Більшість із вас відійшла від релігії та прийняла Божу роботу останніх днів. Ви щодня їсте й п’єте з теперішніх Божих слів, берете участь у весільному бенкеті Агнця та заклали фундамент на істинному шляху. Ви щиро та повністю присвячуєте себе Богові й отримали Його схвалення. Якими ж тепер є ваші знання та розуміння щодо поняття віри в Бога? Чим вони відрізняються від того розуміння віри в Бога, яке ви мали в релігії? Чи дійсно ви розумієте зараз, що таке насправді віра в релігію та віра в Бога? Чи є різниця між вірою в релігію й вірою в Бога? У чому така різниця полягає? Чи докопалися ви до суті цих питань? Якою людиною є звичайний віруючий у релігію? На чому він зосереджений? Як слід визначити віру в релігію? Віра в релігію – це визнання того, що є якийсь Бог, і віруючі в релігію до певної міри змінюють свою поведінку: вони не б’ють людей і не лають їх, не чинять поганого на шкоду іншим і не коять різних злочинів або не порушують закон. У неділю вони ходять до церкви. Такими є віруючі в релігію. Це означає, що хороша поведінка та часте відвідування зібрань є доказом того, що хтось вірить у релігію. Коли хтось вірить у релігію, він визнає, що Бог є, і вважає, що вірити в Бога означає бути хорошою людиною; якщо він не грішить і не робить поганих учинків, він зможе потрапити на небеса, коли помре, і в нього буде хороший кінець. Його віра дає йому підтримку на духовному рівні. Отже, віру в релігію також можна визначити так: вірити в релігію означає визнавати у своєму серці, що Бог є; вірити, що коли помреш, то зможеш потрапити на небеса; мати духовну опору у своєму серці; трохи змінити свою поведінку та бути доброю людиною. Ось і все. Що стосується того, чи існує Бог, у якого вірять люди, чи може Він висловлювати істину, про що Він їх просить – вони поняття не мають. Вони роблять висновки та формують уявлення про все це, ґрунтуючись на вченнях Біблії. Такою є віра в релігію. Віра в релігію – це насамперед прагнення до змін у поведінці та до духовної підтримки. Проте шлях, яким ідуть такі люди, – шлях пошуку благословень – не змінився. Їхні хибні погляди, уявлення й фантазії про віру в Бога не змінились. Основа їхнього існування, а також цілі й напрямок, які вони переслідують у своєму житті, ґрунтуються на ідеях і думках традиційної культури й анітрохи не змінилися. Таким є стан кожного, хто вірить у релігію. Отже, що таке віра в Бога? Як Бог визначає віру в Бога? (Віра у володарювання Бога.) Це віра в існування Бога та Його володарювання – ось що саме головне. Вірити в Бога означає брати до уваги Божі слова, існувати, жити, виконувати свій обов’язок і брати участь у всіх видах нормальної людської діяльності, як того вимагають слова Бога. Мається на увазі, що вірити в Бога означає слідувати за Богом, робити те, що просить Бог, жити так, як Він просить; вірити в Бога означає йти шляхом Бога. Хіба цілі й напрямок життя людей, які вірять у Бога, не відрізняються повністю від цілей і напрямку тих, хто вірить у релігію? Що мається на увазі під вірою в Бога? Мається на увазі, чи здатна людина слухати Божі слова, прийняти істину, звільнитися від розбещеного характеру, покинути все, щоб слідувати за Богом, і бути вірною у своїх обов’язках. Усе це безпосередньо стосується того, чи зможе вона спастися. Тепер ви знаєте визначення віри в Бога. Як же тоді слід практикувати віру в Бога? Що Бог вимагає від тих, хто в Нього вірить? (Щоб вони були чесними людьми, прагнули до істини, до зміни свого характеру та пізнання Бога.) Які вимоги ставить Бог до зовнішньої поведінки людей? (Він вимагає, щоб люди були побожними, не розпусними та жили нормальною людською сутністю.) Людям слід мати базову благопристойність святого й жити нормальною людською сутністю. Чим тоді мусить володіти людина, щоб мати нормальну людську сутність? Це стосується багатьох істин, які людина мусить утілювати в життя як віруюча. Тільки володіючи всіма цими реаліями істини, людина має нормальну людську сутність. Якщо хтось не втілює істину в життя, чи вірить він у Бога? Якщо не втілювати істину в життя, якими є наслідки? Як саме людям слід вірити в Бога, щоб здобути спасіння, скоритися Богу та вшанувати Його? Усе це стосується втілення в життя Божих слів і багатьох істин. Отже, людина мусить вірити в Бога згідно з Божими словами та Його вимогами, і вона мусить практикувати згідно з Його вимогами; тільки це є справжньою вірою в Бога. Це є проникненням у суть справи. Практикувати істину, слідувати словам Бога й жити за Його словами – це правильний шлях людського життя; віра в Бога стосується шляху людського життя. Віра в Бога пов’язана зі стількома істинами, і послідовники Бога мусять розуміти ці істини. Як вони могли б слідувати за Богом, якби не розуміли й не приймали істину? Люди, які вірять у релігію, усього-на-всього визнають існування Бога та вірять, що Бог є; однак вони не розуміють цих істин і не приймають їх, тому люди, які вірять у релігію, не є послідовниками Бога. Щоб вірити в релігію, достатньо просто добре поводитися напоказ, бути стриманим, дотримуватися правил і мати духовну підтримку. Якщо людина добре поводиться й має опору та підтримку для свого духу, чи змінюється її життєвий шлях? (Ні.) Дехто каже, що віра в релігію та віра в Бога – це одне й те саме. Чи слідують відтак такі люди за Богом? Чи вірять вони в Бога згідно з Його вимогами? Чи прийняли вони істину? Якщо хтось не робить нічого із цього, то він не вірить у Бога й не є Його послідовником. Найочевиднішим проявом віри в релігію є неприйняття теперішньої Божої роботи та істини, яку Він висловлює. Це риса, яка характеризує віруючих у релігію; вони зовсім не є послідовниками Бога. Віра в релігію – це лише прагнення до зміни поведінки та духовної підтримки; вона не передбачає жодної істини. Тому віруючі в релігію не змінять свій життєвий характер, не втілюватимуть істину в життя, не зможуть слухати Божі слова й підкорятися Йому. Це означає, що вони також не матимуть істинного знання про Бога. Коли людина вірить у релігію, то якою б доброю не була її поведінка, яким би твердим не було її визнання Бога і якою б піднесеною не була її теорія віри в Нього, вона не є послідовником Бога. За ким же тоді вона слідує? Той, за ким вона слідує, – це досі сатана. Яким є підґрунтя того, що вона втілює, чого прагне й жадає, що втілює в життя? Від чого залежить її існування? Звичайно, не від Божих слів, не від істини. Вона продовжує жити розбещеним характером сатани, поводячись згідно із сатанинською логікою та філософією. Усе, що вона каже, – це брехня без крихти правди. Її сатанинський характер не зазнав жодних змін, і той, за ким вона слідує, – це досі сатана. Її погляди на життя, цінності, ставлення до світу та принципи поводження – усе це вияви сатанинської природи. Лише її зовнішня поведінка трохи змінилась, але її життєвий шлях, спосіб існування й погляд на речі не змінилися зовсім. Якщо людина істинно вірить у Бога, що може змінитися в ній за кілька років? (Зміняться її погляди на життя й цінності.) Зміниться сама основа існування цієї людини. Якщо зміниться основа її існування, то що стане підґрунтям її життя? (Її життя ґрунтуватиметься на Божих словах та істині.) Отже, чи живете ви зараз щодня згідно з Божими словами у своїх словах і вчинках? Наприклад, ти більше не брешеш: чому? На чому це ґрунтується? (На вимозі Бога до людини бути чесною.) Коли ти припиняєш брехати й обманювати, це ґрунтується на Божих словах, вимозі бути чесною людиною та істині. І хіба шлях, яким ти відтак ідеш у житті, не є іншим?

Тепер підведемо підсумки: що таке віра в релігію? Що таке віра в Бога? Які між ними основні відмінності? Вірити в релігію – це сповідувати релігію, слідувати її правилам, слідувати за іншими людьми та сатаною й жити під владою сатани. Вірити в Бога – це приймати Його слова, приймати істину, підкорятися Його роботі та виконувати свій обов’язок згідно з принципами істини. Ось що значить слідувати за Богом. Це основні відмінності між вірою в релігію й вірою в Бога. Коли ви виконуєте свої обов’язки в Божому домі, деякі з вас приймають істину та трохи змінюються, а інші не приймають істину та не змінюються. Тож чи можете ви розрізнити ці два типи людей: тих, хто вірить у релігію, і тих, хто вірить у Бога? Ключовим моментом є те, чи прагне людина до істини та яким шляхом вона обирає йти. Якщо ти прагнеш до доброї поведінки, духовної підтримки та дотримання правил, і якщо у своєму прагненні ти переслідуєш особисту вигоду, узагалі не прагнучи до істини, а лише до зовнішніх ознак доброї людини, яка володіє певною доброю поведінкою, але не реальністю істини, – наскільки добрим насправді може бути хтось подібний до тебе? Розбещений характер такої людини та сутність її природи анітрохи не змінилися. Вона може гарно говорити, але коли стикається з випробуваннями, їй не вдається бути непохитною. Вона може навіть нарікати на Бога та зраджувати Його. Це віруючі в релігію. Ті, хто вірить у Бога, можуть прийняти всі істини, які Він висловлює. Вони можуть роздумувати й пізнавати себе згідно з істиною, щиро каятися та врешті-решт практикувати істину, коритися Богу й жити за Божими словами. Стикаючись із випробуваннями та нещастями, вони можуть бути непохитними, давати чудове свідчення й вірно слідувати за Богом до кінця. Це справжні віруючі в Бога. У цьому й полягає різниця між тими, хто вірить у релігію, і тими, хто вірить у Бога.

Чи є серед вас такі, хто в глибині душі вірить лише в невизначеного Бога на Небі, але завжди має уявлення про втіленого Бога? Якщо такі люди справді є, то вони вірять у релігію. Віруючі в релігію не визнають у своєму серці втіленого Бога, а якщо й визнають, то завжди мають про Нього уявлення й ніколи не можуть підкоритися. Хіба не так? Строго кажучи, такі люди не є віруючими в Бога. Хоча вони можуть стверджувати, що вірять у Бога, насправді вони мало чим відрізняються від віруючих у релігію. У своєму серці вони вірять лише в невизначеного Бога; вони дотримуються релігійних понять і правил. Отже, кожен, хто не прагне до істини, хто зосереджується лише на добрій поведінці та дотриманні правил, хто не втілює істину в життя й чий характер не змінюється ні на йоту, – це людина, яка вірить у релігію. Яка риса вирізняє тих, хто вірить у релігію? (Вони зосереджуються лише на зовнішніх практиках і на тому, щоб на позір поводитися добре.) Якими є принципи й засади їхніх дій? (Сатанинські філософії життя.) Які є сатанинські філософії життя й сатанинські, розбещені характери? Хитрість і лукавство; бути самому собі законом; пиха й зарозумілість; у всьому залишати за собою останнє слово; ніколи не шукати істину й не спілкуватися з братами та сестрами; завжди діяти, керуючись власними інтересами, гордістю та статусом, – усе це означає діяти, керуючись сатанинським характером. Це означає слідувати за сатаною. Якщо людина вірить у Бога, але не прислухається до Його слів, не приймає істину або не підкоряється Його розпорядженням і влаштуванням; якщо вона лише демонструє певну добру поведінку, але не здатна зректися плоті й не поступається ні своєю гордістю, ні інтересами; якщо вона, хоча з вигляду й виконує свій обов’язок, досі живе за своїм сатанинським характером і зовсім не відмовилася від своїх сатанинських філософій і способів існування та не змінила їх, то як же вона може вірити в Бога? Це віра в релігію. Такі люди зрікаються чогось і присвячують себе поверхово, але якщо поглянути на шлях, яким вони йдуть, на походження та відправну точку всього, що вони роблять, то все це ґрунтується не на Божих словах і не на істині; натомість вони продовжують діяти згідно з власними уявленнями та фантазіями, суб’єктивними припущеннями, амбіціями й бажаннями. Підґрунтям їхнього існування та дій досі слугують філософії й характери сатани. У питаннях, у яких вони не розуміють істину, вони не шукають її; у питаннях, у яких вони розуміють істину, вони не втілюють її в життя, не підносять Бога, як великого, й не цінують істину. Хоча номінально та на словах вони вірять у Бога й визнають Його, і хоча вони можуть здаватися здатними виконувати обов’язок і слідувати за Богом, вони живуть своїм сатанинським характером у всьому, що говорять і роблять. Усе, що вони говорять і роблять, є виявами їхнього розбещеного характеру. Ви не побачите, як вони переживають чи практикують Божі слова, а тим більше не побачите прояву того, як вони в усьому шукають істину та коряться їй. У своїх діях вони передусім думають про власні інтереси й спочатку втілюють власні бажання й наміри. Чи такі люди слідують за Богом? (Ні.) А чи можуть люди, які не слідують за Богом, досягти змін у своєму характері? (Ні.) А якщо вони не можуть досягти змін у своєму характері, то хіба вони не жалюгідні? Вони почули й зрозуміли Божі слова, але коли вони щось роблять, їхні власні бажання занадто сильні; вони не здатні практикувати згідно з Божими словами чи згідно з істиною, а тим більше згідно з принципами. Після кількох років віри в Бога вони здаються набагато поступливішими й набагато вихованішими. Їхня поведінка переважно добра, а їхнє духовне життя здається цілком нормальним. У їхній взаємодії з іншими немає жодних значних проблем, і вони з певним успіхом виконують деякі обов’язки, але в них є одна проблема, і вона найсерйозніша з усіх. В чому полягає ця проблема? У їхній свідомості. Скільки б років вони не вірили, вони не встановили нормальних стосунків із Богом; що б вони не робили, що б із ними не відбувалося, перше, про що вони думають, це: «Що я хочу зробити; що було б у моїх інтересах, а що ні; що могло б статися, якби я зробив те-то і те-то», – ось про що вони насамперед думають. Вони взагалі не замислюються над тим, яка практика прославила б Бога, свідчила б про Нього чи догодила б Йому, не моляться, щоб дізнатися про Божі вимоги та про те, що говорять Його слова. Вони ніколи не звертають уваги на те, якою є Божа воля чи вимоги та як люди мусять практикувати, щоб догодити Богу. Хоча іноді вони можуть молитися перед Богом і спілкуватися з Ним, але вони просто розмовляють самі із собою, а не шукають щиро істину. Молячись Богу та читаючи Його слова, вони не пов’язують їх із тим, із чим стикаються в реальному житті. Отже, як вони ставляться до володарювання, розпоряджень і влаштувань Бога в упорядкованому Ним середовищі? Коли вони стикаються з тим, що не задовольняє їхні власні бажання, вони уникають цього та опираються цьому у своєму серці. Коли ж вони стикаються з тим, що завдає шкоди їхнім інтересам або перешкоджає задоволенню їхніх інтересів, то всіляко намагаються знайти вихід, прагнучи максимізувати власні вигоди й борючись за те, щоб уникнути будь-яких втрат. Вони прагнуть не догодити Богу, а лише вдовольнити власні бажання. Хіба це віра в Бога? Хіба мають такі люди стосунки з Богом? Ні, не мають. Вони ведуть нице, нікчемне, непримиренне й потворне життя. Вони не тільки не мають стосунків із Богом, але й при кожній нагоді йдуть проти Божого володарювання й розпоряджень. Вони часто кажуть: «Нехай Бог панує та керує всім у моєму житті. Я готовий дозволити Богові зайняти трон і царювати й правити в моєму серці. Я готовий підкоритися Божим розпорядженням і влаштуванням». Однак коли те, із чим вони стикаються, шкодить їхнім власним інтересам, вони не можуть підкоритися. Замість того, щоб шукати істину в упорядкованому Богом середовищі, вони прагнуть розвернутися й утекти з такого середовища. Вони не хочуть підкорятися Божим розпорядженням і влаштуванням, а хочуть діяти згідно з власною волею, лише доти, доки це не шкодить їхнім інтересам. Вони повністю нехтують Божою волею, дбаючи лише про власні інтереси, власні обставини, власні настрої та почуття. Хіба це віра в Бога? (Ні.) Чим є для них Бог у їхньому серці? Чи не якоюсь легендою? Чи не якоюсь духовною підтримкою? Бог для них – чужинець і незнайомець. Коли все добре, Бог є їхнім Володарем, їхнім усім. Але якщо те, що робить Бог, не принесе їм користі або зашкодить їхнім інтересам чи їхній гідності, змушуючи їх зазнати розбору чи пройти випробування та страждати, як вони відреагують? Вони тікатимуть, чинитимуть опір, пручатимуться й навіть скаржитимуться. Деякі люди можуть не казати цього вголос, але в душі вони відчувають біль, дискомфорт і негатив. Що означає бути негативним? Це означає, що вони не приймають істину у своєму серці й завжди опираються Богу та бунтують проти Нього. Деякі люди не приймають випробувань і рафінування, вважаючи, що Бог не має права таке робити. Стикаючись із труднощами арешту та переслідування великим червоним драконом, деякі з них скаржаться собі, що Бог до них несправедливий. Що ви думаєте про такий спосіб мислення? Якщо вони можуть так відкрито висловлювати свої скарги на Бога, коли Він змушує їх страждати, то чи може Він досі залишатися Богом, у якого вони вірять? Якщо вони не здатні підкоритися, то Він – не їхній Бог, і тому вони наважуються чинити Йому опір. Вони хочуть, щоб, окрім Бога, існував інший Бог, думаючи: «Тільки якби Він утілював у життя все, про що я думаю та що роблю, точно у відповідності до моїх уподобань, – тільки тоді Він був би Богом, тільки це було б Його впорядкуванням і керівництвом. Якщо ж Бог не погоджується з моєю волею, завжди діє всупереч моїм уподобанням і фантазіям, то я не можу Йому підкоритися, і Він – не мій Бог. Якщо Він Бог, то Йому слід догоджати людям. Оскільки люди – це зіниця Божого ока, Богу слід робити все, щоб захищати їх і плекати. Як Він міг дозволити їм пройти через труднощі, випробування та перешкоди?». Хіба не таке ставлення має до Бога більшість людей у своєму серці? Це справді так. Коли в людей немає проблем, коли в них усе йде гладко, більшість із них відчуває, що Бог могутній, і праведний, і любий. Коли Бог випробовує їх, розбирається з ними, виправляє їх і дисциплінує, коли Він просить їх відкласти власні інтереси, відвернутися від своєї плоті та втілювати істину в життя, коли Бог здійснює над ними роботу, влаштовує їхні долі й життя та панує над ними, проявляється їхня непокора, і тоді між ними та Богом виникає поділ, що створює конфлікт і прірву між людьми та Богом. У такі миті в їхніх серцях Бог анітрохи не любий, Він зовсім не могутній, бо те, що Він робить, не втілює їхні бажання. Бог їх засмучує, Він завдає їм смутку, Він приносить їм біль і страждання, Він змушує їх почуватися не у своїй тарілці. Тому вони зовсім не підкоряються Богові; натомість вони повстають проти Нього та втікають від Нього. Чи втілюють вони при цьому істину в життя? Чи слідують вони шляхом Бога? Чи слідують вони за Богом? Ні. Якими б численними не були твої уявлення й фантазії про Божу роботу і як би ти раніше не діяв за власною волею й не бунтував проти Бога, якщо ти дійсно прагнеш до істини, приймаєш суд і кару Божих слів і зазнаєш обтинання й розбору Його словами; якщо в усьому, що Він влаштовує, ти здатен іти Божим шляхом, прислухатися до Його слів, учитися вивідувати Його волю, практикувати згідно з Його словами та Його наміром і здатен підкорятися Йому через пошук; якщо ти можеш відпустити всі свої бажання, міркування, наміри та волю й не вступати в конфронтацію з Богом, тоді ти слідуєш за Богом. Ти можеш сказати, що слідуєш за Богом, але якщо ти робиш усе за власною волею, з власними цілями й планами, не залишаючи це Богу на розгляд, то чи досі тоді Бог є твоїм Богом? Ні. Якщо Бог не є твоїм Богом, то коли ти кажеш, що слідуєш за Богом, хіба це не пусті слова? Хіба такі слова – не спроба обдурити людей? Ти можеш казати, що слідуєш за Богом, але якщо всі твої дії й учинки, твої погляди на життя та цінності, ставлення та принципи, з якими ти підходиш до розв’язання питань, усі походять від сатани, – якщо ти залагоджуєш усе це повністю згідно із законами й логікою сатани, то чи є ти тоді послідовником Бога? (Ні.) Бачиш-но, коли Господь Ісус повідомив Своїм учням, що Він зазнає багато страждань, буде вбитий і воскресне на третій день, Петро сказав Господу Ісусу: «Змилуйся, Господи, такого Тобі хай не буде!» (Матвія 16:22). Як Господь Ісус відповів Петрові? («Сатано, ти спокуса Мені» (Матвія 16:23).) Яке визначення Господь Ісус дав учинку Петра на той час? (Робота сатани.) Чому Він сказав, що це робота сатани? Хіба Петро сатана? Петро не розумів значення дій Господа Ісуса й не розпізнав Його особу. Тому він став рупором сатани та говорив від його імені, прагнучи завадити Господу Ісусу виконати Божу волю. З Божого погляду Петро став рупором сатани. Якщо людина зреклася всього та взялася за свій обов’язок тільки напоказ, якщо вона нібито йде за Богом, але всі її думки та всі дії узгоджуються з логікою й філософією сатани, то чи є вона справді послідовником Бога? (Ні.) Ні, бо вона постійно бунтує проти Бога, не втілює істину в життя й не кориться Богу. Чому ж тоді вона вірить у Бога? Що вона справді хоче здобути? Це не піддається розумінню. Чи є вона справжнім віруючим у Бога? Ні; м’яко кажучи, вона є віруючим у релігію. Вона може стверджувати, що вірить у Бога, але Бог її не визнає. Бог вважатиме таких людей лиходіями, і Він їх не врятує.

Серед цього лихого й розбещеного людства тими віруючими в релігію є люди, які визнають існування Бога, бажають бути добрими людьми, мати добру поведінку та уникати поганих учинків. Вони бояться, що якщо чинитимуть забагато проступків, на них чекає відплата, і вони потраплять до пекла, будуть покарані та назавжди приречені. Вони думають, що бути доброю людиною сприяє миру, як кажуть серед безбожників: «Добрі люди мають мирне життя». Під впливом такого мислення, заражені такими течіями думки, вони вважають свою віру в релігію доброю справою, вважають себе кращими за тих, хто не вірить, хто не має навіть духовної підтримки, не кажучи вже про обмеження. Ті, хто не вірить, роблять усе, що їм заманеться, і заради досягнення власних цілей здатні на будь-який нечестивий учинок. Місце призначення таких людей не варте згадки, і їхнім результатом після смерті буде пекло. Ті, хто вірить у релігію, також думають: «Безбожники не вірять у циклічність життя та смерті або в те, що за зло є відплата, що ті, хто чинить зло, потраплять у пекло й будуть покарані. Вони не вірять, що Бог володарює над усім. Але ми, які віримо в релігію, благословенні Богом та отримаємо вічне життя після смерті». Вони вважають себе шляхетними людьми, які виділяються з решти людства як святі люди. Хоча їхня поведінка та шаблони мислення можуть зазнати певних змін, вони просто не приймають істину. Це й означає вірити в релігію. Як можна перейти від віри в релігію до віри в Бога? Це не так просто. Ті, хто тільки-но прийшов до віри в Бога, не розуміють ніяких істин. Вони лише знають, що вірити в релігію – це добре, що це означає бути доброю людиною. Вони взагалі не бачать різниці між вірою в релігію та вірою в Бога. Тому перехід від віри в релігію до віри в Бога вимагає проходження якоїсь фази, щоб зрозуміти деякі істини та, як наслідок, здобути певну проникливість. Якщо через п’ять-шість або навіть сім-вісім років віри в Бога ти досі живеш згідно зі своїм сатанинським характером, досі слідуючи за сатаною, узагалі не приймаючи істину, неспроможний утілити в життя навіть ту істину, яку ти розумієш, відкидаючи Божу роботу, відмовляючись прийняти Його обтинання та розбір, Його суд і кару, а також Його володарювання й упорядкування, тоді твоя віра в Бога втратила сенс і цінність. Якщо описувати віру в Бога якнайпростіше, то це коли людина вірить у те, що Бог є, і на цій основі слідує за Ним, підкоряється Йому, приймає Його володарювання, влаштування та впорядкування, прислухається до Його слів, живе згідно з Його словами, робить усе згідно з Його словами, є істинною створеною істотою, Його боїться, а від злого втікає; тільки це є істинною вірою в Бога. Це й означає слідувати за Богом. Якщо ти кажеш, що слідуєш за Богом, але у своєму серці не приймаєш Божих слів і ставишся до них із сумнівом, не визнаєш Його володарювання, улаштувань та упорядкувань, завжди маєш уявлення й хибне розуміння стосовно того, що Він робить, і нарікаєш на це, завжди незадоволений; якщо у своєму підході й оцінці того, що Він робить, ти керуєшся власними уявленнями та фантазіями; якщо ти завжди маєш власні думки й розуміння, – це призведе до біди. Це не переживання Божої роботи на власному досвіді, і це не спосіб істинного слідування за Ним. Це не віра в Бога.

Що ж таке віра в Бога? Чи віра в релігію еквівалентна вірі в Бога? Вірити в релігію – це слідувати за сатаною; вірити в Бога – це слідувати за Богом, і тільки ті, хто слідує за Христом, є тими, хто по-справжньому вірить у Бога. Той, хто анінайменшою мірою не приймає Божі слова як своє життя, не є справжнім віруючим у Бога. Це невіруючі, і скільки б років вони не вірили в Бога, із цього немає жодної користі. Якщо віруючий у Бога просто виконує релігійні обряди, але не втілює істину в життя, то він не є віруючим у Бога, і Бог його не визнає. Що тобі необхідно мати, щоб Бог визнав тебе Своїм послідовником? Чи знаєш ти стандарти, за якими Бог оцінює людину? Бог оцінює, чи все ти робиш згідно з Його вимогами, чи практикуєш істину й чи коришся їй, виходячи з Його слів. Це і є стандарт, за яким Бог оцінює людину. Бог оцінює тебе не за тим, скільки років ти віриш у Нього, як далеко ти зайшов, скільки хороших способів поведінки ти маєш або скільки слів із доктрини розумієш. Він оцінює тебе за тим, чи прагнеш ти до істини та який шлях обираєш. Багато людей на словах вірить у Бога та прославляє Його, але у своєму серці вони не люблять слова, які говорить Бог. Їх не цікавить істина. Вони завжди вважають, що жити за філософіями сатани чи різними мирськими теоріями – це те, що роблять нормальні люди, що так можна захистити себе й що так у цьому світі можна вести повноцінне життя. Хіба це люди, які вірять у Бога та слідують за Ним? Ні, це не вони. Слова видатних і відомих людей звучать особливо розсудливо та можуть легко ввести інших в оману. Ти можеш сприймати їхні слова як істини або гасла, яких слід дотримуватися. Але якщо, коли йдеться про Божі слова, про звичайну вимогу, яку Він ставить до людей, наприклад, бути чесним або слухняно та скрупульозно триматися свого місця, виконувати свій обов’язок як сотворена істота та мати сталу й чесну поведінку, ти не можеш практикувати ці слова та не вважаєш їх за істини, то ти не є послідовником Бога. Ти заявляєш, що втілюєш істину в життя, але якщо Бог запитує тебе: «Хіба ті “істини”, які ти втілюєш у життя, є Божими словами? Хіба принципи, яких ти дотримуєшся, ґрунтуються на Божих словах?» – як би ти пояснив свої дії? Якщо твоє підґрунтя – не Божі слова, то це слова сатани. Ти живеш словами сатани й при цьому заявляєш, що практикуєш істину та догоджаєш Богу. Хіба це не хула проти Бога? Наприклад, Бог навчає людей бути чесними, але деякі люди не замислюються над тим, що насправді означає бути чесним і як утілювати це в життя, що з того, чим вони живуть і що виявляють, є нечесним, а що з того, чим вони живуть і що виявляють, – чесним. Замість того, щоб замислитися над сутністю істини в Божих словах, вони звертаються до книг безбожників. Вони думають: «Вислови безбожників теж непогані, вони теж учать людей бути добрими! Наприклад, “Добрі люди мають мирне життя”, “Безхитрісні завжди беруть гору”, “Прощати інших не безглуздо, згодом це приносить користь”. Ці твердження теж правильні та відповідають істині!». Отже, вони дотримуються цих слів. Якими людьми вони можуть жити, дотримуючись цих приказок безбожників? Чи можуть вони жити реальністю істини? (Ні, не можуть.) Хіба таких людей не багато? Вони здобувають певні знання; вони прочитали кілька книжок, кілька відомих творів, здобули певну точку зору, почули кілька відомих висловів і народних прислів’їв, а потім сприймають це як істину, діючи та виконуючи свій обов’язок згідно із цими словами, застосовуючи їх до свого життя як віруючі в Бога та думаючи, що догоджають Богу. Хіба це не підміна істини брехнею? Хіба це не обман? Для Бога це богохульство! Ці речі проявляються в кожній людині у великій кількості. Той, хто ставиться до приємних слів і правильних доктрин від людей як до істин, яких слід дотримуватися, а слова Божі відкладає вбік і нехтує ними, нездатний засвоїти їх, скільки б разів не читав, і не вважає Божі слова істиною, – чи є він віруючим у Бога? Чи є він послідовником Бога? (Ні.) Такі люди вірять у релігію; вони досі слідують за сатаною! Вони вірять, що слова, сказані сатаною, – це класика, що вони філософські та дуже глибокі. Вони вважають їх відомими висловами найвищої істини. Вони можуть відмовитися від чого завгодно, але не можуть відпустити ці слова. Відкинути ці слова – це все одно, що втратити основу свого життя, спустошити своє серце. Що це за люди? Це послідовники сатани, і саме тому вони приймають відомі вислови сатани за істину. Чи можеш ти аналізувати й розпізнавати різні стани, у яких перебуваєш у різних контекстах? Наприклад, деякі люди вірять у Бога й часто читають Його слова, але коли з ними щось трапляється, вони завжди кажуть: «Моя мама сказала», «Мій дідусь сказав», «Така-то відома людина колись сказала» або «У такій-то книжці написано». Вони ніколи не кажуть: «Так говорить слово Боже», «Такого вимагає від нас Бог», «Так каже Бог». Вони ніколи не говорять цих слів. Чи слідують вони за Богом? (Ні, не слідують.) Чи легко людині відкрити ці стани? Ні, не легко, але їхня наявність у людях приносить їм велику шкоду. Ти можеш вірити в Бога вже три, п’ять, вісім чи десять років, але досі не знати, як слухатися Бога чи втілювати в життя Його слова. Що б із тобою не відбувалося, ти все одно береш за основу сатанинські слова, усе одно шукаєш основу в традиційній культурі. Хіба це віра в Бога? Хіба ти не слідуєш за сатаною? Ти живеш сатанинськими словами й сатанинським характером, то хіба ти не чиниш Богові опір? Оскільки ти не втілюєш Боже слово в життя й не живеш ним, не йдеш Божими слідами, не можеш прислухатися до того, що говорить Бог, і не можеш підкоритися Божому керівництву чи вимогам, якими б вони не були, ти не слідуєш за Богом. Ти досі слідуєш за сатаною. Де перебуває сатана? Сатана перебуває в людських серцях. Філософії, логіка та правила, а також різні диявольські слова сатани вже давно вкоренилися в серцях людей. Це найсерйозніша проблема. Якщо ви не зможете розв’язати цю проблему у своїй вірі в Бога, то ви не зможете бути спасенними Богом. Тому ви мусите часто зіставляти все, що ви робите, свої думки, погляди та підстави для вчинків із Божими словами для порівняння й аналізувати те, що у ваших думках. Ви мусите знати, що всередині вас є життєвою філософією, народними прислів’ями та традиційною культурою, а що пішло від інтелектуального знання. Ви мусите знати, що із цього ви завжди вважаєте правильним і таким, що відповідає істині, чого ви дотримуєтеся так, ніби це і є істина, а чому ви дозволяєте замінити істину. Ви мусите критично розглядати такі речі. Зокрема, якщо ти ставишся до того, що вважаєш правильним і цінним, як до істини, тобі нелегко побачити його суть, але якщо ти побачиш її, то здолаєш головну перешкоду. Такі речі заважають людям розуміти Божі слова, утілювати істину в життя та слухатися Бога. Якщо ти проводиш цілий день спантеличений і неприкаяний, не задумуєшся над цим і не зосереджуєшся на розв’язанні цих проблем, то вони – корінь твого нездужання, отрута у твоєму серці. Якщо їх не усунути, ти не зможеш по-справжньому слідувати за Богом, не зможеш утілювати істину в життя або слухатися Бога й не матимеш можливості здобути спасіння.

Тепер, коли ми про це поспілкувалися, чи замислювалися ви про свої стани, ідеї чи упереджені погляди, які суперечать Божим намірам, Божим вимогам та істині, але які ви вважаєте істиною, утілюєте в життя й відстоюєте як істину? (У мене була точка зору, що людині як особистості слід прагнути бути доброю, такою, яку всі люблять і з якою хочуть спілкуватися. Коли я не розумів істину, це прагнення здавалося мені виправданим і правильним. Але тепер, порівнюючи його з істиною, я усвідомлюю, що така особа – це людиновгодник. Особливо після того, як я прочитав Божі одкровення про облудних людей, я зрозумів, що й сам чинив так з облудними намірами, намагався в усьому зберегти свої репутацію та статус, догоджаючи іншим, створюючи у них фальшиві враження й обманюючи їх. Часом я навіть жертвував інтересами Божого дому, щоб догодити іншим. Я зовсім не був доброю людиною та не мав подоби справжньої людини. Коли я відкрив це для себе, мені захотілося шукати істину та бути чесною людиною згідно з Божими вимогами, а не бути людиновгодником. Я хотів бути тим, хто говорить по суті й правдиво, хто в усьому прямолінійний, бо це відповідає Божій волі.) (За цей період я помітив, що зосередився на змінах у зовнішній поведінці. Наприклад, коли деякі брати й сестри говорили мені, що я бундючний і зі мною нелегко співпрацювати, я намагався бути поступливим та дискутувати з ними в лагідній, дружній манері. Я робив усе, що вони мені казали, і якщо я бачив, що хтось припустився помилки при виконанні свого обов’язку, я не вказував на це, а натомість підтримував мир і злагоду. Слухаючи щойно Боже спілкування, я побачив, що не діяв за Божими словами. Я діяв за життєвими філософіями сатани. Я використовував свою добру показну поведінку, щоб обманювати інших, хоча насправді не позбувся свого розбещеного характеру. Я не був тим, хто прагнув до істини, і змарнував багато часу.) Зараз ви здатні сприймати й усвідомлювати деякі хибні погляди та практики з минулого, але втілення істини в життя вимагає від вас великої напруги. Розпізнавши та сприйнявши ці стани, що ви думаєте та відчуваєте з приводу складного становища розбещеного людства? Чи відчув ти, що це розбещене людство знаходиться під жорстким і суворим контролем сатани? Чи усвідомив ти це? (Так.) Коли ти це усвідомив? (Коли я захотів утілювати істину в життя, сатанинська природа взяла мене під контроль та ув’язнила мене всередині. У душі я боровся, але не міг утілювати істину в життя, наче на мені були якісь кайдани. Це було дуже болісно.) Ти відчував відтак, що сатана вкрай ненависний, чи із часом заціпенів і не міг більше накопичувати в собі ненависть? (Я міг відчувати, що сатана ненависний.) Чи усвідомив ти крайню необхідність Божої роботи спасіння людства? Чи можеш ти зрозуміти, що всі слова та істини, які висловлює Бог, зокрема ті, що викривають людство, є реальністю, без жодного нереального вислову, і що всі вони повністю відповідають фактам і є тими словами, які найбільше потрібні людству, щоб отримати істину та бути спасенним? Людство відчайдушно потребує Божого спасіння! Якби Бог не прийшов утіленим, щоб виконати Свою роботу, якби Бог не висловив стільки істин, де людство могло б знайти шлях до спасіння? Усіляке сподівання на знамення й чудеса від сатани та злих духів призведе до загибелі. Люди, які живуть за сатанинськими філософіями, логікою та законами, – це все мішені для знищення. Чи усвідомлюєте ви це зараз? Якщо ви просто це усвідомлюєте, цього недостатньо. Це лише серце, яке жадає Божого спасіння. Але чи можете ви прийняти істину, чи можете прийняти суд і покарання та чи можете позбутися свого розбещеного характеру – ось вирішальні питання. Ті, хто вірить у Бога, мусять любити істину й позитив, а також ненавидіти зло й усе, що походить від сатани. Вони мусять зосередитися на самоаналізі та розумінні самих себе, а також на розпізнаванні проявів власного розбещеного характеру. Вони мусять ясно бачити, що їхня природа й сутність огидні та злі, суперечать Богу й викликають у Нього огиду, і вони мусять бути здатними відчути до самих себе неприязнь і зненавидіти себе від свого серця. Тільки тоді вони матимуть рішучість і силу, щоб звільнитися від рабства й обмежень сатанинської природи, утілювати істину в життя й коритися Богу. Без цієї рішучості тобі буде важко практикувати істину, навіть якщо від тебе цього вимагатимуть. Люди мусять боротися до напівсмерті серед таких станів, як рабство, маніпуляції, тортури, руйнування та зловживання їхнім розбещеним характером. Тільки коли людина відчуває від цього біль, вона може зненавидіти сатану та здобути готовність і рішучість усе це змінити. Тільки зазнавши достатньо страждань, вона може сповнитися рішучості та здобути мотивацію, щоб прагнути до істини та звільнитися від усього цього. Якщо тобі здається, що сатанинські штучки досить добрі, що вони можуть догодити плоті й утілити людські переконання та фантазії, їхні екстравагантні бажання та різноманітні уподобання, і якщо при цьому ти не відчуваєш ніякого болю, не відчуваєш, як сатана знущається над людьми, то чи готовий ти від усього цього звільнитися? (Ні.) Припустімо, брехлива людина усвідомлює, що вона хитра, що вона любить брехати й не любить говорити правду, що, маючи справу з іншими, вона завжди щось приховує, але вона насолоджується цим, думаючи: «Таке життя чудове. Я постійно замилюю іншим очі, але вони не можуть зробити те саме зі мною. Мене майже завжди все влаштовує, поки це на користь моїм власним інтересам, гордості, статусу й марнославству. Усе йде за моїми планами, бездоганно, безвідмовно, і ніхто не може їх розкрити». Чи хоче така людина бути чесною? Ні, не хоче. Така людина вважає, що облудність і нечесність – це розум і мудрість, що це щось позитивне. Вона дорожить ними й не може без них обійтися. «Це ідеальний спосіб поведінки та єдиний живильний спосіб життя, – думає вона. – Це єдиний цінний спосіб життя, єдиний спосіб життя, який змушує інших заздрити мені та захоплюватися мною. Я був би дурнем та ідіотом, якби не жив сатанинськими філософіями. Я б завжди програвав – із мене знущалися б, дискримінували б мене, ставилися б до мене, як до лакея. У такому житті немає ніякої цінності. Я ніколи не буду чесною людиною!». Чи відмовиться така людина від свого облудного характеру, чи почне практикувати чесність? Безумовно, ні. Як би довго такі люди не вірили в Бога, скільки б проповідей не прослухали, скільки б істин не зрозуміли, вони ніколи по-справжньому не слідуватимуть за Богом. Вони ніколи з радістю не слідуватимуть за Богом, бо відчувають, що для цього їм доведеться багато від чого відмовитися, багато чого зректися й зазнати болю та втрат. Цього вони просто не приймуть. Вони думають: «Вірити в Бога – це вірити в релігію. Бути віруючим лише на словах, мати кілька добрих учинків і щось для духовної підтримки – оце й усе. Не потрібно платити ціну, страждати чи чогось зрікатися. Якщо людина вірить у своєму серці та каже, що вона визнає Бога, то така віра в Бога дозволить їй спастися й увійти в Царство Небесне! Яка чудова така віра!». Чи зможуть такі люди зрештою здобути істину? (Ні.) З якої причини вони не зможуть здобути істину? У них немає любові до позитивного, вони не прагнуть до світла, і вони не люблять шлях Божий чи істину. Їм подобається слідувати мирським тенденціям, вони зачаровані престижем, вигодою та статусом, вони люблять виділятися з натовпу, вони боготворять престиж, вигоду та статус і вони шанують великих і знаменитих, але насправді вони шанують демонів і сатану. У глибині душі вони не прагнуть до істини чи чогось позитивного; натомість вони шанують знання. У своїх серцях вони не схвалюють тих, хто шукає істини й свідчить про Бога; натомість вони схвалюють людей, які мають особливі таланти й дари, і захоплюються ними. У своїй вірі до Бога вони йдуть не шляхом прагнення до істини, а шляхом прагнення до статусу, престижу та вигоди; вони прагнуть бути великими підступниками, які перемагають завдяки блискучим хитрощам; вони намагаються інтегруватись у вищі ешелони суспільства, щоб стати видатними та відомими. Вони хочуть, щоб їх зустрічали з обожнюванням і вітали на всіх заходах, які їм трапиться відвідати; вони хочуть бути кумирами для людей. Ось такими людьми вони хочуть бути. Що це за шлях? Це шлях демонів, шлях зла. Це не той шлях, яким іде віруючий у Бога. Вони використовують філософії сатани, його логіку, вони застосовують кожну його хитрість, кожен виверт за будь-яких обставин, щоб обманом змусити людей довіритися їм, змусити їх поклонятися їм і слідувати за ними. Це не той шлях, яким мусять іти люди, які вірять у Бога; такі люди не тільки не будуть спасенні, але й зазнають Божого покарання – у цьому не може бути й найменшого сумніву. Від чого залежить, може людина спастися чи ні? Це залежить від того, чи може вона прийняти істину, підкоритися Божій роботі та йти шляхом прагнення до істини. Це визначається на основі цих факторів. Яким же шляхом можна здобути Боже спасіння у вірі? Треба слідувати за Богом, прислухатися до Його слів, підкорятися Його влаштуванням і розпорядженням і жити згідно з Його вимогами та істиною. Це єдиний шлях, яким можна здобути спасіння.

4 січня 2018 року