Уже протягом певного часу ми спілкуємося на тему моральної поведінки. Минулого разу ми спілкувалися про один вислів, а саме: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Сьогодні ми спілкуємося про вислів: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», що є ще однією вимогою традиційної культури до моральної поведінки людини. Яких аспектів моральної поведінки людей торкається цей вислів? Він вимагає від людей великодушності й терпимості? (Так.) Це вимога, пов’язана з великодушністю людської сутності. Яким є критерій для цієї вимоги? У чому полягає ключовий момент? (Коли можеш, завжди будь поблажливим.) Правильно, йдеться про те, що тобі слід завжди бути поблажливим, коли можеш, і не бути настільки агресивним, щоб не залишати людям виходу. Це висловлювання про моральну поведінку вимагає від людей бути великодушними й не таїти дрібних образ. Коли ти спілкуєшся з людьми або займаєшся своїми справами, якщо виникає суперечка, конфлікт або образа, не будь надто вимогливим, надмірним або суворим у ставленні до кривдника. Будь поблажливим, коли це необхідно, будь великодушним, коли це необхідно, і будь уважним до світу та людства. Невже люди мають таку велику щедрість? (Ні.) У людей немає такої великої щедрості. Люди не впевнені, наскільки великою є здатність людського інстинкту витримувати таке й наскільки це нормально. Яким є елементарне ставлення нормальних людей до того, хто заподіяв їм біль, поставився до них вороже або зазіхнув на їхні інтереси? Це ненависть. Коли в серцях людей зароджується ненависть, чи вони здатні «коли можуть, завжди бути поблажливими»? Цього нелегко досягти, і більшість людей цього досягти не може. У випадку більшості людей, чи можуть вони покластися на совість і здоровий глузд, властиві їм у їхній людській сутності, щоб поставитися поблажливо до іншої людини й почати все з чистого аркуша? (Ні.) Але було б не цілком правильно сказати, що цього неможливо досягти. Чому це не цілком правильно? Усе залежить від того, у чому полягає проблема, а також наскільки вона дріб’язкова чи важлива. Окрім того, різні проблеми мають різний ступінь тяжкості, тож це залежить і від того, наскільки серйозною є проблема. Якщо хтось заподіює тобі біль своїми словами лише зрідка, то, якщо ти людина із совістю й розсудливістю, ти думатимеш: «Справа не в тому, що ця особа зловтішна. Вона не має на увазі того, що говорить, вона просто рубає з плеча. Заради всіх тих років, протягом яких ми ладнали одне з одним, заради того чи іншого або заради чогось іще, я не триматиму за це на неї зла. Як кажуть: “Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим”. Це було всього лише одне зауваження, воно ніяк не зачепило мою гордість і не нашкодило моїм інтересам, не кажучи вже про те, щоб вплинути на мій статус або майбутні перспективи, тому я залишу це поза увагою». Стикаючись із такими дрібними питаннями, люди можуть дотримуватися вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Але якщо людина дійсно шкодить твоїм життєво важливим інтересам або твоїй родині, або шкода, якої вона тобі завдає, впливає на все твоє життя, чи ти й досі можеш дотримуватися вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? Наприклад, якщо людина вбила твоїх батьків і хоче безжалісно вбити решту твоєї родини, чи ти можеш застосувати до такої людини вислів «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? (Ні, я б не зміг.) Будь-яка нормальна людина з плоті та крові не змогла б цього зробити. Цей вислів узагалі не може стримати глибоко вкорінену ненависть людей, і, звичайно, тим паче не може вплинути на ставлення й думки людей щодо цього питання. Якщо людина свідомо чи випадково шкодить твоїм інтересам, або впливає на твої майбутні перспективи, або навмисне чи ненароком завдає тобі фізичної шкоди, залишаючи тебе понівеченим або вкритим шрамами, або псує твій психічний стан і залишає глибоку рану у твоєму серці, невже ти можеш дотримуватися вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? (Ні.) Ти цього не можеш. Отже, традиційна культура вимагає від людей бути толерантними й великодушними у своїй моральній поведінці, але чи людям це до снаги? Це нелегко зробити. Це залежить від того, наскільки сильно ця справа зашкодила причетній людині та як сильно вплинула на неї, а також від того, чи здатні совість і розум людини це витримати. Якщо не було завдано значної шкоди, і людина може це перенести, і це не так сильно виходить за рамки того, що може витримати її людська сутність, тобто, будучи нормальною дорослою людиною, вона може миритися із цим, і обурення й ненависть можна розвіяти, і відносно легко залишити це позаду, тоді вона може бути терпимою й поблажливою у ставленні до іншої людини. Це можна зробити без будь-яких висловів про моральну поведінку з традиційної культури, які б стримували, навчали або спрямовували тебе в твоїх діях, адже це те, чим володіє нормальна людська сутність, і це досяжно. Якщо це питання не завдало тобі надто глибокого болю й не мало великого впливу на тебе у фізичному, розумовому й духовному плані, то тобі це може легко вдатися. Однак, якщо це має такий великий вплив на тебе у фізичному, розумовому й духовному плані, що це турбує тебе протягом усього життя й часто викликає в тебе депресію й обурення, і ти нерідко почуваєшся через це похмурим і пригніченим, і це змушує тебе вороже ставитися до людської раси й світу, і у твоєму серці немає ні спокою, ні щастя, і ти живеш практично все своє життя в ненависті, тобто, якщо ця справа перевершила те, що може перенести нормальна людська сутність, тоді тобі, як людині із совістю й розумом, дуже важко завжди бути поблажливим, коли можеш. Якщо деякі люди здатні на таке, то це виняткові випадки, але на чому це мусить ґрунтуватися? Які умови мусять бути виконані? Деякі люди кажуть: «Тоді їм слід прийняти буддизм і позбутися ненависті, щоб досягти стану Будди». Це може бути шлях до звільнення в середовищі простих людей, але це лише звільнення. І взагалі, що означає термін «звільнення»? Він означає уникати земних суперечок, ненависті та вбивств і прирівнюється до вислову «чого очі не бачать, того серцю не жаль». Якщо ти триматимешся подалі від цього й не зможеш це бачити, то це матиме незначний вплив на твої найпотаємніші почуття й поступово зітреться із твоєї пам’яті з плином часу. Але це не відповідає вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Люди не здатні бути поблажливими, вибачливими й терпимими до цього питання й забути про нього раз і назавжди. Ці питання лише нещодавно зникли з найпотаємніших глибин людських сердець, і людям більше до них немає діла. Або ж просто через деякі буддійські вчення люди неохоче перестають жити в ненависті й зациклюватися на цих мирських почуттях любові й ненависті. Це просто пасивне примушування себе триматися подалі від цих місць конфліктів і чвар, сповнених любові й ненависті, але це не означає, що можна практикувати вислів «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Чому це так? Що стосується нормальної людської сутності, то якщо з людиною трапляється щось, що завдає серйозної шкоди її тілу, розуму та душі, наприклад, нестерпний тиск чи травма, то якими б здібностями вона не володіла, вона не зможе цього перенести. Що Я маю на увазі під словом «не зможе цього перенести»? Я маю на увазі, що нормальна людська сутність людей, їхні ідеї й погляди не здатні протистояти цим речам або усувати їх. Мовою людства можна сказати, що вони не можуть цього витерпіти, що це виходить за рамки людської терпимості. Мовою віруючих можна сказати, що вони просто не можуть зрозуміти це питання, побачити його наскрізь або прийняти його. Отже, оскільки немає можливого способу протистояти цим почуттям ненависті або розвіяти їх, чи можна дотримуватися вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? (Ні.) Що мається на увазі під неможливістю досягти цього? Зокрема те, що нормальна людська сутність не володіє такою великодушністю. Наприклад, скажімо, людина вбила твоїх батьків і знищила всю твою сім’ю, чи міг би ти це викинути з голови? Чи можливо розвіяти цю ненависть? Чи ти міг би дивитися на свого ворога так, як ти дивився б на звичайних людей, або думати про свого ворога так, як ти думав би про звичайних людей, без будь-яких почуттів у твоїх тілі, розумі чи дусі? (Ні.) Ніхто не може цього зробити, якщо не вірить у буддизм і не є свідком карми на власні очі, щоб могти відмовитися від ідеї вбивства через помсту. Деякі люди кажуть: «Я добродушний, тому, якби хтось убив моїх батьків, я міг би бути поблажливим до такої людини й не помстився б їй, бо я твердо вірю в карму. Вислів “Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим” є точним підсумком цього: якщо помста породжує помсту, чи це коли-небудь закінчиться? Окрім того, людина вже визнала свою помилку й навіть упала ниць та благала мене про прощення. Тепер цей рахунок зведено, я буду поблажливим до неї!». Чи можуть люди бути такими великодушними? (Ні.) Вони не можуть цього зробити. Залишаючи осторонь те, що ти можеш зробити, коли впіймаєш його, ще навіть до того, як ти його впіймаєш, єдине, про що ти можеш постійно думати щодня, – це твоя помста. Оскільки ця справа завдала тобі сильного болю й дуже вплинула на тебе, як на нормальну людину, ти, звичайно ж, ніколи не забудеш про це, доки житимеш. Навіть у своїх снах ти бачитимеш образи того, як убивають твою сім’ю і як ти мстишся. Це питання може впливати на тебе до кінця твого життя, до твого останнього передсмертного подиху. Такої ненависті просто неможливо позбутися. Звичайно, є дещо менш серйозні випадки, ніж цей. Наприклад, припустімо, що якась людина публічно дала тобі ляпаса, збентеживши та принизивши тебе перед усіма, образивши тебе без причини. Відтоді багато людей кидає на тебе упереджені погляди й навіть насміхається з тебе, тож тобі соромно перебувати серед людей. Це набагато менш серйозно, ніж убивство твоїх батьків та членів сім’ї. Однак важко дотримуватися вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», тому що те, що сталося з тобою, вже виходить за рамки терпимості нормальної людської сутності. Та людина завдала тобі великої фізичної та психічної шкоди, а також серйозно вразила твої гідність і характер. Ти ніяк не можеш забути її або викинути її з голови, тому тобі дуже важко дотримуватися вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», і це нормально.

Із огляду на аспекти, про які ми щойно спілкувалися, вислів про моральну поведінку «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», на який посилаються в традиційній китайській культурі, є доктриною, яка стримує та просвітлює людей. Він здатен розв’язати лише незначні суперечки та несуттєві конфлікти, але не має жодного ефекту, коли йдеться про людей, які глибоко всередині таять ненависть. Чи дійсно люди, які висувають цю вимогу, розуміють людську сутність людини? Можна було б сказати, що люди, які висувають цю вимогу, у жодному разі не знаходяться в невіданні щодо того, наскільки великим є діапазон терпимості совісті й розуму людини. Просто завдяки висуненню цієї теорії вони можуть виглядати витонченими й благородними, а також здобути схвалення й лестощі з боку інших. Справа в тому, що вони дуже добре знають, що якщо хтось зачіпає гідність або характер людини, завдає шкоди її інтересам або навіть впливає на її майбутні перспективи та все її життя в цілому, то з точки зору людської сутності ображена сторона повинна відплатити. Скільки б не було в людини совісті й розсудливості, вона не змириться із цим, нічого не зробивши у відповідь. У кращому разі відрізнятимуться тільки ступінь і метод її помсти. У цьому реальному суспільстві, у цьому вкрай темному та лихому соціальному середовищі й соціальному контексті, у якому живуть люди, де немає прав людини, люди ніколи не припиняли битися та вбивати одне одного лише тому, що вони можуть помститися, коли їм завдають болю. Що серйознішого болю їм завдано, то сильнішою є їхня жага помсти й то жорстокішими методами вони послуговуються у здійсненні помсти. Отже, якими будуть переважні тенденції в цьому суспільстві? Що станеться зі стосунками між людьми? Чи не зав’язне суспільство у вбивствах і помсті? Отже, людина, яка висуває цю вимогу, дуже завуальовано закликає людей не мститися, використовуючи це висловлювання про моральну поведінку – «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим» – щоб тримати їхню поведінку в певних рамках. Щоразу, коли люди страждають від несправедливого поводження або їхній характер ображають чи зачіпають їхню гідність, це висловлювання про моральну поведінку впливає на цих людей, змушуючи їх подумати двічі, перш ніж діяти, і не дає їм бути імпульсивними й реагувати надмірно. Якби люди в цьому суспільстві хотіли помститися щоразу, коли з ними несправедливо повелися, хто б не був джерелом такого поводження з ними – держава, суспільство чи люди, з якими вони контактують, то чи не було б складно керувати цією людською расою та цим суспільством? Скрізь, де є натовпи людей, бійки були б неминучі, і криваві помсти були б звичним явищем. Тож чи не занурилися б тоді ця людська раса й це суспільство в хаос? (Так.) Чи легко правителям керувати суспільством, що перебуває в хаосі? (Ні, ним керувати важко.) Із цієї причини ці так звані суспільні педагоги й мислителі запропонували вислів щодо моральної поведінки «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», щоб закликати та просвіщати людей, аби щоразу, коли вони зазнають будь-якого несправедливого ставлення чи дискримінації, образ або навіть жорстокого поводження або зневаги, і якими б великими не були їхні духовні чи фізичні страждання, вони в першу чергу думали не про відплату, а про цей класичний вислів щодо моралі: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», який змушує їх несвідомо приймати обмеження цих висловів про моральну поведінку в традиційній культурі, тим самим ефективно стримуючи їхні думки й поведінку й розсіюючи ненависть, яку вони затаїли до інших, до держави й до суспільства. Коли ця ворожість і лють, якими неминуче володіє людська сутність, і ці інстинктивні думки про захист власної гідності будуть розвіяні, чи відбудеться значне зменшення боротьби та випадків кривавої помсти між людьми в цьому суспільстві? (Так.) Наприклад, деякі люди кажуть: «Покладімо цьому край, компроміс значно полегшує вирішення суперечки. Кажуть, що “Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим”. У нього були свої причини на те, щоб убити мою сім’ю. У сварці завжди винні дві сторони, і обидві сторони чіпляються за свої власні доводи. Окрім того, члени моєї сім’ї мертві вже багато років, який сенс у тому, щоб знову ворушити цю справу? Коли можеш, завжди будь поблажливим – люди мусять навчитися бути великодушними, перш ніж вони зможуть позбутися своєї ненависті, і тільки коли вони позбудуться своєї ненависті, вони зможуть бути щасливими в житті». Інші ж люди кажуть: «Нехай минуле залишиться в минулому. Якщо він не таїтиме на мене дрібних образ і не ставитиметься до мене вороже, як то було раніше, я теж не буду з ним сваритися, і ми просто почнемо все з чистого аркуша. Як то кажуть, “Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим”». Якщо такі люди, ким би вони не були, раптом приборкають себе саме тієї миті, коли вони збираються завдати удару у відповідь, то хіба їхні слова, дії та їхнє теоретичне підґрунтя, по суті, не походять від впливу таких ідей та поглядів, як-от: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? (Так.) Є ще й інші люди, які кажуть: «Для чого всі ці суперечки? Ну й гарний же з тебе приклад людини, ти навіть не можеш забути про таку дрібницю! У деяких великих людей серця такі великі, що в них можна плисти човном. Принаймні залиш місце для крихти щедрості! Хіба люди не мають бути трохи великодушними в житті? Зроби крок назад і подивися на загальну картину, замість того щоб таїти в собі дрібні образи. Усі ці взаємні суперечки сміховинні». Ці вислови й ідеї несуть у собі своєрідне людське ставлення до світських справ, ставлення, яке просто походить від вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим» та інших подібних класичних сентенцій про мораль. Люди перебувають під впливом цих насаджених висловів і вважають, що вони відіграють певну роль у напучуванні та просвітлінні людей, тому вони розглядають ці слова як щось правильне й належне.

Чому люди можуть відпустити ненависть? Якими є основні причини цього? З одного боку, на людей впливає такий вислів про моральну поведінку: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». З іншого боку, їх турбує думка про те, що якщо вони таїтимуть дрібні образи, постійно ненавидітимуть людей і будуть нетерпимими до інших, вони не зможуть здобути надійне становище в суспільстві й будуть засуджені громадською думкою й висміяні людьми, тому їм доводиться неохоче та без особливого бажання стримувати свій гнів. З одного боку, керуючись людським інстинктом, люди, що живуть у цьому світі, не можуть витерпіти всього цього гноблення, безглуздого болю й несправедливого ставлення. Інакше кажучи, людська сутність людей не передбачає здатність переносити таке. Тому несправедливо й негуманно ставити будь-кому вимогу про дотримання принципу «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». З іншого боку, очевидно, що такі ідеї та погляди також впливають на погляди та бачення людей щодо цих питань або спотворюють їх, тому люди не спроможні належним чином ставитися до таких питань і натомість вважають чимось правильним і позитивним такі висловлювання, як: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Коли люди зазнають несправедливого ставлення, то, щоб уникнути засудження з боку громадської думки, у них немає іншого вибору, окрім як приховувати образи та нерівне ставлення, якого вони зазнали, а також чекати можливості помститися. Навіть попри те, що вголос вони промовляють щось приємне на кшталт: «“Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим”. Неважливо, немає сенсу мстити, це мине, мов вода під мостом», – людський інстинкт не дозволяє їм колись забути про шкоду, заподіяну їм унаслідок того чи іншого інциденту; тобто шкоду, заподіяну їхньому тілу й розуму, ніколи неможливо стерти або витіснити в забуття. Коли люди кажуть: «Забудь про ненависть, із цією справою покінчено, вона канула в минуле», – це всього лише фасад, створений виключно через примус і вплив таких ідей і поглядів, як: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Звичайно, люди також скуті такими ідеями й поглядами тією мірою, якою вони думають, що якщо їм не вдасться втілити їх у життя, якщо в них не вистачить духу чи великодушності бути поблажливими, коли вони можуть, то всі дивитимуться на них зверхньо, засуджуватимуть та навіть іще більше дискримінуватимуть їх у суспільстві або всередині їхньої громади. У чому полягає наслідок дискримінації? У тому, що коли ти контактуєш із людьми й займаєшся своїми справами, люди говоритимуть: «Цей хлопець недалекий і мстивий. Будь обережний, коли матимеш із ним справу!». Це насправді стає додатковою перешкодою, коли ти займаєшся своїми справами в громаді. Чому існує ця додаткова перешкода? Тому що суспільство в цілому перебуває під впливом таких ідей і поглядів, як: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Звичаї суспільства в цілому поважають такий спосіб мислення, і все суспільство скуте ним, а також перебуває під його впливом і контролем, тому, якщо ти не зможеш практикувати його, тобі буде складно отримати надійне становище в суспільстві й вижити у своїй громаді. Тому в деяких людей немає іншого вибору, окрім як підкорятися таким суспільним звичаям і дотримуватися таких висловів і поглядів, як: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», живучи жалюгідним життям. У світлі цих явищ, чи не мали ті так звані моралісти певних цілей та намірів, коли формулювали ці вислови щодо моральних ідей і поглядів? Хіба вони робили це для того, щоб люди могли жити вільніше, а їхні тіло, розум і дух були розкутішими? Або ж чи було це зроблено для того, щоб люди могли жити щасливішим життям? Цілком очевидно, що ні. Ці вислови про моральну поведінку взагалі не відповідають потребам нормальної людської сутності людей, і вони геть не були запропоновані для того, щоб змусити людей утілювати нормальну людську сутність. Радше вони повністю служать амбіціям правлячого класу, пов’язаним із контролем над народом та стабілізацією своєї влади. Вони служать правлячому класу й були сформульовані для того, щоб правлячий клас міг контролювати громадський порядок і суспільні звичаї, використовуючи їх для обмеження кожної людини, кожної сім’ї, кожного індивіда, кожної громади, кожної групи й суспільства, сформованого всіма різними групами. Завдяки ідеологічній обробці, впливу й прищепленню таких моральних ідей і поглядів саме в таких суспільствах виникають і набувають відповідної форми основні моральні ідеї й погляди суспільства. Це формування суспільної моралі й суспільних звичаїв більше не сприяє виживанню людської раси, а також не сприяє прогресу й очищенню людської думки; воно також не сприяє вдосконаленню людства. Навпаки, через появу цих моральних ідей і поглядів людське мислення обмежується контрольованими рамками. Отже, хто виграє від цього в кінцевому підсумку? Невже людська раса? Чи правлячий клас? (Правлячий клас.) Саме так, у кінцевому підсумку виграє правлячий клас. Коли люди застосовують ці моральні писання як основу свого мислення та моральної поведінки, ними легше керувати, вони, найімовірніше, будуть слухняними громадянами, якими буде легше маніпулювати, яких буде легше спрямовувати за допомогою різних висловів моральних писань у всіх їхніх діях; окрім того, ними буде легше керувати за допомогою суспільних систем, суспільної моралі, суспільних звичаїв і громадської думки. Отже, певною мірою люди, які підкоряються одним і тим же суспільним системам, моральному середовищу й суспільним звичаям, мають в основному одностайні ідеї й погляди, а також одностайне кінцеве розуміння того, як вони мусять поводитися, тому що їхні ідеї та погляди були оброблені та стандартизовані цими так званими моралістами, мислителями й педагогами. Що означає слово «одностайний»? Воно означає, що всіх тих, ким правлять, а також їхні думки й нормальну людську сутність, було асимільовано та обмежено завдяки цим висловлюванням із писань про мораль. Думки людей обмежені, і разом із тим обмежені їхні вуста й мозок. Кожен змушений приймати ці моральні ідеї та погляди традиційної культури, використовуючи їх, з одного боку, для оцінки та обмеження власної поведінки, а з іншого – щоб судити інших і це суспільство. Звичайно, їх водночас контролюють і за допомогою громадської думки, зосередженої на цих висловах із писань про мораль. Якщо ти вважаєш, що твій спосіб дій суперечить вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», ти почуваєшся дуже засмученим і стривоженим, і незабаром тобі спадає на думку таке: «Якщо мені не вдасться бути поблажливим завжди, коли можу, якщо я такий дріб’язковий і недалекий, мов якийсь ошуканий ліліпут, і я не можу відпустити навіть крихти ненависті, а постійно ношу її з собою, чи не насміхатимуться наді мною? Чи не зазнаю я дискримінації з боку колег і друзів?». Отже, ти мусиш прикидатися особливо великодушним. Якщо люди так поводяться, то чи це означає, що вони перебувають під контролем громадської думки? (Так.) Об’єктивно кажучи, глибоко у твоєму серці є невидимі кайдани, тобто громадська думка та осуд усього суспільства – немов невидимі кайдани для тебе. Наприклад, деякі люди знають, що добре вірити в Бога, і що, вірячи в Бога, вони можуть досягти спасіння, і що вірити в Бога – означає йти правильним шляхом і не коїти поганого, але коли вони вперше починають вірити в Бога, вони не наважуються відкрито говорити про це чи визнавати свою віру аж настільки, що не наважуються поширювати Євангеліє. Чому вони не наважуються відкрито заявляти про це й повідомляти іншим людям? Чи пов’язано це з тим, що на них впливає загальне середовище? (Так.) Отже, який вплив чинить це загальне середовище та які обмеження воно накладає на тебе? Чому ти не наважуєшся визнати, що віриш у Бога? Чому ти не наважуєшся навіть поширювати Євангеліє? Крім особливих випадків, таких як авторитарні країни, де люди віри зазнають переслідувань, інша причина полягає в тому, що різні вислови, що походять із громадської думки, є для тебе надто нестерпними. Наприклад, деякі люди кажуть, що щойно ти починаєш вірити в релігію, ти перестаєш піклуватися про свою сім’ю; деякі люди демонізують тебе, кажучи, що віруючі в релігію хочуть стати безсмертними та що вони ізолюють себе від суспільства; інші кажуть, що віруючі можуть обходитися без їжі, і не сплять багато діб підряд, не відчуваючи втоми; а треті говорять іще гірші речі. Від самого початку хіба не було так, що ти не наважувався визнати, що віриш у Бога, тому що на тебе вплинули ці точки зору? Чи впливають на тебе ці точки зору в загальному суспільному середовищі? (Так.) Певною мірою вони впливають на твій настрій і завдають шкоди твоїй гордості, тому ти не наважуєшся відкрито визнати, що віриш у Бога. Оскільки це суспільство недружнє й вороже у ставленні до людей віри й тих, хто вірить у Бога, а деякі люди навіть висловлюють мерзенні образи та наклепницькі зауваження, які для тебе нестерпні, ти не наважуєшся відкрито визнавати, що віриш у Бога, і змушений потайки відвідувати зібрання, наче злодій. Ти боїшся, що інші зводитимуть наклеп, якщо дізнаються, тому ти тільки й можеш стримувати своє обурення. Завдяки цьому ти мовчки пережив багато страждань, але всі ці страждання є дуже повчальними, і ти здобув чітке бачення щодо багато чого та зрозумів деякі істини.

Щойно ми розгорнуто поспілкувалися про цей вислів щодо моральної поведінки: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Із погляду людської сутності цей вислів визначає мінімальний рівень моральної поведінки, яким мусить володіти людина у світлі великодушності й терпимості. Фактично, із огляду на шкоду та вплив на права людини, гідність, порядність і людську сутність людей, використання тільки цього вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», який є схожим на жаргон грабіжників і розбійників у злочинному світі, щоб утішати та стримувати людей, є великою образою для людей із совістю й розсудливістю, а також нелюдським і аморальним. Нормальній людській сутності притаманні радість, гнів, смуток і щастя. Я не говоритиму нічого додатково про радість, смуток і щастя. Гнів – це теж емоція, притаманна нормальній людській сутності. За яких обставин виникає та проявляється в нормальний спосіб гнів? Коли проявляється лють нормальної людської сутності, тобто коли порядність, гідність, інтереси людей, їхні дух і розум зазнають шкоди, розтоптані й ображені, люди природно й інстинктивно гніваються, що породжує обурення чи навіть ненависть – саме із цієї причини виникає гнів, і це його специфічний прояв. Деякі люди зляться без причини. Гнів такої людини може викликати якась дріб’язкова справа або випадкові слова іншого, що ранять її, і це може насунути червону пелену гніву на її очі. Вона надто запальна, чи не так? Ніщо із цього не має значення для її духу, порядності, гідності, прав людини чи духовного світу, і все ж вона може розлютитися на рівному місці, тому що вона така запальна. Проявляти гнів із найменшого приводу – ненормально. Ми говоримо саме про обурення, гнів, лють і ненависть, що проявляються в нормальній людській сутності. Такими є деякі інстинктивні реакції людей. Коли порядність, гідність, права й дух людини зневажені, ображені або коли їм завдано шкоди, людина обурюється. Це обурення – не короткочасний напад роздратування й не хвилинне почуття; радше це нормальна людська реакція, яка має місце щоразу, коли порядність, гідність і дух людини зазнають травми. Оскільки це нормальна реакція людини, можна сказати, що ця реакція є виправданою й раціональною, тому вона не є злочином і не потребує обмеження. Що стосується проблем, які завдають людям такої шкоди, то їх слід розв’язувати справедливо. Якщо питання не може бути розв’язане обґрунтовано або розглянуте справедливо, і від людей необґрунтовано очікують, що вони практикуватимуть вислів «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», то це аморально й негуманно щодо жертви, і людям слід це усвідомлювати.

Які моменти ми обговорювали щодо вислову про моральну поведінку «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? Підбиймо підсумки. Суть цього вислову та ж, що й інших висловів про моральну поведінку. Усі вони служать правлячому класу та суспільним звичаям – вони не пропонуються з погляду людської сутності. Якщо сказати, що ці моральні писання служать правлячому класу й суспільним звичаям, можливо, це дещо виходитиме за рамки того, що ви маєте розуміти й чого маєте досягти завдяки своїй вірі в Бога, хоча таке твердження є певною мірою досяжним для тих, хто трохи розуміється на політиці, соціальних науках та мисленні людей. Із погляду людської сутності, тобто з твого власного погляду, як тобі слід ставитися до такого? Наприклад, припустімо, тебе раніше арештували, ув’язнили та піддали тортурам через твою віру. Протягом кількох днів і ночей великий червоний дракон не давав тобі спати й мучив тебе до напівсмерті. Незалежно від того, чи ти чоловік чи жінка, твоє тіло й розум зазнали всіляких знущань і мук, а також тебе образили, із тебе глузували й піддавали нападкам ці дияволи, які використовують усілякі брудні й богозневажливі вислови. Переживши ці муки, що ти відчуваєш щодо цієї країни й цього уряду? (Ненависть.) Це породжує ненависть, ненависть до цієї суспільної системи, ненависть до цієї правлячої партії й ненависть до цієї країни. Раніше в тебе було величезне почуття поваги, коли ти бачив державну поліцію, але після того, як ти зазнав переслідувань, тортур та осквернення з їхнього боку, те колишнє почуття поваги зникло, і твоє серце наповнилося одним словом – ненавистю. Ненавистю за відсутність у них людяності, ненавистю за їхню явну безпринципність і ненавистю за те, що вони поводяться як тварини та як диявол сатана. Хоча ти значно постраждав від тортур, осквернення й образ із боку державної поліції, ти побачив їхнє справжнє обличчя та став свідком того, що всі вони – звірі в людській подобі й дияволи, які ненавидять істину й Бога, тому ти сповнений ненависті до них. Це не особисті ненависть або образа, це результат чіткого бачення їхньої лихої сутності. Це не те, що ти уявив, про що ти зробив висновок або що ти визначив, саме всі ті спогади про те, як тебе ображали, опоганювали й переслідували – включно з кожною їхньою манерою поведінки, дією та словом – наповнюють твоє серце ненавистю. Це нормально? (Так.) Щойно ти сповнився б ненависті, якби хтось тобі сказав: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим. Не живи в ненависті. Розсіяння ненависті – найкращий спосіб упоратися із цим», – що б ти відчув, почувши це? (Огиду.) Що ще ти міг би відчувати, окрім огиди? Отже, скажи Мені, чи можливо розсіяти цю ненависть? (Ні.) Її неможливо розсіяти. Як можна розсіяти непримиренну ненависть? Якщо хтось використовує вислів «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», щоб переконати тебе, аби ти відпустив свою ненависть, чи ти можеш її відпустити? Як би ти відреагував? Твоя перша реакція була б такою: «Уся ця балаканина про те, що “Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим” – хибна нісенітниця, це безвідповідальні зауваження лінивих спостерігачів! Ці люди, які поширюють ідеї та погляди традиційної культури, щодня переслідують християн та добрих людей – хіба ці слова стримують їх та хіба вони на них впливають? Вони не зупиняться, доки не проженуть або не винищать усіх до єдиного! Вони замаскований диявол сатана. Вони жорстоко поводяться з людьми, доки ті ще живі, а коли ті люди вмирають, вони промовляють кілька слів співчуття, щоб обманути інших. Хіба це не страшенно нечестиво?». Хіба ти не відреагував би й не вважав би так само? (Так.) Ти був би точно такої ж думки й так ненавидів би кожного, хто намагається переконати тебе, що був би навіть готовий проклясти його. Але деякі люди не розуміють. Вони кажуть: «Навіщо ти це робиш? Хіба це не є чимось ненависним? Хіба це не є чимось злісним?». Це безвідповідальні зауваження лінивих спостерігачів. Ти б заперечив: «Я людина, у мене є гідність і порядність, але вони не поставилися до мене як до людини. Натомість вони поводилися зі мною як із твариною чи звіром, грубо порушивши мою порядність та принизивши мою гідність. Хіба це не вони злісні? Ти мовчазно приймаєш їхню злісність, але коли ми чинимо опір і ненавидимо їх, ти засуджуєш нас за це. Отже, ким це робить тебе? Хіба не ти є нечестивим? Вони не поводяться з нами як із людьми, вони мучать нас, але ти однаково кажеш нам дотримуватися людської моралі й відповідати добром на зло. Хіба ти не говориш просто нісенітницю? Чи є нормальною твоя людська сутність? Ти ошуканець і лицемір. Ти є не тільки надзвичайно злісним, але й нечестивим і безсоромним!». Отже, коли хтось утішав би тебе, кажучи: «Забудь про це, усе скінчено, не тримай образи. Якщо ти завжди будеш таким дріб’язковим, то зрештою постраждаєш саме ти. Люди мають навчитися відпускати ненависть і практикувати поблажливість, коли це можливо», що б ти про це подумав? Хіба ти не подумав би так: «Уся ця традиційна китайська культура – це лише інструмент у руках правлячого класу задля обману й контролю людей. Самі вони ніколи не живуть у рамках цих ідей і поглядів, а щодня обманюють людей і завдають їм жорстокого болю. Я людина з гідністю та порядністю, із якою безглуздо погралися й над якою познущалися, як над твариною чи звіром. Я зазнав стільки образ та приниження в їхній присутності, був виснажений і позбавлений своєї гідності й порядності так, що навіть не виглядав як людина. І все ж ти говориш про мораль? Хто ти такий, щоб говорити щось таке пишномовне? Невже мені недостатньо одного приниження, ти хочеш, щоб вони принизили мене знову? Я нізащо не відпущу цієї ненависті!». Чи є це проявом нормальної людської сутності? (Так.) Це прояв нормальної людської сутності. Деякі люди кажуть: «Це не прояв нормальної людської сутності, це розпалювання ненависті». У такому разі, хто став причиною поведінки цієї людини та її ненависті? Чи тобі відомо? Якби вона не зазнала жорстоких переслідувань від рук великого червоного дракона, чи поводилася б вона так? Вона зазнала переслідувань і просто висловлює свою думку – як це розпалює ненависть? Сатанинські режими отак переслідують людей, і разом із тим не дозволяють людям висловлювати свою думку? Сатана переслідує людей і все ж хоче, щоб вони тримали свої вуста на замку. Він не дозволяє їм ненавидіти або чинити опір. Що це за хід думок? Хіба люди з нормальною людською сутністю не мають виступати проти гноблення й експлуатації? Чи вони мають просто коритися? Сатана розбещував людство й завдавав йому шкоди протягом тисячоліть. Щойно віруючі зрозуміють істину, їм слід прокинутися, протистояти сатані, викрити, зненавидіти та зректися його. Це нормальна людська сутність, і це визначено Небом і визнано землею. Це добрий та праведний учинок, на який має бути здатна нормальна людська сутність, і це хвалить Бог.

Із якого боку не подивитися, вислів про моральну поведінку «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим» є дуже негуманним і огидним. Він говорить людям, що належать до класу, яким керують, не чинити опір будь-якому несправедливому до них ставленню, яких би нападів, приниження чи травм не зазнавали їхня порядність, гідність та права людини, а радше смиренно підкорятися йому. Їм не слід мститися або думати про те, що спричиняє ненависть, не кажучи вже про відплату; натомість вони мусять завжди бути поблажливими, коли можуть. Хіба це не негуманно? Цілком очевидно, що це негуманно. Враховуючи, що цей вислів вимагає від керованого класу – звичайних людей – робити все це й мати таку моральну поведінку, чи не повинна моральна поведінка правлячого класу перевищувати цю вимогу? Чи це те, що вони мають бути ще більш зобов’язані робити? Чи робили вони це? Чи змогли б вони це зробити? Чи використовували вони це висловлювання, щоб стримувати себе й оцінювати самих себе? Чи застосовували вони це висловлювання у своєму ставленні до свого народу, до людей, якими вони правлять? (Ні.) Вони ніколи цього не робили. Вони лише говорять своєму народові, щоб той не ставився до цього суспільства, цієї країни чи до правлячого класу вороже, і що яким би несправедливим не було ставлення до них у суспільстві або у їхній громаді, і як би сильно вони не страждали фізично, розумово й духовно, вони мусять навчитися завжди бути поблажливими, коли можуть. І навпаки, якщо звичайні люди – простолюдини в їхніх очах – казатимуть їм «ні» або матимуть незгодні думки й голоси щодо статусу, правління та влади правлячого класу, ними жорстко керуватимуть і їх навіть суворо каратимуть. Чи це моральна поведінка, якою має володіти правлячий клас, котрий пропагує ідею: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? Якщо серед звичайних людей керованого класу виникне найменша проблема або найменша переміна, або якщо в думках людей виникне хоча б найменша протидія їм, то це буде припинено в зародку. Вони контролюють серця й розум людей і змушують їх коритися їм без компромісів. Це відбувається так, як визначено в цих висловах: «Коли імператор наказує своїм чиновникам померти, у них немає іншого вибору, окрім як померти» та «Усі землі під небом належать королю, усі люди світу є васалами короля». Усе зводиться до того, що все, що робить правитель, є правильним, і він має обманювати, контролювати, ображати народ, гратися з ним, топтати його і, зрештою, поглинути його; і що б не робив правлячий клас, він має рацію, і доки люди живі, вони мусять бути слухняними громадянами й не повинні виказувати нелояльність королю. Яким би поганим не був король, яким би поганим не було його правління, звичайні люди не повинні говорити «ні» і не повинні таїти думок про опір, а мусять беззаперечно підкорятися. Оскільки «усі люди світу є васалами короля», тобто, прості люди, якими править король, є його васалами, то чи не повинен король показувати простим людям приклад дотримання вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? Оскільки прості люди дурні, неосвічені, непоінформовані й не розуміють законів, вони часто роблять якісь незаконні та злочинні дії. Отже, хіба не має король першим серед усіх практикувати вислів «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? Бути таким же поблажливим до простих людей, як і до власних дітей, – хіба не так має вчиняти король? Хіба король не має володіти такою великодушністю? (Так.) Тож чи він ставить таку вимогу до себе? (Ні.) Коли королі наказували придушувати релігійні переконання, чи вимагали вони від себе дотримання вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? Коли їхня армія та поліція жорстоко переслідували та катували християн, чи просили вони у свого уряду дотримуватися вислову «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим»? Вони ніколи не просили свій уряд чи свою поліцію про це. Натомість вони заохочували та змушували уряд і поліцію суворо придушувати релігійні переконання й навіть видавали накази на кшталт «безкарно забивати їх до смерті» і «знищувати їх без єдиного звуку», що свідчить про те, що королі цього лихого світу – дияволи, вони – диявольські королі, вони – сатана. Вони тільки дозволяють чиновникам розпалювати багаття, але не дозволяють людям навіть запалювати лампадки. Вони використовують ці традиційні вислови про моральну поведінку, щоб стримувати та обмежувати людей, боячись, що люди повстануть проти них. Отже, правлячий клас використовує всілякі висловлювання про моральну поведінку, щоб дурити людей. У них є тільки одна мета, яка полягає в тому, щоб обмежити й цілковито скувати людей, щоб люди підкорилися їхньому правлінню, і вони не терплять жодного опору. Вони використовують ці теорії про моральну поведінку, щоб дурманити й обманювати людей, замилюючи їм очі, щоб вони могли вклонятися й бути слухняними громадянами. Як би все це не сходило з рук правлячому класові і як би він не топтав людей, скільки б він не пригнічував і не експлуатував людей, народ може тільки покірно коритися цьому та взагалі не може чинити опір. Навіть зіткнувшись віч-на-віч зі смертю, люди можуть вибрати тільки втечу. Вони не можуть чинити опір і навіть не наважуються таїти в собі думки про опір. Вони не можуть навіть дивитися на мотики й серпи або тримати їх поруч із собою, не можуть навіть носити при собі складані ножі й кусачки для нігтів, щоб показувати, що вони – слухняні громадяни, і що вони завжди будуть підкорятися правлінню короля й будуть вірними йому довіку. Як далеко має простягатися їхня лояльність? Ніхто не наважується сказати: «Ми як народ мусимо застосовувати ідеї та погляди традиційної культури, щоб контролювати й стримувати нашого короля», і ніхто не наважується проголошувати навіть частково розбіжні думки, коли дізнається, що король коїть зло, бо ж це призвело б до загибелі такої людини. Цілком очевидно, що правитель вважає себе не тільки королем народу, а й володарем та правителем народу. У китайській історії ці імператори називали себе «Тяньцзи». Що означає слово «Тяньцзи»? Воно означає «син Неба небес», або скорочено: «син Неба». Чому вони не називали себе «синами землі»? Якщо вони народилися на землі, вони мали бути синами землі, а оскільки вони, очевидно, народилися на землі, то навіщо називали себе «синами Неба»? Із якою метою вони називали себе синами Неба? Невже вони хотіли дивитися зверхньо на всіх живих істот і на цих простолюдинів? Їхній спосіб правління полягав у тому, щоб понад усе інше контролювати людей за допомогою влади та статусу. Інакше кажучи, коли вони приходили до влади та ставали імператорами, вони вважали нормальним грубо сісти на шию народу, і народ ризикував бути страченим за прояв найменшої скритності. Ось як з’явився титул «син Неба». Якби імператор сказав, що він – син землі, він виглядав би людиною з низьким статусом і не мав би тієї величі, якою, на його думку, мусить володіти король, і він не зміг би залякувати той клас людей, яким він правив. Отже, він піднімав ставку, заявляючи, що він – син Неба, і хотів представляти Небо. Чи міг він представляти Небо? Чи була в нього відповідна сутність? Якщо хтось наполягає на тому, щоб представляти Небо, не маючи для цього відповідної сутності, то це обман. З одного боку, ці правителі ставляться до Небес і Бога вороже, але, з іншого боку, вони прикидаються, що вони – сини Небес і що вони були уповноважені Небесами, щоб сприяти своєму правлінню. Хіба це не безсоромно? Розглядаючи ці факти, можна сказати, що мета цих різних висловів про моральну поведінку, поширених серед людства, полягає в тому, щоб обмежити нормальне мислення людей, зв’язати їх по руках і ногах, обмежити їхню поведінку й навіть обмежити їхні різні думки, погляди та прояви в рамках нормальної людської сутності. Якщо дивитися в корінь, їхня мета полягає у формуванні хороших суспільних звичаїв і суспільної моралі. Звичайно, досягаючи такого ефекту, вони також задовольняють амбіції правлячого класу щодо довготривалого перебування при владі. Але як би вони не правили, у кінцевому підсумку жертвою стає людство. Людство сковане цими різними ідеями й поглядами традиційної культури та знаходиться під їхнім впливом. Люди не тільки втратили можливість почути Євангеліє й отримати Боже спасіння, але й можливість шукати істину та йти правильним шляхом у житті. Більше того, перебуваючи під контролем правителів, людям не залишається іншого вибору, окрім прийняття багатьох видів отрут, єресей та хиб, а також іншого негативного, що походить від сатани. Протягом останніх кількох тисяч років довгої історії людства сатана навчав людство, насаджував йому щось і обманював його, поширюючи знання та різні ідеологічні теорії, унаслідок чого покоління людей зазнали глибокого впливу та обмеження з боку цих ідей і поглядів. Звичайно, під впливом цих ідей і поглядів сатани зіпсовані характери людей посилюються та стають серйознішими. Тобто зіпсовані характери людей були вирощені й «сублімовані» на цій основі та глибоко вкоренилися в серцях людей, змушуючи їх заперечувати Бога, чинити Йому опір і глибоко занурюватися в гріх, із якого вони не здатні вибратися самотужки. Що стосується формування цього вислову про моральну поведінку – «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим» – а також цілей висунення цієї вимоги, шкоди, заподіяної людям відтоді, відколи було сформовано цей вислів про моральну поведінку, а також усіх інших різних аспектів, ми не спілкуватимемося про все це зараз, і ви можете пізніше присвятити час тому, щоб іще раз поміркувати над цим.

Китайському народу не чужі вислови про моральну поведінку в традиційній культурі, але вони не впливають на людей миттєво. Ти живеш у такому соціальному середовищі, ти отримав таку ідеологічну освіту щодо аспектів традиційної культури та моралі, і тобі це знайоме, але тобі ніколи не спадало на думку, що це може мати надзвичайно негативні наслідки. Як сильно ці речі заважатимуть тобі вірити в Бога, прагнути до істини та входити в реальності істини, або наскільки сильним впливом чи перешкодою вони будуть на шляху, яким ти йтимеш у майбутньому? Чи ви знаєте про ці проблеми? Вам слід додатково обміркувати й глибше розібратися в темі, про яку ми спілкувалися сьогодні, щоб здобути повне розуміння про роль, яку традиційна культура відіграє у вихованні людства, чим саме вона є, та як людям слід правильно ставитися до неї. Слова, про які ми спілкувалися вище, корисні для вас і допоможуть вам зрозуміти те, що стосується традиційної культури. Звичайно, це розуміння полягає не тільки в розумінні традиційної культури, але й у розумінні того, як сатана розбещує людство, і різних способів і засобів, за допомогою яких сатана розбещує людство, і навіть безпосередньо різних поглядів, які він прищеплює людям, а також різних способів і засобів, поглядів, перспектив, точок зору тощо, із якими ця культура ставиться до світу й людства. Здобувши ґрунтовне розуміння того, що стосується традиційної культури, вам слід не просто уникати й відкидати різні вислови та погляди традиційної культури. Натомість тобі слід конкретніше зрозуміти та проаналізувати, якої шкоди завдали тобі та які обмеження й окови наклали на тебе вислови про моральну поведінку, які ти виконуєш і яких ти дотримуєшся, і яку роль вони відіграли у вчиненні відповідного впливу, порушенні спокою та перешкоджанні твоїм думкам і поглядам на те, як тобі слід поводитися, а також на твоє прийняття Божих слів і прагнення до істини, тим самим перешкоджаючи твоєму прийняттю, розумінню, і практиці істини та повному й беззастережному послуху Богові. Це саме те, про що люди мають розмірковувати та щодо чого мають бути обізнані. Не можна просто ухилятися від цього або відкидати це, ти мусиш уміти розпізнавати й досконально розуміти це, щоб бути спроможним повністю звільнити свій розум від цих надуманих і оманливих аспектів традиційної культури. Навіть якщо деякі висловлювання про моральну поведінку не вкоренилися в тобі глибоко, але час від часу проявляються у твоєму мисленні та твоїх поглядах, вони однаково можуть турбувати тебе протягом короткого періоду часу або в межах одиничного випадку. Якщо ти не здатен чітко розпізнавати деякі висловлювання та погляди, ти досі можеш сприймати їх як щось цілком позитивне або близьке до істини, і це викликає значні проблеми. Є певні висловлювання про моральну поведінку, які дуже подобаються тобі всередині. Ти не тільки погоджуєшся з ними в глибині душі, але й вважаєш, що їх можна озвучити публічно, що людям буде цікаво їх почути та що вони приймуть їх як щось позитивне. Без сумніву, цих висловів тобі позбутися найважче. Навіть якщо ти не прийняв їх як істину, ти внутрішньо визнаєш їх у своєму серці як щось позитивне, і вони несвідомо пускають коріння у твоєму серці і стають твоїм життям. Щойно ти повірив у Бога та прийняв істину, висловлену Богом, ці речі природним чином проявляться, щоб турбувати тебе й перешкоджати твоєму прийняттю істини. Усе це заважає людям прагнути до істини. Якщо ти не можеш чітко розпізнати ці речі, їх легко сплутати з істиною й надати їм той самий статус, що може мати певні негативні наслідки для людей. Можливо, ти не сприймаєш ці вислови, як-от: «Не клади до кишені підібрані гроші», «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим», і «Будь суворим до себе й терпимим до інших» як істину, і не розглядаєш їх як стандарт для оцінки своєї моральної поведінки, і не прагнеш до них як до цілей щодо своєї поведінки, але це не означає, що ти не зазнав впливу й розбещення з боку традиційної культури. Також, можливо, ти не переймаєшся несуттєвими деталями тією мірою, якою тобі байдуже, чи ти кладеш набуті гроші до кишені, і чи ти отримуєш задоволення, допомагаючи іншим. Але ти маєш зрозуміти й чітко усвідомити одну річ: ти живеш у такому соціальному середовищі і під впливом традиційного культурного та ідеологічного виховання, тож ти неминуче дотримуватимешся цих висловів, які відстоює людство, і приймеш принаймні деякі з них як свій стандарт для оцінки моральної поведінки. Саме це тобі слід вдумливо проаналізувати. Також, можливо, ти не приймаєш такі вислови, як «Не клади до кишені підібрані гроші» або «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим», як стандарт для оцінки моральної поведінки, але в глибині свого серця ти вважаєш, що інші вислови, як-от: «Я за друга хоч під кулі», є особливо благородними, й вони стали принципами, які впливають на твоє життя, або стали найвищим критерієм, на підставі якого ти оцінюєш людей і об’єкти, а також поводишся й дієш. Що це показує? Хоча в глибині душі ти не шануєш традиційну культуру й не дотримуєшся її свідомо, твої принципи та способи поведінки, і твої життєві цілі, а також принципи, кінцеві результати й догмати щодо життєвих цілей до яких ти прагнеш, зовсім не вільні від традиційної культури. Вони не уникли таких цінностей, як доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність, які підтримує людство, або певних принципів моральної поведінки, які людство відстоює – ти взагалі не уникнув цих обмежень. Простіше кажучи, доти, доки ти є розбещеною людиною, живою людиною, і їси їжу людського світу, принципи поведінки й життя, яких ти дотримуєшся, є нічим іншим, як цими принципами й догматами щодо моральної поведінки, які походять із традиційної культури. Вам слід зрозуміти ці Мої слова, і ці викриті Мною проблеми. І все ж, можливо, ти думаєш, що в тебе немає цих проблем, тому тобі немає діла до того, що Я кажу. Справа в тому, що всі люди різною мірою стикаються з цими проблемами, усвідомлюєш ти це чи ні; і це те, що ті, хто вірить у Бога й прагне до істини, мають ретельно проаналізувати та зрозуміти.

Ми щойно зазначили, що вислів «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим» – це вимога щодо моральної поведінки людства. Ми також розглянули деякі проблеми, пов’язані з цим висловом, і деякі наслідки, які він приніс для людства. Він познайомив людство з певними нездоровими ідеями й поглядами, а також мав певний негативний вплив на прагнення людей та їхнє виживання, що люди мусять усвідомлювати. Отже, як віруючим слід розуміти проблеми, пов’язані з великодушністю й терпимістю в людській сутності? Як можна правильно й позитивно зрозуміти їх із точки зору Бога? Хіба це теж не слід розуміти? (Так.) Насправді це зрозуміти неважко. Не потрібно ні гадати, ні досліджувати жодну інформацію. Просто дізнавшись сказане Богом і виконану Ним роботу серед людей, а також Божий характер, що проявляється в Його різному ставленні до всіх типів людей, ми можемо точно знати точку зору Бога на ці вислови й погляди традиційної культури, а також те, якими саме є Його наміри. Розглядаючи Божі наміри й погляди, люди мусять мати шлях, йдучи яким можна прагнути до істини. Вислів «від страт лише котяться голови», якого дотримуються люди, означає, що коли голову людини відрубано й вона падає додолу, це кінець справи, і цією справою не слід продовжувати займатися. Хіба це не своєрідна точка зору? Хіба це не загальноприйнята точка зору серед людей? Це означає, що щойно людина добігає кінця свого фізичного життя, з тим життям повністю покінчено. Усе погане, що людина скоїла у своєму житті, і всі любов, ненависть, пристрасть і ворожнеча, які вона пережила на своєму досвіді, оголошуються закінченими прямо тієї миті, і це життя вважається таким, що завершилося. Люди вірять у це, але, з огляду на Божі слова та всі різні ознаки Божих дій, чи є це принципом Божих дій? (Ні.) Отже, яким є принцип Божих дій? На якій підставі Бог робить такe? Деякі люди кажуть, що Бог робить таке, ґрунтуючись на Своїх адміністративних постановах, і це правильно, але це не повна картина. З одного боку, це відповідає Його адміністративним постановам, але, з іншого боку, Він ставиться до людей всіх видів, виходячи зі Свого характеру й сутності – такою є повна картина. В очах Бога, якщо людину вбивають і її голова падає додолу, чи закінчується життя цієї людини? (Ні.) Отже, у який спосіб Бог закінчує життя людини? Хіба так Бог вчиняє з людиною? (Ні.) Божий спосіб поводження з будь-якою людиною не полягає просто в тому, щоб убити її, відрубавши їй голову, і покінчити з цим. У тому, як Бог поводиться з людством, є початок і кінець, послідовність і сталість. Із того моменту, коли душа перевтілюється в людину, і до того моменту, коли душа повертається в духовний світ після закінчення фізичного життя людини, яким би шляхом вона не йшла, чи то в духовному світі, чи то в матеріальному, вона мусить підкорятися управлінню Божому. Зрештою, винагорода чи покарання залежить від адміністративних постанов Бога, а також існують небесні правила. Це означає, що ставлення Бога до людини залежить від долі всього життя, яку Він визначив кожній людині. Після того, як доля людини закінчується, з нею обходяться відповідно до встановленого Богом закону й небесних правил щодо покарання зла й винагороди добра. Якщо людина скоїла істотне зло в світі, вона мусить понести істотне покарання; якщо людина не накоїла багато зла й навіть зробила кілька добрих справ, тоді вона має бути винагородженою. Те, чи зможе вона продовжувати перевтілюватися та чи переродиться вона людиною або твариною, залежить від її досягнень у цьому житті. Чому Я спілкуюся про все це? Тому що на додаток до висловлювання «Від страт лише котяться голови» є ще одна фраза: «коли можеш, завжди будь поблажливим». У Бога немає таких способів говорити або діяти, які б являли собою безпринципну спробу згладити ситуацію. Дії Бога розкриваються в тому, як Він поводиться з будь-якою сотвореною істотою від початку до кінця, і все це дозволяє людям чітко бачити, що саме Бог володарює над долею людей, влаштовуючи та упорядковуючи її, а потім караючи зло та винагороджуючи добро відповідно до поведінки людини, реалізуючи покарання у відповідних випадках. Згідно з тим, що встановив Бог, людина має бути покарана на відповідну кількість років і перевтілень, залежно від того, скільки зла вона скоїла, і духовний світ здійснює це відповідно до встановлених правил, без найменших відхилень. Ніхто не може змінити це, а той, хто намагається це зробити, порушує небесні правила, визначені Богом, і буде покараний без винятку. В очах Бога ці небесні правила непорушні. Що це означає? Це означає, що будь-якою людиною, яке б зло вона не скоїла або які б небесні правила й приписи не порушила, у кінцевому підсумку розпоряджатимуться безкомпромісно. На відміну від законів світу, де існує умовне покарання, або хтось може заступитися, або суддя може слідувати своїм власним схильностям і проявляти доброту, будучи поблажливим там, де це можливо, щоб людину не було визнано винною в злочині й не було покарано відповідним чином, у духовному світі все працює не так. Бог ставитиметься до минулого й теперішнього життя кожної сотвореної істоти тільки відповідно до встановлених Ним законів, тобто правил Небес. Не має значення, наскільки серйозними або незначними є переступи людини, чи наскільки великими або незначними є її добрі вчинки, і не має значення, як довго тривають переступи чи добрі вчинки цієї людини, чи як давно вони мали місце. Ніщо з цього не змінює того, як Господь творіння обходиться зі створеними Ним людьми. Інакше кажучи, небесні правила, встановлені Богом, ніколи не зміняться. Це принцип, що лежить у основі дій Бога й того, як Він усе робить. Відколи з’явилися на світ людські істоти й Бог почав працювати серед них, прийняті Ним адміністративні постанови, тобто правила небес, не змінилися. Отже, у Бога, у кінцевому підсумку, будуть способи розібратися з людськими переступами, добрими вчинками та всілякими злими вчинками. Усі без винятку сотворені істоти повинні заплатити належну ціну за свої дії й поведінку. Однак Бог карає кожне творіння за його непослух Богові, за скоєні ним лихі вчинки та переступи, залишені ним по собі, а не тому, що Бог почав ненавидіти людей. Бог не є представником людської раси. Бог є Бог, Господь творіння. Усі без винятку сотворені істоти отримують покарання не тому, що Господь творіння ненавидить людей, а тому, що вони порушили небесні правила, приписи, закони й заповіді, установлені Богом, і цей факт не може змінити ніхто. Із цієї точки зору в очах Бога ніколи не існує такого поняття, як «коли можеш, завжди будь поблажливим». Можливо, ви не до кінця розумієте, про що Я кажу, але в кожному разі кінцева мета полягає в тому, щоб дати вам зрозуміти, що в Бога немає ненависті, а є тільки правила небес, адміністративні постанови, закони, Його характер, гнів і велич, які не терплять кривди. Отже, в очах Бога немає такого поняття, як «коли можеш, завжди будь поблажливим». Не слід оцінювати Бога за вимогою бути завжди поблажливим, коли можеш, і ретельно досліджувати Бога у світлі цієї вимоги. Що означає «ретельно досліджувати Бога»? Це означає, що іноді, коли Бог проявляє милосердя й терпимість до людей, деякі люди кажуть: «Погляньте, Бог добрий, Бог любить людей, Він “поблажливий завжди, коли може”, Він дійсно терпимий до людей, у Бога найширший кругозір, Його розум набагато ширший, ніж розум людських істот, і навіть більший, ніж у прем’єр-міністрів!». Чи правильно це казати? (Ні.) Якщо ти так хвалиш Бога, чи таке доречно говорити? (Ні, не доречно.) Така манера говорити неправильна й не може бути застосована до Бога. Люди намагаються бути поблажливими завжди, коли можуть, щоб показати свою великодушність і терпимість, а також виставити напоказ те, що вони є терпимими й великодушними особами та шляхетними людьми. Що стосується Бога, то милосердя й терпимість є в Його сутності. Милосердя й терпимість є сутністю Бога. Але Божа сутність – це не те саме, що великодушність і толерантність, яку проявляють люди, завжди будучи поблажливими, коли можуть. Це дві різні речі. Проявляючи поблажливість завжди, коли можуть, люди прагнуть змусити інших говорити про них щось приємне, про те, що вони володіють щедрістю та милістю та що вони є хорошими людьми. Окрім того, це також пов’язано з соціальним тиском, з необхідністю виживання. Люди проявляють трохи великодушності та терпимості до інших лише для досягнення мети, не для того, щоб дотримуватися критеріїв совісті, а для того, щоб змусити людей рівнятися на них і поклонятися їм, або тому, що це є частиною якогось прихованого мотиву чи обману. У їхніх діях відсутня чистота. Отже, чи Бог завжди проявляє поблажливість, коли може? Бог цього не робить. Деякі люди кажуть: «Хіба Бог теж не проявляє поблажливість до людей? Отже, коли Він так діє, хіба Він не є поблажливим завжди, коли може?». Ні, тут є різниця, яку люди мають розуміти. Що саме люди мають розуміти? Те, що люди застосовують вислів «коли можеш, завжди будь поблажливим», не спираючись на принципи. Вони так діють, тому що зазнають соціального тиску та впливу з боку громадської думки, а також прикидаються добрими людьми. Переслідуючи ці нечисті цілі та надягаючи маску лицемірства, щоб видавати себе за добрих людей, люди роблять це неохоче. Або, можливо, їх змушують обставини, і вони хочуть помститися, але не можуть, і в цій ситуації, коли немає іншого вибору, вони неохоче дотримуються цього догмату. Такі дії не є проявом внутрішньої сутності людей. Люди, які можуть це робити, не є істинно хорошими людьми або людьми, які по-справжньому люблять усе позитивне. То яка різниця між Богом, який проявляє терпимість і милосердя до людей, і людьми, які практикують вислів «коли можеш, завжди будь поблажливим»? Скажіть Мені, у чому полягають відмінності. (У тому, що робить Бог, є принципи. Наприклад, жителі Ніневії отримали Божу терпимість після того, як істинно покаялися. Виходячи з цього, ми бачимо, що в діях Бога є принципи, і ми також бачимо, що в сутності Бога є милосердя й терпимість до людей.) Добре сказано. Тут є дві основні відмінності. Щойно згаданий вами аспект має вирішальне значення, а саме: у діях Бога є принципи. Є чітка межа та рамки для всього, що робить Бог, і ці межа та рамки є тим, що люди можуть зрозуміти. Фактично, у всьому, що робить Бог, є певні принципи. Наприклад, Бог проявив поблажливість до жителів Ніневії попри їхні переступи. Коли жителі Ніневії полишили своє зло й істинно покаялися, Бог пробачив їх і пообіцяв не знищувати місто. Таким був принцип, що лежить у основі дій Бога. Як у цьому разі можна розуміти цей принцип? Це було підсумковим результатом. Відповідно до людського розуміння та способу мовлення, можна сказати, що це було Божим підсумковим результатом. Якщо жителі Ніневії відмовилися від лихих учинків, і перестали жити в гріху й цуратися Бога, як вони це робили до того, і змогли істинно покаятися перед Богом, це істинне покаяння було кінцевим результатом, даним їм Богом. Якби вони могли досягти істинного покаяння, тоді Бог був би поблажливий до них. Якби, навпаки, їм не вдалося досягти істинного покаяння, чи змінив би Бог своє рішення? Чи змінилися б попереднє рішення та план Бога щодо знищення цього міста? (Ні.) Бог дав їм два варіанти на вибір: перший полягав у тому, щоб і далі йти своїми лихими шляхами й зіткнутися зі знищенням, і тоді все місто було б зруйноване; другий варіант передбачав полишення зла, істинне покаяння перед Богом у вереті та попелі та щиросерде сповідання Йому своїх гріхів, і в цьому разі Він був би поблажливий до них, і яке б зло вони не вчинили до того або наскільки серйозними не були б масштаби їхні лихих дій, Він прийняв би рішення не руйнувати місто, зважаючи на їхнє каяття. Бог дав їм два варіанти, і замість того, щоб вибрати перший, вони вибрали другий – істинно покаятися перед Богом у вереті й попелі. Яким був остаточний результат? Вони добилися того, що Бог передумав, тобто переглянув і змінив Свої плани, проявив до них поблажливість і утримався від руйнування міста. Хіба не за цим принципом діє Бог? (Так.) Це принцип, за яким діє Бог. Окрім того, є ще один дуже важливий момент, який полягає в тому, що в сутності Бога є любов і милосердя, але, звичайно, є також нетерпимість до людських проступків і гнів. У ситуації щодо руйнування Ніневії були розкриті обидва ці аспекти сутності Бога. Коли Бог побачив лихі вчинки цих людей, сутність Божого гніву проявилася сама по собі й була відкрита. Чи є якийсь принцип у Божому гніві? (Так.) Простіше кажучи, цей принцип полягає в тому, що в Божого гніву є підстави. Це не гнів або лють без розбору, і тим паче це не якесь почуття. Радше це характер, який постає та природно розкривається в певному контексті. Божі гнів і велич не терплять образ. Людською мовою це означає, що Бог розгнівався й розлютився, коли побачив лихі вчинки ніневітян. Точніше кажучи, Бог розгнівався, тому що Він має аспект, нетерпимий до проступків людей, тому, побачивши лихі вчинки людей і виникнення чогось негативного, Бог, само собою, проявить Свій гнів. Отже, якби гнів Божий проявився, чи знищив би Він місто негайно? (Ні.) Саме завдяки цьому видно, що в тому, що робить Бог, є принципи. Це не той випадок, коли, щойно Бог розгнівається, Він скаже: «У мене є влада, Я знищу тебе! Яким би скрутним не було твоє становище, Я не дам тобі жодного шансу!». Насправді все не так. Що зробив Бог? Бог зробив цілу низку вчинків. Як людям їх слід тлумачити? Уcя низка Божих учинків ґрунтується на Божому характері. Вони виникли не виключно через Його гнів. Тобто Божий гнів – це не гарячковість. Він не схожий на гарячковість людей, які імпульсивно кажуть: «Я маю право, я вб’ю тебе, я поквитаюся з тобою», або, як каже великий червоний дракон: «Якщо я зловлю тебе, я згублю тебе й заб’ю тебе до смерті без жодних наслідків». Саме так діють сатана й дияволи. Імпульсивність походить від сатани й дияволів. У гніві Божому немає імпульсивності. У чому проявляється відсутність у Нього імпульсивності? Коли Бог побачив, наскільки розбещеними були ніневітяни, Він розгнівався й розлютився. Але, розгнівавшись, Він не знищив їх, не сказавши ні слова, завдяки сутності Його гніву. Натомість Він послав Йону повідомити жителям Ніневії, що Він збирається робити далі, розповівши їм, що Він збирається зробити й чому, щоб їм було зрозуміло та щоб у них з’явився проблиск надії. Цей факт говорить людству про те, що Божий гнів проявляється через появу чогось негативного й лихого, але Божий гнів відрізняється від гарячковості людства й від людських почуттів. Деякі люди кажуть: «Божий гнів відрізняється від гарячковості й почуттів людей. Чи гнів Божий контрольований?». Ні, «контрольований» – не те слово, яке б підійшло сюди, так говорити недоречно. Якщо бути точним, у Божого гніву є принципи. У Своєму гніві Бог зробив низку вчинків, що ще раз доводить, що в Його діях є істини й принципи, і водночас інформує людство про те, що поряд із гнівом у Бога також є милосердя й любов. Коли Божа милість і любов проявляються до людства, яку користь отримує людство? Тобто, якщо люди сповідують свої гріхи й каються так, як тому вчить Бог, вони можуть здобути в Бога шанс на життя, а також надію й можливість виживання. Це означає, що люди можуть продовжувати жити з Божого дозволу, за умови, що вони щиро сповідалися й істинно покаялися, тоді вони зможуть отримати обіцянку, яку їм дає Бог. Хіба у всій цій низці заяв немає принципів? Розумієш, усі дії Божі й усілякі Його роботи, кажучи людською мовою, мають під собою раціональне обґрунтування й досконалість, або, кажучи словами Божими, вони ґрунтуються на істинах і принципах. Це відрізняється від людського способу ведення справ, і тим паче це не містить домішок людської імпульсивності. Деякі люди кажуть: «Божий характер спокійний і не імпульсивний!». Чи так це насправді? Ні, не можна сказати, що Божий характер спокійний, врівноважений і не імпульсивний – таким є спосіб його оцінки й опису людиною. У тому, що робить Бог, є істини та принципи. Що б Він не робив, у цього є основа, і ця основа – істина й Божий характер.

Маючи справу з народом Ніневії, Бог зробив низку вчинків. Спочатку Він послав Йону сказати жителям Ніневії: «Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована!» (Йона 3:4). Сорок днів – це тривалий термін? Це рівно один місяць і десять днів, що є досить тривалим терміном, достатнім для того, щоб люди деякий час подумали й проаналізували й досягли істинного покаяння. Якби Бог дав їм чотири години або чотири дні, цього було б недостатньо для покаяння. Але Бог дав сорок днів, що було доволі довгим і більш ніж достатнім проміжком часу. Наскільки великим може бути місто? Йона обійшов місто від краю до краю та сповістив усіх його мешканців усього лише за кілька днів, так, що кожен містянин і кожен дім почули цю звістку. Цих сорока днів було більш ніж достатньо, щоб приготувати веретище або золу та виконати будь-які інші необхідні приготування. Що ти бачиш на підставі усього цього? Бог дав жителям Ніневії достатньо часу, щоб дізнатися, що Він збирається зруйнувати їхнє місто, і дати їм можливість підготуватися, проаналізувати й дослідити себе. Кажучи людською мовою, Бог зробив усе, що Він міг і мусив зробити. Сорокаденного періоду було достатньо, оскільки він дав кожному – від царя до простолюдина – достатньо часу на роздуми й підготовку. З одного боку, це вказує на те, що Божі дії щодо людей – це прояв терпимості, а з іншого боку – що Бог піклується про людей у Своєму серці й має істинну любов до них. Божі милість і любов дійсно є, без жодної удаваності, і Його серце віддане, без жодного прикидання. Щоб дати людям можливість покаятися, Він дав їм сорок днів. Ті сорок днів уособлювали Божу терпимість і любов. Тих сорока днів було достатньо, щоб довести й повною мірою дати людям можливість побачити, що в Бога є справжня турбота й любов до людей, і що Божа милість і любов дійсно мають місце, без жодного удавання. Дехто скаже: «Хіба Ти раніше не казав, що Бог не любить людей, що Він їх ненавидить? Хіба це не суперечить тому, що Ти сказав щойно?». Хіба це протиріччя? (Ні.) Бог піклується про людей у Своєму серці, Його сутність – любов. Чи відрізняється це від твердження про те, що Бог любить людей? (Так.) Чим це відрізняється? Бог справді любить людей чи ненавидить їх? (Він любить людей.) Чому тоді Бог все ж проклинає, карає й судить людей? Якщо для вас не є чітким таке важливе питання, то ви, мабуть, неправильно його зрозуміли. Хіба це протиріччя між тобою й Богом? Якщо це тобі незрозуміло, то чи не виникне прірва між тобою й Богом? Скажи Мені, якщо Бог любить людей, то чи Він також і ненавидить їх? Чи має Божа любов до людей стосунок до Його ненависті до людей? Чи має Божа ненависть до людей стосунок до Його любові до людей? (Ні, не має.) Тож чому Бог любить людей? Бог став плоттю, щоб спасти людей – хіба це не Його найвеличніша любов? Як шкода, якщо ви цього не знаєте! Якщо ви не знаєте навіть, чому Бог любить людей, то це просто смішно. Скажіть Мені, звідки береться любов матері до своєї дитини? (Інстинкт.) Правильно. Материнська любов народжена з інстинкту. Тож чи ця любов ґрунтується на тому, хороша дитина чи лиха? (Ні.) Наприклад, навіть якщо дитина дуже неслухняна й іноді доводить свою матір до сказу, матір, зрештою, усе ж таки любить її. Чому це так? Її ставлення до своєї дитини випливає з інстинкту її ролі матері. Завдяки цій інстинктивній материнській любові в матері її любов до дитини не ґрунтується на тому, хороша дитина чи нечестива. Деякі люди кажуть: «Якщо мати інстинктивно любить свою дитину, то чому вона все ж б’є її? Чому вона все ж ненавидить її? Чому вона й досі іноді сердиться й лає її? І чому вона іноді так сердиться, що більше не хоче мати з нею нічого спільного? Хіба Ти не казав, що мати має любов і що вона любить свою дитину? Тож як вона може бути такою безсердечною?». Невже це протиріччя? Ні, це не протиріччя. Ставлення матері до своєї дитини залежить від ставлення дитини до матері та поведінки дитини. Але як би вона на ставилася до своєї дитини, навіть якщо вона б’є й ненавидить її, це не має стосунку до існування її материнської любові. Так само звідки береться Божа любов до людей? (Бог має сутність любові.) Правильно. Нарешті тобі це стало чітко зрозуміло. Суть цього питання полягає в тому, що Бог має сутність любові. Причина, із якої Бог любить людей і піклується про них, полягає в тому, що, з одного боку, Бог має сутність любові. У цій любові є милосердя, любляча доброта, терпимість і терплячість. Звичайно, є й прояви стурбованості, а іноді занепокоєння та смутку тощо. Усе це визначається сутністю Бога. Це якщо дивитися на це з суб’єктивної точки зору. З об’єктивної точки зору, люди створені Богом, так само, як дитина народжується від своєї матері, і мати природно піклується про неї, і між ними існують нерозривні кровні зв’язки. Хоча між людьми й Богом немає таких кровних зв’язків, як це описують люди, а втім, людей створив Бог, і Він піклується про них і має до них прихильність. Бог хоче, щоб люди були добрими та йшли правильним шляхом, але, бачачи, як вони розбещені сатаною, йдуть шляхом зла та страждають, Бог переживає смуток і муку. Це нормально, чи не так? У Бога є ці реакції, почуття та прояви, які виникають із сутності Бога й невіддільні від стосунків, сформованих завдяки створенню Ним людини. Усе це об’єктивні факти. Деякі люди кажуть: «Оскільки в сутності Бога є любов, чому Бог усе ж ненавидить людей? Хіба Бог не піклується про людей? Чому Він усе ж ненавидить їх?». Тут також є об’єктивний факт, який полягає в тому, що характер, сутність та інші аспекти людей несумісні з Богом та істиною, тому те, що люди проявляють і розкривають перед Богом, викликає в Нього огиду та є Йому осоружним. Із плином часу зіпсовані характери та гріхи людей стають дедалі серйознішими, і люди також є надзвичайно непримиренними, уперто відмовляються каятися й не приймають ані крихти істини. Вони повністю не в злагоді з Богом, тому викликають Його ненависть. Отже, звідки береться Божа ненависть? Чому вона виникає? Вона виникає тому, що Божий характер праведний і святий, а огида, яку має Бог, випливає з Його сутності. Бог відчуває відразу до зла, має огиду до всього негативного, а також до лихих сил і всього лихого. Отож, Бог має огиду до цієї розбещеної людської раси. Отже, любов і ненависть, які Бог проявляє до створених істот, є нормальними й визначаються Його сутністю. У цьому немає жодного протиріччя. Деякі люди запитують: «Тож чи Бог насправді любить чи ненавидить людей?». Як би ти відповів на це запитання? (Це залежить від ставлення людей до Бога або від того, чи дійсно вони розкаялися.) У принципі, це правильно, але не зовсім точно. Чому це не точно? Хіба ви вважаєте, що Бог обов’язково повинен любити людей? (Ні.) Слова Бога, звернені до людства, і вся робота, яку Він виконує в людях, є природними проявами Божих характеру й сутності. У Бога є свої принципи, Він не обов’язково має любити людей, але й ненавидіти Йому їх теж не обов’язково. Те, чого Бог просить від людей, – це прагнути до істини, йти Його шляхом, поводитися й діяти відповідно до Його слів. Бог не обов’язково має любити людей, але й ненавидіти Йому їх теж не обов’язково. Це факт, і люди мають це розуміти. Щойно ви сказали, що Бог любить або ненавидить людей залежно від їхньої поведінки. Чому таке формулювання є неточним? Бог не має любити тебе, але Він і не мусить обов’язково тебе ненавидіти. Бог може навіть тебе ігнорувати. Незалежно від того, чи ти прагнеш до істини, чи ти поводишся й дієш відповідно до Божих слів, або чи ти не приймаєш істину й навіть не коришся Богові й чиниш Йому опір, зрештою Він віддасть кожній людині відповідно до того, що вона зробила. Ті, хто творить добро, будуть винагороджені, а ті, хто коїть зло, будуть покарані. Це називається справедливим і чесним розв’язанням питань. Тобто, у тебе як у створеної істоти немає підстав вимагати певного способу, у який Бог має з тобою поводитися. Коли ти ставишся до Бога й істини з палким бажанням і прагнеш до істини, ти думаєш, що Він мусить любити тебе, але якщо Бог ігнорує тебе й не любить тебе, ти вважаєш, що Він – не Бог. Або коли ти неслухняний Богові, ти думаєш, що Він, напевне, ненавидить і карає тебе, але якщо Він ігнорує тебе, ти вважаєш, що Він – не Бог. Чи правильно так думати? (Ні, неправильно.) Так можна оцінювати стосунки між людьми, такі як стосунки між батьками та їхніми дітьми, – тобто любов або ненависть батьків до своїх дітей іноді ґрунтується на поведінці дітей, – але стосунки між людьми й Богом так оцінювати не можна. Стосунки між людьми й Богом – це стосунки між творінням і Творцем, і тут узагалі немає жодних кровних зв’язків. Це виключно стосунки між творінням і Творцем. Отже, люди не можуть вимагати, щоб Бог любив їх, або щоб Він заявляв, у яких Він перебуває стосунках із ними. Це необґрунтовані вимоги. Така точка зору помилкова й неправильна; люди не можуть висувати такі вимоги. Отже, дивлячись на це тепер, чи справді люди мають точне розуміння Божої любові? Їхнє попереднє розуміння було неточним, чи не так? (Так.) Існують принципи, які визначають, чи любить Бог людей чи ненавидить їх. Якщо поведінка або прагнення людей узгоджуються з істиною й подобаються Богові, то Він схвалює це. Однак люди мають розбещену сутність і можуть проявляти зіпсовані характери та прагнути до ідеалів і бажань, які вони вважають правильними або які їм подобаються. Це те, що Бог ненавидить і не схвалює. Але всупереч тому, що думають люди, а саме, що Бог осипає людей нагородами щоразу, коли Він їх схвалює, або дисциплінує й карає людей щоразу, коли Він їх не схвалює, – це насправді не так. У діях Бога є принципи. Це говорить про сутність Бога, і люди мусять розуміти це саме в такий спосіб.

Я щойно розглядав питання та спілкувався про принципи Божих дій і про сутність Бога. Яке питання Я щойно поставив? (Бог щойно запитав про різницю між Його терпимістю й милосердям до людей та людською практикою щодо того, щоб завжди бути поблажливим, коли можеш. Потім Ти спілкувався про те, що Бог не діє відповідно до цієї філософії життя. Бог розбирається з переступами людей, головним чином, на основі двох аспектів: з одного боку, існують принципи того, що робить Бог, а з іншого боку, у Божій сутності присутні як милість, так і гнів.) Це дійсно правильне розуміння цього питання. Божі принципи такого способу виконання дій ґрунтуються на Його сутності й характері й не мають нічого спільного з проявом поблажливості завжди, коли це можливо, що є життєвою філософією, якої дотримується людство. Дії людей ґрунтуються на сатанинській філософії й перебувають під управлінням сатанинських характерів. Божі дії – це прояв Його характеру й сутності. У Божій сутності є любов, милосердя і, звичайно ж, ненависть. Отже, чи ти тепер розумієш, яким є ставлення Бога до лихих учинків людей і різних форм їхніх непокори та зради? Що лежить в основі ставлення Бога? Чи воно походить від Його сутності? (Так.) У Божій сутності є милосердя, любов і гнів. Сутність Бога – це праведність, і саме із цієї сутності випливають принципи Божих дій. Отже, якими саме є принципи дій Бога? Рясне обдарування милосердям і глибоке виливання гніву. Це жодним чином не стосується прояву поблажливості завжди, коли це можливо, що практикується серед людей і виглядає як дуже благородний догмат, але в очах Бога він не вартий і згадки. Як віруючий, з одного боку, ти не можеш судити про Божі сутність, вчинки та принципи Його дій, спираючись на цей постулат. Окрім того, із власного погляду людей, вони не мусять дотримуватися цієї філософії життя; їм слід мати принцип щодо того, як зробити вибір, коли з ними щось трапляється, і як із цим упоратися. Що це за принцип? Люди не володіють сутністю Бога, і, звісно ж, вони не можуть усе робити згідно з чіткими принципами, як це робить Бог, або займати високе положення, неохоче пропонувати незначні можливості й бути поблажливими до всіх без винятку. Люди не можуть цього зробити. Що ж тоді тобі слід робити, коли ти стикаєшся із тим, що тебе турбує, завдає тобі шкоди або ображає твої гідність, характер чи навіть шкодить твоєму серцю та твоїй душі? Якщо ти дотримуєшся вислову про моральну поведінку «коли можеш, завжди будь поблажливим», тоді ти намагаєшся згладжувати ситуацію, не рахуючись із принципами, і бути чоловіковгодником, і вважаєш, що в цьому світі нелегко вижити, і що ти не можеш наживати ворогів, а мусиш намагатися менше ображати людей або не ображати їх узагалі, і коли можеш, маєш завжди бути поблажливим, за будь-якої можливості не приймати нічию сторону, вибирати золоту середину, не наражати себе на жодну небезпеку та навчитися захищатися. Хіба це не філософія життя? (Так.) Це філософія життя, а не принцип, якого Бог вчить людство. Отже, якого принципу Бог навчає людей? Як визначити прагнення до істини? Сприймати людей і об’єкти, поводитися й діяти відповідно до слів Божих, керуючись істиною як критерієм. Якби сталося щось, що викликало твою ненависть, як би ти до цього ставився? На основі чого ти б це розглядав? (Спираючись на слова Божі.) Правильно. Якщо ти не знаєш, як розглядати те чи інше відповідно до Божих слів, тоді ти здатний тільки завжди бути поблажливим, коли можеш, стримувати своє обурення, йти на поступки й чекати слушного моменту, шукаючи можливості помститися, – ти підеш таким шляхом. Якщо ти хочеш прагнути до істини, ти мусиш сприймати людей і об’єкти відповідно до слів Божих, запитуючи себе: «Чому ця людина так до мене ставиться? Як це може відбуватися зі мною? Чому може бути такий результат?». На таке слід дивитися у світлі слів Божих. Перше, що потрібно зробити, – це зуміти прийняти цю справу від Бога й радо визнати, що вона походить від Бога та що це щось корисне та благодатне для тебе. Щоб прийняти цю справу від Бога, ти спершу мусиш розглядати її як організовану й керовану Богом. Усе, що відбувається під сонцем, усе, що можна відчути, побачити й почути, – усе відбувається з Божого дозволу. Після того, як ти приймеш цю справу від Бога, оціни її у світлі слів Божих і з’ясуй, якою є людина, яка зробила відповідний учинок, і в чому суть цієї справи – попри те, чи завдали її слова або вчинки тобі болю, чи зазнали твої почуття удару або чи було розтоптано твій характер. Спершу зверни увагу на те, чи є ця людина нечестивою або звичайною розбещеною людиною, спочатку розпізнавши її такою, якою вона є відповідно до слів Божих, а потім розпізнай цю справу й постався до неї відповідно до слів Божих. Хіба це не правильні кроки? (Так.) Спочатку прийми цю справу від Бога й розглянь причетних до неї людей відповідно до Його слів, щоб визначити, чи є такі люди звичайними братами й сестрами, лихими людьми, антихристами, невіруючими, злими духами, брудними демонами або шпигунами великого червоного дракона, і чи містять їхні дії загальні прояви розбещеності або лихий учинок, навмисно спрямований на те, щоб потурбувати й перервати щось. Усе це слід визначати шляхом зіставлення зі словами Божими. Оцінка того чи іншого у світлі Божих слів – найточніший і найоб’єктивніший спосіб. Людей слід диференціювати, а питання розв’язувати відповідно до слів Божих. Тобі слід міркувати так: «Цей інцидент дуже зачепив мої почуття й кинув на мене тінь. Але що у виникненні цього інциденту є повчанням для мого входження в життя? Якою є воля Божа?». Це підводить тебе до суті питання, яке ти маєш з’ясувати та зрозуміти, а саме: слідування правильним шляхом. Ти мусиш шукати Божу волю, думаючи: «Цей інцидент травмував моє серце й мою душу. Я відчуваю муку й біль, але я не можу бути негативно налаштованим і докірливим. Найважливіше – розрізнити, диференціювати й вирішити, чи дійсно цей інцидент корисний для мене, згідно з Божими словами. Якщо він походить від Божого дисциплінування і є корисним для мого входження в життя й мого саморозуміння, тоді я мушу його прийняти й підкоритися; якщо ж це спокуса від сатани, тоді я маю молитися Богові й ставитися до нього мудро». Чи такий пошук і хід думок є позитивним входженням? Чи є це сприйняттям людей і об’єктів відповідно до слів Божих? (Так.) Далі, із яким би питанням ти не розбирався або які б проблеми не виникали у твоєму спілкуванні з людьми, задля їх розв’язання тобі слід шукати доречні слова Божі. Якою є мета всієї цієї низки дій? Мета полягає в тому, щоб сприймати людей і об’єкти відповідно до слів Божих, завдяки чому твоє бачення та точка зору щодо людей і об’єктів будуть зовсім іншими. Мета полягає не в тому, щоб завоювати хорошу репутацію та зберегти обличчя, щоб користуватися великою повагою, або досягти гармонії в країні та суспільстві й тим самим догодити правлячому класові, а в тому, щоб жити Божими словами й істиною, щоб догоджати Богові та прославляти Творця. Тільки практикуючи в такий спосіб, можна повністю відповідати Божій волі. Отже, тобі не потрібно слідувати висловам про моральну поведінку в традиційній культурі. Тобі не потрібно міркувати: «Коли зі мною трапляється таке, хіба я не маю практикувати вислів: “Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим”? Якщо я не зможу цього зробити, якої думки будуть інші про мене?». Тобі не потрібно використовувати ці моральні догмати, щоб стримувати й контролювати себе. Натомість тобі слід прийняти точку зору того, хто прагне до істини, і ставитися до людей і об’єктів відповідно до того, як Бог каже тобі прагнути до істини. Хіба це не цілком новий спосіб існування? Хіба це не цілком новий погляд на життя й життєву мету? (Так.) Коли ти приймаєш такий погляд на людей і об’єкти, тобі не потрібно навмисно говорити собі: «Я мушу зробити те-то й те-то, якщо я хочу бути великодушним і здобути авторитет серед людей», тобі не потрібно бути таким суворим до себе, тобі не потрібно жити всупереч власній волі, і твоя людська сутність не мусить бути настільки спотвореною. Натомість ти природно й охоче приймеш ці оточення, людей, справи й об’єкти, які походять від Бога. Окрім того, ти також можеш отримувати від них непередбачену користь. Маючи справу з тим, що викликає в тебе ненависть, ти навчишся розпізнавати людей такими, якими вони є насправді відповідно до слів Божих, і розпізнавати те чи інше й мати з тим чи іншим справу відповідно до слів Божих. Після періоду здобуття досвіду, усього пережитого й боротьби ти знайдеш принципи істини для того, щоб мати справу з такими речами, і дізнаєшся, які принципи істини треба використовувати, маючи справу з такими людьми, питаннями й об’єктами. Хіба це не слідування правильним шляхом? У такий спосіб покращиться твоя людська сутність, адже ти йдеш шляхом прагнення до істини, тобто ти більше не живеш просто своєю людською совістю та своїм людським розумом, і коли щось трапляється, ти не розглядаєш це виключно через мислення та точки зору, які ґрунтуються на совісті й розумі, але радше тому, що ти прочитав багато Божих слів і дійсно пережив на власному досвіді Божу роботу, ти зрозумів деякі істини та здобув певне реальне розуміння Бога-Творця. Це, безумовно, рясний урожай, із якого ти здобудеш і істину, і життя. Спираючись на свої совість і розум, ти навчишся використовувати Божі слова та істину, щоб зустрічати й розв’язувати всі проблеми, із якими ти стикаєшся, і поступово почнеш жити Божими словами. Якими є такі люди? Чи вони відповідають Божій волі? Такі люди дедалі більше наближаються до того, щоб стати підхожими створеними істотами, яких вимагає Бог, і, роблячи так, поступово отримують можливість досягати очікуваних результатів Божої роботи спасіння. Коли люди можуть прийняти істину й жити словами Божими, як легко стає жити ось так, узагалі без найменших мук. Але що стосується людей, які отримали традиційну культурну освіту, то всі їхні дії настільки суперечать їхній волі, настільки лицемірні, а те, що виявляє їхня людська сутність, є таким спотвореним і ненормальним. Чому так? Тому що вони не говорять те, що думають. Їхні вуста кажуть: «Коли можеш, завжди будь поблажливим», але їхнє серце промовляє: «Я ще не закінчив із тобою. Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш» – хіба це не суперечить їхній власній волі? (Так.) Що означає «спотворений»? Це означає, що зовні вони ведуть мову тільки про доброзичливість і моральність, але за спиною інших вони коять усілякі погані вчинки, такі як перелюб і грабіж. Усі ці зовнішні розмови про доброзичливість і моральність – усього лише маска, а їхнє серце сповнене всілякого зла, усіляких мерзенних ідей і поглядів; це незрівнянно брудно, надзвичайно підло, низько й ганебно. Ось що означає «спотворений». У сучасній мові спотворення називають збоченням. Вони всі такі збочені, але все ж перед іншими прикидаються надзвичайно порядними, витонченими, чемними й поважними. У них справді немає сорому, вони такі лихі! Шлях, який Бог указав людям, полягає не в тому, щоб змусити тебе жити отак, а в тому, щоб дати тобі можливість дотримуватися правильних принципів і шляху практики, які Бог указав людям, у всьому, що б ти не робив, як перед Богом, так і перед іншими людьми. Навіть якщо ти стикаєшся із чимось, що шкодить твоїм інтересам, або чимось, що тобі не подобається, або чимось, що навіть впливає на тебе впродовж життя, у тебе мусять бути принципи щодо розв’язання цих питань. Наприклад, ти мусиш ставитися до справжніх братів і сестер із любов’ю й навчитися бути терпимим, корисним і підтримувати їх. Отже, що слід робити з ворогами Божими, антихристами, нечестивими людьми й невіруючими, а також із агентами та шпигунами, які проникають у церкву? Їх слід відкинути раз і назавжди. Цей процес полягає у виявленні та викритті, почутті ненависті і, зрештою, відкиданні. У домі Божому є адміністративні постанови та норми. Коли йдеться про антихристів, лихих людей, невіруючих і тих, хто подібний дияволам, сатані і злим духам, вони не бажають відбувати службу, тому назавжди відтинай їх від дому Божого. Як же тоді обрані Богом люди мають до них ставитися? (Відкинути їх.) Правильно, слід відкинути їх, відкинути назавжди. Деякі люди кажуть: «Відкидання – це всього лише слово. Якщо припустити, що ти теоретично відкидаєш їх, то як ти насправді збираєшся це втілювати в реальному житті?». Чи нормально бути непримиренним у чиненні їм опору? Не потрібно втомлювати себе так без необхідності. Не потрібно бути непримиренним у чиненні їм опору, не потрібно битися з ними на смерть і не потрібно проклинати їх позаочі. Не потрібно нічого із цього робити. Просто дистанціюйся від них глибоко у своєму серці й не май із ними справу за звичайних обставин. За особливих обставин і коли в тебе немає альтернативи, ти можеш нормально говорити з ними, але потім за першої ж можливості тримайся від них подалі й не долучайся до жодних їхніх справ. Це означає відкидати їх усім серцем, не ставитися до них як до братів і сестер або членів Божої родини і не ставитися до них як до віруючих. За тих, хто ненавидить Бога й істину, хто навмисно порушує Божу роботу або хто намагається її зруйнувати, ви мусите не тільки молитися Богові, щоб Він прокляв їх, але щоб Він зв’язав і скував їх навіки, а також відкинув їх раз і назавжди. Чи відповідає це Божій волі? Це повністю відповідає Божій волі. Щоб мати справу із цими людьми, необхідно мати тверду позицію та принципи. Що означає мати тверду позицію та принципи? Це означає чітко бачити сутність таких людей, ніколи не ставитися до них як до віруючих і абсолютно не ставитися до них як до братів чи сестер. Вони – дияволи, вони – сатана. Питання не в тому, прощати їх чи не прощати, а в тому, щоб відмежуватися від них і відкинути їх раз і назавжди. Це повністю виправдано й відповідає істині. Деякі люди кажуть: «Хіба чинити так – не безжально з боку людей, які вірять у Бога?». (Ні.) Це те, що означає мати тверду позицію та принципи. Ми робимо все, що Бог каже нам робити. Ми поблажливі до тих, до кого Бог велить нам бути поблажливими, і ми зневажаємо все, що Бог велить нам зневажати. У період Закону тих, хто порушував закони й заповіді, Божі обранці побивали камінням до смерті, але сьогодні, у період Царства, у Бога є адміністративні постанови, і Він тільки вичищає й проганяє людей, які належать до того ж роду, що й дияволи та сатана. Обрані Богом люди мусять практикувати Божі слова й видані Ним адміністративні постанови й коритися їм, не порушуючи їх, не піддаючись керуванню або впливу з боку людських поглядів і не боячись бути засудженими релігійними людьми. Діяти відповідно до слів Божих – це те, що визначено Небом і визнано землею. Завжди вір тільки в те, що слова Бога – істина, а слова людини – не істина, як би красиво вони не звучали. Люди мусять мати таку віру. Людям слід мати таку віру в Бога й таке ставлення, сповнене послуху. Це питання ставлення.

Ми сказали більш-менш достатньо про вислів щодо моральної поведінки: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим» і щодо принципів дій Бога. Коли йдеться про питання, які шкодять людям, чи розумієте ви тепер принцип поводження з ними, якого Бог навчає людей? (Так.) Справа в тому, що Бог не дозволяє людям бути імпульсивними в розв’язанні справ, які з ними трапляються, і тим паче використовувати людські моральні кодекси задля розв’язання будь-якого питання. Про який принцип Бог розповідає людям? Якого принципу слід дотримуватися людям? (Сприймати людей і об’єкти й поводитися та діяти відповідно до слів Божих.) Правильно, сприймати людей і об’єкти й поводитися та діяти відповідно до слів Божих і істини. Із усім, що сталося, потрібно розбиратися відповідно до Божих слів, тому що в усіх питаннях і об’єктах є першопричина, яка стоїть за всім, що відбувається, і за будь-якою людиною або питанням, що виникає, і все це влаштовує та над усім цим володарює Бог. Усе, що відбувається, може мати як позитивний, так і негативний кінцевий результат, і різниця між ними залежить від прагнень людей і шляхів, якими вони йдуть. Якщо ти вирішиш ставитися до того чи іншого питання відповідно до Божих слів, то кінцевий результат буде позитивним; якщо ти вирішиш ставитися до питань на основі шляхів плоті й імпульсивності, а також відповідно до всіх різних висловів, ідей і поглядів, які походять від людей, тоді кінцевим результатом, безумовно, будуть імпульсивність і негативна налаштованість. Якщо те імпульсивне й негативне пов’язане із завданням шкоди людській гідності, тілу, душі, інтересам тощо, то в кінцевому рахунку воно залишить у людях тільки ненависть і тінь, якої вони ніколи не зможуть позбутися. Тільки слідуючи Божим словам, можна знайти причини різних людей, явищ і речей, з якими людина стикається, і тільки слідуючи Божим словам, можна чітко побачити сутність таких людей, питань і об’єктів. Звичайно, тільки слідуючи Божим словам, люди можуть правильно братися за проблеми, пов’язані з усіма різними людьми, питаннями та об’єктами, з якими вони стикаються в реальності, та розв’язувати їх. Зрештою, це дасть людям можливість скористатися всіма середовищами, які створює Бог, їхнє життя поступово розвиватиметься, їхні розбещені характери змінюватимуться, і водночас вони в цьому знайдуть правильний напрямок у житті, правильний погляд на життя, правильний спосіб існування, а також правильні мету та шлях, до яких необхідно прагнути. У принципі, ми завершили наше спілкування про цей вислів щодо моральної поведінки: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Цей вислів є дещо поверховим, але якщо розібратися в ньому відповідно до істини, його суть не така вже й проста. Що стосується того, що людям слід робити у зв’язку із цим і як справлятися з подібними ситуаціями, то це ще складніше. Це стосується того, чи можуть люди шукати істину й прагнути до неї, і, звичайно, це також іще більшою мірою стосується зміни характеру людей і їхнього спасіння. Тому, якими б не були ці проблеми – простими чи складними, поверховими чи глибокими, – їх слід сприймати правильно та серйозно. Ніщо з того, що пов’язано зі змінами характеру людей або з їхнім спасінням, не є чимось дріб’язковим, усе є вирішальним і важливим. Я сподіваюся, що відтепер у своєму повсякденному житті ви знаходитимете всі різні вислови та погляди на мораль із традиційної культурі у своїх власних думках і свідомості, аналізуватимете й розпізнаватимете їх такими, якими вони є насправді, відповідно до слів Божих, щоб ви могли поступово зрозуміти й розв’язати їх, а також прийняти абсолютно нові напрямок і мету в житті й повністю змінити свій спосіб існування. Гаразд, на цьому завершімо сьогоднішнє спілкування. До побачення!

23 квітня 2022 року