Бог – джерело людського життя

Із тієї миті, як ти з’явився з плачем на цей світ, ти почав виконувати свій обов’язок. Згідно з Божим планом та Його замислом, ти виконуєш свою роль і розпочинаєш свій життєвий шлях. Яким би не було твоє походження, який би шлях не лежав перед тобою, ніхто не може уникнути того, що заплановано та приготовано на Небесах, і ніхто не може управляти своєю долею, адже лише Той, хто керує усім сущим, здатен на таку роботу. З того дня, як людина з’явилась на цей світ, Бог повсякчас діяв саме так, управляючи всесвітом, визначаючи правила перетворень для всього сущого та траєкторії його руху. Подібно до всього сущого, людина тихо й несвідомо живиться солодкістю, дощем і росою від Бога; подібно до всього сущого, людина несвідомо живе згідно з керівництвом руки Божої. Серце і дух людини Бог тримає у Своїй руці; усе, з чого складається її життя, Бог споглядає Своїми очима. Незалежно від того, віриш ти у це або ні, все суще без виключення, живе чи мертве, буде змінюватись, перетворюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. У такий спосіб Бог панує над усім сущим.

Коли ніч тихо наближається, людина про це не відає, адже серце людське не здатне осягнути ані того, як наближається ніч, ані звідки вона приходить. Коли ніч тихо відступає, людина радіє світлу дня, але про те, звідки прийшло це світло та яким чином розігнало темряву ночі, людина знає ще менше і ще менше свідома цього. Ці повторювані чергування дня і ночі переносять людину з одного періоду в інший, з одного історичного контексту в наступний, водночас гарантуючи здійснення Божої роботи у кожний історичний період та Його плану для кожної доби. Людина проходить через ці періоди разом із Богом, але не відає ані про те, що Бог управляє долею усіх речей і живих істот, ані про те, яким чином Бог влаштовує та спрямовує все суще. Це знання залишається для людини невловимим від незапам’ятних часів й до сьогодні. Так стається не тому, що вчинки Божі є занадто прихованими, не тому, що план Божий ще не здійснений, а тому, що серце й дух людини занадто віддалені від Бога, до такої міри, що людина залишається на службі сатани, навіть коли слідує за Богом, – і однаково не здогадується про це. Ніхто активно не шукає Божих слідів і явлення Бога, і ніхто не прагне існувати під Божою опікою і турботою. Натомість вони хочуть покладатися на розбещеність сатани, лукавого, аби пристосуватись до цього світу та до правил існування, яких дотримується нечестиве людство. У цей момент серце і дух людини стають людською даниною сатані та перетворюються на поживу сатани. Ба більше, людське серце і дух стають тим місцем, де сатана може оселитись, його зручним ігровим майданчиком. Отже, людина несвідомо втрачає розуміння принципів людського буття, а також цінності та сенсу людського існування. Божі закони й заповіт між Богом і людиною поступово згасають у людському серці, і вона перестає шукати Бога та прислухатися до Нього. Із плином часу людина перестає розуміти, навіщо Бог її створив, як не розуміє вона і слів із вуст Божих, і всього, що походить від Бога. А потім людина починає опиратися законам і настановам Бога, і її серце та дух мертвіють… Бог втрачає людину, яку Він первісно створив, а людина втрачає коріння, яке вона первісно мала: у цьому скорбота людського роду. По суті, від самого початку й до сьогодні Бог розігрує для людства трагедію, в якій людина є водночас і головним героєм, і жертвою. І ніхто не може дати відповідь, хто ж є режисером цієї трагедії.

На безкраїх просторах цього світу океани замулюються, перетворюючись на поля, а поля затоплюються, перетворюючись на океани, знов і знов. За винятком Того, хто панує над усім з-поміж усього сущого, ніхто не здатний очолити та спрямувати рід людський. Немає когось могутнього, хто б взяв на себе труд або зайнявся приготуваннями для цього роду людського; тим більше немає нікого, здатного повести цей рід людський до світла та звільнити його від земних несправедливостей. Бог оплакує майбутнє людства, Він побивається через занепад людства, Йому болить, що людство крок за кроком прямує незворотним шляхом до свого занепаду. Ніхто ніколи не замислювався над тим, у якому напрямі може рухатись таке людство, яке розбило Боже серце та зреклося Його у пошуках лукавого. Саме з цієї причини ніхто не відчуває Божого гніву, ніхто не шукає способу догодити Богу або не намагається наблизитися до Бога, і, що більше, ніхто не прагне зрозуміти біль і скорботу Бога. Навіть зачувши голос Божий, людина продовжує прямувати власним шляхом, затято збивається на манівці, ухиляючись від Бога, уникає Божої благодаті й турботи, гребує Його правдою, вважаючи за краще продатися сатані, ворогові Божому. І хто замислювався над таким: якщо людина буде закоренілою у своїй впертості, як Бог учинить із таким людством, яке відкинуло Його, навіть не озирнувшись? Ніхто не знає, що причина постійних нагадувань та умовлянь Бога полягає в тому, що Він підготував у Своїх руках досі небачене лихо, яке буде нестерпним для плоті й душі людини. Це лихо – покарання не лише плоті, а й душі. Тобі варто це знати: коли Божий план зазнає невдачі, коли Його нагадування й вмовляння будуть знехтувані, яким гнівом Він тоді вибухне? Цей гнів перевершить усе, що будь-коли переживала або про що чула будь-яка сотворена істота. І тому я кажу: це лихо є безпрецедентним і ніколи не повториться. Адже Божий план полягає у тому, щоб сотворити людство лише цього разу та врятувати людство лише цього разу. Це вперше, і це також востаннє. А отже, нікому не дано збагнути ретельність намірів та гарячкове передчуття, з якими Бог спасає людство цього разу.

Бог сотворив цей світ і привів у нього людину, живу істоту, якій Він дарував життя. Потім у людини з’явились батьки та родичі, і вона більше не була сама-одна. Відтоді як людина вперше побачила цей матеріальний світ, їй судилося існувати в межах Божого провидіння. Подих життя, що походить від Бога, підтримує кожну живу істоту до останньої впродовж її зростання й дорослішання. Упродовж цього процесу ніхто не вважає, що людина зростає під Божою опікою; радше вони переконані, що людина зростає завдяки любові й піклуванню своїх батьків, і що процес її дорослішання спрямовується її власним життєвим інстинктом. Так стається тому, що людина не відає, хто дарував їй життя або звідки воно прийшло, і тим більше не знає, у який спосіб інстинкт життя творить дива. Їй відомо лише, що їжа – це основа, без якої її життя не може тривати, що наполегливість – це джерело її існування, і що переконання, які існують в її свідомості, – це той капітал, від якого залежить її виживання. Про Божу благодать і турботу людина абсолютно нічого не знає, а тому марнує життя, дароване їй Богом… Жоден із цих людей, про яких Бог дбає день і ніч, не завдає собі клопоту вклонятися Йому. Бог лише продовжує працювати над людиною, від якої Він нічого не очікує, як Він планував. Він робить це у сподіванні, що одного дня людина прокинеться зі свого сну й раптом усвідомить цінність та сенс життя, ту ціну, яку Бог сплатив за все, що Він дав людині, і те нетерпіння й турботу, з якими Бог чекає, коли ж людина повернеться до Нього. Ніхто ніколи не зазирав у таємниці, які визначають походження та перебіг життя людини. Лише Бог, який розуміє усе це, мовчки зносить образи й ті удари, що їх завдає Йому людина, яка одержала від Бога все, але залишається невдячною. Людина насолоджується усім, що приносить із собою життя, як чимось природним, само собою зрозумілим, і так само «природно» людина зраджує Бога, забуває Його та щось вимагає від Нього. Чи можливо, що Божий план насправді має таку вагу? Чи можливо, що людина, ця жива істота, що вийшла з рук Божих, насправді має таке значення? Божий план, поза сумнівом, важливий, однак ця жива істота, створена Божою рукою, існує заради Його плану. А отже, Бог не може змарнувати Свій план через ненависть до людського роду. Саме заради Свого плану та заради того подиху, який Він видихнув, Бог терпить усі страждання – не заради плоті людини, але заради її життя. Він робить це, щоб повернути не плоть людську, а життя, яке Він вдихнув у неї. Такий Його план.

Усі, хто приходить у цей світ, повинні пройти через життя і смерть, і більшість із них пройшли через цикл смерті та переродження. Живі скоро помруть, а мертві невдовзі повернуться. Усе це – перебіг життя, влаштований Богом для кожної живої істоти. Однак цей перебіг і цей цикл є саме тією істиною, яку Бог бажає, щоб людина збагнула: життя, дароване людині Богом, нескінченне, не обмежене ні тілесністю, ні часом, ані простором. Такою є таємниця життя, дарованого Богом людині, і свідчення того, що життя прийшло від Нього. Хоча багато хто може не вірити, що життя прийшло від Бога, людина неминуче насолоджується всім, що приходить від Бога, незалежно від того, вірить вона в Його існування чи заперечує його. Якщо одного дня Бог раптом змінить Своє серце і забажає повернути собі все, що існує у світі, і забрати дароване Ним життя, то не буде нічого. Бог використовує Своє життя, щоб наповнювати усе живе й неживе, добре упорядковуючи все силою Своєї могутності та влади. Це істина, яку ніхто не може пізнати чи осягнути, і ці неосяжні істини і є проявом і свідченням життєвої сили Бога. Тепер дозволь Мені відкрити тобі таємницю: велич Божого життя й сила Його життя незбагненні для будь-якого створіння. Так є зараз, так було в минулому, і так буде у прийдешньому часі. Друга таємниця, яку я відкрию, така: джерело життя для всіх створених істот походить від Бога, хоч би якими різними вони не були за своєю формою чи будовою. Якою б живою істотою ти не був, ти не можеш звернути з життєвої траєкторії, заданої Богом. У будь-якому разі, усе, чого я бажаю, – це щоб людина зрозуміла таке: без Божої опіки, підтримки та турботи людина не може отримати все, що вона мала отримати, як би старанно вона не намагалася й як би затято не боролася. Без Божого забезпечення життя людина втрачає відчуття цінності існування та сенсу життя. Як Бог може дозволити людині, яка легковажно марнує цінність дарованого Ним життя, бути такою безтурботною? Як я вже казав раніше: не забувай, що Бог є джерелом твого життя. Якщо людина не плекатиме усе, що дароване їй Богом, Бог не лише забере назад те, що дав на початку, а й стягне з людини вдвічі більше як відшкодування за все Ним дане.

26 травня 2003 року

Попередня стаття: Дуже серйозна проблема – зрада (2)

Наступна стаття: Явлення Бога принесло новий період

Якщо Бог важливий у вашому житті, то чи хотіли б ви вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього?

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами в Messenger