Деякі люди, маючи за плечима роки переживання Божої роботи на власному досвіді та слухання проповідей, мають певне розуміння себе, здатні говорити про певний реальний досвід і спілкуватися про свої реальні стани, своє особисте входження, свій особистий поступ, свої недоліки та свої плани щодо входження. Але є люди, які не розуміють себе й не здатні говорити ні про який реальний досвід. Вони здатні говорити лише про зовнішні питання, такі як слова вчення, зовнішня робота, поточні ситуації та поступ у поширенні Євангелія, але нічого про конкретне входження в життя чи особистий досвід. Це показує, що вони досі не ступили на правильний шлях для того, щоб увійти в життя. Перетворення в характері – це не зміна в поведінці, не вдавана зовнішня зміна й не тимчасова переміна, зроблена із запалу. Якими б добрими не були такі зовнішні зміни, вони не можуть замінити зміни в характері життя, бо перших можна досягнути самими лише людськими зусиллями, а других – не можна досягнути лише власними зусиллями. Для змін у характері життя необхідно пережити Божий суд, кару, випробування й рафінування, а також досконалість Святого Духа. Хоча люди, які вірять у Бога, демонструють певну добру поведінку, ніхто з них не слухається й не любить Бога по-справжньому, і ніхто з них не здатен виконувати Божу волю. Чому? Тому що для всього цього потрібно змінити характер життя, а простої зміни поведінки далеко не достатньо. Зміна характеру означає, що в тебе є знання й досвід істини, що істина стала твоїм життям, що вона може керувати твоїм життям і панувати над твоїм життям і всім, що з тобою пов’язане. Це і є зміна в характері життя. Тільки люди, які володіють істиною як життям, – це ті, чий характер змінився. У минулому, можливо, бувало таке, що ти розумів деякі істини, але не міг утілювати їх у життя, однак тепер ти можеш без перешкод і труднощів практикувати кожен аспект істини, який розумієш. Практикуючи істину, ти починаєш відчувати наповнення миром і щастям, але якщо ти не можеш практикувати істину, тобі боляче, і тебе турбують докори сумління. Ти можеш практикувати істину в усьому, жити за Божими словами й мати фундамент для життя. Це означає, що твій характер змінився. Тепер ти можеш легко відкинути свої уявлення й фантазії, свої плотські вподобання та прагнення, усе те, що ти не міг відкинути раніше. Ти відчуваєш, що Божі слова по-справжньому добрі, а практикувати істину – це найкраще, що можна робити. Це означає, що твій характер змінився. Слова «зміна в характері» звучать дуже просто, але насправді це процес, який вимагає багато досвіду. У цей період людям потрібно витерпіти багато тягот, упокорити своє тіло та зректися плоті, а ще перенести суд, кару, обтинання, розбір, випробування й рафінування, а також пережити багато невдач, падінь, внутрішню боротьбу й муки в серці. Лише після такого досвіду люди можуть дещо зрозуміти власну природу, але це часткове розуміння не забезпечить миттєву повну зміну; перш ніж люди нарешті зможуть потроху позбуватися своїх розбещених характерів, вони мають пройти через довгий період досвіду. Ось чому для зміни характеру потрібне ціле життя. Наприклад, якщо ти виявляєш розбещеність у якомусь питанні, чи зможеш ти практикувати істину відразу, щойно її усвідомиш? Ні, не зможеш. На цьому етапі розуміння інші обтинають тебе й розбираються з тобою, а потім твоє оточення спонукає та змушує тебе діяти відповідно до принципів істини. Іноді ти все одно не можеш із цим змиритись і кажеш собі: «Чи справді я мушу робити це саме так? Чому я не можу робити це так, як хочу? Чому мене постійно просять практикувати істину? Я не хочу, я від цього втомився!». Щоб отримати досвід Божої роботи, потрібно пройти такий процес: від небажання практикувати істину – до добровільної практики істини, від негативу та слабкості – до сили та здатності зректися плоті. Досягнувши певного рівня досвіду, пройшовши певні випробування, рафінування та зрештою прийшовши до розуміння Божої волі й деяких істин, люди відчують певне щастя й будуть готові діяти відповідно до принципів істини. На початку люди практикують істину неохоче. Візьмімо для прикладу віддане виконання своїх обов’язків: у тебе є певне розуміння того, як виконувати свої обов’язки й бути відданим Богові, а ще ти маєш певне розуміння істини – але коли ти зумієш повністю присвятити себе Богові? Коли ти зумієш виконувати свої обов’язки і словом, і ділом? Для цього знадобиться певний процес. Під час цього процесу ти можеш зазнати багато тягот. Якісь люди, можливо, розбиратимуться з тобою, а інші – критикуватимуть тебе. Усі на тебе дивитимуться, ретельно тебе вивчатимуть, і тільки тоді ти почнеш усвідомлювати, що ти не правий і що ти показав погані результати, що брак відданості у виконанні свого обов’язку не припустимий і що не можна бути ні недбалим, ні поверховим! Святий Дух просвіщатиме тебе зсередини й докорятиме, коли ти помилятимешся. Під час цього процесу ти почнеш розуміти дещо про себе й дізнаєшся, що маєш забагато нечистого, що в тебе забагато особистих мотивів і забагато непомірних бажань при виконанні своїх обов’язків. Якщо, зрозумівши сутність усього цього, ти зумієш прийти до Бога з молитвою та справді покаятися, ти зможеш очиститися від цієї розбещеності. Якщо ти часто так шукатимеш істину для розв’язання власних практичних проблем, то потроху ступиш на правильний шлях віри; ти почнеш набувати справжнього життєвого досвіду, і твій розбещений характер поступово стане очищатися. Що більше очищатиметься твій розбещений характер, то більше перетворюватиметься характер твого життя.

Хоча зараз багато людей виконує свої обов’язки, але, по суті, скільки людей робить це абияк? Скільки людей може прийняти істину й виконувати свої обов’язки згідно з принципами істини? Скільки людей виконує свої обов’язки згідно з Божими вимогами після того, як їхні характери змінилися? Ретельніше вивчивши ці питання, ти зможеш зрозуміти, чи справді ти відповідаєш стандартам у виконанні своїх обов’язків, а також чітко побачити, чи змінився твій характер. Досягти перетворення в характері – нелегка справа; воно не означає просто досягти кількох змін у поведінці, здобути певні знання про істину, вміти трохи розповідати про свій досвід, пов’язаний із кожним аспектом істини, або досягти певних змін чи стати трохи слухнянішим після дисциплінування. Усе це не є перетворенням характеру життя людини. Чому Я так кажу? Хоча ти, можливо, дещо змінився, ти досі не втілюєш істину в життя по-справжньому. Можливо, ти так поводишся, бо тимчасово перебуваєш у підхожому середовищі й ситуація дає тобі таку змогу або ж тебе спонукали до цього поточні обставини. Крім того, ти можеш практикувати істину, коли ти в доброму гуморі, коли твій стан нормальний і в тобі працює Святий Дух. Але уявімо, що ти проходиш якесь випробування та страждаєш, як Йов, або стикаєшся з випробуванням смерті. Коли це станеться, чи зможеш ти все одно практикувати істину й бути непохитним у своєму свідченні? Чи зможеш ти сказати щось подібне до слів Петра: «Навіть якщо б я повинен був померти, пізнавши Тебе, як я міг би це зробити без радості й щастя?» Що цінував Петро? Петро цінував послух і вважав, що пізнання Бога – це найважливіше, тому він зумів бути слухняним до самої смерті. Перетворення в характері не відбувається за одну ніч; для цього потрібен досвід усього життя. Зрозуміти істину трохи легше, але вміти практикувати її в різних контекстах – це важко. Чому людям завжди складно втілювати істину в життя? Насправді всі ці труднощі безпосередньо пов’язані з розбещеними людськими характерами та є перешкодами, породженими розбещеними характерами. Тому для того, щоб бути здатним утілювати істину в життя, потрібно багато страждати й платити ціну. Якби не розбещені характери, людям не довелося б страждати й платити ціну за те, щоб практикувати істину. Хіба це не очевидний факт? Іноді може здаватися, що ти втілюєш істину в життя, але в реальності природа твоїх учинків не свідчить, що ти справді так робиш. Слідуючи за Богом, багато людей здатно відкинути свої сім’ї й кар’єру та виконувати свої обов’язки, і тому вони вважають, що практикують істину. Однак вони ніколи не можуть скласти справжнє досвідне свідчення. Що ж саме тут відбувається? Якщо міряти їх людськими уявленнями, то здається, ніби вони практикують істину, але Бог не визнає те, що вони роблять, як практику істини. Якщо те, що ти робиш, має домішки й особисті мотиви, то ти схильний відступати від принципів, і не можна сказати, що ти практикуєш істину; це просто певний тип поведінки. Строго кажучи, Бог, імовірно, засудить цей тип твоєї поведінки; Він не похвалить і не відзначить її. Якщо розтинати це питання до самої сутності й кореня, то ти – людина, яка коїть зло, і ця твоя зовнішня поведінка є протистоянням Богові. Зовні ти нікому не заважаєш, нічого не порушуєш і не завдаєш реальної шкоди. Те, що ти робиш, виглядає логічним і розумним, але всередині воно містить людські забруднення й наміри, і його сутність полягає в скоєнні зла й опорі Богові. Тому тобі слід подивитися на мотиви власних учинків і, використовуючи Божі слова, визначити, чи відбулася зміна у твоєму характері й чи втілюєш ти істину в життя. Відповідь на ці питання не залежить від того, чи узгоджуються твої вчинки з людськими фантазіями й думками, чи вони тобі до смаку: усе це неважливо. Натомість вона залежить від Бога, який скаже, чи відповідаєш ти Його волі, чи мають твої вчинки реальність істини й чи відповідають вони Його вимогам і стандартам. Тільки оцінювання себе за Божими вимогами дає точну відповідь. Перетворення в характері й утілення істини в життя – це не так просто й легко, як люди собі уявляють. Чи розумієте ви це зараз? Чи маєте в цьому якийсь досвід? Коли справа доходить до сутності проблеми, ви можете її не розуміти; ваше входження було занадто поверховим. Ви метушитеся цілими днями, з ранку до вечора, ви рано встаєте й пізно лягаєте, але так і не досягли перетворення характеру свого життя й не можете зрозуміти, що таке перетворення характеру. Це означає, що ваше входження занадто поверхове, чи не так? Незалежно від того, як довго ви вірите в Бога, ви можете не відчувати сутності й глибоких речей, пов’язаних із перетворенням у характері. Чи можна сказати, що твій характер змінився? Як дізнатися, хвалить тебе Бог чи ні? Ти як мінімум матимеш виняткову стійкість у всьому, що робиш, і відчуватимеш, як Святий Дух скеровує й просвіщає тебе, працює в тобі під час виконання твоїх обов’язків, будь-якої роботи в Божому домі чи загалом у житті. Твоя поведінка узгоджуватиметься з Божими словами, і, набувши певного досвіду, ти відчуєш, що те, як ти діяв у минулому, було відносно прийнятним. Якщо ж, здобувши досвід за певний період часу, ти відчуваєш, що деякі твої минулі вчинки були неприйнятними, ти ними не задоволений і бачиш, що вони не відповідали істині, то це доводить, що все зроблене тобою було вчинено наперекір Богові. Це доказ, що твоє служіння було сповнене бунтарства, опору й людських способів дії та що ти абсолютно не зміг досягти змін у характері. Чи завдяки цьому спілкуванню вам тепер ясно, як вам слід розуміти зміну характеру? Ви, можливо, зазвичай не обговорюєте зміну свого характеру й рідко спілкуєтеся про особистий досвід. У кращому разі ви спілкуєтеся так: «Раніше я був пасивним. Потім я помолився Богові, і Він просвітив мене, відкривши мені те, що віруючі мусять проходити випробування. Протягом певного часу я роздумував над цим і з’ясував, що це так і є. Крім того, є аспекти, у яких я є невірним у виконанні свого обов’язку, тому я просто визнав це. Згодом моя мотивація повернулася, і я перестав бути пасивним». Після спілкування інші також кажуть: «Наш стан доволі схожий, як і наш зіпсований характер». Якщо ти завжди спілкуватимешся про таке, це буде проблемою – ти не розумітимеш суті того чи іншого питання або не матимеш чіткого бачення щодо нього. Скільки б років ти не вірив, твій характер життя не зможе змінитися.

Перетворення в характері здебільшого стосується перетворення природи людини. Те, що притаманне природі людини, не можна з’ясувати на підставі зовнішньої поведінки. Воно безпосередньо пов’язане із цінністю та значимістю існування людини, її життєвим світоглядом і цінностями, воно зачіпає те, що знаходиться в глибині її душі, і її сутності. Якщо людина не може прийняти істину, вона не зазнає жодного перетворення в цих аспектах. Тільки тоді можна сказати, що характер людини зазнав перетворення, коли вона випробувала на собі Божу роботу, повністю ввійшла в істину, змінила свої цінності й погляди на існування й життя, привела свої погляди на те чи інше питання у відповідність зі словом Божим і стала здатною повністю підкорятися Богові й бути відданою Йому. Тепер може здатися, що ти докладаєш певних зусиль і проявляєш стійкість у труднощах під час виконання свого обов’язку, ти можеш виконувати робочі розпорядження від Вишнього або ти можеш іти туди, куди тобі сказано. На перший погляд може здатися, що ти певною мірою слухняний, але коли відбувається щось, що не відповідає твоїм уявленням, твоє бунтарство виходить на перший план. Наприклад, ти не миришся зі своїм обтинанням і розбором, і ти ще менш покірний, коли трапляється лихо; ти навіть знаходиш у собі звинувачення на адресу Бога. Отже, ця незначна слухняність і зовнішні зміни є лише невеликою зміною поведінки. Є невеликі зміни, але цього недостатньо, щоб вважати їх перетворенням твого характеру. Ти можеш пробігти багатьма шляхами, зазнати багатьох труднощів і перетерпіти велике приниження; ти можеш почуватися дуже близьким до Бога, і Святий Дух може виконувати певну роботу над тобою. Однак коли Бог просить тебе зробити щось, що не відповідає твоїм поглядам, ти однаково можеш не підкоритися; радше ти можеш шукати виправдання, повставати проти Бога й чинити Йому опір, а в крайніх випадках навіть сумніватися в Ньому й боротися проти Нього. Це було б серйозною проблемою! Це показало б, що в тебе все ще є природа, яка чинить опір Богові, що ти насправді не розумієш істини та що твій характер життя взагалі не змінився. Після звільнення або усунення деякі люди й далі мають нахабство судити Бога й говорити, що Бог не праведний. Вони навіть сперечаються з Богом і борються проти Нього, поширюючи свої уявлення про Бога та невдоволення Богом усюди, куди б вони не пішли. Такі люди є дияволами, які чинять опір Богові. Люди, що володіють диявольською природою, ніколи не зміняться, і їх слід полишити. Тільки в тих, хто може шукати та приймати істину в будь-якій ситуації й коритися роботі Божій, є надія здобути істину й досягнути зміни характеру. У своєму досвіді ти мусиш навчитися розрізняти стани, які зовні здаються нормальними. Ти можеш схлипувати й ридати під час молитви або вважати, що твоє серце так сильно любить Бога й таке близьке до Нього, але ці стани є всього лише роботою Святого Духа й не означають, що ти той, хто любить Бога. Якщо ти можеш і далі любити Бога й коритися Йому, навіть коли Святий Дух не працює над тобою, і коли Бог робить щось, що не відповідає твоїм поглядам, тільки тоді ти є людиною, яка істинно любить Бога. Тільки тоді ти є людиною, характер життя якої змінився. Тільки така людина володіє реальністю істини.

Із чого слід починати перетворювати свій характер? Таке перетворення починається з розуміння власної природи. Це – ключовий чинник. Отже, як зрозуміти свою природу? Розпізнати, які зіпсовані характери в тобі є. Щойно ти чітко розпізнаєш ці зіпсовані характери, ти зрозумієш свою природу й сутність. Деякі люди запитують: «Як мені зрозуміти свій зіпсований характер?» Звичайно, ти мусиш розуміти його у світлі Божих слів і розпізнавати його відповідно до істини. Отже, як це практикувати? Шляхом зіставлення зіпсованого характеру, який ти проявляєш, зі словами, відкритими Богом. Ти маєш розрізняти саме ту частину, яка співпадає. Якщо ти зможеш багато чого співвіднести й багато чого розрізнити, то ти зможеш зрозуміти свій зіпсований характер. Чи є тепер у тих із вас, хто довго вірить і практикує в такий спосіб вже протягом багатьох років, розуміння своєї власної природи? Це, мабуть, далеко не так! Твоє порівняння мусить відбуватися згідно з певним шляхом; не можна говорити щось необґрунтовано. Ти мусиш прочитати більше Божих слів про те, як Він викриває зіпсовану сутність людини. Ти мусиш відшукати всі ці слова, потім часто перечитувати їх і часто аналізувати себе, порівнюючи свій стан із тими словами. Щойно твій зіпсований характер матиме повну відповідність, і ти вважатимеш, що Божі слова достеменно та з великою точністю розкривають твій стан, і що це не є неправильним, тоді хіба це не переконає тебе? Дехто каже: «Зрозумівши власну природу, ти можеш змінити її». Будь-якій людині легко це сказати. Але як це розуміти? Повинен бути певний шлях. Якщо буде шлях, то ти знатимеш, як здобувати досвід. Якщо в тебе немає шляху, ти просто вигукуєш гасло: «Ми всі повинні розуміти свою природу. Наша природа погана й походить від сатани. Коли ми зрозуміємо свою сутність і природу, тоді ми зможемо змінити свої характери». Закінчивши вигукувати, ти більше нічого не робиш, і ніхто не має жодного розуміння. Це виклад доктрин за відсутності шляху. Хіба такий спосіб виконання роботи не створює проблеми? Яким буде результат такого виконання роботи? Ви зазвичай усі вигукуєте гасло: «Ми мусимо розуміти свою природу! Ми всі мусимо любити Бога! Ми всі повинні коритися Богові! Ми всі мусимо впасти ниць перед Богом! Ми всі мусимо поклонятися Богові! Той, хто не любить Бога, є неприйнятним!». Розмови про ці доктрини марні й не розв’язують проблем. Як зрозуміти людську природу? Розуміння своєї природи насправді означає аналіз того, що знаходиться глибоко у твоїй душі, – того, що є у твоєму житті, і всієї логіки та філософій сатани, якими ти жив, – а саме це і є життям сатани, яким ти жив. Ти зможеш зрозуміти свою природу, лише розкривши глибинні речі у своїй душі. Як їх розкрити? Їх не можна розкрити чи розітнути лише за раз-два. Багато разів ти закінчуєш щось робити, але все одно не приходиш до розуміння. Перш ніж ти зумієш здобути навіть крихітну дрібку усвідомлення чи розуміння, може минути три чи п’ять років. Отже, у багатьох ситуаціях потрібно розмірковувати над собою й пізнавати себе. Щоб побачити якісь результати, потрібно глибоко копати й розтинати себе у відповідності до Божих слів. У міру того, як твоє розуміння істини ставатиме дедалі глибшим, ти поступово пізнаватимеш власну природу й сутність через розмірковування над собою та самопізнання.

Щоб пізнати свою природу, потрібно здобути її розуміння за допомогою кількох речей. По-перше, необхідно чітко розуміти, що тобі подобається. Тут ідеться не про те, що ти любиш їсти чи носити, а радше про те, чим ти тішишся, чому заздриш, чому поклоняєшся, чого прагнеш і на що звертаєш увагу в глибині душі, з якими людьми тобі подобається спілкуватися, якими людьми ти захоплюєшся та яких боготвориш у глибині душі. Наприклад, більшості подобаються ті, хто має високе становище, люди з витонченою мовою й манерами, ті, хто говорить красномовно й улесливо, або ті, хто щось із себе вдає. Вищесказане стосується того, з ким людям подобається мати справу. Що ж до того, чим люди тішаться, то це, зокрема, готовність робити щось легке та втіха від учинків, які інші вважають добрими й за які співатимуть тобі хвалу та робитимуть компліменти. У природі людей – любити речі, у яких є певна спільна ознака: людям подобаються події, об’єкти й інші люди, зовнішній вигляд яких викликає заздрість, які виглядають дуже красиво й розкішно, які спонукають їм поклонятися. Людям подобаються великі, сліпучі, розкішні й величні речі. Усі люди їм поклоняються. Як бачимо, люди не володіють жодною істиною й не мають ні найменшої подоби справжніх людських істот. Поклоніння цим речам не має ні найменшого значення, але людям вони все одно подобаються. Ці речі, які людям до вподоби, видаються особливо добрими тим, хто не вірить у Бога, і всі вони – те, за чим люди женуться особливо охоче. Наведу простий приклад: серед невіруючих є палкі шанувальники. Вони ганяються за акторами чи співаками, просять їх поставити для них автограф та залишити слова на згадку, або тиснуть їм руки та обіймають їх. Чи є таке в серцях віруючих? Чи ти іноді співаєш пісні знаменитостей, яким поклоняєшся? Або чи ти іноді наслідуєш їх і носиш одяг у їхньому стилі, який є для тебе бажаним? Ти робиш цих знаменитостей та відомих людей об’єктами свого поклоніння та зразками для свого поклоніння. Таке, як правило, подобається людям. Чи віруючі дійсно не поклоняються тому, чому поклоняються невіруючі? У глибині душі в більшості людей і досі є прагнення поклонятися їм. Ти віриш у Бога, і здається, що ти більше не прагнеш до такого відкрито. Однак у глибині душі ти досі заздриш цьому, і ти досі любиш це. Іноді ти думаєш: «Я досі хочу слухати їхню музику, і я досі хочу дивитися телевізійні програми за їхньої участі. Як вони живуть? Де вони знаходяться зараз? Було б чудово, якби я міг зустрітися з ними й потиснути їм руку, і навіть якби я помер, це все ж було б того варте». Кому б люди не поклонялися, усім їм таке подобається. Можливо, у тебе немає можливості або ти не перебуваєш у відповідних умовах, щоб контактувати з цими людьми, речами або об’єктами, але всі вони знаходяться у твоєму серці. Те, за чим люди женуться й чого прагнуть, належить до світських віянь: це все від сатани й дияволів, воно огидне Богові й позбавлене будь-якої істини. Те, до чого люди схильні прагнути, дозволяє розкрити їхню природу й сутність. Уподобання людей можна побачити з того, як вони вдягаються. Деякі люди готові носити яскравий одяг, що привертає увагу, або чудернацьке вбрання. Вони бажають вдягати аксесуари, які ніхто раніше не носив, і їм дуже подобаються речі, які можуть привабити протилежну стать. Те, що люди носять такий одяг і аксесуари, свідчить про те, що вони віддають перевагу цим речам у своєму житті й у глибині душі. Речі, які їм подобаються, не гідні та не пристойні. Це не те, до чого має прагнути нормальна людина. У їхньому захопленні такими речами є неправедність. Світогляд цих людей точно такий самий, як у мирських. У ньому не можна побачити нічого, що узгоджується з істиною. Тому те, що тобі подобається, на чому ти концентруєшся, чому поклоняєшся, чому заздриш і про що ти щодня думаєш у глибині душі, – усе це відображає твою природу. Твоя пристрасть до цих мирських речей – достатній доказ того, що твоя природа любить неправедність, а в серйозних ситуаціях твоя природа лиха й невиліковна. Свою природу слід розтинати так: досліди, до чого у своєму житті ти маєш прихильність, а чого зрікаєшся. Певний час ти можеш бути добрим до когось, але це не доводить, що ти маєш до нього прихильність. Те, до чого ти справді маєш прихильність, – це саме те, що закладено у твоїй природі; навіть якщо тобі зламають кістки, ти все одно будеш цим тішитись і ніколи не зможеш його зректися. Змінити це нелегко. Візьмімо, наприклад, пошук партнера: люди шукають людей такого ж типу, як і вони самі. Якщо жінка по-справжньому закохалась у когось, то ніхто не зможе її зупинити. Навіть коли б у неї були зламані ноги, вона все одно хотіла б бути із цим чоловіком, хотіла б бути його дружиною, навіть ціною власного життя. Як таке може бути? Причина в тому, що ніхто не може змінити того, що глибоко в кістках і серцях людей. Навіть якщо людина помре, її душа все одно любитиме ті ж самі речі; вони в людській природі, і вони відображають сутність людини. Речі, які люди люблять, містять у собі певну неправедність. Хтось явно виявляє свою прихильність до цих речей, а хтось ні; комусь вони дуже до вподоби, а комусь ні; хтось має самоконтроль, а хтось не може себе стримати. Хтось схильний занурюватись у темне й лихе, і це свідчить, що він не володіє життям. Хтось може перемагати спокуси плоті, не давати їм заволодівати ним або обмежувати його, і це свідчить, що така людина має невеликий духовний стан, а її характер трохи змінився. Деякі люди розуміють певні істини й відчувають, що мають життя та люблять Бога, але насправді для цього ще зарано, і проходити перетворення в характері – непроста справа. Чи легко зрозуміти природу й сутність людини? Навіть якщо людина має невеличке розуміння, їй потрібно пройти через багато перипетій, щоб досягти цього розуміння, і навіть маючи невеличке розуміння, змінитися нелегко. Люди стикаються з усіма цими труднощами, і вони не можуть пізнати себе без готовності шукати істину. Якщо істина скеровуватиме тебе зсередини, вкорениться в тобі й Божі слова спрямовуватимуть твоє життя, вподобання, досвід та існування, тоді ти дійсно перетворишся, як би не змінювалися люди, події й об’єкти навколо тебе та як би світ не перевертався з ніг на голову. Наразі так зване перетворення людей полягає в тому, що вони трохи співпрацюють, здатні неохоче приймати обтинання й розбір, активні у виконанні своїх обов’язків, мають трохи ентузіазму та віри, але це не можна вважати перетворенням характеру, і це не доводить, що люди мають життя. Це просто вподобання та нахили людей – не більше того.

Щоб досягти розуміння природ, потрібно розкрити не лише те, до чого люди прихильні у своїх природах, а й кілька найважливіших аспектів, що стосуються цих природ. Наприклад, погляди людей на речі, людські методи та цілі в житті, життєві цінності й життєвий світогляд людей, а також погляди й ідеї щодо всього, що стосується істини. Усе це речі глибоко в душах людей, які безпосередньо стосуються перетворення характеру. Яким же є життєвий світогляд розбещеного людства? Можна сказати, що він такий: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Усі люди живуть для себе; якщо говорити відверто, вони живуть заради плоті – живуть лише для того, щоб класти їжу до рота. Чим таке існування відрізняється від існування тварин? Таке життя не має жодної цінності, не кажучи вже про якийсь сенс. Життєвий світогляд – це те, на що ти покладаєшся, живучи у світі: те, для чого ти живеш і як ти живеш, – і все це пов’язано із сутністю людської природи. Розтинаючи природу людей, ти побачиш, що всі люди чинять опір Богові. Усі вони дияволи, і немає жодної по-справжньому доброї людини. Лише розтинаючи людську природу, можна по-справжньому пізнати розбещеність і сутність людини, зрозуміти, до чого насправді належать люди, чого їм насправді бракує, чим вони мають бути споряджені та як їм слід утілювати в життя людську подобу. Справжній розтин людської природи нелегкий, і його не можна здійснити без переживання Божих слів і справжнього досвіду.

Весна 1999 року