Робота та входження (10)

Те, що людство досягло такого значного поступу, є безпрецедентною ситуацією. Божа робота та входження людини йдуть уперед пліч-о-пліч, і, отже, Божа робота теж є захопливою подією, що не має аналогів. На сьогодні входження людини – це диво, яке вона ніколи раніше не могла собі уявити. Божа робота досягла свого зеніту, і, отже, «входження» людини1 також досягло свого піку. Бог принизив Себе так низько, як тільки міг, і Він ніколи не протестував ні перед людством, ні перед всесвітом, ні перед усім сущим. Людина, тим часом, стоїть на голові Бога, і пригнічення людиною Бога досягло своєї вершини; усе досягло свого піку, і вже час для приходу дня праведності. Навіщо продовжувати дозволяти мороку покривати землю, а темряві – огортати всі народи? Бог спостерігає протягом декількох тисяч років – навіть десятків тисяч років – і Його терпимість давно досягла своєї межі. Він спостерігав за кожним рухом людства, Він спостерігав, як довго буйствуватиме людська неправедність, і все ж людина, яка вже давно заціпеніла, нічого не відчуває. А хто спостерігав коли-небудь за діяннями Бога? Хто коли-небудь піднімав очі й дивився вдалечінь? Хто коли-небудь уважно слухав? Хто коли-небудь був у руках Усемогутнього? Усім людям дошкуляють уявні страхи.2 Яка користь від купи сіна й соломи? Єдине, що вони можуть зробити, – це закатувати втіленого Бога до смерті. Хоча вони є лише купами сіна та соломи, все ж є одне, що вони роблять «найкраще»:3 катують Бога до смерті, а потім кричать, що «це радує серця людей». Яка зграя дрібноти! Примітно, що серед безперервного потоку людей вони зосереджують свою увагу на Богові, оточуючи Його непроникною блокадою. Їхній запал стає дедалі палючішим,4 вони оточили Бога ордами, так що Він не може зрушити ні на крок. У своїх руках вони тримають усіляку зброю й дивляться на Бога, ніби на ворога, а їхні очі сповнені гніву; їм не терпиться «розірвати Бога на шматки». Як приголомшливо! Чому людина й Бог стали такими непримиренними ворогами? Чи можливо, щоб між Богом, найбільш любим, і людиною існувала ворожнеча? Чи може бути так, що дії Бога не приносять користі людині? Чи вони шкодять людині? Людина спрямовує непорушний погляд на Бога, глибоко боячись, що Він прорветься крізь людську блокаду, повернеться на третє небо та знову кине людину до темниці. Людина побоюється Бога, вона як на голках і звиваючись рухається по землі поодаль, тримаючи «автомат», націлений на Бога серед людей. Це виглядає так, ніби при найменшому русі Бога людина знищить Його усього, усе Його тіло й увесь Його одяг – нічого не залишивши по Ньому. Відносини між Богом і людиною не підлягають відновленню. Бог незбагненний для людини; людина, тим часом, навмисно закриває очі й дуріє, абсолютно не бажаючи бачити Моє існування й не прощаючи Мого суду. Отже, коли людина цього не очікує, Я тихо відходжу, і більше не робитиму порівняння з людиною щодо того, хто високий, а хто низький. Людина – найниціша «тварина» з усіх, і Я більше не бажаю прислухатися до неї. Я давно забрав усю Свою благодать назад до місця, де Я мирно перебуваю; оскільки людина така неслухняна, із якої причини їй продовжувати насолоджуватися Моєю дорогоцінною благодаттю? Я не бажаю марно дарувати Свою благодать силам, ворожим до Мене. Я хотів би подарувати Свої дорогоцінні плоди тим землеробам Ханаану, які є ревними й щиро вітають Моє повернення. Я бажаю тільки, щоб небеса тривали вічно, і, більше того, щоб людина ніколи не старіла, щоб небеса й людина вічно перебували в спокої, а ці вічнозелені «сосни й кипариси» вічно супроводжували Бога й вічно супроводжували небеса в спільному входженні в ідеальну еру.

Я провів багато днів і ночей із людиною, Я жив у світі разом із людиною, і Я ніколи більше не пред’являв жодних вимог до людини; Я просто веду людину завжди вперед, Я нічого не роблю, окрім спрямування людини, і, заради долі людства, Я безперервно виконую роботу влаштування. Хто коли-небудь розумів волю Небесного Отця? Хто пройшов між небом і землею? Я більше не бажаю проводити з людиною її «старість», тому що людина занадто старомодна, вона нічого не розуміє; єдине, що вона знає, – це насолоджуватися приготованим Мною частуванням осторонь від усього іншого, ніколи не замислюючись ні про що інше. Людство занадто скупе; галас, похмурість і небезпека серед людей надто великі, і тому Я не хочу ділитися дорогоцінними плодами подолання, здобутими в останні дні. Нехай людина насолоджується багатими благословеннями, які вона сама створила, бо людина не вітає Мене – навіщо Мені змушувати людство зображати посмішку? Кожен куточок світу позбавлений тепла, у жодному ландшафті світу немає й сліду весни, бо, подібно до водної істоти, у людини немає анінайменшого тепла, вона – ніби труп, і навіть кров, що тече в її жилах, подібна до мерзлого льоду, який холодить серце. Де тепло? Людина прибила Бога до хреста без будь-якої на те причини, і після цього не відчувала анінайменших побоювань. Ніхто ніколи не відчував жалю, і ці жорстокі тирани досі планують «захопити живим»5 Сина Людського ще раз і передати Його розстрільній команді, щоб покласти край ненависті в їхніх серцях. Яка користь від того, що Я залишаюся на цій небезпечній землі? Якщо Я залишуся, єдине, що я принесу людині, – це конфлікт, і насилля, і нескінченні неприємності, тому що Я ніколи не приносив людині мир, тільки війну. Останні дні людства мусять бути наповнені війною, і місце призначення людини мусить звалитися посеред насилля й конфлікту. Я не бажаю розділяти «захват» війни, Я б не став супроводжувати кровопролиття й людські жертви, бо відкидання з боку людини привело Мене до «відчаю», і в Мене не вистачає духу дивитися на війни людей – нехай людина воює, скільки забажає. Я хочу відпочити, Я хочу спати; нехай демони будуть супутниками людства в його останні дні! Хто знає Мою волю? Оскільки людина не вітає Мене, і вона ніколи не чекала на Мене, Я можу тільки попрощатися з нею, і Я дарую їй кінцеве місце людства, Я залишаю всі Свої багатства людині, сію Своє життя серед людей, саджу насіння Свого життя на полі серця людини, залишаю йому вічні спогади, залишаю всю Свою любов людству й віддаю все, чим людина дорожить у Мені, людині, як дар любові, з якою ми прагнемо одне до одного. Я хотів би, щоб ми любили одне одного вічно, щоб наш учорашній день був тим прекрасним, що ми даруємо одне одному, бо Я вже повністю віддав Себе людству – які можуть бути в людини скарги? Я вже віддав усе Своє життя людині, і, не кажучи ні слова, Я наполегливо працював, щоб зорати прекрасну землю любові до людства; Я ніколи не пред’являв жодних справедливих вимог до людини й нічого не робив, окрім як просто корився влаштуванням людини та створював красивіший завтрашній день для людства.

Хоча Божа робота багата й рясна, входження людини дуже неповноцінне. Що стосується спільної «справи» між людиною й Богом, то вона майже цілковито є роботою Бога; що стосується того, наскільки людина увійшла, їй майже нічого показати в цьому питанні. Людина, яка настільки зубожіла й сліпа, навіть міряється своєю силою з Богом сьогодення, тримаючи «древню зброю» в руках. Ці «примітивні мавпи» ледве здатні ходити прямо, і вони не відчувають сорому через свої «голі» тіла. Що дає їм право оцінювати роботу Бога? Очі багатьох із цих чотирилапих мавп наповнюються люттю, і вони виступають проти Бога з древньою кам’яною зброєю в руках, намагаючись ініціювати змагання людиномавп, подібного до якого світ ніколи раніше не бачив, провести змагання останніх днів між людиномавпами й Богом, яке стане відомим на всій землі. Більше того, багато з цих напівпрямохідних стародавніх людиномавп по вінці сповнені самовдоволення. Волосся, що вкриває їхні обличчя, злиплося; сповнені кровожерливих намірів, вони піднімають свої передні лапи. Їм ще належить повністю еволюціонувати в сучасну людину, тому іноді вони стоять прямо, а іноді повзають, краплі поту покривають їхнє чоло, немов рясні краплі роси, – їхня завзятість є самоочевидною. Дивлячись на первісну, давню людиномавпу, їхнього компаньйона, що стоїть на чотирьох громіздких і повільних кінцівках, який ледь здатен відбивати удари й не має сил давати відсіч, вони ледве можуть стримувати себе. У мить ока – перш ніж можна побачити, що сталося – «герой» на рингу падає додолу, задираючи кінцівки в повітря. Ті кінцівки, які всі ці роки неправильно стояли на землі, раптово перевернулися шкереберть, і в людиномавпи більше немає жодного бажання чинити опір. Із цього часу найдавнішу з людиномавп стерто з лиця землі – це дійсно «сумно». Ця древня людиномавпа так раптово зникла. Чому вона мусила так швидко зникнути з чудового світу людей? Чому вона не обговорила наступний крок стратегії зі своїми товаришами? Як шкода, що вона попрощалася зі світом, не залишивши секрету порівняння своїх сил із Богом! Як бездумно було з боку такої старої людиномавпи померти, не прошепотівши ні слова, не передавши своїм нащадкам «стародавньої культури й мистецтв». У неї не було часу покликати до себе найближчих, щоб сказати їм про свою любов; вона не залишила послання на кам’яній табличці, вона не розгледіла небесне сонце й нічого не сказала про свої невимовні труднощі. Роблячи свій останній подих, вона не покликала своїх нащадків до свого вмираючого тіла, щоб сказати їм: «Не піднімайтеся на ринг, щоб кинути виклик Богові», перш ніж закрила свої очі, а чотири заціпенілі кінцівки залишилися назавжди стирчати догори, як гілки дерева, що здіймаються до неба. Здавалося, що вона померла гіркою смертю… Раптом із-під рингу лунає гучний регіт; одна з напівпрямохідних людиномавп виходить із себе; тримаючи в руках більш прогресивну «кам’яну палицю» для полювання на антилоп або іншу дичину, ніж у старої людиномавпи, вона стрибає на ринг, повна люті, і в її голові є добре продуманий план.6 Виглядає так, ніби вона вчинила щось похвальне. Використовуючи «силу» своєї кам’яної палиці, їй вдається простояти прямо протягом «трьох хвилин». Якою великою є «міць» цієї третьої «ноги»! Вона тримала велику, незграбну, дурну напівпрямохідну людиномавпу в прямому положенні протягом трьох хвилин – не дивно, що ця поважна7 стара людиномавпа така владна. Звичайно ж, древній кам’яний інструмент «виправдовує свою репутацію»: є ручка ножа, кромка й наконечник, єдиним недоліком є відсутність блиску на лезі – як це прикро. Подивіться ще раз на «маленького героя» стародавніх часів, що стоїть на рингу й окидає зневажливим поглядом тих, хто внизу, неначе вони – безсилі підданці, а він – доблесний герой. У глибині душі він таємно гидує тими, хто стоїть перед сценою. «Країна в біді, і кожен із нас несе відповідальність, чому ви ухиляєтеся? Чи не тому, що ви бачите, що країні загрожує катастрофа, але не хочете вплутуватися в криваву битву? Країна знаходиться на межі катастрофи, чому ви не серед тих, хто першим проявляє занепокоєння й останнім шукає веселощів? Як ви можете спокійно спостерігати, як країна зазнає краху, а її народ занепадає? Чи готові ви нести ганьбу національного поневолення? Що за набрід нікчем!» Поки вона так думає, перед сценою спалахують бійки, і її очі лютують ще більше, неначе вони от-от почнуть метати8 полум’я. Їй не терпиться, аби Бог зазнав невдачі ще перед битвою, їй відчайдушно хочеться умертвити Бога, щоб ощасливити людей. Та вона не знає, що хоча її кам’яне знаряддя, може, й має заслужену славу, воно ніколи не змогло б протистояти Богові. Перш ніж вона встигла захиститися, перш ніж вона встигла впасти й звестися на ноги, вона захиталася вперед-назад, не бачачи на обидва ока. Вона падає до свого старого предка й більше не піднімається; міцно стискаючи стародавню людиномавпу, вона вже не кричить і визнає свою неповноцінність, більше не відчуваючи бажання чинити опір. Ті дві бідні людиномавпи помирають перед рингом. Як прикро, що предки людства, які дожили до сьогодення, померли в невігластві того дня, коли зійшло сонце праведності! Як нерозумно, що вони дозволили такому великому благословенню пройти повз них, що в день свого благословення людиномавпи, які чекали тисячі років, забрали ті благословення в підземне царство, щоб «насолодитися» ними із царем дияволів! Чому б не зберегти ці благословення у світі живих, щоб насолоджуватися ними разом із синами та дочками? Вони просто напрошуються на неприємності! Яка це марна втрата, коли заради невисокого статусу, репутації та марнославства вони на своє горе були вбиті, борючись за те, щоб першими відкрити ворота пекла та стати його синами. Така ціна геть-чисто не потрібна. Як шкода, що такі старі предки, які були так «сповнені національного духу» могли бути такими «суворими до себе, але такими терпимими до інших», закриваючи себе в пеклі, а тих безсилих підданців – зовні. Де можна знайти таких «народних представників», як ці? Заради «добробуту своїх нащадків» та «мирного життя майбутніх поколінь» вони не дозволяють Богу заважати, і тому не звертають уваги на своє власне життя. Вони присвячують себе «національній справі» без жодних обмежень, входячи в підземне царство без єдиного слова. Де можна знайти такий націоналізм? Борючись із Богом, вони не бояться ні смерті, ні кровопролиття, і ще менше вони турбуються про завтрашній день. Вони просто виходять на поле бою. Як прикро, що єдине, що вони отримують за свій «дух відданості», – це вічний жаль і поглинання вічно палаючим полум’ям пекла!

Як інтригуюче! Чому люди завжди відкидали й паплюжили втілення Бога? Чому люди ніколи не мають жодного розуміння щодо втілення Бога? Чи може бути так, що Бог прийшов не в той час? Чи може бути так, що Бог прийшов не в те місце? Чи може бути так, що це відбувається тому, що Бог діє одноосібно, без «візуючого підпису» людини? Можливо, це тому, що Бог прийняв власне рішення без дозволу людини? Факти свідчать про те, що Бог надав попереднє повідомлення. Бог не зробив щось не те, ставши плоттю – чи Він мусить отримувати згоду людини? Більше того, Бог давним-давно нагадав людині; можливо, люди забули. Люди не винні, бо вони вже давно настільки розбещені сатаною, що нічого не можуть зрозуміти з того, що відбувається під небесами, не кажучи вже про події в духовному світі! Яка ганьба, що предки людини, людиномавпи, загинули на рингу, але це не дивно: небо й земля ніколи не були сумісними, і як могли людиномавпи, чиї уми зроблені з каменю, утямити собі, що Бог може знову стати плоттю? Як сумно, що такий «старий», якому «виповнилося шістдесят років», помер у день явлення Бога. Хіба це не диво, що він пішов зі світу без благословень у момент приходу такого величного благословення? Утілення Бога викликало ударні хвилі у всіх релігіях і сферах, воно «привело в замішання» первісний порядок релігійних кіл і потрясло серця всіх тих, хто жадає явлення Бога. Хто не поклоняється? Хто не прагне побачити Бога? Бог особисто був серед людей протягом багатьох років, але людина ніколи цього не усвідомлювала. Сьогодні явився Сам Бог і явив Свою ідентичність масам – як це може не радувати людське серце? Колись Бог ділив радості й печалі з людиною, а сьогодні Він возз’єднався з людством і ділиться з ним історіями про минулі часи. Після того як Він пішов із Юдеї, люди не могли знайти жодного Його сліду. Вони жадають ще раз зустрітися з Богом, не відаючи, що сьогодні вони знову зустрілися й возз’єдналися з Ним. Як це могло не викликати думок про вчорашній день? Цього дня, дві тисячі років тому, Симон, син Йонин, нащадок юдеїв, побачив Ісуса Спасителя, їв із Ним за одним столом і, слідуючи за Ним протягом багатьох років, відчував до Нього ще глибшу прихильність: він любив Його від щирого серця; він глибоко любив Господа Ісуса. Юдейський народ нічого не знав про те, що це золотоволосе немовля, яке народилося в холодних яслах, було першим образом втілення Бога. Усі вони думали, що Він був таким, як вони; ніхто не вважав Його якимось іншим – як люди могли пізнати цього пересічного та звичайного Ісуса? Юдейський народ сприймав Його як юдейського сина свого часу. Ніхто не дивився на Нього як на любого Бога, і люди тільки те й робили, що сліпо висували до Нього вимоги, просячи, щоб Він дарував їм багаті й рясні милості, мир і радість. Вони знали тільки, що, як у мільйонера, у Нього було все, чого тільки можна було бажати. І все ж люди ніколи не ставилися до Нього як до улюбленого; тогочасні люди не любили Його, а лише протестували проти Нього й ставили Йому ірраціональні вимоги. Він ніколи не чинив опір, але постійно давав людині милість, хоча людина й не знала Його. Він тільки мовчки дарував людині тепло, любов і милосердя, і навіть більше того, Він дав людині нові засоби практики, звільнивши людину з пут закону. Людина не любила Його, вона лише заздрила Йому й визнавала Його виняткові таланти. Як могло сліпе людство знати, яким великим було приниження, перенесене любим Ісусом Спасителем, коли Він прийшов до людства? Ніхто не звертав уваги на Його бідування, ніхто не знав про Його любов до Бога Отця, і ніхто не міг знати про Його самотність; хоча Марія й була Його біологічною матір’ю, як вона могла знати думки в серці милосердного Господа Ісуса? Хто знав про невимовні страждання, перенесені Сином Людським? Після того, як тогочасні люди висунули Йому свої прохання, вони холодно відсунули Його на задній план і вигнали Його назовні. Тож Він блукав вулицями день за днем, рік за роком, повільно пливучи роками, аж доки не прожив тридцять три важкі роки, які були й довгими, і короткими водночас. Коли Він був потрібен людям, вони запрошували Його до своїх домівок з усміхненими обличчями, намагаючись поставити Йому вимоги, а після того, як Він робив їм Свій внесок, вони негайно випихали Його за двері. Люди їли те, що було дано з Його вуст, вони пили Його кров, вони насолоджувалися милостями, які Він дарував їм, але вони також чинили Йому опір, бо ж вони ніколи не знали, хто дав їм їхнє життя. Зрештою, вони прибили Його до хреста, але Він однаково не видав ані звуку. Навіть сьогодні Він зберігає мовчання. Люди їдять Його плоть, вони п’ють Його кров, вони їдять їжу, яку Він готує для них, і вони йдуть шляхом, який Він відкрив для них, але вони досі мають намір відкинути Його; вони фактично ставляться до Бога, який дав їм їхнє життя, як до ворога, і натомість ставляться до тих, хто є такими ж рабами, як і вони, як до Отця Небесного. Хіба в цьому вони не чинять Йому навмисний опір? Як Ісус дійшов до смерті на хресті? Чи вам відомо? Хіба Його не зрадив Юда, який був найближчим до Нього та їв Його, пив Його й насолоджувався Ним? Хіба Юда не зрадив Ісуса, бо Він був ніким іншим, як незначним, звичайним учителем? Якби люди дійсно бачили, що Ісус був надзвичайним і Тим, хто був із неба, як вони могли б прибити Його живим до хреста й тримати там добу, аж доки Його тіло не стало бездиханним? Хто може знати Бога? Люди тільки те й роблять, що насолоджуються Богом із ненаситною жадібністю, але вони ніколи не знали Його. Їм було дано палець, а вони відкусили руку по лікоть, і вони роблять «Ісуса» повністю слухняним виконавцем їхніх команд і наказів. Хто коли-небудь виявляв милосердя до цього Сина Людського, якому ніде й голову прихилити? Хто коли-небудь думав про те, щоб об’єднати з Ним зусилля задля виконання доручення Бога Отця? Хто коли-небудь думав про Нього? Хто коли-небудь зважав на Його труднощі? Без крихти любові людина смикає Його взад-вперед; людина не знає, звідки взялися її світло й життя, і тільки те й робить, що таємно планує, як ще раз розіп’яти «Ісуса» двотисячолітньої давності, який зазнав болю серед людей. Чи справді «Ісус» збуджує таку ненависть? Невже все, що Він зробив, давно забуте? Ненависть, що накопичувалася тисячі років, нарешті вирветься назовні. Ви, особи юдейського типу! Коли взагалі «Ісус» був ворожим до вас, щоб ви так ненавиділи Його? Він так багато зробив і так багато сказав – невже все це не йде вам на користь? Він віддав вам своє життя, не просячи нічого взамін, Він дав вам Свою повноту – чи ви дійсно досі хочете з’їсти Його живцем? Він віддав вам усього Себе, нічого не приховуючи, ніколи не насолоджуючись світською славою, теплом серед людей, любов’ю серед людей або всіма благословеннями серед людей. Люди так підло ставляться до Нього, Він ніколи не насолоджувався всіма багатствами на землі, Він присвячує все Своє щире, пристрасне серце людині, Він повністю присвятив Себе людству – а хто хоч колись дарував Йому тепло? Хто коли-небудь утішав Його? Людина згромадила на Нього весь тиск, вона передала Йому всі нещастя, вона нав’язала Йому найбільш невдалі переживання серед людей, вона звинувачує Його у всій несправедливості, а Він мовчазно це прийняв. Хіба Він коли-небудь виказував комусь протест? Хіба Він коли-небудь просив у когось невеликого відшкодування? Хто коли-небудь виявляв до Нього хоч якесь співчуття? У кого з вас, як у нормальних людей, не було романтичного дитинства? У кого не було барвистої юності? У кого немає тепла близьких людей? Хто живе без любові рідних і друзів? Хто позбавлений поваги з боку інших? Хто не має теплої родини? Хто позбавлений розради своїх близьких? І чи мав Він коли-небудь будь-що із цього? Хто коли-небудь дарував Йому трохи тепла? Хто коли-небудь дав Йому хоч крихту розради? Хто коли-небудь показував Йому трохи людської моралі? Хто коли-небудь був терпимим до Нього? Хто коли-небудь був із Ним у важкі часи? Хто коли-небудь був поруч із Ним на тяжкій життєвій ниві? Людина ніколи не послаблювала своїх вимог до Нього; вона просто ставить Йому вимоги без жодних докорів сумління, неначе, прийшовши у світ людей, Він мусить бути волом або конем людини, її бранцем і повинен віддати всього Себе людині; а якщо ні, то людина ніколи не простить Його, ніколи не буде ставитися до Нього поблажливо, ніколи не назве Його Богом і ніколи не поважатиме Його. Людина надто сувора у своєму ставленні до Бога, ніби налаштована катувати Бога до смерті, лише після якої вона послабить свої вимоги до Бога; інакше людина ніколи не знизить стандартів своїх вимог до Нього. Як таку людину не зневажатиме Бог? Хіба це не трагедія сьогодення? Людської совісті ніде не видно. Людина продовжує говорити, що відплатить за Божу любов, але вона критично аналізує Бога й мучить Його до смерті. Хіба це не «секретний рецепт» її віри в Бога, переданий їй її предками? Немає такого місця, де не було б «юдеїв», і сьогодні вони продовжують виконувати ту ж роботу, вони досі виконують ту саму роботу протистояння Богові, водночас вірячи, що вони високо підносять Бога. Як могли б очі людини пізнати Бога? Як людина, що живе в плоті, могла б ставитися, як до Бога, до втіленого Бога, що прийшов від Духа? Хто з людей міг би знати Його? Де істина серед людей? Де істинна праведність? Хто здатний пізнати характер Бога? Хто може змагатися з Богом на небесах? Не дивно, що, коли Бог прийшов до людей, ніхто не пізнав Його, і Його було відкинуто. Як може людина миритися з існуванням Бога? Як вона може дозволити світлу вигнати темряву зі світу? Хіба все це не стосується благородної відданості людини? Хіба це не пряме входження людини? І хіба робота Божа не зосереджена на входженні людини? Я хотів би, щоб ви об’єднали Божу роботу зі входженням людини, і встановили хороші стосунки між людиною й Богом, і з максимальним зусиллям виконували обов’язок, який мусить бути виконаний людиною. Завдяки цьому Божа робота згодом добіжить кінця, а її завершальним моментом буде здобуття Ним слави!

Примітки:

1. «“Входження” людини» тут вказує на неслухняну поведінку людини. Мова тут іде не про входження людей у життя, що є позитивним явищем, а про їхні негативні дії й поведінку. Це в широкому сенсі стосується всіх учинків людини, які чинять опір Богові.

2. «Дошкуляють уявні страхи» використовується для глузування з уведеного в оману життя людської сутності. Це стосується потворного стану життя людства, у якому люди живуть разом із демонами.

3. «Найкраще» вжито глузливо.

4. «Запал стає дедалі палючішим» ужито глузливо, і це стосується потворного стану людини.

5. «Захопити живим» стосується насильницької й мерзенної поведінки людини. Людина жорстока й анінайменшою мірою не прощає Бога й висуває Йому абсурдні вимоги.

6. «У її голові є добре продуманий план» сказано глузливо, і це стосується того, що люди не знають самих себе й несвідомі свого реального духовного стану. Це зневажливе твердження.

7. «Поважний» ужито глузливо.

8. «Метати» вказує на потворний стан людей, які киплять від люті, коли Бог перемагає їх. Це слово вказує на ступінь їхнього протистояння Богові.

Попередня стаття: Робота та входження (9)

Наступна стаття: Бачення роботи Бога (1)

Якщо Бог допоміг вам у вашому житті, натисніть кнопку, щоб приєднатися до нашої групи. Давайте вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього.

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами в Messenger