Коли я була керівницею церкви, Ван Хуа здійснювала управління моєю роботою. Вона часто полюбляла розказувати, як вона керує роботою церкви. Вона не лише відповідала за роботу своєї церкви, але й наглядала за іншими церквами, вище керівництво цінувало її як мудру та вправну керівницю з високим духовним рівнем. За її словами, причина її успішності в роботі полягала в основному в зосередженні на своєму особистому входженні в життя. Також вона казала, що полюбляла писати твори і є гарною авторкою, тому її листування з керівництвом рідко вимагало редагування, вона вміла ясно та красномовно доносити складні питання. Вона казала, що цими навичками її наділив Бог, і зараз вона застосовує їх на практиці. Ці слова викликали в мене заздрість, мене захоплював її високий духовний рівень, компетентність та прагнення до істини.

Але, попрацювавши з нею два місяці, я помітила, що замість того, щоб відвідувати зібрання, вона часто залишається в будинку приймаючої сторони. Я запитала її: «Чому ти не ходиш на зібрання?» Вона відповіла: «Я читаю Божі слова та споряджаюся істиною, щоб мати змогу спілкуватися про Божі слова з іншими». Я подумала: «Нині саме час поширювати Євангеліє, і твій головний обов’язок – це євангельська робота. А ти тільки й робиш, що сидиш вдома. Хіба ти не нехтуєш практичною роботою й не насолоджуєшся своїм статусом?» Але потім я подумала: «У неї такий високий духовний рівень, і вона так довго була керівницею, навіть вище керівництво відзначає її духовний рівень і працездатність. Навіть якщо вона дійсно насолоджується перевагами свого статусу, що то за біда? Розбещеність є в кожному з нас, тому цілком природньо проявляти її. Не зважай». І отак просто я облишила це, і життя пішло далі. Протягом цього часу я разом з деякими співробітниками зустрілася з кожною групою, щоб поспілкуватися про євангельську роботу. Чим більше я спілкувалася, тим ясніше було моє розуміння. Мені стали зрозумілішими принципи поширення Євангелія та шлях практики. Ми розповіли Ван Хуа про результати, яких досягли на зібраннях, але, на наш подив, її це не вразило, і вона промовила з силуваною посмішкою: «Те, що ви зробили, слід робити всім, хто поширює Євангеліє. Така робота – це просто дитяча забавка. На зібраннях вам слід зосередитися на спілкуванні про пошук істини та входження в життя. Тоді успіх у євангельській роботі прийде сам собою». Але тоді в мене не вистачало проникливості щодо неї, і, почувши її, я не наважилася дотримуватися власної думки. Я почувалася розгубленою, відчуваючи внутрішні протиріччя та не знаючи, що робити далі. Якби я не зробила так, як вона каже, і щось пішло не так та вплинуло б на євангельську роботу, брати й сестри сказали б, що це моя провина. Перешкоджання євангельській роботі – це різновід лиходійства. Якби мене замінили, це було б легким покаранням; у серйознішому випадку мене могли й вигнати. Я сказала собі: «Не переймайся й роби те, що вона каже!»

На зібранні наступного дня, коли інші піднімали практичні питання, з якими стикалися під час поширення Євангелія, я не допомагала аналізувати проблеми або знаходити способи їх вирішення відповідно до реальних ситуацій. Натомість я просто уникала цих питань та проблем і розпитувала їх, що вони дізналися про себе завдяки цим проблемам. Крім того, я сказала їм зосереджуватися тільки на входженні в життя, що допоможе досягти результатів у виконанні наших обов’язків. Почувши це, брати й сестри переглянулися, було видно, що вони розчаровані. Ніхто не вимовив ані слова. Так зібрання проходили й далі. Таке спілкування почало втомлювати мене. Моє спілкування було млявим та нудним, я говорила мало, і мені бракувало керівних навичок. Я справді почувалася жахливо, а нашим зібранням бракувало роботи Святого Духа. Мої співробітники відчували те саме. Пізніше ми звернулися до Ван Хуа, щоб поспілкуватися з нею. Ми висловили занепокоєння, що робота у такий спосіб видається трохи проблематичною. Але Ван Хуа наполягала на своїй правоті, мовляв, зосередження на входженні в життя зробить євангельську роботу ефективною. Крім того, вона сказала, що ми недосвідчені, нам бракує проникливості, ми зосередилися тільки на своїй роботі і не шукаємо істини. Після цих її слів я знову розгубилася, не знаючи, як діяти далі. Я подумала: «У неї високий духовний рівень, вона керує багатьма проєктами та подобається вищому керівництву, тому мені слід робити те, що вона каже! Зрештою, у мене низький рівень, брак досвіду та проникливості. Я поступаюся їй у всіх відношеннях». Як наслідок, я й далі слухалася її наказів.

Протягом цього часу інші церкви подвоювали свої успіхи в поширенні Євангелія. Але в нашій церкві результати насправді були гірші. Я почувалася жахливо, не знала, що робити далі. Тоді ми провели зібрання співробітників, і коли керівники інших церков почули, чому наша церква не досягла гарних результатів у поширенні Євангелія, вони розкритикували Ван Хуа через те, що вона насолоджувалася своїм статусом, не виконуючи практичної роботи. Не погодилася. Вона плакала й намагалася вигородити себе. Казала, що в поганих результатах була винна не тільки вона, але й інші співробітники. Ми пробували спілкуватися з нею та просили її проаналізувати себе, але вона не слухала, продовжувала плакати й здіймати галас і повністю зірвала зібрання. Дивлячись, як просувається справа, я подумала: «Ми проводили євангельську роботу відповідно до робочих домовленостей, а вона зупиняла нас, вимагаючи зосередитися на входженні в життя. Хіба вона не казала такого? Вона нехтувала вирішенням практичних питань та стверджувала, що всі ми маємо лише “зосередитися на входженні в життя”. Хіба не це вона робила? Факти говорять самі за себе: вона не тільки не визнала, що наробила, а ще й намагалася перевести стрілки. Вона неспроможна прийняти істину». Я збиралася повідомити вище керівництво щодо її поведінки, щоб вони судили про її проблеми. Але потім мені спало на думку, що, вона, мабуть, просто була в дуже поганому стані та сприйняла це як пряму образу своєї гідності, а тоді так бурхливо відреагувала. Якщо вона просто опинилася в поганому стані, а я повідомлю вище керівництво про її ситуацію, чи не подумають вони, що мені бракує істини та проникливості, і я не здатна справедливо ставитися до людей? А якщо Ван Хуа дізнається, чи, бува, не подумає, що я намагаюся ускладнити їй життя? Чи не ізолює вона мене й не почне влаштовувати мені проблеми? Чи не спробує звільнити мене через це? Я вирішила, що мені варто спочатку поговорити з нею. Як тільки ми поспілкуємося, і я краще зрозумію її, я зможу доповісти про неї.

На другий день зібрання я випадково почула, як Ван Хуа засуджує напарницю однієї сестри в присутності цієї сестри, провокуючи конфлікт між ними. Я нагадала їй: «У цих двох уже були певні непорозуміння, таке спілкування тільки підливає масла у вогонь. Як після цього вони зможуть разом працювати?» Вона не погодилася з цим і продовжувала вигороджувати себе: «Усе, що я сказала, – це правда. Я чесна людина, називаю речі своїми іменами й кажу те, що думаю». Я відповіла: «Ти робиш зовсім не це. Твій опис цієї сестри не об’єктивний і не спирається на факти, ти виносила судження. Ти не зважала на те, як твої слова можуть зашкодити цій сестрі і як це може вплинути на роботу церкви. Єдиним результатом буде те, що їхні стосунки погіршаться, і вони не працюватимуть разом. Це називається сіяти розбрат». На мій подив, вона відповіла: «Я не така, як деякі, що говорять не те, що думають, завжди ухиляються від відповіді, непрозорі у своїй роботі й хитрять». Вона нападала на людей зі своїми натяками. У неї були серйозні проблеми. Тієї миті я справді хотіла доповісти про неї, але потім подумала: «Усе, що я зробила сьогодні, це дала їй кілька порад, і вона напала на мене. Якщо вона дізнається, що я доповіла про неї, чи не розлютиться вона й не стане шукати помсти? Вона вже назвала мене лукавою та хитрою, що буде, якщо вона продовжуватиме засуджувати мене, звинувачувати в хитрості та врешті замінить? Поліція все ще переслідує мене, тому я не можу повернутися додому. Якщо мене замінять, а я не зможу повернутися на зібрання додомукуди ще мені йти?» Тієї ночі я почувалася по-справжньому жахливо, мої думки розбігалися, і я не могла заснути. Як наслідок, я не доповіла про неї. Потім, наступного ранку, я так сильно вдарилася головою об стійку свого двоярусного ліжка, що в мене запаморочилося в голові, я набила дві ґулі, які кілька днів не сходили. Я подумала: «Невже це Бог дисциплінує мене?» Але в той час думки в мене були сплутані, і я зовсім не могла проаналізувати себе. Протягом декількох днів я тинялася, неначе зомбі, і відчувала, що втратила роботу Святого Духа.

На мій подив, одразу після зібрання співробітників ситуацію з Ван Хуа прибули розслідувати кілька братів і сестер, яких послало вище керівництво, тому я вирішила розповісти їм усе. Ці брати й сестри розібралися зі мною досить суворо, «Ти ж вочевидь знала, що існує проблема, так чому ж не доповіла про неї? Навіть якщо ти не здатна була зрозуміти сутність проблеми, то могла принаймні повідомити вище керівництво, про те, що знаєш, і про конкретні деталі поведінки Ван Хуа. Ти знала, що мала доповісти про її проблеми, але, щоб захистити себе, ти проігнорувала провід Святого Духа, не практикувала істину, і нітрохи не захищала інтереси церкви. Ти справді себелюбна!» Після того, як зі мною розібралися та обітнули мене в такий спосіб, я відчувала глибокий сором. Я молилася Богу зі словами: «Боже, я знаю, що не захищала інтереси церкви, але не знаю, де я помилилася. Прошу, настав мене, щоб я пізнала себе. Я готова покаятися».

Пізніше я натрапила на один уривок із Божих слів. «У своїй роботі церковні керівники й працівники мають зважати на два принципи: перший полягає в тому, щоб виконувати свою роботу в точній відповідності до принципів, передбачених робочими домовленостями, ніколи не порушуючи цих принципів і не засновуючи свою роботу на чомусь, що ці люди можуть собі уявляти, або на якихось своїх власних ідеях. У всьому, що вони роблять, вони повинні проявляти турботу про роботу церкви й завжди ставити інтереси Божого дому на перше місце. Другий принцип – і це найважливіше – полягає в тому, що вони в усьому мають зосереджуватися на слідуванні керівництву Святого Духа й робити все в суворій відповідності до слів Божих. Якщо вони все ще здатні йти всупереч керівництву Святого Духа, або якщо вони вперто слідують своїм власним ідеям і роблять речі згідно з власною уявою, то їхні дії являтимуть собою найсерйозніший спротив Богові. Якщо часто відвертатися від просвітління й керівництва Святого Духа, це лише заведе в глухий кут. Якщо вони втратять роботу Святого Духа, то не зможуть працювати; і навіть якщо їм якимось чином вдасться працювати, то вони нічого не досягнуть» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Розмірковуючи над Божими словами, я подумала, що від керівників і працівників Бог вимагає, щоб вони діяли згідно з робочими домовленостями й дотримувалися принципів Божого дому. Якщо вони йдуть своїм шляхом, всупереч принципам та проводу Святого Духа, якщо вперто дотримуються власних ідей, то це є опором Богу. Лише тоді я зрозуміла, чому я втратила роботу Святого Духа. Я згадала, як побачила, що Ван Хуа не ходить до церкви й не виконує євангельську роботу, і зрозуміла, що це суперечить робочим домовленостям. Після того, як я робила те, що вона наказувала, я втратила роботу Святого Духа й не могла досягти результатів. Але оскільки я вірила, що вона має досвід і високий духовний рівень, я пішла з нею проти робочих домовленостей, і, як наслідок, євангельській роботі було завдано шкоди. Я бачила, що Ван Хуа не буде аналізувати себе, хоча б скільки разів вона була неправа, що вона навіть переверне все з ніг на голову, почне нападати на інших та не сприйматиме істину. Але оскільки я боялася втратити посаду, я не доповіла про її проблему, не виправила свою поведінку навіть після Божої дисципліни. Я йшла проти проводу Святого Духа й продовжувала чинити опір Богу. Хіба Бог міг не сховатися від мене? Я не отримувала просвітлення від читання Божих слів і мало говорила на зустрічах. Я не могла знайти шлях до виконання своїх обов’язків та занурилася в темряву. Як кажуть Божі слова, я зайшла в глухий кут. Хіба я не зіткнулася з праведним Божим характером?

Пізніше під час роздумів я натрапила на цей уривок із Божих слів: «Непорозуміння – це коли ти не можеш розібратися в якійсь справі; ти не знаєш, як судити чи розрізняти так, щоб це відповідало принципам або було точним. Навіть якщо ти можеш певною мірою бачити наскрізь, ти не впевнений, чи твоя точка зору правильна, ти не знаєш, як упоратися зі справою чи владнати її, і тобі важко дійти висновку щодо неї. Коротко кажучи, ти не впевнений у цьому й не можеш прийняти рішення. Якщо ти не розумієш анітрохи істини й ніхто інший не розв’язує проблему, то вона стає нерозв’язною. Хіба це не серйозний виклик? Зіткнувшись із такими проблемами, лідери і працівники мусять доповідати про них Вишньому та шукати у Вишнього, щоб швидше вирішити питання. Чи ви часто стикаєтеся з непорозуміннями? (Так.) Регулярно стикатися з непорозуміннями – це вже сама по собі проблема. Скажімо, ти стикаєшся з проблемою й не знаєш, як правильно з нею впоратися. Хтось пропонує рішення, яке ти вважаєш розумним, а інша людина пропонує інше, яке ти також вважаєш розумним, і якщо ти не можеш чітко побачити, яке рішення доречніше, а думки всіх різняться й ніхто не осягає першопричини чи сутності проблеми, то в її розв’язанні неминуче з’являться промахи. Отже, для розв’язання проблеми вкрай важливо визначити її першопричину та сутність. Якщо лідери і працівники не вміють розрізняти, не осягають сутності проблеми й не можуть дійти правильного висновку, вони мусять негайно доповісти про проблему Вишньому та шукати в нього рішення; це необхідно, а не надмірна реакція. Нерозв’язані проблеми можуть призвести до серйозних наслідків і вплинути на роботу церкви – це треба досконало зрозуміти» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). Читаючи Божі слова, я зрозуміла, що коли ми стикаємося з проблемами у виконанні наших обов’язків, наприклад, з конфліктами між співробітниками, які не можемо вирішити, або бачимо проблеми з людьми на важливих посадах, та не можемо чітко їх зрозуміти й не знаємо, як їх виправити, це призводить до плутанини, нам слід своєчасно доповісти про це вищому керівництву та шукати вирішення. Доповідати про проблеми не означає вишукувати людські недоліки або робити з мухи слона; суть полягає в тому, щоб допомогти людям вирішити проблеми, запобігти затримці в роботі та входженню людей у життя. Як на мене, то з якими б проблемами чи труднощами я не стикалася, я воліла краще затягнути роботу та зашкодити входженню в життя людей, аніж доповісти про проблеми, якщо це загрожувало моїм інтересам або моїм перспективам на майбутнє. Коли я побачила, що Ван Хуа пішла проти робочих домовленостей і не контролює євангельську роботу, я хоча й не повністю усвідомила проблему, але відчула, що щось не гаразд, що вона перейшла межу, і мені слід доповісти керівництву щодо ситуації з нею, але мене хвилювало, що, не виконуючи її накази, я буду нести відповідальність, і тому я робила так, як вона мені казала. Коли Ван Хуа здійняла галас після того, як з нею розібралися та обітнули її, навіть якщо я не була впевнена, чи це в неї просто поганий стан, чи вона за самою своєю сутністю відкидає істину, я б могла б своєчасно доповісти та дозволити вищому керівництву прислати когось для розслідування, щоб уникнути затримки роботи церкви. Але я боялася, що якщо доповім помилково, керівники могли б вирішити, що мені бракує проникливості, а Ван Хуа почала б утискати мене, тому я й далі не доповідала про її проблему. Якби я була відповідальна й охороняла роботу церкви, то незалежно від того, чи розумію я істину, ніщо б мене не стримувало, і я б знайшла спосіб захистити інтереси церкви. Натомість я, захищаючи себе, пасивно стояла осторонь і виправдовувалася, кажучи, що доповім, як тільки стану проникливою. Але якби я чекала, поки в мене буде належна проникливість, чи не було б надто пізно? Чи не було б тоді ще більш негативного впливу на євангельську роботу? Саме тоді я зрозуміла, як нам важливо шукати істину, коли ми розгублені та стикаємося з труднощами. Бути відданим справі захисту церковної роботи дійсно важливо.

Щоб захистити себе, я й далі відкладала доповідь про проблеми Ван Хуа, і це серйозно зашкодило євангельській роботі. Я неймовірно розкаювалася. Згодом я прочитала про те, як Бог викриває антихристів. «Як проявляються егоїзм і мерзенність антихристів? У всьому, що є корисним для їхнього статусу чи їхньої репутації, вони докладають зусиль, щоб робити або говорити все необхідне, і охоче переносять будь-які страждання. Але, коли мова йде про роботу, організовану Божим домом, або коли це стосується роботи, яка сприяє життєвому зростанню обраних Богом людей, таку роботу вони повністю ігнорують. Навіть коли злі люди переривають, заважають і коять усіляке зло, серйозно впливаючи на роботу церкви, такі люди залишаються безпристрасними й байдужими, ніби це їх ніяк не стосується. І якщо хтось виявляє лихі вчинки злої людини й повідомляє про них, такі люди кажуть, що нічого не бачили, і прикидаються необізнаними» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Екскурс четвертий. Узагальнення моральних якостей антихристів і їхнього характеру-сутності (частина перша)). «Деякі люди не розуміють багатьох істин. Вони не розуміють принципів ні в чому, що роблять, і коли вони стикаються з проблемами, то не знають, як правильно з ними впоратися. Як у цій ситуації їм слід практикувати? Найнижчий стандарт полягає в тому, щоб діяти по совісті, – це основа. Як слід діяти по совісті? Дій щиро й будь гідним Божої доброти, того, що Бог дав тобі це життя, і цієї Богом даної можливості досягти спасіння. Чи так чинити – значить діяти по совісті? Щойно ти виконаєш цей мінімальний стандарт, ти здобудеш захист і не робитимеш гірких помилок. Тоді ти не робитимеш так легко те, що виявляє непокору Богові, не ухилятимешся від своїх зобов’язань і твої недбалі дії будуть менш вірогідними. Ти також не будеш настільки схильним будувати підступи заради власного становища, слави, вигоди й майбутнього. Ось яку роль відіграє сумління. Сумління й розважливість мають бути складниками людської сутності особи. Вони одночасно є найістотнішими й найважливішими. Якою є людина, якій бракує сумління і в якої немає розважливості нормальної людської сутності? Загалом, це та людина, якій бракує людської сутності, людина, що має вкрай погану людську сутність. Якщо поглянути на деталі, то які прояви втраченої людської сутності демонструє ця людина? Спробуй проаналізувати, які характеристики притаманні таким людям і які специфічні прояви вони мають. (Вони егоїстичні й низькі.) Егоїстичні й низькі люди недбалі у своїх діях і тримаються осторонь від усього, що не стосується їх особисто. Вони не думають про інтереси Божого дому й неуважні до Божих намірів. Вони не беруть на себе жодної ноші й не мають почуття відповідальності, коли йдеться про виконання їхніх обов’язків або свідчення про Бога. … Деякі люди не беруть на себе жодної відповідальності, хай би який обов’язок вони виконували. Вони не роблять своєчасних доповідей про виявлені проблеми тим, хто над ними. Коли вони бачать, як люди спричиняють завади й переривання, вони закривають на це очі. Коли вони бачать, як злі люди коять зло, вони не намагаються зупинити їх. Вони взагалі не захищають інтереси дому Божого та нітрохи не зважають на те, чим є їхній обов’язок і їхня відповідальність. Коли такі люди виконують свої обов’язки, вони не виконують жодної реальної роботи й упиваються комфортом; вони безвідмовні люди, вони говорять і діють лише заради власного марнославства, обличчя, статусу й інтересів і готові витрачати якісь зусилля й енергію лише на речі, які приносять їм користь» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). Читаючи Божі слова, я усвідомила, що виконуючи наші обов’язки, ми стикаємося з проблемами, які не розуміємо або не знаємо, як вирішити, але ті, хто має людську сутність, з чистою совістю захищають інтереси церкви. Ті, хто не має совісті та розуму, зважають тільки на власну гідність, статус та особисті інтереси. Вони не доповідають про проблеми, які спостерігають, вони неймовірно себелюбні. Я була саме такою. Задля збереження свого статусу й репутації, а також заради майбутніх перспектив я зволікала з доповіддю про те, як Ван Хуа зриває роботу церкви. Я жила, керуючись отрутою сатанинських законів, як-от «Розсудливі люди вміють себе захистити та просто намагаються уникати помилок» чи «Коли знаєш, що щось не так, краще говорити менше». Я боялася, що якщо доповім про Ван Хуа, то зазнаю утисків або мене замінять, тому придумувала начебто слушні виправдання, як-от «Усі розбещені», «Можливо, вона просто в поганому стані» та «Я доповім про цю проблему, коли матиму краще розуміння». Ці виправдання можуть здатися правильними, але насправді я просто намагалася захистити себе й уникнути відповідальності. Я дбала лише про свою репутацію та перспективи на майбутнє й не брала до уваги роботу церкви. Я була себелюбною та позбавленою людяності. Насправді якусала руку, яка мене годувала! Я втратила роботу Святого Духа й провалилася в темряву. У цьому була Божа праведність.

Пізніше я проаналізувала своє зволікання з доповіддю про проблеми Ван Хуа, іншим аспектом цього було те, що я не мала проникливості щодо неї. Завдяки одкровенню Божих слів я отримала проникливість та розуміння поведінки Ван Хуа. Бог говорить: «Один із методів, якими люди звеличують себе та свідчать про себе, – це хизуватися самим і принижувати інших. Вони також маскуються та виставляють себе у вигідному світлі, приховуючи від людей свої слабкості, недоліки, вади й показуючи іншим тільки свій блиск. Коли такі люди впадають у негатив, вони навіть не наважуються сказати про це іншим, і їм бракує сміливості відкритися та побесідувати з ними. Зробивши щось неправильне, вони щосили приховують це та замітають сліди. Такі люди ніколи не згадують про шкоду, яку заподіяли роботі церкви, виконуючи свій обов’язок. Проте, зробивши якийсь незначний внесок або досягши невеликого успіху, вони поспішають цим похвалитися. Вони відчайдушно хочуть показати всьому світу, які вони здібні, який високий їхній духовний рівень, які вони виняткові та наскільки вони кращі за звичайних людей. Хіба це не способи звеличувати себе та свідчити про себе? Чи є самозвеличення та свідчення про себе вчинком людини, яка має совість і розум? Ні, не є. Отже, коли люди так чинять, який характер зазвичай у цьому виявляється? Зарозумілість. Це один із головних виявлених характерів; услід за нею йде лукавість, яка передбачає вжиття всіх можливих заходів задля того, щоб змусити інших ставитися до людини з великою повагою. Слова такої людини абсолютно неспростовні, і за ними явно криються мотиви й підступи, ця людина хизується, проте хоче приховати цей факт. Як наслідок, її слова змушують людей вважати, що вона краща за інших, що ніхто їй не рівня, що всі інші гірші за неї. І хіба цей результат досягається не підступними засобами? Який характер криється за такими засобами? І чи є в цьому будь-які елементи нечестя? (Є.) Це один із видів нечестивих характерів. Можна побачити, що використовувані нею засоби скеровуються лукавим характером, – тож чому Я кажу, що цей характер нечестивий? Як це стосується нечестя? Як ви думаєте: чи можуть такі люди відкрито говорити про свої цілі щодо самозвеличення та свідчення про себе? Не можуть. Але в глибині їхніх сердець завжди є бажання, і те, що вони говорять і роблять, сприяє реалізації цього бажання, а цілі й мотивації їхніх слів і вчинків зберігаються у великій таємниці. Вони, наприклад, готові вдатися до введення в оману або якоїсь сумнівної тактики задля досягнення цих цілей. Хіба така скритність не підступна за своєю природою? Хіба таку підступність не можна назвати нечестивою? (Можна.) Її дійсно можна назвати нечестивою, і вона глибша за лукавість. Вони застосовують для досягнення своїх цілей певні способи та методи. Такий характер – це лукавість. Однак амбіція та жага глибоко в їхніх серцях – постійне бажання того, щоб люди слідували за ними, дивилися на них знизу вгору та поклонялися їм, – часто скеровує їх до того, щоб звеличувати себе та свідчити про себе, щоб робити це безсоромно й безсовісно. Що це за характер? Це вже доходить до ступеня нечестя» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Завдяки Божим словам я побачила, що в антихристів гордовитий характер. Вони використовують всілякі методи, щоб звеличувати себе, змушуючи людей поступово й мимоволі захоплюватися ними сильніше за всіх інших, щоб досягти своєї мети – контролювати людей. Божі слова допомогли мені отримати певну проникливість щодо методів і намірів Ван Хуа. Зі свого досвіду з нею я пригадую, що вона часто хизувалася тим, як справляється з роботою, як її хвалить вище керівництво, і з того складалось враження, ніби вона надавала велике значення входженню в життя, а також можливості бути тою, хто шукає істину. До того ж вона любила хизуватися своїми талантами, стверджуючи, що пише листи невимушеною мовою та рідко потребує редагування. Це змушувало інших почуватися нижчими за неї й негідними. Вона використовувала всілякі методи, щоб повихвалятися, але ніколи не викривала власну розбещеність. Вона навіть брехала про факти про себе, виставляючи себе у вигідному світлі, щоб ніхто не міг побачити її слабкості або підступні наміри. Насправді вище керівництво неодноразово розбиралося з нею через те, що вона не вибирала людей відповідно до принципів і, виконуючи свої обов’язки, діяла безрозсудно, але вона ніколи не розповідала про це. Вона говорила лише про те, як її хвалили вищі керівники, і показувала людям тільки найпрезентабельніші свої сторони. Замість відвідування церкви вона часто залишалася вдома та стверджувала, що оснащується істиною, щоб мати можливість краще вирішувати проблеми людей, хоча насправді вона просто насолоджувалася своїм статусом. Вона явно не виконувала жодної практичної роботи та не вирішувала жодних наявних проблем у євангельській роботі, але поширювала хибну думку, що, вирішуючи проблеми в євангельській роботі під час зібрань, люди зосереджені на роботі, а не входженні в життя. Вона також нападала на інших і принижувала їх, характеризуючи практичну роботу інших людей як дитячу забавку. Вона сіяла розбрат, руйнувала відносини між братами та сестрами, знесилюючи їх, і при цьому стверджувала, що була чесною та відвертою. … Усі дії Ван Хуа були зловісними та хитрими. Якби не Боже викриття, було б легко пошитись у дурні, захопившись нею. Усвідомивши це, я нарешті прийшла до тями й досягла певної проникливості щодо антихристової сутності Ван Хуа.

Після роздумів я зрозуміла, що ще одна причина, через яку мені бракувало проникливості щодо неї, полягала в тому, що я не могла розрізнити прояв розбещеності від розбещеної природи. Пізніше я знайшла деякі Божі слова: «Усі розбещені сатаною люди мають зіпсовані характери. У деяких тільки й є, що зіпсовані характери, а інші відрізняються: вони мають не лише зіпсовані сатанинські характери, а й надзвичайно злостиву природу. Мало того, що їхні слова і вчинки виявляють їхні зіпсовані сатанинські характери, ці люди, крім того, є справжніми дияволами й сатанами» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). «Як Бог визначає антихристів? Вони ненавидять істину й вороже ставляться до Бога. Вони – вороги Бога. Вороже ставлення до істини, ненависть до Бога, ненависть до всього позитивного – це не миттєва слабкість і невігластво звичайних людей, і це не швидкоплинний випадок хибних думок, помилкових поглядів або абсурдного розуміння, несумісного з істиною. Проблема не в цьому. Вони – антихристи, вороги Бога, і їхня роль полягає в ненависті до всього позитивного, ненависті до всіх істин, ненависті й ворожості до Бога. А як Бог ставиться до такої ролі? Він не спасе їх! Ці люди зневажають істину й ненавидять її; у них – природа й сутність антихриста. Ви це розумієте? Тут викривається зло, недоброзичливість і ненависть до істини. Це – найжахливіші сатанинські характери з усіх розбещених характерів, найбільш архетипні та суттєві риси сатани; це не ті розбещені характери, що виявляються у звичайному зіпсованому людстві. Антихристи – це сила, яке вороже ставиться до Бога. Вони схильні порушувати життя церкви й намагаються контролювати її, і вони здатні підривати й переривати Божий план управління. Це не те, що роблять звичайні люди із зіпсованим характером; так чинять тільки антихристи. Ви не повинні ставитися до цього легковажно» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт шостий). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що всі, хто розбещений сатаною, мають розбещений характер, але деякі з них мають людську сутність, совість і розум і здатні сприйняти істину. Якщо вони, виконуючи свій обов’язок, припускаються помилок, і їх викривають та виправляють, вони хоча й можуть відчувати сором, чинити опір і вигороджувати себе, але згодом, аналізуючи себе, вони починають зневажати свою розбещену природу й порочні методи, усвідомлюють, що перешкоджали роботі церкви, відчувають жаль, здатні відчути зневагу до себе, покаятися й досягти перетворення. Однак деякі не тільки мають розбещений сатанинський характер, але й злостиву природу, вони не сприймають істину й навіть зневажають її. Скільки б зла вони не робили, скільки б шкоди не завдавали церковній роботі, вони анітрохи не страждають і зовсім не аналізують себе. Вони не відчувають ані крихти провини. Скільки б із ними не розбиралися, вони ніколи не визнають своїх помилок і ніколи не сприймуть фактів. Вони зневажають те, як Бог розбирається з ними, обтинає, судить та карає їх. Виходячи з їхнього ставлення до істини та всього позитивного, вони відверто вороже налаштовані відносно Бога, вони Його закляті вороги. Згадуючи поведінку Ван Хуа, можна сказати, що вона вочевидь не займалася практичною роботою, була впертою і гордовитою та перешкоджала євангельській роботі. Коли інші керівники викрили її та розібралися з нею, вона не тільки не погоджувалася з їх словами, але й наводила необґрунтовані аргументи, перекладала провину на інших і отак зірвала ціле зібрання. Коли я попередила її, що вона засуджує інших та сіє розбрат між братами й сестрами, вона з цим не погодилася й перевернула все з ніг на голову, засудивши мене. Вона завжди говорила про необхідність зосередитися на входженні в життя, змушуючи людей думати, що вона шукає істину, але насправді вона відчувала огиду та супротив до робочих домовленостей Божого дому й до Його волі. Коли її викрили і з нею розібралися, вона не підкорилася й навіть відчувала образу та огиду. Хай би скільки помилок вона зробила або як сильно зашкодила роботі церкви, вона ніколи не визнавала цього, ніколи не відчувала ніякого жалю й була повністю позбавлена совісті. Вона думала тільки про себе, і якби ви сказали щось, що загрожувало її статусу, вона б розсердилася й напала у відповідь. Вона ніколи не сприймала істину чи щось позитивне, і до кожного, хто давав їй якісь поради, вона ставилася, як до заклятого ворога. Вона напала б на кожного, хто б намагався її викрити. Враховуючи, що вона дійсно ненавиділа істину, зневажала тих, хто практикував істину й ненавиділа тих, хто викривав її з, чи не сприймала вона Бога як свого ворога? Як сказано в Божих словах: «Це не миттєва слабкість і невігластво звичайних людей, і це не швидкоплинний випадок хибних думок, помилкових поглядів або абсурдного розуміння, несумісного з істиною. Проблема не в цьому. Вони – антихристи, вороги Бога, і їхня роль полягає в ненависті до всього позитивного, ненависті до всіх істин, ненависті й ворожості до Бога» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт шостий). Після того, як Ван Хуа замінили, вона все ще не відступалася й не визнавала свого лиходійства. Вона навіть казала: «Я роблю все перед Богом, і мені байдуже, що думають інші». Було не схоже, що вона кається чи аналізує себе. У неї була злостива природа, що ненавидить істину – хіба не так само поводиться класичний антихрист? Такі люди будуть тільки перешкоджати роботі церкви та зривати її.

Пізніше більшість братів і сестер проголосували за вигнання Ван Хуа з церкви. Замінюючи її, ми вели євангельську роботу, засновану на робочих домовленостях, і незабаром євангельська робота помітно покращилася. Тоді я відчувала себе ще більш зобов’язаною та зневажала себе за те, що була такою себелюбною, дбала лише про себе, не охороняла церковну роботу й дозволяла антихристу чинити зло та зривати євангельську роботу церкви. Я присяглася собі, що в майбутньому, побачивши, як хтось зриває роботу церкви, я практикуватиму істину й захищатиму роботу церкви. Яким би високим не був їхній статус, скільки б роботи вони не виконали, як би переконливо вони не розповідали про вчення, доки вони зривають роботу церкви, я буду відстоювати принципи істини. Навіть якщо інші називатимуть мене гордовитою або засуджуватимуть як лиходійку чи антихриста, я захищатиму роботу церкви. Навіть якщо я не зовсім розумітиму ситуацію, я доповідатиму вищому керівництву про те, що бачила. Я помолилася Богу й сказала, що якщо я не захищатиму роботу церкви, я готова бути дисциплінованою Богом.

Через кілька місяців хтось доповів, що керівниця на ім’я Лі На з іншої церкви не виконувала практичної роботи, не звільнила неправдивих керівників і працівників і навіть використовувала лиходіїв. Лі На була гордовитою та схильною хизуватися, і всі інші брати й сестри захоплювалися нею. Співробітники вказували їй на її проблеми, але вона не слухала. До того ж вона засуджувала вище керівництво, що призвело до того, що її співробітники почали упереджено ставитися до них. Коли вище керівництво посилало когось, щоб виконати роботу, вона піддавала його критиці. Вона не тільки не співпрацювала, але й засуджувала та саботувала роботу, кажучи, що людина, яку послали керівники, не здатна вирішити проблеми, а це означало, що робота не виконувалася. Почувши все це, я зрозуміла, що ця людина, мабуть, є антихристом, тому я обговорила зі співробітниками її заміну. Однак коли я дізналася, що Лі На – це молодша сестра моєї напарниці, я завагалася. Якщо я звільню Лі На, що подумає про мене моя напарниця? Чи не скаже вона, що я мала зуб на Лі На? Я перебирала в голові варіанти, відчувала внутрішні протиріччя й не знала, що робити. Саме тоді я зрозуміла, що стан мого розуму був неправильний, я знову захищала власні інтереси. Я згадала, що минулого разу я була занадто стурбована власним захистом, вчасно не викрила антихриста й серйозно зашкодила роботі церкви – цього я ніколи не змогла б виправити. Не можна було знову захищати власні інтереси, я мала практикувати істину й захищати роботу церкви. Хай там що подумають про мене, я мала виконувати Божу волю. Отже ми разом зі співробітниками замінили Лі На відповідно до принципів. Подальші розслідування виявили, що Лі На постійно звеличувала себе, щоб заманити в пастку інших, контролювати церкву й встановити власне царство. Вона була антихристом. Більшість людей у церкві проголосували за її вигнання. Я відчула на власному досвіді, як зречення від плоті та діяльність згідно з принципами принесли мені спокій, задоволеність і радість. Також я усвідомила, що тільки практикуючи істину, ми можемо зганьбити сатану. Дякую Богу за Його провід.