Узріти появу Бога в Його суді та карі

Як і сотні мільйонів інших послідовників Господа Ісуса Христа, ми дотримуємося законів і заповідей Біблії, насолоджуємося щедрою благодаттю Господа Ісуса Христа, а також збираємося разом, молимося, віддаємо хвалу та служимо в ім’я Господа Ісуса Христа – і все це ми робимо під опікою та захистом Господа. Ми часто слабкі, але часто й сильні. Ми віримо, що всі наші дії відбуваються згідно зі вченням Господа. Тож, безумовно, ми також самі віримо, що ми йдемо шляхом виконання волі Отця на небі. Ми жадаємо повернення Господа Ісуса, Його славного зішестя, закінчення нашого життя на землі, явлення Царства і всього, що було передбачено в Книзі Об’явлення: Господь гряде, Він приносить лиха, Він винагороджує доброго та карає безбожного, і Він бере всіх, хто слідує за Ним і вітає Його повернення, щоб зустрітися з Ним на повітрі. Щоразу, коли ми розмірковуємо про це, нас переповнюють емоції; ми радіємо, що народилися в останні дні та що нам пощастило стати свідками пришестя Господа. Хоча ми зазнали переслідувань, натомість ми здобули «в безмірному багатстві славу вічної ваги». Яке благословення! Уся ця жага та благодать, даровані Господом, постійно змушують нас тверезіти в молитві та являти більшу старанність, збираючись разом. Можливо, наступного року, можливо, завтра, а можливо, швидше, ніж людина може собі уявити, Господь несподівано зійде, з’явившись посеред групи людей, які чекали на Нього з нетерплячим хвилюванням. Ми поспішаємо бути попереду інших, і ніхто не хоче відстати – все заради того, щоб опинитися в числі перших, хто побачить явлення Господа, щоб опинитися серед тих, хто буде обраний. Заради цього дня ми віддали все, незважаючи на ціну. Хтось залишив свою роботу, хтось покинув свою сім’ю, хтось відмовився від шлюбу, а хтось навіть пожертвував усі свої заощадження. Що за самовіддані акти відданості! У подібній щирості та вірності вони, безсумнівно, перевершують навіть святих минулих століть! Оскільки Господь дарує благодать тому, кому забажає, і являє милість тому, кому забажає, ми віримо в те, що Він давно вже побачив нашу відданість і жертви, як і в те, що також наші щирі молитви досягли Його вух, і ми віримо, що Господь віддячить нам за нашу відданість. Більше того, Бог був милостивим до нас ще до того, як Він створив світ, і ті благословення та обіцянки, які Він нам дав, ніхто не може забрати. Ми всі будуємо плани на майбутнє, і, як само собою зрозуміло, перетворили свою відданість і витрати на фішки або капітал, щоб обміняти їх на можливість бути обраними, щоб зустрітися з Господом на повітрі. До того ж ми, анітрохи не вагаючись, звели себе на престол майбутнього, щоб стати на чолі усіх народів та людей або правити подібно царям. Усе це ми приймаємо як даність, як щось очікуване.

Ми зневажаємо всіх тих, хто проти Господа Ісуса; їхнім кінцем буде винищення. Хто сказав їм не вірити, що Господь Ісус – Спаситель? Звичайно, бувають часи, коли ми наслідуємо Господа Ісуса, проявляючи співчуття до людей світу, бо в них немає розуміння, і нам слід бути до них терпимими та поблажливими. Усе, що ми робимо, відповідає словам Біблії, бо все, що не узгоджується з Біблією, є іновірством і єрессю. Подібне переконання глибоко вкорінене в умах кожного з нас. Наш Господь у Біблії, і якщо ми не відступимо від Біблії, ми не відступимо від Господа; якщо ми дотримуватимемося цього принципу, ми здобудемо спасіння. Ми спонукаємо до цього один одного, підтримуємо один одного і щоразу, збираючись разом, ми сподіваємося, що все, що ми кажемо і робимо, відповідає волі Господа і буде прийняте Господом. Незважаючи на сувору ворожість нашого оточення, наші серця сповнені радістю. Коли ми думаємо про благословення, до яких рукою подати, хіба є щось, що ми не можемо відкинути? Хіба є щось, від чого ми не можемо відмовитися? Усе це само собою зрозуміло, і все це відбувається під пильними очима Бога. Ми, ця жменька нужденних, що була піднесена з купи гною, подібні до всіх звичайних послідовників Господа Ісуса, що мріють бути обраними, бути благословенними та правити усіма народами. Наша розбещеність оголена перед очима Бога, а наші бажання та жадоба засуджені в очах Бога. Тим не менш, усе це відбувається настільки буденно і настільки логічно, що жоден із нас не замислюється, чи вірні наші прагнення, і тим більше жоден із нас не піддає сумніву все те, чого ми дотримуємося. Хто може пізнати Божу волю? Ми не знаємо, яким саме шляхом іде людина, ми не знаємо, як шукати та досліджувати, і ми навіть не цікавимося. Бо ми переймаємося лише тим, чи можемо ми бути обраними, чи можемо ми бути благословенними, чи є для нас місце в Царстві Небесному, і чи дістанеться нам частка води з ріки життя та плоду з дерева життя. Хіба не для здобуття цього ми віримо в Господа та стали Його послідовниками? Наші гріхи були прощені, ми розкаялися, ми випили гірку чашу вина і звалили хрест собі на спину. Хто може сказати, що Господь не прийме заплачену нами ціну? Хто може сказати, що ми не приготували достатньо олії? Ми не бажаємо бути тими нерозумними дівами чи одним із тих покинутих. Більше того, ми постійно молимося, просячи Господа вберегти нас від обману неправдивих христів, бо сказано в Біблії: «Тоді як хто скаже до вас: Ото, Христос тут чи Отам, не йміть віри. Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних» (від Матвія 24:23–24). Ми всі пам’ятаємо ці вірші з Біблії; ми знаємо їх напам’ять і ми сприймаємо їх як безцінний скарб, як життя та як гарантійний лист, який визначає, будемо ми врятовані чи обрані…

Упродовж багатьох тисяч років живі помирали, забираючи з собою свої прагнення та мрії, але чи потрапили вони до Царства Небесного – ніхто достеменно не знає. Мертві повертаються, забувши всі історії, які колись трапились, і, як і раніше, вони дотримуються вчень та шляхів своїх предків. І тому через роки та дні ніхто не знає, чи справді наш Господь Ісус, наш Бог, приймає все, що ми робимо. Усе, що нам залишається, – це сподіватися на результат і розмірковувати про все, що станеться. При цьому Бог увесь час зберігав мовчання, ніколи не являючись нам, ніколи не розмовляючи з нами. І тому, слідуючи Біблії та відповідно до знамень, ми свавільно робимо судження про Божу волю та характер. Ми звикли до мовчання Бога. Ми звикли вимірювати правильність і неправильність нашої поведінки, спираючись на власний спосіб мислення. Ми звикли покладатися на наші знання, поняття та моральні принципи, замінюючи ними вимоги Бога до нас. Ми звикли насолоджуватися благодаттю Бога. Ми звикли до того, що Бог підтримує нас щоразу, коли нам це потрібно. Ми звикли простягати руки до Бога за всім поспіль і попихати Богом. Ми також звикли підкорятися правилам, не звертаючи уваги на те, як Святий Дух нас веде. І, більше того, ми звикли до днів, коли ми самі собі господарі. Ось у такого Бога ми віримо – якого ми ніколи не зустрічали особисто. Питання на кшталт: який у Нього характер, хто Він є і що Він має, який Його образ, чи пізнаємо ми Його, коли Він прийде тощо – усі вони неважливі. Важливо лише те, що Він у наших серцях, і що ми всі чекаємо на Нього, і достатньо того, що ми можемо уявити собі, який Він. Ми віддаємо належне за свою віру та високо цінуємо свою духовність. Ми дивимося на все як на гній і топчемо все, що в нас під ногами. Оскільки ми віряни славного Господа, неважливо, якою довгою та важкою буде подорож, неважливо, які поневіряння та небезпеки випадуть на нашу долю, ніщо не може сповільнити наші кроки, коли ми слідуємо за Господом. «Чиста ріка живої води, ясна, мов кришталь, випливала з престолу Бога й Агнця. І по цей бік і по той бік ріки було дерево життя, що родило дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій, а листя цього дерева на вздоровлення народів. І жадного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому, і побачать лице Його, а Ймення Його на їхніх чолах. А ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь Бог, а вони царюватимуть вічні віки». (Об'явлення 22:1–5). Щоразу, коли ми наспівуємо ці слова, наші серця сповнюються безмежною радістю та задоволенням, і сльози течуть із наших очей. Дякувати Господу за те, що він обрав нас, дякувати Господу за його благодать. Він дав нам у сто разів більше у цьому житті й дав нам вічне життя у майбутньому світі. І якби попросив Він нас зараз померти, ми зробили б це без найменших нарікань. О, Господи! Прийди швидше! Зважаючи на те, як ми відчайдушно прагнемо Тебе та зріклися всього заради Тебе, не зволікай ні хвилини, ні секунди довше.

Бог мовчазний і ніколи нам не являвся, однак Його робота ніколи не припинялась. Він оглядає всю землю та керує всім сущим і бачить усі слова й вчинки людини. Він здійснює своє управління зваженими кроками та у відповідності до Свого плану, тихо й без театральних ефектів, і водночас крок за кроком наближається до людства, а Його престол судження зі швидкістю блискавки розташовується у всесвіті, після чого Його трон негайно сходить поміж нас. Яка велична сцена, яка урочиста та вражаюча картина! Неначе голуб і неначе ревучий лев Дух приходить поміж нас. Він – мудрість, Він – праведність, Він – величність, і Він приходить потай поміж нас, наділений владою та сповнений любові й співчуття. Ніхто не знає про Його пришестя, ніхто не вітає Його пришестя і, більше того, ніхто не знає всього, що Він зробить. Життя людини триває, як і раніше, в її серці нічого не змінюється, а дні минають, як завжди. Бог живе серед нас як звичайна людина, як один із найнепримітніших послідовників, як звичайний віруючий. Він має Свої власні прагнення, Свої власні цілі та, більше того, Він має божественну сутність, якої немає у звичайних людей. Ніхто не помітив присутності Його божественності, й ніхто не усвідомив різниці між Його сутністю та сутністю людини. Ми живемо разом із Ним без примусу та страху, бо в наших очах Він всього лише непоказний віруючий. Він спостерігає за кожним нашим рухом, і всі наші думки та погляди в Нього як на долоні. Ніхто не виявляє інтерес до Його існування, ніхто й уявлення не має про Його функцію. Більше того, ніхто не має й найменшої підозри про Його істинність. Ми тільки й робимо, що продовжуємо свої пошуки, так наче Він не має до нас жодного відношення…

Святий Дух наче ненароком виражає слова «через» Нього, і хоча це здається дуже неочікуваним, ми, втім, визнаємо їх як слово, що походить від Бога, і з готовністю приймаємо його від Бога. Це тому, що незалежно від того, хто висловлює ці слова, якщо вони походять від Святого Духа, ми повинні приймати їх і не можемо їх заперечувати. Наступне висловлювання може прийти через мене, чи через тебе, чи через когось іншого. Від кого б воно не прийшло, все це Божа благодать. Однак ким би не була та людина, ми не повинні поклонятися їй, оскільки в жодному разі неможливо, щоб ця людина була Богом, і ми в жодному разі не повинні обирати таку звичайну людину, як ця, своїм Богом. Наш Бог такий великий і високоповажний, як могла б така незначуща людина зайняти Його місце? Більше того, ми очікуємо, що Бог прийде та забере нас назад у Царство Небесне, тож як би міг хтось настільки незначний впоратися з такою важливою та складною задачею? Якщо Господь прийде знову, то Він має прийти на білій хмарі, щоб усі натовпи могли це бачити. Як же це буде славно! Як може бути, щоб Він ховався потай серед групи звичайних людей?

І все ж саме звичайна, прихована серед інших людина виконує нову роботу з нашого порятунку. Він не дає нам ніякого пояснення та не говорить нам, чому Він прийшов, а просто здійснює роботу, яку має намір виконати зважено та згідно зі Своїм планом. Його слова та висловлювання звучать все частіше. Від розради, напучування, нагадування та застереження до осуду і дисциплінування, від м'якого і доброго тону до слів лютих і величних – усе це дарує людині милість і вселяє в неї трепет. Все, що Він каже, влучає в точку – у приховані глибоко всередині нас таємниці. Його слова жалять наші серця, жалять наш дух і наповнюють нас почуттям нестерпного сорому, так що ми не знаємо, куди нам сховатися. Ми починаємо задумуватися, чи дійсно Бог, присутній у серці цієї людини, любить нас, і що саме Він замишляє. Можливо, ми можемо бути обраними лише зазнавши таких страждань? У себе в голові ми намагаємося вирахувати… майбутнє місце призначення та свою майбутню долю. І все-таки, як і раніше, ніхто з нас не вірить, що Бог уже здобув плоть, щоб виконувати роботу серед нас. Навіть незважаючи на те, що Він з нами вже давно, навіть незважаючи на те, що Він уже сказав так багато слів нам у вічі, ми, як і раніше, не бажаємо прийняти таку непримітну людину як Бога свого майбутнього, і тим більше ми не бажаємо довірити контроль над нашим майбутнім та долею настільки непримітній особі. Від Нього ми з радістю приймаємо невичерпне джерело живої води, і завдяки Йому ми живемо віч-на-віч із Богом. Але ми вдячні за благодать лише від Господа Ісуса на небесах і ніколи не звертали жодної уваги на почуття цієї звичайної людини, яка має божественність. І все ж Він, як і раніше, виконує Свою роботу, смиренно схований у плоті, висловлюючи глибини Свого серця, начебто байдужий до неприйняття Його людством, начебто нескінченно великодушний до людської незрілості та невігластва й вічно терпимий до людської зневажливості щодо Нього.

Без нашого відома ця непримітна людина вела нас від одного етапу Божої роботи до іншого. Ми зазнаємо незліченних випробувань, піддаємось численним виправленням і проходимо випробування смертю. Ми дізнаємося про праведний і величний характер Бога й також насолоджуємося Його любов'ю та милосердям, починаємо цінувати велику силу та мудрість Бога, стаємо свідками Божої принадливості та споглядаємо пристрасне бажання Бога врятувати людину. Через слова цієї звичайної людини ми приходимо до пізнання характеру та сутності Бога, розуміння Божої волі, пізнання природи та сутності людини і бачимо шлях до спасіння та вдосконалення. Його слова змушують нас «померти» і вони змушують нас «відродитися». Його слова несуть нам втіху, але в той же час викликають у нас спустошення через відчуття провини й заборгованості. Його слова несуть нам радість і спокій, але й безмежний біль. Іноді ми подібні до агнців, приготованих на заклання в Його руках; іноді ми ніби зіниця Його ока та насолоджуємося Його ніжною любов'ю; іноді ми подібні до Його ворогів і під Його пильним поглядом перетворюємося на порох від Його гніву. Ми – врятований Ним рід людський, в Його очах ми гробаки, і ми ж заблукалі агнці, яких Він день і ніч жадає віднайти. Він милосердний до нас, Він зневажає нас, Він підносить нас, Він втішає та напучує нас, Він веде нас, Він просвітлює нас, Він виправляє і дисциплінує нас, і Він навіть нас проклинає. День і ніч Він невпинно турбується про нас, день і ніч оберігає нас і піклується про нас, не покидаючи нас ні на секунду, але проливає кров Свого серця заради нас і платить за нас будь-яку ціну. Завдяки висловлюванням цього маленького та звичайного тіла з плоті ми насолоджувалися цілісністю Бога й узріли місце призначення, дароване нам Богом. Та попри те марнославство продовжує розбурхувати наші серця, і ми, як і раніше, не бажаємо активно прийняти таку людину, як цю, як свого Бога. Незважаючи на те, що Він дав нам так багато манни, так багато для радості, ніщо з цього не може посісти місце Господа в наших серцях. Ми вшановуємо особливу особистість і статус цієї людини, але з великою неохотою. Поки Він не відкриє уста, щоб попросити нас визнати, що Він є Бог, ми ніколи не наважимося визнати Його Богом, який незабаром прийде та в той же час давно трудиться серед нас.

Бог продовжує мовити, вдаючись до різноманітних методів і способів, щоб напучувати нас про те, що нам слід робити, та одночасно висловлюючи те, що в Нього на серці. У Його словах, сила життя, вони вказують нам шлях, яким нам слід іти, і дають нам можливість зрозуміти, що є істина. Його слова починають захоплювати нас, ми починаємо концентруватися на тоні та манері Його мови і підсвідомо починаємо перейматися інтересом до найпотаємніших почуттів цієї непримітної людини. Він докладає неабияких зусиль, працюючи заради нас, втрачає через нас сон і апетит, ридає через нас, зітхає через нас, стогне, хворіючи через нас, принижується заради місця нашого призначення та спасіння, а наша байдужість і бунтарство змушують Його серце кровоточити й обливатися сльозами. Такий спосіб буття та володіння не притаманний звичайній людині, і ніхто з розбещених людей не може мати або досягти його. Він демонструє стійкість і терпіння, яких не має жодна звичайна людина, і жодна створена істота не наділена Його любов'ю. Ніхто, крім Нього, не може знати всі наші думки, осягнути нашу природу та сутність з такою ясністю і повнотою, судити бунтарство та розбещеність людства, говорити з нами і працювати над нами, як це відбувається від імені Бога на небі. Ніхто, крім Нього, не наділений владою, мудрістю та гідністю Бога. Характер Бога, як і те, хто Він є та чим Він володіє, явлені в Ньому у всій своїй повноті. Ніхто, крім Нього, не може показати нам шлях і принести нам світло. Ніхто, крім Нього, не може відкрити таємниці, які Бог не відкривав від часу сотворіння до сьогодні. Ніхто, крім Нього, не може врятувати нас від сатанинської кабали та нашого розбещеного характеру. Він представляє Бога. Він висловлює те потаємне, що в серці Бога, настанови Божі та слова Божого суду над усім людством. Він почав новий період, нову еру, сповістив нові небеса та землю й нову роботу, і Він приніс нам надію, поклавши кінець нашому життю в невизначеності та давши нам можливість усією своєю істотою з повною ясністю узріти шлях до спасіння. Він повністю завоював нас і здобув наші серця. Починаючи з цього моменту, наші уми набули свідомості, а наш дух, здається, відродився. Ця звичайна, непомітна людина, яка живе серед нас і яку ми тривалий час відкидали – хіба Він не Господь Ісус, який завжди в наших думках, уві сні та наяву, і якого ми прагнемо день і ніч? Це Він! Це справді Він! Він – наш Бог! Він є правда, дорога і життя! Він дав нам можливість знову жити і бачити світло та припинив блукання наших сердець. Ми повернулися в дім Божий, ми повернулися перед Його престолом, ми знаходимося з Ним віч-на-віч, ми стали свідками Його славного лику і побачили шлях, що лежить перед нами. На той час Він повністю завоював наші серця; ми більше не сумніваємося в тому, хто Він, і більше не опираємося Його роботі та Його слову, і ми падаємо ниць перед Ним. Ми не бажаємо нічого іншого, крім як йти слідами Бога до кінця нашого життя, крім як бути вдосконаленими Ним і відплатити за Його благодать, відплатити за Його любов до нас, підкоритися Його керівництву та розпорядженням, приєднатися до Його роботи та робити все, що в наших силах, щоб завершити те, що Він нам довіряє.

Бути підкореним Богом схоже на змагання бойових мистецтв.

Кожне слово Боже б’є в одне з наших вразливих місць, ранячи нас і наповнюючи жахом. Він викриває наші переконання, наші фантазії та наш розбещений характер. Від усього, що ми говоримо та робимо, до кожної нашої думки та ідеї, Його слова викривають нашу природу й сутність, викликаючи в нас страх і трепет через неможливість сховатися від сорому. Одному за одним Він розповідає нам про всі наші вчинки, наші цілі та наміри, навіть про розбещений характер, якого ми самі ніколи не помічали, змушуючи нас почуватися беззахисними в усій нашій жалюгідній недосконалості та, більше того, повністю переможеними. Він судить нас за те, що протистоїмо Йому, карає нас за те, що богохульствуємо та засуджуємо Його, і дає нам відчути, що в Його очах ми не маємо жодної позитивної риси, що ми – сатана у плоті. Наші сподівання втрачені; ми більше не наважуємося пред’являти до Нього якісь нерозумні вимоги чи мати щодо Нього якість наміри, і навіть наші мрії щезають в одну мить. Це факт, який ніхто з нас не може уявити й ніхто з нас не може прийняти. Ми миттєво втрачаємо свою внутрішню рівновагу та не знаємо, ні як продовжувати йти дорогою, що простягається перед нами, ні як і далі дотримуватися своїх переконань. Здається, ніби наша віра знову повернулася до вихідної точки, так ніби ми ніколи не зустрічали Господа Ісуса та не знали його. Все, що ми бачимо перед своїми очима, сповнює нас розгубленості та змушує коливатись у нерішучості. Ми збентежені, ми засмучені, і в глибині наших сердець панує нестримний гнів і сором. Ми намагаємося випустити пару, знайти вихід і, більше того, чекати нашого Спасителя Христа, щоб вилити Йому своє серце. Хоч бувають часи, коли зовні ми здаємося спокійними, не виявляючи ні зарозумілості, ні смирення, в глибині свого серця ми як ніколи раніше страждаємо від відчуття втрати. І хоча іноді зовні ми можемо здаватися надзвичайно спокійними, наш розум вирує від мук як бурхливе море. Його суд і кара позбавили нас усіх надій і мрій, поклали край нашим нестримним бажанням, залишили нас у небажанні вірити в те, що Він наш Спаситель і здатний врятувати нас. Його суд і кара розкрили між нами та Ним таке глибоке провалля, що ніхто не хоче його долати. Його суд і кара – це перший випадок, коли ми зазнали такої великої невдачі, такого великого приниження. Його суд і кара спонукали нас по-справжньому оцінити Божу гідність і Його нетерпимість до людської кривди, порівняно з якими ми надзвичайно ниці, надзвичайно нечисті. Його суд і кара змусили нас вперше усвідомити, що ми гордовиті та пихаті, і що людина ніколи не буде рівною Богу або на одному рівні з Богом. Його суд і кара розпалили в нас бажання більше не жити в такому розбещеному характері, якнайшвидше позбутися такої природи і сутності та більше не викликати в Нього огиду й зневагу. Його суд і кара змусили нас радо слухатися Його слів і більше не повставати проти Його керівництва та розпоряджень. Його суд і кара знову подарували нам бажання залишитися в живих і змусили нас радо прийняти Його як нашого Спасителя… Ми вийшли за межі роботи завоювання, за межі пекла, за межі долини смертної тіні… Всемогутній Бог здобув нас, цю групу людей! Він переміг сатану та завдав поразки безлічі Своїх ворогів!

Ми всього лише звичайна група людей, одержимих розбещеним сатанинським характером, призначених Богом ще до створення світу, нужденних, яких Бог підняв із купи гною. Ми вже колись відкинули та засудили Бога, але нині ми завойовані Ним. Від Бога ми отримали життя та дорогу вічного життя. Де б на землі ми не були, яких би утисків та страждань ми не зазнавали, ми не можемо бути осторонь від спасіння Всемогутнім Богом. Бо Він наш Творець і наша єдина спокута!

Любов Бога простягається, як джерельна вода, і дається тобі, мені, іншим та всім тим, хто по-справжньому шукає істину і чекає появи Бога.

Подібно до того, як сонце і місяць сходять по черзі, так і Божа робота ніколи не припиняється і ведеться над тобою, наді мною, над іншими та над усіма тими, хто йде слідами Бога і приймає Його суд і кару.

23 березня, 2010 року

Попередня стаття: Пізнання Бога – шлях до богобоязливості й утечі від злого

Якщо Бог важливий у вашому житті, то чи хотіли б ви вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього?

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами в Messenger