Кетрін, США

Улітку 2020 року ми з сестрою Одрією займалися створенням відеоматеріалів у церкві. У той час я відповідала за розподіл завдань. Я організувала роботу так, щоб Одрія виконувала прості завдання, а сама займалася важливими. Я думала, що зможу впоратися з ними сама, адже в минулому я завжди самотужки виконувала основні завдання. У мене було більше практики, ніж у Одрії, тому я вважала, що її не потрібно залучати до цієї роботи. Окрім того, якби я виконувала такі завдання самостійно, заслуга дісталася б мені, що краще підкреслило б мої здібності й викликало б у моїх братів і сестер повагу до мене. Згодом моє робоче навантаження значно зросло, тому мені доводилося щодня працювати понаднормово. Іноді Одрія йшла до сну рано, у той час як я засиджувалася до півночі; уранці я прокидалася раніше, ніж вона, і почувалася дуже стомленою. Але я не хотіла давати їй можливість розділяти цей тягар зі мною. Я завжди виконувала свої завдання самостійно, тому, якби вона допомагала мені з моїм навантаженням, брати й сестри, безумовно, засумнівалися б у моїх робочих здібностях, і це було б принизливо. Іноді я думала, що якби я дозволила Одрії допомагати мені, усе рухалося б швидше, я не була б такою зайнятою, і результати були б кращими, ніж якби я робила все сама. Але мені не подобалася думка про необхідність ділитися з нею заслугами. І саме тому я ніколи не дозволяла Одрії брати участь у виконанні моїх завдань. Тоді я не аналізувала саму себе, аж доки якось одна сестра не сказала мені, що Одрія не несе тягар у своєму обов’язку, і не попросила мене побесідувати з нею. Тоді я подумала: «Хіба те, що Одрія не несе тягар, якось мене стосується? Я така заклопотана щодня, і я знаю, що в неї є час, але я не призначаю їй нових завдань, через що їй немає чим зайнятися». Я невиразно усвідомлювала, що робити так було неправильно, і що, виконуючи роботу самотужки, я в кінцевому підсумку затримую роботу церкви. Але потім я подумала, що зможу впоратися, якщо старатимуся трохи більше, тому я залишила все як було. Хоча я розуміла, що мій намір був неправильним, я однаково не могла поступитися, що було дуже болісно для мене, тому я молилася Богу, просячи Його направити мене у зреченні моїх хибних намірів.

Під час моїх духовних посвят я прочитала ось цей уривок зі слова Божого: «Хоча керівники та працівники мають партнерів, і кожен, хто виконує будь-який обов’язок, має партнера, антихристи вважають, що вони мають хороший духовний рівень і кращі за звичайних людей, тому звичайні люди не гідні бути їхніми партнерами, і всі вони нижчі за них. Ось чому антихристи полюбляють командувати й не люблять нічого ні з ким обговорювати. Вони думають, що, роблячи це, вони виглядають тупими й некомпетентними. Що це за точка зору? Що це за характер? Чи це гордовитий характер? Вони думають, що співпрацювати й обговорювати що-небудь із іншими, ставити їм запитання й отримувати від них відповіді – це негідно й принизливо, це ображає їхню самоповагу. І тому, щоб захистити свою самоповагу, вони не допускають прозорості ні в чому з того, що вони роблять, і не розповідають про це іншим, не кажучи вже про те, щоб обговорювати це з кимось. Вони думають, що обговорення з іншими вказує на їхню некомпетентність; що завжди цікавитися думкою інших людей означає, що вони тупі й не здатні мислити самостійно; що, працюючи з іншими над виконанням завдання або розв’язанням якоїсь проблеми, вони виглядають непотрібними. Хіба це не їхній гордовитий та безглуздий менталітет? Хіба це не їхній розбещений характер? Зарозумілість і самовдоволеність усередині них є надто очевидними; вони втратили всякий здоровий глузд, і в них не все в порядку з головою. Вони завжди думають, що в них є здібності, що вони можуть закінчити все самі та їм не потрібно координувати свої дії з іншими. Оскільки вони мають такі зіпсовані характери, вони не здатні досягти гармонійної співпраці. Вони вважають, що працювати з іншими означає послаблювати та фрагментувати свою владу, що коли роботу виконувати спільно з іншими, їхня власна влада слабшає, і вони не можуть вирішувати все самі, а це означає, що їм бракує реальної влади, що для них є величезною втратою. І тому, що б з ними не сталося, якщо вони вважають, що розуміють і знають, як із чимось впоратися, вони не обговорюватимуть це ні з ким іншим, вони захочуть зберегти контроль над цим. Вони вважають за краще робити помилки, ніж щось повідомляти іншим; вони воліють бути неправими, але не ділитися владою з кимось іншим; і вони надають перевагу звільненню, аби не дозволяти іншим втручатися в їхню роботу. Такими є антихристи. Вони радше завдадуть шкоди інтересам дому Божого, радше поставлять на карту інтереси дому Божого, ніж поділяться своєю владою з ким-небудь. Вони думають, що коли вони виконують якусь роботу або розв’язують якесь питання, якщо вони розуміють деякі доктрини та здатні виконувати таку роботу самотужки, їм не потрібно співпрацювати з іншими; вони думають, що її слід виконувати й завершувати самостійно, і що лише це робить їх компетентними. Чи ця точка зору правильна? Вони не знають, що, порушуючи принципи, вони не виконують своїх обов’язків, тому вони не здатні виконати Боже доручення й просто відбувають службу. Замість того, щоб шукати принципи істини у виконанні свого обов’язку, вони використовують владу відповідно до своїх думок і намірів, хизуються й виставляють себе напоказ. Хто б не був їхнім партнером чи що б вони не робили, вони ніколи не хочуть нічого обговорювати, вони завжди хочуть діяти самостійно й постійно бажають залишати за собою останнє слово. Вони явно граються з владою й використовують її для виконання тих чи інших дій. Усі антихристи люблять владу, і коли вони мають статус, вони хочуть ще більшої влади. Коли антихристи мають владу, вони, як правило, хизуються, виставляють себе напоказ і виділяються з натовпу. Таким чином, антихристи зациклені на владі та статусі й ніколи ними не поступляться» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хотіли б, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). У слові Божому я з’ясувала, що антихристи мають дуже гордовитий характер і ні з ким не співпрацюють. Вони вважають, що якщо вони розділять роботу з іншими, то здаватимуться некомпетентними, влада буде розсіяна, й інші ними не будуть захоплюватися. Отже, вони радше допустять негативний вплив на роботу церкви, ніж поділяться роботою з іншими. Я замислилась і зрозуміла, що я така сама. Я не хотіла, щоб Одрія брала участь у виконанні моїх завдань, бо боялася, що її участь кине на мене тінь некомпетентності й зашкодить моєму іміджу, тому я трудилася самостійно. Як наслідок, я була виснаженою, а робота затягувалася. Я дійсно була надто гордовитою й нерозважливою! Яка б робота не мала місце в церкві, ніхто не може виконувати її самостійно. Кожному потрібні партнери й допомога, а братам і сестрам необхідно працювати разом, єдиним серцем, щоб завершити роботу, адже ніхто не є досконалим. Наскільки б високим не був духовний рівень людини або якими б не були її дари й таланти, у кожного є недоліки та вади, і нам потрібно навчитися ставити себе на другий план і співпрацювати з нашими партнерами, щоб добре виконувати свої обов’язки. Але в мене був гордовитий характер. Я була надто честолюбною у виконанні свого обов’язку, я хотіла, щоб усі заслуги належали мені, і я прагнула, щоб інші захоплювалися мною. Я була готова радше спричинити затримку в роботі церкви, ніж дозволити людям приєднатися до моєї роботи або втручатися в неї. Виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, я не робила добрі вчинки, я чинила зло! Коли я усвідомила це, мені стало дуже сумно, тому я постала перед Богом і молилася: «Боже, я надто гордовита і мені не вистачає людської сутності й розважливості. Я хочу покаятися. Будь ласка, направляй мене в пізнанні самої себе».

Одного разу я шукала частини Божого слова, пов’язані з моїм станом, і знайшла цей уривок: «Що треба робити, щоб добре виконувати свій обов’язок? Потрібно вкласти в нього все своє серце та всю енергію. Вкласти в обов’язок все своє серце та всю енергію – означає зосередити всі свої думки на виконанні свого обов’язку, не думаючи про сторонні речі, а потім прикласти всю свою енергію, напружити всі свої сили й використати для виконання завдання всі свої якості, обдарування, сильні сторони й все, що ти зрозумів. Якщо ти здатний сприймати й розуміти та маєш гарні ідеї, ти мусиш поділитися цим з іншими. Ось що означає гармонійно співпрацювати. Тільки так ти зможеш добре виконувати свій обов’язок і досягати хороших результатів у своєму обов’язку. Якщо ти завжди хочеш робити все самостійно, якщо ти завжди хочеш робити великі справи поодинці, якщо ти завжди хочеш, щоб увага була зосереджена на тобі, а не на інших, чи виконуєш ти свій обов’язок? Те, що ти робиш, називається автократією; це – діяльність напоказ. Це сатанинська поведінка, а не виконання обов’язку. Жодна людина, хоч би які сильні сторони, дари чи особливі таланти вона мала, не спроможна взяти на себе всю роботу; вона має навчитися гармонійно співпрацювати, якщо хоче добре виконувати роботу церкви. Ось чому гармонійна співпраця є принципом практики під час виконання свого обов’язку. Якщо ти вкладаєш усе своє серце та енергію і всю свою відданість, та робиш усе, що можеш, то ти добре виконуєш свій обов’язок Якщо в тебе є якісь думки чи ідеї, поділися ними з іншими; не тримай їх у собі та не приховуй. Якщо ти маєш пропозиції, озвуч їх; якщо чиясь ідея відповідає істині, її потрібно прийняти та реалізувати. Вчиняючи так, ти досягнеш гармонійної співпраці. Ось що означає віддано виконувати свій обов’язок. Виконуючи свій обов’язок, тобі не обов’язково брати на себе всю роботу, ти не мусиш працювати до смерті й бути “єдиним та неповторним” чи індивідуалістом; радше ти мусиш навчитися гармонійно співпрацювати з іншими й робити все, що у твоїх силах, для виконання свого обов’язку, прикладаючи всю свою енергію. Ось що означає виконувати свій обов’язок. Виконувати свій обов’язок – означає використовувати всю силу й світло, які в тебе є, для досягнення результату. Цього достатньо. Не потрібно весь час хвалитися, промовляти пишні слова й завжди робити все самостійно. Ти маєш навчитися співпрацювати з іншими, і тобі слід приділяти більше уваги тому, щоб вислуховувати пропозиції інших і відкривати їхні сильні сторони. Тоді тобі буде легко гармонійно співпрацювати. Якщо ти завжди намагаєшся вихвалятися та добиватися свого, то ти не береш участь у гармонійній співпраці. А що ти робиш? Ти викликаєш порушення та заважаєш іншим. Викликати порушення та заважати іншим – це грати роль сатани, це не є виконанням обов’язку. Якщо ти постійно робиш щось, що викликає порушення та заважає іншим, то скільки б ти зусиль ти не присвячував та скільки б не піклувався, Бог цього не пам’ятатиме» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Коли я розмірковувала про Боже слово, мені стало соромно. Слово Боже виявило мій стан. Щоб виставити себе напоказ, утвердитися та здобути повагу інших, я хотіла займатися роботою з виробництва відеоматеріалів самотужки, не допускаючи Одрію до участі. Я вважала, що в разі залучення Одрії я втрачу свої заслуги. У такому разі в мене не було б капіталу, яким можна було б похвалитися, і я не мала б можливості здобути захоплення інших. Я думала, що в такій ситуації я понесу певні втрати. Я знала, що навантаження велике, що я спричинятиму затримки, якщо робитиму це самостійно, і в разі залучення Одрії робота була б виконана швидше, а результати були б кращими. Я також знала, що більша частина роботи в команді була в моїх руках, що Одрія часто не була нічим зайнята й не мала роботи, і що це вплинуло на її стан, але я однаково не дозволяла їй розділити зі мною цей тягар. Я хотіла виконувати цю роботу сама, щоб приписати собі всі заслуги, а також довести, що в мене хороші технічні та професійні навички. Увесь час я тільки й думала про свій статус і свою репутацію. Я взагалі не думала про роботу церкви, і мені було байдуже до почуттів моєї сестри. У мене дійсно не було ні сумління, ні людської сутності! Зовні усе виглядало так: щодня я прокидалася рано та наполегливо працювала, ніби була спроможна нести тягар, страждати й платити певну ціну, але насправді я займалася особистими справами й працювала на задоволення власних амбіцій і бажань. Я взагалі не виконувала свого обов’язку як творіння. Я заважала роботі церкви під приводом виконання свого обов’язку й чинила зло. І я йшла шляхом антихриста.

Пізніше я побачила ще два уривки з Божих слів: «Коли Бог вимагає, щоб люди добре виконували свій обов’язок, Він не просить їх завершити певну кількість завдань, чи докласти великих зусиль, чи здійснити великі починання. Бог хоче, щоб люди були здатні робити все, що в їхніх силах, по-простому та жили за Його словами. Богу не потрібно, щоб ти був видатним чи шляхетним, чи творив дива, Йому не потрібні від тебе якісь приємні несподіванки. Усе це Йому не потрібно. Все, що потрібно Богові, – це щоб ти неухильно практикував згідно з Його словами. Коли ти слухаєш Божі слова, роби те, що ти зрозумів, виконуй те, що ти осягнув, добре пам’ятай те, що ти почув, а тоді, коли настане час практики, дій згідно з Божими словами. Дозволь їм стати твоїм життям, твоїми реаліями та тим, чим ти живеш. Так ти догодиш Богу. Ти постійно прагнеш величі, шляхетності, статусу; ти постійно прагнеш вивищення над іншими. Що відчуває Бог, коли це бачить? Він цим гидує, і Він віддалиться від тебе. Що більше ти прагнеш до величі та шляхетності, намагаючись бути кращим за інших, піднятися над натовпом, стати винятковим і видатним, то більшу відразу Бог відчуває до тебе. Якщо ти не розмірковуєш над собою і не каєшся, то Бог гидуватиме тобою й відкине тебе. Ти в жодному разі не мусиш бути тим, до кого Бог відчуває відразу; ти мусиш бути людиною, яку Бог любить. Отже, як можеш ти стати людиною, яку Бог любить? Слухняно приймай істину, займи належне тобі місце як створена істота, дій на основі Божих слів, твердо стоячи на землі, належно виконуй свій обов’язок, будь чесною людиною та живи людською подобою. Цього достатньо, і це задовольнить Бога. Люди мусять геть не плекати амбіції чи пусті мрії, вони мусять не прагнути до слави, вигоди та статусу або намагатися піднятися над натовпом. Тим паче вони мусять не прагнути бути надлюдиною чи великою постаттю, бути кращими за інших і домагатися, щоб інші їх боготворили. Ось чого жадають розбещені люди, і це шлях сатани; Бог не спасає таких людей. Якщо люди невпинно прагнуть до слави, вигоди та статусу й уперто відмовляються каятися, то вони не підлягають відкупленню, і для них є лише один фінал: відсіювання» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). «За яким стандартом дії та поведінка людини оцінюються як добрі чи злі? За тим, чи має вона у своїх думках, виливах і діях свідчення про те, що вона практикує істину й утілює реальність істини в життя. Якщо ти не маєш цієї реальності або не живеш нею, то, без сумніву, ти лиходій. Як Бог розглядає лиходіїв? Для Бога твої думки й зовнішні дії не свідчать про Нього, вони не принижують і не перемагають сатану; натомість вони ганьблять Бога й вкриті плямами безчестя, яке ти Йому приніс. Ти не свідчиш про Бога, не присвячуєш себе повністю Богові й не виконуєш свої зобов’язання й обов’язки перед Богом; натомість ти працюєш заради самого себе. Що значить “заради самого себе”? Якщо бути точним, це означає заради сатани. Тому, врешті-решт, Бог скаже: “Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”. В очах Бога твої дії не розглядаються як добрі вчинки, вони вважаються злом. Вони не тільки не зможуть здобути Боже схвалення – вони будуть засуджені. Чого сподівається здобути людина від такої віри в Бога? Чи не зійшла б така віра врешті-решт нанівець?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Із Божих слів я зрозуміла Божу волю. Насправді, Божі вимоги до людини прості. Богові не потрібно, щоб люди робили великі справи або чинили багато дивовижних учинків, і Бог не просить нас бути винятковими чи величними. Бог тільки хоче, щоб ми перебували в положенні творіння, шукали істину в практичний спосіб, виконували свої обов’язки по змозі й жили за словом Божим. Бог оцінює нашу придатність до виконання своїх обов’язків не за тим, чого ми досягаємо, і не за розміром нашого внеску, а за тим, чи врахована в наших мотивах Божа воля й чи ми робимо все, що в наших силах. Тільки коли в нас є правильні мотиви й ми йдемо правильним шляхом, ми можемо мати свідчення у виконанні нашого обов’язку. Якщо люди виконують свій обов’язок лише для того, щоб задовольнити власні амбіції та бажання, скільки б зусиль вони не докладали або який би внесок не робили, зрештою вони будуть зневажені та вигнані Богом. Я усвідомила, що завжди хотіла привласнити всі заслуги, пов’язані з виконанням мого обов’язку. Мій гордовитий характер змусив мене виконувати всю роботу самостійно, а не співпрацювати зі своєю партнеркою. Я наполегливо працювала й виснажувала себе, щоб змусити інших бути високої думки про мене. Жодне з моїх зусиль не було спрямоване на догоджання Богові; усе мало на меті задоволення моїх особистих бажань та амбіцій. Навіть якщо я чогось досягла та здобула захоплення й схвалення інших, який у цьому був сенс? Ніщо з цього не означало, що я виконувала свій обов’язок кваліфіковано. Навпаки, я діяла згідно зі своїми сатанинськими характерами, бралася за роботу самотужки, затримувала хід роботи зі створення відеоматеріалів і заважала роботі церкви. Зрештою, я б опинилася в ситуації, коли була б відкинута й вигнана Богом. Насправді співпраця з Одрією компенсувала б мої недоліки у виконанні мого обов’язку. Вона зосередилася на здобутті знань і навичок, була готова вчитися, і її навички швидко розвивалися; я ж не зосереджувалася на опануванні навичок і здебільшого покладалася на свій досвід. Хоча я виконувала цей обов’язок довгий час, мої навички не значно покращилися. Окрім того, думки людини завжди односторонні. Люди із самосвідомістю можуть відійти на другий план у виконанні свого обов’язку й готові співпрацювати з іншими, щоб добре виконувати свої обов’язки. Таку розважливість ми мусимо мати й так ми маємо практикувати. А я була гордовитою, самовдоволеною й бажала мати статус. Я не хотіла відкласти вбік свої інтереси й співпрацювати зі своєю сестрою. Усе це вплинуло на хід і результати роботи. Якби я співпрацювала з нею раніше, і ми допомагали одна одній, результати роботи були б набагато кращими, ніж вони виявилися насправді. Що більше я розмірковувала, то більше розуміла, що я надто гордовита й позбавлена людської сутності, і я ненавиділа себе й шкодувала про свої дії. Я не хотіла виконувати свій обов’язок із такими намірами. Я постала перед Богом і молилася: «Боже, я завжди виконую свій обов’язок із честолюбством, роблячи щось заради своєї особистої слави й статусу. Я більше не хочу шукати в такий спосіб. Я хочу покаятися, зректися своїх неправильних намірів і працювати з сестрою, щоб добре виконувати свій обов’язок».

Під час моєї духовної посвяти наступного ранку я прочитала ці слова Бога: «Ті, хто здатен утілювати істину в життя, можуть прийняти Божий нагляд за своїми діями. Коли ти приймеш Божий нагляд, твоє серце виправиться. Якщо ти все робиш тільки для того, щоб це побачили інші, і постійно хочеш отримати чужу похвалу та захоплення, але не приймаєш Божого нагляду, то чи є ще Бог у твоєму серці? Такі люди не мають богобоязливих сердець. Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божих намірів та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі. Якщо ти часто думатимеш про них і розбиратимешся в них, тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок. Якщо в тебе низький духовний рівень, якщо твій досвід не значний або якщо ти не вправний у своїй професійній діяльності, то у твоїй роботі можуть бути деякі помилки або недоліки, і ти можеш і не отримати хороших результатів, але ти докладеш усіх зусиль. Ти не задовольняєш власні егоїстичні бажання чи вподобання. Натомість ти постійно звертаєш увагу на роботу церкви та інтереси Божого дому. Хоча ти, можливо, не досягнеш хороших результатів у своєму обов’язку, твоє серце виправиться; якщо, окрім цього, ти зможеш шукати істину, щоб розв’язати проблеми, пов’язані з твоїм обов’язком, ти відповідатимеш стандарту у виконанні свого обов’язку, і водночас ти зможеш увійти в істину-реальність. Ось це і означає мати свідчення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Поміркувавши над Божими словами, я знайшла шлях практики. Щоб виконувати обов’язок, необхідно забути про свої власні інтереси та враховувати інтереси церкви. Незалежно від того, чи страждають ваші власні статус або репутація, важливо захищати роботу церкви та виконувати свій обов’язок. Після того, як я зрозуміла Божу волю, я більше не замислювалася над тим, що інші подумають про мене. Я думала лише про те, як добре виконувати свій обов’язок і догодити Богові. Тож я поділилася деякими своїми завданнями з Одрією, і вона дуже швидко погодилася. Незабаром стан Одрії змінився, вона вже не байдикувала, як раніше, і ми успішно ліквідували відставання в роботі. Після цього я відчула великий спокій. Я також по-справжньому збагнула, як добре практикувати істину та гармонійно співпрацювати у виконанні свого обов’язку.

Згодом ми отримали нове завдання. Я мимоволі подумала: «Якщо я візьмуся за це сама, мені не доведеться ділитися заслугами. Із моїми здібностями я можу зробити це самотужки. Мені не потрібно залучати Одрію. Я б виглядала некомпетентною, якби вона також брала участь у виконанні цього завдання. Усі мої брати й сестри сміялися б із мене». Думаючи так, я захотіла впоратися із завданням самостійно. У той момент я зрозуміла, що мої наміри були неправильними. Я досі діяла у своїх особистих інтересах. Я згадала Божі слова: «Якщо у своєму серці ти досі зосереджений на престижі й статусі, досі зайнятий хизуванням і змушуванням інших поважати тебе, тоді ти не той, хто прагне до істини, і ти йдеш по хибному шляху. Те, до чого ти прагнеш, – це не істина й не життя, а те, що ти любиш, це репутація, вигода й статус – а отже, ніщо з того, що ти робиш, не стосується істини, це все лиходійство й прислужування» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Добра поведінка не означає, що характер людини змінився). Боже слово пробудило мене. Я завжди мимоволі роблю егоїстичні вчинки. Я дійсно доволі дріб’язкова й корислива. Я ненавиділа себе за те, що була надто зіпсованою, і я хотіла зректися своїх неправильних намірів і практикувати істину. Тож я попросила Одрію взяти участь у виконанні нового завдання спільно зі мною. Відтоді, коли настає час розподіляти завдання, я завжди консультуюся з Одрією й запитую її думку, а коли я хочу взяти на себе всю роботу цілком, щоб отримати всі заслуги, я свідомо поступаюся й, виходячи з потреб обов’язку, призначаю завдання Одрії. Практикуючи в такий спосіб, я відчуваю мир і спокій.

Переживши цей досвід, я зараз маю певне уявлення про свій сатанинський характер. Я також розумію, що гармонійна співпраця є ключовим чинником у ефективному виконанні обов’язку. Просто неможливо добре виконувати свій обов’язок самотужки. Ми можемо отримати керування Святого Духа тільки завдяки гармонійній співпраці.