Сьогодні всі ви знаєте, що Бог веде людей на правильний життєвий шлях, що Він веде людину до наступного кроку в інший період, що Він веде людину до подолання цієї темної старої ери, від плоті, геть від гніту сил темряви й впливу сатани, щоб кожна людина могла жити у світі свободи. Заради прекрасного завтрашнього дня та для того, щоб люди могли бути сміливішими у своїх завтрашніх кроках, Дух Божий планує все для людини, і заради більшої насолоди для людини Бог присвячує всі Свої зусилля в плоті підготовці шляху перед людиною, прискорюючи прихід дня, якого жадає людина. Хотілося б, щоб ви всі дорожили цим прекрасним моментом; це нелегка справа – зійтися з Богом. Хоча ви ніколи не знали Його, ви вже давно були разом із Ним. Якби тільки кожен міг назавжди запам’ятати ці прекрасні, але швидкоплинні дні та зробити їх своїм завітним надбанням на землі. Божа робота вже давно була відкрита людині, але оскільки серця людей занадто багатогранні й оскільки вони ніколи не були в ній зацікавлені, Божа робота залишалася призупиненою на своєму первісному підґрунті. Здавалося б, їхні думки, уявлення й світогляд залишаються настільки застарілими, що за своїм світоглядом багато хто близький до первісних людей давніх часів і анітрохи не змінився. Як наслідок, люди досі плутаються й не мають чіткого уявлення про роботу, яку виконує Бог. Вони ще менше розуміють те, що роблять і в що їм слід увійти. Усе це створює величезні труднощі для Божої роботи й заважає життю людей узагалі рухатися вперед. Через людську сутність і низький духовний рівень люди категорично не здатні усвідомити Божу роботу й ніколи не вважають ці речі важливими. Якщо ви бажаєте мати поступ у своєму житті, ви мусите почати звертати увагу на деталі свого існування, усвідомлюючи кожну з них, щоб контролювати своє входження в життя, повністю перетворити серце кожного з вас і вирішити проблеми порожнечі у ваших серцях та затхлого й похмурого існування, яке мучить вас, щоб кожен із вас оновився зсередини й по-справжньому насолоджувався піднесеним, чудовим і вільним життям. Мета полягає в тому, щоб кожен із вас зміг ожити, відродитися у своєму дусі й здобути подобу живої істоти. З-поміж усіх братів і сестер, із якими ви контактуєте, лише зрідка знайдеться хтось живий і новий. Усі вони схожі на древніх людей-мавп, простодушних і недалеких, очевидно позбавлених будь-якої перспективи розвитку. Що ще гірше, брати й сестри, з якими Я контактував, були настільки ж грубими та нецивілізованими, як гірські дикуни. Вони майже нічого не знають про манери, не кажучи вже про основи поведінки. Багато з них – молоді сестри, які, хоча й виглядають розумними та порядними й виросли красивими, як квіти, все ж дотримуються «альтернативної» моди. Волосся однієї сестри^a закриває все її обличчя так, що й очей її не видно. Хоча риси її обличчя чисті й доброчесні, її зачіска відразлива, вона викликає дивне відчуття, ніби вона – злочинниця номер один у тюрмі для неповнолітніх правопорушників. Її очі, прозорі та яскраві, як смарагди у воді, затьмарені її одягом і зачіскою, через що вони схожі на пару ліхтариків, які раптово з’являються в непроглядній пітьмі ночі й періодично спалахують сліпучим блиском, що вселяє жах у серця чоловіків, і водночас здається, ніби вона навмисно ховається від когось. Коли Я зустрічаюся з нею, вона завжди придумує способи втечі з «місця злочину», немов убивця, який щойно забрав чиєсь життя, і, глибоко боячись бути викритим, постійно ухиляється; так само вона схожа й на чорношкірих африканців,¹ які були рабами протягом поколінь і ніколи не могли підняти свою голову в присутності інших. Щоб виправити такі моделі поведінки, зокрема навіть те, як ці люди одягаються та доглядають за собою, потрібно декілька місяців роботи.

Протягом тисячоліть китайський народ вів життя рабів, і це настільки обмежило його думки, концепції, життя, мову, поведінку та вчинки, що вони залишилися без найменшої дрібки свободи. Кілька тисячоліть історії взяли життєрадісних людей, наділених духом, і перетворили їх на щось схоже на бездушні трупи. Багато хто живе під ножем м’ясника сатани, багато хто живе в будинках, схожих на лігва звірів, багато хто споживає ту ж їжу, що й воли або коні, і багато хто лежить, безтямний і в сум’ятті, у «потойбічному світі». За своєю зовнішністю люди нічим не відрізняються від первісної людини, їхнє місце відпочинку схоже на пекло, і компанію вони водять зі всілякими брудними демонами й злими духами. Зовні люди здаються вищими «тваринами»; насправді ж вони живуть і перебувають із брудними демонами. Не маючи нікого, хто б піклувався про них, люди живуть у засідці сатани, спіймані в його сильце без можливості врятуватися. Замість того, щоб стверджувати, що вони збираються зі своїми близькими в затишних будинках, живучи щасливим і повноцінним життям, слід казати, що люди живуть у підземному царстві, маючи справу з демонами та спілкуючись із дияволами. Насправді люди досі скуті сатаною, вони живуть там, де збираються брудні демони, і ці брудні демони маніпулюють ними так, ніби їхні ліжка є місцем для спочинку їхніх трупів, ніби вони є затишним гніздом. Коли вони приходять додому, у дворі холодно й самотньо, холодний вітер свистить у сухих гілках. За дверима у «вітальні» панує непроглядна темрява – можна простягнути руку й не побачити своїх пальців. Трохи світла просочується крізь шпаринку в дверях, через що кімната здається ще більш похмурою й жахливою. Час від часу дивно пищать пацюки, неначе їм весело. Усе в кімнаті відштовхує й лякає, як у будинку, де раніше жив хтось, кого щойно поклали в труну. Ліжко, стьобані ковдри й нічим не примітна маленька шафка в кімнаті вкриті пилом, на підлозі кілька маленьких табуреток оголюють ікла й розмахують кігтями, а на стінах висить павутина. На столі стоїть дзеркало, поруч із ним лежить дерев’яний гребінець. Підійшовши до дзеркала, ти береш свічку й запалюєш її. Ти бачиш, що дзеркало вкрите пилом, створюючи свого роду «грим» на відображеннях^b людей, завдяки чому вони виглядають так, ніби щойно вийшли з могили. У гребінці повно волосин. Усі ці речі старі й грубі, і здається, що ними зовсім недавно користувався хтось, хто щойно помер. Якщо подивитися на гребінець, створюється враження, що там збоку може лежати тіло. Волосинки в гребінці, в яких не циркулює кров, тхнуть мертвечиною. Холодний вітер проникає через щілину в дверях, ніби привид протискається крізь ту щілину, повертаючись, щоб оселитися в кімнаті. У кімнаті панує гнітючий холод, і раптово з’являється сморід, як від гниючого трупа, і в цей момент можна побачити, що на стінах безладно розвішені речі, на ліжку розкуйовджена постіль, брудна й смердюча, у кутку лежить зерно, шафа вкрита пилом, підлога вкрита гілками й брудом і так далі, ніби ними щойно скористався мрець; вони ніби нахиляються вперед, скрегочучи зубами й хапаючись за повітря кігтями. Цього достатньо, щоб змусити тебе тремтіти. Ніде в кімнаті немає й сліду життя, усе темно й волого, як у підземному царстві й пеклі, про які говорив Бог. Це схоже на людську могилу а нефарбована шафа, табуретки, віконні рами й двері, по-траурному наряджені й віддають мовчазну данину поваги померлому. Людина живе в цьому потойбічному світі кілька десятиліть, або кілька століть, або навіть кілька тисячоліть, рано-вранці виходить з дому й повертається пізно ввечері. Люди повстають зі своєї «могили» з першими променями сонця, коли співають півні, і, піднявши очі до неба, а потім опустивши погляд додолу, беруться за свої щоденні справи. Коли сонце опускається за гори, вони тягнуть своє втомлене тіло назад у «могилу»; до того часу, як вони набивають своє черево, настають сутінки. Потім, закінчивши приготування до того, щоб завтра знову покинути «гробницю», вони гасять світло, яке, здається, випромінює сяйво фосфоруючих вогнів. У цей час усе, що можна побачити при місячному світлі, – це могильні насипи, розкидані, як маленькі горбки, по всіх закутках. Із «могил» час від часу доноситься хропіння, яке то посилюється, то затихає. Усі люди міцно сплять, і брудні демони й примари теж, здається, мирно відпочивають. Час від часу здалеку доноситься каркання ворон – звук цих невтішних криків у таку тиху та спокійну ніч, як ця, є достатнім, щоб по спині побігли мурашки й волосся стало дибки… Хто знає, скільки років людина провела в таких умовах, вмираючи й відроджуючись; хто знає, як довго вона залишалася у світі людей, де перемішані і люди, і примари, більше того, хто знає, скільки разів вона прощалася зі світом. У цьому пеклі на землі люди ведуть щасливе життя, як ніби у них немає жодного слова нарікань, бо вони давно звикли до життя в підземному царстві. Отож, люди зачаровані цим місцем, де мешкають брудні демони, ніби ці брудні демони – їхні друзі й компаньйони, ніби світ людей – це банда хуліганів,² бо первинна сутність людини давно беззвучно зникла, щезла без сліду. У зовнішності людей є щось від брудного демона; ба більше, їхніми діями маніпулюють брудні демони. Сьогодні люди зовні нічим не відрізняються від брудних демонів, неначе вони були народжені брудними демонами. Крім того, люди також надзвичайно люблять своїх предків і підтримують їх. Ніхто не знає, що люди вже давно настільки пригнічені сатаною, що стали подібні до горил у горах. У їхніх налитих кров’ю очах застиг благальний вираз, і в тьмяному світлі, що проблискує від них, видно слабкий слід згубної злоби брудного демона. Їхні обличчя вкриті зморшками, потріскані, як кора сосни, їхні роти випирають назовні, ніби виліплені сатаною, їхні вуха покриті брудом всередині й зовні, їхні спини вигнуті дугою, їхні ноги ледве підтримують їхні тіла, а їхні кістляві руки ритмічно розгойдуються вперед-назад. Здається, ніби в них немає нічого, крім шкіри й кісток, але заразом вони й товсті, як гірський ведмідь. Усередині й зовні вони доглянуті й одягнені, як мавпи давніх часів, ніби сьогодні цим мавпам ще тільки належить повністю еволюціонувати в³ форму сучасної людини, настільки вони відсталі!

Людина живе пліч-о-пліч із тваринами, і вони уживаються гармонійно, без суперечок або словесних чвар. Людина вибаглива у своєму піклуванні та турботі про тварин, а тварини існують заради виживання людини, виключно для її блага, без будь-якої вигоди для себе та в повній і беззастережній покорі людині. Судячи з усього, стосунки між людиною та звірами є близькими⁴ й гармонійними⁵, і брудні демони, здавалося б, являють собою ідеальне поєднання людини та звіра. Отож, людина й брудні демони на землі ще ближчі й більш нероздільні: навіть будучи осторонь від брудних демонів, людина залишається пов’язаною з ними; тим часом, брудні демони нічого не ховають від людини й «присвячують» їй усе, що в них є. Щодня люди стрибають у «палаці царя пекла», пустуючи в компанії «царя пекла» (свого предка) й піддаючись його маніпуляціям так, що сьогодні люди вкрилися кіркою бруду і, провівши так багато часу в підземному царстві, уже давно перестали бажати повернутися у «світ живих». Отже, щойно вони бачать світло й споглядають вимоги Бога, Божий характер і Його роботу, вони відчувають знервованість і занепокоєння, і досі прагнуть повернутися до потойбічного світу й жити з примарами. Вони давним-давно забули Бога, і тому завжди блукають кладовищем. Коли Я зустрічаю людину, Я намагаюся поговорити з нею, і тільки в той момент Я виявляю, що людина, яка стоїть переді Мною, – зовсім не людина. Її волосся розпатлане, обличчя брудне, а в її усмішці на всі зуби є щось вовче. Так само вона, здається, відчуває зніяковілість примари, яка щойно повстала з могили й побачила людину зі світу живих. Ця людина завжди намагається скласти губи в посмішку; це виглядає одночасно підступно й зловісно. Коли вона посміхається Мені, це виглядає так, ніби вона має щось сказати, але, здається, не може знайти потрібних слів, і тому все, що вона може робити, – стояти осторонь, виглядаючи розгублено й безглуздо. Якщо дивитися ззаду, вона, здається, представляє «могутній образ китайського трудового народу»; у ці моменти вона виглядає ще більш огидною, нагадуючи образ нащадків легендарного Янь Хвана/Янь Вана з давнини,^c про якого говорять люди. Коли Я ставлю їй запитання, вона мовчки опускає голову. Їй потрібно багато часу, щоб відповісти, і відповідає вона зрештою дуже стримано. Вона не може заспокоїти свої руки та смокче два пальці, як кішка. Тільки тепер Я розумію, що руки людини виглядають так, ніби вони щойно копирсалися в смітті, її нігті зазублені й настільки знебарвлені, що ніколи не дізнаєшся, що вони повинні бути білими, ці «витончені» нігті обрамлені товстою смужкою бруду. Ще більш огидно те, що тильна сторона їхніх рук схожа на шкіру щойно обскубаної курки. Майже всі лінії на їхніх долонях просякнуті ціною крові й поту людської праці, всередині кожної є щось схоже на бруд, що, здається, розточує «аромат ґрунту», щоб краще представляти цінність і похвальність людського духу страждання – так, щоб цей дух страждання глибоко в’ївся навіть у кожну лінію на людських долонях. Із голови до п’ят ніщо з одягу, який носять люди, не схоже на шкуру тварини, але вони не відають, що, якими б «шанованими» вони не були, їхня цінність насправді менша, ніж лисяче хутро, навіть менша, ніж одне павине перо, тому що їхній одяг давним-давно зробив їх такими потворними, що вони виглядають гірше за свиню й собаку. Убогий верх людського одягу бовтається десь посередині спини, а її штани, схожі на курячі кишки, повністю оголюють її потворність під яскравим сонячним світлом. Вони короткі й вузькі, наче їхнє призначення – показати, що ступні людини давно розпутані: це великі ступні, а не «тридюймові золоті лотоси» старого суспільства. Одяг цієї людини занадто вестернізований, але також занадто непристойний. Коли Я зустрічаюся з нею, вона завжди соромиться, її обличчя червоніє, і вона взагалі не може підняти голову, як ніби її розтоптали брудні демони, і вона більше не може змусити себе дивитися людям у вічі. Пил покриває обличчя людини. Здається, цей пил, який впав із неба, несправедливо падає на обличчя людини, роблячи його схожим на горобиний пух. Очі в людини теж як у горобця: маленькі й сухі, без жодного блиску. Коли люди розмовляють, їхня мова зазвичай переривчаста й ухильна, що викликає огиду та відразу в оточуючих. І все ж багато хто звеличує таких людей як «представників нації». Хіба це не жарт? Бог бажає змінити людей, спасти їх, визволити їх із могили смерті, щоб вони могли уникнути життя, яке ведуть в підземному царстві та в пеклі.

Примітки:

1. «Чорношкірі африканці» позначає чорношкірих людей, проклятих Богом, які були рабами протягом багатьох поколінь.

2. «Банда хуліганів» позначає зіпсованість людства й те, що серед людства немає святих людей.

3. «Еволюціонувати у [щось]» стосується «еволюції» людей-мавп у форму сучасних людей. Намір цього висловлювання сатиричний: насправді не існує такої речі, як теорія перетворення древніх мавп у людей, які ходять прямо.

4. Слово «близький» вжито глузливо.

5. Слово «гармонійний» вжито глузливо.

a. У тексті оригіналу «вона».

b. У тексті оригіналу «обличчя людей».

c. «Янь» і «Хван» – це імена двох міфологічних імператорів, які були одними з перших носіїв культури Китаю. «Янь Ван» – це китайське ім’я, що означає «цар пекла». «Янь Хван» і «Янь Ван» майже омофонічні, коли вимовляються мандаринською мовою.