Багато років Дух Божий шукав, працюючи на землі, і чимало тих, кого впродовж століть Бог використав для виконання Своєї роботи. Однак увесь цей час Дух Божий не мав належного місця спочинку, тому Бог використовує дедалі різних людей для виконання Своєї роботи. Загалом, саме через людей виконується Його робота. Іншими словами, усі ці роки Божа робота ніколи не припинялась, а продовжувала просуватися у людях аж до сьогоднішнього дня. Хоча Бог промовив стільки слів і виконав стільки роботи, людина досі не знає Бога, а все тому, що Бог ніколи не з’являвся людині, а також тому, що Він не має жодної відчутної форми. І тому Бог повинен довести цю роботу – роботу, спрямовану на те, щоб усі люди пізнали практичну важливість практичного Бога, – до кінця. Щоб досягти цієї мети, Бог мусить відчутно явити Свій Дух людям і виконати Свою роботу серед них. Тобто лише тоді, коли Дух Божий набуває фізичної форми, вбирається у плоть і кості та видимий ходить серед людей, супроводжуючи їх у їхніх життях, іноді являючи, а іноді приховуючи Себе, лише тоді люди спроможні досягти глибшого Його розуміння. Якби Бог залишався лише у плоті, він не зміг би завершити Свою роботу уповні. І після того, як Бог якийсь час попрацює у плоті, виконуючи служіння, яке має бути виконане у плоті, Він залишить плоть і працюватиме у духовному світі в образі плоті, як це зробив Ісус після того, як Він попрацював певний період часу у звичайній людській подобі і завершив усю роботу, яку Він мав завершити. Ви, можливо, пам’ятаєте цей уривок із розділу «Шлях… (5)»: «Пам’ятаю, як Отець Мій сказав мені: “На землі прагни лише виконати волю Отця Твого і завершити Його доручення. Решта Тебе не стосується”». Що ти бачиш у цьому уривку? Коли Бог приходить на землю, Він виконує лише Свою роботу у межах божественної сутності, тобто те, що небесний Дух доручив утіленому Богу. Коли Він приходить, Він лише говорить по всій землі, озвучуючи Свої вислови різними способами і з різних позицій. Своїми цілями та принципом роботи Він вважає, насамперед, забезпечення людини та навчання людини, і Його не хвилюють такі речі, як міжособистісні стосунки або подробиці життя людей. Його основне служіння – говорити від імені Духа. Тобто, коли Дух Божий постає відчутним у плоті, Він лише забезпечує життя людини і розкриває істину. Він не залучає Себе до людської роботи, тобто Він не бере участі у роботі людської сутності. Люди не здатні виконувати божественну роботу, і Бог не бере участі у людській роботі. За всі роки, що минули відтоді, як Бог прийшов на цю землю виконувати Свою роботу, Він завжди робив це через людей. Однак ці люди не можуть вважатися втіленням Бога, а лише тими, кого Бог використовує. Тим часом Бог сьогоднішнього дня може говорити безпосередньо з позиції божественності, посилаючи голос Духа і діючи від імені Духа. Усі ті, кого Бог використовував упродовж століть, також є прикладом Духа Божого, який діє у плотському тілі, – то чому ж вони не можуть називатися Богом? Але сьогоднішній Бог також є Божим Духом, який діє безпосередньо у плоті, й Ісус також був Божим Духом, який діє у плоті; обидва Вони називаються Богом. То в чому ж різниця? Люди, яких Бог використовував упродовж століть, усі були здатні до нормального мислення та розважливості. Усі вони розуміли принципи людської поведінки. У них були звичайні людські ідеї, і вони володіли всім тим, чим повинні володіти нормальні люди. Більшість із них мала виняткові таланти і вроджений інтелект. Працюючи над цими людьми, Дух Божий приборкує їхні таланти, які є їхніми Богом даними дарами. Дух Божий приводить їхні таланти у дію, використовуючи їхні сильні сторони у служінні Богу. Однак сутність Бога позбавлена ідей або думок, не осквернена людськими намірами, і їй навіть бракує того, що мають звичайні люди. Тобто Він не обізнаний навіть із принципами людської поведінки. Ось як воно є, коли Бог сьогодення приходить на землю. Його робота і Його слова не осквернені людськими намірами або людськими думками, натомість вони є безпосереднім проявом намірів Духа, і Він діє безпосередньо від імені Бога. Це означає, що Дух говорить безпосередньо, тобто божественність безпосередньо виконує роботу без домішки навіть краплини людських намірів. Іншими словами, втілений Бог уособлює божественність безпосередньо, без людських думок або ідей, і не розуміє принципів людської поведінки. Якби діяла лише божественність (тобто, якби діяв лише Сам Бог), то не було б можливості для виконання Божої роботи на землі. Тому, коли Бог приходить на землю, Йому потрібна невелика кількість людей, яких Він використовує для роботи в межах людської сутності у поєднанні з роботою, яку Бог здійснює у сутності божественній. Іншими словами, Він використовує людську роботу для підтримання Своєї божественної роботи. В іншому разі людина не мала б можливості безпосередньо брати участь у божественній роботі. Так було з Ісусом та Його учнями. Під час Свого перебування у цьому світі Ісус скасував старі закони та встановив нові заповіді. Він також промовив багато слів. Уся ця робота була виконана у божественній сутності. Усі інші, як-от Петро, Павло та Іван, у своїй подальшій роботі спиралися на фундамент Ісусових слів. Це означає, що Бог розпочав Свою роботу в той період, започаткувавши період Благодаті; тобто Він прочинив двері у нову епоху, скасувавши стару, а також справдивши слова: «Бог є Початок і Кінець». Іншими словами, людина повинна виконувати людську роботу на основі божественної роботи. Щойно Ісус сказав усе, що Йому потрібно було сказати, і завершив Свою роботу на землі, Він залишив людей. Після цього всі люди, працюючи, робили це згідно з принципами, вираженими у Його словах, і практикували відповідно до істин, про які Він говорив. Усі ці люди працювали на Ісуса. Якби роботу виконував тільки Ісус, скільки б слів Він не сказав, у людей не було б можливості сприймати Його слова, тому що Він працював у божественності і міг говорити тільки слова божественності, і Він не міг би пояснити все так, щоб звичайні люди могли зрозуміти Його слова. І тому Йому були потрібні апостоли і пророки, які прийшли за Ним доповнити Його роботу. Це принцип, згідно з яким утілений Бог виконує Свою роботу: використовуючи втілену плоть, щоб говорити і працювати, аби завершити роботу божественності, а потім використовуючи кілька або, можливо, й більше людей по серцю Богові, щоб доповнити Його роботу. Тобто Бог використовує людей по Своєму серцю, щоб виконувати роботу пастирства і поливу серед людей, аби обраний Богом народ міг увійти в істину-реальність.

Якби, коли Він прийшов у плоті, Бог виконував тільки божественну роботу, і не було б людей по Його серцю, які б працювали з Ним у згоді, тоді людина була б нездатною зрозуміти Божу волю або взаємодіяти з Богом. Бог мусить використовувати звичайних людей, які Йому по серцю, щоб завершити цю роботу, наглядати за церквами і пасти їх, щоб досягти рівня, який здатна уявити людина, її мозок, у своїх пізнавальних процесах. Іншими словами, Бог використовує невелику кількість людей, які Йому по серцю, щоб «витлумачити» роботу, яку Він виконує у Своїй божественній сутності, аби вона могла бути відкрита – перетворити божественну мову на мову людську, аби люди могли зрозуміти та осягнути її. Якби Бог цього не робив, ніхто не зміг би зрозуміти божественну мову Бога, тому що люди, які по серцю Богові, зрештою, становлять нечисленну меншість, а здатність людини до розуміння слабка. Ось чому Бог обирає цей підхід лише тоді, коли діє у втіленій плоті. Якби існувала тільки божественна робота, то людина не мала б можливості пізнати Бога або спілкуватися з Ним, адже людина не розуміє Божої мови. Людина здатна зрозуміти цю мову лише через посередництво людей по серцю Богові, які роз’яснюють Його слова. Однак, якби в людській сутності працювали лише такі особистості, це могло б лише підтримати звичайне людське життя; це не могло б змінити характер людини. Божа робота не могла б мати нову відправну точку; були б лише ті самі старі пісні, ті самі заяложені фрази. Тільки через посередництво втіленого Бога, який говорить усе, що потрібно сказати, і робить усе, що потрібно зробити в період Свого втілення, після чого люди працюють і пізнають відповідно до Його слів, тільки так їхній життєвий характер буде здатний змінитися, і тільки так вони зможуть крокувати в ногу з часом. Той, хто працює в божественній сутності, представляє Бога, тоді як ті, хто працює у людській сутності, є людьми, яких використовує Бог. Тобто втілений Бог суттєво відрізняється від людей, яких Бог використовує. Утілений Бог здатний виконувати роботу божественної сутності, тоді як люди, яких використовує Бог, на це не здатні. На початку кожного періоду Дух Божий промовляє особисто і започатковує нову епоху, щоб привести людину до нового початку. Коли Він закінчує говорити, це означає, що Божу роботу у Його божественній сутності завершено. Після цього всі люди наслідують приклад тих, кого використовує Бог, щоб увійти у свій життєвий досвід. Так само на цьому етапі Бог також вводить людину в новий період і дає людям нову точку відліку – в цей час Божа робота у плоті завершується.

Бог приходить на землю не для того, щоб удосконалювати Свою звичайну людську сутність, ані щоб виконати роботу звичайної людської сутності. Він приходить лише для того, щоб виконати роботу божественної сутності у звичайній людській сутності. Те, що Бог каже про звичайну людську сутність, є не тим, що уявляють собі люди. Людина визначає «звичайну людську сутність» як наявність дружини або чоловіка, синів і дочок, що є свідченням того, що хтось є нормальною людиною; однак Бог бачить це не так. Для Нього звичайна людська сутність полягає в тому, щоб мати нормальні людські думки, нормальне людське життя і бути народженим від звичайних людей. Але Його нормальність не передбачає наявності дружини або чоловіка і дітей у тому сенсі, в якому про нормальність говорить людина. Тобто, для людини звичайна людська сутність, про яку говорить Бог, – це те, що сама людина вважала б відсутністю людської сутності, якій майже повністю бракує емоцій і яка позірно позбавлена плотських потреб, як і Ісус, який лише ззовні виглядав, як звичайна людина і набув вигляду звичайної людини, але по суті не повністю володів усім тим, чим повинна володіти звичайна людина. Звідси можна побачити, що сутність утіленого Бога не охоплює всієї повноти звичайної людської сутності, але тільки частину того, чим мають володіти люди, для того щоб підтримувати звичний перебіг людського життя і зберігати нормальні людські здібності до розважливості. Але ці речі не мають нічого спільного з тим, що людина вважає нормальною людською сутністю. Це те, чим повинен володіти втілений Бог. Однак є ті, хто стверджує, буцімто втілений Бог може вважатися таким, що має звичайну людську сутність, тільки якщо в Нього є дружина, сини і дочки, сім’я; без цих речей, кажуть вони, Він не є нормальною людиною. Тоді Я запитую тебе: «Бог має дружину? Чи можливо, щоб у Бога був чоловік? Чи може Бог мати дітей?». Хіба не хибно так вважати? Однак утілений Бог не може з’явитися з тріщини у скелях або впасти з неба. Він може лише народитися у звичайній людській сім’ї. Тому у Нього є батьки та сестри. Це те, що повинно бути властиво звичайній людській сутності втіленого Бога. Так було і з Ісусом; Ісус мав батька і матір, сестер та братів, і все це було нормально. Але якби у Нього була дружина, були сини та дочки, то Його сутність не була б тією звичайною людською сутністю, яка, за наміром Бога, мала бути притаманна втіленому Богу. В такому разі Він не міг би діяти від імені божественної сутності. Саме тому, що Він не мав ані дружини, ані дітей, але народився від звичайних людей у нормальній сім’ї, Він зміг виконувати роботу божественної сутності. Поясню це зрозуміліше: Бог вважає нормальною людиною того, хто народився у нормальній сім’ї. Лише така людина здатна виконувати божественну роботу. Якби, з іншого боку, у такої людини була дружина, діти або чоловік, вона не змогла б виконувати божественну роботу, тому що вона володіла б тільки звичайною людською сутністю, яка потрібна людям, але не тією звичайною людською сутністю, яка потрібна Богові. Між тим, як щось визначається Богом, і тим, як це розуміють люди, часто пролягає безодня. На цьому етапі Божої роботи багато що суперечить і суттєво відрізняється від людських уявлень. Можна сказати, що цей етап Божої роботи цілковито складається з безпосередньої роботи божественної сутності, а людська сутність грає допоміжну роль. Оскільки Бог приходить на землю, щоб виконати Свою роботу Самому, замість дозволити людині прикласти до неї руку, Він втілюється Сам у плоть (у недовершену, звичайну людину), аби зробити Свою роботу. Він використовує це втілення, щоб представити людству новий період, щоб розповісти людству про наступний етап Своєї роботи та попросити людей жити на практиці згідно зі шляхом, описаним у Його словах. На цьому Божа робота у плоті завершується; Він збирається покинути людство, більше не перебуваючи у плоті звичайної людини, натомість віддаляючись від людей, щоб продовжити іншу частину Своєї роботи. Потім, використовуючи людей по Своєму серцю, Він продовжує Свою роботу на землі серед цієї спільноти людей, але вже в їхній людській подобі.

Утілений Бог не може назавжди залишитися з людиною, адже у Бога є ще багато іншої роботи. Він не може бути прив’язаний до плоті; Він повинен скинути плоть, щоб зробити роботу, яку Він повинен зробити, навіть попри те, що Він робить цю роботу у плотській подобі. Коли Бог приходить на землю, Він не чекає, поки досягне тієї форми, якої має набути звичайна людина, перш ніж помре та залишить людство. Незалежно від того, наскільки старою є Його плоть, коли Його роботу закінчено, Він іде і залишає людину. Для Нього не існує такого поняття, як вік, Він не лічить свої дні відповідно до людської тривалості життя; натомість Він закінчує Своє життя у плоті у відповідності до етапів Своєї роботи. Можливо, знайдуться ті, хто вважає, що Бог, прийшовши у плоті, мусить досягти певної зрілості, мусить подорослішати, зістаритись і піти тільки тоді, коли це тіло припинить функціонувати. Такою є людська уява; Бог так не діє. Він приходить у плоті лише для того, щоб виконати роботу, яку Він повинен виконати, а не для того, щоб жити життям звичайної людини: народитися у батьків, вирости, створити сім’ю і розпочати кар’єру, народити і виховати дітей, пережити життєві злети та падіння – все, що властиве звичайній людині. Коли Бог приходить на землю, це Дух Божий вбирається у плоть, втілюється у плоті, але Бог не живе життям звичайної людини. Він приходить лише для того, щоб виконати одну частину Свого плану управління. Після цього Він залишить людство. Втілюючись у плоті, Дух Божий не вдосконалює звичайну людську сутність плоті. Натомість, у наперед визначений Богом час божественна сутність починає діяти безпосередньо. Потім, коли Він зробив усе, що Йому потрібно було зробити, й уповні завершив Своє служіння, робота Духа Божого на цьому етапі завершується, і в цей момент життя втіленого Бога також закінчується незалежно від того, чи віджило Його плотське тіло свій термін життя чи ні. Тобто, якої б стадії життя не досягло плотське тіло, як би довго воно не прожило на землі, усе вирішується роботою Духа. Це не має нічого спільного з тим, що людина вважає за звичайну людську сутність. Візьмемо для прикладу Ісуса. Він жив у плоті тридцять три з половиною роки. З погляду тривалості життя людського тіла, Він не повинен був померти у цьому віці і Він не повинен був піти. Але це не обходило Дух Божий. Оскільки Його роботу було завершено, у цей момент тіло було забрано і зникло разом із Духом. Саме за таким принципом Бог діє у плоті. А отже, суворо кажучи, людська сутність втіленого Бога не має першорядного значення. Повторюю, Він приходить на землю не для того, щоб жити життям звичайної людини. Він не починає спершу жити звичайним людським життям, а потім береться до роботи. Натомість, поки Він народжується у звичайній людській сім’ї, Він здатний виконувати божественну роботу, роботу, не заплямовану людськими намірами, не плотську, роботу, яка, безумовно, не уподібнюється суспільству або не залучає людські думки або поняття, і, що більше, не передбачає людської філософії життя. Саме таку роботу має намір виконати втілений Бог, і в цьому також полягає практична важливість Його втілення. Бог приходить у плоті насамперед для того, щоб виконати етап роботи, який необхідно виконати у плоті, без проходження інших тривіальних процесів, а щодо навичок звичайної людини, то Він їх не має. Робота, яку необхідно зробити втіленому у плоть Богу, не передбачає звичайних людських навичок. Тому Бог втілюється у плоть заради того, щоб виконати роботу, яку Йому потрібно виконати у плоті. Решта не має до Нього жодного відношення; Він не бере участі у безлічі тривіальних процесів. Щойно Його роботу завершено, важливість Його втілення також добігає кінця. Завершення цього етапу означає, що роботу, яку Йому потрібно було зробити у плоті, виконано, і служіння Його плоті завершено. Але Він не може і надалі нескінченно працювати у плоті. Для роботи Він повинен перейти в інше місце, місце поза плоттю. Тільки так Його робота може бути виконана повною мірою і призвести до більшого результату. Бог діє відповідно до Свого початкового плану. Яку роботу Йому потрібно виконати і яку роботу Він уже завершив, Він знає так само чітко, як долоню Своєї руки. Бог веде кожну людину шляхом, який Він уже наперед визначив. Ніхто не може уникнути цього. Тільки ті, хто дотримується вказівок Духу Божого, зможуть увійти у спокій. Можливо, на пізніших етапах роботи не Бог говоритиме у плоті, щоб скеровувати людину, але Дух у відчутній формі скеровуватиме людське життя. Тільки тоді людина зможе реально доторкнутися до Бога, поглянути на Бога і краще увійти в реальність, якої вимагає Бог, щоб бути вдосконаленою практичним Богом. Це робота, яку Бог має намір виконати, і те, що Він запланував із давніх-давен. Виходячи з цього, ви всі повинні бачити, який шлях вам слід обрати!