Уривок 4

Найважливіша частина прагнення до істини полягає в зосередженні на читанні Божих слів. Обсяг того, що людина може отримати від читання Божих слів, залежить від її здатності до сприймання. Хоча Божі слова читають усі, декотрі здатні осягнути їхній істинний зміст і знайти в них світло, і доки вони читатимуть Божі слова, доти вони щось отримуватимуть із них. Однак інші не такі. Читаючи Божі слова, вони зосереджуються лише на розумінні доктрин. Як наслідок, після кількох років читання Божих слів вони розуміють багато доктрин, але щойно перед ними постають проблеми, вони не можуть їх розв’язати. Ніщо з вивченого ними не приносить користі. У чому ж тут справа? Хоча всі люди читають Божі слова, результати виходять різні. Ті, хто любить істину, здатні прийняти її, тоді як ті, хто істину не любить, не бажають її приймати, хоча й читають Божі слова. Байдуже, з якими проблемами вони зіткнуться, вони не шукатимуть істину в Божих словах. Читаючи Божі слова, люди, які мають трохи досвіду, можуть обговорювати практичні речі й розповідати про своє практичне пізнання істини – у цьому й полягає її розуміння. Ті, у кого немає досвіду, розуміють лише буквальне значення Божих слів, і їм бракує хоча б крихти досвідних знань – це не можна вважати розумінням істини. Дехто з керівників часто каже іншим, що відвідує церкву спеціально для того, щоб доносити істину. Чи правильне це твердження? Не слід легковажно вживати слова «доносити істину». Хто володіє істиною? Хто наважиться стверджувати, що він забезпечує інших істиною? Чи не занадто грандіозна така заява? Коли ви віруєте в Бога й слідуєте за Ним, ви просто люди, які приймають істину й прагнуть до неї. Якщо ви здатні на це, то це вже досить непогано. Навіть якщо людина може зрозуміти окремі істини та розповісти про певне досвідне знання істини, не можна сказати, що вона доносить істину, бо жодна людина істиною не володіє. Як можна розмову про певне досвідне знання назвати донесенням істини? Отже, про лідерів і працівників можна говорити лише як про тих, хто виконує роботу поливу та несе особливу відповідальність, допомагаючи життю-входженню братів і сестер у церкві. Не можна сказати, що вони забезпечують істиною. Навіть якщо в людини є певний духовний стан, все одно не можна казати, що вона забезпечує інших істиною. Так зовсім не можна говорити. Скільки людей розуміють істину? Хіба духовний стан надає комусь повноваження доносити істину? Навіть якщо в когось є певний досвід і знання істини, не можна сказати, що він може доносити істину. Цього категорично не можна говорити, це надто нерозумно. Деякі люди пишаються тим, що поливають церкву й несуть істину, так, немов розуміють значний обсяг істини. Однак, вони не здатні розпізнати несправжніх керівників та антихристів. Хіба в цьому немає протиріччя? Якщо хтось питає тебе, що таке істина, а ти відповідаєш: «Боже слово – ось істина; істина – це Боже слово», – чи розумієш ти істину? Ти можеш говорити лише слова й доктрини, але тобі бракує досвіду та знання того, в чому полягає істина, тому ти не спроможний донести її до інших. Нині всім тим, хто здійснює служіння в якості керівників, бракує досвіду. У них є лише невеликий духовний рівень і бажання прагнути до істини. Вони придатні для того, щоб займатися зрощуванням і підготовкою, а також можуть узяти на себе провідну роль у виконанні обов’язків. Навіть якщо вони можуть спілкуватися про знання, як можна стверджувати, що вони доносять істину? Більшість керівників і працівників може розповідати про певні знання, але це не означає, що в них є реальність істини. Зрештою, вони багато років слухали проповіді й мають трохи поверхових знань; вони охоче спілкуються про істину та певною мірою можуть бути корисними для інших, але не можна сказати, що вони доносять істину. Чи здатні керівники та працівники донести істину? Аж ніяк. Керівники та працівники проповідують і поливають церкву; та найголовніше те, що їм потрібно вміти розв’язувати практичні проблеми. Це єдиний спосіб, у який вони можуть по-справжньому поливати церкву. Зараз більшість керівників і працівників ще й досі не в змозі розв’язати багато практичних проблем. Навіть якщо вони можуть спілкуватися про певне знання істини, більшість із того, що вони говорять, однаково залишається лише словами й доктринами. Вони не здатні ясно спілкуватися про реальність істини, тож чи дійсно вони спроможні розв’язувати проблеми? Більшість лідерів та працівників просто має певну здатність до сприйняття, та в них досі недостатньо практичного досвіду. Чи можна сказати, що вони краще розуміють істину й мають більшу реальність істини, ніж інші? Цього не скажеш, їм цього бракує. Деяких керівників і працівників підвищують по службі виключно з метою зрощування; їм дозволяють практикувати, тому що в них є невеликий рівень, певна здатність до сприймання й підходяще сімейне оточення. Але чиєсь підвищення не означає, що ця людина володіє реальністю істини або може доносити істину. Просто ті, хто прагне до істини, отримують просвітління та світло раніше за інших, але цього слабенького світла замало для істини, воно не є її частиною, воно лише відповідає істині. Тільки те, що Бог висловлює безпосередньо, є істиною. Просвітління Святого Духа полягає лише в дотриманні істини, тому що Святий Дух просвітлює людей відповідно до їхнього духовного стану. Він не говорить людям істину напряму. Натомість Він дає їм світло, яке вони спроможні осягнути. Ти маєш це розуміти. Якщо в людини є певне розуміння Божих слів та деякі досвідні знання, чи вважається це істиною? Ні. У кращому разі в неї є певне розуміння істини. Слова просвітління Святого Духа не представляють Божі слова, не представляють істину, вони не є істиною. Можна лише сказати, що така людина має певне розуміння істини й отримала трохи просвітління від Святого Духа. Якщо людина досягає певного розуміння істини, а потім доносить це до інших, то все, що вона робить, – це передає своє досвідне розуміння іншим. Не можна сказати, що вона доносить до інших істину. Доречно сказати, що вона бесідує про істину; такий опис є прийнятним. Чому Я так кажу? Тому що те, про що ти бесідуєш, – це і є твоє розуміння істини; воно не тотожне самій істині. Тому ти можеш лише сказати, що бесідуєш про певне досвідне розуміння; як ти можеш стверджувати, що доносиш істину? Доносити істину – це не проста справа. Хто гідний висловлювати таке твердження? Тільки Бог здатен доносити істину до людей. Хіба люди здатні на це? Тому треба чітко розуміти це питання. Це не просто проблема використання неправильних слів, суть у тому, що ти спотворюєш і перекручуєш факти. Те, що ти стверджуєш, – це перебільшення. У людей може бути певне досвідне розуміння Божих слів, але не можна сказати, що в них є істина або що вони – від істини. Стверджувати таке категорично не можна. Байдуже, скільки розуміння люди отримують від істини, не можна казати, що в них є життя істини, не кажучи вже про те, що вони – від істини. Стверджувати таке категорично не можна. Люди розуміють лише крихту істини та мають лише частку світла й деякі способи практики. У них є лише реальність покори й певна справжня зміна. Але не можна казати, що вони здобули істину. Висловлюючи істину, Бог дає людям життя. Бог також вимагає, щоб люди розуміли істину й здобували її, щоб служити та догоджати Йому. Навіть якщо настане день, коли люди настільки переживуть Божу роботу на власному досвіді, що дійсно здобудуть істину, однаково не можна буде казати, що люди – від істини, не кажучи вже про те, що вони володіють істиною. Причина в тому, що навіть якщо в людей буде багато років досвіду, існує обмеження на обсяг істини, який вони отримають, і це дуже незначний обсяг. Істина – це найглибша й найтаємничіша річ; це те, хто Бог є і чим Він володіє. Навіть якщо люди переживатимуть істину на власному досвіді впродовж усього свого життя, то те, що вони здобудуть завдяки цьому, буде дуже обмеженим. Люди ніколи не зможуть повністю осягнути істину, повністю зрозуміти її або повністю втілити її в життя. Ось що Бог має на увазі, коли каже, що в Його присутності люди завжди будуть немовлятами.

Дехто вірить, що як тільки він отримає досвід і знання істин, висловлених Богом, і глибоке розуміння кожного аспекту істини, а також зможе діяти згідно з істиною, тоді він зможе висловити її. Він вважає, що, роблячи це, житиме як христос, так само, як сказав Павло: «Бо для мене життя то Христос» (До Филип’ян 1:21). Чи слушна така точка зору? Чи не є це ще одним відстоюванням тези про «боголюдей»? Це геть неправильно! Люди мусять зрештою зрозуміти одну річ: скільки б знань про істину і досвіду щодо істини в тебе не було, навіть якщо ти ввійшов в істину-реальність, здатен коритися Божому керівництву та розпорядженням і можеш коритися Богові та свідчити про Нього, незалежно від того, наскільки суттєве чи глибоке твоє життя-входження, твоє життя однаково залишається людським, а людина ніколи не зможе стати Богом. Це абсолютно, і людям слід це зрозуміти. Навіть якщо врешті-решт у тебе є досвід і розуміння всіх аспектів істини, і ти коришся тому, що Бог улаштовує для тебе, й стаєш вдосконаленою людиною, однаково не можна сказати, що ти – від істини. Навіть якщо ти можеш розповісти про справжнє досвідне свідчення, це не означає, що ти можеш висловити істину. У минулі часи в релігійних групах було прийнято казати, що людина має «всередині життя Христове». Це хибне і розпливчате твердження. Хоча люди більше цього не говорять, їхнє розуміння цього питання залишається нечітким. Деякі люди вважають так: «Оскільки ми здобули істину, і вона перебуває в нас, ми володіємо істиною, вона є в наших серцях, і ми також здатні висловлювати її». Чи не є це також помилкою? Люди часто розмовляють про наявність або відсутність у них істини, що в основному стосується наявності або відсутності в них досвіду та знання істини, а також можливості практикувати згідно з істиною. Кожен переживає істину, але стан, який переживає кожна людина, різний, як і те, що кожна людина здобуває з істини. Навіть якби досвідне розуміння всіх було об’єднано, воно однаково не зрівнялося б повністю із сутністю істини. Ось наскільки глибока істина! Чому Я кажу, що те, що ти здобув, і твоє розуміння не можуть замінити істину? Після того, як інші почули, як ти бесідуєш про те крихітне досвідне розуміння, яке маєш, вони отримують розуміння про нього, і їм не потрібен тривалий період досвіду, щоб повністю зрозуміти й здобути його. Навіть якщо це щось трохи глибше, їм не знадобиться кілька років досвіду. Але що стосується істини, люди не можуть досконало пережити її навіть за все життя. Навіть якби ти додав усіх разом, вони не змогли б. Як бачите, істина надто глибока. Слова нездатні досконало пояснити істину. Людською мовою кажучи, істина – це істинність для людей. Люди ніколи не зможуть досконало пережити її й ніколи не зможуть повністю жити істиною. Причина цього полягає в тому, що навіть якби люди витратили тисячі років, вони не пережили б досконало жодної істини. Скільки б років люди не прожили, істина, яку вони зрозуміють і здобудуть, однаково буде обмеженою. Можна сказати, що істина – це вічне джерело життя людства, Бог є джерелом істини, а входження в істини-реальності – це нескінченне завдання.

Істина – це життя Самого Бога; вона представляє Його характер, Його сутність і те, хто Він є і чим володіє. Якщо ти кажеш, що, маючи певні досвідні знання, ти в такий спосіб володієш істиною, то чи досяг святості? Чому ти досі відкриваєш розбещеність? Чому ти не можеш розпізнавати різні типи людей? Чому ти не можеш свідчити про Бога? Навіть якщо ти розумієш деякі істини, чи ти можеш представляти Бога? Чи ти можеш втілювати Божий характер? Ти можеш мати певне досвідне розуміння щодо певного аспекту істини, і ти можеш поділитися певним світлом, але те, що ти можеш дати людям, є надзвичайно обмеженим і абсолютно не тим, що може тривати. Причина цього полягає в тому, що те, що ти зрозумів, і світло, яке ти здобув, не представляють сутності істини, і вони не представляють повноти істини. Вони є лише однією стороною, одним маленьким аспектом істини, вони є лише рівнем, якого можуть досягти люди, і вони досі далекі від сутності істини. Ця крапля світла, просвітлення й досвідного розуміння ніколи не зможе замінити істину. Навіть якби всі люди досягли певних результатів у переживанні цієї істини, і все їхнє досвідне розуміння було зібрано разом, воно однаково не зрівнялося б із повнотою та сутністю навіть одного-єдиного речення істини. Я вже казав раніше: «Я підводжу підсумок сказаному таким афоризмом для людського світу: серед людей немає нікого, хто любить Мене». Це речення є істиною, істинністю життя людей; це найглибша річ, і те, що виражає Сам Бог. Ти переживаєш це речення істини, і після трьох років досвіду ти можеш мати невелике поверхове розуміння; після семи чи восьми років ти можеш мати трохи більше – але це розуміння ніколи не зможе замінити це одне речення істини. Після двох років досвіду хтось інший може мати невелике розуміння. Після десяти років він може мати трохи більше. І після цілого життя його розуміння може бути відносно глибоким. Але навіть якби обидва ваші розуміння були об’єднані, вони не змогли б замінити це речення істини. Незалежно від того, скільки прозріння, світла й досвідного розуміння ви двоє можете мати разом, воно ніколи не зможе замінити це речення істини. Тобто, людське життя назавжди залишиться людським життям. Незалежно від того, наскільки твоє розуміння відповідає істині, Божим намірам і Божим вимогам, воно ніколи не зможе замінити істину. Сказати, що люди мають істину, означає, що люди щиро розуміють істину, втілюють у життя деякі реалії Божого слова, мають деякі реальні знання про Бога й можуть звеличувати Бога та свідчити про Нього. Однак не можна сказати, що люди вже володіють істиною, тому що істина надто глибока. Щоб людині пережити на власному досвіді всього лиш один рядок Божого слова, їй може знадобитися ціле життя, і навіть після здобуття досвіду протягом кількох життів або тисяч років, один рядок Божого слова не може бути пережитий сповна. Зрозуміло, що процес розуміння істини та пізнання Бога справді нескінченний і що існує межа того, скільки істини люди можуть зрозуміти завдяки досвіду, здобутому впродовж усього їхнього життя. Деякі люди кажуть, що вони мають істину, тільки-но вони розуміють буквальне значення слова Божого. Хіба це не нісенітниця? Із точки зору як світла, так і знання, існує питання глибини. Реальності істини, у які людина може ввійти впродовж цілого життя у вірі, обмежені. Отже, лише наявність у тебе певних знань і світла не означає, що ти володієш реальностями істини. Головне, на що ти мусиш звернути увагу, – це чи стосуються ці світло та знання сутності істини. Це найважливіше. Деякі люди вважають, що володіють істиною, коли можуть пролити світло або запропонувати трохи поверхового розуміння. Це робить їх щасливими, тому вони стають самовдоволеними й зарозумілими. Насправді вони ще далекі від входження в реальність істини. Якою істиною володіють люди? Чи можуть люди, які володіють істиною, падати в будь-який час і в будь-якому місці? Коли люди володіють істиною, як вони можуть продовжувати зневажати Бога та зраджувати Його? Якщо ти стверджуєш, що володієш істиною, це доводить, що в тобі є життя Христа, – тоді це зухвало! Ти став Господом, ти став Христом? Це абсурдне твердження, і воно є цілковито людським припущенням; воно стосується людських поглядів та вигадок і не є розумною позицією перед Богом.

Коли говорять про людське розуміння істини й проживання її як своє життя, чого стосується це слово «життя»? Це означає, що істина панує в їхніх серцях; це означає, що вони здатні жити за Божими словами, і це означає, що вони мають справжнє знання Божих слів і непідробне розуміння істини. Коли люди мають це нове життя всередині себе, це повністю досягається практикою й переживанням на власному досвіді Божих слів. Це побудовано на фундаменті істини Божих слів, і досягається завдяки тому, що вони живуть у світі істини; усе, що містить у собі життя людей, – це їхні знання й досвід переживання істини. Це його основа, і воно не виходить за ці рамки; це те життя, яке мають на увазі, коли говорять про здобуття істини й життя. Здатність жити за істиною Божих слів не означає ні те, що життя істини є всередині людей, ні те, що якщо люди володіють істиною як своїм життям, вони стають істиною, а їхнє внутрішнє життя стає життям істини; не кажучи вже про те, що вони є істиною й життям. Зрештою, їхнє життя – це все ж таки життя людини. Якщо ти можеш жити за Божими словами й володіти знанням істини, якщо ці знання вкорінюються всередині тебе й стають твоїм життям, а істина, яку ти здобув через досвід, стає основою твого існування, якщо ти живеш за цими словами від Бога, ніхто не може цього змінити, і сатана не може ввести тебе в оману або розбестити тебе, тоді ти здобудеш істину й життя. Тож твоє життя містить лише істину, тобто твоє розуміння, досвід і проникливість щодо істини; і що б ти не робив, ти житимеш відповідно до цих речей, і не вийдеш за їхні межі. Ось що означає володіти реальністю істини, і такі люди – це те, що Бог у кінцевому підсумку хоче здобути через Свою роботу. Але як би добре люди не розуміли істину, їхня сутність і надалі залишається людською й зовсім не порівнянна із сутністю Бога. Причина цього в тому, що вони ніколи не можуть пережити всю істину і їм неможливо повністю втілити істину; вони можуть утілити лише вкрай обмежену частку істини, досяжну для людей. Як же тоді вони могли б перетворитися на Бога? Якби Бог особисто вдосконалив групу людей, перетворивши їх на більших та менших богів, хіба це не призвело б до хаосу? Крім того, це неможливо й безглуздо – це просто сміховинна людська ідея. Бог створив небо, землю і все суще, а потім Він створив людину для покори та поклоніння Богові. Створення Богом людини мало величезну значущість. Бог створив лише людину, Він не створював богів. Бог працює у формі втілення, але це не рівнозначно створенню Бога. Бог не створює Сам Себе; у Нього є власна сутність, і вона незмінна. Люди не знають Бога, тому їм треба читати більше Божих слів; люди можуть зрозуміти істину, лише якщо вони часто до неї прагнуть. Їм не слід говорити нісенітниці, які ґрунтуються на їхній уяві. Якщо в тебе є невеликий досвід взаємодії зі словами Бога й ти живеш справжнім досвідним знанням істини, тоді слова Бога поступово стануть твоїм життям. Однак ти досі не можеш сказати, що істина є твоїм життям або що висловлене тобою є істиною; якщо ти такої думки, тоді ти помиляєшся. Якщо в тебе є лише певний досвід взаємодії з одним окремим аспектом істини, чи може це саме по собі означати, що ти володієш істиною? Чи можна це вважати здобуттям істини? Чи ти можеш досконально пояснити істину? Чи ти можеш відкрити Божий характер і те, хто є Бог і чим володіє, виходячи з істини? Якщо цих наслідків не досягнуто, це доводить, що переживання на власному досвіді лише певного аспекту істини не може вважатися справжнім розумінням істини чи пізнанням Бога, і тим більше не можна говорити в такому разі про здобуття істини. Кожен має досвід взаємодії лише з одним аспектом та сферою істини; кожен переживає його у своїх обмежених рамках і не може торкнутися всіх незліченних аспектів істини. Чи можуть люди втілювати первісне значення істини? Яким є обсяг твого незначного досвіду? Лиш одна піщинка на пляжі; однісінька крапля води в океані. Тому, якими б цінними не були знання та почуття, здобуті тобою завдяки твоєму досвіду, їх однаково не можна вважати істиною. Можна тільки сказати, що вони відповідають істині. Істина походить від Бога, і внутрішній сенс та реальності істини охоплюють дуже широкий діапазон, і ніхто не може його осягнути або спростувати. Якщо в тебе є реальне розуміння істини й Бога, ти розумітимеш деякі істини; ніхто не зможе спростувати це реальне розуміння, і свідчення, які містять реальності істини, завжди будуть обґрунтованими. Бог схвалює тих, хто володіє істинами-реальностями. Якщо ти прагнеш до істини й можеш покластися на Бога, щоб відчути на власному досвіді Божі слова, а також можеш прийняти істину як своє життя, у якому б середовищі ти не перебував, тоді в тебе буде шлях, ти зможеш вижити та здобути Боже схвалення. Незважаючи на те, що та незначна частка, яку здобувають люди, відповідає істині, не можна сказати, що це істина, і тим більше не можна сказати, що вони здобули істину. Ота часточка світла, отримана людьми, підходить тільки для них самих або деяких інших людей у певних межах, але не була б підхожою в інших межах. Яким би глибоким не був досвід людини, він усе ж такий обмежений, і він ніколи не досягне глибини істини. Світло людини та її розуміння ніколи не можна порівнювати з істиною.

Коли в людей є певний досвід Божих слів, коли вони трохи розуміють Божі наміри та деякі істини й коли в них є певне знання про Бога, а їхній характер зазнав невеликих змін і був очищений, однаково можна лише сказати, що вони є особистостями, створеними людськими істотами, але це саме той тип звичайної людини, яку бажає здобути Бог. Отже, що ж ти за людина? Дехто каже: «Я людина, яка володіє істиною». Було б недоречно так говорити. Ти можеш тільки сказати: «Я людина, що була розбещена сатаною й на собі випробувала суд та кару Божих слів. Я нарешті зрозумів істину, і мій розбещений характер очистився. Я просто людина, яку спас Бог». Якби ти сказав: «Я людина, яка володіє істиною. Я випробував на собі всі Божі слова й усі їх зрозумів. Я знаю значення всього, що говорить Бог, а також контекст і обставини, в яких ці слова були промовлені. Я все це знаю. Хіба це не означає, що я володію істиною?» – тоді ти б знову помилився. Наявність певного досвіду щодо Божих слів та здобуття певного світла від них не робить тебе людиною, яка володіє істиною. Той, хто вміє лише розуміти й обговорювати деякі доктрини, навіть ще менш гідний робити подібні заяви. Люди мають чітко усвідомити, яку позицію слід займати людині перед Богом і перед істиною, хто такі люди, що таке внутрішнє життя людини й що таке життя Боже. Люди мусять розуміти, у чому полягає сутність людини. Деяким людям, які пережили Божу роботу протягом кількох днів та зрозуміли деякі слова й доктрини, здається, що вони володіють істиною. Це найпихатіші з людей, їм бракує розуму. Необхідно глибоко проаналізувати це питання, щоб люди могли по-справжньому зрозуміти себе та краще пізнати людство, щоб вони могли зрозуміти, що таке розбещене людство, якого рівня люди можуть досягти після остаточного вдосконалення і як правильно до них звертатися й називати їх. Людям слід знати такі речі та не вдаватися до польотів уяви. Людям краще бути більш реалістичними у своєму житті по-людськи, так вони будуть трохи більш приземленими. Деякі люди, які вірують у Бога, завжди прагнуть здійснити власні мрії та завжди бажають утілити Боже життя й образ. Чи реалістично це? Людям завжди хочеться володіти Божим життям – хіба в цьому не криється небезпека? Це пихата людська амбіція, і вона така ж сама, як і пихата амбіція сатани. Деякі люди, попрацювавши певний час у церкві, починають роздумувати: «Після того, як великий червоний дракон утратить владу, чи повинні ми стати царями та взяти владу у свої руки? Скільки міст має контролювати кожен із нас?». Якщо людина здатна таке виявляти, то це жахливо. Люди, яким бракує досвіду, люблять теревенити про доктрини та поринати у фантазії. І коли вони це роблять, вони навіть здаються собі розумними, ніби досягли успіху у своїй вірі в Бога та живуть, як Христос і Бог. Усі вони є апостолами Павла і йдуть тією ж стежкою, що й Павло. Якщо ці люди вперто виявлятимуть небажання каятися, усі вони стануть антихристами й зазнають суворого покарання.

Уривок 9

Щодо Ноя, Авраама та Йова, про яких написано в Старому Заповіті Біблії, то якими були характеристики їхньої людськості? Які характеристики нормальної людськості вони мали, що спонукало Бога визнати їх прийнятними? (Вони були особливо обдаровані сумлінням і розумом.) Це абсолютно правильно. Йов дожив до глибокої старості, та Бог узагалі не говорив особисто з ним, Бог не являвся особисто йому, однак Йов розумів і відчував усе, що робив Бог. Зрештою, він підсумував твердженням, яке продемонструвало його знання про Бога: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Що означають ці слова? Вони означають: «Єгова є Богом, Він є Творцем, Він є моїм Богом, і коли Він говорить, навіть якщо я розумію лише половину з того, що Він каже, я маю слухатися Його слів і дотримуватися їх буквально». Бог визнав Йова прийнятним лише тоді, коли знання Йова про Нього досягло такого рівня. Йов мав такий досвід, і також він міг прийняти випробування, яким Бог його піддавав, і скоритися їм – усього цього було досягнуто на основі того, що він мав сумління і розум нормальної людськості. Незалежно від того, чи бачив він Бога, незалежно від того, що Бог із ним робив, і незалежно від того, чи Бог випробовував його або являвся йому, він завжди вірив: «Єгова – мій Бог, і я маю дотримуватися того, що Бог наказує і що Йому до вподоби, незалежно від того, чи розумію я це, чи ні; я маю слідувати Його шляху, і я маю слухати Його й коритися Йому». У Книзі Йова написано, що діти Йова часто влаштовували бенкети, а Йов ніколи не брав у них участі, а натомість молився і приносив за них цілопалення. Той факт, що Йов часто так робив, доводить: у своєму серці він знав, що Богові огидне людське упивання їжею, питтям та веселощами, а також людське життя, сповнене бенкетів. У своєму серці Йов розумів, що такою була істина, і хоча він не чув, як Бог безпосередньо це говорив, у своєму серці він знав, що так бажає Бог. Щойно Йов зрозумів, чого бажає Бог, він міг слухати Його й коритися Йому, він повсякчас дотримувався цього ніколи не брав участі в їдженні, питті та святкуваннях. Чи розумів Йов істину? Ні. Він міг це робити, бо мав сумління і розум нормальної людськості. Окрім сумління та розуму, найважливішим було те, що він мав щиру віру в Бога. Тобто він визнавав із глибини свого серця, що Бог є Творцем, і що те, що говорить Творець, є волею Божою. За сучасними мірками, це є істина, це є найвища настанова, і це є те, чого людина має дотримуватися. Незалежно від того, чи це є бажанням Бога, яке людина може сприйняти, чи лише кількома словами, які промовив Бог, людина має це прийняти й дотримуватися цього. Саме це і є розум, яким має володіти людина. Коли людина володіє цим розумом, їй стає набагато легше дотримуватися Божого слова, практикувати Його слово й коритися Його слову. У цьому не буде жодних труднощів чи страждань, а тим паче перешкод. Чи багато істини розумів Йов? Чи знав він Бога? Чи мав він знання про Божі атрибути та єство, чи про Його характер-сутність? У порівнянні з сучасними людьми, він не знав Його й розумів дуже мало. Однак у нього було одне: він практикував усе, що розумів. Зрозумівши щось, він слухався і дотримувався цього. Це було найблагороднішим аспектом його людськості, але також тим, що люди найбільше відкидали. Люди думають: «Хіба Йов не просто утримувався від бенкетів? Хіба він не просто регулярно приносив цілопалення Богові? За сучасними мірками, хіба він не просто утримувався від упивання плотськими задоволеннями?» Це лише те, що проявляється зовні, але якщо ти подивишся на характер-сутність Йова і людськість, яка стоїть за цим, то зрозумієш, що це не прості речі і що їх не так легко досягти. Якби звичайна людина утримувалася від бенкетів, щоб заощадити гроші, цього було б легко досягти. Але на той час Йов був багатою людиною. Який багатій відмовився б від бенкетів? Чому ж тоді Йов міг утримуватися від бенкетів? (Він знав, що Богові це огидно. Він був здатний Бога боятися, а від злого втікати.) Дійсно. Що конкретно практикував Йов, боячись Бога і втікаючи від зла? Він знав, що все те, що огидне Богові, було злом, тому дотримувався Божого слова й не робив нічого, що огидне Богові. Він нізащо не зробив би таких речей, хай що б там говорили інші. Це означає, що Йов Бога боявся, а від злого втікав. Чому Йов був здатний Бога боятися, а від злого втікати? Що він думав у своєму серці? Як йому вдавалося не робити цих лихих речей? Він мав богобоязливе серце. Що означає мати богобоязливе серце? Це означає, що у своєму серці він боявся Бога й міг шанувати Бога як великого, і що в його серці було місце для Бога. Він втікав від зла не тому, що боявся, що Бог це побачить або що через це Бог розгнівається. Натомість у своєму серці він шанував Бога як великого, був готовий задовольняти Бога й був готовий твердо дотримуватися Божих слів. Ось чому він був здатний Бога боятися, а від злого втікати. Зараз кожен може сказати фразу «Бога боятися, а від злого втікати», але вони не знають, як Йов цього досягнув. Насправді Йов вважав, що «Бога боятися, а від злого втікати» є найголовнішим і найважливішим у вірі в Бога. Тому він міг твердо дотримуватися цих слів, так наче він твердо дотримувався заповіді. Він слухав Божі слова, бо у своєму серці він шанував Бога як великого. Незалежно від того, наскільки незначними могли здаватися слова Бога в очах людини, навіть якщо це були лише звичайні слова, в серці Йова ці слова були від верховного Бога; це були найвеличніші, найважливіші слова. Навіть якщо це слова, до яких люди ставляться зневажливо, якщо це слова Бога, люди мають їх дотримуватися. Навіть якщо їх висміюють або зводять на них наклеп, люди мають дотримуватися Його слів. Навіть якщо вони стикаються з поневіряннями чи переслідуваннями, то мають твердо дотримуватися Його слів до кінця й не можуть від них відмовитися. Ось що означає боятися Бога. Ти маєш твердо дотримуватися кожного слова, якого Бог вимагає від людини. Щодо тих речей, які Бог забороняє, або тих речей, які Богові огидні, то якщо ти про них не знаєш, то нехай так і буде, але щойно ти про них дізнаєшся, то маєш бути здатним категорично не робити таких речей. Ти маєш бути здатним твердо триматися, навіть якщо твоя сім’я відкидає тебе, маловіри висміюють тебе, а близькі люди насміхаються й кепкують з тебе. Чому тобі треба твердо триматися? Яка в тебе мотивація? Які в тебе принципи? Вони такі: «Я маю твердо дотримуватися Божих слів і діяти відповідно до Його бажань. Я буду твердо робити те, що подобається Богу, і рішуче відмовлятися від того, що Богові огидне. Якщо я не знаю Божого наміру, то нехай так і буде, але якщо я знаю і розумію Його намір, то я буду рішуче слухати Його слова й коритися їм. Ніхто не зможе мені завадити, і я не похитнуся навіть до кінця часів». Ось що означає Бога боятися, а від злого втікати.

Передумова для того, щоб люди могли втікати від зла, – це наявність богобоязливого серця. Як формується богобоязливе серце? Шляхом шанування Бога як великого. Що означає шанувати Бога як великого? Це означає, що людина здатна оцінювати все, використовуючи Божі слова, і приймати Його слова за стандарт і критерій, бо знає, що Бог володарює над усім, і боїться Бога у своєму серці. Ось що означає шанувати Бога як великого. Простіше кажучи, шанувати Бога як великого означає мати Бога у своєму серці, пам’ятати про Бога, не забувати себе в тому, що ти робиш, і не намагатися щось затівати самотужки, а радше дозволити Богу взяти керівництво на Себе. У всьому ти думаєш: «Я вірю в Бога і слідую за Богом. Я лише маленька створена істота, яку обрав Бог. Мені слід відмовитися від поглядів, пропозицій і рішень, що походять від моєї власної волі, і дозволити Богу взяти керівництво на Себе. Бог є моїм Господом, моєю скелею і яскравим світлом, яке скеровує мене у всьому, що я роблю. Я маю робити все згідно з Його словами і бажаннями, а не ставити себе на перше місце». Ось що означає мати Бога у своєму серці. Коли ти хочеш щось зробити, не дій імпульсивно чи нерозсудливо. Спершу подумай про те, що говорять Божі слова, чи не будуть твої дії огидні Богові й чи відповідають вони Його намірам. У своєму серці спочатку запитай себе, подумай і обміркуй; не квапся. Квапитися означає бути імпульсивним і керуватися запальністю та людською волею. Якщо ти завжди квапливий та імпульсивний, це означає, що Бог не у твоєму серці. Тоді коли ти кажеш, що шануєш Бога як великого, чи це не порожні слова? Де твоя реальність? Ти не маєш реальності й не можеш шанувати Бога як великого. Ти сам береш на себе керівництво над усім і робиш усе, що заманеться, на кожному кроці. У такому випадкуразі, якщо ти кажеш, що маєш богобоязливе серце, чи це не нісенітниця? Цими словами ти обманюєш людей. Яким є конкретний прояв людини з богобоязливим серцем? Це шанування Бога як великого. Конкретним проявом шанування Бога як великого є те, що Бог займає місце в серці людини – найчільніше місце. Такі люди дозволяють Богові бути їхнім Господарем і панувати в їхньому серці. Тож коли щось трапляється, вони мають богопокірне серце. Вони не є нерозсудливими чи квапливими й не діють поривчасто; навпаки, вони здатні спокійно до цього ставитися й утихомиритися перед Богом, щоб шукати істину-принципи. Чи ти робиш щось згідно зі словом Божим чи з власною волею, а також чи ти дозволяєш взяти керівництво власній волі чи слову Божому, залежить від того, чи є Бог у твоєму серці. Ти кажеш, що у твоєму серці є Бог, але коли щось трапляється, ти дієш сліпо, дозволяючи собі мати останнє слово й відштовхуючи Бога вбік. Чи є це проявом того, що ти маєш Бога у своєму серці? Є люди, які можуть молитися до Бога, коли щось трапляється, але після молитви вони все обмірковують, думаючи: «Гадаю, мені слід зробити ось так. Гадаю, мені слід зробити ось те». Ти завжди слідуєш власній волі і хай би хто з тобою бесідував, ти не слухаєш. Чи не є це проявом відсутності богобоязливого серця? Оскільки ти не шукаєш істини-принципів і не практикуєш істину, коли ти кажеш, що шануєш Бога як великого й маєш богобоязливе серце, це лише порожні слова. Люди, які у своїх серцях не мають Бога й не здатні шанувати Бога як великого, є людьми, які не мають богобоязливого серця. Всі люди, які не здатні шукати істину, коли щось трапляється, і які не мають богопокірного серця – це люди, яким бракує сумління та розуму. Якщо людина справді має сумління та розум, то коли щось трапляється, вона природно зможе шукати істину. Спершу вона має подумати: «Я вірю в Бога. Я прийшла, щоб прагнути Божого спасіння. Оскільки я маю розбещений характер і завжди вважаю себе єдиною владою у всьому, що роблю, і завжди йду проти Божих намірів, я мушу покаятися. Я не можу й надалі так бунтувати проти Бога. Я мушу навчитися бути покірною Богові. Я мушу шукати, що говорять Божі слова і якими є істина-принципи». Це думки й рішення, які випливають із розуму нормальної людськості. Це принципи й ставлення, з якими тобі слід усе робити. Коли ти володієш розумом нормальної людськості, то володієш таким ставленням; коли ти не володієш розумом нормальної людськості, то не володієш таким ставленням. Ось чому володіння розумом нормальної людськості є вирішальним і дуже важливим. Воно прямо пов’язане з розумінням людьми істини та досягненням спасіння.