Хай би що ти робив, ти мусиш навчитися шукати істину й коритися їй; хай би хто пропонував тобі пораду, якщо вона відповідає істині-принципам, тоді, навіть якщо вона походить від маленької дитини, ти мусиш прийняти її й підкоритися їй. Хай які проблеми є в людини, якщо її слова й поради повністю відповідають істині-принципам, то ти мусиш прийняти їх і підкоритися їм. Результати таких дій будуть хорошими й відповідатимуть Божій волі. Головне – розглянути твої мотиви та принципи й методи, з якими ти ведеш справи. Якщо твої принципи й методи ведення справ походять від людської волі, людських думок і поглядів або від сатанинських філософій, тоді ті принципи й методи не практичні, і вони приречені на неефективність. Причина цього в тому, що джерело твоїх принципів і методів не правильне й не відповідає істині-принципам. Якщо твої погляди ґрунтуються на істині-принципах, і ти ведеш справи відповідно до істини-принципів, тоді ти, безсумнівно, вестимеш їх правильно. Навіть якщо деякі люди не приймають того способу, в який ти наразі ведеш справи, або в них є про нього свої уявлення, або вони чинять йому опір, через деякий час він отримає схвалення. Ті речі, які відповідають істині-принципам, приносять дедалі позитивніші результати, тоді як те, що не відповідає істині-принципам, може призвести до дедалі негативніших наслідків, навіть якщо воно відповідає уявленням людей у певний час. Усі люди отримають щодо цього підтвердження. Ти не повинен підпорядковуватися людським обмеженням ні в чому, що робиш, і ти не повинен нічого сам визначати; спершу тобі слід молитися Богові й шукати істину, а потім досліджувати й спілкуватися про це питання разом зі всіма. А в чому полягає мета спілкування? У тому, щоб ти міг чинити в точній відповідності до волі Божої та діяти згідно з волею Божою. Це дещо грандіозне формулювання, і люди не зможуть його осягнути. Якщо говорити конкретніше, то мета полягає в тому, щоб ви могли чинити в точній відповідності до істини-принципів. Це вже реальніше. Коли людина відповідає цьому стандарту, вона практикує істину та слідує Божій волі; вона має істину-реальність, і ні в кого не буде заперечень.

Коли ти стикаєшся з проблемою, замість того, щоб сперечатися, треба спочатку відкинути свої переконання, уявлення та судження, – це і є раціональність, яку слід мати людині. Якщо я чогось не розумію та не маю експертних знань із вказаного питання, я проконсультуюся з кимось, хто знайомий із цією сферою. Після консультації в мене буде базове розуміння цього питання. Однак я повинен сам шукати, як уладнати цю справу, я не можу цілком дослухатися до інших людей, а також не повинен підходити до справи, спираючись лише на власні уявлення. Я повинен шукати спосіб, як вчинити на користь церкви, щоби мій вчинок відповідав істині-принципам. Хіба це не раціональний підхід до справи? Хіба це не та розсудливість, якою повинна володіти нормальна людина? Шукати й просити поради в такий спосіб – правильно. Припустімо, що ти обізнаний у певній сфері, і я консультуюся з тобою щодо неї, але згодом ти вимагаєш від мене дотриматися твоїх порад і виконати твій план дій, – що це за характер? Це гордовитий характер. Отже, як би ти мав чинити, щоб це було розсудливо? Ти повинен сказати: «У мене є незначні знання в цій галузі, але вони не пов’язані з істиною. Ти можеш просто прийняти це як пропозицію для роздумів, але ти мусиш більше дізнатися про Божу волю щодо конкретних дій». Якщо я звертаюся до тебе за порадою, а ти справді гадаєш, що розбираєшся в цьому питанні, та вважаєш себе надзвичайним, то це гордовитий характер. Гордовита натура може викликати в тебе таку реакцію та прояви, – коли хтось звертається до тебе за порадою, ти одразу втрачаєш раціональність; ти втрачаєш розсудливість нормальної людини та не здатен судити правильно. Коли з когось виливається розбещений характер, його розсудливість не є нормальною. Тому, хай що з тобою трапиться, навіть якщо інші звертаються до тебе за порадою, тобі не можна поводитися гордовито, ти повинен мати нормальну розсудливість. Як поводитися нормально? На цьому етапі ти повинен подумати: «Хоча я розумію це питання, мені не можна виявляти гордовитість. Я повинен підійти до цього із розсудливістю нормальної людськості». Повернувшись до Бога, ти володітимеш розсудливістю нормальної людськості. Хоч іноді в тебе проявлятиметься певне почуття самовдоволення, але у твоєму серці буде стриманість, – прояви твого розбещеного характеру зменшаться наполовину, і ти матимеш набагато менший негативний вплив на інших. Однак якщо ти дієш відповідно до свого розбещеного характеру, завжди вважаючи себе правим і, відповідно, змушуючи інших прислухатися до тебе, то це свідчить про величезний брак розсудливості. Якщо шлях, на який ти вказуєш людям, правильний, то все може бути добре, але якщо він неправильний, то це може їм зашкодити. Якщо хтось звернеться до тебе за порадою в особистій справі, а ти відправиш його хибним шляхом, ти завдаси шкоди лише одній людині. Однак якщо тебе запитають про важливу справу, пов’язану з роботою церкви, а ти відправиш людину хибним шляхом, ти зашкодиш церковній роботі, а інтересам Божого дому буде завдано збитків. Якщо проблема має серйозну природу та ображає Божий характер, то наслідки будуть неймовірними.

Незалежно від обставин, щойно в когось починають виникати розбещені думки та ідеї, а розбещений характер такої людини виливається назовні, то це вже не дріб’язок. Якщо людина не шукає істину, аби подолати свою розбещеність, її буде неможливо очистити. Однак якщо вона, використовуючи Божі слова, здатна раціонально шукати істину та розпізнати першопричину виливу своєї розбещеності, їй буде легко розв’язати проблему свого розбещеного характеру. Що більше ти власним духом повертаєшся до очікування й пошуку, то легше тобі буде знайти відповідні слова Божі, щоб розпізнати суть проблеми. Так твоїх виливів розбещеності ставатиме дедалі менше, ти зможеш підкоритися Богові, більше не говоритимеш і не діятимеш відповідно до власних переконань та уявлень, а твоя людськість ставатиме дедалі нормальнішою. Що таке нормальна людськість? Це означає говорити й діяти згідно зі стандартами нормальної людськості, совістю й розсудливістю, істиною-принципами та нормами, яких вимагає Бог, – ось що є проявом нормальної людськості. Тому, хай що з тобою трапиться, ти повинен спершу заспокоїтися, утихомиритися перед Богом і помолитися Йому, шукаючи, як учинити згідно з Його волею в цьому питанні. Люди з нормальною людськістю володіють цією раціональністю – вони здатні стримувати себе й досягати такого стану, все залежить лише від того, чи маєш ти бажання так практикувати чи ні. Якщо ти завжди намагаєшся похизуватися, похвалитися собою, піднестися й стати кумиром у серцях інших людей, то ти вже відійшов від Бога. Ти не зможеш повернутися до Нього, ти вже налаштований проти Нього у своєму серці. Ти завжди хочеш робити щось, виходячи з власних ідей, і, досягнувши якогось результату, відчуваєш, що здійснив якийсь великий подвиг, взяв участь у якійсь грандіозній справі, що ти здібний, а не якась пересічна людина, і ти прагнеш стати надлюдиною та якоюсь великою особистістю. Діяти в такий спосіб марудно, і це не той шлях, яким треба йти. Такими є люди, які не прагнуть до істини; їм бракує навіть крихти нормальної людськості, і вони сповнені демонічної натури. Ті, хто по-справжньому вірить у Бога, здатні прийняти істину, вони готові до неї прагнути й насолоджуються втіленням нормальної людської подоби. Для цього потрібно докладати зусиль до істини, часто читати Божі слова й читати більше Його слів, дозволяючи їм зануритися в твоє серце, а також досягати розуміння істини. Твоє серце повинно перебувати в стані постійної тиші, а коли з тобою щось трапляється, не поспішай, не будь упередженим, впертим, радикальним, неприродним чи фальшивим, аби ти міг діяти розсудливо. Це і є належний прояв нормальної людськості.

У наш час більшість людей не здатна бути раціональною. Вони пожвавлюються, почувши від інших кілька слів похвали, і починають вірити, що вони не звичайні люди. Що за характер вони виявляють? Хіба це не зарозумілість? Якщо ти почуваєшся незручно після того, як із тобою хтось розібрався та трохи обітнув тебе, і тобі хочеться посперечатися з ним і спростувати його слова, то який характер ти демонструєш? Це також вияв зарозумілості. Скажімо, коли якийсь час усе, що ти робиш, іде добре, і люди хвалять тебе, кажучи, що ти добре впорався, та кидають на тебе захоплені погляди, ти починаєш вірити, що можеш робити що завгодно та що ти кращий за інших. Ти відчуваєш задоволення, а коли йдеш по дорозі, то почуваєшся так, ніби тебе несуть у паланкіні. Але коли ти зазнаєш невдач у своїх справах, твій настрій псується, і ти не можеш викликати жодного ентузіазму, спілкуючись із іншими людьми. Такі люди надто свавільні й незрілі, їм бракує нормальної людськості. А які прояви демонструють люди з нормальною людськістю? Зазнавши невдач або зіткнувшись із труднощами, вони не стають негативно налаштованими та не дозволяють цьому вплинути на виконання їхніх обов’язків. Навіть якщо вони зазнають великих страждань під час виконання своїх обов’язків або досягають значних результатів, вони не вважають себе гідними похвали, не очікують на винагороду й не вимагають поваги від інших. Вони не плекають такі почуття. Вони вміють правильно вирішувати ці питання й володіють розсудливістю нормальної людини. Ось що означає мати нормальну людськість. Коли люди житимуть згідно зі своїми розбещеними характерами, вони часом ставатимуть гордовитими й зарозумілими, губитимуться у своїй гордині, а коли зазнають невдач і поразок, то впадуть у відчай, і їхня розсудливість стане ненормальною. Людськість людини може дозріти лише за умови розуміння істини, відкидання свого розбещеного характеру та зростання в житті. Розуміння істини та принциповість у веденні справ – це основні умови, які людина повинна виконати, аби її людськість дозріла. Якщо людина не розуміє істини й не керується принципами у своїх справах, вона схильна постійно змінювати свої погляди, а також впадати в крайнощі. Коли хтось робить їй комплімент, вона стає пихатою, а якщо хтось розбирається з нею та обтинає її, то вона стає негативною. Це прояв незрілої людськості. Хіба ви перебуваєте не в такому стані? Ви постійно змінюєте свої погляди, вам бракує навіть найменшої стабільності, і ви ніколи не здатні підтримувати нормальний стан. Коли у вас гарний настрій і ви почуваєтеся щасливими, ви сповнені ентузіазму й навіть готові віддати своє життя за Бога. Однак коли ви стикаєтеся з невдачами чи поразками або зазнаєте розбору й критики, ви одразу ж стаєте негативними. Ти впадаєш у відчай, відчуваючи, що з тобою цілковито покінчено й що ти не маєш жодної надії на спасіння, а твої сумління, розсудливість і судження не приносять тобі жодної користі. Ось що відбувається, коли люди не володіють істиною, – вони можуть жити лише відповідно до своїх сатанинських характерів, мимоволі живучи в гріху. Люди не можуть спастися, покладаючись на власні знання та інтелект; коли люди не мають істини, вони не володіють життям, – вони ніби не мають душі. Тому здобуття істини є абсолютно необхідним. Тепер, коли ви змушені стикатися зі спокусами сатани, зазнавати невдач і поразок або наштовхуватися на труднощі, які уроки ви повинні засвоїти? У чому полягає Божа воля? Що, на Його думку, ти маєш зрозуміти? Він хоче, аби ви зрозуміли істину та здобули життя, тим самим фундаментально розв’язавши всі свої проблеми. Зараз ваше розуміння істини надто поверхове, а ваш духовний стан надто мізерний. Як наслідок, ви постійно перебуваєте в ненормальному стані, а ваш характер є нестабільним. Коли ви в доброму стані, ви можете рухатися вперед і просуватися на крок далі, але коли ви в поганому стані, ви робите два кроки назад і стаєте негативними на кілька днів. Це ваш переважний стан, і саме тому ви просуваєтеся повільно. Частий стан слабкості та негативу є найбільшою перешкодою до входження в життя, і цю проблему потрібно розв’язати, аби досягти прогресу у своєму житті. Деякі люди відчувають самовдоволення, отримавши лише кілька результатів у виконанні своїх обов’язків, стають гордовитими, отримавши компліменти, і зверхньо дивляться на інших. Такі люди найбільше позбавлені розсудливості та зовсім не володіють істиною-реальністю. Деякі люди починають насолоджуватися атрибутами статусу, щойно виконають невеличку роботу. Хай що вони роблять, їм завжди хочеться, аби їх похвалили, і якщо вони не отримують похвалу від інших, у них немає енергії для виконання своїх обов’язків. Вони постійно обмежені цими речами й почуваються задоволеними лише тоді, коли виділяються серед інших і їх обсипають похвалами. Якщо їм щось не вдається або вони зазнають невдачі та оступаються, їм здається, що вони надто розбещені й не мають надії на спокуту. Вони завжди живуть між цими крайнощами. Незалежно від того, який обов’язок ви виконуєте або що вас спіткало, якщо ви завжди можете засвоїти уроки, шукати істину, щоби знайти принципи практики, та втілити істину в життя, тоді ви виросли та більше не потребуєте проводу й керівництва інших. Якщо через їжу й пиття Божих слів, спілкування про істину, а також переживання деяких речей та оточень, які Бог упорядкував для тебе, ти бачиш, куди веде тебе Божа рука, чого Бог хоче, щоб ти навчився, в яких сферах Він хоче, щоб ти досяг розпізнавання, та які емпіричні знання Він хоче, щоб ти здобув через ці речі й оточення, і ти здатен здобути щось через кожне із цих переживань, тоді ти виріс. Якщо ти постійно потребуєш підтримки та допомоги інших, щоби рухатися вперед, якщо ти стаєш паралізованим та інертним або хитаєшся між крайнощами, а ще схильний падати й не годен піднятися в будь-який момент без сторонніх підбадьорень, проводу чи підтримки, усе це є проявами незрілого духовного стану. Люди з незрілим духовним станом не здатні самостійно їсти й пити Божі слова, не можуть зрозуміти істину, слухаючи проповіді або спілкування. Вони зосереджені лише на дотриманні правил і вважають, що поки вони можуть дотримуватися правил, у них все добре. Їм завжди потрібен хтось, хто буде вести їх за собою, направляти їх у всьому, вчити їх і вести за руку, щоби вони йшли за ним, і без допомоги та підтримки інших вони стають паралізованими, негативними й слабкими. Вони абсолютно нічого не варті й рано чи пізно помруть; вони – непотріб і не здатні досягти Божого спасіння. Дехто запитує: «Чи є спосіб розв’язати проблему мого мізерного духовного стану?». Так, спосіб є. Незалежно від того, що тебе спіткає, чи це серйозна справа, чи дріб’язкова, чи це обов’язок, який ти виконуєш, ти повинен пам’ятати одне: не покладайся на плотські почуття, свої переконання та уявлення чи на свою гарячкуватість, натомість негайно шукай істину та з’ясовуй, які вимоги Бог поставив до людини. Тільки зрозумівши Божі наміри, ти знайдеш шлях уперед.

Як проявляється дія на основі почуттів? Найпоширенішим проявом є те, що люди завжди захищають тих, хто був добрим до них, або тих, із ким вони близькі, та заступаються за них. Наприклад, уявімо, що твого друга викрили у вчиненні чогось поганого, а ти захищаєш його, кажучи: «Він би так не вчинив, він добра людина! Напевно, його підставили». Чи справедливе таке твердження? (Ні.) Це дії й висловлювання, засновані на почуттях. Наведу інший приклад: припустімо, ти вступаєш із кимось у невеличкий конфлікт і починаєш цю людину недолюблювати, а коли вона каже тобі щось правильне й відповідне принципам, ти не хочеш слухати, то що це за прояв? (Це неприйняття істини.) Чому ти не можеш прийняти істину? У глибині душі ти знаєш, що та людина мала рацію, але через упереджене ставлення до неї ти не хочеш її слухати, хоча знаєш, що вона все сказала правильно. У чому полягає проблема? (Почуття домінують над людиною.) Це обтяження почуттями. Деякі люди легко піддаються особистим уподобанням та емоціям. Якщо вони з кимось не ладнають, то не слухатимуть таку людину, хай як добре чи правильно вона щось каже. А якщо вони з кимось добре ладнають, то готові вислухати все, що та людина скаже, незалежно від того, чи це правильно чи ні, чи відповідає дійсності чи ні. Хіба це не означає легко підпадати під вплив особистих уподобань та емоцій? Чи може людина з таким характером говорити й діяти раціонально? Чи може вона прийняти істину й підкоритися їй? (Ні.) Оскільки вона обмежена почуттями й легко підпадати під вплив своїх емоцій, це впливає на її дотримання істини-принципів у своїх учинках. Це також впливає на те, як вона приймає істину та підкоряється їй. Отже, що ж впливає на здатність людини практикувати істину та підкорятися їй? Чим обмежена така людина? Своїми почуттями та емоціями. Саме вони обмежують і зв’язують людину. Якщо ти ставиш на перше місце особисті стосунки та власні інтереси, а не істину, то почуття заважають тобі прийняти істину. Тому ти не повинен діяти чи говорити, керуючись почуттями. Незалежно від того, чи ти маєш добрі або погані стосунки з кимось, чи лагідні їхні слова чи суворі, допоки їхні слова відповідають істині, ти маєш вислухати й прийняти їх. Це і є позиція прийняття істини. Якщо ти кажеш: «Його спілкування відповідає істині, і він також має досвід, але він надто нахабний і гордовитий, і це неприємно й незручно спостерігати. Тому, навіть якщо він має рацію, я цього не прийму», – що це за характер? Якщо говорити конкретно, то це почуття. Коли ти ставишся до людей і речей, виходячи з власних уподобань та емоцій, це є почуттям, і все це підпадає під категорію почуттів. Те, що пов’язане з почуттями, належить до розбещених характерів. Усі розбещені люди мають почуття, і всі вони різною мірою обмежені своїми почуттями. Якщо людина не може прийняти істину, їй буде важко розв’язати проблему почуттів. Деякі люди прикривають неправдивих керівників, захищають антихристів, підтримують лиходіїв та заступаються за них. У всіх цих випадках задіяні почуття. Звісно, в деяких випадках такі люди просто вчиняють у такий спосіб через свою зловісну натуру. Ці проблеми потрібно часто обговорювати, щоб ви досягли щодо них ясності. Деякі люди можуть сказати: «Я маю певні почуття лише до своєї сім’ї та друзів, а не до когось іншого». Це неправильне твердження. Якщо інші люди виявлять до тебе бодай найменшу прихильність, у тебе з’являться почуття до них. Вони матимуть різний ступінь близькості та глибини, але це все одно почуття. Якщо люди не подолають свої почуття, їм буде складно практикувати істину й досягти покірності Богу.

Тепер поговорімо про переконання та уявлення. Деякі переконання та уявлення походять із сімейного виховання, деякі – із соціального середовища, а деякі – зі шкільної освіти. Як проявляється ставлення до людей і ведення справ відповідно до переконань та уявлень? Дозвольте Мені навести приклад. Візьмімо людину, яка після багаторічної віри в Бога здатна чогось зректися та з ентузіазмом виконувати свої обов’язки, а згодом бути обраною на посаду керівника. Отримавши цей новий статус, вона вкладає у виконання своїх обов’язків ще більше енергії та часто проводить зібрання, щоби спілкуватися з людьми про істину. Коли в братів і сестер виникають проблеми, вона оперативно їх розв’язує, і у всіх складається гарне враження про таку людину. Однак, певний час відслуживши на посаді керівника, така людина починає працювати заради збереження свого статусу та влади, виставляючи себе напоказ та хизуючись на кожному кроці. Найсумніше те, що вона просуває по службі лихих людей та опікується ними, щоб вони служили керівниками та працівниками. Найогидніше те, що вона гнобить та виключає братів і сестер, які прагнуть до істини. Зрештою таку людину називають антихристом і проганяють за те, що вона скоїла безліч лихих учинків і заважала роботі церкви. Почувши цю новину, деякі люди вигукують: «Не може бути! Ми дуже добре ладнали. Ми разом успішно поширили Євангеліє багатьом людям. Як він міг стати антихристом?». Вони формують певні переконання щодо того, як дім Божий уладнав цю ситуацію, вважаючи, що з доброю людиною вчинили несправедливо. Скажіть Мені, чому вони захищають цього антихриста й нарікають на нібито несправедливість щодо нього? Тому що вони знайомі з ним – вони разом поширювали Євангеліє. Вони ніколи не думали, що він, ставши керівником, покаже своє справжнє обличчя, вчиняючи всіляке зло та перетворюючись на антихриста. Вони не можуть прийняти те, чого не уявляли. Тож скажіть Мені, хіба вони не оцінюють цю людину згідно з власними переконаннями та уявленнями? Виходячи з того невиразного враження, яке вони мають про неї з минулого, вони роблять висновок, що ця людина ніяк не могла стати антихристом. Чи це правильний погляд? Чому вони так думають і доходять таких висновків? Чому вони роблять ці безвідповідальні зауваження та недбалі визначення, не розуміючи реальності ситуації? Це своєрідний тип характеру. Люди підходять до людей, подій та об’єктів та поводяться з ними відповідно до своїх уявлень, – що це за характер? Частково це гордовитість, а частково – непримиренність. Те, що ти виявляєш у своєму повсякденному житті, – чи то твої думки й переконання, чи твої дії або принципи, яких ти дотримуєшся в ставленні до інших людей, – усе це походить із твоїх розбещених характерів, і ти повинен співставляти й порівнювати їх із істиною. Якщо тебе просять це зробити, і ти при цьому розгублюєшся, це проблема; це означає, що ти нічого не знаєш про істину. Який вплив має істина? (Вона може подолати розбещені характери людини.) Як вона їх долає? Ти повинен порівняти реальність своїх повсякденних думок, переконань, слів і вчинків з істиною; щойно ти побачиш, що вони збігаються, то зможеш визначити, у чому полягають твої проблеми. Якщо ти не можеш визначити свої проблеми або не приймаєш Божі слова та істину й робиш безвідповідальні зауваження, засновані на власних переконаннях та уявленнях, то яку проблему ти маєш? Це проблема зарозумілості та нераціональності, пов’язана із твоїм розбещеним характером. Не знаючи фактів, ти просто висловлюєшся легковажно, спираючись на власні уявлення, і навіть думаєш: «Ви його не знаєте, а я знаю – і розумію». Насправді ж ти маєш на увазі, що бачиш краще й точніше за всіх інших. Хіба це не зарозумілість? Хіба це не самовдоволення? Такий характер лежить глибоко всередині тебе, тому ти завжди говориш і дієш, виходячи з власних переконань та уявлень. Наприклад, скажімо, церква хоче реалізувати якийсь проєкт і питає в тебе, скільки це коштуватиме, а ти, не маючи жодного реального розуміння ситуації, одразу вигукуєш: «Це коштуватиме щонайменше 100 000!». Усі шоковані почутим, вважаючи, що це не може так багато коштувати й що ти неодмінно перебільшуєш. Від яких наслідків може постраждати робота церкви через твій характер, якому притаманні легковажні висловлювання й безвідповідальні зауваження? Насправді для виконання цієї роботи потрібно зовсім небагато, однак ти заявляєш, що це коштуватиме 100 000, – хіба це не є безвідповідальним висловлюванням? Хіба це не завдає шкоди церкві? Чи це надійний спосіб висловлювання й ведення справ? Ні, це неймовірно ненадійний спосіб. Безумовно, Божий дім не може використати таку людину у своїй роботі. Чи можна засвоїти якийсь урок із цієї ситуації? Треба вчитися бути чесним і говорити правду, – це ключова умова доброго виконання своїх обов’язків. Якщо хтось нечесний і робить безвідповідальні зауваження, то він не придатний до виконання обов’язків і не гідний їх виконувати в Божому домі. Отже, аби добре виконувати свої обов’язки, треба навчитися бути чесною людиною, брати на себе відповідальність за всі свої слова та утримуватися від безвідповідальних, бездумних висловлювань, які ґрунтуються на власних уявленнях. Треба бути точним у своїх висловлюваннях, а слова повинні відповідати фактам. Це один з аспектів реальності того, як бути чесною людиною.

Чи всі ви усвідомили, що маєте гордовитий характер? (Так, іноді я перебільшую й кажу речі, в яких немає розсудливості. Мені здається, що я дуже гордовитий і що це аспект моєї природи-сутності.) Щойно ти визнав, що маєш гордовитий характер, як слід розв’язувати цю проблему? Ти не зможеш подолати свій гордовитий характер лише тому, що розпізнав та визнав його. Для подолання свого гордовитого характеру ти повинен спершу прийняти істину, прийняти суд і кару Божих слів, зрозуміти численні прояви свого гордовитого характеру, що виявлені Божими словами, і те, які сатанинські отруйні ідеї їх спричиняють, а також визначити, які омани затьмарили тобі очі та породили твій гордовитий характер. Це ті речі, які ти мусиш зрозуміти. Долаючи свій гордовитий характер, ти повинен діяти поетапно, розв’язуючи проблеми в міру їхнього виявлення, – так поступово буде подолано твій гордовитий характер. Найпоширенішим станом серед людей, що живуть із гордовитим характером, є їхня схильність висловлюватися на основі власних уявлень та перебільшувати, – їхній гордовитий характер може дещо зменшитися саме завдяки першочерговому подоланню цього стану, якому притаманна схильність до перебільшених заяв. Отже, як можна розв’язати проблему перебільшених заяв, що ґрунтуються на власних уявленнях? Спершу треба чітко розпізнати, що означає робити перебільшені заяви, засновані на власних уявленнях. Спочатку треба з’ясувати: «Як виникають уявлення? Чому люди постійно мають уявлення? На чому вони ґрунтуються? Чи відображають ці уявлення реальність? Чи узгоджуються ці уявлення з істиною?». Потім треба навчитися чітко розрізняти проблему перебільшених заяв, – треба розрізняти, чому та з якої позиції люди роблять ці перебільшені заяви та яку мету вони цим переслідують. Щойно будуть знайдені відповіді на ці питання, а проблема розв’язана відповідно до істини, цей стан, в якому ви робите перебільшені заяви, засновані на власних уявленнях, можна дещо подолати. Уявімо, наприклад, що керівник просить тебе щось дослідити, але через зайнятість ти забуваєш це зробити. Пізніше, коли керівник запитує тебе про це, ти просто щось вигадуєш, злякавшись, що з тобою розберуться. Який тип характеру це викриває? Тут можна розпізнати два типи станів: недбало висловлюватися, виходячи з власних уявлень, – це один стан; вигадувати щось, бо не можеш придумати відповідь і боїшся розбору, – це інший стан. Якщо це не є недбалим висловлюванням, то ти кажеш неправду, а якщо це не прояв гордовитої й самовдоволеної поведінки, тоді ти підступний, – усе це означає неприємності й потребує ретельного вивчення. Щойно ти розумієш, що от-от виявиш свій розбещений характер у словах і вчинках, ти повинен стриматися й помолитися Богу у своєму серці. Отже, як потрібно діяти, аби відповідати істині-принципам? Це пов’язано з практикою. (Говорити чесно й казати тільки те, що знаємо.) Це правильно. Якщо ти не знаєш відповіді, то маєш сказати: «Я не маю знань із цього питання, я ще не досліджував його». Припустімо, що ти думаєш: «А що як керівник запитає мене, чому я ще не дослідив це питання, і розбереться зі мною, що мені тоді робити?». Скажіть Мені, як ви повинні практикувати в цій ситуації? (Якщо ми не дослідили питання, то повинні просто сказати про це. Не можна брехати тільки тому, що боїшся розбору.) Саме так. Якщо ви хочете брехати, обманювати людей або говорити всупереч фактам тільки через страх розбору, тоді вам слід молитися Богу, аналізувати себе й практикувати чесність. Тоді ваша проблема висловлювання на основі власних уявлень зменшиться. Проте недостатньо просто розв’язати цю проблему висловлювання на основі власних уявлень, – ви повинні ще глибше зрозуміти себе. Ви мусите не лише визнати свої розбещені характери, а й зрозуміти свою сатанинську натуру та джерело своєї зарозумілості. Якщо ви зможете досягти цього, то ви вже пройшли більше половини шляху до подолання свого гордовитого характеру. Як мінімум, ви не станете гордовитими та смиренніше поводитиметеся у своїх вчинках. Якщо ви зможете зробити ще один крок і розв’язати свою проблему брехні та обману інших, якщо ви зможете говорити згідно з істиною й фактами, бути чесною людиною й казати те, що у вас на думці, ви більш-менш утілюватимете в життя людську подобу. Принаймні ви говоритимете й діятимете в раціональніший спосіб. Це свідчить про те, що допоки люди прагнуть до істини, підкоряються Божій роботі, моляться й покладаються на Нього, вони будуть цілком здатні відкинути свої розбещені характери. Люди з гордовитим характером часто роблять перебільшені заяви, завжди думають, що вони кращі за інших; вони вважають себе поважними й величними особистостями, а всіх інших – нижчими за себе, а ще говорять і діють як заманеться. Якщо вони також здатні використовувати будь-які засоби для досягнення своїх цілей, часто вдаючись до брехні та обману інших, то ці люди не лише гордовиті та зарозумілі, а ще й мають підступний характер. Для подолання зарозумілого й гордовитого характеру треба насамперед пізнати власну природу-сутність і побачити, що ти став гордовитим і зарозумілим, тому що надто глибоко розбещений і живеш, як сатана диявол. Коли ти чітко це побачиш, то відчуєш: що гордовитіша людина, то більше вона від сатани. З іншого боку, переживши невдачі та поразки, ти станеш вихованішим. Який характер легше подолати – гордовитий чи підступний? Насправді обидва ці типи подолати нелегко, але порівняно з підступним характером зарозумілість подолати трохи легше. Подолання підступного характеру буде набагато складнішим. Це пов’язано з тим, що підступні люди настільки сповнені лихих мотивів і намірів, що їхні сумління й розсудливість не здатні їх стримувати. Це проблема їхньої природи-сутності. І все ж, хай як важко це може бути, якщо людина хоче подолати свій підступний характер, вона повинна почати з практикування чесності. Зрештою найпростіший спосіб бути чесною людиною – це просто говорити про все так, як є, казати чесні слова згідно з фактами. Як сказав Господь Ісус: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні» (Матвія 5:37). Щоб бути чесною людиною, потрібно практикувати за цим принципом, – потренувавшись кілька років, ви неодмінно побачите результати. Як ви практикуєте чесність зараз? (Я не підтасовую те, що кажу, і не обманюю інших.) Що означає «не підтасовую»? Це означає, що слова, які ти говориш, не містять брехні або будь-яких особистих намірів чи мотивів. Якщо ти плекаєш обман або особисті наміри й мотиви у своєму серці, то брехня природно виливатиметься з тебе. Якщо ж у твоєму серці немає ні обману, ні особистих намірів, ні мотивів, то те, що ти кажеш, буде непідтасованим і не міститиме брехні, – отже, твоє спілкування буде таким: «Так-так; ні-ні». Найважливіше – спершу очистити своє серце. Щойно серце очиститься, зарозумілість та підступність будуть подолані. Аби бути чесною людиною, треба подолати ці підтасовування. Після цього бути чесною людиною стане легко. Чи складно бути чесною людиною? Ні, не складно. Незалежно від твого внутрішнього стану чи розбещених характерів, які в тебе можуть бути, ти повинен практикувати істину того, як бути чесною людиною. Передусім потрібно розв’язати проблему брехні, – це найважливіше. По-перше, під час розмови слід практикувати говорити те, що у вас на думці, казати правдиві слова, говорити все так, як є, і повністю утримуватися від брехні; навіть не слід говорити підтасовані слова, і ти маєш стежити за тим, щоб усе, що ти кажеш протягом дня, було правдивим і чесним. У такий спосіб ти практикуєш істину та вчишся бути чесною людиною. Якщо тобі здається, що з тебе ллється брехня або підтасовані слова, негайно проаналізуй себе, розбери та усвідом причини того, чому ти брешеш і що наказує тобі брехати. Потім, спираючись на Божі слова, розбери цю основоположну та суттєву проблему. Щойно ти чітко зрозумієш першопричину своєї брехні, то зможеш повстати проти цього сатанинського характеру у своїх словах і вчинках. Ти більше не вдаватимешся до брехні, опинившись у подібних ситуаціях, зможеш говорити згідно з фактами й більше не вдаватимешся до облудної мови. У такий спосіб твій дух буде звільнений і визволений, і ти зможеш жити перед Богом. Якщо ти здатен жити згідно з Божими словами, то ти живеш у світлі. Якщо ж ти постійно вдаєшся до омани, підступів та інтриг, завжди ховаєшся по темних кутках, як злодій, і ведеш свої справи потайки, то ти не наважишся жити перед Богом. Через те, що ти маєш таємні мотиви, постійно прагнеш обдурити інших задля досягнення своїх цілей та плекаєш у своєму серці забагато ганебних і невимовних речей, ти постійно намагаєшся їх приховати й затаїти, зробити невпізнанними й замаскувати, але ти не можеш приховувати ці речі вічно. Рано чи пізно вони вийдуть назовні. Людина, яка має таємні мотиви, не здатна жити у світлі. Якщо вона не практикуватиме самоаналіз, не аналізуватиме себе та не розкриватиметься, вона не зможе вирватися з-під контролю своїх розбещених характерів та розірвати ці пута. Така людина залишиться в пастці гріховного життя, неспроможна визволитися. Зрештою, у будь-якій ситуації ти не повинен брехати. Якщо ти знаєш, що брехати – це погано й не відповідає істині, але продовжуєш брехати та обманювати інших, навіть вдаєшся до вигадок, аби приховати факти та реальний стан речей, щоби ввести людей в оману, то ти свідомо долучаєшся до порушення. Така людина не може досягти спасіння. Бог дарує людям істину, але чи може людина прийняти її та жити згідно з нею – це, зрештою, її особиста справа. Ті, хто здатен прийняти істину, можуть досягти спасіння, а ті, хто не здатен прийняти істину та не практикує її, – не можуть. Чимало хто усвідомлює, що живе у своїх розбещених характерах, і визнає, що ті, хто живе за сатанинськими характерами, не схожі ні на людей, ні на демонів та не здатні втілити в життя нормальну людську подобу. Вони бажають практикувати істину, але виявляють, що не можуть цього зробити, почуваючись просто безсилими. У такій ситуації залишається тільки молитися Богові й покладатися на Нього. Якщо люди зовсім не співпрацюватимуть, то Бог не працюватиме в них. Ті, хто справді любить істину, неодмінно зненавидять свій підступний характер, всілякі особисті наміри, а також брехню та обман. Вони радше зазнають збитків, висловлюючись чесно, аніж брехатимуть. Вони воліють говорити правду, навіть якщо це призведе до суду й осудження, аніж ганебно животіти в брехні. Ті, хто може в такий спосіб зненавидіти сатанинські характери, мають природну здатність зректися плоті, практикувати істину й успішно стати чесними людьми.

Як зараз просувається ваш досвід життя чесної людини? Чи досягли ви якихось результатів? (Іноді я практикую чесність, але іноді забуваю.) Чи можна забути практикувати істину? Якщо ви можете про це забути, то яку проблему це ілюструє? Ви любите істину чи ні? Якщо ви не любите істину, вам буде важко ввійти в істину-реальність. Ви повинні серйозно ставитися до практики істини й чесності. Треба часто розмірковувати над тим, як бути чесною людиною та яким розумінням ти повинен володіти. Бог вимагає від людей бути чесними, і вони повинні прагнути до чесності як до найважливішої справи. Вони повинні чітко розрізняти й розуміти, якими істинами вони повинні володіти та в які реалії вони повинні ввійти, аби бути чесними людьми та жити за подобою Петра, і вони повинні знайти шлях практики. Тільки тоді вони матимуть надію стати чесними людьми, тими, кого любить Бог. Якщо ти зневажаєш чесних людей, тих, хто говорить відверто, особливо тих, хто може прийняти істину та прагнути до неї, якщо ти завжди відчуваєш презирство до таких людей, то ти не є позитивним персонажем і належиш до категорії лихих людей. Якщо ти дивишся зверхньо на тих, хто віддано виконує свої обов’язки й готовий іти на жертви заради практикування істини, то ти став негативним персонажем і точно не є позитивним. Питання, чи може людина досягти спасіння, пов’язане з тим, чи є вона позитивним персонажем чи ні. Ключовим фактором у визначенні того, чи є людина позитивним персонажем, є прагнення та вподобання, які вона має у своєму серці. Ти повинен розрізняти позитивні й негативні речі, уміти проводити чіткі межі й займати правильну позицію, ставати на сторону Бога та істини. Якщо ти зможеш це зробити, твоє мислення буде цілком нормальним, і ти будеш людиною із совістю й розсудливістю. Якщо ж ти завжди дивишся зверхньо на тих, хто прагне до істини, готовий іти на жертви та щиро й повністю присвячує себе Богові, то ти стоїш на боці сатани та є негативним персонажем. Деякі люди зневажливо ставляться до чесних людей і дивляться на них зверхньо. Вони завжди з великою повагою ставляться до красномовних, маніпулятивних людей, які вміють обманювати інших красивими словами, а також до тих, хто виголошує піднесені, пишномовні проповіді. Якщо це твій випадок, ти не зможеш бути чесною людиною. Натомість ти наслідуватимеш фарисеїв і не зможеш стати на правильний шлях прагнення до істини. Ти належатимеш до категорії лицемірних фарисеїв. Люди прагнуть до того, що їм подобається й чого вони жадають. Чого ви зараз жадаєте у своїх серцях? Боюся, ви й самі не знаєте напевно, чого бажаєте. Об’єкти вашої любові й ненависті не мають чіткого розмежування, і ви не знаєте, в яких питаннях ви приєдналися до сатани. Іноді ваші слова можуть збігатися з істиною, але щойно ви починаєте діяти, то відхиляєтеся від неї. Це свідчить про те, що без істини ви не здатні бути непохитними й постійно хитаєтесь, схиляючись то в один бік, то в інший. Одразу після прослуховування проповідей здається, ніби ви зрозуміли істину й хочете йти правильним шляхом. Але через деякий час усередині вас настає темрява, і ви знову відхиляєтесь від шляху. Чи можуть такі люди обрати правильний шлях? Навіть якщо вони можуть його обрати, вони не здатні на нього ступити, оскільки перебувають у ненормальному стані. Вони зовсім не розуміють жодної істини та цілими днями розгублено ходять у заціпенінні. Вони можуть казати, що їм подобаються хороші люди, але, зіткнувшись із будь-якими проблемами, вони дивляться на таких людей зверхньо. Вони можуть заявляти, що люблять бути чесними, але щойно їх щось спіткає, вони поводяться підступно. Вони слідують за будь-ким, хто їх веде, добрий він чи злий, – чи може Бог удосконалити таких людей? Безумовно, ні, оскільки вони зовсім не відповідають необхідним вимогам. Той, хто зневажає добрих, чесних людей, тих, хто старанно виконує свої обов’язки, прагне до істини й готовий платити ціну та страждати за неї, сам не є доброю людиною. Йому бракує навіть найменшого сумління й розсудливості, і він не здатен досягти спасіння. Люди з добрим серцем і любов’ю до істини люблять позитивні речі й насолоджуються спілкуванням із позитивними особистостями, що приносить їм багато користі. З іншого боку, ті, хто не має любові до позитивних речей чи позитивних людей, не досягнуть істини, навіть якщо вірять у Бога. Причина цього в тому, що їхні серця не люблять істину, і вони не прагнутимуть її. Вони не зможуть здобути істину, навіть якщо захочуть.

Я щойно поспілкувався про два моменти: почуття й переконання та уявлення. Існує ще один момент – гарячковість, яка також є проявом розбещеного характеру людини. Усі розбещені люди є гарячкуватими. Які види поведінки є проявами гарячковості? Чи є в гарячковості елементи почуттів та емоцій? Як щодо зарозумілості та самовдоволення? Гарячковість містить усі ці елементи, і всі вони пов’язані з характером людини. А як щодо «зуб за зуб, око за око» – чи є це прикладом гарячковості? «Якщо ти погано поставишся до мене, я тобі накою біди» та «Ось тобі відплата тією ж монетою» – це приклади гарячковості? (Так.) Які ще приклади ви можете навести? («Я не нападу, якщо на мене не нападуть; а якщо на мене нападуть, я обов’язково вдарю у відповідь».) Це все приклади гарячковості. Люди стають гарячкуватими не тільки тоді, коли зляться, а й часто проявляють гарячковість, навіть якщо не розлючені. Наприклад, люди живуть за своїми сатанинськими характерами й часто прагнуть докоряти тим, хто говорить або діє в неприємний чи огидний для них спосіб, а також хочуть помститися тим, хто діє в несприятливі для них способи. Хіба це не гарячковість? (Так.) Які ще приклади гарячковості ви можете згадати? (Говорити чи докоряти іншим із позиції статусу.) Коли людина використовує перевагу, яку дає їй статус, щоб робити що заманеться або щоб зігнати свою злість на інших, докоряючи їм, це також є формами гарячковості. Насправді люди досить часто виявляють гарячковість. Більшість випадків, коли слова й учинки людей не відповідають істині, виникає через їхні егоїзм, бажання, образи, ненависть і гнів, – усе це походить від гарячковості. Виявлення гарячковості походять не лише з ненависті, гніву чи бажання помститися, і це стосується широкого кола речей, але сьогодні ми не занурюватимемося в конкретику. Усі розбещені люди є гарячкуватими, і ця гарячковість випливає з їхніх сатанинських характерів; гарячковість не узгоджується із розсудливістю нормальної людськості, а з істиною й поготів, тому діяти відповідно до своїх розбещених характерів – це і є гарячковість. Хіба відплата злом за зло – це не форма гарячковості? (Так.) А відплата злом за добро? Це теж гарячковість. А як щодо настільки сильного гніву, що волосся стає дибки? Це теж гарячковість. Гарячковість – це просто нераціональна реакція на проблеми, з якими ви стикаєтесь, думаючи: «Хай якою може бути ситуація, зараз я просто висловлю свої особисті невдоволення. Незалежно від наслідків, принципів або об’єкта спрямування моєї люті мені потрібно спочатку випустити пару» – це і є гарячковість. У кінцевому підсумку, чим саме є гарячковість? Це розбещений сатанинський характер і повна відсутність раціональності. Гарячковість – це різновид дикунства, її сутність полягає у виверженні звірячої натури, і в ній відсутня навіть найменша розважливість нормальної людськості. Прояв нераціональності тягне за собою втрату розуму й самоконтролю, нездатність стримувати й контролювати себе. Це гарячковість.

Щоби змінити свій характер, найголовніше, чого ти повинен навчитися, – це розпізнавати, як спершу проявляються твої розбещені характери у світлі Божих слів, та усвідомлювати, про що ти думаєш і в якому стані перебуваєш, коли виявляєш свої розбещені характери. У багатьох випадках кожен стан, який виникає в людині, є наслідком розбещеного характеру, – у деяких випадках один і той самий розбещений характер може спричинити чимало різних станів за різних обставин. Ти повинен уміти все це розпізнавати. Недостатньо просто здобути трохи розуміння від свого розпізнання, ти також повинен уміти аналізувати й дізнаватися, де корінь твоєї проблеми, за яких обставин проявляються твої розбещені характери, і що це за проблема. Чітко зрозумівши все це, ти знатимеш, як правильно практикувати. Чи зможеш ти практикувати щось, лише маючи знання, як треба практикувати? (Ні.) Чому? Тому що ти маєш розбещені характери. Якщо розбещений характер заважає комусь практикувати істину, така людина повинна шукати істину, прийняти розбір та обтинання від Бога, прийняти Його суд і кару та подолати свій розбещений характер. Якщо людина зробить усе це, їй буде легко практикувати істину. Чи означає здатність практикувати істину, що людина досягла преображення? Ні, не означає. Те, що хтось подолав розбещений характер в одному питанні, ще не означає, що він не з’явиться знову. Він з’являтиметься й надалі, турбуючи цю людину й перешкоджаючи їй у практикуванні істини, і за цих обставин вона однаково буде змушена шукати істину, аби подолати цей розбещений характер. Людина може подолати розбещений характер в одному питанні, але за деякий час може виникнути інший розбещений характер в іншій ситуації, який заважатиме людині практикувати істину. У чому тут проблема? Це свідчить про те, що розбещені характери глибоко вкорінені в людях, і вони однаково повинні шукати істину й знаходити відповіді на свої проблеми в Божих словах. Ці розбещені характери поступово почнуть слабшати тільки через їх неодноразове подолання. Жоден розбещений характер неможливо подолати за один раз, бо так не буває, – ти повинен спершу зрозуміти істину й навчитися розпізнання. Ти повинен запитати себе: «Я зараз перебуваю в неправильному стані, як цей стан виник? Чому в мені виник такий стан? Як Божі слова викривають цей стан? Який розбещений характер спричинив цей стан?». Ти повинен аналізувати ці питання, щоби здобути розуміння й чітко розпізнати їх. Щойно ти зрозумієш свої розбещені характери, то зможеш зректися їх. У такий спосіб перешкоди в практикуванні істини поступово будуть подолані, і тобі буде легше втілювати істину в життя. Іти шляхом прагнення до істини означає постійно долати свої розбещені характери в такий спосіб. Шлях практики істини поступово розширюватиметься й відкриватиметься, а перешкоди на ньому зменшуватимуться; ти отримаєш здатність практикувати всі різноманітні аспекти істини, і в тобі виявлятиметься дедалі менше розбещених характерів. Однак це не означає, що ти остаточно й ґрунтовно позбувся розбещених характерів. Цілком можливо, що в особливих обставинах ти досі можеш виявляти трохи розбещеного характеру, але він більше не зможе завадити тобі практикувати істину. Відбуваються зміни в позитивному напрямку. Шлях входження в життя, тобто шлях прагнення до істини, є довгим. У нашому реальному житті всі ми бачимо, як один вид розбещеного характеру може привести до найрізноманітніших станів за різних обставин. Незалежно від того, чи ці стани на перший погляд здаються правильними чи неправильними, позитивними чи негативними й несприятливими, усі вони можуть на певний час заволодіти людиною, вплинути на те, як вона говорить і діє, вплинути на її погляди на речі та на її поводження з людьми. Як же виникають ці стани? Насправді всі вони виникають через сатанинські натури людей та їхні розбещені характери. На перший погляд здається, що люди перебувають під впливом станів, але по суті їх контролюють їхні розбещені характери. Як наслідок, усі люди живуть за своєю внутрішньою сатанинською натурою й розбещеними характерами, що змушує їх порушувати істину й чинити опір Богові. Якщо ти не скористаєшся істиною, аби подолати свої розбещені характери та виправити свої неправильні стани, ти не зможеш звільнитися від обмежень і пут свого сатанинського характеру. Наприклад, скажімо, ти керівник, а в церкві є людина, яка підходить для виконання певних обов’язків, але ти не хочеш її використовувати, тому що дивишся на неї зверхньо. Ти знаєш, що таке ставлення до людей є несправедливим, тож як тобі розв’язати цю проблему? Ти повинен поміркувати: «Чому я так поводжуся? Чому я ставлюся до нього несправедливо? Що на мене впливає?». Хіба тут немає конкретних деталей? У чому тут проблема, коли ти не хочеш ставитися до цієї людини справедливо? Це пов’язано з твоїми упередженнями, уподобаннями та антипатіями. Люди мають гордовиті характери, тому в них можуть виникати такі речі. Тому це, безсумнівно, є наслідком твого гордовитого характеру. Це твій гордовитий характер спричинив ці стани в тобі: у глибині душі ти дивишся на цю людину зверхньо, не бажаєш сказати про неї нічого доброго або чесно й справедливо оцінити її, не хочеш обрати її для якогось обов’язку, навіть якщо вона підходить для нього, – усе це наслідки твого гордовитого характеру. Люди мають гордовиті характери, тому плекають темряву у своїх серцях, їхнє бачення викривлене, а погляди на проблеми упереджені. Ці проблеми потрібно розв’язувати через самоаналіз і самопізнання. Якщо ти чітко бачиш і розумієш свої розбещені стани й розбещені характери, а потім можеш шукати істину, аби подолати їх, і ти здатен ставитися до людей згідно з істиною-принципами, ти зможеш виправити свої упередження й неправильні погляди на людей і почати ставитися до них справедливо. Як же їх виправити? Ти повинен постати перед Богом, щоб помолитися й шукати істину, розпізнати сутність цих проблем і досягти розуміння Божої волі. Ти повинен мати бажання співпрацювати й зректися себе. Скажи собі: «Я не діятиму так у майбутньому. Можливо, його духовний рівень трохи занизький, але я повинен ставитися до нього так, як до нього слід ставитися. Якщо він придатний для виконання цього обов’язку, то я мушу доручити йому цей обов’язок. Якщо я маю добрі стосунки з кимось іншим, але та людина не підходить для виконання обов’язків, я її не використовуватиму. Натомість використаю цю людину». Хіба цей стан не змінився повністю? Хіба це не форма практики? Це форма практики. Як тобі вдалося практикувати в такий спосіб? Якби ти не співпрацював і не зрікся своїх суб’єктивних намірів, чи зміг би ти досягти цього результату? Безумовно, ні. Отже, співпраця людей має вирішальне значення. Ти повинен по-справжньому співпрацювати – тобто прагнути до істини та до Божих вимог. Якщо ти не вирішуєш діяти в такий спосіб і не прагнеш до істини, то ти не співпрацюєш. Справжня співпраця – це абсолютне підкорення істині. Лише маючи позицію й рішучість підкоритися істині, ти можеш зректися своїх особистих намірів, уподобань і міркувань. У такий спосіб можна виправити твій неправильний стан. Справедливе ставлення до людей означає, що ти здатен прийняти, коли хтось каже правильні слова відповідно до істини, та підкоритися цьому незалежно від того, в якій ситуації перебуває ця людина. Якщо ти завжди упереджено ставишся до людини, дивишся на неї зверхньо й не хочеш багато розмовляти з нею, навіть використавши її в роботі, у своєму серці однаково дивишся на неї зверхньо, і твій стан не виправився повністю, то це свідчить про те, що в тобі досі сидить гнилий корінь твого розбещеного характеру. Один мізерний, незначний стан може завдати тобі стільки страждань, – чи ця проблема стосується твого характеру? Ця проблема стосується природи-сутності людини. Ти мусиш виправити цей неправильний стан. Ти не повинен обмежувати цю людину тільки тому, що виявив у неї певні слабкості, – вона, безумовно, також має певні чесноти й сильні сторони, і тобі варто більше поспілкуватися з нею та спробувати глибше зрозуміти її. Коли ти побачиш її сильні сторони й зрозумієш, що вона справді підходить для виконання зазначеного обов’язку, ти зможеш поступово усвідомити власну жалюгідність і ганебність, а також зрозуміти, що доручення їй цього обов’язку й таке поводження з нею є справедливим та відповідає істині. Тоді ти почуватимешся спокійніше. Коли хтось згадуватиме про цю людину, ти матимеш спокійне сумління щодо того, що ти не підвів Бога й практикував істину. Із часом твій погляд на цю людину зміниться. Як усього цього досягти? Це робить саме Бог – істина поступово працює в тобі, і це преображає та виправляє твій стан. Однак це лише початок. Якби ти знову зіткнувся з тією ж проблемою, то не обов’язково зміг би використати ті ж методи, які використовував із попередньою людиною, щоб упоратися із цим. Можливо, ти переживатимеш інші, інакші стани або інші середовища, інші люди, справи та об’єкти можуть випробовувати, як сильно ти любиш істину, і перевіряти твоє рішення зректися власних розбещених характерів і власної волі. Це Божі випробування. Коли у всіх твоїх стосунках з іншими людьми, незалежно від того, хто вони та добрі чи погані у вас стосунки, чи близькі вони тобі, чи підлещуються до тебе, і незалежно від їхнього духовного рівня, ти зможеш поставитися до них справедливо й правильно, твій стан повністю зміниться. Коли твоє ставлення до інших базуватиметься не на твоїх уявленнях, почуттях чи гарячковості, це означатиме, що ти вже здобув цей аспект істини. Ти ще не досяг цього рівня. Усі різноманітні розбещені характери в тобі досі контролюють твою поведінку, спосіб твого мислення й твою свідомість. Ці твої внутрішні речі вже стали твоєю натурою, яка керує тобою, а істина ще не стала твоїм життям. Ти просто подекуди поводишся добре, але за цією доброю поведінкою ховаються різні стани й думки, які ти виявляєш та які плекаєш у своєму серці, і вони випливають із твоїх розбещених характерів та суперечать істині. Коли всі ці твої стани й думки стануть раціональними й відповідатимуть принципам та істині, твої розбещені характери більше не зможуть керувати твоїми думками й поведінкою, – тоді твій характер справді зміниться. Тобі більше не потрібно буде зрікатися своїх розбещених характерів або стримувати себе. Ти просто зможеш безпосередньо діяти згідно з істиною-принципами. Ти повіриш, що це саме те, що ти повинен робити, і вважатимеш, що практикувати істину зовсім не складно. Коли це станеться, істина стане твоїм життям. Ти ще не досяг цього – тобі ще потрібно прагнути далі протягом певного часу. Недобре, якщо ти просто трохи розумієш доктрину й маєш трохи ентузіазму; твій духовний стан ще заслабкий. Ти повинен мати здатність переживати Божі слова, практикувати істину й говорити про своє пережите свідчення та своє істинне розуміння, – тоді ти матимеш реальність. Ось що означає мати справжній духовний стан. Зараз більшість людей не здатна свідчити – їхній досвід ще надто поверховий, і вони повинні читати більше Божих слів, слухати більше проповідей і вивчати більше гімнів. Коли вони багато чого переживуть, то здобудуть справжнє розуміння Божих слів і відчують, що Божі слова настільки практичні, настільки здатні служити їхнім життям, що вони цілком здатні спонукати людей утілювати в життя істинну людську подобу, і що їх можна використовувати у відповідь на всілякі сатанинські спокуси. Лише люди, які досягають такого розуміння, мають духовний стан і справді стали Божими людьми. Чимало хто не здатен спілкуватися на тему істини або говорити про своє пережите свідчення. Це відбувається тому, що істина ще не стала їхнім життям, і, як наслідок, їхнє життя виснажливе й жалюгідне, трагічне та сповнене всілякої гидоти. Що приносять людям розбещені характери? Вони приносять страждання, ненависть, образу, негатив, а також зарозумілість, самовдоволення, брехню, обман, підступність та віру в те, що ти вищий за всіх інших. Іноді вони змушують людей змиритися з безнадією, наводити фальшиву аргументацію й чинити опір. Інколи вони змушують людей думати про те, які вони жалюгідні, самотні та не мають підтримки, і демонструвати вбогу й жалюгідну подобу. Люди вірять у Бога багато років, але так і не розуміють істини, вони просто говорять нісенітниці й кажуть, що вони самотні та не мають підтримки. Бог є істина, Він є опорою людини, але люди не спираються на Нього, вони відступають від Нього, йдуть за сатаною й живуть за сатанинськими філософіями. Хіба такі люди не є дуже спантеличеними? Люди, які не прагнуть до істини, всі такі. Ті, хто розуміє істину, стають дедалі ближчими до Бога, – якщо ти не розумієш істину та не здобув її ані крихти, то ти дуже далекий від Бога і, можливо, навіть не маєш нормальних стосунків із Ним. Якщо ти розумієш істину й можеш практикувати її, і істина стала твоїм внутрішнім життям, то Бог є у твоєму серці. Якщо ти не розумієш істину й не зміг її осягнути, а також не можеш практикувати істину, то Бог не є твоїм Богом і не живе в тобі. Якщо істина не панує над тобою та не диктує тобі все, що стосується тебе, то це рівнозначно тому, що Бог не диктує тобі все, що стосується тебе. Це означає, що ти не віддав себе Богові та досі командуєш собою сам. Коли ти командуєш, то хто насправді командує? Це твої розбещені характери; істина тут не головна. Коли тобі більше не доведеться ламати голову над своїми словами, вчинками, поведінкою, веденням справ, виконанням своїх обов’язків, ставленням до людей і навіть над своїм повсякденним життям, над тим, що ти їси та як одягаєшся, коли ти зможеш вести всі свої справи згідно з Божими словами та істиною-принципами, тоді ти втілюватимеш у життя справжню людську подобу й досягнеш істини.

Зараз практикування істини є надважливою справою, і той, кому не вдається практикувати істину, є нетямущим і нерозумним. Ті, хто не практикує істину, не здатні пережити Божу роботу, – вони думають, що для отримання благословення потрібно лише вірити в Бога й немає необхідності практикувати істину та йти на жертви. Таких людей багато в релігійному світі. У Божому домі більшість людей знає, як Бог виконує Свою роботу й спасає людство, які Він має наміри й вимоги до людей. У Божому домі залишається дедалі менше людей, які не практикують істину. Зараз ви всі розумієте з погляду доктрини, що ви можете досягти преображення характеру та спасіння, лише прагнучи до істини та практикуючи її, але вам усе ще трохи незрозуміло, коли йдеться про шлях практикування істини та входження в істину-реальність. Як наслідок, ваше входження в життя відбувається повільно. Практикування істини – це ключ до входження в істину-реальність, а нездатність практикувати істину є великою проблемою. Чи всі ви досі проповідуєте слова та фрази доктрини? (Так.) Тоді, зробивши це, чи можете ви застосувати ці слова й фрази доктрини на практиці? Якщо ви не можете застосувати їх на практиці, це доводить, що ви досі не розумієте істину, лише доктрини, і що ви досі не володієте істиною-реальністю. Деякі люди знають, що повинні бути чесними, але не можуть звільнитися від обмежень брехні й хитрощів. Деякі люди заявляють, що хочуть підкоритися Богові, але, зазнавши обтинання й розбору, не спроможні підкоритися. Інші люди говорять про доктрини так, що це звучить правильно, і створюється враження, ніби вони володіють істиною-реальністю, але вони не мають справжнього знання про самих себе. Інші вважають, що вони дуже духовні, бо здатні говорити про духовну теорію, але не спроможні на справжнє самопізнання, їм бракує істинної покірності у виконанні обов’язків або веденні справ. Що лежить в основі всіх цих проблем? Їхня нездатність прийняти істину. Якщо людина, що вірить у Бога, не приймає істину, то чи вірить вона в Нього насправді? Якщо вона не зможе прийняти істину, то не зможе розв’язати жодної зі своїх проблем. Тільки ті, хто приймає істину, здатні практикувати її та пізнати себе. Хай скільки слів і фраз доктрини хтось може виголосити, ключовим є вміння практикувати цю доктрину, ось що є найважливішим. Істини, які людина втілює в життя, є реальністю, – якщо вона не здатна втілювати істину в життя, то їй бракує реальності. Деякі люди можуть дуже чітко проповідувати слова й фрази доктрини, але насправді їм бракує ясності щодо багатьох істин, вони не здатні розгледіти деякі речі, не можуть розпізнати їх, і кількість істин, які вони здатні практикувати, дуже обмежена. Як наслідок, таким людям дуже важко писати про пережиті свідчення, – вони можуть написати лише кілька слів і фраз доктрини, не маючи ані повсякденної мови, ані практичного досвіду. Чи ви вже маєте якийсь шлях, як розв’язати цю проблему з переказуванням слів і фраз доктрини? Аби розв’язати цю проблему переказування слів і фраз доктрини, треба практикувати істину, – що більше ти практикуватимеш істину, що більше докладатимеш зусиль до істини та до своєї практики, то більше слів досвіду й практики ти здобудеш. Що більше слів досвіду й практики ти матимеш, то менше ти переказуватимеш слів і фраз доктрини. Як досягти реальності? У процесі практики істини люди отримують певний досвід, стикаються з певними речами, виявляють розбещені характери, породжують усілякі стани, а потім шукають істину, розбирають свої різноманітні розбещені стани й знаходять принципи та шлях практики. Вони приходять до розуміння та практики істини. Це і є справжній життєвий досвід. Якщо ти не прагнутимеш до істини та не бажатимеш її практикувати, то не пройдеш цей процес, а без цього процесу не зможеш досягти входження в життя. Якщо ти багато переживеш у цьому процесі, то досягнеш чіткого розуміння істини, навчишся чітко розпізнавати розбещені характери, і шлях, яким ти повинен слідувати, практикуючи істину, ставатиме дедалі чіткішим. Якщо ти не пройшов цей процес практики й переживання, а просто маєш буквальне, догматичне розуміння та осмислення Божих слів, то все, що ти проповідуватимеш, буде лише доктринами, оскільки існує розбіжність між твоїм буквальним розумінням і твоїм безпосереднім досвідом. Як виникають доктрини? Коли людина не практикує Божі слова, не має життєвого досвіду, а лише розуміє, аналізує та тлумачить буквальне значення Божих слів, та ще й проповідує це, то з’являються доктрини. Чи можуть доктрини стати реальністю? Якщо ти не практикуєш і не переживаєш істину, то ніколи її не зрозумієш. Саме лише буквальне тлумачення істини назавжди залишиться доктринами. Однак якщо ти практикуватимеш істину, то відчуєш і зрозумієш, що відкидаєш частину своєї розбещеності, робиш крок до свого спасіння й наближаєшся до Божих вимог. Здобуті в такий спосіб знання, думки, ідеї, почуття тощо будуть практичними. Як досягти реальності? Її можна досягти через досвід практики істини; якщо людина не практикує істину, вона ніколи не матиме реальності. Можливо, хтось скаже: «Я не практикую істину, але однаково можу виголошувати практичні проповіді». Те, що ти проповідуєш, може здаватися правильним і цілком практичним для інших на той момент, але згодом вони однаково не матимуть шляху практики. Це доводить, що все, що ти розумієш, досі залишається доктриною. Якщо ти не застосовуватимеш Божі слова на практиці, не матимеш практичного досвіду й не знатимеш істини, то коли в когось виникне стан, про який ти ніколи не думав, ти не знатимеш, як його подолати. Коли людина рідко практикує істину, вона не може по-справжньому зрозуміти її. Тільки збільшуючи практику істини, можна по-справжньому її зрозуміти, і тільки тоді можна осягнути принципи практики істини. Якщо ти не матимеш досвіду істини, то, звісно ж, зможеш лише проповідувати доктрини. Ти наказуватимеш іншим дотримуватися правил так, як робиш це сам. Без справжнього життєвого досвіду ти ніколи не зможеш проповідувати реальність істини. Практикувати істину – це не те саме, що вчитися. Вчитися – це завжди докладати зусиль до слів і фраз; це годиться хіба що для того, аби робити нотатки, запам’ятовувати, аналізувати й досліджувати. Практика істини є повною протилежністю; ти повинен покладатися на практичний досвід, щоб досягти результатів у розумінні істини й вирішенні справ відповідно до принципів. Той, хто готовий практикувати істину, щойно зрозумівши її, зможе звільнитися від своїх розбещених характерів, – що більше істин він практикуватиме, то більше розбещених характерів зможе відкинути. Ті, хто розуміє істину, але не практикує її, ніколи не звільняться від своїх розбещених характерів. Отже, шлях до подолання розбещених характерів полягає в пошуку, розумінні та практикуванні істини.

11 грудня 2017 року