Ван Цян, Китай

Я став християнином у 1991 році, а через кілька років почав проповідувати в церкві. 1995 року поліцейські з відділу політичної безпеки повітового бюро громадської безпеки схопили мене й вимагали розповісти, де я проповідую і хто мій лідер. Коли я не відповів, вони били мене руками й ногами та катували протягом чотирьох чи п’яти годин, унаслідок чого я весь був укритий чорними й синіми плямами. Потім вони помістили мене до повітового поліцейського ізолятора. Поліція й інші ув’язнені катували мене 42 дні, через що я опинився на межі смерті. Пізніше моя дружина скористалася певними зв’язками й заплатила штраф у розмірі майже 10 000 юанів, щоб мене звільнили. Я нічого не розумів. Як віруючі, що поширюють Євангеліє, ми настановляли людей слідувати вченню Господа, бути добрими людьми, бути терпимими й любити ближніх, як самих себе. Чому ж Комуністична партія так жорстоко переслідує нас? Пізніше, після набуття віри у Всемогутнього Бога, через одкровення Божих слів і особистий досвід я здобув здатність розпізнавати бісівську сутність КПК – ненависть до істини й протистояння Богові.

Одного разу в грудні 1999 року, коли ми з дружиною снідали, до нас додому ввірвалися троє співробітників поліції. Один із них був тим самим поліцейським, який раніше заарештовував мене за віру в Господа. Він кілька разів оглянув мене з ніг до голови й суворо сказав: «Про тебе надійшло повідомлення, що ти віриш у Всемогутнього Бога й проповідуєш Євангеліє. Ти так і не засвоїв уроку!» Після цього поліцейські обшукали все помешкання, перевернули догори дном буквально все. Це тривало близько години – вони залишили мій дім в абсолютному безладі, але не знайшли жодних книг чи матеріалів про віру. Потім вони посадили мене в машину й повезли до поліцейського відділку. Дорогою в мене в голові проносилися сцена за сценою того першого арешту й тортур. Мені було дуже страшно. Ці біси особливо сильно ненавидять віруючих, і я не знав, як вони будуть мене катувати. Я мовчки помолився Богу й згадав дещо, що Він сказав: «Кому б Я не дарував Свою славу, той буде свідчити про Мене й віддасть за Мене життя – це Я давно завчасно призначив» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?). Це правда – мій арешт того дня було дозволено Богом, і те, як я страждаю, житиму я чи вмру, – усе це перебуває в Божих руках. Я мав нести свідчення. Божі слова дали мені віру й силу, і я почувався спокійніше.

Спочатку мене відвезли до поліцейського відділку, щоб обшукати й допитати, але, бачачи, що я нічого не кажу, вони доправили мене до повітового бюро громадської безпеки. Там кілька поліцейських оточили мене, почали бити руками й ногами, а дехто з них застосував поліцейські кийки. Від ударів я впав на підлогу. З носа й рота в мене йшла кров, одяг був пошматований, а голова паморочилася. Я навіть не мав сил устати. Тоді головний поліцейський схопив мене за шию й сказав: «Якщо я не покажу тобі, що до чого, ти так і не дізнаєшся, з ким зв’язуєшся! Кажи! Хто твій лідер? Кому ти проповідував?» Я дуже нервувався. Якщо я не заговорю, вони точно битимуть мене далі, і якщо так ітиме, я можу стати інвалідом або й загинути. Я молився Богові у своєму серці, просячи Його захисту і керівництва. Потім я згадав такі слова Бога: «Якщо людина має думки сполошені та боязкі, то це тому, що сатана обдурив їх, він боїться, що ми перейдемо міст віри та увійдемо до Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Я усвідомив, що мої боязкість і страх походять від сатани, і хоч як лютують поліцейські, вони можуть лише мучити й катувати мою плоть, та не можуть торкнутися моєї душі. Навіть якби вони забили мене до смерті того дня, моя душа все одно перебувала б в руках Божих. Ця думка дала мені віру й силу: я не зраджу Бога й не продам своїх братів і сестер, навіть якщо це означатиме смерть. Я зціпив зуби й не сказав ні слова. Я не відповідав, коли вони запитували мене кілька разів; тоді вони повалили мене на землю, потім узяли поліцейського кийка й поклали його на бетонну підлогу; двоє поліцейських підняли мене й поставили колінами на цей кийок. Тиск на кістки гомілок викликав пронизливий біль, з очей у мене полилися сльози. Поліцейський кілька разів жорстоко потоптався мені по литках – було так боляче, що я закричав і впав на підлогу, згорнувшись клубком. Поліцейський закричав: «Встати!» Але я не міг змусити ноги рухатися – устати я не мав сил. Відчуваючи себе неймовірно нещасним, я звернувся до Бога з молитвою: «О Боже, я майже не можу більше цього терпіти, і я не знаю, як вони ще мене мучитимуть. Боже, я не хочу зраджувати Тебе – будь ласка, дай мені віри й сили». І тут я згадав такі Божі слова: «Чи приймали ви колись приготовлені для вас благословення? Чи прагнули ви коли-небудь даних вам обіцянок? Під проводом Мого світла ви вирветеся з мертвої хватки сил пітьми. Посеред пітьми ви не втратите провід світла. Ви станете панами всього сущого. Ви станете переможцями перед лицем сатани. Коли впаде країна великого червоного дракона, ви постанете посеред безлічі людей, як доказ Моєї перемоги. Ви стоятимете твердо й непохитно в краї Синім. Через зазнані страждання ви успадкуєте Мої благословення та променитиметеся Моїм світлом слави у всьому всесвіті» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 19). Божі слова підтримали мою віру й силу. Я мав правдиво покластися на Бога, а з керівництвом Його слів я зможу напевно здобути перемогу над сатаною й бути непохитним у своєму свідченні. Після шести чи семи годин жахливих тортур я був побитий до напівсмерті, а мою ліву литку покалічили. Оскільки я так їм нічого й не сказав, поліцейські відвезли мене до ізолятора тимчасового утримання. Співробітники ізолятора бачили, наскільки сильно я поранений, і не хотіли мене брати, і тільки після того, як поліцейські певний час вели з ними переговори, вони, нарешті, погодилися прийняти мене.

Мене відвели до камери з якимось мерзенним запахом. Це було крихітне приміщення площею близько 10 квадратних метрів, у якому було кілька брудних, смердючих ковдр і туалет. П’ятнадцять чи шістнадцять чоловік їли, пили, спали й оправлялися у цьому місці – там було вогко й брудно. Інші в’язні дивилися на мене з люттю. Я дуже нервувався й постійно молився Богові. Я згадав, що Він сказав: «Не бійся, бо Мої руки підтримують тебе, і Я вбережу тебе від усіх лиходіїв» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 28). Слова Бога втішили мене й вселили віру, і я вже не так нервувався. Наступного дня староста ув’язнених навмисно влаштував бійку й змусив інших побити мене, внаслідок чого я качався по підлозі. У підсумку я від болю згорнувся в клубок і не міг поворухнутися. Після цього поліцейські час від часу допитували мене, вимагаючи, щоб я запродав церкву; потім, так нічого від мене й не добившись, вони вдалися до менш прямої тактики. Одного разу мене прийшов допитувати дядько моєї дружини, Лі. Він займався матеріалами у відділі політичної безпеки бюро громадської безпеки. Лі запитав мене, вдаючи занепокоєння: «Чи б’ють тебе ув’язнені? Чи вистачає тобі їжі?» Потім він попросив іншого співробітника купити мені парових булочок і кілька пачок сигарет. Він зітхнув і сказав зі стурбованим виглядом: «Якщо ти не зізнаєшся, то, швидше за все, отримаєш тюремний термін, і я не зможу тобі допомогти. Якщо зізнаєшся, то, можливо, зможеш повернутися додому до Нового року. Подумай про це!» Коли він це сказав, я подумав, що моїм батькам уже за 70, а моя дружина сама піклується про трьох маленьких дітей. Як вони житимуть, якщо я й справді потраплю до в’язниці на термін від трьох до п’яти років? Тюрми Комуністичної партії – як пекло, і вас у будь-який момент можуть замучити до смерті. Що вони робитимуть, якщо я вмру? Що більше я думав про це, то більше мене охоплював смуток, тому я молився, просячи Бога подбати про мене. Я згадав таку цитату з Божих слів: «У будь-який час Мої люди мають остерігатися хитрих підступів сатани, охороняючи для Мене браму Мого дому; Мої люди мають уміти підтримувати одне одного та забезпечувати одне одного, щоб не втрапити до пастки сатани, бо тоді шкодувати буде вже запізно» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 3). Божі слова пробудили мене. Поліція хоче використати мою прихильність до сім’ї та слабкості плоті, щоб змусити зрадити Бога. Як же це підступно! Я мало не попався на це. Моє життя дане Богом, і від Нього залежить, житиму я чи помру. Доля моїх батьків і дружини також перебувають у руках Бога – остаточне рішення за Ним. Якщо я й отримаю тюремний термін, то тільки з Божого дозволу. Я маю бути непохитним, навіть якщо це вартуватиме мені життя! Тому я сказав дядьку Лі: «Ви почули все, що я мав сказати, а більше я нічого не знаю». Коли його хитрість не спрацювала, він якийсь час дивився на мене, а потім, розгніваний, вийшов.

Тюремні охоронці постійно веліли іншим ув’язненим мучити мене різними способами, як-от «їсти пельмені», «дивитися в дзеркало», «кусати лікті» й повторювати тюремні правила. «Їсти пельмені» – це коли мене загортали у простирадло й ковдру, а ув’язнені били руками й ногами, від чого в мене паморочилося в голові, і я втрачав здатність орієнтуватися в просторі. «Дивитися в дзеркало» означало засовувати мою голову в унітаз з сечею й калом – я міг захлинутися ними, якби не був обережний. «Кусати лікті» – означало із силою бити ліктями мені в спину. Крім того, вони примушували мене читати напам’ять тюремні правила, і якщо я плутав хоч слово, вони знімали з мене штани й били черевиком із пластиковою підошвою, доки сідниці мені не вкривалися кривавими пухирями. Крім того, тюремні охоронці часто змушували мене працювати днями і ночами. Я був травмований, тому працював повільно, а інші ув’язнені постійно давали мені нові завдання. Коли я їх не виконував, мене били. Такі тортури були дуже болючими й пригнічували мене. Іноді я був настільки слабким, що хотів померти, аби припинити ці страждання. Я постійно молився Богові, просячи Його вберегти моє серце. Одного разу мені раптом згадалося розп’яття Господа Ісуса. Бог є найвищим, святим і безгрішним, Він особисто втілився й прийшов, щоб спасти людство, але Його прибили цвяхами до хреста. Нині Бог знову став плоттю, прийшов, щоб працювати в Китаї, і Він так само зазнає неприйняття, наклепів, осуду й богохульства з боку людства. Також Його переслідує Комуністична партія. Але попри це Він продовжує виголошувати істини, щоб спасти людство. Божа любов до людини надзвичайно велика! Я – віруючий, який прагне спасіння, тож що означають для мене ці незначні страждання? Крім того, страждати – значить мати частку в Христовому Царстві і в Його випробуваннях. Це – складова слави. У цьому є цінність і сенс. Усвідомлення цього оновило мою віру й силу, і я вже не почувався таким нещасним, хоч би як катували мене ув’язнені.

Одного разу після сніданку кілька поліцейських відвезли мене на ринок, розташований приблизно за п’ять з половиною миль від моєї домівки, а потім посадили мене і ще десяток чи близько того ув’язнених на поміст. Я зрозумів, що вони проводять акцію публічного засудження. На сцені сиділо кілька співробітників повітового бюро громадської безпеки, а внизу зібрався щільний натовп. Деякі люди пошепки щось казали одне одному, вказуючи на мене. Обличчя мені розпашіло, серце забилося швидше, я не наважувався підняти голови. Я думав, що в цьому районі багато моїх родичів, друзів і знайомих, а також колег по роботі в моїй колишній конфесії. Що вони подумають, побачивши, як я стою на суді з табличкою на шиї поруч із іншими ув’язненими? Як я зможу після цього показуватися на очі? Що більше я думав про це, то гірше почувався, тому я молився й просив у Бога сили. Я згадав дещо зі слів Бога: «Я сподіваюся, що всі люди зможуть нести потужне, повноголосне свідчення про Мене перед великим червоним драконом, що вони зможуть востаннє принести себе в жертву заради Мене й виконати Мої вимоги в останній раз. Чи зможете ви насправді це зробити?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 34). Божі слова додали мені віри й сил. Ми – віруючі, ми на правильному шляху. Ми не порушуємо законів і не чинимо злого, тому нам немає чого соромитися. Приниження, з яким я зіткнувся, – це гоніння за праведність. Я маю відчувати гордість. Ця думка заспокоїла мене. Зрештою мені висунули звинувачення у «протизаконній вірі» й «порушенні громадського порядку» та засудили до трьох років трудового перевиховання. Бачачи всі ці святенницькі, самовдоволені обличчя на сцені, я ненавидів цих бісів усіма фібрами свого єства й заприсягся, що навіть якщо вони засудять мене не тільки до трьох, а до 30 років ув’язнення, я ніколи не зраджу Бога, ніколи не схилюся перед сатаною!

Через два дні після акції публічного засудження мене відправили до трудового табору. Там мене поставили на копання траншей на будівництві – я мав тачкою возити цемент і пісок. Щодня я мав займатися цією тяжкою працею по дванадцять і більше годин. Часом я працював повільно, тому що в мене була травмована литка, – коли тюремник помічав це, він мене бив. Я відчував певну слабкість при думці, що мені доведеться провести тут три роки. Я не знав, як це пережити та чи вийду я звідси живим. У той час я багато молився Богу й думав про Його любов. Думки про біль і приниження, яких Він зазнав, щоб спасти нас – зіпсованих людей, – справді зворушували мене. Це спонукало мене коритися, я хотів слідувати за Богом до самого кінця, незалежно від того, скільки страждань мені доведеться винести.

Через деякий час я дізнався, що серед ув’язнених є людина, що вірить у Господа, на ім’я Шан Цзінь, і оскільки ми обидва були християнами, то, коли мали можливість, розмовляли про нашу віру. Я бачив, що брат Шан Цзінь має добру людську сутність і пристрасно жадає повернення Господа, тому я хотів поділитися з ним Божою роботою в останні дні. Але термін його ув’язнення скінчився, і його звільнили до того, як у мене з’явився такий шанс. Мені стало соромно, і я звернувся до Бога з молитвою, просячи Його відкрити мені шлях, щоб у мене з’явилася можливість поділитися Євангелієм із Шан Цзінем. Незабаром після його звільнення я, як зазвичай, виконував роботу на будівництві. Одного разу в мене заболів живіт, і мені довелося частіше ходити до туалету. Я зауважив, що стіна туалету не дуже висока, а по той бік від неї розташований великий завод. Коли я був у туалеті, зовні стояв охоронець і читав газету. Я не був упевнений, що це Бог відкриває мені шлях, тому я промовив молитву. Після молитви я відчув у своєму серці певність, що це Бог вказує мені вихід, тому, коли охоронець відволікся, я переліз через стіну й пішов на завод. Я швидко зняв із себе тюремну форму, перекинув її через плече і вийшов через головний вхід. Я ніколи б не подумав, що зможу втекти за такої суворої охорони. Я відчував велику вдячність до Бога.

Але незабаром я почув позаду себе виття сирен. Я поспішив сховатися в гайку й безперервно молився. Дочекавшись темряви, я дуже обережно вийшов із гаю. Я пішов вузькою сільською дорогою, запитуючи шлях і прямуючи до будинку Шан Цзіня. Пізно ввечері, незабаром після того, як я вийшов на шосе, що веде до його помешкання, я помітив попереду кількох поліцейських, які чергували на контрольно-пропускному пункті; мені стало дуже страшно. Що, якщо вони впізнають мене? Вони не відпустять мене, якщо я попадуся їм у руки. Я звернувся до Бога з молитвою у своєму серці. Я побачив копицю сіна, поспішив сховатися в ній і пробув там більше години. Я дуже обережно вибрався назовні тільки після того, як побачив, що поліцейська машина поїхала, а потім ледь-ледь продовжив рухатися в бік будинку Шан Цзіня. Не встиг я далеко відійти, як моя литка розболілася так сильно, що далі я йти не міг – я присів перепочити, а потім пішов знову. Йдучи, я тихенько наспівував гімн «Я бажаю побачити день Божої слави»:

1  Сьогодні я приймаю Божий суд, а завтра отримаю Його благословення. Я готовий віддати свою молодість і покласти своє життя, щоб побачити день Божої слави. Бог працює та висловлює істину, даруючи людині шлях життя. Божі слова й Божа любов зачарували моє серце. Щоб здобути істину, я готовий осушити гірку чашу та страждати. Я терпітиму приниження без нарікань. Я хочу провести своє життя, відплачуючи за Божу благодать.

2  Божим дорученням у серці я ніколи не схилю коліна перед сатаною. Можна розбити мою голову й пролити мою кров, та не можна зігнути хребет Божих людей. Я дам гучне свідчення про Бога і принижу дияволів та сатану. Бог наперед визначає і біль, і тяготи. Я буду вірним і слухняним Йому до самої смерті. Я більше ніколи не змушу Бога ридати, і я більше ніколи не змушу Його тривожитися. Я віддам свою любов і відданість Богу та виконаю свою місію, щоб прославити Його.

…

«Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень»

Наспівуючи цей гімн, я відчував, як моя віра міцнішає. Наступного дня близько полудня я нарешті дістався до будинку Шан Цзіня. Побачивши один одного, ми розплакалися від радості. Зважаючи на те, що скоро може приїхати поліція, він домовився, щоб мене прихистила інша людина. Як і слід було очікувати, близько полудня на третій день до помешкання Шан Цзіня прийшли поліцейські. Не знайшовши мене, вони, злі й роздратовані, поїхали. Після цього я поділився із Шан Цзінем Божим Євангелієм останніх днів. Завдяки Божому керівництву понад сто братів і сестер із його деномінації постали перед Всемогутнім Богом.

Після втечі з трудового табору я став оголошеним у розшук злочинцем. Я мандрував країною, поширюючи Євангеліє, не наважуючись повернутися додому. Десять років пролетіли як одна мить, і ось у вересні 2010 року я потайки повернувся до свого рідного міста й поїхав до сестри. Там я побачив дружину, і вона розповіла мені, що після того, як я втік із трудового табору, поліція прийшла до нас додому й обшукала помешкання, а також помешкання наших родичів. Поліцейські навіть намагалися в загрозливій формі вмовити мою дружину, батьків та інших родичів видати моє місцезнаходження. Поліція також таємно стежила за територією навколо мого будинку протягом кількох днів. Усі ці роки поліція не припиняла переслідувати мене. На Новий рік і дні народження моїх батьків вони завжди запитували про мене й перевіряли, чи, бува, не повернувся я додому. У 2002 році дружину заарештували за віру, і нашій родині довелося витратити понад 2 000 юанів і скористатися знайомствами, щоб визволити її. Родині довелося нелегко, тому що і я, і моя дружина зазнали арешту й штрафів. Наші діти були змушені залишити навчання, не закінчивши початкової та середньої школи, і їм довелося виїхати до іншої місцевості, щоб самим заробляти на життя. Я був дуже засмучений, почувши це. Коли мої батьки дізналися, що я повернувся, вони приїхали до сестри, щоб побачитися зі мною. Вони розплакалися, щойно побачили мене, не кажучи жодного слова; вони не наважувалися плакати надто голосно, боячись, що їх почують. Батьки розповіли, що я їм постійно снився, і вони виплакали всі очі. Я не міг стримати сліз, коли побачив, якими слабкими стали мої батьки. Через кілька днів, повертаючись на велосипеді додому до моєї сестри, щоб побачитися зі мною, тато випадково впав і зламав стегнову кістку. Я дуже переживав за нього, коли дізнався про це, і ризикнув поїхати до нього серед ночі. Побачивши мене, тато заплакав і сказав: «Лікар сказав, що не може вправити мені стегнову кістку. Мені залишається тільки чекати смерті. Це, напевно, останній раз, коли ми бачимося». Я втішав його, ледве стримуючи сльози. Я не наважувався залишатися там надовго, боячись, що мене заарештують, тому за годину чи близько того я пішов. Через арешт Комуністичною партією я понад десять років був утікачем, не міг повернутися додому, не міг бачити своєї сім’ї, бути відданим сином своїх батьків, виконувати свої обов’язки чоловіка й батька стосовно дружини та трьох дітей, а тепер мій батько був хворий, і я не міг піклуватися про нього жодного дня. Я відчув, що справді підвів батьків, і мене охопив сердечний біль. Я швидко звернувся до Бога в молитві, просячи Його скерувати мене, дати мені віру й сили. Після молитви я прочитав слова Божі, у яких мовиться: «Шлях, яким нас веде Бог, не прямий – це звивиста дорога, повна вибоїн; більше того, Бог каже: що кам’янистіший шлях, то більше він може розкрити наші люблячі серця. Але ніхто з нас не може відкрити такий шлях. У Своєму досвіді Я пройшов багато кам’янистих, підступних шляхів і переніс великі страждання; часом Я навіть був настільки тяжко розбитий горем, що Мені хотілося кричати, але Я йду тим шляхом аж до цього дня. Я вірю, що це шлях, яким Мене веде Бог, тож Я терплю муки всіх страждань і йду далі. Адже так визначено Богом, тож хто може цього уникнути? Я не прошу ніяких благословень; Я прошу лише про те, щоб Я міг іти шляхом, яким мушу йти згідно з Божою волею. Я не прагну наслідувати інших, ідучи їхнім шляхом; усе, чого Я прагну, – це справдити Свою відданість тому, щоб до кінця йти призначеним Мені шляхом. … Це тому, що Я завжди вважав: обсяг страждань, які повинна витерпіти певна людина, і відстань, яку вона повинна пройти на своєму шляху, визначає Бог, і люди насправді не здатні допомогти одне одному» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (6)). «Те, що ви успадкували цього дня, більше за спадщину апостолів і пророків усіх часів, більше навіть за спадщину Мойсея й Петра. Не можна отримати благословення за день або два; їх потрібно заслужити великою ціною. Тобто ви мусите мати любов, яка пройшла переплавку, ви мусите мати велику віру. Ви повинні володіти багатьма істинами, до яких Бог вимагає, щоб ви дійшли; до того ж ви маєте бути здатними обернутися до справедливості, не боячись і не відступаючи, і мусите мати боголюбне серце, несхитне до самої вашої смерті. Ви мусите мати рішучість, у вашому житті-характері мають бути зміни, а ваша розбещеність має бути зцілена, ви мусите без нарікань приймати всяке Боже влаштування й навіть бути здатними коритися до смерті. Саме до цього ви мусите дійти, саме така остаточна мета Божої роботи, і саме цього Бог вимагає від цієї групи людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Читання Божих слів було для мене просвітленням. Бог заздалегідь визначив, скільки людина страждатиме протягом свого життя. Я мав залишити своїх батьків у Божих руках і підкоритися Його володарюванню й устрою. Я також подумав про святих, які впродовж століть несли повноголосне свідчення про Бога через гоніння й поневіряння. Я прийняв Божу роботу останніх днів і втішився істинами, які Він висловив. Я здобув набагато більше, ніж усі апостоли й пророки, та, коли я стикався з гоніннями, я був жалюгідним і слабким – мій духовний стан був надзвичайно низьким. Тоді я вирішив наслідувати приклад святих, бути непохитним у вірі й слідувати за Богом!

2011 року один із братів приніс листа, у якому йшлося, що поліція знову приходила до мене додому, запитувала дружину про моє місцезнаходження. Відтоді ми з дружиною не спілкувалися.

Якось у грудні 2012 року я з кількома братами й сестрами під дощем вийшов на вулицю, щоб поділитися Євангелієм з однією сім’єю. З’явилося четверо поліцейських, вони вийшли з машини і схопили мене. Дві сестри на електровелосипедах кинулися тікати, троє поліцейських погналися за ними на машині. Один поліцейський підбіг і схопив мене, я щосили намагався вирватися. Одна сестра старшого віку схопила співробітника поліції, щоб захистити мене, і я зміг утекти. Але я устиг пробігти всього десяток чи близько того метрів, коли поліцейський наздогнав і схопив мене, тоді дві сестри підійшли й затримали його, давши мені змогу вирватися. Після повернення додому серце в мене продовжувало калатати, і я не міг перестати думати про те, що щойно сталося. Мені вдалося втекти тільки тому, що сестри затримали поліцейського, захищаючи мене. Я не знав, чи заарештували їх, чи будуть їх катувати, чи заарештували інших братів і сестер, чи ні. Я подумав про два останні випадки, коли мене заарештовували й катували. Я відчував, що поширення Євангелія в Китаї є таким небезпечним, що тебе можуть заарештувати й посадити до в’язниці в будь-який момент і в будь-якому місці. Я почувався дуже пригніченим, тому я постав перед Богом і помолився. Після молитви я відкрив книгу Божих слів і прочитав такі слова: «Для всіх людей переплавка є болісною та дуже важкою для прийняття, але саме під час переплавки Бог відкриває людині Свій праведний характер, оприлюднює Свої вимоги до людини та забезпечує більше просвітління й більш практичне обтинання. Через порівняння фактів та істини людина здобуває більше знання про саму себе та про істину й більше розуміння Божих намірів, так дозволяючи людині мати правдивішу й чистішу любов до Бога. Саме такими є цілі Бога в здійсненні роботи з переплавки» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тільки через досвід переплавки можна володіти істинною любов’ю). «Протягом цих останніх днів ви мусите свідчити для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Прочитавши Божі слова, я почав розмірковувати про себе. Я побачив, що моя любов до Бога є зіпсованою, що я не підкорився Йому по-справжньому. За останні два моїх арешти я не піддався сатані, коли мене катували, і був непохитним у своєму свідченні, тож я вважав, що маю духовний стан, віру й покірність Богові. Але коли сатана випробовував мене й раз по раз нападав на мене, розкрився мій справжній духовний стан. Раніше я міг бути непохитним не завдяки своєму фактичному духовному стану, а завдяки вірі та мужності, які давали мені Божі слова. Цього разу я побачив, що Божа мудрість справді здійснюється за допомогою сатанинських хитрощів. Сатана використовував усілякі підступи, щоб мене заарештували й катували, щоб остаточно перемогти мене та змусити зрадити Бога, але Бог скористався цими ситуаціями, щоб допомогти мені побачити мої власні помилки й зрозуміти недоліки, а моя віра та істинна покора вдосконалювалися через ці тривалі життєві випробування. Після того, як я зрозумів Божі серйозні наміри, я вже не відчував себе настільки негативно налаштованим і нещасним, і вирішив узяти приклад із Петра – в усьому слідувати Божим улаштуванням, і хай із якими гоніннями й труднощами мені доведеться зіткнутися – виконувати свій обов’язок, нести Євангеліє та свідчити.

Упродовж двох десятиліть я зазнавав жорстоких арештів, переслідувань і тортур із боку Комуністичної партії, був змушений тікати з дому, мою сім’ю було зруйновано, і часом я почувався слабким. Божі слова раз по раз додавали мені сил і дали змогу дожити до сьогоднішнього дня. Через ці гоніння й поневіряння я зазнав певних фізичних страждань, але я став ближчим до Бога. Я також отримав деяке практичне розуміння Божої мудрості, всемогутності, любові та спасіння. Я чітко побачив, що Комуністична партія – це сатанинський біс, який протистоїть Богові. Я повністю відрікся від неї, відкинув її та набув рішучості слідувати за Богом. Я від щирого серця вдячний Богові за те, що Він улаштував усе це для мене, давши мені змогу знайти найдорогоцінніші в житті скарби.