючи від усіх злих вчинків. Це люди, які завжди живуть у Божій присутності.

1 лютого 2018 року