Сюй Хуей, Китай

Наприкінці липня 2018 року мене заарештували за віру в Бога та проповідь Євангелія. Одного дня в жовтні поліція відвезла мене до багатоквартирного будинку (будинку з внутрішнім двориком) у екологічному парку на околиці міста, який функціонував як центр ідеологічної обробки. Тоді я була дещо знервованою й боялася. У моїй свідомості продовжували спалахувати образи братів і сестер, яких таємно допитували й катували. Я мовчки молилася Богові: «Боже, Я не знаю, як поліція катуватиме мене. Прошу Тебе, дай мені віри й сили. Яким би тортурам мене не піддали, я не зроблю нічого, що зрадить Тебе». Після того, як я помолилася, я почувалася трохи спокійніше.

Людиною, відповідальною за наше перевиховання там, був капітан на прізвище Лан, який мав вигляд надто хитрої і підступної людини. Він змусив нас стати в шеренгу й сказав: «Заняття тут поділяються на швидкі та повільні. Якщо ви хочете перевиховатися й скоротити перебування тут, ви можете обрати швидкий курс. У повільному курсі побиття можуть статися в будь-який час і в будь-якому місці. Вони стануть такими ж регулярними, як прийом їжі». Почувши ці його слова, я дуже розсердилася. Це була очевидна спроба змусити нас так злякатися його тиранії, щоб ми зрадили Бога. Мене заарештували, і я знала, що це сталося з Божого дозволу, тому я була готова підкоритися Божому керівництву та влаштуванням. Як би вони не планували переслідувати мене, я б ніколи не зрадила Бога. Подумавши про це, я сказала: «Я обираю повільний курс». Того вечора Лан попросив дванадцятьох із нас, які обрали повільний курс, вистроїтися в один ряд у дворі. Там було четверо-п’ятеро поліцейських чоловіків із електричними кийками в руках, які вони час від часу вмикали, що створювало звуки тріскотіння. У їхніх кишенях також були пляшки з водою з екстрактом перцю чилі та гірчичною водою; вони були готові катувати нас тим у будь-який момент. Побачивши це, я зрозуміла, що це, мабуть, перевірка, випробування від Бога, яке стається зі мною, і я подумала про те, що сказав Бог: «“У останні дні з’явиться звір, щоб переслідувати Мій народ, і ті, хто боїться смерті, будуть відзначені печаткою, щоб їх забрав звір. Ті, хто бачив Мене, будуть убиті звіром”. Під “звіром” у цих словах, поза сумнівом, мається на увазі сатана, ошуканець людства» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 120). Комуністична партія використовує тілесні тортури, щоб змусити людей зрадити Бога, і якщо ти не можеш поставити своє життя на карту, ти ризикуєш бути захопленим, бути викинутим за найменшу необережність. Я мовчки молилася до Бога: «Боже, незалежно від того, наскільки сильно вони мене поб’ють сьогодні, я готова віддати своє життя та смерть у Твої руки й віддати своє життя, щоб бути непохитною, щоб догодити Тобі». Потім Лан запитав мене: «Який курс ти дійсно хочеш отримати?» Я сказала: «Повільний курс». Почувши це, він розлютився і штовхнув мене в ставок із квітами. Я вдарилася щиколоткою об одну з цеглин біля краю ставка, і це було дуже боляче. Потім він повалив інших одинадцять людей на землю одного за одним і наказав нам встати. Якраз у той момент, коли ми збиралися вставати, кілька поліцейських по черзі бризнули нам в обличчя перцевою та гірчичною водою. Я інстинктивно ухилилася й упала в ставок із квітами позаду себе. Моє обличчя горіло, я задихалася й кашляла. Потім поліцейські били нас по обличчях і тілах електричними кийками. Мені здавалося, ніби мене кололи голками. Було дуже боляче. Вони продовжували катувати нас побиттям, більше години били ногами та електричним струмом.

Потім вони почали проводити заняття з перевиховання. Спочатку чоловік на прізвище Хуан показав нам відео. У ньому йшлося про те, як Китай піднявся та став могутнім і славним. У ньому також засуджувався і зневажався Бог. Ми посперечалися з ним, і він вказав на двері та зі зловісним виразом обличчя попередив нас: «Хто не хоче бути на цьому занятті, може вийти!» Я знала, що вихід із класу означатиме якесь суворе покарання з боку Лана, тому я більше нічого не сказала. Щодня перед обідом та вечерею Лан по черзі запитував нас, чого ми навчилися на занятті, чи відбулися якісь зміни в нашому мисленні, чи віримо ми в Бога, і на користь кого ми зробили наш вибір між країною та Богом. Одного разу Лан наказав нам дванадцятьом стати в ряд і запитав мене: «Тобі ще потрібно ходити на заняття? Ти можеш підписати гарантійного листа, листа-покаяння та листа-зречення?» Я знала, що підписання «трьох листів» означало б заперечення та зраду Бога, тому я відповіла: «Ні». Коли Лан почув це, він дав мені потужного ляпаса, через що я відчула пекучий біль на своєму обличчі. Потім він так само допитував і бив інших братів і сестер. Допитавши усіх один раз, він повернувся, щоб знову допитати мене. Я сказала: «Ні», і тоді він знову дав мені ляпаса. Так він допитував нас протягом майже години, тиснучи на кожного з нас десь по чотири рази. Три вечори поспіль вони або били нас руками й ногами, або катували перцевою водою, гірчичною водою й електричними кийками, щоб змусити нас заперечити й зрадити Бога, щораз протягом майже однієї години. Мої ноги були всі в ранах від ураження струмом, аж доки вони не покрилися чорними струпами. Згодом мої ноги почали нестерпно свербіти, і мені довелося щосили розчісувати їх до крові, щоби відчути полегшення. Перевиховання, яке тривало більше десяти годин щодня, змушувало мене дуже нервувати. Я не знала, до яких питань вони будуть чіплятися, щоби продовжувати катувати нас далі. У той час, коли я чула гучну команду Лана: «Охороно, хватай кийки, нумо до справи!», моє серце завмирало. Моє серце вискакувало з грудей, коли я спостерігала, як поліція наближається до нас із електричними кийками, що блимають синім світлом, моє тіло неконтрольовано тремтіло.

Я пам’ятаю, як одного разу, коли одна сестра не відповіла на одне з питань Лана так, як він хотів, він розлютився й сказав: «Ти смієш мені перечити?! На коліна!» Сестра не стала на коліна, тому Лан і кілька поліцейських відтягнули її в зону поза спостереженням, б’ючи її ногами. Через деякий час ми почули її несамовиті крики. Хвилин через десять її привели назад, вкриту брудом і з розпатланим волоссям. Лан ще раз спробував залякати її й пригрозити їй, щоб змусити її стати на коліна перед ним, потім він повалив її на землю ударом ноги й одягнув їй на голову чорний поліетиленовий пакет. Він розпилив перцеву воду всередину пакета, через що сестра почала трясти головою, пручатися й безперервно кашляти. Вони тримали пакет на ній близько двох хвилин, перш ніж зняти його. Нарешті, її змусили опуститися перед ними на коліна. Я була розлютована, бачачи, як по-звірячому мучив її Лан. Я дуже хотіла битися з ними, але я знала, що, зробивши так, я не тільки не зможу допомогти їй, але й що решту з нас поб’ють і катуватимуть іще жорстокіше. Тієї ночі я не спала. У моїй голові крутилися картини катування людей поліцією, які я бачила протягом кількох останніх днів. Я почувалася пригніченою й нещасною. Я спостерігала, як комуністична партія поширювала всілякі хибні думки, щоб заперечувати й засуджувати Бога, але я не наважувалася спростувати їх, і я часто зазнавала покарань і побиття. Я справді не знала, чи зможу бути непохитною, якщо це продовжиться. Я подумки молилася Богові: «Боже! Як мені подолати слабкість плоті й віддати все, щоб бути непохитною у свідченні про Тебе? Будь ласка, дай мені віри й сили». Поки я розмірковувала та аналізувала, у моїй свідомості ясно спливла фраза зі слова Божого, «Не бійся цього чи іншого, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він – ваша сила підтримки і Він – ваш щит» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 26). Після того, як я знову й знову розмірковувала над Божими словами, моє серце звеселішало. Мене підтримував Бог. Хоча я була в небезпечній ситуації та щодня стикалася з погрозами та побиттями з боку поліції, Бог був на моєму боці, підтримуючи мене весь час, і я не переживала це самотужки. Просто в мене не було справжньої віри в Бога, тому, коли я побачила, наскільки жорстокою й порочною була поліція, я злякалася й мимоволі піддалася спокусі сатани. Ця ситуація сталася з Божого дозволу й під Божим царюванням. Хіба ці офіцери поліції теж не були в руках Божих? Бог знав, які тортури я можу винести, тому мені залишалося тільки щиро покластися на Бога й вірити, що Бог дасть мені віру й силу та направлятиме мене в подоланні переслідування з боку поліції. Щойно я це зрозуміла, я відчула величезне полегшення, і я мала віру, щоб протистояти цьому оточенню. Я не могла втриматися, щоб не заспівати про себе гімн «Свідчення життя»: «Одного дня мене можуть схопити й переслідувати за те, що я свідчу про Бога, і ці страждання будуть заради праведності, що я знаю у своєму серці. Якщо моє життя в одну мить згасне, як іскра, я все одно пишатимуся тим, що можу слідувати за Христом і свідчити про Нього в цьому житті. Якщо я не побачу великої події розповсюдження Євангелія Царства, то все одно висловлюватиму найпрекрасніші побажання. Якщо я не побачу того дня, коли Царство стане реальністю, але зможу осоромити сатану сьогодні, то моє серце наповниться радістю й миром. Божі слова поширилися по всьому світу, світло явилося серед людей. Царство Христове постає й утверджується серед бід. Темрява ось-ось мине, настав праведний світанок. Час і реальність засвідчили про Бога» (Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень). Чим більше я співала, тим вмотивованішою я почувалася. Я вважала, що це велика честь і найбільше благословення в моєму житті – мати можливість вітати повернення Господа в останні дні, чути голос Господа, слідувати за Христом останніх днів, проповідувати Євангеліє та виконувати свій обов’язок. Зараз мене катувала комуністична партія, але це було переслідуванням заради праведності, тож це страждання мало сенс. Яким би переслідуванням я не піддавалась, я була повністю готова покладатися на Бога, бути непохитною у свідченні й не поступитися сатані. У наступні дні, стикаючись із погрозами та побиттям з боку поліції, я боялася менше. Я часто безмовно співала про себе гімни з посмішкою на обличчі. Одного разу поліцейський спантеличено сказав: «Ми б’ємо її щодня. Як вона й досі може посміхатися?» Я подумала: «Ти не віриш у Бога, тому ти ніколи не зможеш відчути радість і спокій, які походять від Бога».

Одного вечора Лан попросив поліцію вивести нас на вулицю, щоб підписати лист-зречення. Їхньою метою ідеологічної обробки й тортур було змусити нас підписати «три листи», щоб ми зрадили Бога й пішли з ними в пекло, щоб понести покарання. Я усвідомлювала, що того вечора мені не уникнути катувань. Я помолилася Богові: «Боже! Як би поліція мене не катувала, я хочу бути непохитною у своєму свідченні й догодити Тобі». Коли поліцейський побачив, що через довгий час я нічого не написала, він сильно вдарив своєю ногою мене по нозі. Підійшов Лан, схопив мене за комір, підняв за нього й дав мені сильного ляпаса, через що моє обличчя запекло від болю. Потім ще одним ударом ноги він штовхнув мене до стіни. Біль був настільки сильним, що я схопилася за живіт і деякий час не могла звестися на ноги. Він наказав мені встати. Щойно я звелася на ноги, спираючись на стіну, поліцейський знову вдарив мене ногою, і я впала на бік. Підбігли інші поліцейські, деякі били мене по ногах електричними кийками, деякі били мене по обличчю, а деякі били мене ногами в живіт, по талії й ногах, і я крутилася з боку на бік по землі. Побиття тривало близько півгодини, і я не могла втриматися від крику, оскільки біль пронизував усе моє тіло. Це було схоже на великий важкий камінь, що тиснув на моє тіло й душив мене. Потім Лан схопив мене за комір і жорстоко посадив на стілець, схопив за волосся та смикнув мою голову, вдаривши нею об спинку стільця так, щоб я дивилася вгору. Загрозливим тоном він запитав: «Ти будеш писати?» Я нічого не відповіла. Він був такий злий, що схопив мою руку й притиснув її до столу, а потім сказав поліцейському вдарити мене струмом по руці. Я зігнула пальці й вивернула зап’ястя, опираючись з усіх сил, так що чоловік-поліцейський не знав, як мене бити струмом. На мить ми зайшли у глухий кут, доки Лан не сказав: «Облиш це, ти можеш ще й мене струмом ударити». Потім він відпустив мою руку. Через деякий час Лан помахав переді мною стосом паперів і сказав: «Вони всі підписали. Залишилася тільки ти!» Почувши це, я відчула невимовну самотність і спустошеність. Було так багато сестер, які страждали разом, але раптом, у мить ока, я залишилася одна, і я не знала, як поліція планує мене катувати, тому я закричала до Бога в своєму серці. Побачивши, що я нічого не кажу, Лан вилаяв мене, кажучи: «Так ти затята? Ти – єдиний виняток? Бий її!» Після цього поліцейські знову били мене ногами та руками. Приблизно через десять хвилин Лан сказав, що електричний кийок надто малий, і наказав своїм підлеглим принести більший. Від думки, що мені доведеться терпіти ще важчі тортури, я відчула невимовний відчай. Мій розум був сповнений образами всіляких знарядь тортур, що використовуються поліцією. Я не знала, чи витримаю ці тортури, чи підпишу листи й зраджу Бога у хвилину слабкості. Я не могла позбутися почуття тривоги, тому молилася Богові: «Боже! Зараз я дуже стурбована. Мене охоплюють тривога та страх, і я боюся, що зроблю щось, що зрадить Тебе. Будь ласка, дай мені віру та спрямуй мене, щоб я могла бути непохитною у свідченні». Після того, як я помолилася, Лан відвів мене до великої кімнати. Один поліцейський штовхнув мене на стілець і притиснув мою голову до столу, тоді як інші поліцейські тримали мене за руки, передпліччя й ноги, не даючи мені поворухнутися. Щойно я починала чинити опір, вони били мене по ногах електричними кийками. Поліцейський схопив мене за руку й намагався змусити написати листа-зречення. Я розлютилася й подумала: «Ти змушуєш мене писати листа-зречення, але це не означає, що я зраджую Бога. Я вірю, що Бог спостерігає за всім».

Я не спала всю ніч і все міркувала, як мені пережити цю ситуацію. Я подумала про слово Боже: «Коли люди ще не спасенні, сатана часто заважає їхньому життю й навіть контролює його. Інакше кажучи, люди, які не спаслися, є в’язнями сатани, у них немає свободи, сатана не відпустив їх, вони не придатні й не мають права поклонятися Богу, і сатана невідступно їх переслідує та жорстоко на них нападає. Такі люди не мають щастя, вартого згадки, не мають права на нормальне існування, варте згадки, й тим паче вони не мають гідності, вартої згадки. Якщо ти піднімешся й станеш на бій із сатаною, використовуючи свою віру в Бога, покору і страх Божий як зброю, щоб битися із сатаною не на життя, а на смерть так, що повністю переможеш сатану та змусиш його піджати хвіст і ставати боягузливим щоразу, коли він тебе бачить, лише тоді він повністю покине всі свої напади та звинувачення проти тебе, – і в цей момент ти будеш спасенний і станеш вільним. Якщо ж ти просто сповнений рішучості повністю порвати із сатаною, але не споряджений ефективною зброєю, щоб перемогти його, ти досі у великій небезпеці. Із часом, коли ти будеш настільки замучений сатаною, що більше не матимеш ні краплі сили, але все одно не зможеш свідчити й не звільнишся до кінця від звинувачень і нападів сатани на тебе, у тебе вже залишатиметься мало надії на спасіння. У кінці, тобто, коли буде проголошено про завершення Божої роботи, якщо ти досі перебуватимеш у лапах сатани, не в змозі вирватися, тоді ти ніколи не матимеш ні шансу, ні надії. Тоді це означає, що такі люди будуть повністю в полоні сатани» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). Я зрозуміла, що, хоча в мене вже було бажання ризикувати своїм життям, щоб догодити Богові, коли я стикнулася з тортурами та муками, я починала турбуватися про свою плоть і завжди хотіла втекти. Сатана користувався моєю слабкістю, щоб безжально переслідувати мене й нападати на мене. Мені примусово промивали мізки, катували та змушували підписати «три листи», щоб зрадити Бога. Це була запекла боротьба життя зі смертю. Якщо я хотіла продовжувати вірити в Бога й слідувати за Ним, тоді я мусила покладатися на Бога, мати віру в Бога й долати спокусу сатани, спираючись на Божі слова. Щойно я зрозуміла Божу волю, у мене з’явилася віра, щоб зустрітися віч-на-віч із тим, що буде далі. Але коли я подумала про те, як деякі брати й сестри не витримали тортур і підписали «три листи», я була геть шокована, і якийсь час мені було важко це прийняти. Я думала про Божі слова: «Сьогодні Я роблю тільки ту працю, яку Я зобов’язаний робити; Я зв’яжу всю пшеницю в снопи разом із тим куколем. Така Моя робота сьогодні. Весь той кукіль буде відвіяно в час Мого віяння, і тоді зерна пшениці будуть зібрані в комору, а той відвіяний кукіль буде вкинуто у вогонь, щоб він згорів на попіл» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?). В останні дні Бог використовує переслідування, які чинить великий червоний дракон, щоб виявити усі типи людей. Він використовує арешти та переслідування, що їх чинить комуністична партія, щоб виявити істинних віруючих, лжевіруючих, боягузів, тих, хто сліпо слідує за натовпом, та пристосуванців, які сподіваються отримати благословення. Тих, хто не шукає істини й прагне тільки набити свій шлунок, викривають і виганяють, тоді як тих, хто щиро вірить у Бога й любить істину, Бог рятує й удосконалює. Це прояв праведного характеру Бога. У разі арешту ті, хто справді вірить у Бога й любить істину, будуть постійно молитися Богу, шукатимуть істину, здобуватимуть певні знання про Бога, матимуть справжню віру, будуть готові віддати своє життя, щоб слідувати за Богом, і здобудуть свідчення про перемогу над сатаною. Ті, хто не шукає істини й прагне тільки набити свій шлунок, зрадять Бога навіть у разі найменшого страждання й перестануть вірити. Вони безумовно будуть виявлені і вигнані. У тих умовах кожен мусить висловити свою позицію, кожен мусить пройти через випробування, і ніхто не може уникнути цього. Все так, як говориться в Божих словах: «Навіть якщо ці випробування складаються лише з незначних обставин, кожен має пройти через них – просто інтенсивність випробувань буде різною» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 41). Бог використовує службу великого червоного дракона, щоб розкривати та вдосконалювати людей. Цей спосіб роботи є таким мудрим! Навіть якщо інші підписали «три листи» й боягузливо відмовилися від віри, я не могла дозволити їм вплинути на мене, і я не могла просто плисти за течією. Якби я дбала про свою плоть і боялася страждань, я б зрештою теж упала. Я заприсягла собі, що навіть якщо поліція заб’є мене до смерті, це буде краще, ніж скніти в цьому світі, зрадивши Бога. Із якими б обставинами я не стикнулася наступного дня, я ніколи не зраджу Бога. Лише пізніше я дізналася, що поліція також змусила підписати лист-зречення ще кількох сестер. Щоб змусити людей зрадити Бога, ці поліцейські використовували всілякі мерзенні та лихі хитрощі. Вони були такими зловісними й порочними!

Наступного дня я була на занятті, коли Лан раптом попросив мене вийти з приміщення. Щойно я вийшла з класу, я побачила свого батька й двох кадровиків з мого села. Коли мій батько побачив мене, він обійняв мене й заплакав, кажучи: «Нарешті я тебе побачив!» Коли я подивилася на сиві скроні свого батька, виснажене старече обличчя, гіркота стисла моє серце, а на очі навернулися сльози. Потім Лан приніс ручку й папір і попросив мене переписати лист-зречення. Я зрозуміла, що поліція використовує мої емоції, щоб змусити мене відкинути й зрадити Бога, тому я відмовилася. Один із сільських кадровиків насварив мене, кажучи: «З якого це часу поліція мусить благати тебе написати лист-покаяння? Навіть якщо вони попросять тебе написати його десять разів, ти мусиш це зробити». Лан повторив: «Так, пиши його десять разів!» Тієї миті Хуан, людина, яка керувала нашими заняттями, теж підійшов і сказав із святенницьким виразом обличчя: «Не бійся. Просто наберися мужності й напиши того листа». Я відчула особливу огиду від його слів. Коли він побачив, що я його ігнорую, він вказав на мене й закричав: «Ти не можеш піти, якщо не напишеш його, тож поквапся!» Мій батько плакав, намагаючись переконати мене: «Прошу тебе, просто напиши його. Ми не можемо повернутися додому, доки ти цього не зробиш. Чи ти знаєш, скільки мені довелося бігати туди-сюди та скількох людей мені довелося залучити, щоб знайти тебе? Ти мусиш написати того листа. Ти не можеш потрапити до в’язниці!» Лан також сердито сказав: «Добрий десяток людей вже підписали листа, і тільки ти одна залишилася. Ти справді збираєшся бути впертою?» Сільські кадровики також намагалися переконати мене: «Це ж просто. Напиши кілька слів, і ми разом поїдемо додому. Якщо ти не напишеш цього листа, твою реєстрацію місця проживання в селі буде скасовано. Тебе не буде в селі, і тобі більше ніколи не дозволять повернутися». Усі в кімнаті почали обговорювати, що робити. Мій батько прошепотів мені кілька схвильованих слів, щоб переконати мене: «Просто напиши його, тобі не обов’язково вірити в те, що ти напишеш. Давай спочатку виберемося звідси. Ти можеш потім таємно залишатися віруючою, якщо захочеш. Чому ти така вперта?» Я подумала собі: «Хто б не хотів залишити це демонічне місце? Але я не можу просто повестися абияк у цій ситуації й піти собі. Підписання “трьох листів” – це те, що зраджує Бога й ображає Його характер». Але через невпинні благання та спроби переконання з боку мого батька я була розгубленою. Я подумала: «Невже Бог створює цю ситуацію для того, щоб я скористалася нагодою піти звідси?» Я постійно молилася Богу, шукала у своєму серці: «Боже! Яка Твоя воля?» Тієї миті я раптово зрозуміла, що ціною за можливість вирватися було підписання документу, який заперечував і зраджував Бога. Я не могла зробити нічого, що могло б зрадити Бога. Я також подумала про те, що багато святих у всі епохи історії воліли бути ув’язненими й замученими до смерті, ніж зрадити Бога. Причиною моєї розгубленості в цій ситуації, було те, що я надто любила плоть і не хотіла страждати й платити ціну. Завдяки Божому керівництву, у той час я була дуже спокійною. Я згадала слова Бога: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжена людськими упорядкуваннями або з людської завади. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є ставка, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні заради Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога). Тоді я ще чіткіше зрозуміла, що їхні слова були хитрощами й спокусами сатани. Вони були випробуванням для мене, і це був час, у який мені потрібно було свідчити про Бога. Комуністична партія обдурила мого батька, щоб він став на бік сатани, щоб збентежити мій розум і похитнути мою рішучість. Я не могла зробити щось, що зраджує й хулить Бога, у пошуках тимчасової розради, і тим паче не могла перебувати під контролем своїх емоцій і піддатися на хитрощі сатани. Через деякий час Лан побачив, що я не пишу, тому він наказав поліціянтам повернути мене до класу. Через кілька днів вони знову привели мого батька та мого дядька, щоб переконати мене, і вони також змусили мого батька плакати й турбувати мене, а також виявляти своє емоційне обурення переді мною, але врешті-решт їхні хитрощі не спрацювали. Побачивши розчарований погляд Лана, я відчула спокій після того, як поклалася на Бога в справі подолання спокуси від сатани.

Щоб змусити нас підписати «три листи», поліція також використовувала підлий і непристойний метод. Однієї ночі, близько опівночі, нас із сестрою Цзян Сіньмін у якості покарання змушували нерухомо стояти у дворі. Пізніше кілька поліцейських повернули нас до класу. Лан наказав мені й Сіньмін роздягнутися. Я подумала: «Можливо, він думає, що ми одягнені занадто тепло», тому ми з сестрою зняли свої пальто. Несподівано й Лан, і поліціянти розсміялися. Потім Лан наказав Сіньмін зняти штани, але вона відмовилася. Підбіг один поліцейський і стягнув із неї штани до колін. Вона підтягнула їх назад, а потім він підійшов, щоб зняти одяг із мене. Я щосили намагалася утримати одяг на собі, тому Лан кивнув іншому поліцейському, щоб він підійшов і допоміг першому стягнути з мене штани. У цей момент увійшов Ян із пляшкою, у якій був великий коричневий павук з довгими, тонкими кінцівками, які рухалися по всіх стінках пляшки. Ян узяв пляшку з павуком, помахав нею перед нами й сказав: «Чи не бажаєте його з’їсти?» Ян діставав павука, говорячи до нас, і підносив пляшку до наших ротів. Мені було огидно, тому я повернула голову й інстинктивно відсахнулася назад. Усі поліцейські розсміялися. Лан сказав: «Покладіть павука їм у промежини, або, може, на груди, чи, може, у їхні роти». Я була сповнена гніву, ненависті та страху. Що б я зробила, якби вони насправді поклали того павука мені до штанів? Тієї миті я раптом зрозуміла, що все в руках Бога, і той павук також. Без Божого дозволу павук нічого не міг мені заподіяти. Я поставила все на карту, і як би поліція не принижувала й не переслідувала мене того дня, я не збиралася поступатися сатані. Ян продовжував намагатися витягнути павука з пляшки, але йому це ніяк не вдавалося. Коли він нарешті дістав його, перш ніж він підніс його до нас, павук упав додолу. Згодом Лан сказав йому зупинитися. Я знала, що це був Божий захист для нас. Я побачила, що все в руках Божих. Це точно так, як сказав Бог: «Все суще без виключення, живе чи мертве, буде зміщуватись, змінюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. Саме так Бог володарює над усім сущим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Потім поліціянти підійшли, щоб знову роздягнути нас, аж доки я не залишилася в самій тільки довгій спідній білизні. Лан зціпив зуби та сказав: «Знімай! Я сказав знімай!» Я пручалася щосили. Від думки про те, що я буду голою й вони на мене дивитимуться, висміюватимуть і ображатимуть, мені стало соромно. Що більше я думала про це, то більш ніяково я почувалася. Тієї миті я раптом зрозуміла, що такі думки роблять мене вразливою до хитрощів сатани. Той факт, що поліція зірвала з нас одяг, тільки довів, якими лихими вони були. Щоб змусити людей зрадити Бога, вони були готові на будь-який зловісний і лихий учинок. Мене принижували й переслідували за віру в Бога. Це була славна справа, і тут не було чого соромитися. Мені на думку спав образ Господа Ісуса, розп’ятого заради відкуплення людства. Бог – верховний і святий, але Він мовчки терпів ці приниження, щоб викупити людство. Бог так дорого заплатив за людство, і це мене надихнуло, тому я молилася Богові: «Боже, як би сильно вони мене не принижували, який би біль я не терпіла сьогодні, я ніколи не зраджу Тебе». Я сердито подивилася на поліціянта. Він виглядав винуватим і дозволив нам одягнутися й піти. Я щиро подякувала Богові за те, що Він керував нами в подоланні ще однієї зі спокус сатани. Того дня Лан погрожував мені, кажучи: «Тепер ти – єдина, хто не підписав листа. Усі інші знають, що для них краще, але не ти. Якщо ти не підпишеш листа, то ти будеш тією, хто понесе провину за всіх інших!» Я проігнорувала його. Він сказав із розчаруванням: «Гаразд, від імені Церкви Всемогутнього Бога, ти перемогла! Ти перемогла! Вітаю!» Він глянув на мене, встав і в розпачі вийшов за двері. Бачачи приниження й невдачу сатани, я була дуже вдячна Богові; я знала, що саме Божі слова й сила, дарована мені Богом, дали мені віру, щоб дійти до того моменту, у якому я зараз перебуваю, і я прославила Бога у своєму серці!

Одного разу Лан розмовляв зі мною весь ранок, а по обіді всі співробітники центру ідеологічної обробки, що відповідають за моє перевиховання, по черзі переконували мене підписати «три листи». Вони казали: «Якщо ти підпишеш листи, у тебе ще є шанс поїхати звідси, але після сьогоднішнього дня в тебе вже не буде іншої такої можливості. Тебе буде засуджено до восьми-десяти років позбавлення волі. Скільки тобі буде років, коли ти вийдеш із в’язниці?» Я слухала їхні спокусливі слова, але мені було до них байдуже. Я просто відчувала, що вони дурні й необізнані, і що вони марно витрачають свої слова. Я думала про те, як під час моєї ідеологічної обробки й тортур Бог завжди мовчки був поруч зі мною, ведучи мене вперед, тож про що ж мені було турбуватися? Те, на скільки років мене буде засуджено, і як сильно я буду страждати, все це було дозволено Богом. Навіть якби мені довелося терпіти труднощі й тривалі страждання в майбутньому, я була готова коритися Божому керівництву та влаштуванням, а також бути непохитною у свідченні про Бога. Десь коли вже сутеніло, раптом прийшов мій батько. Він довго вів переговори з Ланом і, нарешті, вніс заставу в розмірі 5 000 юанів, після чого мене відпустили. Пізніше мені стало відомо, що друга мого батька перевели туди працювати під час мого ідеологічного перевиховання, тому мій батько мав можливість заплатити певну суму, щоб забрати мене звідти. Я знала, що це одне з чудових Божих улаштувань. Інакше, як поліція могла б так легко звільнити когось, хто не підписав «три листи»?

Переживши такі гоніння й скорботу, я дійсно побачила мудрість Божої роботи. Бог використовував переслідування, вчинене великим червоним драконом, щоб допомогти мені зрозуміти істину та здобути проникливість, а також удосконалити мою віру. Хоча я була в небезпечній ситуації та стикнулася з погрозами, залякуванням, примусовою ідеологічною обробкою та щоденними тортурами з боку поліції, Бог був на моєму боці, освітлюючи й ведучи Мене Своїми словами, даючи мені можливість долати спокуси сатани й бути непохитною у свідченні про Бога. Я також добре розгледіла лихе й потворне обличчя комуністичної партії та її демонічну сутність, виражену в опорі та ненависті до Бога, і я від щирого серця змогла зненавидіти її та відректися від неї. Разом із тим я також по-справжньому відчула владу й силу Божих слів і побачила, що все в Божих руках, що Бог править усім, і яким би лютим не був сатана, він усього лиш інструмент на службі в Бога. Скільки б небезпек і негараздів не спіткали мене в майбутньому, я буду слідувати за Богом до кінця!