Біблійні вірші для довідки:

«Промовляє до нього Ісус: Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Івана 14:6).

«Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (До Євреїв 4:12).

Відповідні слова Бога:

Істина виходить зі світу людей, але істина серед людей передається Христом. Вона походить від Христа, тобто від Самого Бога, а це не те, на що здатна людина.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»

Істина – це найреальніший із життєвих афоризмів і найвищий із таких афоризмів з-поміж усього людства. Тому що це вимога, яку Бог ставить перед людиною, і це робота, яку особисто виконує Бог, тому вона називається «афоризмом життя». Це не афоризм як підсумок якихось слів, ані знаменита цитата видатної особи. Натомість це вислів, звернений до людства Володарем неба і землі та всього сущого; це не якісь слова, підсумовані людиною, а притаманне Богові життя. І тому його називають «найвищим з усіх афоризмів життя».

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Лише ті, хто знає Бога та Його роботу, можуть догодити Богу»

Чи промовлені Богом слова зовні виглядають просто, чи глибоко, усі вони – істини, без яких людина не може обійтися при входженні в життя; вони – джерело живих вод, завдяки якому людина виживає душевно й тілесно. Вони дають людині те, що їй потрібно, щоб залишатися живою; принципи й переконання для повсякденного життя; шлях, яким людина мусить іти до спасіння, а також його ціль і напрям; кожну правду, яку людина мусить мати як створена істота перед Богом; і кожну істину про те, як людина слухається й шанує Бога. Вони – запорука виживання людини, її хліб насущний і також міцна опора, що дає людині силу та змогу стояти. Вони багаті реальністю істини, з якою створене людство живе звичайним людським, багаті істиною, за допомогою якої людство звільняється від розбещення й оминає сітки сатани, багаті невтомними повчаннями, закликами, підбадьоренням і розрадою, які Творець дає створеному людству. Вони – маяк, що просвіщає людей і скеровує їх до розуміння всього позитивного, запорука того, що люди житимуть і володітимуть усім праведним і добрим, критерій, за яким міряють усіх людей, події й об’єкти, а також навігаційний знак, що веде людей до спасіння та шляху світла.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Передмова»

Не можна стверджувати про слово Боже, що то слово людське, і тим паче не можна стверджувати про слово людське, що то слово Боже. Людина, яку використовує Бог, – то не втілений Бог, і втілений Бог – то не людина, яку використовує Бог. У цьому є істотна відмінність. Можливо, після прочитання цих слів ти не визнаєш, що це слова Бога, а думаєш, що це лише прозріння, здобуте людиною. У такому разі ти засліплений невіглаством. Як слова Бога можуть бути такими ж, як прозріння, здобуте людиною? Слова втіленого Бога відкривають новий період, скеровують усе людство, відкривають таємниці та показують людині напрям, яким іти в новий період. Прозріння, здобуте людиною, – то лише прості вказівки щодо знання чи втілення чогось у життя. Воно не може ні скерувати все людство в новий період, ні відкрити таємниці Самого Бога. Врешті-решт Бог є Бог, і людина є людина. У Бога Божа сутність, а в людини людська. Якщо людина вважає слова, промовлені Богом, за просте прозріння від Святого Духа, і приймає слова апостолів і пророків за слова, промовлені особисто Богом, то її помилка.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Передмова»

Що людське спілкування відрізняється від Слова Божого. Те, про що люди спілкуються, передає їхні індивідуальні уявлення й досвід, виражаючи їхні уявлення та досвід на основі Божої роботи. Їхній обов’язок полягає в тому, щоб після того, як Бог діє або говорить, з’ясувати, що з цього вони мають практикувати чи у що увійти, а потім передати це послідовникам. Отже, робота людини являє собою її входження та практику. Звичайно, така робота перемішана з людськими уроками та досвідом або деякими людськими думками. Як би не діяв Святий Дух, чи то над людиною, чи у втіленому Богові, робітники завжди виражають те, ким вони є. Хоча виконує роботу Святий Дух, ця робота ґрунтується на тому, ким людина є за своєю природою, оскільки Святий Дух не діє без підґрунтя. Іншими словами, ця робота не виникає з нічого, але завжди виконується відповідно до реальних обставин та реальних умов. Лише таким чином можна перетворити характер людини й змінити її старі уявлення та старі думки. Те, що людина висловлює, – це те, що вона бачить, переживає й може уявити, і це досяжно для її мислення, навіть якщо це вчення або переконання. Робота людини не може вийти за рамки ані людського досвіду, ані того, що вона бачить, ані того, що вона може уявити чи збагнути, незалежно від розміру цієї роботи. Бог виражає лише те, Ким є Він Сам, а це недосяжно для людини, тобто недоступно для людського мислення. Він виражає Свою роботу з управління всім людством, і це не пов’язано з деталями людського досвіду, але натомість стосується Його власного управління. Те, що виражає людина, – це її досвід, тоді як те, що виражає Бог, – це Його природа, тобто притаманний Йому характер, недоступний для людини. Досвід людини – це її розуміння та знання, набуті на основі вираження Богом Своєї природи. Таке розуміння й знання називаються природою людини, а основою їх вираження є притаманний людині характер та духовний рівень – ось чому їх також називають людською природою. Людина здатна спілкуватися про те, що вона переживає та бачить. Ніхто не може спілкуватися про те, чого він не відчував, не бачив або чого не може сягнути його мислення, – тобто про ті речі, яких він не має всередині себе. Якщо те, що виражає людина, не походить із її досвіду, тоді це її уява чи вчення. Простіше кажучи, у її словах немає реальності. Якби ти ніколи не стикався з суспільними речами, ти не зміг би чітко спілкуватися щодо складних суспільних взаємин. Якби у тебе не було сім’ї, якби інші говорили про сімейні проблеми, ти б не зрозумів більшої частини того, про що вони говорять. Отже, те, про що людина спілкується, і робота, яку вона виконує, представляють її внутрішню природу.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота та робота людська»

Що влада й ідентичність Бога чітко розкриваються в формулюваннях Божих висловлювань. Наприклад, коли Бог говорить: «Мій заповіт із тобою, і станеш ти… вчинив Я тебе… вчиню Я тебе…», такі фрази, як «станеш ти» і «Я вчиню», формулювання яких несе в собі підтвердження ідентичності та влади Бога, з одного боку, є показником вірності Творця; з іншого боку, це особливі слова, використовувані Богом, який володіє ідентичністю Творця, а також слова, які є частиною загальноприйнятого словника. Якщо хтось каже, що він сподівається, що хтось інший буде надзвичайно плідним, що від нього вийдуть народи й царі, то це, безсумнівно, побажання, а не обіцянка чи благословення. Отже, люди не наважуються говорити: «Я зроблю тебе таким-то, ти зробиш те-то й те-то», тому що вони знають, що вони не мають такої сили; це не залежить від них, і навіть якщо вони казатимуть таке, їхні слова будуть пустою нісенітницею, що ґрунтується на їхніх амбіціях і бажанні. Чи наважиться будь-хто говорити таким пишномовним тоном, якщо він відчуває, що не може втілити в життя свої бажання? Кожен бажає добра своїм нащадкам і сподівається, що вони процвітатимуть і будуть насолоджуватися великим успіхом. «Яке велике щастя було б для одного з них стати імператором! Якби хтось став губернатором, це теж було б добре – головне, щоб він був кимось важливим!» Це все бажання людей, але люди можуть тільки бажати благословення своїм нащадкам і не можуть виконати чи здійснити жодну зі своїх обіцянок. У глибині душі кожен чітко знає, що він не володіє силою для досягнення таких цілей, бо все, що стосується їх самих, знаходиться поза їхнім контролем, і тому як вони можуть розпоряджатися долею інших? Бог може промовляти такі слова тому, що Він володіє такою владою та здатний виконати всі обіцянки, які Він дає людині, і втілити в життя всі благословення, які Він дарує людині. Людина була створена Богом, і для Бога зробити когось надзвичайно плідним було б дитячою забавкою; щоб зробити чиєсь потомство процвітаючим, Йому потрібно було б сказати всього лише одне слово. Йому ніколи не довелося б працювати до сьомого поту заради такої справи, або напружувати Свій розум, або витискати з Себе усі соки, щоб цього досягти; такою є сила Божа, сама влада Божа.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

У роботі людини є багато елементів її досвіду; те, що людина виражає, – це те, ким вона є. Власна робота Бога також виражає те, Ким Він є, але Його природа відрізняється від людської. Людська природа представляє людський досвід і життя (те, що людина переживає або з чим стикається у своєму житті, або філософії життя, які вона має), і люди, які живуть у різних умовах, виражають різні сутності. Чи є у тебе суспільні навички та як ти реально живеш у своїй сім’ї і що переживаєш у ній, можна побачити з того, що ти виражаєш, тоді як у роботі втіленого Бога ти не можеш побачити, чи має Він суспільні навички. Він добре знає сутність людини і може розкрити всі види практик, які стосуються всіх типів людей. Ще краще Він розкриває розбещені характери та бунтівну поведінку людей. Він не живе серед мирських людей, але Йому відома природа смертних і всі розбещеності мирських людей. Така Його природа. Хоча Він не розбирається зі світом, Він знає правила розбору зі світом, тому що Він повністю розуміє людську природу. Він знає про роботу Духа, якої не бачать людські очі та не чують людські вуха, як сьогоднішню, так і колишню. Це включає мудрість, яка не є філософією життя, і дива, які людям важко осягнути. Це Його природа, відкрита для людей і водночас прихована від них. Те, що Він виражає, не є природою незвичайної людини, а невід’ємними властивостями та природою Духа. Він не подорожує світом, але знає про нього все. Він спілкується з «антропоїдами», які не мають ані знання, ані проникливості, але Він вимовляє слова, які є вищими за знання й вищими за великих людей. Він живе в групі тупих і занімілих людей, позбавлених людської сутності, які не розуміють умовностей і життя людей, але Він може просити людство жити нормальною людською сутністю, водночас розкриваючи його базову та низьку людську сутність. Усе це – Його природа, вища за природу будь-якої людини з плоті та крові. Для Нього немає потреби переживати складне, громіздке та огидне соціальне життя, щоб виконати роботу, яку Йому потрібно виконати, та вичерпно розкрити сутність розбещеного людства. Огидне світське життя не збудує Його плоть. Його робота й слова лише викривають непослух людини та не забезпечують людину досвідом та уроками, як розбиратися зі світом. Йому не потрібно досліджувати суспільство чи людську сім’ю, коли Він дає людині життя. Викриття та осуд людини не є вираженням досвідів Його плоті; це Його одкровення про неправедність людини після того, як Він довгий час знав про непослух людини та зневажав розбещеність людства. Уся робота, яку Він виконує, покликана розкрити людині Його характер і виразити Його природу. Тільки Він може виконати цю роботу; це не щось, чого могла б досягти людина з плоті та крові.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота та робота людська»