Минулого разу ми спілкувалися про чотири твердження традиційної культури щодо моральної поведінки. Скажіть Мені, які це були твердження. («На доброту слід відповідати вдячністю», «Жертвуй своїми власними інтересами заради інших», «Жінка мусить бути доброчесною, доброзичливою й лагідною» і «Коли п’єш воду з криниці, ніколи не забувай, хто її викопав».) Чи ви маєте чітке уявлення про те, що в кожному з цих тверджень слід проаналізувати та зрозуміти? Кожне твердження в традиційній культурі тісно пов’язане з реальним життям людей і їхньою поведінкою. Немає сумнівів, що ці твердження традиційної культури мають певний вплив на реальне життя й поведінку людей. Принципи слів, вчинків і поведінки людей у реальному житті в основному випливають із цих тверджень і точок зору традиційної культури. Очевидно, що вплив традиційної культури та її прищеплення людям є досить глибокими. Після того, як Я закінчив спілкування на останньому зібранні, чи ви додатково аналізували та спілкувалися одне з одним? (Ми спілкувалися та трохи зрозуміли ці твердження про моральну поведінку, і ми змогли трохи змінити наші погляди на такі питання, але ми досі не маємо їх повного розуміння.) Одним із аспектів досягнення повного розуміння є необхідність ґрунтувати своє розуміння на тому, про що Я спілкувався; інший аспект полягає у вашій необхідності розуміти те чи інше питання у світлі точок зору, яких ви дотримуєтесь у реальному житті, а також з урахуванням думок і дій, які виникають, коли з вами щось трапляється. Самого лише слухання проповідей недостатньо. Метою слухання проповідей є набуття вміння розпізнавати негативне в реальному житті, більш точно розрізняти негативне, і подальшого вміння усвідомлювати позитивні речі й мати чисте розуміння їх, щоб Божі слова стали критеріями вчинків та поведінки в реальному житті. З одного боку, вміння розпізнавати ці негативні моменти чинить коригувальний вплив на поведінку та вчинки людей, оскільки воно може забезпечувати виправлення помилкових ідей, точок зору та ставлення людей до подій і об’єктів; ба більше, завдяки своїй позитивній ролі таке вміння може змусити людей впроваджувати правильні шляхи та методи, а також точні принципи практики, коли це стосується їхніх поглядів на людей і об’єкти, а також їхніх дій і поведінки. У цьому полягають мета й передбачуваний ефект спілкування й аналізу цих тверджень щодо моральної поведінки.

Уже двічі ми спілкувалися щодо тверджень, які стосуються моральної поведінки, у традиційній китайській культурі, які, по суті, є вимогами до моральної поведінки людей, що виникли в широкому соціальному контексті. На індивідуальному рівні ці твердження можуть певною мірою обмежувати та регулювати поведінку людей; із більш широкої точки зору, вони були покликані створити хороший соціальний етос і, звичайно ж, дати правителям можливість краще правити людьми. Якщо люди мають власні ідеї, можуть вільно мислити й шукати власні моральні стандарти поведінки, або якщо вони можуть висловлювати власну думку, жити відповідно до власних ідей, поводитися так, як вважають за потрібне, і реалізувати власний підхід до об’єктів, людей, свого суспільства та своєї країни, це, безсумнівно, не є добрим або хорошим знаком для правителів, адже це безпосередньо загрожує їхньому домінуючому становищу. Коротко кажучи, ці твердження про моральну поведінку були здебільшого запропоновані так званими моралістами, мислителями й педагогами як спосіб догоджати й потурати правителям, щоб показати, що вони можуть використовувати ці думки та теорії, а також власну репутацію та престиж, щоб служити правителям. Такою є, по суті, природа всіх цих тверджень щодо моральної поведінки, про які ми спілкувалися; їхньою метою було не що інше, як обмежити думки, моральну поведінку й погляди людей на різні питання певними моральними рамками, які, на думку людей, є кращими, позитивнішими й благороднішими, задля послаблення конфліктів між людьми, внесення гармонії в їхню взаємодію й породження спокою, тим самим сприяючи пануванню правителів над народом і, окрім того, зміцнюючи статус правлячого класу й підтримуючи суспільні гармонію та стабільність. Отже, ці люди, які просували стандарти моральної поведінки, отримали все, чого бажали, а саме: панівний клас цінував та призначав їх на важливі посади. Саме до такого кар’єрного шляху вони щиро прагнули й на нього сподівалися, і навіть якщо вони не могли стати високопоставленими чиновниками, то принаймні їх запам’ятали б майбутні покоління й вони б увійшли в історію. Задумайся: хто з людей, які запропонували ці твердження про моральну поведінку, не користується повагою в цьому суспільстві? Ким із них не захоплюється людська раса? Навіть сьогодні серед китайського народу ці так звані мислителі, просвітителі й моралісти, як-от: Конфуцій, Мен-цзи, Лао-цзи, Хань Фей-цзи тощо, – є незмінно популярними, мають високу повагу та шанобливе ставлення. Звичайно, ми перерахували обмежену кількість тверджень про моральну поведінку, і наведені приклади – лише деякі з найтиповіших. Хоча ці твердження про моральну поведінку походять від багатьох людей, ідеї та точки зору, відстоювані цими так званими корифеями, повністю відповідають бажанням правителів та панівного класу, і всі їхні концепції управління та центральні ідеї однакові: сформулювати деякі моральні норми поведінки та дій, щоб люди могли їх дотримуватися, щоб вони поводилися пристойно, покірно робили свій внесок у суспільство та свою країну та смиренно жили серед інших членів суспільства – ось, по суті, і все. Їхні ідеї та точки зору мають однакову мету, від якої б династії чи особи не походили ці твердження про моральну поведінку, а саме: служити панівному класу, вводити людство в оману й контролювати його.

Ми вже поспілкувалися про вісім тверджень стосовно моральної поведінки. Сутність цих восьми тверджень, по суті, зводиться до вимоги про те, щоб люди відмовилися від своїх егоїстичних бажань і власної волі, натомість служачи суспільству, людській расі та своїй власній країні й досягаючи самовідданості. Наприклад, до якої б групи не належали усі такі твердження про моральну поведінку, як «Жертвуй своїми власними інтересами заради інших», «Жінка мусить бути доброчесною, доброзичливою й лагідною» і «Будь суворим до себе й терпимим до інших», усі вони вимагають від людей проявляти стриманість – у власних бажаннях та аморальній поведінці – і дотримуватися сприятливих ідеологічних і моральних точок зору. Як би сильно ці твердження не впливали на людство, і незалежно від того, чи є цей вплив позитивним або негативним, метою цих так званих моралістів було, коротко кажучи, обмежити та регулювати моральну поведінку людей, проголошуючи такі твердження, щоб люди мали базовий кодекс щодо своєї поведінки й дій, свого ставлення до людей і об’єктів, і сприйняття ними свого суспільства та своєї країни. Із позитивного боку, формулювання цих тверджень про моральну поведінку певною мірою зіграло свою роль у обмеженні та регулюванні моральної поведінки людства. Але об’єктивні факти вказують на те, що це призвело до прийняття людьми деяких нещирих і показних думок і точок зору, і зробило людей, що перебувають під впливом традиційної культури, підступнішими, віроломнішими, такими, що краще вміють прикидатися, і більш обмеженими у своєму мисленні. Через вплив і прищеплення традиційної культури люди поступово прийняли ці помилкові погляди та твердження традиційної культури як щось позитивне та шанують як святих цих світочів і величних постатей, які обманюють людей. Коли людей вводять у оману, їхній розум затьмарюється, ціпеніє й притуплюється. Вони не знають, що таке нормальна людська сутність або що людям із нормальною людською сутністю слід шукати й чого дотримуватися. Вони не знають, як людям слід жити в цьому світі, який образ або які правила існування їм варто запровадити, не кажучи вже про справжню мету людського існування. Через вплив, прищеплення й навіть обмеження з боку традиційної культури позитивні об’єкти, вимоги та правила, що походять від Бога, заглушаються. У цьому сенсі різні твердження про моральну поведінку в традиційній культурі значною мірою ввели людей у глибоку оману й потужно вплинули на їхнє мислення, обмежуючи їхні думки та збиваючи їх із правильного життєвого шляху й відводячи їх усе далі від Божих вимог. Тобто що глибше на тебе впливають різні ідеї та точки зору стосовно моральної поведінки в традиційній культурі, і що довше їх тобі прищеплюють, то далі ти відхиляєшся від думок, прагнень, мети, яких слід шукати, і правил існування, властивих людям із нормальною людською сутністю, і то далі ти відходиш від стандарту, якого Бог вимагає від людей. Заражені, індоктриновані цими насадженими їм ідеями з традиційної культури, люди сприймають їх як кодекси, навіть вважаючи їх істинами та критеріями, через призму яких слід дивитися на людей і об’єкти, поводитися й діяти. Люди більше не думають і не сумніваються в тому, чи ці речі правильні, і в міркуваннях щодо того, як їм слід жити не виходять за рамки різних тверджень традиційної культури про доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність. Люди цього не знають і не думають про це. Чому вони про це не думають? Тому що думки людей були заповнені та зайняті цими моральними писаннями, які проповідують доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність. Хоча багато людей вірять у істинного Бога й читають Біблію, вони як і раніше плутають Божі слова й істину з багатьма твердженнями про моральну поведінку, які випливають з понять доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності. Деякі люди навіть розглядають багато з цих тверджень у традиційній культурі як писання про щось позитивне й видають їх за істину, проповідуючи їх і пропагуючи як такі, і навіть доходячи до їх цитування з метою повчання інших. Це дуже серйозна проблема; це те, чого Бог не хоче бачити, те, що викликає у Нього огиду. Отже, чи можуть усі, хто приймає Божу роботу останніх днів, бачити наскрізь аспекти традиційної культури та чітко розрізняти їх? Необов’язково. Мають бути люди, які й досі доволі благоговійно та схвально ставляться до об’єктів традиційної культури. Якщо ці сатанинські отрути не вичистити повністю, людям буде важко зрозуміти та здобути істину. Обраний народ Божий мусить бачити цей факт наскрізь: Боже слово є Божим словом, істина є істиною, а людські слова є людськими словами. Доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність – це людські слова, і традиційна культура – це людські слова. Людські слова ніколи не є істиною, і вони ніколи не стануть істиною. Це факт. Як би люди не ототожнювали себе у своїх думках і поглядах із доброзичливістю, праведністю, пристойністю, мудрістю й надійністю, ці аспекти не можуть замінити собою Божі слова; наскільки б правильними не були такі цінності, перевірені й підтверджені протягом тисячоліть існування людини, вони не можуть стати Божими словами або замінити їх, і тим паче їх не можна сплутати з Божими словами. Навіть якщо твердження щодо доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності узгоджуються з совістю й розумом людей, вони не є Божими словами й не можуть замінити Його слів, не кажучи вже про те, щоб називатися істиною. Твердження та вимоги, що стосуються доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності, у традиційній культурі, служать тільки суспільству та правлячому класу. Ці твердження та вимоги призначені лише для обмеження та регулювання поведінки людей з метою досягнення кращого соціального етосу, що сприяє стабілізації влади панівного класу. Само собою, як би добре ти не дотримувався цінностей доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності, ти не зможеш зрозуміти істину й не зможеш коритися Богові, і в кінцевому підсумку ти не станеш гідною сотвореною істотою. Як би ретельно ти не дотримувався цих правил, якщо ти не розумієш істини, ти не зможеш виконувати свій обов’язок відповідно до прийнятного стандарту. Ким би ти тоді був у очах Бога? Ти однаково був би безбожником і належав би сатані. Чи володіє сумлінням та почуттям нормальної людської сутності той, хто буцімто має виняткову моральну якість та благородну етику? Чи він може прийняти істину? Чи він може вірити в Бога й слідувати за Ним? Зовсім ні! Тому що такі люди поклоняються саме сатані, дияволам, удаваним святенникам і неправдивим святим людям. Глибоко в душі, їм остогидла істина й вони ненавидять її. Отже, вони мають бути людьми, які чинять опір Богові та які є Його ворогами. Люди, які поклоняються дияволу сатані, є найбільш гордовитими, зарозумілими й безглуздими людьми; вони – виродженці роду людського, до мозку кісток просякнуті сатанинською отрутою, сповнені сатанинських єресей і хиб. Щойно вони бачать Божі слова та істину, їхні очі червоніють, і вони наїжачуються від гніву, показуючи огидне обличчя диявола. Тому кожен, хто шанує традиційну культуру та сліпо вірить у такі традиційні облуди, як доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність, відчуває огиду до істини й ненавидить її. У нього взагалі немає розуміння нормальної людської сутності, і він ніколи не приймає істину. Ідеї традиційної культури та твердження про моральну поведінку, що стосуються доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності, взагалі не узгоджуються з істиною чи Божими словами. Як би скрупульозно люди не практикували ці цінності або як би сильно вони їх не відстоювали, це не те саме, що втілення в життя нормальної людської сутності. Це відбувається тому, що люди мають розбещені характери. У тому суть справи. Вони наповнені всілякими сатанинськими вченнями, і принцип «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» став природою й сутністю людей. Як би красиво не звучали ці ідеї у твоїх вустах, якою піднесеною не була б твоя мова або якими б грандіозними не були твої теорії, ці твердження традиційної культури щодо моральної поведінки неможливо практикувати. Навіть якщо ти дотримуєшся кожного з правил, установлених на основі цінностей доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності в традиційній культурі, ти не досяг нічого більшого, ніж хорошої поверхової поведінки. Але коли справа доходить до віри в Бога, слідування за Ним і виконання свого обов’язку й покори Богові, а також твого ставлення та твоїх поглядів на Нього й істину, ці цінності традиційної культури взагалі не слугують досягненню жодної мети. Вони не можуть ані приборкати твоє бунтарство, ані змінити твої погляди на Бога, ані виправити зіпсовані характери людей, не кажучи вже про те, щоб розв’язати проблему недбалості й поверховості людей у виконанні ними своїх обов’язків. Ці цінності взагалі ніяк не допомагають обмежити розбещену поведінку людей, і вони принципово не здатні змусити людей втілювати в життя нормальну людську сутність.

Більшість людей, коли тільки починає вірити в Бога, вважає, що віра є чимось дуже простим. Вони думають, що вірити в Бога та слідувати за Ним – означає навчитися бути терплячим і толерантним, із готовністю жертвувати на благодійність, охоче допомагати іншим, бути виваженим у своїх словах і діях, не бути надто гордовитим або надто суворим у ставленні до інших. Вони вважають, що якщо так поводитимуться, то це догоджатиме Богові та їх не обтинатимуть і не розбиратимуться з ними під час виконання їхнього обов’язку. Якщо вони служать як керівники або працівники, вони вірять, що їх не замінять і не звільнять. Вони вважають, що їм гарантоване досягнення спасіння. Чи справді вірити в Бога так просто? (Ні.) Чимала кількість людей дотримується цієї точки зору, але в кінцевому підсумку їхні ідеї, точки зору та життєва поведінка зазнають краху. Зрештою, деякі необізнані люди підсумовують усе одним реченням: «Як людина я – невдаха!». Вони думають, що поводитися як людина – означає дотримуватися таких цінностей, як доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність. Але чи можна це назвати словами «поводитися як людина»? Це не означає «поводитися як людина»; це поведінка демона. Тих людей, які говорять: «Як людина я – невдаха», Я б запитав: «Чи ти поводився як людина? Ти навіть не намагався поводитися як людина, тож як ти можеш казати: “Як людина я – невдаха”?». Це нездатність традиційних культурних цінностей, таких як доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність, здійснювати свій вплив на людей, а не нездатність поводитися як людина. Коли люди виконують свій обов’язок у домі Божому, такі аспекти, як доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність, є абсолютно не корисними й більше не потрібними. Не встигнувши навіть озирнутися, люди доходять висновку: «О, доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність не ефективні! Раніше я думав, що поведінка – це щось просте, і що вірити в Бога теж дуже просто й не так уже й складно. Тільки тепер я розумію, що надмірно спрощував віру в Бога». Після тривалого слухання проповідей вони нарешті усвідомлюють, що людям не обійтися без розуміння істини. Якщо люди не розуміють якоїсь сфери істини, вони схильні припускатися помилок у цій сфері, із ними розбираються, вони зазнають невдачі, їх судять і карають. Те, що вони раніше вважали правильним, добрим, позитивним і благородним, блідне й марніє перед обличчям істини. Усі різні твердження про доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність мали певний вплив на думки й точки зору людей, а також на способи й засоби, за допомогою яких вони ведуть свої справи. Якби не була задіяна Божа робота управління, спрямована на спасіння людства, і людство продовжувало б жити так, як воно є, під пануванням сатани, тоді доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність, будучи відносно позитивними явищами, відігравали б незначну позитивну роль у мисленні, а також у суспільному етосі й оточенні людини. Принаймні ці явища не підбурюють людей до скоєння зла, вбивств і підпалів, а також до зґвалтувань і грабунку. Однак коли мова йде про Божу роботу спасіння людей, жодне із цих понять – доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість або надійність – не стосується істини, шляху чи життя, яке Бог хоче дати людству. І це ще не все: якщо подивитися на різні ідеї, пропаговані через цінності доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності, на вимоги, які вони висувають до моральної поведінки людей, а також на їхній вплив на моральну поведінку людей та створювані ними обмеження щодо такої поведінки, то жодна з них не відіграла ролі в тому, щоб спрямувати людей назад до Бога або наставити їх на правильний шлях у житті. Натомість вони стали серйозними перешкодами, які заважають людям шукати та приймати істину. Щодо тверджень про моральну поведінку, про які ми спілкувалися та які аналізували раніше, – не клади до кишені набуті гроші, а отримуй задоволення, допомагаючи іншим; будь суворим до себе й терпимим до інших; відплачуй добром за зло; на доброту слід відповідати вдячністю; жертвуй своїми власними інтересами заради інших; жінка мусить бути доброчесною, доброзичливою й лагідною; коли п’єш воду з криниці, ніколи не забувай, хто її викопав – ми в принципі прояснили їх у нашому спілкуванні, і кожен принаймні розуміє їхнє загальне значення. Справа в тому, що якого б аспекту моральної поведінки не стосувалися подібні твердження, вони обмежують мислення людей. Якщо ти не зможеш розрізняти такі речі, і не будеш здатен чітко розуміти сутність цих тверджень, і не зміниш ці помилкові погляди, тоді ти не зможеш ані відмовитися від цих тверджень про моральну поведінку, ані позбутися їхнього впливу на себе. Якщо ти не зможеш відмовитися від цього, тобі буде складно прийняти істину від Бога, критерії Божих слів і конкретні вимоги Творця до моральної поведінки людей, і тобі також буде важко дотримуватися Божих слів і практикувати їх як принципи та критерії істини. Хіба це не серйозна проблема?

Сьогодні продовжмо спілкування та проаналізуймо ще одне твердження про моральну поведінку: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Таким є опис методу взаємодії з іншими людьми, який сатана прищепив людям. Це означає, що під час взаємодії з іншими ти мусиш надавати їм певну свободу дій. Не слід бути надто суворим із іншими, не варто згадувати їхні минулі провини, потрібно підтримувати їхню гідність, не можна псувати добрі стосунки з ними, необхідно бути поблажливим до них тощо. Цей вислів про мораль в основному описує своєрідну життєву філософію, яка диктує взаємодію між людськими істотами. У філософіях життя є постулат, який твердить: «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною». Це означає, що для збереження дружніх стосунків необхідно мовчати про проблеми друга, навіть якщо ти ясно їх бачиш, тобто треба дотримуватися принципів «не бити людей по обличчю» і «не критикувати їхні недоліки». Мовляв, друзі мусять обманювати одне одного, ховатись одне від одного, плести інтриги між собою; і хоча вони кришталево ясно знають, якого типу їхні друзі, але не говорять про це відкрито, а вдаються до хитрих методів для збереження своїх дружніх стосунків. Навіщо взагалі зберігати такі стосунки? Бо люди не хочуть наживати собі ворогів у цьому суспільстві, у своїй громаді, адже це означало б часто наражати себе на небезпечні ситуації. Знаючи, що людина стане твоїм ворогом і нашкодить тобі після того, як ти критикуватимеш її недоліки чи зробиш їй боляче, і не бажаючи ставити себе в таку ситуацію, ти користуєшся постулатом філософій життя, який говорить: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Чи можна у світлі цього вважати справжніми друзями двох людей, які перебувають у таких стосунках? (Ні.) Вони одне одному не справжні друзі й тим більше не повірники одне одного. То що ж це за стосунки? Хіба це не базові соціальні відносини? (Так і є.) У таких соціальних відносинах люди не можуть ні відкривати свої почуття, ні вести глибокі розмови, ні говорити про все, про що вони хочуть поговорити. Вони не можуть висловлювати те, що в них на серці, ні вказувати на проблеми, які бачать в іншого, ні говорити слова, які могли б принести іншому користь. Натомість вони вибирають, які приємні речі казати, щоб утримати прихильність інших Вони не наважуються говорити правду чи дотримуватися принципів, щоб це не викликало ворожість до них зі сторони інших. Коли людині ніхто не загрожує, хіба ця людина не живе у відносній легкості та спокої? Хіба не цю мету переслідують люди, популяризуючи вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки»? (Так і є.) Звісно, що це хитрий, підступний спосіб існування з елементом оборонної позиції, мета якого – самозбереження. У людей, які так живуть, немає ні повірників, ні близьких друзів, яким можна було б висказати все, що їм заманеться. У спілкуванні між собою такі люди займають розважливу, стратегічну оборонну позицію, і від таких стосунків кожен бере те, що йому потрібно. Хіба не так? По суті, мета вислову «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» полягає в тому, щоб не образити інших і не нажити собі ворогів, не завдати нікому болю й тим самим захистити себе. Це техніка й метод, до яких людина вдається, щоб уберегти себе від болю. Якщо подивитися на ці кілька аспектів сутності вислову, чи є вимога до людської моральної поведінки «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» благородною? Чи є вона позитивною? (Ні.) Тоді чого вона вчить людей? Того, що не можна нікого засмучувати й ображати, інакше постраждаєш ти сам; а також того, що не можна нікому довіряти. Якщо ти зробиш боляче комусь зі своїх добрих друзів, то дружба потихеньку почне мінятися: вони перетворяться з твоїх хороших, близьких друзів на незнайомців або ворогів. Якщо вчити людей так діяти, які проблеми це може розв’язати? Навіть якщо, так діючи, ти не наживеш ворогів і навіть втратиш кількох із них, чи змусить це людей захоплюватися тобою та схвалювати тебе й завжди бути твоїм другом? Чи це повністю відповідає стандарту моральної поведінки? У кращому разі це всього лише життєва філософія. Чи можна дотримання цього твердження й цієї практики вважати хорошою моральною поведінкою? Зовсім ні. Саме так деякі батьки виховують своїх дітей. Якщо їхню дитину побили десь на прогулянці, вони кажуть їй: «Ти слабак. Чому ти не дав здачі? Якщо хтось ударив тебе кулаком, просто вдар його ногою!». Чи це правильний шлях? (Ні.) Як це називається? Це називається підбурюванням. У чому полягає мета підбурювання? У тому, щоб уникнути втрат і скористатися іншими. Якщо хтось ударить тебе кулаком, болітиме щонайбільше кілька днів; якщо ти потім удариш його ногою, чи не призведе це до серйозніших наслідків? І хто це спричинить? (Батьки, завдяки підбурюванню.) Тож хіба характер твердження «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» не схожий на це? Чи правильно чинити згідно із цим твердженням? (Ні.) Ні, не правильно. Якщо подивитися на це питання під таким кутом, то хіба це не спосіб підбурювання людей? (Саме так.) Чи вчить це твердження людей бути мудрими у взаємодії з іншими, вміти розрізняти людей, правильно бачити людей і об’єкти й мудро взаємодіяти з людьми? Чи вчить воно тебе тому, що якщо ти зустрічаєш хороших людей, людей із людською сутністю, ти маєш ставитися до них щиро, надавати їм посильну допомогу, а якщо не можеш допомогти, тоді тобі слід бути терпимим і ставитися до них у належний спосіб, навчитися терпіти їхні недоліки, миритися з їхнім неправильним розумінням і судженнями щодо тебе та виносити уроки з їхніх сильних сторін і хороших якостей? Чи це те, чому це твердження вчить людей? (Ні.) Отже, чому зрештою вчить людей цей вислів? Він робить людей більш чесними чи хитрішими? Він призводить до того, що люди стають хитрішими; серця людей дедалі більше віддаляються одне від одного, відстань між людьми збільшується, а стосунки між людьми ускладнюються; це рівносильно ускладненню суспільних відносин людей. Відверте спілкування між людьми втрачається, і народжується менталітет самозахисту у ставленні до іншого. Чи можуть у такий спосіб стосунки між людьми й далі бути нормальними? Чи покращиться клімат у суспільстві? (Ні.) Отже, ось чому вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» явно неправильний. Навчання людей цим речам не може змусити їх жити нормальною людською сутністю; ба більше, воно не може зробити людей чесними, правдивими й відвертими. Воно цілковито не може призвести ні до чого позитивного.

Вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» стосується двох дій: одна є побиттям, а інша – критикою. Якщо під час звичайної взаємодії людей із іншими вдарити когось – це правильно чи неправильно? (Неправильно.) Чи є побиття когось демонстрацією й поведінкою нормальної людської сутності у взаємодії з іншими людьми? (Ні.) Бити людей – безумовно неправильно, по чому б ти їх не бив: по обличчю чи інших частинах тіла. Отже, твердження «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю» за своєю суттю неправильне. Згідно із цим висловом, очевидно, що бити когось по обличчю неправильно, але правильно бити людину по інших частинах тіла, тому що після удару по обличчю воно червоніє, набрякає й травмується. Це псує вигляд людини й робить її непрезентабельною, а також показує, що ти ставишся до людей дуже грубо, недбало й підло. Отже, чи благородно бити людину по інших частинах її тіла? Ні, це теж не благородно. Насправді, суть цього висловлювання не в тому, по чому саме когось слід бити, а в самому слові «бити». Якщо у взаємодії з людьми ти завжди б’єш інших, використовуючи це як спосіб протистояти проблемам і справлятися з ними, то твій метод сам по собі неправильний. Це робиться імпульсивно й не ґрунтується на совісті та розсудливості людської сутності особи, і, звичайно, це тим паче не є практикою істини або дотриманням принципів істини. Деякі люди не зазіхають на гідність інших у їхній присутності – вони обережні у своїх словах і утримуються від нанесення ударів іншим по обличчю, але завжди розігрують брудні жарти за їхньою спиною, тиснучи їхню руку над столом, але штовхаючи їх ногою попід ним, кажучи їм хороше в обличчя, але змовляючись проти них позаочі, копаючи яму під них, очікуючи можливості помститися, підставляючи й плетучи інтриги, поширюючи чутки або провокуючи конфлікти й використовуючи інших людей, щоб дістати їх. Наскільки ці підступні методи кращі, ніж биття когось по обличчю? Хіба вони не суворіші, ніж удар по лицю? Хіба вони не ще підступніші, порочніші й не ще більш позбавлені людської сутності? (Так і є.) Отже, твердження «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю» за своєю суттю безглузде. Ця точка зору сама по собі є помилкою з натяком на фальшиве вдавання. Цей метод лицемірний, що робить його ще відразливішим, огиднішим та мерзеннішим. Тепер нам зрозуміло, що саме по собі побиття скоюють через імпульсивність. На якій підставі ти б’єш когось? Чи це дозволено законом, чи це Богом дане тобі право? Ні те, ні інше. Тож навіщо бити людей? Якщо ти можеш нормально ладити з кимось, ти можеш застосовувати правильні способи підтримки хороших стосунків та взаємодії з ними. Якщо ти не можеш порозумітися з ними, ви можете розійтися в різні боки, не вдаючись до імпульсивних дій або нанесення ударів. У рамках совісті й розважливості людської сутності саме це людям слід робити. Коли ти дієш імпульсивно, навіть якщо ти б’єш людину не по обличчю, а по іншій частині її тіла, це є серйозною проблемою. Це не нормальний спосіб взаємодії. Так взаємодіють вороги, і це не нормальний спосіб взаємодії людей. Він знаходиться за межею розуміння людської сутності. Хорошим чи поганим є слово «критикувати» у вислові «якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки»? Чи є в слові «критикувати» певний рівень, на якому воно стосується розкриття або викриття людей у рамках слів Божих? (Немає.) Наскільки Я розумію слово «критикувати» в тому вигляді, у якому воно існує в людській мові, воно не має такого значення. Його суть полягає в дещо злостивій формі викриття; це означає виявлення проблем і недоліків людей, або якихось аспектів і моделей поведінки, невідомих іншим, або якихось інтриг, ідей чи поглядів, що реалізуються на задньому плані. Таким є значення слова «критикувати» у вислові «якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Якщо двоє людей добре ладнають і довіряють одне одному, між ними немає бар’єрів, і кожен із них сподівається принести користь і допомогти іншому, тоді їм було б найкраще сісти разом і відкрито та щиро повідомити про проблеми одне одного. Це правильно, і це не є критикою недоліків іншого. Якщо ти виявив проблеми іншої людини, але бачиш, що вона поки що не здатна прийняти твою пораду, тоді просто нічого не кажи, аби уникнути сварки чи конфлікту. Якщо ти хочеш допомогти їй, можеш дізнатися її думку та спочатку запитати її: «Я бачу, що в тебе невелика проблема, і я сподіваюся, що можу дати тобі певну пораду. Я не знаю, чи ти зможеш її прийняти. Якщо зможеш, то я тобі озвучу її. Якщо не зможеш, я поки залишу її при собі й нічого не казатиму». Якщо вона відповість: «Я довіряю тобі. Що б ти не мав мені сказати, це не буде виходити за рамки дозволеного; я можу це прийняти», – то це означає, що тобі надано дозвіл, і тепер ти можеш її повідомити про її проблеми, по черзі називаючи їх. Вона не тільки повністю прийме твої слова, але й отримає від цього користь, і ви обоє, як і раніше, зможете підтримувати нормальні стосунки. Хіба це не щире ставлення одне до одного? (Так, щире.) Це правильний метод взаємодії з іншими; це не критика недоліків інших. Що означає фраза «не критикувати недоліки інших» у розглянутому вислові? Вона означає не говорити про недоліки інших, не говорити про їхні найбільш табуйовані проблеми, не розкривати суть їхніх проблем і не бути таким зухвалим у критиці всього цього. Це означає просто робити якісь поверхові зауваження, говорити те, що зазвичай говорять усі інші, говорити те, що сама людина вже здатна сприйняти, а не розкривати помилки, які людина допустила раніше, або делікатні питання. Яку користь це принесе людині, якщо ти діятимеш так щодо неї? Можливо, ти не образиш людину й не зробиш її своїм ворогом, але такі твої дії в жодному разі не допомагають їй і не приносять їй жодної користі. Отже, фраза «не критикуй недоліки інших» сама по собі ухильна та є формою обману, яка не допускає щирості в поводженні людей одне з одним. Можна сказати, що діяти так означає таїти лихі наміри; це не є правильним способом взаємодії з іншими. Безбожники навіть вважають, що принцип «якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» – це те, що мусить робити благородна людина. Очевидно, що це оманлива манера взаємодії з іншими, яку люди беруть собі на озброєння, щоб захиститися; це взагалі неправильний спосіб взаємодії. Саме по собі утримання від критики недоліків інших є нещирим, а критика недоліків інших може спиратися на певний прихований намір. За яких обставин зазвичай можна бачити, як люди критикують недоліки одне одного? Ось приклад: у суспільстві, якщо два кандидати балотуються на певну посаду, вони вказуватимуть на недоліки одне одного. Один скаже: «Ти скоїв дещо погане та привласнив таку-то кількість грошей», а інший скаже: «Ти нашкодив такій-то кількості людей». Вони розкривають таке одне про одного. Хіба це не є критикою недоліків інших? (Так, є.) Ті, хто вказує на недоліки одне одного на політичній сцені, є політичними опонентами, а коли так чинять звичайні люди, вони – вороги. Говорячи простою мовою, можна було б сказати, що ці дві людини не ладнають між собою. Щоразу, коли вони зустрічаються, вони починають сперечатися, критикувати недоліки одне одного, засуджуючи одне одного й навіть створюючи проблеми на рівному місці й висуваючи хибні звинувачення. Доти, доки в справах іншої людини є щось сумнівне, такі люди викриватимуть таку іншу людину й засуджуватимуть її за це. Якщо люди багато критикують одне одного, але не вказують на недоліки одне одного, чи благородно це? (Ні.) Не благородно, але люди однаково вважають цей принцип благородною моральною поведінкою та хвалять його, що дійсно огидно! Вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» сам по собі не здатний пропагувати нічого позитивного. Він не схожий на висловлювання «На доброту слід відповідати вдячністю», «Відплачуй добром за зло» і «Жінка мусить бути доброчесною, доброзичливою й лагідною», які принаймні пропагують гідну похвали моральну поведінку. Вираз «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» – це твердження про моральну поведінку, яке провокує негативні вчинки та взагалі не чинить позитивного впливу на людей. Він не повідомляє людям, якими є правильні способи або принципи поведінки в цьому світі. У ньому немає такої інформації. Він тільки каже людям не бити інших по обличчю, ніби це нормально – бити по чому завгодно, окрім обличчя. Бийте їх стільки, скільки заманеться; залиште їх чорно-синіми, скаліченими або навіть напівмертвими, головне, щоб вони ще дихали. І коли люди конфліктують одне з одним, коли зустрічаються вороги або політичні опоненти, вони можуть критикувати одне одного в будь-якому аспекті, який їм заманеться, головне – щоб вони не вказували на недоліки одне одного. Що це за режим? Хіба ви раніше не були цілком згодні із цим висловом? (Так.) Скажімо, двоє людей вступають у суперечку й починають сваритися. Одна каже: «Я знаю, що твій чоловік не є батьком твоєї дитини», а інша каже: «Я знаю, які виверти чинить твій сімейний бізнес, щоб заробляти гроші». Деякі люди коментують зміст їхньої сварки, кажучи: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки. Подивися, як вони копирсаються в нечисленних недоліках та ганебних таємницях одне одного й роздувають із них велику проблему. Яка дріб’язкова поведінка! А ще вона така нечесна. Принаймні можна проявити трохи поваги до людей, інакше як вони зможуть вести себе в майбутньому?». Правильно чи неправильно робити подібні коментарі? (Неправильно.) Чи це приносить бодай найменший позитивний ефект? Чи будь-що із цього хоч трохи відповідає істині? (Ні.) Які ідеї й точки зору мають бути в того, хто робить такі коментарі? Чи такі коментарі походять від когось із почуттям праведності, когось, хто зрозумів істину? (Ні.) На якому підґрунті виникають такі коментарі? Чи були такі коментарі запропоновані, тому що вони повністю перебувають під впливом цієї ідеї традиційної культури: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки»? (Так.) Ці коментарі повністю ґрунтуються на цих ідеї й точці зору в традиційній культурі.

Що стосується суперечки між двома людьми, про яку ми щойно говорили, якщо розглядати це питання з точки зору того, хто вірить у Бога, то як до нього слід ставитися, виходячи з критерію Божих слів та істини? Хіба це не питання, яке людям слід проаналізувати? (Так.) Це те, що вам слід проаналізувати. Яких принципів мають дотримуватися віруючі? Вони мусять дивитися на людей і об’єкти, поводитися й діяти відповідно слів Божих, керуючись істиною як критерієм. Якщо між братами й сестрами виникає суперечка, вони мусять бути терпимими й терплячими одне до одного та ставитися одне до одного з любов’ю. Спочатку вони мусять проаналізувати та здобути самосвідомість, потім розв’язати проблему відповідно до Божих слів та істини, так, щоб визнати власні помилки й могти зректися плоті, а також ставитися до інших відповідно до принципів істини. У такий спосіб вони розв’яжуть проблему в корені. Вам слід ґрунтовно зрозуміти цю проблему. Вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» – це не стандарт для оцінки людської сутності, а всього лише базова філософія життя, яка взагалі не може обмежити розбещену поведінку людей. Цей вислів є цілком безглуздим, і віруючим немає необхідності дотримуватися такого правила. Людям слід взаємодіяти одне з одним відповідно до слів Бога та принципів істини. Оцього повинні дотримуватися віруючі. Якщо люди вірять у Бога, але продовжують зберігати традиційні культурні погляди й сатанинську філософію, і використовують ідеї традиційної культури, такі як «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», щоб оцінювати людей і обмежувати інших, або ставити вимоги до самих себе, то це абсурдно й безглуздо з їхнього боку, і вони – невіруючі. Вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» – це сатанинська філософія взаємодії зі своїми друзями, яка не здатна розв’язати суттєві, основні проблеми міжособистісних відносин. Отже, цей вислів – дуже мілке правило, дуже пуста філософія життя. Він далеко не відповідає стандартам принципів істини, і завдяки дотриманню таких поверхових правил нічого неможливо досягти, і цей вислів є цілком безглуздим. Чи так справедливо казати про це? (Так.) Коли між братами й сестрами виникає суперечка, яким має бути принцип її розгляду та розв’язання? Слід дотримуватися правил традиційної культури чи брати за принцип Божі слова й істину? Поділіться з Мною своєю думкою. (Перш за все, нам слід проаналізувати й пізнати природу їхньої суперечки та їхні палкі звинувачення одне проти одного відповідно до Божих слів, визнаючи, що вони є наслідком розбещених характерів. Потім нам слід поспілкуватися з ними про відповідний шлях практики. Вони мають ставитися одне до одного з любов’ю, їм слід мати совість і розважливість, а їхні слова та дії мають зміцнювати інших, а не шкодити їм. Якщо в іншого є недоліки або він припустився помилки, із ним слід правильно розібратися, за можливості допомагаючи, а не чинити нападки на нього, судити або засуджувати його.) Це – спосіб допомоги людям. Отже, що можна сказати, щоб допомогти їм і розв’язати їхню суперечку? (Вони сперечаються в церкві, і це саме по собі є негідним святих і не відповідає Божим вимогам. Тож ми можемо спілкуватися з ними, кажучи: «Коли ви виявите, що людина має проблеми, допоможіть їй, якщо зможете. Якщо ви не можете допомогти, не потрібно сперечатися, інакше це порушить життя церкви, і якщо ви наполягатимете, незважаючи на неодноразові застереження, Церква розв’яже це питання відповідно до своїх адміністративних постанов».) Здається, ви всі знаєте, як поводитися з людьми, які порушують життя церкви, відповідно до принципів, але ви досі не зовсім знаєте, як розв’язувати суперечки між людьми або які з Божих слів слід використовувати для їх розв’язання – ви й досі не знаєте, як застосовувати Божі слова й принципи істини задля розв’язання проблем. Які проблеми в цьому питанні є в кожної зі сторін? Чи є в них обох розбещені характери? (Так.) Враховуючи, що вони обоє мають розбещені характери, подивіться, які розбещені характери проявилися в кожної зі сторін, коли сталася суперечка, і якими були їхні витоки. Знайдіть проявлені розбещені характери, а потім за допомогою Божих слів викрийте та проаналізуйте їх, щоб обидві сторони повернулися до Бога та здобули самосвідомість відповідно до Божих слів. Отже, про що в першу чергу вам слід із ними спілкуватися? Можна сказати щось на кшталт: «Якщо ви двоє визнаєте, що ви – послідовники Бога, тоді не сперечайтеся, тому що суперечками проблеми не розв’язати. Не ставтеся так до людей, які вірять у Бога та йдуть за Ним, і не ставтеся до братів і сестер так само, як безбожники ставляться до інших. Це не узгоджується з Божою волею. Як Бог вимагає, щоб люди ставилися до інших? Божі слова дуже чіткі: прощайте, будьте терпимими й терплячими й любіть одне одного. Якщо ти бачиш, що інша людина має серйозні проблеми, і ти незадоволений її вчинком, тобі слід поспілкуватися про це в розважливий та ефективний спосіб, проявляючи поблажливість, терпимість та терпляче ставлення. Краще, якщо людина зможе прийняти це й отримати це від Бога. Якщо вона цього не зможе, тоді ти однаково виконаєш своє зобов’язання, і тобі не потрібно буде розпочинати палкі напади на неї. Коли брати й сестри сперечаються й критикують недоліки одне одного, ця поведінка негідна святих і не відповідає Божій волі. Не так мають поводитися віруючі. А що стосується обвинуваченого, то навіть якщо ти вважаєш, що діяв розважливо й іншій людині тебе не слід критикувати, ти однаково мусиш відкинути свої особисті упередження та спокійно й відкрито подивитися у вічі проблемі та звинуваченнями іншої сторони. Тобі ніколи не слід палко давати відсіч. Якщо ви обоє дійшли до імпульсивного стану й не можете контролювати себе, вам слід почати із самовідсторонення від ситуації. Заспокойтеся й не продовжуйте займатися цим питанням, щоб не потрапити до сильця сатани й не впасти в сатанинську спокусу. Ви можете молитися наодинці, приходячи до Бога за допомогою й намагаючись використовувати Божі слова для розв’язання своїх проблем. Коли ви обоє зможете заспокоїтися та ставитиметеся одне до одного спокійно й раціонально, не діючи й не говорячи імпульсивно, ви зможете зібратися разом для обговорення спірних питань, доки не дійдете консенсусу, не об’єднаєтеся в словах Божих і не досягнете розв’язання проблеми». Хіба такі слова не були б доречними? (Так.) Справа в тому, що коли сперечаються двоє людей, вони обоє проявляють свої зіпсовані характери, і вони виплескують назовні свою імпульсивність. Це все сатанинська поведінка. Жоден із них не є ані правим, ані неправим, і поведінка жодного з них не відповідає істині. Якби ти міг розглянути це питання та розв’язати його відповідно до Божих слів та істини, суперечки між вами не виникло б. Якби одна сторона могла дивитися на людей і об’єкти, поводитися відповідно до Божих слів, цієї суперечки не виникло б. Отже, якщо дві людини критикують недоліки одне одного та б’ють одне одного по обличчю, то обидві ці людини є імпульсивними запеклими особами. У них немає нічого хорошого; жоден із них ані правий, ані неправий. Що є підставою для визначення правоти й неправоти? Це залежить від твоєї точки зору та позиції щодо цього питання, твоїх мотивів, того, чи ти спираєшся на Божі слова та від відповідності твоїх дій істині. Очевидно, що мотив вашої суперечки полягає в тому, щоб підкорити й придушити іншу людину. Ви викриваєте й ображаєте одне одного неприємними словами. Не має значення, чи є правильним те, що ви викриваєте, і чи правильна суть вашого спору – оскільки ви не розв’язуєте це питання відповідно до Божих слів, не застосовуєте істину як свій критерій, і проявляєте імпульсивність, а метод і принципи ваших дій цілковито ґрунтуються на імпульсивності, адже вас змушують так чинити зіпсовані сатанинські характери, отже, незважаючи на те, хто має рацію, хто має перевагу, а хто в невигідному становищі, фактом є те, що ви обоє неправі й несете відповідальність. Те, як ви справляєтесь із цим питанням, не ґрунтується на Божих словах. Вам обом слід заспокоїтися й ретельно обдумати власні проблеми. Тільки тоді, коли ви обоє зможете бути в мирі перед Богом і розв’язувати проблему з холодною головою, ви зможете сісти й обговорити її спокійно та зібрано. Якщо погляди обох осіб на людей і об’єкти, а також їхні поведінка та вчинки ґрунтуються на Божих словах і принципах істини, тоді наскільки б різними не були їхні ідеї та точки зору щодо того чи іншого питання, насправді немає дійсної суттєвої різниці, і немає жодних проблем. Якщо вони справляються зі своїми розбіжностями, керуючись Божими словами й істиною як своїм принципом, тоді, зрештою, вони, безумовно, зможуть порозумітися й розв’язати проблему своїх розбіжностей. Чи ви так розв’язуєте проблеми? (Ні.) Ви просто не знаєте, як використовувати істину задля розв’язання проблем, окрім методу застосування адміністративних постанов. Отже, який головний висновок щодо розгляду цього питання в цілому? Мова йде не про те, щоб вимагати від людей забути про розбіжності між ними, а про те, щоб розв’язати їх у коректний спосіб і досягти єдності. Що є підґрунтям для врегулювання розбіжностей? (Божі слова.) Правильно: шукайте основу в Божих словах. Мова йде не про те, щоб аналізувати, хто правий, а хто ні, хто вищий, а хто нижчий, або хто виправданий, а хто ні. Радше, мова йде про розв’язання проблеми ідей та точок зору людей, що означає усунення помилкових ідей та точок зору людей та помилкових способів розв’язання того чи іншого питання. Тільки завдяки пошуку підґрунтя в словах Бога й тільки завдяки розумінню принципів істини можна по-справжньому розв’язувати проблеми й люди по-справжньому живуть у гармонії одне з одним, досягаючи єдності. Інакше, якщо ти використовуватимеш твердження традиційної культури й такі методи, як-от: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», – щоб упоратися із ситуацією, проблеми ніколи не будуть розв’язані або, принаймні, відмінності між ідеями й точками зору людей не будуть усунені. Тому кожен мусить навчитися шукати основу в Божих словах. Усі Божі слова – істина, і в них немає нічого суперечливого. Вони є єдиним критерієм для оцінки всіх людей, питань і об’єктів. Якщо кожен знаходить підґрунтя в Божих словах, і погляди людей на те чи інше досягають єдності в Божих словах, то хіба їм не легко досягати згоди? Якщо кожен зможе прийняти істину, то чи й далі існуватимуть відмінності між людьми? Чи будуть ще виникати суперечки? Чи й досі буде потреба використовувати ідеї, точки зору та твердження типу «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» як обмеження серед людей? Цього не буде, тому що Божі слова можуть розв’язати всі проблеми. Які б розбіжності не були між людьми, або як би багато не було різних точок зору, усі вони мають бути принесені Богові, розпізнані й проаналізовані відповідно до Божих слів. Тоді можна буде визначити, чи відповідають вони істині. Коли люди розуміють істину, вони можуть побачити, що більшість ідей і точок зору розбещеного людства походять з традиційної культури, від світочів і визначних постатей, яким люди поклоняються; але в основі своїй вони походять від сатанинської філософії. Отже, ці помилкові ідеї й точки зору насправді легко усунути. Чому Я кажу, що їх легко усунути? Тому що, якщо зіставити ці людські ідеї та точки зору зі словами Божими, ти виявиш, що всі вони абсурдні, необґрунтовані й нежиттєздатні. Якщо люди зможуть прийняти істину, їм буде легко позбутися цих речей, і відповідно стане можливо розв’язати всі проблеми. Що досягається після розв’язання проблем? Кожен може відмовитися від своїх власних думок і особистих, суб’єктивних ідей і точок зору. Наскільки б благородними та правильними ти їх не вважав, як би довго вони не побутували серед людей, якщо вони не узгоджуються з істиною, тобі слід заперечувати їх і відмовитися від них. Зрештою, тільки-но всі люди візьмуть Божі слова за основу й відкинуть усе, що походить від людей, чи не стануть їхні ідеї та точки зору єдиними? (Так.) Коли ідеї та точки зору, що визначають погляди людей на інших людей і об’єкти, а також їхні поведінку й дії, будуть єдині, які тоді будуть відмінності між людьми? Щонайбільше матимуть місце деякі відмінності в раціоні харчування та способі життя. Але коли справа доходить до питань, які дійсно стосуються зіпсованих характерів людей, шляху, яким вони йдуть, і сутності людства, якщо всі люди візьмуть слова Бога за основу, а істину – за критерій, вони стануть єдині одне з одним. Не має значення, чи ти родом зі сходу чи із заходу, старий чи молодий, чоловік чи жінка, чи ти інтелектуал, робітник чи фермер: якщо можна буде взаємодіяти з іншими відповідно до Божих слів та істини, чи будуть ще траплятися бійки й конфлікти між людьми? Не будуть. Отже, чи можуть такі інфантильні вимоги, як «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», все ж використовуватися як рішення в контексті суперечок між людьми? Чи можуть вони досі залишатися принципами, яких люди дотримуються у взаємодії між собою? Такі поверхові правила не мають жодної цінності для людства, і вони не можуть вплинути на погляди людей на інших людей і об’єкти, а також на їхні поведінку й дії в повсякденному житті. Подумайте-но: хіба це не так? (Так, саме так.) Оскільки вони надто далекі від істини та взагалі ніяк не впливають на погляди людей на інших людей і об’єкти, а також на їхні поведінку й дії, від них слід відректися раз і назавжди.

Із огляду на те, про що ми спілкувалися раніше, чи не можна з упевненістю сказати, що Божі слова й істина є критеріями, за якими слід оцінювати всіх людей, події й об’єкти, і що традиційні культура й моральні писання людства необґрунтовані й негідні згадки в присутності Божих слів та істини? (Так.) Що стосується цієї «благородної» моральної вимоги – «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», яку людство шанує, яку точку зору люди мусять зараз мати щодо неї? Чи слід людям продовжувати поклонятися й коритися таким словам? (Ні.) Як же тоді від них відректися? Почни з того, щоб не бути нестримним або імпульсивним, коли з тобою щось трапляється. Стався до всіх і всього коректно, заспокойся, постань перед Богом, шукай принципи істини в Божих словах і знайди шлях практики, щоб могти ставитися до людей і подій, ґрунтуючись на Божих словах, а не бути скутим або стримуваним ось цим висловом про моральну поведінку: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Хіба життя в такий спосіб не було б простішим і радіснішим для тебе? Якщо люди не приймають істину, у них немає можливості звільнитися від оков розбещених характерів, і їм важко взаємодіяти з іншими членами групи, у якій вони живуть. Можливо, є хтось, кого ти не цькуєш, але він хоче цькувати тебе. Ти хочеш ладити з кимось, але він завжди створює тобі проблеми. Ти остерігаєшся певних людей і уникаєш їх, але вони продовжують переслідувати тебе й докучати тобі, незважаючи ні на що. Якщо ти не розумієш істини й Божі слова не є твоїм підґрунтям, ти тільки й можеш продовжувати боротися з ними до кінця. Якщо трапиться так, що ти зіткнешся з грізним причепою, ти вважатимеш, що в тебе немає іншого вибору, окрім як слідувати вислову: «Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш». Ти чекатимеш слушного випадку, щоб помститися йому за допомогою хитрих методів, спрямованих на те, щоб повалити його. Ти не тільки зможеш виплеснути свою образу, але й зірвеш загальні аплодисменти завдяки своєму почуттю справедливості та змусиш усіх думати, що ти – добродій, а він – лиходій. Які твої думки з приводу такого підходу? Чи правильно так поводитися в цьому світі? (Ні.) Тепер ви розумієте. Отже, хто з них хороший – добродій чи лиходій? (Ні той, ні інший.) Тим добродіям, яким поклоняються невіруючі, не вистачає описового слова «фальшивий». Вони «фальшиві добродії». Отже, що б ти не робив, не будь добродієм, тому що всі добродії прикидаються. Тож як потрібно поводитися, щоб залишатися на правильному шляху? Чи добре поводитися як «справжній добродій», який, «якщо він б’є інших, не б’є їх по обличчю; і якщо він критикує інших, не критикує їхні недоліки»? (Ні.) Усі ті добродії та знамениті люди – несправжні та брехливі, і вони – фальшиві добродії. Вони всі можуть потрапити до пекла! Як же тоді слід поводитися? Бути людиною, яка шукає істину, яка дивиться на людей і об’єкти, поводиться й діє відповідно до Божих слів, керуючись істиною як критерієм. Тільки завдяки такій поведінці людина стає справжньою. Чи це правильний шлях? (Так.) Що робити, якщо хтось продовжує критикувати твої недоліки? Ти можеш сказати: «Якщо ти мене критикуєш, я тебе теж критикуватиму!». Чи добре отак нападати одне на одного? Хіба так людям слід поводитися, діяти та ставитися до інших? (Ні.) Люди можуть знати, що вони не повинні цього робити відповідно до доктрини, але багато людей досі не може подолати такі спокуси й пастки. Можливо, ти не чув, щоб хтось критикував твої недоліки, або нападав на тебе, або судив тебе позаочі, але коли ти почуєш таке від когось, ти не зможеш цього винести. Твоє серце заб’ється швидше, і твій запал просочиться назовні; ти скажеш: «Як же ти смієш мене критикувати? Якщо ти погано поставишся до мене, я тобі накою біди! Якщо ти критикуватимеш мої недоліки, не думай, що я омину увагою твої слабкі місця!». Інші кажуть: «Є такий вислів: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”, тож я не критикуватиму твої недоліки, але я знайду інші способи, як за тебе взятися, і я твою пиху зіб’ю. Подивимося, хто тут крутий!». Хороші ці методи чи ні? (Ні.) Майже з кожною людиною трапляється так, що якщо вона дізнається, що хтось її критикує, судить її або сказав щось погане про неї за її спиною, її першою реакцією буде гнів. Вона наїжачиться від люті, не зможе ні їсти, ні спати, а якщо й зможе заснути, то лаятиметься навіть уві сні! Її імпульсивність не знає меж! Це така дрібниця, але вона не може з цим змиритися. Отак імпульсивність впливає на людей; це лихі наслідки зіпсованих характерів. Коли зіпсований характер стає частиною життя людини, де він проявляється в першу чергу? Він проявляється в тому, що коли людина стикається з чимось, що їй здається неприємним, це спочатку впливає на її почуття, а потім назовні проривається імпульсивність цієї людини. І коли це відбувається, людина живе у своїй імпульсивності й ставиться до цього питання виходячи зі свого зіпсованого характеру. У її серці зародяться філософські погляди сатани, і вона почне обмірковувати, які шляхи й засоби вона застосовуватиме, щоб помститися, тим самим оголюючи свій зіпсований характер. Ідеї та точки зору людей щодо розв’язання таких проблем, а також шляхи й засоби, які спадають їм на думку, і навіть їхні почуття та імпульсивність – усе це випливає із зіпсованих характерів. Отже, які зіпсовані характери проявляються в цьому випадку? По-перше, це, безумовно, злоба, за якою слідують зарозумілість, хитрість, лиходійство, непримиренність, відраза й ненависть до істини. З-поміж цих зіпсованих характерів зарозумілість, мабуть, є найменш впливовою. Які тоді зіпсовані характери найбільшою мірою здатні домінувати над почуттями й думками людини й визначати, як ця людина в кінцевому підсумку займатиметься цією справою? Це злість, непримиренність, відраза й ненависть до істини. Ці зіпсовані характери сковують людину мертвою хваткою, і очевидно, що вона живе в сітці сатани. Як виникає сітка сатани? Хіба її не породжують зіпсовані характери? Твої зіпсовані характери сплели всілякі сатанинські сітки для тебе. Наприклад, коли ти чуєш, що хтось робить щось на зразок того, що судить тебе, проклинає тебе або критикує твої недоліки за твоєю спиною, ти дозволяєш сатанинській філософії й зіпсованим характерам бути твоїм життям і панувати у твоїх думках, поглядах і почуттях, у такий спосіб, породжуючи певну послідовність дій. Ці зіпсовані дії здебільшого є наслідком того, що в тебе сатанинські природа й характер. Якими б не були твої обставини, доки розбещений характер сатани сковує й контролює тебе та домінує над тобою, усе, чим ти живеш, усе, що ти проявляєш, і все, що ти демонструєш – твої почуття, думки й погляди, а також твої способи й засоби ведення справ – усе воно сатанинське. Усе це суперечить істині та є ворожим відносно Божих слів та істини. Що більше ти віддаляєшся від Божого слова й істини, то більше тебе контролюють та заманюють у сітку сатани. Якщо натомість ти зможеш звільнитися від кайданів і контролю своїх зіпсованих характерів і зректися їх, постати перед Богом, діяти й розв’язувати проблеми за допомогою методів і принципів, зазначених у Божих словах, тоді ти поступово звільнишся від сітки сатани. Здобувши свободу, ти більше не живеш колишньою подобою сатанинської особи, що знаходиться під контролем своїх зіпсованих характерів, а новою особою, яка приймає Божі слова як своє життя. Змінюється весь твій спосіб життя. Але якщо ти піддаєшся почуттям, думкам, поглядам і практикам, породженим сатанинськими характерами, ти дотримуватимешся літанії сатанинських філософій і різних технік, таких як «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», «Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш», «Краще бути справжнім лиходієм, ніж фальшивим добродієм», «Той, хто не прагне помститися, – не чоловік». Ці принципи будуть у твоєму серці, диктуватимуть твої дії. Якщо ти візьмеш ці сатанинські філософії за основу своїх дій, характер твоїх дій зміниться, і ти коїтимеш зло й чинитимеш опір Богові. Якщо ти береш ці негативні думки й точки зору за основу своїх дій, очевидно, що ти далеко відійшов від Божих учень і слів, і що ти потрапив у сітку сатани й не можеш виплутатися. Ти проживаєш практично все своє повсякденне життя посеред сатанинських характерів – ти живеш у сітці сатани. Корінь страждань людей полягає в тому, що вони перебувають під таким контролем своїх сатанинських характерів, що не можуть вивільнитися. Вони живуть у гріху та страждають, що б не робили. Ти почуваєшся змордованим, навіть коли завдав поразки своєму супротивнику, тому що не знаєш, хто буде наступним ворогом, із яким ти зіткнешся, і чи зможеш ти здолати його в такий же спосіб. Ти наляканий і змучений. А як щодо того, хто переможений? Звичайно, він теж змордований. Зазнавши цькувань, він вважає, що в нього немає ні гідності, ні цілісності в житті. Знущання важко зносити, тому люди постійно чекають слушного моменту для нанесення удару й шукають можливості, щоб завдати удару у відповідь – око за око й зуб за зуб – щоб покарати свого супротивника. Такий спосіб мислення теж є мукою. Коротко кажучи, той, хто мстить, і той, кому мстять, однаково живуть у сітці сатани, постійно коячи лихе, постійно шукаючи способів вибратися зі свого небезпечного становища й одночасно бажаючи знайти спокій, щастя й безпеку. З одного боку, люди перебувають під контролем зіпсованих характерів і живуть у сітці сатани, переймаючи різні методи, думки й точки зору, дані їм сатаною задля розв’язання проблем, що трапляються довкола них. З іншого боку, люди досі сподіваються здобути спокій і щастя від Бога. Однак оскільки вони завжди сковані зіпсованим характером сатани й застрягли в його сітці, будучи нездатними свідомо зректися його й вийти з цього, вони віддаляються від слова Божого та принципів істини. Як наслідок, люди ніколи не можуть досягти комфорту, радості, спокою та щастя, які походять від Бога. У якому стані, зрештою, живуть люди? Вони не можуть упоратися із завданням прагнення до істини, хоча й хотіли б цього, і вони не можуть виконати Божі вимоги, хоча й бажають належним чином виконувати свої обов’язки. Вони застрягли там, де вони перебувають. Це болісні тортури. Люди живуть у зіпсованому характері сатани всупереч самим собі. Вони більше схожі на демонів, ніж на людей, часто живуть у темних закутках, шукаючи ганебні й лихі методи подолання багатьох труднощів, із якими вони стикаються. Справа в тому, що в глибині душі люди хочуть бути добрими й прагнути до світла. Вони сподіваються жити як людські істоти, із гідністю. Вони також сподіваються, що зможуть прагнути до істини й покладатися на слово Боже у своєму житті, а також зробити слово Боже своїми життям і реальністю, але вони ніколи не можуть практикувати істину, і, попри велику кількість доктрин, які вони розуміють, не можуть розв’язати свої проблеми. Ця проблема завдає ударів людям звідусіль, і вони не можуть іти вперед, але й не бажають повертатися назад. Вони застрягли у своєму поточному становищі. А відчуття того, що ти «застряг», – це агонія, величезна агонія. У людей є воля прагнути до світла, і вони не бажають залишати слово Боже та правильний шлях. Однак вони не приймають істину й не можуть практикувати Божі слова, а також залишаються нездатними зруйнувати кайдани та контроль із боку свого розбещеного сатанинського характеру. Зрештою вони можуть жити лише в муках, без жодного справжнього щастя. Хіба це не так? (Так воно й є.) У будь-якому разі, якщо люди хочуть практикувати та здобути істину, вони мусять поступово переживати на власному досвіді Божі слова, починаючи з малого, щоб розвіяти вплив, який ці вислови про моральну поведінку чинять на їхні ідеї й точки зору, а також на їхній пошук істини. Це ключовий момент; ці питання мусять бути розв’язані.

Якщо люди хочуть змінити свої характери та здобути спасіння, вони мусять володіти не тільки рішучістю, але й менталітетом невтомної особи. Вони мусять набувати досвід завдяки своїм невдачам і на основі свого досвіду здобувати шлях практики. Не будь негативно налаштованим і не впадай у відчай, коли зазнаєш невдачі, і, звичайно ж, не здавайся. Однак ти також не повинен спочивати на лаврах після досягнення скромних здобутків. У чому б ти не зазнав невдачі або у виконанні чого б ти не ослаб, це не означає, що ти не зможеш бути спасенним у майбутньому. Ти мусиш розуміти Божу волю, піднятися на ноги, дотримуватися Божих слів і продовжувати боротися зі своїми розбещеними сатанинськими характерами. Потрібно почати з чіткого усвідомлення шкоди, якої різні вимоги й вислови про моральну поведінку, що походять від сатани, завдають пошуку людьми істини, а також створюваних ними перешкод цьому пошуку. Справа в тому, що ці висловлювання про моральну поведінку постійно сковують та обмежують розум людей, одночасно сприяючи посиленню їхніх розбещених характерів. Звичайно, вони також різною мірою відволікають людей від прийняття ними істини й Божих слів, змушуючи їх сумніватися в істині й чинити їй опір. Одне з таких висловлювань звучить так: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Ця філософія життя вкоренилася в юних душах людей, і вони підсвідомо знаходяться під впливом таких ідей і поглядів у їхньому ставленні до інших і їхніх способах поводження з тим, що відбувається довкола них. Ці ідеї й погляди непомітно обіляють і прикривають характери лиходійства, обману й зловмисності серед зіпсованих характерів людей. Вони не тільки не в змозі розв’язати проблему зіпсованих характерів, але й роблять людей хитрішими й підступнішими, ще більше загострюючи зіпсовані характери людей. Коротко кажучи, ці висловлювання про моральну поведінку та філософії життя в традиційній культурі не тільки впливають на думки та погляди людей, але й глибоко позначаються на зіпсованих характерах людей. Тому необхідно розуміти, який вплив чинять на людей такі ідеї й погляди традиційної культури, як цей: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Це не можна ігнорувати.

Щойно ми в основному спілкувалися про те, коли між людьми виникають суперечки, чи слід підходити до їх урегулювання, керуючись висловами й точками зору традиційної культури чи відповідно до Божих слів і принципів істини; про те, чи можуть проблеми людей розв’язувати точки зору, що спираються на традиційну культуру, чи Божі слова й істина. Коли люди чітко побачать це, вони зроблять правильний вибір, і їм буде легше розв’язувати суперечки з іншими відповідно до Божих слів та істини. Коли такі проблеми будуть розв’язані, питання впливу на думки людей і сковування їхніх думок таким висловом про моральну поведінку: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» також по суті буде розв’язано. Принаймні такі ідеї й погляди не вплинуть на поведінку людей; вони зможуть вирватися з сатанинської сітки омани, здобути істину через Божі слова, знайти принципи істини для взаємодії з людьми та зробити Божі слова своїм життям. Просто завдяки аналізу й розпізнанню, згідно з Божими словами, хибні погляди традиційної культури й кайдани сатанинських філософій можуть допомогти людині зрозуміти істину й розвинути розпізнання. Це дає людині можливість позбутися впливу сатани та звільнитися від кайданів гріха. У такий спосіб Божі слова й істина стають твоїм життям, замінюючи твоє старе життя, суттю якого були сатанинські філософії й характери. Тоді ти станеш іншою людиною. Хоча ця людина, як і раніше, – це ти, але постала нова людина, та, яка приймає Божі слова й істину як своє життя. Ви готові бути такою людиною? (Так.) Краще бути такою людиною – принаймні ви будете щасливими. Коли ти вперше почнеш практикувати істину, виникатимуть труднощі, перешкоди й біль, але якщо ти зможеш шукати істину, щоб долати свої труднощі, доки ти не утвердишся у словах Божих, тоді біль ущухне, і з продовженням свого життя ти ставатимеш щасливішим і спокійнішим. Чому Я це кажу? Тому що вплив і контроль цих негативних аспектів всередині тебе поступово слабшатимуть, і з таким слабшанням у тебе входитимуть дедалі більше Божих слів та істини, і враження від Божих слів та істин у твоєму серці ставатиме дедалі глибшим. Твоє усвідомлення в процесі пошуку істини стане сильнішим і гострішим, і коли з тобою щось траплятиметься, твій внутрішній шлях, напрямок і мета практики ставатимуть дедалі чіткішими, і під час внутрішньої боротьби позитивне дедалі частіше братиме гору. Чи не збільшиться тоді щастя твого життя? Чи не примножаться тоді мир і радість, отримані тобою від Бога? (Саме так.) У твоєму житті буде менше того, що викликає в тобі тривогу, муку, депресію, обурення та інші негативні почуття. Замість усього цього Божі слова стануть твоїм життям, приносячи тобі надію, щастя, радість, свободу, звільнення й честь. Коли ці позитивні моменти зростатимуть, люди повністю зміняться. Коли настане цей час, перевір свої почуття й порівняй їх із тим, що було раніше: хіба вони не значно відрізняються від твого попереднього способу життя? Це станеться лише тоді, коли ти скинеш із себе сітку сатани та його розбещені характери, його думки й точки зору, а також різні методи, точки зору й філософські принципи щодо сприйняття людей і об’єктів, щодо власних дій і поведінки – тільки тоді, коли ти все це відкинеш цілком і будеш здатний практикувати істину та сприймати людей і об’єкти, ставитися до інших і взаємодіяти з ними відповідно до Божих слів, і переживати на власному досвіді в Його словах, як дійсно добре ставитися до людей відповідно до принципів істини, і жити спокійним і радісним життям – саме тоді ти досягнеш істинного щастя.

Сьогодні ми спілкувалися й аналізували такий вислів щодо моральної поведінки: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Чи ви розумієте проблеми, пов’язані з самим цим висловом? (Так.) Тоді чи ви також розумієте, якими є Божі вимоги до людей? (Так.) Зрозумівши це, як ви в кінцевому підсумку реалізуєте це в собі? Не бути імпульсивним, коли з тобою щось трапляється, або не шукати підґрунтя в традиційній культурі, або не шукати підґрунтя в соціальних тенденціях, або не шукати підґрунтя в громадській думці, або, звичайно ж, не шукати підґрунтя в правових положеннях. Натомість шукати підґрунтя в Божих словах. Не має значення, наскільки глибоким або поверховим є твоє розуміння істини; досить того, що завдяки ньому можна розв’язати проблему. Ти мусиш чітко бачити, що ви живете в лихому й небезпечному світі. Якщо ти не розумієш істини, ти можеш тільки йти услід за тенденціям суспільства й бути втягнутим у вир зла. Отже, коли з тобою щось трапляється, що слід зробити в першу чергу, чим би це не було? Спершу ти мусиш заспокоїтися, утихомиритися перед Богом і частіше читати Його слова. Завдяки цьому ти здобудеш чіткість бачення й мислення й чітко побачиш, що сатана вводить у оману й розбещує цю людську расу, і що Бог прийшов, щоб спасти цю людську расу від впливу сатани. Це, звичайно, найбазовіший урок, який тобі слід засвоїти. Ти мусиш молитися Богові й шукати у Нього істину та просити Його вести тебе – спрямовувати тебе до читання Його відповідних слів, спрямовувати тебе до отримання відповідного просвітління й освічення, щоб ти зрозумів сутність того, що відбувається перед тобою, і те, як тобі слід дивитися на це й справлятися з цим. Потім застосовуй метод, якому Бог навчив тебе та який Він сказав тобі брати за основу в розв’язанні цього питання. Ти маєш цілком і повністю покладатися на Бога. Дозволь Богові керувати; нехай Бог буде Господарем. Щойно ти заспокоїшся, питання полягатиме не в тому, щоб власним розумом вирішити, який прийом чи метод застосовувати, і не в тому, щоб діяти, керуючись власним досвідом або сатанинськими філософіями й хитрощами. Радше мова йде про очікування Божого просвітління й керівництва завдяки Його словам. Ти маєш відмовитися від власної волі, відкласти вбік свої думки та погляди, благоговійно постати перед Богом, слухати Його слова до тебе й промовлені Ним тобі істини та показані Ним тобі вчення. Потім ти мусиш заспокоїтися й детально розмірковувати й молитися, знову та знову повторюючи слова, яких Бог тебе навчив, щоб точно зрозуміти яких дій від тебе хоче Бог і що тобі слід робити. Якщо ти здатен чітко зрозуміти, що насправді Бог має на увазі та якими є Його вчення, тоді тобі слід спершу подякувати Богові за влаштування твого оточення й надання тобі можливості перевірити Його слова, втілити їх у реальність і жити ними так, щоб вони стали життям у твоєму серці, і щоб те, що ти втілюєш, могло свідчити, що Божі слова – це істина. Само собою, коли ти розв’язуєш ці проблеми, може статися багато злетів і падінь, виникнути багато труднощів і негараздів і деяка боротьба, а також деякі претензії й зауваження від різних людей. Але якщо ти впевнений, що Божі слова звучать дуже чітко щодо таких проблем, і що те, що ти розумієш і чому підкоряєшся, є Божими вченнями, тоді ти маєш без вагань практикувати їх. Тобі не повинні заважати твоє оточення або будь-яка людина, подія чи об’єкт. Ти маєш залишатися непохитним. Дотримання принципів істини – це не зарозумілість чи самовдоволення. Щойно ти зрозумієш Божі слова та сприйматимеш людей і об’єкти й поводитимешся й діятимеш відповідно до Його слів, а також будеш здатен дотримуватися принципів, ніколи не змінюючись, ти практикуватимеш істину. Саме такими ставленням і рішучістю мусять володіти ті, хто практикує й шукає істину.

Ми достатньо поспілкувалися про проблеми, пов’язані з висловом: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». У вас досі виникають труднощі з розумінням таких проблем? Чи ви здобули цілком нове розуміння цього вислову про моральну поведінку в традиційній культурі завдяки сьогоднішньому спілкуванню й аналізу? (Так.) Ґрунтуючись на цьому абсолютно новому вашому розумінні, чи будете ви надалі вважати цей вислів чимось істинним і позитивним? (Ні.) Можливо, вплив цього вислову на людей продовжує існувати глибоко в їхньому розумі та їхній підсвідомості, але завдяки сьогоднішньому спілкуванню люди викинули зі своїх думок і свідомості цей вислів про моральну поведінку. Отже, чи ти й надалі будеш дотримуватися його у взаємодії з іншими? Коли ти стикаєшся із суперечкою, що тобі слід робити? (По-перше, ми маємо відмовитися від цієї сатанинської філософії: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Нам слід у тиші постати перед Богом, щоб молитися й шукати істину, а також шукати в Божих словах принципи істини, які слід практикувати.) Якби ми не спілкувалися про ці питання, ви вважали б, що ніколи не сприймали людей і об’єкти, не поводилися й не діяли відповідно до морального критерію «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки». Тепер, коли цю проблему було розкрито, подивися сам, чи ти не перебуваєш під впливом таких ідей і поглядів, коли наступного разу з тобою трапиться щось подібне, тобто чи ці ідеї й погляди присутні в тобі. Тоді само собою, ти виявиш, що є багато питань, у яких на тебе впливають такі ідеї й погляди, а це означає, що в багатьох оточеннях і під час багатьох подій ти досі перебуваєш під впливом таких ідей і поглядів, і вони глибоко вкоренилися у твоїй душі та продовжують диктувати твої слова та вчинки, а також думки. Якщо ти не дійшов цього розуміння й не звертаєш уваги на цю проблему та не займаєшся нею, ти однозначно її не усвідомлюватимеш, як не знатимеш ти й того, чи такі ідеї й погляди впливають на тебе. Коли ти дійсно дослідиш цю проблему й підійдеш до неї скрупульозно, ти виявиш, що отрути традиційної культури часто вливаються в твій розум. Справа не в тому, що в тебе цих проблем немає, просто раніше ти не сприймав їх серйозно або зовсім не усвідомлював, у чому саме полягає суть цих висловлювань традиційної культури. Отже, що необхідно зробити, щоб усвідомити такі проблеми в глибинах свого розуму? Ви мусите навчитися розмірковувати та розглядати. Як слід розмірковувати та розглядати? Ці два терміни звучать дуже просто; отже, як їх слід розуміти? Наприклад, припустімо, що ти поширюєш Євангеліє та свідчиш про Бога деяким людям, які досліджують істинний шлях. Спочатку вони можуть охоче слухати, але після того, як ви поспілкуєтеся деякий час, деякі з них більше не хочуть слухати. У цей момент ти мусиш подумати: «Що відбувається? Чи моє спілкування не зовсім відповідає їхнім поглядам і проблемам? Або справа в тому, що я недостатньо чітко й дохідливо спілкуюся про істину? Або їх стривожили якісь почуті ними чутки чи хиби? Чому деякі з них не продовжують досліджувати? У чому саме полягає проблема?». Це і є розмірковування, чи не так? Думати про питання, брати до уваги кожен аспект, не упускаючи жодної деталі. Яка твоя мета під час розгляду цього? Вона полягає в тому, щоб знайти корінь і суть проблеми, а потім розв’язати її. Якщо ти не можеш знайти відповіді на ці проблеми, скільки б ти не думав про них, тобі слід знайти когось, хто розуміє істину, і звернутися до нього. Зверни увагу на те, як така людина поширює Євангеліє та свідчить про Бога, і як вона отримує точне уявлення про основні погляди людей, які досліджують, і як вона потім усуває такі погляди, спілкуючись про істину відповідно до Божих слів. Хіба це не початок роботи? Розгляд – це перший крок; дія – це другий крок. Причина дії полягає в тому, щоб перевірити, чи є проблема, яку ти розглядаєш, правильною, чи не збився ти з курсу. Коли ти з’ясуєш, в чому причина проблеми, ти почнеш перевіряти, чи є проблема, яку ти розглядаєш, правильною чи неправильною. Потім берися за розв’язання проблеми, яка, як ти переконався, є правильною. Наприклад, коли люди, які досліджують істинний шлях, чують чутки та помилки й у них виникають власні погляди, тоді читайте їм Божі слова в спосіб, що враховує їхні погляди. Чітко спілкуючись про істину, ретельно аналізуй і усувай їхні погляди та знищуй перешкоди в їхніх серцях. Тоді вони будуть готові продовжувати своє дослідження. Це є початком розв’язання проблеми, чи не так? Перший крок у розв’язанні проблеми – це розглянути її, обміркувати та ретельно опрацювати у своїй свідомості її сутність і першопричину. Щойно ти з’ясував, що це, розпочни розв’язувати проблему відповідно до Божих слів. Зрештою, коли проблему буде розв’язано, мету буде досягнуто. Отже, чи існують ще в ваших думках і поглядах твердження про моральну поведінку, такі як: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки»? (Так, існують.) Як потрібно розв’язувати такі проблеми? Ти мусиш розглядати все, що зазвичай з тобою трапляється. Це вирішальний крок. По-перше, згадай, як ти поводився, коли таке траплялося з тобою раніше. Чи над тобою панував такий вислів як: «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки»? І якщо так, то які в тебе були наміри? Що ти казав? Що ти робив? Як ти діяв? Як ти поводився? Тільки-но ти заспокоїшся й розглянеш ці аспекти, ти виявиш деякі проблеми, навіть сам того не усвідомлюючи. У цей момент тобі слід шукати істину та спілкуватися з іншими людьми, а також розв’язувати ці проблеми згідно з відповідними Божими словами. Прагни у своєму реальному житті повністю відмовитися від тих помилкових поглядів, які пропагує традиційна культура, а потім прийми слова Бога й істину як принципи взаємодії з людьми та стався до людей, подій і об’єктів відповідно до принципів істини. Це спосіб розв’язання проблем шляхом аналізу різних ідей, поглядів і висловлювань традиційної культури відповідно до Божих слів, а потім надзвичайно чіткого розуміння того, чи справді традиційна культура є позитивною та правильною, виходячи з наслідків дотримання людством цих помилкових поглядів. Тоді ти чітко побачиш, що вислів «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» – це всього лише ухильний поведінковий прийом, який люди використовують для підтримки своїх міжособистісних відносин. Але якщо природа й сутність людей не зміняться, чи зможуть люди ладити в довгостроковій перспективі? Рано чи пізно все розвалиться. Отже, у людському світі немає істинних друзів – просто здатність підтримувати фізичні стосунки уже сама по собі є досить непоганою. Якщо в людей є трохи совісті й розсудливості, і вони добросердечні, вони можуть підтримувати поверхові стосунки з іншими, причому такі стосунки не руйнуватимуться; якщо вони лихі, підступні та порочні у своїй людській сутності, то вони не матимуть можливості підтримувати контакти з іншими, і вони зможуть лише експлуатувати одне одного. Чітко побачивши ці аспекти – тобто чітко побачивши природу й сутність людей – можна в принципі визначити метод, який люди мають застосовувати у взаємодії одне з одним, і він може бути правильним, безпомилковим і відповідати істині. Завдяки переживанню на власному досвіді Божих суду й кари обрані Богом люди тепер можуть трохи бачити сутність людської природи. Отже, у взаємодії між людьми – тобто в нормальних міжособистісних стосунках – вони можуть бачити важливість того, щоб бути чесною людиною, і що ставлення до людей відповідно до Божих слів та істини є найвищим принципом і наймудрішим методом. Це ніколи не заподіє людям біди чи страждань. Однак у людей неминуче виникне певна боротьба в душі, коли вони переживатимуть на власному досвіді Божі слова й практикуватимуть істину, у тому сенсі, що часто будуть проявлятися зіпсовані характери, які турбуватимуть їх і заважатимуть їм практикувати істину. Ці багатогранні ідеї, почуття й погляди, породжені людськими зіпсованими характерами, завжди різною мірою заважатимуть тобі практикувати істину й Божі слова, і коли це ставатиметься, сам того не усвідомлюючи, ти стикатимешся з багатьма речами, які насправді є завадами та перешкодами практиці істини. Коли з’являтимуться ці перешкоди, ти більше не говоритимеш, як зараз, що практикувати істину легко. Ти не будеш настільки схильний так казати. Тоді ти страждатимеш і засмучуватимешся, не їстимеш і не зможеш нормально спати. Деяким людям може навіть видатися, що вірити в Бога надто важко, і вони захочуть здатися. Я переконаний, що багато людей сильно страждало заради того, щоб практикувати істину й увійти в реальність, і незліченну кількість разів їх обтинали та з ними розбиралися, і вони вели незліченні битви у своїх серцях, і пролили незліченну кількість сліз. Хіба це не так? (Так.) Зазнавати цих мук – необхідний процес, і кожен, без винятку, повинен пройти через нього. У період Закону Давид припустився помилки, а пізніше розкаявся та сповідався перед Богом. Скільки він плакав? Як це описано в оригінальному тексті? («Щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє!» (Псалми 6:6)) Скільки сліз він мав пролити, щоб окропити ними своє ліжко! Це демонструє безмірність і глибину каяття й мук, які він тоді відчував. А ви пролили так багато сліз? Кількість пролитих вами сліз не складає й сотої частки від його, що показує, що ступінь вашої ненависті до своїх зіпсованих характерів, плоті й переступів далеко не достатній, і що ваша рішучість і наполегливість у практиці істини далекі від того, щоб бути достатніми. Ви ще не відповідаєте стандарту; вам далеко до рівня Петра й Давида. Що ж, на цьому завершімо сьогоднішнє спілкування.

16 квітня 2022 року