Чженсінь, Китай

У 2002 році, коли мені було 18 років, я прийняв роботу Всемогутнього Бога останніх днів. У липні 2004 року поліція заарештувала мене та брата Ван Чена під час проповідування Євангелія в іншій провінції. Тоді я подумав: «Ми просто проповідуємо Євангеліє й не порушили жодного закону. Окрім того, я молодий, тому поліція, мабуть, мені нічого не зробить. Можливо, вони мене просто допитають, а потім відпустять». Я не очікував, що коли нас привезуть до відділку поліції, офіцер буде стукати по столу та люто допитувати мене: «Як тебе звуть? Де ти мешкаєш? Хто просив тебе приходити? Кому ти проповідував Євангеліє?» Коли я не відповів, він двічі вдарив мене по обличчю так сильно, що у мене задзвеніло у вухах, і сказав, що, проповідуючи Євангеліє, ми порушуємо громадський порядок і закон. Це мене розлютило, і я подумав: «Це ж безглуздо! Ми проповідуємо Євангеліє, тому що хочемо, щоб інші були хорошими людьми та йшли правильним шляхом. Як можна назвати це порушенням громадського порядку?» Але, дивлячись, наскільки злісними були поліцейські, я знав, що переконувати їх марно, тому взагалі нічого не сказав. Пізніше вони одягли на мене та на Ван Чена наручники і посадили нас в поліцейську машину. Поки нас везли, я дуже хвилювався. Я дуже боявся, що мене будуть бити та катувати коли ми приїдемо до місця призначення. Якби я не зміг витримати випробування та врешті-решт став Юдою, я б не лише образив Божий характер, але й спричинив би арешти більшої кількості братів та сестер, і ті зазнали би таких самих мук, як і я. Я мовчки молився Богу знову і знову: «Боже, я такий наляканий. Будь ласка, захисти мене, дай мені впевненості та сили». Після того як я помолився, я відчув себе трохи спокійніше.

Вони відвезли нас до міського управління карного розшуку. Коли нас обшукали, один із офіцерів побачив, що я маю при собі пейджер і сказав, що я, мабуть, керівник. Коли я почув це, я подумав: «Якщо вони вважають мене керівником, я сумніваюся, що вони так легко мене відпустять». Побачивши, що я нічого не сказав, офіцер поліції на прізвище Чжао промовив із безвиразною посмішкою: «Якщо ти не розкажеш нам те, що знаєш, ми побачимо, як довго ти зможеш протриматися!» Він вдарив мене ногою кілька разів, обзиваючи при цьому, а потім вдарив мене у груди, завдавши дуже сильного болю та вибивши з мене дух. Він ще кілька разів ударив і штовхнув мене, відкинув мене більш ніж на 2 метри назад, так що я ледь не впав. Я мовчки терпів біль і не сказав ні слова. Нарешті він зупинився, втомившись, а потім люто сказав: «Якщо ти не почнеш говорити, ми посадимо тебе на “стілець тигра” й дамо тобі спробувати наш електрошоковий кийок!» Я був справді наляканий. Мені вже було боляче від того, що мене побили ногами й кулаками. Я не знав, чи зможу витримати, коли мене прив’яжуть до «стільця тигра» та битимуть струмом, тому я знову і знову мовчки молився Богу: «О Боже, будь ласка, захисти моє серце та дай мені впевненість і мужність. Я хочу покластися на Тебе, щоби бути непохитним, і я ніколи не буду Юдою». Потім я згадав деякі слова Всемогутнього Бога: «Тобі не слід боятися ні того, ні іншого; скільки б труднощів і небезпек тобі не загрожувало, ти маєш залишатися стійким переді Мною, не зважаючи на жодні завади, щоб Моя воля могла бути виконана безперешкодно. Це – твій обов’язок… Настав час, коли Я випробовуватиму тебе: чи проявиш до Мене свою відданість? Чи зможеш ти віддано слідувати за Мною до самого кінця шляху? Не бійся; з Моєю підтримкою хто зможе перепинити цей шлях?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Дійсно, Бог – моя надійна опора, і моє життя в Його руках. Мене заарештували з Божого дозволу. Це було для мене Божим випробуванням. Як би мене не мучила поліція, я буду непохитним у своєму свідченні Богові. Один із поліцейських запитав моє ім’я та адресу. Я подумав: «Моя сім’я зараз приймає вдома лідерів церкви. Якщо я назву свою адресу й поліція піде обшукувати наш будинок, то членів моєї родини та лідерів заарештують, тому я не можу їм сказати». Що я нічого не говорю, він сильно розлютився, мовчки взяв книгу Божого слова та сильно вдарив мене нею по обличчю, від чого мені стало дуже боляче, а потім він жорстоко пхнув мене ногою. Тим часом інший поліцейський сильно вдарив мене у груди. Вони не зупинилися, поки не захекалися. Побачивши, що я все ще не розмовляю, один із них сказав: «Він справжній поборник. Запроторте його до в’язниці і змусьте його страждати!» Коли я почув, що мене посадять, я трохи злякався. Я чув, що у тюрмі в’язні б’ють в’язнів. Якщо мене справді посадять, то які тортури мені доведеться витерпіти? Вони мене покалічать? А що, коли я не витримаю? Я довго думав про це, але знав, що принаймні я не стану Юдою й не зраджу Бога, незважаючи ні на що. Я присягнув Богові: «Боже! Мій духовний стан занадто малий і я не можу вистояти сам, але я готовий спертися на Тебе. Будь ласка, будь зі мною й дай мені волю терпіти страждання. Я ніколи не буду Юдою та не зраджу своїх братів і сестер!» Після молитви я відчув силу і впевненість.

Пізніше поліцейський середнього віку, прикинувшись доброзичливим зі мною, сказав: «Подивись на себе. Ти молодий, високий і красивий. Чому ти не знайдеш хорошу дівчину чи хорошу роботу? Навіщо вірити в Бога?» Тоді він дістав мені на підпис лист-покаяння. Я прочитав його та зрозумів, що підписання означатиме зраду Бога. Я не міг підписати того листа! Коли я відмовився, офіцер вдарив книгою Божого слова у твердій палітурці мені по скроні, від чого в мене знову задзвеніло у вухах, а на голові раптово з’явився великий рубець. Після такого удару моя голова заніміла, обличчя опухло, а ноги набрякли й боліли після сильного побиття. Мене всього наче паралізувало, і моє тіло так боліло, що я ледве стримував сльози. Я подумав: «Якщо я й надалі відмовлятимуся підписати лист-покаяння, невже мене будуть бити ще дужче? Вони мене вб’ють? Але я не можу цього зробити. Підписати це – означає зрадити Бога». У той момент я згадав уривок зі слів Всемогутнього Бога: «Коли ти стикаєшся зі стражданнями, ти повинен бути здатним відкинути турботу про плоть і не скаржитися на Бога. Коли Бог ховається від тебе, ти повинен бути здатним мати віру, щоб слідувати за Ним і підтримувати свою попередню любов, не даючи їй похитнутись або розсіятися. Що б не робив Бог, ти мусиш скоритися тому, що Він улаштує для тебе як забажає, і радше проклинати власну плоть, ніж скаржитися на Нього. Коли ти стикаєшся з випробуваннями, ти повинен бути готовим терпіти біль зречення того, що любиш, і бути готовим гірко ридати, щоб задовольнити Бога. Тільки це і є істинна любов та істинна віра» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Я розумів, що труднощі й страждання були для мене випробуванням, щоб побачити, чи маю я щиру віру та чи зможу я бути непохитним у своєму свідченні Богові. Бог сказав, що справжня віра означає підкорятися Його розпорядженням у будь-якому середовищі та догоджати Йому, навіть якщо це означає терпіти муки та біль. Я мав повністю довірити себе Богові, і скільки б страждань я не пережив, я не міг підкоритися сатані. Мені потрібно було опертися на Бога та свідчити. Пам’ятаючи про це, я молився: «Боже, як би вони мене не били, навіть якщо заб’ють до смерті, я ніколи не підпишу того листа-покаяння». Тієї ночі поліцейські відправили мене та Ван Чена до слідчого ізолятора, де нас утримували окремо.

Черговий офіцер відвів мене до камери. Всередині було більше десятка людей, у всіх були люті обличчя. Камера виглядала настільки моторошно й жахливо, що я справді злякався. Офіцер сказав ув’язненим: «Це віруючий в Бога. “Добре подбайте” про нього». Тільки-но він закінчив говорити, кілька в’язнів підійшли та почали бити мене руками й ногами, а потім сказали мені роздягнутися догола. Вони принесли шланг і обливали моє тіло холодною водою більше півгодини, при цьому я тремтів від холоду. Вони постійно запитували мене моє ім’я й кому я проповідував Євангеліє. Я мовчки продовжував молитися Богу, просячи Його захистити моє серце. Я не сказав ні слова. Наступного дня вони знову побили мене. Один із ув’язнених схопив мене за волосся та вдарив потилицею об стіну так сильно, що в мене задзвеніло у вухах і пішла кров з носа. Пізніше вони мене «посадили в літак», тобто змусили мене нахилитися, а двоє в’язнів схопили мене за руки й сильно вдарили об стіну, від чого моя голова набрякла, мені запаморочилося і я знепритомнів. Перш ніж я зміг отямитися, вони зробили мені «пай гоу», тобто тримали мене на землі, завівши руки за спину, в той час як одна людина попереду схопила мене за долоні й смикнула вперед, а інша, що сиділа на моїй спині, схопила мене за руки та штовхнула вперед. Здавалося, що руки виривають із суглобів. Я закричав від болю. Вони катували мене більше десяти хвилин перш ніж припинити, і коли вони нарешті відпустили мене, я не відчував своїх рук. Я подумав: «Тепер у мене покалічені руки? Якщо так, я ж іще молодий, то як я буду виживати в майбутньому? Я не знаю, як вони будуть катувати мене далі. Мене заб’ють до смерті?» Чим більше я думав про це, тим страшніше мені ставало. Але потім я згадав слова Всемогутнього Бога: «Коли люди готові пожертвувати своїм життям, усе стає дрібницею, і ніхто не може їх здолати. Що може бути важливішим за життя? Отож сатана стає нездатним далі діяти в людях, він нічого не може вдіяти з людиною» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Одкровення таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Глава 36). Я усвідомлював, що сатана знає, що люди люблять життя й бояться смерті, тому він використовує нашу слабкість, щоб напасти на нас і змусити зрадити Бога. Я не міг піддатись на хитрість сатани та жити в ганьбі заради збереження свого життя. Я думав про святих минулих епох, які так багато постраждали за проповідь Євангелія. Когось заарештували й ув’язнили, а хтось навіть пожертвував життям. Це була честь, що я міг почути голос Бога в останні дні, проповідувати Євангеліє та свідчити про появу та роботу Бога. Навіть якби ці люди замучили мене до смерті, я був би переслідуваний за правду. Це була чудова річ й це означало б, що я прожив своє життя недаремно. Зрозумівши це, я знайшов силу у своєму серці. Як би мене не переслідували, я буду стояти твердо й не зраджу Бога.

Пізніше, коли поліція привела мене на допит, вони мені погрожували, кажучи: «У тебе ще є шанс зізнатися. Ти політв’язень, і якщо не зізнаєшся, будеш засуджений. Люди, яких ти зустрінеш у в’язниці, жорстокі. Ти пошкодуєш! Важко сказати, чи вийдеш ти живим». Щойно я дізнався, що мене засудять, і що мене визнали політв’язнем, я зрозумів, що це тяжкий злочин. Скільки років мені доведеться просидіти? Невже я маю провести всю свою молодість у в’язниці? Від інших в’язнів я чув, що багатьох людей у в’язниці забили до смерті. Я ще більше розхвилювався. Я не знав, якими методами в’язні можуть мене катувати та чи я виживу. Чим більше я думав про це, тим жалюгідніше почувався. Я справді не хотів, щоб мене засудили, і мені дуже хотілося вибратися з цього місця. Я знову і знову молився Богу, промовляючи: «Боже! Зараз я дуже слабкий і не розумію Твоєї волі, але я знаю, що я потрапив у таке середовище з Твоєї згоди. Будь ласка, просвіти та настанови мене, щоб я міг бути непохитним». Помолившись, я пригадав слова Всемогутнього Бога: «Можливо, всі ви пам’ятаєте ці слова: “Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”. Усі ви вже чули ці слова, але жоден із вас не розумів їхнього справжнього смислу. Сьогодні ви глибоко усвідомлюєте їхнє справжнє значення. Ці слова Бог в останні дні справдить у тих людях, кого жорстоко переслідував великий червоний дракон у землі, де він лежить, згорнувшись. Той великий червоний дракон – ворог і гонитель Бога, тож люди в цій землі зазнають принижень і гонінь за свою віру в Бога, унаслідок чого ці слова справджуються у вас, у цій групі людей. Божа робота здійснюється в землі, що виступає проти Бога, тому вся вона стикається з величезними перепонами, і багато з Його слів не можуть бути виконані відразу; таким чином, люди переплавляються в результаті Божих слів, що теж є частиною страждання. Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “важкість” Бог здійснює один з етапів Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю громаду людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Після роздумів про Божі слова я зрозумів, що мої сьогоднішні переслідування та скорбота були тим, що мені судилося перетерпіти. Це було переслідування заради праведності та страждання разом із Христом. Це було важливо. Арешт і переслідування дозволили мені чітко побачити злу сутність великого червоного дракона. Великий червоний дракон – це ворог Бога та диявол, який протистоїть Йому. Ця ситуація також показала мені, як втілений Бог діє й рятує людей у країні великого червоного дракона. Дійсно, це дуже важка робота. З огляду на це, я відчув велике натхнення. Я відчув, що не можу підвести Бога. Навіть якби мене забили до смерті, я готовий бути непохитним і догоджати Богові.

Через чотирнадцять днів поліція під конвоєм посадила мене та ще кількох братів і сестер до поліцейського авто, сказавши, що нам винесено вирок про трудове перевиховання, і що вони везуть нас до трудового центру. Дорогою туди я подумав: «Я не знаю, скільки років пробуду в трудовому центрі. Сподіваюся, не надто довго, щоб я зміг звільнитись, зустрітися з братами та сестрами найближчим часом і продовжувати виконувати свій обов’язок. У минулому я був занадто легковажним і не виконував свій обов’язок належним чином. Коли я вийду, я обіцяю шукати правди та добре виконувати свій обов’язок». Коли ми приїхали до міського бюро громадської безпеки, поліцейські зайшли всередину, отримали вироки про трудове перевиховання й зачитали їх нам у машині. Декількох братів і сестер засудили на рік-півтора, а мене ж на три роки. Коли я це почув, мене ніби паралізувало. Я подумав: «Три роки? Чому моє покарання довше, ніж у інших? Як я зможу стільки витримати?» Я не міг передати словами свої страждання й не міг цього прийняти. Я був сповнений відчаю. Але потім я згадав слова Всемогутнього Бога: «Коли люди зазнають випробувань, для людей нормально бути слабкими, або мати в собі негативність, або не мати ясності щодо Божих намірів чи шляху практики. Але загалом ти мусиш мати віру в Божу роботу… Бог виконує роботу вдосконалення над людьми, а вони не здатні бачити її, не здатні до неї торкнутися; за таких обставин необхідна віра. Коли чогось не видно неозброєним оком, необхідна віра. Коли ти не можеш відпустити власні уявлення, необхідна віра. Коли ти не маєш ясності щодо Божої роботи, від тебе вимагається мати віру, зайняти тверду позицію та бути непохитним у своєму свідченні. Коли Йов дійшов до цього, Бог явився йому та заговорив до нього. Тобто лише коли ти матимеш віру, то зможеш побачити Бога. Коли ти матимеш віру, Бог тебе вдосконалить, а якщо ти не матимеш віри, Він не зможе цього зробити» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Поміркувавши над Божими словами, я зрозумів, що незалежно від того, з якими жалюгідними обставинами я б не зіткнувся або, якими огидними вони б не були, я зможу вистояти лише якщо матиму віру в Бога. Але мені бракувало віри в Бога. Почувши, що мене відправлять на три роки на трудове перевиховання, я не міг змиритися з цим, тому намагався достукатися до Бога, скаржився Йому. Я хотів, щоб вирок був м’якшим і я міг менше страждати. У минулому я поклявся перед Богом, що буду йти за Ним, як би важко не було, але тепер, зіткнувшись із цим середовищем, яке не відповідало моїм уявленням, я став негативним і скаржився. Я був таким непокірним. Я не міг далі так жити. Мені довелося покластися на Бога, щоб пережити на власному досвіді наступне середовище.

У трудовому центрі я щодня недоїдав і надто багато працював натщесерце. Іноді доводилося навіть працювати до другої-третьої години ночі, і якщо я під час роботи щось не те казав або помилявся, то мене били. Кожен раз, коли я повертався з роботи, мене катували й замикали в водній кімнаті приблизно на годину. Так було цілий рік. У водній кімнаті було дуже вогко і з часом багато людей захворіло. Хтось захворів на коросту, хтось на ревматоїдний артрит, а в мене був висип по всьому тілу. Кожного вечора я відчував такий свербіж, що не міг заснути й так сильно дряпав себе, що рани починали кровоточити, коли я зривав нещодавно утворені струпи, і частина шкіри просто зійшла з мого тіла. Я сказав начальнику охорони, що мені потрібен лікар, але він байдуже відповів: «Це просто висип. З тобою все гаразд. Це не заважатиме твоїй роботі». У цей момент я почувався особливо нещасним. Я подумав: «Я захворів на цю хворобу в такому молодому віці. Що я буду робити, якщо не вилікуюсь? Я щодня перевтомлююся, мушу терпіти побої та приниження з боку в’язнів. Коли цей біль закінчиться?» Роздуми про це робили мене все більш нещасним. Мені було особливо прикро, коли я бачив, що інші брати перебувають разом у тюрмі, можуть спілкуватися та підтримувати один одного, тоді як я був сам із невіруючими та навколо не було нікого, з ким я міг би поговорити. Часто вночі я скручувався калачиком у своєму ліжку і тихо плакав. Я молився Богу: «Боже, я почуваюсь тут таким слабким. Будь ласка, просвіти мене, щоб я міг зрозуміти Твою волю».

Одного разу, коли ми вийшли на руханку, брат з іншої команди таємно передав мені маленький пакунок. Я відніс його в майстерню та відкрив, а всередині була записка, у якій були переписані Божі слова. Я не очікував побачити слова Бога у в’язниці й був дуже зворушений і натхненний. Уривок звучав так: «Людина буде повністю довершеною в період Царства. Після роботи завоювання людина буде піддана переплавці й поневірянню. Ті, хто може перемогти й бути непохитним у своєму свідченні під час цього поневіряння, – це ті, хто в кінцевому підсумку буде зроблений довершеним; вони – переможці. Під час цього поневіряння від людини вимагається прийняти цю переплавку, і ця переплавка є останнім випадком Божої роботи. Це останній раз, коли людину буде переплавлено до завершення всієї роботи Божого управління, і всі ті, хто слідує за Богом, повинні прийняти це останнє випробування, і вони повинні прийняти цю останню переплавку. Ті, хто перебуває посеред поневірянь, позбавлені роботи Святого Духа і Божого керівництва, але ті, хто був по-справжньому завойований і хто дійсно прагне Бога, у кінцевому підсумку вистоять; це ті, хто має людськість і по-справжньому любить Бога. Незалежно від того, що робить Бог, ці переможці не будуть позбавлені видінь і, як і раніше, будуть застосовувати істину на практиці, не втрачаючи свого свідчення. Саме вони врешті-решт вийдуть із великого поневіряння» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божа робота й людська практика). Читання Божих слів зворушило мене. Я побачив, що посеред труднощів мені потрібно мати віру в Бога й покладатися на Бога, щоби бути непохитним у своєму свідченні про Нього. Я був у команді сам, навколо мене не було братів, і було багато боротьби та труднощів. Це було для мене випробуванням. Це дозволило мені побачити власні недоліки та мій справжній духовний стан. Це також дозволило мені бути незалежним, пережити на власному досвіді це середовище, покладаючись на Бога, і подолати труднощі та біль. Коли я був слабким, мені допомагав мій брат, передаючи мені слова Божі, які мене дуже надихали. Я знав, що це любов Бога та що Бог завжди поруч зі мною, спостерігає й захищає мене. Пам’ятаючи про це, я знайшов у собі сили продовжувати та був упевнений, що витримаю це середовище.

У 2006 році я захворів на гострий мікоз стопи. Мої пальці на ногах були настільки подразнені, що я не міг ходити. Поліція не дозволила мені лікуватись, а лише дала якусь мазь, але вона не тільки не вилікувала мої ноги, а навіть погіршила їхній стан. Це мене дуже засмутило, і я відчув, що це місце було надто жалюгідним і темним, щоб його витримати. Ніхто не повинен терпіти це. Але потім я згадав хвалебну пісню Божих слів: «Чи приймали ви колись приготовлені для вас благословення? Чи прагнули ви коли-небудь даних вам обіцянок? Під проводом Мого світла ви вирветеся з мертвої хватки сил пітьми. Посеред пітьми ви не втратите провід світла. Ви станете панами всього сущого. Ви станете переможцями перед лицем сатани. Коли впаде країна великого червоного дракона, ви постанете посеред безлічі людей, як доказ Моєї перемоги. Ви стоятимете твердо й непохитно в краї Синім. Через зазнані страждання ви успадкуєте Мої благословення та променитиметеся Моїм світлом слави у всьому всесвіті» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 19). Після роздумів над цим гімном Божих слів я зрозумів добрі наміри Бога. Його намір полягає в тому, щоб у країні великого червоного дракона вдосконалити групу людей, перетворивши їх на переможців, здатних вирватися з-під темного панування сатани та бути спасенними Богом, які будуть відібрані для входження до Царства Божого та отримання Божих обітниць. Уважно подумавши над цим, я зрозумів, що якби я не пережив жорстоких тортур комуністичної партії та нелюдського поводження в трудовому центрі, я б не зміг чітко побачити злу суть ненависті комуністичної партії до Бога та ворожнечі по відношенню до Бога, а тим більше повністю відкинути це з глибини свого серця. Якби не муки цього жалюгідного середовища та не викриття фактів, я б не усвідомив, що все ще висуваю вимоги до Бога, або що коли Божі вчинки не відповідають моїм уявленням, я все ще можу скаржитися Богу та сперечатися з ним, або що мій духовний стан був такий малий і що я так мало вірив у Бога. Хіба я не отримав усі ці знання та користь від цього жалюгідного середовища? Це була для мене Божа милість! Думка про Божу любов і спасіння для мене додала мені впевненості. Я також подумав про те, як Йов втратив своїх дітей, у нього з’явилися виразки по всьому тілу, він витерпів стільки тілесних страждань, але все одно без нарікань поклонявся Богові. Невелика хвороба та невеликі страждання, які я пережив, не варті згадки порівняно з Йовом. Я повинен слухатися Бога й покладатися на Нього, щоби бути непохитним у своєму свідченні про Нього. Подумавши про це, я помолився Богу: «Боже, незалежно від того, наскільки погане це місце чи як страждає моє тіло, я готовий підкоритися. Я не хочу більше бути негативним, я маю вирости, щоби Ти не хвилювався про мене».

У наступні дні єдиним, без чого я не міг обійтися, була молитва. Щоразу, коли я втомлювався від роботи або біль ставав нестерпним і я відчував негатив й слабкість, я швидко молився Богу. Поступово я став сильнішим, рідше почувався негативним і слабким, зміг належним чином протистояти цьому середовищу, створеному для мене Богом. Слава Богу! Протягом цих трьох років, молячись Богу, покладаючись на Бога та на провід Божих слів, я зміг пережити той важкий час.

Переживши все це, я чітко побачив, що великий червоний дракон – це сатана, диявол, який ненавидить Бога, шкодить і розбещує їх. Тільки Бог є любов, і тільки Він може спасти людей. Коли мене катували, саме Боже слово скеровувало мене, додавало впевненості та сили, а також дозволяло подолати диявольську жорстокість. Саме це жалюгідне середовище зробило мою молоду, неосвічену та вразливу особистість сильною, зрілою та стійкою, і я навчився покладатися на Бога та дивитися на Нього, коли був у біді. Це також дозволило мені побачити Божу всемогутність, володарювання й те, що Бог завжди був поруч зі мною, охороняв і захищав мене, готовий підтримати та допомогти в будь-який час. Незалежно від того, з якими великими переслідуваннями та стражданнями я можу зіткнутися в майбутньому, я рішуче налаштований слідувати за Богом!