Йов 42:7–9: «І сталося так, що після того, як Єгова сказав ці слова Йову, Єгова сказав теманянину Еліфазові: Мій гнів спалахнув на тебе й на двох твоїх друзів, адже ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов. А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов. І пішли теманянин Еліфаз, і шух’янин Білдад, і нааматянин Цофар, і вчинили так, як повелів їм Єгова; Єгова також прийняв Йова».

Йов 42:10: «І Єгова відновив попередній стан Йова, коли він помолився за своїх друзів; також Єгова дав Йову вдвічі більше, ніж він мав до того».

Йов 42:12: «Тож Єгова поблагословив залишок днів Йова більше, ніж його початок, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, і шість тисяч верблюдів, і тисяча пар волів, і тисяча ослиць».

Йов 42:17: «І впокоївся Йов старим та насиченим днями».

Тих, хто боїться Бога й утікає від злого, Бог цінує, а на нерозумних дивиться як на нікчемних

У Книзі Йова 42:7–9 Бог говорить, що Йов – Його раб. Те, що Бог називає його словом «раб», демонструє важливість Йова в Його серці; хоча Бог не називав Йова чимось поважнішим, це звертання ніяк не стосувалося важливості Йова в Божому серці. «Раб» тут – це Боже прізвисько для Йова. Багаторазові згадки Бога про «Його раба Йова» показують, наскільки Він був задоволений Йовом. Хоча Бог не говорив про значення слова «раб», Боже визначення слова «раб» можна побачити з Його слів у цьому уривку Святого Письма. Спершу Бог сказав теманянину Еліфазові: «Мій гнів спалахнув на тебе й на двох твоїх друзів, адже ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов». Цими словами Бог уперше відкрито сказав людям, що Він приймає все сказане та зроблене Йовом після Божих випробувань, і вперше відкрито підтвердив точність і правильність усього того, що зробив і сказав Йов. Бог розгнівався на Еліфаза та його приятелів через їхні неправильні, абсурдні міркування, адже ці люди, як і Йов, у житті не бачили явлення Бога та не чули, щоб Він промовляв якісь слова, але Йов мав таке точне знання про Бога, а вони могли лише сліпо здогадуватися про Нього, порушуючи Божу волю та випробовуючи Його терпіння в усьому, що робили. Тому, приймаючи все, що зробив і сказав Йов, Бог водночас розгнівався на інших, бо Він не тільки не побачив у них реальності страху Божого, але й не почув ніякого страху Божого в їхніх словах. Тож далі Бог висунув до них такі вимоги: «А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі». У цьому уривку Бог каже Еліфазу та іншим зробити щось, що спокутує їхні гріхи, бо їхня нерозумність була гріхом проти Бога Єгови, і тому вони повинні були принести цілопалення, щоб виправити свої помилки. Цілопалення часто приносяться Богові, але в цих конкретних цілопаленнях незвичайним є те, що вони були принесені Йову. Бог прийняв Йова, тому що Йов свідчив про Нього під час своїх випробувань. Тим часом ці друзі Йова під час його випробувань були викриті; через свою нерозумність вони були засуджені Богом, накликали на себе Божий гнів і підлягали Божому покаранню, – покаранню через принесення цілопалень перед Йовом, – після чого Йов помолився за них, щоб відвернути від них Боже покарання та гнів. Божий намір полягав у тому, щоб осоромити їх, бо ці люди не боялися Бога, не втікали від злого та засудили доброчесність Йова. З одного боку, Бог говорив їм, що Він не приймав їхніх учинків, але всіляко приймав Йова та радів йому; з іншого боку, Бог говорив їм, що прийняття Богом підносить людину перед Богом, що через свою нерозумність людина ображає Бога, ненависна Богові, нікчемна та мерзенна в Божих очах. Це визначення, які Бог дав двом типам людей, це Боже ставлення до цих двох типів людей, і це Боже формулювання вартості та становища цих двох типів людей. Хоча Бог назвав Йова Своїм рабом, у Божих очах цей раб був улюбленим, і він був наділений владою молитися за інших і прощати їм їхні помилки. Цей раб міг напряму говорити з Богом і поставати перед Ним, і його статус був вищим і почеснішим, ніж у інших. Це і є справжнє значення сказаного Богом слова «раб». Йов був удостоєний цієї особливої честі через свою богобоязливість і втечу від злого, а причина, з якої Бог не називав рабами інших людей, полягає в тому, що вони не боялися Бога та не втікали від злого. Ці два абсолютно різних підходи Бога виражають Його ставлення до двох типів людей: тих, хто боїться Бога та втікає від злого, Бог приймає й дивиться на них як на дорогоцінних, а нерозумні не бояться Бога, не здатні втікати від злого та не в змозі отримати Божу прихильність; вони часто викликають у Бога ненависть і осуд, і в Божих очах вони нікчемні.

Бог дає Йову владу

Йов помолився за своїх друзів, і завдяки молитвам Йова Бог після цього не розібрався з ними так, як годилося б за їхню нерозумність: Він не покарав їх і ніяк не відплатив їм. Чому так сталося? Тому що молитви, які підносив за них раб Божий Йов, дійшли до Божих вух; Бог простив їх, бо прийняв молитви Йова. Що ж ми в цьому бачимо? Коли Бог когось благословляє, Він дає цій людині багато нагород, і не тільки матеріальних: Бог також дає їй владу, дає право молитися за інших людей, і Бог забуває гріхи тих людей і не звертає на них уваги, бо Він чує ці молитви. Це саме та влада, яку Бог дав Йову. Завдяки молитвам, у яких Йов просив припинити осуд Еліфаза та його приятелів, Бог Єгова осоромив цих нерозумних людей – що, звісно, було Його особливим покаранням для них.

Бог знову благословляє Йова, а сатана більше ніколи не звинувачує його

Серед інших тверджень Бог Єгова сказав такі слова: «ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов». Що ж такого сказав Йов? Він сказав те, про що ми говорили раніше, а також багато сторінок тих слів у Книзі Йова, про які записано, що їх промовив Йов. На всіх цих багатьох сторінках слів Йов жодного разу не нарікає на Бога та не говорить про жодні побоювання щодо Нього. Він просто чекає на результат. Саме це очікування і є виявом його слухняного ставлення – у результаті цього ставлення та тих слів, які Йов сказав Богу, він був прийнятий Богом. Коли він переносив випробування й терпів тяготи, Бог був поруч із ним, і хоча тяготи Йова не зменшувалися від Божої присутності, Бог бачив те, що бажав побачити, і чув те, що бажав почути. Кожна дія й кожне слово Йова досягали Божих очей і вух; Бог чув і бачив – це факт. Знання Йова про Бога та думки про Бога в його серці в той час, у той період насправді не були такими конкретними, як у людей сьогодення, але в контексті того часу Бог усе одно визнав усе, що сказав Йов, тому що його поведінка та думки в його серці, а також те, що він висловив і виявив, були достатніми для задоволення Божих вимог. За той час, що Йов зазнавав випробувань, те, що він подумав у своєму серці та вирішив зробити, показало Богові результат, який був для Нього задовільним, і після цього Бог забрав від Йова випробування, Йов звільнився від своїх бід, і його випробування минули та більше ніколи не випадали на його долю. Оскільки Йов уже піддавався випробуванням, був непохитним під час цих випробувань і здобув повний тріумф над сатаною, Бог обдарував Йова цілком заслуженими благословеннями. Як записано в Книзі Йова 42:10, 12, Йов був благословенний повторно, і навіть більше, ніж він був благословенний у перший раз. Тоді сатана відступив і більше нічого не говорив і не робив, і відтоді Йов більше не зазнавав його завад і нападів, і сатана більше не висував звинувачень проти благословень, якими Бог обдарував Йова.

Йов проводить другу половину свого життя серед Божих благословень

Хоча Його благословення того часу обмежувалися лише вівцями, великою рогатою худобою, верблюдами, матеріальними цінностями тощо, але благословення, які Бог у Своєму серці бажав дати Йову, були набагато більшими. Чи було тоді записано, які вічні обітниці Бог бажав дати Йову? У Своїх благословеннях Йову Бог не згадував його кінця й не порушував це питання, і незалежно від того, яку важливість і становище Йов мав у Божому серці, загалом Бог був дуже поміркований у Своїх благословеннях. Бог не оголосив про кінець Йова. Що це означає? У той час, коли Божий план іще не дійшов до моменту проголошення кінця людини та не вступив у завершальну стадію Божої роботи, Бог не згадував про кінець, а просто обдаровував людину матеріальними благословеннями. Це означає, що друга половина життя Йова пройшла серед Божих благословень, що відрізняло його від інших людей, – але, як і вони, він старів, і, як для кожної звичайної людини, для нього настав день, коли він попрощався зі світом. Тому й записано, що «І впокоївся Йов старим та насиченим днями» (Йов 42:17). Що тут означають слова «впокоївся насиченим днями»? В епоху перед тим, як Бог проголосив кінець людей, Він установив для Йова певну тривалість життя, і коли цього віку було досягнуто, Він дозволив Йову природно піти із цього світу. Від другого благословення й до смерті Йова Бог не додавав йому жодних нових тягот. Для Бога смерть Йова була природною й необхідною; вона була чимось цілком нормальним, а не судом або засудженням. За життя Йов поклонявся Богові й боявся Його; про те, який кінець чекає на нього після смерті, Бог нічого не говорив і не коментував. Бог має сильне почуття доречності в тому, що Він говорить і робить, а зміст і принципи Його слів і вчинків відповідають стадії Його роботи та періоду, у який Він працює. Який кінець мав такий чоловік, як Йов, у Божому серці? Чи ухвалив Бог у Своєму серці якесь рішення? Звісно, що ухвалив! Просто воно було невідоме людині; Бог не хотів говорити про нього людині, та й не мав такого наміру. Тож, поверхово кажучи, Йов помер насиченим днями, і таким було життя Йова.

Ціна, яку Йов утілив протягом життя

Чи прожив Йов життя, яке мало цінність? У чому полягала ця цінність? Чому кажуть, що він прожив життя, яке мало цінність? У чому була цінність Йова для людини? З точки зору людини він представляв людство, яке Бог хоче спасти, несучи гучне свідчення про Бога перед сатаною й людьми світу. Він виконав обов’язок, який належить виконати Божому творінню, і став взірцем і зразком для всіх тих, кого Бог бажає спасти, адже він дав людям побачити, що цілком можливо перемогти сатану, покладаючись на Бога. У чому була цінність Йова для Бога? Для Нього цінність життя Йова полягала в його здатності боятися Бога, поклонятися Богу, свідчити про Божі діяння та хвалити їх, приносячи Богові втіху та радість; для Бога цінність життя Йова полягала також у тому, що перед смертю Йов пережив випробування, тріумфально переміг сатану та гучно засвідчив про Бога перед сатаною й людьми світу, завдяки чому Бог здобув славу серед людства, втішивши Своє серце й давши Своєму палкому серцю поглянути на результат і побачити надію. Його свідчення створило в Божій роботі управління людством прецедент того, як можна бути непохитним у своєму свідченні перед Богом і як можна осоромити сатану від імені Бога. Хіба не в цьому цінність життя Йова? Йов приніс утіху Божому серцю, дав Богу передчуття насолоди від здобуття слави та забезпечив чудовий початок Божого плану управління. Відтоді ім’я Йова стало символом здобуття Богом слави та знаком тріумфу людства над сатаною. Те, що Йов утілив за життя, і його визначний тріумф над сатаною вічно цінуватимуться Богом, а його досконалість, праведність і страх Божий шануватимуться та наслідуватимуться прийдешніми поколіннями. Бог вічно цінуватиме його, як бездоганну, осяйну перлину, і так само він вартий того, щоб його цінувала людина!

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»