Крістіна, Філіппіни

У серпні 2021 року я почала навчатися поливу новонавернених. Оскільки я мала не надто гарну англійську вимову, мені було страшно, що коли я спілкуватимуся з новачками, вони дивитимуться на мене з презирством, тому зазвичай я спілкувалася з ними тільки за допомогою текстових повідомлень. Однак продовження спілкування у такий спосіб позначалося на поступі поливу. На якомусь із зібрань одна сестра розповіла, що її англійська не дуже добра, але вона хоче мати змогу усно спілкуватися з новачками та вчасно розв’язувати їхні різноманітні переконання та труднощі, тому як допоміжний засіб вона використовує програму-перекладач. У такий спосіб вона могла за максимумом спілкуватися з ними в усній формі. Мені стало соромно, коли я порівняла її ставлення до виконання обов’язків із моїм власним. Хоча ця сестра не дуже добре говорила англійською, вона все ж таки змогла знайти спосіб усного спілкування з новачками. Моя єдина проблема полягала в тому, що в мене була погана вимова. У повсякденній бесіді я говорила нормально, але боялася, що новачки скажуть, що моя англійська мова погана, і тому не хотіла спілкуватися з ними усно. Це безпосередньо впливало на результати мого поливу. Новонавернених, які приймали Божу роботу останніх днів, ставало дедалі більше, тож нам потрібно було активізувати роботу поливу й допомогти їм якомога швидше утвердитися на істинному шляху. Але я думала тільки про власну репутацію та статус, а не про те, як вчасно поливати новачків. Я абсолютно не зважала на Божу волю! Тому я промовила молитву, готова покластися на Бога та спробувати спілкуватися з новачками усно. Після цього я почала вправлятися в розмовній англійській, починаючи з новачків, яких уже знала. Через деякий час я перестала боятися усних розмов. Пам’ятаю, одного разу я розмовляла з новонаверненим, і не тільки змогла вільно висловити свої думки, а й вирішила його проблему. У це важко повірити – я ніколи б не подумала, що одна-єдина усна бесіда може бути ефективнішою, ніж кілька днів обміну текстовими повідомленнями.

До церкви приєднувалося дедалі більше нових членів, і керівник призначив нас із сестрою Мевіс відповідальними за полив. Коли я почула про це розпорядження, то була дуже здивована. Я щойно почала практикувати полив новачків, все ще не розуміла багатьох істин щодо Божої роботи, а мій рівень англійської був посереднім. Як я могла взяти на себе таку відповідальність? Мевіс займалася поливом новачків довше за мене, тому вона з усякого погляду мала більше досвіду. Вона також дуже непогано розмовляла англійською. Якщо я працюватиму в парі з нею, враховуючи мої реальні можливості, чи не виявиться правда, щойно я відкрию рота? Сестра Мевіс може сказати, що я спілкуюся про істину незрозуміло, що я не підходжу для цієї роботи. Якраз коли я тривожилася через це, Мевіс прийшла обговорити зі мною нашу роботу та запитала, як у мене справи з англійською. Не замислюючись, я відповіла: «Моя англійська нікуди не годиться. Я розумію її, але не дуже добре говорю. З письмовою ж мовою у мене все гаразд». Вона відповіла: «Тоді ти можеш відповідати за організацію зібрань для новонавернених, а я візьму на себе спілкування з ними. Ми зможемо працювати разом». Почувши ці слова Мевіс, я подумала, що моя погана англійська є чудовим виправданням, і що на зібраннях мені не доведеться нічого говорити. Поки я мовчатиму, ніхто не побачить моїх помилок і недоліків. Потім, коли Мевіс займатиметься поливом новачків, я зможу бути присутньою, слухатиму та вчитимуся, а через деякий час, коли освоюся, зможу спілкуватися з ними усно. Так вони нічого не дізнаються.

Першого разу, коли ми з Мевіс разом займалися поливом новачків, я помітила, що вона вільно спілкується з ними англійською, я ж, окрім «Hello!», не наважилася сказати нічого. Ми домовилися, що після закінчення зборів я поговорю з новонаверненими, щоб зрозуміти їхні проблеми й постаратися їх якомога швидше розв’язати, але я відчувала нехіть. Під час першого спілкування з Мевіс вони побачили, наскільки добре вона розмовляє англійською, і що вона може ясно бесідувати про істину. Якщо вони поговорять після цього зі мною й почують, як я затинаюся на кожнім слові, то зрозуміють, наскільки великою є відмінність. Що ж вони тоді подумають про мене? Я думала про це знову і знову й вирішила продовжувати спілкуватися текстовими повідомленнями. Після цього, крім усного спілкування з кількома новачками, з якими я була досить добре знайома, моє спілкування з іншими обмежилося текстовими повідомленнями. Однак цей спосіб спілкування був повільніший. Досить часто я надсилала новачкам повідомлення, але адресатів не було в мережі, а коли вони зрештою відповідали, я цього не помічала. Деякі питання, які можна було розв’язати в усній бесіді протягом кількох хвилин, за допомогою текстових повідомлень не завжди розв’язувались і за кілька днів. Тільки коли ми проаналізували виконану роботу, я побачила, що майже половина новонавернених, за яких я відповідала, не відвідувала зібрання як слід. Мене це приголомшило. Як таке могло статися? Мевіс запитала: «Чому ти постійно посилаєш повідомлення новачкам? Чому ти ніколи не говориш із ними безпосередньо?» Я щось пробурмотіла, не бажаючи зізнаватися. Я знала, що якби поговорила з людьми безпосередньо, розв’язуючи їхні проблеми та труднощі, то деякі з них почали б регулярно відвідувати зібрання. Але я боялася показати свої слабкості й покладалася на текстові повідомлення – і саме це призводило до таких наслідків.

Тієї ночі я крутилася в ліжку й ніяк не могла заснути. Що більше я думала про це, то гірше почувалася. Якщо не розібратися з плутаниною й різноманітними уявленнями новонавернених одразу, вони можуть відступити від віри в будь-який момент. Це серйозне порушення обов’язку! Чому я наполягала на текстових повідомленнях там, де все можна вирішити за три хвилини розмови? Річ була не в тому, що я не можу говорити англійською. Ще недавно я могла спілкуватися усно, то чому ж я більше цього не роблю? Коли я думала про те, що деякі новачки не відвідують зібрання регулярно, тому що я не поливала їх як слід, мені просто хотілося себе стусонути. Я була така засмучена, що молилася Богові, просячи Його допомогти мені розібратися в собі. Потім я прочитала такий уривок із Божих слів: «Люди самі по собі є створеними істотами. Чи можуть створені істоти досягти всемогутності? Чи можуть вони досягти досконалості та бездоганності? Чи можуть вони досягти майстерності в усьому, зрозуміти все, бачити все наскрізь і бути на все здатними? Ні, не можуть. Однак у людях є розбещені характери та фатальна слабкість: щойно люди опановують якусь навичку чи професію, то починають думати, що вони здібні, що мають статус і цінність, що вони професіонали. Якими б невинятковими вони не були, усі вони хочуть подати себе як якусь відому чи виняткову особу, зробити із себе якусь незначну знаменитість і домогтися того, щоб інші люди вважали їх досконалими й бездоганними, позбавленими жодної вади; вони хочуть стати в чужих очах відомими, впливовими, могутніми або якимись великими діячами, здатними на все та спроможними зробити що завгодно. Людям здається, що коли вони звернуться по допомогу до інших, то виглядатимуть нездібними, слабкими, неповноцінними, а інші дивитимуться на них зверхньо. Тому люди постійно хочуть щось із себе вдавати. У декого просиш щось зробити, і він каже, що вміє, а насправді не вміє цього робити. Потім він потайки шукає, як це зробити, і пробує навчитися, але після кількох днів навчання так і не розуміє, як виконувати це завдання. Коли в нього питаєш, як просувається робота, така людина відповідає: “Скоро все буде готово!”. Але в глибині душі вона думає: “Завдання ще не зроблено, я не знаю й уявлення не маю, що робити! Мені не можна випускати кота з мішка, я мушу й надалі вдавати, ніби знаю, що роблю; не можна дати людям побачити мої недоліки й невігластво, не можна, щоб вони почали дивитися на мене зверхньо!”. Що це за проблема? Це справжнє пекло спроб зберегти обличчя за будь-яку ціну. Що це за характер? Пиха таких людей не має меж, вони втратили всякий розум. Вони не хочуть бути такими, як усі, – звичайними людьми, нормальними людьми, – а хочуть бути надлюдьми, винятковими особами, якимись крутеликами. Це така величезна проблема! Що ж до слабкостей, недоліків, невігластва, дурості, браку розуміння в межах нормальної людської сутності, то вони все це загорнуть, не дадуть іншим людям нічого побачити й маскуватимуться далі. … хіба такі люди не живуть, витаючи в хмарах? Хіба вони не марять? Вони не знають, хто вони самі, і не знають, як жити нормальною людською сутністю. Вони жодного разу не діяли як практичні люди. Якщо ти проводиш свої дні, витаючи в хмарах і роблячи справи абияк, без зв’язку з реальністю, постійно живучи за власною уявою, то це біда. Шлях у житті, який ти обираєш, неправильний» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що прикидалася й маскувалася. Я боялася, що новонавернені дивитимуться на мене зневажливо, бо моя розмовна англійська була не надто гарна, тому я не наважувалася вступати з ними в розмову. Після того, як ми з Мевіс почали працювати разом, я побачила, що її англійська дуже добра, і її спілкування щодо істини було яснішим, ніж моє. Я турбувалася, що брати й сестри розчаруються в мені, якщо порівняють із нею, і боялася, що Мевіс усе про мене зрозуміє, тому я почала прикидатися ще більше. Коли Мевіс запитувала мене, як у мене справи з англійською, я навмисно відповідала, що погано, знаходячи привід, щоб не спілкуватися усно. Щоразу, коли ми разом займалися поливом, я мовчала. Я не виконувала свого обов’язку. Коли я займалася поливом новачків, я надсилала їм повідомлення замість того, щоб вести безпосередні бесіди, і через це чимало проблем новачків не вирішувалися так швидко, як слід, тому їхнє негативне ставлення зберігалося, і вони не відвідували зібрань. Я гальмувала роботу. Я завжди маскувалася, боячись, що мої слабкості розкриються. Я хотіла навчитися чогось за лаштунками, а потім повернутися та вразити всіх. Якою я була самовпевненою! Я не могла належним чином прийняти свої недоліки й вади, але хотіла здаватися видатною, не такою, як усі. Це точно відповідає тому, що відкрив Бог: «Вони не хочуть бути такими, як усі, – звичайними людьми, нормальними людьми, – а хочуть бути надлюдьми, винятковими особами, якимись крутеликами. Це така величезна проблема!» Мої навички володіння англійською були не дуже добрими, і я не мала великого досвіду в роботі поливу. Церква доручила мені полив новачків-іноземців, і це давало мені чудовий шанс попрактикуватися, який я мала цінувати. Але замість того, щоб добре виконувати свій обов’язок, я завжди хотіла приховувати свої недоліки та вдавати, що я можу все, щоб інші дивилися на мене з повагою й захоплювалися мною. Я не мала ні розуму, ні самосвідомості. Я знала, що маю перестати прикидатися й маскуватися. Неважливо, що думають інші, – я мала позбутися свого марнославства, щоб виконувати свій обов’язок і зобов’язання. Ось що я мала втілювати на практиці.

Я прочитала ще кілька уривків із Божих слів, які вказали мені шлях практики. Всемогутній Бог говорить: «З якою б проблемою ти не зіткнувся, ти маєш шукати істину, щоб вирішити її, і в жодному разі не маскуватися й не лицемірити перед іншими. Будь цілковито відкритим щодо усіх своїх недоліків, своїх вад, своїх хиб, свого розбещеного характеру та спілкуйся про них. Не тримай їх усередині себе. Навчитися розкриватися – це перший крок до входження в життя, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Коли ти її подолаєш, увійти в істину буде легко. Що означає цей крок? Він означає, що ти відкриваєш своє серце й показуєш усе, що в тебе є, добре чи погане, позитивне чи негативне; ти оголюєш справжнього себе перед іншими й перед Богом; ти нічого не ховаєш від Бога, нічого не приховуєш, нічого не маскуєш, будучи вільним від обману й хитрості, а також однаково відкритим і чесним з іншими людьми. У такий спосіб ти живеш у світлі, і не тільки Бог тебе уважно досліджуватиме, а й інші люди також зможуть бачити, що ти дієш принципово та з певним ступенем прозорості» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «В присутності Бога, незалежно від того, як ти маскуєшся, як ховаєшся або що собі вигадуєш, Бог має чітке уявлення про всі твої найщиріші думки й про те, що приховано в твоїх найглибших, найпотаємніших куточках; немає жодної людини, чиї приховані найпотаємніші речі могли б уникнути Божої пильної уваги» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Шість показників зростання життя). Розмірковуючи над Божими словами, я усвідомила, що для подолання мого зіпсованого характеру я маю насамперед навчитися відкриватися, перестати прикидатися та грати роль і винести на світло недоліки, вади та зіпсованість, які я в себе виявила. Я мала стати простою й чесною людиною перед своїми братами і сестрами та перед Богом. Тоді я змогла б розслабитися й вільно виконувати свій обов’язок. Розуміння цього дало мені впевненість і сміливість утілити істину на практиці, тож я розшукала керівника та Мевіс і відкрито розповіла їм про свій стан і розуміння. Вони не поставилися до мене презирливо, а терпляче спілкувалися зі мною, розповідаючи про свій досвід, щоб допомогти мені зрозуміти мою проблему. Коли після цього я займалася поливом новачків, мене більше не стримувало моє марнославство. Я стала приділяти більше уваги усному спілкуванню з ними, щоб швидше усунути їхнє сум’яття. Коли мені траплялося слово, якого я не знала або не могла вимовити, я брала словник чи використовувала програму-перекладач. Згодом моя розмовна англійська поліпшилася. Я відчула, що відкрито спілкуючись із братами та сестрами, не маскуючись і не прикидаючись, я можу усвідомити свою зіпсованість і недоліки та швидко виправити свій поганий стан. Як каже Бог, «Навчитися розкриватися – це перший крок до входження в життя, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Коли ти її подолаєш, увійти в істину буде легко» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Я подумала, що, пройшовши через усе це, я стала здатною відкритися та змінитися. Однак згодом на мене чекало нове викриття в іншій ситуації.

Одного разу кілька новонавернених захотіли поділитися Євангелієм із членами своїх родин і друзями, тож ми з керівницею групи пояснили їм, як це зробити. Я щойно закінчила представлятися, як одна із новонавернених сказала, що не розуміє, що я кажу. Керівниця поспішила допомогти, сказавши, що моя англійська вимова не дуже добра, а потім почала говорити з новачками. Я почувалася чужою, слухаючи їхню вільну розмову, – я відчула, що червонію. Мені було дуже ніяково. Спочатку я хотіла, щоб керівниця групи мала можливість повчитися в мене й отримати певну практику, та я навіть не змогла правильно представитися – що про мене подумають керівниця групи і новачки? Що як вони вирішать, що моя англійська жахлива й тому я, напевно, некомпетентна і в роботі? Хто буде слухати мене після цього, коли я буду перевіряти їх? Ці думки дуже пригнічували мене, я почувалась повною невдахою. Того разу керівниця церкви також була учасником групи. Я боялася, що вона зайде в Інтернет, побачить, що відбувається, подумає, що в мене погана англійська, що я не справляюся з роботою, і звільнить мене. Я не хотіла, щоб мене розкрили, тому знову почала приховувати свої недоліки, спілкуватися не усно, а за допомогою текстових повідомлень, і перетворювати групові обговорення на особисті чати один на один. Через деякий час я почала почуватися дуже змученою. Я боялася, що всі дізнаються про мою погану вимову й дивитимуться на мене з презирством. У такому стані я жила щодня й не мала ні часу, ні сил думати про те, як належним чином виконувати свій обов’язок. У моєму серці густішала темрява, і я зовсім не відчувала Божого керівництва. Я також не знала напрямку у виконанні мого обов’язку. Я розуміла, що це небезпечна ситуація, але нічого не могла з цим зробити. Тоді я помолилась у своєму серці, просячи Бога вивести мене із цього стану.

Одного разу я подивилася відеосвідчення під назвою «Що криється за маскою», і деякі з Божих слів, які там прозвучали, справили на мене глибоке враження. Всемогутній Бог говорить: «Що це за характер, коли люди завжди прикидаються, завжди вибілюють себе, завжди хизуються й намагаються показати себе з кращого боку, щоб інші думали про них добре й не бачили їхніх вад чи недоліків? Це зарозумілість, вдавання, лицемірство, це характер сатани, це щось зле. Подивімося для прикладу на представників сатанинського режиму: скільки б вони не билися, не ворогували й не чинили таємних убивств, нікому не дозволено доносити на них або викривати їх. Вони бояться, що люди побачать їхнє демонічне обличчя, і роблять усе можливе, щоб приховати його. На публіці вони роблять усе можливе, аби вибілити себе, кажучи, як сильно вони люблять народ, які вони великі, славні й непогрішні. Такою є природа сатани. Найпомітніші риси сатанинської природи – хитрощі та брехня. Яка мета цих хитрощів та брехні? Обдурити людей, перешкодити їм побачити їхню суть і справжнє обличчя, і в такий спосіб продовжити час свого правління. Звичайним людям може не вистачати такої влади та статусу, але вони теж хочуть, щоб інші ставилися до них прихильно, щоб люди високо цінували їх та підносили їх у своїх серцях. Це прояв розбещеного характеру, і якщо люди не розуміють істину, вони не здатні це усвідомити. … Припускатися помилок чи прикидатися – що із цього стосується характеру? Маскування – це питання характеру, воно пов’язане з розбещеним характером, злом і підступністю; воно особливо зневажається Богом. … Якщо ж ти не намагатимешся прикидатися чи виправдовуватися, якщо ти зможеш визнати свої помилки, усі скажуть, що ти чесний і мудрий. А що робить тебе мудрим? Усі помиляються. У всіх є недоліки та вади. І, власне, усі мають однаковий розбещений характер. Не думай, що ти благородніший, досконаліший і добріший за інших; це абсолютно нерозумно. Коли ти зрозумієш розбещений людський характер та сутність і справжнє обличчя людської розбещеності, ти більше не намагатимешся приховати свої власні помилки й не використовуватимеш помилки інших людей проти них – ти зможеш правильно протистояти обом випадкам. Тільки тоді ти станеш проникливим і не робитимеш дурниць, і це зробить тебе мудрим. Ті, кому бракує мудрості, дурні люди, і вони завжди зациклюються на своїх дрібних помилках, а за лаштунками вони підлі. Огидно бути свідком такого. Насправді те, що ти робиш, одразу стає очевидним для інших людей, але ти все одно продовжуєш привселюдно ламати комедію. Для інших це виглядає як клоунська вистава. Хіба це не безглуздо? Так і є. У дурних людей зовсім немає мудрості. Хоч би скільки проповідей вони не слухали, вони все одно не розуміють істину й не бачать речі такими, якими вони є насправді. Вони завжди зарозумілі й думають, що відрізняються від усіх інших і більше заслуговують на повагу; це зарозумілість та самовдоволення, це дурість. Дурні не мають духовного розуміння, чи не так? Питання, в яких ти виявляєш дурість і відсутність мудрості, – це питання, в яких ти не маєш духовного розуміння й не здатен легко зрозуміти істину. Такою є реальність» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Я трохи поміркувала над Божими словами, і вони стали для мене справжнім потрясінням. Створювати видимість і робити помилку – це різні речі за своєю природою. Моя англійська була не дуже доброю, тому, коли я робила помилку, я могла вчитися та практикуватися. Але я завжди маскувалася, щоб інші не могли побачити моєї справжньої сутності. За цим крився мій зіпсований характер – зарозумілість, лукавство та зло. Це огидно та вкрай неприємно для Бога. Я продовжувала практикуватися у виконанні цього обов’язку, тому помилки, упущення та прояви зіпсованості були неминучими. Це не було чимось ганебним, і вирішувалося шляхом пошуку істини. Але відтоді, як я взяла на себе відповідальність за роботу поливу, я поставила себе у становище керівника, думаючи, що маю бути кращою, ніж звичайна людина, інакше новачки дивитимуться на мене з презирством. Коли новонавернена сказала, що не розуміє, що я кажу, я вирішила, що мої недоліки розкрито, а мій імідж зіпсовано, і що новонавернені дивитимуться на мене з презирством і не слухатимуть. Ще більше мене турбувало, що керівниця побачить, чого мені бракує, вирішить, що я не здатна впоратися з роботою, і звільнить мене. Я думала про те, як приховати свої недоліки, щоб захистити свій статус та імідж – доходило аж до того, що я гальмувала роботу церкви. Я замінила усне спілкування письмовим, використовувала особисті чати замість групових зібрань для обговорення роботи, що затримувало нашу роботу поливу. Я зайняла оборонну позицію й дедалі більше віддалялася від Бога. Все це було надзвичайно підступним з мого боку! Читаючи ту частину Божих слів, які засуджують і викривають сатанинську природу, я здригалася від страху. Бог каже, що найяскравішим аспектом сатанинської природи є хитрість і обман, що це особливе зло. Великий червоний дракон дуже добре вміє прикидатися та обманювати. Він завжди говорить про свій «чудовий, славний і правильний» образ, щоб змусити людей поклонятися йому та слідувати за ним, і все це для того, щоб зміцнити свою диктатуру. Він робить усе, щоб приховати все те зло, яке він чинить за лаштунками, тим самим вводячи в оману й дурячи людей у всьому світі. Аналізуючи свою поведінку, я побачила, що створювала неправдивий образ, щоб в інших склалося про мене позитивне уявлення, і люди бачили тільки мої гарні сторони. Я виявляла хитрий і лихий характер! Хіба це був не такий самий характер, як і у великого червоного дракона? Яка користь від того, щоб завойовувати повагу та захоплення інших людей, обманюючи та прикидаючись? Приховуючи свої недоліки й недосконалості, вдаючись до хитрощів, щоб ошукати Бога та інших людей, я не тільки не досягала жодного поступу, а й гальмувала роботу поливу новачків. Хіба це не дурість? Чимало новонавернених читало Божі слова та дізнавалося про Його волю спасти людство. Вони бачили, що катастрофи посилюються, а пандемія стає дедалі суворішою, і розуміли, що прийняття Божої роботи останніх днів – це єдиний шлях виживання для людей. Вони були готові ділитися Євангелієм зі своїми друзями та родичами, щоб ті постали перед Богом і отримали Боже спасіння. Але мене анітрохи не хвилювало їхнє входження в життя. Щоб підтримувати власне нікчемне марнославство, я не відповідала своєчасно на запитання братів і сестер щодо поширення Євангелія. Це завадило дуже багатьом людям дослідити істинний шлях і звернутися до Бога. Хіба це не робило мене перешкодою, каменем спотикання у євангельській роботі? Розмірковуючи над цим, я усвідомила, що жила згідно зі своїм зіпсованим характером, і хоча здавалося, що я виконую свій обов’язок, насправді я чинила опір Богові, гальмувала роботу церкви та завдавала шкоди братам і сестрам. Я ненавиділа себе, і в глибині душі мене нудило від самої себе. Я відчувала, що дуже багато заборгувала Богові та підвела своїх братів і сестер. Я помолилася Богу, що готова покаятися, що хочу неухильно дотримуватися істини та виконувати свій обов’язок.

Одного разу під час духовних молитов я прочитала такий уривок із Божих слів: «Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі. Навчитися бути відкритим під час спілкування – це перший крок до входження в життя. Далі тобі потрібно навчитися аналізувати свої думки й дії, щоб бачити, які з них неправильні і які не подобаються Богу, і тобі потрібно негайно змінити та виправити їх. У чому полягає мета їх виправлення? У тому, щоб прийняти та врахувати істину, відкидаючи те, що всередині тебе належить сатані, і замінюючи його істиною. Раніше ти робив усе за своїм хитрим характером, який є облудним і підступним; ти вважав, що нічого не можеш зробити без брехні. Тепер, коли ти розумієш істину й зневажаєш методи роботи сатани, ти більше не дієш у такий спосіб, ти дієш із умонастроєм чесності, чистоти й слухняності. Якщо ти нічого не приховуєш, якщо ти не надягаєш маску, не прикидаєшся, не фальшивиш, якщо ти відвертий перед братами й сестрами, не приховуєш свої найпотаємніші ідеї й помисли, але натомість дозволяєш іншим бачити твоє чесне ставлення, тоді істина поступово вкоріниться в тобі, вона цвістиме та приноситиме плоди, вона поволі даватиме результати. Якщо твоє серце стає дедалі чеснішим і дедалі більш орієнтованим на Бога, і якщо ти знаєш, що маєш захищати інтереси дому Божого, коли виконуєш свій обов’язок, і ти відчуваєш докори сумління, коли тобі не вдається захистити ці інтереси, тоді це доказ того, що істина діє в тобі й стала твоїм життям» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова вказали мені конкретний шлях практики. Я маю виконувати свій обов’язок із чистим, чесним серцем, і неважливо, наскільки великим чи малим є мій духовний стан, які мої недоліки та вади, – я не маю прикидатися. Я маю показувати всім своє справжнє «я» та відкриватися, навіть якщо роблю помилку. Жити в такий спосіб не виснажливо, і Бог це схвалює. Насправді мої проблеми та недоліки не зникнуть тільки тому, що я намагаюся їх приховати, тому я маю спокійно їх приймати, визнавати, чого мені бракує, і бути чесною людиною. Якщо я чогось не розумію, я маю ставити запитання й дізнаватися більше, щоб поступово вдосконалюватися у своїй роботі. Крім того, те, що керівниця призначила мене відповідальною, має бути для мене обов’язком, який я приймаю від Бога, а не якимось там статусом. Мені потрібно відкинути уявлення про себе як про начальника та поставити на перше місце обов’язок. Неважливо, що думають чи кажуть інші люди – я маю виправити свою мотивацію, знати своє місце й виконувати обов’язок створеної істоти.

Відтоді я притлумила свою гордість та активно прагнула усного спілкування з новачками, щоб допомогти їм розібратися з труднощами і проблемами, з якими вони стикалися під час виконання своїх обов’язків. Я також почала більше вправлятися в розмовній англійській і працювати над своєю вимовою, а коли стикалася з незрозумілими мені речами, запитувала інших братів і сестер та переймала їхні сильні сторони. Одного разу я брала участь в онлайн-зібранні з кількома новонаверненими. Коли ми почали вітати одне одного, я застрягла на імені однієї з них. Новонавернена кілька разів виправляла мою вимову. Я почувалася дещо ніяково та дивувалася, чому вона так серйозно до цього ставиться. Було б цілком достатнім виправити один раз, адже стільки людей слухають! Потім я згадала, що каже Бог: «Тобі не потрібно використовувати будь-які методи задля захисту своєї репутації, іміджу та статусу, а також не потрібно приховувати чи маскувати свої помилки. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити це, ти будеш дуже розслабленим, ти житимеш без кайданів або болю, і ти житимеш цілковито у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Я подумала: «Це правда – коли я помиляюся, я помиляюся. Чому я завжди маю приховувати це? Замість того щоб думати про свій обов’язок, я переймаюся марнославством, а з таким тягарем неможливо виконувати свій обов’язок належним чином». Тому я заспокоїлася й помолилася, просячи Бога спрямувати мене, щоб я притлумила свою гордість і зосередилася на обов’язку. Після молитви я більше не відчувала збентеження та скутості через свою неправильну вимову. Я попросила новонавернену допомогти мені виправити вимову. Через деякий час сестра, з якою я раніше спілкувалася, запитала: «Що ти зазвичай робиш для поліпшення англійської? Ти дуже добре спілкуєшся з новонаверненими. Ти дуже сильно просунулася вперед за ті кілька місяців, що ми з тобою не бачилися!» Почувши це, я була дуже зворушена – я знала, що це винятково завдяки Божому керівництву та благодаті. Що більше я маю такого досвіду, то більше переконуюся, що відкривати свій істинний стан, не маскуватися й неухильно виконувати свій обов’язок – це практика, яка дає спокій моєму серцю. Дякувати Богу!