У кожен період і на кожному етапі в церкві відбуваються певні речі, які суперечать людським уявленням. Наприклад, деякі люди хворіють, керівників і працівників змінюють, когось викривають і виганяють, хтось стикається з випробуванням життям і смертю, а в деяких церквах навіть є лихі люди й антихристи, які спричиняють порушення, тощо. Таке відбувається час від часу й аж ніяк не випадково. Усе це результат Божого володарювання й упорядкувань. Дуже мирний період може раптово перерватися кількома інцидентами чи незвичайними подіями, які відбуваються навколо вас або з вами особисто, і їхня поява порушує звичайний порядок і нормальність людського життя. Зі сторони ці події не відповідають людським переконанням і фантазіям; люди не хотіли б їх бачити або переживати на власному досвіді. Тож чи йдуть вони людям на користь? Як людям слід із ними справлятися, переживати їх і розуміти? Чи замислювався хтось із вас над цим? (Ми маємо розуміти, що це результат Божого володарювання.) Чи достатньо лише розуміння того, що це результат Божого володарювання? Чи винесли ви із цього якісь уроки? Чи можете ви глибше зрозуміти, як Бог над усім цим володарює? У чому конкретно полягає Боже володарювання? Що конкретно з того, що проявляється в людях, їм слід знати та розуміти? Чи винесли ви якісь уроки з того, що сталося навколо вас? Чи можете ви прийняти це як таке, що йде від Бога, а потім отримати із цього користь? Або ж ви дієте абияк, думаючи: «Це все результат Божого володарювання, просто підкорися Богові, тут немає нічого такого, над чим варто замислюватися», і за такими простими думками все проґавлюєте? Яка із цих ситуацій стосується вас? Часом у церкві відбуваються важливі події, наприклад, у поширенні роботи Євангелія досягаються несподівано хороші результати або ж виникають якісь несподівані труднощі, злети і падіння, перешкоди чи навіть порушення й загибель через зовнішні сили. Часом у певній церкві або серед людей, які виконують свої обов’язки, відбувається щось незвичайне. Чи то у звичайний, чи особливий час чи замислювалися ви коли-небудь над цими надзвичайними речами? До якого остаточного висновку ви прийшли? Чи, можливо, у більшості випадків ви взагалі нічого не розумієте? Деякі люди просто всередині думають про це, а потім просто промовляють коротку молитву, навіть не шукаючи істину, щоб здобути якесь розуміння цих речей. Вони просто визнають, що ці речі від Бога, і на цьому все закінчується. Хіба вони не діють формально? Більшість людей просто робить щось абияк. І коли люди дуже низького духовного рівня стикаються з подібним, у них з’являється сильне нерозуміння та плутанина, у них із легкістю виникають переконання та хибні уявлення про Бога, а також сумніви щодо Божого володарювання та влаштування. Люди від початку не мали розуміння Бога, і коли вони стикаються з тим, що суперечить їхнім переконанням, то не шукають істину й не знаходять людей для спілкування, а лише керуються у своєму ставленні власними переконаннями й фантазіями та врешті-решт приходять до висновку, що «ще невідомо, від Бога це чи ні», і в них з’являється недовіра до Бога й навіть сумнів у Його словах. Як наслідок, їхні сумніви, здогадки та побоювання Бога стають дедалі серйознішими, і вони втрачають мотивацію до виконання своїх обов’язків. Вони не бажають страждати та йти на жертви, вони втрачають наснагу й день у день працюють абияк. Після того, як вони пережили кілька конкретних інцидентів, ті незначні ентузіазм, рішучість і бажання, які вони мали до цього, покинули їх і зникли, і все, що залишилося, – це думки про те, як складати власні плани на майбутнє й шукати вихід. Таких людей не меншість. Оскільки люди не люблять істину й не шукають її, коли з ними щось трапляється, вони дивляться на це своїми очима, так і не навчившись приймати це як таке, що походить від Бога. Вони не шукають істину в Божих словах, щоб знайти відповіді, і не шукають людей, які розуміють істину, щоб спілкуватися з ними та розв’язувати ці питання. Натомість вони завжди використовують власні знання та досвід взаємодії зі світом, щоб аналізувати й оцінювати те, що з ними стається. І що в результаті? Вони заганяють себе в незручне становище, коли їм нікуди йти – це наслідок того, що вони не шукають істину. Ніщо не відбувається випадково, усім керує Бог. Хоча люди можуть розуміти та приймати це в теорії, як їм слід ставитися до Божого володарювання? Це істина, до якої людям слід прагнути та яку їм слід розуміти, і зокрема їм слід утілювати її в життя. Якщо люди визнають володарювання Бога лише в теорії, але не розуміють його по-справжньому й не можуть позбутися власних переконань та уявлень, то скільки б років вони не вірили в Бога та скільки б їм не довелося пережити, кінець кінцем вони все одно не зможуть здобути істину. Якщо люди не прагнуть до істини, вони не можуть пізнати Божу роботу. Що більше їм доводиться пережити, то більше вони матимуть переконань про Бога, то більше вони сумніватимуться в Ньому і, звичайно, їхні домисли, нерозуміння й недовіра до Бога ставатимуть дедалі серйознішими. Справа в тому, що все, що відбувається, є результатом Божого володарювання й упорядкування. Мета та значення того, що Бог усе це робить, не в тому, щоб поглибити твоє нерозуміння й сумніви щодо Нього, а в тому, щоб прояснити твої внутрішні переконання й фантазії, твої сумніви, нерозуміння та побоювання щодо Бога, а також інші подібні негативні явища, і позбутися їх. Якщо ти не розв’язуватимеш проблеми своєчасно, коли вони виникають, і вони накопичуватимуться всередині тебе та ставатимуть дедалі серйознішими, а твого ентузіазму чи рішучості вже буде недостатньо для того, щоб підтримувати тебе у виконанні твоїх обов’язків, ти поринеш у негатив аж до того, що виникне небезпека, що ти залишиш Бога, і, безумовно, ти не зможеш бути непохитним. Зараз деякі люди неохоче докладають до виконання своїх обов’язків символічних зусиль, але лише для того, щоб здобути благословення. Вони не прагнуть до істини та стають негативними, зіштовхуючись із якимись труднощами. Такими є люди, які не прагнуть до істини. Оскільки вони не зовсім ясно розуміють істинність видінь і не мають справжнього розуміння Божої роботи, навіть якщо вони виконують свої обов’язки та повністю присвячують себе Богові, у їхньому серці немає сили, і підтримки тієї маленької доктрини, яку вони розуміють, не вистачить надовго, перш ніж вони впадуть. Якщо люди не відвідують регулярно зібрання, не слухають проповіді й не шукають істину, щоб розв’язати свої проблеми, вони не можуть бути непохитними. Тому ті, хто виконує обов’язки, мають регулярно спілкуватися про істину, і щоразу, коли з ними щось трапляється й у них виникають переконання, вони повинні виправити це, своєчасно шукаючи істину. Тільки так вони можуть бути впевнені, що залишаються вірними у виконанні свого обов’язку та можуть слідувати за Богом до самого кінця.

Шлях віри в Бога кам’янистий і нерівний. Це визначено Богом. Що б не відбувалося – чи згідно з бажанням людей, чи у відповідності до їхніх поглядів та уявлень, чи передбачувано для них, – усе це не можна відокремити від Божого володарювання та Його керівництва. Той факт, що Бог робить усе, що Він робить, є значущим, оскільки дозволяє людям винести із цього урок і пізнати Боже володарювання. Мета пізнання Божого володарювання полягає не в тому, щоб люди чинили опір Богові, і не в тому, щоб люди, зрозумівши Бога, мали більше влади й капіталу, щоб конкурувати з Ним. Радше справа в тому, що, коли з людьми щось трапляється, вони мусять навчитися приймати це як таке, що походить від Бога, шукати істину, щоб зрозуміти її, і втілювати істину в життя, щоб досягати справжньої покірності й розвивати справжню віру в Нього. Чи ви це розумієте? (Так.) Добре, тоді як вам втілити це в життя? Чи є ваш шлях практики щодо таких речей правильним? Чи сприймаєте ви все, що з вами трапляється, із покірністю в серці та ставленням, що характеризується пошуком істини? Якщо ви – ті, хто шукає істину, ви будете володіти таким способом мислення. Що б із вами не трапилося, ви приймете це як таке, що походить від Бога, й продовжуватимете шукати істину, усвідомлювати Його волю й дивитися на людей і об’єкти, ґрунтуючись на Його словах. У всьому, чого ви зазнаєте, ви зможете випробувати на власному досвіді й пізнати Божу роботу, а також будете здатні коритися Йому. Якщо ви не той, хто прагне до істини, то що б із вами не трапилося, ви не справитеся із цим згідно з Божими словами й не шукатимете істину. Ви просто працюватимете абияк, не здобуваючи в результаті жодної істини. Бог робить людей досконалими, улаштовуючи багато з того, що не відповідає їхнім переконанням, щоб навчити їх шукати істину, здобувати розуміння Його діянь і бачити Його всемогутність і мудрість, так що їхнє життя поступово зростає. Чому ті, хто прагне до істини, переживають Божу роботу, здобувають істину та вдосконалюються Богом, а тих, хто цього не робить, виганяють? Тому, що ті, хто прагне до істини, можуть шукати її, що б із ними не трапилося, отже вони мають роботу та просвітління Святого Духа й тому можуть утілювати істину в життя, входити в реальність Божих слів і бути вдосконаленими Ним, тоді як ті, хто не любить істину, бачать, що Божа робота не відповідає їхнім уявленням, але не шукають істину, щоб виправити це, і навіть можуть ставати негативними й нарікати. Із часом їхні уявлення про Бога посилюються, і вони починають ставити Його під сумнів і заперечувати Його. У результаті Божа робота відкидає та виганяє їх. Тому у своєму ставленні до істини людям не слід бути негативними й пасивними, а натомість слід шукати істину й утілювати її в життя та прагнути відповідати Божим вимогам. Щоб відчути Божу роботу, вони мусять багато із чим зіштовхнутися й розглядати все це відповідно до Божих слів, а також проводити більше часу в роздумах, пошуках істини та спілкуванні про істину, щоб вони могли пізнати Божу роботу та йти з нею в ногу. Тільки так вони можуть зрозуміти істину та заглиблюватися в неї з кожним днем, і тільки так Божі слова й усі аспекти істини можуть укоренитися в людях. Переживання Божої роботи неможливо відділити від реального життя, не кажучи вже про середовища з різними людьми, справами й речами, влаштовані Богом. Інакше люди не зможуть зрозуміти та здобути істину. Більшість людей не знає, як відчути Божу роботу, коли з ними трапляється якась проблема. Вони не знають, як шукати істину, щоб позбутися своїх переконань і фантазій або виправити свої помилкові поняття й абсурдні погляди. Як наслідок, незважаючи на те, що вони багато чого пережили, вони не можуть зрозуміти істину й натомість нічого не отримують – це марна трата часу. Що б не трапилось із цими людьми, у кінцевому підсумку їм слід практикувати покірність Божому керівництву та впорядкуванням. Ця покірність не означає, що люди мають підкоритися негативно, пасивно або в якості крайнього заходу, а радше, що вони мають позитивний, активний намір і шлях утілення істини в життя. Що означає підкорятися Божому керівництву та впорядкуванням? Це означає: що б там не впорядковував Бог і що б із тобою не відбувалося, ти маєш дозволити Богу це робити й навчитись коритися Йому. Не май жодних бажань чи особистих планів і не намагайся робити все по-своєму. Усе, що подобається людям, чого вони прагнуть і жадають, безглузде й абсурдне. Люди занадто не слухаються Бога. Він просить людей іти на схід, але вони не хочуть іти на схід. Навіть якщо вони неохоче підкоряються, вони все одно думають про те, щоб піти на захід. Це не справжня покора. Справжня покора означає, що коли Бог каже тобі йти на схід, ти маєш іти на схід і відкинути всі думки про те, щоб іти на південь, північ або захід, і ти маєш бути здатним зректися волі плоті, а потім іти практикувати, слідуючи шляхом і в напрямку, який вказав тобі Бог. Ось що означає покірність. Які принципи втілення покірності в життя? Вони полягають у тому, щоб слухати Божі слова й підкорятися, а також практикувати згідно з тим, що говорить Бог. Не плекати власних намірів, а також не бути примхливим. Неважливо, ясно ти розумієш Божі слова чи ні; ти маєш покірно втілювати їх у життя й робити все згідно з Його вимогами. Від процесу переживання й практики ти несвідомо прийдеш до розуміння істини. Якщо твої уста говорять, що ти коришся Богові, але ти ніколи не відпускаєш свої внутрішні плани й бажання та не зрікаєшся їх, чи не означає це, що ти говориш одне, а думаєш інше? (Так.) Це несправжня покора. Якщо ти не підкоришся по-справжньому, щоразу, як із тобою щось траплятиметься, у тебе буде до Бога багато вимог, і ти внутрішньо нетерпляче чекатимеш, щоб Бог їх задовольнив. Якщо Бог не зробить так, як ти хочеш, ти відчуватимеш великий біль і сум, багато страждатимеш і не зможеш підкоритися Божому володарюванню, упорядкуванням та середовищам, які Бог для тебе створив. Чому так відбувається? Тому що в тебе завжди є свої вимоги й бажання, і ти не можеш відмовитися від особистих ідей; ти хочеш бути єдиним, хто віддає накази. Тому щоразу, стикаючись із тим, що суперечить твоїм переконанням, ти не можеш підкоритися, і тобі важко коритися Богові. Хоча в теорії люди знають, що мають скоритися Богові та відкинути власні ідеї, вони просто не можуть їх відпустити, постійно боячись, що вони опиняться в невигідному становищі й зазнають збитків. Скажи Мені, хіба це не ставить їх у великі труднощі? Хіба їхні страждання від цього не посилюються? (Так.) Якщо ти зможеш пожертвувати всім і відмовитися від того, що тобі подобається й чого ти вимагаєш, але що суперечить Божим намірам, якщо ти зможеш активно й добровільно це відпустити та не ставити Богу умови, але бути готовим робити те, що вимагає Бог, тоді труднощі всередині тебе будуть набагато меншими, і перешкоди будуть набагато меншими. Якщо перешкоди на шляху покори людини Богові зменшаться, чи не зменшиться її мука? Коли її мука зменшується, також різко зменшуються страждання, яких вона зазнає без потреби. Чи підете ви й випробуєте цей шлях? Напевно, ще ні. Коли деякі люди бачать, що хтось стикається з труднощами, вони одразу ж пильнують свої інтереси, ставлячи себе на місце цієї людини. Коли вони бачать, що хтось стикається з якоюсь мукою, хворобою, бідою чи нещастям, вони одразу ж задумуються й запитують себе: «Якби це сталося зі мною, що б я зробив? Виявляється, віруючі досі можуть із таким стикатися й терпіти ці муки. То що ж Він за Бог такий? Якщо Бог так недоброзичливо ставиться до того хлопця, то чи буде Він так само ставитися до мене? Це свідчить про те, що Бог ненадійний. У будь-якому місці й у будь-який час Він створює для людей несподівані умови та постійно й за будь-яких обставин може ставити їх у незручне становище». Вони бояться, що якщо не повірять, то не отримають благословень, а якщо продовжуватимуть вірити, то на них чекатиме нещастя. Як наслідок, коли люди моляться перед Богом, вони просто кажуть: «Боже, я прошу Тебе, благослови мене», і не наважуються сказати: «Боже, я прошу Тебе, випробуй мене, дисциплінуй мене та зроби так, як Ти хочеш. Я готовий це прийняти». Вони не наважуються так молитися. Після кількох невдач і поразок рішучість і відвага людей слабшають, їхнє «розуміння» Божого праведного характеру, Його кари, суду та Його володарювання змінюється, і вони стають обачними щодо Бога. Так між людьми та Богом виникає стіна, відчуження. Чи це нормально, коли люди мають такі стани? (Ні.) Чи маєте ви схильність до таких станів? Чи буває так, що ви живете в цих станах? (Так.) Як слід розв’язувати такі проблеми? Чи це нормально – не шукати істину? Якщо ти не розумієш істину й не маєш віри, тобі буде важко слідувати за Богом до кінця, і ти падатимеш щоразу, коли зустрічатимешся з лихами й катастрофами, природними чи створеними людиною.

Після того, як Йов пройшов випробування, він вимовив ці слова: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). У наш час багато людей вчиться промовляти це речення, і вони роблять це виразно. Але щоразу, як вони його промовляють, вони думають лише про те, що Єгова дає, але ніколи не думають про те, що буде, коли Єгова забере, і які муки, труднощі та скрутне становище очікують тоді на людей або як разом із навколишнім оточенням зміняться людські серця. Вони ніколи не замислювалися над цим, а просто продовжують промовляти: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови», і навіть використовують це речення як гасло й доктрину, вигукуючи його при кожній нагоді. У всіх на думці тільки одне – усі благодаті, благословення й обітниці, які Єгова дарує людям, але вони ніколи не думають – або не в змозі уявити – що станеться, коли Єгова все це в них забере. Кожен, хто приходить до віри в Бога, готовий лише приймати Божу благодать, благословення й обітниці, хоче лише приймати Його доброту та співчуття. Але ніхто не очікує й не готується прийняти Божий суд і кару, Його випробування й рафінування або Його зречення, і жодна людина не робить приготування, щоб прийняти Божий суд і кару, Його зречення чи Його прокляття. Такі стосунки між людьми та Богом нормальні чи ненормальні? (Ненормальні.) Чому ви кажете, що вони ненормальні? Чого тут не вистачає? Проблема в тому, що люди не мають істини. Через те, що люди мають забагато переконань і фантазій, постійно неправильно розуміють Бога та нічого із цим не роблять, шукаючи істину, – через це найчастіше виникають проблеми. Зокрема, люди вірять у Бога лише заради того, щоб бути благословенними. Вони хочуть лише укласти з Богом угоду, вимагати від Нього чогось, але не прагнути до істини. Це дуже небезпечно. Щойно вони стикаються із чимось, що суперечить їхнім поглядам, у них одразу з’являються переконання, скарги та непорозуміння стосовно Бога, і доходить до того, що вони навіть можуть Його зрадити. Чи серйозні це має наслідки? Яким шляхом іде більшість людей у своїй вірі в Бога? Хоча, можливо, ви прослухали так багато проповідей і відчуваєте, що зрозуміли немало істин, факт залишається фактом: ви досі йдете шляхом віри в Бога лише для того, щоб вдосталь наїстися хліба. Якби твій розум уже був готовий прийняти суд і кару, випробування й рафінування, а ти сам також морально приготувався до нещастя, і якби, скільки б ти не присвячував себе повністю Богові та скільки б не жертвував, виконуючи свій обов’язок, ти дійсно зіткнувся з випробуваннями Йова, і Бог відібрав у тебе все твоє майно, аж до того, що мало не позбавив тебе життя, що б ти тоді зробив? Як тобі слід ставитися до Божого володарювання й упорядкувань? Як тобі слід ставитися до свого обов’язку? Як тобі слід ставитися до того, що Бог тобі довірив? Чи є в тебе правильне розуміння та правильне ставлення? Чи легко дати відповідь на ці запитання? Це велика перешкода, яка стоїть перед вами. Оскільки це перешкода та проблема, чи не слід її розв’язати? (Так.) Як її розв’язати? Це нелегко зробити? Припустімо, що вірячи в Бога стільки років, прочитавши стільки Божих слів, прослухавши стільки проповідей і зрозумівши стільки істин, ти вже готовий дозволити Богові влаштувати все, чи то благословення, чи катастрофу. І, припустімо, що попри твоє зречення та повну присвяту себе Богові, попри жертви, які ти приніс, і всю життєву енергію, усе, що ти отримуєш натомість, – це зречення та прокляття від Бога. Якщо навіть тоді в тебе немає жодного слова нарікань, жодних власних бажань чи вимог, а лише прагнення підкоритися Богові й віддати себе на милість Його влаштувань, і ти відчуваєш, що здатність навіть трохи розуміти Боже володарювання та трохи йому підкоритися досі робить твоє життя чогось вартим, – якщо ти маєш таку правильну позицію, то хіба тоді не легко розв’язати деякі з труднощів? Чи маєте ви тепер істинне знання про Боже володарювання та впорядкування? Чи досі в глибині свого серця ви маєте плани щодо особистого майбутнього й долі? Чи можете ви залишити все позаду та щиро й повністю присвятити себе Богові? Чи витратили ви час та енергію на ретельні роздуми й розмірковування над цими питаннями? Або ж ви пережили щось, щоб досягти розуміння істин і пізнати Боже володарювання? Якщо ви ніколи навіть не замислювалися над такою практичною проблемою, як-от яким має бути ставлення людей, що слідують за Богом, до Його володарювання й до влатшування й упорядкувань Творця, яка також є вашою найбільшою проблемою, і не усвідомлюєте, що це найбільша істина видінь, то якби одного разу сталася важлива подія або катастрофа, чи зміг би ти бути непохитним у своєму свідченні? Важко сказати, і цей фактор досі невідомий, чи не так? (Так.) Чи не варто ретельно поміркувати над цим питанням? (Варто.) Тож як ти можеш мати достатній духовний стан, щоб зустріти майбутнє, яке не можеш передбачити? Як ти можеш бути непохитним у своєму свідченні в обставинах, які визначає Бог? Хіба це не питання, над яким варто серйозно замислитися й поміркувати? Якщо ти постійно думаєш: «Я за природою хороша людина, і я отримав багато Божої благодаті, благословень і захисту. Коли інші стикаються з труднощами, вони опиняються в безпорадному становищі, але щоразу, коли я стикаюся з труднощами, я маю Боже забезпечення, керівництво та допомогу. Тепер я можу терпіти труднощі та йти на жертви, виконуючи свій обов’язок. Моя віра в Бога зміцніла, і я також виконую важливий обов’язок. Я бачу, що Бог особливо милостивий до мене, і я маю Його захист і благословення. Якщо я продовжуватиму в тому ж дусі, то навіть якщо в майбутньому зазнаю якоїсь кари, суду, випробувань і рафінування, я зможу їх подолати. Зрештою, я обов’язково буду одним із тих, хто благословенний, Бог обов’язково введе мене в Царство, і я обов’язково побачу той день, коли Бог буде прославлений!». Як щодо такого мислення? Ти віриш, що ти інакший, що Бог виявляє до тебе особливу прихильність, і що якщо Бог когось вижене чи зречеться, то це будеш не ти. Чи правильні ці думки? (Ні.) Чому вони неправильні? (Так думати необ’єктивно.) Чи є ці слова справжнім знанням про Бога? Або це занадто суб’єктивно та гіпотетично? Чи можна сказати, що люди, які так думають, прагнуть до істини? (Ні.) Тож чи можуть вони справді підкоритися Богові? (Ні.) Чи готові вони прийняти Божу кару, суд, випробування, рафінування й навіть Його прокляття? (Ні.) Що вони робитимуть, коли Божа кара, суд, випробування й рафінування справді трапляться з ними? Вони розвиватимуть переконання чи скаржитимуться на Бога? Чи можуть вони прийняти це як таке, що походить від Бога, і по-справжньому підкоритися? (Ні.) М’яко кажучи, цього буде важко досягти. Це тому, що вони вірять у Бога лише для того, щоб отримати благодать або вдосталь наїстися хліба. Вони не знають, що Бог також має гнів і велич, і що Божий характер неможливо скривдити. Бог ставиться до всіх справедливо, і коли мова йде про будь-яку створену істоту, Божий характер – це співчуття й любов, але також велич і гнів. Коли Бог розбирається з кожною людиною, співчуття, любов, велич і гнів у Його праведному характері незмінні. Бог ніколи не проявлятиме співчуття й любов тільки до одних людей, а велич і гнів – тільки до інших. Бог ніколи так не вчинить, тому що Він – праведний Бог, і Він справедливий до кожного. Боже співчуття, любов, велич і гнів існують для будь-якої людини. Він може обдаровувати людей благодаттю та благословеннями, може давати їм захист. Водночас Бог може судити й карати людей, проклинати їх і забирати все, що Він їм дав. Бог може давати людям, але також може забрати в них усе. Це Божий характер, і саме так Він мусить чинити з кожною людиною. Тому, якщо ти думаєш: «Я – дорогоцінність у Божих очах, як зіниця Його ока. Він точно не може витримати того, щоб карати й судити мене, і в Нього точно не вистачить духу забрати все, що Він мені дав, щоб я не почувався засмученим і пригніченим», – чи не помилкове це мислення? Хіба це не переконання про Бога? (Так.) Тож перш ніж прийти до розуміння цих істин, чи не думаєш ти лише про насолоду Божою благодаттю, співчуттям і любов’ю? Як наслідок, ти постійно забуваєш, що Бог також має велич і гнів. Хоча твої вуста говорять, що Бог праведний, і ти можеш дякувати Богу та прославляти Його, коли Він проявляє до тебе співчуття й любов, щоразу, коли Бог демонструє свою велич і гнів, караючи та судячи тебе, ти почуваєшся дуже засмученим. «Хоч би такого Бога не існувало, – думаєш ти. – Хоч би це зробив не Бог, хоч би Бог не обрав мене ціллю, хоч би це не було Божим наміром, хоч би це сталося з іншими. Оскільки я добросердечний, не зробив нічого поганого та заплатив велику ціну за багаторічну віру в Бога, Бог не мав би бути таким немилосердним. Я мушу мати право й можливість насолоджуватися Божим співчуттям і любов’ю, а також рясною Божою благодаттю та благословеннями. Бог не судитиме й не каратиме мене, і в Нього немає духу це зробити». Хіба це просто видавання бажаного за дійсне, хибне мислення? (Так.) У чому воно хибне? У тому, що ти не вважаєш себе створеною істотою, членом створеного людства. Ти хибно відокремлюєш себе від створеного людства та вважаєш себе приналежним до особливої групи чи типу створених істот, наділяючи себе особливим статусом. Хіба це не бундючність, не самовдоволеність? Хіба це не безглуздо? Хіба це людина, яка справді кориться Богові? (Ні.) Безперечно, ні.

У Божій сім’ї, серед братів і сестер, яким би високим не був твій статус чи становище, яким би важливим не був твій обов’язок, яким би великим не був твій талант і внесок, як би довго ти не вірив у Бога, у очах Бога ти є створеною істотою, звичайною створеною істотою, і тих шляхетних титулів і звань, якими ти себе наділив, для Бога не існує. Якщо ти завжди ставишся до них як до корони, або як до капіталу, який дозволяє тобі належати до особливої групи або бути особливою персоною, то цим ти чиниш опір Божим поглядам і конфліктуєш із ними та стаєш несумісним із Богом. Які це матиме наслідки? Чи не змусить це тебе опиратися обов’язкам, які має виконувати створена істота? У очах Бога ти лише створена істота, але не вважаєш себе нею. Чи можеш ти по-справжньому підкоритися Богові з таким мисленням? Ти завжди мрієш: «Богу не слід так зі мною поводитися, Він ніколи не міг так зі мною поводитися». Чи не створює це конфлікт із Богом? Коли Бог діятиме всупереч твоїм уявленням, менталітету й потребам, про що ти думатимеш у глибині душі? Як ти справлятимешся з обставинами, які Бог для тебе впорядкував? Чи підкоришся ти? (Ні.) Ти не підкоришся, і ти неодмінно чинитимеш опір, протистоятимеш, нарікатимеш і скаржитимешся, у глибині душі знову і знову ламаючи над цим голову, думаючи: «Але ж раніше Бог захищав мене та був зі мною милостивим. Чому ж тепер Він змінився? Я більше не можу жити!». Тож ти починаєш дратуватися та влаштовувати сцени. Якби вдома ти так поводився зі своїми батьками, це можна було б пробачити, і вони б нічого тобі не зробили. Але в Божому домі це неприйнятно. Оскільки ти вже дорослий та віруючий, навіть інші люди не терпітимуть твої безглузді вчинки – ти думаєш, Бог стерпів би таку поведінку? Чи заплющить Він очі на таку твою поведінку? Ні. Чому? Бог – не твій батько. Він – Бог, Він – Творець, а Творець ніколи не допустив би, щоб створена істота була дратівливою й нерозсудливою або влаштовувала перед Ним істерики. Коли Бог карає тебе та судить, випробовує тебе або забирає від тебе, коли Він ставить тебе в скрутне становище, Він хоче бачити ставлення створеної істоти до Творця, Він хоче бачити, який шлях обирає створена істота, і Він ніколи не дозволить тобі бути дратівливим і нерозсудливим або виголошувати безглузді виправдання. Коли люди це зрозуміють, хіба не повинні вони замислитися над тим, як їм слід ставитися до всього, що робить Творець? Передусім людям слід зайняти своє належне місце, як створеним істотам, та визнати свою ідентичність як створених істот. Чи можеш ти визнати, що ти є створеною істотою? Якщо можеш, тоді тобі слід зайняти належне місце як створеній істоті та підкоритися впорядкуванням Творця, і навіть якщо ти трохи страждаєш, ти робиш це без нарікань. Ось що означає бути розсудливим. Якщо ти не вважаєш себе створеною істотою, але переконаний, що в тебе є титули й німб над головою, і що ти – людина зі статусом, видатний лідер, керівник, редактор або директор у Божій сім’ї, і що ти – той, хто зробив гідний внесок у роботу Божої сім’ї, – якщо ти так думаєш, то ти сама нерозумна й нахабно безсоромна людина. Хіба ви люди зі статусом, репутацією та цінністю? (Ні.) Тоді хто ви? (Я – створена істота.) Правильно, ти – звичайнісінька створена істота. Серед людей ти можеш хизуватися своєю кваліфікацією, розігрувати карту старшинства, вихвалятися своїми заслугами або розповідати про свої героїчні подвиги. Але перед Богом усього цього не існує, і тобі ніколи не слід про це говорити або виставляти напоказ чи вдавати із себе стріляного горобця. Якщо ти вихвалятимешся своїми заслугами, усе піде шкереберть. Бог вважатиме тебе абсолютно нерозсудливим і до крайності бундючним. Ти відштовхнеш Його й викличеш у нього огиду, Він відтіснить тебе на другий план, і тоді ти будеш у біді. Спочатку ти мусиш визнати свою ідентичність і становище створеної істоти. Яким би не був твій статус серед інших людей, яким би видатним не було твоє становище, які б ти не мав переваги і яким би особливим талантом не наділив тебе Бог, щоб ти міг насолоджуватися сильним почуттям вищості серед людей, – коли ти стоїш перед Богом, це не має жодної цінності чи значення. Тому тобі не слід виставляти себе напоказ, а натомість слід бути лагідною створеною істотою перед Богом. Перед Богом ти всього лише член створеного людства. Незалежно від того, наскільки ти знаменитий, обдарований чи талановитий, і незалежно від того, наскільки великі твої намагання серед людей, перед Богом це не варте того, щоб про нього згадувати, не кажучи вже про те, щоб цим хизуватися, і ти маєш просто зайняти своє належне місце як створена істота. Це по-перше. По-друге, не слід прагнути лише насолоджуватися Божою благодаттю та благословеннями, внутрішньо опираючись Божій карі й суду та відкидаючи їх, або боячись зазнати Божих випробувань і рафінування. Ці страхи та опір марні. Хтось каже: «Якщо я готовий прийняти Божий суд, кару, випробування та рафінування, чи можу я тоді уникнути цих страждань?». Коли Бог усе це робить, Він керується не тим, подобається це тобі чи ні, не твоїм суб’єктивним бажанням чи вибором, а Своєю волею, Своїми думками та Своїми планами. Тому, як створена істота, окрім прийняття Божої благодаті та благословень, ти також мусиш бути здатний по-справжньому прийняти та пережити у своєму серці кару, суд, випробування та рафінування Божими словами. Дехто скаже: «Ти маєш на увазі, що Божа благодать може бути дарована людині будь-де й будь-коли, але Божа кара, суд, випробування, рафінування та лиха можуть також спіткати людину будь-де і будь-коли?». Чи вважаєш ти, що Божа кара, суд, випробування й рафінування можуть спіткати людей довільно, так, що вони не зможуть від них уберегтися? (Ні.) Безсумнівно, ні, це зовсім не так. Розбещені люди не гідні Божого суду та кари – це те, що тобі слід знати. Але ти мусиш розуміти, що Бог тебе виявляє та викриває, дисциплінує, виправляє та карає, і що Його суд, випробування, рафінування та навіть прокляття, яких ти зазнаєш, ґрунтуються на твоєму духовному стані, твоїх обставинах і, звичайно, твоїх особистих прагненнях. Якщо Бог схвалить тебе, то Його суд, кара, випробування та рафінування спіткають тебе у відповідний час. Упродовж усього часу, що ти віриш у Бога, Його благословення та благодать супроводжують тебе завжди і скрізь, так само як і Його одкровення, виправлення, дисципліна, кара й суд, випробування та рафінування тощо. Звичайно, «завжди і скрізь» означає «саме в міру, у потрібний час і на основі Божого плану». Це не трапляється з людьми довільно, і це не означає, що велике лихо раптово спіткає людей, щойно вони втратять обачність. Це зовсім не так. Якщо ти не маєш певного духовного стану, і Бог ще не запланував нічого з тобою робити, не хвилюйся; можливо, у твоєму житті тебе супроводжуватимуть лише Божа присутність, благодать і благословення. Якщо твого духовного стану недостатньо, або якщо ти особливо непіддатливий і боїшся Божої кари, суду, випробувань і рафінування, то Бог не змушуватиме тебе робити щось проти волі, тому тобі не варто про це турбуватися. Незалежно від того, відбувається це чи ні, людям слід знати Божу роботу та розуміти Його волю. Тільки з точним знанням Божих слів людина може мати правильне ставлення й нормальний стан і бути здатною належно прийняти все, що її спіткає. Чи готові ви зараз прийняти Божу кару, суд, випробування й рафінування? Чи бажаєте ви прийняти? (Так.) Ваші уста кажуть «так», але в глибині душі ви досі дуже налякані. Якби одразу після того, як ти сказав «так», на тебе несподівано, як грім серед ясного неба, звалилося нещастя, як би ти з ним справився? Чи розплакався б ти? Чи злякався б смерті? Чи хвилювався б, що не будеш благословенний? Чи хвилювався б, що не зможеш побачити той день, коли Бог буде прославлений? Це все проблеми, з якими стикаються люди, коли з ними щось трапляється. Коротше кажучи, якщо хтось хоче вистояти серед випробувань і лих, він має виконати дві умови. По-перше, займи своє належне місце як створена істота. Тобі слід чітко усвідомлювати у своєму серці, що ти – звичайна створена істота, звичайна людина серед розбещеного людства, нічого надзвичайного чи особливого, і ти маєш зайняти належне місце як створена істота. По-друге, май щире серце, яке підкоряється Богові, і будь готовий у будь-який час прийняти благословення та благодать від Бога, а також прийняти від Нього кару, суд, випробування та рафінування. Як сказав Йов: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:9–10) та «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Це факт, і цей факт ніколи не зміниться. Ти розумієш, чи не так? (Так.) Якщо ти виконаєш ці дві умови, то, по суті, зможеш бути непохитним і пережити загальні лиха й нещастя. Нехай ти не в змозі нести сильне й гучне свідчення, але принаймні ти навряд чи зіб’єшся з дороги, спіткнешся або зробиш щось зрадницьке. Хіба в такому разі ти не в безпеці? (Так.) Тоді тобі слід практикувати згідно із цими двома умовами та подивитися, чи легко їх досягти, і чи можеш ти прийняти їх глибоко у своєму серці. Тепер, коли ти про це знаєш, якщо ти зіткнешся з деякими випробуваннями, наскільки по-іншому ти сприйматимеш їх і розумітимеш – це вже твоя особиста справа. На цьому наше спілкування на цю тему закінчується.

Стосовно висловів про моральне поводження в традиційній культурі, – про які вислови ми спілкувалися минулого разу? (Ми спілкувалися про три вислови: «За краплю доброти плати бурхливим джерелом», «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй» і «Я за друга хоч під кулі».) Минулого разу ми спілкувалися про ці три вимоги та вислови про моральне поводження, а також про сутність висловів про моральне поводження. Про що ми спілкувалися щодо сутності висловів про моральне поводження? (Бог говорив про відмінності між висловами про моральне поводження та істиною. Вислови про моральне поводження тільки обмежують поведінку людей і змушують їх дотримуватися самих лише правил, тоді як істина Божих слів говорить людям про принципи істини, які їм слід розуміти, і вказує їм на деякі шляхи практики, щоб щоразу, як із ними щось трапляється, вони мали принципи та напрямок у своїй практиці. Це ті аспекти, у яких вислови про моральне поводження відрізняються від істини.) Минулого разу ми спілкувалися про те, що вислови про моральне поводження в основному вимагають від людей дотримуватися певних практик і правил і приділяють більше уваги використанню правил для обмеження людської поведінки. У той же час Божі вимоги до людей в основному вказують їм шляхи практики, виходячи з того, чого може досягти нормальна людська сутність, і ці різносторонні шляхи практики називаються принципами. Це означає, що коли з тобою трапиться якась проблема, Бог вкаже тобі точний і позитивний шлях практики, а також розповість тобі про принципи, цілі та напрямок твоєї практики. Він не хоче, щоб ти дотримувався правил, а хоче, щоб ти дотримувався цих принципів. У такий спосіб люди живуть реальністю істини, і шлях, яким вони йдуть, буде правильним. Розгляньмо сьогодні детальніше, які ще проблеми суттєвого характеру пов’язані з висловами про моральне поводження. Велика кількість висловів про моральне поводження не тільки обмежує думки людей, але й заплутує та притупляє їхнє мислення. Водночас є й радикальніші вислови, які загрожують людському життю. Наприклад, зловісний вислів «Я за друга хоч під кулі», який прозвучав під час нашого останнього спілкування, не тільки контролює й обмежує думки людей, але й загрожує їхньому життю, роблячи їх не тільки нездатними цінувати власне життя, а й схильними прожогом розставатися з ним із довільних причин, імпульсивно й недбало. Хіба це не загроза людському життю? (Так.) Ще не встигнувши зрозуміти, що таке життя, і не знайшовши правильний життєвий шлях, люди самовільно відмовляються від нього заради так званого друга в обмін на найменшу дещицю доброти, а своє власне життя вважають дуже ницим і нічого не вартим. Це наслідок того мислення, якого навчає людей традиційна культура. З огляду на те, як вислови про моральне поводження можуть обмежувати думки людей, очевидно, що в них немає нічого позитивного, а з огляду на те, як вони свавільно загрожують людському життю, очевидно, що вони не мають наслідків або користі для людей. Крім того, ці ідеї обманюють і принижують людей. Заради власного марнославства й гордості, а також для того, щоб уникнути засудження суспільством, люди змушені діяти відповідно до вимог морального поводження. Ці різноманітні вислови та ідеї про моральне поводження вже повністю зв’язали, обмежили та скували людей, не залишаючи їм іншого вибору. Людство готове жити в кайданах висловів про моральне поводження й не має вільного вибору виключно заради можливості вести респектабельніше життя, добре виглядати в очах інших, бути вельми шанованим та отримувати схвальні відгуки від людей, а також для того, щоб не стати об’єктом наклепів і принести честь своїй сім’ї. Судячи з цих ідеї та поглядів людей, а також із тих феноменів, що люди перебувають під контролем висловів про моральне поводження, – хоча певною мірою такі вислови обмежують і стримують людську поведінку, – очевидно, що вони значною мірою приховують той факт, що сатана розбещує людей, і той факт, що люди мають розбещений характер і сатанинську природу. Вони оперують показною поведінкою для прикриття людей, щоб зовні ті вели гідне поваги, культурне, вишукане, добросердечне, видатне та благородне життя. Через це інші можуть визначити, що це за людина, – благородна чи нікчемна, добра чи зла, – лише за її зовнішньою поведінкою. За таких обставин усі оцінюють і судять, добрий хтось чи поганий, виходячи з різних вимог до морального поводження, але крізь поверхове моральне поводження людей ніхто не може бачити їхню розбещену сутність, не може ясно бачити всього різноманіття підступності й порочності, прихованого за обгорткою морального поводження. У такий спосіб люди використовують моральне поводження як машкару, щоб ще більше приховати свою розбещену сутність. Наприклад, жінка, зовні доброчесна, доброзичлива, лагідна й моральна, отримує похвалу й захоплення від людей, які її оточують. Вона належно поводиться, добре вихована, особливо стримана в спілкуванні з іншими, не тримає образ, шаноблива зі своїми батьками, грає роль хорошої дружини та матері, уміє зносити труднощі, а інші жінки вважають її прикладом для наслідування. За її зовнішнім виглядом не видно жодних проблем, але ніхто не знає, що і як вона думає в глибині душі. Вона ніколи не говорить про свої бажання та амбіції, та й не наважується сказати. Чому вона не наважується сказати? Тому що хоче поводитись як доброчесна, доброзичлива, лагідна й моральна жінка. Якщо вона по-справжньому відкриється й розкриє своє серце та свою потворність, то вона не зможе бути доброчесною, доброзичливою, лагідною й моральною жінкою, і навіть зазнає критики та зневаги з боку інших, тому їй тільки й залишається, що прикривати та прикрашати себе. Коли вона прикривається цією показною поведінкою доброчесності, доброзичливості, лагідності та моральності, люди бачать лише її добрі вчинки та хвалять її, а отже, вона досягла своєї мети. Але як би вона не маскувалась і не обманювала інших, чи справді вона така хороша, як про неї говорять? Безумовно, ні. Чи справді вона має розбещений характер? Чи має вона розбещену сутність? Чи підступна вона? Бундючна? Непоступлива? Зла? (Так.) Безумовно, усе це про неї, але вона все це приховує – це факт. Деяких китайських історичних діячів шанують як древніх святих і мудреців. На чому ґрунтується таке твердження? Їх прославляють як святих і мудреців виключно на основі якихось обмежених, нічим не підтверджених записів і легенд. Справа в тому, що ніхто не знає, яким саме було підґрунтя їхніх дій та поведінки. Чи маєте ви зараз повне розуміння цих проблем? Декому з вас слід мати дещо глибше розуміння, адже ви прослухали стільки проповідей і досить чітко побачили суть та істину людської розбещеності. Поки люди осягають певні істини, вони здатні здобути глибоке розуміння деяких людей, питань і речей. Чи явить доброчесна, доброзичлива, лагідна та моральна жінка – якою б зразковою не була її зовнішня поведінка та моральне поводження, і як би добре вона не маскувалась і не прикрашала себе – свій бундючний характер? (Так.) Безумовно, явить. Отже, вона має непоступливий характер? (Так.) Вона думає, що має рацію, вважає себе доброчесною, доброзичливою, лагідною, моральною, хорошою людиною, а це доводить, що вона дуже самовдоволена й водночас дуже непоступлива. Справа в тому, що в глибині душі вона усвідомлює свою справжню сутність і те, які в неї є недоліки, але все одно може сурмити про власні чесноти. Хіба це не непоступливість? Хіба це не зарозумілість? На додаток вона проголошує себе доброчесною, доброзичливою, лагідною й моральною людиною виключно заради того, щоб залишити по собі добру репутацію та принести честь своїй сім’ї. Хіба такі думки та прагнення не безглузді, не нечестиві? Люди роблять їй компліменти, вона заробляє собі добре ім’я, але в глибині душі постійно приховує свої наміри, думки та ганебні речі, які вона чинила, і нікому про них не розповідає. Вона боїться, що коли люди побачать її наскрізь, вони коментуватимуть її, засуджуватимуть і відкидатимуть. Що це за характер? Хіба він не підступний? (Так.) Отже, якою б правильною та порядною не була її зовнішня поведінка, яким би чесним не було її моральне поводження, вона дійсно має розбещений характер, просто безбожники, які ніколи не чули Божих слів і не розуміють істину, не можуть це сприймати або знати. Можливо, вона спроможна обдурити безбожників, але не в змозі обдурити тих, хто вірить у Бога та розуміє істину. Чи не так? (Так.) Це тому, що вона піддалася сатанинському розбещенню, має розбещений характер і розбещену сутність. Це факт. Яким би зразковим не було її моральне поводження, яких би високих стандартів вона не досягла, той факт, що вона має розбещений характер, незаперечний і незмінний. Щойно люди зрозуміють істину, вони зможуть розпізнати, якою вона є. Однак сатана використовує ці вислови про моральне поводження, щоб обманювати людей, а також щоб притупити й обмежити їхні думки, змушуючи їх помилково думати, що якщо вони відповідають цим вимогам і стандартам морального поводження, то вони є хорошими людьми та йдуть правильним шляхом. Насправді все навпаки. Навіть якщо деякі люди демонструють добру поведінку, яка відповідає висловам про моральне поводження, вони не стали на правильний шлях у житті. Навпаки, вони стали на хибний шлях і живуть у гріху. Вони стали на шлях лицемірства й потрапили в тенета сатани. Це тому, що розбещений характер і розбещена сутність людей не зміняться ані на йоту лише через те, що вони дотримуються певного хорошого морального поводження. Показне моральне поводження – це лише декорація, воно лише про людське око, а їхня справжня природа та справжній характер усе одно розкриються. Сатана прагне обмежити й контролювати людей через їхню поведінку й видимість, змушуючи людей маскуватися та прикрашати себе доброю поведінкою, у той же час використовуючи добру поведінку людей, щоб приховати той факт, що сатана розбестив людство, і, звичайно ж, щоб також приховати той факт, що люди мають розбещений характер. Мета сатани, у певному сенсі, полягає в тому, щоб підпорядкувати людей контролю цих висловів про моральне поводження, аби змусити їх робити більше добрих вчинків і менше поганих і, звичайно, не робити того, що суперечить інтересам правлячого класу. Це ще більше сприяє пануванню й контролю правлячого класу над людством. У іншому сенсі, після того, як люди приймають ці вислови про моральне поводження за теоретичну основу для своєї поведінки та дій, вони схильні дистанціюватися від істини та позитивних речей і чинити їм опір. Звичайно, коли мова йде про слова, сказані Богом, і про позитивні речі або істини, яких Бог навчає людей, їм стає важко зрозуміти їх та осмислити, або ж у них можуть розвинутися всілякі переконання та спротив. Щойно людьми оволодівають ці ідеї про моральне поводження, їм зазвичай стає важче приймати Божі слова та істину і, звичайно, їм також стає важче розуміти розбещені характери та змінювати їх. Тому всілякі вислови та ідеї про моральне поводження значною мірою перешкоджають людському прийняттю й розумінню Божих слів, і, звичайно, вони також впливають на те, якою мірою люди приймають істину. Сатана використовує метод навіювання людям висловів про моральне поводження, змушуючи їх вигадувати всілякі негодящі й негативні ідеї та погляди, щоб у своєму сприйнятті людей і речей та у своїй поведінці й діях вони керувалися цими ідеями та поглядами. Коли люди приймуть ідеї, що стоять за цими висловами про моральне поводження, за теоретичну основу та стандарт для свого сприйняття людей і речей, своєї поведінки та вчинків, їхній розбещений характер не тільки не пом’якшиться й не зміниться, а навпаки, певною мірою стане ще важчим, а їхній непослух та опір Богові – ще гіршим. Тому коли Бог спасає людей, коли їм даються Божі слова, найбільшою перешкодою є не розбещений характер людей, а різні сатанинські філософії, вислови про моральне поводження, різні сатанинські ідеї та погляди, які походять від сатани. Це наслідок розбещення сатаною людства, а також негативний вплив, який справляють на розбещених людей різні вислови про моральне поводження. Це справжня мета, якої сатана хоче досягти, проповідуючи та пропагуючи вислови про моральне поводження.

На нашій останній зустрічі ми спілкувалися в основному про три вислови про моральне поводження, а саме: ««За краплю доброти плати бурхливим джерелом», «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй» і «Я за друга хоч під кулі». Сьогодні ми спілкуватимемося на тему «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою». Цей вислів про моральне поводження також з’явився серед людства через ідеї та погляди розбещених людей. Звичайно, якщо говорити точніше, він походить від сатанинського розбещення та обману людства. Він має той самий ефект і природу, що й вислови про моральне поводження, про які ми спілкувалися раніше, хоча й з іншим підходом. Ці твердження такі ж сміливі та грандіозні, такі ж палкі, пристрасні й героїчні. Якби люди ніколи не чули Божих слів і не розуміли істину, вони б відчули, що ці твердження так сильно хвилюють душу й заставляють серце битися швидше. Почувши ці слова, вони б миттєво наповнилися силою та стиснули кулаки. Вони не могли б більше сидіти на місці чи стримувати своє внутрішнє збудження й відчували б, що це і є китайська культура та дух драконів. Чи почуваєтеся ви так зараз? (Ні.) Що ви відчуваєте, почувши зараз ці слова? (Тепер я відчуваю, що ці слова не є добрими чи позитивними.) Чому зараз ви почуваєтесь інакше, ніж раніше? Можливо, тому, що постарішавши та зазнавши стількох страждань, люди втрачають свою юнацьку й зухвалу міць? Чи тому, що зрозумівши деякі істини, люди можуть розгледіти, що ці вислови про моральне поводження занадто порожні, нереалістичні та марні? (Головним чином тому, що ці вислови не відповідають істині й непрактичні.) Дійсно, ці вислови про моральне поводження занадто порожні й нереалістичні. Отже, що стосується вислову про моральне поводження «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою», давайте проаналізуємо й розберемо, що в ньому не так, враховуючи принципи, про які ми спілкувалися раніше, щоб, зокрема, розкрити абсурдність цього вислову та приховані в ньому хитрі замисли сатани. Чи знаєте ви, як його проаналізувати? Розкажіть Мені, що саме означає це речення. (Це три критерії, запропоновані Мен-цзи чоловіку, який хоче стати мужнім і зрілим. Ось їхня сучасна інтерпретація: слава та багатство не можуть зламати рішучість людини, бідність і погані обставини не можуть змінити сильну волю, а загроза влади та насильства не може змусити людину підкоритися.) Вислів про моральне поводження, який ми згадували раніше, – «Жінка мусить бути доброчесною, доброю, лагідною й високоморальною» – адресований жінкам, але цей, очевидно, адресований чоловікам. Чи то життя у славі та багатстві, чи злиденні обставини, чи зіткнення з владою та насильством – до чоловіків висуваються вимоги в самих різноманітних умовах. Як багато вимог загалом висувається до чоловіків? Від чоловіків вимагають мати сильну волю, невблаганну рішучість і бути непохитними перед обличчям влади й насильства. Подумайте, чи ці вимоги, які висуваються, стосуються нормальної людської сутності та чи відповідають вони реальним умовам, у яких живуть люди. Іншими словами, подумайте, чи не є ці вимоги до чоловіків порожніми й нереалістичними. Вимоги традиційної культури до морального поводження жінок полягають у тому, що жінка мусить бути доброчесною, доброю, лагідною й високоморальною; бути «доброчесною» означає володіти жіночими чеснотами, «доброзичливою» – мати добре серце, «лагідною» – бути ласкавою, а «моральною» – бути високоморальною людиною та мати добре моральне поводження. Кожна із цих вимог дуже помірна. Чоловікам не потрібно бути доброчесними, доброзичливими, лагідними чи моральними, тоді як жінкам не потрібно мати сильну волю й невблаганну рішучість, а також вміти поступатися щоразу, коли вони стикаються з владою та насильством. Тобто ця вимога щодо морального поводження – «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою» – дає жінкам достатню свободу дій, оскільки вона особливо дбайлива й толерантна до них. Що означають ці толерантність і дбайливість? Чи можна їх розуміти інакше? (Вони є формою дискримінації.) Я теж так думаю. Справа в тому, що це дискримінація жінок, переконання, що жінки не мають сильної волі, що вони боягузливі божі телята, і що їхній уділ – народжувати дітей, грати роль хорошої дружини та матері, займатися домашніми справами та не сваритися з іншими й не пліткувати. Неможливо було б вимагати від них будувати кар’єру та мати сильну волю – вони на це не здатні. Отже, з іншого боку, ці вимоги до жінок відверто дискримінаційні та принизливі. Цей вислів про моральне поводження – «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою» – адресований чоловікам. Він вимагає від чоловіків сильної волі й непохитної рішучості, а також мужнього, зрілого духу, який не піддається владі та насильству. Чи правильна ця вимога? Чи розумна вона? Ці вимоги до чоловіків свідчать про те, що людина, яка запропонувала цей вислів про моральне поводження, високої думки про чоловіків, оскільки її вимоги до чоловіків вищі, ніж до жінок. Це можна розуміти так, що, зважаючи на сутність їхньої статі, соціальний статус та чоловічі інстинкти, чоловіки мають бути вищими за жінок. Чи був цей вислів про моральне поводження сформульований із цієї точки зору? (Так.) Очевидно, що це продукт суспільства, у якому чоловіки та жінки нерівні. У цьому суспільстві чоловіки продовжують дискримінувати та принижувати жінок, звужувати сферу жіночого життя, ігнорувати цінність жіночого існування, постійно перебільшувати власну цінність, підвищувати власний соціальний статус і дозволяти власним правам переважати над правами жінок. Які наслідки та вплив це має на суспільство? У цьому суспільстві керують і домінують чоловіки. Це патріархальне суспільство, у якому жінки мають бути під керівництвом, утиском і контролем чоловіків. При цьому чоловікам доступний будь-який напрям роботи, тоді як коло професій, якими можуть займатися жінки, має бути скороченим і обмеженим. Чоловіки повинні повною мірою користуватися всіма правами в суспільстві, тоді як обсяг прав, якими користуються жінки, значно обмежений. Роботу, яку чоловіки не хочуть чи не вважають за потрібне виконувати, або виконання якої дискримінувало б їх, можна залишити жінкам. Наприклад, прання, приготування їжі, сфера обслуговування, а також деякі професії з досить низьким доходом для людей з низьким соціальним статусом або ті, які дискримінують людей, закріплені за жінками. Іншими словами, чоловіки можуть повною мірою користуватися своїми чоловічими правами в плані вибору професії та соціального статусу, а також особливими правами, якими їх наділяє суспільство. У такому суспільстві чоловіки стоять на першому місці, а жінки – на другому, аж до того, що в них узагалі немає свободи вибору й навіть права на вибір. Вони можуть лише пасивно чекати, коли їх оберуть, і зрештою суспільство виганяє їх і відкидає. Тому вимоги цього суспільства до жінок відносно помірні, тоді як вимоги до чоловіків відносно суворі й жорсткі. Однак, на кого б не були спрямовані ці вимоги до морального поводження, – на чоловіків чи на жінок, – мотивом і метою їх висунення є бажання змусити людей краще служити суспільству, нації, країні та, звичайно, у кінцевому підсумку служити правлячому класу та правителям. Із вислову «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою» легко зрозуміти, що людина, яка запропонувала цю вимогу до морального поводження, упереджено ставиться до чоловіків. У очах цієї людини чоловік мусить мати сильну волю, невблаганну рішучість і дух, який не піддається владі та насильству. Чи можна зрозуміти із цих вимог, яку мету переслідував той, хто запропонував цей вислів? Це було зроблено для того, щоб успішні та вольові чоловіки в цьому суспільстві могли краще служити суспільству, нації та країні і, зрештою, могли краще служити можновладцям, а також для того, щоб реалізувати цінність і функцію чоловіків у цьому суспільстві. Тільки таких чоловіків можна назвати мужніми та зрілими. Якщо чоловіки не відповідають цим вимогам, то в очах цих моралістів і правителів їх не можна назвати мужніми та зрілими, а можна лише назвати посередностями та вигнанцями, і вони зазнають дискримінації. Тобто якщо чоловік не має сильної волі, невблаганної рішучості та духу, який не підкоряється владі й насильству, як того вимагають, а є звичайною, посередньою людиною без жодних досягнень, яка може жити лише своїм життям, не може приносити користь суспільству, нації та країні й не може бути призначена на якусь важливу посаду правителями, країною чи нацією, то така людина не буде прийнята й оцінена суспільством, не буде оцінена тими, хто при владі, а правителі чи ці моралісти вважатимуть її посередністю, вигнанцем і виродком серед чоловіків. Хіба це не так? (Так.) Чи погоджуєтеся ви із цим висловом? Чи доречний він? Чи справедливий він щодо чоловіків? (Ні, несправедливий.) Чи мусять чоловіки спрямовувати свої устремління на цілий світ, країну, великі починання для нації? Хіба вони не можуть бути просто звичайними, сумлінними чоловіками? Хіба вони не можуть плакати, знемагати від кохання, таїти егоїстичні помисли в дрібницях, вести просте життя в колі своїх близьких? Хіба повинні вони спрямовувати свої устремління на цілий світ, щоб їх можна було назвати мужніми та зрілими? Чи повинні вони називатися мужніми та зрілими, щоб узагалі вважатися чоловіками? Хіба бути чоловіком означає бути мужнім і зрілим? (Ні.) Ці ідеї образливі для чоловіків, вони рівнозначні особистим нападам на них. Чи відчуває хтось із вас те ж саме? (Так.) Чи нормально для чоловіків не мати сильної волі? Чи нормально для них не мати невблаганної рішучості? Коли чоловіки стикаються з владою та насильством, чи нормально для них поступатися й шукати компроміс, щоб вижити? (Так, це нормально.) Чи також нормально для чоловіків не мати того, чого немає в жінок? Чи нормально чоловікам давати собі перепочинок і не бути мужніми та зрілими, а просто бути звичайними чоловіками? (Так, це нормально.) Так люди звільняться, шлях до того, щоб бути чоловіком, розшириться, чоловіки не так втомлюватимуться від життя, а зможуть жити нормально.

Існує ще досить багато країн, у яких ідеї традиційної культури, такі як «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою», обмежують чоловіків. Ці країни досі є патріархальними суспільствами, у яких чоловіки вирішують усе й панують у всьому, від сім’ї до суспільстві та в країні в цілому, у всьому мають пріоритет, беруть гору в будь-якій ситуації й мають всебічне відчуття переваги. Водночас такі суспільства, нації та країни висувають до чоловіків високі вимоги, що чинить на них великий тиск і призводить до багатьох негативних наслідків. Деякі чоловіки, втративши роботу, не наважуються навіть сказати про це своїй сім’ї. День за днем вони вішають на плече свою сумку та вдають, що йдуть на роботу, але насправді виходять і тиняються вулицями. Часом вони повертаються додому пізно ввечері й навіть брешуть членам своєї сім’ї, що працювали понаднормово в офісі. Наступного дня вони продовжують прикидатися, знову вирушаючи блукати вулицями. Ці уявлення традиційної культури, а також соціальні обов’язки чоловіків та їхнє місце в суспільстві є джерелом тиску і навіть приниження. Крім того вони спотворюють людську сутність чоловіків, змушуючи багатьох із них відчувати тривогу, депресію й часто перебувати на межі зриву щоразу, коли вони стикаються з труднощами. Чому так відбувається? Тому що вони думають, що вони чоловіки, що чоловіки мають заробляти гроші, щоб утримувати свою сім’ю, що вони мають виконувати свої чоловічі обов’язки, і що чоловіки не повинні плакати або сумувати, не повинні бути безробітними, а мають бути стовпами суспільства й опорою сім’ї. Як кажуть безбожники: «Чоловіки не плачуть», тобто чоловік не повинен мати ні слабкостей, ні якихось слабких місць. Ці ідеї та погляди спричинені тим, що моралісти навішують на чоловіків хибні ярлики, а також постійно підвищують статус чоловіків. Ці ідеї та погляди не лише завдають чоловікам усіляких неприємностей, прикрощів і страждань, але й стають кайданами в їхній свідомості, роблячи їхнє становище, ситуацію й зустрічі в суспільстві все більш незручними. Зі збільшенням тиску на чоловіків зростає й негативний вплив цих ідей та поглядів на чоловіків. Деякі чоловіки навіть навішують на себе ярлик видатних осіб через хибне тлумачення місця чоловічої статі в суспільстві, думаючи, що чоловіки – це великі чоловіки, а жінки – це маленькі жінки, і тому чоловіки мусять бути в усьому лідерами та господарями в домі, а коли щось не виходить, то вони можуть вчиняти над жінками домашнє насильство. Усі ці проблеми пов’язані з тим, що людство навішує на чоловічу стать хибні ярлики, чи не так? (Так.) Ти бачиш, що в більшості країн світу соціальний статус чоловіків вищий за статус жінок, особливо в родині. Чоловікам нічого не потрібно робити, окрім як ходити на роботу та заробляти гроші, тоді як жінки виконують усі хатні справи, не можуть сперечатися чи скаржитися, і як би їм не було стомливо чи важко, вони не наважуються розповісти про це іншим. Наскільки низьким є статус жінок? Наприклад, чоловіки першими беруть найсмачнішу їжу за обіднім столом, тоді як жінки йдуть другими, а в книгах реєстрації за місцем проживання чоловік зазначений як голова домогосподарства, а жінка – як член сім’ї. Навіть у таких банальних речах ми бачимо нерівність у статусі між чоловіками й жінками. Розподіл праці між чоловіками та жінками відрізняється через гендерні відмінності, але хіба справедливо, що нерівність статусу чоловіків та жінок у сім’ї така величезна? Чи не спричинено це вихованням у традиційній культурі? У суспільстві не тільки жінки вважають чоловіків поважнішими та шляхетнішими, але й чоловіки вважають себе більш шляхетними та високопоставленими порівняно з жінками, тому що чоловіки можуть приносити більшу користь і більш ефективно застосовувати свої здібності в суспільстві, нації та країні, тоді як жінки не можуть. Хіба це не перекручування фактів? Як виникло таке перекручування фактів? Чи пов’язано це безпосередньо з прищепленням і впливом суспільної освіти та традиційної культури? (Так.) Це безпосередньо пов’язано з навчанням традиційній культурі. Які б аномальні проблеми не виникали в людства, чи то в реальному суспільстві, чи то в нації або країні, усі вони спричинені кількома хибними ідеями, які пропагує жменька соціологів або правителів, і які безпосередньо пов’язані з хибними ідеями, які пропагують лідери суспільства, нації або країни. Якщо ідеї та погляди, які вони відстоюють, будуть позитивнішими та ближчими до істини, то людство матиме відносно менше проблем; якщо ж вони відстоюватимуть упереджені та хибні ідеї, які спотворюють людство, то в суспільстві, у етнічній групі чи в країні станеться багато аномального. Якщо соціологи виступатимуть за права чоловіків, підноситимуть цінність чоловіків і применшуватимуть цінність і гідність жінок, то очевидно, що в такому суспільстві існуватиме величезна різниця в соціальному статусі між чоловіками та жінками, яка супроводжуватиметься різними видами нерівності, як от нерівність у професії, соціальному статусі й соціальному забезпеченні, а також величезна різниця в гендерному статусі в сім’ї та зовсім інший розподіл праці – і все це аномально. Ці аномальні проблеми виникають через людей, які відстоюють ці ідеї та погляди, і спричинені цими політиками та соціологами. Якби людство із самого початку мало правильні вислови та правильні погляди з цих питань, то кількість цих аномальних проблем у різних країнах і народах відносно зменшилася б.

У світлі щойно сказаного, якою має бути правильна точка зору в ставленні до чоловіків? Яку поведінку, людську сутність, прагнення та соціальний статус слід мати чоловікам, щоб бути нормальними? Як чоловікам слід ставитися до своїх соціальних обов’язків? Окрім гендерних відмінностей, чи повинні існувати відмінності між чоловіками та жінками з точки зору їхньої соціальної відповідальності та соціального статусу? (Ні, не повинні.) То як же слід ставитися до чоловіків, щоб це було правильно, об’єктивно, гуманно та відповідно до принципів істини? Це саме те, що нам слід зрозуміти прямо зараз. Поговорімо про те, як саме слід ставитися до чоловіків. Чи слід розрізняти соціальні обов’язки чоловіків і жінок? Чи слід чоловікам і жінкам мати рівний соціальний статус? Чи справедливо надмірно завищувати статус чоловіків і принижувати статус жінок? (Ні, це несправедливо.) Отже, як саме слід залагодити ситуацію із соціальним статусом чоловіків і жінок, щоб це було справедливо та раціонально? Який для цього принцип? (Що чоловіки та жінки рівні й до них слід ставитися справедливо). Справедливе ставлення – це теоретична основа, але як реалізувати його на практиці, так щоб воно відображало справедливість і раціональність? Передусім ми мусимо визначити, що чоловіки та жінки мають рівний статус – це незаперечно. Отже, суспільний розподіл праці між чоловіками та жінками також має бути рівним, і його слід розглядати й упорядковувати відповідно до їхнього духовного рівня та здатності виконувати роботу. Без рівності не обійтися, особливо коли йдеться про права людини, оскільки для забезпечення рівного статусу чоловіків і жінок у суспільстві жінки також мають користуватися тим, чим можуть користуватися чоловіки. Кожен, хто достатньо компетентний, щоб бути керівником, або може виконувати роботу, повинен мати можливість виконувати її, чи то чоловік, чи то жінка. Як ви ставитеся до цього принципу? (Добре.) Він відображає рівність між чоловіками та жінками. Наприклад, якщо на посаду пожежника претендують двоє чоловіків і двоє жінок, кого з них слід взяти на роботу? Справедливе ставлення – це теоретична основа та принцип. Як же його реалізувати на практиці? Як Я щойно сказав, нехай кожен, хто підходить для роботи, виконує її відповідно до своїх здібностей і духовного рівня. Просто зробіть відбір за цим принципом, подивившись, хто із цих кандидатів фізично здоровий і меткий. Боротьба з вогнем вимагає швидких дій у надзвичайних ситуаціях. Якщо ви занадто незграбні, твердолобі й неповороткі, як черепаха або стара корова, ви все гальмуватимете. З’ясувавши характеристики кожного кандидата з точки зору його духовного рівня, здібностей, досвіду, ступеня компетентності в пожежній справі тощо, ми дійшли висновку, що один чоловік та одна жінка цілком підходять: чоловік – високий, фізично сильний, має досвід гасіння пожеж, брав участь у кількох пожежно-рятувальних операціях; жінка – спритна, пройшла ретельну підготовку, добре знає пожежну справу та пов’язані з нею робочі процедури, має духовний рівень, відзначилася на інших роботах та отримала нагороди. Тож, зрештою, обирають обох. Це правильно? (Так.) Це називається вибирати кращих із кращих, не виявляючи ні до кого прихильності. При виборі такого типу людей це означає не зациклюватися на правилі, що це має бути чоловік або жінка. Чоловіки та жінки однакові, і хто підходить для роботи, той її і зробить. Тому, вирішуючи, кого обрати для виконання якоїсь роботи – чоловіка чи жінку – окрім основного принципу справедливого ставлення слід утілювати в життя ще один принцип: дозволяти виконувати роботу тому, хто здатен і може з нею справитися, чи то чоловік, чи то жінка. Чинячи так, ти більше не будеш обмежений або зв’язаний ідеєю про те що «чоловіки кращі за жінок», і жодні застарілі уявлення не вплинуть на твоє судження чи вибір у цьому питані. На твою думку кожен, хто підходить для роботи, повинен мати можливість її виконувати, незалежно від того, чоловік це чи жінка – хіба це не справедливо? Передусім при вирішенні якогось питання, ти не маєш упереджень щодо чоловіків чи жінок. Ти переконаний, що існує багато видатних і талановитих жінок, і знаєш чимало таких особистостей. Тому твоя проникливість переконує тебе, що жінки не поступаються в працездатності чоловікам і приносять суспільству не меншу користь, ніж чоловіки. Здобувши таку проникливість і розуміння, ти робитимеш точні судження й вибір, ґрунтуючись на цьому факті щоразу, коли діятимеш у майбутньому. Іншими словами, якщо ти ні до кого не виявлятимеш прихильності й не матимеш жодних гендерних упереджень, то твоя людська сутність буде відносно нормальною в цьому відношенні, і ти зможеш діяти справедливо. Заборони традиційної культури в тому сенсі, що чоловіки вважаються кращими за жінок, будуть зняті, твої думки більше не будуть обмежені, і ти більше не перебуватимеш під впливом цього аспекту традиційної культури. Які б тенденції, думки чи умовності не панували в суспільстві, ти вже вийшов за межі цих умовностей, більше не зазнаватимеш їхнього обмеження та впливу і зможеш сприймати факти та істину. Ще краще, звісно, те, що ти можеш сприймати людей і речі, поводитися та діяти відповідно до Божих слів і принципів істини, і в результаті таких ідеї й поглядів, як «чоловіки повинні бути мужніми та зрілими, а жінки – божими телятами», для тебе просто не існує. Отже, чи є твої думки й погляди відносно прогресивними серед людей? (Так.) Власне, це прогрес. Чи то людина чоловічої статі, чи то жіночої, стара чи молода, кожен може отримати справедливе ставлення, коли приходить до тебе. По суті, для людей це повчально, а не шкідливо. Якщо ти досі дотримуєшся поглядів традиційної культури, стверджуючи: «З давніх-давен чоловіки мали вищий статус, ніж жінки, і в усіх сферах життя видатних і талановитих чоловіків більше, ніж жінок. Тому можна стверджувати, що чоловіки сильніші за жінок, і що чоловіки цінніші для суспільства, ніж жінки. Якщо їхня цінність для суспільства більша, то хіба їхній соціальний статус не повинен бути вищим? Отже, у цьому суспільстві чоловіки повинні мати вирішальне слово й займати домінуючу позицію, а жінки повинні слухати чоловіків, коритися та підпорядковуватися їм», – то таке мислення надто відстале й занепадницьке, і анітрохи не відповідає принципам істини. Якщо ти маєш такі ідеї та погляди, то можеш лише дискримінувати та пригнічувати жінок, і зазнаєш осуду й вигнання з боку суспільних тенденцій. Рівність між чоловіками й жінками – це правильна точка зору, вона вже загальновизнана та повністю відповідає Божій волі. До людей слід ставитися справедливо, чоловіків не слід звеличувати, на жінок не слід дивитися зневажливо, не слід ігнорувати цінність жінок, а також їхню працездатність і духовний рівень. Це вже стало основним консенсусом серед обізнаного населення кожної країни. Якщо твої домінуючі уявлення досі перебувають під впливом традиційної культури й ти досі вважаєш, що чоловіки видатні, а жінки нікчемні, то щоразу, коли ти діятимеш, у своєму баченні та виборі ти схилятимешся до чоловічої статі й надаватимеш чоловікам відносно більше можливостей. Ти вважатимеш, що навіть якщо деякі чоловіки трохи менш компетентні, вони все одно сильніші за жінок, і що жінки не можуть зрівнятися з чоловіками або досягти того, на що здатні чоловіки. Якщо ти так думатимеш, то твоя точка зору буде упередженою й, відповідно, твої судження й остаточні рішення будуть викривлені через твій спосіб мислення. Наприклад, при відборі пожежників, про який ми щойно згадували, ти ламаєш голову, думаючи: «Чи вміють жінки лазити по драбинах? Як багато вони можуть робити? Яка користь з того, що жінка спритна? Навіть якщо вона пройшла ретельну підготовку, з цього немає жодного зиску». Але потім ти думаєш про справедливе ставлення до людей, тож нарешті обираєш двох чоловіків та одну жінку. Справа в тому, що обираючи в цій ситуації одну жінку, ти дієш формально й робиш символічний жест, щоб заспокоїти жінку та врятувати її гордість. Що ти скажеш про такий спосіб дій? Мало того, що ти так підбираєш людей, так ти ще й при розподілі роботи займаєш позицію, яка знецінює жінку, і навіть доручаєш їй легку та дрібну роботу. Ти досі вважаєш, що віддаючи жінці перевагу та захищаючи її, ти ставишся до неї по-людськи та піклуєшся про неї. Справа в тому, що з точки зору жінки, ти боляче вдарив по її самолюбству. Чому? Тому що ти вважаєш, що жінки слабкі та вразливі, що жінки – це божі телята, а чоловіки – мужні, тому жінок слід захищати. Звідки з’явилися ці ідеї? Чи пов’язано це з впливом традиційної культури? (Так.) Ось де криється першопричина. Що б ти не говорив про справедливе ставлення до людей, зважаючи на твої вчинки, очевидно, що ти досі скутий та обмежений ідеєю традиційної культури про те, що «чоловіки кращі за жінок». Із твоїх дій видно, що ти не позбувся цієї думки. Чи це так? (Так.) Якщо ти хочеш звільнитися від цих кайданів, ти мусиш шукати істину та повністю зрозуміти суть цих ідей, а не діяти під впливом або контролем ідей традиційної культури. Тобі слід раз і назавжди полишити та зректися їх, і у своєму сприйнятті людей і речей та у своїй поведінці й діях більше не керуватися ідеями й поглядами традиційної культури, не робити ніяких суджень і виборів на основі традиційної культури, а сприймати людей і речі та поводитися й діяти згідно з Божими словами і принципами істини. Так ти йтимеш правильним шляхом і станеш істинним створінням, схваленим Богом. Інакше ти досі перебуватимеш під контролем сатани та продовжуватимеш жити під владою сатани, і ти не зможеш жити за Божими словами. Ось такі факти.

Тепер ви розумієте сутність цього вислову про моральну поведінку: «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою»? І чи розумієте ви також соціальний контекст, у якому був сказаний цей вислів? (Так.) Для того, щоб покращити соціальний статус чоловіків і надати їм ширші права, необхідно висувати до них вищі вимоги, закріпляти у свідомості людей образ чоловіка та формувати цей образ як мужній й зрілий. Це образ передається висловом «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою», про який говорять люди. З одного боку, моралісти, які висунули цей вислів про моральне поводження, говорять людям, що ті, хто живе згідно із цим висловом, є справжніми мужніми чоловіками, тобто ці моралісти дають людям визначення чоловіка. З іншого боку, вони виступають за те, що суспільство має рахуватись із чоловіками, що чоловіки мають встати та продемонструвати свою неординарність, надійно закріпити свій соціальний статус і взяти у свої руки владу над соціальним життям суспільства. Ця думка про те, що «чоловіки кращі за жінок», зберігається й досі. Попри те, що деякі країни чи етнічні групи досягли покращень у цьому питанні, таке мислення досі займає чільне місце в багатьох інших країнах і націях, де воно все ще панує та домінує в національних і суспільних тенденціях і переважає при розподілі праці між чоловіками й жінками в суспільстві, а також в питаннях їхнього соціального статусу та соціальної цінності, і навіть дотепер мало що змінилося. Тобто в багатьох країнах і націях жінки досі зазнають дискримінації та виключення. Це дуже прикро, і це найбільша нерівність у світі. Те, чи зазнають жінки дискримінації та виключення, а чи натомість вони рівні із чоловіками, є чітким показником прогресивності чи відсталості країни або нації.

Щойно ми спілкувалися про те, як слід ставитися до створених Богом чоловіків і жінок і якими мають бути правильні погляди стосовно них. І чоловіки, і жінки мають нормальну людську сутність і володіють нормальним людським сумлінням і розсудливістю – це те, що притаманне і чоловікам, і жінкам. За винятком гендерних відмінностей, чоловіки та жінки, по суті, однакові в тому, що стосується їхнього мислення, інстинктів, реакції на різні питання, духовного рівня, здібностей та інших аспектів. Не можна сказати, що вони абсолютно однакові, але в основному вони більш-менш схожі. Їхні життєві звички та правила життя, їхні ідеї, погляди та ставлення до суспільства, світових тенденцій, людей, подій, речей і всіх Божих творінь, а також їхні реакції на ті чи інші питання, включаючи фізичні та психічні реакції, ідентичні. Чому вони ідентичні? Тому що і чоловіків, і жінок створив єдиний Творець, і їхнє дихання життя, їхня вільна воля, а також усі види діяльності, які вони можуть виконувати, їхнє повсякденне життя тощо – усе це походить від Творця. У світлі цих явищ між чоловіками та жінками немає ніякої різниці, окрім гендерних відмінностей, а також деяких інших речей або професійних навичок, у яких вони відзначаються. Наприклад, більшість роботи, яку можуть виконувати чоловіки, можуть виконувати й жінки. Є жінки-науковці, пілоти та космонавти, а також жінки-президенти та урядовці, і це доводить, що робота, яку можуть виконувати і чоловіки, і жінки, більш-менш однакова, незважаючи на їхні гендерні відмінності. Що стосується фізичної витривалості та вираження емоцій, то й у цьому чоловіки та жінки більш-менш однакові. Коли в жінки помирає родич, вона плаче до півсмерті від нестерпного горя; коли в чоловіка помирають батьки чи кохана, він також лементує так голосно, що аж земля трясеться. Коли жінки стикаються з розлученням, вони стають пригніченими, пригнобленими та сумними й навіть можуть вкоротити собі віку; чоловіки також впадають у депресію, якщо їх покидає дружина, а деякі навіть потайки плачуть під ковдрою. Будучи чоловіками, вони не наважуються скаржитися іншим на ці страждання та змушені напоказ вдавати із себе сильних, але коли нікого не буде поруч, вони плакатимуть, як нормальна людина. Щоразу, коли трапляється щось конкретне, і чоловіки, і жінки, як і слід було очікувати, емоційно реагують плачем чи сміхом. Крім того, серед персоналу, який виконує різні обов’язки та роботу в Божому домі, жінки мають можливість просуватися по службі та навчатися, і їх призначають на важливі посади, і чоловіки також мають ті ж можливості просуватися по службі, навчатися та отримувати важливі посади – можливості однакові та рівні. Різноманітні розбещення, які жінки виявляють у своєму повсякденному житті та при виконанні своїх обов’язків, нічим не відрізняються від тих, які виявляють чоловіки. Навіть серед жінок трапляються лиходії та антихристи, які заважають роботі церкви й порушують її – хіба це не так само із чоловіками? Це тому, що люди мають однаковий розбещений характер. Якщо це нечестиві люди, які чинять зло, заважають роботі церкви, порушують її й намагаються створити своє власне незалежне царство, то коли їх усуватимуть, хіба хтось проводитиме відмінність між чоловіками та жінками? Ні, їх усіх усунуть однаково. Чи вважаєте ви, що серед тих, кого усувають, більше чоловіків, ніж жінок? Чоловіків і жінок приблизно порівну. Усі, хто чинить зло, заважає та порушує, хто вважається антихристом і нечестивцем, мають бути усунуті незалежно від їхньої статі. Хтось каже: «Жінки не можуть робити те, що заважає та порушує. Жінкам мало б бути соромно таке робити, вони мусять більше дбати про збереження своєї гідності! Як могли маленькі жінки вчинити таке велике зло? Це неможливо, їм треба дати шанс покаятися. Чоловіки зухвалі, вони народжуються, щоб робити погані речі, вони народжуються, щоб бути антихристами та творити зло. Навіть якщо вони роблять зовсім трохи зла, і навіть якщо в нас немає чіткого розуміння обставин, вони все одно мають бути виключені». Чи робить це Божий дім? (Ні.) Божий дім цього не робить. Божий дім видаляє людей на основі принципів. Він не робить різниці між чоловіками та жінками, не піклується про збереження гідності жінок чи чоловіків, а ставиться до них справедливо. Якщо ти чоловік, який вчинив зло, і ти відповідаєш принципам усунення та виключення, то Божий дім видалить тебе відповідно до цих принципів; якщо ти жінка, яка спричинила розлад і безлад, і ти нечестива людина або антихрист, ти також будеш усунена або виключена, і тебе не пощадять тільки тому, що ти – жінка та плачеш або проливаєш сльози. Божий дім мусить діяти згідно з принципами. Віруючі жінки женуться за благословеннями та мають бажання й намір бути благословенними. А чоловіки теж мають таке бажання? Так. Чоловіки так само мають не менше амбіцій та бажання бути благословенними, ніж жінки. Чий опір Богові серйозніший, чоловіків чи жінок? Однаково. Хтось скаже: «Тепер я нарешті зрозумів істину. Виявляється, чоловіки та жінки однаково розбещені! Я думав, що чоловіки мужні та зрілі й мусять поводитися як джентльмени й усе робити справедливо, чесно та відкрито, на відміну від жінок, багато з яких обмежені, нескінченно метушаться через дрібниці, постійно пліткують за спиною в людей і не діють відкрито. Але я не думав, що немало поганих людей – чоловіки, і що те погане, що вони роблять, ще більше й численніше». Тепер ви розумієте ці питання. Коротше кажучи, чи то чоловік, чи то жінка, розбещені характери в усіх однакові, люди відрізняються лише своєю людською сутністю – це єдиний справедливий погляд на чоловіків і жінок. Чи є в цій точці зору якась упередженість? (Ні.) Чи впливає на неї думка про те, що чоловіки кращі за жінок? (Ні.) Це на неї зовсім не впливає. Оцінюючи, добра людина чи погана, слід дивитися не на те, чоловік вона чи жінка, а на її людську сутність, а потім судити про її сутність, виходячи з проявів її розбещеного характеру в усіх його різноманітних аспектах, – ось яким має бути правильне сприйняття людей.

Якщо поглянути на це з точки зору явищ, про які ми спілкувалися раніше, то, окрім гендерних відмінностей, між чоловіками та жінками немає жодної різниці – ні в прояві їхніх інстинктів, ні у виявленні їхніх різноманітних розбещених характерів, ні в їхній природі та сутності. У тілесній сутності людей та їхніх характерах, а також в інстинкті, силі волі та свободі волі, якими Бог наділив людей, коли створив їх, між людьми немає ніякої різниці. Тож коли люди дивляться на чоловіків і жінок, їм слід розглядати їх не на основі їхньої зовнішності, і тим більше не на основі ідей традиційної культури, якої людей навчає цей світ, а на основі Божих слів. Чому ми повинні розглядати їх на основі Божих слів? Чому б не розглядати їх на основі ідей і поглядів традиційної культури? Хтось каже: «Упродовж тисячоліть людської історії так багато тверджень було висловлено та написано в книгах. Невже жоден із людських поглядів і висловів не є правильним? Невже в них узагалі немає істини?». У чому полягає абсурдність цих слів? Люди – це створені істоти, вони розбещувалися сатаною протягом тисячоліть, вони сповнені сатанинських характерів, і саме це спричиняє таку темряву та зло в людському суспільстві. Ніхто не може ясно бачити першопричин, розпізнати сатану або по-справжньому пізнати Бога. Тому погляди розбещеного людства не відповідають істині, і тільки Творець знає про це все. Це достовірний факт. Істину можна здобути лише з Божих слів, тоді як культура людського світу породжена сатанинським розбещенням. Люди ніколи не бачили Божої роботи, і ніхто не може пізнати Бога, тому в традиційній культурі людства неможливо продукувати істину, бо вся істина походить від Бога та вирікається Христом. Розбещені сатаною люди всі мають сатанинську природу й характер. Всі вони поклоняються знаменитостям і видатним постатям, і всі слідують за сатаною. Розглядаючи чи визначаючи деякі речі, люди керуються власними прихованими мотивами та цілями. Кому б не служили ці мотиви та цілі, якою б не була поставлена мета, усі вони керуються розбещеними характерами. Тому речі, яким розбещені люди дають визначення, і думки, які вони відстоюють, неминуче знаходяться під впливом підступних замислів сатани. Це один аспект. Інший аспект, з об’єктивної точки зору, полягає в тому, що якими б здібними не були люди, ніхто не розуміє функцій, інстинктів і сутності створених людських істот. Оскільки люди створені не якоюсь особистістю, не якимись так званими видатними постатями, диявольськими царями, сатаною чи злими духами, вони взагалі не розуміють інстинктів, функцій і сутності людей. Кому ж найкраще відомі інстинкти, функції та сутність людей? Найкраще вони відомі тільки Творцю. Той, хто створив людей, найкраще знає їхні функції, інстинкти та сутність і, звичайно ж, найкраще придатний для того, щоб дати визначення людині та визначити цінність, ідентичність і сутність чоловіка чи жінки. Хіба це не об’єктивний факт? (Так.) Те, із чого Бог створює людей, інстинкти, якими Він наділяє їх під час створення, функції та закони їхніх тіл, те, до чого вони придатні або не придатні, і навіть те, якою має бути тривалість їхнього життя, – усе це визначено Богом наперед. Лише Бог має найкраще розуміння людей, яких Він створює, і ніхто інший не знає більше про створене людство. Хіба це не факт? (Так.) Тому Бог найбільш придатний для визначення людських істот, для визначенні ідентичності, статусу, цінності та функції чоловіків і жінок, а також правильного шляху, яким людям слід іти. Бог найкраще знає, чого потребують створені Ним люди, чого вони можуть досягти та що в межах їхніх можливостей. З іншого боку, створені люди найбільше потребують слів, вимовлених Творцем. Тільки Бог може особисто вести, забезпечувати й пасти людей. Усі ті вислови розбещеного людства, які не походять від Бога, облудні, особливо вислови традиційної культури, які вводять людей в оману, обмежують, призводять до їх заціпеніння, і, звичайно, діють як своєрідний засіб стримування та контролю. Є ще один аспект, який полягає в тому, що Бог створив людей, і найбільше Його турбує, чи можуть вони йти правильним шляхом у житті, тоді як суспільства, нації та країни враховують лише інтереси правлячого класу та стабільність політичного режиму, не турбуючись про життя нижчих класів. Як наслідок, це призводить до крайнощів і хаосу. Вони не спрямовують людей на правильний шлях, щоб люди могли вести повноцінне та ясне життя, підкоряючись Божому володарюванню та впорядкуванням, а навпаки, хочуть використати людей для служіння їхньому правлінню, їхній кар’єрі, їхнім амбіціям і бажанням. Які б претензії, ідеї та погляди вони не висували, мета всього цього в тому, щоб ввести людей в оману, обмежити їхні думки та контролювати людство, щоб люди служили їм і були їм віддані. Вони не думають ні про майбутнє, ні про перспективи людства, ні про те, як людям краще вижити. Але те, що робить Бог, – це зовсім інше, оскільки те, що робить Бог, відбувається згідно з Його планом. Створивши людину, Він спрямовує її до розуміння більшої кількості істин і принципів поведінки, а також дає їй змогу ясно бачити факти про сатанинське розбещення людини. На цьому фундаменті, згідно із цими принципами істини, яких Бог навчає людей і якими Він їх напучує, вони можуть потім стати на правильний життєвий шлях.

Ці правила й домовленості щодо моральної поведінки в традиційній культурі дуже широкомасштабні та впливають на мислення людей з усіх боків, заплутуючи й обмежуючи їхнє мислення. Те, про що ми сьогодні спілкувалися, – це абсурдні й хибні вислови та погляди традиційної культури на стать, які значною мірою вплинули на правильні погляди людей на гендер, а також наклали на чоловіків і жінок так багато пут, кайданів, обмежень, дискримінації й тому подібного. Це все факти, які люди можуть бачити, і це також результати та наслідки впливу традиційної культури на людей.

14 травня 2022 року