Усталені етнічні традиції та кругозір уже давно кидають тінь на чистий і по-дитячому безпосередній дух людини; вони нападають на душу людини без найменшої людської сутності, неначе позбавлені емоцій або будь-якого самовідчуття. Методи цих демонів надзвичайно жорстокі, і створюється враження, що «освіта» й «виховання» стали традиційними методами, за допомогою яких цар дияволів убиває людину. Використовуючи своє «глибоке вчення», він повністю прикриває свою потворну душу, одягаючись в овечу шкуру, щоб здобути довіру людини, а потім, скориставшись можливістю, коли людина занурюється в летаргічний сон, повністю поглинути її. Бідне людство: звідки йому знати, що земля, на якій воно виросло, – це земля диявола, що той, хто їх виховав, насправді є ворогом, який їм шкодить. Однак людина зовсім не пробуджується; вгамувавши свій голод і спрагу, вона готується відплатити за «доброту» своїх «батьків», які її виховали. Такою є людина. Сьогодні вона досі не знає, що цар, який її виховав, є її ворогом. Земля всіяна кістками мертвих, диявол маніакально веселиться без упину й продовжує пожирати людську плоть у «підземному царстві», перебуваючи в могилі разом із людськими скелетами й марно намагаючись поглинути останні залишки пошарпаного тіла людини. І все ж людина завжди нетямуща й ніколи не ставилася до диявола як до свого ворога, а натомість служить йому всім своїм серцем. Такі порочні люди просто нездатні пізнати Бога. Чи легко Богові стати плоттю та прийти до них, виконуючи всю Свою роботу спасіння? Як би могла людина, яка вже занурилася в ад, задовольнити вимоги Бога? Багато безсонних ночей провів Бог заради справи людства. Він спустився з висоти до найнижчих глибин, у справжнє пекло, у якому живе людина, щоб провести з нею Свої дні; Він ніколи не скаржився на вбогість серед людей, і Він ніколи не дорікав людині за її непослух, натомість терпить найбільше приниження, особисто звершуючи Свою роботу. Як міг би Бог належати пеклу? Як би Він міг провести Своє життя в пеклі? Але заради всього людства, щоб усе людство могло швидше знайти спокій, Він переніс приниження, і зазнав несправедливості, щоб прийти на землю, і особисто ввійшов у «пекло» та «ад», у лігво тигра, щоб спасти людину. Яке право має людина чинити опір Богу? Яка в неї є причина скаржитися на Бога? Як у неї може вистачати нахабства дивитися на Бога? Бог небес прийшов у цю найбруднішу країну пороків, і ніколи не давав волю Своїм образам, і не скаржився на людину, а натомість тихо приймає руйнівні дії¹ й опір людини. Він ніколи не відплачував за нерозумні вимоги людини, ніколи не ставив надмірних і нерозважливих вимог до людини; Він просто без скарг виконує всю роботу, необхідну людині: навчання, просвіщення, дорікання, рафінування словами, нагадування, вмовляння, втішання, осуд і викриття. Який із Його кроків не було зроблено задля життя людини? Хоча Він усунув перспективи й долю людини, який із кроків, зроблених Богом, не був виконаний заради долі людини? Який із них не мав на меті сприяти виживанню людини? Який із них не був призначений для того, щоб звільнити людину від цього страждання й від гніту темних сил, чорних, як ніч? Який із них виконано не заради людини? Хто може зрозуміти серце Бога, яке схоже на серце люблячої матері? Хто може осягнути палке серце Бога? За пристрасне серце та ревні очікування Бога люди відплатили Йому холодними серцями, бездушними байдужими очима й неодноразовими докорами й образами; вони відплатили за них різкими зауваженнями, сарказмом і приниженням; вони відплатили людським глузуванням, її нехтуванням і відкиданням, її нерозумінням, і стогонами, і відчуженням, й уникненням, і нічим більше, окрім обману, нападів і гіркоти. Теплі слова були зустрінуті насупленими бровами й холодною зневагою тисячі погрозливих пальців. Богу залишається тільки терпіти, схиливши голову, служачи людям, немов слухняний віл.² Скільки днів і ночей, скільки разів Він дивився на зорі, скільки разів Він виходив на світанку, і повертався в сутінках, і ворочався туди-сюди, зазнаючи страждання, у тисячу разів більшого, ніж біль від розлуки зі Своїм Отцем, зазнаючи нападів і приборкання людини, а також розбір та обтинання людини. Відплатою за Божі смирення й прихованість стали упередження³ людини, несправедливі погляди та ставлення з боку людини, а безмовний спосіб, у який Бог працює в невідомості, Його поблажливість і терпимість були винагороджені жадібним людським поглядом; людина безжально намагається забити Бога на смерть і втоптати Його в землю. Ставлення людини до Бога має характер «рідкісного хисту», і Бог, якого людина утискає й зневажає, є розчавленим ущент під ногами десятків тисяч людей, у той час як сама людина підноситься, ніби хоче бути царем гори, ніби хоче здобути абсолютну владу,⁴ вершити суд із-поза ширми, зробити Бога сумлінним і законослухняним режисером за лаштунками, якому не дозволено давати відсіч або створювати проблеми. Бог мусить грати роль останнього імператора, Він мусить бути маріонеткою⁵, позбавленою будь-якої свободи. Учинки людини не піддаються опису, тож яке вона має право вимагати чогось від Бога? Яке вона має право вносити пропозиції Богові? Яке вона має право вимагати від Бога співчуття до своїх слабкостей? Як вона може бути гідною отримувати Божу милість? Як вона може бути гідною знову і знову отримувати Божу щедрість? Як вона може бути гідною знову і знову отримувати Боже прощення? Де її сумління? Вона давно розбила Боже серце, давно розірвала Боже серце на шматки. Бог прийшов до людини з ясними очима, щасливим та енергійним, сподіваючись, що людина проявить до Нього доброзичливість, нехай навіть із невеликою теплотою. І все ж людина не поспішає втішити серце Бога; усе, що Він отримав, – це наростаючі, мов сніжна куля,⁶ нападки й муки. Серце людини надто жадібне, її бажання завелике, вона ніколи не може насититися, вона завжди неслухняна й безрозсудна; вона ніколи не дає Богові жодної свободи або права слова й не залишає Йому іншого вибору, окрім як змиритися з приниженням і дозволити людині маніпулювати Ним так, як вона забажає.

Із моменту створення світу й донині Бог зазнав так багато болю й пережив так багато нападів. Але навіть сьогодні людина досі не послаблює своїх вимог до Бога; як і раніше, вона уважно досліджує Бога, як і раніше, у неї немає терпимості до Нього, і вона нічого не робить, окрім як дає Йому поради, критикує й дисциплінує Його, неначе глибоко боїться, що Бог обере неправильний шлях, що Бог на землі – грубий і нерозсудливий, чи що Він лютує, або що Він нічого не доб’ється. У людини завжди таке ставлення до Бога. Як це могло б не засмутити Бога? Ставши плоттю, Бог зазнав величезного болю й приниження; наскільки гірше тоді змушувати Бога прийняти вчення людини? Поява Бога серед людей позбавила Його будь-якої свободи, ніби Його ув’язнили в аду, і Він погодився бути предметом аналізу з боку людини без найменшого опору. Хіба це не соромно? Прийшовши в сім’ю звичайних людей, Ісус постраждав від найбільшої несправедливості. Ще більш принизливо те, що Він прийшов у цей запилений світ і впокорив Себе до найнижчих глибин, прийнявши найбільш пересічну плоть. Хіба Всевишній Бог не відчуває труднощів, стаючи нікчемною людською істотою? І хіба Він не робить цього заради людства? Чи були моменти, коли Він думав про Себе? Після того, як юдеї відкинули й убили Його, а народ насміхався над Ним і висміював Його, Він ніколи не скаржився небесам і не виказував протест землі. Сьогодні ця трагедія тисячолітньої давнини знову постала серед цього подібного до юдеїв народу. Хіба вони не коять такі самі гріхи? Що дає людині право отримувати Божі обітниці? Хіба вона не чинить опір Богові, а потім приймає Його благословення? Чому людина ніколи не постає перед правосуддям або не шукає істини? Чому вона ніколи не цікавиться тим, що робить Бог? Де її праведність? Де її справедливість? Чи вистачає в неї зухвалості представляти Бога? Де її почуття справедливості? Скільки з того, що любить людина, любить Бог? Людина не вміє відрізнити Божого дару від яєчні,⁷ вона завжди плутає чорне з білим,⁸ вона пригнічує справедливість та істину й високо цінує несправедливість і неправедність. Вона витісняє світло й скаче в темряві. Ті, хто шукає істину й справедливість, натомість проганяють світло; ті, хто шукає Бога, топчуть Його своїми ногами й підносяться до неба. Людина нічим не відрізняється від бандита⁹. Де її розважливість? Хто може відрізнити правду від кривди? Хто може відстоювати справедливість? Хто готовий страждати за істину? Люди злостиві й жорстокі! Прибивши Бога до хреста, вони плещуть у долоні й радіють, їхні дикі крики не стихають. Вони схожі на курей і собак, вони змовляються й таємно виношують якісь зловісні плани, вони заснували своє власне царство; їхнє втручання не залишило жодного місця в спокої, вони закривають очі й шалено виють знову і знову, усі в одній клітці, і поширюється каламутна атмосфера, галаслива й жвава, і продовжують з’являтися ті, хто сліпо прив’язується до інших, і всі вони звеличують «славетні» імена своїх предків. Ці собаки й кури давно намагаються не думати про Бога й ніколи не звертали уваги на стан Божого серця. Не дивно, що Бог порівнює людину з собакою чи куркою – гавкітливою собакою, яка здіймає виття сотень інших; у такий спосіб, із великим галасом людина принесла Божу роботу в сьогодення, не звертаючи увагу на те, якою є Божа робота, або на те, чи є справедливість, чи є в Бога місце, на яке може ступити Його нога, на те, яким буде завтрашній день, на свою власну ницість і свій власний бруд. Людина ніколи багато не думала про те чи інше; вона ніколи не турбувалася про завтрашній день і збирала все корисне й дорогоцінне у свої обійми, не залишаючи Богу нічого, окрім крихт і недоїдків.¹⁰ Яким жорстоким є людство! Воно не шкодує почуттів до Бога, а після того, як таємно пожирає все, що є в Бога, воно відкидає Бога далеко позаду себе, більше не зважаючи на Його існування. Людина втішається Богом, але чинить Богу опір і затоптує Його ногами, тоді як її вуста дякують Богові й прославляють Його; вона молиться Богу та залежить від Бога, водночас обманюючи Його; вона «підносить» ім’я Бога й дивиться з повагою на Його обличчя, але водночас нахабно й безсоромно сидить на престолі Бога й судить Його «неправедність»; із її вуст виходять слова про те, що вона в боргу перед Богом, і вона дивиться на Божі слова, але в душі вона обрушується з образами на адресу Бога; вона «терпима» до Бога, але пригнічує Його, і її вуста говорять, що це заради Бога; у руках вона тримає Божі речі, а своїм ротом вона жує їжу, яку їй дав Бог, а проте пильний, холодний і беземоційний погляд її очей зосереджений на Богові так, ніби вона хоче пожерти Його цілком; вона дивиться на істину, але наполягає на тому, що це сатанинський обман; вона дивиться на правосуддя, але змушує його перетворитися на самозречення; вона дивиться на вчинки людини й стверджує, що вони є тим, чим є Бог; вона дивиться на природні дари людини й стверджує, що вони є істиною; вона дивиться на Божі діяння й стверджує, що вони є зарозумілістю й пихою, хвастощами й самовдоволенням; коли людина дивиться на Бога, вона наполягає на тому, щоб позначати Його як людину, і з усіх сил намагається поставити Його на місце створеної істоти, яка знаходиться у змові із сатаною; вона чудово знає, що певні висловлювання є висловлюваннями Бога, але називає їх не інакше як творами людини; вона добре знає, що Дух реалізується в плоті, що Бог став плоттю, але говорить лише про те, що ця плоть є нащадком сатани; вона добре знає, що Бог є смиренним і прихованим, але говорить лише про те, що сатана був зганьблений, а Бог виграв. Яка ж вона нікудишня! Людина навіть не гідна служити сторожовим псом! Вона не розрізняє між чорним і білим і навіть навмисно перекручує чорне на біле. Чи можуть сили людини та її напосідання витримати день Божого звільнення? Після свідомого протистояння Богу людині вже глибоко байдуже або вона навіть заходить настільки далеко, щоб віддати Бога на смерть, не даючи Йому дозволу показати Себе. Де праведність? Де любов? Людина сидить поруч із Богом і штовхає Бога на коліна, щоб Він просив прощення, підкорявся всім її розпорядженням, погоджувався з усіма її маневрами, і вона змушує Бога слідувати її прикладу в усьому, що Він робить, інакше вона починає гніватися¹¹ та впадає в лють. Як Бог міг не бути пригніченим горем під таким впливом темряви, яка перекручує чорне на біле? Як Він міг не хвилюватися? Чому кажуть, що коли Бог розпочав Свою найновішу роботу, вона була подібна до роботи зі створення неба й землі? Учинки людини є такими «багатими», «вічне джерело живої води» невпинно «поповнює» поле людського серця, у той час як «джерело живої води» людини безсовісно¹² змагається проти Бога; ці два поняття непримиренні, і це джерело забезпечує людей, які займають місце Бога, незважаючи на будь-які наслідки, тоді як людина співпрацює з ним, не замислюючись про пов’язані із цим небезпеки. І до чого це призводить? Вона холодно відкидає Бога вбік і поміщає Його кудись далеко, де люди не зважатимуть на Нього, глибоко боячись, що Він приверне їхню увагу, і вкрай нажахана тим, що Боже джерело живої води привабить до себе людину та здобуде її. Отож, після багатьох років світських турбот вона таємно виношує зловісні плани та плете інтриги проти Бога, ба навіть робить Бога об’єктом своєї запеклої критики. Виглядає так, ніби Бог став схожим на колоду в її оці, і вона відчайдушно хоче схопити Бога й кинути його у вогонь, щоб удосконалити та очистити Його. Бачачи скрутне становище Бога, людина б’є себе в груди й сміється; вона танцює від радості й каже, що Бога теж кинуто на рафінування, і що вона начисто випалить брудні домішки в Богові, так, ніби тільки це раціонально й резонно, ніби тільки це справедливі й розсудливі методи небес. Ця насильницька поведінка людини видається як зумисною, так і несвідомою. Людина виявляє і своє потворне обличчя, і свою огидну, брудну душу, а також жалюгідний вигляд жебрака; після того, як вона повсюдно шаленіє, вона приймає жалісний вигляд і благає небеса про прощення, нагадуючи надзвичайно нещасну моську. Людина завжди діє несподівано; вона завжди «їде верхи на тигрові, щоб налякати інших»,^a завжди грає роль, не звертає анінайменшої уваги на серце Бога й не робить жодного порівняння зі своїм власним статусом. Вона просто мовчки опирається Богові, ніби Бог був несправедливим до неї й не має так поводитися з нею, і ніби небо позбавлене очей і навмисно ускладнює їй життя. Так людина завжди таємно реалізує порочні змови й аніскілечки не послаблює своїх вимог до Бога, спостерігаючи хижими очима, люто впиваючись поглядом у кожен Божий рух, ніколи не думаючи, що вона – ворог Бога, і сподіваючись, що настане день, коли Бог розвіє туман, прояснить усе, спасе її з «пащі тигра» та відшкодує завдані їй образи. Навіть сьогодні люди досі не думають, що вони грають роль протистояння Богові, яку так багато людей грало протягом періодів; як їм знати, що в усьому, що вони роблять, вони давно збилися зі шляху, а все, що вони розуміли, давно поглинули моря.

Хто коли-небудь приймав істину? Хто коли-небудь вітав Бога з розпростертими обіймами? Хто коли-небудь із радістю бажав явлення Бога? Поведінка людини вже давно прогнила, і її осквернення вже давно зробило храм Божий невпізнанним. Людина, тим часом, досі продовжує свою власну роботу, постійно зверхньо дивлячись на Бога. Виглядає так, ніби її спротив Богові став висіченим на камені й незмінним, унаслідок чого вона воліла б бути проклятою, ніж далі терпіти неправильне поводження зі своїми словами й діями. Як могли б такі люди пізнати Бога? Як вони могли б знайти спокій із Богом? І як вони могли б бути придатними для того, щоб постати перед Богом? Безумовно, немає нічого поганого в тому, щоб присвятити себе Божому плану управління, але чому люди завжди ставлять Божу роботу й Божу повноту на задній план, самовіддано проливаючи власну кров і сльози? Дух безкорисливої відданості людей, безсумнівно, дорогоцінний; але як їм знати, що «шовк», який вони прядуть, абсолютно не здатний представляти те, чим є Бог? Добрі наміри людей, безспірно, дорогоцінні й рідкісні, однак як вони могли проковтнути «безцінний скарб»?¹³ Кожному з вас слід поміркувати про своє минуле: чому вас жодного разу не оминули безсердечна кара та прокляття? Чому люди завжди перебувають у таких «близьких стосунках» із величними словами та праведним судом? Чи справді Бог випробовує їх? Чи навмисно Бог очищає їх? І яким є входження людей під час рафінування? Чи вони дійсно знають Божу роботу? Які уроки люди засвоїли завдяки роботі Бога та власному входженню? Нехай люди не забувають Боже напучування, і нехай вони мають проникливе розуміння Божої роботи, чітко її визначають і належним чином управляють своїм власним входженням.

Примітки:

1. «Руйнівні дії» вжито задля викриття непокори людства.

2. «були зустрінуті насупленими бровами й холодною зневагою тисячі погрозливих пальців, а Він, схиливши голову, служив людям, немов слухняний віл» спочатку було одним реченням, але тут воно розділене на два задля полегшення розуміння. Перша частина речення стосується дій людини, тоді як друга вказує на страждання, яких зазнає Бог, і на те, що Бог смиренний і прихований.

3. «Упередження» стосується неслухняної поведінки людей.

4. «Здобути абсолютну владу» стосується неслухняної поведінки людей. Вони високо підносять себе, сковують інших, змушуючи їх слідувати за ними та страждати за них. Це сили, ворожі Богу.

5. «Маріонетка» використовується для висміювання тих, хто не знає Бога.

6. «Сніжна куля» використовується для того, щоб підкреслити ницу поведінку людей.

7. «Не вміє відрізнити Божого дару від яєчні» описує ситуацію, коли люди перекручують Божу волю на щось сатанинське; у широкому сенсі на увазі мається поведінка, за якої люди відкидають Бога.

8. «Плутає чорне з білим» стосується змішування істини з ілюзіями й праведності зі злом.

9. «Бандит» використовується для позначення того, що люди безрозсудні та їм не вистачає проникливості.

10. «Крихти й недоїдки» використовується для позначення поведінки, за якої люди пригнічують Бога.

11. «Гніватися» стосується потворного обличчя людини, яка розлючена й роздратована.

12. «Безсовісно» стосується того, коли люди є безрозсудними й не мають анінайменшої поваги до Бога.

13. «Безцінний скарб» стосується повноти Бога.

a. Це переклад фрази оригіналу «hú jiǎ hǔ wēi», яка є китайським фразеологізмом. Вона стосується оповіді, у якій лисиця відлякує інших тварин, гуляючи в компанії тигра, у такий спосіб «позичивши» страх і престиж, якими користується тигр. Це метафора, яка використовується тут для позначення людей, які «позичають» чужий престиж, щоб лякати або пригнічувати інших людей.