Лю Лу, Китай

Наприкінці 2016 року в моєї дитини стався розлад шлунку, і жодні ліки не допомагали. Та раптом, за кілька днів після того, як я повірила в Бога, вона одужала. Невдовзі я й не помітила, як пройшов мій хронічний головний біль. Я була щиро вдячна Богу. Відтоді я щосили намагалася виконувати всі обов’язки, покладені на мене церквою. Хоча мій чоловік тоді противився моїй вірі в Бога, це мене не зупиняло. Я думала, що доки я щиро вірю в Бога й виконую свої обов’язки, доти отримую Боже благословення та маю шанс на спасіння.

У квітні 2020 року мене обрали лідером церкви, і я виконувала цей обов’язок ще ревніше. Та якось за кілька місяців я відчула сильну втому й запаморочення після прийому їжі, тому поміряла тиск. Він виявився 160 на 90 мм рт. ст. Я не могла в це повірити й подумала: «У мене ніколи не було підвищеного артеріального тиску. Чому він раптово підстрибнув?» Я була ще молодою, тому вірила: якщо сумлінно виконуватиму свої обов’язки, Бог мене захистить і тиск обов’язково впаде. Тож я не почувалася надто скованою і лікувалася лише домашніми засобами. У березні 2021 року я виміряла тиск в аптеці, і він становив 185 на 128 мм рт. ст. Лікар був дуже здивований і сказав: «У вас надзвичайно високий тиск. Їдьте на велосипеді обережно, щоб не впасти». Ці слова лікаря мене дуже збентежили, і я подумала: «Високий тиск може спричинити чимало ускладнень. Він часто призводить до порушення кровообігу головного мозку й раптової смерті. У декого стається інсульт, і зрештою людина кульгає. Інші після цього лишаються паралізованими та втрачають здатність дбати про себе. А що, як я впаду й мене паралізує?» Відтак я почала нарікати, мислячи: «Я завжди виконувала свої обов’язки. Чому мій тиск досі високий? Чому Бог мене не захистив?» Якось, прокинувшись уранці, я раптово відчула сильне запаморочення. Мої плечі страшенно боліли, а в голові ніби хтось натягнув сухожилля, так що ворушити нею було нестерпно, наче вона от-от відірветься. Мені здавалось, що я можу будь-якої миті померти від розриву судин. Я звернулася до лікарні, і після обстеження лікар сказав, що причиною головного болю був тяжкий шийний спондильоз. Пролікувавшись, я відчула певне полегшення, але сильне запаморочення так і залишилося, а головні болі з’являлися й надалі. Я була налаштована дещо негативно й думала: «Чому попри всі мої зусилля та присвяти мені стало не краще, а лише гірше? Якщо так триватиме далі, я можу померти будь-якої миті. Може, варто робити щось одне. Тоді це не виснажуватиме мене так, як обов’язки лідера. Можливо, тоді мені стане краще». Я й надалі виконувала свої обов’язки, але жила в постійному страху й напрузі та не відчувала ноші власних обов’язків. Коли я бачила, що євангельська робота не дає результатів, мені не хотілось аналізувати причини чи розв’язувати проблеми.

Потім за допомогою домашніх засобів і ліків від гіпертонії мені вдалося трохи знизити тиск. Утім я й надалі боялася можливого загострення хвороби. Здавалося, що попри всі мої зусилля, я замість отримати благословення занапастила своє здоров’я. Тому я більше не хотіла виконувати обов’язки лідера, бо думала, що було б легше робити щось одне, щоб краще дбати про своє здоров’я. У той час через поганий стан мої бесіди на зустрічах здебільшого були негативними й пасивними. Я недбало ставилася до своїх обов’язків, через що євангельська робота виконувалася дедалі гірше. Зрештою, старші лідери обітнули мене за надмірну недбалість в моїх обов’язках і попередили: якщо я не розкаюсь, мене відсторонять. Тоді я зрозуміла, що я перериваю роботу та заважаю їй, відчула певний страх і зрештою постала перед Богом, щоб помолитися й поміркувати над собою. Одного дня я почула гімн Божих слів «Коли тебе вражає хвороба, необхідно шукати Божу волю». У ньому є такі слова: «Якщо тебе вражає хвороба, як ти мусиш її переживати? Тобі слід прийти до Бога, молитися, шукати Божий намір та осягати його; тобі слід уважно дослідити себе, щоб виявити, що ти скоїв проти істини та яку твою розбещеність не було подолано. Неможливо подолати твій розбещений характер без страждань. Лише загартовані стражданнями люди можуть бути не розпусними, а здатними завжди жити перед Богом. Коли хтось страждає, він завжди молиться. Він досліджує себе, щоб виявити, чи скоїв він щось неналежне, чи, можливо, останнім часом ішов проти істини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. У вірі в Бога найважливішим є здобуття істини). Почувши слово Боже, я збагнула, що Бог використав цю хворобу, щоб я поміркувала над собою й усвідомила свій зіпсований характер, що вона з’явилася заради мого спасіння, і за цим стоїть кропіткий намір Бога. Роками я вірила в Бога, але коли захворіла, то не знала, як шукати Божий намір у молитві, а також не розмірковувала над тим, що саме в моєму зіпсованому характері Бог хотів очистити й змінити, або які домішки були в моїй вірі. Натомість я перебувала в стані негативу й опору через хворобу, а коли в євангельській праці виникло чимало проблем, замість думати про їх розв’язання, я ухилялася від своїх обов’язків. Мій характер був такий непоступливий, і мені направду бракувало совісті й розуму! Тоді я звернулася до Бога, промовляючи в молитві: «Боже, я не хочу більше бути непоступливою. Прошу, допоможи мені винести урок із цієї хвороби».

Згодом, шукаючи спосіб розв’язати свої проблеми, я натрапила на відеоролик із досвідним свідченням, в якому був уривок із Божими словами, дуже влучний у моїй ситуації. Всемогутній Бог говорить: «Багато людей, що йдуть за Богом, переймається лише тим, як отримати благословення або вберегтися від лих. Щойно йдеться про Божу роботу і управління, вони замовкають і втрачають будь-яку зацікавленість. Вони вважають, що розуміння таких нудних питань не допоможе їхньому життю зростати і не принесе жодної користі. Відповідно, хоча вони й чули інформацію про Боже управління, такі люди ставляться до нього несерйозно. Вони не сприймають його як щось цінне, що потрібно сприйняти, а ще менше вони сприймають його як складову свого життя. Задум таких людей у слідуванні Богу дуже простий і має одну мету – бути благословенними. Такі люди навіть не збираються зважати на щось інше, що не має нічого спільного із цією метою. Для них немає більш правомірної мети, ніж віра в Бога заради отримання благословень – і в цьому для них полягає сама цінність їхньої віри. Якщо щось не сприяє досягненню цієї мети, то воно їх зовсім не хвилює. Це стосується більшості людей, які сьогодні вірять у Бога. Їхня мета і намір здаються правомірними, бо, віруючи в Бога, вони щось роблять для Бога, присвячують себе Богові і виконують свій обов’язок. Вони віддають свою молодість, забувають про сім’ю та кар’єру і навіть проводять роки далеко від дому, живучи у своїх клопотах. Заради своєї кінцевої мети вони змінюють свої інтереси, погляди на життя і навіть сам напрямок, яким прагнуть іти; але вони не можуть змінити мети своєї віри в Бога. Вони метушаться заради управління своїми власними жаданнями; хай яким далеким є шлях, хай які труднощі і перешкоди трапляються на цьому шляху, вони залишаються стійкими і не бояться смерті. Яка сила змушує їх продовжувати присвячувати себе таким чином? Їхнє сумління? Їхній високий і шляхетний характер? Їхня рішучість боротися із силами зла до самого кінця? Їхня віра в те, що вони свідчать про Бога, не шукаючи винагороди? Їхня відданість, яка полягає у тому, що вони готові віддати все заради виконання Божої волі? Чи їхній дух посвячення в тому, щоб завжди відмовлятися від незмірних особистих вимог? Для людини, яка ніколи не розуміла, що таке Боже управління, продовжувати віддавати так багато – це просто диво! Давайте поки що не обговорюватимемо, скільки дали ці люди. Однак їхня поведінка є дуже цінним об’єктом для нашого розбору. Крім вигод, так тісно пов’язаних з ними, чи можуть бути якісь інші причини, через які люди, які ніколи не розуміли Бога, так багато заради Нього віддають? У цьому ми бачимо раніше не виявлену проблему: стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник тяжко працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У таких стосунках, ґрунтованих на інтересах, немає почуття спорідненості, тут є тільки угода. Немає ні любові до когось, ні любові від когось, лише милостиня й милосердя. Немає розуміння, лише безпомічне пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може спастися тільки за умов Божого управління). Бог розвінчує, що багато хто виконує свої обов’язки, робить пожертви, присвячує себе, займається роботою, напоказ підкоряючись Богу й догоджаючи Йому, хоча насправді керується власними намірами та намагається використати Бога, торгуватися з Ним, щоб досягти своєї мети – здобути благословення. Я розмірковувала, що відтоді, як я прийняла Божу працю в останні дні, моя дитина одужала, а мій хронічний головний біль минув. Я активно виконувала свої обов’язки, навіть попри те, що моя сім’я стояла на моєму шляху. Я не відступила, вірячи, що завдяки старанному виконанню своїх обов’язків отримаю Божі благодать і благословення в майбутньому та зрештою буду спасенна. Навіть виявивши, що в мене високий тиск, я не покинула своїх обов’язків, а була готова працювати допізна, незважаючи на важкість і втому, і вірила, що Бог забере мою хворобу, якщо я буду вірна своїм обов’язкам. Та коли мій стан не покращився, а погіршився, я неправильно це сприйняла та нарікала, ігноруючи проблеми в євангельській роботі, і навіть думала покинути обов’язки лідера. Я зрозуміла: усі роки моєї пожертви й присвяти були не для того, щоб належно виконувати обов’язок створеної істоти, а щоб використати Бога та обміняти їх на майбутнє благословення й гарне місце призначення та фінал. Мої стосунки з Богом були не чим іншим, як стосунками між працівником і роботодавцем, – суто діловими.

Невдовзі я прочитала ще один уривок зі Божих слів: «Як би їх не випробовували, вірність тих, у кого Бог у серці, залишається незмінною; але щодо тих, у кого Бога в серці немає, щойно робота Божа стає невигідною для їхньої плоті, вони змінюють свій погляд на Бога й навіть відходять від Бога. Такими є ті, хто не встоїть до кінця, хто шукає тільки Божих благословень і не має жодного бажання присвячувати себе Богові й посвячувати себе Йому. Усі такі ниці люди будуть вигнані, коли Божа робота добіжить кінця, і їм не буде виявлено жодного милосердя. Ті, у кого немає людськості, геть нездатні по-справжньому любити Бога. Коли навколишнє середовище комфортне або є можливість отримати зиск, вони цілком слухняні Богу, але щойно їхні бажання опиняються під загрозою або зрештою зазнають краху, вони негайно починають бунт. Навіть протягом усього однієї ночі вони можуть перетворитися з усміхненої, “добросердої” людини на схожого на дикуна ката, який раптово змінює ставлення до свого вчорашнього благодійника на ставлення до свого смертельного ворога, без будь-якої на те причини. Якщо не вигнати цих злих демонів, які вбивають, не моргнувши оком, чи не стануть вони прихованою небезпекою?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божа робота й людська практика). Прислухавшись до Божих слів, я зрозуміла, що людина, котра живе з Богом у серці, знає, що все походить від Бога. Вона приймає і благословення, і страждання, здатна підкоритися Божому керівництву й упорядкуванням. Так і Йов у період випробувань: коли він утратив усю свою худобу, його діти померли, а тіло вкрилося виразками, він не нарікав на Бога й не зрікся Його, а натомість славив Його: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Йов мав істинну віру в Бога та страх Божий у серці. Я порівняла його поведінку зі своєю. Коли я прийняла Божу роботу, моя дитина одужала, а хронічний головний біль минув. Я отримала від Бога благодать і відчула ентузіазм у своїй присвяті, але щойно виникли ускладнення хвороби і я не отримала благословення, якого хотіла, я відразу обернулася спиною до Бога й почала скаржитися на Нього. Я більше не відчувала ноші своїх обов’язків і зовсім не відстоювала інтереси церкви. Я лише зважала на власні інтереси, бажаючи тільки отримати благословення й здобутки від Бога, а коли цього не сталося, то стала негативно налаштованою, недбалою та чинила опір Богу. Я усвідомила, якою егоїстичною і ницою я була. Мені бракувало людськості й розуму. Якби я й надалі була такою непоступливою, зрештою Бог би відцурався від мене й відсіяв.

Потім я прочитала більше Божих слів: «Оскільки отримання благословення не є належною ціллю, до якої людям слід прагнути, то що є належною ціллю? Прагнення до істини, прагнення до змін у характері та здатність коритися всім Божим влаштуванням і упорядкуванням: ось цілі, до яких повинні прагнути люди. Скажімо, наприклад, коли тебе обтинають, у тебе виникають уявлення й неправильні розуміння, і ти стаєш нездатним до покори. Чому ти не можеш коритися? Тому що ти відчуваєш, що твоєму місцю призначення або твоїй мрії про отримання благословення кинуто виклик. Ти стаєш негативно налаштованим і засмученим та хочеш кинути свою роботу й відмовитися від виконання свого обов’язку. У чому причина цього? Існує проблема з твоєю гонитвою. Отже, як її слід вирішити? Вкрай важливо, щоб ти негайно відмовився від цих помилкових ідей і негайно почав шукати істину, щоб вирішити проблему свого зіпсованого характеру. Ти маєш сказати собі: “Я мушу не кидати свою роботу, я досі мушу добре виконувати обов’язок, який має виконувати створена істота, і відкласти вбік своє бажання бути благословенним”. Коли ти відмовляєшся від бажання отримати благословення і йдеш шляхом прагнення до істини, з твоїх плечей падає тягар. І чи ти й досі будеш здатен на негатив? Незважаючи на те, що досі бувають моменти, коли ти налаштований негативно, ти не дозволяєш цьому сковувати тебе, і у своєму серці ти продовжуєш молитися й боротися, змінюючи ціль свого прагнення з прагнення отримати благословення і мати місце призначення на прагнення до істини, і ти думаєш собі: “Прагнення до істини – це обов’язок створеної істоти. Розуміння певних істин сьогодні є найбільшим урожаєм; це найбільше благословення з усіх. Навіть якщо Бог мене не хоче, і я не маю хорошого місця призначення, і мої надії на благословення вщент розбиті, я все одно буду виконувати свій обов’язок належним чином, адже я зобов’язаний це робити. Якою б не була причина, я не дам їй вплинути на належне виконання мною мого обов’язку, я не дозволю їй вплинути на моє виконання Божого доручення; це принцип, що лежить в основі того, як я живу по-людськи”. У цьому разі хіба ти не подолав окови плоті? Дехто може сказати: “Ну, а якщо я й досі негативно налаштований?”. Тоді знову шукай істину, щоб вирішити цю проблему. Скільки б разів ти не впадав у стан негативного налаштування, якщо ти продовжуватимеш шукати істину, щоб розв’язати проблему такого стану, а також не припинятимеш прагнути до істини, ти поступово звільнишся від свого стану негативізму. І одного разу ти відчуєш, що в тебе відсутнє бажання здобувати благословення і що тебе не сковує питання твого кінцевого місця та фіналу, і що тобі легше й вільніше так жити» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Входження в життя є лише в практикуванні істини). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що здобуття благословень не є метою, до якої ми повинні прагнути у своїй вірі в Бога, й це не той шлях, яким ми повинні в ній іти. На шляху, яким ми повинні йти у своїй вірі в Бога, ми маємо прагнути істини та досягати перетворення характеру, бути здатними підкоритися Божому керівництву й упорядкуванням і стати істинною створеною істотою. Я виконувала свої обов’язки, щоб отримати Божу благодать і благословення, та коли моя хвороба погіршилася, а надія на благословення похитнулася, я стала негативно налаштованою й чинила опір. І хоча на перший погляд я не покинула своїх обов’язків, моє серце вже зрадило Бога. Я виконувала їх недбало й не розв’язувала проблеми, і це призвело до неналежної євангельської праці, а брати та сестри перебували в негативному стані. Це завдало шкоди роботі церкви. Я йшла шляхом, що суперечив Божому наміру. Тепер я нарешті зрозуміла, що у своїй вірі нам слід не шукати благословень, а прагнути істини та позбутися власних зіпсованих характерів, навчитися коритися Божому керівництву й упорядкуванням і стати розумними людьми. Так чинив і Йов, який прославляв Божу праведність незалежно від того, отримував він благословення чи страждав від нещастя. Він щиро корився Богу й був надзвичайно розсудливою людиною. Надалі в мене з’явилося бажання виправити свої помилки в поглядах на прагнення, підкоритися Божому керівництву й упорядкуванням і виконувати свої обов’язки як створена істота. Щодо моєї недуги, я й надалі приймала ліки, як зазвичай, дотримувалася дієти та робила фізичні вправи. Позбувшись бажання отримати благословення, я відчула значне полегшення й мотивацію виконувати власні обов’язки. Потім я працювала з євангельськими працівниками над усуненням відхилень і проблем, здійснювала подальше відстеження та нагляд за їхньою роботою, а також позбулася невідповідного персоналу. Із часом євангельська робота стала ефективнішою порівняно з минулим.

Згодом я виміряла тиск декілька разів, і, на моє здивування, він нормалізувався. Я була така рада, але водночас відчувала провину. Я розмірковувала над тим, що коли я хворіла, у мене не було відчуття ноші в своїх обов’язках, і це призвело до прогалин у роботі. Та Бог не пам’ятав моїх переступів, а дав шанс покаятися. Я відчувала себе в боргу перед Богом. Невдовзі я прочитала ще один уривок із Божих слів: «У своїй вірі в Бога люди прагнуть отримати благословення на майбутнє; у цьому полягає їхня мета в їхньому віруванні. У всіх людей є цей намір і надія, але розбещеність у їхній природі повинна бути усунена шляхом випробувань і переплавки. У яких би аспектах людина не була неочищеною й не виявляла зіпсованості, це – ті аспекти, в яких ти повинен бути переплавлений – таким є Божий устрій. Бог улаштовує для тебе середовище, змушуючи тебе переплавлятися у ньому, щоб ти міг пізнати свою власну зіпсованість. Зрештою, ти досягаєш точки, у якій ти хочеш відмовитися від своїх задумів і бажань і підкоритися Божим володарюванню й устрою, навіть ціною життя. Тому, якщо у людей не буде декількох років переплавки, якщо вони не перенесуть певну кількість страждань, вони не зможуть позбутися оков розбещеності плоті у своїх думках і у своїх серцях. У яких би аспектах люди й досі не перебували в оковах своєї сатанинської натури, і в яких би аспектах у них досі не були свої власні бажання й вимоги, це ті аспекти, в яких вони мусять страждати. Тільки через страждання можна винести уроки, що означає здатність здобути істину й зрозуміти Божі наміри. Насправді, багато істин можна зрозуміти, переживаючи страждання й випробування. Ніхто не може зрозуміти Божих намірів, визнати Божі всемогутність і мудрість або оцінити Божий праведний характер, перебуваючи в комфортному й невимушеному середовищі або за сприятливих обставин. Це було б неможливо!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Із цих слів Божих я зрозуміла, наскільки Бог розумний у Своїй роботі. Тяжка хвороба видається болісною людині, але Бог використовує цей біль, щоб переплавляти й очищати людей. Так було і з моєю хворобою: ззовні здавалося, що я страждаю від болю, та насправді Бог використав її, щоб очистити мою віру в Нього від домішок. Без відкриття цієї недуги я б не усвідомила, що в моїй вірі є домішки й намір отримати благословення. Я б і далі намагалася ввести Бога в оману й торгуватися з Ним у своїх обов’язках, і зрештою Бог би мене викрив і відсіяв. Цей досвід показав мені кропіткий намір Бога спасти людей. Коли я вперше повірила в Бога, то лише насолоджувалася безліччю Його благодаті й багато чого не розуміла. Я думала, що Бог – це просто Бог, який дарує благодать. Утім істина полягає в тому, що Бог дарує людині благодать, щоб привести її до Себе, аби вона прийняла Його спасіння. Божа робота в останні дні спрямована на те, щоб виразити істину та здійснити суд. Водночас Він створює різні умови для переплавлення й очищення людей, аби вони могли коритися і поклонятися Йому й отримали Його спасіння. Віруючи в Бога, я не можу лише насолоджуватися Його благодаттю. Я повинна також пережити суд, кару, випробування й переплавку. Я маю прагнути змін у своєму зіпсованому характері та нести обов’язок на плечах. Попри мої страждання від хвороби, я відчула, що Бог насправді дарував мені Свою любов і спасіння, а також розпізнала мудрість у Божій роботі. Я щиро дякувала Богу від усього серця.