Уривок 77

Духовний рівень деяких людей занадто низький, і вони не люблять істину. Як би не проходило спілкування про істину, вони не здатні її зрозуміти. Вони багато років вірили в Бога й досі не можуть розповісти про якісь фактичні переживання чи розуміння. Отож вони визначають, що не входять до числа попередньо призначених, обраних Богом людей, і не можуть бути спасенні Богом, скільки б років вони в Нього не вірили. У своїх серцях вони тримають таке: «Спастися можуть лише ті, кого Бог попередньо призначив і обрав, а всі, хто має занадто низький духовний рівень і не здатний зрозуміти істину, не входить до числа попередньо призначених, обраних Богом людей; їх не можна було б спасти, навіть якби вони мали віру». Вони думають, що Бог не визначає результати людей на підставі їхніх проявів і поведінки. Якщо ти думаєш саме так, тоді ти дуже хибно розумієш Бога. Якби Бог дійсно так діяв, чи був би Він праведним? Бог визначає результати людей за одним принципом: зрештою результати людей будуть визначені на підставі їхніх власних проявів і поведінки. Якщо ти не можеш побачити праведний Божий характер і завжди хибно розумієш Бога й спотворюєш Його наміри так, що ти завжди песимістично налаштований і розчарований, хіба не ти накликав це сам на себе? Якщо ти не розумієш, як працює Боже попереднє визначення, тобі слід шукати істину від Бога в Його словах, а не наосліп визначати, що ти не входиш до числа людей, попередньо призначених і обраних Ним. Це серйозне неправильне тлумачення Бога! Ти просто взагалі не знаєш Божої роботи, і ти не розумієш Божої волі, а копітких Божих зусиль упродовж шести тисяч років роботи управління й поготів. Ти махнув на себе рукою, робиш припущення й сумніваєшся в Богові, боячись, що ти прислужник, і тебе виженуть, щойно ти закінчиш своє прислужування, завжди роздумуючи: «Навіщо мені виконувати свій обов’язок? Чи відбуваю я службу, виконуючи свій обов’язок? Хіба я не попався б на хитрість, якби від мене позбавились, щойно я завершу своє прислужування?». Що ти думаєш про таке мислення? Чи можеш ти його розпізнати? Ти завжди хибно розумієш Бога, відносиш Його до категорії диявольських царів, які правлять у світі, захищаєш своє серце від Нього, завжди думаючи, що Він такий егоїстичний і жалюгідний, як люди. Ти ніколи не віриш, що Він любить людство, і ти ніколи не віриш у Його щирість у спасінні людства. Якщо ти завжди характеризуєш себе як прислужника й боїшся вигнання після завершення прислужування, тоді в тебе підступний менталітет невіруючих. Безбожники не вірять у Бога, бо не визнають ні те, що Бог існує, ні те, що Боже слово – це істина. Оскільки ти віриш у Бога, чому ж ти не маєш віри в Нього? Чому ти не визнаєш, що Боже слово – це істина? Ти не бажаєш виконувати свій обов’язок, і ти не долаєш жодних труднощів, щоб практикувати істину, і, як наслідок, попри свої довгі роки віри в Бога ти досі не здобув істину, і всупереч усьому цьому ти зрештою перекладаєш провину на Бога, говорячи, що Він тебе попередньо не призначив, що Він не був із тобою щирим. У чому тут полягає проблема? Ти хибно розумієш Божі наміри, і не віриш Його словам, і не втілюєш істину в життя, і не присвячуєш себе під час виконання свого обов’язку. Як ти можеш догодити Божій волі? Як ти можеш здобути роботу Святого Духа й зрозуміти істину? Такі люди не гідні бути навіть прислужниками, то як би вони могли бути гідними вести з Богом перемовини? Якщо ти думаєш, що Бог не праведний, чому ти в Нього віриш? Ти завжди хочеш, щоб, перш ніж ти докладеш зусиль заради Божого дому, Він сказав тобі особисто: «Ти входиш до числа людей царства; це ніколи не зміниться», а якщо Він цього не скаже, ти ніколи не віддаси Йому своє серце. Які ж такі люди бунтівні й непоступливі! Я бачу дуже багато людей, які ніколи не зосереджуються на зміні свого характеру, а на практикуванні істини й поготів. Вони зосереджені лише на тому, щоб на кожному кроці запитувати, чи зможуть вони отримати хороше місце призначення, як Бог до них ставитиметься, чи Він попередньо призначив їх Своїми людьми, і ставити інші подібні питання на рівні балачок. Як такі люди, що не виконують свою роботу в належний спосіб, можуть отримати істину? Як вони можуть залишатися в Божому домі? Отож Я урочисто кажу вам: хоча людина може й бути попередньо призначеною, якщо вона не зможе прийняти істину й втілити її в життя для досягнення покори Богові, тоді її кінцевим результатом буде вигнання. Лише ті люди, які щиро й повністю присвячуватимуть себе Богові, утілюватимуть істину в життя зі всіх своїх сил, зможуть вижити й увійти в Боже царство. Хоча інші можуть вважати їх тими, кому не судилося залишитися, але завдяки праведному Божому характеру в них буде краще місце призначення, ніж у тих нібито попередньо призначених людей, які ніколи не були вірними Богу. Ти віриш цим словам? Якщо ти не зможеш вірити цим словам і продовжуватимеш своє вперте блукання, тоді, кажу тобі, ти точно не зможеш вижити, бо в тебе просто немає істинної віри в Бога чи любові до істини. Оскільки це правда, Боже попереднє призначення не важливе. Я кажу це тому, що в кінці Бог визначить результати людей за їхніми проявами й поведінкою, і попереднє Боже призначення об’єктивно відіграє маленьку роль, а не провідну. Чи ти це розумієш?

Дехто говорить: «У мене поганий характер, і я не можу його змінити, як би сильно я до цього не прагнув. Тому я просто пущу свою природу на самоплив. Якщо я не можу досягнути успіхів у своєму прагненні, нічого із цим не поробиш». Такі люди надзвичайно негативно налаштовані, до такої міри, що втратили будь-яку надію щодо себе. Ці люди безнадійні. А ти доклав якихось зусиль? Якщо дійсно доклав і готовий постраждати від труднощів, чому ж ти не можеш просто зректися плоті? Хіба ти не людина із серцем і мізками? Як ти молишся щодня? Чому б тобі не прагнути до істини й не покладатися на Бога? Для тебе пустити природу на самоплив означає пасивно чекати, а не активно співпрацювати. Отак пустити природу на самоплив – це все одно, що сказати: «Мені не треба нічого робити; у будь-якому разі все визначено Богом наперед». Невже це дійсно і є Божа воля? Якщо ні, тоді чому б тобі не підкоритися Божій роботі замість того, щоб часто налаштовуватися негативно й бути нездатним виконувати свій обов’язок? Скоївши деякі переступи, дехто припускає: «Чи викрив мене Бог і чи вигнав? Чи вразить Він мене?». Цього разу Бог прийшов працювати не для того, аби вражати людей, а щоб спасти якомога більше з них. Немає людей без помилок – якби всі зазнали враження, хіба це було б спасінням? Деякі переступи вчинені навмисно, а інші – ненавмисні. Якщо ти можеш змінитися після визнання того, що ти скоїв ненавмисно, чи вразив би тебе Бог, перш ніж ти це зробиш? Чи спасав би тебе Бог у такий спосіб? Він не так працює! Незалежно від того, чи маєш ти бунтівний характер, чи ти діяв ненавмисно, пам’ятай: ти мусиш аналізувати й пізнавати себе. Негайно виправся й зі всіх сил прагни до істини – і, якими б не були обставини, не впадай у відчай. Робота, яку виконує Бог, – це спасіння людини, і Він не буде мимохідь вражати людей, яких хоче спасти. Це точно. Навіть якби дійсно була людина, яка вірила в Бога і яку Він зрештою вразив, те, що робить Бог, однаково гарантовано було б праведним. Із часом Він би дозволив тобі дізнатися, чому Він вразив ту людину, так, що це тебе повністю переконало б. Зараз просто бажай істини, зосередься на входженні в життя й прагни до хорошого виконання свого обов’язку. У цьому немає жодної помилки. Хай би як Бог повівся з тобою в кінці, це гарантовано буде праведним; ти не повинен в цьому сумніватися, і тобі не слід хвилюватися. Навіть якщо ти зараз не розумієш Божої праведності, настане день, коли ти в ній переконаєшся. Бог працює справедливо й чесно; Він відкрито все оголошує. Якщо ви це ретельно обдумаєте, то прийдете до щирого висновку, що Божа робота полягає в спасінні людей і перетворенні їхніх розбещених характерів. Якщо Божа робота полягає в перетворенні розбещених характерів людей, то не може бути так, що в людей немає проявів розбещеності. Лише за цими проявами розбещеного характеру люди можуть пізнати себе й визнати, що вони мають розбещений характер, і бути готовими отримати Боже спасіння. Якщо після прояву свого розбещеного характеру люди взагалі не прийматимуть істину й далі житимуть своїм розбещеним характером, тоді вони будуть схильні образити Божий характер. Бог нашле на них різні міри кари, і вони заплатять ціну за свої переступи. Якщо часом ти несвідомо будеш розпусним і Бог тобі на це вкаже, обітне тебе й розбереться з тобою, і ти змінишся на краще, Бог не звинувачуватиме тебе. Це звичайний процес трансформації характеру, і в цьому процесі проявляється справжня значимість роботи спасіння. Це є ключовим. Наприклад, щодо меж між статями: скажімо, хтось тебе приваблює, ти завжди шукаєш можливості поговорити із цією людиною, говориш спокусливі слова. Пізніше ти міркуєш так: «Хіба це не непристойна поведінка? Хіба це не гріх? Хіба це не образа для Бога – порушувати чітке розмежування між статями? Як я міг так учинити?». Після такого усвідомлення ти поспішаєш до Бога й молишся: «Боже! Я знову згрішив. Це гидко й дійсно ганебно. Я ненавиджу свою розбещену плоть. Дисциплінуй і покарай мене». Ти ухвалюєш рішення надалі утримуватися від такого й не контактувати з особами протилежної статі на самоті. Хіба це не буде зміною? Якщо ти так змінишся, твої попередні нетактовності більше не засуджуватимуться. Якщо ти з кимось розмовлятимеш, і спокусиш цю людину, і не вважатимеш, що це ганебно, не кажучи вже про те, щоб зненавидіти й застерегти себе, ухвалити рішення зректися плоті або зізнатися Богу у своїх гріхах і покаятися в них, тоді, можливо, надалі ти скоїш ще більше лиходійства, справи йтимуть дедалі гірше, ведучи тебе до гріха. Якщо ти так зробиш, Бог тебе засудить. Якщо ти грішиш знову і знову, це навмисний гріх. Бог засуджує навмисний гріх, і навмисний гріх не є спокутним. Якщо ти справді ненавмисно проявлятимеш деякий розбещений характер й зможеш дійсно покаятися, зректися плоті й практикувати істину, Бог не засуджуватиме тебе за нього, і ти все ще зможеш спастися. Мета Божої роботи полягає в спасінні людини, і той, хто проявляє свій розбещений характер, мусить приймати критику, обтинання, суд і кару. Якщо люди зможуть приймати істину, каятися й змінюватися, хіба це не відповідатиме Божій волі? Дехто не приймає істину й завжди займає застережну позицію щодо Бога. У таких людей немає входження в життя, і зрештою вони всі зазнають утрат.

Як уже було сказано раніше, можна начисто стерти події минулого одним рухом; можна зробити так, щоб майбутнє замінило собою минуле; Божа терпимість безмежна, як море. Однак є певні принципи щодо цих слів. Це не означає, що Бог начисто зітре будь-який скоєний тобою гріх, хай би який великий він не був. Бог виконує всю Свою роботу на основі принципів. У минулому для вирішення цього питання було встановлено адміністративну постанову: Бог прощає й вибачає всі гріхи, скоєні людиною до прийняття Його імені. Що ж до тих, хто продовжує грішити після початку своєї віри в Нього, – це інша історія: тому, хто повторно скоює гріх один раз, дають шанс на покаяння, а тих, хто скоює його двічі або відмовляється змінюватися попри неодноразові докори, проганяють без подальшого шансу на покаяння. Бог завжди толерантний із людьми у Своїй роботі наскільки це можливо. У цьому можна побачити, що Божа робота – це дійсно робота спасіння людей. Однак, якщо на цій кінцевій стадії роботи ти досі коїв би непрощенні гріхи, тоді ти дійсно безнадійний, і тебе неможливо порятувати. У Бога є певний процес вичищання й зміни розбещених характерів людей: саме в процесі постійного виливу людської розбещеної природи Бог досягає Своєї мети вичищання й спасіння людства. Деякі люди думають: «Оскільки це моя природа, нехай вона вся буде викрита. Щойно вона буде викрита, я пізнаю її й втілю істину в життя». Чи є цей процес необхідним? Якщо ти дійсно втілюєш істину в життя, і ти аналізуєш себе, коли бачиш, яка розбещеність виявляється в інших і які неправильні вчинки вони скоїли, і коли ти бачиш ці ж проблеми в собі, ти негайно виправляєш їх і ніколи не робиш нічого подібного в майбутньому, хіба це не є опосередкованою зміною? Або іноді ти хочеш щось зробити, але завчасно усвідомлюєш, що це неправильно, і можеш зректися плоті, хіба це також не досягає результату вичищання? Практикування істини в будь-якому аспекті вимагає проходження повторних процесів. Лише після одного практикування істини розбещений характер повністю не зникне. Людина мусить неодноразово шукати істину, неодноразово зазнавати обтинання й розбору, виправлення й дисциплінування, а також суду й кари, перш ніж її розбещений характер буде повністю подолано так, що в неї більше не виникатимуть труднощі з практикуванням істини. Якщо зрештою людина може практикувати істину в повній відповідності до Божої волі й має справжню покору перед Богом після розбору й обтинання, суду й кари, це і є зміна в її характері.

Уривок 78

У Божій роботі останніх днів Він визначає результати людей на основі їхніх проявів. Чи знаєте ви, чого тут стосується слово «прояви»? Можливо, ви думаєте, що слово «прояви» стосується розбещених характерів, виявлених людьми у своїх справах, але насправді це слово має інше значення. Тут слово «прояви» стосується того, чи здатен ти практикувати істину; чи здатен ти бути вірним, виконуючи свій обов’язок; воно стосується твого погляду на віру в Бога, твого ставлення до Бога, твоєї рішучості зазнавати труднощів; твого ставлення до прийняття суду й кари, а також до розбору й обтинання; кількості серйозних переступів, які ти скоїв; і міри, до якої ти зрештою досягаєш каяття й трансформації. Усе це разом складає твої прояви. Тут слово «прояви» стосується не того, скільки розбещених характерів ти виявив чи скільки поганого накоїв, а того, скільки результатів ти отримав і наскільки реальної зміни зазнав у своїй вірі в Бога. Якби результати людей визначали на підставі того, скільки розбещеності виявила їхня природа, ніхто не досяг би спасіння, оскільки всі люди глибоко розбещені, усі вони мають сатанинську природу, і всі вони чинять Богу опір. Бог хоче спасти людей, які можуть приймати істину й коритися Його роботі. Хай би скільки розбещеності вони не виявляли, якщо зрештою вони можуть прийняти істину, досягти щирого каяття й зазнати справжніх змін, то це люди, спасенні Богом. Дехто не може цього розпізнати й думає, що будь-яка особа, яка служить керівником, проявить свій розбещений характер більше, а того, хто проявить свій розбещений характер більше, точно виженуть, і він не зможе вижити. Чи правильний такий погляд? Хоча керівники виявляють більше розбещеності, якщо це люди, які прагнуть до істини, тоді вони мають право пережити Божий суд і кару на власному досвіді, вони можуть стати на шлях спасіння й вдосконалення, і зрештою вони зможуть дати прекрасне свідчення для Бога. Це люди, які дійсно змінилися. Якби результати людей визначалися на підставі того, скільки їхнього розбещеного характеру було виявлено, тоді що більше вони служили б керівниками й працівниками, то швидше вони були б викриті. Якби це було так, хто б наважився бути керівником чи працівником? Хто б міг досягти точки використання й вдосконалення з боку Бога? Хіба такий погляд не занадто абсурдний? Переважно Бог дивиться на те, чи можуть люди приймати й практикувати істину, чи можуть вони бути непохитними у своєму свідченні, і чи дійсно вони змінились. Якщо люди мають справжнє свідчення й зазнали справжньої зміни, тоді це люди, яких Бог хвалить. Здається, що зовні деякі люди виявляють небагато розбещеності, але їм бракує справжнього досвідного свідчення, вони не змінились по-справжньому, і Бог їх не хвалить.

Бог визначає результат людини на підставі її проявів та сутності. Тут слово «прояви» стосується того, чи вірна людина Богові, чи любить вона Його, чи практикує істину, і того, якою мірою змінився її характер. Саме на підставі цих проявів і сутності людини Бог визначає її результат, а не ґрунтуючись на тому, наскільки вона виявляє свій розбещений характер. Якщо ти думаєш, що Бог визначає результат людини на підставі того, скільки розбещеності вона демонструє, ти неправильно інтерпретуєш Його наміри. Насправді люди мають однакову розбещену сутність, різниця полягає лише в тому, яку людську сутність вони мають – добру чи погану, і чи можуть вони приймати істину. Хай би як сильно людина не проявляла свій розбещений характер, Бог краще знає, що лежить у глибині її серця; тобі не слід це приховувати. Бог перевіряє серця й мізки людей. Чи ти робиш щось перед іншими людьми чи за їхніми спинами, чи хочеш щось зробити у своєму серці, усе це повністю відкрито для Бога. Як міг би Бог не знати того, що люди роблять таємно? Хіба це не самообман? Насправді якою б оманливою не була природа людини, скільки б брехні вона не казала, як би вміло не маскувалася й не обманювала, Бог усе це знає, як Свої п’ять пальців. Бог так добре знає керівників і працівників, то хіба Він не знає звичайних послідовників настільки ж добре? Дехто думає: «Той, хто керує, дурний і нетямущий. Він сам накликає на себе свою власну загибель, оскільки керівні дії неминуче змушують людей виявляти свою розбещеність і Бог її бачить. Хіба було виявлено стільки розбещеності, якби вони не виконували цієї роботи?». Яка абсурдна ідея! Якщо ти не працюватимеш керівником, хіба ти не виявлятимеш розбещеність? Хіба не бути керівником, навіть якщо ти виявляєш менше розбещеності, означає, що ти досяг спасіння? За таким аргументом, чи можуть усі ті, хто не служить керівником, вижити й спастися? Хіба ця заява не занадто сміховинна? Люди, які служать керівниками, ведуть Божих обранців їсти й пити Боже слово й переживати Божу роботу на власному досвіді. Це висока вимога й високий стандарт, тому керівники неминуче виявлять деякі розбещені стани, коли вперше почнуть навчатися. Це нормально, і Бог цього не засуджує. Бог не лише не засуджує цього, Він також просвіщає, освітлює, веде цих людей і покладає на них додаткові тягарі. Якщо вони можуть коритися Божому керівництву й роботі, вони швидше прогресуватимуть у житті, ніж звичайні люди. Якщо вони прагнуть до істини, вони можуть стати на шлях удосконалення Богом. Саме це Бог благословляє найбільше. Дехто не може цього побачити й спотворює факти. Згідно з людським розумінням не важливо, наскільки змінюється керівник, Богу байдуже; Він дивитиметься лише на те, скільки розбещеності виявляють керівники й працівники, і, ґрунтуючись лише на цьому, засуджуватиме їх. А оскільки ті, хто не є керівниками й працівниками, виявляють небагато розбещеності, то Бог не засуджуватиме їх, навіть якщо вони не зміняться. Хіба це не абсурдно? Хіба це не хула проти Бога? Якщо у своєму серці ти чиниш Богу такий серйозний опір, чи можеш ти спастися? Ти не можеш спастися. Переважно Бог визначає результати людей, ґрунтуючись на тому, чи мають вони істину й справжнє свідчення, і переважно це залежить від того, чи прагнуть ці люди до істини. Якщо вони прагнуть до істини й дійсно можуть покаятися після суду й кари за скоєння переступу, то якщо вони не кажуть і не роблять нічого, що містить у собі хулу на Бога, вони, безсумнівно, здатні здобути спасіння. За вашими фантазіями всі звичайні віруючі, які слідують за Богом до кінця, можуть здобути спасіння, а всіх тих, хто служить керівником, потрібно вигнати. Якби вас попросили бути керівником, ви б подумали, що було б недобре цього не робити, але якби ви стали керівником, то мимоволі виявляли б розбещеність, і це було б подібно до відправки самого себе на гільйотину. Хіба все це не спричинено вашими непорозуміннями щодо Бога? Якби результати людей визначалися на підставі виявленої ними розбещеності, ніхто не міг би спастися. У такому разі який сенс був би в Божому виконанні роботи спасіння? Якби це дійсно було так, де була б Божа праведність? Людство було б нездатне побачити праведний Божий характер. Отож ви всі неправильно зрозуміли Божі наміри, що показує, що у вас немає справжніх знань про Бога.

Бог визначає результати людей на підставі їхніх проявів, і слово «прояви» тут стосується результатів Божої роботи в цих людях. Наведу вам аналогію: власник фруктового саду поливає, удобрює свої дерева й потім очікує зібрати з них плоди. Дерева, які плодоносять, – хороші, їх зберігають; а дерева, які не плодоносять, точно не є хорошими, їх не можна зберігати. Розгляньте таку ситуацію: дерево не плодоносить та ще й захворює, і деякі з його поганих гілок потрібно відрізати. Як ви думаєте, чи потрібно зберігати це дерево? Потрібно, і з ним усе буде добре, щойно його обріжуть і полікують. Розгляньте іншу ситуацію: у дерева немає жодних хвороб, але воно не плодоносить – таке дерево не слід зберігати. Що тут означає слово «плодоносити»? Воно стосується досягнення результатів Божої роботи. Оскільки люди розбещені сатаною, вони неминуче виявлять свою розбещеність у ході переживання Божої роботи на власному досвіді, і вони неминуче скоять якісь переступи. Однак водночас Божа робота досягне в них певних результатів. Якби Богу було байдуже на ці результати й Він дивився лише на розбещені характери, виявлені людьми, то про спасіння людей не могло б бути й мови. Результати спасіння переважно проявляються у виконанні людьми своїх обов’язків і їхній практиці істини. Бог дивиться на результати, досягнуті людьми в цих сферах, а тоді на серйозність їхніх переступів. Далі, виходячи з поєднання цих факторів, Він ухвалює рішення щодо їхніх результатів і щодо того, залишаться вони чи ні. Наприклад, у минулому деякі люди виявили дуже багато розбещеності й величезну чуйність до своєї плоті; вони не бажали повністю присвячувати себе Богові й не захищали інтереси церкви. Однак, послухавши проповіді впродовж декількох років, вони дійсно змінились. Тепер вони знають, як прагнути до принципів істини у виконанні своїх обов’язків і досягають у них дедалі більше результатів. Вони також здатні у всьому стояти на стороні Бога й докладають усіх зусиль до захисту роботи Божого дому. Ось що означає трансформація характеру життя людини, і саме такої трансформації Бог і бажає. Крім того, є люди, які в минулому завжди поширювали свої переконання, коли б вони в них не з’являлися, і їхні серця були вдоволені лише тоді, коли ці переконання формувалися і в інших людей, але тепер, коли в них є якісь переконання, вони здатні молитися Богу, шукати істину й бути покірними, не поширюючи свої переконання й не роблячи нічого, що чинить опір Богу. Хіба в них не відбулася трансформація? У минулому дехто відразу починав чинити опір щоразу, коли з ним розбиралися чи обтинали його; однак, коли це трапляється з ним зараз, він здатен це прийняти й пізнати себе. Пізніше в них відбувається справжня трансформація. Хіба це не результат? Однак, хай би як сильно ти не змінювався, неможливо бути повністю вільним від переступів, і твоя природа не може повністю трансформуватися за одну мить. Якщо хтось стає на правильний шлях віри в Бога й знає, що потрібно у всьому шукати істину, тоді навіть якщо вони проявлять трохи непокори, вони це відразу усвідомлять. Після цього усвідомлення вони поспішать сповідатися, каятися перед Богом і змінюватися, і їхній стан лише ставатиме дедалі кращим. Можливо, вони скоять той же переступ ще один чи два рази, але не втретє чи вчетверте. Це і є трансформація. Це не означає, що ця людина в чомусь змінилася, тому більше не виявляє розбещеності й більше взагалі не скоює жодних переступів. Це не так. Така трансформація означає, що після переживання Божої роботи на власному досвіді людина здатна практикувати більше істини й втілювати в життя дещо з того, чого вимагає Бог. Така людина коїтиме дедалі менше переступів, виявлятиме дедалі менше розбещеності, і випадки її непокори ставатимуть дедалі менш серйозними. Це чітко показує, що Божа робота досягла результатів; Він хоче саме таких видів проявів у людях, які показують, що в них було досягнуто результатів. Отже, спосіб поводження Бога з результатами людей і Його ставлення до кожної людини є абсолютно праведними, розважливими й справедливими. Тобі потрібно лише докладати всіх своїх зусиль до повного присвячення себе Богу й сміливо, впевнено та без будь-яких хвилювань практикувати істини, які ти мусиш практикувати, і Бог не поводитиметься з тобою погано. Подумай про таке: чи можуть люди, які люблять і практикують істину, бути покарані Богом? Багато людей завжди підозріло ставляться до праведного Божого характеру, боячись, що їх покарають навіть після того, як вони втілюватимуть істину в життя; боячись, що, навіть якщо вони проявлять вірність Богу, Він цього не побачить. Такі люди не мають жодних знань про праведний Божий характер.

Після обтинання й розбору деякі люди стають негативно налаштованими; вони втрачають усю енергію для виконання своїх обов’язків, і їхня вірність також зникає. Чому так трапляється? Це дуже серйозна проблема; це нездатність прийняти істину. Частково вони не приймають істину через брак знань про свої розбещені характери, що призводить до їхньої нездатності прийняти обтинання й розбір. Це визначається їхньою природою – вона пихата й зарозуміла, у ній немає любові до істини. Частково це також викликано тим, що люди не розуміють значення обтинання й розбору. Вони вірять, що обтинання й розбір означають, що їхній результат уже було визначено. Як наслідок, вони помилково вірять, що, якщо вони зреклися своїх родин для повного присвячення себе Богові й мають певну вірність Богові, то вони не повинні зазнавати розбору та обтинання; і якщо з ними розбираються, тоді це не є Божа любов і праведність. Таке непорозуміння є причиною того, чому багато людей не наважуються бути вірними Богу. Зрештою справжня причина полягає в тому, що вони занадто підступні й не хочуть страждати від труднощів. Вони просто хочуть легко здобути благословення. Люди взагалі не розуміють праведний Божий характер. Вони ніколи не вірять, що і всі Божі дії є праведними, і Його ставлення до всіх є праведним. Вони ніколи не шукають істину щодо цього питання, а натомість завжди придумують свої власні аргументи. Хай би які погані вчинки людина не зробила, хай би які великі гріхи вона не скоїла чи скільки лиха не вчинила, якщо її спіткають Божий суд і покарання, вона думатиме, що Небеса не справедливі й Бог не праведний. З людського погляду, якщо дії Бога не узгоджуються з її бажаннями чи Його дії неуважні до її почуттів, то Він, напевно, не праведний. Однак люди ніколи не знають, чи їхні вчинки відповідають істині, і ніколи не усвідомлюють, що вони чинять непокору й опір Богу у всіх своїх діях. Якби Бог ніколи не розбирався з людьми й не обтинав їх, хай би які переступи вони не вчиняли, і не докоряв їм за їхню непокору, а натомість був спокійним й лагідним до них, ставився до них лише з любов’ю й терпінням, і дозволяв їм вічно обідати й насолоджуватися всім поруч із Ним, то люди б ніколи не нарікали на Бога й не судили, що Він не праведний; натомість вони б нещиро говорили, що Він дуже праведний. Хіба такі люди знають Бога? Чи можуть вони бути з Богом одного серця й розуму? Вони навіть не підозрюють, що, коли Бог судить, обтинає людей і розбирається з ними, Він бажає вичистити й трансформувати характери їхнього життя, щоб вони змогли успішно підкоритися Йому й полюбити Його. Такі люди не вірять, що Бог праведний. Поки Бог докорятиме людям, викриватиме їх і розбиратиметься з ними, вони ставатимуть негативно налаштованими й слабкими, завжди нарікаючи, що Бог не є люблячим, завжди ремствуючи, що Божі суд і кара для людини є неправильними; вони не здатні побачити, що так Бог вичищає й спасає людей, і не вірять, що Бог визначає результати людей на підставі проявів їхнього каяття. Вони завжди сумніваються в Богові й остерігаються Його, то який наслідок це матиме? Чи зможуть вони підкоритися Божій роботі? Чи зможуть вони досягти справжньої зміни? Це неможливо. Якщо вони й надалі перебуватимуть у такому стані, це буде дуже небезпечно, і для них буде неможливо пройти Боже вичищення й вдосконалення.