Сьогодні Я говоритиму про натуру, сутність і характер розбещеного людства. Що таке натура? Натура – це невід’ємна сутність людини, те, що знаходиться всередині та має ефект контролю й скеровування. Те, що людина зневажає, ненавидить чи любить, є відображенням її характеру, безпосередньо пов’язаного з її натурою та сутністю. Насправді натура – це сутність, а натура людини визначає її сутність. Характер випливає з сутності та натури людини. Характер, який люди виявляють у своїх словах, вчинках і поведінці, представляє її натуру, яка є її сутністю. Це і є поняття натури. Тобто те, що людина любить, ненавидить чи зневажає, а також те, чого вона прагне, – все це відображає її натуру. Це ключові речі, на які слід звернути увагу, щоб зрозуміти, чи зрештою натура й сутність людини є добрими або поганими. Наприклад, якщо людина любить коїти зло, то її натура й сутність досить погані; якщо ж вона любить робити добро й чинити праведно, то її натура й сутність добрі. З огляду на це, чи всі ви розумієте, що таке натура? Натура – це сутність. Раніше говорили, що люди мають ту ж сутність, що і їхній дух: який дух живе в них, який тип духу, така й натура. Звісно, не можна сказати, що це неправильно, однак зараз було б дещо розпливчасто й непрактично заявляти, що дух визначає натуру. То що ж Мені тепер використати для пояснення? Аби пояснити натуру й сутність людини, Я використовуватиму характер, тому що назовні виливається саме він, і люди можуть бачити й торкатися його, і контактувати з ним, тому характер є конкретнішим та об’єктивнішим. Що ж до духу, то люди вважають його дещо невизначеним, таємничим і відносно порожнім, і все це тому, що вони не можуть його собі уявити, побачити чи торкнутися його, а також не мають способу виразити його. Завжди говорити про дух і душу було б недоречно та й не потрібно. Ми не потребуємо цього для пояснення питань натури, тому що ці речі невидимі, не конкретні. Зараз ми обговорюємо найконкретніші й найреальніші речі, які можуть розв’язати проблему розбещеності людства. Використовуючи такі слова для вираження й пояснення цієї проблеми, ми можемо досягти результатів.

Ми щойно говорили про поняття натури, але що насправді є натурою людини? Чи вам це відомо? Відтоді, як сатана розбестив людей, їхня натура, яка також є їхньою сутністю, змінилася. То що ж тоді є сутністю людини? Те, про що Я зараз говорю, є сутністю й натурою всіх людей, і не спрямоване на якусь конкретну особу. Відколи сатана розбестив людей, їхня натура почала погіршуватися, і вони поступово втратили розважливість, притаманну нормальним людям. Тепер вони вже не поводяться як людські істоти в становищі людини, а сповнені диких прагнень; вони перевершили становище людини, але досі прагнуть піднятися ще вище. Що означає це «вище»? Вони хочуть перевершити Бога, небеса та все інше. Що є причиною того, чому люди виявляють такі характери? У кінцевому підсумку людська натура є надмірно гордовитою. Більшість людей розуміють значення слова «гордість». Це принизливий термін. Якщо хтось проявляє гордість, інші вважають його поганою людиною. Коли хтось неймовірно гордовитий, інші завжди вважають його лиходієм. Ніхто не хоче, аби до нього приліпили цей термін. Втім, насправді всі є гордовитими, і всі розбещені люди мають цю сутність. Дехто каже: «Я анітрохи не гордовитий. Я ніколи не хотів бути архангелом, ніколи не хотів перевершити Бога чи все інше. Я завжди особливо гарно поводився й був старанним». Не обов’язково; це неправильні слова. Ставши гордовитими за своєю натурою й сутністю, люди часто можуть не слухатися Бога й опиратися Йому, не зважати на Його слова, вигадувати уявлення про Нього, робити справи, які Його зраджують, і вчинки, які вивищують самих людей і свідчать про них. Ти кажеш, що ти не гордовитий, але уявімо, що тобі дали церкву й дозволили її очолити; уявімо, що Я б із тобою не розбирався, і ніхто в Божій родині не критикував би тебе й не допомагав тобі. Покерувавши деякий час, ти поверг би людей до своїх ніг і змусив би їх коритися тобі аж настільки, щоб вони тобою захоплювались і глибоко шанували тебе. А чому б ти це зробив? Це було б визначено твоєю натурою; це було б не чим іншим, як природним одкровенням. Тобі нітрохи не потрібно вчитися цьому в інших, так само як і їм не потрібно тебе цього навчати. Тобі не потрібно, щоб хтось указував тобі так зробити чи примушував тебе; така ситуація виникає природно. Усе, що ти робиш, спрямоване на те, щоб люди в усьому звеличували та хвалили тебе, слухали тебе, поклонялись і підкорялися тобі. Якщо дозволити тобі бути керівником, це природним чином призведе до такої ситуації, і це ніяк не можна змінити. Як же виникає така ситуація? Її зумовлює гордовита натура людини. Проявом пихи є бунт і опір Богу. Коли люди пихаті, зарозумілі та самовдоволені, вони прагнуть створити собі власні незалежні царства й чинити у будь-який спосіб як їм заманеться. Ще вони прибирають інших до рук і тягнуть їх у свої обійми. Те, що люди здатні на такі пихаті вчинки, лише доводить, що сутність їхньої гордовитої натури – це сутність сатани, архангела. Коли їхня пиха й зарозумілість сягає певного рівня, у їхніх серцях уже не залишається місця для Бога, і вони Його відкидають. Далі в них виникає бажання бути Богом, змушувати людей слухатися їх, і вони стають архангелом. Якщо ти маєш таку сатанинську гордовиту натуру, то Богу не буде місця у твоєму серці. Навіть якщо ти віритимеш у Бога, Він більше не визнаватиме тебе, вважатиме тебе лиходієм і вижене геть.

Ми проповідували Євангеліє багатьом керівникам у релігійних колах, але хай би як ми спілкувалися з ними про істину, вони не приймають її. Чому так відбувається? Тому що їхня гордість стала другою натурою, і Бог більше не має місця в їхніх серцях. Хтось може сказати: «Люди під керівництвом певних пастирів у релігійному світі справді мають великий запал; здається, що серед них справді є Бог». Чи сприймаєш ти наявність ентузіазму як драйв? Хай би як піднесено звучали теорії цих пастирів, чи знають вони Бога? Якби вони в глибині душі справді боялися Бога, чи змусили б вони людей слідувати за ними й звеличувати їх? Чи були б вони здатні контролювати інших? Чи наважилися б вони перешкоджати іншим шукати істину й досліджувати істинний шлях? Якщо вони вважають, що вівці Божі насправді належать їм, і що всі повинні їх слухати, то хіба це не той випадок, коли вони вважають себе Богом? Такі люди ще гірші за фарисеїв. Хіба вони не є справжніми антихристами? Отже, їхня гордість є фатальною й може призвести до бунтівних вчинків. Чи не трапляються такі речі серед вас? Чи можете ви так заманювати людей у пастку? Ти міг би, але тобі не давали такої можливості, тебе постійно обтинають і розбираються з тобою, тому ти б не наважився на це. Деякі люди також звеличують себе обхідними шляхами, але говорять дуже розумно, так що звичайні люди не можуть цього розпізнати. Деякі люди настільки гордовиті, що кажуть: «Неприпустимо, щоби хтось інший керував цією церквою! Аби потрапити сюди, Бог повинен пройти через мене й може проповідувати вам тільки після того, як я поясню Йому ситуацію в цій церкві. Крім мене, ніхто інший не може прийти сюди й поливати вас». Який намір стоїть за цими словами? Про який характер це свідчить? Це гордість. Коли люди поводяться так, то їхня поведінка протистоїть Богові й бунтує проти Нього. Отже, людська гордовита натура визначає, що вони звеличуватимуться, бунтуватимуть проти Бога й зраджуватимуть Його, вводитимуть у пастку й руйнуватимуть інших, а ще руйнуватимуть самих себе. Якщо вони помруть нерозкаяними, то зрештою будуть вигнаними. Хіба наявність гордовитого характеру не є небезпекою для людини? Якщо вона гордовита, але здатна прийняти істину, то ще має шанс на спасіння. Вона повинна пройти через суд і кару та відкинути свій розбещений характер, аби досягти справжнього спасіння.

Деякі люди постійно кажуть: «Чому Бог використовує суд і кару для спасіння людей в останні дні? Чому слова суду такі суворі?». Можливо, вам відома така приказка: «Божа робота змінюється для кожної людини; вона гнучка, і Він не дотримується правил». Робота суду й кара в останні дні в першу чергу спрямовані на гордовиту натуру людей. Гордість охоплює багато речей, багато розбещених характерів; суд і кара приходять безпосередньо на це слово, «гордість», щоби повністю усунути людський гордовитий характер. Зрештою, люди не повставатимуть проти Бога, не протистоятимуть Йому, не намагатимуться створити свої власні незалежні царства, не звеличуватимуться й не свідчитимуть про себе, не чинитимуть підло, не матимуть екстравагантних вимог до Бога, – в такому разі вони позбулися свого гордовитого характеру. Гордість має багато проявів. Наприклад, скажімо, хтось вірить у Бога й вимагає Його благодаті, – на якій підставі ти можеш вимагати її? Ти людина, розбещена сатаною, створена істота; той факт, що ти живеш і дихаєш, вже є найбільшою Божою благодаттю. Ти можеш насолоджуватися всім, що Бог створив на землі. Бог дав тобі достатньо, то чому ти вимагаєш від Нього більшого? Причина цього в тому, що люди ніколи не задовольняються тим, що їм дано. Вони завжди вважають себе кращими за інших, думають, що вони повинні мати більше, тому завжди вимагають цього від Бога. Це свідчить про їхній гордовитий характер. Хоча вони можуть не промовляти це вголос, але коли люди тільки починають вірити в Бога, в душі вони цілком можуть думати: «Я хочу потрапити в рай, а не в пекло. Я хочу благословення не лише для себе, а й для всієї моєї родини. Я хочу їсти гарну їжу, носити гарний одяг, насолоджуватися гарними речами. Я хочу мати гарну сім’ю, гарного чоловіка (або дружину) й гарних дітей. Зрештою, я хочу володарювати як король». Вся справа в їхніх вимогах і запитах. Цей їхній характер та думки, які вони мають у душі, ці екстравагантні бажання – все це є типовим проявом гордовитої натури людини. Чому Я так кажу? Це пов’язано зі статусом людини. Людина – це створена істота, яка вийшла з пороху; Бог створив людину з глини та вдихнув у неї життя. Людина має такий низький статус, але все одно приходить до Бога із бажанням того і іншого. Статус людини настільки низький, що вона не повинна відкривати рота й вимагати чогось від Бога. Що ж людині робити? Працювати, незважаючи на критику, докладати всіх можливих зусиль та залюбки підкорятися. Йдеться не про те, щоби з радістю прийняти смиренність, – не треба з радістю приймати смиренність; це статус, із яким люди народжуються; вони повинні бути слухняними й смиренними від народження, бо їхній статус є скромним, і тому вони не повинні вимагати чогось від Бога чи висловлювати Йому екстравагантні бажання. Такого в них не повинно бути. Наведу простий приклад. Одна заможна родина найняла слугу. Положення цього слуги в заможному домі було особливо низьким, але він усе одно сказав господареві дому: «Я хочу носити капелюх твого сина, їсти твій рис, носити твій одяг та спати у твоєму ліжку. Хай би якими речами ти користувався, чи то золотими, чи срібними, я хочу їх! Я багато працюю й живу у твоєму домі, тож я хочу їх!». Як господар має ставитися до нього? Господар сказав би: «Ти повинен знати, що ти за істота, яка твоя роль: ти слуга. Я даю синові те, що він хоче, тому що це його статус. А який твій статус, твоя особистість? Ти не маєш права просити про такі речі. Ти повинен робити те, що мусиш, виконувати свої обов’язки відповідно до свого статусу та особистості». Чи має така людина якусь розважливість? Є чимало людей, які вірять у Бога, але не мають такої розважливості. Ледь почавши вірити в Бога, вони вже мають приховані мотиви й далі безперервно вимагають від Нього: «Мені потрібно, аби робота Святого Духа супроводжувала мене, коли я поширюю Євангеліє! Ти також повинен прощати й терпіти мене, коли я роблю щось погане! Якщо я багато працюю, Ти повинен винагородити мене!». Коротше кажучи, люди завжди чогось хочуть від Бога, вони завжди жадібні. Виконавши якусь невелику роботу й досить добре покерувавши церквою, деякі люди вважають себе вищими за інших і часто поширюють такі слова: «Чому Бог поставив мене на таку важливу посаду? Чому Він постійно згадує моє ім’я? Чому Він постійно говорить зі мною? Бог про мене високої думки, тому що я маю духовний рівень, і я вищий за звичайних людей. Ви навіть заздрите, що Бог ставиться до мене краще. Чого вам заздрити? Хіба не бачите, як багато роботи я виконую та як багато жертвую? Ви не повинні заздрити тому добру, яке Бог дає мені, бо я його заслуговую. Я працював багато років і багато страждав. Я гідний похвали та маю право на неї». А інші кажуть: «Бог дозволив мені приєднатися до зустрічей колег і слухати Його спілкування. Я гідний цього – а ви? По-перше, я маю високий духовний рівень та прагну до істини більше, ніж ви. Ба більше, я присвячую себе Богові більше, ніж ви, і можу виконати церковну роботу, а ви можете?». Це зарозумілість. Виконуючи свої обов’язки та свою роботу, люди мають різні результати. У когось добрі результати, а в когось – погані. Деякі люди народжуються з високим духовним рівнем, а також уміють шукати істину, тому результати виконання їхніх обов’язків швидко покращуються. Це відбувається завдяки їхньому високому духовному рівню, наперед визначеному Богом. Але як розв’язати проблему поганих результатів від виконання обов’язків? Потрібно постійно шукати істину й наполегливо працювати, тоді ви теж зможете поступово досягти хороших результатів. Поки ви прагнете істини й працюєте на межі своїх можливостей, Бог це схвалюватиме. Але незалежно від добрих чи поганих результатів вашої праці, вам не слід мати хибних думок. Не думайте: «Я гідний бути рівним Богові», «Я гідний насолоджуватися тим, що Бог дав мені», «Я гідний зробити так, щоби Бог прославив мене», «Я гідний керувати іншими» або «Я гідний повчати інших». Не кажи, що ти гідний. У людей не повинно виникати таких думок. Якщо в тебе виникають такі думки, це доводить, що ти не на своєму місці й не маєш навіть базової розважливості, якою повинна володіти людська істота. Тож як тобі позбутися свого гордовитого характеру? Ніяк.

Деякі люди кажуть, що вони не розбещені й не гордовиті. Що це за люди? Це люди без розважливості, а ще вони найдурніші й найгордовитіші з усіх. Насправді вони гордовитіші й непокірніші за будь-кого іншого; що більше хтось говорить, що не має розбещеного характеру, то гордовитішим і самовдоволенішим він є. Чому інші здатні пізнати себе й прийняти Божий суд, а ти не можеш? Хіба ти виняток? Хіба ти святий? Ти живеш у вакуумі? Ти не визнаєш, що людство глибоко розбещене сатаною, що кожна людина має розбещений характер. Це означає, що ти зовсім не розумієш істини та є найнепокірнішим, найнеосвіченішим і найгордовитішим з усіх. За твоїми словами, у світі багато добрих людей і лише кілька поганих – то чому ж він сповнений темряви, бруду, розбещеності та конфліктів? Чому в людському світі всі беруть і крадуть один в одного? Навіть віруючі в Бога не є винятком. Люди завжди борються й воюють одне з одним. А звідки береться ця ворожнеча? Звичайно, це продукт їхньої розбещеної натури, вилив їхніх розбещених характерів. З людей, які мають розбещену натуру, виливаються зарозумілість і бунтарство; ті, хто живе у сатанинському характері, є агресивними й войовничими. Агресивні й войовничі люди також є найгордовитішими та нікому не підкоряються. Чому люди часто визнають свої гріхи, але не каються? Чому вони вірять у Бога, але не можуть утілити істину в життя? Чому багато років вірять у Бога, але не можуть підкорятися Йому? Все це відбувається через гордовиту натуру людини. Людство завжди повставало проти Бога, чинило опір, не бажало приймати істину та навіть ненавиділо й відкидало її. Це відбувається не через зависокі Божі вимоги до людей, а тому, що люди надто люто й безжально опираються Богові, так сильно, що готові зробити Бога своїм ворогом і розіп’ясти Його. Чи не є таке розбещене людство надто запеклим, гордовитим і нерозумним? Бог говорить багато істин, Він жаліє й спасає людей, прощає їхні гріхи – але люди зовсім не приймають істину, постійно засуджуючи Бога й опираючись Йому, та не можуть примиритися з Ним. Отже, на якому рівні перебувають стосунки людства з Богом? Людина стала ворогом Бога, Його антиподом. Бог висловлює істину, щоб викрити, судити й спасти людей; люди не приймають її та не звертають на Нього уваги. Люди не роблять того, чого вимагає від них Бог, а натомість роблять те, що Він ненавидить і зневажає. Бог говорить істину, але люди її відкидають. Бог судить і карає розбещений людський характер, а люди не тільки не приймають істину, але й сперечаються з Ним і повстають проти Нього. Наскільки гордовитими є люди? Розбещене людство нахабно заперечує Бога й опирається Йому. Навіть вірячи в Бога, люди постійно прагнуть великих статків, винагороди та входження в Царство Небесне, хочуть бути правителями й мати владу. Це зразкове представлення гордості – дуже розбещеного характеру людини.

Бог став плоттю заради спасіння людей, але, отримавши Бога, люди у відповідь вимагали витрат на життя, винагород, благословень і навіть хвалилися тим, що отримали Бога, називаючи себе Божими улюбленцями, щоб інші були про них високої думки. Невелика кількість людей чітко усвідомлювала, що Той, кого вони отримали, був Богом, але у відповідь вимагала від церков грошей. Такі гордовиті люди стверджують, що в них немає розбещеного характеру, що їхня віра краща за чиюсь іншу, що вони віддані Богові більше за будь-кого та поводяться краще за всіх інших. Деякі люди вихваляються: «Я вірю в Бога вже двадцять років. Коли мене навернули вперше, церкви не було, – я поширював Євангеліє всюди, куди йшов!». Чому ти вихваляєшся? У тебе немає нічого, чим варто хизуватися. Судячи з твоєї теперішньої поведінки, тобі слід давати собі ляпасів, проклинати, зневажати й ненавидіти себе. То чому ж ти вихваляєшся? Твій гордовитий характер надто серйозний, – ти вже досяг вершини, крайньої точки! Незалежно від того, багато чи мало говорять люди, їхній тон, наміри, слова – все це має присмак і суть зарозумілості. Наведу простий приклад. Скажімо, в церкві є людина, яка щойно почала вірити, вона досить надійна та щиро шукає істину. Деякі люди можуть дивитися на неї зверхньо, гордовито кажучи їй: «Скільки років ти віруєш? Звідки ти? Чи маєш якісь переконання? Які істини тобі ще незрозумілі? Чи озброївся ти цими основними істинами? Щойно озброїшся, тобі слід іти поширювати Євангеліє!». Яку кваліфікацію ти маєш, щоби читати комусь таку лекцію? Ти теж людина, просто прийняв віру трохи раніше. Проте ти ще не позбувся зарозумілості, яка лежить в основі твого власного розбещеного характеру. Яку кваліфікацію ти маєш, щоби повчати інших? Звісно, ти можеш спілкуватися з ними, але твої погляди й наміри неправильні, твоя позиція неправильна, та ще й маєш одіозний характер! До деяких людей звертається Вишній, щоби зрозуміти ситуацію з євангельською роботою, і питає, чи є труднощі в поширенні Євангелія, або які проблеми потрібно розв’язати в євангельській роботі. Вони кажуть: «Робота йде нормально, жодних проблем», і займають позицію навмисного ігнорування. Вони рідко повідомляють, які проблеми існують в євангельській роботі та як вони розв’язуються, а тим більше, які існують труднощі, що потребують вирішення з боку Вишнього. Що це за проблема? Хіба так проявляється відповідальне виконання обов’язку? Чи це прояв вірності Богові? Вони повторюють знову й знову, що підкоряються Богові та йдуть за Ним, кажуть, що бачили істинного Бога, що вони справді покірні та дійсно готові присвятити себе Богові й платити ціну, але зрештою можуть проявляти такий характер і говорити такі слова, – як гадаєте, яку сутність насправді має така людина? Яким може бути результат такої людини? Чого вона варта? Якби Я не говорив цих слів, не виявляв жодного інтересу до подібних питань, то до якої межі, на вашу думку, могли б дійти такі люди? Наслідки жахливо навіть уявити. Коли Я розмовляю з деякими людьми нормальним тоном, вони стають гордовитими, вважаючи Мене звичайною людиною. Вони захоплюються й починають говорити, бажаючи втрутитися й оцінити все, і завжди хочуть хизуватися. Коли Я бачу таких людей, то не звертаю на них уваги. Скажу вам чесно, Я вважаю більшість людей досить огидними. Одразу після знайомства з ними Я ледь встигаю сказати три речення, як вони починають кивати й сміятися; менше ніж за тиждень після знайомства вони вже насмілюються повчати Бога. Трохи пізнавши таку людину, Я її недолюблюю, не звертаю на неї уваги, а згодом чую, що вона зробила щось погане, що вона нечестива. Поставте себе на чиєсь місце й задумайтеся на хвилинку: якби ви зіткнулися з такою ситуацією, виховуючи своїх дітей, як би ви почувалися? Люди виховують дітей, аби діти подбали про них у старості й гідно поховали; якщо їхні діти не приділяють їм уваги в старості, задирають носа й читають нотації або дозволяють собі погане ставлення до них та користуються ними зовсім не по-синівськи, то як почуватимуться батьки? Хіба їх одночасно не охопить злість і смуток? Ви зараз молоді, маєте ще мало досвіду й не можете цього оцінити. Я був у багатьох місцях і зустрічався з багатьма людьми. З тих людей, з якими Я міг сидіти на рівних і спілкуватися, розмовляти про життя, жоден не сказав: «Бог добрий до мене. Мені треба мати трохи совісті й розсудливості, я не робитиму нічого, що порушує мою совість». Люди не здатні вчинити по совісті чи людській сутності навіть щось геть незначне. Вони навіть не можуть говорити з власної позиції, не можуть дотримуватися свого обов’язку, не кажучи вже про те, щоби практикувати істину, на що вони також геть не здатні. Якщо в людях надто розвивається зарозумілість, вони стають гіршими за архангела, йдучи на крок далі.

Деякі люди мають трохи вищий духовний рівень; вони здатні виконати невелику роботу, і їх обирають керівниками церкви. Ставши керівниками та ледь узявшись до справжньої роботи, вони набувають зарозумілості. Люди не наважуються розібратися з їхніми помилками або вказати їм на них; якщо ви рішуче або трохи суворо говорите з ними, вони зляться й кажуть: «Я цього не робитиму. Хто хоче, нехай робить. Я подивлюся, чи хтось зможе це зробити краще за мене. Нехай Святий Дух викриє їх!». Які ж пихаті ці слова! Наскільки непокірними є люди? Вони зовсім не відчувають слова, які промовляють, або речі, які роблять, – вони абсолютно їх не усвідомлюють. Коли Я крок за кроком розбираю їхні зарозумілі слова, зарозумілі вчинки, мотиви в їхніх серцях і потворність, яку вони виявляють, люди починають розуміти самих себе. Ось наскільки заціпеніли люди. Без такої критики й прояснення чи були б люди здатні на самопізнання? Чи змогли б вони зробити щось гуманне? Вони лише стануть трохи вихованішими, якщо Я постійно битиму їх палицею, ось наскільки люди нікчемні! Вони вже перебувають на такому рівні зарозумілості, що дисципліна абсолютно марна. Деякі люди кажуть: «Прочитавши багато Божих слів, я відчуваю, що вони є істиною, і що слова, які Він відкрив про людей, є правильними, але я вірю в Бога вже кілька років, то чому ж Він не дисциплінує мене?». Як гадаєте, коли архангел зрадив Бога, чи зміг би він зрадити, якби Бог одразу ж дисциплінував і покарав його? Чи можна було усунути природу його зради? Чи зміг би він позбутися свого гордовитого характеру? Ні! Отже, люди сьогодні в десять чи двадцять разів гордовитіші за архангела. Самої лише дисципліни недостатньо, вони повинні прийняти суд і кару, прийняти істину та прагнути до неї, – тільки тоді Бог може працювати над ними, тільки тоді Він може спробувати їх рафінувати. Якщо ти не можеш прийняти істину, то не має значення, скільки років ти віруєш, тому що Бог не працюватиме над тобою. Якщо ти не маєш ані совісті, ані розсудливості, то ти – один зі звірів; Йому нічого тобі сказати, тебе не дисциплінуватимуть, хай би що ти робив, і якщо ти заважатимеш Церкві, тебе усунуть. Висловивши стільки істини, подивіться, чи люди прагнуть до неї. Якщо ти скажеш: «Я зовсім не бажаю прагнути, я хочу впасти у виродження. Я хочу стати дегенератом», то ти чекаєш покарання. Я зараз нікого не дисципліную, Я просто розмовляю з людьми, викриваючи й засуджуючи їхню розбещеність. Якщо ти приймаєш це близько до серця, то рухаєшся вгору; якщо не приймаєш, то чекаєш покарання пізніше. Зараз, окрім надання істини, є також одкровення, суд і кара, а потім – покарання й відплата. Звичайно, відплата й покарання рано чи пізно прийдуть; хто знає, в який день ти можеш порушити адміністративну постанову, і тоді ти помреш. Водночас Я закликаю кожного з вас, не чекайте на покарання, аби пробудитися й прагнути; на той момент буде вже пізно шкодувати, і ти будеш приречений. Більше не буде можливості покаятися. Тоді вже стане надто пізно прагнути та й марно. Ви можете скористатися сьогоденням, аби пробудитися раніше, вдатися до якихось гуманних вчинків, дій по совісті. Не варто вперто триматися хибного курсу.

Деякі люди рекламують себе як таких, що мають хорошу людську сутність, але якщо ти дійсно її маєш, то чому ти вдаєшся до гордовитої поведінки? Чому не можеш зробити нічого людяного? Чому тобі бракує бодай краплини совісті чи розсудливості? Люди настільки гордовиті, що хочуть усе, крім Бога; вони обожнюють кожну зірку, диявола, сатану, але не обожнюють Бога й не підкоряються Йому; вони здатні на будь-яку погану річ. Я бував у багатьох місцях. Деякі люди, які Мене приймали, брали величезні гроші за їжу й проживання, причому за їжу й побутові речі платила церква. Я вас питаю, як ці люди не мають совісті? Невже Я не гідний їсти їжу, яку вони приготували? Вони раніше говорили, що готові прийняти Мене, але коли Я приходжу, вони ось так ганебно поводяться. Чи залишилися вони людьми? Чи залишилася в них людська сутність? Не будь базікалом – ти не можеш так чинити, не маєш людської сутності, ти – звір. Твоя природа й зарозумілість є твоїм вироком. Люди надто маловірні. Вони настільки гордовиті й непокірні, що в них не залишилося місця для Бога! Чи гідна людина, розбещена такою мірою, називатися людиною? Це ж сама модель диявола, сатани. Люди думають: «Навіть якщо Ти маєш істину, Ти все одно людина, то що Ти можеш зробити? Чим Ти можеш мені допомогти? Що Ти можеш мені зробити? Куди Ти можеш мене забрати? Я зневажаю Тебе. Мені байдуже, чи Ти Бог, чи ні». Їм на це начхати. Насмілюся припустити, що якби керівник вашої компанії прийшов до тебе додому, ти не дозволив би йому піти, навіть якщо б він спробував; ти б умовив його залишитися в тебе вдома на два дні та добре ставився б до нього. Отже, люди ніколи не повинні говорити гордовито, не повинні розповідати, що хочуть Бога більше, ніж будь-хто, що вони краще за інших практикують істину та присвячують себе Богові, що вони заплатили більшу ціну, ніж будь-хто інший, і що вони відданіші за решту. Не вихваляйся – ти не маєш для цього достатньої кваліфікації, не заплатив такої ціни й майже не виконав справжньої роботи. Хоч ти й попрацював трохи, це не означає, що ти щиро присвятив себе Богові, а тим більше не означає повної відданості Богові й покірності навіть до самої смерті. Ти можеш витримати три-п’ять років, але з часом ти станеш не в змозі витримати далі, тому будеш поверховим і скаржитимешся. Не вважай себе вищим за інших людей. У порівнянні з іншими ти не на високому рівні, ти набагато нижчий за них, а тим більше не гідний порівнювати себе зі святими минулих віків. Чи справді ти гідний хвалитися чимось? Ви всі говорите: «Якщо я звернуся до Бога пізніше, я гарантую, що не обману Його». Твоя гарантія повинна пройти перевірку часом. Я не бажаю звертатися до більшої кількості людей; контактувати з ними й бачити їхню поведінку достатньо, аби розгнівати Мене! Дехто з вас, можливо, знає, як Я лютую через це питання. Особливо Я злюся, коли бачу людей, які зовсім не прагнуть до істини та завжди хочуть користуватися владою, щоби контролювати інших. Я їх ненавиджу. Усі ті, хто взагалі не прагне до істини, є досить поганими, їм бракує людської сутності; Я категорично відмовляюся контактувати з такими людьми. Коли такі люди бачать, що Я не звертаю на них уваги, вони можуть поскаржитися. Ці люди дуже нерозумні! Зараз більшість людей не знає, як прагнути до істини, – вони мають надто слабкий духовний стан, а ті крихти людської сутності й розсудливості, які в них є, надто незначні, тому Я не маю можливості спілкуватися з ними. Якщо ти спілкуєшся з такою людиною протягом двох днів, вона зверхньо дивитиметься на тебе, стане гордовитою – страшенно гордовитою – й не слухатиме, хай би що ти казав.

Колись Я ходив по церквах, бачив різні прийомні сім’ї та різних віруючих у Бога. Чому Я більше не бажаю контактувати з великою кількістю людей? Люди надто погані, більшість не має ані совісті, ані розсудливості, в них немає місця для Бога, і вони завжди створюють інтриги навколо Нього, тому Я вирішив триматися подалі від людей та виконувати тільки ту роботу, яку мушу виконувати. Дехто каже: «Хіба Бог не живе серед людей?». Я живу серед людей, це правда, але Я не можу жити серед нечестивих, це надто небезпечно. Було б добре, якби Я мав духовне тіло, тоді Я міг би робити серед людей усе що завгодно, – духовне тіло, як в Ісуса, було б добре, Він міг би діяти, як хотів, і люди не посміли б переслідувати Його, – але зараз Я маю нормальне плотське тіло, особливо нормальне плотське тіло, в якому немає нічого надприродного, тому люди не можуть цього прийняти, вони завжди мають якісь переконання й хочуть досліджувати Бога. Якби людину із таким характером трохи дисциплінувати й покарати, дати їй місяць головного болю, як гадаєте, чи пішло б це їй на користь? Це було б марно. Після місяця головного болю вона встане й кричатиме на тебе. Як гадаєте, чи може дисципліна сама по собі спричинити зміни? Ні, не може. Отже, Я контактував із багатьма людьми в минулому, але мало хто з них любить істину. Можу лише сказати, що люди не повинні вірити в Бога, аби отримати щось від Нього. Ти повинен просто дбати про те, щоб добре виконувати свій обов’язок, використовувати всю свою енергію. Якщо твій духовний рівень надто низький, непридатний для використання, то поквапся й відійди від справ. Ти маєш бути слухняним і вихованим, робити те, що повинен, не робити того, чого не повинен, і бути розсудливим. Ти – особистість. Якби Бог не дав тобі дихання, життя та енергію, ти б ні на що не був здатен. Люди не повинні нічого просити, порівнювати кваліфікацію; наявність кваліфікації тобі ні до чого! Якщо церква призначила тебе своїм керівником, то це твоя відповідальність, а якщо хтось інший став керівником, то це вже його відповідальність. Звісно, коли йдеться про роботу, ти повинен спілкуватися, але не варто порівнювати кваліфікацію, думаючи: «Я вже давно служу в цій церкві, мене повинні поважати. Я старший, а ти на другому місці». Не кажи так, це надто нерозумно. Деякі люди також кажуть: «Я відклав свою роботу, щоби присвятити себе Богові, я відсунув свою сім’ю на другий план, і що я отримав? Нічого не отримав, а Бог досі повчає людей». Що ви думаєте про ці слова? Люди мають стояти на правильній позиції й перш за все чітко усвідомлювати, що вони люди, що вони досі належать до розбещеного людства. Якщо тебе зробили керівником, то будь ним; якщо тебе не зробили керівником, то будь звичайним послідовником; якщо тобі дають роботу, то ти маєш можливість щось зробити; якщо тобі не дають роботи, то ти нічого не можеш зробити. Не хвалися – хвалькуватість є поганою ознакою, яка свідчить про те, що ти йдеш до крайності, до смерті. Не хвалися, кажучи: «Я десь зібрав групу людей, це мої плоди. Якби я не пішов, то ніхто інший не зміг би цього зробити. Коли я пішов, Дух Святий виконав велику роботу!». Не хвалися так. Навпаки, краще скажи: «Набуття цих людей було результатом роботи Святого Духа, людина може виконати лише невелику частину роботи. Якщо ми закінчимо поширювати Євангеліє і Бог відправить нас додому, тоді ми повернемося додому». Не кажи: «Що я зробив не так, що Ти відправив мене додому? Якщо Ти не можеш назвати причину, то я не піду додому!». Не став такої вимоги. Якщо у тебе є така вимога, це свідчить, що твій характер особливо зарозумілий. Якщо ти не зробив помилки, хіба тебе не можна відправити додому? Навіть якщо ти поводишся правильно та добре справляєшся, і тебе відправили додому, ти повинен повернутися додому. Якщо з тобою розбираються, ти мусиш це прийняти й підкоритися. Це обов’язок, відповідальність, і тобі не слід захищатися. Йов вірив у Бога й зосередився лише на тому, щоби Бога боятися, а від злого втікати. Йов нічого не просив, і Єгова благословив його. Дехто каже: «Це тому, що Йов був добрий до Бога, тому, звичайно, Бог благословив його; це був обмін на віру й праведну працю Йова». Неправильно, це був не обмін, це було бажанням Єгови благословити Йова. Чому він не скаржився, коли Єгова забрав у нього все? Чому він не сказав: «Я чиню праведно, я маю належну кваліфікацію, тому Ти не повинен так зі мною поводитися»? Тут не йдеться про «повинен» чи «не повинен»! Коли йдеться про віру в Бога, якби люди завжди мали власний вибір і завжди говорили про людські переконання й доктрини, це було б неправильно. Це людська зарозумілість, людський бунт. Людський вибір – це людський перелюб.

Коли ви виявляєте власні гордовиті характери, чи усвідомлюєте, що ви це робите? Деякі люди не усвідомлюють і кажуть: «Я не гордовитий, я ніколи не говорив нічого гордовитого». Насправді ти все одно маєш гордовитий характер, навіть якщо не усвідомлюєш цього, просто він ще не вилився назовні. Те, що ти не виявив цього зовні, не доводить, що в тебе немає гордовитого характеру; можливо, твоє серце гордовитіше, ніж у когось іншого, просто ти вмієш прикидатися, тому він не виливається назовні, але проникливі люди здатні це побачити. Отже, кожна людина має гордовитий характер, це загальна природа людства. Люди з гордовитою природою спроможні не коритися Богу, опиратися Йому, скоювати вчинки, які Його засуджують та зраджують, робити щось для самозвеличування, намагаючись установити власні незалежні царства. Уявімо, що в країні є кілька десятків тисяч людей, які прийняли Божу роботу, і Божий дім послав тебе туди вести й пасти Божих обранців. Скажімо, дім Божий передав би тобі владу й дозволив би працювати самостійно, без Мого нагляду або чийогось іншого. За кілька місяців ти став би суверенним правителем, уся влада була б у твоїх руках, ти віддавав би накази, всі обрані шанували б тебе, поклонялися б тобі, корилися б тобі як Богові, кожним словом співали би тобі хвалу, говорили б, що ти глибокодумно проповідуєш, і наполегливо стверджували б, що твої висловлювання – це те, чого вони потребують, що ти можеш забезпечити їх і повести за собою, а в їхніх серцях не залишилося б місця для Бога. Чи не була б така робота проблематичною? Як би ти це робив? Якщо ці люди здатні на таку реакцію, то це свідчить про те, що робота, яку ти виконував, зовсім не передбачає свідчення про Бога, а радше свідчення про себе й хизування. Як ти міг досягти такого результату? Деякі люди кажуть: «Те, про що я спілкуюся, є істиною; я точно ніколи не свідчив про себе!». Таке твоє ставлення, така манера – це спроба спілкуватися з людьми з позиції Бога, а не з позиції розбещеної людини. Все, що ти кажеш, – це пихаті балачки й вимоги до інших, які не мають нічого спільного з тобою самим. Тому в результаті цього ти лише змусиш людей поклонятися й заздрити тобі, поки зрештою всі вони не підкоряться тобі, не свідчитимуть про тебе, не звеличуватимуть тебе й не леститимуть тобі до небес. Коли це станеться, тобі настане кінець; ти зазнаєш поразки! Хіба це не той шлях, на якому ви зараз перебуваєте? Якби тебе попросили повести за собою кілька тисяч або кілька десятків тисяч людей, ти відчув би піднесення. Тоді в тебе з’явилася б зарозумілість, і ти спробував би зайняти місце Бога, говорив і жестикулював би, але не знав би, що вдягнути, що їсти та як ходити. Ти б насолоджувався життєвими благами й тримався би на висоті, не вважаючи за потрібне зустрічатися з простими братами й сестрами. Ти б повністю деградував – і лишився б оголеним і вигнаним, скинутим із небес, як архангел. Ви всі спроможні на це, чи не так? Отже, що ви повинні робити? Якби одного дня вас було б відряджено відповідати за євангельську роботу в кожній країні, а ви були би спроможні йти шляхом антихриста, то як можна було б розширити цю роботу? Чи не було б це проблематично? Хто б тоді наважився відпустити вас туди? Якби тебе туди послали, ти б уже ніколи не повернувся; ти б не звертав уваги на те, що говорить Бог, і далі хизувався би та свідчив про себе так, ніби несеш людям спасіння, виконуючи Божу роботу й змушуючи людей вважати, ніби Бог явився й працює тут, – і поки люди вклонялися б тобі, ти б неймовірно радів і навіть примирився б із тим, що вони ставилися б до тебе, як до Бога. Щойно б ти досягнув цієї стадії, з тобою було б покінчено; ти б опинився на смітнику. Навіть без твого усвідомлення така гордовита натура зрештою згубила б тебе. Це приклад людини, яка йде шляхом антихристів. Ті, хто дійшов до цієї точки, втратили будь-яку свідомість, їхні совість і розсудливість перестали виконувати будь-яку функцію, і вони навіть не знають, як молитися чи шукати. Не чекайте до того часу, щоби подумати: «Я повинен пильно стежити за собою, я повинен щиро молитися!». Тоді вже буде надто пізно. Ти повинен знати про це заздалегідь та шукати: «Як мені діяти, щоби свідчити про Бога, добре виконувати свою роботу без свідчення про себе? Якими методами я маю спілкуватися з іншими та вести їх за собою?». Ось як ти мусиш підготуватися. Якщо одного дня вам дійсно запропонують вийти на роботу, а ви досі будете спроможні підносити себе й свідчити про себе, що призведе до загибелі багатьох людей, які знаходяться в твоїх руках, то з тобою станеться біда, а згодом ти зазнаєш Божого покарання! Чи можна Мені не говорити вам цих слів? До того, як Я це сказав, ви були здатні на це; якщо ви досі здатні таке робити після того, як Я це сказав, то хіба ви не в біді? Ви всі повинні думати про те, як виконувати свою роботу, як поводитися якнайкраще. Все, що ви говорите й робите, кожна дія та рух, кожне слово та вчинок, кожен намір вашого серця, – все повинно відповідати стандартам; не можна нічого пропускати та не можна користуватися жодними лазівками. Хоча зарозумілість належить до людської природи і її нелегко змінити, люди все ж повинні знати про свої гордовиті характери й мати принципи практики. Ти повинен зрозуміти: «Якби мені справді дали кілька церков, як би я мав діяти, щоб не зайняти позицію Бога? Як мені діяти, щоб не бути гордовитим? Як мені діяти правильно? Як мені діяти, щоби приводити людей до Бога, свідчити про Нього?». Ти повинен обміркувати ці питання, поки не зрозумієш їх. Припустімо, хтось запитає: «Чи можеш ти добре керувати церквою?», і ти скажеш: «Можу», але натомість приведеш людей до себе, – і вони підкорятимуться тобі, а не Богові, – чи не буде це проблемою? Як керівник або працівник, якщо не знаєш, що таке приводити людей до Бога або приводити їх до себе, то чи можеш ти служити Богу? Чи придатний ти для використання Богом? Однозначно ні. Хіба всі ті, хто здатен привести інших людей до себе, не є антихристами? Якщо хтось вірить у Бога, але не має місця для Нього у своєму серці, не боїться Бога, не має серця, яке підкоряється Йому, або бажання підкорятися Йому, то така людина не вірить у Бога. То в кого ж вона насправді вірить? Проаналізуйте це для себе. Не кажіть потім: «Я не гордовитий, я добра людина, я роблю тільки добро» – це дуже інфантильні слова! Всі інші гордовиті, а ти – ні? Тебе так викрили, але ти досі не знаєш себе й досі кажеш, що не гордовитий, – ти дуже безсоромний! Ти настільки заціпенілий, що вже неважливо, як тебе викрили! Чи знаєте ви, навіщо Я кажу ці слова? Для чого Я викриваю людей у такий спосіб? Якщо Я їх так не викриватиму, то чи пізнають вони себе? Якщо Я так не викриватиму їх, люди все одно вважатимуть себе досить добрими, думатимуть, що вони добре виконують свою роботу і в них немає недоліків, на які можна було би вказати, і що вони в усьому чудові. Навіть якби у них усе було добре, вони не повинні бути гордовитими, не повинні вважати себе кваліфікованими, не повинні хвалитися. Я викриваю стани людей у такий спосіб не для того, аби приректи їх на смерть, не для того, щоб сказати їм, що вони не можуть спастися, а радше для того, щоб дати їм можливість по-справжньому пізнати себе, зрозуміти свою власну розбещену сутність і природу, щоб вони могли досягти істинного самопізнання. Це пішло б їм на користь, поки вони намагаються позбутися своїх зіпсованих характерів. Якщо ви можете правильно поставитися до Моїх слів про викриття й критику людей, уникнути пасивного стану, можете нормально виконувати свій обов’язок і зробити справи Божого дому своїми, і якщо ви можете прийняти на себе відповідальність, не стаючи легковажними, якщо можете бути вірними Богові, тоді таке ставлення є правильним, і ви зможете добре виконувати свій обов’язок.

Є люди, які часто порушують принципи у своїх діях. Вони не приймають обтинання чи критики, глибоко всередині знають, що слова інших людей відповідають істині, але самі цього не приймають. Такі люди дуже гордовиті й самовдоволені! Навіщо казати, що вони гордовиті? Якщо вони не приймають обтинання чи критику, то вони непокірні, а хіба непокора не є зарозумілістю? Вони думають, що в них усе добре, не вважають, що роблять помилки, а це означає, що вони не знають себе, а це і є зарозумілість. Отже, є речі, які тобі потрібно серйозно проаналізувати, крок за кроком розібратися в них. Якщо, виконуючи церковну роботу, ти викликаєш захоплення в інших людей, і вони дають тобі поради та відкриваються тобі в спілкуванні, то це свідчить про те, що ти добре виконуєш свою роботу. Якщо ж люди завжди скуті через тебе, то поступово вони почнуть розпізнавати тебе та віддаляться від тебе, а це доводить, що ти не володієш реальністю істини, тому все, що ти говориш, – безумовно, лише слова доктрини, призначені для утискання інших людей. Деяких церковних керівників замінюють, але чому? Тому що вони лише промовляють слова доктрини, завжди вихваляються й свідчать про себе. Кажуть, що протистояти їм – це протистояти Богу, і що той, хто доповідає про ситуацію Вишньому, заважає роботі церкви. Що це за проблема? Ці люди вже стали настільки пихатими, що більше не мають розсудливості. Хіба це не показує їхнє справжнє обличчя антихристів? Хіба вони не підуть далі й не почнуть створювати власні незалежні царства? Деякі новонавернені віряни поклонятимуться їм та свідчитимуть про них, і їм це дуже сподобається, і вони почуватимуться дуже задоволеними. Настільки гордовита людина вже приречена. Той, хто здатен сказати «опиратися мені означає опиратися Богові», вже став сучасним Павлом; і це ніяк не відрізняється від ситуації, коли Павло говорив: «Для мене життя то Христос». Хіба люди, які так говорять, не перебувають у великій небезпеці? Навіть якщо вони не створюють незалежні царства, вони все одно є справжніми антихристами. Якби така людина очолила церкву, то ця церква швидко перетворилася б на царство антихристів. Деякі люди, ставши церковними керівниками, спеціально зосереджуються на виголошуванні піднесених проповідей та хизуванні, спеціально говорять таємниче, аби люди рівнялися на них, а в результаті вони дедалі більше віддаляються від реальності істини. Це призводить до того, що більшість людей поклоняється духовним теоріям. Хто говорить про високе, того слухають; хто говорить про входження в життя, на того не звертають уваги. Хіба це не вводить людей в оману? Якщо хтось розповідає про реальність істини, його ніхто не слухає, і це біда. Ніхто, крім цієї людини, не може керувати церквою, бо всі поклоняються духовним теоріям; а хто не може говорити про духовні теорії, той не може стати непохитним. Чи може така церква здобути роботу Святого Духа? Чи можуть люди ввійти в реальність істини? Чому спілкування про істину й розмови про реальний досвід відкидаються, аж до того, що люди не бажають слухати Моє спілкування про істину? Це доводить, що ті керівники вже обдурили цих людей і контролюють їх. Люди слухають їх і підкоряються їм замість підкорятися Богові. Очевидно, що ці люди належать до тих, які підкоряються своїм керівникам, а не Богові. Тому що ті, хто щиро вірить у Бога й прагне до істини, не належать до тих, хто поклоняється людям або йде за людьми; в їхніх серцях є місце для Бога, і вони бояться Бога, то як же вони можуть зазнати людського утиску? Як вони можуть слухняно підкорятися неправдивому керівнику, який не має реальності істини? Найбільше неправдивий керівник боїться того, хто має реальність істини, Бога боїться, а від злого втікає. Якщо хтось не має істини, але хоче змусити інших підкорятися йому, то хіба це не найпихатіший диявол чи сатана з усіх можливих? Якщо ти монополізуєш церкву або контролюєш Божий обраний народ, то ти образив Божий характер, занапастив себе й, можливо, навіть не матимеш шансу на покаяння. Кожен із вас повинен бути обережним; це дуже небезпечна справа, на яку кожен може дуже легко піти. Можливо, хтось скаже: «Я просто цього не робитиму, я просто не свідчитиму про себе!». Це лише тому, що ти ще мало попрацював. Пізніше ти б наважився це зробити. Ти б поступово став зухвалішим, – що більше ти б це робив, то зухвалішим би ставав. Якби люди, яких ти ведеш, вихвалялися б тобою й слухали тебе, звісно, ти відчув би, що займаєш високе положення, що ти чудовий: «Подивіться на мене, я досить файний. Я можу керувати всіма цими людьми, і всі вони слухають мене; а тих, хто мене не слухає, я підкорюю. Це доводить, що я маю певні здібності до роботи, і я відповідаю вимогам своєї роботи». Із часом гордовиті елементи твоєї природи почнуть виливатися назовні, і ти станеш настільки гордовитим, що втратиш розум та опинишся в небезпеці. Чи можеш ти чітко це побачити? Ти потрапляєш у біду, щойно виявляєш свій гордовитий, непокірний характер. Ти не слухаєш навіть тоді, коли Я говорю, дім Божий замінює тебе, а ти все одно наважуєшся сказати: «Нехай Дух Святий це відкриє». Те, що ти так кажеш, доводить, що ти не приймаєш істину. Ти надто сильно бунтуєш, – твій бунт викрив твою природу й сутність. Ти зовсім не знаєш Бога. Отже, Я сьогодні кажу вам усе це, аби ви пильно стежили за собою. Не самозвеличуйтеся й не свідчіть про себе. Люди схильні намагатися встановити власні незалежні царства, бо всі вони люблять високі пости, багатство й славу, марнославство, бути слугою з високим статусом, демонструвати владу: «Подивіться, як суворо я промовив ці слова. Щойно я пригрозив, у них не витримали нерви, і вони стали слухняними». Не демонструйте таку владу; вона марна й нічого не доводить. Це лише підтверджує, що ти дуже гордовитий та маєш поганий характер; це не доводить, що ти маєш якісь здібності, а тим більше реальність істини. Кілька років послухавши проповіді, чи всі ви пізнали себе? Чи не почуваєтеся ви в небезпечних обставинах? Якби не Бог, який говорить і працює задля вашого спасіння, хіба ви б не засновували незалежні царства? Хіба ви не бажаєте монополізувати церкви, за які відповідаєте, взяти цих людей під свій вплив, щоби жоден не зміг вислизнути з-під твого контролю, щоб вони були змушені тебе слухати? Якщо, зробивши це, ти контролюєш людей, то ти – диявол, сатана. Тобі дуже небезпечно мати такі думки, ти вже ступив на шлях антихриста. Якщо ти не проаналізуєш себе та не зможеш визнати свої гріхи перед Богом і покаятися, то ти неодмінно будеш відкинутий, і Бог не звертатиме на тебе уваги. Ти повинен знати, як покаятися, як виправитися, щоб відповідати Божій волі та гарантувати, що ти не образиш Божий характер. Не чекай, поки дім Божий визначить, що ти є антихристом, і вижене тебе, – тоді буде запізно.

Осінь 1997 року