Бог просить людей ставитися до Нього як до Бога, тому що людство надто глибоко розбещене, і люди ставляться до Нього радше як до людини, а не як до Бога. У чому полягає проблема людей, які завжди ставлять до Бога вимоги? І в чому полягає проблема, коли вони завжди мають переконання щодо Бога? Що міститься в природі людини? Я виявив, що незалежно від речей, які з ними трапляються чи з якими вони мають справу, люди завжди захищають власні інтереси, турбуються про власну плоть і завжди шукають причини чи виправдання, які служать їм. Вони анітрохи не шукають істину та не приймають її, і всі їхні вчинки спрямовані на захист власної плоті та інтриги заради власних перспектив. Усі вони випрошують у Бога благодать, бажаючи отримати будь-які можливі вигоди. Чому люди ставлять так багато вимог до Бога? Це доводить, що люди за своєю природою жадібні та не мають жодної розсудливості перед Богом. У всьому, що роблять люди, – чи то молитва, чи то спілкування, чи проповідь, – усі їхні прагнення, думки та потяги є вимогами до Бога й спробами випросити щось у Нього, усе це люди роблять, сподіваючись отримати щось від Бога. Дехто каже, що «це людська природа», і це правда! Крім того, те, що люди ставлять до Бога забагато вимог і мають забагато екстравагантних бажань, свідчить про справжній брак совісті й розуму в людей. Вони все вимагають і просять щось заради себе або намагаються сперечатися й шукають собі виправдання, – усе це вони роблять для себе. У багатьох речах можна побачити, що людські вчинки геть позбавлені сенсу, і це остаточно доводить, що сатанинська логіка «кожен сам за себе, а невдах під три чорти» вже стала природою людини. Яку проблему ілюструє те, що люди ставлять до Бога забагато вимог? Це демонструє, що люди були певною мірою розбещені сатаною та що у своїй вірі в Бога вони зовсім не ставляться до Нього як до Бога. Деякі люди кажуть: «Якби ми не ставилися до Бога як до Бога, то чому б ми досі вірили в Нього? Якби ми не ставилися до Нього як до Бога, хіба ми б могли слідувати за Ним дотепер? Хіба могли б витерпіти всі ці страждання?». Зовні ти віриш у Бога й можеш слідувати за Ним, але у своєму ставленні до Нього та у своїх поглядах на чимало речей ти зовсім не ставишся до Нього як до Творця. Якщо ти ставишся до Бога як до Бога, як до Творця, тоді мусиш стояти на своїй позиції сотвореної істоти, і тоді ти більше не зміг би ставити до Бога жодних вимог чи мати якісь екстравагантні бажання. Натомість у своєму серці ти був би здатний до справжнього послуху, цілком спроможний вірити в Бога згідно з Його вимогами та коритися всій Його роботі.

Коли люди почали засвідчувати втілення, усі вони бідкались: «Боже, Ти не просвітив нас перед тим, як стати плоттю, щоб ми могли морально підготуватися. Якби ми були морально готові, то змогли б прийняти Тебе замість того, щоб бунтувати й чинити опір. Хіба Ти не всемогутній? Ми бунтуємо проти Тебе й опираємося Тобі, тому що нас розбестив сатана і ми не можемо цього не робити. Невже Ти не можеш зробити щось, аби припинити наш опір і дозволити нам безперешкодно пройти далі?». Чи не так думали люди? Багато хто також ставив умови, кажучи: «Ми нічого не можемо вдіяти зі своїм бунтарством та опором. Утілення Бога надто несумісне з нашими переконаннями. Якби Боже втілення було трохи вищим на зріст, або мало видатну зовнішність, або багато чого знало й красномовно говорило, або могло матеріалізуватися за бажанням і творити знаки й дива, або якби Бог з’являвся та працював у плоті відповідно до більшості людських уявлень, тоді ми б не чинили опору Богові». У той час багато людей ставило такі вимоги, але Бог не діяв відповідно до людських уявлень чи переконань. Навпаки, Він завдав удару у відповідь і діяв абсолютно всупереч людським переконанням. Що це довело? Це довело, що людські переконання й вимоги є безпідставно клопіткими. Деякі люди ставали керівниками церкви, але не виконували жодної реальної роботи, лише займалися якимись зовнішніми справами. Коли Я розібрався з цими людьми та обітнув їх, промовивши лише кілька докірливих слів, вони відчули внутрішній смуток, гірко заплакали й стали негативними. Вони сказали собі: «Хіба Бог не милосердний і не люблячий? Я так страждаю, чому Він не скаже мені кілька добрих слів, аби мене втішити? Чому Він не дарує мені жодного слова благословення?». Так люди ставили до Бога вимоги, сповнившись власних виправдань. Дехто вважав, що має капітал, бо успішно поширював Євангеліє багатьом іншим людям, тому, зробивши щось не так та отримавши критику, такі люди стверджували: «Я успішно проповідував Євангеліє багатьом людям без жодної винагороди, а тепер мене ось так обітнули та розібралися зі мною. Я стільки страждав, а зі мною зрештою однаково розібралися. Чому Богу немає діла до моїх почуттів?». Чи мають люди, які так думають, істину у своїх серцях? Чи розумні їхні вимоги? Якби Я розрадив когось після критики, він би подумав: «Бог такий добрий, я ніколи не думав, що Він мене розрадить». Але якби Я розібрався з кимось іншим, і ця людина дуже засмутилася б, а Я не втішив її, вона б подумала: «Чому Бог, розібравшись із іншими, втішає їх, а мене не втішає? Бог несправедливий до мене», і в її серці з’явилися б переконання. Люди плекають у своїх серцях багато нерозумних вимог, уявлень і бажань, які в певний час та у відповідному середовищі вирвуться назовні. Бо жодна з думок, ідей чи вимог, які виявляє людина, не є сумісною з Богом, а людська природа сповнена сатанинських речей: люди все роблять для себе, вони егоїстичні, жадібні й мають забагато екстравагантних бажань, і вони надто брудні й надто глибоко розбещені.

Люди завжди ставлять вимоги до Бога незалежно від ситуації. У чому тут проблема? Деякі люди моляться до Бога, коли насолоджуються комфортом, кажучи: «О Боже, захисти мене, дозволь мені завжди жити в такому стані». Люди також мають вимоги, коли вони нещасні або в поганому настрої: «Боже, чому Ти не проявиш до мене доброту? Чому Ти не просвітиш мене? Чому в інших людей усе так добре, а в мене так погано?». Зіткнувшись із лихом, люди наполегливо вимагають, аби Бог змінив їхнє оточення; коли ж справи йдуть добре, людські вимоги стають дедалі надмірнішими. Отримавши щось, вони прагнуть більшого, а коли не отримують, то відчайдушно прагнуть це отримати. Що люди хочуть отримати? Вони хочуть отримати те, що їм подобається, і те, чого вимагають їхні плотські інтереси. Тому жодна вимога людини не є виправданою чи заслуженою. Коли Я віддав одяг чи речі в користування кільком бідним сім’ям, деякі люди, побачивши це, були незадоволені. Вони подумали: «Чому Бог завжди дбає про них, а про мене – ні? Бог несправедливий!». Інші ж тоді не взяли це близько до серця й подумали: «Це вже з Божої милості я можу йти шляхом віри в Нього й слідую ним дотепер. Я не повинен прагнути до тих матеріальних речей». Але пізніше, поміркувавши про це, вони засмутилися. Коли їм не вдалося подолати це почуття, вони молилися й молилися, тимчасово перестали роздумувати, але ці речі однаково лишалися в їхніх серцях, – хай як люди їх оцінювали, їхні серця однаково були не на місці, і вони думали: «Де Божа праведність? Чому я її не бачу? Бог ладнає всі ці зовнішні справи несправедливо й нерозумно, то в чому ж проявляється Його праведність?». Потім вони змінили думку й вирішили: «Праведність – це не те ж саме, що справедливість або розсудливість, і їх не варто поєднувати», але вони однаково були засмучені й не могли спокійно відпустити це питання. Люди так переймаються матеріальними інтересами; було б чудово, якби вони так само переймалися й істиною. Незважаючи на це, завжди ставити до Бога вимоги у своєму серці є частиною їхньої природи, а всі люди, які не люблять істину, люблять матеріальні блага. Загалом, усі людські вимоги та інтриги – вимагати від Бога тих чи інших речей, подекуди плести інтриги, – несумісні з істиною й суперечать Божим вимогам та Його волі. Бог не любить жодного із цих людей, Він має огиду до них та відкидає їх усіх. Вимоги, які люди ставлять до Бога, усе, до чого вони прагнуть, і шляхи, якими вони ходять, не мають нічого спільного з істиною. Деякі люди думають: «Я стільки років працюю в церкві – якщо я хворію, то Бог має зцілити й благословити мене». Зокрема ті, хто вірить у Бога вже давно, вимагають від Нього ще більше; ті, хто увірував лише нещодавно, вважають себе недостойними, але згодом починають відчувати, що мають на щось право. Такими є люди; такою є людська природа, і жодна людина не є винятком. Дехто каже: «Я ніколи не ставив до Бога надмірних вимог, бо я сотворена істота й не гідний щось просити в Нього». Не поспішайте так казати, час усе покаже. Людська природа й наміри колись будуть викриті й прорвуться назовні. Люди не ставлять до Бога вимоги, тому що не вважають це необхідним, або їм здається, що це не на часі, або тому, що вони вже поставили до Бога дуже багато вимог, однак просто не усвідомлюють, що це вимога. Якщо коротко, люди мають таку природу, тому не можуть не виявляти її. За відповідних обставин чи нагоди вона, звісно ж, проявиться. Чому ми сьогодні про це говоримо? Для того, аби люди зрозуміли, що є в їхній природі. Не думайте, що кількарічна віра в Бога або кілька днів роботи в церкві означають, що ви повністю присвятили себе Йому, віддалися Йому або страждали для Нього й заслуговуєте отримати якісь речі, наприклад, насолоду від матеріальних благ, поживу для плоті, або більше поваги й цінування від інших, або щоб Бог говорив із вами лагідно, або більше піклувався про вас, часто запитував, чи добре ви харчуєтеся та вдягаєтеся, як ви почуваєтеся фізично тощо. Такі речі виникають у людей несвідомо, коли вони довго повністю присвячували себе Богові, і їм починає здаватися, що вони заслуговують на те, щоб щось від Нього вимагати. Якщо ж вони недовго повністю присвячували себе Богові, то вважають, що не мають на це права, і не наважуються ставити до Бога якісь вимоги. Утім, із часом вони думатимуть, що мають капітал, їхні вимоги почнуть виходити назовні, і ці аспекти їхньої природи будуть викриті. Хіба люди не такі? Чому люди не замислюються над тим, чи правильно ставити такі вимоги до Бога? Чи заслуговуєш ти на ці речі? Хіба Бог обіцяв їх тобі? Якщо щось тобі не належить, але ти вперто вимагаєш цього, то це суперечить істині й повністю породжене твоєю сатанинською природою. Як поводився архангел на початку? Йому дали надто високу посаду, дали забагато, тому він подумав, що заслужив на все, що захотів та отримав, і зрештою дійшов до того, що сказав: «Я хочу бути нарівні з Богом!». Ось чому люди вірять у Бога із занадто багатьма вимогами та завеликими бажаннями. Якщо вони не досліджуватимуть себе й не спроможуться усвідомити серйозність проблеми, то одного дня вони скажуть: «Спустись, Боже. Я сам більш-менш міг би бути Богом» або «Боже, я носитиму те, що носиш Ти, їстиму те, що їси Ти». Люди, які досягли цього рівня, уже ставляться до Бога як до людини. Хоча на словах люди визнають, що втілений Бог є Самим Богом, усе це лише порожні слова. Насправді в їхніх серцях немає ані крихти покірності Богові, ані страху перед Ним. Деякі люди навіть хочуть бути Богом, і буде біда, якщо їхні амбіції та бажання роздуються до таких розмірів. Цілком імовірно, що їх спіткає нещастя, і навіть якщо вони будуть виключені з церкви, Бог однаково покарає їх.

Ті, хто вірить у Бога, мають ставитися до Нього як до Бога, і тільки так їхня віра в Бога буде справжньою. Вони мусять не просто визнати Божу позицію, а й мати справжнє розуміння Божої сутності й характеру та страх перед ними, а також бути абсолютно покірними. Ось кілька способів практики для цього: по-перше, зберігати внутрішню побожність і чесне ставлення при взаємодії з Богом без будь-яких переконань чи уявлень і мати покірне серце. По-друге, приносити до Бога наміри, які стоять за кожним вашим словом, кожним питанням, яке ви ставите, і всім, що ви робите, аби дослідити все це й помолитися. Тільки знаючи, як практикувати відповідно до принципів істини, та спираючись на Боже слово, ти зможеш увійти в реальність істини. Якщо ти не шукаєш істину, то не лише не зможеш увійти в реальність істини, а й накопичуватимеш дедалі більше переконань, а це загрожує бідою. Коли ти вважаєш Бога людиною, тоді той Бог, в якого ти віриш, – це невиразний Бог на небесах; ти повністю заперечиш утілення й більше не визнаватимеш практичного Бога у своєму серці. У цей час ти станеш антихристом і впадеш у темряву. Що більше виправдань у тебе буде, то більше ти вимагатимеш від Бога й то більше переконань матимеш про Нього, а це наражатиме тебе на дедалі більшу небезпеку. Що більше вимог ти ставиш до Бога, то більше це доводить, що ти просто не ставишся до Бога як до Бога. Якщо ти завжди плекаєш у своєму серці вимоги до Бога, то із часом ти, імовірно, поставишся до себе як до Бога й свідчитимеш про себе, працюючи в церкві, навіть скажеш: «А хіба Бог не свідчить про Себе? Чому я не можу?». Оскільки ти не розумієш Божої роботи, у тебе будуть переконання про Нього, і ти не матимеш серця, яке боїться Його. Твій тон голосу зміниться, твій характер стане гордовитим, і зрештою ти поступово прийдеш до того, що прославлятимеш себе та свідчитимеш про себе. Це процес занепаду людини, повністю спричинений тим, що вона не прагне до істини. Кожен, хто йде дорогою антихристів, прославляє себе та свідчить про себе, рекламуючи себе й хизуючись собою на кожному кроці, і йому абсолютно байдуже до Бога. Чи пережили ви те, про що Я говорю? Чимало людей наполегливо свідчить про себе, розповідаючи про те, як вони страждають від того чи іншого, як вони працюють, як Бог цінує їх і доручає їм ту чи іншу роботу, і якими вони є, навмисно використовуючи певні інтонації в розмові та певні манери, аж поки врешті-решт, можливо, деякі люди не почнуть справді вважати їх Богом. Святий Дух уже давно залишив тих, хто досяг цього ступеня, і хоча вони ще не вичищені й не виключені, а натомість залишені як прислужники, їхня доля вже вирішена, і вони просто чекають на своє покарання. Подекуди це вже сталося. Один новонавернений побачив, що якась сестра велично говорила й мала досить поважний вигляд, і помилково прийняв її за Бога. Коли настав час розходитись, цей новонавернений учепився за її стегно й закричав: «О Боже! Не йди! О Боже! Я сумуватиму за тобою!». Вона вочевидь знала, що не є Богом, але не заперечила цього й не розставила всі крапки над «і». Чи має така людина розсудливість? (Ні, не має.) Вона не має жодної розсудливості й точно не є доброю! Деякі люди збентежені, нетямущі й ставляться до такої людини як до Бога, – це справді жахливо! А з криком чіплятися за її стегно – це просто настільки велике невігластво, що його вже не виправити! Якщо ти можеш ставитися до розбещеної людини, яка походить від сатани, як до Бога, то в чому ти віриш у Бога? Хіба це не віра в сатану? Наскільки збентеженою має бути людина, щоби ставитися до іншої людини як до Бога? Якщо ви вірите в Бога, але не здатні прийняти істину або прагнути до неї, то, швидше за все, інші обманюватимуть вас, і ви будете схильні до нерозумних вчинків та заблукаєте. Нерозумні й нетямущі люди дійсно перебувають у небезпеці, вони здатні робити всілякі дурниці.

Люди завжди ставлять вимоги до Бога, просячи Його зробити те чи інше згідно з власними переконаннями. Ти просиш Бога спасти, пожаліти, полюбити тебе, явити тобі благодать – і все це згідно з твоїми уявленнями. Роблячи це, ти використовуєш власні ідеї та методи, аби поставити до Бога вимоги й змусити Його підкоритися тобі. У чому ж тут проблема? Хіба це віра в Бога? Ти віриш лише в самого себе. У твоєму серці немає Бога, як нема й жодної істини, про яку можна було б говорити. Хтось по доброті купив Мені пару взуття, але воно не підійшло, і Я хотів його повернути. Але потім подумав, що, як поверну це взуття, дарувальник може неправильно зрозуміти, тому Я віддав їх поносити іншій сестрі. Дізнавшись про це, дарувальник не зміг це прийняти й сказав: «Чи Тобі відомо, скільки зусиль і грошей я витратив та як далеко їздив, щоб купити те взуття? Ти віддав його так легко, невже Ти думаєш, що мені було так легко заробити ці гроші? Поверни його, якщо не хочеш носити Сам, – як Ти міг віддати взуття іншим?». Я сказав: «Я не доручав тобі купувати Мені взуття. Ти купив і віддав його Мені, але воно не підійшло, тому Я віддав його іншим, щоб вони носили. Хіба це проблема? Якби Я повернув це взуття тобі, хіба б ти не став негативним і слабким, хіба ти б не хибно зрозумів Мене? Невже Я не можу віддати розумне розпорядження?». Чи пристойно людям так ставитися до Мене? Схоже, що люди, навіть щось пропонуючи Богові, однаково мають якісь свої наміри й вимоги. Хіба це люди, які розуміють істину? Коли ти щось пропонуєш Богові, воно вже не твоє, воно належить Йому. Бог може робити із цим усе, що захоче, і як Він це зробить – то Його справа. Люди повинні мати трохи розуму, навчитися підкорятися, а не постійно втручатися в Божі справи. Чи є сенс постійно сперечатися з Богом? Коли люди купують для Мене речі, вони нібито сповнені великої доброти й любові до Бога, але потім вимагають, аби Я їх полюбив, і скаржаться, якщо цього не відбувається. Ба більше, недобре, якщо Я не користуюся подарованими речами, і люди ставлять обмеження, кому Я можу їх віддати, і не дозволяють Мені робити те чи інше. Люди цілими днями так ретельно вивчають та обмірковують Бога, думаючи: «Чому Бог не може задовольнити людські бажання?». Люди абсолютно позбавлені розуму, вони дуже нерозсудливі! Я помітив, що всі люди кажуть: «Я повинен любити Бога й відплачувати за Його любов», але в їхніх серцях немає жодного розуміння того, що означає любити Бога. Серця людей сповнені їхніх розбещених характерів, тож де там узятися місцю для любові? Хіба розмови про любов і покірність Богові не є лише порожніми словами, якщо люди настільки розбещені, що не мають навіть розуму нормальної людини? Єдине, що є в людях, – це переконання та уявлення, образа, екстравагантні бажання та нерозумні вимоги. У них просто немає ані любові, ані покірності. Для людей любов – лише мета, до якої треба прагнути, лише вимога від Бога. Чи багато з них досягає її? Скільки з них мають реальне пережите свідчення?

Тепер, коли ви всі готові прагнути до істини й намагатися змінити свої характери, як тобі слід проаналізувати себе, коли ти звертаєшся до Бога з вимогами? Чи відповідають твої вимоги істині? Яким має бути твоє ставлення до Бога? Чи ти колись замислювався над цими питаннями? Деякі люди, очоливши кілька церков, стають гордовитими, вважаючи, що Божий дім не може обійтися без них і що вони заслуговують на особливе ставлення. Люди мають сатанинську природу, і що вища їхня посада, то більшими стають їхні вимоги до Бога; що більше вони розуміються на доктринах, то більш потайними й підступними стають їхні вимоги. Люди можуть не вимовляти їх уголос, але ці вимоги ховаються в їхніх серцях. Іншим людям непросто їх виявити, але хто знає, коли внутрішні людські скарги й опір можуть прорватися назовні? Це означатиме ще більше неприємностей і, найімовірніше, образить Божий характер. Чому релігійні керівники та знаменитості, які є антихристами, перебувають у більшій небезпеці? Що вище становище людини, то більшими стають її амбіції; що більше вона розуміється на доктринах, то гордовитішою стає її характер. Тому небезпечно вірити в Бога, але прагнути радше до статусу, аніж до істини. Бог висловив дуже багато істин, викрив і вигнав зі Свого дому всіх, хто не любить істину, не кажучи вже про тих, хто перебуває в релігійних колах. Чи бачите ви необхідність того, щоби Бог судив і карав людей? Коли люди дійсно зрозуміють істину й матимуть входження в життя, вони побачать реальність власної розбещеності й відчують, що для них було б небезпечно не прагнути до істини. Зараз люди зовсім не розуміють власної природи, і навіть якщо вони мають трохи поверхового розуміння, то це лише доктрини, а істини вони не здобули. Тому вони вважають, що небезпека їм не загрожує, до того ж, не знають, що треба боятися чи хвилюватися за себе. Деякі новонавернені наважуються говорити й робити що завгодно, але ті, хто пережив суд і кару, поводяться інакше. У їхніх серцях є деякий страх перед Богом, і навіть якщо вони виношують якісь переконання, то не наважуються їх висловити й знають, що потрібно швидко молитися: «Боже, я образив Тебе…». Деякі новонавернені без жодних роздумів наважуються кидатися богохульствами, кажучи: «Бог страждає? Страждає від чого? Від того, що Він добре їсть та одягається, що Його всюди приймають люди, – це не страждання! Але мене це не хвилює. Я вірю в Божий Дух, а не в людину». Вони наважуються заперечувати втілення. Ці люди надзвичайно зухвалі. Вони зовсім не мають страху Божого, нічого не бояться, насмілюються говорити що завгодно, і всі вони носять у собі демонічну й звірячу природу. Якщо у Вишнього є про когось якесь добре враження чи думка, то дехто каже: «Це популярна й улюблена людина в церкві, її добре приймають у Божому домі». Чи розуміє така людина істину? Анітрохи. Те, як вона дивиться на речі, повністю викриває все мирське, що досі лишається в її серці. Це абсолютно мирська точка зору й атмосфера. Чи можуть віра в Бога та читання Його слів якось вплинути на цих людей? Вони взагалі не приймають істину, і їхній погляд на речі такий, як у безбожників. Власне, вони і є невіруючими.

Завжди ставити вимоги до Бога – це частина людської природи, і ви повинні проаналізувати цю природу відповідно до Божого слова. Як це зробити? Насамперед, треба чітко усвідомити, які нерозумні вимоги та екстравагантні бажання люди мають щодо Бога, і проаналізувати їх усі. Чому люди ставлять такі вимоги? Який їхній мотив? Яка їхня мета? Що більше ти так це сумлінно аналізуватимеш, то краще розумітимеш власну природу, і то детальнішим буде це розуміння. Якщо ти не проводитимеш детальний аналіз, а просто знатимеш, що люди не повинні ставити вимоги до Бога, лише розумітимеш, що вимагати щось від Бога нерозумно – і крапка, то зрештою ти не досягнеш жодного успіху й не змінишся. Деякі люди кажуть: «У нас так багато вимог до Бога, тому що ми надто егоїстичні. Що ж нам робити?». Звичайно, люди повинні розуміти істину та знати сутність егоїзму. Коли ти по-справжньому зрозумієш сутність людського егоїзму, ти знатимеш, чого тобі бракує; якщо люди не можуть цього зрозуміти, це страшно. Легко розпізнати очевидні екстравагантні або необґрунтовані вимоги, проаналізувавши їх, тоді можна зненавидіти себе. Іноді ти, можливо, думаєш, що твої вимоги є розумними та справедливими, і оскільки ти вважаєш їх розумними й думаєш, що так має бути, і оскільки інші ставлять подібні вимоги, тобі може здаватися, що твої вимоги є не надмірними, а виправданими й природними. Це свідчить про те, що ти досі не маєш істини, а тому не можеш чітко усвідомити свої вимоги. Наведу приклад: уявімо, що жив собі чоловік, який багато років слідував за Богом і багато страждав через численні урагани й виклики. Він завжди начебто поводився добре та здавався нормальним із точки зору своєї людської сутності, страждань і відданості Богові. Він навіть був досить сумлінним, бажав відплатити за Божу любов і зазвичай знав, що треба діяти обережно, виконуючи свою роботу. Пізніше Я виявив, що цей чоловік говорив чітко та ввічливо, але анітрохи не був покірним, тому Я замінив його на посаді та наказав більше не використовувати його в майбутньому. Він пропрацював у церкві кілька років, багато страждав, але все одно зрештою його замінили. Ба більше, Я не вирішив деякі його практичні труднощі. Що б люди подумали про таку ситуацію? По-перше, багато хто став би на його захист і сказав би: «Це не добре. За таких обставин Бог мав би продемонструвати йому велику милість і благодать, адже він любить Бога й повністю присвячує себе Йому. Якщо можуть вигнати такого, як він, який багато років вірить у Бога, то на що можемо сподіватися ми, новонавернені?». І от люди знову чогось вимагають, завжди сподіваючись, що Бог благословить цю людину та дозволить їй залишитися, але при цьому думають: «Цей хлопець повівся з Богом справедливо, Бог не повинен його підводити!». Чимало вимог, які люди ставлять до Бога, випливають із людських переконань та уявлень. Люди оцінюють, що Бог повинен дати людям і як Він повинен із ними поводитися, згідно з нормами совісті щодо того, що вважається справедливим і розумним серед людей, але як це може відповідати істині? Чому Я кажу, що всі вимоги людства нерозумні? Тому що це стандарти, яких люди вимагають від інших людей. Чи володіють люди істиною? Чи здатні вони розпізнати людську сутність? Деякі люди вимагають, аби Бог ставився до людей згідно з мірилами совісті, аби Бог дотримувався стандарту, якого вимагають від людей. Це не відповідає істині та є нерозумним. Люди здатні терпіти, коли йдеться про якісь дрібні справи, але можуть виявитися неспроможними витримати, коли їхній результат остаточно визначений. Їхні вимоги вийдуть назовні, з їхніх вуст нестримно потечуть слова нарікання та осуду, і вони почнуть показувати своє справжнє обличчя. Тоді вони пізнають власну природу. Люди завжди ставлять вимоги до Бога згідно з людськими переконаннями та власною волею, і таких вимог вони висувають багато. Зазвичай ви не помічаєте цього та вважаєте, що іноді молитися про щось Богу не вважається вимогою, але насправді ретельний аналіз показує, що багато людських вимог є нерозумними, безпідставними й навіть безглуздими. Раніше ти не усвідомлював серйозності цього питання, але в майбутньому ти поступово прийдеш до цього усвідомлення й тоді матимеш справжнє розуміння своєї природи. Поступово досвід принесе тобі знання й проникливість щодо твоєї природи, і в поєднанні зі спілкуванням про істину ти чітко її пізнаєш, – тоді ти ввійдеш у цей аспект істини. Коли ти по-справжньому зрозумієш природу й сутність людини, твій характер зміниться, і тоді ти володітимеш істиною.

Немає нічого складнішого, ніж упоратися з людьми, які постійно ставлять вимоги до Бога. Щойно Божі дії не співпадають із твоїм мисленням або здійснюються не так, як ти задумав, ти схильний чинити опір, – і цього достатньо, аби показати, що за своєю природою ти опираєшся Богові. Усвідомлення цієї проблеми можна досягти, лише часто аналізуючи себе й досягаючи розуміння істини, а повністю розв’язати її можна, лише прагнучи до істини. Коли люди не розуміють істину, вони ставлять багато вимог до Бога, а от коли вони справді розуміють істину, то не вимагають нічого; вони лише відчувають, що недостатньо догодили Богу та недостатньо слухаються Його. Те, що люди завжди ставлять вимоги до Бога, відображає їхню розбещену природу. Якщо ти не можеш пізнати себе й по-справжньому покаятися в цьому питанні, то на шляху віри в Бога на тебе чекатимуть приховані небезпеки й загроза. Ти здатен долати звичайні речі, але коли йтиметься про такі важливі питання, як твоя доля, перспективи та місце призначення, ти, можливо, не зможеш їх подолати. На той час, якщо тобі все ще бракуватиме істини, ти цілком можеш знову взятися за старе, а отже станеш одним із тих, хто буде знищений. Чимало людей завжди йшло цим шляхом і вірило саме в такий спосіб; вони поводилися добре, поки йшли за Богом, але це не визначає того, що станеться в майбутньому. Причина цього в тому, що ти ніколи не усвідомлюєш слабке місце людини або ті притаманні людській природі речі, які можуть опиратися Богові, і поки ті речі не приведуть тебе до лиха, ти залишаєшся необізнаним про них. Оскільки проблема твоєї природи, яка опирається Богові, залишається нерозв’язаною, вона ставить тебе на шлях лиха, і цілком можливо, що коли твоя подорож закінчиться й Божа робота завершиться, ти зробиш те, що найбільше протистоїть Богові, скажеш те, що є богохульством проти Нього, і тому будеш засуджений і вигнаний. В останній момент, у найнебезпечніший час, Петро намагався втекти. Тоді він ще не розумів Божої волі й планував вижити та виконувати роботу церков. Пізніше йому явився Ісус і сказав: «Хочеш, щоб Мене ще раз розіп’яли за тебе?». Тоді Петро зрозумів Божу волю й швидко підкорився. Припустімо, що в той момент він мав свої вимоги та сказав: «Я не хочу зараз помирати, я боюся болю. Хіба Ти не був розп’ятий заради нас? Чому Ти просиш, щоб мене розп’яли? Чи можна мені уникнути розп’яття?». Якби він ставив такі вимоги, то шлях, який він пройшов, був би марним. Але Петро завжди був людиною, яка слухалася Бога й шукала Його волі, отже зрештою він зрозумів Божу волю й повністю підкорився. Якби Петро не шукав Божої волі та діяв згідно з власними міркуваннями, то пішов би хибним шляхом. Людям бракує здібностей, аби безпосередньо зрозуміти Божу волю, але якщо вони, зрозумівши істину, не підкоряються, то вони зраджують Бога. Тобто те, що люди завжди чогось вимагають від Бога, пов’язано з їхньою природою: що більше вони вимагають, то непокірнішими й неслухнянішими вони є, і то більше мають переконань. Що більше людина вимагає від Бога, то більша ймовірність того, що вона бунтуватиме проти Нього, чинитиме опір і навіть протистоятиме Йому. Можливо, одного дня вона може зрадити й покинути Бога. Якщо ви хочете розв’язати цю проблему, вам потрібно розуміти кілька аспектів істини, а також мати певний практичний досвід, щоб глибоко зрозуміти її та повністю розв’язати.

У з’ясуванні того, чи можуть люди коритися Богові, головне – це те, чи мають вони якісь екстравагантні бажання або приховані мотиви щодо Нього. Якщо люди завжди ставлять вимоги Богові, це доводить, що вони не слухняні Йому. Що б із тобою не трапилося, якщо ти не приймаєш це від Бога, і не шукаєш істину, і завжди відстоюєш свої інтереси, і завжди вважаєш, що правий тільки ти, і якщо ти навіть здатен сумніватися в тому, що Бог є істина та праведність, тоді в тебе будуть проблеми. Такі люди найбільш гордовиті й непокірні перед Богом. Люди, які завжди ставлять вимоги Богові, не можуть по-справжньому коритися Йому. Якщо ти ставиш вимоги Богові, це доводить, що ти намагаєшся укласти угоду з Богом, що ти обираєш свою власну волю й дієш відповідно до неї. У цьому ти зраджуєш Бога й тобі бракує послуху. Ставити вимоги Богові – це гріх і це безглуздо по своїй суті; якщо ти дійсно віриш, що Він – Бог, то ти не наважишся ставити Йому вимоги, і не вважатимеш себе гідним ставити Йому вимоги, незалежно від того, чи вважаєш ти їх обґрунтованими чи ні. Якщо ти маєш істинну віру в Бога й віриш, що Він є Богом, то ти лише поклонятимешся й підкорятимешся Йому, іншого вибору немає. Сьогодні люди не тільки роблять свій власний вибір, вони навіть просять Бога діяти відповідно до їхньої власної волі. Вони не тільки не вибирають коритися Богові, а навіть просять Бога коритися їм. Хіба це не цілковитий брак розсудливості? Отже, якщо в людині немає істинної віри, немає істотного вірування, вона ніколи не зможе отримати похвалу від Бога. Коли люди здатні ставити менше вимог до Бога, вони мають більше істинної віри й покори, і їхній здоровий глузд є порівняно нормальним. Часто буває так: що більше люди схильні сперечатися та що більше вони мають виправдань, то важче з ними мати справу. Вони не тільки мають багато вимог, але й, коли дати їм палець, то вони тягнуть за руку. Коли вони будуть задоволені в одному аспекті, вони потім ставитимуть вимоги в іншому. Вони мають бути задоволені у всіх аспектах, а якщо ні, то вони починають скаржитися, списують певні речі з рахунку як безнадійні й діють необачно. Згодом вони почуваються зобов’язаними, сповненими каяття й шкодують, плачуть гіркими сльозами й хочуть померти. Яка з того користь? Хіба вони не поводяться нерозважливо й безперестанно докучливо? Цю низку проблем необхідно розв’язати в самому корені. Якщо в тебе розбещений характер, і ти не працюєш над його усуненням, якщо ти зволікаєш із розв’язанням цієї проблеми, аж доки ти не потрапиш у біду або не спричиниш катастрофу, як можна компенсувати цю втрату? Чи не буде це схоже на те, що доки грім не гримне, мужик не перехреститься? Тому для повного розв’язання проблеми твого розбещеного характеру ти мусиш шукати істину, щоб розв’язати таку проблему відразу після її виникнення. Ти мусиш усунути розбещений характер у зародку, тим самим гарантуючи, що ти не зробиш жодної помилки й попередиш майбутні проблеми. Якщо розбещений характер пустить коріння та стане думками або точкою зору людини, він зможе спрямувати людину до вчинення зла. Отже, основна суть самоаналізу та самопізнання полягає у виявленні розбещених характерів та швидкому пошуку істини задля їх усунення. Ти мусиш знати, що є у твоїй природі, що тобі подобається, до чого ти прагнеш і що хочеш отримати. Ти мусиш аналізувати ці аспекти відповідно до Божих слів, щоб побачити, чи відповідають вони Божій волі і в чому вони хибні. Щойно ти це зрозумієш, ти мусиш розв’язати проблему свого ненормального розуму, тобто проблему своєї нерозважливої й безперестанної докучливості. Це проблема не тільки розбещеного характеру, вона стосується також браку твоєї розважливості. Особливо в справах, які стосуються інтересів людей, люди, яких захоплює власний інтерес, не можуть володіти нормальним розумом. Це психологічна проблема, і це також ахіллесова п’ята людей. Деякі люди вважають, що мають певний духовний рівень і деякі дари, і завжди хочуть бути керівниками й виділятися, тому вони просять Бога використовувати їх. Якщо Бог не використовує їх, вони кажуть: «Як Бог може не благоволити до мене? Боже, якщо Ти використовуватимеш мене для чогось важливого, я обіцяю, що повністю присвячу себе Тобі!». Чи є такий намір правильним? Повністю присвячувати себе Богові – добре, але в основі їхньої готовності повністю присвячувати себе Богові лежать певні мотиви. Статус – це те, що вони люблять, і саме на ньому вони зосереджуються. Якщо люди здатні щиро коритися, щиросердо слідувати за Богом незалежно від того, використовує Він їх чи ні, повністю присвячувати себе Богові незважаючи на те, чи мають вони статус, тільки тоді можна вважати, що вони володіють розважливістю й слухняні Богові. Добре, коли люди готові повністю присвячувати себе Богові, і Бог готовий використовувати таких людей, але якщо вони не озброєні істиною, у Бога немає способу використовувати їх. Якщо люди готові прагнути до істини та співпрацювати, має бути підготовчий етап. Тільки після того, як люди зрозуміють істину та зможуть щиро коритися Богові, Він формально зможе використовувати їх. Ця підготовча стадія критично важлива. Сьогодні всі керівники й працівники перебувають на цій тренувальній стадії. Після набуття ними життєвого досвіду й здатності вирішувати питання відповідно до принципів вони будуть придатні для використання Богом.

Речі, притаманні людській природі, не схожі на зовнішню поведінку й практику чи думки та ідеї, з якими можна просто розібратися і все; їх треба розкопувати крок за кроком. Ба більше, людям нелегко їх ідентифікувати, і навіть якщо їх ідентифіковано, їх нелегко змінити, – для цього потрібне адекватне глибоке розуміння. Чому ми завжди аналізуємо природу людей? Хіба ви не розумієте, що це означає? Звідки беруться одкровення про людські розбещені характери? Усі вони походять із їхньої природи та керуються їхньою природою. Кожен розбещений характер людей, кожна думка, кожна ідея, кожен намір – усе це пов’язано з людською природою. Тому, безпосередньо розкривши людську природу, можна легко подолати їхні розбещені характери. Хоча змінити людську природу нелегко, але якщо людина здатна розпізнати та розгледіти свої розбещені характери, які вона виявляє, і якщо вона здатна шукати істину, аби подолати їх, то вона може поступово змінити свій характер. Щойно людина досягне зміни свого характеру життя, то в ній лишатиметься дедалі менше того, що чинить опір Богові. Метою аналізу природи людини є зміна її характерів. Ви не зрозуміли цієї мети та впевнені, що, аналізуючи й розуміючи свою природу, ви можете коритися Богу й відновлювати свій розум. Ви лише сліпо застосовуєте правила! Чому Я не можу просто викривати зарозумілість і самовдоволення людей? Чому Я маю ще й аналізувати їхню розбещену природу? Якщо Я просто викриватиму їхнє самовдоволення й зарозумілість, проблема не розв’яжеться. Але якщо Я аналізую їхню природу, це охоплює дуже широкі аспекти й включає всі розбещені характери. Це більше, ніж просто вузький діапазон самовдоволення, самовеличання та зарозумілості. Природа включає в себе набагато більше. Тому було б добре, якби люди могли усвідомити, скільки розбещених характерів вони виявляють в усіх своїх різноманітних вимогах до Бога, тобто у своїх екстравагантних бажаннях. Зрозумівши свою природу й сутність, людина зможе зневажити та зректися себе; їй буде легко подолати свої розбещені характери, і вона матиме шлях. Інакше ви ніколи не докопаєтесь до першопричини, а лише скажете, що це самовдоволення, зарозумілість, гординя або взагалі відсутність відданості. Невже самі лише розмови про такі поверхові речі можуть розв’язати вашу проблему? Чи є потреба говорити про природу людини? Якою була природа Адама та Єви на початку? У них не було жодного навмисного опору, не кажучи вже про відкритий бунт. Вони не знали, що означає чинити опір Богові, а що означає коритися Йому й поготів. Вони приймали у свої серця все, що поширював сатана. Зараз сатана настільки розбестив людство, що люди можуть бунтувати проти Бога й опиратися Йому в усьому, а також можуть вигадувати всілякі способи протистояння Йому. Очевидно, що природа людини така ж, як і в сатани. Чому Я кажу, що природа людини – це природа сатани? Сатана – це те, що чинить опір Богові, а оскільки люди мають сатанинську природу, то вони від сатани. Хоча люди можуть навмисно не робити нічого, що чинить опір Богові, через свою сатанинську природу всі їхні думки спрямовані проти Бога. Навіть якщо людина взагалі нічого не робить, вона все одно чинить опір Богові, тому що внутрішня сутність людини перетворилася на те, що чинить опір Богові. Тому нинішня людина відрізняється від новоствореної. Раніше в людях не було опору чи зради, вони були сповнені життя, і жодна сатанинська природа не керувала ними. Якщо сатанинська природа не панує в людині та не заважає їй, то хай би що робила ця людина, її вчинки не вважатимуться спротивом Богові.

Що таке природа? Природа – це сутність людини. Характери – це те, що відкривається з природи людини, а зміна характеру означає, що розбещений характер був очищений і замінений на істину. Тому те, що виявлено, є не розбещеним характером, а проявом нормальної людської сутності. Після того, як сатана розбестив людину, людина стала втіленням сатани, причому таким сатанинським втіленням, яке чинить опір Богові та цілком здатне Його зрадити. Чому Бог вимагає від людей змінити свої характери? Тому що Бог хоче вдосконалити й здобути людей, зрештою перетворивши їх на людей, які володіють багатьма додатковими реаліями пізнання Бога, а також реаліями всіх аспектів істини. Такі люди повністю відповідають Божій волі. У минулому люди мали розбещені характери, помилялися або чинили опір, коли щось робили, але тепер люди розуміють деякі істини й можуть робити багато речей, які відповідають Божій волі. Однак це не означає, що люди не зраджують Бога. Люди досі здатні це робити. Можна почасти змінити те, що виливається з їхньої природи, і та частина, що піддається змінам, – це та частина, в якій люди здатні практикувати згідно з істиною. Але те, що тепер ти можеш утілювати істину в життя, не означає, що твоя природа змінилася. Це схоже на те, як раніше люди завжди мали переконання про Бога й ставили вимоги до Нього, а тепер багато в чому не мають, але вони досі можуть мати переконання чи вимоги в деяких питаннях та досі здатні зрадити Бога. Можливо, ти кажеш: «Я можу підкоритися всьому, що робить Бог, і слухатися в багатьох питаннях без нарікань і вимог», але ти все ще можеш зрадити Бога в деяких питаннях. Хоча ти навмисно не чиниш опір Богові, але, не розуміючи Його волю, ти все одно можеш піти проти неї. Отже, що мається на увазі під частиною, яка може змінитися? Коли ти розумієш Божу волю, то можеш підкоритися, а коли ти розумієш істину, то можеш застосувати її на практиці. Якщо ти не розумієш істину або Божу волю в якихось питаннях, то ти все одно, ймовірно, здатен виявити розбещеність. Якщо ти розумієш істину, але не застосовуєш її на практиці, бо тебе стримують певні речі, то це зрада, і вона належить твоїй природі. Звичайно, немає межі тому, наскільки сильно може змінитися твій характер. Що більше істин ти здобуватимеш, тобто що глибшим ставатиме твоє пізнання Бога, то менше ти чинитимеш опір і зраджуватимеш Його. Намагання змінити свій характер досягається насамперед через прагнення до істини, а розуміння власної природи й сутності досягається через розуміння істини. Коли людина справді здобуде істину, то всі її проблеми будуть розв’язані.

Зима 1999 року