Пункт п’ятий. Розуміння й усвідомлення актуальної інформації про стан і хід виконання кожного робочого завдання, а також уміння оперативно розв’язувати проблеми, виправляти відхилення й усувати хиби в роботі, щоб забезпечити її безперешкодне виконання

Сьогоднішня бесіда стосується п’ятого зобов’язання лідерів і працівників: «Розуміння й усвідомлення актуальної інформації про стан і хід виконання кожного робочого завдання, а також уміння оперативно розв’язувати проблеми, виправляти відхилення й усувати хиби в роботі, щоб забезпечити її безперешкодне виконання». Ми зосередимося на цьому зобов’язанні, щоб проаналізувати різні прояви неправдивих лідерів, з’ясувати, чи неправдиві лідери виконують свої зобов’язання в цій роботі, і чи твердо тримаються своїх обов’язків та належно виконують роботу.

Неправдиві лідери упиваються комфортом і не заглиблюються в роботу на місцях, щоб її зрозуміти

У п’ятому зобов’язанні лідерів і працівників спершу згадується таке: «Розуміння й усвідомлення актуальної інформації про стан і хід виконання кожного робочого завдання». Що означає «стан виконання кожного робочого завдання»? Він означає те, в якому стані наразі перебуває те чи інше робоче завдання. Що лідерам і працівникам слід тут розуміти? Наприклад, ось це: які саме завдання виконує персонал, якою діяльністю вони зайняті, чи є ця діяльність необхідною і чи належить вона до ключових і важливих завдань, наскільки ефективним є цей персонал, чи просувається робота безперешкодно, чи відповідає чисельність персоналу обсягу роботи, чи кожному призначено достатньо завдань, чи бувають випадки, коли до виконання певного завдання залучено забагато персоналу – тобто є забагато персоналу для занадто маленького обсягу роботи й більшість байдикує – або випадки, коли обсяг роботи надто великий, а персоналу замало, і куратор не спроможний ефективно керувати, що призводить до низької ефективності роботи та повільного прогресу. Усі ці ситуації лідери й працівники мусять розуміти. Крім того, під час виконання кожного робочого завдання лідери та працівники також мають розуміти, чи хтось не створює завад або не чинить саботаж, чи хтось не стримує прогрес або не підриває роботу, чи не відбувається якесь втручання і чи не має місце недбале ставлення. То як вони можуть досягти розуміння цих питань? Дехто з лідерів час від часу може зателефонувати й запитати: «Ви зараз зайняті?» Почувши у відповідь, що його співрозмовники дуже зайняті, лідер може відповісти: «Добре, якщо ви зайняті, то я відчуваю полегшення». Що ви думаєте про такий спосіб виконання роботи? Що ви думаєте про таке запитання? Чи є це запитання важливим і необхідним? Це характерно для роботи неправдивих лідерів – вони просто працюють для галочки. Вони задовольняються виконанням незначної кількості поверхової роботи задля деякого заспокоєння власної совісті, але не зосереджуються на реальній роботі, не кажучи вже про те, щоб іти до людей низового ешелону, до кожної команди, щоб зрозуміти поточний стан роботи. Наприклад, чи є кадрові розстановки доречними, як саме виконується робота, чи виникли якісь проблеми – ці реальні питання неправдиві лідери не з’ясовують; натомість вони шукають собі непомітне місце, де можна поїсти, попити та розважитися, не виснажуючи себе суворими вітром чи сонцем. Вони лише час від часу надсилають листи або доручають комусь про щось дізнатися від їхнього імені, думаючи, що це є виконанням їхньої роботи. Ба більше, брати й сестри можуть не бачити їх десять днів чи пів місяця. Коли братів та сестер запитують: «Чим зайнятий ваш лідер? Чи виконує він конкретну роботу? Чи надає він вам настанови і чи розв’язує ваші проблеми?», а вони відповідають: «Та де ж там! Ми не бачили свого лідера вже місяць. Відтоді, як він останнього разу провів для нас зібрання, він більше не приходив, а тепер у нас багато проблем, і нікому допомогти їх розв’язати. Іншого виходу немає; куратор нашої групи та наші брати й сестри мають зібратися разом, щоб молитися, шукати принципи, обговорювати та співпрацювати. Лідер тут неефективний; ми зараз без лідера». Наскільки добре виконує свою роботу цей лідер? Вишнє запитує цього лідера: «Чи отримали ви які-небудь нові сценарії після завершення останнього фільму? Що зараз знімаєте? Як просувається робота?» Лідер відповідає: «Не знаю. Після останнього фільму я провів з ними одне зібрання, після якого вони були сповнені енергії, не були негативно налаштовані й не мали труднощів. Відтоді ми не зустрічалися. Якщо ти хочеш дізнатися про їхній поточний стан, я можу зателефонувати й запитати для тебе». «Чому ти не зателефонував раніше, щоб зрозуміти їхню ситуацію?» «Бо я був надто зайнятий, всюди відвідуючи зібрання. До них черга ще не дійшла. Я зможу зрозуміти їхню ситуацію лише тоді, коли проведу зібрання з ними наступного разу». Ось таке в нього ставлення до церковної роботи. Тоді Вишнє каже: «Ти не знаєш про поточний стан чи проблеми, які існують у роботі над виробництвом фільмів, але як щодо поступу євангельської роботи? У якій країні євангельська робота поширилася найкраще, найідеальніше? У якій країні люди мають відносно добрий рівень і швидко сприймають? У якій країні краще церковне життя?» «А, я був зосереджений лише на зібраннях; про те я забув запитати». «Тоді скільки людей у євангельській команді здатні свідчити? Скількох людей зрощують, щоб свідчити? Хто відповідає за церковну роботу й церковне життя в якій країні та хто їх відстежує? Хто поливає й пасе? Чи почали нові члени церкви з різних країн жити церковним життям? Чи їхні уявлення й фантазії було повністю усунено? Скільки людей вкоренилися в істинному шляху, більше не вводяться в оману релігійними людьми? Після одного-двох років віри в Бога, скільки з них здатні виконувати свої обов’язки? Чи ти розумієш і осягаєш ці питання? Коли в роботі виникають проблеми, хто може їх розв’язати? Яка група чи які особи в євангельській команді відповідальні у своїй роботі й мають реальні результати – тобі відомо?» «Не відомо. Якщо ти хочеш знати, я можу запитати для тебе. Якщо це не нагально, то я запитаю, коли матиму час; я й досі зайнятий!» Чи виконав цей лідер якусь конкретну роботу? (Ні.) Він на все відповідає «не знаю»; він цікавиться тим чи іншим лише тоді, коли його про щось питають – то чим він зайнятий? До якої команди він би не йшов на зібрання чи задля перевірки роботи, він не виявляє проблеми в роботі й не знає, як їх розв’язати. Якщо ти не можеш одразу розпізнати стани й моральні якості різних людей, то хіба не слід принаймні відстежувати, розуміти й осягати проблеми, які є в роботі, та те, яку роботу виконують зараз і на якому етапі вона перебуває? Однак неправдиві лідери навіть цього не здатні зробити – хіба ж вони не сліпі? Навіть якщо вони йдуть до різних команд у церкві, щоб відстежити й перевірити роботу, вони зовсім не розуміють реальної ситуації, не можуть виявити ключові проблеми, а навіть якщо й помічають якісь проблеми, то не можуть їх розв’язати.

Одна команда з виробництва фільмів готувалася до зйомки дуже складного фільму в жанрі, який вона ще ніколи не пробувала. Чи були вони придатні для того, щоб узятися за цей сценарій, чи мали режисер і вся команда здатність завершити цю роботу – їхній лідер не знав про ці обставини. Він просто сказав: «Ви взяли новий сценарій. Тоді знімайте. Я підтримуватиму вас і проведу подальший контроль. Докладайте максимум зусиль, а коли виникнуть труднощі – моліться Богові й розв’язуйте їх згідно з Божими словами». І пішов. Цей лідер не побачив і не розпізнав жодних наявних труднощів; чи може таке виконання роботи бути хорошим? Після того як команда з виробництва фільмів отримала сценарій, режисер і учасники команди часто аналізували сюжет, обговорювали костюми та кадрування, але не мали жодного уявлення про те, як знімати фільм; вони не могли офіційно розпочати виробництво. Хіба це не теперішній стан? Хіба це не наявні проблеми? Хіба це не ті питання, які має розв’язувати лідер? Лідер щодня проводив час на зібраннях, але за багато днів, у які пройшли зібрання, жодної реальної проблеми не було розв’язано, і зйомки досі не могли просуватися нормально. Чи досягнув лідер якогось результату? (Ні.) Він лише вигукував гасла для підняття духу: «Не можна сидіти склавши руки, не можна жити за рахунок дому Божого!» Він навіть повчав людей: «У вас немає сумління, ви живете за рахунок дому Божого без жодного почуття – як вам не соромно?» Після цих його слів кожного трохи докоряло його сумління: «Авжеж, робота просувається так повільно, а ми однаково отримуємо триразове харчування – хіба це не життя за чужий рахунок? Ми ж насправді не виконали жодної роботи. То хто ж тоді розв’яже ці проблеми, що виникають у роботі? Ми не можемо їх розв’язати, тому звертаємося до лідера, а він просто каже нам старанно молитися, читати Божі слова й гармонійно співпрацювати, не бесідуючи з нами про те, як саме слід розв’язувати ці проблеми». Лідер щодня проводив зібрання на тому місці, але ці проблеми так і не вдалося розв’язати. Із часом віра деяких людей охолола, вони впали у стан зневіри, бо не бачили виходу й не знали, як рухати далі процес зйомки. Вони покладали останню надію на лідера, сподіваючись, що він зможе розв’язати певні реальні проблеми, але, на жаль, цей лідер був сліпим – він не вивчав цю професію, не бесідував, не обговорював, і не шукав разом із тими, хто її розумів. Він часто тримав у руках книгу Божих слів і казав: «Я читаю Божі слова для духовних роздумів. Я озброююся істиною. Не турбуйте мене, я зайнятий!» Із часом проблем ставало дедалі більше, через що робота опинилася у напівпаралізованому стані, тоді як неправдивий лідер продовжував вважати, що чудово справляється з роботою. Чому так? Він думав, що раз уже провів зібрання, поцікавився станом роботи, виявив проблеми, поділився Божими словами, вказав на стани людей, і всі порівняли себе з цими станами та вирішили добре виконувати свій обов’язок, то його зобов’язання як лідера було виконано, і він зробив геть усе, що від нього очікувалося; а якщо конкретні завдання, пов’язані з професійними аспектами, не вдалося добре організувати, – це вже не його турбота. То що це за лідер? Робота церкви опинилася у напівпаралізованому стані, а він зовсім не хвилювався і не журився. Якби Вишнє не запитувало й не спонукало, він просто тягнув би час і далі, ніколи не згадуючи, що відбувається у сфері, яка перебуває в його віданні, не розв’язуючи жодних проблем. Чи виконав такий лідер свої лідерські зобов’язання? (Ні.) То про що він говорив увесь час на зібраннях? Він базікав марно, просто проповідував доктрини й вигукував гасла. Лідер не розв’язував реальних проблем у роботі, не усував недбалі й негативні стани людей, і не знав, як розв’язувати питання в їхній роботі згідно з істинами-принципами. Як наслідок, весь проєкт зупинився, і протягом тривалого часу не було помітно жодного прогресу. Але лідер зовсім не хвилювався. Хіба це не прояв неправдивих лідерів, які не виконують реальної роботи? У чому сутність цього прояву неправдивих лідерів? Хіба це не серйозне порушення зобов’язання? Бути серйозно недбалим у роботі, не виконувати свої зобов’язання – саме так чинять неправдиві лідери. Ти перебуваєш на місці лише для галочки, не розв’язуючи реальних проблем. Ти перебуваєш на місці лише для того, щоб обманювати людей; невиконання жодної реальної роботи, навіть якщо ти постійно там перебуваєш, нічого не дасть. У роботі та в контексті професійних аспектів виникають різноманітні проблеми, деякі з котрих ти можеш розв’язати, але не робиш цього – це вже серйозне порушення зобов’язання. До того ж ти сліпий як на очі, так і розумом: іноді, коли ти таки виявляєш проблеми, ти не можеш розгледіти їхню сутність. Ти не здатен їх розв’язати, але вдаєш, що можеш упоратися, ледве тримаючись, водночас категорично відмовляючись бесідувати чи радитися з тими, хто розуміє істину, а також не звітуючи Вишньому й не шукаючи у Вишнього поради. Чому так? Ти боїшся обтинання? Боїшся, що Вишнє дізнається про тебе правду й відсторонить тебе? Хіба це не зосередження уваги на статусі без надання захисту роботи дому Божого? Як ти можеш добре виконувати свій обов’язок із таким умонастроєм?

Яку б важливу роботу не виконував лідер або працівник і якою б не була природа цієї роботи, їхнім головним пріоритетом є розуміння та осягання того, як просувається робота. Вони мусять бути присутніми особисто, щоб здійснювати подальший контроль і ставити запитання, отримуючи інформацію з перших рук. Їм не слід покладатися лише на чутки або слухати звіти інших людей. Радше вони самі мусять спостерігати за ситуацією персоналу й тим, як просувається робота, а також розуміти, які є труднощі, чи є якісь аспекти, що суперечать вимогам Вишнього, чи є порушення принципів, чи існують якісь завади або переривання, чи бракує необхідного обладнання або відповідних навчальних матеріалів щодо професійної роботи – вони мають бути в курсі всього цього. Скільки б звітів вони не слухали або скільки б не отримували відомостей із чуток, ні те, ні інше не зрівняється з особистим візитом; точніше та надійніше побачити все на власні очі. Ознайомившись із усіма аспектами ситуації, вони матимуть чітке уявлення про те, що відбувається. Особливо вони мусять чітко й точно осягнути, хто має добрий рівень і гідний зрощування, бо лише тоді вони зможуть точно зрощувати й використовувати людей, що є ключовим, якщо лідери та працівники хочуть добре виконувати свою роботу. Лідери та працівники мусять мати шлях і принципи, за якими зрощувати й навчати людей із добрим рівнем. Окрім того, вони мусять мати осягнення й розуміння різних видів проблем і труднощів у роботі церкви, і знати, як їх розв’язувати, а також мати власні ідеї та пропозиції щодо того, як має просуватися робота або якими є її перспективи. Якщо вони можуть говорити про такі речі чітко, із заплющеними очима, без жодних сумнівів чи побоювань, то роботу буде виконувати набагато легше. І, працюючи в такий спосіб, лідери виконають свої обов’язки, чи не так? Вони мають добре знати, як розв’язувати згадані вище питання в роботі, і мусять часто розмірковувати над цим. Стикнувшись із труднощами, вони мусять бесідувати й обговорювати це з усіма, шукаючи істину, щоб розв’язати питання. Якщо виконувати реальну роботу, отак міцно стоячи на обох ногах, не буде труднощів, які неможливо розв’язати. Чи неправдиві лідери так чинять? (Ні.) Неправдиві лідери тільки те й знають, що прикидатися й обманювати людей, вдаючи, буцімто вони розуміють те, чого насправді не розуміють, будучи нездатними розв’язати жодну фактичну проблему і лише займаючись марними справами. Коли такого лідера запитують, чим він був зайнятий, він відповідає: «У нашому житлі бракувало кількох подушок, а команда з виробництва фільмів не мала одного шматка тканини для пошиття костюмів, тож я ходив, щоб купити ті речі. Іншого разу на кухні закінчилися продукти, а кухар не міг піти, тож я мусив сам піти й купити їх, а ще дорогою прихопив кілька пакунків борошна. Усе це мені довелося робити самому». Він дійсно був дуже зайнятим. Чи не нехтує він належними йому завданнями? Йому абсолютно байдуже, і він не несе жодної ноші, коли йдеться про роботу, що входить до його обов’язків як лідера; він прагне лише зробити все абияк. Сама по собі проблема того, що його власний рівень дуже низький і що він сліпий як на очі, так і розумом, – це вже доволі серйозно, але він ще й не береться за жодну ношу, упивається комфортом, часто проводячи кілька днів у якомусь затишному місці. Коли в когось є проблема й він шукає такого лідера задля її розв’язання, того ніде немає, і ніхто не знає, чим він займається насправді. Він сам керує своїм часом. Цього тижня він проводить зібрання для однієї команди вранці, відпочиває по обіді, а ввечері збирає відповідальних за загальні справи, щоб обговорити ті чи інші питання. Наступного тижня він проводить зібрання для відповідальних за зовнішні справи, мимохідь запитуючи: «Чи є якісь труднощі? Чи ви читали Боже слово впродовж цього періоду? Чи вас сковувало або турбувало будь-що в контактах із невіруючими?» І після кількох таких запитань він оголошує кінець зібрання. Оком не змигнеш – минув місяць. Яку роботу він виконав? Хоча він проводив зібрання для кожної команди по черзі, він нічого не знав про ситуацію в роботі жодної з команд, не дізнавався і не розпитував про таку роботу, і тим паче не брав участі в роботі й не керував нею в жодній команді. Він не брав участі в роботі, не здійснював подальшого контролю за нею, не давав вказівок щодо неї; але було дещо, що він виконував з усією пунктуальністю: вчасно їв, вчасно спав і вчасно проводив зібрання. Його життя дуже впорядковане, він добре про себе дбає, однак продуктивність його роботи не перебуває на належному рівні.

Деякі лідери зовсім не виконують зобов’язань лідерів і працівників; вони не займаються суттєвою роботою церкви, а натомість зосереджуються виключно на якихось незначних загальних справах. Вони спеціалізуються на керуванні кухнею, постійно запитуючи: «Що ми сьогодні їстимемо? Чи є у нас яйця? Скільки залишилося м’яса? Якщо воно закінчилося, я піду куплю ще». Вони вважають роботу на кухні надзвичайно важливою, без причини заходять на кухню, постійно думають про те, щоб їсти більше риби, більше м’яса, більше насолоджуватися, споживати харчі без жодних докорів сумління. Доки люди в кожній команді зайняті роботою, зосереджені на належному виконанні своїх обов’язків, ці лідери думають лише про те, щоб добре поїсти й жити в комфорті. Відтоді як вони стали лідерами, вони не лише не переймаються роботою церкви й уникають будь-яких серйозних зусиль, але й дбають про те, щоб залишатися гладкими й рум’янощокими. Що ж вони роблять щодня? Вони зайняті якоюсь загальною роботою, якимись дрібницями, не виконавши жодної справжньої роботи як слід і не розв’язавши жодної фактичної проблеми. І при цьому вони не відчувають жодного докору сумління. Усі неправдиві лідери не виконують ключову роботу церкви й не розв’язують жодних фактичних проблем. Ставши лідерами, вони думають: «Треба лише знайти кількох людей, які виконуватимуть конкретну роботу, і тоді мені не доведеться нічого робити самому». Вони вважають, що якщо вже призначили кураторів на кожну ділянку роботи, то самі більше нічого не мусять робити. Вони думають, що це і є робота лідера, і що після цього вони мають право насолоджуватися благами свого статусу. Вони не беруть участі в жодній реальній роботі, не здійснюють подальшого контролю, не дають вказівок, не проводять розслідувань і не досліджують, щоб розв’язати проблеми. Чи виконують вони зобов’язання лідера? Чи можна в такий спосіб добре виконувати роботу церкви? Коли Вишнє запитує їх, як просувається робота, вони відповідають: «У роботі церкви все цілком нормально. Кожною ділянкою роботи займається відповідний куратор». Якщо їх додатково запитати, чи є якісь проблеми в роботі, вони відповідають: «Не знаю. Напевно, немає жодних проблем!» Це і є ставлення неправдивих лідерів до своєї роботи. Як лідер, ти виявляєш повну безвідповідальність щодо дорученої тобі роботи: усе делеговано іншим без подальшого контролю, без запитань, без надання допомоги в розв’язанні проблем із твого боку – ти просто сидиш, як бездіяльний наглядач. Хіба це не нехтування своїм зобов’язанням? Хіба це не поведінка чиновника? Без виконання жодної конкретної роботи, без здійснення подальшого контролю, без розв’язання фактичних проблем – хіба такі лідери не є усього лише декорацією? Хіба вони не є неправдивими лідерами? Це і є уособлення неправдивого лідера. Робота неправдивого лідера – це лише базікання й віддавання наказів без фактичної участі в роботі, без подальшого контролю, без пошуку й виявлення проблем у роботі. Навіть коли проблеми виявлено, вони їх не розв’язують. Вони лише поводяться як бездіяльні наглядачі, вважаючи, що це і є виконанням роботи. А втім, такий спосіб керівництва ніяк не порушує їхнього душевного спокою; вони щодня живуть у комфорті, завжди веселі. І як їм удається ще й усміхатися? Я виявив один факт: такі люди абсолютно безсоромні. Вони не виконують жодної фактичної роботи як лідери, а лише призначають кількох людей для виконання завдань і вважають, що справу зроблено. Їх ніколи не побачиш на робочому місці; вони не мають жодного уявлення про хід чи результати роботи церкви, але вони однаково вважають себе компетентними й такими, що відповідають стандарту лідера. Це і є уособлення неправдивого лідера – повна відсутність будь-якої фактичної роботи. Неправдиві лідери не мають ноші щодо роботи церкви, вони не хвилюються й не тривожаться, скільки б проблем не виникало; вони задоволені виконанням якоїсь загальної справи, і вони вже вважають, що зробили справжню роботу. Скільки б Вишнє не розвінчувало неправдивих лідерів, вони не відчувають внутрішнього докору, не бачать себе в цьому розвінчуванні; вони не розмірковують над собою й не мають жодного покаяння. Хіба такі люди не позбавлені сумління й розуму? Чи може людина, яка справді має сумління й розум, так ставитися до роботи церкви? Безумовно, ні.

Загалом люди, які мають бодай трохи сумління й розуму, почувши розвінчування різних проявів неправдивих лідерів і порівнявши себе з цими описами, зможуть тією чи іншою мірою побачити, що в цих описах є щось і про них самих. Їхні обличчя почервоніють, вони почнуть непокоїтися, їхнє серце стане неспокійним, вони відчуватимуть провину перед Богом і потай вирішать: «Раніше я потурав тілесному комфорту, не виконував свою роботу як слід, не виконував своїх зобов’язань, не займався реальною роботою, не знав, що відповісти на поставлені мені запитання, завжди хотів ухилитися, завжди прикидався, боячись, що коли інші побачать, що зі мною насправді відбувається, я втрачу репутацію та статус і не зможу зберегти своє становище лідера. Лише тепер я бачу, що така поведінка ганебна й не може продовжуватися. Я мушу бути трохи серйознішим у вжитті дій і докладати зусиль. Якщо я й далі не виконуватиму все як слід, цьому не буде виправдання – моє сумління мені докорятиме!» Такі неправдиві лідери й досі мають певну людськість і сумління; принаймні їхнє сумління не притлумлене. Почувши Моє розвінчування, вони бачать себе в цих словах і почуваються стурбовано; вони розмірковують: «Я справді не виконував жодної реальної роботи й не розв’язував жодних реальних проблем. Я не заслуговую на доручення від Бога чи на звання лідера. То що ж мені слід робити? Я мушу виправитися; відтепер я мушу з усіх сил братися за розв’язання реальних проблем, брати участь у кожному конкретному завданні, не ухилятися, уникати прикидання й робити все настільки добре, наскільки я можу. Бог проникливо спостерігає за людськими серцями й найпотаємнішими думками, Бог знає справжню міру кожного; чи добре я щось роблю, чи погано, найважливіше – робити це всім серцем. Якщо я не здатен хоча б на це, то чи можу я ще називатися людиною?» Здатність так розмірковувати про себе вказує на наявність сумління. Люди без сумління, як би їх не розвінчували, не червоніють і не відчувають, як у них пришвидшується серцебиття; вони просто продовжують робити те, що хочуть. Навіть якщо вони бачать себе в тому, що розвінчав Бог, вони ставляться до того з байдужістю: «Мого імені не називали», – думають вони. «Чого мені боятися? Мій рівень добрий, я талановитий; дім Божий не може обійтися без мене! То й що, що я не виконую жодної реальної роботи? Я сам її не роблю, але доручаю її комусь іншому, і роботу однаково виконують, чи не так? У кожнім разі, я забезпечую виконання кожного завдання, яке ти мені доручаєш, кого б я не призначав для його виконання. Мій рівень добрий, тож я працюю кмітливо. У майбутньому я й далі працюватиму абияк і насолоджуватимуся життям, як мені заманеться». Як би Я не аналізував чи не розвінчував неправдивих лідерів за те, що вони не виконують реальної роботи, такі люди залишаються незмінними, цілковито байдужими: «Нехай інші думають, що хочуть, і бачать мене, як хочуть, а я просто не робитиму цього!» Чи мають такі неправдиві лідери сумління? (Ні.) Це вже четвертий раз, коли ми бесідуємо про розвінчування різних проявів неправдивих лідерів, і щоразу, коли Я розвінчую таких людей, ті, хто має бодай трохи сумління, почуваються так, ніби на голках, непокоються через те, що не виконують свою роботу як слід, і потай вирішують швидко покаятися та змінитися. Тим часом ті, хто не має сумління, виявляють виняткову безсоромність; вони не відчувають абсолютно нічого. Як би Я не бесідував, вони просто живуть своїм звичним життям, насолоджуючись ним, як самі того бажають. Коли ти запитуєш їх: «Хтось відповідає за євангельську роботу, хтось – за перекладацьку, а хтось – за виробництво фільмів; а за яку саме роботу відповідаєш ти?» – вони кажуть: «Хоча я й не виконував жодної конкретної роботи, я здійснюю нагляд за всім. Я проводжу для них зібрання». Якщо їх тоді запитати: «Скільки зібрань ти проводиш на місяць?» – вони відповідають: «Щонайменше одне велике зібрання на місяць і одне мале – що два тижні». А коли ти запитаєш: «Окрім проведення зібрань, яку конкретну роботу ти виконав?» – вони скажуть: «Зібрання займають стільки часу – яку конкретну роботу я можу виконувати? До того ж обсяг усього того, чим я керую, такий значний, що в мене немає часу на конкретну роботу». Такі неправдиві лідери гадають, що вони мають цілковиту рацію, – вони дуже стійкі та стабільні лідери! Як би їх не розвінчували й не обтинали, вони анітрохи через це не засмучуються. Якби Мені доручили виконати конкретне завдання, наприклад, приготувати їжу для п’яти людей, а Я приготував би лише для чотирьох, Я почувався б ніяково через те, що приготував недостатньо, і відчував би провину за те, що не нагодував усіх як слід. Тоді Я подумав би, як це виправити, і наступного разу точно все розрахував би, щоб усі отримали достатньо їжі. І якби хтось сказав, що їжа була пересолена, Мені теж було би прикро. Я запитав би, яка страва була пересолена, а потім запитав би інших, чи приправа була доречною. Хоча догодити всім важко, Я однаково маю докласти всіх можливих зусиль, щоб виконати Свою частину роботи добре. Це й називається виконанням своїх зобов’язань; це той розум, який людина мусить мати. Ти завжди маєш виконувати свої зобов’язання; яким би не було завдання, ти мусиш брати участь у його виконанні сам. Якщо хтось висловлює іншу думку – ким би він не був – і ти розумієш, що помилявся, і тобі прикро після того, як ти це почув, тоді ти мусиш виправитися й надалі вкладати душу у свою роботу, виконуючи все як слід, навіть якщо доведеться пережити деякі труднощі. Неправдиві лідери не мають такого відчуття, тож вони зовсім не терплять труднощів. Почувши ці факти про розвінчування неправдивих лідерів, вони не відчувають абсолютно нічого, усе ще насолоджуються їжею, сплять спокійно й живуть у своє задоволення, щодня в однаково веселому настрої, без відчуття тяжкої ноші на плечах чи гострого усвідомлення провини у своєму серці. Що це за люди? У таких людей проблема з гідністю: їм бракує сумління, вони позбавлені розуму, а їхня гідність низька. Попри те, що прояви неправдивих лідерів уже давно розвінчані, – як із позитивного боку, через забезпечення й бесіду, так і з негативного боку, через розвінчування й аналіз – частина неправдивих лідерів і досі не здатна розпізнати власні проблеми й не має жодного наміру розмірковувати й каятися. Якби не було нагляду й спонукання з боку Вишнього, вони й далі виконували б свою роботу абияк, узагалі не змінюючи напряму. Як би Я їх не розвінчував, вони однаково сидять незворушні й цілковито байдужі. Хіба ж це не надто безсоромно? Люди такого типу не придатні бути лідерами чи працівниками; їхня гідність настільки низька, що вони не знають сорому! Нормальній людині навіть просто почути, як хтось згадує її недоліки, вади чи щось неналежне або таке, що суперечить принципам у тому, що вона зробила, – не кажучи вже про те, щоб її розвінчали безпосередньо, – вже було б важко переносити, і вона почувалася б засмученою й глибоко приниженою, і почала б думати про те, як змінитися й виправитися. Тим часом ці неправдиві лідери створюють повний безлад у своїй роботі, але продовжують жити з чистим сумлінням, не відчуваючи ні тривоги, ні неспокою, й залишаються цілковито несприйнятливими, як би їх не розвінчували, – вони навіть знаходять місця, де можна сховатися й провести час у дозвіллі, і завжди кудись зникають. Вони дійсно безсоромні!