Хоча Бог прихований від людини, але Його діянь серед усього сущого достатньо для того, щоб людина Його пізнала

Йов не бачив Божого обличчя, не чув сказаних Богом слів, а тим більше не переживав особисто на собі Божу роботу, і все ж його страх Божий і його свідчення під час випробувань бачать усі, і Бог радіє їм, любить і хвалить їх, а люди заздрять їм, захоплюються ними, навіть більше того – співають їм хвалу. У житті Йова не було нічого великого чи надзвичайного: як і будь-яка звичайна людина, він жив нічим не примітним життям, на світанку виходячи на роботу, а на заході сонця повертаючись додому відпочивати. Відмінність Йова полягає в тому, що за кілька нічим не примітних десятиліть свого життя він здобув уявлення про Божий шлях, а також усвідомив і зрозумів велику силу та володарювання Бога так, як ніколи не розумів ніхто інший. Він не був розумнішим за жодну звичайну людину, його життя не було особливо завзятим, і тим більше в нього не було невидимих особливих здібностей. Але що він мав, то це особистість, яка відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне: нічого цього немає в більшості звичайних людей. Він розрізняв любов і ненависть, мав почуття справедливості, був непоступливим і наполегливим, прискіпливим до деталей у своєму мисленні. Тому за свій нічим не примітний час на землі він побачив усі надзвичайні речі, які вчинив Бог, побачив Божу велич, святість і праведність, побачив честь і владу всевишнього Бога й те, як Бог турбується про людину, захищає її та який Він до неї милостивий. Перша причина, чому Йов зміг здобути ці речі, недоступні будь-якій нормальній людині, полягала в тому, що його серце було чисте й належало Богові, і його вів Творець. Другою причиною було його прагнення – прагнення бути бездоганним і досконалим, тим, хто виконує волю Неба, кого любить Бог і хто втікає від злого. Йов володів цими речами та прагнув до них, навіть не маючи можливості бачити Бога й чути Божі слова; хоча він ніколи не бачив Бога, він пізнав засоби, якими Бог править усім сущим, і зрозумів мудрість, з якою Бог це робить. Хоча Йов ніколи не чув слів, промовлених Богом, він знав, що всі діяння щодо винагородження людини чи відбирання чогось від неї походять від Бога. Хоча роки його життя нічим не відрізнялися від років життя будь-якої звичайної людини, він не дозволяв, щоб непримітність його життя вплинула на його пізнання Божого володарювання над усім сущим і слідування шляхом богобоязливості та втечі від злого. У його очах закони всього сущого були сповнені Божих діянь, а Боже володарювання можна було побачити в будь-якій частині життя людини. Він не бачив Бога, але він зміг усвідомити, що Божі діяння є скрізь, і за свій нічим не примітний час на землі він зміг у кожному куточку свого життя побачити й усвідомити надзвичайні, дивовижні діяння Бога та побачити дивовижні Божі розпорядження. Прихованість і мовчання Бога не заважали Йову усвідомлювати Божі діяння та не впливали на його пізнання Божого володарювання над усім сущим. Його життя було втіленням володарювання та розпоряджень Бога, прихованого між усім сущим, у повсякденному житті Йова. У своєму повсякденному житті він також чув і розумів голос Божого серця й слова Бога, який мовчить між усім сущим, але виражає голос Свого серця та Свої слова, керуючи законами всього сущого. Отже, ви бачите: якщо люди мають таку ж людську сутність і прагнення, як у Йова, то вони можуть здобути таке ж усвідомлення та знання, як у Йова, і набути такого ж розуміння та знання Божого володарювання над усім сущим, як у Йова. Бог не являвся Йову та не говорив із ним, але Йов зумів бути досконалим і праведним, боятися Бога й утікати від злого. Інакше кажучи, навіть без того, щоб Бог являвся людині чи говорив із нею, Божих діянь серед усього сущого та Його володарювання над усім сущим достатньо для того, щоб людина усвідомила Боже існування, силу й владу, а Божої сили та влади достатньо для того, щоб людина стала на шлях богобоязливості й утечі від злого. Якщо така звичайна людина, як Йов, змогла досягти богобоязливості та втечі від злого, то й кожна звичайна людина, яка слідує за Богом, також повинна бути на це здатна. Хоча ці слова можуть звучати як логічний висновок, це не суперечить законам сущого. Проте факти не відповідають очікуванням: богобоязливість і втеча від злого, здавалося б, є прерогативою Йова й тільки Йова. При згадці про богобоязливість і втечу від злого люди думають, що це належить робити тільки Йову, неначе шлях богобоязливості й утечі від злого підписаний ім’ям Йова та ніяк не стосується інших людей. Причина цього зрозуміла: тільки Йов був наділений особистістю, яка відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне, тому тільки Йов міг слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого. Ви всі, мабуть, зрозуміли, що це означає: оскільки ніхто не наділений людською сутністю, яка б відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне, то ніхто не може боятися Бога й утікати від злого, і тому люди ніколи не зможуть ні здобути Божу радість, ні бути непохитними серед випробувань. Це також означає, що всі люди, крім Йова, досі зв’язані сатаною та перебувають у його пастці; усі вони зазнають його звинувачень, нападів і знущань. Саме їх сатана намагається проковтнути, і всі вони – в’язні та бранці сатани, позбавлені свободи.

Якщо серце людини вороже до Бога, то як вона може боятися Бога й утікати від злого?

Якщо люди сьогодення не наділені такою людськістю, як Йов, то яка їхня природа-сутність, як вони ставляться до Бога? Чи бояться вони Бога? Чи втікають вони від злого? Тих, хто не боїться Бога та не втікає від злого, можна охарактеризувати лише двома словами – «вороги Божі». Ви часто вимовляєте ці два слова, але ніколи не знали їхнього справжнього значення. Слова «вороги Божі» мають сутність: вони говорять не про те, що Бог бачить у людині ворога, а про те, що людина бачить ворога в Богові. По-перше, коли люди починають вірити в Бога, у кого з них немає власних цілей, мотивації й амбіцій? Навіть якщо якась частина людини вірить в існування Бога та бачила Його існування, у її вірі в Бога все одно є ця мотивація, і кінцева мета віри людини в Бога – це отримати Його благословення й те, чого вона хоче. У своєму життєвому досвіді люди часто думають собі: «Я заради Бога пожертвував сім’єю та кар’єрою, а Він що мені дав? Я мушу підбити підсумки та перевірити: чи отримав я останнім часом якісь благословення? За цей час я чимало віддав, я бігав і бігав, я багато страждав – чи дав мені Бог в обмін якісь обітниці? Чи згадав Він мої добрі вчинки? Яким буде мій кінець? Чи зможу я отримати Божі благословення? …». Кожна людина постійно робить у серці такі підрахунки та висуває до Бога вимоги, які несуть у собі її мотивацію, амбіції й ділове мислення. Тобто в серці людина постійно випробовує Бога, постійно будує плани щодо Бога, постійно аргументує перед Богом те, який кінець вона хоче особисто для себе, і намагається отримати від Бога заяву, побачити, чи може Бог дати їй те, чого вона хоче. Прагнучи до Бога, людина водночас не ставиться до Бога як до Бога. Людина завжди намагалась укладати з Богом угоди, безперестанку висуваючи до Нього вимоги та навіть тиснучи на Нього на кожному кроці – вимагаючи ще й ложки після того, як отримала мед. Намагаючись укласти з Богом угоду, людина водночас і сперечається з Ним, і є навіть такі люди, які часто стають слабкими, пасивними, млявими в роботі та сповненими нарікань на Бога, коли вони опиняються в певних ситуаціях або їм випадають випробування. Відколи людина почала вірити в Бога, вона стала вважати Бога рогом достатку, універсальним мультиінструментом, а себе – найбільшим Божим кредитором, ніби намагання отримати від Бога благословення й обітниці є її невід’ємним правом і повинністю, а Бог зобов’язаний захищати людину, дбати про неї та забезпечувати її. Таким є принципове розуміння «віри в Бога» всіх тих, хто вірить у Бога, і таким є їхнє найглибше розуміння поняття віри в Бога. У людині – від її природи-сутності до її суб’єктивного прагнення – немає нічого, що б стосувалося страху Божого. Мета людської віри в Бога не могла мати нічого спільного з поклонінням Богу. Тобто людина ніколи не вважала й не розуміла, що віра в Бога вимагає страху Божого та поклоніння Йому. У світлі таких умов сутність людини очевидна. У чому ж полягає ця сутність? Вона полягає в тому, що серце людини зловмисне, мерзенне й жадібне, що воно таїть у собі хитрість і підступність, що воно не любить справедливості, праведності й позитивного. Серце людини максимально закрите від Бога; воно зовсім не віддане Богові. Бог ніколи не бачив істинного серця людини, і людина ніколи Йому не поклонялася. Яку б велику ціну Бог не платив, скільки б роботи не виконував, скільки б не давав людині, вона залишається сліпою й абсолютно байдужою до всього цього. Людина ніколи не віддавала Богові свого серця, вона бажає лише сама розпоряджатися своїм серцем, приймати власні рішення, підтекст яких полягає в тому, що людина не хоче слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, не хоче підкорятися Божому володарюванню та розпорядженням, не хоче поклонятися Богу як Богу. Таким є стан людини сьогодні. Тепер знову подивімося на Йова. Передусім чи укладав він угоду з Богом? Чи були в нього якісь приховані мотиви, коли він непохитно тримався шляху богобоязливості й утечі від злого? Чи Бог тоді комусь говорив про прийдешній кінець? Тоді Бог іще нікому не давав обітниць про кінець, і саме на такому тлі Йов зумів боятися Бога й утікати від злого. Чи витримують сьогоднішні люди порівняння з Йовом? Різниця занадто велика; вони на різних рівнях. Хоча Йов і небагато знав про Бога, він віддав Богові своє серце, і воно належало Богу. Він ніколи не укладав із Богом угод і не мав ніяких надмірних бажань чи вимог до Бога; натомість він вірив, що «Єгова дав, і Єгова забрав». Це було те, що він побачив і набув від того, що багато років життя дотримувався шляху богобоязливості й утечі від злого. Так само він здобув і результат, представлений у цих словах: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Ці два речення були тим, що він побачив і зрозумів у результаті свого слухняного ставлення до Бога протягом свого життєвого досвіду, і вони також були його найпотужнішою зброєю, з якою він тріумфально переміг під час сатанинських спокус, і основою його непохитності у свідченні про Бога. Чи зараз ви бачите Йова людиною, гідною любові? Чи сподіваєтеся ви стати такою людиною? Чи боїтеся ви зазнати спокус сатани? Чи вирішили ви молитися про те, щоб Бог піддав вас таким же випробуванням, як і Йова? Безсумнівно, більшість людей не наважилася б про таке молитися. Отже, очевидно, що ваша віра жалюгідно мала; порівняно з Йовом ваша віра просто не варта згадки. Ви – вороги Божі, ви не боїтеся Бога, ви не здатні бути непохитними у своєму свідченні про Бога, і ви не здатні тріумфально здолати напади, звинувачення та спокуси сатани. Що робить вас гідними отримати Божі обітниці? Тепер, коли ви почули історію Йова та зрозуміли значення спасіння людини й намір, з яким Бог її спасає, чи маєте ви тепер таку віру, щоб прийняти ті самі випробування, що і Йов? Хіба вам не слід мати трохи рішучості, щоб дозволити собі слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого?

Не майте побоювань щодо Божих випробувань

Отримавши свідчення Йова після завершення його випробувань, Бог постановив, що Він здобуде громаду – або й більше ніж громаду – таких людей, як Йов, однак Він вирішив більше ніколи не дозволяти сатані нападати на інших людей і знущатися з них тими засобами, якими сатана спокушав Йова, нападав на нього та знущався з нього, заклавшись із Богом; Бог не дозволив сатані ще колись робити таке зі слабкою, нерозумною, нетямущою людиною – досить було того, що сатана спокушав Йова! Не дозволяти сатані знущатися з людей, як йому заманеться, – це милість Божа. Для Бога було достатньо того, що Йов зазнав сатанинських спокус і знущань. Бог не дозволив сатані ще коли-небудь таке робити, бо життям Божих послідовників і всім, що їх стосується, править і керує Бог, і сатана не має права маніпулювати обраними Богом людьми як йому заманеться – ви повинні чітко це усвідомлювати! Бог піклується про слабкість людини, розуміє її дурість і невігластво. Хоча для того, щоб людина могла повністю спастися, Бог мусить віддати її в руки сатани, Бог не бажає бачити, щоб сатана коли-небудь дурив людину та знущався з неї, і Він не хоче бачити, як людина постійно страждає. Людина була створена Богом, і те, що Бог править і керує всім, що стосується людини, абсолютно природно й виправдано; це відповідальність Бога, і це влада, за допомогою якої Бог править усім сущим! Бог не дозволяє сатані знущатися з людини й ображати її як йому заманеться, Він не дозволяє сатані різними засобами збивати людину зі шляху, і тим більше Він не дозволяє сатані втручатися в Боже володарювання над людиною, топтати та знищувати закони, за якими Бог править усім сущим, не кажучи вже про велику Божу роботу управління та спасіння людства! Ті, кого Бог бажає спасти, і ті, хто здатен свідчити про Бога, є ядром і кристалізацією роботи Божого шеститисячолітнього плану управління, а також ціною Його зусиль у Його шеститисячолітній роботі. Як би міг Бог просто взяти й віддати цих людей сатані?

Люди часто переймаються через Божі випробування та бояться їх, однак вони постійно живуть у сатанинській пастці, на небезпечних теренах, де сатана знущається з людей і нападає на них – але тут вони незворушні й не знають страху. Що ж відбувається? Людська віра в Бога обмежена лише тим, що людина бачить. Вона нітрохи не цінує Божої любові та турботи про людину, Його ніжності й уваги до людини. У людині є трохи трепету й страху перед Божими випробуваннями, судом і карою, величчю та гнівом, але, крім цього, людина не має ні найменшого уявлення про добрі Божі наміри. При згадці про випробування людям здається, ніби Бог має якісь приховані мотиви, а деякі навіть, не знаючи, що Бог насправді з ними зробить, вважають, що Бог виношує злі задуми; отже, водночас із воланням про послух перед Божим володарюванням і розпорядженнями вони роблять усе можливе, щоб опиратись і протистояти Божому володарюванню над людиною й розпорядженням для людини, бо вважають, ніби якщо вони не будуть обережними, то будуть обмануті Богом, а якщо вони не триматимуть свою долю у власних руках, то все, що вони мають, може бути забране Богом, і навіть їхнє життя може бути обірване. Людина перебуває в таборі сатани, але ніколи не переймається тим, що сатана знущається з неї, і хоч сатана з неї знущається, вона ніколи не боїться потрапити в полон до сатани. Вона постійно говорить, що приймає Боже спасіння, але ніколи не довіряла Богові та не вірила, що Бог справді спасе людину з пазурів сатани. Якщо, подібно до Йова, людина здатна підкоритися Божим улаштуванням і розпорядженням, віддати все своє єство в Божі руки, то чи не буде її кінець таким же, як у Йова, – отриманням Божих благословень? Якщо людина здатна прийняти Боже правління та підкоритися йому, то що їй утрачати? Тож Я пропоную вам бути обережними у своїх діях і насторожено ставитися до всього, що на вас чекає. Не будьте необачними й імпульсивними, не дозволяйте своїй гарячій крові, природності, фантазіям або уявленням визначати ваше ставлення до Бога та людей, подій і об’єктів, які Він для вас улаштував; ви повинні бути обережними у своїх діях, і ви повинні більше молитись і шукати, щоб не накликати на себе Божий гнів. Пам’ятайте це!

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»