На попередньому нашому зібранні ми спілкувалися та аналізували такий вислів про моральну поведінку: «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Чи наразі у вас є реальне розуміння різних висловів про моральну поведінку в традиційній культурі? Як ці вислови про моральну поведінку відрізняються від істини? Чи ви тепер можете підтвердити, що ці вислови про моральну поведінку в корені не є істиною та що вони, безумовно, не можуть замінити істину? (Так.) Що показує те, що ви можете це підтвердити? (Те, що я маю певну здатність розпізнавати ці вислови в традиційній культурі такими, якими вони є насправді. У минулому я не усвідомлював, що все це є в моєму серці. Лише після цих кількох спілкувань та аналізу, проведених Богом, я зрозумів, що весь цей час перебував під впливом цих речей і що я завжди сприймав людей і речі, спираючись на традиційну культуру. Я також бачу, що ці вислови традиційної культури дійсно суперечать істині, і що все це розбещує людей.) Переконавшись у цьому, ти, перш за все, маєш певну здатність до розпізнання цих традиційних культурних аспектів. Ти не тільки володієш знаннями, які ґрунтуються на твоєму сприйнятті, але й можеш розпізнати суть цих речей із теоретичного погляду. По-друге, на тебе більше не впливають аспекти традиційної культури, і ти здатен усунути зі свого серця й розуму наслідки, контроль і рабство з боку цих аспектів. Особливо, коли ти розглядаєш те чи інше або стикаєшся з різними проблемами, на тебе більше не впливають і тебе не обмежують ці ідеї й погляди. У цілому, завдяки спілкуванню ви здобули певну здатність до розпізнання щодо цих ідей і поглядів традиційної культури. Це результат, досягнутий завдяки розумінню істини. Ці аспекти традиційної культури є пустими, приємними на слух висловами, сповненими сатанинських філософій, особливо такі вислови про моральну поведінку: «На доброту слід відповідати вдячністю», «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», і «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Вони постійно впливають на людей, контролюють і сковують людей через їхні думки й не відіграють активної й позитивної ролі в моральній поведінці людей. Хоча у вас зараз є трохи здатності до розпізнання, важко повністю викорінити вплив цих висловів із глибини вашого серця. Ви мусите озброїтися істиною й мати власний досвід відповідно до слів Бога протягом певного періоду часу. Тільки тоді ви зможете чітко побачити раз і назавжди, наскільки глибоко шкідливими, неправильними й безглуздими є ці лицемірні вислови, і тільки тоді проблема може бути розв’язана докорінно. Якби ви хотіли зректися цих помилкових думок та ідей і позбутися їхнього впливу, контролю та сковування, просто зрозумівши деякі доктрини, цього було б дуже важко досягти. Тепер, коли ви певною мірою здатні розпізнати ці вислови про моральну поведінку такими, якими вони є насправді, принаймні у вас є певне розуміння й ви досягли певного поступу у своєму мисленні. Решта залежить від того, як людина шукає істину та як вона сприймає людей і речі відповідно до слів Божих, а також від того, який досвід вона переживе в майбутньому.

Після цих спілкувань та аналізу цих висловів про моральну поведінку в традиційній культурі, чи ви можете чітко побачити суть цих висловів? Якщо ви дійсно здатні бачити їхню суть чітко, то можете визначити, що ці вислови з традиційної культури не є істиною й не можуть замінити істину. Це є безсумнівним, і більшість людей вже переконалася в цьому у своїх серцях завдяки спілкуванню. Отже, як слід розуміти суть усіх різних висловів про моральну поведінку? Якщо людина не береться за розв’язання питання відповідно до слів Божих та істини, то немає жодного способу розпізнати та зрозуміти його. Якими б благородними й позитивними не були ці вислови про моральну поведінку в традиційній культурі на папері, чи є вони справді критеріями вчинків і поведінки людей або принципами поводження? (Ні.) Вони не є принципами чи критеріями поводження. Тож чим вони є насправді? Аналізуючи суть кожного вислову про моральну поведінку, чи ви можете дійти висновку про те, у чому саме полягають істина й суть цих висловів про моральну поведінку, що виникли серед людей? Хіба ви ніколи не замислювалися над цим запитанням? Залишаючи осторонь цілі тих так званих мислителів і моралістів, які лестять правлячим класам і запобігають перед ними, і тільки раді їм служити, проаналізуймо це з погляду нормальної людської сутності. Оскільки ці вислови про моральну поведінку не є істиною, і тим паче не можуть замінити істину, вони мусять бути надуманими. Вони, безумовно, не є чимось позитивним: щодо цього точно не виникає жодних сумнівів. Якщо в такий спосіб ви зможете розпізнати їх такими, якими вони є, це доводить, що ви здобули певну міру розуміння істини у своєму серці та вже володієте певною здатністю до розпізнання. Ці вислови про моральну поведінку не є чимось позитивним, не є критеріями оцінки дій і поведінки людей, і тим паче не є принципами поводження людей, яких слід дотримуватися, тож щось із ними не так. Чи варто в цьому ретельно розбиратися? (Так.) Якщо ти розглядаєш лише «моральну поведінку» й думаєш, що ці вислови є правильними поглядами й чимось позитивним, то ти помиляєшся, і вони обмануть і обведуть тебе навколо пальця. Щось лицемірне ніколи не може бути позитивним. Що стосується різних проявів доброчесної поведінки, то слід розрізняти, чи відбуваються вони щиро й від чистого серця. Якщо такі прояви поведінки реалізуються з небажанням, удаваністю або задля досягнення певної мети, тоді щодо них виникає проблема. Чи ви можете розпізнати в цих висловах про моральну поведінку те, чим вони є насправді? Хто може Мені сказати? (Сатана використовує вислови про моральну поведінку, щоб заплутати й зіпсувати людей, і змушує їх дотримуватися цих висловів і практикувати їх, щоб досягти своєї цілі, яка полягає в тому, щоб змусити їх поклонятися сатані та слідувати за ним, а також тримати їх подалі від Бога. Це один із прийомів і методів сатани в розбещенні людей.) Це не є суттю висловів про моральну поведінку. Це мета, якої досягає сатана, використовуючи такі вислови задля обману людей. Перш за все, ви мусите чітко знати, що будь-який вислів про моральну поведінку не є істиною, і тим паче він не може замінити собою істину. Такі вислови навіть не є чимось позитивним. Тож чим вони є насправді? Можна з упевненістю сказати, що ці вислови про моральну поведінку є єретичними помилками, завдяки яким сатана вводить людей у оману. Самі по собі вони не є реальністю істини, якою повинні володіти люди, як не є вони й чимось позитивним, що мусить втілювати в життя нормальна людська сутність. Ці вислови про моральну поведінку – підробки, удавання, фальсифікації та хитрощі; це штучна поведінка, яка зовсім не базується на сумлінні та розважливості людини або на її нормальному мисленні. Отже, усі вислови традиційної культури про моральну поведінку є безглуздими, абсурдними єресями та помилками. Завдяки цим нечисленним спілкуванням сьогодні вислови сатани про моральну поведінку були повністю засуджені на смерть. Якщо вони навіть не є чимось позитивним, як люди можуть їх приймати? Як люди можуть жити відповідно до цих ідей та поглядів? Причина полягає в тому, що ці вислови про моральну поведінку так добре узгоджуються з переконаннями та уявою людей. Вони викликають захоплення і схвалення, тому люди приймають ці вислови про моральну поведінку у свої серця, і хоча вони не можуть втілити їх у життя, внутрішньо вони із задоволенням приймають їх і поклоняються їм. І, отже, сатана використовує різні вислови про моральну поведінку, щоб ввести людей в оману, контролювати їхні серця та їхню поведінку, бо в своїх серцях люди поклоняються й сліпо вірять у всілякі вислови про моральну поведінку, і всі вони хотіли б використовувати ці твердження, щоб вдавати більшу гідність, шляхетність і доброту, тим самим досягаючи своєї мети – бути тими, кого високо оцінюють та хвалять. Коротше кажучи, усі різні вислови про моральну поведінку вимагають, щоб люди демонстрували якусь поведінку чи людську якість у сфері моральної поведінки під час виконання певних дій. Така поведінка й людські якості здаються цілком благородними, і їх шанують, тому всі люди в глибині душі дуже їх прагнуть. Але вони не врахували те, що ці вислови про моральну поведінку зовсім не є принципами поведінки, яких мусить дотримуватися нормальна людина; натомість вони є різновидом лицемірної поведінки, до якої можуть вдаватися люди. Вони є відхиленням від стандартів сумління й розважливості, відходом від волі нормальної людської сутності. Сатана використовує помилкові та вдавані вислови про моральну поведінку, щоб ввести людей в оману, змусити їх поклонятися йому й тим лицемірним так званим мудрецям, тим самим змушуючи людей сприймати нормальну людську сутність та критерії людської поведінки як щось звичайне, просте й навіть низьке. Люди зневажають їх і вважають абсолютно нікчемними. Це відбувається тому, що вислови сатани про моральну поведінку такі приємні для ока й так відповідають людським переконанням та уяві. Факт, однак, полягає в тому, що жоден вислів про моральну поведінку, яким би він не був, не є принципом, якого люди мусять дотримуватися у своїй поведінці чи стосунках зі світом. Задумайтеся: хіба це не так? По суті, вислови про моральну поведінку – це просто вимоги до людей вести більш гідне, благородне життя, в якому інші поклоняються їм або хвалять їх, а не дивляться на них зверхньо. Суть цих висловів показує, що вони лише вимагають від людей демонструвати хорошу моральну поведінку через хороше поводження, таким чином приховуючи й стримуючи амбіції й надмірні бажання розбещеної людської сутності, прикриваючи злу й огидну природу й сутність людини, а також прояви різних розбещених характерів. Вони покликані покращити особистість людини за допомогою зовні хорошої поведінки та практик, покращити її імідж серед інших та її оцінку широким загалом. Ці моменти показують, що вислови про моральну поведінку закликають приховувати внутрішні думки, погляди, цілі та наміри людини, її огидне обличчя, а також її природу й сутність за допомогою поверхових практик і поведінки. Чи можна успішно приховати їх? Хіба спроба приховати їх не робить їх ще більш очевидними? Але сатану це не хвилює. Його мета – приховати огидне обличчя розбещеного людства, приховати правду про розбещеність людини. Отже, сатана змушує людей засвоювати поведінкові прояви моральної поведінки, щоб замаскувати себе, а це означає, що він використовує правила та моделі моральної поведінки, щоб створити охайну упаковку зовнішності людини, покращуючи людські якості та індивідуальність людини, щоб вона могла змусити інших поважати та хвалити її. По суті, ці вислови про моральну поведінку визначають те, чи людина благородна або ница, виходячи з її поведінкових проявів і моральних стандартів. Наприклад, оцінка того, чи є людина альтруїстом, залежить від того, чи вона демонструє, що жертвує власними інтересами заради інших. Якщо вона це чітко продемонструвала, добре замаскувалася й виглядає особливо гідною захоплення, тоді цю людину вважатимуть чесною й гідною, людиною з особливо високими моральними стандартами в очах інших, і держава нагородить її пам’ятною табличкою за те, що вона є зразком моралі, завдяки якому інші мають учитися, якому інші мають поклонятися та якого вони мають наслідувати. Отже, як людям слід оцінювати, хороша жінка чи лиха? Необхідно визначити, чи відповідають різні форми поведінки жінки в її громаді вислову «Жінка мусить бути доброчесною, доброю, лагідною й високоморальною». Якщо вона в кожному аспекті відповідає цьому вислову, будучи доброчесною, доброзичливою й лагідною, виявляючи найглибшу повагу до людей похилого віку, із готовністю йдучи на компроміс із міркувань спільних інтересів, будучи надзвичайно терплячою та здатною переносити труднощі, не ображаючись на людей і не сперечаючись з іншими, а також поважаючи батьків свого чоловіка й добре піклуючись про своїх чоловіка й дітей, ніколи не думаючи про саму себе, ніколи не шукаючи нічого взамін, не насолоджуючись плотськими втіхами тощо, то така жінка є доброчесною, доброзичливою й лагідною. Люди використовують такі зовнішні моделі поведінки для оцінки моральної поведінки жінки. Оцінка цінності людини, її доброти або лихої сутності, яка спирається на її поверхові практики й поведінку, є неточною й нереальною. Такі твердження також є помилковими, оманливими та безглуздими. У цьому полягає суттєва проблема висловів про моральну поведінку, яка розкривається в людях.

У світлі кількох згаданих вище аспектів, чи дійсно ці вислови про моральну поведінку в традиційній культурі є принципами поводження? (Ні.) Вони взагалі не відповідають потребам нормальної людської сутності й повністю суперечать їй. Вони не дають людству ані принципів поводження, ані принципів для дій та поведінки людей. Навпаки, вони вимагають, щоб люди маскувалися, прикривали себе, поводилися й діяли в певний спосіб перед іншими, щоб їх високо цінували та хвалили, не з метою змусити людей зрозуміти, як правильно поводитися, або як правильно чинити, але для того, щоб змусити людей жити в більшій відповідності до чужих уявлень і фантазій, а також щоб здобути похвалу й визнання інших. Це зовсім не те, чого вимагає Бог, а саме: щоб люди поводилися й діяли відповідно до принципів істини, не дбаючи про те, що думають люди, а натомість зосереджуючись лише на тому, щоб здобути Боже схвалення. Вислови про моральну поведінку більше стосуються вимоги до людей бути порядними та благородними у своїх поведінці, практиках та зовнішньому вигляді, який вони демонструють, – навіть якщо це маскування, – а не розв’язання проблем, пов’язаних із думками та поглядами людей або з природою й сутністю людини. Інакше кажучи, вимоги, які вислови про моральну поведінку в традиційній культурі ставлять до людей, не ґрунтуються на сутності людей, і тим паче не враховують досяжні рамки совісті й розуму. Разом із тим вони суперечать тому об’єктивному факту, що люди мають зіпсовані характери, і всі є егоїстичними та презирливими, і змушують людей робити те чи інше в плані їхніх поведінки та практик. Отже, із якого погляду ці вислови не ставили б вимоги до людей, вони не можуть принципово звільнити людей від рабства та контролю зіпсованих характерів, а також не можуть розв’язати проблему сутності людей; інакше кажучи, вони не можуть розв’язати проблеми, пов’язані із зіпсованими характерами людей. Через це вони не можуть змінити принципи й напрямок поводження людей, а також не можуть змусити людей зрозуміти, як поводитися їм самим, як поводитися з іншими або як підходити до міжособистісних стосунків із позитивного боку. Якщо подивитися під іншим кутом, вислови про моральну поведінку – це всього лише певні правила й поведінкові рамки, дані людям. Хоча на вигляд вони здаються досить хорошими, ці вислови впливають на мислення й погляди людей без їхнього відома, обмежуючи та сковуючи їх, унаслідок чого люди не можуть знайти правильні принципи та шлях поводження й дій. У цьому контексті єдине, що можуть зробити люди, – неохоче прийняти вплив традиційних культурних ідей і поглядів, і під впливом цих помилкових ідей та поглядів вони несвідомо втрачають принципи, цілі та напрямок поводження. Це призводить до того, що розбещені людські істоти занурюються в темряву та втрачають світло, через що вони тільки те й можуть, що гнатися за славою й особистою вигодою, покладаючись на фальсифікацію, удавання й обман. Наприклад, коли ти бачиш людину, яка потребує допомоги, ти відразу думаєш: «Правильне поводження означає отримувати задоволення, допомагаючи іншим. Це основний принцип і моральний стандарт щодо поводження людей», і тому ти несвідомо допоможеш тій людині. Допомігши їй, ти вважаєш, що завдяки такому поводженню ти благородний і володієш дещицею людяності, і навіть несвідомо хвалиш себе як благородну людину, як людину з благородним характером, як людину з гідністю й характером, і, звісно ж, як людину, гідну поваги. Якщо ти їй не допомагаєш, ти думаєш: «На жаль, я погана людина. Щоразу, коли я зустрічаю людину, яка потребує допомоги, і думаю про те, щоб чимось зарадити їй, я завжди враховую свої власні інтереси. Я така егоїстична людина!». Ти несвідомо послуговуватимешся цією ідеологічною думкою: «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим», щоб оцінити себе, обмежити себе й визначити, що правильно, а що ні. Коли ти не зможеш практикувати цей вислів, ти зневажатимеш себе або дивитимешся на себе з презирством і почуватимешся певною мірою ніяково. Ти кидатимеш захоплені та схвальні погляди на тих, хто може отримувати задоволення, допомагаючи іншим, вважаючи, що вони благородніші й гідніші за тебе й володіють кращим характером, ніж ти. Однак, коли йдеться про такі питання, Божі вимоги є іншими. Божі вимоги полягають у тому, щоб ти дотримувався Його слів і принципів істини. Що стосується моральної поведінки, то як людям слід практикувати? Дотримуватися традиційних моральних та культурних поглядів чи слів Божих? Перед кожним постає цей вибір. Ти тепер чітко бачиш принципи істини, яким Бог навчає людей? Ти їх розумієш? Як ретельно ти їх дотримуєшся? Коли ти дотримуєшся їх, які думки та погляди впливають на тебе й перешкоджають тобі, і які зіпсовані характери розкриваються? Тобі слід здійснювати такий самоаналіз. Яку саме частину суті висловів про моральну поведінку в традиційній культурі ти здатен чітко бачити у своєму серці? Чи й досі є місце традиційній культурі у твоєму серці? Усе це проблеми, які люди мусять розв’язати. Коли твої зіпсовані характери усунено, і ти здатен коритися істині й дотримуватися Божих слів цілковито й без компромісів, тоді те, що ти практикуєш, повністю відповідає принципам істини. Тебе більше не сковуватимуть зіпсовані характери й не обмежуватимуть моральні ідеї й погляди традиційної культури, і ти зможеш точно практикувати Божі слова й діяти відповідно до принципів істини. Ці принципи мають формувати поводження та вчинки віруючих. Коли ти зможеш практикувати відповідно до слів Божих, дотримуватися їх і практикувати відповідно до принципів істини, ти станеш не тільки людиною з хорошою моральною поведінкою, але й людиною, здатною йти Божим шляхом. Коли ти практикуєш принципи та істину щодо поводження, ти не тільки володієш стандартами моральної поведінки, але й у твоєму поводженні також присутні принципи істини. Чи є різниця між дотриманням принципів істини та дотриманням критеріїв моральної поведінки? (Так.) Чим вони відрізняються одне від одного? Дотримання вимог щодо моральної поведінки – це всього лише поведінкова практика й зовнішній прояв, тоді як практика відповідно до принципів істини ззовні також здається практикою, але ця практика відповідає принципам істини. Із цього погляду дотримання принципів істини пов’язане з поводженням та зі шляхом, яким люди йдуть. Це означає, що якщо ти практикуєш істину й дотримуєшся принципів істини в Божих словах, тоді ти йдеш правильним шляхом, тимчасом як дотримання вимог моральної поведінки в традиційній культурі – це всього лише показ поведінки, такий самий, як виконання правил. Таке дотримання не пов’язане з принципами істини й не має стосунку до шляху, яким люди йдуть. Чи ти розумієш, про що Я говорю? (Так.) Наведу приклад. Наприклад, вислів про моральну поведінку «Жертвуй своїми власними інтересами заради інших» вимагає від людей «Відкинь менше “я” й реалізуй більше “я”» будь-коли та в будь-якій ситуації. У середовищі безбожників це є стилем, який називається благородством характеру й непохитною порядністю. «Відкинь менше “я” й реалізуй більше “я”» – яка грандіозна пишномовність! Шкода, цей вислів тільки звучить як стиль, що відрізняється благородством характеру та непохитною порядністю, але він не є принципом істини, якого людям слід дотримуватися. Справа в тому, що кінцева мета вислову «Відкинь менше “я” й реалізуй більше “я”», а також мета змушування людей жертвувати власними інтересами заради інших насправді полягає в тому, щоб інші служили їм. Із погляду цілей і намірів людей цей вислів пахне сатанинською філософією й має корисливий характер. Виходячи із цього, хіба можна визначити присутність принципів істини у вислові «Відкинь менше “я” й реалізуй більше “я”»? Такі принципи в ньому повністю відсутні! Це взагалі не принцип поводження, це суто сатанинська філософія, тому що мета людей, які відмовляються від свого меншого «я», полягає в тому, щоб реалізувати своє більше «я». Незважаючи на вульгарність чи благородність такої практики, це всього лише правило, яке обмежує людей. Воно видається обґрунтованим, але по своїй суті є сміховинним і абсурдним. Що б тебе не спіткало, це правило вимагає від тебе тільки жертвувати власними інтересами заради інших. Незважаючи на твоє бажання чи небажання, на твою здатність це зробити, і яким би не було середовище, воно вимагає від тебе лише жертвувати власними інтересами заради інших. Якщо ти неспроможний «відкинути менше “я”», тоді фраза «реалізуй більше “я”» призначена для того, щоб спокусити тебе, тож навіть якщо ти не можеш пожертвувати власними інтересами заради інших, ти все ж не хочеш полишити це правило. Людей спокушає думка про «реалізацію свого більшого “я”». За таких обставин складно зробити вибір. Тож чи є жертвування власними інтересами заради інших принципом поводження? Чи може це привести до позитивних результатів? Кожна людина дійсно добре маскується та проявляє граничні благородство, гідність і характер, але яким є кінцевий результат? Можна тільки сказати, що із цього нічого не вийде, тому що, так чинячи, можна тільки заслужити вдячність інших людей, але не схвалення Творця. Як це виникло? Чи є це наслідком того, що всі дотримуються висловів про моральну поведінку в традиційній культурі й слідують за сатанинськими філософіями? Якщо кожен прийме Божі слова, прийме правильні ідеї й погляди, буде дотримуватися принципів істини та слідувати тому напрямку в житті, яким веде Бог, тоді людям буде легко йти правильним шляхом у житті. Хіба не краще практикувати в такий спосіб, аніж жертвувати власними інтересами заради інших? Така практика означає дотримання принципів істини й життя у світлі відповідно до слів Божих, а не слідування за сатаною шляхом лицемірства. Тільки відмовившись від сатанинської філософії, а також від усіх різних ідей, які несуть у собі вислови про моральну поведінку в традиційній культурі, і прийнявши істину та живучи відповідно до слів Бога, можна жити справжньою подобою людини та здобути Боже схвалення.

Виходячи з нашого спілкування, чи ви дійшли якихось висновків щодо суті висловів про моральну поведінку? Усі ці різні вислови про моральну поведінку – усього лише правила й умовності, які обмежують думки, погляди й зовнішню поведінку людей. Вони взагалі не є принципами чи критеріями поводження, і це не ті принципи, яких людям слід дотримуватися, стикаючись із усілякими людьми, справами та об’єктами. Тож яких принципів людям слід дотримуватися? Хіба нам не варто поспілкуватися про це? Деякі люди питають: «Якою є різниця між принципами істини, яких люди мають дотримуватися, і правилами й умовностями, що містяться в цих висловах про моральну поведінку?». Скажіть Мені, чи є якась різниця? (Так.) У чому вона полягає? Вислови про моральну поведінку – усього лише правила й умовності, які сковують думки, погляди й поведінку людей. Що стосується всіх різних проблем, із якими стикаються люди, ці вислови ставлять людям вимоги, які обмежують їхню поведінку й зв’язують їх по руках і ногах, змушуючи їх робити те чи інше, замість того, щоб дозволити їм шукати належні принципи та правильні способи того, як мати справу з різними людьми, питаннями та об’єктами, тоді як принципи істини від цього відрізняються. Багатогранні вимоги, які Божі слова ставлять до людей, – це не правила, приписи або умовності, і тим паче не різні вислови, що обмежують мислення й поведінку людей. Натомість вони повідомляють людям принципи істини, які людям слід розуміти та яких їм слід дотримуватися за будь-яких умов і щоразу, коли з ними щось трапляється. Отже, які саме це принципи? Чому я кажу, що тільки Божі слова є істиною або принципами істини? Тому що всі різні вимоги, які Божі слова ставлять до людей, досяжні для нормальної людської сутності, оскільки вони вимагають, щоб люди не піддавалися впливу й контролю з боку емоцій, бажань, амбіцій і своїх зіпсованих характерів щоразу, коли з ними щось трапляється, а радше практикували відповідно до слів Божих і принципів істини, що є принципом, якого люди здатні дотримуватися. Принципи істини Божих слів вказують правильний напрямок і мету, яких люди мають дотримуватися; вони також є шляхом, яким людям слід іти. Принципи Божих слів не тільки підтримують нормальне функціонування совісті й розуму людей, але й у природний спосіб додають принципи істини до основи, якою є сумління й розум людей. Це стандарти істини, до яких люди із совістю й розумом можуть піднятися та яким вони можуть відповідати. Коли люди дотримуються цих принципів Божих слів, вони здобувають не підвищення своєї моральності й порядності та не захист своєї людської гідності. Натомість вони стали на правильний шлях у житті. Коли людина підкоряється цим принципам істини Божих слів, вона не тільки володіє совістю й розумом нормальної людини, але й на основі володіння совістю й розумом доходить розуміння більшої кількості принципів істини, які стосуються її поводження. Простіше кажучи, така людина доходить розуміння принципів поведінки, пізнає, які принципи істини слід використовувати задля сприйняття людей і об’єктів та щодо власних поводження й дій, і більше не перебуває під контролем і впливом своїх власних емоцій, бажань, амбіцій і зіпсованих характерів. Так вона повністю втілює образ нормальної особи. Ці принципи істини, запропоновані Богом, докорінно розв’язують проблему зіпсованих характерів, які контролюють людей і перешкоджають їхньому звільненню від гріха, тому люди більше не живуть своїм колишнім життям, керованим емоціями, бажаннями, амбіціями й зіпсованими характерами. І що ж приходить на заміну всьому цьому? Критерії слів Божих і принципи істини, які стають життям людини. Взагалі кажучи, щойно люди починають дотримуватися принципів істини, яких має дотримуватися людство, вони більше не живуть у різних турботах плоті. Точніше, люди більше не живуть під облудою, ошуканством і контролем сатани. Конкретніше кажучи, вони більше не живуть у рабстві та під контролем безлічі ідей, поглядів та філософій життя, які сатана прищеплює людям. Натомість вони живуть не лише з гідністю та порядністю, але також вільно та з подобою людини, що є істинною подобою створених істот, які перебувають під володарюванням Творця. У цьому істотна відмінність між словами й істиною Божими та висловами про моральну поведінку в традиційній культурі.

Тема сьогоднішнього спілкування дещо глибока. Вислухавши її, вам слід подумати над нею певний час, дати собі можливість увібрати це й подивитися, чи ви розумієте сказане. Виходячи із цього спілкування, ви повністю зрозуміли різницю між висловами про моральну поведінку й істиною? Скажіть Мені найпростішою мовою: у чому полягає суть висловів про моральну поведінку? (Вислови про моральну поведінку – це всього лише правила й умовності, які обмежують думки й поведінку людей, вони не є принципами та критеріями поводження.) Гарно сказано. У традиційній культурі є історія про те, як Кун Жун^[a] відмовився від більших груш. Як ви думаєте: хіба той, хто не може бути таким, як Кун Жун, не є хорошою людиною? Люди звикли думати, що той, хто може бути схожий на Кун Жуна, – має благородний характер і непохитну доброчесність, безкорисливо альтруїстичний, – хороша людина. Чи є Кун Жун з цієї історичної оповіді прикладом, який всі наслідували? Чи займає цей персонаж певне місце в серцях людей? (Так.) Не його ім’я, а його думки та практики, його мораль і поведінка займають місце в серцях людей. Люди поважають такі практики та схвалюють їх, і вони внутрішньо захоплюються моральною поведінкою Кун Жуна. Тож якщо ти побачиш людину, яка не може пожертвувати власними інтересами заради інших, яка не відмовляється від більших груш, як це зробив Кун Жун, ти будеш усередині роздратованим через неї, а також будеш низької думки про неї. Отже, чи твої роздратування та низька оцінка виправдані? Вони мусять на чомусь ґрунтуватися. Перш за все, ти думаєш: «Кун Жун був таким юним, і все ж зумів відмовитися від більших груш, а ти вже дорослий і досі такий егоїстичний», і твоя думка про таку людину є невисокою. Отже, чи ґрунтуються твоя невисока думка та твоє роздратування на історії про те, як Кун Жун відмовився від більших груш? (Так.) Чи правильно сприймати людей на такому підґрунті? (Ні.) Чому це неправильно? Тому що походження твого підґрунтя для сприйняття людей і об’єктів є неправильним, і тому що твоя відправна точка є цілковито хибною. Твоя відправна точка полягає в тому, щоб прийняти Кун Жуна, який відмовився від більших груш, за стандарт для оцінки людей і предметів, але такі підхід і метод оцінки є неправильними. У чому вони неправильні? Вони неправильні тією мірою, якою ти вважаєш, що ідея, яка лежить в основі історії про Кун Жуна, є правильною, і ти сприймаєш її як позитивний ідеологічний погляд, на підставі якого можна оцінювати людей і об’єкти. Результат такої оцінки зрештою полягає в тому, що переважна більшість людей не є хорошою. Хіба результати такої оцінки є точними? (Ні, вони не точні.) Чому вони не точні? Тому що твій стандарт оцінки неправильний. Якщо використовувати методи та принципи, дані Богом, то як слід оцінити таку людину? Слід урахувати те, чи відстоює людина інтереси дому Божого, чи перебуває вона на боці Бога, чи її серце шанує Бога, і чи вона шукає принцип істини у своїх діях: найточнішою є тільки оцінка, яка ґрунтується на цих аспектах. Якщо щоразу, коли із цією людиною щось трапляється, вона молиться, шукає й обговорює це з усіма, і – навіть якщо іноді вона не здатна бути альтруїстичною та є трохи егоїстичною в дрібницях – якщо її дії здебільшого адекватні у світлі аспектів, яких вимагає Бог, то така людина може прийняти істину, і вона права. Тож на чому ґрунтується цей висновок? (На Божих словах та вимогах.) Отже, чи в такому разі цей висновок точний? Він значно точніший, ніж оцінка на підставі ідеологічного погляду, що лежить у основі відмови Кун Жуна від більших груш. Ідеологічний погляд, що лежить в основі історії про Кун Жуна, спрямований на оцінку тимчасових поведінки та практик людей, але Бог вимагає, щоб люди оцінювали сутність такої людини, а також її ставлення до істини та до вимог Божих. Ти застосовуєш вислови про моральну поведінку для того, щоб оцінити швидкоплинну поведінку людини, її дії або скороминучі одкровення в рамках одного випадку. Якщо ти застосовуєш їх для оцінки внутрішніх якостей людини, це буде неточним, оскільки оцінка внутрішніх якостей людини за допомогою висловів про моральну поведінку означає їх оцінку з використанням неправильних принципів, і отриманий тобою результат буде неточним. Різниця полягає не в зовнішній поведінці людини, а радше в її природі й сутності. Отже, оцінка людей на основі висловів про моральну поведінку є в корені неправильною. Точна оцінка людей можлива тільки на основі принципів істини. Чи ти розумієш смисл Моїх слів?

Суть висловів про моральну поведінку полягає в тому, що вони являють собою правила й умовності, які обмежують поведінку й думки людей. Вони певною мірою обмежують і контролюють мислення людей, а також сковують деякі правильні прояви думок і нормальні вимоги нормальної людської сутності. Звичайно, можна також сказати, що вони певною мірою порушують деякі закони виживання нормальної людської сутності, а також позбавляють нормальних людей їхніх людських потреб і прав. Наприклад, класичний вислів «Жінка мусить бути доброчесною, доброю, лагідною й високоморальною» насильно порушує та руйнує права жінок. Яку роль цей вислів змушує жінок грати у всьому людському суспільстві? Їм відведена роль поневолених. Хіба це не так? (Так.) Із цього погляду правила й умовності, що містяться в цих висловах про моральну поведінку, зруйнували людські думки, знищили різні потреби нормальної людської сутності та водночас обмежили можливості людей висловлювати різні думки нормальної людської сутності. Ці вислови про моральну поведінку принципово не ґрунтуються ні на потребах нормальних людей, ні на стандартах, яким можуть відповідати нормальні люди, але всі вони створені на основі фантазій і амбітних бажань людей. Ці вислови про моральну поведінку не тільки сковують та обмежують думки людей і сковують їхню поведінку, але також змушують людей поклонятися чомусь помилковому й уявному та гнатися за цим. Але люди не можуть їх досягти, тому вони тільки те й можуть, що використовувати удаваність, щоб відбілювати й прикривати себе, щоб забезпечити собі можливість жити пристойним, благородним життям, життям, яке здається дуже гідним. Але справа в тому, що життя згідно із цими ідеями та поглядами про моральну поведінку означає, що думки людства спотворені й обмежені, і що люди живуть ненормально та збочено під керівництвом цих хибних ідей і поглядів, чи не так? (Так.) Люди не хочуть так жити, і вони не хочуть цього робити, але не можуть звільнитися від обмежень, накладених цими ідеологічними кайданами. Єдине, що вони можуть, – це неохоче й мимоволі жити під впливом і обмеженнями з боку цих ідей і поглядів. Водночас через тиск із боку громадської думки й цих ідей і поглядів у їхніх серцях у них немає іншого вибору, окрім як скніти в цьому світі, надягаючи одну маску лицемірства за іншою. Таким є наслідок висловів про моральну поведінку для людства. Ви зрозуміли це? (Так.) Що більше ми спілкуємося й аналізуємо ці вислови про моральну поведінку, то більше людей може чітко їх розуміти й то більше вони вважають, що ці різні вислови в традиційній культурі не є чимось позитивним. Ці вислови настільки вводили в оману людей і завдавали їм шкоди протягом тисячоліть, що навіть після того, як люди прислухалися до слів Божих і дійшли розуміння істини, вони досі не можуть позбутися впливу цих ідей і поглядів традиційної культури й навіть прагнуть до них так, ніби вони є чимось позитивним. Багато людей навіть використовує їх як заміну істині та практикує їх як істину. Чи ви здобули завдяки сьогоднішньому спілкуванню краще та правильніше розуміння цих висловів про моральну поведінку в традиційній культурі? (Так.) Тепер, коли у вас є певне розуміння щодо них, продовжмо обговорення інших висловів про моральну поведінку.

Далі ми поспілкуємося про такий вислів щодо моральної поведінки: «За краплю доброти плати бурхливим джерелом». Як бачите, кожен із цих висловів про моральну поведінку є настільки роздутим і приголомшливим, ніби кожен просякнутий якимось героїчним духом і якостями величних людей і є недосяжним для нічим не примітної або пересічної людини. «За краплю доброти плати бурхливим джерелом» – якої величезної широти поглядів це вимагало б! Якою доброю, доброзичливою та видатною особистістю потрібно було б бути, щоб це робити! «Крапля» відповідає «бурхливому джерелу», але водночас ця відповідність створює враження, що між ними існує незмірна прірва й величезна різниця. Це означає, що необхідно відплачувати навіть за краплю доброти, але чим? За неї слід відплачувати бурхливим джерелом, такою великою кількістю вчинків або моделей поведінки або з такою щирістю й такою великою готовністю, а не забувати про неї. Ось скільки потрібно, щоб відплатити за краплю доброти, а якщо ти відплачуєш чимось меншим, то в тебе немає совісті. За цією логікою хіба не людина, яка проявляє доброту, у кінцевому підсумку отримує несправедливу вигоду? Цей благодійник, безсумнівно, здобуває щедру вигоду від доброзичливості людини, що відплачує йому! Він проявляє краплю доброти й отримує натомість бурхливе джерело. Це дуже вигідна угода та спосіб отримати неабияку вигоду за рахунок інших. Хіба це не так? У цьому житті кожна людина прийме краплю доброти. Якщо людина мусить відплатити за неї бурхливим джерелом, то на відплату їй знадобиться ціле життя, унаслідок чого вона буде нездатною виконувати будь-які зі своїх сімейних і громадських зобов’язань, не кажучи вже про те, щоб зважати на свій шлях у житті. Якщо ти насолоджуєшся краплею доброти, але не здатен відплатити за неї бурхливим джерелом, тебе засуджуватимуть власна совість і суспільство, і ти вважатимеш себе бунтарем, лиходієм, невдячним і нелюдом. Але що, якби людина могла відплатити за ту доброту бурхливим джерелом? Вона б сказала: «Немає нікого сумліннішого за мене, тому що я можу відплатити за краплю доброти бурхливим джерелом. У такий спосіб людина, яка одного разу допомогла мені й проявила доброту до мене, може побачити, якою людиною я є, а також те, чи втратила вона щось, допомагаючи мені, і чи варто було витрачати час на допомогу мені. Тож вона ніколи цього не забуде й навіть почуватиметься ніяково. Ба більше, я продовжуватиму відплачувати їй. Оскільки я можу відплатити за краплю доброти бурхливим джерелом, хіба я не людина з благородним характером? Хіба я не добродій? Хіба я не чудова людина? Хіба я не гідний захоплення?». Усі хвалять її та аплодують їй, і це дуже збуджує її емоції, тому вона каже: «Оскільки ви хвалите мене як добру людину, людину з благородним характером, приклад серед людей і зразок людської моралі, то після моєї смерті вам слід звести мені пам’ятник та написати мені епітафію з такими словами: ‘Ця людина була зразком утілення в життя вислову “За краплю доброти плати бурхливим джерелом”, і її можна назвати прикладом людської моралі’». Але навіть після встановлення пам’ятника вона вважає, що інші також мають зробити глиняну статую за її подобою й поставити її в храмі й потім написати на ній її видатне ім’я: «Святиня такого-то Бога», а під нею встановити жертовник для кадіння, де всі мусять приносити їй у жертву фіміам, щоб він постійно горів на її честь. Окрім того, люди повинні мати її статуетки у своїх будинках, кадити фіміам і низько кланятися їй тричі на день, а також виховувати своїх дітей, онуків і молоді покоління, щоб вони були такими ж, як вона, кажучи своїм синам і дочкам, що вони мусять побратися з такою людиною, як вона, із тим, хто зможе відплатити бурхливим джерелом за краплю доброти, – зразком та взірцем моральності людства. Традиційний підхід китайського народу до освіти полягає в тому, щоб навчити своїх дітей бути хорошими людьми, і робить акцент на визнанні доброти й прагненні відплатити за неї. Якщо ти отримуєш краплю доброти, ти мусиш відплатити за неї життям, повним важкої праці, тобто бурхливим джерелом. Коли діти виростають, вони цього навчають і наступні покоління, і так триває передача цієї науки з покоління в покоління. Коли така людина здатна відплатити за краплю доброти бурхливим джерелом, тоді вона також досягла своєї кінцевої мети. Якої мети вона досягла? Бути визнаною та цінованою світськими людьми та суспільством. Звичайно, це другорядне. Найголовніше – це те, що люди чіпляють її портрет на свої стіни й роблять жертвоприношення її статуї, і що вона може насолоджуватися пахощами цього світу з покоління в покоління, і що її дух та ідеї можуть передаватися у світі та здобувати похвалу прийдешніх поколінь людей. Зрештою, після того, як вона насититься кадінням пахощів цього світу, ким вона стає? Вона стає царем дияволів, і її мета нарешті досягнута. Це кінцевий наслідок розбещення людства сатаною. Спочатку люди просто приймають одну ідею в традиційній культурі щодо моральної поведінки, таку як доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність. Згодом вони виконують вимогу цієї ідеї, подаючи приклад іншим, неухильно практикуючи цю ідею та цю вимогу й дотримуючись їх, і досягають мети, яка полягає в тому, щоб стати зразком та взірцем моралі для решти людства. Потім після смерті вони залишають по собі хорошу репутацію, яка передається з покоління в покоління. Зрештою вони отримують те, чого хотіли, а саме: вдихати пахощі фіміаму цього світу протягом багатьох років, і стають царями демонів. Чи добре це? (Ні.) Чому ти кажеш, що це не добре? Це кінцева мета, до якої безбожник прагне в житті. Він схвалює ідеї про певну моральну поведінку, потім подає приклад, приступаючи до виконання цих моральних вимог, аж доки, нарешті, не досягне моменту, коли всі будуть хвалити його як хорошу, добросердечну, видатну людину й особистість із благородним характером. Звістка про їхні поведінку та вчинки поширюється серед усього людства, і їхні поведінку та вчинки вивчають і шанують покоління людей, аж доки нарешті ця людина не стане зразком для наслідування для цілого покоління і, звичайно ж, царем демонів для цілого покоління. Хіба це не шлях, яким ідуть світські люди? Хіба це не той результат, до якого прагнуть світські люди? Чи має це зв’язок із істиною? Чи в цього є зв’язок із Божим спасінням? Немає взагалі жодного зв’язку. Таким є кінцевий результат, приготований людям висловами про моральну поведінку. Якщо людина цілковито приймає всі різні ідеї в традиційній культурі й повністю дотримується їх, то шлях, яким вона йде, безсумнівно, є шляхом демонів. Якщо ти раз і назавжди став на шлях демонів, то ти не маєш жодного зв’язку з роботою Божою щодо спасіння людей і абсолютно нічого спільного зі спасінням. Отже, якщо, навіть маючи своїм підґрунтям розуміння істини, ти досі обмежений ідеями традиційної культури й перебуваєш під їхнім впливом, і водночас, перебуваючи під впливом цих ідей, дотримуючись їхніх законів і цих вимог і висловів, ти не здатен зректися їх або відпустити їх і не можеш прийняти вимоги від Бога, тоді ти в кінцевому підсумку підеш шляхом демонів і станеш царем демонів. Ти розумієш це, чи не так? Жодна теорія чи вислів у світі не можуть замінити шлях спасіння, який Бог дав людству, навіть найвищі моральні стандарти у світі. Якщо люди хочуть стати на правильний шлях, який є шляхом спасіння, то тільки поставши перед Богом, смиренно й непохитно приймаючи Божі слова, приймаючи всі різні претензії й вимоги від Нього, а також поводячись і діючи відповідно до слів Божих як критерію, вони можуть здобути Боже схвалення. В іншому разі в людей немає можливості стати на правильний шлях у житті, і вони можуть тільки слідувати філософіям сатани на шляху, що веде до загибелі. Деякі люди питають: «Чи є середній шлях?». Ні, ти прямуєш або Божим шляхом, або диявольським шляхом сатани. Є тільки два шляхи. Якщо ти не йдеш Божим шляхом, тоді ти безсумнівно дотримуєшся різних ідей, даних тобі сатаною, і різних диявольських шляхів, породжених такими ідеями. Якщо ти хочеш піти на компроміс, вибравши середній шлях або якийсь третій шлях, це неможливо. Чи зрозумілий цей момент? (Так.) Я не буду продовжувати аналіз вислову «За краплю доброти плати бурхливим джерелом», тому що він більш-менш схожий на вислів «На доброту слід відповідати вдячністю», про який ми говорили раніше. Суть цих двох висловів багато в чому співпадає, тому немає необхідності в детальнішому обговоренні цього.

Тепер поговорімо про наступний вислів про моральну поведінку — «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй». Його має бути дуже легко розпізнати, чи не так? Порівнюючи цей вислів із вимогами висловів про моральну поведінку, про які ми говорили раніше, очевидно, що він також є негнучким правилом, яке сковує людей. Хоча на папері він виглядає грандіозно та вражаюче, і здається, що в ньому немає нічого поганого, і він видається простим принципом взаємодії з людьми, цей простий принцип не має жодного сенсу, коли йдеться про те, як поводитися або як ставитися до людей, і нічим не корисний для поводження людини або її прагнення до життя. Це не той принцип, якого людям слід дотримуватися у своїй поведінці, і це не той принцип, на основі якого люди мають прагнути до правильного напрямку та мети в житті. Навіть якщо ти дотримуєшся цієї вимоги, єдине, що це робить, – утримує тебе від учинення чогось нерозважливого під час взаємодії з людьми, але це не означає, що ти маєш справжню любов до людей або дійсно допомагаєш їм, і тим паче це не доводить, що ти перебуваєш на правильному шляху в житті. У буквальному сенсі вислів «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй» означає таке: якщо тобі щось не подобається чи ти не любиш щось робити, то не варто нав’язувати це й іншим людям. Це здається розумним і розважливим, але якщо ви застосовуватимете цю сатанинську філософію до кожної ситуації, то наробите багато помилок. Цілком імовірно, що ви зробите людям боляче, введете їх в оману чи навіть заподієте шкоду. Так само й деякі батьки: учитися їм не подобається, але вони люблять примушувати до навчання своїх дітей і постійно намагаються напоумити їх, напучуючи вчитися старанно. Якщо застосувати тут вимогу «чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», то ці батьки не мали б примушувати дітей до навчання, бо ж їм самим воно не до вподоби. Є й інші люди, які вірять у Бога, але не шукають істини; при цьому в глибині душі вони знають, що віра в Бога – це правильний шлях у житті. Якщо вони бачать, що їхні діти не вірять у Бога й не перебувають на правильному шляху, то закликають їх повірити в Бога. Навіть якщо самі ці люди не шукають істину, вони все одно хочуть, щоб їхні діти шукали її та були благословенні. Якби в цій ситуації вони дотримувалися вислову «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», то вони не мали б змушувати своїх дітей вірити в Бога. Таке відповідало б цій сатанинській філософії, але при цьому знищило б шанс їхніх дітей на спасіння. Хто несе відповідальність за такий результат? Чи не шкодить людям цей традиційний вислів про моральну поведінку, який навчає не робити іншим того, чого не бажаєш собі? Ось іще один приклад. Деяких батьків не задовольняє сумлінне, законослухняне життя. Вони не бажають тяжко працювати на землі або ходити на роботу, щоб прогодувати свою сім’ю. Натомість їм подобається обманювати, шахраювати чи грати в азартні ігри, використовуючи неправедні засоби, щоб нечесним шляхом збагатитися, щоб потім жити життям вершків суспільства, веселитися та насолоджуватися плотськими втіхами. Їм не подобається виконувати чесну роботу або йти правильним шляхом. Цього вони не бажають, чи не так? У глибині душі вони знають, що це недобре. У цій ситуації як їм слід виховувати своїх дітей? Нормальні люди навчили б своїх дітей старанно навчатися та опанувати якусь навичку, щоб у майбутньому ті могли знайти хорошу роботу, та спонукали б своїх дітей іти правильним шляхом. Це є дотриманням батьківської відповідальності, чи не так? (Так.) Правильно. Але якби вони дотримувалися вислову «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», то вони сказали б: «Синку, поглянь на мене. Я можу займатися усіляким різними справами в житті, як-от: вживання вина та смачної їжі, часті візити до повій та азартні ігри. Мені нормально ведеться в житті, навіть без навчання й без опанування навичок. Ти вчися в мене в майбутньому. Тобі не потрібно ходити до школи та старанно вчитися. Навчися красти, шахраювати та грати в азартні ігри. Ти все ж можеш вести безбідне життя до кінця своїх днів!». Чи правильно це робити? Хтось так навчав своїх дітей? (Ні.) Це принцип «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», чи не так? Хіба наведені приклади не остаточно спростовують цей вислів? У ньому немає нічого правильного. Наприклад, деякі люди не люблять істини; вони прагнуть плотських утіх і під час виконання свого обов’язку знаходять способи просачкувати. Вони не готові ні страждати, ні платити ціну. Вони вважають, що вислів «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй» добре про це говорить, і кажуть людям: «Вам слід навчитися насолоджуватися життям. Зовсім не обов’язково ні добре виконувати свій обов’язок, ні терпіти тяготи, ні платити ціну. Якщо можна просачкувати, то сачкуйте; якщо можна зробити справу абияк, то робіть. Не ускладнюйте собі життя. Подивіться, я так живу – хіба це не чудово? Моє життя просто ідеальне! Це ж виснажливо – жити так, як ви! Учіться на моєму прикладі». Хіба це не відповідає вимозі «Чого не бажаєш собі, того й іншим не роби»? Якщо ти так чиниш, то хіба ти совісна та розумна людина? (Ні.) Якщо людина втрачає совість і розум, то хіба їй не бракує доброчесності? Це називається браком доброчесності. Чому ми це так називаємо? Бо такі люди жадають утіхи, виконують свій обов’язок абияк, та ще й підбурюють і схиляють інших теж бути поверховими та жадати втіхи. У чому тут проблема? Бути поверховим і безвідповідальним у виконанні своїх обов’язків – це акт лукавства й опору Богові. Якщо ви постійно підходите до своїх обов’язків поверхово та не каєтеся, вас викриють і виженуть. Багатьох людей у церкві вичищають у такий спосіб. Хіба це не факт? (Саме так.) Отже, якщо людина дотримуватиметься цього вислову й заохочуватиме всіх бути схожими на себе, щоб інші не виконували свої обов’язки старанно, а натомість обманювали Бога, то чи це не шкодить людям і не призводить до їхньої загибелі? Вони самі ліниві та слизькі, і все ж вони також заважають іншим виконувати свої обов’язки. Хіба це не порушує роботу церкви й не заважає їй? Хіба це не протиставлення себе Богові? Чи може дім Божий утримувати таких людей? Припустімо, що хтось, хто працює в компанії безбожників, спонукає інших працівників не виконувати свою роботу в належний спосіб. Хіба начальник не звільнить таку людину, якщо дізнається про це? Він точно її вижене. Отже, якщо ця людина все ж може так учинити, виконуючи свій обов’язок у домі Божому, то хіба вона вірить у Бога? Це нечестивець і невіруючий, який проник у Божий дім. Його необхідно видалити й вигнати! Почувши ці приклади, чи ви певною мірою здатні усвідомити суть вислову про моральну поведінку «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй»? (Так, здатні.) Якого остаточного висновку ви дійшли? Чи є ця вимога принципом істини? (Ні.) Цілком очевидно, що ні. То ж чим вона є? Це всього лише заплутаний вислів, який зовні звучить красиво, але насправді не несе в собі жодного практичного значення.

Чи підтримуєте ви вислів щодо моралі «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй»? Якби певна людина підтримувала ці слова, чи вважали б ви її прекрасною та благородною? Є такі, що сказали б: «Подивіться, ця людина не нав’язується, не ускладнює життя іншим, не ставить їх у скрутне становище. Хіба вона не чудова? Вона завжди сувора до себе, але толерантна до інших; вона ніколи нікому не каже робити те, чого не зробила б сама. Вона дає іншим багато свободи, і з нею в людей виникає потужне відчуття тепла й прийняття. Яка це прекрасна людина!». Чи дійсно це так? Підтекст фрази «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй» полягає в тому, що слід давати чи постачати іншим тільки те, що подобається та приносить задоволення тобі самому. Але що подобається та приносить задоволення розбещеним людям? Розбещені речі, безглузді речі та надмірні бажання. Якщо давати й постачати людям увесь цей негатив, хіба все людство не ставатиме дедалі розбещенішим? Тоді позитивного буде все менше й менше. Хіба це не факт? Те, що людство глибоко розбещене, – це факт. Розбещені люди люблять гонитву за славою, вигодою, статусом і плотськими втіхами; вони хочуть бути знаменитостями, могутніми надлюдьми. Вони хочуть комфортного життя й не бажають тяжко працювати; вони хочуть, щоб їм усе давалося саме собою. Мало хто з них любить істину й позитивне. Якщо люди даватимуть і постачатимуть іншим свою розбещеність і пристрасті, що тоді станеться? Саме те, що ви собі уявляєте: людство тільки ставатиме дедалі розбещенішим. Ті, хто підтримує ідею «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», просять, щоб люди давали й постачали іншим свою розбещеність, пристрасті та надмірні бажання, змушуючи інших людей прагнути до зла, втіхи, грошей, просування по кар’єрних сходах. Чи правильний цей життєвий шлях? Очевидно, що вислів «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй» дуже проблемний. Дірки та вади в ньому вкрай очевидні; його навіть не варто аналізувати й розбирати. Його помилковість і безглуздість кидаються в очі навіть при мінімальній перевірці. Однак серед вас є багато таких, кого цей вислів легко переконує та схиляє прийняти його без розбору. Під час взаємодії з іншими ви часто використовуєте цей вислів, коли застерігаєте себе та напучуєте інших. Через це ви думаєте, що ваша вдача якась особливо благородна та що ваша поведінка дуже розсудлива. Але ти й сам не усвідомлюєш, що ці слова розкривають принцип, за яким ти живеш, і твою позицію з усяких питань. Водночас ти дурив інших і збивав їх із пуття, змушуючи їх підходити до людей і обставин із таким же поглядом та з такої ж позиції, як у тебе. Ти воістину діяв за принципом «і нашим, і вашим» та в усьому шукав золоту середину. Ти кажеш: «Що б там не було за питання, не треба сприймати його всерйоз. Не варто ускладнювати життя ні собі, ні іншим. Ускладнюючи життя іншим людям, ти ускладнюєш його собі. Бути добрим до інших – значить бути добрим до себе. Якщо ти суворий до інших людей, то суворий до себе. Навіщо ставити себе в складне становище? Чого не бажаєш собі, того й іншим не робити – це найтактовніший підхід і найкраще, що ти можеш для себе зробити». Очевидно, що людина з таким ставленням нерозбірлива в усьому. У тебе немає правильної позиції й точки зору щодо жодних питань; у тебе на все плутані погляди. Ти нерозбірливий і просто закриваєш на проблеми очі. Коли ти кінець кінцем постанеш перед Богом і даси за себе відповідь, там теж буде суцільна плутанина. Чому? Тому що ти завжди кажеш, ніби чого не бажаєш собі, того й іншим не варто робити. Це дає тобі великий спокій і насолоду, але водночас це завдасть тобі величезного клопоту, і через це ти не зможеш мати чіткого погляду чи позиції щодо багатьох питань. Звісно, це також робить тебе нездатним чітко розуміти Божі вимоги та стандарти щодо тебе в таких ситуаціях, а також результат, якого ти повинен досягти. Таке буває тому, що ти не ретельний ні в чому; причина такого – твоє сумбурне ставлення та погляд. Хіба в тому, щоб чого не бажаєш собі, того й іншим не робити, і полягає та терпимість, з якою тобі слід ставитися до людей і речей? Ні, це не так. Це просто теорія, яка ззовні виглядає правильною, благородною та доброю, а насправді наскрізь негативна. Очевидно, що вона тим більше не є принципом істини, якого людям слід дотримуватися. Бог не вимагає, щоб чого люди не бажають собі, того й іншим не робили; натомість Він просить, щоб люди чітко усвідомлювали, яких принципів вони повинні дотримуватися, маючи справу з різними ситуаціями. Якщо принцип правильний і відповідає Божим словам та істині, то його потрібно держатися – і не тільки держатися, а й застерігати та переконувати інших, спілкуватися з ними, щоб вони точно розуміли, у чому саме полягає Божа воля та якими є принципи істини. Це твій обов’язок і повинність. Бог не просить тебе шукати золоту середину чи тим більше виставляти напоказ свою великодушність. Ти повинен держатися того, щодо чого Бог тебе напучує, чого Він тебе навчає та про що говорить у Своїх словах: вимог, критеріїв та принципів істини, яких повинні дотримуватися люди. Ти повинен їх не просто держатися й вічно їх дотримуватися, але ти також повинен практикувати ці принципи істини: показувати приклад, переконувати, наглядати, допомагати та скеровувати інших, аби вони держалися цих принципів, дотримувались і практикували їх так само, як і ти. Бог вимагає від тебе саме цього – це те, що Він на тебе покладає. Ти не можеш просто сам ставити до себе вимоги, ігноруючи інших. Бог вимагає, щоб ти займав щодо всіх питань правильну позицію, держався правильних критеріїв, точно знав, якими є критерії в Божих словах, і точно з’ясував, якими є принципи істини. Навіть якщо ти не можеш цього досягти, навіть якщо ти не готовий чи тобі це не подобається, якщо ти маєш уявлення чи опираєшся, ти мусиш ставитися до цього як до свого обов’язку, як до повинності. Ти повинен спілкуватися з людьми про позитивні речі, що походять від Бога, про правильні, належні речі та використовувати їх, аби допомагати іншим, впливати на них і скеровувати їх, щоб люди могли отримувати від цих речей користь і настанову та йшли в житті правильним шляхом. Це твій обов’язок, і тобі не слід уперто держатись ідеї «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», яку сатана вклав у твою свідомість. У Божих очах цей вислів – лише філософія життя; це спосіб мислення, який містить у собі хитрість сатани; це зовсім не правильний шлях і не щось позитивне. Бог вимагає від тебе тільки того, щоб ти був праведною людиною, яка чітко розуміє, що треба робити, а чого не треба. Він не закликає тебе бути чоловіковгодником або діяти за принципом «і нашим, і вашим»; Він не закликав тебе шукати золоту середину. Коли питання стосується принципів істини, ти повинен говорити те, що потрібно говорити, і розуміти те, що потрібно розуміти. Якщо хтось чогось не розуміє, а ти розумієш і можеш підказати й допомогти, то ти обов’язково мусиш виконати цей обов’язок і повинність. Не можна просто стояти осторонь і спостерігати, і тим більше не можна держатися філософій, які сатана вклав у твою свідомість, як-от «Чого не бажаєш собі, того й іншим не роби». Ти розумієш? (Так.) Те, що є правильним і позитивним, залишається таким, навіть якщо тобі це не подобається, якщо ти не хочеш цього робити, не здатен цього робити й досягнути, навіть якщо ти чиниш опір цьому або в тебе формуються погляди супроти цього. Суть Божих слів та істини не зміниться тільки тому, що людство має зіпсовані характери й певні емоції, почуття, бажання й погляди. Суть Божих слів та істина взагалі ніколи не зміняться. Щойно ти дізнаєшся, зрозумієш, переживеш на власному досвіді й осягнеш Божі слова й істину, твоїм обов’язком буде спілкуватися з іншими про свій досвід і своє свідчення. Це дозволить ще більшій кількості людей зрозуміти Божу волю, збагнути істину й досягнути її, зрозуміти Божі вимоги та стандарти, а також усвідомити принципи істини. Завдяки цьому ці люди здобудуть шлях практики, коли стикатимуться з проблемами у своєму повсякденному житті, й не будуть спантеличені чи сковані різними ідеями й поглядами сатани. Вислів про моральну поведінку «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй» насправді є хитрим планом сатани щодо встановлення контролю над розумом людей. Якщо ти завжди дотримуєшся цієї максими, то ти людина, яка живе за сатанинськими філософіями; людина, яка повністю живе в сатанинському характері. Якщо ти не слідуєш Божим шляхом, ти не любиш і не шукаєш істину. Що б не відбувалося, той принцип, якого ти повинен дотримуватися, і те найголовніше, що ти повинен робити, – це допомагати людям чим тільки можеш. Ти не повинен практикувати так, як каже сатана, тобто «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», і бути «розумним» чоловіковгодником. Що це означає – допомагати людям чим тільки можеш? Це означає виконувати свої обов’язки та повинності. Щойно ти побачив щось, що входить у твої обов’язки й повинності, відразу спілкуйся про Божі слова й істину. Ось що значить виконувати свої обов’язки й повинності. Чи це спілкування в принципі прояснило вислів про моральну поведінку «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй»? Ви його зрозуміли? (Так.) Цей вислів відносно легко розпізнати, і можна визначити, що в ньому не так, без надмірних роздумів. Він просто є надто абсурдним, тому немає необхідності обговорювати його більш детально.

Тепер поспілкуймося про наступний вислів щодо моральної поведінки: «Я за друга хоч під кулі». Це, як видається, – грандіозне твердження, що є надзвичайно поширеним серед людства. Зокрема, люди, які цінують почуття й надають великого значення братерству, приймають це висловлювання як афоризм, спрямований не те, щоб мати багато друзів. У яку б епоху чи в якій етнічній групі не застосувався вислів про моральну поведінку – «Я за друга хоч під кулі» – він є цілком обґрунтованим. Іншими словами, він відносно добре узгоджується з совістю й розважливістю людства. Точніше кажучи, цей вислів узгоджується з концепцією «братерства», якої люди дотримуються у своїй совісті. Люди, які цінують братерство, готові піти за друга хоч під кулі. У якій би складній і небезпечній ситуації не перебував їхній друг, вони готові зробити крок уперед під кулі за нього. Це дух жертвування власними інтересами заради інших. Вислів про моральну поведінку «Я за друга хоч під кулі» по суті прищеплює людям цінування братерства. Стандарт, дотримання якого вимагає цей вислів від людства, полягає в тому, що людина мусить цінувати братерство – у цьому суть цього вислову. Що означає слово «братерство»? Яким є стандарт братерства? Це здатність жертвувати власними інтересами заради друга та зробити все, щоб задовольнити його. Що б не було потрібно твоєму другові, ти зобов’язаний за покликом честі запропонувати будь-яку необхідну допомогу, і якщо це означає ризикувати своїм життям, то так тому й бути. Саме це потрібно, щоб бути справжнім другом, і тільки це можна вважати істинним братерством. Інше тлумачення поняття братерства – це здатність ризикувати своїм життям, віддавати своє життя або ставити його під удар заради друга, незважаючи на життя або смерть. Така дружба витримує небезпечні для життя випробування, дружба в житті та в смерті, і це істинне братерство. Таким є визначення друга у вимогах щодо моральної поведінки. Ти мусиш бути готовим піти за своїх друзів хоч під кулі, щоб вважатися справжнім другом, це критерій моральної поведінки, якого людині слід дотримуватися у стосунках зі своїми друзями, і це вимога до моральної поведінки людей у ситуації, коли вони здобувають нових друзів. Висловлювання про моральну поведінку «Я за друга хоч під кулі» сприймається як особливо героїчне та справедливе, і особливо величне та благородне, і викликає захоплення та схвалення людей, і змушує їх вважати, що ті, хто здатний на таке, подібні до потойбічних безсмертних, які вистрибують зі щілин у скелях, а також змушує їх думати, що ці люди особливо праведні, як лицарі або бійці на мечах. Ось чому такі нехитрі та прямолінійні ідеї й погляди із готовністю приймаються людьми й легко проникають глибоко в їхні серця. Чи ви маєте подібні почуття з приводу вислову «Я за друга хоч під кулі»? (Так.) Хоча в наші дні не так багато людей, які пішли б за друга під кулі, більшість людей сподівається, що їхні друзі захочуть піти під кулі за них, і що вони віддані люди, хороші приятелі, і що у важкі часи їхні друзі не вагаючись та беззастережно протягнуть їм руку допомоги, і що їхні друзі зроблять для них що завгодно, попри всі труднощі й не боячись небезпеки. Якщо в тебе такі вимоги до твоїх друзів, чи може це свідчити про те, що на тебе досі впливає та тебе сковує ідея стосовно того, щоб піти за друга хоч під кулі? Чи ти сказав би, що досі дотримуєшся цього старого, традиційного способу мислення? (Так.) У наші дні люди часто нарікають на те, що «суспільна мораль нині знаходиться в занепаді, у людей не той менталітет, що в їхніх предків, часи змінилися, друзі вже не ті, що раніше, люди більше не цінують братерство, вони втратили свою людську теплоту, а міжособистісні стосунки стають дедалі складнішими й віддаленішими». Хоча нині дуже мало хто цінує братерство в друзях, люди все ж із ніжністю згадують тих благородних і добросердечних людей минулих часів, які були готові віддати своє життя за друга, і шанують стиль, який ті випромінюють. Наприклад, поглянь на деякі історії, які передаються наступним поколінням, про людей у давнину, які віддавали своє життя за друга, особливо історії, дія яких відбувається у світі бойових мистецтв, про людей, які відстоюють братерство. Аж до сьогодні, коли люди дивляться ці історії у фільмах і телевізійних постановках, вони досі відчувають приплив емоцій у своїх серцях і плекають надію повернутися в епоху, повну людського тепла, коли люди цінували братерство. Про що свідчать такі речі? Чи показують вони, що ідея піти під кулі ради друга шанується людьми як щось позитивне, і що вона вважається високим моральним стандартом для тих, хто хоче бути або стати хорошою людиною? (Так.) Хоча в наші дні люди не наважуються вимагати від себе цього й не можуть досягти цього самі, вони досі сподіваються зустріти таких людей у своїй громаді, спілкуватися та подружитися з ними, щоб, коли вони самі зіткнуться з труднощами, їхній друг міг піти за них під кулі. Дивлячись на ставлення та погляди людей щодо цього вислову про моральну поведінку, стає зрозуміло, що люди знаходяться під глибоким впливом таких ідей і поглядів, які цінують братерство. Враховуючи, що на людей впливають такі ідеї та погляди, які спонукають їх прагнути до духу братерства та дотримуватися його, звичайно, дуже ймовірно, що вони житимуть відповідно до цих ідей і поглядів. Як наслідок, люди, як правило, потрапляють під контроль і домінування таких ідей і поглядів і схильні сприймати людей та об’єкти, а також поводитися та діяти відповідно до таких ідей і поглядів, і водночас вони, як правило, спираються на такі ідеї й погляди в тому, щоб судити людей, коли запитують себе: «Чи цінує ця людина братерство? Якщо вона цінує братерство, то вона хороша людина; а якщо ні, то вона неварта спілкування, і є поганою людиною». Звичайно, ти також схильний піддаватися впливу цих ідей про братерство з погляду керування власною поведінкою та з погляду обмеження й винесення суджень щодо власної поведінки, а також приймаєш їх як критерії й напрямок для своєї взаємодії з іншими. Наприклад, перебуваючи під глибоким впливом таких ідей і поглядів, коли, спілкуючись із братами й сестрами, ти застосовуєш свою совість для оцінки всього, що ти робиш. Що означає слово «совість»? Справа в тому, що глибоко в серцях людей воно означає не що інше, як братерство. Іноді допомога своїм братам і сестрам ґрунтується на братерстві, іноді симпатія щодо них також спирається на братерство. Іноді виконання свого обов’язку й докладання якихось символічних зусиль у Божій родині або повне присвячення себе, або якась швидкоплинна рішучість – усе це насправді відбувається під управлінням тих ідей, у контексті яких цінується братерство. Хіба ці явища не показують чітко й недвозначно, що люди перебувають під глибоким впливом таких ідей і поглядів і вже стали скутими й асимільованими ними? Що Я маю на увазі під словами «скутий» та «асимільований»? Чи можна сказати, що такі ідеї та погляди, які цінують братерство, не тільки здатні контролювати поведінку людей, але, окрім того, вже стали філософією існування людей та їхнього життя, і що люди чіпляються за них і ставляться до них як до чогось позитивного? Чому Я кажу, що вони ставляться до них як до чогось позитивного? Це означає, що коли люди слухають слова Божі, практикують Його слова й коряться Йому, виконують свій обов’язок, не проявляючи байдужості й поверховості, платять велику ціну й вірні Богові, то всі такі форми поведінки значною мірою керуються ідеєю братерства й містять домішки цього елемента братерства. Наприклад, деякі люди кажуть: «Ми мусимо бути сумлінними в нашому поводженні, ми не можемо виконувати свої обов’язки аби як! Бог дарував нам так багато благодаті. У такому небезпечному середовищі, під час усього цього нестримного придушення й переслідування з боку великого червоного дракона, Бог захищає нас і спасає нас від впливу сатани. Ми не повинні втрачати свою совість, ми мусимо в належний спосіб виконувати свій обов’язок, щоб відплатити за Божу любов! Наше життя дане нам Богом, тому ми мусимо бути вірними Йому, щоб відплатити за Його любов. Ми не можемо бути невдячними!». Є й інші люди, на яких покладено обов’язок, що вимагає від них ризику та сплати певної ціни, і які кажуть: «Якщо інші не зроблять крок уперед, то його зроблю я. Я не боюся небезпеки!». Люди запитують їх: «Чому ти не боїшся небезпеки?». І вони відповідають: «Невже у твоєму поводженні немає ані крихти моральної чистоти? Божа сім’я добре ставиться до мене, і Бог добрий до мене. Оскільки я вирішив слідувати за Ним, я маю зробити свій внесок і взяти на себе ці ризики. Я мушу володіти цим духом братерства й цінувати його». І так далі. Чи справді в цих явищах і одкровеннях людей певною мірою домінують ті ідеї й погляди, що цінують братерство? Під впливом таких ідей і поглядів судження людей та вибір, який вони роблять, а також деякі форми поведінки, які вони демонструють більшість часу, узагалі не мають жодного стосунку до практики істини. Це всього лише швидкоплинний імпульс, миттєвий стан розуму або короткочасне бажання. Оскільки це не відповідає принципам істини й не випливає із суб’єктивної волі людини щодо виконання свого обов’язку, і робиться не з любові до істини та всього позитивного, це братерство між людьми часто не може бути стійким, воно не може тривати більше декількох разів, і не може тривати надто довго. Згодом у людей закінчується енергія, неначе здувається м’яч. Деякі люди кажуть: «Чому раніше я був таким енергійним? Чому я із такою готовністю брався за ці небезпечні роботи задля Божого дому? Чому зараз усієї цієї енергії немає?». Тоді це були всього лише короткочасний порив, бажання або рішучість з твого боку, і до цього неминуче домішувався елемент братерства. До речі кажучи, що саме означає термін «братерство»? Простіше кажучи, це миттєвий настрій або налаштування, тобто настрій, який розвивається в людей в особливих середовищах і ситуаціях. Такий настрій дуже життєрадісний, дуже піднесений і дуже позитивний, що спонукає тебе виносити позитивні судження й приймати позитивні рішення або змушує тебе проголошувати якісь грандіозні твердження й породжує певну готовність старанно працювати, але така готовність не є істинним станом любові до істини, її розуміння або практики. Це просто настрій, що виникає під впливом тих ідей і поглядів, які цінують братерство. Ось як це пояснюється простими словами. На більш глибокому рівні, із Моєї точки зору, братерство насправді є виливом поривчастості. Що я маю на увазі під «виливом поривчастості»? Наприклад, коли люди на короткий час стають щасливими, вони можуть цілий день і ніч обходитися без їжі та сну та при цьому не відчувати голоду або втоми. Це нормально? За звичайних обставин люди голодні, якщо не споживають їжу, і мляві та сонливі, якщо погано сплять впродовж ночі. Але якщо в них спонтанно з’являється життєрадісний настрій й вони не відчувають голоду, сонливості або втоми, хіба це не аномально? (Так і є.) Чи є це природним одкровенням характеру життя? (Ні.) Якщо це не звичайне одкровення, то що це тоді? Це поривчастість. Що ще означає поривчастість? Вона означає, що через ненормальні емоції, такі як миттєве щастя чи гнів, люди проявляють певні крайні форми поведінки, перебуваючи в ірраціональному стані. Якими є ці крайні форми поведінки? Іноді, коли вони щасливі, вони віддають найцінніші речі у своєму домі іншим, а іноді в пориві гніву вбивають когось ножем. Хіба це не поривчастість? Це форми поведінки, що межує з крайністю, що виникає, коли люди перебувають у ірраціональному стані: це поривчастість. Деякі люди особливо щасливі, коли вперше приступають до виконання своїх обов’язків. Вони не відчувають голоду, коли настає час їсти, і не відчувають сонливості, коли настає час відпочивати. Натомість вони кричать: «Повністю присвятіть себе Богу, ідіть на жертви заради Бога й терпіть будь-які труднощі!». Щоразу, коли вони нещасні, вони нічого не хочуть робити, їм не подобаються всі, кого вони бачать, і вони навіть думають про те, щоб перестати вірити. Усе це – поривчастість. Як виникла ця поривчастість? Вона постала із зіпсованих характерів людей? У своїй основі її викликає те, що люди не розуміють істини й не здатні її практикувати. Коли люди не розуміють істини, на них впливають різні збочені думки. Під впливом різних збочених і негативних думок у них розвиваються всілякі ірраціональні й ненормальні настрої. Перебуваючи в цих настроях, вони придумують усілякі необачні судження й моделі поведінки. Ось як це відбувається, чи не так? У чому суть цього ідеологічного погляду: «Я за друга хоч під кулі»? (У поривчастості.) Правильно, суть у поривчастості. Тож чи є хоч якась раціональність у вислові «Я за друга хоч під кулі»? Чи відповідає він принципам? Хіба він є чимось позитивним, чого людям слід дотримуватися? Цілком очевидно, що ні. Ідея про те, щоб іти під кулі за друга, є ірраціональною, імпульсивною та поривчастою. До цього питання потрібно підходити раціонально. Чи це нормально, якщо ти не настільки цінуєш братерство, щоб іти під кулі за друга? Чи нормально просто допомагати своїм друзям у межах своїх можливостей? Як усе робити правильно? Чому всі такі ідеї й погляди, як «Я за друга хоч під кулі», які, виглядають такими, що особливо цінують братерство, неправильні? Що з ними не так? Це питання потребує прояснення. Щойно це питання проясниться, люди повністю відпустять такі ідеї й погляди. Справа в тому, що це питання дуже просте. Чи ви можете його чітко пояснити? У вас немає жодних думок щодо цього питання, вам нічого сказати. Це підтверджує один факт, який полягає в тому, що до того, як Я проаналізував вислів «Я за друга хоч під кулі», усі ви були людьми, які дотримувалися цього вислову або особливо його обожнювали, і всі ви заздрили людям, які пішли б за друга під кулі, і ви також заздрили тим, хто може подружитися з такою людиною, і ви також вважаєте, що мати таких друзів – це радість і честь. Хіба це не так? Як ви ставитеся до цього питання? (Я думаю, що взаємодія з людьми відповідно до вислову «Я за друга хоч під кулі» є безпринципною й не відповідає істині.) Що ви думаєте про цю відповідь? Чи вона може звільнити від пут і кайданів, накладених на вас такими ідеями й поглядами? Хіба вона може змінити методи та принципи, за допомогою яких ти розв’язуєш такі питання? Чи вона може виправити твої помилкові погляди на такі питання? Якщо не може, то якою тоді є ця відповідь? (Це доктрина.) Яка користь у проголошенні доктрини? Не говори про доктрину. Як виникає доктрина? Справа в тому, що ти не зовсім чітко бачиш суть таких ідей і поглядів, і що ти не до кінця розумієш негативний вплив і шкоду таких ідей і поглядів щодо того, як ти сприймаєш людей і об’єкти, а також як ти поводишся й дієш. Ти не знаєш, що з ними не так, тому ти тільки й можеш, що відповідати й розв’язувати цю проблему за допомогою поверхових доктрин. Кінцевим результатом є те, що доктрини не можуть розв’язати твою проблему, і ти продовжуєш жити під керівництвом і впливом таких ідей і поглядів.

Що не так із такими ідеями й поглядами, як «За друга я хоч під кулі»? Це запитання насправді досить просте й не складне. Ніхто з тих, хто живе в цьому світі не вистрибує зі щілин у скелях. У кожного є батьки й діти, у кожного є родичі, ніхто не існує незалежно від інших у цьому людському світі. Що Я маю на увазі, коли це кажу? Я маю на увазі, що ти живеш у цьому людському світі й маєш власні зобов’язання, які потрібно виконувати. По-перше, ти мусиш підтримувати своїх батьків, а по-друге, ти мусиш виховувати своїх дітей. Це твої зобов’язання в сім’ї. Як у члена суспільства в тебе також є соціальні обов’язки та зобов’язання, які необхідно виконувати. Ти мусиш відігравати певну роль у суспільстві, наприклад, бути робітником, фермером, підприємцем, студентом або представником сфери розумової праці. Починаючи з сім’ї й закінчуючи суспільством, є багато обов’язків і зобов’язань, які ти мусиш виконувати. Тобто, на додаток до забезпечення харчів, одягу, житла та транспорту, ти мусиш багато чого робити, а також багато чого тобі слід робити, і є багато зобов’язань, які тобі слід виконувати. Не беручи до уваги цей правильний шлях віри в Бога, яким люди йдуть, у тебе як у окремої людини є багато сімейних обов’язків і соціальних зобов’язань, які необхідно виконувати. Ти не існуєш незалежно. Відповідальність, що лежить на твоїх плечах, полягає не тільки в тому, щоб знайти друзів і добре проводити час, або знайти когось, із ким можна було б поговорити та хто міг би тобі допомогти. Більшість твоїх обов’язків – і найважливіші з них – пов’язана з вашою сім’єю та суспільством. Тільки якщо ти добре виконуєш свої сімейні обов’язки та соціальні зобов’язання, твоє життя як особистості буде вважатися повним і досконалим. Отже, що входить до обов’язків, які тобі слід виконувати в сім’ї? Коли ти дитина, тобі слід мати належне синівське ставлення до своїх батьків і підтримувати їх. Коли твої батьки хворі або знаходяться в скрутному становищі, тобі слід робити все, що тобі до снаги. Як батькові, тобі доводиться працювати в поті чола й напружуватися, працювати наполегливо й переносити труднощі, щоб забезпечити всю сім’ю, і брати на себе тяжку батьківську відповідальність, ростити своїх дітей, вчити їх іти правильним шляхом і допомагати їм зрозуміти принципи поводження. Отже, на тобі лежать численні родинні обов’язки. Ти мусиш підтримувати своїх батьків і брати на себе відповідальність за виховання своїх дітей. Є багато чого такого, що слід робити. А які твої обов’язки в суспільстві? Ти мусиш дотримуватися законів та норм, мусиш мати принципи взаємодії з іншими людьми, мусиш робити все від тебе залежне на роботі та добре керувати своєю кар’єрою. Вісімдесят-дев’яносто відсотків твого часу та твоєї енергії мусить бути витрачено на ці речі. Інакше кажучи, яку б роль ти не відігравав у своїй родині чи в суспільстві, яким би шляхом ти не йшов, якими б не були твої амбіції та прагнення, у кожної людини є обов’язки, які дуже важливі особисто для неї та які забирають майже всі її сили й час. Із погляду сімейних та соціальних обов’язків, у чому твоя цінність як особистості й цінність твого життя після появи в цьому людському світі? Вона полягає у виконанні обов’язків і місіях, даних тобі Небесами. Твоє життя належить не виключно тобі і, звісно ж, воно не належить іншим. Твоє життя існує заради твоїх місій і обов’язків, а також заради обов’язків, зобов’язань і місій, які тобі слід виконувати в цьому людському світі. Твоє життя не належить ані твоїм батькам, ані твоєму подружжю, і, звичайно ж, воно не належить твоїм дітям. І тим паче воно не належить твоїм нащадкам. Тож кому належить твоє життя? Якщо казати з погляду світської людини, твоє життя належить обов’язкам та місіям, даним тобі Богом. Але з погляду віруючого, твоє життя має належати Богові, оскільки саме Він влаштовує все, що стосується тебе, і володарює над усім, що тебе стосується. Тому як людині, що живе у світі, тобі не слід довільно обіцяти своє життя іншим, і не слід довільно жертвувати своїм життям заради будь-кого в ім’я братерства. Тобто тобі не слід применшувати своє власне життя. Твоє життя нічого не варте для когось іншого, особливо для сатани, для цього суспільства й для цієї розбещеної людської раси, але для твоїх батьків і родичів твоє життя має першорядне значення, адже між твоїми обов’язками та їхнім виживанням існує нерозривний зв’язок. Звичайно ж, іще важливішим є те, що існує нерозривний зв’язок між твоїм життям і тим фактом, що Бог володарює над усім сущим і над усім людським родом. Твоє життя незамінне серед багатьох життів, над якими володарює Бог. Можливо, ти не так високо цінуєш своє життя, і, можливо, тобі не слід так високо цінувати своє життя, але справа в тому, що твоє життя дуже важливе для твоїх батьків і родичів, із якими в тебе є тісні зв’язки й нерозривні стосунки. Чому Я це кажу? Оскільки в тебе є обов’язки щодо них, у них також є обов’язки щодо тебе; у тебе є обов’язки стосовно цього суспільства, і твої обов’язки щодо суспільства пов’язані із твоєю роллю в цьому суспільстві. Роль кожної людини й кожної живої істоти є незамінною для Бога, і всі вони є невід’ємними елементами Божого володарювання над людством, цим світом, цією землею й цим всесвітом. В очах Бога кожне життя ще незначніше, ніж піщинка, і ще більш нікчемне, ніж мураха; проте, оскільки кожна людина – це життя, життя, яке живе й дихає, то в рамках Божого володарювання, навіть якщо роль, яку відіграє людина, не є ключовою, така людина також незамінна. Отже, якщо подивитися на це питання з такої позиції, якщо людина з готовністю піде під кулі за друга й не тільки думає про це, але й готова зробити це будь-якої миті, віддаючи своє власне життя, не рахуючись зі своїми сімейними зобов’язаннями, своїми соціальними зобов’язаннями й навіть із покладеними Богом на її плечі місіями та обов’язками, хіба це не неправильно? (Так.) Це зрада! Найцінніше, що Бог дарує людині, – це дихання, яке називається життям. Якщо ти недбало обіцяєш своє життя другові, якому, на твою думку, можна його довірити, то хіба це не зрада Бога? Хіба це не неповага до життя? Хіба це не вчинок непокори щодо Бога? Чи є це вчинком бунту проти Бога? (Так.) Це явна відмова від обов’язків, які тобі слід виконувати у своїй родині та в суспільстві, а також ухилення від місій, покладених на тебе Богом. Це зрада. Найважливішим у житті людини є не що інше, як зобов’язання, які їй слід брати на себе в цьому житті – сімейні зобов’язання, соціальні зобов’язання та дані їй Богом місії. Найважливіше – це ці зобов’язання й місії. Якщо ти втратиш своє життя, довільно віддавши його за іншого через швидкоплинне почуття братерства та хвилинну поривчастість, чи існуватимуть і досі твої зобов’язання? Як же тоді ти зможеш говорити про місії? Ти явно не дорожиш життям, дарованим тобі Богом як щось найцінніше, а натомість недбало обіцяєш його іншим, віддаєш своє життя заради інших, повністю ігноруючи свої зобов’язання перед сім’єю й суспільством або відмовляючись від них, що аморально й несправедливо. Отже, що Я намагаюся вам донести? Не відмовляйтеся недбало від свого життя й не обіцяйте його іншим. Деякі люди питають: «Я можу пообіцяти його своїм батькам? А як щодо того, щоб пообіцяти його коханій людині, це нормально?». Це не нормально. Чому це не нормально? Бог дарує тобі життя й дозволяє твоєму життю продовжуватися, щоб ти міг виконувати свої зобов’язання перед своєю сім’єю та суспільством, а також виконувати місії, довірені тобі Богом. Не тобі ставитися до власного життя як до жарту, недбало обіцяючи його іншим, передаючи його іншим, повністю присвячуючи його іншим і віддаючи його іншим. Якщо людина втратить життя, чи зможе вона продовжувати виконувати свої сімейні та соціальні зобов’язання та свою місію? Чи все-таки це можливо? (Ні.) І коли більше немає сімейних та соціальних обов’язків людини, чи й досі існують соціальні ролі, які вона виконувала? (Ні.) Коли більше немає виконуваних людиною соціальних ролей, чи досі існують місії цієї людини? Ні, не існують. Коли місії та соціальні ролі людини вже зникли, чи є тоді те, чим Бог володарює? Бог володарює над живими істотами, людьми із життям, і коли їхні соціальні зобов’язання та життя вже зникли, а всі їхні соціальні ролі зводяться нанівець, чи це спроба звести людство, над яким Бог володарює, і Божий план управління нанівець? Якщо ти це робиш, то хіба це не зрада? (Так.) Це справді зрада. Твоє життя існує тільки заради твоїх зобов’язань і місій, а цінність твого життя може бути відображена тільки у твоїх зобов’язаннях і місіях. Окрім того, піти під кулі за друга – це не твоє зобов’язання й не твоя місія. Виконання тобою, людиною, наділеною Богом життям, зобов’язань і місій, покладених на тебе Богом, – це саме те, що тобі слід робити. Тоді як піти під кулі за друга – це не зобов’язання чи місія, покладена на тебе Богом. Радше це твої дії, які ґрунтуються на почутті братерства, твоє власне прийняття бажаного за дійсне, твоє безвідповідальне мислення щодо життя, і, звичайно ж, це також тип мислення, який сатана насаджує людям, щоб зневажити й розтоптати їхнє життя. Тому коли б не прийшов той час, який би друг у тебе не з’явився, навіть якщо твоя дружба з ним пройшла через небезпечні для життя ситуації, не обіцяй довільно піти під кулі за нього й навіть і близько не допускай таких думок, не думай про те, щоб присвятити йому все своє життя, усе своє існування. Ти не несеш жодної відповідальності й не маєш жодного зобов’язання перед ним узагалі. Якщо у вас схожі інтереси, схожі риси особистості й ви йдете однаковим шляхом, ви можете допомагати одне одному, ви можете говорити одне з одним про що забажаєте, і ви можете бути близькими друзями, але ця близька дружба не будується на тому, щоб іти під кулі одне за одного, а також вона не ґрунтується на цінуванні братерства. Тобі не потрібно йти під кулі за нього, і тобі не потрібно віддавати своє життя чи навіть проливати бодай краплю крові за нього. Деякі люди кажуть: «То ж яка тоді користь від мого почуття братерства? У своїй людській сутності та у своєму серці я завжди хочу проявляти братерство, то що мені робити?». Якщо ти дійсно хочеш проявити братерство, тобі слід розповісти іншій людині про істини, розуміння яких ти дійшов. Коли ти бачиш, що інша людина слабка, підтримай її. Не стій осторонь і не спостерігай; коли вона йде хибним шляхом, нагадай їй, дай їй пораду та простягни їй руку допомоги. Коли ти бачиш проблеми іншої людини, ти зобов’язаний допомогти їй, але тобі не потрібно йти під кулі за неї, тобі не потрібно обіцяти їй своє життя. Твоя відповідальність перед нею полягає лише в тому, щоб допомагати, підтримувати, нагадувати, радити або іноді проявляти трохи прощення й терпимості, але це не означає віддавати за неї своє життя, і тим паче проявляти до неї певне так зване почуття братерства. Для Мене братерство – це всього лише поривчастість, і воно не належить до істини. У порівнянні з життям, яке Бог дарує людям, братерство між людьми є сміттям. Це певна поривчастість, прищеплена людям сатаною, хитрий план, який змушує людей імпульсивно робити багато вчинків заради братерства, вчинків, які їм буде складно залишити позаду та про які вони будуть шкодувати до кінця своїх днів. Це недоцільно. Тому тобі краще відмовитися від цієї ідеї братерства. Не живи згідно з братерством, а натомість живи відповідно до істини та слів Божих. Тобі слід принаймні жити відповідно до своїх людської сутності, сумління й розуму, ставитися до всіх і всього раціонально й робити все в належний спосіб відповідно до своїх совісті й розуму.

Вислухавши стільки висловлювань та поглядів щодо відповідальності та життя, чи тепер ви можете розпізнати цю моральну вимогу щодо того, щоб іти під кулі за друга? Тепер, коли ти можеш розрізняти її, чи ти маєш правильні принципи для розв’язання такого питання? (Так.) Що б ти зробив, якби хтось дійсно попросив тебе піти під кулі за нього? Як би ти відповів? Ти сказав би: «Якщо ти вимагаєш, щоб я пішов за тебе під кулі, тоді ти – той, хто хоче позбавити мене життя. Якщо ти хочеш забрати в мене життя, якщо ти вимагаєш від мене такого, то ти позбавляєш мене права виконувати свої сімейні обов’язки й зобов’язання в суспільстві. Це також позбавляє мене моїх прав людини і, що більш важливо, забирає в мене можливість підкоритися Божому володарюванню й добре виконувати свій обов’язок. Якщо ти так позбавиш мене прав людини, це буде моїм кінцем! Ти позбавляєш мене стількох прав і змушуєш мене померти за тебе. Як ти можеш бути таким егоїстичним і мерзенним? І все ж ти й досі мій друг? Очевидно, що ти мені не друг, а ворог». Чи правильно так говорити? (Так.) Це дійсно правильні слова. Ти насмілюєшся так говорити? Чи ти це справді розумієш? Якщо якийсь твій друг продовжує просити тебе піти під кулі за нього й вимагає твого життя, то тобі слід за першої нагоди почати триматися від нього подалі, адже він – нехороша людина. Не думай, що він має бути твоїм другом тільки тому, що може піти за тебе під кулі. Ти кажеш: «Я не просив тебе йти під кулі за мене, ти добровільно на це зголосився. Навіть якби ти міг піти під кулі за мене, геть і не думай просити мене зробити те саме за тебе. Ти не раціональний, але я розумію істину, я раціональний, і я буду ставитися до цього питання раціонально. Неважливо, скільки разів ти йшов під кулі за мене, я не буду імпульсивно йти під кулі за тебе. Якщо ти опинишся в скрутному становищі, я зроблю все можливе, щоб допомогти тобі, але я в жодному разі не відмовлюся від своїх зобов’язань і місій, покладених на мене Богом у цьому житті, для того, щоб жити виключно ради тебе. У моєму світі немає нічого, окрім зобов’язань, обов’язків і місій. Якщо ти хочеш подружитися зі мною, тоді я прошу тебе допомогти мені, посприяти мені у виконанні моїх обов’язків і завершити мою місію спільно. Тільки в такому разі ти мій справжній друг. Якщо ти продовжуєш просити мене піти під кулі за тебе й далі змушуєш мене дати тобі таку обіцянку, віддати своє життя за тебе, пообіцяти своє життя тобі, тоді тобі слід негайно віддалитися від мене, ти мені не друг, я не хочу дружити з таким, як ти, і я не хочу бути другом такій людині, як ти». Що ти думаєш із приводу таких слів? (Хороші слова.) Чим вони хороші? Якщо ти не маєш такого друга, ти вільний від тиску, тривоги, будь-якого тягаря думок і не скований такими ідеями, як цінність братерства. Якби хтось дійсно сказав: «Такі люди, як ти, які не йдуть під кулі ради друга, негідні спілкування й не можуть бути нічиїми друзями», чи тобі було б сумно це почути? Чи вплинули б на тебе ці слова? Чи ти почувався б сумним і негативно налаштованим, покинутим людьми, не маючи сенсу існування й надії в житті? Це можливо, але коли ти зрозумієш істину, ти зможеш здобути ґрунтовне розуміння цього питання, і тебе не сковуватимуть ці слова. Починаючи із сьогоднішнього дня, ти мусиш навчитися відпускати ці аспекти традиційної культури, не звалюючи на себе цей тягар. Тільки так ти зможеш іти правильним шляхом у житті. Ти це практикуватимеш? (Так.) Звичайно, це не те, що можна так швидко відпустити. Люди мусять спершу підготувати свій розум, потроху роздумувати, потроху шукати істину, потроху розуміти, а потім поступово це практикувати відповідно до принципів істини. Це є застосуванням принципів істини задля того, щоб мати справу з людьми й налагоджувати з ними стосунки та зв’язки. Підсумовуючи, Я хотів би сказати вам наостанок кілька слів: дорожи життям і своїми зобов’язаннями; дорожи даною тобі Богом можливістю для виконання твого обов’язку, і цінуй місію, яку дав тобі Бог. Ти розумієш, чи не так? (Так.) Хіба це не радісно, що ти здобув ґрунтовне розуміння в цьому питанні? (Так.) Якщо ти не будеш обмеженим та скованим цими хибними ідеями й поглядами, ти почуватимешся спокійно. Але зараз ти неспокійний. Тільки після того, як ти ступиш на шлях прагнення до істини в майбутньому й тебе більше не турбуватимуть такі речі, тобі буде по-справжньому спокійно. Тільки ті, хто по-справжньому дивиться на людей і речі, поводиться й діє згідно з Божими словами й має істину за критерій, є тими, хто по-справжньому розслаблений і спокійний, у кого є мир і радість, хто живе й поводиться відповідно до істини та хто ніколи не буде ні про що шкодувати. На цьому завершімо сьогоднішнє спілкування.

7 травня 2022 року

Примітка:

а. Кун Жун фігурує у відомій китайській оповіді, яка традиційно використовується для навчання дітей цінностям ввічливості та братерської любові. У цій оповіді говориться, що коли його сім’я отримала кошик груш, чотирирічний Кун Жун віддав більші груші своїм старшим братам, а найменшу взяв собі.