За своєю суттю робота та входження є практичними; ці поняття стосуються Божої роботи та входження людини. Повна нездатність людини збагнути справжнє обличчя Бога й Божу роботу призвела до найбільших труднощів для її входження. До цього дня багато людей не знають, яку роботу Бог виконає в останні дні, або чому Бог пройшов через крайнє приниження, щоб прийти в плоті й стати поруч із людиною в радості й горі. Починаючи з мети Божої роботи й закінчуючи ціллю Божого плану щодо останніх днів – все це абсолютно невідомо людині. Із різних причин люди завжди були літеплими й двозначними¹ у питанні входження, якого Бог вимагає від них, що вкрай ускладнювало Божу роботу в плоті. Здавалося б, усі люди стали перешкодами і до цього дня залишаються невпевненими. Із цієї причини, Я думаю, що нам слід поговорити про роботу, яку Бог здійснює над людиною, і про нагальний намір Бога перетворити всіх вас на вірних слуг Божих, які, подібно до Йова, швидше помруть, ніж відкинуть Бога, переносячи всяке приниження; і які, як Петро, віддадуть усе своє єство Богу й стануть близькими Богові людьми, здобутими Богом в останні дні. Хотів би Я, щоб усі брати й сестри могли віддати всіх себе й присвятити все своє єство небесній волі Бога, стати святими слугами в домі Божому та насолодитися обіцянкою нескінченності, дарованої Богом, щоб серце Бога Отця могло незабаром насолодитися мирним спокоєм. «Виконай волю Бога Отця» має бути девізом усіх, хто любить Бога. Ці слова мусять служити людині орієнтиром для входження й компасом, що направляє її дії. Це – та рішучість, яку мусить мати людина. Довести до повного завершення Божу роботу на землі й співпрацювати з Божою роботою у плоті – це обов’язок людини, аж доки одного дня, коли Божа робота буде завершена, людина радісно не попрощається з Ним, бо Він рано повернеться до Отця Небесного. Хіба це не те зобов’язання, яке має виконати людина?

Коли в період Благодаті Бог повернувся на третє небо, Божа робота відкуплення всього людства фактично вже перейшла до своєї заключної частини. Усе, що залишилося на землі, – це хрест, який Ісус ніс на спині, тонка лляна тканина, в яку був загорнутий Ісус, а також терновий вінок і червона мантія, які були на Ісусові (це були предмети, за допомогою яких євреї насміхалися над Ним). Тобто після того, як робота розп’яття Ісуса викликала велику сенсацію, усе знов ущухло. Із тих пір учні Ісуса почали виконувати Його роботу, усюди пасучи й напуваючи людей по церквах. Зміст їхньої роботи був таким: вони просили всіх людей покаятися, сповідати свої гріхи й хреститися; і всі апостоли вирушили поширювати внутрішню історію, неприкрашену розповідь про розп’яття Ісуса, і тому всі не могли не впасти ниць перед Ісусом, щоб сповідати свої гріхи; більше того, апостоли ходили всюди, передаючи слова, сказані Ісусом. Із того моменту почалася розбудова церков у період Благодаті. Також робота Ісуса в той період полягала в тому, щоб говорити про життя людини й волю Небесного Отця, лиш оскільки це був інший період, багато із цих висловлювань і практик значно відрізнялося від сьогоднішніх. Проте вони однакові за своєю суттю: вони обидва є доскональною й неухильною роботою Божого Духа в плоті. Такі робота й висловлювання тривають аж до сьогоднішнього дня, і тому такі речі досі є спільними для релігійних інститутів сьогодення, і вони абсолютно незмінні. Тим не менш, коли робота Ісуса була завершена й церкви вже стали на правильний шлях Ісуса Христа, Бог ініціював Свій план для іншої стадії Своєї роботи, яка полягала в Його пришесті в плоті в останні дні. Із точки зору людини, Боже розп’яття вже завершило роботу Божого втілення, відкупило все людство й дозволило Йому заволодіти ключем від підземного царства. Усі думають, що Божа робота була повністю завершена. Насправді, із точки зору Бога, була виконана лише мала частина Його роботи. Усе, що Він зробив, – це відкупив людство; Він не завоював людство, не кажучи вже про те, щоб змінити сатанинський вигляд людини. Ось чому Бог каже: «Хоча Моя втілена плоть пройшла через біль смерті, це не було єдиною ціллю Мого втілення. Ісус – Мій Улюблений Син, і Його було прибито до хреста за Мене, але Він не завершив повністю Мою роботу. Він виконав лише її частину». Отож, Бог ініціював другий етап планів щодо продовження роботи втілення. Кінцевим наміром Бога було вдосконалити й здобути всіх людей, врятованих із пазурів сатани, і саме тому Бог знову приготувався безстрашно йти назустріч небезпеці явлення в плоті. Те, що мається на увазі під «втіленням», стосується Того, хто не приносить славу (тому що Божа робота ще не завершена), але Хто з’являється в образі улюбленого Сина та є Христом, в якому Боже благовоління. Ось чому це називається «безстрашно йти назустріч небезпеці». Утілена плоть має незначну силу й повинна виявляти велику обачність,² і Його сила знаходиться на протилежному полюсі від влади Небесного Отця; Він тільки виконує служіння плоті, завершуючи роботу Бога Отця і Його доручення, не долучаючись до іншої роботи, і Він тільки завершує одну частину роботи. Саме тому щойно Бог прийшов на землю, Він був названий «Христом», – таким є внутрішнє значення цього імені. Причина, з якої говориться, що пришестя супроводжується спокусами, полягає в тому, що завершується тільки одна частина роботи. Ба більше, причина, із якої Бог Отець називає Його тільки «Христом» і «улюбленим Сином», але не дав Йому всієї слави, полягає саме в тому, що втілена плоть приходить, щоб виконати одну частину роботи, тобто не представляти Отця на небесах, а радше виконати служіння улюбленого Сина. Коли улюблений Син сповна виконає доручення, яке Він прийняв на Свої плечі, тоді Отець дасть Йому повну славу разом із ідентичністю Отця. Можна сказати, що це «небесний кодекс». Оскільки Той, Хто прийшов у плоті, і Отець Небесний знаходяться в двох різних світах, вони дивляться один на одного тільки в Дусі; Отець стежить за улюбленим Сином, але Син не може бачити Отця здалеку. Саме тому, що функції, на які здатна плоть, надто мізерні, і Він потенційно може бути вбитий у будь-який момент, можна сказати, що цьому пришестю загрожує найбільша небезпека. Це рівносильно тому, що Бог знову кидає Свого улюбленого Сина в пащу тигра, де Його життя в небезпеці, поміщаючи Його в місце, де дія сатани є найбільш зосередженою. Навіть у цих жахливих обставинах Бог усе ж передав Свого улюбленого Сина людям у місці, наповненому скверною й розбещеністю, щоб вони «вивели Його в доросле життя». Це пояснюється тим, що такі дії – це єдиний спосіб зробити Божу роботу придатною й природною, і це єдиний спосіб виконати всі бажання Бога Отця та завершити останню частину Його роботи серед людства. Ісус здійснив лише одну стадію роботи Бога Отця. Через бар’єр, накладений утіленою плоттю, і відмінності в роботі, яку потрібно було звершити, Сам Ісус не знав, що відбудеться друге повернення у плоть. Тому жоден тлумач Біблії або пророк не наважувався чітко пророкувати, що Бог знову втілиться в останні дні, тобто Він знову прийде в плоті, щоб виконати другу частину Своєї роботи в плоті. Тому ніхто не розумів, що Бог уже давно заховав Себе в плоті. Не дивно, оскільки тільки після того, як Ісус воскрес і вознісся на небеса, Він прийняв це доручення, тому немає чіткого пророцтва про друге втілення Бога, і воно незбагненне для людського розуму. У всіх численних книгах пророцтв у Біблії немає слів, які чітко згадували б про це. Але коли Ісус прийшов, щоб працювати, уже було чітке пророцтво, в якому зазначалося, що Діва буде вагітна й народить сина, що означає, що Він був зачатий через Святого Духа. Тим не менш, Бог усе одно сказав, що це сталося з ризиком для життя, тож наскільки більше це відповідало б дійсності сьогодні? Не дивно, що Бог каже, що це втілення піддається ризику небезпек у тисячі разів більших, ніж ті, які були пережиті в період Благодаті. У багатьох місцях Бог пророкував, що Він здобуде групу переможців у землі Сінім. Оскільки саме на Сході світу мають бути здобуті переможці, то місце, на яке ступає нога Бога в Його другому втіленні, без сумніву, є землею Сінім, точним місцем, де лежить скручений великий червоний дракон. Там Бог здобуде нащадків великого червоного дракона, щоб його було повністю переможено й осоромлено. Бог збирається пробуджувати цих людей, важко обтяжених стражданнями, будити їх доти, доки вони повністю не прокинуться, і змушувати їх вийти з туману та відкинути великого червоного дракона. Вони пробудяться від свого сну, дізнаються про сутність великого червоного дракона, зможуть віддати все своє серце Богу, повстануть з-під гніту темних сил, постануть на Сході світу й стануть доказом Божої перемоги. Тільки так Бог здобуде славу. Тільки з цієї причини Бог переніс роботу, яка завершилася в Ізраїлі, на землю, де лежить, згорнувшись кільцем, великий червоний дракон, і майже через дві тисячі років після відходу Він знову прийшов у плоті, щоб продовжити роботу періоду Благодаті. Неозброєному оку людини здається, що Бог починає нову роботу в плоті. Але, з точки зору Бога, Він продовжує роботу періоду Благодаті, але тільки після міжцарів’я тривалістю кілька тисяч років і тільки зі зміною місця й програми Своєї роботи. Хоча образ, який тіло плоті прийняло у сьогоднішній роботі, здається абсолютно відмінним від образу Ісуса, Вони походять із однієї сутності й одного кореня, і Вони походять із одного джерела. Можливо, зовні в них багато відмінностей, але внутрішні істини Їхньої роботи повністю однакові. Зрештою, періоди так само різні, як ніч і день. Тож як Божа робота може відбуватися за незмінною моделлю? Або як різні стадії Його роботи можуть перешкоджати одна одній?

Ісус прийняв вигляд юдея, носив юдейський одяг і виріс, харчуючись юдейською їжею. Це – аспект Його нормальної людської сутності. Але сьогодні втілена плоть приймає вигляд азіата й росте в країні великого червоного дракона. Ці два випадки жодним чином не суперечать меті втілення Бога. Радше вони доповнюють один одного, доводячи справжнє значення Божого втілення до більш повного завершення. Оскільки втілена плоть позначається терміном «Син Людський» або «Христос», про зовнішність сьогоднішнього Христа не можна говорити за допомогою тих самих формулювань, що й про Ісуса Христа. Зрештою, ця плоть називається «Син Людський» і є за образом тіла з плоті. Кожна стадія Божої роботи містить у собі глибоке значення. Причина, з якої Ісус був зачатий Святим Духом, полягає в тому, що Він мав спокутувати грішників. Він мав бути без гріха. Але тільки в кінці, коли Він був змушений стати подобою грішної плоті й узяв на Себе гріхи грішників, Він урятував їх від проклятого хреста, хреста, яким Бог покарав людство. (Хрест – це Божий інструмент для прокляття й покарання людства; кожного разу, коли згадуються прокляття й покарання, це безпосередньо стосується грішників.) Мета полягала в тому, щоб змусити усіх грішників покаятися і за допомогою розп’яття спонукати їх сповідати свої гріхи. Тобто заради відкуплення всього людства Бог утілився в тілі з плоті, яке було зачате Святим Духом, і взяв на Себе гріхи всього людства. Якщо описати це повсякденною мовою, то Він запропонував святе тіло з плоті в обмін на всіх грішників, що рівнозначно тому, що Ісус був поміщений як «жертва за гріх» перед сатаною, щоб «ублагати» сатану взяти все невинне людство, яке він розтоптав, і повернути його Богу. Ось чому зачаття Святим Духом було необхідним для завершення цієї стадії роботи спокути. Це було необхідною умовою, «мирним договором» у битві між Богом Отцем і сатаною. Ось чому цю стадію роботи було завершено тільки після того, як Ісус був переданий сатані. Однак сьогодні Божа робота спокути досягла безпрецедентного ступеня величі, і в сатани більше немає приводу пред’являти вимоги, тому Богу більше не потрібно бути зачатим Святим Духом для втілення. Оскільки за своєю суттю Бог святий і непорочний, у цьому втіленні Бог більше не є Ісусом періоду Благодаті. Однак Він усе ще втілюється заради волі Бога Отця й заради сповнення бажання Бога Отця. Правда ж, це резонний спосіб пояснення? Чи повинно втілення Бога відповідати заданому набору правил?

Багато людей шукає докази в Біблії, сподіваючись знайти пророцтво про втілення Бога. Як може людина з її заплутаними й незв’язними думками знати, що Бог давним-давно перестав «працювати» в Біблії і «вистрибнув» за її межі, щоб із ентузіазмом та апетитом взятися за роботу, яку Він давно планував, але ніколи не говорив про це людині? Людям надто не вистачає розсудливості. Відчувши найменший смак Божого характеру, вони підіймаються на платформу та з повною безтурботністю сідають у першокласний «інвалідний візок», щоб оглянути Божу роботу, доходячи навіть до того, що починають повчати Бога пихатими й незв’язними розмовами про все під сонцем. Багато «старців», надівши окуляри для читання й погладжуючи бороду, відкривають пожовклі сторінки «старого альманаху» (Біблії), який вони читали все життя. Бубонячи слова з очима, які, здається, виблискують духом, вони звертаються то до Книги Об’явлення, то до Книги Даниїла, а то до Книги Ісаї, яка так добре відома всім. Пильно дивлячись на сторінку за сторінкою, щільно заповнені крихітними словами, вони читають у тиші, а їхній мозок безперервно обдумує. Раптом рука, що погладжує бороду, зупиняється й починає смикати її. Час від часу чути, як обриваються волосинки на бороді. Така незвичайна поведінка застає зненацька. «Навіщо застосовувати таку силу? Через що він так розлютився?» Поглянувши ще раз на старого, ми бачимо, що тепер його брови наїжачені. Волоски посріблених брів опустилися, як гусяче пір’я, рівно на два сантиметри від повік цього старого, ніби випадково й у той же час так ідеально, оскільки старий не відриває очей від сторінок, які виглядають так, немов вони покриті цвіллю. Переглянувши кілька разів одні й ті ж сторінки, він не може втриматися, щоб не зірватися на ноги й не почати базікати, ніби ведучи з кимось світську бесіду,³ хоча блиск, що виходить із його очей, не покинув альманах. Раптом він закриває поточну сторінку й перегортає її на «інший світ». Його рухи настільки квапливі⁴ й лякаючі, що майже застають людей зненацька. У цю мить миша, яка вилізла зі своєї нірки й протягом його мовчання тільки почала відчувати себе достатньо розслаблено, щоб вільно пересуватися, настільки лякається через його несподівані рухи, що швидко тікає назад до нори, зникає в ній, як хмарка диму, і ніколи більше не з’являється. І тепер ліва рука старого відновлює свій тимчасово призупинений рух погладжування бороди вгору-вниз, вгору-вниз. Він встає зі свого місця, залишаючи книгу на столі. Вітер проникає через щілину в дверях і відкрите вікно, безжально закриваючи книгу своїм віянням, а потім знову відкриваючи. У цій сцені панує невимовна занедбаність, і, якщо не брати до уваги шелест сторінок книги на вітрові, здається, що все творіння занурилося в тишу. Він, зчепивши руки за спиною, ходить туди-сюди по кімнаті, то зупиняючись, то знову починаючи ходити, час від часу хитаючи головою, і здається, що його рот повторює слова: «О! Боже! Ти б дійсно це зробив?». Час від часу він також каже, киваючи: «О Боже! Хто може збагнути Твою роботу? Хіба ж не важко шукати Твої сліди? Я вірю, що Ти не робиш нічого, щоб створювати проблеми без вагомої причини». Тепер старий сильно хмурить брови й заплющує очі, демонструючи збентеження, а також надзвичайно зболений вираз обличчя, ніби він збирається виконати повільний і зважений обрахунок. Бідний старий! Прожити все своє життя, а потім «на біду» зіткнутися з цим питанням на такому пізньому етапі. Що з цим можна зробити? Я теж у розгубленості й безсилий що-небудь зробити. Хто винен, що його старий альманах жовтіє від старості? Хто винен, що його борода й брови невблаганно вкривають різні частини його обличчя, наче білим снігом? Здається, ніби волосинки його бороди символізують його старшинство. І все ж, хто знав, що людина може стати до такої міри нерозсудливою, що буде шукати присутність Бога в старому альманасі? Скільки аркушів паперу може міститися в старому альманасі? Чи може він дійсно з повною точністю описувати всі Божі вчинки? Хто наважиться це гарантувати? Проте людина дійсно має намір шукати появу Бога й відповідати Божій волі за допомогою розбору слів і сперечання через дрібниці,⁵ сподіваючись так увійти в життя. Чи дійсно спроба увійти в життя в такий спосіб настільки проста, як здається? Хіба це не помилкове міркування найбільш абсурдного виду? Ти не вважаєш це смішним?

Примітки:

1. «Двозначний» вказує на те, що люди не мають чіткого уявлення про Божу роботу.

2. «Має незначну силу й повинна вивляти велику обачність» вказує на те, що труднощів плоті занадто багато, а виконувана робота занадто обмежена.

3. «Світська бесіда» – це метафора на позначення потворного обличчя людей, коли вони досліджують роботу Божу.

4. «Квапливий» означає нетерплячі, поспішні рухи «старого», коли він звертається до Біблії.

5. «Розбір слів і сперечання через дрібниці» використовується для глузування над експертами в помилках, які сперечаються через незначні дрібниці у словах, але не шукають істини або не знають роботи Святого Духа.