Останнім часом ми здебільшого спілкувалися про деякі твердження, пов’язані з моральним поводженням. Ми одне за одним аналізували, розбирали й викривали твердження щодо кожного аспекту морального поводження, висунуті в традиційній культурі. Це дало людям змогу розгледіти різноманітні твердження про моральне поводження, які в традиційній культурі вважаються чимось позитивним, і побачити їхню сутність наскрізь. Чітко зрозумівши ці твердження, людина почне відчувати від них нудоту, зуміє їх відкинути та після цього зможе поступово відпустити ці речі в реальному житті. Коли люди відмовляться від схвалення традиційної культури й сліпої віри в неї та припинять їй слідувати, вони зможуть прийняти Божі слова, прийняти в серце Його вимоги та принципи істини, які мають бути в людини, щоб ці принципи змогли витіснити з її серця традиційну культуру. Так людина зуміє втілювати в життя людську подобу та здобути Боже схвалення. Підсумовуючи, можна сказати, що ціль аналізу різноманітних тверджень про моральне поводження, які сповідує традиційна людська культура, – це дати людям чітко розгледіти й пізнати сутність, що стоїть за цими твердженнями, і те, як сатана використовує їх, аби розбещувати, спокушати й контролювати людство. Так люди зможуть достеменно розрізняти, що є істиною та які речі позитивні. Точніше кажучи, коли люди чітко побачать сутність, справжню природу й сатанинські хитрощі, що стоять за цими твердженнями про моральне поводження, вони мають навчитися точно визначати, що є істиною. Не ототожнюйте з істиною традиційну культуру та твердження про моральне поводження, які вона прищеплює людям. Ці речі – не істина, вони не можуть її замінити та, безперечно, не мають із нею нічого спільного. До чого б не зверталася традиційна культура та які б конкретні твердження чи вимоги вона не висувала, вона відображає лише настанови, пропаганду, обман і промивання мізків, яким сатана піддає людство. Вона відображає сатанинські хитрощі, природу й сутність. Вона не має нічого спільного з істиною й Божими вимогами. Отже, як би добре ти не практикував моральне поводження, не втілював його в життя й не розумів його, це не означає, що ти практикуєш істину та що в тебе є людська сутність і розум, і це точно не означає, що ти здатен задовольнити Божу волю. Жодне твердження й вимога щодо морального поводження, на яких би людей або поведінку вони не були спрямовані, не мають нічого спільного з Божими вимогами до людини. Вони не мають нічого спільного ні з істиною, практикувати яку Бог вимагає від людини, ні з принципами, яких людина повинна дотримуватися. Ви роздумували над цим питанням? Зараз ви чітко його розумієте? (Так.)

Без детального спілкування про ці різноманітні твердження з традиційної культури та їх розбору по пунктах люди не бачать, що ці твердження неправдиві, оманливі та хибні. У результаті люди в глибині сердець досі вважають різні твердження з традиційної культури частиною кредо чи правил, яких потрібно дотримуватись у своїх діях і поведінці. Люди досі ставляться до форм поведінки та морального поводження, які вважаються добрими в традиційній культурі, як до істини, дотримуються їх як істини та навіть змішують їх із нею. Гірше того, люди проповідують і пропагують ці твердження як правильні, як щось позитивне та навіть як істину; вони вводять людей в оману, непокоять і заважають їм прийти до Бога, щоб прийняти істину. Це вкрай реальна проблема, яку видно всім. Люди часто приймають за істину твердження про моральне поводження, які сприймаються людиною як добрі й позитивні. Люди навіть цитують твердження та слова з традиційної культури, коли бесідують і проповідують на зібраннях та спілкуються про Божі слова. Це дуже серйозна проблема. У Божому домі не має бути таких проблем і подій, але вони трапляються часто: це дуже поширена біда. І так виявляється ще одна проблема: коли люди не розуміють справжньої сутності традиційної культури та тверджень про моральність, вони часто ставляться до тверджень із традиційної культури про моральне поводження як до чогось позитивного, чим можна замінити чи замістити істину. Чи часто таке буває? (Так.) Наприклад, такі твердження з традиційної культури, як «Будь добрим до інших», «Гармонія – це скарб; терплячість – це великий розум», «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», «За краплю доброти плати бурхливим джерелом», і ще популярніші твердження на кшталт «Я за друга хоч під кулі», «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі», уже стали кредо, якими люди керуються у своїй поведінці, і критеріями та стандартами, за якими люди судять про чужу шляхетність. Отже, навіть почувши багато Божого слова й істини, люди досі використовують твердження та теорії традиційної культури як стандарти, за якими оцінюють інших і дивляться на речі. У чому тут проблема? Це вказує на вкрай серйозну проблему, яка полягає в тому, що традиційна культура займає дуже важливе місце глибоко в серці людини. Хіба не так? (Так.) Усі різноманітні ідеї, які сатана прищепив людям, пустили в їхніх серцях глибоке коріння. Вони взяли гору та стали масовими повсюди в людському житті, середовищі й суспільстві. Отже, традиційна культура не тільки займає важливе місце в глибині людських сердець, а й глибоко впливає на принципи та ставлення, світогляд і методи, на основі яких люди дивляться на інших людей і речі, поводяться й діють; ба більше, традиційна культура контролює всі ці речі. Навіть коли люди приймають завоювання Божих слів, їхнє викриття, суд і кару, ці ідеї з традиційної культури все одно займають важливе місце в їхньому духовному світі та глибинах їхніх сердець. Тобто ці ідеї контролюють напрямок, цілі, принципи, ставлення й точки зору, на основі яких люди дивляться на інших людей і речі, поводяться й діють. Хіба це не означає, що люди повністю потрапили в полон сатани? Хіба це не факт? (Факт.) Це факт. Спосіб життя людей, їхні життєві цілі, погляди та ставлення, з якими люди підходять до всього, повністю ґрунтуються на традиційній культурі, яку заохочує та прищеплює їм сатана. Традиційна культура займає домінантне становище в житті людей. Можна сказати, що після того, як людина прийшла до Бога, почула Його слова та навіть прийняла від Нього деякі правильні твердження й погляди, різноманітні думки з традиційної культури все одно посідають домінантне, важливе місце в її духовному світі та глибині її серця. Через ці думки люди дивляться на Бога, Його слова та роботу лише крізь призму методів, поглядів і установок із традиційної культури, бо просто не можуть інакше. Люди виходять із них, навіть коли судять, аналізують і вивчають Божі слова, роботу, ідентичність і сутність. Хіба не так? (Так.) Це незаперечний факт. Навіть коли люди завойовані Божими словами й роботою, Його діями, сутністю, силою й мудрістю, традиційна культура все одно посідає в глибині людських сердець настільки важливе місце, що її не може витіснити ніщо. Звісно, це стосується й Божого слова та істини. Навіть коли люди завойовані Богом, Його слова й істина не можуть посунути традиційну культуру з того місця, яке вона посідає в людських серцях. Це дуже сумно та страшно. Люди слідують за Богом, слухають Його слова, приймають від Нього істину та різні ідеї – і при цьому чіпляються за традиційну культуру. На позір ці люди ніби й слідують за Богом, але різні ідеї, погляди й точки зору, які їм прищепили традиційна культура та сатана, у людських серцях непорушні та незамінні. Хоча люди можуть щодня їсти й пити Божі слова, часто молитовно читати їх і роздумувати над ними, проте основні погляди, принципи та методи, згідно з якими вони дивляться на людей і речі, поводяться й діють, досі базуються на традиційній культурі. Отже, традиційна культура впливає на людей, піддаючи їх маніпуляціям, керівництву та контролю в повсякденному житті. Її не відкинеш, і від неї не втечеш, як від власної тіні. Чому так відбувається? Тому що люди не можуть ні виявити, ні проаналізувати, ні викрити різні ідеї й погляди в глибині свого серця, які їм прищепили традиційна культура та сатана; люди не можуть розпізнати й розгледіти ці речі, збунтуватися проти них і відмовитися від них; люди не можуть дивитися на інших людей і речі, поводитись і діяти так, як їм каже Бог, як Він учить і наставляє. У якому ж скрутному становищі через це досі перебуває більшість людей? У такому, що в глибині душі вони жадають дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, не порушувати Божу волю та не йти проти істини, але все ж беззахисно, мимоволі продовжують взаємодіяти з людьми, поводитись і робити справи за методами, яких навчає сатана. У глибині душі людина тягнеться до істини й бажає шалено жадати Бога та дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, не порушувати принципів істини, – але все завжди виходить геть не так, як вона хоче. Навіть якщо людина починає старатися ще більше, вона все одно отримує не той результат, якого жадає. Як би люди не боролися, скільки б зусиль не докладали, скільки б не мали рішучості й жаги набути любові до позитивного, проте кінець кінцем тієї істини, яку вони здатні практикувати, і принципів істини, яких вони здатні дотримуватись у реальному житті, досить мало. Це те, що найбільше мучить людей у глибині сердець. Яка ж у цього причина? Одна з причин – те, що різні ідеї та погляди, яких навчає людей традиційна культура, досі домінують у їхніх серцях і контролюють їхні слова, вчинки, ідеї, а також методи й способи поведінки та дій. Тому люди повинні пройти певний процес, аби розпізнати традиційну культуру, проаналізувати, викрити, розрізнити й розгледіти її та зрештою назавжди від неї відмовитися. Це дуже важливо – це не та річ, яку можна робити за бажанням. Причина в тому, що традиційна культура вже домінує в глибині людських сердець і навіть над особистостями всіх людей. Це означає, що у своєму житті люди просто не здатні втриматися від порушення істини в тому, як вони поводяться та роблять справи, і не можуть не піддатися контролю та впливу традиційної культури, яких зазнавали й зазнають аж до сьогодні.

Якщо людина у своїй вірі в Бога бажає повністю прийняти істину, ретельно практикувати та здобувати її, для початку вона мусить глибоко розкопати, розкрити й пізнати різноманітні конкретні ідеї та погляди з традиційної культури. Очевидно, що ці ідеї з традиційної культури посідають важливе місце в серці кожної людини, але різні люди чіпляються за різні аспекти того, що пропагує ця культура; кожна людина зосереджується на чомусь своєму. Деякі люди особливо відстоюють твердження «Я за друга хоч під кулі». Вони дуже віддані своїм друзям, і вірність для них понад усе. Вірність – це їхнє життя. Від самого народження вони живуть заради вірності. А деякі люди дуже цінують доброту, і якщо хтось виявляє до них доброту: хоч велику, хоч малу, – вони беруть її близько до серця, і відплатити за неї стає для них найважливішою справою в житті, їхньою життєвою місією. Деяким людям важливо справляти на інших гарне враження; вони приділяють багато уваги тому, щоб стати чесними, шляхетними, порядними, аби інші поважали їх і були про них високої думки. Такі люди хочуть мати гарну репутацію, хочуть, щоб інші говорили про них добре, підносили їх і дуже хвалили. Кожна людина прагне до тих тверджень традиційної культури й моральності, яким приділяє найбільше уваги. Хтось цінує славу й багатство, хтось – доброчесність, хтось – чистоту, хтось – відплату за доброту. Хтось цінує вірність, хтось – пристойність: такі люди з усіма шанобливі й виховані, завжди поступаються місцем і пропускають інших уперед, – а хтось цінує доброзичливість тощо. У кожного свої пріоритети. Отже, якщо ти хочеш зрозуміти, як традиційна культура вплинула на тебе й контролює тебе, якщо ти хочеш дізнатися, яку вагу вона має в глибині твого серця, ти повинен проаналізувати, яка ти людина та що цінуєш. Може, тобі важлива «пристойність» або «доброзичливість»? А може, ти цінуєш «надійність» або «терплячість»? Подивися з різних точок зору та проаналізуй свою реальну поведінку, щоб зрозуміти, який аспект традиційної культури справив на тебе найглибший вплив і чому ти прагнеш до традиційної культури. До якої б сутності традиційної культури ти не прагнув, саме такою людиною ти і є. Якою б людиною ти не був, саме це й домінує у твоєму житті – і що б у ньому не домінувало, саме це тобі й потрібно розпізнати, проаналізувати й розгледіти, а потім збунтуватися проти цього й відмовитися від нього. Розкривши та зрозумівши це, ти зможеш поступово відрізати себе від традиційної культури, по-справжньому відмовитися та зрештою повністю відірватися від неї, викорінити її з глибин свого серця. Тоді ти зумієш повністю зректися та викорінити її. Коли ти це зробиш, традиційна культура перестане відігравати у твоєму житті найважливішу роль; натомість Божі слова й істина поволі посядуть у глибині твого серця провідне місце та стануть твоїм життям. Божі слова й істина помалу займуть там важливе місце, і Божі слова та Бог сядуть на престол у твоєму серці та володарюватимуть як твій Цар. Вони проникнуть у кожну частинку тебе. Хіба тоді тобі не буде менш болісно жити? Хіба твоє життя не ставатиме дедалі менш болісним? (Так і буде.) Хіба тобі не буде легше в усьому дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій? (Буде.) Тобі буде набагато легше. Я бачу, що всі ви щодня дуже зайняті своїми обов’язками. Крім читання Божих слів, ви також мусите щодня спілкуватися про істину, читати, слухати, запам’ятовувати й писати. Ви витрачаєте багато часу та сил, платите велику ціну, сильно страждаєте та, можливо, розумієте багато доктрин. Однак коли справа доходить до виконання вашого обов’язку, дуже шкода, що ви не можете практикувати істину та не здатні зрозуміти принципи. Ви стільки разів слухали різні аспекти істини та спілкувалися про них, але коли з вами щось трапляється, ви не знаєте, як переживати Божі слова, практикувати й застосовувати їх. Ви не знаєте, як практикувати істину; вам досі доводиться шукати її й обговорювати з іншими. Чому Божі слова так довго вкорінюються в серці людини? Чому це так важко – зрозуміти істину та діяти згідно з принципами за допомогою Його слів? Не можна виключати, що головна причина тут – величезний вплив традиційної культури на людей. Вона вже дуже довго посідає в їхніх серцях важливе місце, контролює їхні думки та свідомість. Традиційна культура дає волю розбещеним людським характерам; розкриваючи їх, люди почуваються вільно, як м’ясник із ножем або риба у воді. Хіба не так? (Так.) Традиційна культура тісно пов’язана з розбещеними людськими характерами. Вони працюють разом і підсилюють одне одного. Коли розбещені характери стикаються з традиційною культурою, вони можуть розкрити все, на що здатні, як риба у воді. Розбещені характери люблять традиційну культуру та потребують її. Отже, під тисячолітнім тиском норм традиційної культури людина дедалі глибше розбещується сатаною, а її розбещені характери стають дедалі тяжчими й роздутішими. Під маскою та в обгортці традиційної культури ці характери стають не тільки дедалі тяжчими, а й дедалі замаскованішими. Такі характери, як пиха, підступність, злостивість, непоступливість і пересиченість істиною, ховаються та маскуються дедалі глибше, розкриваючись у дедалі хитромудріші способи, через що людям важко їх помітити. Отже, на що поступово перетворився людський світ під впливом того, як традиційна культура формувала поведінку людства, настановляла, спокушала й контролювала його? Світ людства став світом демонів. Люди не живуть по-людськи й не мають ні людської подоби, ні людської сутності. Однак при цьому люди, які чіпляються за традиційну культуру й довго зазнавали її пропаганди, були просякнуті й одержимі нею, дедалі більше переконуються у власній величі, шляхетності, незрівнянності. Вони неймовірно егоїстичні, і ніхто з них не думає, що він незначний і нічого не вартий, що він просто крихітне створіння. Ніхто з них не бажає бути нормальною людиною; усі вони хочуть бути відомими, великими, мудрими. Під впливом традиційної культури люди хочуть перевершити не тільки себе, а й весь світ і все людство. Ти ж чув ту пісню, яку співають безбожники: «Я хочу злетіти вище, вище», – і ту, у якій говориться: «Я лише маленька пташка, я хочу літати, але не можу злетіти високо». Хіба ці слова не позбавлені розуму, всякої людської сутності й сенсу? Хіба вони не дике виття сатани? (Так і є.) Це звук божевільного виття сатани. Отже, як не крути, а отрута традиційної культури вже давно просочилась у серце людини, і цього не можна позбутися за одну ніч. Це не так просто, як побороти особисту ваду чи шкідливу звичку: тут треба розкрити свої думки, погляди, розбещений характер і вирвати зі свого життя гіркий корінь традиційної культури згідно з істиною. А потім ти муситимеш дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами та вимогами, зробивши істину Його слів своїм життям. Тільки так ти воістину йтимеш правильним шляхом, слідуючи за Богом і вірячи в Нього.

Ми вже багато попрацювали над розбором і розкриттям теми традиційної культури та чимало поспілкувалися на цю тему. Як би багато та як би довго ми про це не спілкувалися, наша незмінна ціль – подолання різних труднощів і проблем, що виникають під час прагнення людей до істини чи їхнього входження в життя. Нашою метою є усунути всі перепони, перешкоди та труднощі – здебільшого це різноманітні твердження, ідеї та погляди з традиційної культури – на шляху людей, що прагнуть до істини. На сьогодні ми, по суті, завершили наше спілкування на тему традиційної культури. А чи закінчили ми спілкування на теми, що стосуються прагнення до істини? (Ні.) Чи були наше спілкування та розбір традиційної культури пов’язані з прагненням до істини? (Так.) Вони були пов’язані з прагненням до істини. Традиційна культура – це найбільша складність, з якою люди стикаються на шляху прагнення до істини. Тепер, коли ми закінчили спілкуватися про традиційну культуру, – найбільшу перешкоду прагненню людини до істини, – сьогодні ми побесідуємо про таке питання: «Чому людина мусить прагнути до істини?». Чому ж людина мусить прагнути до істини? Чи спілкувалися ми раніше про це питання? Навіщо нам про це спілкуватися? Це важливе питання? (Так.) Чому воно важливе? Поділіться своїми думками із цього приводу. (Я так розумію, що прагнення до істини безпосередньо стосується спасіння людини. Оскільки в усіх нас тяжко розбещені характери й ми змалку піддавалися пропаганді традиційної культури та глибоко нею отруєні, нам потрібно прагнути до істини, інакше ми не зможемо розпізнавати негативні речі, які походять від сатани. Ми також не зможемо практикувати істину й не знатимемо, як діяти позитивно та згідно з Божою волею. У нас не буде іншого вибору, крім як діяти й поводитися відповідно до наших розбещених характерів. Якщо людина віритиме в Бога саме так, то кінець кінцем вона все одно залишиться живою сатаною, і Бог її не спасе. Тому прагнути до істини дуже важливо. Крім того, наші розбещені характери можна очистити тільки через прагнення до істини; це також єдиний спосіб виправити наші помилкові погляди на те, як ми маємо дивитися на людей і речі, поводитись і діяти. Тільки зрозумівши та здобувши істину, людина зможе компетентно виконувати свій обов’язок і стати тим, хто підкоряється Богові. Інакше вона мимоволі слідуватиме своїм розбещеним характерам і під час виконання своїх обов’язків робитиме речі, які заважатимуть роботі церкви й порушуватимуть її.) Твоя відповідь складається з двох пунктів. Яким було Моє запитання? (Чому людина мусить прагнути до істини?) Це просте запитання? Воно звучить як просте, причинно-наслідкове запитання. Чи всі ви поділяєте погляд, що прагнення до істини пов’язане, з одного боку, зі спасінням людини, а з іншого – з тим, щоб не спричинювати переривань і порушень? (Так.) Коли ви ставите питання саме так, воно звучить досить просто. Але чи справді все так просто? Скажіть, що ви думаєте. (Думаю, з теоретичної точки зору відповісти на запитання «Чому людина мусить прагнути до істини?» простіше, але коли йдеться про його справжнє практикування та входження в його реальність, воно непросте.) «Чому людина мусить прагнути до істини?» – скільки питань включає ця фраза? Вона включає питання про те, яке значення має прагнення до істини, які його причини – а ще що? (Чому важливо прагнути до істини.) Правильно: вона також включає питання про те, чому важливо прагнути до істини; вона охоплює всі ці питання. Зважаючи на все це, чи запитання «Чому людина мусить прагнути до істини?» просте? (Ні.) Ще раз подумайте над запитанням «Чому людина мусить прагнути до істини?» у світлі цих речей. Спершу озирніться та пригадайте: що значить прагнути до істини? Яке визначення цього поняття? (Дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій.) Хіба? Ти пропустив слова «в усьому». Зачитай ще раз. («В усьому дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій».) Питання «Чому людина мусить прагнути до істини?» стосується того, як люди дивляться на інших людей і речі, поводяться й діють. У ньому йдеться про те, як треба дивитися на речі й людей, як слід поводитись і діяти та чому люди мусять у всьому дивитися на речі й людей, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Хіба це не корінь цього питання – те, чому люди мусять прагнути все робити саме так? Хіба фундаментальне питання не саме таке? (Таке.) Тепер ви зрозуміли фундаментальну суть цього питання. Повернімося до самого запитання: «Чому людина мусить прагнути до істини?». Воно непросте. Воно охоплює значення та цінність прагнення до істини, а ще дещо найважливіше: з огляду на свою сутність та інстинкти людство потребує істини як свого життя, а отже, воно мусить до неї прагнути. Природно, це також стосується майбутнього й виживання людства. Простіше кажучи, прагнення до істини пов’язане зі спасінням людей і зміненням їхніх розбещених характерів. Звісно, воно стосується й різних речей, які люди втілюють у життя, їхніх виливів і поведінки в повсякденному житті. Якщо людина не прагне до істини, то можна точно сказати, що її шанси на спасіння дорівнюють нулю. Якщо людина не прагне до істини, то можна бути на сто відсотків упевненим, що вона опирається Богу, зраджує й відкидає Його. Вона може будь-коли й будь-де виявити опір Богу та зрадити Його, і, природно, вона також може будь-коли й будь-де завадити роботі церкви та Божого дому чи спричинити якесь порушення або переривання. Це одні з найпростіших, найосновніших причин того, чому людям треба прагнути до істини, які можна побачити й усвідомити в повсякденному житті. Але сьогодні ми поспілкуємося лише про деякі ключові моменти питання «Чому людина мусить прагнути до істини?». Ми вже спілкувалися про його найфундаментальніші аспекти, які люди зрозуміли й визнали як питання доктрини, тому сьогодні ми не бесідуватимемо про ті прості основні запитання. Нам досить буде поспілкуватися про кілька головних компонентів. Чому ми спілкуємося на тему прагнення до істини? Очевидно, що вона включає ще якісь важливі питання, які люди не можуть розгледіти, не знають, не розуміють, але які вимагають їхнього усвідомлення й осмислення.

Чому людина мусить прагнути до істини? Ми не станемо починати ні з основних аспектів цього питання, які люди вже усвідомлюють і розуміють, ні з доктрини, яку люди вже знають. Із чого ж ми почнемо? Тут треба починати з кореня цього питання – з Божого плану управління та Божої волі. Що означає «починати з кореня питання»? Це означає, що ми почнемо з Божого плану управління та створення людства. Відколи з’явилися люди, відколи живі істоти – створені люди – прийняли Боже дихання, Бог запланував здобути з-поміж них певну громаду. Ця громада буде здатна усвідомлювати й розуміти Його слова та дотримуватися їх. Люди в ній зможуть діяти відповідно до Його слів як управителі всього сущого, незліченних Божих створінь: рослин, тварин, лісів, океанів, річок, озер, гір, струмків, рівнин тощо. Створивши цей план, Бог почав відповідно покладати на людство Свої надії. Він сподівається, що одного дня люди зможуть діяти як управителі цього людства, всього сущого, що існує на світі, і різних створінь, які поміж нього живуть: діяти впорядковано, згідно з методами, правилами та законами, які встановив Бог. Хоча Він уже сформував цей план і ці очікування, на досягнення Його остаточної мети знадобиться дуже багато часу. Це така річ, якої не можна досягти ні за десять, ні за двадцять, ні за сто, ні за двісті років, ні, безперечно, за тисячу-дві. Досягнення цієї мети займе шість тисяч років. Під час цього процесу людство має пережити різні періоди, доби, епохи та різні стадії Божої роботи. Воно має побачити, як рухаються зірки на небі, як висихають моря й осипаються скелі, і пережити величезні зміни. Починаючи з купки найперших людей, людство пережило великі злети й падіння, перипетії та зміни в цьому світі, після чого люди поступово зросли чисельно та здобули досвід, а сільське господарство, економіка, способи життя й виживання людства поступово змінились і породили нові методи. Лише після досягнення певного періоду й певної доби люди можуть вийти на той рівень, на якому Бог засудить, покарає та здобуде їх і на якому Він висловить їм істину, Свої слова та Свою волю. Щоб досягти цього рівня, людство пережило великі потрясіння, як і все суще в цьому світі. Природно, що величезні зміни також відбулись і в небі, і в космосі. Ця низка змін поступово відбувалася та проявлялася паралельно з Божим управлінням. Щоб люди дійшли до етапу, коли вони постали перед Богом і прийняли Його завоювання, суд і кару, а також забезпечення Його слів, знадобилося багато часу. Але це нормально; Бог може почекати, бо такий Божий план і таке Його бажання. Заради Свого плану й бажання Богу довелося чекати тривалий час. Він чекав дуже, дуже довго, і Він досі чекає.

Коли людство пройшло початкову стадію невігластва, омани та плутанини, Бог привів його в період Закону. Проте хоча людство вступило в новий період у Божому плані управління, хоча люди більше не жили нестримним, недисциплінованим життям, як отара овець, а ввійшли в життєве середовище, де мали провід, настанови та приписи закону, однак тоді вони знали лише кілька простих речей, про які навчав, говорив чи повідомляв закон або які вже були відомі в межах людського життя, як-от що таке крадіжка, перелюб, убивство, як люди відповідатимуть за скоєне вбивство, як взаємодіяти з ближніми, яку відповідальність люди нестимуть за те чи інше. Людство пройшло шлях від початкових обставин, у яких нічого не знало й не розуміло, до пізнання деяких простих, базових законів людського поводження, про які йому повідомив Бог. Після проголошення Богом цих законів люди, що під ними жили, уже знали, що треба слідувати правилам і дотримуватися закону, і в їхній свідомості та внутрішньому світі закон діяв як стримуючий фактор і скеровував їхнє поводження, а людство вже мало первісну подобу людини. Ці люди розуміли, що повинні слідувати певним правилам і дотримуватися певних законів. Неважливо, наскільки добре вони їх виконували й наскільки суворо дотримувалися: у будь-якому разі ці люди мали більше людської подоби, ніж ті, хто жив до закону. У поведінці та житті ці нові люди діяли й жили відповідно до певних стандартів і обмежень. Вони вже були не настільки розгубленими й нетямущими, як колись, не настільки позбавленими цілей у житті. Божі закони та всі твердження, які Бог їм проголосив, пустили коріння в їхніх серцях і посіли там певне місце. Люди більше не губились у здогадках, що їм робити; вони більше не жили без цілей, напрямку та стриманості. Проте вони все одно були дуже далекі від людей із Божих планів і бажань. Вони досі були далекі від того, щоб мати змогу діяти як пани всього сущого. Богу досі потрібно було чекати й терпіти. Хоча люди, які жили під законом, знали, що потрібно поклонятися Богу, вони робили це лише для годиться. Місце й образ Бога в глибині їхніх сердець були геть не такими, як істинна Божа ідентичність і сутність. Тож це досі були не ті створені люди, яких хотів Бог, якими Він їх уявляв, які були б здатні виступати управителями всього сущого. У глибині їхніх сердець Божа сутність, ідентичність і статус були просто сутністю, ідентичністю та статусом Правителя людства, а люди були тільки підданими цього Правителя чи отримували від Нього привілеї, не більше. Отже, Богові досі потрібно було вести вперед цих людей, які жили за законом і знали тільки закон. Ці люди не розуміли нічого, крім закону; вони не вміли діяти як управителі всього сущого; вони не знали, Хто Такий Бог і як правильно жити. Вони не знали, як поводитись і жити згідно з Божими вимогами, як жити значущіше, ніж раніше, до чого люди повинні прагнути у своєму житті тощо. Люди, які жили за законом, були в цих питаннях повними невігласами. Крім закону, ці люди нічого не знали ні про Божі вимоги, ні про істину, ні про Божі слова. Тому Богові доводилось і далі терпіти людство, поки воно жило за законом. Ці люди зробили великий крок уперед порівняно з тими, хто жив до них: вони принаймні розуміли, що таке гріх і що потрібно дотримуватися закону, слідувати йому та жити в його рамках, – але вони досі були дуже далекі від Божих вимог. Тим не менше Бог досі з нетерпінням очікував і сподівався.

З розвитком періодів і людства, процесами в усьому сущому, Божим володарюванням, проводом і керівництвом, з упорядкуванням, улаштованим Його руками, людство, усе суще та сам усесвіт постійно йдуть уперед. Після того, як людство тисячі років стримував закон, воно вже більше не могло дотримуватися закону й послідувало за Божою роботою в наступний започаткований Богом період – період Благодаті. З настанням періоду Благодаті Бог розпочав Свою роботу, передумовою для якої був той факт, що Він послав пророків, аби вони її провістили. Ця фаза роботи була не такою лагідною й бажаною, як люди собі фантазували у своїх уявленнях, і не такою приємною, як вони собі думали; натомість зовні здавалося, що все йде всупереч пророцтвам. Із цих умов виник факт, про який людина ніколи б не здогадалася: факт, що плоть, у яку втілився Бог, – Господь Ісус, – була прибита до хреста. Усе це було поза межами того, що людина передбачала. Зовні все це здавалося жорстокою, кривавою подією, на яку було моторошно дивитися, проте саме тоді Бог поклав край періоду Закону й започаткував новий період. Цей новий період – період Благодаті, про який ви всі тепер знаєте. Здавалося, що період Благодаті настав усупереч Божим пророцтвам, зробленим у період Закону. Звісно, він ще й прийшов в образі втіленої плоті Бога, прибитої до хреста. Усі ці події відбулися так несподівано й так природно, в умовах, які для них визріли. Ось такі засоби Бог використав, щоб покласти край старому періоду й розпочати новий – щоб породити новий період. Хоча все, що сталося на самому початку цього періоду, було таким жорстоким, кривавим, немислимим і навіть раптовим у своєму приході, і ніщо не було таким чудовим і лагідним, як людина собі уявляла, – хоча на вступну сцену періоду Благодаті було моторошно дивитись і вона розривала серце, – у ній було щось варте виславляння. Що саме? Кінець періоду Закону означав, що Богові більше не потрібно було терпіти, коли люди поводилися в усілякі визначені законом способи; це означало, що людство зробило великий крок уперед, у новий період, відповідно до Божої роботи та Його плану. Природно, це також означало, що дні Божого очікування скоротилися. Людство вступило в новий період, нову епоху, а це означало, що Божа робота зробила великий крок уперед і Його бажання поступово здійснюватиметься в міру того, як Його робота просуватиметься вперед. Початок періоду Благодаті був не дуже благоліпним, але в очах Бога людство, яке незабаром мало постати, – те саме людство, якого Він бажав, – дедалі більше наближалося до Його вимог і цілей. Ось це було чудово й похвально, це варто було виславляти. Хоча людство прибило Бога до хреста, і людям було скорботно на це дивитися, проте сам момент, коли Христос був прибитий до хреста, означав, що настав наступний Божий період – період Благодаті – і, звісно, що Божа робота в цьому періоді була на порозі свого початку. Ба більше, цей момент означав, що велику роботу того Божого втілення було завершено. Бог мав постати перед людьми світу як переможець, з новим ім’ям і образом, і людству був би відкритий і об’явлений зміст Його нової роботи. А тим часом люди зі свого боку більше не мусили постійно дратуватися через часті порушення закону, і за законом людей уже не мали карати за його порушення. Прихід періоду Благодаті дав людству змогу вийти з попередньої Божої роботи й увійти в абсолютно нове робоче середовище з новими етапами та методом роботи. Він дав людству нове входження та нове життя, і, звісно, завдяки ньому між Богом і людиною виникли стосунки, ближчі на крок. Завдяки Божому втіленню людина змогла зустрітися з Богом віч-на-віч. Людина почула справжній, реальний голос і слова Бога; людина побачила спосіб Його роботи, Його характер тощо. Людина почула все це на власні вуха й побачила на власні очі, в усіх аспектах; вона отримала яскравий досвід того, що Бог справді, воістину прийшов до людей, був віч-на-віч із людиною та прийшов жити серед людства. Хоча Божа робота в тому втіленні тривала недовго, вона дала тодішньому людству чіткий, відчутний досвід того, як це насправді для людини – жити разом із Богом. І хоч у тих, хто отримав цей досвід, він був недовгим, у тому втіленні Бог сказав багато слів, і ці слова були досить конкретними. Він також виконав багато роботи, і за ним послідувало багато людей. Людство остаточно закінчило жити за законом старого періоду та прийшло в абсолютно новий – період Благодаті.

Увійшовши в новий період, людство жило вже не згідно з обмеженнями закону, а відповідно до нових вимог і нових Божих слів. Завдяки новим Божим словам і вимогам у людства розвинулося нове життя з іншою формою – життя віри в Бога, форма та зміст якого були іншими. Це життя стало на крок ближчим до відповідності стандартам Божих вимог до людини, ніж попереднє життя за законом. Бог установив для людства нові заповіді та поведінкові стандарти, які були точнішими та більше підходили тогочасному людству, а також критерії й принципи того, як людина мала дивитися на інших людей і речі, поводитись і діяти. Тоді Він говорив не так конкретно й не так багато, як зараз, але тодішній людині, яка щойно вийшла з-під закону, тих слів і вимог було достатньо. З огляду на духовний стан людей того часу й те, чим вони були споряджені, вони більше нічого не могли досягти й набути. Наприклад, Бог казав людям бути смиренними, терплячими, терпимими, нести хрест тощо; усе це були конкретніші вимоги, поставлені Богом до людини після закону, що стосувалися того, як слід утілювати людську сутність у життя. Крім того, через прихід періоду Благодаті люди, які раніше жили під законом, стали тішитися рясним, безперервним потоком благодаті, благословень та інших подібних речей від Бога. У той період у людства було не життя, а казка. Усі були щасливі, і кожен був зіницею Божого ока, дитиною в Нього на руках. Люди мусили дотримуватися заповідей і до того ж виявляти кілька форм доброї поведінки, які відповідали людським уявленням і фантазіям, але для людства втіхи від Божої благодаті було більше. Люди зцілювалися від хвороб, спричинених, наприклад, одержимістю бісами, і з людей виганяли нечистих бісів і злих духів. Коли люди були в біді чи потребували чогось, Бог робив для них винятки та показував знамена й чудеса, зцілюючи людей від різноманітних хвороб, насичуючи їхню плоть, годуючи й одягаючи їх. У той період було так багато благодаті та благословень, якими люди могли тішитися. Крім простого дотримання заповідей, від людей вимагалося бути терплячими, терпимими, люблячими тощо, і все. У питаннях істини й Божих вимог до людей вони не мали жодного уявлення про щось більше. Оскільки люди були налаштовані тільки тішитися благодаттю й Божими благословеннями, а також через обітницю Господа Ісуса про час люди звикли тішитися Божою благодаттю, якій не було кінця-краю. Люди думали, що раз вони вірять у Бога, то мають тішитися Божою благодаттю, що це їхня законна частка. Однак вони не знали, що треба поклонятися Господу творіння, прийняти статус створіння, бути добрим створінням і виконувати його обов’язок. Вони також не знали, як підкорятися Богові, бути Йому вірними, приймати Його слова та брати їх за основу для своїх поглядів на людей і речі, своєї поведінки та дій. Люди нічого цього не тямили. І вони не тільки тішилися Божою благодаттю як чимось само собою зрозумілим, а й хотіли після смерті потрапити на небо, наче це було щось само собою зрозуміле, і там тішитися добрими благословеннями разом із Господом. Ба більше, люди, що жили в період Благодаті, серед благодаті та благословень, помилково вважали, що Бог – це просто милосердний, люблячий Бог, що Його сутність – це милосердя, любляча доброта й ніщо інше. Для них милосердя й любляча доброта були символом Божої ідентичності, статусу та сутності; для них слова «істина, шлях і життя» означали Божу благодать і благословення, а може, і спосіб просто прийняти хрест і йти хресною дорогою. Оце й було все, на основі чого в період Благодаті люди могли пізнавати Бога й орієнтуватися щодо Нього, а також пізнавати людство й самих людей і орієнтуватися щодо них. Отже, якщо говорити про причини та корінь цього, то що саме призвело до таких обставин? Тут ніхто не винен. Не можна звинувачувати Бога, що Він не працював або не говорив конкретніше чи ґрунтовніше, і не можна перекладати відповідальність на людину. Чому? Люди – створіння, створене людство. Вони вийшли із закону та прийшли в період Благодаті. Скільки б років досвіду поступу Божої роботи людина не мала, вона могла набути й пізнати лише те, що Бог подарував людині та що Він зробив. А решту – те, що Бог не зробив, не сказав і не відкрив, – людство не мало можливості ні зрозуміти, ні пізнати. Проте якщо подивитися на об’єктивні обставини й загальну картину, то коли людство, яке прогресувало тисячоліттями, прийшло в період Благодаті, його розуміння просто не могло сягнути далі, і Бог міг виконувати лише таку роботу, яку Він тоді виконував. Причина в тому, що людство, яке вийшло з періоду Закону, не потребувало ні кари, ні суду, ні завоювання, ні тим більше вдосконалення. Тоді людство потребувало лише одного. Що ж це було? Жертва за гріх, дорогоцінна Божа кров. Дорогоцінна Божа кров – ця жертва за гріх була єдиним, чого потребувало людство, що вийшло з періоду Закону. Отже, у ту епоху через потреби людства й фактичні обставини робота, яку мусив виконати Бог, полягала в тому, щоб принести в жертву за гріх дорогоцінну кров Свого власного втілення. Це був єдиний спосіб відкупити людство періоду Закону. Бог очистив людство від гріха Своєю дорогоцінною кров’ю, зробивши її платою й жертвою за гріх. І тільки після того, як людину було очищено від гріха, вона змогла стати безгрішною перед Богом, прийняти Його благодать і Його постійний провід. Дорогоцінну Божу кров було принесено в жертву людству, і так воно змогло здобути відкуплення. Що могло зрозуміти щойно відкуплене людство? Чого воно потребувало? Якби тих людей одразу завоювали, засудили й покарали, вони не спромоглися б це прийняти. Вони не мали такої здатності до прийняття, та й умови в них були не такими, щоб люди змогли все це зрозуміти. Отже, крім Божої жертви за гріх, а також Його благодаті, благословень, терпимості, терпіння, милосердя й люблячої доброти, люди, якими вони були тоді, могли прийняти не більше ніж кілька простих вимог, які Бог поставив до поведінки людини: тільки ці вимоги, і не більше того. Тодішнє людство не змогло б зрозуміти геть нічого з усіх тих істин, які глибше торкаються теми спасіння людини: які хибні ідеї та погляди має людство, які розбещені характери, у чому полягають сутності бунтарства людства проти Бога, як сатана розбещує людство, у чому сутність традиційної культури, якої дотримується людство, – про це ми нещодавно спілкувалися, – тощо. За таких обставин Бог міг лише напучувати людство та ставити до нього вимоги в найпростіші, найзрозуміліші способи, висуваючи до його поведінки найелементарніші вимоги. Тому в період Благодаті людство могло насолоджуватися лише благодаттю та скільки завгодно тішитися дорогоцінною Божою кров’ю як жертвою за гріх. Однак у період Благодаті вже було здійснено найбільше звершення. Яке ж воно було? Воно полягало в тому, що людство, яке Бог мав спасти, отримало прощення своїх гріхів завдяки дорогоцінній Божій крові. Це подія, гідна виславляння; це було найвеличніше звершення Бога в період Благодаті. Хоча людські гріхи було прощено й людина більше не мала поставати перед Богом у гріховному образі чи як грішник, бо натомість завдяки жертві за гріх отримала прощення своїх гріхів і тепер була гідна постати перед Богом, проте стосунки людини з Ним іще не досягли рівня стосунків створіння з Творцем. Це ще не були стосунки створеного людства з Творцем. Людство в благодаті було ще дуже, дуже далеким від ролі, якої Бог від нього вимагає: бути паном і управителем усього сущого. Тож Бог мусив чекати; Він мусив бути терплячим. Що для Бога означало чекати? Це означало, що людство мало й надалі жити серед Божої благодаті, серед різних способів Божої роботи в період Благодаті. Бог хоче спасти не просто жменьку людей або якусь одну расу, а набагато більше; Його спасіння аж ніяк не обмежується однією расою чи конфесією. Отже, період Благодаті мав тривати тисячі років, як і період Закону. Людство мало й надалі жити в новому періоді під проводом Бога, рік за роком, покоління за поколінням. Скільки епох людина мусить отак пережити: скільки зірок має зрушити зі свого місця на небозводі, скільки морів висохнути, скільки скель вивітритися, скільки океанів перетворитися на родючі землі, – і в різні доби людство та незліченні речі на землі мусять зазнати різних змін. І в міру того, як люди все це переживали, Божі слова, Його робота й факт відкуплення людства Господом Ісусом у період Благодаті поширювалися до кінців землі, по вулицях і провулках, у кожен куточок, поки не стали відомими в кожному домі. І саме тоді мав завершитися цей період – період Благодаті, який прийшов після періоду Закону. Робота, яку Бог виконував у цей період, полягала не лише в тому, щоб мовчки чекати; поки Він чекав, Він у різні способи працював над людством періоду Благодаті. Він продовжував Свою благодатну роботу, обдаровуючи людство цього періоду благодаттю й благословеннями, щоб Його дії, Його робота, Його мова, факти з Його роботи та Його воля в період Благодаті дійшли до вух кожної людини, яку Він збирався обрати. Він дав усім таким людям нагоду скористатися з Його жертви за гріх, щоб ця людина більше не поставала перед Ним у гріховному образі, як грішник. І хоча стосунки людини з Богом уже були не такими, як у людини, що ніколи Його не бачила, як у період Закону, а на крок вищими, як стосунки між віруючими й Господом, між християнами та Христом, – усе ж ці стосунки були не такими, яких Бог зрештою бажає між людством і Богом, між створіннями та Творцем. Тоді ці стосунки вочевидь були ще досить далекі від стосунків між створіннями та Господом творіння, але порівняно з відносинами між людьми й Богом у період Закону вони демонструють великий прогрес. Це було приводом для радості та виславляння. Але як би там не було, а Богові досі потрібно було вести людство; Йому потрібно було вести вперед людей, у глибинах сердець яких було повно уявлень про Бога, фантазій, прохань, вимог, бунтарства й опору. Чому? Тому що таке людство, може, і знало, як тішитися Божою благодаттю, знало, що Бог милосердний і люблячий, але на тому все й закінчувалося: тодішнє людство геть нічого не знало про справжню ідентичність, статус і сутність Бога. Оскільки таке людство зазнало сатанинського розбещення, його сутність і різні уявлення та думки в глибині серця досі суперечили Богу та йшли проти Нього, хоч це людство й тішилося Божою благодаттю. Людина не знала, як коритися Богові, як виконувати обов’язок створіння й тим більше як бути задовільним створінням. Ще менше, звісно, було тих, хто знав, як поклонятися Господу творіння. Якби незліченні речі світу було передано настільки розбещеному людству, це було б те саме, що передати їх сатані. Наслідки були б абсолютно однакові, без жодної різниці. Отже, Богу досі потрібно було продовжувати Свою роботу й вести людство далі, до наступної стадії роботи, яку Він мав виконати. Бог дуже довго чекав на цю стадію та сподівався на неї, і Він заплатив за неї Своїм попереднім довгим терпінням.

Тепер, коли людство натішилося достатньою, рясною Божою благодаттю, цей світ і це людство, як не поглянь, нарешті дійшли до рівня, на якому Бог виконає Свою справжню роботу зі спасіння людства. Вони дійшли до того часу, коли Бог завоює, покарає й засудить людство та висловить багато істин, щоб удосконалити людство та здобути з-посеред нього громаду, яка зможе бути управителями всього сущого серед цього. Цей час настав, і Богові більше не потрібно ні терпіти, ні й далі вести людство періоду Благодаті до життя в благодаті. Йому більше не потрібно й надалі забезпечувати людство періоду Благодаті, пасти, пильнувати та зберігати його; Йому більше не потрібно невтомно та безумовно забезпечувати людство благодаттю й благословеннями; Йому більше не потрібно бути безумовно терплячим із людством у благодаті, поки воно жадібно й безсоромно випрошує Його благодать, узагалі Йому не поклоняючись. Натомість Бог виразить Свою волю, Свій характер, істинний голос Свого серця та Свою сутність. У цей час Бог, забезпечуючи людство численними істинами та словами, яких воно потребує, також виливає й виражає Свій справжній характер – праведний характер. А виражаючи Свій праведний характер, Він не байдуже виголошує кілька фраз суду й засудження, та й годі; натомість Він, спираючись на факти, викриває розбещеність людства, його сутність і сатанинську потворність. Він викриває те, як людство бунтує проти Нього, опирається Йому, відкидає та зраджує Його, а також різні людські уявлення про Нього. У цей період те, що Він висловлює, здебільшого виходить за межі милосердя й люблячої доброти, які Він дарує людству: це ненависть, відраза, обридження й осуд, які Він відчуває до людства. Цей різкий, радикальний поворот і зміна в Божому характері та становищі застають людство зненацька та роблять його нездатним до прийняття. Бог виражає Свій характер і Свої слова з усією раптовою силою блискавки. Звісно, Він також забезпечує людство всім необхідним із безмежним терпінням і терпимістю. Бог у різні способи та під різними ракурсами промовляє до людства й виражає Свій характер у найбільш відповідні, належні, конкретні та прямі способи, у які варто ставитися до створінь із точки зору Його становища як Творця. Це ті способи мови й роботи, яких Бог жадав, чекаючи шість тисяч років. Шість тисяч років жадання, шість тисяч років очікування – усе це говорить про шість тисяч років Божого терпіння, що містять у собі шість тисяч років Його сподівання. Людство й досі залишається створеним Богом людством, але воно пройшло шість тисяч років безперервних змін, коли зірки мандрували небозводом, а моря висихали, тому тепер це вже не те людство, яке Бог створив на початку, і сутність у нього вже інша. Тож коли в цей день Бог починає працювати, людство, яке Він зараз бачить, усе одно викликає в Нього відразу, хоча Він і чекав, що воно буде саме таким, – і, звісно, дивитися на таке людство для Бога занадто прикро. Раніше Я говорив про три речі – пам’ятаєте, які саме? Таке людство все одно викликає в Нього відразу, хоча Він і чекав, що воно буде саме таким. Про що ще Я говорив? (Дивитися на таке людство для Бога занадто прикро.) Ще дивитися на таке людство для Бога занадто прикро. У людині присутні всі ці три речі водночас. Чого ж чекав Бог? Що таке людство, переживши закон, а потім відкуплення, нарешті дійде до сьогоднішнього дня на фундаменті розуміння деяких фундаментальних законів і заповідей, яких людина повинна дотримуватися, і більше не буде простим людством із порожнечею в глибині серця, як Адам і Єва. Бог чекав, що натомість у серцях людей з’явиться певна частка нового. Ось чого Бог чекав: що людство буде цим наділене. Однак водночас людство – це й таке людство, яке викликає в Бога відразу. То що ж саме викликає в Бога відразу? Хіба ви всі не знаєте? (Людське бунтарство й опір.) Людство наповнене розбещеним сатанинським характером і живе жахливим життям: вони не зовсім люди й не демони. Людство вже не настільки просте, щоб не зуміти встояти перед спокусою змія. Хоча в людей і є власні думки та погляди, власні чіткі переконання та способи ставлення до безлічі подій і речей, проте в людських поглядах на інших людей і речі, у їхній поведінці та діях немає нічого з того, чого хоче Бог. Люди можуть думати й мати певні погляди, і за їхніми діями стоять певні підстави, засоби та ставлення, але все оце, чим вони наділені, походить від сатанинської розбещеності. Усе це засновано на сатанинських поглядах і філософіях. Коли людина приходить до Бога, у її серці немає жодного сліду покірності перед Богом і жодної щирості. Людина просякнута сатанинськими токсинами, наповнена його вихованням і думками, його розбещеним характером. Про що це свідчить? Бог мусить багато говорити та працювати для людини, щоб змінити її спосіб існування та ставлення до Бога – а конкретніше, звісно, щоб змінити способи та критерії того, як вона дивиться на людей і речі, поводиться й діє. Поки всіх цих змін не відбудеться, у Божих очах людство буде чимось таким, що викликає відразу. Що потрібно Богові, коли Він спасає предмет Своєї відрази? Чи є в Його серці радість? А щастя? А розрада? (Ні.) Немає там жодної розради та щастя. Його серце сповнене огиди. Єдине, що Бог зробить за таких обставин, окрім того, що невтомно говоритиме й говоритиме, – це вправлятиметься в терпінні. Відраза – це другий компонент того, що Бог відчуває до такого людства, яким Він його бачить. Третій компонент полягає в тому, що дивитися на таке людство занадто прикро. У світлі первісного наміру, з яким Бог створював людство, стосунки Бога з людиною – це стосунки батька й дитини, сімейні стосунки. Цей вимір їхніх відносин, може, і не схожий на людську кровну спорідненість, але для Бога він вищий за плотську кровну спорідненість між людьми. У людства, яке Бог створив на початку, була зовсім інша подоба, ніж у людства, яке Він бачить в останні дні. На початку людина мала просту, дитячу подобу, і хоча люди були невігласами, їхні серця були чистими й незаплямованими. У їхніх очах можна було побачити ясність і прозорість глибин їхніх сердець. У них не було тих різноманітних розбещених характерів, які є в людей зараз; у них не було непоступливості, пихи, злочестивості, підступності й точно не було характеру, який нудить від істини. З мови та дій людей, з їхніх очей і облич було видно, що це було те людство, яке Бог створив на початку та до якого ставився прихильно. Але зрештою, коли Бог знову дивиться на людство, глибини серця людини вже не такі чисті, а очі вже не такі ясні. Серце людини наповнене розбещеним сатанинським характером, і коли вона зустрічається з Богом, її обличчя, мова та дії Йому огидні. Однак є факт, який ніхто не може заперечити, і саме через нього Бог каже, що для Нього занадто прикро дивитися на таке людство. Що ж це за факт? Ось він, і ніхто не може його заперечити: Бог Своєю власною рукою створив це людство, яке знову постало перед Ним, але воно вже не те, яким було на початку. Воно сповнене опору та зради Богові в усьому, від очей до думок і глибин сердець; у всьому, від очей до думок і глибин сердець, з людей виплескується не що інше, як сатанинський характер. Сатанинські характери людини: непоступливість, пиха, підступність, злочестивість і нудота від істини – неприховано та природно виплескуються і з її погляду, і з виразу обличчя. Навіть коли людина стикається з Божими словами чи опиняється віч-на-віч із Богом, її розбещений сатанинський характер і розбещена сатаною сутність виплескуються саме так, неприховано. Є лише одна фраза, яка може передати те, що відчуває Бог від появи цього факту. Ось вона: «На це занадто прикро дивитися». З точки зору як загального середовища людини, так і кожного окремого аспекту ситуацій і умов, у яких опиняються люди, людство, яке дійшло до сьогоднішнього дня й до цієї епохи, досягло рівня Божих вимог для останньої, третьої стадії Його роботи, а саме спасіння людства, – але навіть будучи сповненим сподівань на це людство, Бог також сповнений ненависті до нього. Бог, звісно, досі відчуває, що на людей занадто прикро дивитися, оскільки бачить один приклад людської розбещеності за іншим. Проте Богові більше не потрібно безглуздо терпіти й чекати заради людини, і цьому вже варто порадіти. Що Богові потрібно робити, то це виконувати роботу, на яку Він чекав і сподівався шість тисяч років, якої дожидав шість тисяч років: казати Свої слова, виражати Свій характер і кожну істину. Звісно, це також означає, що серед цього людства, яке Бог обрав, постане громада людей, яких Бог давно чекав і які будуть управителями всього сущого та стануть його панами. Якщо поглянути на ситуацію загалом, то все так далеко відійшло від очікуваного; усе було так боляче й сумно. Але найбільша Божа радість – це те, що завдяки плину часу та новому періоду дні, коли людство зазнавало сатанинського розбещення, уже минули. Людство пройшло через хрещення законом і Боже відкуплення; нарешті воно дійшло до останнього етапу Божої роботи: стадії, на якій людство спасеться в кінцевому результаті прийняття Божої кари, суду й завоювання. Для людства це, безсумнівно, чудова новина, а для Бога, безперечно, те, на що Він уже давно чекав. Як не поглянь, це настання найвеличнішої епохи для всього людства. З якого ракурсу не поглянь – чи то людської розбещеності, чи то світських віянь, чи то соціальних структур, чи то людської політики, чи то нинішніх лих, – результат людства близький: це людство підійшло до фінішної прямої. Однак у Божій роботі це найбільш кульмінаційний час, який найбільше заслуговує на людську згадку й виславляння, і, звісно, це також настання найважливішого, найкритичнішого часу за шість тисяч років Божої роботи над Його планом управління – часу, у який вирішується доля людства. Тож що б не відбувалося з людством, скільки б Бог не чекав і не терпів, усе воно було того варте.

Повернімося до теми, яку ми збирались обговорити: «Чому людина мусить прагнути до істини». Божий план управління ділиться на три стадії роботи серед людства. Попередні дві стадії Бог уже завершив. Якщо поглянути на стадії, що відбувалися донині, то користь і закону, і заповідей для людини полягала лише в тому, що завдяки ним люди дотримувалися закону, заповідей, Божого імені, віри в глибині серця, низки форм доброї поведінки й кількох добрих догматів, і не більше. Людина за своєю суттю не може відповідати стандарту Божої вимоги – бути управителем і стати паном усього сущого. Хіба не так? Людина за своєю суттю не відповідає вимогам для цього. Якби людину, що пройшла закон і період Благодаті, змусили робити те, що від неї вимагає Бог, вона була б здатна взаємодіяти з усім сущим лише за допомогою закону чи благодаті та благословень, дарованих їй у період Благодаті. Це аж ніяк не відповідає Божій вимозі, щоб людина була управителем усього сущого, і людство аж ніяк не спроможне ні робити те, чого Бог від нього вимагає, ні виконувати повинність і обов’язки, які Бог на нього покладає. Людина просто не в змозі виконати Божу вимогу бути паном усього сущого та наступного періоду, і вона не здатна відповідати потрібному для цього стандарту. Тому на завершальній стадії Своєї роботи Бог висловлює й каже людству всі істини та принципи практики, яких воно потребує, в усіх їхніх аспектах, щоб людина знала, якими є стандарти Божих вимог, як вона має взаємодіяти з усім сущим і ставитися до нього, як їй слід бути управителем усього сущого, яким має бути спосіб її існування та як саме вона повинна жити перед Богом як істинне створіння під владою Творця. Якщо людина зрозуміла ці речі, вона знає й те, які вимоги до неї висуває Бог; виконавши їх, вона також досягне відповідності стандартам Божих вимог до неї. Оскільки закон, заповіді та прості критерії поведінки не здатні замінити істину, в останні дні Бог висловлює дуже багато слів та істин, які стосуються людської практики, поведінки й дій, а також поглядів на інших людей і речі. Бог говорить людині, як дивитися на інших людей і речі, як поводитись і діяти. Що означає те, що Бог говорить людині про все це? Це означає, що Бог вимагає від тебе, щоб ти дивився на людей і речі, поводився й діяв згідно з усіма цими істинами та жив у світі саме так. Який би обов’язок ти не виконував і яке б доручення не прийняв від Бога, Його вимоги до тебе незмінні. Зрозумівши Божі вимоги, ти мусиш практикувати, виконувати свій обов’язок і здійснювати Боже доручення тобі згідно з Його вимогами, як ти їх розумієш, незалежно від того, чи Він поруч із тобою й чи перевіряє тебе. Тільки так ти можеш справді стати гідним паном усього сущого, який вартий Божого доручення та в якому Бог упевнений. Хіба це не торкається теми того, чому людина мусить прагнути до істини? (Торкається.) Тепер ви розумієте? Це ті факти, які Бог зробить реальністю. Отже, прагнути до істини – це значить не просто відкинути свій розбещений характер і не опиратися Богові. У прагненні до істини, про яке ми говоримо, є більше значення й більша цінність. Воістину, це стосується місця призначення людини та її долі. Розумієте? (Так.) Чому людина мусить прагнути до істини? У вузькому сенсі на це запитання відповідають ті найбазовіші доктрини, які людина усвідомлює. У широкому сенсі головна причина полягає в тому, що для Бога прагнення до істини стосується Його управління, Його очікувань від людства й надій, які Він покладає на людство. Це одна із частин Божого плану управління. Звідси можна побачити, що ким би ти не був і як би довго не вірив у Бога, ти неминуче опинишся серед вигнаних, якщо не прагнутимеш до істини й не любитимеш її. Це ясно як день. Бог виконує Свою роботу в три стадії; відколи Він створив людство, у Нього вже був план управління, і далі Він вершив серед людства кожну із цих стадій по черзі, крок за кроком ведучи людство до сьогодення. Яка ж велика Його сердечна турбота й ціна, яку Він заплатив, і як довго Він терпів, щоб досягти Своєї кінцевої мети – втілити в життя людини ті істини, які Він висловлює, і кожну грань критеріїв Своїх вимог, про які Він говорить людству, щоб перетворити їх на життя й реальність людини. Бог бачить у цьому вкрай важливу справу та надає їй украй великої ваги. Бог сказав так багато слів, а перед тим провів дуже велику підготовчу роботу. Якщо тепер ти так і не прагнутимеш до сказаних Ним слів і не ввійдеш у них, то як Бог на тебе подивиться? Ким тебе призначить? Це ж ясно як день. Отже, кожна людина незалежно від духовного рівня, віку й того, скільки років вона вірить у Бога, повинна докладати зусиль до того, щоб іти шляхом прагнення до істини. Не варто звертати великої уваги на якісь об’єктивні обґрунтування; треба прагнути до істини беззастережно. Не марнуй свої дні. Якщо ти шукатимеш і докладатимеш зусиль до прагнення до істини як до великої справи свого життя, може статися так, що істина, що її ти здобудеш і зможеш досягти у своєму прагненні, буде не такою, як тобі хотілося б. Але якщо Бог каже, що дасть тобі місце призначення залежно від твого ставлення до прагнення та твоєї щирості, то як це буде чудово! Поки що не зосереджуйся на тому, яким буде твоє місце призначення та результат. Не думай і не питай, що станеться далі та що чекає в майбутньому, чи зможеш ти уникнути лиха й не загинути. Зосередься лише на тому, щоб прагнути до істини в Божих словах і Його вимогах, щоб добре виконувати свій обов’язок, задовольняти Божу волю й не виявитися негідним Божого шеститисячолітнього очікування та сподівання. Дай Богові трохи розради; дай Йому побачити трохи надії для тебе, і нехай у тобі здійсняться Його бажання. Скажи Мені, чи поставиться Бог до тебе погано, якщо ти так зробиш? Звісно, що ні! І навіть якщо кінцеві результати будуть не такі, як комусь хотілося б, як ця людина, будучи створінням, мусить ставитися до цього факту? Вона мусить у всьому підкоритися Божому керівництву та розпорядженням, не будуючи жодних особистих планів. Хіба це не та точка зору, яку належить мати створінням? (Так і є.) Це правильна установка. На цьому ми завершимо наше спілкування про суть того, чому людина мусить прагнути до істини.

Щойно ми в нашому спілкуванні розглянули здебільшого те, чому людина мусить прагнути до істини в аспекті Божого плану управління, з Божої точки зору. Якщо подивитися з іншого боку, це питання дещо простіше. Якщо говорити про саму людину, про її точку зору, то чому людина мусить прагнути до істини? Кажучи максимально просто, якби людина жила за законом і не розуміла істини, якби вона просто дотримувалася закону, і не більше, то що б зрештою вийшло з її прагнення? Хіба що те, що за законом людину було б засуджено за її нездатність його дотримуватися. Якщо ж узяти пізніший період Благодаті, у той час людина багато чого зрозуміла та здобула від Бога багато нової інформації про людину, а саме настанови та заповіді щодо людської поведінки. З точки зору доктрини людина отримала чималу вигоду. Однак, не зрозумівши істини, люди досі сподівалися, що отримають більше Божого захисту, прихильності, благословень і благодаті; людська точка зору досі полягала в тому, щоб просити в Бога те, чого потребували люди, і коли вони щось просили, їхнє прагнення досі було націлено та спрямовано на життя плоті, на втіхи плоті й на краще плотське життя. Ціль людського прагнення досі суперечила істині та йшла проти неї. Людина досі була не здатна прагнути до істини й не могла ввійти в таке реальне життя, як те, у якому істина є підвалиною існування людини. Такими є реалії життя людини, яка живе на фундаменті розуміння всіх законів або заповідей і обмежень періоду Благодаті, на фундаменті того, що вона ще не розуміє істину. Коли реалії життя людей саме такі, ті часто втрачають свій напрямок, самі того не усвідомлюючи. Як кажуть люди: «Я заплутався й розгубився». У таких умовах безперервної плутанини людина, розтривожена, часто занурюється в порожнечу, не знаючи, навіщо люди живуть і яким буде її майбутнє, не кажучи вже про те, як їй слід реагувати на різних людей, події та речі, які їй посилає реальне життя, і в який правильний спосіб їй слід на них реагувати. Є навіть багато віруючих, послідовників Бога, які, дотримуючись заповідей і тішачись великою кількістю Божої благодаті та благословень, при цьому все одно прагнуть до статусу, багатства, багатообіцяючого майбутнього, щасливих шлюбів, сімейного благополуччя й удачі, визнання серед таких самих людей, як вони, – а в сучасному суспільстві вони прагнуть утіх плоті, життя й легкості; вони прагнуть розкішних особняків і автомобілів; вони прагнуть подорожувати по всьому світу, досліджуючи таємниці та майбутнє людства. Приймаючи норми й обмеження безлічі законів і поведінкових критеріїв, людство залишається нездатним позбутися своєї схильності досліджувати майбутнє, таємниці людства й усе, що лежить за межами людського кругозору. А роблячи все це, люди часто почуваються спустошеними, пригніченими, ображеними, роздратованими, неспокійними й наляканими – настільки, що коли з ними багато всього трапляється, їм важко контролювати свою гарячковість і емоції. Деякі люди занепадають духом, упадають у депресію, пригніченість тощо, коли стикаються з будь-якими хвилюючими обставинами, як-от важкими умовами на роботі, сімейними сварками чи непорозуміннями, проблемами в шлюбі чи дискримінацією в суспільстві. Деякі люди навіть поринають у крайнощі почуттів; є й такі, що вирішують покінчити із життям якимись крайніми засобами. Звісно, є ще й такі, що обирають затворництво та самотність. І що ж це породило в суспільстві? Відлюдників і відлюдниць, клінічну депресію тощо. Цих явищ не бракує й у житті християн; таке трапляється часто. Зрештою першопричина цього полягає в тому, що людство не розуміє ні того, що таке істина, ні того, звідки людина прийшла й куди йде, ні того, чому людина жива та як вона мусить жити. Коли люди реагують на найрізноманітніших людей, події та речі, з якими стикаються, то не знають, як із ними впоратися, як подолати, відкинути й розгледіти їх, як збагнути всі ці речі, щоб жити щасливо та спокійно, під володарюванням і розпорядженнями Творця. У людства немає такої здатності. Без висловленої Богом істини, без Його слів людині про те, як потрібно дивитися на людей і речі, поводитись і діяти, люди покладаються на власні зусилля, набуті знання, опановані життєві навички, ті правила гри, які людям удалось усвідомити, а також правила поведінки чи філософії життя. Люди покладаються на свій досвід людського життя, на те, що вони пережили, навіть на те, що дізналися з книжок, – але коли вони стикаються з усіма труднощами реального життя, то все одно виявляються безсилими. Для тих, хто живе в таких умовах, читання Біблії не приносить ніякої користі. Навіть молитви Господу Ісусу не приносять їм користі, не кажучи вже про молитви Єгові. Читання того, що віщували стародавні пророки, також не може розв’язати жодної з їхніх проблем. Тому деякі люди подорожують по всьому світу, досліджують Місяць і Марс, шукають пророків, які можуть передбачати майбутнє, і розмовляють із ними. Але й після цього серця людей залишаються неспокійними, безрадісними та невтішними. Напрямок і ціль їхнього поступу все одно здаються їм такими невловимими, такими пустими. Загалом життя людства залишається дуже пустим. Для людського життя це звичайний стан, тому люди вигадують безліч способів розважитися, як-от сучасні відеоігри, стрибки з тарзанки, серфінг, альпінізм, стрибки з парашутом, якими захоплюються західні люди, і різноманітні драми, пісні й танці, які люблять китайці, і шоу з транссексуалами в Південно-Східній Азії. Люди навіть дивляться те, що задовольняє їхній духовний світ і плотські пожадання. Проте якими б не були їхні розваги, що б вони не дивилися, у найглибших глибинах їхніх сердець залишається розгубленість перед майбутнім. Скільки б разів людина не об’їхала навколо світу чи навіть не побувала на Місяці та Марсі, проте коли вона повернеться та її життя трохи ввійде в старе русло, вона почуватиметься геть знесиленою, як і раніше. Ба більше, вона буде ще сумнішою та неспокійнішою, ніж якби взагалі нікуди не їздила. Люди думають, що вони такі пусті, безсилі, розгублені та приголомшені, що прагнуть дослідити прийдешнє та невідоме через те, що не знають, як розважитися та як їм жити. Вони думають, ніби причина в тому, що люди не вміють насолоджуватися життям або моментом; на їхню думку, їхні інтереси й захоплення простенькі, недостатньо масштабні. Але скільки б інтересів у людей не було, у скількох би розвагах вони не брали участь, скільки б місць у світі не відвідали, вони все одно відчувають, що те, як вони живуть, напрямок і ціль їхнього існування не такі, як їм хотілося б. Словом, те, що люди відчувають загалом, – це порожнеча й нудьга. Через цю порожнечу й нудьгу деякі люди прагнуть посмакувати всіма вишуканими делікатесами світу; куди б вони не пішли, вони думають, як би поїсти. Інші ж жадають розваг, куди б не пішли, – і вони веселяться, і їдять, і розважаються досхочу, але, наївшись, напившись і повеселившись, почуваються ще пустішими. Як дати цьому раду? Чому цього відчуття неможливо позбутися? Опинившись у глухому куті, деякі люди починають уживати наркотики, опіум, екстазі, стимулювати себе найрізноманітнішими матеріальними речами. І який від цього результат? Хіба хоч якийсь із цих методів хоч якось допомагає подолати людську порожнечу? Хіба хоч якийсь із них може подолати проблеми в самому корені? (Ні.) А чому ні? Тому що люди живуть за своїми почуттями. Вони не розуміють істини, не знають, що породжує людські проблеми порожнечі, неспокою, розгубленості тощо, і не знають, якими засобами їх подолати. Вони думають, ніби якщо подбати про плотські втіхи, наситити й наповнити світ свого тілесного духу, то відчуття порожнечі в ньому зникне. Чи так це працює? Ні, не так. Якщо, вислухавши ці проповіді, ти приймеш їх як доктрину, але геть не станеш їх практикувати та прагнути до них, якщо ти не візьмеш ці Божі слова за основу та критерій для своїх поглядів на людей і речі, своєї поведінки та дій, то твій спосіб існування й погляд на життя ніколи не зміняться. А в такому разі твоє життя, його стиль і цінність його існування теж ніколи не зміняться. А якщо стиль і цінність існування твого життя ніколи не зміняться, що це значить? Це значить, що одного дня, рано чи пізно, доктрини, які ти розумієш, здадуться тобі стовпами духу, що рано чи пізно вони стануть для тебе коронними фразами й теоріями, якими ти затикатимеш ту порожнечу у своєму внутрішньому світі, коли ситуація цього вимагатиме. Якщо напрямок і ціль твого прагнення не зміняться, ти будеш таким же, як і ті люди, що не чули жодного Божого слова. Напрямком і ціллю твого прагнення все одно буде пошук розваг, плотської розради. Ти все одно намагатимешся подолати свою порожнечу й розгубленість, подорожуючи світом і досліджуючи таємниці. І тоді, безсумнівно, ти підеш тим самим шляхом, що й ті люди. Вони відчувають порожнечу після того, як скуштували делікатесів з усього світу й насолодилися його пишними розкошами; так само буде й із тобою. Ти можеш триматись істинного шляху й Божих слів, але якщо ти їх не практикуєш і не прагнеш до них, то зрештою так само, як і ті люди, часто почуватимешся пустим, приголомшеним, обуреним і пригніченим, не матимеш справжнього щастя, справжньої радості, справжньої свободи й, ба більше, справжнього миру. І тоді твій результат кінець кінцем буде таким самим, як і їхній.

На що дивиться Бог, визначаючи результат людини? Він не зважає на те, скільки ти прочитав Його слів чи прослухав проповідей. Бог на таке не дивиться. Він оцінює, скільки істин ти здобув у своєму прагненні, скільки істин ти можеш практикувати; Він оцінює, чи береш ти в житті Його слова за основу, а істину – за критерій своїх поглядів на людей і речі, своєї поведінки та дій: чи маєш ти такий досвід і свідчення. Якщо у твоєму повсякденному житті й у ході твого слідування за Богом немає такого свідчення й усі ці речі геть нічим не підкріплені, то Бог поставиться до тебе так само, як і до безбожників. Чи закінчиться все на тому, що Він так до тебе поставиться? Ні, це далеко не той випадок, коли Бог саме так до тебе поставиться та на тому все й залишить. Натомість, спираючись на це, Він визначить твій результат. Він робить це відповідно до шляху, яким ти йдеш; Він визначає твій результат на основі того, як ти поводишся в масі своїх прагнень і цілей, як ти ставишся до істини й чи ступив на шлях прагнення до неї. Чому Він визначає твій результат саме так? Коли людина, яка просто не прагне до істини, почитала Божі слова та почула багато з них, але все одно не може взяти Його слова за критерій своїх поглядів на людей і речі, своєї поведінки та дій, то зрештою вона просто не зуміє спастися. А найголовніше питання ось яке: що могло б вийти з такої людини, якби вона залишилася? Чи змогла б вона стати паном усього сущого? Чи змогла б бути управителем усього сущого замість Бога? Чи гідна вона доручення? Чи гідна довіри? Якби Бог передав тобі все суще, чи робив би ти так, як людство зараз: без розбору вбиваючи створених Богом живих істот, розпорошуючи створені Богом міріади, оскверняючи міріади, якими Бог обдарував людство? Звісно, ти б так і робив! Отже, якби Бог передав цей світ і все суще тобі, із чим би зрештою зіткнулось усе суще? У нього не було б справжнього управителя; розбещене сатаною людство осквернило б усе суще й розпорошило нанівець. Зрештою все суще, живі істоти серед усього сущого та розбещене сатаною людство спіткала б та сама доля: Бог би їх знищив. А такого Бог не хоче бачити. Отже, якщо така людина чула багато слів Божих, а зрозуміла лише багато доктрин у Його словах, але досі не здатна ні взяти на себе обов’язок бути паном усього сущого, ні дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, то Бог точно не доручить їй жодної справи, бо вона цього не гідна. Бог не бажає вдруге побачити, як розбещене сатаною людство розпорошує й оскверняє нанівець усе суще, яке Він ревно творив, і Він не бажає бачити, як від рук таких людей знищується людство, яким Він керував шість тисяч років. Єдине, що Він хоче бачити, – це як усе суще, що його Він ревно творив, продовжує існувати під управлінням громади людей, які здобудуть Його спасіння, під Божою опікою, захистом і керівництвом, живучи згідно з порядком речей і законами, що їх заповідає Бог. Що ж за люди зможуть нести такий важкий тягар? Це люди лише одного сорту – ті, про кого Я говорю: люди, які прагнуть до істини, тобто можуть дивитися на людей і речі, поводитись і діяти у суворій відповідності до Божих слів, маючи істину за критерій. Такі люди гідні довіри. Їхній спосіб існування повністю залишив за собою способи розбещеного сатаною людства; у цілі та способі своїх прагнень, у поглядах на людей і речі, у поведінці та діях такі люди здатні в усьому відповідати Божим словам і прийняти істину за свій критерій. Саме такі люди справді гідні жити далі, і саме вони гідні того, щоб Бог передав їм у руки все суще. Саме такі люди можуть нести настільки важкий тягар, як Боже доручення. Бог, безумовно, не віддасть усе суще в руки людини, яка не прагне до істини. Він точно не віддасть усе суще тим, хто просто не слухає Його слів, і точно не доручить таким людям жодного завдання. Вони не можуть добре виконувати навіть власні обов’язки, не кажучи вже про Боже доручення. Якби Бог довірив їм усе суще, вони не мали б жодної вірності й не діяли б згідно з Його словами. Вони б трохи працювали, коли вони в настрої, а коли ні, то йшли б їсти, пити й веселитися. У серці вони часто почувалися б пустими, неспокійними, знудьгованими та не мали б жодної вірності Божому дорученню. Такі люди, безумовно, не ті, хто потрібен Богу. Отже, якщо ти розумієш Божу волю, знаєш недоліки розбещеного людства й те, яким шляхом воно має йти, почни з прагнення до істини. Послухай Божі слова та почни з того, щоб у всьому дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Орієнтуйся на цю ціль, на цей напрямок, і рано чи пізно настане день, коли Бог згадає та прийме те, як ти повністю присвячував себе Йому та яку ціну платив. Тоді твоє життя матиме цінність; Бог тебе схвалить, і ти перестанеш бути звичайною людиною. Тебе не просять протриматися стільки ж, скільки Ной, коли будував ковчег, але ти мусиш протриматися принаймні протягом цього життя. Чи доживеш ти до ста двадцяти років? Ніхто не знає, але тут достатньо відзначити, що сучасне людство стільки не живе. Прагнути до істини зараз набагато легше, ніж було побудувати ковчег. Як важко було його будувати, та ще й без сучасних інструментів: усі роботи виконувалися вручну, і до того ж у несприятливому середовищі. Це зайняло багато часу, і Ною мало хто допомагав. Зараз вам набагато легше прагнути до істини, ніж йому колись було будувати ковчег. Ваше загальне середовище й конкретні умови вашого життя дають вам велику перевагу та роблять прагнення до істини дуже зручним.

Сьогоднішнє спілкування на тему «Чому людина мусить прагнути до істини» здебільшого охоплювало два аспекти цієї теми. Одним із них було просте спілкування з точки зору Бога про Його план управління, Його бажання та жагу; іншим – аналіз проблем із самими людьми з їхньої власної точки зору, який був потрібен для пояснення, чому прагнути до істини необхідно й важливо. З будь-якого із цих ракурсів прагнення до істини надзвичайно важливе для людини та критично нагальне. Як не подивися, прагнення до істини – це шлях і ціль у житті, які мусить обрати кожен послідовник Бога, кожен, хто чув Його слова. Прагнення до істини не слід сприймати як певний ідеал або побажання, а твердження про нього – як якусь духовну розраду; натомість треба брати слова, які говорить Бог, і Його вимоги до людини та цілком прагматично перетворювати їх на принципи й основу своєї практики в реальному житті, щоб ціль твого життя й спосіб існування змінилися, що, природно, ще й робить життя вартіснішим. Завдяки цьому, коли ти прагнутимеш до істини, у меншому масштабі дорога, якою ти йдеш, і твій вибір будуть правильними, а в більшому масштабі ти завдяки прагненню до істини зрештою позбудешся свого розбещеного характеру й будеш спасенний. Як це бачить Бог, ті, хто спасеться, – не просто зіниці Його ока та скарби в Його руці й тим більше не тільки прості підвалини Його Царства. Благословення, що чекає на тебе, члена майбутнього людства, воістину велике – таке, якого ніхто ніколи не бачив і більше не побачить; блага приходитимуть до тебе одне за одним у такий спосіб, якого твій розум не може збагнути. У будь-якому разі зараз тобі насамперед потрібно поставити ціль свого прагнення до істини. Це необхідно не для того, щоб подолати порожнечу твого духовного світу, чи пригніченість і обурення, чи невпевненість і розгубленість у глибині твого серця. Ця ціль потрібна не для того. Натомість вона покликана слугувати справжньою, непідробною метою, відповідно до якої можна поводитись і діяти. Ось і все. Просто, чи не так? Ви не наважуєтеся цього сказати, але насправді все дуже просто: усе зводиться до того, чи є в людини рішучість прагнути до істини. Якщо в тебе справді є ця рішучість, то в якої істини немає конкретного шляху практики? В усіх істин є шляхи, чи не так? (Так.) Мати конкретну основу для практики істини в будь-якій її сфері та конкретні принципи практики для будь-якого проекту в роботі – ця мета досяжна для тих, у кого справді є рішучість. Хтось може сказати: «Я досі не знаю, як практикувати, коли стикаюся з проблемами». Це тому, що ти не шукаєш. Якби ти шукав, у тебе був би шлях. Хіба немає такого вислову: «Шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Матвія 7:7). А ти шукав? Ти стукав? Ти роздумував над істиною, читаючи Божі слова? Якщо ти роздумував старанно, то зможеш усе зрозуміти. Уся істина – у Божих словах; тобі треба тільки читати їх і роздумувати над ними. Не байдикуй; будь дуже уважним. Якщо ти не можеш подолати певну проблему сам, помолися Богу та певний час пошукай істину, а часом знадобиться й набратися терпіння та почекати, поки настане визначений Богом час. Якщо Бог улаштовує для тебе певне середовище, у якому відкриває все й висвітлює для тебе уривок Своїх слів, вносячи ясність у твоє серце, і в тебе є конкретні принципи практики, то хіба це не означає, що ти здобув розуміння? Отже, прагнення до істини – це не так уже й абстрактно чи важко. І в повсякденному житті, і у твоєму обов’язку, і в церковній роботі, і у взаєминах з іншими – під будь-яким ракурсом можна шукати істину, щоб визначити напрямок і критерії практики. Це зовсім не важко. Зараз людині набагато легше вірити в Бога, ніж у минулому, тому що Божих слів так багато, і ви слухаєте так багато проповідей, і про кожен аспект істини проводиться так багато бесід. Якщо хтось розбирається в духовних питаннях і має духовний рівень, то він уже має розуміння. Лише ті, кому бракує духовного розуміння та хто має жахливий духовний рівень, постійно кажуть, що не розуміють того чи іншого й ніколи не можуть нічого розгледіти. Щойно з ними щось трапляється, вони торопіють; спілкування про істину прояснює їхнє питання, але за деякий час вони знову торопіють. Це все тому, що вони безтурботно марнують свої дні. Вони просто занадто ліниві та не шукають. Усе буде легко зрозуміти, якщо ти шукатимеш і читатимеш більше Божих слів із відповідних питань, адже всі ці слова сказано простою, зрозумілою мовою. Їх може збагнути будь-яка нормальна людина, крім розумово відсталих. У цих словах ясно сказано про багато речей, і вони говорять тобі про все. Якщо ти не вважаєш прагнення до істини великою проблемою, якщо в серці ти справді жадаєш здобути істину та сприймаєш прагнення до неї як найважливішу справу свого життя, то ніщо не зможе ні перешкодити, ні завадити тобі в розумінні та практикуванні істини.

Найпростіший припис у прагненні до істини полягає в тому, що потрібно розуміти Бога й підкорятись у всьому. Це одна частина. Інша частина полягає в тому, що у своєму обов’язку й тому, що ти повинен робити, – ба більше, у даному Богом дорученні та твоєму зобов’язанні, а також важливій роботі, яка не входить у твій обов’язок, але призначена тобі й потребує, щоб ти її виконав, роботі, до якої ти покликаний на ім’я, – ти мусиш платити ціну, як би важко тобі не було. Навіть якщо тобі потрібно буде викладатися на повну, навіть якщо тобі загрожуватимуть переслідування, навіть якщо це поставить під загрозу твоє життя, не скупися заплатити цю ціну, а офіруй свою вірність і корись аж до смерті. Так у реальності проявляється прагнення до істини, її реальна практика та реальна повна присвята себе Богові. Чи важко це? (Ні.) Мені подобаються люди, які кажуть, що це не важко, бо їхні серця жадають прагнути до істини, вони рішучі й вірні – у їхніх серцях є сила, тож що б їх не спіткало, їм це не важко. Але якщо людині бракує впевненості, якщо вона сумнівається в собі, то, як часто кажуть, для неї все скінчено. Якщо від людини немає жодної користі, як від купи бруду, якщо в неї немає мотивації робити щось продуктивне, але вона оживає, коли мова заходить про їжу, питво та веселощі, і стає негативно налаштованою, коли стикається з труднощами, і їй бракує ентузіазму та навіть дрібки мотивації, коли справа доходить до спілкування про істину, то що це за людина? Це людина, яка не любить істину. Якби від людини вимагали прагнення до істини в період Благодаті чи Закону, це було б для неї певним викликом. Це було б нелегко, тому що умови життя людей тоді були іншими, як і стандарти Божих вимог до них. Отже, у минулі часи було не так багато людей, здатних прислухатися до Божих слів і підкорятися Богу, крім таких видатних особистостей, як Ной, Авраам, Йов і Петро. Але Бог не звинувачував людей тих двох періодів, бо тоді Він ще не сказав людям, як досягти стандартів спасіння. На цій стадії роботи в останній період Бог чітко говорить людям про кожен аспект істин, які вони повинні практикувати. Якщо люди все одно не практикують їх і не можуть виконувати Божі вимоги, це не Божа провина; це проблема людини, яка не любить істину та яку від неї нудить. Отже, закликати людей прагнути до істини в цьому, у час прагнення до істини, – це для них не виклик: насправді вони на це здатні. З одного боку, причина в тому, що все цьому сприяє, а з іншого – у тому, що умови й фундамент людей достатні для того, щоб прагнути до істини. Якщо комусь зрештою не вдається здобути істину, причина в тому, що його проблеми просто надто серйозні. Якого б покарання не зазнала така людина, який би результат не отримала, якою б смертю не померла, вона на це заслуговує. Її не годиться жаліти. Для Бога не існує таких понять, як жалість або співчуття до людей. Він визначає результат, який має отримати людина, виходячи зі Своїх вимог до неї, Своїх характерів, а також установлених Ним порядку та правил; і оскільки певна конкретна поведінка дає певний конкретний результат, це й визначає теперішнє та прийдешнє життя людини. Ось і все. Не має значення, скільки людей зрештою виживе, а скільки буде покарано. Богу це байдуже. Що ви зрозуміли із цих слів? Яку інформацію вони до вас доносять? Ви це знаєте? Дайте-но Я подивлюся, чи ви достатньо розумні й винахідливі, щоб відповісти Мені. Якщо у вас не вийде, Я оціню вас одним словом: дурні. Чому Я кажу, що ви дурні? Я вам поясню. Я сказав, що Богові байдуже, скільки людей виживе, а на скількох чекає загибель і покарання. Про що це вам говорить? Це говорить вам, що Бог не визначив конкретну кількість людей. Ти можеш боротися за виживання, але Бог не встановив конкретну кількість ні тих, хто зрештою виживе, ні тих, хто буде покараний. Що ти, що хтось інший, що будь-яка громада не входять у жодну таку заздалегідь визначену групу. Бог працює й говорить саме так, як зараз. Він справедливо ставиться до кожної людини й дає їй достатньо можливостей. Він дає тобі достатньо можливостей, достатньо благодаті й достатню кількість Його слів, роботи, милосердя й терпимості. Він справедливий до кожної людини. Якщо ти здатен прагнути до істини, якщо ти на шляху слідування за Богом, якщо ти можеш прийняти істину, скільки б тягот і викликів ти не пережив, і якщо твій розбещений характер очиститься, ти будеш спасенний. Якщо ти зможеш свідчити про Бога та стати гідним створінням, гідним паном усього сущого, ти виживеш. Якщо ти виживеш, то не тому, що тобі випав добрий жереб, а завдяки тому, що ти сам прагнув, повністю присвячував себе Богові й докладав зусиль. Це буде заслужено, і ти матимеш на це право. Тобі не знадобиться, щоб Бог давав тобі ще щось понад того. Бог не дає тобі додаткового проводу й навчання; Він не говорить тобі додаткових слів і не виявляє особливого благовоління. Він такого не робить. Тут усе як у природі: виживають найсильніші. Кожна тварина дає потомство згідно з порядком і правилами, встановленими Богом, скільки б того потомства не народжувалось і не вмирало. Ті, що можуть вижити, виживають, а ті, що не можуть, умирають, а потім народжуються нові. Скільки їх виживе після цього, стільки їх і буде. У поганий рік не виживає нікого, у добрий – виживає більше. Зрештою в усьому сущому зберігається рівновага. То як же Бог ставиться до людства, яке Він створив? Бог ставиться до всіх однаково, тож Він справедливо дає шанс кожній людині та промовляє до кожної людини, публічно й задарма. Він милостивий до кожної людини та підносить кожну людину; Він веде кожну людину, доглядає за нею й охороняє її. Якщо кінець кінцем завдяки прагненню до істини ти виживеш і відповідатимеш стандартам Божих вимог, ти досягнеш успіху. Але якщо ти повсякчас безтолково марнуватимеш свої дні, думаючи, що ти нещасливий і схильний завжди перегинати палицю, не знаючи, що робити, живучи тільки за своїми почуттями, не прагнучи до істини та не йдучи правильним шляхом, то кінець кінцем ти нічого не здобудеш. Якщо ти хочеш постійно жити абияк, ігноруючи роботу, яку Бог у тобі виконує, нітрохи не дбаючи про те, що Він веде тебе, дає тобі можливості, дисциплінує, просвіщає, підтримує, то Він побачить, що ти заціпенілий дурень, і вже не звертатиме на тебе уваги. Бог працюватиме над тобою в той день, коли ти прагнутимеш до істини. Він не пам’ятає твоїх переступів. Якщо ти не прагнеш до істини, Бог не стане тебе змушувати чи тягнути силоміць. Якщо ти прагнутимеш, ти здобудеш; якщо не прагнутимеш, не здобудеш. Люди можуть прагнути до істини або не прагнути, як їм заманеться. Це їхнє рішення. Коли Божа робота дійде кінця, Він спитає з тебе твої відповіді на іспиті й оцінить тебе за стандартами істини. Якщо в тебе не буде жодного свідчення, тебе слід буде вигнати, і ти не зможеш вижити. Ти скажеш: «Я виконував так багато обов’язків, так багато прислужувався. Я багато присвячував себе Богові та заплатив велику ціну!». А Бог скаже: «Але чи прагнув ти до істини?». Ти поміркуєш над цим питанням, і тобі здасться, що за двадцять, тридцять, сорок або п’ятдесят років віри в Бога ти так і не прагнув до істини. Бог скаже: «Ти сам говориш, що не прагнув до істини. Тож іди геть. Іди куди хочеш». Ти скажеш: «Хіба Богові не шкода, що Він спас на одну людину менше, ніж мав би, що Йому не вистачатиме ще одного пана всього сущого?». Чи змилостивився б таки Бог після цього? Бог достатньо довго терпів і чекав. Його очікування щодо тебе вичерпають себе; Він утратить надію, яку покладав на тебе, і більше не звертатиме на тебе уваги. Він не проллє за тобою жодної сльозинки, не терпітиме більше болю та страждань через тебе. Чому? Тому що результату всього сущого буде досягнуто, і Божа робота дійде кінця, і Його план управління буде виконано, і Він спочине. Бог не радітиме за жодну людину й не страждатиме, не ридатиме, не плакатиме через жодну людину. Звісно, Він не радітиме та не веселитиметься й через те, що хтось залишиться живий або зможе стати паном усього сущого. Чому це так? Бог витратив на це людство забагато сил і часу, і Йому потрібен відпочинок. Йому потрібно закінчити історію про шість тисяч років Свого плану управління, і далі Він більше не приділятиме їй жодної уваги, нічого не плануватиме, не говоритиме жодних слів і не виконуватиме над людиною жодної роботи. Він передасть майбутню роботу та прийдешні дні панам наступного періоду. Про що ж саме Я вам кажу? А ось про що: оскільки ви тепер знаєте, скільки людей кінець кінцем залишиться та хто зможе це зробити, кожен із вас може до цього пориватися, і єдиний шлях до цього – прагнути до істини. Не змарнуйте свої дні; не годиться бути безтолковими. Якщо настане день, коли Бог більше не пам’ятатиме нічого з того, що ти заплатив, і Йому буде байдуже, яким шляхом ти йдеш і яким буде твій результат, то в цей день твій результат воістину буде визначено. Що ж вам робити зараз? Скористайтеся сьогоденням, поки серце Бога ще трудиться заради людства, поки Він іще будує для людства плани, поки Він іще тужить і переживає через кожен людський рух і жест. Люди повинні зробити свій вибір якомога швидше. Визначте ціль і напрямок свого прагнення; будуйте плани, не чекаючи, поки настануть дні Божого відпочинку. Якщо до того часу ти не відчуєш справжнього каяття, жалю, горя та скорботи, то буде вже запізно. Ніхто не зможе тебе спасти – навіть Бог. Причина в тому, що коли прийде той час, той момент, коли Божий план дійсно дійде кінця й Бог зробить останню позначку та завершить цю історію, Він більше не працюватиме. Богу потрібен відпочинок; Йому потрібно насолодитися породженими Його шеститисячолітнім планом управління плодами та тим, як люди, що залишаться, управлятимуть для Нього всім сущим. Бог хоче тішитися видом того, як люди, що залишаться, управлятимуть усім сущим згідно з установленими Ним правилами й нормами, у скрупульозній відповідності до порядку, який Він створив для пір року, всього сущого та людства, нітрохи не порушуючи Його волі та бажань. Бог хоче тішитися Своїм відпочинком; Він хоче тішитися Своїм комфортом, не турбуючись більше про людей і не працюючи заради них. Ви це розумієте? (Так.) Цей день скоро настане. Якби люди жили стільки, як за часів Адама і Єви, то в запасі в них, може, залишалося б іще досить багато часу – цілі століття. Подивіться, скільки часу знадобилося Ною, щоб побудувати ковчег. Сьогодні ж, думаю, дуже мало людей проживе понад сто років, а навіть якщо ти доживеш до дев’яноста чи ста, скільки десятиліть у тебе залишається? Не так багато. Навіть якщо сьогодні тобі двадцять, а ти доживеш до дев’яноста, тобто проживеш іще сімдесят років, це все одно менше часу, ніж знадобилося Ною, щоб побудувати ковчег. Для Бога шість тисяч років – це коротка мить, а те, що для людини шістдесят, вісімдесят або сто років, – це для Бога кілька секунд, максимум кілька хвилин; це коротка мить. Навіть люди, які не йдуть правильним шляхом і не прагнуть до істини, часто кажуть: «Життя коротке: в одну мить ми постаріємо, в одну мить дім наповниться дітьми й онуками, в одну мить наше життя добіжить кінця». А якщо ти прагнеш до істини? Тобі треба спішити ще більше. Люди, які не прагнуть до істини й живуть у світі порожнечі, марнують свої дні та відчувають, що час минає дуже швидко. А якщо ти таки прагнеш до істини? Будь-яке середовище, будь-яка людина, подія чи річ, послані Божим розпорядженням, – це щось таке, що тобі доречно переживати певний час, і ти здобудеш ту крихітну дещицю знань, розуміння та досвіду лише за тривалий час. Це нелегко. Коли в тебе справді будуть ці знання й досвід, ти збагнеш: «Матінко Божа! Таж людина не так уже й багато здобуває за ціле життя прагнення до істини!». Зараз багато людей пише нариси зі своїми досвідними свідченнями, і Я бачу, що деякі з тих, хто вірить у Бога вже двадцять-тридцять років, просто пишуть про свої невдачі й падіння десяти- чи двадцятирічної давнини. Вони хотіли б написати про щось недавнє, про своє нинішнє входження в життя, але не мають такого досвіду. Їхній досвід жалюгідно мізерний. Пишучи нариси з досвідними свідченнями, дехто мусить озиратися на свої минулі невдачі й падіння, а тим, у кого погана пам’ять, ще й потрібна допомога інших, щоб пригадати. Ота дрібка – це все, що вони здобули за десять, двадцять, навіть тридцять років віри в Бога, і записати це – важка праця. Деякі нариси навіть незв’язні, і їхні розрізнені частини хитромудро зліплено докупи. Власне, їх навіть не можна вважати життєвим досвідом; вони не мають нічого спільного із життям. Ось наскільки жалюгідна людина, коли вона не прагне до істини. Хіба не так? (Так.) Саме так. Сподіваюся, що ніхто з вас не дійде до того дня, коли Божа робота закінчиться, і ти, розкаявшись перед Ним, упадеш на коліна та скажеш: «Тепер я пізнав себе! Тепер я знаю, як прагнути до істини!». Це вже буде запізно! Бог не зверне на тебе уваги; Йому вже буде байдуже, чи ти прагнеш до істини, який у тебе розбещений характер, як ти ставишся до Бога, як глибоко ти був розбещений сатаною та що ти за людина. Коли це станеться, хіба ти не заціпенієш до глибини душі? (Так і буде.) Уяви собі зараз: якби ця мить справді настала, ти б засмутився? (Так.) Чому б ти засмутився? Тому що в тебе ніколи не з’явилося б іншого шансу. Ти більше ніколи не почув би Божих слів, і Бог більше ніколи не переживав би про тебе; Він більше ніколи не дбав би про тебе, і ти більше ніколи не був би істотою з Його творіння. Ти не мав би з Ним жодних стосунків. Як страшно про це думати. Якщо зараз ти можеш це собі уявити, але день, коли ти дійдеш до такого стану, справді настане, хіба ти не будеш приголомшений? Усе буде саме так, як сказано в Біблії: коли прийде той час, люди битимуть себе в груди та спини, плакатимуть, скреготітимуть зубами, ридаючи так, наче прийшла їхня смерть. І ридання до смерті будуть марними – усе буде запізно! Бог більше не буде твоїм Богом, і ти більше не будеш істотою з Його творіння. Ти не матимеш із Ним жодних стосунків; ти будеш Йому не потрібен. Те, яким ти будеш, більше не матиме нічого спільного з Богом. Тебе більше не буде в Його серці, і Він більше про тебе не хвилюватиметься. Хіба тоді ти не дійдеш до кінця свого шляху віри в Бога? (Так і буде.) Ось чому ти повинен цінувати сьогодення, якщо ти здатен уявити, що може настати час, коли Бог погидує тобою й відкине тебе. Бог може карати й судити тебе, розбиратися з тобою й обтинати тебе; Він може навіть проклинати тебе й сильно сварити. Усе це варто цінувати: Бог принаймні досі визнає тебе за істоту з Його творіння та має щодо тебе якісь очікування, ти принаймні досі в Його серці, і Він досі готовий сварити та проклинати тебе, а це означає, що в глибині душі Він досі за тебе хвилюється. Це хвилювання – не те, на що можна проміняти життя. Отже, не будьте дурними! Зрозуміли? (Так.) Якщо так, то насправді ви не дурні; ви прикидаєтеся, чи не так? Я дуже сподіваюся, що насправді ви не дурні. Якщо ви все це зрозуміли, не марнуйте своїх днів. Прагнення до істини – це велика справа людського життя. Жодна інша справа не настільки важлива, як прагнення до істини, і не перевершує здобуття істини за цінністю. Чи легко було слідувати за Богом до сьогоднішнього дня? Поспіши зробити своє прагнення до істини справою першорядної важливості! Ця стадія роботи в останні дні – найважливіша стадія роботи, яку Бог виконує над людьми у Своєму шеститисячолітньому плані управління. Прагнення до істини – це найвище очікування, яке Бог покладає на Своїх обранців. Він сподівається, що люди йтимуть правильним шляхом, тобто шляхом прагнення до істини. Не підведи Бога й не розчаруй Його, щоб Він не викреслив тебе зі свого серця та не припинив хвилюватися за тебе, коли прийде остання мить. Тоді в Нього не було б до тебе навіть ненависті. Не допусти такого. Розумієш? (Так.)

Якою була тема нашого сьогоднішнього спілкування? (Чому людина мусить прагнути до істини.) Чому людина мусить прагнути до істини – це трохи важка тема, чи не так? Чому вона важка? Тому що вона важлива. Вона вкрай важлива для майбутнього та життя кожної людини, для того, як кожна людина існуватиме в наступному періоді. Тож Я сподіваюся, що ви прослухаєте сьогоднішню розмову на цю тему ще пару разів, щоб ваші враження від неї стали трохи глибшими. Незалежно від того, чи прагнув ти до істини в минулому й чи готовий ти робити це зараз, починаючи із сьогоднішнього спілкування на тему «Чому людина мусить прагнути до істини» й надалі намагайся прийняти вольове рішення та вибрати прагнення до істини. Це найкращий вибір. Ти зможеш це зробити? (Так.) Чудово. Сьогодні ми поспілкувалися про те, чому людина мусить прагнути до істини. Тема нашого наступного спілкування – як прагнути до істини. Тепер, коли Я розповів вам, що це таке, поміркуйте над цим і подивіться, що ви знаєте про цю тему у своєму серці. Спочатку трохи попередньо розгляньте її. На цьому сьогоднішнє спілкування завершено.

3 вересня 2022 року