1. Ісус зриває колосся на їжу в суботу

Матвія 12:1: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти».

2. Син Людський – Господь суботі

Матвія 12:6–8: «А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботи!».

Спершу розгляньмо такий уривок: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти».

Чому Я вибрав саме цей уривок? Як він пов’язаний із Божим характером? Перше, що ми дізнаємося із цього тексту, – що тоді була субота, але Господь Ісус усе ж вийшов із дому й повів Своїх учнів ланами. Що ще «нечестивіше», вони навіть «стали зривати колосся та їсти». У період Закону закон Бога Єгови передбачав, що в суботу люди не могли так просто виходити з дому та чимось займатися: у суботу багато що було заборонено робити. Цей учинок Господа Ісуса спантеличив тих, хто довго жив за законом, і навіть викликав критику. Що ж до їхньої розгубленості й того, як вони говорили про вчинок Ісуса, то ми поки що відкладемо це питання, а спершу обговоримо, чому Господь Ісус вирішив зробити це саме в суботу, а не в будь-який інший день, і що Він хотів цим учинком донести до людей, які жили за законом. Це і є той зв’язок між цим уривком і Божим характером, який Я хочу обговорити.

Коли прийшов Господь Ісус, Він Своїми практичними вчинками показав людям, що Бог залишив період Закону позаду та розпочав нову роботу, яка не вимагала дотримання суботи. Вихід Бога за обмеження суботнього дня був лише передвістям Його нової роботи; справжня велика робота була ще попереду. Коли Господь Ісус починав Свою роботу, Він уже залишив позаду «кайдани» періоду Закону та зламав норми й принципи того періоду. У Ньому не залишилося й сліду нічого пов’язаного із законом; Він повністю відкинув його та більше його не дотримувався, і Він більше не вимагав від людства його дотримання. І ось ти бачиш, що Господь Ісус у суботу переходив ланами та що Господь не відпочивав; Він був надворі, працюючи, а не відпочиваючи. Цей Його вчинок був потрясінням для людських уявлень і доніс до людей, що Він більше не жив за законом, що Він вийшов за обмеження суботи та явився перед людьми й серед них у новому образі, з новим способом роботи. Цим учинком Він сказав людям, що приніс із Собою нову роботу – роботу, яка почалася з того, що Він вийшов із-під закону й відійшов від дотримання суботи. Коли Бог здійснював Свою нову роботу, Він більше не чіплявся за минуле, і Його більше не хвилювали норми періоду Закону. На Нього також не впливала Його робота в попередньому періоді, а навпаки, Він працював у суботу так само, як і в будь-який інший день, і коли Його учні в суботу зголодніли, то їм можна було зірвати колосся й поїсти. Усе це в Божих очах було цілковито нормальним. Для Бога допустимо мати новий початок для багатьох нових робіт, які Він хоче виконати, і нових слів, які Він хоче сказати. Коли Він починає щось нове, Він не згадує Свою стару роботу та не продовжує її виконувати. У Своїй роботі Бог керується власними принципами, тож коли Він хоче почати нову роботу, це означає, що Він хоче перевести людство на нову стадію Своєї роботи, а Його робота входить у вищу фазу. Якщо люди й надалі діятимуть згідно зі старими приказками чи нормами або чіплятимуться за них, Він цього не запам’ятає та не схвалить. Причина в тому, що Він уже приніс нову роботу й увійшов у нову фазу Своєї роботи. Коли Він починає нову роботу, Він являється людству в абсолютно новому образі, в абсолютно новому ракурсі та в абсолютно новий спосіб, щоб люди могли побачити різні аспекти Його характеру й те, Хто Він є і чим володіє. Це одна із цілей Його нової роботи. Бог не чіпляється за старе та не ходить протоптаною стежкою; коли Він працює та говорить, Він не накладає таких заборон, як люди собі уявляють. У Бозі все вільне й визволене, і немає ніяких заборон, ніяких обмежень: те, що Він приносить людству, є свобода й визволення. Він – живий Бог, Бог, який насправді, воістину існує. Він не лялька й не глиняна фігурка, і Він зовсім не схожий на ідолів, яких люди ставлять на вівтарях і яким поклоняються. Він живий і діяльний, і те, що Його слова та робота приносять людству, – це все життя та світло, усе свобода й визволення, бо Він володіє істиною, життям і шляхом: Він нічим не обмежений у жодній Своїй роботі. Що б люди не казали, як би не бачили й не оцінювали Його нову роботу, Він її виконує без жодних сумнівів. Він не хвилюється ні через чиїсь уявлення та звинувачення щодо Його роботи та слів, ні навіть через затяте протистояння й опір Його новій роботі. Ніхто з усього творіння не може за допомогою людського розуму, людської уяви, знання чи моралі ні виміряти або визначити те, що робить Бог, ні знеславити, підірвати Його роботу чи завадити їй. У Його роботі й тому, що Він чинить, немає заборон; Його дії не може обмежити жодна людина, подія чи об’єкт і не може перервати жодна ворожа сила. У Своїй новій роботі Він – вічно переможний Цар, і будь-які ворожі сили, усі єресі й омани людства розтоптані під Його підніжжям. Яку б нову стадію Своєї роботи Він не виконував, вона обов’язково розвиватиметься й ширитиметься серед людства, і вона обов’язково безперешкодно здійснюватиметься в цілому всесвіті, поки Його велику роботу не буде завершено. Такою є Божа всемогутність і мудрість, Його влада й сила. Тому Господь Ісус міг відкрито вийти з дому та працювати в суботу, бо в Його серці не було ніяких правил, знань і вчень, що походили від людства. Натомість у Нього були нова Божа робота й Божий шлях. Його робота була шляхом до звільнення людства, до визволення людей, щоб вони змогли існувати у світлі та жити. Тим часом ті, хто поклоняється ідолам або фальшивим богам, проживають кожний день, зв’язані сатаною, скуті всілякими правилами й табу: сьогодні заборонено одне, завтра інше, – і в їхньому житті немає свободи. Вони наче в’язні в кайданах – живуть життям, у якому майже немає радості. Що мається на увазі під словом «заборона»? Обмеження, пута й зло. Якщо людина поклоняється ідолу, вона поклоняється фальшивому богу, злому духу. Коли людина таке робить, з’являються заборони. Не можна їсти те чи інше, сьогодні не можна виходити на вулицю, завтра не можна готувати, післязавтра не можна переїжджати в новий будинок, а одружуватися, проводити поховання й навіть народжувати треба тільки в конкретні дні. Як це називається? Це називається заборонами; це пута людства, це кайдани сатани та злих духів, які контролюють людей і сковують їхні серця й тіла. Чи існують у Бозі такі заборони? Говорячи про Божу святість, у першу чергу думай про таке: у Бозі немає заборон. У Божих словах і роботі є принципи, але немає заборон, бо Сам Бог є істина, шлях і життя.

А тепер розгляньмо такий уривок зі Святого Письма: «А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботи!» (Матвія 12:6–8). Що тут означає слово «храм»? Якщо говорити просто, це велична, висока будівля, а в період Закону храм був місцем, де священики вшановували Бога. Коли Господь Ісус сказав «тут Більший, як храм!», про кого Він казав? Очевидно, що про Господа Ісуса в плоті, бо лише Він величніший за храм. Про що ці слова говорили людям? Вони говорили людям вийти з храму: Бог уже залишив храм і більше не працював у ньому, тому люди повинні були шукати сліди Бога поза межами храму та йти слідом за Ним у Його новій роботі. Коли Господь Ісус говорив це, за Його словами стояла така посилка: за законом люди стали вважати храм більшим за Самого Бога. Тобто люди стали поклонятися храму замість Бога, тож Господь Ісус застеріг їх не поклонятись ідолам, а натомість поклонятися Богові, адже Він найвищий. Тому Він сказав: «Милости хочу, а не жертви». Очевидно, що в очах Господа Ісуса більшість людей, які жили за законом, більше не поклонялася Єгові, а просто виконувала формальні обряди жертвоприношення, і Господь Ісус визначив, що це ідолопоклонство. Ці ідолопоклонники вважали храм чимось більшим і вищим за Бога. У їхніх серцях був тільки храм, а не Бог, і якби вони втратили храм, то втратили б і свою домівку. Без храму їм би не було де поклонятись і приносити жертви. Їхня так звана «домівка» була місцем, де вони під облудним приводом поклоніння Богу Єгові перебували в храмі та займалися власними справами. Їхнє так зване «принесення жертв» було просто вчиненням їхніх особистих ганебних оборудок під виглядом служіння в храмі. Ось чому тоді люди вважали храм чимось більшим за Бога. Господь Ісус сказав ці слова як застереження людям, бо вони використовували храм як ширму, а жертвоприношення – як прикриття для ошукування людей і ошукування Бога. Якщо застосувати ці слова до сьогодення, то вони досі залишаються такими ж справедливими й такими ж доречними. Хоча люди сьогодення переживають іншу Божу роботу, ніж люди в період Закону, їхня природа-сутність не змінилася. У контексті сьогоднішньої роботи люди все одно роблять ті самі речі, які символізує вислів «храм більший за Бога». Наприклад, люди розглядають виконання свого обов’язку як свою роботу; свідчення про Бога та битву з великим червоним драконом вони бачать як політичні рухи на захист прав людини, демократії та свободи; свій обов’язок використовувати власні навички люди перетворюють на кар’єру, а богобоязливість і втікання від злого вони розглядають як усього лише частину релігійного вчення, якого треба дотримуватися, тощо. Хіба так поводитися – це, по суті, не те саме, що вважати, ніби «храм більший за Бога»? Різниця полягає в тому, що дві тисячі років тому люди чинили свої власні оборудки у фізичному храмі, а сьогодні люди чинять їх у нематеріальних храмах. Люди, які цінують правила, вважають правила вищими за Бога; люди, які люблять статус, вважають статус вищим за Бога; люди, які люблять свою кар’єру, вважають кар’єру вищою за Бога тощо, – і всі їхні прояви підштовхують Мене сказати так: «На словах люди славлять Бога як найвищого, але в їхніх очах усе вище за Бога». Причина в тому, що коли на шляху слідування за Богом люди знаходять можливість виявити власні таланти, зайнятися власним бізнесом або кар’єрою, вони відразу віддаляються від Бога й повністю віддаються улюбленій кар’єрі. А що ж до Божої волі й того, що Бог їм доручив, то все це такі люди вже давно відкинули. Чим же стан цих людей відрізняється від стану тих, хто чинив у храмі власні оборудки дві тисячі років тому?

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»