Сун Пін, Китай

Одного разу в лютому 2013 року ми з однією сестрою домовилися піти на зібрання. Близько другої години дня, коли я чекала її біля взуттєвого магазину, я побачила, що якийсь чоловік час від часу дивиться на мене, розмовляючи по телефону, і відчула, що щось тут не так. Якраз коли я збиралася йти, почулося: «Ані руш!» Я побачила чотирьох чи п’ятьох людей, які поспішали до мене, і подумала: «О ні, це поліція!» Я спробувала втекти, але двоє чоловіків наздогнали мене, повалили на землю, а потім заштовхали до машини, де я побачила ще трьох сестер, яких заарештовували разом зі мною.

Поліцейські відвели нас до відділку й наказали стояти біля стін подвір’я. Я дуже нервувалася. Я щиро молилася Богові й думала про Божі слова: «Не бійся цього чи іншого, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він – ваша сила підтримки і Він – ваш щит» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 26). Справді, коли Бог поруч зі мною, чого мені боятися? Я мала покластися на Бога, щоб пережити ці умови. Поступово мені вдалося заспокоїтися. Після цього мене відвели до кімнати. Я відчула себе приниженою й розсердилася, коли жінка-поліцейський наказала мені роздягнутися для обшуку й навмисно змусила мене сісти навпочіпки, розсунувши ноги.

Наступного вечора поліцейські відвезли мене до шестиповерхового готелю. Вони орендували три горішні поверхи й перетворили їх на секретний центр допитів для утримання й катування віруючих у Бога. Коли я піднялася на шостий поверх, я побачила понад 20 братів і сестер, що стояли в ряд, і була просто приголомшена: як же багато людей заарештовано! Здавалося, що Комуністична партія заарештувала всіх одночасно. Я не знала, як до нас поставиться поліція, тому тихо молилася Богу, просячи Його захистити нас, щоб ми могли вистояти. Потім поліція розділила нас для допиту.

О п’ятій ранку на третій день зайшов товстий поліцейський і сказав лайливим тоном: «Людина, яку я допитував, – лідер, і він був упертий. Допит закінчився тільки о другій чи третій годині». Поліцейський гордо жестикулював, продовжуючи: «Спочатку я сильно вдарив його ногою в обличчя, потім вдарив його ногою по іншій стороні обличчя, а потім обома руками завдав йому кілька ляпасів». Він струснув руками й продовжував гнівно скаржитися: «Я бив його так сильно, що в мене заболіли руки, тому я набрав півпляшки мінеральної води й бив його по пиці, поки вже не зміг поворухнути руками. Усе його обличчя було спотворене. Його абсолютно не можна було впізнати». Мене охопив жах від того, що зробив поліцейський. Серце мені калатало, і я відчула особливу злість: «Ці поліцейські такі жорстокі, якби вони побили мене так само, як мого брата, чи змогла б я це винести?» Я не наважувалася думати про це. Я швидко помолилася Богу, щоб Він захистив брата, якого так побили, а також захистив мене, щоб ми мали впевненість у тому, що зможемо пережити такі обставини.

На четвертий день уранці поліція доставила мене в поліцейський відділок. Поліцейський на прізвище У запитав мене, яку посаду я обіймаю в церкві. Я відповіла, що я звичайна вірянка. Він різко встав і сказав: «Гадаю, ти не скажеш правди, якщо не відчуєш болю!» Він наказав мені випрямити руки, сісти навпочіпки, встати, а потім повторити рухи. Проробивши так протягом тривалого часу, я так утомилася, що рясно спітніла, а ноги мені боліли. Я впала на підлогу. Він зневажливо посміхнувся і сказав: «Знаєш що? Якими б крутими не були люди, тут їм доводиться кланятися мені. Ти лідер? Хто твій начальник?» Коли я нічого не відповіла, він наказав мені сісти навпочіпки. Після того, як я посиділа навпочіпки всього лиш кілька хвилин, ноги в мене почали тремтіти, вони набрякли, і незабаром я впала. Поліцейський зажадав, щоб я встала й продовжувала сидіти навпочіпки, і я повторила такі рухи понад 800 разів. Поліцейський грізно сказав: «Подивися, як ти спітніла. Ти виглядаєш жалюгідно. Чому ти так страждаєш? Де той Бог? Якщо ти розповіси нам, що знаєш, тобі не доведеться страждати. Якщо не розповіси, то страждатимеш більше, ніж ти собі уявляєш». Слухаючи слова поліцейського, я відчула огиду. Я подивилася на нього й сказала, що нічого не знаю. Вони пристебнули мої руки кайданками за спиною до «лави тигра». Пробувши в кайданках зовсім трохи, я відчула стиснення в грудях, дихати мені стало тяжко. Я майже задихалася. Я попросила їх зняти кайданки, і після тривалого часу вони, нарешті, розімкнули їх. Потім прийшов офіцер поліції і сказав: «Постарайтеся зрозуміти свою ситуацію. Усі інші зізналися. Нерозумно сидіти тут і триматися самій, хіба не так? Зараз розкажіть мені, що ви знаєте, і ми відпустимо вас». Потім він дістав кілька фотографій і сказав мені впізнати людей на них. Він заявив: «Усіх цих людей було заарештовано, і вони сказали, що знають вас. Чи знаєте ви їх? Які посади вони обіймають у церкві?» Я подумала: «Якщо брати й сестри справді зізнаються, що знають мене, а я скажу, що не знаю їх, поліція мене точно не відпустить. Але якщо я скажу, що знаю їх, я зраджу своїх братів і сестер. Це зробить мене Юдою, що зрадив Бога. Що мені робити?» У цей момент я згадала уривок із Божого Слова: «У будь-який час Мої люди мають остерігатися хитрих підступів сатани, охороняючи для Мене браму Мого дому… щоб не втрапити до пастки сатани, бо тоді шкодувати буде вже запізно» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 3). Я зрозуміла, що це є одним із підступів сатани. Можливо, поліція використовує цей метод, щоб обдурити мене й змусити зрадити своїх братів і сестер та зрадити Бога. Я не могла піддатися на це. Навіть якщо мої брати й сестри зізналися, що знають мене, я все одно не могла зрадити їх. Виходячи із цього, я сказала, що їх не знаю.

Поліцейський на прізвище У побачив, що мене не обдурити, і сердито сказав: «Тепер я подивлюся, наскільки ти вперта!» Потім він наказав мені встати й пристебнув мої руки кайданками до металевих прутів, що перекривали вікно в коридорі. Моє тіло було підвішене в повітрі, у зап’ястях відчувався нестерпний біль, а поліцейські тим часом дивилися на мене й сміялися. Через деякий час вони спустили мене вниз і звеліли продовжувати сидіти навпочіпки. Тієї ночі поліцейські відвезли мене назад до готелю. Наступного ранку поліцейський на прізвище У сказав: «Відсьогодні я приковуватиму тебе кайданками до вікна. Якщо не скажеш правди, то навіть не зможеш поїсти». Після цього вони пристебнули одну мою руку кайданками до металевих прутів. Час від часу вони приходили, щоб розпитати мене про життя в моїй церкві. Коли один із поліцейських побачив, що я досі мовчу, він сильно вдарив мене папкою і спеціально відчинив двері, щоб я могла чути, як катують інших сестер. Почувши їхні болісні крики, я відчула, що мені розривається серце, і дуже розсердилася.

Через чотири дні поліцейський на прізвище Му взяв мій записник, вказав на цифри в ньому й запитав мене, чи це номери мобільних телефонів моїх братів і сестер. Коли я не відповіла, він голосно вигукнув: «Навіть якщо ви не скажете жодного слова, цього записника достатньо, щоб винести вам вирок!» Він дістав фото, вказав на людину на ньому й запитав мене, чи є він лідером церкви. Потім він дістав три фотографії гостьових будинків церкви й попросив мене назвати їх. Я знала всі ці будинки, але сказала, що не впізнаю їх. Тоді він сказав: «Ми посадимо вас у машину й відвеземо туди. Потрібно буде тільки вказати нам місце. І ми збережемо це в таємниці, ніхто не дізнається, що ви дали інформацію». Бачачи, що я все ще нічого не кажу, він сказав поліцейському поруч: «Роздягніть її догола, підвісьте її так, щоб вона була звернена до вікна, щоб перехожі могли бачити. Потім сфотографуйте її і викладіть в Інтернеті, напишіть, що вона Юда, що вона нам усе розповіла». Після цього він підійшов, щоб зняти з мене одяг. Мені було дуже страшно. Якби він справді зробив це й виклав мою фотографію в Інтернет, мої родичі та друзі побачили б її. Як я змогла б жити після цього? Я благала його не знімати з мене одяг, але він презирливо посміхнувся й сказав: «Що? Ти боїшся?» Тоді всі вони вибухнули реготом. Бачачи їхній самовдоволений вигляд, я зрозуміла, що це черговий підступ сатани, тому швидко заспокоїлася й звернулася до Бога. Цього разу я згадала гімн із Божого Слова: «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати себе заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і заради здобуття більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради насолоди сімейною гармонією, і ти мусиш не втрачати все життя гідності й доброчесності заради тимчасової втіхи» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Божі слова дали мені впевненість і силу. Я вірила в Бога і йшла правильним шляхом у житті. У тому, що мене катували й принижували за віру в Бога, не було нічого ганебного. Мене переслідували за праведність, і Бог схвалював це. Якби я поступилася сатані й зрадила Бога, щоб захистити свою репутацію, це був би найганебніший вчинок, який я могла б зробити, і я справді втратила б свою людську гідність. Я ненавиділа себе за те, що була безхребетною й благала сатану про пощаду, тим самим перетворюючи себе на посміховисько для сатани. Я присягнулася собі, що, хай як принижують мене ці злі поліцейські, навіть якщо вони справді роздягнуть мене, я ніколи не схилюся перед ними й не буду благати про пощаду, не стану Юдою. Коли поліцейські побачили, що я більше не боюся, вони так розлютилися, що пристебнули обидві мої руки кайданками до металевих прутів. Жінка-поліцейський закричала: «Хіба ви не збиралися роздягнути її догола? Зніміть із неї все, щоб ви все бачили». Поліцейські дико сміялися, як демони з пекла. У цей час мої ноги були в повітрі, і моя вага припадала на зап’ястя, які боліли так, ніби ось-ось зламаються. Я щиро молила Бога у своєму серці, просячи Його дати мені впевненість і силу, щоб я могла витримати катування поліції і не піти на компроміс із сатаною. Більш ніж через пів години поліцейські відпустили мене. Мої ноги оніміли й втратили чутливість, і я впала на підлогу, щойно ноги торкнулися її. Поліцейський злобно сказав: «Подумай про своє становище. Якщо ти все ще не хочеш говорити, ми маємо інші прийоми, щоб впоратися з тобою». Після цього вони пішли.

Через два дні прийшов товстий поліцейський. Щойно увійшовши, він сказав двом поліцейським, які охороняли мене: «Знаєте, чому ви не можете зламати цю жінку? Річ у тім, що ви занадто м’які й не застосовуєте правильних прийомів. Сьогодні я навчу вас кількох хитрощів і покажу, як це роблю я!» Він наказав мені присідати, потім напівприсідати, потім повторювати це доти, доки я не втратила всі сили й не впала. Потім він наказав двом поліцейським, щоб кожен із них узяв мене за руку, штовхнув униз і підняв угору, і продовжував катувати мене так кілька разів. Дивлячись на лютий вираз їхніх облич, я зрозуміла, що далі будуть ще жорстокіші тортури. Я згадала свій рабський вигляд, коли два дні тому я схилилася перед сатаною й благала про пощаду через страх приниження, і вирішила, що сьогодні буду покладатися на Бога й свідчити про Нього перед сатаною. Я молилася Богові у своєму серці: «Боже, я не знаю, які ще засоби використовуватиме поліція, катуючи мене, але я хочу дати потужне й повноголосне свідчення про Тебе, тому я прошу Тебе дати мені впевненість і силу». Через певний час вони так потомилися й спітніли, що вже не змогли мене підняти. Щойно їхні руки відпустили мене, я звалилась на підлогу. Вони наказали мені встати й знову і знову присідати. Товстий поліцейський глузливо посміхнувся і сказав: «Схоже, їй надто гаряче. Вилийте на неї трохи холодної води. Упевнений, їй це сподобається». Тоді вони обливали мене холодною водою, поки я повністю не промокла. Але дивним було те, що я відчувала, як від мене піднімається гаряча пара, і мені зовсім не було холодно. Я знала, що так мене захищав Бог. Я постійно дякувала Богові у своєму серці й відчувала, як зростає і міцніє моя віра в Бога.

Потім двоє поліцейських підтягли мене й пристебнули кайданками мою ліву руку до металевих прутів. Моє зап’ястя вже було пошкоджене через те, що мене підвішували раніше, тож, коли на мене надягли кайданки цього разу, біль став ще нестерпнішим. Поліцейські сміялися, бачачи, що мені боляче, а я не хотіла, щоб вони бачили мою слабкість, тому терпіла біль, не видаючи жодного звуку. Щоб зменшити біль, я напружилася й стала навшпиньки. Великий палець на нозі все ще торкався землі, але ледь-ледь, проте коли поліцейський побачив це, він притиснув ногу до моєї п’яти, на якийсь час піднявши моє тіло, а потім посунув ногою, від чого мою руку сильно смикнуло, що було особливо боляче. Бачачи, що я мовчу, поліцейські прив’язали мотузку до однієї моєї ноги, потягнули за мотузку вгору, щоб підвісити моє тіло в повітря, а потім раптово відпустили. Вони робили так кілька разів. У цей момент моє тіло розгойдувалося з боку в бік, і було відчуття, ніби моє зап’ястя ріжуть ножем. Коли все це відбувалося, у душі я палко молилася Богу. Потім товстий поліцейський приніс ротангове крісло. Двоє інших поліцейських схопили мене за ноги, поклали їх на спинку крісла, а потім відтягнули крісло вбік. Уся моя вага припала на зап’ястя, через що край кайданок врізався в тіло. Біль був майже нестерпним. За тридцять чи сорок хвилин поліцейські опустили мою ліву руку, пристебнули кайданками праву руку до металевих прутів і продовжили тортури. Я почала задихатися й подумала: «Не знаю, скільки ще часу поліція буде мене катувати. Якщо вони триматимуть мене в такому підвішеному стані, мої руки назавжди стануть скаліченими, а якщо мої руки справді будуть скаліченими, як мені виживати в майбутньому?» Що більше я думала, то нещаснішою почувалася, – так, що мені стало тяжко дихати. Я відчула, що більше не можу цього переносити, і стала ревно молитися Богові: «Боже, моя плоть надто слабка. Я не маю снаги більше триматися. Будь ласка, дай мені сили, щоб я могла бути непохитною й принизити сатану». У цей момент я згадала уривок із Божих слів: «По дорозі в Єрусалим Ісус перебував в агонії, ніби ніж прокручувався у Його серці, але Він не мав жодного наміру відмовитися від Свого слова. Завжди існувала могутня сила, яка змушувала Його рухатися туди, де Він буде розіп’ятий. Зрештою, Він був прибитий до хреста й став подобою гріховної плоті, завершивши роботу спокути людства. Він звільнився від кайданів смерті й аду. Перед Ним смерть, пекло та ад втратили свою силу та були переможені Ним» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як служити відповідно до Божих намірів). Боже слово дало мені сил. Щоб спокутувати людство, Господь Ісус був розп’ятий і зазнав великого приниження й болю, але Він вчинив так без вагань. Божа любов до людей надто велика, і в цьому Бог уже показав нам приклад. Але коли я зіткнулася з тортурами поліції, я не думала про те, як мені свідчити. Замість цього я думала про своє власне тіло. Я була такою егоїстичною й підлою! Від цих думок мені стало соромно й ніяково. Цього разу я твердо вирішила, що догоджу Богові. Думки про Божу любов надихнули мене й додали мені мужності боротися із сатаною до кінця. У цей час один із поліцейських побачив, що в мене заплющені очі, і сказав: «Вона молиться своєму Богові, і щоразу, коли вона це робить, сили повертаються до неї». Інший штрикав мої повіки тонким металевим прутком. Тикаючи мені в очі, він казав: «Розплющ очі. Тобі не дозволено молитися своєму Богові». Коли він побачив, що я мовчу, він ударив мене ременем по обличчю три чи чотири рази, але я не відчула жодного болю. Через пів години поліцейський сказав: «Одягніть на неї кайданки вище, щоб вона не торкалася землі. Подивимося, як їй це сподобається». Тоді двоє поліцейських підняли мене, але в той момент, коли інший відкрив кайданки й збирався застебнути їх на вищій перекладині, вони раптом зламалися й перестали зачинятися. Вони спробували іншу пару, але й ті не спрацювали. Я знала, що це Бог захищає мене, і подякувала Богові у своєму серці. Поліцейські надто стомилися, щоб тримати мене далі, тому відпустили мене, і я враз упала на землю. Вони катували мене майже дві години, і я була настільки змучена, що лежала без руху. Згадуючи весь процес катування в поліції, я ясно побачила мерзенну й злу природу поліцейських. Я також відчула Божу турботу про себе й стала впевненішою в Богові. Через деякий час підійшов поліцейський і кілька разів ударив мене ногою. Бачачи, що я нерухома, він наніс мені на очі цілу баночку охолоджувальної мазі, та я нічого не відчула. Поліцейський побачив, що я не реагую, і пішов. Я зрозуміла, що так Бог захищає мене.

Близько сьомої години вечора прийшов співробітник поліції. Побачивши, що я вся змокла й тремчу від холоду, він зробив зауваження іншим поліцейським. З фальшивою добротою він сказав, щоб вони принесли мені сухий одяг, аби перевдягнутися, а потім дав мені миску локшини, після чого спробував втертися до мене в довіру. Він сказав: «Ви так далеко від свого дому й зараз не можете повернутися. Хіба ваші діти не сумують за вами? Що ви робите, вірячи в Бога в такому молодому віці? Я чув, що ви лідер, тож просто скажіть нам те, що ми хочемо знати, і я обіцяю, що ми вас відпустимо. Ви зможете повернутися додому й бути зі своєю родиною». Почувши це, я зрозуміла, що він намагається обманом змусити мене довіритися йому й видати інформацію про церкву. Я сказала: «Я вже розповіла вам усе, що знаю. Більше не знаю нічого». Раптом він грюкнув по столу, встав і зі злістю сказав: «Не думай, що ми нічого не зможемо з тобою зробити, якщо мовчатимеш! Центральний уряд наказав нам повністю викорінити віруючих у Всемогутнього Бога. Ми знищимо вашу організацію. Якщо ви не почнете співпрацювати, то вам буде винесено вирок». Після цього він пішов. У цей час поліцейський на прізвище У сказав: «Тобі краще зробити по-розумному й дати нам потрібну інформацію. Тоді не доведеться так страждати». Я подумала: «Поліція не зупиниться, якщо не отримає потрібної інформації. Якщо ж я не витримаю тортур і стану Юдою, це буде зрадою Бога, тож мені краще накласти на себе руки». У мене з’явилися думки про самогубство. У цей момент я усвідомила неправильність свого стану й тихо помилилася Богу: «Боже! Моя плоть слабка, і я хочу вирватися із цих умов – умерти. Я занадто слабка, і духовний стан мій занизький. Будь ласка, просвіти й скеруй мене, дай мені впевненість і силу бути непохитною». Після молитви я раптом зрозуміла, що маю файли з Божим словом на MP5-плеєрі. Я сказала молодому поліцейському: «Дайте мені мій MP5. Я хочу дещо показати вам на ньому». Він подумав, що я збираюся зізнатися, і дав мені плеєр. Я увімкнула його й побачила уривок із Божих слів: «Ті, кого Бог називає “переможцями”, – це люди, які досі можуть бути непохитними у своєму свідченні, зберігати свою віру та свою вірність Богові, і, незважаючи ні на що, зберігати чисте серце перед Богом і свою щиру любов до Нього, перебуваючи під впливом сатани та в його облозі, – тобто перебуваючи серед сил темряви. Так вони залишаються непохитними у своєму свідченні перед Богом. Такі люди і є ті, кого Бог називає “переможцями”» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тобі слід зберегти свою вірність Богу). Із Божих слів я зрозуміла Божу волю. Коли я стикаюся з гоніннями й скорботами, Бог хоче, щоб я була вірною і відданою. Бог хоче, щоб я несла переможне свідчення, перебуваючи в облозі сатани. Ці злі поліцейські так катували мене, щоб змусити зрадити Бога. Якби я наклала на себе руки, втративши своє свідчення, це означало б, що я піддалася на підступи сатани й не виправдала тих зусиль, які Бог витратив заради мене, – це було б занадто боляче для Бога. Я не могла померти, я мала жити далі, бути сильною, непохитною й догоджати Богові. Думаючи про це, я відчула приплив сил. Я впала на коліна й піднесла молитву подяки Богові. Молодий поліцейський здивовано сказав: «Ви дуже хоробрі, навіть наважуєтеся стати на коліна й молитися тут!» Я не звернула на нього уваги. Після молитви він запитав мене: «Ви ухвалили рішення? Щойно ви все обдумаєте, розкажіть мені, що ви знаєте». Я рішуче відповіла: «Я сказала все, що мені потрібно було сказати. Більше мені сказати нічого». Співробітник на прізвище У розлютився так, що підняв кайданки й пристебнув одну мою руку до металевих прутів. Молодий поліцейський сказав: «Молитва справді має силу. Вона ніби робить її зовсім іншою людиною. Вона нічого не боїться й нічого не каже». Почувши це, я від щирого серця подякувала Богові й стала впевненішою в тому, що зможу вистояти.

Наступного ранку, коли поліцейські побачили, що жоден із їхніх прийомів на мене не діє, вони сказали: «Відсьогодні ми щодня приковуватимемо тебе кайданками до вікна й не дамо тобі ні їсти, ні пити, ні спати. Подивимося, скільки днів ти зможеш протриматися». Я тихо помолилася Богу: «Боже, я вірю, що моє життя і смерть у Твоїх руках. Будь ласка, захисти мене. Навіть якщо я умру, я буду непохитною й свідчитиму про Тебе!» Після цього поліцейські по черзі спостерігали за мною й голосно будили мене, коли бачили, що я задрімала. На третій день якийсь чоловік на іншому боці вулиці помітив мене, прикуту кайданками до вікна, і крикнув: «Вас хтось викрав? Якщо так, то помахайте мені рукою, і я зателефоную 110». Я подумала: «Мене посадила сюди поліція. Ви думаєте, поліція робить щось добре для простих людей? Поліція Комуністичної партії – це просто зграя оскаженілих демонів». Ще через кілька днів дедалі більше людей внизу помічали мене, прикуту кайданками до вікна. Вони показували на мене пальцем і щось говорили між собою, тому поліцейські перевели мене до кімнати навпроти.

Одного разу вночі, десь 20 березня, мене відвезли до відділу спеціальних розслідувань. Там двоє поліцейських промивали мені мізки до четвертої години ранку, а тоді поліцейський на прізвище Лю сказав мені: «Церква Всемогутнього Бога зросла до кількох мільйонів осіб, і це безпосередньо загрожує інтересам Комуністичної партії. Якщо ми не придушимо її, хто слухатиме Комуністичну партію? Президент Сі особисто наказав повністю викорінити “Східну блискавку”, а тих, хто вірить у Всемогутнього Бога, перевиховати, щоб вони відмовилися від своїх переконань і прийняли виховання й керівництво партії. Якщо ж вони відмовляться, їх засудять до тюремного ув’язнення, і всім буде байдуже, якщо їх заб’ють до смерті». Він продовжив: «Прямо зараз уся провінція і вся країна арештовують членів Церкви Всемогутнього Бога. Зрештою, її буде викорінено. Якщо ви думаєте, що зможете продовжувати вірити у Всемогутнього Бога, то я скажу вам зараз, що це неможливо!» Я відповіла: «Ми, віруючі в Бога, просто ходимо на зібрання, читаємо Боже слово, домагаємося змін у характері, щоб стати чесними людьми, і йдемо правильним шляхом у житті. Як ми можемо зашкодити інтересам Комуністичної партії? Якщо ви мені не вірите, прочитайте слова Всемогутнього Бога, і ви зрозумієте. Ви конфіскували так багато книг зі словами Всемогутнього Бога, то чому б не відкрити одну з них та самому не подивитися?» Інший поліцейський голосно сказав: «Не кажіть нам про віру в Бога! Ми не віримо в це, ми віримо тільки в Комуністичну партію і президента Сі». Потім він пригрозив мені: «Подумай гарненько. Якщо ти розповіси нам те, що ми хочемо знати, я обіцяю не засуджувати тебе до в’язниці. Ми відразу ж відпустимо тебе додому. Якщо ти так і не зрозумієш свого становища, я відправлю тебе до психіатричної лікарні. Лікар щодня робитиме тобі укол, щоб ти збожеволіла. Ти житимеш із різними божевільними, вони щодня битимуть і лаятимуть тебе. Подивимося, скільки ти там протримаєшся». Почувши це, я дуже злякалася. Якщо мене відправлять до психіатричної лікарні, я буду щодня перебувати поруч із божевільними. Живучи з такими людьми, навіть нормальна людина збожеволіє. Коли поліцейські побачили, що я мовчу, вони знову почали погрожувати мені: «Повертайся і подумай про це. Напиши все, що ми маємо знати. На підставі наявних у нас доказів ми можемо засудити тебе щонайменше від трьох до семи років ув’язнення».

Повернувшись до готелю й думаючи про те, що сказали поліцейські, я ніяк не могла заснути. Думка про те, що божевільні переслідуватимуть і битимуть мене, та образ себе – божевільної, що бігає вулицями голою, змусили мене вкритися холодним потом і різко випрямитися в ліжку. Я плакала й молилася Богу: «Боже! Я боюся збожеволіти. Будь ласка, допоможи мені, веди мене й заспокой мене. Хай які обставини спіткають мене, я ніколи не зраджу Тебе». Після молитви я згадала уривок із Божих слів: «Коли люди готові пожертвувати своїм життям, усе стає дрібницею, і ніхто не може їх здолати. Що може бути важливішим за життя? Отож сатана стає нездатним далі діяти в людях, він нічого не може вдіяти з людиною» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Одкровення таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Глава 36). Розмірковуючи над Божим словом, я поступово заспокоїлася. Якщо я готова ризикувати своїм життям, то які страждання я не зможу витерпіти? Моє життя і смерть в руках Божих, і я не втрачу розуму без Божого дозволу. Після світанку я дістала ручку й папір і написала один рядок: «Високі стіни й великі подвір’я, гнити вічно у в’язниці». Коли поліцейський побачив це, він змінився на обличчі. Він був такий злий, що грюкнув дверима й пішов.

Більш ніж через місяць мене відправили до ізолятора тимчасового утримання. Оскільки допити так і не дали результатів, мене засудили до нагляду за місцем проживання на шість місяців і попередили: «Тепер ти – підозрювана у кримінальному злочині, і ніде не маєш свободи. Якщо ти знову повіриш у Бога, і ми тебе спіймаємо, – тебе засудять». Поліція час від часу телефонувала мені додому, а люди з Бюро у справах релігії приходили до мене, щоб допитати про мою віру в Бога. Я не наважувалася спілкуватися зі своїми братами й сестрами та не могла жити церковним життям. Через тортури в поліції я не могла зігнути пальці на обох руках, а зап’ястя боліли так, що я не могла ними поворухнути. Я не мала сили навіть узяти гребінець, і досі я зовсім не маю сили в зап’ястях.

Після арешту, переслідувань і тортур з боку Комуністичної партії я чітко побачила її жорстоку, злу і супротивну Небу природу. Я також ясно побачила, що це є сатана, який протистоїть Богу й шкодить людям. Водночас я побачила, що Бог є всемогутнім і мудрим, і відчула Божий захист і турботу про себе. Саме завдяки Божим словам я крок за кроком здобувала перемогу над сатаною і була непохитною. Дякувати Богові!