Серед людей Я колись коротко підсумував людську непокірність і слабкість, і тому Я розумію слабкість людини й пізнав її непокірність. Ще до того, як Я прибув до людей, Я вже давно осягнув радощі й печалі людські, і завдяки цьому Я здатний робити те, що людина не може, і говорити те, що людина не може, і Я роблю це легко. Чи не в цьому різниця між Мною й людиною? І хіба це не явна відмінність? Чи можливо, щоб Моя робота була посильною для людей із плоті та крові? Чи можливо, що Я належу до того самого виду, що і створені істоти? Люди зараховують Мене до «подібних» собі – а чи не тому, що вони не знають Мене? Чому замість того, щоб піднестися серед людей, Я маю принижувати Себе? Чому людство продовжує зрікатися Мене, чому воно не здатне проголошувати Моє ім’я? У Моєму серці велика скорбота, але звідки людям знати? Як вони можуть бачити? Ніколи в житті люди не ставилися до того, що хвилює Мене, як до найважливішого, і тому вони заціпенілі й розгублені, наче щойно прийняли снодійне; коли Я звертаюся до них, вони просто продовжують спати, і тому ніхто ніколи не знав Моїх діянь. Сьогодні більшість людей, як і раніше, міцно спить. Лише коли лунає гімн Царства, вони розплющують сонні очі й відчувають легку тугу в серці. Коли Мій жезл вдаряє серед людей, люди, як і раніше, не звертають на це уваги, наче їхня доля нічого не варта, як пісок у морі. Хоча більшість із них має певне розуміння, вони досі не знають, як далеко зайшов поступ Моїх кроків, – бо люди не дбають про те, щоб зрозуміти Моє серце, і тому вони ніколи не могли звільнитися від пут сатани. Я переміщаюся над усім сущим, живу серед усього сущого й водночас займаю центральне місце в серцях усіх людей. З цієї причини люди розглядають Мене як іншого, вважаючи, що Я незвичайний, або що Я незбагненний, і в результаті їхня довіра до Мене міцнішає з кожним днем. Колись Я спочивав на третьому небі, спостерігаючи за всіма людьми та всім сущим у всесвіті. Коли Я сплю, люди затихають, сильно боячись порушити Мій спокій. Коли ж Я прокидаюся, вони одразу пожвавлюються, ніби виконуючи роботу з метою явно принести Мені радість. Чи не таке ставлення земних людей до Мене? Хто з людей сьогодення бачить Мене на небі та на землі як одне ціле? Хто не шанує Мене на небесах? І хто не дивиться зверхньо на Мене на землі? Чому людина завжди розриває Мене на частини? Чому людина завжди має два різних ставлення до Мене? Хіба втілений Бог на землі, не є Богом, який керує всім на небесах? Хіба Я, що перебуваю на небесах, зараз не на землі? Чому люди бачать Мене, але не знають Мене? Чому між небом і землею пролягла така величезна відстань? Хіба все це не гідне глибшого вивчення людиною?

Коли Я здійснюю Мою роботу та промовляю висловлювання, люди завжди хочуть додати до них «приправ», нібито їхній нюх гостріший за Мій, нібито вони надають перевагу сильному аромату, і нібито Я не знаю, що потрібно людині, і тому мушу «турбувати» людину, щоб вона «доповнила» Мою роботу. Я не гашу позитивність людей навмисно, але прошу їх очистити себе, ґрунтуючись на фундаменті пізнання Мене. Оскільки їм надто багато чого бракує, Я пропоную їм докладати більше зусиль і тим самим компенсую їхні недоліки, щоб догодити Моєму серцю. Колись люди знали Мене у своїх уявленнях, але абсолютно не усвідомлювали цього, і тому їхнє шанування було подібним до того, як коли б вони ставилися до піску як до золота. Коли Я нагадав їм про це, вони позбулися лише частини цього, але замість того, щоб замінити цю відкинуту частину сріблом і золотом, вони продовжували втішатися тією частиною, що досі залишається в їхніх руках, і в результаті вони завжди покірні та терплячі переді Мною; вони не здатні бути сумісними зі Мною, бо вони мають занадто багато уявлень. Тому Я вирішив схопити все, що є в людини, і викинути це далеко-далеко, щоб усі могли жити зі Мною й більше не бути окремо від Мене. Саме через Мою роботу людина не розуміє Моєї волі. Дехто вірить, що Я завершу Мою роботу вдруге та кину їх до пекла. Дехто вірить, що Я перейду на новий спосіб мовлення, але більшість із них тремтить від страху: вони дуже бояться, що Я завершу Свою роботу і їм нікуди буде йти, і глибоко страшаться, що Я знову покину їх. Люди завжди використовують старі уявлення для оцінки Моєї нової роботи. Я сказав, що люди ніколи не розуміли методу, за яким Я працюю, – чи зможуть вони цього разу показати себе з кращого боку? Чи не є старі уявлення людей тією зброєю, яка порушує Мою роботу? Коли Я промовляю до людей, вони завжди уникають Мого погляду, глибоко побоюючись, що Мій погляд зупиниться на них. Тому вони опускають голови, ніби приймаючи від Мене перевірку, – і хіба це не викликано їхніми уявленнями? Чому Я принижував Себе до сьогоднішнього дня, але ніхто цього не помічав? Чи маю Я схилятися перед людиною? Я прийшов з небес на землю, зійшов з висот до таємного місця, прийшов серед людей і відкрив їм усе, Ким Я є і чим володію. Мої слова щирі й чесні, терплячі й добрі, – але хто бачив те, Ким Я є і чим володію? Невже Я досі прихований для людини? Чому Мені так тяжко зустрітися з людиною? Чи тому, що люди надто зайняті своєю роботою? Чи тому, що Я нехтую Своїми обов’язками, а всі люди тільки і знають, що прагнуть успіху?

У свідомості людей Бог є Бог, і з ним нелегко вступити у стосунки, а людина є людина й не має легко впадати в розпусту – і все ж учинки людей, як і раніше, не можуть постати переді Мною. Можливо, Мої вимоги занадто високі? Можливо, людина занадто слабка? Чому люди завжди дивляться на стандарти, яких Я вимагаю, здалеку? Невже вони справді є недосяжними для людини? Мої вимоги розраховуються, виходячи з «комплекції» людей, і тому ніколи не перевищували духовного стану людини, але люди навіть в такому разі залишаються нездатними досягти стандартів, яких Я вимагаю. Незліченну кількість разів люди зрікалися Мене, незліченну кількість разів люди дивилися на Мене глузливими очима, наче Моє тіло вкрите шпичками й бридке для них, і тому люди гидують Мною та вважають, що Я не маю жодної цінності. Так Мене і штовхають люди туди й сюди. Незліченну кількість разів люди приводили Мене додому за низькою ціною, і незліченну кількість разів вони продавали Мене за високою ціною, і саме через це Я опинився в тій ситуації, в якій перебуваю сьогодні. Складається враження, що люди все ще вигадують якісь махінації зі Мною; більшість із них досі хоче продати Мене з прибутком у сотні мільйонів доларів, тому що людина ніколи не цінувала Мене. Складається враження, що Я став посередником між людьми, чи ядерною зброєю, за допомогою якої вони воюють між собою, чи угодою, підписаною між ними, і в результаті Я, зрештою, абсолютно не маю цінності в серці людини, Я – несуттєвий предмет побуту. Однак Я не засуджую людину за це; Я не роблю нічого, окрім спасіння людини, і завжди був співчутливим до людини.

Люди вважають, що Я почуватимуся спокійно, коли скидатиму людей у пекло, наче Я спеціально укладаю угоду з пеклом, і начебто Я – певний департамент, що спеціалізується на продажі людей, начебто Я – фахівець з обману людей і продам їх за високою ціною, щойно вони опиняться в Моїх руках. Вуста людей не кажуть цього, але в серцях своїх люди вірять саме в це. Хоча всі вони люблять Мене, але роблять це потайки. Невже Я заплатив таку велику ціну й витратив стільки сил, щоб отримати від них лише цю малу дещицю любові? Люди – ошуканці, а Я завжди виступаю в ролі обдуреного. Виглядає так, наче Я занадто простодушний: щойно вони бачать це слабке місце, вони продовжують обманювати Мене. Слова з Моїх вуст не призначені для того, щоб заподіяти людям смерть або наклеїти на них довільні ярлики – вони є реальністю людини. Можливо, деякі Мої слова «заходять надто далеко», і в цьому разі Я можу тільки «благати» людей про прощення; оскільки Я не «досвідчений» у людській мові, багато чого з того, що Я промовляю, не здатне задовольнити вимоги людей. Можливо, деякі Мої слова пронизують серця людей, тому Я можу тільки «благати» їх бути терпимими; оскільки Я не володію людською філософією життя й не надто переймаюся тим, як Я промовляю, багато Моїх слів можуть викликати в людей збентеження. Можливо, деякі з Моїх слів звертаються до кореня хвороби людей і викривають їхню недугу, і тоді Я раджу вжити ліки, які Я приготував для тебе, бо Я не маю наміру заподіяти тобі болю, і ці ліки не мають побічних ефектів. Можливо, деякі з Моїх слів звучать «нереалістично», але Я «благаю» людей не панікувати – Я не «легкий» на руку та ногу, тому Моїм словам ще належить бути здійсненими. Я прошу людей бути «терплячими» стосовно Мене. Чи допомагають ці слова людині? Я сподіваюся, що люди зможуть набути чогось із цих слів, щоб Мої слова не були завжди марними!

9 квітня 1992 року