Джойлін, Філіппіни

У січні 2018 року я прийняла роботу Всемогутнього Бога останніх днів, і невдовзі в церкві мені доручили обов’язки солістки в музичних відео для гімнів. На початку чимало братів і сестер помітили мене, зауваживши, що я гарно співаю, і куди б я не пішла, мене впізнавали. Це мене тішило. Через кілька місяців мене обрали керівницею церкви. У нас було багато новачків, яких потрібно було поливати, і багато євангельської роботи, за якою потрібно було стежити. Аби краще давати раду проблемам новачків, я часто дивилася євангельські фільми, щоб озброїтись істиною про пізнання Божої роботи, і щоразу, коли новачки мали певні переконання або стикалися з незрозумілими для них проблемами, я могла активно спілкуватися з ними й знаходити відповіді на їхні питання. Мої брати й сестри часто хвалили мене за мій хороший духовний рівень і моє розуміння. Мені було дуже приємно заслужити на їхнє схвалення. Однак я ніколи не була дуже ефективною в євангельській роботі. У той час сестру Клер перевели до нашої церкви проповідувати Євангеліє. Вона швидко занурилася в роботу, вміла спілкуватися й брати на себе ініціативу у вирішенні будь-яких проблем, які виникали в інших під час виконання їхніх обов’язків, а також активно бесідувала на зібраннях. Я мала би радіти, коли бачила таке відповідальне ставлення Клер до своїх обов’язків, але з невідомих мені причин вона мені не сподобалася. Щоразу, коли вона бесідувала з братами й сестрами, мені навіть не хотілось її бачити. Особливо коли я чула, як вони казали: «Клер така розумниця, вона могла б стати євангельським дияконом», – мені ставало ще більш не по собі. Я міркувала так: «До того, як Клер прийшла в нашу церкву, чимало братів і сестер хвалили мене за мій хороший духовний рівень, за моє розуміння, за полив новачків, і всі вони рівнялися на мене, але тепер усі вони думають, що вона найкраща, і рівняються на неї. Хто ж тепер прислухатиметься до мене?». Відтоді я почала заздрити Клер і непокоїлась, що вона може посісти моє місце в серцях наших братів і сестер.

Після цього я зауважила, що Клер часто телефонувала, щоб поцікавитися станом новачків, і що багато новачків також зверталися до неї по допомогу у вирішенні проблем. Одного разу сестра, яку я поливала, зіткнулася з труднощами в євангельській роботі й спитала моєї думки. Після того, як я поспілкувалася з нею, вона пішла шукати Клер. Коли я дізналася про те, що вона пішла до Клер, це мене засмутило. Я подумала: «Можливо, вона не сприймає мої поради серйозно й, напевно, вважає, що Клер краща за мене, і більше не прислухається до мене. Оскільки я так погано справляюся з євангельською роботою, мені потрібно наполегливо працювати, щоб виправити свої недоліки. Тоді я не буду гіршою за Клер, і в майбутньому, якщо в братів і сестер виникатимуть проблеми, вони приходитимуть до мене, а не до неї». У наступні дні я потихеньку почала змагатися з Клер. Я бачила, що Клер щодня пізно вечеряє, оскільки була зайнята своїми обов’язками, а іноді вона працювала аж до ранку. Тож я теж намагалася затримуватися допізна, виконуючи свої обов’язки, аби брати й сестри бачили, що я теж відповідальна й не гірша за неї. Згодом у церкві відбулися вибори євангельського диякона. Зважаючи на всі аспекти, Клер була найкращою кандидатурою на цю посаду, але я не хотіла її обирати. Я вважала, що вона здібніша за мене, і якщо вона стане євангельським дияконом, то увага всіх поступово переключиться на неї. Але зважаючи на те, що керівники церкви не можуть виконувати всю роботу самотужки й потребують дияконів, які б перебрали на себе частину цієї роботи, я подумала: «Чи варто мені її обрати? Якщо я оберу її, то брати й сестри неодмінно злетяться до неї, а мене відкинуть». Проте я змушена була визнати, що Клер мала дуже високий духовний рівень, і вона могла як слід упоратися з роботою євангельського диякона. Я довго вагалась і врешті-решт неохоче обрала її.

Якось церква шукала сестру, яка б добре володіла філіппінською та англійською мовами, для зйомок у музичному відео. Клер вільно розмовляла і філіппінською, і англійською мовами, і зрештою брати й сестри обрали її. Я була надзвичайно розчарована: «Моя філіппінська й англійська нічим не гірші, то чому ж брати й сестри обрали її, а не мене?». Я дуже їй заздрила, а також відчула до неї трохи ненависті у своєму серці. Саме в той час, оскільки Клер виявила дещо зарозумілий характер, наші керівники розслідували, як вона виконує свої обов’язки, і попросили мене написати їй характеристику. Я дуже зраділа й хотіла написати більше про її недоліки, щоб наші керівники перевели її на іншу роботу й мені більше не доводилося виконувати обов’язки разом із нею. Хоча зрештою я цього не зробила, я однаково хотіла, щоб вона пішла. Коли я думала про те, як брати й сестри завжди шукають її, щоб отримати відповіді, і як вони більше не прислухаються до мене, я почувалась ображеною й нещасною. Навіть коли ми разом виконували наші обов’язки, я не хотіла дивитися на неї. Мене переповнювала заздрість, і в той час розбещений характер справді взяв гору в моєму серці.

Після цього, виконуючи свої обов’язки, я більше не відчувала роботу та керівництво Святого Духа. Коли я стикалася з якимись проблемами, я не могла зрозуміти їхньої сутності й не знала, як їх розв’язати. Я також стала неефективною у виконанні своїх обов’язків. Я взагалі не усвідомлювала, що мій негативний стан уже позначався на виконанні моїх обов’язків. Так було доти, доки на одному зібранні я не побачила ці слова Божі: «Будучи церковним лідером, тобі потрібно не просто навчитися розв’язувати проблеми за допомогою істини, але й відкривати та розвивати талановитих людей, у жодному разі не заздрячи їм і не придушуючи їх. Така практика корисна для церковної роботи. Якщо ти зможеш зростити кількох послідовників істини, які співпрацюватимуть з тобою та добре виконуватимуть усю роботу, і зрештою всі ви матимете досвідні свідчення, тоді ти – кваліфікований лідер чи працівник. Якщо ти здатен упоратися з усім відповідно до принципів, тоді ти пропонуєш свою відданість. Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це змушує його нападати на інших і витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і ницим? Що це за характер? Це злостивість! Ті, хто думає тільки про свої власні інтереси, задовольняє тільки свої власні бажання, не думаючи про інших або не приділяючи жодної уваги до інтересів Божого дому, мають поганий характер, і Бог не любить їх. Якщо ти справді здатен приділяти увагу до Божих намірів, ти зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти навчання й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не виявиш відданість у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розум, якими мають володіти особи, що служать лідерами» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Прочитавши слово Боже, я усвідомила, що виконувала свої обов’язки заради репутації та статусу, заради того, щоб люди рівнялися на мене й обожнювали мене. Коли в церкву прийшла Клер і я побачила, що вона може бесідувати про істину та вирішувати проблеми, і що інші шукають спілкування з нею, а не зі мною, я стала ревнувати й боятися, що Клер посяде моє місце, тому почала конкурувати з нею на кожному кроці, докладаючи величезних зусиль, щоб компенсувати свої недоліки у своїх спробах перевершити її. Коли церкві потрібно було обрати євангельського диякона, я чітко бачила, що Клер може взяти на себе цю роботу, але я боялася, що вона вкраде мій статус, тому я не хотіла її обирати, а в душі й поготів ненавиділа й зневажала її. Я раділа, коли бачила, як вона виявляє розбещеність, і виношувала злі наміри, коли прийшов час написати на неї характеристику. Я хотіла написати все про її недоліки, аби її відіслали геть, аби мені не треба було боятися, що брати й сестри рівнятимуться на неї. Завдяки одкровенням у слові Божому я збагнула, що заздрила її здібностям і не могла змиритися з тим, що вона краща за мене, а те, що я розкрила в собі, було порочним характером. Зовні я активно виконувала свої обов’язки, але в душі я зовсім не зважала на роботу церкви. Клер добре зналася на євангельській роботі, і мені варто було б співпрацювати з нею, щоб зробити євангельську роботу більш ефективною. Однак я думала лише про те, як бути кращою за неї, як змусити її піти і як захистити свій власний статус. Бог вивчає наші серця й наше ставлення до своїх обов’язків. Я виконувала свій обов’язок без страху Божого й дбала лише про гонитву за славою, вигодою та статусом. Бог гидує такою поведінкою й зневажає її.

Згодом я прочитала інший уривок зі слова Божого: «Коли йдеться про щось, пов’язане з репутацією, статусом чи можливістю відзначитися – наприклад, коли ви чуєте, що дім Божий планує зрощувати різних талановитих людей, – кожен із вас із нетерпінням жадає і хоче зробити собі ім’я та опинитися в центрі уваги. Усі ви бажаєте боротися за репутацію та статус. Вам ніяково так поводитися, але ви не можете змиритися з тим, щоб не робити цього. Ви відчуваєте заздрість, ненависть і скаржитесь щоразу, коли бачите людей, яких обрано і які потрапляють у центр уваги, і вважаєте це несправедливим: “А чому я не можу виділитися? Чому у центрі уваги завжди опиняються інші? Чому ніколи не настає моя черга?”. У своєму серці ви відчуваєте обурення, і хоча ви намагаєтеся придушити його, вам це не вдається. Ви молитеся Богу, і на деякий час ваш стан кращає, але коли ви знову стикаєтеся з такою ситуацією, то однаково не можете її подолати. Хіба це не прояв низького духовного зросту? Коли ви застрягаєте в таких станах, хіба ви не потрапили в сатанинську пастку? Ось як розбещена сатанинська природа сковує людей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Боже слово викрило мій стан. Я заздрила своїй сестрі, адже палко прагнула слави та статусу, а також хотіла виділитися з натовпу й посісти місце в серцях людей. Я згадала, як у коледжі змагалася зі своїми однокласниками, щоб здобути похвалу й заслужити захоплення інших, і якщо лишень була можливість виділитися, мене не обходило, зроблю я їм боляче чи ні. Після того, як я увірувала в Бога, я знову взялася за старе вже в церкві. Коли я побачила, що Клер краща за мене, мені дуже закортіло її перевершити, тому що я хотіла одержати більше похвали від людей та амбітно сподівалася, що люди захоплюватимуться мною та обожнюватимуть мене, що показувало, наскільки я була зарозумілою. Я завжди гналася за репутацією та статусом, тому не могла відчути роботу Святого Духа у своїх обов’язках і падала в темряву. Це були кайдани сатанинської розбещеної природи, які сковували мене й завдавали мені шкоди. Пізніше я побачила інший уривок зі слова Божого, який допоміг мені трохи зрозуміти сутність і наслідки гонитви за славою, вигодою й статусом. Бог говорить: «Дехто вірить у Бога, але не шукає істини. Такі люди завжди живуть плоттю, жадаючи тілесних насолод, завжди задовольняючи власні егоїстичні бажання. Скільки б років вони не вірили в Бога, вони ніколи не ввійдуть у реальність істини. Це знак того, що вони зганьбили Бога. Ти кажеш: “Я ж нічим не опирався Богові. Як же я зганьбив Його?”. Усі твої ідеї та думки – це зло. Наміри, цілі та мотиви твоїх дій і наслідки твоїх учинків завжди догоджають сатані, роблять тебе посміховиськом і дозволяють йому щось про тебе дізнатися. Ти не давав жодного свідчення, яке мусить дати християнин. Ти – від сатани. Ти в усьому ганьбиш Боже ім’я та не маєш справжнього свідчення. Чи згадає Бог те, що ти зробив? Який висновок Бог, зрештою, зробить про всі твої дії, поведінку й обов’язки, які ти виконував? Хіба із цього не має щось вийти – якась заява? У Біблії Господь Ісус говорить: “Багато хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!” (Матвія 7:22–23). Чому Господь Ісус таке сказав? Чому так багато з тих, хто проповідував, виганяв бісів і творив багато чудес в ім’я Господнє, стало лиходіями? Причина в тому, що вони не прийняли істин, які висловлював Господь Ісус, не дотримувалися Його заповідей та не мали любові до істини у своїх серцях. Вони просто хотіли отримати благословення Царства Небесного в обмін на виконану ними роботу, перенесені ними тяготи та жертви, принесені ними заради Господа. У такий спосіб вони намагаються укласти угоду з Богом, використати й обманути Бога, тому Господь Ісус відчував до них нудоту, ненавидів їх і засуджував їх, як лиходіїв. Сьогодні люди приймають суд і кару Божих слів, але дехто досі женеться за репутацією та статусом і постійно хоче виділитися, постійно хоче бути керівником або працівником і здобувати репутацію та статус. Хоча всі вони кажуть, що вірять у Бога, слідують за Богом, усього зрікаються та повністю присвячують себе Богові, але вони виконують свої обов’язки заради престижу, вигоди й статусу та постійно плетуть інтриги. Вони не слухняні та не віддані Богу, вони діють свавільно, можуть несамовито бігати й коїти зло, зовсім не замислюючись над своїми вчинками, і тому вони стають лиходіями. Бог ненавидить цих лиходіїв і не спасає їх» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Коли я прочитала слова Божі, мені стало соромно. Мої уявлення, думки, наміри та мотивації зовсім не мали на меті догодити Богові – усі вони були спрямовані на те, щоб змусити інших захоплюватися мною. Коли я бачила, що мої брати й сестри приділяють Клер більше уваги, ніж мені, я ревнувала, я змагалася з нею, я хотіла перевершити її і навіть сподівалася, що її переведуть в іншу церкву. Як церковна керівниця я не була зосереджена на вихованні людей або на тому, щоб добре виконувати церковну роботу; натомість я нехтувала своїм обов’язком, заздрила таланту, змагалася за славу та вигоду. Я була нічим не кращою за лиходіїв, засуджених Господом Ісусом. Вони докладали зусиль, щоб зберегти свою репутацію та статус і змусити інших дивитися на них із повагою. Я була такою самою. Я також докладала зусиль, щоб заслужити похвалу від своїх братів і сестер, здобути репутацію й статус. Поки я хизувалася на всі заставки, наміри, з якими я виконувала свої обов’язки, перестали бути правильними, що унеможливило для мене здобуття роботи Святого Духа. У моїх бесідах не було світла, і я не була здатною вирішувати проблеми братів і сестер. Тепер я зрозуміла, що гонитва за славою, вигодою й статусом насправді є злом, і це те, що Бог зневажає. Господь Ісус каже: «Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:22–23). Бог ненавидить тих, хто зовні, здається, подорожує й страждає заради Бога, але насправді працює лише для реалізації своїх власних намірів і мотивів. Те, що вони роблять, зумовлено їхньою власною вигодою. Вони працюють зовсім не для того, щоб свідчити або догодити Богові. Ось причина, чому вони виконали так багато роботи, але Бог її не визнає. Я побачила, що роблю те саме. Зовні я виконувала свої обов’язки, але я не шукала істини й не пробувала проаналізувати й пізнати себе, як і не намагалася вчитися, беручи за взірець сильні сторони своїх напарників. Натомість я пішла хибним шляхом гонитви за репутацією та статусом, тому я нічим не відрізнялася від тих лиходіїв. Я думала про те, що Павло доклав так багато зусиль і стільки страждав лише для того, щоб інші рівнялися на нього й поклонялися йому. Він часто вивищував себе й хизувався тим, як багато він страждав і як багато метушився, кажучи, що він «не менший за найвидатнішого з учнів», доходячи навіть до того, що казав за життя, що він – Христос. Його робота й висловлювання ніколи не свідчили про Бога, вони свідчили про нього самого. Як наслідок, люди рівнялися на нього й обожнювали його ще дві тисячі років по тому та навіть сприймали його слова за слова Божі. Зрештою, Бог покарав його за те, що той образив Божий характер. Якби я продовжила гнатися за славою, вигодою та статусом, а також прагнути, аби інші рівнялися на мене в моїх обов’язках, я б несвідомо стала такою ж, як Павло, пішла б хибним шляхом, стала б злою людиною, і Бог відкинув би й знищив би мене. Усвідомивши це, я помолилася Богу: «Всемогутній Боже, я не хочу, щоб мій розбещений характер заважав мені виконувати мій обов’язок, я хочу виправити свій розбещений характер і добре працювати разом зі своєю сестрою, щоб виконувати свій обов’язок. Будь ласка, настав мене, аби я змогла вирішити цю проблему».

Одного разу я прочитала уривок зі слова Божого: «Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божих намірів та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі. Якщо ти часто думатимеш про них і розбиратимешся в них, тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок. Якщо в тебе низький духовний рівень, якщо твій досвід не значний або якщо ти не вправний у своїй професійній діяльності, то у твоїй роботі можуть бути деякі помилки або недоліки, і ти можеш і не отримати хороших результатів, але ти докладеш усіх зусиль. Ти не задовольняєш власні егоїстичні бажання чи вподобання. Натомість ти постійно звертаєш увагу на роботу церкви та інтереси Божого дому. Хоча ти, можливо, не досягнеш хороших результатів у своєму обов’язку, твоє серце виправиться; якщо, окрім цього, ти зможеш шукати істину, щоб розв’язати проблеми, пов’язані з твоїм обов’язком, ти відповідатимеш стандарту у виконанні свого обов’язку, і водночас ти зможеш увійти в істину-реальність. Ось це і означає мати свідчення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). У слові Божому я знайшла шлях для практики. Ми не маємо виконувати свої обов’язки на очах у інших, аби вони хвалили нас і захоплювалися нами. Натомість ми маємо відкласти вбік свою репутацію й статус, враховувати інтереси Церкви та ставити свої обов’язки на перше місце. Це відповідає Божій волі. Клер добре виконувала євангельську роботу й відповідально ставилася до своїх обов’язків. Я не мала їй заздрити. Я мала вчитися на прикладі її сильних сторін, щоб виправити власні недоліки, і співпрацювати з нею, аби належним чином виконувати наші обов’язки.

Одного разу я хотіла проповідувати Євангеліє своєму двоюрідному брату, але він мав багато релігійних переконань. Я боялася, що моя розмова не буде зрозумілою, і що я не зможу вирішити його проблему, тому я хотіла знайти сестру, яка б стала мені за напарницю. Я подумала про те, як добре Клер проповідує Євангеліє, і що було б доречно знайти її, але я вагалася. Я думала: «Якщо я візьму її за напарницю, хіба це не підтвердить, що я гірша за неї? Що я не здатна свідчити про Божу роботу або розв’язувати релігійні питання? Якщо мої брати й сестри дізнаються про це, чи не будуть вони дивитися на мене зверхньо? Якщо Клер знайде відповідь на переконання мого двоюрідного брата, мої брати й сестри, безумовно, почнуть ще більше на неї рівнятися». Коли це спало мені на думку, я усвідомила, що знову змагаюся з нею за славу та вигоду, тому я мовчки помолилася Богу. Згодом я згадала уривок зі слова Божого: «Ти мусиш навчитися зрікатися цих речей і відпускати їх, навчитися рекомендувати інших і дозволяти іншим виділятися, коли є хороші можливості. Не змагайся й не конкуруй за можливості виділитися й сяяти, коли б ти з ними не стикався. Ти мусиш бути здатним відмовлятися від своїх особистих інтересів, але ти також мусиш не стримувати виконання свого обов’язку. Будь людиною, яка працює непомітно, не хизується, а також віддано виконує свій обов’язок. Що більше ти зрікаєшся своєї гордині та статусу, і що більше ти відмовляєшся від своїх інтересів, то спокійніше ти почуватимешся, то більше світла буде в твоєму серці, і то кращим стане твій стан. Що більше ти змагаєшся й конкуруєш, то темнішим стане твій стан. Якщо не віриш Мені, спробуй і побачиш!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Боже слово просвітило мене. Я мала придушити свою гордість і прагнення статусу та взяти на себе ініціативу співпрацювати з Клер. Така практика пішла б на користь моїм обов’язкам. Якби я продовжила заздрити їй і надалі змагалася з нею за славу й вигоду, мій стан ставав би дедалі більш негативним і темним, тому що гонитва за славою та статусом – це шлях сатани. Відтак я помолилася Богу: «Всемогутній Боже, я маю розбещений характер. Я заздрю своїй сестрі й змагаюся з нею за славу та вигоду, але я хочу зректися плоті й відкинути себе, щоб співпрацювати із сестрою так, аби я могла практикувати істину на догоду Тобі». Після молитви я відчула певну полегкість і пішла до Клер, щоб пояснити ситуацію. Вона відразу ж погодилася й обговорила зі мною, як ми повинні співпрацювати та свідчити про Божу роботу в останні дні перед моїм двоюрідним братом. Я подумала про те, як я заздрила Клер через її репутацію та статус, і як удавала, буцімто ладнаю з нею, проте вона ніколи не здогадувалася про мої справжні думки. Тож я вирішила відкритися Клер. Після вечері я зізналася Клер і розповіла їй про всю розбещеність, яку розкрила в собі, і про те, що я зрозуміла, аналізуючи себе за цей час. Вислухавши мене, вона сказала: «Усе гаразд. Я теж дуже розбещена в цьому питанні. Дуже добре, що ти мені так відкрилася». Після того, як я відкрилася, я відчула глибоке полегшення. Тепер я можу в злагоді виконувати свої обов’язки разом із Клер, і глибоко в душі я відчуваю безпеку й визволення. Дякувати Всемогутньому Богу!