Йов 9:11: «Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього…».

Йов 23:8–9: «Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу, на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю…».

Йов 42:2–6: «Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе! Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Тому я говорив, але не розумів… Це чудніше від мене, й не знаю його: Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, ти ж Мені поясни… Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…».

Хоча Бог не відкривав Себе Йову, той вірить у Його володарювання

У чому полягає суть цих слів? Чи зрозумів хтось із вас, що тут наведено факт? По-перше, звідки Йов дізнався, що Бог є? Далі, звідки він дізнався, що небом, землею й усім сущим править Бог? На ці два запитання відповідає такий уривок: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…». Із цих слів ми довідуємося, що Йов дізнався про Бога з легенди, а не побачив Його на власні очі. Саме за таких обставин він почав іти шляхом слідування за Богом, після чого впевнився в існуванні Бога у своєму житті й серед усього сущого. Тут є незаперечний факт – що це за факт? Незважаючи на те, що Йов зміг слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, він ніколи не бачив Бога. Хіба він у цьому не був такий самий, як і люди сьогодення? Йов ніколи не бачив Бога, а це означає, що хоча він і чув про Бога, але не знав, де Він, який Він і що Він робить. Це все суб’єктивні фактори; об’єктивно кажучи, хоча Йов і слідував за Богом, але Бог ніколи не являвся йому та не говорив із ним. Хіба це не факт? Хоча Бог не говорив із Йовом і не давав йому жодних наказів, але Йов бачив існування Бога та споглядав Його володарювання серед усього сущого й у переказах, з яких Йов почув про Бога слухом свого вуха, після чого він почав життя в богобоязливості й утечі від злого. Такими були витоки та процес слідування Йова за Богом. Але як би він не боявся Бога та не втікав від злого, яким би непохитним не був у своїй доброчесності, усе одно Бог так йому й не явився. Зачитаймо цей уривок. Він сказав: «Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього…» (Йов 9:11). Ці слова говорять про те, що Йов міг відчувати Бога навколо себе, а міг і не відчувати – але він ніколи не міг бачити Бога. Були часи, коли він уявляв, що Бог проходить перед ним, або діє, або веде людину, але Йов ніколи не знав напевне. Бог приходить до людини тоді, коли вона цього не очікує; людина не знає, коли й де Бог приходить до неї, тому що людина не може бачити Бога, відтак Бог прихований від людини.

Віра Йова в Бога не похитнулася від того, що Бог був від нього прихований

Далі в наступному уривку зі Святого Письма Йов каже: «Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу, на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю…» (Йов 23:8–9). Із цього свідчення ми дізнаємося, що в досвіді Йова Бог увесь час був від нього прихований; Він не являвся йому відкрито, не говорив йому відкрито жодного слова, і все ж у глибині душі Йов був упевнений в існуванні Бога. Він завжди вірив, що Бог може ходити перед ним або діяти поруч із ним і що хоча Йову Бога не видно, але Він поряд і управляє всім, що його стосується. Йов ніколи не бачив Бога, але зміг залишитися вірним своїй вірі, чого не могла зробити жодна інша людина. Чому інші люди не могли цього зробити? А тому, що Бог не говорив до Йова та не являвся йому, і якби Йов не вірив по-справжньому, то не зміг би йти далі та непохитно триматися шляху богобоязливості й утечі від злого. Хіба це не правда? Що ти відчуваєш, коли читаєш, як Йов говорив ці слова? Чи відчуваєш ти, що досконалість і доброчесність Йова, його праведність перед Богом – це правда, а не перебільшення з боку Бога? Незважаючи на те, що Бог ставився до Йова так само, як і до інших людей, тобто не являвся йому та не говорив із ним, Йов усе ж таки був непохитним у своїй доброчесності, усе ж вірив у Боже володарювання, більше того – він часто приносив цілопалення та молився перед Богом, тому що боявся образити Бога. У здатності Йова боятися Бога, не бачивши Його, ми бачимо, наскільки сильно він любив позитивне та наскільки непохитною й реальною була його віра. Він не заперечував існування Бога через те, що Бог був від нього прихований, і він не втратив віру та не зрікся Бога через те, що ніколи Його не бачив. Навпаки, серед прихованої Божої роботи управління всім сущим він усвідомив існування Бога та відчув володарювання й силу Бога. Він не відмовився від праведності через те, що Бог був прихований, і не зрікся шляху богобоязливості й утечі від злого через те, що Бог ніколи йому не являвся. Йов ніколи не просив, аби Бог відкрито явився йому, щоб довести Своє існування, бо він уже бачив Боже володарювання серед усього сущого та вірив, що здобув благословення й благодаті, яких інші не здобули. Хоча Бог залишався для нього прихованим, Йовова віра в Бога жодного разу не похитнулася. Відтак він пожав те, чого більше ні в кого не було: Боже схвалення та Боже благословення.

Йов благословляє Боже ім’я та не думає ні про благословення, ні про лихо

Є один факт, який ніколи не згадується в розповідях про Йова у Святому Письмі, і саме на цьому факті ми сьогодні зосередимося. Хоча Йов ніколи не бачив Бога та не чув Божих слів на власні вуха, Бог мав місце в його серці. Яким було ставлення Йова до Бога? Як уже згадувалося, воно виражалось у словах «хай благословенним буде ім’я Єгови». Йов благословляв Боже ім’я беззастережно, незалежно від контексту та якихось причин. Ми бачимо, що Йов віддав своє серце Богові, дозволивши Богу його контролювати; усе, що він думав, усе, що він вирішував, і все, що він планував у своєму серці, було відкрито Богові, а не закрито від Нього. Його серце не виступало проти Бога, він ніколи не просив Бога щось для нього зробити чи щось йому дати, і він не плекав надмірних бажань здобути щось від свого поклоніння Богу. Йов не говорив із Богом про якийсь обмін, нічого в Нього не просив і не вимагав. Він хвалив Боже ім’я через велику владу й силу Бога в правлінні всім сущим, і на хвали Йова ніяк не впливало те, здобув він благословення чи його спіткало лихо. Він вірив, що незалежно від того, благословляє Бог людей чи насилає на них лихо, Божа сила й влада незмінні, а отже, у яких би обставинах не перебувала людина, їй слід хвалити Боже ім’я. Коли Бог благословляє людину, це відбувається через Боже володарювання, і якщо її спіткало лихо, то це теж відбувається через Боже володарювання. Божа сила та влада правлять усім і влаштовують усе, що стосується людини; примхи людської долі – це прояв Божої сили та влади, і хто б як не дивився на речі, Боже ім’я належить хвалити. Саме це Йов дізнався на своєму досвіді за роки свого життя. Усі думки та вчинки Йова доходили до Божих вух і поставали перед Богом, і Бог вважав їх важливими. Бог цінував це знання Йова й дорожив ним за те, що в Йова було таке серце. Це серце чекало Божого наказу завжди та скрізь, і воно вітало все, що його спіткало, незалежно від часу й місця. Йов нічого від Бога не вимагав. А від себе він вимагав чекати всіх розпоряджень, які йшли від Бога, приймати їх, сміливо зустрічати та слухатися їх; Йов вважав це своїм обов’язком, і це було саме те, чого бажав Бог. Йов ніколи не бачив Бога та не чув, щоб Він промовляв якісь слова, віддавав якісь накази, якось його повчав або наставляв. Говорячи словами сьогодення, те, що Йов був здатен мати таке знання та ставлення до Бога, коли Бог не давав йому ніякого просвітління, настанови чи забезпечення щодо істини, було дорогоцінним, і для Бога було достатньо вже того, що Йов таке продемонстрував, тож Бог високо оцінював і цінував його свідчення. Йов ніколи не бачив Бога та не чув, щоб Він особисто звертався до нього з повчаннями, але для Бога його серце й він сам були набагато дорогоцінніші, ніж ті люди, які перед Богом могли говорити лише термінами глибокої теорії, які могли тільки хвалитись і розмовляти про принесення жертв, але ніколи не мали істинного знання Бога та ніколи не боялися Бога по-справжньому. Адже серце Йова було чистим і не прихованим від Бога, а його людська сутність – чесною та добросердою, і Йов любив справедливість і позитивне. Лише така людина, наділена таким серцем і людською сутністю, була здатна слідувати Божим шляхом, боятися Бога й утікати від злого. Така людина могла побачити Боже володарювання, Його владу й силу та могла досягти послуху перед Його володарюванням і розпорядженнями. Тільки така людина могла по-справжньому хвалити Боже ім’я. А причина цього полягала в тому, що Йов не дивився, благословить його Бог чи пошле на нього лихо, бо знав, що всім керує Божа рука та що для людини хвилювання – це ознака нерозумності, невігластва й нерозсудливості, сумніву у факті Божого володарювання над усім сущим і відсутності страху Божого. Знання Йова було саме тим, чого хотів Бог. Отже, чи мав Йов більше теоретичних знань про Бога, ніж ви? Тоді Бог іще небагато зробив і висловив, тому в той час досягти пізнання Бога було нелегкою справою. Таке досягнення Йова було неабияким подвигом. Він не мав досвіду Божої роботи, ніколи не чув, як Бог говорить, і не бачив Божого обличчя. Те, що він міг так ставитися до Бога, було виключно наслідком його людської сутності та його особистого прагнення – людської сутності та прагнення, якими люди сьогодення не наділені. Тому в той період Бог сказав: «Що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка». Уже в той період Бог так його оцінив і дійшов такого висновку. Наскільки правдивішою ця оцінка була б сьогодні?

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»