Про що Я спілкувався на минулому зібранні, чи може хтось нам розповісти? (Минулого разу Бог спілкувався про два аспекти. Один аспект полягав у тому, що коли в церкві в різні періоди або на різних етапах відбуваються певні події, – наприклад, когось заарештовує великий червоний дракон, якихось керівників і працівників змінюють на інших, хтось хворіє, а хтось стикається з питаннями життя і смерті, – ці події стаються не випадково, і нам потрібно шукати істину про них. Бог також спілкувався про деякі шляхи практики. Стикаючись із цими обставинами, нам слід дотримуватися двох речей. Перша – зайняти належне місце сотвореної істоти; друга – мати щире та слухняне серце; стикаємося ми із судом і карою, випробуваннями й рафінуванням чи благодаттю та благословеннями, нам слід приймати все це від Бога. Крім того, у спілкуванні з Богом був проаналізований вислів про моральне поводження в традиційній культурі, який говорить: «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою».) Основною темою останнього спілкування також були проблеми з висловами про моральне поводження. Я вже давно спілкуюся на цю тему, розкриваючи деякі поширені вислови, вимоги та визначення морального поводження в традиційній культурі. Поспілкувавшись на ці теми, чи маєте ви якесь нове розуміння й нові визначення цих висловів про моральне поводження? Чи розпізнали ви, що собою являють ці твердження, і чи ясно побачили їхню сутність? Чи можете ви відпустити ці речі з глибини свого серця, відмовитися від них, перестати плутати їх з істиною, вважати їх чимось позитивним, прагнути до них як до істини та дотримуватися їх? Зокрема, стикаючись у повсякденному житті з деякими питаннями, пов’язаними з висловами про моральне поводження, чи маєш ти в душі усвідомлення та чи можеш вдумливо поміркувати над тим, чи досі ти перебуваєш під впливом цих висловів про моральне поводження? Чи зв’язують вони тебе, сковують і контролюють? Чи можеш ти в душі досі використовувати вислови про моральне поводження, щоб вони стримували тебе та впливали на твою мову й поведінку, а також на твоє ставлення до речей? Поділіться своїми думками. (До того, як Бог побесідував про традиційну культуру та проаналізував її, я не усвідомлював, що ці ідеї та погляди щодо морального поводження були хибними, або якої шкоди вони мені завдадуть, але тепер я маю певну обізнаність.) Це добре, що у вас є певна обізнаність. Звичайно, через деякий час ви маєте бути в змозі визнати помилковість цих висловів про моральне поводження. Із суб’єктивної точки зору, ви також могли б бути здатними зректися їх і припинити вважати їх позитивними, але з об’єктивної точки зору, вам досі потрібно уважно сприймати, виявляти та розпізнавати такі вислови про моральне поводження в повсякденному житті, щоб ви могли бачити їх наскрізь і зрікатися їх. Те, що ви усвідомлюєте ці помилкові ідеї й погляди традиційної культури із суб’єктивної точки зору, не означає, що ви можете зректися їх у вашому повсякденному житті. Коли ви стикаєтеся з подібним, вам можете раптом здатися, що ці вислови обґрунтовані, і ви можете виявитися нездатними повністю їх зректися. У таких випадках ви мусите шукати істину у своєму досвіді, ретельно аналізувати ці помилкові погляди традиційної культури відповідно до Божих слів і досягти миті, коли зможете ясно побачити, що сутність цих висловів із традиційної культури суперечить істині, нереалістична, оманлива та шкідлива для людей. Тільки так можна раз і назавжди очистити своє серце від токсину цих помилкових поглядів. Зараз ви усвідомили вади різних висловів традиційної культури з точки зору доктрини, і це добре, але це тільки початок. Що ж до того, чи вдасться повністю викорінити токсичний вплив традиційної культури в майбутньому, то це залежить від того, як люди прагнутимуть до істини.

Яким би не був вислів про моральне поводження, він є своєрідною ідеологічною точкою зору щодо морального поводження, яку відстоює людство. Раніше ми розкрили сутність досить багатьох різних висловів про моральне поводження, але крім тих аспектів, про які ми спілкувалися раніше, безумовно, є ще деякі вислови про моральне поводження, які слід розкрити, щоб досягти глибшої проникливості й розуміння незліченної кількості висловів про моральне поводження, які відстоюють люди. Це те, що вам слід зробити. Щодо вислову про моральне поводження «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою», про який ми спілкувалися минулого разу, то, судячи зі змісту цього речення, воно переважно стосується чоловіків. Це вимога до чоловіків, а також стандарт для тих, кого людство називає «мужніми, зрілими чоловіками». Ми розкрили та проаналізували цей стандарт щодо чоловіків. На додаток до цієї вимоги до чоловіків існує також вислів «Жінка мусить бути доброчесною, доброю, лагідною й високоморальною», про який ми спілкувалися раніше, і який був висунутий щодо жінок. З обох цих висловів можна чітко побачити, що традиційна культура людства не тільки висуває до жінок нереалістичні, негуманні вимоги, які не відповідають людській природі, але й не щадить чоловіків, висловлюючи до них аморальні, негуманні претензії та вимоги, які суперечать людській природі, і тим самим позбавляючи людських прав не тільки жінок, але й чоловіків. Із цієї точки зору здається, що це справедливо – бути неупередженим, не роблячи поблажок жінкам і не щадячи чоловіків. Однак, судячи з вимог і стандартів традиційної культури до жінок і чоловіків, стає зрозуміло, що такий підхід має серйозні проблеми. Хоча, з одного боку, традиційна культура висуває стандарти морального поводження для жінок, а, з іншого боку, також встановлює критерії поводження для мужніх, зрілих чоловіків, ці вимоги та стандарти свідчать про явний брак справедливості. Чи можна про це не говорити? (Не можна.) Ці вимоги та стандарти жіночого морального поводження сильно обмежують свободу жінок, сковуючи не лише їхні думки, а й ноги, вимагаючи від них сидіти вдома й вести усамітнене життя, ніколи не виходити з дому та звести до мінімуму контакти із зовнішнім світом. Вони не тільки напучують жінок бути доброчесною, доброю, лагідною й високоморальною, а й накладають на їхню сферу діяльності та образ життя суворі обмеження, вимагаючи від жінок не з’являтися на людях, не подорожувати далеко й не робити кар’єру, не кажучи вже про якісь великі амбіції, бажання та ідеали. Доходить навіть до ще більш нелюдської заяви, що недосвідченість жінки – це її чеснота. Що ви відчуваєте, коли це чуєте? Чи ця заява про те, що «недосвідченість жінки – це її чеснота», насправді істинна? Як чеснота жінки може полягати в тому, що вона нічого не вміє? Що саме означає це слово «чеснота»? Воно означає не мати чесноти чи бути доброчесним? Якщо всі жінки без будь-яких умінь вважаються доброчесними, то, значить, усі жінки з уміннями позбавлені чеснот і не мають моралі? Чи є це судом і засудженням умілих жінок? Чи є це серйозним позбавленням жінок людських прав? Чи є це образою жіночої гідності? (Так.) Це не тільки ігнорування існування жінок, але й нехтування їхнім існуванням, а це несправедливо й аморально стосовно жінок. Отже, що ви думаєте про такий вислів: «Недосвідченість жінки – це її чеснота»? Чи він негуманний? (Так.) Як слід трактувати слово «негуманний»? Як брак чесноти? (Так.) Це серйозний брак чесноти. Як говориться в китайському вислові: «Йому не вистачає чеснот восьми життів». Така заява, безумовно, негуманна! Люди, які сурмлять про те, що «Недосвідченість жінки – це її чеснота», плекають приховані мотиви та цілі: вони не хочуть, щоб жінки були вмілими, і не хочуть, щоб жінки брали участь у суспільній роботі та стояли нарівні із чоловіками. Вони хочуть, щоб жінки були лише знаряддям на службі в чоловіків, покірно чекали на них удома й нічого більше не робили – саме це, на їхню думку, і є доброчесністю. Їм не терпиться охарактеризувати жінок як нікчемних і заперечити їхню цінність, перетворюючи їх лише на рабинь для чоловіків і примушуючи служити чоловікам вічно, ніколи не дозволяючи їм стояти нарівні із чоловіками та користуватися однаковим ставленням. Ця точка зору походить від нормального людського мислення чи від сатани? (Від сатани.) Правильно, вона, безперечно, походить від сатани. Які б інстинктивні чи фізичні слабкості не мали жінки, нічого із цього не є проблемою, і це не повинно бути для чоловіків виправданням чи причиною, щоб зводити наклеп на жінок, ображати жіночу гідність і позбавляти жінок свободи чи людських прав. В очах Бога ці слабкості та вроджені вразливості, які люди асоціюють із жінками, не є проблемою. Чому це так? Тому що жінки створені Богом, і те, що люди вважають слабкостями та проблемами, походить саме від Бога. Вони були створені та заздалегідь визначені Ним, і насправді не є вадами чи проблемами. Те, що в очах людей і сатани здається слабкостями та недоліками, по суті є природним і позитивним, а також відповідає природним законам, сформульованим Богом під час створення людства. Тільки сатана може зводити такий наклеп на створених Богом живих істот, вважаючи те, що не відповідає людським переконанням, вадами, слабкостями та проблемами, пов’язаними з підсвідомими недоліками, і здіймаючи навколо них галас, використовуючи їх для оббріхування, висміювання, обмовляння й остракізму людей, а також для того, щоб позбавити жінок їхнього права на існування, права на виконання їхніх повинностей і зобов’язань серед людей, а також, щоб позбавити їх права проявляти свої здібності й особливі таланти серед людей. Наприклад, для опису жінок і знецінення їх як нікчемних у суспільстві часто використовуються такі терміни, як «полохлива лань» або «зніжена». Які ще є подібні слова? «Слабачка», «на голові густо, а в голові пусто», «пишногруда фіфа» тощо – це все вирази, які ображають жінок. Як ти розумієш, ці вирази використовують для того, щоб образити жінок, посилаючись на їхні відмінні риси або прізвиська, що асоціюються із жіночою статтю. Очевидно, що суспільство й людська раса розглядають жінок із зовсім іншої точки зору, ніж чоловіків, і ця точка зору також нерівноправна. Хіба це не несправедливо? Це означає не говорити про речі й не розглядати їх із позиції рівності між чоловіками та жінками, а радше дивитися на жінок із презирством із точки зору чоловічої переваги й повної нерівності між чоловіками та жінками. Тому в суспільстві або серед людей виникло багато виразів, які стосуються відмінних жіночих рис і жіночих прізвиськ, для опису різних проблем, пов’язаних із людьми, подіями та об’єктами. Наприклад, люди використовують щойно згадані вирази «полохлива лань», «зніжена», «слабачка», а також «на голові густо, а в голові пусто», «пишногруда фіфа» не лише для того, щоб описати жінок і зробити їх своєю мішенню, але й щоб висміювати, принижувати, викривати людей, події та об’єкти, до яких вони відчувають огиду, використовуючи терміни, що асоціюються із жіночими рисами та жіночою статтю. Це все одно, що, описуючи когось, позбавленого людської сутності, сказати, що в цієї людини вовче серце та собачі легені, бо люди не вважають ні вовче серце, ні собачі легені приємними, тому вони об’єднують обидві ці речі, щоб описати, наскільки мерзенною є людина, яка втратила свою людську сутність. Так само, оскільки люди мають огиду до жінок і нехтують їхнім існуванням, вони використовують деякі терміни, які асоціюються із жінками, щоб описати людей, події та об’єкти, до яких вони відчувають огиду. Це явне приниження жіночої статі. Хіба не так? (Так.) У будь-якому разі те, як людство та суспільство ставляться до жінок і яке вони дають їм визначення, є несправедливим і суперечить фактам. Якщо коротко, то ставлення людства до жінок можна описати двома словами: принизливе та репресивне. Жінкам не дозволяється встати та проявити себе, виконувати будь-які соціальні зобов’язання та повинності, не кажучи вже про те, щоб відігравати якусь роль у суспільстві. У підсумку, жінкам не дозволяється виходити з дому, щоб брати участь у будь-якій роботі в суспільстві, – це позбавляє жінок їхніх прав. Жінкам не дозволяється вільно фантазувати, вільно говорити, не кажучи вже про те, щоб вільно діяти, і їм не дозволяється робити нічого з того, що їм слід робити. Хіба це не утиск жінок? (Так.) Із тих вимог до морального поводження, які ставляться до жінок, очевидно, що традиційна культура їх утискає. З огляду на різні вимоги, які висували до жінок сім’я, суспільство та громада, утиск жінок офіційно почався тоді, коли громади тільки сформувались і люди провели чіткий поділ між статями. Коли він досяг свого апогею? Утиск жінок досяг свого апогею після того, як у традиційній культурі поступово з`явилися різні вислови та вимоги щодо морального поводження. Оскільки існують письмові норми та чіткі вислови, то в суспільстві ці письмові норми та чіткі вислови сформували громадську думку, а також організували певну силу. Ця громадська думка й ця сила вже стали своєрідною безжальною кліткою й кайданами для жінок, яким тільки й залишається, що змиритися зі своєю долею, тому що, живучи серед людей і в різні епохи суспільства, жінкам залишається тільки терпіти несправедливість і зазнавати образ, принижуватися та ставати рабинями суспільства й навіть чоловіків. Ці давні та древні ідеї та вислови на тему морального поводження й донині глибоко впливають на сучасне людське суспільство, у тому числі на чоловіків і, звісно, на жінок. Жінки мимоволі й несвідомо використовують ці вислови про моральне поводження та думки суспільства в цілому, щоб обмежувати себе, і, звичайно, вони також підсвідомо намагаються звільнитися від цих кайданів і кліток. Однак через те, що люди не в змозі опиратися цій потужній силі громадської думки в суспільстві, – а точніше, через те, що люди не можуть ясно бачити сутність різних висловів у традиційній культурі, не можуть бачити їх наскрізь, – вони не можуть вирватися та вийти із цих кайданів і кліток, навіть якщо дуже цього прагнуть. На суб’єктивному рівні це відбувається тому, що люди не можуть ясно бачити ці проблеми; на об’єктивному рівні це відбувається тому, що люди не розуміють ні істини, ні того, який сенс вкладав Творець у створення людей, ні того, навіщо Він створив чоловічі та жіночі інстинкти. Тому і чоловіки, і жінки живуть та існують у цих широких рамках суспільної моральності, і як би важко вони не боролися всередині цього величезного соціального середовища, вони все одно не можуть вирватися з пут висловів про моральне поводження в традиційній культурі – висловів, які стали невидимими кайданами у свідомості кожної людини.

Ті вислови, які утискають жінок у традиційній культурі, подібні до невидимих кайданів не лише для жінок, але й для чоловіків. Чому Я так кажу? Тому що ці традиційні культури моральності так само прищеплюються чоловікам, які народилися серед людства та є однаково важливими членами цього суспільства, і чоловіки так само зазнають їхнього впливу. Ці речі також глибоко вкорінені у свідомості кожного чоловіка, і всі чоловіки несвідомо перебувають під впливом та в кайданах традиційної культури. Наприклад, чоловіки також твердо вірять у такі вирази, як «полохлива лань», «недосвідченість жінки – це її чеснота», «жінки мусять бути доброчесними, доброзичливими й лагідними» та «жінкам слід бути цнотливими», і вони так само глибоко обмежені цими речами традиційної культури, як і жінки. З одного боку, ці вислови, які утискають жінок, дуже корисні для чоловіків і допомагають підвищити їхній статус, і з цього видно, що в цьому плані чоловікам у суспільстві дуже допомагає громадська думка. Тому вони з готовністю приймають ці думки та висловлювання, які утискають жінок. З іншого боку, чоловіки також перебувають в омані та під впливом цих речей традиційної культури моральності, тому можна також сказати, що окрім жінок, іншими жертвами потоку традиційної культури є чоловіки. Є й такі, хто каже: «Суспільство в цілому виступає за верховенство чоловічих прав, тож навіщо говорити, що чоловіки також є жертвами?». Це слід сприймати з точки зору того, що традиційна культура моральності спокушає людство, збиває його з пуття, вводить в оману, отупляє й обмежує. Ідеї традиційної культури про моральність завдали великої шкоди жінкам, але й чоловіки були так само глибоко ошукані та багато страждали. Який інший сенс слова «ошукані»? Воно означає, що люди не мають правильної точки зору, з якої можна оцінювати чоловіків і характеризувати жінок. Під яким би кутом вони на це не дивилися, усе це базується на традиційній культурі, а не на істинах, висловлених Богом, не на різних правилах і законах, сформульованих Богом для людства, і не на позитивних речах, які Він відкрив людству. Із цієї точки зору чоловіки також є жертвами, які були спокушені, збиті з пуття, уведені в оману, отуплені й обмежені традиційною культурою. Тому чоловікам не слід вважати жінок приниженими й жалюгідними лише тому, що вони не мають статусу в цьому суспільстві, і не слід бути самовдоволеними лише тому, що їхній соціальний статус вищий, ніж у жінок. Не радійте занадто рано; насправді чоловіки теж дуже жалюгідні. Якщо порівняти їх із жінками, то вони однаково жалюгідні. Чому Я кажу, що вони всі однаково жалюгідні? Подивімося ще раз на визначення та оцінку, яку суспільство та людство дають чоловікам, а також на деякі обов’язки, які на них покладаються. У світлі людських вимог до чоловіків, про які ми говорили минулого разу, – «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою» – кінцевою метою цієї вимоги є визначення чоловіків як мужніх, зрілих чоловіків, і це стандартне визначення для чоловіків. Щойно це визначення «мужній, зрілий чоловік» лягає на плечі чоловіка, він зобов’язаний відповідати цьому титулу, а якщо він хоче відповідати йому, то мусить принести багато безглуздих жертв і зробити багато такого, що суперечить нормальній людській сутності. Наприклад, якщо ти чоловік і хочеш, щоб суспільство визнало тебе мужнім, зрілим чоловіком, то ти не можеш мати жодної слабкості, ти жодним чином не можеш бути соромливим, ти мусиш мати сильну волю, ти не можеш скаржитися, що втомився, не можеш плакати чи проявляти будь-яку людську слабкість, ти навіть не можеш сумувати й не можеш знижувати темп роботи. Ти повсякчас мусиш мати блиск в очах, рішучий і безстрашний вигляд, і ти мусиш бути здатним визвірятися зі злістю на своїх ворогів, щоб відповідати званню «мужнього, зрілого чоловіка». Іншими словами, ти мусиш набратися мужності та випрямити свою поставу в цьому житті. Ти не можеш бути посередньою, звичайною, пересічною чи непримітною людиною. Ти мусиш перевершувати простих смертних і бути надлюдиною, наділеною надзвичайною силою волі та надзвичайною наполегливістю, витривалістю й упертістю, щоб бути гідним називатися «мужнім, зрілим чоловіком». Це лише одна з вимог традиційної культури до чоловіків. Тобто чоловіки можуть пиячити, розпусничати та грати в азартні ігри, але вони мусять бути сильнішими за жінок і мати надміцну силу волі. Що б тебе не спіткало, ти не мусиш поступатись, ухилятись чи говорити «ні», і не мусиш виявляти боязкість, страх чи малодушність. Ти мусиш ховати та прикривати ці вияви нормальної людської сутності, у жодному разі не проявляти їх і не дозволяти нікому їх бачити, навіть власним батькам, найближчим родичам чи людям, яких ти найбільше любиш. Чому так? Тому що ти хочеш бути мужнім, зрілим чоловіком. Ще однією характеристикою мужніх, зрілих чоловіків є те, що жодна людина, подія чи об’єкт не може завадити їхній рішучості. Коли чоловік хоче щось зробити, – коли він має якісь прагнення, ідеали чи бажання, як-от служити своїй країні, проявляти вірність своїм друзям чи прийняти за них кулю, або яку б кар’єру він не хотів зробити, які б не мав амбіції, правильні чи ні, – ніхто не може його стримати, і ні любов до жінок, ні рідня, ні сім’я, ні суспільні обов’язки не можуть змінити його рішучість, не можуть змусити його відмовитися від своїх прагнень, ідеалів і бажань. Ніхто не може змінити його рішучість, цілі, яких він прагне досягти, або шлях, яким він хоче йти. Водночас йому слід вимагати від себе не розслаблятися ні на мить. Щойно він розслабиться, уповільниться й захоче повернутися до виконання своїх сімейних обов’язків, бути хорошим сином для своїх батьків, піклуватися про своїх дітей і бути нормальною людиною, щойно відмовиться від своїх ідеалів, прагнень, шляху, яким він хоче йти, і цілей, яких він хоче досягти, він більше не буде мужнім, зрілим чоловіком. А якщо він не мужній, зрілий чоловік, то хто він? Він стає великим слабаком, нікчемою, а це характеристики, якими гидує все суспільство та, звичайно ж, гидує він сам. Щойно чоловік усвідомить, що в його діях і поводженні є проблеми та недоліки, які несумісні зі стандартом щодо мужнього, зрілого чоловіка, він внутрішньо зневажатиме себе й відчуватиме, що йому немає місця в цьому суспільстві, що він не може проявити свої здібності й не може називатися мужнім, зрілим чоловіком або навіть просто чоловіком. Ще однією характеристикою мужніх, зрілих чоловіків є те, що їх не можна зігнути силою, – це своєрідний дух, через який для них неможливо підкоритися жодній владі, насильству, погрозам тощо. З якою б владою, насильством, погрозами чи навіть смертельною небезпекою не зіткнулися такі чоловіки, вони не бояться смерті й можуть подолати низку напастей. Їх не можна тримати в заручниках чи примусити до покори, вони не піддадуться жодній силі, аби просто вижити, і не принизяться до компромісу. Щойно вони підкоряться владі або будь-якій силі заради якоїсь відповідальності, обов’язку або з іншої причини, навіть якщо вони виживуть і збережуть життя, вони відчуватимуть відразу до своєї поведінки через традиційну культуру моральності, яку вони боготворять. Це дещо нагадує дух бусідо в Японії. Коли ви зазнаєте невдачі або ганьби, то відразу відчуваєте, що мусите скоїти самогубство, випустивши собі кишки. Невже життя дається так легко? Люди живуть лише раз. Якщо навіть незначна невдача чи перешкода наштовхує на думки про смерть, чи є це наслідком впливу традиційної культури? (Так.) Зіткнувшись із проблемою й не в змозі прийняти швидке рішення або зробити вибір, який відповідає вимогам традиційної культури, або довести свою гідність і характер, або довести, що вони мужні, зрілі чоловіки, вони шукатимуть смерті та вчинять самогубство. Причина, з якої чоловіки можуть дотримуватися таких ідей і поглядів, полягає в сильному впливі традиційної культури й у тому, як вона обмежує їхнє мислення. Якби не вплив ідей і поглядів традиційної культури, так багато чоловіків не вкорочувало б собі віку та не випускало б собі кишки. Що стосується визначення мужнього, зрілого чоловіка, то чоловіки приймають ці ідеї та погляди традиційної культури дуже ствердно й упевнено та вважають, що вони позитивні й що за їх допомогою можна оцінювати та обмежувати себе, а також оцінювати та обмежувати інших чоловіків. Судячи з думок, поглядів, ідеалів, цілей і шляхів, які обирають чоловіки, усе це доводить, що всі чоловіки отруєні традиційною культурою та перебувають під її глибоким впливом. Численні історії про героїчні подвиги та красиві легенди є справжнім відображенням того, як традиційна культура глибоко вкоренилася у свідомості людей. Якщо дивитися із цієї точки зору, то чи отруєні чоловіки традиційною культурою так само глибоко, як і жінки? Традиційна культура просто висуває до чоловіків і жінок різні стандарти вимог, без упину ображаючи, принижуючи, обмежуючи й контролюючи жінок, водночас енергійно спонукаючи, спокушаючи, підбурюючи та заохочуючи чоловіків не бути боягузами чи звичайними, пересічними людьми. Від чоловіків вимагають, щоб у всьому, що вони роблять, вони відрізнялися від жінок, перевершували їх, були над ними й височіли над ними. Вони повинні контролювати суспільство, контролювати людську расу, контролювати тенденції та напрямок розвитку суспільства, контролювати все в суспільстві. Чоловіки навіть повинні бути всесильними в суспільстві, мати владу контролювати суспільство й людей, і ця влада також включає панування та контроль над жінками. Це те, чого слід прагнути чоловікам, і це також героїчна поведінка мужнього, зрілого чоловіка.

У сучасну епоху багато країн стало демократичними суспільствами, у яких жінкам і дітям гарантовані певні права й інтереси, а вплив та обмеження ідей і поглядів традиційної культури на людей уже не такі очевидні. Зрештою, багато жінок досягло успіху в суспільстві, і їх залученість у багатьох сферах і професіях зростає. Однак оскільки ідеї традиційної культури вже давно глибоко вкоренилися у свідомості людей, – не лише у свідомості жінок, а й у свідомості чоловіків, – і чоловіки, і жінки несвідомо переймають точку зору та позицію традиційної культури у своєму мисленні й підході до різних речей. Звісно, вони також обирають різні професії та роботу, керуючись ідеями й поглядами традиційної культури. Хоча в сучасному суспільстві ситуація з рівністю між чоловіками та жінками дещо покращилася, ідея переваги чоловіків у традиційній культурі досі домінує у свідомості людей, і в більшості країн освіта у своїй основі базується на цих ключових ідеях традиційної культури. Тому, хоча в цьому суспільстві люди рідко використовують ці вислови традиційної культури для обговорення різних питань, вони досі перебувають у полоні ідеологічних рамок традиційної культури. Які схвальні терміни для жінок існують у сучасному суспільстві? Наприклад, «маскулінна жінка» та «владна жінка». Ці форми звертання шанобливі чи зневажливі? Деякі жінки кажуть: «Мене назвали маскулінною жінкою, і я подумала, що це дуже влесливо. Ви тільки подумайте! Я асимілювалася в чоловічому суспільстві, і мій статус підвищився. Хоча я жінка, слово “маскулінна” робить мене маскулінною жінкою, тобто я можу бути рівною із чоловіками, а це велика честь!». Це своєрідне визнання та прийняття цієї жінки спільнотою чи групою в людському суспільстві, і це надзвичайно почесно, чи не так? Якщо жінку називають маскулінною жінкою, то це свідчить про те, що вона дуже здібна, така ж, як чоловіки, а не гірша за них, і її кар’єри, талантів і навіть її соціального статусу, її IQ та засобів, за допомогою яких вона завойовує положення в суспільстві, достатньо для того, щоб її можна було порівнювати із чоловіками. Як на мене, коли жінок називають «маскулінними жінками», для більшості з них це нагорода від суспільства, своєрідне визнання соціального статусу, який сучасне суспільство надає жінкам. Чи кожна жінка хоче бути маскулінною жінкою? Хоча це позначення неприємне, за будь-яких обставин, називаючи жінку маскулінною, ми, безумовно, хвалимо її за те, що вона дуже компетентна та здібна, і даємо їй зелене світло в очах чоловіків. Що ж до позначень для чоловіків, то люди досі дотримуються традиційних переконань, які ніколи не змінюються. Наприклад, деякі чоловіки не націлені на кар’єру, не прагнуть влади чи статусу, а приймають своє поточне становище, задовольняються своєю звичайною роботою й життям і дуже піклуються про свою сім’ю. Як суспільство називає таких чоловіків? Чи називають таких чоловіків ні до чого непридатними? (Так.) Деякі чоловіки дуже ретельно та прискіпливо ставляться до своїх справ, роблячи все крок за кроком і з великою обережністю. Як їх називають? «Трохи зніженими» або «божими телятами». Бачиш, чоловіків не ображають брудними словами, а радше вживають вирази, які асоціюються із жінками. Якщо люди хочуть піднести жіночу стать, вони використовують такі терміни, як «маскулінна жінка» та «владна жінка», щоб підвищити статус жінки й підтвердити її компетентність, тоді як для того, щоб принизити чоловіків і дорікнути їм у відсутності мужності, використовують такі терміни, як «боже теля». Хіба це не поширене явище в суспільстві? (Так.) Ці вислови, які виникли в сучасному суспільстві, свідчать про наявність проблеми, яка полягає в тому, що хоча традиційна культура вже здається далекою від сучасного життя й дуже далекою від людської свідомості, і хоча зараз люди залежні від Інтернету або різних електронних пристроїв чи одержимі всілякими сучасними способами життя, і навіть якщо люди живуть надзвичайно комфортно в сучасних життєвих умовах або мають людські права та свободи, це лише видимість. Справа в тому, що велика частина отрути традиційної культури залишається в їхній свідомості. Хоча люди здобули певні фізичні свободи, і деякі з їхніх домінуючих поглядів на людей і речі, здається, змінилися, і вони, здається, здобули певний ступінь свободи у своєму мисленні та, здається, здобули нові уявлення в цьому сучасному суспільстві завдяки швидкому поширенню новин і передовим інформаційним технологіям, і вони багато чого бачили в зовнішньому світі й багато чого про нього знають, люди досі живуть у тіні міріадів висловів про моральне поводження, які відстоює традиційна культура. Навіть якщо деякі люди кажуть: «Я найнетрадиційніша людина у світі, я дуже сучасний, я модерніст», і у них золоте кільце в носі, низка сережок у вусі, а одяг дуже авангардний і модний, їхні погляди на людей і речі, а також погляди на власну поведінку та дії все одно невіддільні від традиційної культури. Чому люди не можуть обійтися без традиційної культури? Тому що їхні серця й розум були поглинуті традиційною культурою й ув’язнені нею. Усе, що народжується в найпотаємніших глибинах їхньої душі, і навіть ідеї, які миттєво спалахують у їхніх головах, – усе це походить від прищеплення та проповідування ідей традиційної культури, і все це формується в цих величезних рамках традиційної культури, а не окремо від її впливу. Чи доводять ці факти, що люди вже перебувають у полоні традиційної культури? (Так.) Люди вже перебувають у полоні традиційної культури. Яким би ти не був начитаним чи високоосвіченим, доки ти живеш серед людей, ти неминуче зазнаватимеш впливу й прищеплення людської традиційної культури моральності, тому що речі традиційної культури проявляють якусь невидиму силу та владу, яка існує повсюди, не тільки в школах і в підручниках людей, а й особливо в їхніх сім’ях і, звичайно, у кожному куточку суспільства. Так люди несвідомо зазнають прищеплення, впливу, обману та омани з боку цих речей. Отже люди живуть в узах, кайданах і під контролем традиційної культури й не можуть сховатися або втекти від неї, навіть якби хотіли. Вони живуть у такому соціальному середовищі. Це поточний стан справ, і це також факт.

Якщо поглянути на це з точки зору висловів про моральне поводження та їхньої сутності, про які ми спілкувалися минулого разу, то такі вислови в традиційній культурі приховують розбещений характер і сутність людства та, звичайно, вони також приховують той факт, що сатана розбещує людство. Визначення чоловіків і жінок у традиційній культурі, про які ми сьогодні спілкувалися, чітко ілюструють ще один важливий аспект висловів про моральне поводження. У чому його сутність? Ці вислови про моральне поводження не лише збивають людей з пантелику, вводять їх в оману та обмежують їхнє мислення, але й, звичайно ж, прищеплюють людям неправильні поняття й погляди стосовно різних людей, справ та об’єктів. Це факт і ще один важливий аспект висловів про моральне поводження, які відстоює сатана. Як можна довести це твердження? Хіба визначень чоловіків і жінок у висловах про моральне поводження, про які ми щойно спілкувалися, недостатньо для того, щоб проілюструвати цю тезу? (Так, достатньо.) Їх справді достатньо, щоб проілюструвати цю тезу. Вислови про моральне поводження говорять лише про правильну та неправильну поведінку, хорошу та погану практику, і лише поверхово згадують про хороше й погане, правильне й неправильне. Вони не дозволяють людям зрозуміти, що таке позитивне й негативне, добре та погане, правильне й неправильне, коли йдеться про людей, справи та об’єкти. Те, чого вони змушують дотримуватися людей, не є правильними критеріями чи принципами поведінки та вчинків, які узгоджуються з людством або корисні для людей. Незалежно від того, чи порушують ці вислови про моральне поводження природні закони людства та чи готові люди їх дотримуватися, вони змушують людей жорстко слідувати догмам, не розрізняючи, що правильно, а що ні, що добре, а що погано. Якщо ти не дотримуєшся їх, суспільство тебе паплюжитиме й засуджуватиме, і навіть ти сам себе паплюжитимеш. Чи є це правдивим зображенням того, як традиційна культура обмежує людське мислення? Це якраз і є правдивим відображенням того, як традиційна культура обмежує людське мислення. Щойно традиційна культура породить нові висловлювання, вимоги та правила або сформує громадську думку або встановить тенденцію чи домовленість у суспільстві, ти неминуче будеш захоплений цією тенденцією чи домовленістю й не посмієш сказати «ні» чи відмовитися, не кажучи вже про те, щоб висловити якісь сумніви чи інші точки зору. Ти можеш тільки прийняти її, інакше ти будеш знехтуваний і засуджений суспільством, і навіть спаплюжений громадською думкою і засуджений людством. Якими є наслідки засудження та паплюження? Ти більше не зможеш перебувати серед людей, тому що в тебе не буде гідності, тому що ти не можеш дотримуватися соціальної етики, у тебе немає моралі та морального поводження, яких вимагає традиційна культура, і тому ти не матимеш ніякого соціального статусу. Які наслідки відсутності соціального статусу? Ти не будеш гідним жити в цьому суспільстві та будеш позбавлений усіх аспектів твоїх людських прав, аж до того, що твоє право жити, твоє право говорити й твоє право виконувати свої зобов’язання буде обмеженим та урізаним. Ось як традиційна культура впливає на людство й загрожує йому. Кожен є її жертвою й, звичайно, кожен також є тим, хто примусово втілює її в життя. Ти стаєш жертвою громадської думки, ти, природно, також стаєш жертвою різних людей у суспільстві й водночас ти стаєш жертвою свого власного прийняття традиційної культури. Зрештою, ти стаєш жертвою цих речей традиційної культури. Чи мають ці речі в традиційній культурі великий вплив на людство? (Так.) Наприклад, якщо про жінку ходять чутки, що вона недоброчесна, недобра, нелагідна, невисокоморальна та що вона нехороша, то щоразу, коли вона згодом влаштовується на нову роботу або приєднується до якоїсь групи, щойно люди дізнаються про неї та послухають пліткарів і засудять її, у очах усіх вона вже не буде хорошою жінкою. Щойно виникне така ситуація, їй буде важко пробитися або вижити в суспільстві. Деяким людям навіть не залишається нічого іншого, як приховувати свою особистість і переїжджати в інше місто або оточення. Чи сильна громадська думка? (Так.) Ця невидима сила може погубити й знищити будь-кого та розтоптати його ногами. Наприклад, якщо ти віриш у Бога, очевидно, що тобі важко вижити в соціальному середовищі Китаю. Чому тобі так важко вижити? Тому що щойно ти повіриш у Бога, виконуватимеш свій обов’язок і повністю присвятиш себе Йому, часом ти неминуче не знаходитимеш часу на турботу про свою сім’ю, і ті невіруючі дияволи поширюватимуть чутки про те, що ти «не живеш нормальним життям», «покидаєш свою сім’ю», «тікаєш із кимось» тощо. Хоча ці заяви не відповідають фактам і є домислами та неправдивими чутками, щойно ти станеш об’єктом цих звинувачень, як опинишся в дуже складному становищі. Щоразу, коли ти йтимеш на покупи, люди кидатимуть на тебе дивні погляди, бурмотітимуть і відпускатимуть за твоєю спиною коментарі, кажучи: «Ця особа релігійна, їй бракує жіночих чеснот, вона веде непристойний спосіб життя та цілими днями кудись бігає. Це жінка, яка не зосереджує свої сили на тому, щоб вести нормальне життя. Що вона робить, коли бігає повсюди? Жінки мають слідувати конфуціанському кодексу трьох послухів і чотирьох чеснот, підкорятися своїм чоловікам і виховувати своїх дітей». Що б ти відчув, почувши це? Ти б дуже розсердився? Яке їм діло до того, що ти віриш у Бога та виконуєш свій обов’язок? Це зовсім не їхня справа, і все ж вони можуть ставитися до цього як до теми післяобідніх розмов і відпускати коментарі та пліткувати про це, як про важливу справу. Хіба це явище не притаманне суспільству? Хіба це явище не можна спостерігати повсюдно? Наприклад, у тебе є колеги, які раніше добре з тобою ладнали, але коли вони почули, що ти віриш у Бога, то почали поширювати про тебе різні плітки за твоєю спиною, і тепер багато людей обходить тебе десятою дорогою й більше не підтримує з тобою добрих стосунків. Хоча твоє ставлення до роботи не змінилось, після того, як більшість людей почує ці плітки, чи легко тобі буде прокладати свій шлях на цій роботі? (Ні, це буде нелегко.) Чи зміниться ставлення людей до тебе порівняно з тим, що було раніше? (Так.) Про що всі говоритимуть? «Ця жінка не зосереджує свої сили на тому, щоб вести нормальне життя. Що вона робить, вірячи в релігію?» та «Чому чоловіки вірять у релігію? Тільки невдахи вірять у релігію! Це справа жінок, тоді як мужнім, зрілим чоловікам слід зосередитися на своїй кар’єрі!». Хто-небудь говорив таке? (Так.) Звідки беруться ці слова? Яке їм діло до того, що ти віриш у Бога? Люди вільні вірити в те, у що хочуть, і інші не мають права втручатися. То чому ж вони можуть говорити про тебе? Чому вони огульно критикують тебе, щойно ти починаєш вірити в Бога? Певною мірою система цінностей для їхніх зауважень неминуче ґрунтується на ідеях і поглядах традиційної культури, а також на ставленні національного уряду до віри. Хоча на перший погляд здається, що вони просто говорять про тебе, насправді вони огульно критикують тебе, розповідають небилиці та безпідставно тебе засуджують. У будь-якому випадку, підґрунтя для висловлювань і суджень людей, а також їхні погляди та ставлення до твоєї віри значною мірою формуються під впливом традиційної культури та атеїстичної ідеології. Тому що крім того, щоб навчати людей, як бути жінкою і як бути чоловіком, які основні ідеї має традиційна культура? Що немає ніякого Неба й ніякого Бога. Іншими словами, це атеїстичні ідеї та погляди. Тому вони відкидають віруючих людей, особливо тих, хто вірить в істинного Бога. Якщо ти займаєшся забобонною діяльністю, належиш до якоїсь секти або ведеш якусь релігійну діяльність, вони можуть не звертати на тебе уваги. Якщо ти забобонний, вони досі можуть спілкуватися з тобою, але щойно ти почнеш вірити в Бога, щодня читати Його слова, поширювати Євангеліє, виконувати свій обов’язок і слідувати за Богом, вони стануть до тебе непримиренними. У чому причина їхньої непримиренності до тебе? Якщо бути точним, один аспект полягає в тому, що вони безбожники й усі слідують за сатаною та належать сатані; інший аспект полягає в тому, що вони дивляться на все відповідно до ідей і поглядів традиційної культури, а також відповідно до політики та законів великого червоного дракона – це об’єктивні факти. Щоразу, коли вони бачать людей, події та об’єкти, які не відповідають ідеям традиційної культури, і щоразу, коли вони бачать, що віруючі стають мішенями гноблення й облав із боку держави, вони гидують ними, огульно їх критикують, судять і засуджують, а також співпрацюють з урядом, щоб відстежувати людей, які вірять у Бога, і доносити на них. Чим вони керуються, коли це роблять? Переважно, вони керуються традиційною культурою, атеїстичною ідеологією та зловісною політикою великого червоного дракона. Наприклад, вони засуджують людей, які вірять у Бога, кажучи «Це жінка, яка не зосереджує свої сили на тому, щоб вести нормальне життя. Що вона робить, бігаючи повсюди?» і «Це чоловік, який не прагне нормальної кар’єри. Навіщо він вірить у релігію? Справжні чоловіки мають далекосяжні амбіції. Мужнім, зрілим чоловікам слід зосередитися на своїй кар’єрі!». Подумайте, хіба всі ці банальні твердження не походять явно з традиційної культури? (Так.) Вони всі походять з традиційної культури. Ці звичайні та мирські люди не прагнуть до жодних переконань, а лише прагнуть поїсти, випити й отримати плотські задоволення. Їхній розум не лише сповнений лихими тенденціями, але й міцно зв’язаний та обмежений цими речами традиційної культури, під впливом яких вони живуть, самі того не усвідомлюючи, тому для них природно переймати ці погляди, маючи справу з ким і з чим завгодно. Це те, що може статися в будь-якому куточку сучасного суспільства, і це цілком нормально. Ось що відбувається у світі, який контролює сатана, у епоху зла та розпусти.

Вислови про моральне поводження не тільки прищеплюють людям хибні поняття й погляди, але й заохочують і підбурюють їх дотримуватися деяких екстремальних думок і вдаватися до деяких форм екстремальної поведінки в певних контекстах та обставинах. Наприклад, як згадувалося раніше, вислів «Я за друга хоч під кулі» – це така собі вимога, яку сатана висуває під приводом регулювання морального поводження людей, коли мова йде про їхні стосунки з друзями. Очевидно, що вислови про цей аспект морального поводження мають на меті викликати в людей ірраціональні й нерозсудливі думки та погляди при спілкуванні з друзями й навіть спонукати їх бездумно віддати за друзів своє життя. Це несусвітня й надмірна вимога щодо морального поводження, яку сатана ставить перед людиною. Справа в тому, що є й інші вислови про моральне поводження, схожі на вислів «Я за друга хоч під кулі», які також вимагають від людей вдаватися до екстремальних вчинків. Це все негуманні та ірраціональні вислови. Одночасно з прищепленням людям ідей і поглядів традиційної культури, сатана також вимагає від людей дотримуватися цих ірраціональних думок і нелюдських висловів, а ще змушує їх жорстко дотримуватися цих ідей і практик. Можна сказати, що це рівнозначно грі з людством і його знищенню! Що це за вислови? Наприклад, два вислови: «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» і «Весняні шовкопряди ткатимуть, поки не сконають, а свічки горітимуть, аж поки не сплачуться воском» говорять людям виразніше, ніж «Я за друга хоч під кулі», про те, що життям не варто дорожити, і що життя слід змарнувати саме в такий спосіб. Вони вчать, що коли від людей вимагають пожертвувати своїм життям, їм не слід його надто цінувати; натомість вони мусять дотримуватися висловів «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» і «Весняні шовкопряди ткатимуть, поки не сконають, а свічки горітимуть, аж поки не сплачуться воском». Усі ви більш-менш розумієте буквальне значення цих двох висловів про моральне поводження, але що саме вони проголошують і до чого підбурюють? Заради кого слід «братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можеш»? Для кого «весняні шовкопряди ткатимуть, поки не сконають, а свічки горітимуть, аж поки не сплачуться воском»? Людям слід поставити собі запитання та задуматися: чи є сенс робити те, що пропонують ці вислови? Такі вислови спочатку вводять тебе в оману й притупляють твій розум, порушуючи твоє бачення, а потім позбавляють тебе твоїх людських прав, ведучи тебе в хибному напрямку, даючи тобі хибні визначення й точки зору, а потім змушуючи тебе пожертвувати своєю молодістю й життям за цю країну, суспільство та націю, або за кар’єру, або за кохання. У такий спосіб люди, самі того не усвідомлюючи, в збентеженому, ошелешеному стані віддають своє життя сатані, причому роблять це добровільно, без нарікань чи жалю. Лише в ту саму мить, коли вони жертвують своїм життям, вони все розуміють і почуваються обдуреними через те, що роблять це з безглуздих причин, але вже пізно, і часу на жаль уже немає. Отак вони проводять своє життя в омані, обмануті, знищені, занапащені, розтоптані сатаною, і зрештою в них забирають найцінніше, що у них є, – життя. Це наслідок виховання людей на висловах про моральне поводження в традиційній культурі, і це повністю доводить, яка злиденна доля чекає на тих, хто живе під владою сатани, обманутий та обдурений ним. Якими словами можна описати різноманітні тактики, які використовує сатана в поводженні з людьми? Почнемо із «притупляти», «вводити в оману», а що ще? Назвіть Мені ще деякі. (Обдурювати, занапащати, витоптувати, плюндрувати.) Також ще є «підбурювати», «спокушати», «вимагати життя» й, нарешті, «гратися з людьми та пожирати їх». Це результат сатанинського розбещення людей. Люди живуть під владою сатани й за сатанинськими характерами. Якби не Бог, який виражає істину й виконує роботу суду та кари для спасіння людей, хіба не було б усе людство сплюндроване, поглинуте та винищене сатаною?

Що проголошує людство в традиційній культурі? Що означає «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш»? Головна умова цього вислову полягає в тому, що щоразу коли люди щось роблять, їм слід бути щирими та старанними, віддавати всі свої сили й робити все, що вони можуть, до самої смерті. Кому саме служать люди, роблячи це? Звичайно, суспільству, своїй рідній землі та нації. А хто ж контролює це суспільство, цю рідну землю та цей народ? Безсумнівно, це сатана й диявольські царі. То яких же цілей хочуть досягти сатана й диявольські царі, вводячи людей в оману за допомогою традиційної культури? Одна з них – зробити країну могутньою, а народ процвітаючим, а інша – зробити так, щоб люди шанували своїх предків і запам’яталися наступним поколінням. Тоді люди відчують, що немає більшої честі, ніж усе це робити, і будуть вдячні диявольським царям і готові віддати своє життя за народ, суспільство й батьківщину. Насправді ж, усе, що вони роблять, – це служать сатані та диявольським царям, служать панівним позиціям сатани та диявольських царів і віддають за них своє дорогоцінне життя. Якщо замість закликати людей виконувати їхній обов’язок як створена істота всім серцем, розумом і силою й жити подобою людини вислови традиційної культури натомість просять їх померти заради країни, заради диявольських царів або з якоїсь іншої причини, то вони вводять людей в оману. На перший погляд, своїми пишномовними та правдоподібними словами вони кажуть людям виконувати їхню роботу для країни й нації, але насправді вони змушують людей присвятити зусилля всього життя й навіть принести своє життя в жертву, щоб служити панівним позиціям сатани та диявольських царів. Хіба це не омана, не обман, не шкода для людей? Різноманітні вислови, запропоновані традиційною культурою, не вказують людям, як їм слід утілювати нормальну людську сутність у реальному житті або як їм виконувати свої зобов’язання й обов’язки, а навпаки, вказують людям, яке моральне поводження їм слід демонструвати в рамках суспільства в цілому, тобто під пануванням сатани. Аналогічно, вислів про моральне поводження «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» також є догмою, висунутою для того, щоб змусити людей бути відданими суспільству, нації й особливо їхній рідній землі. Такий тип догми вимагає, щоб люди чимдуж бралися до служіння нації, своїй рідній землі й суспільству та прагнули до скону робити все, що можуть. Лише невтомні й ті, хто повністю віддається справі до скону, вважаються шляхетними, доброчесними та гідними пошани й пам’яті майбутніх поколінь. Основна частина цього вислову, а саме «Берися за завдання чимдуж і роби все, що можеш», означає бути старанним і віддавати всі свої сили. Чи є якась проблема із цим виразом? Якщо розглядати його з точки зору людського інстинкту та можливостей людських досягнень, то з ним немає жодних серйозних проблем. Він вимагає від людей бути запопадливими та віддавати всі свої сили, коли вони щось роблять або беруться за якусь справу. По суті, у такому ставленні, яке відносно узгоджується зі стандартом нормальної людської сутності, немає нічого поганого, і людям слід братися за справи з таким ставленням. Це відносно позитивна річ. Тобто, роблячи щось, потрібно просто бути старанним, віддавати всі свої сили, виконувати свої обов’язки та зобов’язання й жити по совісті. Для будь-якої людини з нормальною людською сутністю, совістю й розсудливістю немає нічого нормальнішого, ніж це, і це не надмірна вимога. А що ж тоді надмірне? Це та частина, яка вимагає від людей не зупинятися «до скону». З виразом «до скону» є проблема, яка полягає в тому, що ти мусиш не тільки бути старанним і віддавати всі свої сили, але й пожертвувати своїм життям, і ти можеш зупинитися, тільки якщо помреш, інакше ти не можеш зупинитися. Це означає, що ти мусиш пожертвувати своїм життям і зусиллями всього твого життя. Поки ти живеш, ти не можеш мати егоїстичних мотивів і не можеш здатися. Якщо ти здаєшся на півдорозі, замість того, щоб наполегливо продовжувати аж до смерті, то це не вважається добрим моральним поводженням. Це стандарт для вимірювання морального поводження людей у традиційній культурі. Якщо, роблячи щось, людина вже була старанною й викладалася на повну в межах своїх можливостей і так довго, як хотіла, але просто не продовжувала робити це до самої смерті, а зупинилася на півдорозі й вирішила зайнятися чимось іншим або відпочити та подбати про себе в останні роки життя, це означає, що вона не «взялася за завдання чимдуж і до скону не робила все, що могла», а значить, ця людина не володіє добрим моральним поводженням. Який це стандарт? Правильний чи неправильний? (Неправильний.) Очевидно, що цей стандарт не відповідає інстинктам нормальної людської сутності й правам, якими наділені нормальні люди. Він не просто вимагає від людей бути старанними, викладатись на повну й більше нічого, а навпаки, змушує їх іти вперед і не зупинятись, поки вони не помруть, – ось чого він вимагає від людей. Яким би ти не був старанним і як би сильно не прагнув віддати всі свої сили якійсь справі, коли ти здаєшся на півдорозі, тому що не бажаєш продовжувати, ти не вважаєшся людиною з хорошим моральним поводженням; у той же час, якщо ти проявляєш середній рівень старанності й не віддаєш усі свої сили, але продовжуєш йти до смерті, то ти людина з хорошим моральним поводженням. Чи таким є стандарт для оцінювання морального поводження людей у традиційній культурі? (Так.) Це справді стандарт для оцінювання морального поводження людей у традиційній культурі. Якщо дивитися на це з такої точки зору, чи відповідає вимога «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» потребам нормальної людської сутності? Чи справедлива й гуманна вона стосовно до людей? (Ні, вона несправедлива й негуманна.) Чому ти так вважаєш? (Це не вимога, яка висувається в рамках нормальної людської сутності, це щось, що люди не бажають обирати, і вона також суперечить совісті та розсудливості.) Основний сенс цього стандарту полягає в тому, що він вимагає від людей відмовитися від особистого вибору, особистих бажань та ідеалів. Якщо твої якості й таланти можна використати для служіння суспільству, людству, нації, батьківщині та правителям, то тобі слід беззастережно підкоритись, і в тебе не повинно бути іншого вибору. Тобі слід жертвувати своїм життям суспільству, нації, батьківщині й навіть правителям, поки ти не помреш. Тій справі, яку ти мусиш зробити в цьому житті, не може бути альтернатив – у тебе не може бути іншого вибору. Ти можеш жити тільки заради нації, людського роду, суспільства, рідної землі й навіть правителів. Ти можеш тільки служити їм, і в тебе не повинно бути жодних особистих прагнень, не кажучи вже про егоїстичні мотиви. Ти мусиш не тільки віддати свою молодість і присвятити свою енергію, але й віддати своє життя, і тільки так ти зможеш бути людиною доброго морального поводження. Що людство називає таким добрим моральним поводженням? Більшу праведність. Як тоді по-іншому можна висловити твердження «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш»? Як щодо вислову «Видатні шляхетні герої роблять для своєї країни й народу все, що від них залежить», який часто можна почути? У ньому йдеться про те, що так звані видатні шляхетні герої мусять зробити для своєї країни та свого народу все, що від них залежить. Чи мусять вони робити це для своєї сім’ї, батьків, дружин і дітей, братів і сестер? Чи мусять вони робити це, щоб виконати свої зобов’язання й обов’язки як особистості? Ні. Радше вони мусять бути вірними країні й нації та присвятити себе їм. Це ще один спосіб сказати: «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш». Бути старанним і віддавати всі свої сили, про що йдеться у вимозі «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш», – це всього лише вислів, який люди можуть прийняти, і який використовується для того, щоб спонукати людей добровільно «до скону робити все, що вони можуть». Хто є об’єктом цієї довічної відданості? (Країна та нація.) А хто представляє країну та націю? (Правителі.) Правильно, правителі. Жодна людина або незалежна група не може представляти країну та націю. Лише правителів можна назвати представниками країни та нації. На перший погляд, вислів «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» не говорить людям, що вони мусять старанно роботи для країни, нації та правителів усе, що від них залежить, і віддавати всі свої сили, аж поки не помруть. Тим не менш, факт залишається фактом: цей вислів змушує людей присвячувати своє життя правителям і диявольським царям до самої смерті. Цей вислів не орієнтований на якесь пусте місце в суспільстві чи серед людей; він орієнтований на всіх тих людей, які можуть зробити вагомий внесок для суспільства, людського роду, своєї рідної землі, нації, а особливо для правителів. У будь-якій династії, у будь-яку епоху та в будь-якому народі завжди є люди з особливими дарами, здібностями й талантами, які «привласнюються» суспільством та експлуатуються й шануються правителями. Через особливі таланти та здібності цих людей, а також через те, що вони можуть використовувати свої таланти й сили з користю для суспільства, нації, своєї рідної землі та панування правителів, ці правителі часто розглядають їх як людей, які можуть допомогти їм ефективніше керувати людством, краще стабілізувати суспільство та втихомирити настрої в суспільстві. Правителі часто експлуатують таких людей, сподіваючись, що вони не мають меншого «я», а лише вище «я», і що вони можуть застосувати свій шляхетний дух на благо та стати видатними шляхетними героями, у серці яких лише країна й люди, і що вони можуть постійно турбуватися про країну й людей, і що вони навіть можуть чимдуж братися за завдання й до скону робити все, що можуть. Якщо вони справді на це здатні, якщо вони можуть старанно служити країні й людям усіма своїми силами й навіть готові робити це до самої смерті, то вони, безсумнівно, стають здібними помічниками якомусь правителю, і їх навіть визнають гордістю нації, або суспільства, або навіть усього людського роду в певну епоху. Щоразу, коли в певну епоху в суспільстві з’являється така група людей чи жменька праведних вірнопідданих, яких оспівують як видатних шляхетних героїв і які здатні чимдуж взятися за завдання служити суспільству, людству, своїй рідній землі, нації та правителю, прагнучи до скону робити все, що можуть, тоді людство вважає цю епоху славною епохою в історії.

Скільки видатних шляхетних героїв в історії Китаю змогли чимдуж взятися за завдання служити своїй країні та людям і прагнули до скону робити все, що можуть? Чи можеш ти назвати деяких із них? (Цюй Юань, Чжуге Лян, Юе Фей тощо.) У історії Китаю дійсно є невелика кількість відомих постатей, які були в змозі турбуватися про країну й людей, братися за завдання служити своїй країні й нації, забезпечувати виживання людей і до скону робити все, що можуть. У кожну епоху історії, у Китаї та за його межами, чи то на політичній арені, чи то серед простого населення, є люди – чи то політики, чи то мандрівні лицарі – які дотримуються таких традиційних культурних висловів, як «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш». Такі люди здатні сумлінно дотримуватися вимоги «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш», а також здатні суворо дотримуватися цієї ідеї служіння країні й людям, турботи про країну й людей. Вони здатні дотримуватися таких висловів про моральну поведінку та суворо вимагати від себе подібного. Звичайно, вони роблять це для своєї слави, для того, щоб люди пам’ятали про них у майбутньому. Це один аспект. Слід сказати, що інший аспект полягає в тому, що ця поведінка виникає через насадження таким людям ідей традиційної культури і вплив цих ідей. Тож чи є ці вимоги, які традиційна культура висуває до людей, прийнятними з точки зору людської сутності? (Ні.) Чому вони неприйнятні? Незалежно від того, скільки здібностей має людина, наскільки вона обдарована, талановита чи обізнана, її ідентичність та інстинкт – це ідентичність та інстинкт людини, і вона не може вийти за ці рамки. Вона просто трохи обдарованіша й має трохи більше якостей, ніж інші, і стоїть вище пересічної людини з точки зору її поглядів на речі, і робить все різноманітнішими та гнучкішими способами, і є ефективнішою, і досягає кращих результатів – ось і все. Але якою б вона не була ефективною або наскільки б хорошими не були її результати, з точки зору її ідентичності та статусу вона досі не більше, ніж звичайна людина. Чому Я кажу, що вона залишається звичайною людиною? Тому що яким би гострим не був розум людини, якою б обдарованою вона не була, яким би високим не був її духовний рівень, якщо вона живе в плоті, вона завжди слідує лише законам виживання створених людських істот і не більше того. Візьмемо, наприклад, собак. Якими б вони не були високими, низькими, товстими чи худими, якої б вони не були породи чи віку, коли вони вступають у контакт з іншим собакою, вони зазвичай визначають його стать, характер і ставлення до них по запаху. Такий спосіб спілкування – це інстинкт виживання собак, а також один із законів і правил собачого виживання, сформульованих Богом. Так само й люди також виживають у рамках законів, сформульованих Богом. Яким би ти не був кмітливим або обізнаним, яким би не був талановитим чи здібним, яким би високим не був твій духовний рівень або якими б великими не були твої починання, ти мусиш щодня спати від шести до восьми годин і повноцінно їсти три рази на день. Ти відчуватимеш голод, якщо пропустиш прийом їжі, і спрагу, якщо не питимеш достатньо. Щоб залишатися здоровим, ти також мусиш регулярно виконувати фізичні вправи. З віком твій зір буде затуманюватися, і тебе можуть спіткати різноманітні недуги. Це нормальний, природний закон народження, старіння, хвороби та смерті, і він визначений Богом. Ніхто не може ні порушити цей закон, ні уникнути його. Виходячи із цього, якими б не були твої здібності й незалежно від твого духовного рівня й таланту, ти все одно залишаєшся звичайною людиною. Навіть якби ти міг надягнути крила та пролетіти два кола по небу, зрештою ти все одно мусиш повернутися на землю й ходити на двох ногах, відпочивати, коли ти втомлений, їсти, коли голодний, і пити, коли ти спраглий. Це людський інстинкт, і цей інстинкт – це те, що визначив для тебе Бог. Ти ніяк не можеш його змінити, і ти не можеш від нього втекти. Якими б великими не були твої здібності, ти не можеш порушити цей закон і не можеш вийти за його рамки. Тому, якими б здібними не були люди, їхня ідентичність і статус як людей не змінюються, так само як і їхня ідентичність і статус як створених істот. Навіть якщо ти можеш робити для людства трохи особливі та видатні внески, ти все одно залишаєшся людиною, і щоразу, опиняючись у небезпеці, ти все одно відчуватимеш страх і паніку, слабкість у колінах і навіть утрату контролю над своїми тілесними функціями. Чому ти можеш так поводитися? Тому що ти – людина. А оскільки ти людина, ти маєш цю поведінку, яка має бути притаманна людині. Це закони природи, і ніхто не може їх уникнути. Твої численні видатні заслуги не означають, що ти стаєш надлюдиною, чи екстраординарним, чи перестаєш бути звичайною людиною. Усе це неможливо. Тому навіть якщо припустити, що ти можеш чимдуж взятися за завдання служити країні й народу та до скону робити все, що можеш, тому що твоє життя обмежене рамками нормальної людської сутності, тобі доведеться витримати дуже великий тиск у глибині твого серця! Ти вимагаєш від себе цілоденно турбуватися про країну та людей і звільнити у своєму серці місце для всього населення та країни, вважаючи, що розмір поля діяльності визначається розміром твого серця, але чи так це? (Ні.) Людина ніколи не стане відмінною від звичайних людей лише завдяки нестандартному мисленню, не буде відмінною або кращою за звичайних людей, не матиме права порушувати правила нормальної людської сутності й закони виживання лише тому, що вона має особливі дари чи таланти або видатні заслуги перед людством. Тому ця вимога «братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можеш», що ставиться перед людством, дуже негуманна. Навіть якщо людина має більше талантів та ідей, ніж звичайні люди, або кращу передбачливість і розсудливість, або краще, ніж звичайні люди, розбирається в справах, або краще бачить і читає людей, – чи чим би вона не була кращою за звичайних людей, – вона живе в плоті й усе одно мусить дотримуватися законів і правил виживання нормальної людської сутності. Оскільки вона мусить дотримуватися законів і правил виживання нормальної людської сутності, хіба це гуманно – висувати до неї нереальні вимоги, які не відповідають людській сутності? Хіба це, у певному сенсі, не топтання по її людській сутності? (Так.) Дехто каже: «З тими дарами й талантами, які мені дало Небо, я надзвичайний, я не звичайна людина. Мені слід тримати у своєму серці все, що під небом, – людей, націю, мою рідну землю, світ». Дозволь Мені сказати тобі, що тримати все це у твоєму серці – це зайвий тягар, накладений на тебе правлячим класом і сатаною, тому, роблячи це, ти стаєш на шлях до загибелі. Якщо ти хочеш тримати у своєму серці світ, людей, націю, твою рідну землю, а також ідеали й бажання правителів, то ти помреш ранньою смертю. Тримати все це у своєму серці – це все одно, що влаштуватися на пороховій бочці та сидіти на мішку з вибухівкою. Так робити дуже небезпечно й абсолютно безглуздо. Тримаючи це у своєму серці, ти ставиш до себе вимоги, думаючи: «Я мушу братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можу. Я мушу зробити внесок у велику справу нації та людства, і я мушу віддати своє життя людському роду». Такі великі та піднесені амбіції тільки приведуть тебе до передчасного кінця, неприродної смерті або повного краху. Подумай, скільки з тих відомих історичних особистостей, які тримали світ у своїх серцях, померли щасливою смертю? Хтось вкоротив собі віку, кинувшись у річку, когось стратили правителі, когось обезголовили на гільйотині, а когось задушили на смерть мотузкою. Чи можуть люди тримати світ у своєму серці? Хіба великі справи рідної землі, процвітання нації, доля країни та людства – це те, що можна нести на своїх плечах, для чого можна знайти місце у своєму серці? Якщо ти можеш знайти у своєму серці місце для батьків і дітей, для найближчих і найрідніших, для власних зобов’язань і для місії, дорученої тобі Небом, то ти вже дуже добре справляєшся й уже виконуєш свої зобов’язання. Тобі не потрібно турбуватися про країну та людей, і тобі не потрібно бути видатним шляхетним героєм. Хто ж ті люди, які завжди хочуть тримати світ, націю та рідну землю у своєму серці? Усі вони надмірно амбітні люди, які переоцінюють свої здібності. Хіба твоє серце справді таке велике? Хіба ти не надмірно амбітний? Звідки саме беруться твої амбіції? Що ти можеш зробити, тримаючи це у своєму серці? Чиєю долею ти можеш маніпулювати, чию долю можеш контролювати? Ти не можеш контролювати навіть свою власну долю, і все ж ти хочеш тримати світ, націю й людство у своєму серці. Хіба це не амбіції сатани? Отже, для тих, хто вважає себе здібною людиною, скрупульозне виконання вимоги «братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можеш», – це шлях до загибелі, шлях до смерті! Кожен, хто хоче турбуватися про країну й людей, і чимдуж братися за завдання служити людям і батьківщині, і до скону робити все, що може, прямує до своєї загибелі. Чи приємні ці люди? (Ні, вони не приємні.) Вони не тільки неприємні, але й навіть трохи жалюгідні та смішні, і дійсно дурні до крайності!

Як людина, ти мусиш виконувати свої обов’язки й зобов’язання в сім’ї, належним чином грати свою роль і виконувати свої зобов’язання в будь-якій соціальній чи етнічній групі, дотримуватися законів і правил суспільства й діяти раціонально, а не говорити пишномовно. Робити те, що люди можуть і повинні робити, – ось що доречно. Що стосується сім’ї, суспільства, країни та людей, то тобі не потрібно чимдуж братися за завдання служити їм і до скону робити все, що можеш. Тобі потрібно лише виконувати свій обов’язок у Божій сім’ї всім серцем, розумом і силою, і більше нічого. Як же тобі слід виконувати свій обов’язок? Достатньо слідувати Божим словам і дотримуватися принципів істини, як того вимагає Бог. Тобі не потрібно цілісінький день тримати у своєму серці Божу волю, обраний Ним народ, Його план управління, Його трьохетапну роботу та Його роботу зі спасіння людства. Тримати все це у своєму серці не обов’язково. Чому це не обов’язково? Тому що ти звичайна людина, ніщо, і оскільки ти є створеною істотою в Божих руках, позиція, яку тобі слід зайняти, і відповідальність, яку тобі слід нести, полягає в тому, щоб чесно виконувати свій обов’язок, приймати Боже володарювання та впорядкування, коритися всьому, що влаштовує Бог, і цього достатньо. Хіба ця вимога надмірна? (Ні, не надмірна.) Хіба Бог просить тебе пожертвувати твоїм життям? (Ні.) Бог не вимагає від тебе жертвувати твоїм життям, тоді як цей вислів про моральне поводження вимагає: «Поки в тебе є хоч крихітна частка здібності, серця й лицарського духу, ти маєш зробити крок уперед і чимдуж взятися за завдання служити рідній землі, служити нації. Відмовся від свого життя, покинь свою родину та близьких, відмовся від своїх обов’язків. Стань посеред цього суспільства, серед цього людського роду, і приймай велику справу нації, велику справу відродження країни й велику справу порятунку всього людства, аж доки не помреш». Чи надмірна ця вимога? (Так.) Коли люди приймають такі надмірні ідеї, як ці, вони вважають себе піднесеними. Зокрема це стосується деяких людей з особливими талантами й надміру великими амбіціями та бажаннями. Вони прагнуть увійти в історію, щоб запам’ятатися нащадкам, і змушують себе зробити в цьому житті якусь справу, тому вони особливо цінують і шанують погляди традиційної культури. Аналогічно висловам «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» і «Смерть може бути важчою за гору Тайшань або легшою за пір’їнку», які просуває традиційна культура, такі люди налаштовані стати важчими за гору Тайшань. Що означає вислів «Смерть може бути важчою за гору Тайшань»? Він не про те, що слід померти заради незначних благ, заради можливості вести життя звичайної людини, заради виконання обов’язку сотвореної істоти, заради дотримання законів природи. Скоріше, мова йде про те, щоб померти за велику справу людства, за відродження нації, за процвітання країни, за розвиток суспільства, за те, щоб керувати курсом людства. Ці нереалістичні думки людей штовхнули їх в епіцентр бурі. Хіба люди можуть так жити щасливо? (Ні.) Вони не житимуть щасливо. Живучи в епіцентрі бурі, вони думають і діють інакше, ніж звичайні люди, і також прагнуть іншого. Вони хочуть утілювати в життя свої амбітні плани, здійснювати великі починання й великі подвиги, досягати більшого одним помахом руки. Поступово деякі з них потрапляють у політику, адже лише політична арена може задовольнити їхні бажання й амбіції. Деякі люди кажуть: «Політична арена надто мутна, я не лізтиму в політику, але в мене все одно є бажання зробити свій внесок у праве діло людства». І вони приєднуються до неполітичної організації. Інші кажуть: «Я не вступатиму в неполітичну організацію. Я буду героєм-одинаком і застосую свій досвід для добра, грабуючи багатих, щоб допомогти бідним. Я спеціалізуватимусь на вбивстві корумпованих чиновників, місцевих тиранів, лихої аристократії, нечестивих поліцейських, бандитів і хуліганів, а також допомагатиму простим і бідним людям». Який би вони не обрали шлях, вони роблять це під впливом традиційної культури, і жоден із цих шляхів не є правильним. Незалежно від того, наскільки висловлювання людей відповідають суспільним тенденціям і народним смакам, традиційна культура справила на них неминучий вплив, тому що людство завжди вважало такі висловлювання, як «турбуватися про країну й людей», «тримати в серці все, що під небом», «видатні шляхетні герої» та «праве діло рідної землі», як цілі, до яких потрібно прагнути і яким потрібно себе присвятити, беручись за завдання чимдуж і до скону роблячи все, що можливо. Такою є реальність ситуації. Чи говорив хтось коли-небудь: «Чого я хочу від свого життя, – то це стати фермером, беручись за завдання чимдуж і до скону роблячи все, що можу»? Чи говорив хтось коли-небудь: «Я пастиму корів та овець, беручись за завдання чимдуж і до скону роблячи все, що можу»? Чи хтось використовував цей вислів за подібних обставин? (Ні.) Люди вживають вислів «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» з якимись амбіціями та нереалістичними бажаннями, використовуючи цю милозвучну риторику, щоб приховати бажання й амбіції всередині себе. Звісно, вислів «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» породив і такі нереалістичні та збочені думки та практики, як турбота про країну й людей і необхідність тримати в серці все, що під небом, які завдали шкоди значній кількості мрійників і провидців.

Тепер, коли ми розібрали вислів «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» і багато спілкувалися про нього, чи розумієте ви все, що було сказано? (Так.) У підсумку, тепер ми можемо бути впевнені, що цей вислів не позитивний і не має жодного позитивного чи практичного значення. То який же вплив він має на людей? Чи вбивчий цей вислів? Чи вимагає він людських життів? Чи доречно називати його «вбивчим висловом»? (Так.) Справа в тому, що він забирає твоє життя. Він використовує милозвучні слова, щоб змусити тебе відчути, наскільки це чудово та славно – мати можливість провести своє життя, беручись за завдання чимдуж і до скону роблячи все, що можеш, і якою великодушною людиною тебе це робить. Якщо ти маєш таке велике серце, це означає, що ти більше не маєш місця для думок про дрова, рис, олію, сіль, соєвий соус, оцет, чай та інші подібні атрибути домашнього господарства, не кажучи вже про турботу про дружину та дітей або про жадання теплого ліжка. Як може людина з великим серцем обійтися без кількох особливих речей? Чи не занадто це приземлено – мати у своєму серці місце лише для таких речей, як дрова, рис, олія, сіль, соєвий соус, оцет і чай? Ти мусиш звільнити там місце для речей, які не під силу пересічній людині, таких як нація, великі підприємства твоєї рідної землі, доля людства тощо – це «коли Небо збирається покласти на людину велику відповідальність». Щойно людям у голову прийде така ідея, вони ще більше прагнутимуть братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можуть, використовуючи цей вислів про моральне поводження, щоб постійно підбадьорювати себе, й думатимуть: «Я мушу чимдуж взятися за завдання служити долі моєї рідної землі та людства й до скону робити все, що можу. Це моє довічне зусилля та прагнення». Але, виявляється, що вони не в змозі осилити велику справу рідної землі та народу, і настільки втомлюються, що їх рве кров’ю. Дотримання вислову «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» у кінцевому підсумку призводить до їхньої загибелі. Такі люди не знають, як слід жити людям, що таке людська сутність, що таке людські почуття, що таке любов, що таке ненависть, і навіть так сильно плачуть, переживаючи за країну та людей, що в них закінчуються сльози, і вони до останнього подиху не можуть випустити з рук велику справу рідної землі та нації. Хіба «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» не вбивчий вислів, який вимагає людських життів? Хіба такі люди не помирають жалюгідною смертю? (Так.) Навіть на порозі смерті такі люди відмовляються зректися своїх поверхових думок та ідеалів, і зрештою вони помирають з образами та ненавистю в серці. Чому я кажу, що вони вмирають з образами й ненавистю в серці? Тому що вони не можуть відпустити націю, свою рідну землю, долю людства та місію, покладену на них правителями. Вони думають: «На жаль, моє життя занадто коротке. Якби я тільки міг прожити ще кілька тисяч років, я б побачив, куди прямує майбутнє людства». Усе своє життя вони тримають у серці все, що під небом, і зрештою все одно не можуть це відпустити. Навіть на порозі смерті вони не знають, якою є їхня власна ідентичність і що їм слід чи не слід робити. Справа в тому, що вони звичайні люди й повинні вести життя звичайних людей, але вони прийняли обман сатани й отруту традиційної культури та вважають себе спасителями світу. Хіба це не жалюгідно? (Так.) Це вкрай жалюгідно! Скажіть, якби Цюй Юань не зазнав впливу цієї традиційної ідеї про більшу праведність нації, хіба вчинив би він самогубство, кинувшись у річку? Хіба пішов би він на такий екстремальний крок, укоротивши собі віку? (Ні.) Безумовно, ні. Він був жертвою традиційної культури й необачно обірвав своє життя, не проживши його до кінця. Якби він не зазнав цього впливу, не турбувався про країну й народ, а натомість зосередився на власному житті, чи зміг би він дожити до старості та померти природною смертю? Чи зміг би він померти нормальною смертю? Якби він не прагнув братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що може, чи міг би він бути щасливішим, вільнішим і спокійнішим у житті? (Так.) Ось чому «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» – це вбивчий вислів, який вимагає людських життів. Щойно людина заражається таким мисленням, вона починає цілими днями переживати за країну та людей і зрештою доводить цим хвилюванням себе до смерті, не в змозі змінити поточний стан речей. Хіба ідея та думка про те, що слід братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можеш, не краде її життя? Такі ідеї та погляди справді вбивчі й вимагають людських життів. Чому Я це кажу? Хто може звільнити у своєму серці місце для долі країни чи народу? Хто може взяти на себе такий тягар? Хіба це не переоцінка своїх можливостей? Чому люди схильні переоцінювати свої можливості? Чи деякі люди беруть це все на себе? Чи це те, що вони готові робити з власної ініціативи? Річ у тім, що вони є жертвами, але чого? (Ідей і поглядів, які вселяє в людей сатана.) Саме так, вони є жертвами сатани. Сатана вселяє в людей ці ідеї, кажучи їм, що «ти мусиш тримати в серці все, що під небом, тримати в серці простий народ, турбуватися про країну й людей, бути лицарем-мандрівником, праведником, який грабує багатих, щоб допомогти бідним, і робити свій внесок у долю людства, беручись за завдання чимдуж і до скону роблячи все, що можеш, замість того, щоб вести нічим непримітне життя. Навіщо виконувати сімейні та соціальні зобов’язання? Вони не варті згадки, а люди, які їх виконують, схожі на мурах. Ти не мураха й не повинен бути горобцем. Натомість ти маєш бути орлом, розправити крила й ширяти та мати великі прагнення». Таке підбурювання й заохочення збиває людей з пантелику, і вони думають: «Саме так! Я не можу бути горобцем, я мушу бути орлом, який ширяє у височині». Але, як би вони не старалися, вони не можуть злетіти високо та зрештою падають замертво від виснаження, згубивши себе з власної вини. Справа в тому, що ти – ніщо. Ти не горобець і не орел. То хто ж ти? (Створена істота.) Саме так, ти – звичайна людина, звичайна створена істота. Ти можеш пропустити один із трьох прийомів їжі на день, але не можеш не їсти кілька днів поспіль. Ти постарієш, захворієш і помреш; ти – усього лише звичайна людина. Люди з дещицею таланту та здібностей можуть стати надзвичайно бундючними, і після того, як сатана в такий спосіб заохочує їх, спокушає, підбурює та вводить в оману, вони, збиті з пантелику, починають вважати себе спасителями світу. Вони вальсують, і сідають на місце Спасителя, і чимдуж беруться за завдання служити країні й народу та до скону робити все, що можуть, і нічого не думають про місію, відповідальність, зобов’язання або життя людства, яке є найціннішим, що Бог дарує людям. Отже, їм здається, що життя неважливе й нецінне, що найціннішою є справа їхньої рідної землі, що вони мусять тримати в серці все, що під небом, і турбуватися про країну й людей, і що коли вони так робитимуть, їхній характер буде найціннішим, а мораль – найблагороднішою, і що так слід жити всім людям. Сатана вселяє в людей ці думки, вводячи їх в оману й заохочуючи їх відкинути свою ідентичність як сотворених істот і звичайних людей і робити щось таке, що не відповідає реальності. До чого це призводить? Вони заганяють себе на шлях своєї загибелі й мимоволі пускаються берега. Що означає «пуститися берега»? Це означає все більше й більше віддалятися від Божих вимог до людини та від інстинктів, які Бог заздалегідь визначив для людини. Зрештою такі люди заходять у глухий кут, а це шлях до їхньої загибелі.

Щодо того, як людям слід жити, то які вимоги Бог висуває до людства? По суті, вони дуже прості. Вони полягають у тому, щоб зайняти належне місце створеної істоти та виконувати обов’язок, які слід виконувати людині. Бог не вимагає, щоб ти був надлюдиною чи видатною особою, і не дає тобі крил, щоб літати в небі. Він дав тобі лише дві руки та дві ноги, щоб ти міг ходити по землі по одному кроку за раз і бігати, коли це необхідно. Внутрішні органи, які створив для тебе Бог, перетравлюють і абсорбують їжу, а також забезпечують живлення всього твого організму, тому ти мусиш дотримуватися режиму триразового харчування. Бог дав тобі свободу волі, інтелект нормальної людської сутності, а також совість і розсудливість, якими має володіти людина. Якщо ти добре та правильно цим користуєшся, дотримуєшся законів виживання фізичного тіла, належним чином дбаєш про своє здоров’я, неухильно робиш те, про що тебе просить Бог, і досягаєш того, чого Бог від тебе вимагає, то цього достатньо, і це також дуже просто. Чи просив тебе Бог, щоб ти брався за завдання чимдуж і до скону робив усе, що можеш? Чи просив Він тебе мордувати себе? (Ні.) Бог цього не вимагає. Людям не слід себе мордувати, але слід мати трохи здорового глузду та належним чином задовольняти різні потреби організму. Пити воду, коли відчуваєш спрагу, доповнювати свій раціон, коли голодний, відпочивати, коли втомився, робити фізичні вправи після довгого сидіння, звертатися до лікаря, коли хворієш, дотримуватися триразового харчування та вести життя нормальної людської сутності. Звичайно, тобі також слід виконувати свої нормальні обов’язки. Якщо твої обов’язки пов’язані з якимись спеціальними знаннями, яких ти не розумієш, тобі слід опанувати їх і практикувати. Це нормальне життя. Різноманітні принципи практики, які Бог пропонує людям, – це все те, що може осягнути розум нормальної людської сутності, те, що люди можуть зрозуміти та прийняти, і що анітрохи не виходить за рамки нормальної людської сутності. Усе це в межах людських можливостей і жодним чином не виходить за межі належного. Бог не вимагає від людей бути надлюдьми або видатними людьми, тоді як вислови про моральне поводження змушують людей прагнути бути надлюдьми або видатними людьми. Люди не тільки змушені взяти на себе велику справу своєї країни та нації, але й зобов’язані братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можуть. Це змушує їх віддати своє життя, що повністю суперечить Божим вимогам. Як Бог ставиться до людського життя? Бог береже людей у кожній ситуації, оберігає їх від спокус та інших небезпечних халеп, захищає їхнє життя. Яку мету переслідує Бог, роблячи це? Він хоче, щоб люди жили добрим життям. Для чого змушувати людей жити добрим життям? Він не примушує тебе бути надлюдиною, тримати у своєму серці все, що під небом, турбуватися про країну й людей, а тим більше займати Його місце в управлінні усім, улаштуванні всього та в керівництві людством. Радше він вимагає, щоб ти зайняв належне місце створеної істоти, виконував обов’язки створеної істоти, виконував обов’язки, які слід виконувати людям, і робив те, що людям слід робити. Є багато чого, що тобі слід робити, і сюди не відноситься управління долею людства, тримання у своєму серці всього, що під небом, або тримання у своєму серці людства, твоєї рідної землі, церкви, Божої волі чи Його великого починання зі спасіння людського роду. Це сюди не відноситься. То що ж відноситься до того, що тобі слід робити? Це доручення, яке тобі довіряє Бог, обов’язки, які Він тобі дає, і кожна вимога, яку Божий дім ставить перед тобою в кожний період. Хіба це не просто? Хіба це не легко зробити? Це дуже просто та легко зробити. Але люди завжди хибно розуміють Бога та думають, що Він не сприймає їх серйозно. Є такі, хто думає: «Людям, які почали вірити в Бога, не слід вважати себе такими важливими, не слід перейматися своїм фізичним тілом, слід страждати більше та не слід занадто рано йти ввечері спати, тому що Богу може не подобатися, якщо вони зарано йдуть спати. Їм слід рано вставати та пізно лягати й важко працювати всю ніч, виконуючи свій обов’язок. Навіть якщо вони не приносять результатів, вони мусять не спати до другої чи третьої години ночі». У результаті такі люди працюють до втрати пульсу, доки не виснажуються так сильно, що навіть хода вимагає від них неймовірних зусиль, і все ж вони кажуть, що їх виснажує саме виконання їхніх обов’язків. Хіба це не наслідок людської дурості та невігластва? Є й такі, хто думає: «Бог не радіє, коли ми носимо якийсь особливий і гарний одяг, не радіє, що ми щодня їмо м’ясо та смачну їжу. У Божому домі ми можемо лише братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можемо», і вони вважають, що як віруючі в Бога, вони мусять виконувати свій обов’язок до самої смерті, інакше Бог їх не пощадить. Чи так це насправді? (Ні.) Бог вимагає, щоб люди виконували свій обов’язок відповідально та віддано, але Він не примушує їх виснажувати свої тіла, а тим більше не просить їх бути недбалими та легковажними або марнувати час. Я бачу, що деякі керівники та працівники саме так змушують людей виконувати їхні обов’язки, не вимагаючи ефективності, а лише гайнуючи їхній час та енергію. Справа в тому, що вони марнують людські життя. Зрештою, у довгостроковій перспективі у деяких людей з’являються проблеми зі здоров’ям; їх непокоїть спина, у них болять коліна й паморочиться в голові, коли вони дивляться на екран комп’ютера. Як це можливо? Хто це спричинив? (Вони самі це спричинили.) Божий дім вимагає, щоб кожен ішов до відпочинку не пізніше 10-ї години вечора, але дехто не лягає спати до 11-ї або 12-ї години ночі, а це впливає на відпочинок інших людей. Дехто навіть дорікає тим, хто нормально відпочиває, за те, що вони прагнуть комфорту в житті. Це неправильно. Як можна добре виконувати роботу, якщо тіло не відпочило? Що про це говорить Бог? Як Божий дім це регулює? Усе слід робити згідно з Божими словами та приписами Божого дому, і тільки так правильно. Деякі люди мають абсурдне розуміння, завжди пускаються берега й навіть контролюють інших. Це не відповідає принципам істини. Деякі люди – просто абсурдні дурні, без жодної проникливості, які думають, що для виконання своїх обов’язків вони мусять засиджуватися допізна, навіть коли вони не зайняті роботою. Вони не дозволяють собі спати, коли втомилися, не дозволяють собі сказати комусь, якщо вони хворі, і, що гірше, не дозволяють собі звернутися до лікаря, бо вважають це марною тратою часу, яка затримує виконання їхнього обов’язку. Чи правильна така точка зору? Чому після стількох проповідей віруючі досі приходять до таких абсурдних поглядів? Як регулюються впорядкування роботи Божого дому? Лягати спати слід чітко до 10-ї годині вечора, а вставати – о 6-й ранку, і обов’язково треба спати вісім годин. Крім того, навіть неодноразово підкреслюється, що слід дбати про своє здоров’я, виконуючи після роботи фізичні вправи, а також дотримуватися здорової дієти й режиму дня, щоб уникнути проблем зі здоров’ям під час виконання свого обов’язку. Але деякі люди просто не розуміють цього, вони не можуть дотримуватися принципів чи додержуватися правил, засиджуються допізна без потреби та їдять не те, що слід. Довівши себе до хвороби, вони не можуть виконувати свій обов’язок, і тоді вже немає сенсу жалкувати. Нещодавно Я почув, що деякі люди захворіли. Хіба це сталося не через те, що вони виконують свій обов’язок, не дотримуючись принципів і діючи нерозважливо? Це правда, що ти сумлінно виконуєш свій обов’язок, але ти не можеш порушувати природні закони твого тіла. Якщо ти їх порушиш, то зашкодиш собі. Ти мусиш мати загальне уявлення про те, як піклуватися про своє здоров’я. Тобі слід при необхідності виконувати фізичні вправи та їсти в певний час. Не можна дозволяти собі зайвого чи забагато пити, не можна бути перебірливим в їжі або дотримуватись шкідливої для здоров’я дієти. Крім того, потрібно контролювати свій настрій, приділяти увагу життю перед Богом, утілювати істину в життя й діяти згідно з принципами. Тоді в твоєму серці будуть мир і радість, ти не почуватимешся спустошеним чи пригніченим. Зокрема, якщо люди позбудуться розбещених характерів і житимуть нормальною людською сутністю, то їхній душевний стан буде цілком нормальним, а тіло – здоровим. Я ніколи не казав вам пізно лягати спати й рано вставати або працювати більше десяти годин на день. Просто люди не поводяться згідно з правилами й не дотримуються впорядкувань Божого дому. Зрештою, люди настільки неосвічені, що вважають своє здоров’я чимось само собою зрозумілим. Я бачив, що в деяких місцях люди постійно виконували свої обов’язки в приміщенні й не виходили на вулицю, щоб погрітися на сонці або зайнятися якоюсь активністю, тому Я дав людям розпорядження, щоб вони знайшли якісь тренажери, і сказав їм, щоб вони займалися один-два рази на тиждень, що відповідає здоровому розпорядку дня. Люди, які не займаються належним чином спортом, природно захворіють, і це також впливає на їхнє звичайне життя. Після того, як Я дав такі розпорядження, чи потрібно Мені перевіряти, хто і як часто займається фізичними вправами? (Ні.) Не потрібно, бо Я виконав Своє зобов’язання, висловив Свою думку й щиро, без жодного слова брехні сказав тобі, що ти маєш робити, а тобі просто потрібно робити те, що Я сказав. Але люди не беруть це до уваги; вони вважають себе молодими та здоровими, тому не сприймають Моїх слів серйозно. Якщо ви не цінуєте своє здоров’я, Мені немає потреби ним перейматися – просто не звинувачуй інших, коли захворієш. Люди не приділяють уваги фізичним вправам. Однією з причин цього є їхні хибні ідеї та погляди. Інша причина полягає в тому, що вони також мають фатальну проблему – лінь. Якщо людина має незначний фізичний недуг, усе, що їй потрібно зробити, – це приділити увагу своєму здоров’ю й бути активнішою. Але деякі люди, захворівши, радше підуть і зроблять собі укол чи приймуть ліки, аніж займатимуться спортом і піклуватимуться про своє здоров’я. Усьому причиною лінощі. Люди ліниві й не хочуть займатися фізичними вправами, тому немає сенсу щось їм казати. Зрештою, вони не можуть звинувачувати інших, коли хворіють, бо в глибині душі знають справжню причину. Кожному слід щодня виконувати нормальну кількість фізичних вправ. Я щодня гуляю пішки принаймні одну-дві години й роблю деякі необхідні вправи. Це допомагає не тільки зміцнити Мою статуру, але й запобігти хворобам і поліпшити фізичне самопочуття. Фізичні вправи – це не тільки профілактика хвороб, але й нормальна фізична потреба. У цьому питанні Бог вимагає від людей, щоб вони мали хоч крихту проникливості. Не будьте невігласами й не знущайтеся над своїм тілом, а дотримуйтесь його природних законів. Не зловживайте своєю плоттю, але й не переймайтеся нею надмірно. Чи легко зрозуміти цей принцип? (Так.) Його насправді дуже легко зрозуміти; питання в тому, чи застосовують люди його на практиці. Яка ще одна фатальна слабкість людей? Це те, що вони завжди дають волю своїй уяві, думаючи: «Якщо я віритиму в Бога, то не хворітиму, не старітиму й, звісно, не помру». Це повна нісенітниця. Бог не робить цих надприродних речей. Він спасає людей, дає їм обіцянки та просить їх прагнути до істини й розуміти її, відкинути свої розбещені характери, здобути Його спасіння й увійти в прекрасне місце призначення людства. Але Бог ніколи не обіцяв людям, що вони не будуть хворіти чи старіти, і не обіцяв, що вони не помруть. І, звичайно ж, Бог не ставив перед людьми жодних вимог щодо того, що їм слід «братися за завдання чимдуж і до скону робити все, що можуть». Коли йдеться про виконання свого обов’язку та церковної роботи, про те, які труднощі терпіти, чого зректися, що повністю присвячувати, а що відпустити, людям слід діяти згідно з принципами. Коли йдеться про власне фізичне життя й тілесні потреби, людям слід мати певний здоровий глузд і не порушувати нормальних потреб свого тіла, не кажучи вже про закони та правила, які Бог встановив для людей. Звісно, людям також слід мати мінімальний рівень здорового глузду. Якщо люди навіть не знають, як упоратися з потребами та законами свого фізичного тіла й узагалі не мають здорового глузду, а покладаються лише на фантазії та переконання, та ще й мають якісь надмірні ідеї й застосовують якісь екстремальні методи поводження зі своїм фізичним тілом, то такі люди мають абсурдне розуміння. Яку істину можуть осягнути люди такого духовного рівня? Тут стоїть знак питання. Як Бог вимагає від людей ставитися до їхнього фізичного тіла? Коли Бог створив людей, Він встановив для них правила, тому Він вимагає, щоб ти ставився до свого фізичного тіла відповідно до цих правил. Це вимога та стандарт, який Бог встановлює для людей. Не покладайся на переконання, не покладайся на фантазії. Ти розумієш?

Через прищеплення та вплив вислову про моральне поводження «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» люди не знають, як поводитися зі своїм фізичним тілом чи як вести нормальне життя. Це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що люди не знають, як поводитися зі своєю смертю і як вести змістовне життя. Отже, подивімось на ставлення Бога до смерті людей. Який би аспект обов’язку не виконувався, мета Бога полягає в тому, щоб у процесі виконання свого обов’язку люди розуміли істину, практикували її, відкидали свої розбещені характери, утілювали подобу нормальної людини й досягали стандарту, необхідного для здобуття спасіння, а не кидалися стрімголов назустріч смерті. Деяких людей уражає важка хвороба або рак, і вони думають: «Це Бог просить мене померти та віддати моє життя, тому я підкорюся!». Насправді Бог цього не говорив, і така думка не приходила Йому в голову. Це не більше, ніж людське нерозуміння. Що ж має на увазі Бог? Кожен живе певну кількість років, але тривалість життя у всіх різна. Кожен помирає тоді, коли це визначає Бог, у належний час і в належному місці. Це все визначено Богом. Він робить так, щоб це сталось у відповідності до визначеної Ним тривалості життя тієї людини, і Він визначає місце та спосіб її смерті, а не дозволяє комусь померти через якусь довільну причину. Бог вважає життя людини дуже важливим, і Він також вважає дуже важливими смерть людини й закінчення її фізичного життя. Усе це визначено Богом. Якщо дивитись із цієї точки зору, коли Бог вимагає від людей виконувати їхні обов’язки чи слідувати за Ним, Він не просить їх кидатися стрімголов назустріч смерті. Що це означає? Це означає, що Бог не вимагає від тебе бути готовим у будь-яку мить віддати життя заради виконання твого обов’язку, присвячення себе Богу або заради Його доручення. Тобі не потрібно здійснювати такі приготування, не потрібно мати таку ментальність і, звичайно, не потрібно так планувати або думати, тому що Богу не потрібне твоє життя. Чому Я так кажу? Само собою зрозуміло, що твоє життя належить Богу, це Він його подарував, тож навіщо б Він хотів його забрати? Хіба твоє життя цінне? З точки зору Бога, питання не в тому, цінне воно чи ні, а лише в тому, яку роль ти відіграєш у Божому плані управління. Що стосується твого життя, то якби Бог захотів його забрати, Він міг би зробити це в будь-який час, у будь-якому місці й у будь-яку хвилину. Тому життя будь-якої людини важливе для неї самої, важливе для її обов’язків, зобов’язань і відповідальності, а також для Божого доручення. Звичайно, воно також важливе для її ролі в загальному Божому плані управління. Хоча твоє життя й важливе, Богу не потрібно його забирати. Чому? Коли в тебе забирають життя, ти стаєш мертвою людиною, і з тебе більше немає жодної подальшої користі. Тільки коли ти живий і живеш серед людства, яким керує Бог, ти можеш відігравати ту роль, яку тобі призначено грати в цьому житті, нести відповідальність і виконувати належні тобі зобов’язання й обов’язки, виконання яких Бог вимагає від тебе в цьому житті. Тільки коли ти існуєш у такій формі, твоє життя може мати цінність і реалізувати свою цінність. Тому не вимовляй мимохіть такі фрази, як «померти за Бога» чи «віддати життя за Божу роботу», не повторюй їх, не тримай у голові чи глибоко в душі; це зайве. Коли людина постійно хоче померти за Бога, пожертвувати собою та віддати життя за свій обов’язок, – це найнікчемніша, найнегідніша й найпідліша річ. Чому? Якщо твоє життя закінчилося, і ти більше не живеш у цій тілесній формі, як ти можеш виконати свій обов’язок як створена істота? Якщо всі помруть, то кого Бог спасатиме через Свою роботу? Якщо не залишиться людей, які потребують спасіння, як буде здійснюватися Божий план управління? Чи існувала б досі Божа робота спасіння людства? Чи могла б вона досі продовжуватися? Якщо дивитися із цих аспектів, хіба не важливо для людей добре дбати про своє тіло та вести здоровий спосіб життя? Хіба це того не варте? Безумовно, варте, і людям слід це робити. А ті дурні люди, які недбало кажуть: «Якби трапилося найгірше, я помер би за Бога», і які можуть легковажно зводити смерть на жарт, жертвувати своїм життям і зловживати своїм тілом, – що це за люди? Чи це неслухняні люди? (Так.) Це найнеслухняніші люди, якими слід гидувати та яких слід зневажати. Коли хтось здатен недбало казати, що він помер би за Бога, можна стверджувати, що він побіжно думає про те, щоб укоротити собі віку, відмовитися від свого обов’язку, відмовитися від доручення, яке поклав на нього Бог, і не дати Божим словам здійснитися в ньому. Хіба це не безглуздий спосіб дій? Ти можеш недбало й із готовністю відмовитися від свого життя та сказати, що хочеш пожертвувати його Богу, але чи потрібна Богу твоя пожертва? Твоє життя і так належить Богу, і Бог може забрати його в будь-яку мить, тож який сенс його Йому пропонувати? Якщо ти не запропонуєш, а Богу воно знадобиться, чи попросить Він тебе ввічливо про це? Чи потрібно буде Йому обговорити це з тобою? Ні, не потрібно. Але для чого Бог міг би хотіти твоє життя? Щойно Бог забере твоє життя, ти більше не зможеш виконувати свій обов’язок, і людина зникне з Божого плану управління. Чи зробило б це Його щасливим і задоволеним? Хто справді був би щасливим і задоволеним? (Сатана.) Якщо ти віддаєш своє життя, що ти можеш із цього здобути? А що може здобути Бог, забравши твоє життя? Якщо ти втрачаєш можливість спастися, для Бога це виграш чи втрата? (Втрата.) Для Бога це не виграш, а втрата. Бог дозволяє тобі як створеній істоті мати життя й займати місце створеної істоти, щоб виконувати обов’язок створеної істоти та, чинячи так, мати змогу ввійти в реальність істини, скоритися Богу, зрозуміти Його волю та пізнати Його, виконувати Його волю, співпрацювати з Ним у виконанні Його роботи спасіння людства та слідувати за Ним до самого кінця. Це і є праведність, це і є цінність і сенс існування твого життя. Якщо твоє життя існує заради цього, і ти ведеш заради цього здорове життя, то це має найбільше значення, а що стосується Бога, то це справжня відданість і співпраця – Йому це найбільш приємно. Бог хоче бачити, як створіння, яке живе в плоті, позбувається свого розбещеного характеру посеред Його кари та суду, відкидає безліч хибних ідей, прищеплених йому сатаною, і здатне прийняти істини й вимоги від Бога, повністю підкоритися владі Творця, виконати обов’язок, який слід виконувати створеній істоті, і стати справжньою створеною істотою. Це те, що хоче бачити Бог, і в цьому цінність і сенс існування людського життя. Тому для будь-якої створеної істоти смерть не є кінцевим місцем призначення. Цінність і сенс існування людського життя полягають не в тому, щоб померти, а в тому, щоб жити для Бога, існувати для Бога та для свого обов’язку, існувати для того, щоб виконувати обов’язки й зобов’язання створеної істоти, коритися Божій волі та принижувати сатану. У цьому цінність існування створеної істоти, а також сенс її життя.

Що стосується вимог Бога до людей, то те, як Бог ставиться до людського життя та смерті, абсолютно відрізняється від того, що описано у вислові традиційної культури «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш». Сатана постійно хоче, щоб люди вмирали. Йому некомфортно бачити людей живими, і він постійно придумує, як забрати їхнє життя. Прийнявши від сатани оманливі ідеї традиційної культури, люди прагнуть тільки одного – пожертвувати своїм життям заради своєї країни й нації або заради кар’єри, кохання чи заради сім’ї. Вони постійно зневажають власне життя, готові померти й віддати його будь-де й будь-коли та не вважають життя, дане їм Богом, найціннішою річчю, якою слід дорожити. Не маючи змоги виконувати свої обов’язки та зобов’язання за життя, поки вони ще володіють життям, даним їм Богом, вони натомість приймають сатанинські омани та нісенітниці, завжди маючи намір чимдуж взятися за завдання та до скону робити все, що можуть, і готові в будь-який час померти за Бога. Справа в тому, що якщо ти дійсно помираєш, то робиш це не для Бога, а для сатани, і Бог про тебе не згадає. Оскільки тільки живі можуть прославляти Бога та свідчити про Нього, тільки живі можуть зайняти належне місце створених істот, виконувати свої обов’язки, тим самим не залишаючи після себе жалю, й бути здатними принизити сатану та свідчити про чудесні діяння й володарювання Творця. Тільки живі можуть це робити. Якщо в тебе навіть немає життя, усе це перестає існувати. Хіба це не так? (Так.) Тому, просуваючи вислів про моральне поводження «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш», сатана, безперечно, грається з людським життям і топче його. Сатана не поважає людське життя, а натомість грає з ним в ігри, змушуючи людей приймати ідеї на кшталт «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш». Вони живуть такими ідеями й не плекають життя або не вважають власне життя цінним, тож недбало віддають своє життя – найцінніше з того, що Бог дає людям. Це зрадництво, і це аморально. Доки не настав кінцевий строк, визначений для тебе Богом, не слід легковажно говорити про те, щоб віддати своє життя, коли б це не було. Поки в тобі ще є дихання, не здавайся, не відмовляйся від свого обов’язку, не відмовляйся від того, що Бог тобі довірив і доручив. Оскільки життя будь-якої створеної істоти існує лише для Творця, і лише для Його володарювання, влаштування та впорядкувань, воно також існує й реалізує свою цінність лише для свідчення Творця та Його роботи спасіння людства. Ти можеш бачити, що Божий погляд на людське життя повністю відрізняється від погляду сатани. То хто ж по-справжньому цінує людське життя? (Бог.) Тільки Бог, тоді як самі люди не вміють цінувати власне життя. Тільки Бог цінує людське життя. Хоча люди не милі й не гідні любові, сповнені скверни, бунтарства та багатьох абсурдних ідей і поглядів, прищеплених сатаною, і хоча вони поклоняються сатані та слідують за ним аж до протистояння Богу, проте, оскільки люди створені Богом і Він дарує їм дихання й життя, тільки Він дорожить людським життям, тільки Він любить людей, і тільки Він безперервно піклується про людство та плекає його. Бог плекає людей – не їхні фізичні тіла, а їхнє життя, – тому що тільки люди, яким Бог дав життя, можуть зрештою стати створеними істотами, які по-справжньому поклоняються Йому та свідчать про Нього. Бог має роботу, доручення та очікування для людей, цих створених істот. Тому Бог плекає й цінує їхнє життя. Це правда. Ти це розумієш? (Так.) Отже, коли люди приходять до розуміння волі Бога-Творця, хіба не повинно бути принципів того, як їм слід ставитися до життя свого фізичного тіла та справлятися із законами й потребами, за якими воно виживає? На чому ґрунтуються ці принципи? Вони ґрунтуються на Божих словах. За якими принципами їх слід практикувати? З пасивного боку, люди мусять відмовитися від багатьох облудних поглядів, прищеплених їм сатаною, викрити та визнати облудність сатанинських поглядів, таких, як вислів «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш», які притупляють та обмежують людей і завдають їм шкоди, і відмовитися від цих поглядів. Крім того, з активного боку, вони мусять точно розуміти, якими є вимоги Бога-Творця до людини, і зробити Божі слова основою всього, що вони роблять. Так люди зможуть практикувати правильно, без відхилень, і по-справжньому прагнути до істини. Що означає «прагнути до істини»? (Дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій.) Підведення підсумку цими словами є правильним.

Сьогодні ми спілкувалися переважно про те, як мати справу зі смертю, а також про те, як мати справу із життям. Сатана топче, плюндрує й забирає життя людей. Він збиває людей із пантелику й приводить їх до заціпеніння, прищеплюючи їм хибні ідеї та погляди, і змушує їх зневажливо ставитися до найціннішого, що вони мають, – до їхнього життя, тим самим порушуючи та знищуючи роботу Бога. Скажіть Мені, якби всі люди в усьому світі захотіли померти й могли б це зробити безперешкодно, хіба в суспільстві не настав би хаос? Чи не було б тоді людям важко виживати та існувати? (Так.) Отже, як Бог ставиться до людського життя? Він плекає його. Бог плекає й цінує людське життя. Який шлях практики слід здобути людям із цих Божих слів? Упродовж свого життя, поки люди ще мають життя та дихання, – найцінніше, що дав їм Бог, – їм слід належним чином прагнути до істини й розуміти її, а також виконувати свої обов’язки як створеним істотам згідно з Божими вимогами й принципами, не залишаючи позаду жодного жалю, щоб одного дня вони могли зайняти місце створених істот, свідчити про Творця й поклонятися Йому. Чинячи так, вони сповнять своє життя сенсом та цінністю, живучи не для сатани, а для Божого володарювання, Його роботи та Його свідчення. Життя людей має цінність і сенс тоді, коли вони можуть свідчити про Божі діяння й роботу. Але це не означає, що тоді людське життя досягло свого найславетнішого часу. Не зовсім правильно так говорити, тому що цей час іще не настав. Коли ти по-справжньому зрозумієш і здобудеш істину, здобудеш знання про Бога та зможеш зайняти місце створеної істоти, щоб поклонятися Богу й свідчити про Бога, про володарювання Творця, Його діяння, Його сутність та ідентичність, тоді цінність твого життя досягне свого апогею й найповнішої міри. Мета та значимість усього сказаного полягає в тому, щоб ви зрозуміли цінність і сенс існування життя, а також те, як слід ставитися до власного життя, щоб, виходячи із цього, обрати шлях, яким слід іти. Це єдиний спосіб бути в згоді з Божою волею.

4 червня 2022 року