На останньому зібранні ми переважно спілкувалися про вислів «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» у традиційній культурі та аналізували його. Ні традиційні культурні вислови та теорії, які сатана використовує для ідеологічної обробки людей, ні гучні слова, яких він змушує людей дотримуватися, не є правильними. Вони навпаки заплутують людей і вводять їх в оману, обмежуючи їхнє мислення. Ці хибні уявлення та погляди в традиційній культурі застосовуються для того, щоб навчати й ідеологічно обробляти маси, а також впливати на них із кінцевою метою переконати їх підкоритися пануванню правлячого класу й навіть служити правителям із відданістю тих, хто любить свою країну й партію та сповнений рішучості захищати свій дім та охороняти державу. Цього достатньо, аби показати, що національний уряд популяризує традиційну культурну освіту, щоб правителям було легше контролювати людство та всі різноманітні етнічні групи, а також щоб у подальшому посилити стабільність режиму правителів і гармонію та стабільність суспільства під їхнім контролем. Як би правлячий клас не насаджував, не просував і не популяризував традиційну культурну освіту, загалом ці вислови про моральне поводження вводили людей в оману, збивали з пуття та серйозно порушували їхню здатність відрізняти правду від брехні, добро від зла, правильне від неправильного, а позитивне від негативного. Можна також сказати, що ці вислови про моральне поводження повністю міняють місцями чорне та біле, змішують правду з брехнею та вводять в оману широку громадськість, змушуючи людей обманюватися цими поглядами традиційної культури в контексті, у якому вони не знають, що правильно, а що неправильно, що правда, а що брехня, що позитивне, а що негативне, що походить від Бога, а що від сатани. Те, як традиційна культура дає визначення самим різноманітним речам і класифікує всіх людей як хороших чи поганих, добрих чи злих, тривожило, бентежило та вводило людей в оману й навіть обмежувало їхні думки різними висловами про моральне поводження, які пропагує традиційна культура, так що вони не в змозі від них звільнитися. Як наслідок, багато людей охоче присягає на вірність диявольським королям, демонструючи сліпу відданість до самого кінця та вшановуючи цю обітницю до смерті. Така ситуація продовжується до сьогоднішнього дня, і досі мало хто схаменувся. Хоча сьогодні багато людей, які вірять у Бога, можуть розпізнати істину, безліч підводних каменів заважає їм прийняти її та втілити в життя. Можна сказати, що ці підводні камені в основному походять від ідей і поглядів традиційної культури, які вже давно вкоренилися в людських серцях. Люди засвоїли їх насамперед, і вони залишаються панівними, уже контролюючи думки людей, що створює так багато підводних каменів і так багато протидії для людей, які приймають істину й підкоряються Божій роботі. Це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що люди мають розбещений характер, почасти обумовлений тим, як традиційна культура вводить людей в оману та розбещує їх. Традиційна культура сильно вплинула на погляди людей на те, як вимірювати добро і зло, правду і брехню, зашкодила їм і стала причиною того, що люди мають багато помилкових переконань, ідей і поглядів. Це призвело до того, що люди не здатні позитивно сприймати те, що є позитивним, красивим і добрим, закони всього сущого, що створено Богом, і той факт, що Бог править усім сущим. Натомість люди сповнені переконань і всіляких невизначених і нереалістичних ідей. Це наслідки різних ідей, які сатана прищеплює людям. З іншого боку, усі різноманітні вислови про моральне поводження в традиційній культурі є фальшивими висловами, які розбещують мислення людей, розбурхують їхній розум і шкодять їхнім нормальним процесам мислення, сильно позначаючись на прийнятті людьми позитивних речей та істини, а також серйозно впливаючи на чисте усвідомлення й розуміння людьми законів і правил усього сущого, що створено Богом.

З одного боку, різні вислови про моральне поводження в традиційній культурі стали на заваді правильним способам мислення, за допомогою яких люди відрізняють правильне від неправильного, а також порушили свободу волі людей. Більше того, прийнявши ці різноманітні вислови про моральне поводження, люди стали лицемірними та фальшивими. Вони добре вміють прикидатися – аж до того, що називають оленя конем, міняють місцями чорне й біле, ставляться до негативного, потворного й злого як до позитивного, красивого й доброго та навпаки – і вони вже дійшли до стадії благоговіння перед злом. У всьому людському суспільстві, незважаючи на період чи династію, те, що люди відстоюють і шанують, – це, по суті, ці вислови про моральне поводження в традиційній культурі. Під сильним впливом цих висловів про моральне поводження, тобто під дедалі глибшим і ретельнішим навіюванням цих висловів про моральне поводження з боку традиційної культури, люди несвідомо приймають ці вислови як основу буття й закони існування. Вони просто повністю приймають їх, не розрізняючи, ставлячись до них як до позитивних, як до керівної ідеології й критеріїв того, як їм слід мати справу з іншими, як дивитися на людей і речі, як поводитися та діяти. Люди ставляться до цих висловів як до найвищих законів, щоб прокласти собі шлях у суспільстві, або досягти слави та престижу, або здобути повагу й шану. Візьміть будь-яку групу в будь-якому суспільстві чи нації в будь-який період – люди, яких вони поважають, шанують і проголошують найкращими представниками людського роду, є нічим іншим, як тим, що люди називають моральними взірцями. Яке б життя не вели такі люди за лаштунками, якими б не були наміри й мотиви їхніх дій та сутність їхньої людської природи, як би вони насправді не поводилися й не розбиралися з іншими, яка б людська сутність не ховалася під личиною красивого й доброго морального поводження, нікого це не цікавить і ніхто не намагається розслідувати це далі. Поки вони віддані, патріотичні та виявляють вірність правителям, народ боготворить їх, співає їм дифірамби й навіть наслідує їх як героїв, тому що всі беруть за основу зовнішнє моральне поводження людини, щоб визначити, добра вона чи зла, хороша чи погана, і щоб виміряти її репутацію. Хоча в Біблії чітко задокументовані історії багатьох древніх святих і мудреців, таких як Ной, Авраам, Мойсей, Йов і Петро, а також історії багатьох пророків тощо, і хоча багато людей знайомі із цими історіями, жодна країна, нація чи група досі не популяризує широко людську сутність і моральні якості цих древніх святих і мудреців – або приклади їхнього поклоніння Богу, або навіть їхні богобоязливі серця, які вони явили, – ні в суспільстві, ні в нації, ні між людьми. Жодна країна, нація чи група цього не робить. Навіть країни, у яких християнство є державною релігією, або країни з переважно релігійним населенням досі не звертають уваги на людський характер цих древніх святих і мудреців або на їхні історії про страх Божий та послух Богові, описані в Біблії, і не шанують їх. На яку проблему це вказує? Розбещене людство впало до того, що людей нудить від правди, нудить від позитиву, і вони шанують зло. Якби Бог особисто не говорив і не виконував роботу серед людей, чітко вказуючи їм, що є позитивним, а що негативним, що правильне, а що неправильне, що красиве й добре, а що потворне тощо, то людство ніколи не змогло б відрізнити добро від зла й не змогло б відрізнити позитивне від негативного. Від початку людського роду й навіть у процесі людського розвитку ці діяння та історичні записи про Божі появи й роботу передаються донині в деяких країнах та етнічних групах Європи, Північної й Південної Америки. Однак люди досі не здатні відрізнити позитивне від негативного, а також красиве й добре від потворного та злого. Люди не тільки не здатні розрізняти, але й активно та охоче приймають усілякі заяви від сатани, як-от вислови про моральне поводження, а також сатанинські хибні визначення й поняття про різних людей, події та речі. Про що це свідчить? Чи могло б це свідчити про те, що людство просто не має інстинкту самостійного прийняття позитивних речей, а також інстинкту відрізняти позитивне від негативного, добро від зла, правильне від неправильного, правду від брехні? (Так.) Серед людського роду переважають одночасно два види речей, один із яких походить від сатани, а інший – від Бога. Але, зрештою, у всьому людському суспільстві та в усій історії розвитку людства слова, сказані Богом, і все те позитивне, чого Він навчає та що роз’яснює людству, не можуть здобути шану всього людського роду й навіть не можуть набути серед людства великого поширення, не можуть викликати в людей правильні думки, не можуть спрямувати їх до нормального життя серед усього сущого, що створив Бог. Люди, самі того не усвідомлюючи, існують, керуючись різними висловлюваннями, ідеями та концепціями сатани, й живуть, керуючись цими хибними поглядами. Живучи в такий спосіб, вони роблять це не пасивно, а активно. Незважаючи на те, що зробив Бог, на Його досягнення у створенні всього сущого та в управлінні всім сущим, на безліч слів, залишених Божою роботою в деяких країнах, а також на визначення різних людей, подій та речей, які дійшли до наших днів, люди досі несвідомо живуть під впливом різних ідей і поглядів, які їм прищеплює сатана. Ці різноманітні ідеї та погляди, які прищеплює та відстоює сатана, – це ідеї та погляди, що набули широкого розповсюдження в людському суспільстві й навіть у країнах, де поширене християнство. І скільки б позитивних тверджень, позитивних ідей і поглядів, позитивних визначень людей, подій та речей Бог не залишав людству, виконуючи Свою роботу, вони існують лише в певних куточках або, ще гірше, просто зберігаються дуже невеликою кількістю людей в етнічних меншинах і затримуються на вустах лише деяких людей, але не можуть бути активно прийняті людьми як щось позитивне, що направляє й веде по життю. Виходячи з порівняння цих двох видів речей, а також із різного ставлення людства до негативних речей від сатани й до різних позитивних речей від Бога, увесь людський рід лежить під руками лукавого. Це факт, і його можна стверджувати з упевненістю. Цей факт насамперед означає, що ідеї та погляди сатани контролюють усі думки людей, їхні способи мислення та ставлення до людей, подій та речей, впливають на них, маніпулюють ними й навіть обмежують їх. Упродовж усієї історії розвитку людства, незалежно від епохи чи періоду, – чи то відносно відстала ера, чи економічно розвинена ера сьогодення, – і незалежно від регіону, національності чи групи людей, усі способи існування людства, засади буття й погляди на поводження з людьми, подіями й речами ґрунтуються на різноманітних ідеях, прищеплених людям сатаною, а не на словах Божих. Це дуже прикро. Бог приходить, щоб виконати Свою роботу та спасти людство в ситуації, у якій люди були так глибоко розбещені сатаною та в якій їхні думки та погляди, їхні способи сприйняття людей, подій та речей, а також їхні способи життя та взаємодії зі світом були повністю обмежені ідеями сатани. Можна собі уявити, наскільки важкою та складною є Божа робота зі спасіння людства в такому контексті. Що це за контекст? Контекст, у якому Він приходить виконувати Свою роботу, – це контекст, у якому серця й розум людей уже давно та повністю просякнуті й обмежені сатанинськими філософіями й отрутою. Він приходить виконувати Свою роботу не в контексті, де люди не мають жодних ідеологій чи поглядів на людей, події та речі, а в контексті, де люди мають способи сприйняття різних людей, подій та речей, і де ці способи сприйняття, мислення та життя були серйозно заплутані та хибно спрямовані сатаною. Іншими словами, Бог приходить, щоб виконати роботу та спасти людство в контексті, у якому люди, які повністю прийняли сатанинські ідеї та погляди, наповнені, просякнуті й зв’язані сатанинськими ідеями та знаходяться під їхнім контролем. Саме таких людей спасає Бог, і це показує, наскільки важкою є Його робота. Бог хоче, щоб такі люди, які були просякнуті й обмежені сатанинськими ідеями, прийшли до того, щоб наново розпізнати й розрізнити позитивне і негативне, красу і потворність, добро і зло, істину і зловісну оману, і, нарешті, дійшли до того, щоб зненавидіти та відкинути всілякі ідеї й омани, прищеплені сатаною, тим самим прийнявши всі правильні погляди та правильні способи життя, які походять від Бога. У цьому полягає особливий сенс Божого спасіння людства.

Яким би не був період існування людства та етап розвитку суспільства, яким би не був метод управління правителів – феодальна диктатура чи демократичний суспільний лад – усе це не змінює того факту, що в людському суспільстві процвітають різні ідеологічні теорії та вислови про моральне поводження, які пропагує сатана. Від феодального суспільства й аж до сучасного, незважаючи на неодноразові зміни масштабів, керівних принципів і способів правління правителів, а також на постійні зміни кількості різноманітних етнічних груп, рас і різних релігійних спільнот, отрута різних висловів у традиційній культурі, які сатана прищеплює людям, досі процвітає й поширюється, глибоко вкорінюючись у думках людей і найпотаємніших глибинах їхньої душі, контролюючи їхні способи існування та впливаючи на їхні думки й сприйняття людей, подій та речей. Звичайно, ця отрута також серйозно впливає на ставлення людей до Бога, серйозно роз’їдає готовність і прагнення людства прийняти істину та спасіння Творця. Тому показові вислови про моральне поводження, які походять із традиційної культури, завжди контролювали мислення людей упродовж усієї історії людського роду, а їхня домінантна позиція й роль серед людства залишалася незмінною в усіх періодах і соціальних контекстах. Незалежно від того, у який період править правитель, старанний він чи старорежимний, демократичний його метод правління або диктаторський, ніщо із цього не може зупинити або викорінити плутанину й контроль над людьми з боку ідей та поглядів традиційної культури. Яким би не був історичний період чи етнічна група, як би не розвивалася й не змінювалася людська віра, якого б прогресу та змін у поглядах на життя й суспільні тенденції не зазнавали люди, вплив, який справляють на людське мислення вислови про моральне поводження в традиційній культурі, ніколи не змінювався, і їхній вплив на людей ніколи не втрачав своєї сили. Із цього погляду, вислови про моральне поводження занадто глибоко обмежили людське мислення, чинячи серйозний вплив не тільки на стосунки між людьми, але й на ставлення людей до істини, а також серйозно впливаючи на стосунки між створеною людиною й Творцем і шкодячи їм. Звичайно, можна також сказати, що сатана використовує ідеї традиційної культури, щоб спокусити, ввести в оману, паралізувати й обмежити людський рід, створений Богом, і що він використовує ці методи, щоб відірвати людей від Бога. Чим ширше серед людства розповсюджуватимуться ідеї про моральне поводження в традиційній культурі та чим глибше вони вкорінюватимуться в людських серцях, тим далі люди будуть від Бога й тим віддаленішою буде надія на їхнє спасіння. Подумайте: до того, як змій спокусив Адама і Єву з’їсти плід із дерева пізнання добра і зла, вони вірили, що Бог Єгова є їхнім Господом і Батьком. Але коли змій спокусив Єву, сказавши: «Хіба Бог сказав: “Не їж від кожного дерева в саду”?» (Буття 3:1) та «Умерти не вмрете! Бо знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте від нього, ваші очі будуть розкриті, і ви станете, як Бог, знаючи добро й зло» (Буття 3:4–5), Адам і Єва піддалися спокусі змія, і їхні стосунки з Богом швидко змінилися. Що це була за зміна? Вони більше не приходили до Бога голими, але шукали якісь предмети, щоб прикритися та сховатися за них, і уникали світла Божої присутності; коли ж Бог шукав їх, вони ховалися від Нього й більше не говорили з Ним віч-на-віч, як раніше. Ця зміна, яка відбулася в стосунках Адама і Єви з Богом, сталася не тому, що вони з’їли плід із дерева пізнання добра і зла, а тому, що слова, сказані змієм-сатаною, прищепили людям хибний тип мислення, спокусивши їх та ввівши в оману, змусивши сумніватися в Бозі, відступити від Нього та сховатися від Нього. Тож люди більше не хотіли безпосередньо бачити світло Божої присутності, не хотіли поставати перед Ним повністю неприкритими, і між людьми та Богом виникло відчуження. Як виникло це відчуження? Не через зміни в навколишньому середовищі, не через плин часу, а через те, що змінилися серця людей. Як змінилися серця людей? Самі люди не проявляли ініціативи до змін. Радше це сталося через слова, сказані змієм, які посіяли розбрат у стосунках людей із Богом, віддаляючи їх від Бога та змушуючи уникати світла Божої присутності, утікати від Його опіки та сумніватися в Його словах. Якими були наслідки такої зміни? Люди вже не були такими, як раніше, їхні серця й помисли вже не були такими чистими, і вони вже не вважали Бога Богом і найближчим до них, а натомість сумнівалися й боялися Його, і тим самим віддалилися від Нього та розвинули менталітет бажання сховатися від Бога та триматися від Нього подалі, і це стало початком гріхопадіння людства. Початок гріхопадіння людства походив зі слів, вимовлених сатаною, які були отруйними, спокусливими й оманливими. Думки, які вселяли в людей ці слова, змушували їх хибно розуміти Бога, сумніватися в Ньому й віддалятися від Нього, так що вони не тільки більше не бажали постати перед Богом, але й хотіли сховатися від Бога й навіть перестали вірити в те, що Він говорив. Що сказав на це Бог? Бог сказав: «Від усякого дерева в саду ти можеш їсти вільно. Але від дерева пізнання добра та зла не їж, бо того дня, коли ти скуштуєш від нього, ти неодмінно помреш» (Буття 2:16–17). Між тим сатана сказав, що люди, які скуштують плід із дерева пізнання добра і зла, не обов’язково помруть. Через оманливі слова, сказані сатаною, люди почали сумніватися в Божих словах і заперечувати їх, тобто у своїх серцях вони виношували думки про Бога й уже не були такими чистими, як раніше. Через ці думки та сумніви, які в них з’явилися, люди перестали вірити Божим словам, перестали вірити в те, що Бог є Творцем і що між людьми та Богом існують неминучі стосунки, і навіть перестали вірити в те, що Бог може захищати людей і піклуватися про них. Із тієї миті, як люди перестали в це вірити, вони більше не бажали приймати Божу опіку та захист і, звичайно, не бажали приймати жодного слова з Божих уст. Гріхопадіння людства почалося в результаті спокусливих слів сатани й почалося воно з ідеї та поглядів, які сатана прищепив людям. Звичайно, воно також почалося з того, що сатана спокушав, вводив в оману й обманював людей. Ця ідея й погляди, які сатана прищепив людям, змусили їх перестати вірити в Бога та Його слова, а також змусили їх сумніватися в Бозі, не розуміти Його, підозрювати Його, ховатися від Нього, віддалятися від Нього, заперечувати те, що Він сказав, заперечувати саму Його ідентичність і навіть заперечувати, що люди походять від Бога. Так сатана крок за кроком спокушає й розбещує людей, порушуючи й руйнуючи їхні стосунки з Богом, а також перешкоджаючи людям постати перед Богом і прийняти будь-які слова з Його вуст. Сатана постійно порушує бажання людей шукати істину та приймати Божі слова. Люди безсилі протистояти різноманітним зауваженням сатани й самі не усвідомлюють, що ці зауваження роз’їдають і просочують їх; зрештою люди деградують до того, що стають ворогами й супротивниками Бога. У цьому, по суті, й полягають вплив і шкода, які вислови про моральне поводження справляють на людей. Звичайно, спілкуючись на ці теми, ми також аналізуємо їх у корені, щоб люди могли здобути фундаментальне розуміння того, як сатана розбещує людство і якими методами він користується. Основні тактики сатани при розбещенні людства полягають у тому, щоб націлитися на думки та погляди людей, зруйнувати стосунки між Богом і людьми та поступово, крок за кроком, відірвати їх від Бога. Спочатку, чуючи Божі слова, люди вірили в їхню правильність і хотіли діяти та практикувати згідно з ними. Саме в такій ситуації сатана використовував усілякі ідеї та слова, щоб потроху роз’їдати й роз’єднувати ті крихти віри, рішучості та прагнення, які мали люди, а також ті нечисленні ледь позитивні речі й позитивні бажання, за які вони трималися, замінюючи їх своїми висловами, своїми визначеннями, думками й уявленнями про різні речі. У такий спосіб люди мимоволі потрапляють під контроль сатанинських ідей і стають його бранцями та рабами. Хіба це не так? (Так.) В історії людства, що глибше й конкретніше люди приймають ідеї сатани, то більше вони віддаляються від Бога у їхніх стосунках, а послання про те, що «люди – це створіння, а Бог – Творець», усе більше віддаляється від них, і багато людей уже не вірить у нього й не визнає його, як раніше. Натомість це послання вважається міфом і легендою, неіснуючим фактом і злісною оманою й навіть засуджується деякими людьми в сучасному суспільстві як єресь. Слід сказати, що все це результат і вплив різних злісних оман сатани, широко розповсюджених серед людства. Слід також сказати, що впродовж усієї історії розвитку людства під виглядом таких позитивних справ, як навчання людей, регулювання їхніх слів і вчинків тощо, сатана крок за кроком тягнув людство в безодню гріха та смерті, віддаляючи його від світла Божої присутності, від Його опіки й захисту, від Його спасіння. У Старому Заповіті Біблії записані розповіді про Божих посланців, які приходили до людей, щоб говорити з ними й жити серед них, але за останні 2 000 років такого не було. Причина в тому, що серед усього людства більше немає нікого, схожого на древніх святих і мудреців, про яких ідеться в Біблії, таких як Ной, Авраам, Мойсей, Йов або Петро, і все людство просякнуте та зв’язане ідеями й зауваженнями сатани. У цьому вся правда.

Ми щойно спілкувалися про один з аспектів сутності висловів про моральне поводження в традиційній культурі, який також є ознакою, доказом і символом розбещення людства сатаною. Якщо дивитися з точки зору сутності цих питань, то всі люди без винятку – чи то малі діти, чи то люди похилого віку, незалежно від їхнього соціального класу та соціального середовища, з якого вони походять, – обмежені різними зауваженнями сатани, глибини яких вони навіть не розрізняють, і їхній спосіб існування повністю просякнутий сатанинськими ідеями. Звичайно, що є незаперечним фактом? Те, що сатана розбещує людей. Він розбещує не різні органи людей, а радше їхні думки. Розбещення людських думок налаштовує все людство проти Бога, так що створені Ним люди не можуть поклонятися Йому, а натомість використовують усілякі ідеї та погляди від сатани, щоб повстати проти Бога, протистояти Йому, зраджувати та відкидати Його. Це амбіції й підступний план сатани та, звичайно ж, це його справжнє обличчя, і саме так сатана розбещує людство. Однак незалежно від того, скільки тисяч років сатана розбещував людство, або скільки фактів вказують на розбещення людства сатаною, або наскільки помилковими й абсурдними є різні ідеї та погляди, якими він розбещує людство, і наскільки глибоко людські думки обмежені ними, – словом, незалежно від усього цього, – коли Бог приходить, щоб виконати Свою роботу зі спасіння людей, і коли Він висловлює істину, то навіть якщо люди живуть у такому контексті, Бог однаково може вирвати їх із-під сатанинської влади й однаково може їх завоювати. І, звичайно, Бог усе ще може зробити так, щоб люди зрозуміли істину в Його карі та суді, пізнали сутність та істину своєї розбещеності, відкинули свої сатанинські характери, підкорилися Йому, боялися Його, а від злого втікали. Це кінцевий результат, який неминуче буде досягнутий, а також віяння, при якому Божий шеститисячолітній план управління неодмінно здійсниться та при якому Бог явиться всім країнам і народам зі Своїм прославленням. Як говорять Божі слова: «Бог не кидає слів на вітер, і Його слово буде виконано, а те, що Він робить, триває вічно». Це речення істинне. Ви в це вірите? (Так.) Це факт, який неодмінно здійсниться. Тому що останній етап Божої роботи – це робота із забезпечення людства істиною й життям. За короткий проміжок часу, трохи більше тридцяти років, значна кількість людей постала перед Богом, була Ним завойована й тепер слідує за Ним із непохитною рішучістю. Вони не хочуть ніяких благ від сатани, вони готові прийняти Божі суд і кару, а також Його спасіння, і всі вони готові знову зайняти своє місце створених істот і прийняти володарювання й упорядкування Творця. Хіба це не ознака того, що Божий план здійснюється? (Так.) Це встановлений факт, а також факт, який уже здійснився, і, звичайно, це те, що відбувається зараз і що вже відбулося. Як би сатана не розбещував людство, які б методи не використовував, Бог завжди знайде способи вирвати людей із-під сатанинської влади, спасти їх, повернути до Себе й відновити стосунки між людиною та Творцем. У цьому полягає Божа всемогутність і влада, і незалежно від того, віриш ти в це чи ні, цей день рано чи пізно настане.

На минулому зібранні ми спілкувалися про вислів щодо морального поводження «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» і присвятили деякий час аналізу й виявленню вимог, проявів, ідей і поглядів, притаманних цьому вислову, і люди здобули певне розуміння його сутності. Звісно, що стосується тем, пов’язаних із цим аспектом, то ми також спілкувалися про те, яким саме є Божий намір, яке Його ставлення, які істини із цього випливають і як людям слід ставитися до смерті. Після того, як люди зрозуміли істину та Божий намір, щоразу, коли вони потім стикаються із чимось подібним, їм слід сприймати ці питання відповідно до Божих слів і вирішувати їх згідно з істиною, щоб вони могли відповідати Божим вимогам. Крім того, вислів про моральне поводження, який ми згадували минулого разу, – «Весняні шовкопряди ткатимуть, поки не сконають, а свічки горітимуть, аж поки не сплачуться воском», – занадто поверховий, а сфера його думки надто вульгарна, тож він не вартий подальшого аналізу. Наступний вислів про моральне поводження, про який ми будемо спілкуватися, – «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» – вартий того, щоб його проаналізувати. Те, що варте аналізу, займає певне місце в думках та уявленнях людей. Упродовж певного періоду воно впливатиме на мислення людей, їхній спосіб існування, їхній шлях і, звичайно, їхній вибір. Саме такого результату досягає сатана, використовуючи традиційну культуру для розбещення людства. Вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» займає певне місце в серцях і думках людей, тобто та проблема, якої стосується цей вислів, є особливо показовою. У переламні для долі своєї країни миті люди робитимуть вибір, спираючись на цей вислів, і він буде зв’язувати й обмежувати їхні думки та нормальні процеси мислення. Тому такі ідеї та погляди варто аналізувати. Порівняно з висловами, про які ми згадували раніше, а саме: «Не клади до кишені підібрані гроші», «Я за друга хоч під кулі», «На доброту слід відповідати вдячністю», «За краплю доброти плати бурхливим джерелом», «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш» тощо, норма морального поводження «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» займає у світі сатани вищу сферу. Вислови про моральне поводження, які ми аналізували раніше, стосуються одного типу людей або одного типу другорядних життєвих питань, і всі вони обмежені, тоді як цей вислів охоплює ширшу сферу. Він не стосується того, що належить до сфери меншого «я», а радше торкається низки питань і речей, пов’язаних із більшим «я». Тому він посідає центральне місце в серцях людей і його необхідно проаналізувати, щоб побачити, чи має він займати певне місце в серцях людей, і з’ясувати, як людям слід сприймати цей вислів про моральне поводження так, щоб це узгоджувалося з істиною.

Вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» змушує людей пам’ятати про відповідальність за долю своєї країни, наводячи на думку, що кожен має бути за неї відповідальним. Якщо ти нестимеш відповідальність за долю своєї країни, уряд нагородить тебе високими відзнаками, і тебе вважатимуть людиною шляхетної вдачі; якщо ж ти не переймаєшся долею країни, сидиш, склавши руки, поки вона борсається, не ставишся до цього як до справи першорядної важливості або смієшся із цього, то вважається, що ти зовсім не береш на себе відповідальність. Якщо ти не виконуєш своїх обов’язків і не береш на себе відповідальність, коли ти потрібен своїй країні, значить, ти не здатний на більше, і ти дійсно незначна людина. Таких людей відкидають і зневажають у суспільстві, до них ставляться з презирством, їхня рівня дивиться на них звисока. Для будь-якого громадянина будь-якої суверенної держави вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» – це вислів, який зустрічає схвалення людей, вислів, який люди можуть прийняти, і навіть вислів, який користується повагою людства. Це також ідея, яку людство вважає шляхетною. Людина, яка здатна хвилюватися через долю рідної землі, перейматися нею й мати перед нею глибоке почуття відповідальності, – це людина з більшою праведністю. Люди, які хвилюються через свою родину й переймаються нею, мають меншу праведність, тоді як ті, хто вболіває за долю своєї країни, – це люди з духом більшої праведності, і вони, як ніхто інший, заслуговують на похвалу правителів і народу. Коротше кажучи, ідеї, подібні до цієї, беззаперечно визнані як такі, що мають позитивне значення для людей і слугують для того, щоб позитивно направляти людство, і, звісно, вони також визнані позитивними. Ви теж так думаєте? (Так.) Це нормально, що ви так думаєте. Це означає, що ваше мислення нічим не відрізняється від мислення нормальних людей, і що ви звичайні люди. Звичайні люди можуть сприймати загальноприйняті ідеї, а також усілякі різноманітні так звані позитивні, упереджувальні, передові та шляхетні ідеї й зауваження від решти людства. Це нормальні люди. Чи обов’язково ідеї, які приймають і шанують звичайні люди, є позитивними? (Ні.) Теоретично вони не позитивні, бо не відповідають істині, не походять від Бога, і Бог не навчає цих істин і не промовляє їх до людства. То які ж факти? Як слід пояснити це питання? Я зараз детально це поясню, і коли Я закінчу говорити, ви дізнаєтеся, чому вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» не є позитивним. Перш, ніж я розкрию відповідь, спочатку подумайте про вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни»: чи справді він позитивний? Хіба погано змушувати людей любити свою країну? Хтось каже: «Від долі рідної землі залежить наше виживання, наше щастя й наше майбутнє. Хіба Бог не каже людям бути шанобливими до своїх батьків, добре виховувати своїх дітей і виконувати свої соціальні зобов’язання? Що поганого в тому, що ми виконуємо кілька зобов’язань у своїй країні? Хіба це не позитивна річ? Хоча ця ідея й не дотягує до рівня істини, вона має бути правильною, хіба ні?». З точки зору людей, це вагомі причини, чи не так? Люди використовують ці заяви, ці причини й навіть ці виправдання, щоб довести правильність вислову «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Тож чи правильний цей вислів насправді, чи ні? Якщо правильний, то що в ньому правильного? Якщо неправильний, то що з ним не так? Якщо ви зможете чітко відповісти на ці два питання, тоді ви дійсно зрозумієте цей аспект істини. Є й інші, які кажуть: «Вислів “Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни” не відповідає дійсності. Країнами керують правителі та правлять політичні системи. Коли йдеться про політику, ми не несемо жодної відповідальності, бо Бог не втручається в людську політику. Тому ми також не втручаємося в політику, тож цей вислів нас не стосується; усе, що пов’язане з політикою, не має до нас жодного стосунку. За долю країни відповідає той, хто займається політикою й любить політику. Ми не приймаємо цей вислів і не вважаємо його позитивним». Це пояснення правильне чи неправильне? (Неправильне.) Чому воно неправильне? У теорії ви знаєте, що це пояснення неправдоподібне, воно не розв’язує корінь проблеми й не може достатньою мірою пояснити сутність проблеми. Це лише теоретичне пояснення, але воно не прояснює сутність цього питання. Яким би не було пояснення, якщо воно не торкається конкретної сутності цього питання, це несправжнє пояснення, воно не є точною відповіддю й не є істиною. Отже, що не так із висловом про моральне поводження «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни»? Якої істини стосується це питання? Цю істину неможливо чітко пояснити одним-двома реченнями. Знадобилося б багато пояснень, щоб ви зрозуміли істину, яку воно містить. Тому поговорімо про це простими словами.

Як слід сприймати та розглядати вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни»? Чи позитивний він? Для того, щоб пояснити цей вислів, розберімося спочатку, що таке країна. Яким є поняття країни у свідомості людей? Чи полягає поняття країни в тому, що вона дуже велика? Умовно кажучи, країна – це обшир території, що охоплює всі домівки, які перебувають під владою одного правителя й під керівництвом однієї й тієї ж соціальної системи. Іншими словами, країна складається з великої кількості домівок. Чи таке визначення дає їй суспільство? (Так.) Велика домівка може бути тільки там, де є маленькі домівки, і велика домівка означає країну – це і є визначення країни. Тож чи прийнятне таке визначення? Чи ототожнюєте ви себе з ним внутрішньо? Чиїм смакам та інтересам це визначення найбільше відповідає? (Правителів.) Правильно, насамперед це мають бути правителі. Тому що, тримаючи всі домогосподарства у своєму володінні, вони мають владу у своїх руках. Отже, для правителів це визначення є правильним, і вони себе з ним ототожнюють. Незалежно від того, яке визначення дають країні правителі, для будь-якої простої людини між країною й кожною особою в ній існує дистанція. Визначення, яке дають країні прості люди, тобто окремі громади кожної країни, повністю відрізняється від визначення, яке відстоюють правителі або правлячий клас. Визначення, яке дає країні правлячий клас, ґрунтується на його пануванні та корисливих інтересах. Він стоїть на висоті та використовує свою високу точку огляду й широку перспективу, поєднану з амбіціями та бажанням визначити, що таке країна. Наприклад, правителі розглядають країну як власний дім і власну землю та думають, що вона надана для їх власної насолоди, і що кожен сантиметр країни, кожен ресурс і навіть кожна людина в ній повинні належати їм і бути під їхнім контролем, і що вони повинні мати можливість насолоджуватися всім цим і порядкувати над людьми так, як їм заманеться. Але у звичайних людей немає таких бажань, немає таких умов і, звичайно, немає такої широкої перспективи, щоб визначити, що таке країна. Тож яке визначення дають країні звичайні люди, будь-яка незалежна людина? Якщо ці люди добре освічені й уміють читати карти, то вони знають лише розмір території своєї країни, і які сусідні країни її оточують, і скільки в ній річок та озер, і скільки гір, скільки лісів, скільки землі та скільки людей в їхній країні… Їхнє уявлення про країну не більше, ніж буквальне, базується на картах і є лише теоретичною концепцією на папері, яка не має нічого спільного з країною, що існує в реальності. Приблизно таке уявлення про країну має досить добре освічена людина з певним соціальним статусом. А як щодо простих людей із дна суспільства? Яке визначення країні дають вони? На Мою думку, для цих людей країна – це не більше, ніж скромний клаптик родинної землі, велика верба на східному краю села, гора на західному, дорога при в’їзді в село й машини, які часто по ній проїжджають, а також деякі відносно сенсаційні події, що трапилися в селі, і навіть деякі банальні плітки. Приблизно таким є поняття країни для звичайних людей. Хоча межі цього визначення дуже малі, а його рамки дуже вузькі, для звичайних людей, які живуть у такому соціальному контексті, воно дуже реалістичне та практичне – саме це є для них країною й не більше того. Що б не відбувалося в зовнішньому світі, що б не відбувалося в країні, для них це просто якась помірно важлива новина, і вони можуть обирати, слухати її чи не слухати. То що ж їх безпосередньо цікавить? Чи дадуть високий врожай зернові, які вони посіяли цього року, чи вистачить цього врожаю, щоб прогодувати сім’ю, що садити наступного року, чи не затопить їхню землю, чи не заполонять і не захоплять її головорізи та інші подібні питання й речі, які тісно пов’язані із життям, аж до таких речей, як будівля в селі, струмок, стежка тощо. Те, чим вони переймаються та про що говорять, а також те, що залишає глибокий слід у їхній свідомості, – це не що інше, як люди, події та речі навколо них, які тісно пов’язані з їхнім життям. Вони не мають уявлення про те, наскільки великою є країна, не мають уявлення про її процвітання чи занепад. Чим новомодніші речі й чим важливіші справи країни, тим вони віддаленіші від таких людей. Для цих простих людей поняття країни – це лише ті люди, події та речі, які вони можуть умістити у своїй свідомості, і ті люди, події та речі, з якими вони стикаються у своєму житті. Навіть якщо вони отримують інформацію про долю країни, вона дуже далека від них. «Далека від них» означає, що вона не займає жодного місця в їхньому серці й не вплине на їхнє життя, тому процвітання чи занепад країни їх ніяк не стосується. У чому полягає доля їхньої країни в їхніх серцях? У тому, чи благословило Небо посіви, які вони посіяли цього року, чи рясний урожай, як живеться їхній родині, і в інших дрібницях повсякденного життя, а державні справи їх не стосуються. Питання державної ваги, політики, економіки, освіти, науки та технологій, збільшення чи зменшення державної території, місця, які відвідали правителі, те, що відбувається в правлячому класі, – усе це просто поза розумінням простого люду. Навіть якби вони могли це зрозуміти, якій меті це послужило б? Навіть якби після вечері вони розмовляли про те, що відбувається з правлячим класом, що б вони могли із цим зробити? Відклавши тарілку й палички, вони однаково змушені ледве животіти та йти на роботу в поля. Ніщо не здається настільки реальним, як посіви на їхніх полях, які можуть дати хороший урожай. Людина переймається тим, що зберігає у своєму серці. Горизонти людини такі ж широкі, як і те, що вона вміщає у своєму серці. Горизонти звичайних людей простягаються лише до тих місць, які вони можуть бачити навколо себе й куди вони можуть піти. Що ж до долі їхньої країни й питань державного значення, то вони такі далекі та недосяжні. Тому коли на кону доля країни або країна стоїть перед загрозою вторгнення сильного ворога, вони одразу думають: «Чи не заберуть загарбники мій урожай? Цього року ми розраховуємо продати це зерно, щоб заплатити за навчання наших дітей у коледжі!». Це те, що має найбільше практичне значення для простих людей, те, що вони можуть зрозуміти, те, що може витримати їхній розум і дух. Для простих людей вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» занадто обтяжливий. Вони не знають, як це зробити, і не хочуть нести цей важкий тягар та обтяжливу відповідальність. Приблизно таким є уявлення звичайних людей про країну. Тому межі їхнього життя й те, на чому зосереджені їхні думки та дух, – це не що інше, як земля й вода рідного міста, які забезпечують їх їжею тричі на день і дають їм усе необхідне для росту, а також повітря й навколишнє середовище їхнього рідного міста. Що ще може бути, окрім цього? Навіть якщо деякі люди виїжджають за межі звичного оточення рідного міста, де вони народилися й виросли, коли країна перебуває в скрутному становищі й потребує, щоб вони взяли на себе відповідальність перед нацією, ніхто не думає про захист усієї країни. Про що люди думають натомість? Усе, про що вони можуть думати, – це про те, щоб взяти на себе відповідальність захистити рідне місто, захистити той клаптик землі, який вони тримають у своєму серці, і навіть пожертвувати заради цього власним життям. Куди б не поїхали люди, для них слово «країна» – це лише займенник, маркер і символ. Що насправді займає значне місце в їхніх серцях, – це не територія країни, і тим більше не правління правителів, а гора, ділянка землі, річка, колодязь, які забезпечують їх їжею тричі на день, дають їм життя й допомагають підтримувати їхнє життя; ось і все. Таким є поняття країни у свідомості людей – таким реальним, таким конкретним і, звісно, таким точним.

Чому ідея про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», завжди пропагується в традиційній культурі, особливо в роздумах про моральне поводження? Це стосується як правління правителя, так і намірів і цілей людей, які відстоюють цю ідею. Якби визначення країни у свідомості кожної людини було таким незначним, таким конкретним і таким реальним, хто б захищав країну? Хто б підтримував правління правителя? Хіба тут немає проблем? Тут справді виникають проблеми. Якби кожна людина мала таке поняття про країну, то хіба не перетворився б правитель на просто номінального голову? Якби країна правителя зіткнулась із вторгненням сильного ворога, а її захист покладався б на самого лише правителя або на правлячу кліку, хіба не виглядали б вони безпорадними, безпомічними, ізольованими та слабкими? Мислителі реагували на ці проблеми, використовуючи свій мозок. Вони вважали, що для того, щоб захистити країну та підтримати правління правителя, неможливо покладатися виключно на внески невеликої кількості людей, а навпаки, необхідно заохотити до служіння правителю країни все населення. Якби ці мислителі прямо сказали людям служити правителю й захищати країну, чи захотіли б люди це робити? (Ні, не захотіли б.) Люди точно не захотіли б, тому що мета, яка стоїть за цією вимогою, була б надто очевидною, і вони не пристали б на неї. Ті мислителі знали, що вони мусять прищепити людям приємний для слуху, шляхетний і, на перший погляд, грандіозний вислів і сказати їм, що той, хто так думає, має шляхетне моральне поводження. Так люди легко прийняли б цю ідею й навіть робили б заради неї пожертви та внески. Тоді мислителі досягли б своєї мети, чи не так? Саме в цьому соціальному контексті та у відповідь на потреби правителів з’явився цей вислів та ідея «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Природа людини така, що яка б ідея не з’явилася, завжди знайдуться люди, які вважатимуть її модною й передовою та прийматимуть її на цій підставі. Хіба правителю не вигідно, щоб деякі люди прийняли ідею «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни»? Це означає, що знайдуться люди, які йтимуть на жертви та робитимуть внески для режиму правителя. Отже, правитель має надію правити довго, чи не так? І чи не буде тоді його правління, умовно кажучи, стабільнішим? (Так.) Тому коли правлінню правителя загрожуватиме небезпека або знищення, або його країна постане перед загрозою вторгнення сильного ворога, ті, хто приймає ідею «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», сміливо й безстрашно виступлять уперед, щоб зробити свій внесок чи пожертвувати своїм життям заради захисту країни. Хто зрештою виграє від цього? (Правитель.) Зрештою від цього виграє правитель. Що відбувається з тими людьми, які приймають ідею «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» й готові віддати за неї своє дорогоцінне життя? Вони стають засобами для досягнення мети й розмінними пішаками правителя, стають жертвами цієї ідеї. Прості люди, які живуть на дні суспільства, не мають чіткого, ясного поняття або чіткого визначення, що таке країна. Вони не знають, що таке країна, наскільки вона велика, і ще менше знають про важливі питання, які стосуються долі країни. Оскільки люди мають розпливчате поняття й визначення країни, правлячий клас використовує вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», щоб ввести їх в оману та прищепити цю ідею в їхній свідомості, щоб кожен став на захист країни й поставив своє життя на карту заради правлячого класу, і в такий спосіб мета правлячого класу буде досягнута. Насправді коли йдеться про простих людей, то не має значення, хто править країною та чи є загарбники кращими або гіршими за нинішніх правителів; зрештою, вони однаково змушені щороку засаджувати свій мізерний родинний клаптик землі, і дерево на східному краю їхнього села не змінилося, гора на західному краю села не змінилася, колодязь у центрі села теж не змінився, і це єдине, що має для них значення. Що ж до того, що відбувається за межами села, скільки правителів приходить і йде, або як вони керують країною, то все це їх ніяк не стосується. Таким є життя простих людей. Їхнє життя таке реальне та просте, і їхнє уявлення про країну таке ж конкретне, як уявлення про сім’ю, просто за обсягом країна більша, ніж сім’я. Тоді, коли країну захоплює могутній ворог і її існування та виживання висять на волосині, а правління правителя порушується й дестабілізується, ті люди, які приймають ідею «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», опиняються під її впливом, і все, що вони хочуть зробити, – це використати свої особисті сили, щоб змінити те, що впливає на долю країни й заважає правлінню правителя. І що ж відбувається в результаті? Що вони насправді змінюють? Навіть якщо їм вдається утримати правителя при владі, чи означає це, що вони вчинили праведно? Чи означає це, що їхня жертва була позитивною? Чи гідна вона того, щоб про неї пам’ятали? Ті люди в певний період історії, які надавали великого значення ідеї «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», також енергійно підтримували дух цієї ідеї, захищаючи країну й утримуючи правителів при владі, але правління правителів, яких вони утримували при владі, було відсталим, кривавим і не мало для людства жодного сенсу чи цінності. Із цієї точки зору, так звана відповідальність, яку взяли на себе ці люди, була позитивною чи негативною? (Негативною.) Можна сказати, що вона була негативною, не вартою того, щоб про неї пам’ятали, і люди відчували до неї огиду. З іншого боку, звичайні люди не ототожнюють себе глибоко з ідеєю «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», яку пропагують ці інтригани, не приймають її й не реалізують на практиці. Тому їхнє життя відносно стабільне. Хоча їхні життєві досягнення не такі вражаючі, як у тих, хто віддає життя за долю своєї країни, вони зробили значущу справу. Що це за значуща справа? Річ у тім, що вони не втручаються штучно ні в долю країни, ні в процес визначення того, ким є її правителі. Натомість усе, про що вони просять, – це добре жити, працювати на землі, захищати своє рідне місто, цілий рік мати що їсти, жити в достатку, комфорті, мирі та здоров’ї, не завдаючи клопоту своїй країні, не просячи в неї їжі чи грошей і сплачуючи нормальні податки, коли настає час; це і є відповідальність, яку повинен брати на себе громадянин. Якщо ти можеш бути вільним від будь-якого впливу ідей мислителів і жити власним життям, як звичайна людина, приземлено, відповідно до свого становища та забезпечувати себе, то цього достатньо, і ти виконав своє зобов’язання. Це найважливіша річ і найбільша відповідальність, яку слід взяти на себе людині, що живе на цій землі. Дбати про власне виживання й задоволення власних базових потреб – це проблеми, які людині слід розв’язувати самостійно, а у важливі питання, пов’язані з долею країни, з тим, як правителі керують країною, прості люди не мають можливості втручатися чи щось із ними робити. Їм залишається лише покластися в цьому на долю й дозволити природі взяти своє. Як Небеса захочуть, так і буде. Прості люди знають дуже мало, а крім того, Небеса не покладають на людей таку відповідальність за їхню країну. Прості люди мають у своєму серці лише власний дім, і поки вони підтримують свій дім, цього достатньо, і вони виконали своє зобов’язання.

Як і інші вислови про моральне поводження, «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» – це ідея й погляд, висунуті мислителями для того, щоб утримати правителів при владі, і, звичайно, це також ідея й погляд, які пропагуються для того, щоб більше людей підтримувало правителів. Насправді яким би не був соціальний клас людей, якщо вони не мають жодних амбіцій і бажань, не хочуть лізти в політику й не мають нічого спільного з правлячим класом, за їхнім визначенням, країна, з точки зору людської сутності, – це не більше, ніж місця, які вони можуть бачити в полі свого зору, або земля, яку вони можуть виміряти пішки, або сфера, у межах якої вони можуть жити щасливо, вільно й законно. Кожному, хто має таке уявлення про країну, земля, на якій він живе, і сфера його життєдіяльності можуть дати стабільне, щасливе та вільне життя, яке є його базовою життєвою потребою. Ця базова потреба є також напрямком і метою, які люди прагнуть відстоювати. Щойно ця базова потреба опиниться під загрозою, буде порушена або обмежена, люди неодмінно з власної ініціативи встануть на її захист. Цей захист виправданий, і він випливає з потреб людства, а також із потреб виживання. Людям не потрібно казати: «Коли на твоє рідне місто й місце твого проживання нападе зовнішній ворог, ти мусиш піднятися й захистити їх, піднятися й боротися із загарбниками». Вони піднімуться й захистять їх автоматично. Це людський інстинкт, а також потреба людського виживання. Тому коли йдеться про нормальну людину, тобі не потрібно використовувати ідеї на кшталт «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», щоб заохотити її захищати свою батьківщину та своє місце проживання. Якщо хтось дійсно хоче прищепити людям такі ідеї, то його мета не така проста. Його мета не в тому, щоб люди захищали своє місце проживання й забезпечували свої базові життєві потреби або щоб люди мали краще життя. Він має іншу мету, яка полягає саме в тому, щоб утримати правителів при владі. Люди інстинктивно підуть на будь-які жертви, щоб захистити своє місце проживання, і свідомо захищатимуть своє місце проживання й життєве середовище, щоб забезпечити свої базові потреби виживання. При цьому їм не потрібно, щоб інші використовували якісь пишномовні вирази, аби сказати, що їм робити, або як їм устати й захистити свої домівки. Цей інстинкт, це базове усвідомлення є навіть у тварин, і вже точно воно є в людей – створених істот, вищих за будь-яку тварину. Навіть тварини захищатимуть своє місце проживання, свій дім, свою общину від вторгнення зовнішніх ворогів. І якщо навіть у тварин є таке усвідомлення, то в людей воно точно є! Тому ідея про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», яку пропонували ці мислителі, є надлишковою для всіх представників людського роду. І коли йдеться про визначення, яке люди дають країні глибоко у своїх серцях, то ця ідея, по суті, також є надлишковою. Але чому ті мислителі все ж таки її запропонували? Тому що вони хотіли досягти іншої мети. Їхньою справжньою метою було не дати людям можливості жити краще в їхньому теперішньому місці проживання, не дати їм можливості мати стабільніше, радісніше й щасливіше життєве середовище. Вони діяли не з точки зору захисту людей, не з точки зору захисту їхнього місця проживання, а з точки зору та з позиції правителів, щоб прищепити людям ідею «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» та підштовхнути їх до того, щоб вони мали цю ідею. Якщо ти не маєш такої ідеї, то світ твого мислення вважається нижчим, і всі тебе висміюватимуть, і будь-яка етнічна група дивитиметься на тебе зверхньо; якщо ти не матимеш цієї ідеї, якщо ти не матимеш цієї вищої праведності й цього світогляду, то ти вважатимешся людиною з низькими моральними якостями, егоїстичним і жалюгідним покидьком. Ці так звані покидьки – це люди, якими гидує суспільство і які зазнають його дискримінації та зневаги.

У суспільстві цього світу, якщо людина народилась у бідній або економічно відсталій країні або походить із нації з низьким статусом, то куди б вона не поїхала, щойно вона скаже про свою національність, її статус буде негайно визначений, і її вважатимуть нижчою за інших, на неї дивитимуться зверхньо й дискримінуватимуть. Якщо ж ти громадянин могутньої країни, ти матимеш дуже високий статус серед будь-якої етнічної групи, і тебе вважатимуть вищим за інших. Отож ця ідея про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», займає важливе місце в серцях людей. Люди мають дуже обмежене й конкретне поняття країни, але оскільки ставлення всього людства до будь-якої етнічної групи й будь-кого з іншої країни, а також метод і критерії, за якими воно визначає їхній статус, напряму пов’язані з долею їхньої країни, кожна людина тією чи іншою мірою зазнає всередині впливу ідеї «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Тож як людям позбутися впливу цієї ідеї? Подивімося спочатку, як ця ідея впливає на людей. Хоча визначення, яке люди дають країні, обмежується конкретним середовищем, у якому вони живуть, і вони хочуть лише зберегти своє базове право на життя та свої життєві потреби, щоб мати можливість вести краще існування, у наш час увесь людський рід постійно рухається й розповсюджується, і люди несвідомо приймають ідею про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Тобто, з точки зору людської сутності, люди не хочуть приймати ці поверхові та величні визначення країни, такі як «велика нація», «заможна династія», «наддержава», «технологічна держава», «військова держава» тощо. У нормальній людській сутності немає таких понять, і люди не хочуть перейматися цим у своєму повсякденному житті. Але водночас, змішуючись із рештою людства, люди все ж сподіваються мати громадянство потужної країни. Зокрема, подорожуючи за кордоном і перебуваючи серед людей інших національностей, ти твердо відчуєш, що доля твоєї країни справляє вплив на твої життєві інтереси. Якщо твоя країна могутня, багата й має високий статус у світі, то твій статус серед людей буде підвищений відповідно до статусу твоєї країни, і тебе високо цінуватимуть. Якщо ти походиш із бідної країни, маленької нації або якоїсь маловідомої етнічної групи, то твій статус буде нижчим, відповідним твоїй національності та етнічній приналежності. Незалежно від того, що ти за людина, чи якої ти національності, чи до якої раси належиш, якщо ти живеш лише в межах невеликого кола, ідея «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» не матиме на тебе жодного впливу. Але коли люди з різних країн світу всього людства збираються разом, то ідею «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» приймає більша кількість людей. Це не пасивне прийняття, а радше глибше усвідомлення твоєї суб’єктивної згоди з тим, що вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» є правильним, адже доля твоєї країни нерозривно пов’язана з твоїм статусом, репутацією та цінністю серед людей. З огляду на це ти більше не відчуваєш, що за твоїм поняттям і визначенням країна – це лише маленьке місце, де ти народився й виріс. Натомість ти сподіваєшся, що твоя країна стане більшою й сильнішою. Однак коли ти повертаєшся до своєї країни, у твоїй свідомості вона знову стає для тебе такою особливою. Це конкретне місце – не безформна держава, а радше дорога, струмок і криниця у твоєму рідному місті, а також поля твого будинку, де ти вирощуєш зерно. Тому конкретно для тебе повернення до власної країни точніше означає повернення до рідного міста, повернення додому. І коли ти повертаєшся додому, неважливо, чи існує ця країна, чи ні, хто її правитель, наскільки велика її територія, яка її економічна ситуація, бідна вона чи багата – нічого із цього не має для тебе значення. Допоки твій дім досі там, коли ти закинеш на плече дорожню сумку з наміром повернутися назад, ти матимеш напрямок і мету. Допоки в тебе досі є місце, де повісити капелюх, і досі є місце, де ти народився й виріс, ти матимеш відчуття приналежності та призначення. Навіть якщо країна, у якій знаходиться це місце, більше не існує, а правитель змінився, доки твоя домівка досі там, у тебе однаково є дім, у який ти можеш повернутися. Це дуже суперечливе й невизначене поняття країни у свідомості людей, але водночас і дуже конкретне поняття дому. Насправді люди не дуже впевнені в правильності ідеї про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Але оскільки ця ідея має певний вплив на їхній конкретний соціальний статус, у людей несвідомо розвивається сильне почуття країни, національності та раси. Коли люди живуть лише в невеликому просторі свого рідного міста, вони мають певний імунітет або опір до ідеї про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Але щоразу, коли вони залишають своє рідне місто, свою батьківщину й виїжджають за межі юрисдикції своєї країни, вони підсвідомо здобувають певне розуміння й прийняття ідеї про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Наприклад, якщо за кордоном хтось запитає тебе, з якої ти країни, ти замислишся: «Якщо я скажу, що я сінгапурець, люди будуть про мене високої думки, а якщо скажу, що китаєць, вони дивитимуться на мене зверхньо». І тому ти не наважуєшся сказати їм правду. Але одного дня твоя національність викривається. Люди дізнаються, що ти китаєць, і відтоді вони сприймають тебе в іншому світлі. Тебе дискримінують, на тебе дивляться зверхньо й навіть вважають тебе громадянином другого сорту. У цю мить ти несвідомо думаєш: «Цей вислів “Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни” абсолютно правильний! Раніше я думав, що не несу відповідальності за долю своєї країни, але тепер здається, що доля країни впливає на кожного її громадянина. Коли країна процвітає, процвітає кожен, а коли країна зазнає занепаду, кожен страждає від цього. Хіба наша країна не бідна? Хіба в ній не диктатура? І хіба правителі не мають поганої репутації? Ось чому люди дивляться на мене зверхньо. Подивіться, які заможні та щасливі люди в західних країнах. Вони мають свободу їхати куди завгодно й вірити в що завгодно. А за комуністичного режиму нас переслідують за віру в Бога, і ми мусимо тікати світ за очі, не маючи змоги повернутися додому. Як було б чудово, якби ми народилися в західній країні!». У цю мить ти відчуваєш, що національність надзвичайно важлива, і доля твоєї країни стає для тебе важливою. У будь-якому разі, коли люди живуть у такому середовищі й контексті, вони несвідомо зазнають впливу ідеї «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», і вона тією чи іншою мірою заволодіває ними. У цю мить поведінка людей, їхні погляди, перспективи та позиції щодо людей, подій та речей тією чи іншою мірою зміняться, і, звичайно, це спричинить наслідки та ефекти різного масштабу. А отже, існує певна кількість конкретних доказів щодо впливу вислову «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» на мислення людей. Навіть якщо поняття країни, яке мають люди, не настільки чітке, якщо розглядати його з точки зору людської сутності, тим не менш, у певних соціальних контекстах національність, яка асоціюється з приналежністю до якоїсь країни, досі має вплив на людей. Якщо люди не зрозуміють істину й не сприйматимуть чітко ці питання, вони не зможуть позбутися пут та руйнівного впливу цієї ідеї, яка також впливатиме на їхній настрій і ставлення до речей. Незалежно від того, чи розглядається ця ідея з точки зору людської сутності, чи в розрізі змін і проривів у людському мисленні, коли змінюється загальне середовище, висунута сатаною ідея про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», справді певною мірою впливає на людей і справляє певний руйнівний вплив на людське мислення. Оскільки люди не розуміють, як правильно пояснювати такі речі, як доля країни, і не розуміють пов’язаної із цим питанням істини, у різних середовищах вони часто опиняються під пануванням цієї ідеї, або вона розбещує їх, або впливає на їхній настрій – це просто того не варте.

Що стосується питання долі країни, то чи слід людям розуміти, як на це дивиться Бог і як людям слід правильно на це дивитися? (Так.) Люди мають чітко розуміти, яку позицію їм слід зайняти в цьому питанні, щоб позбутися руйнівних наслідків і впливу ідеї «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Подивімося спочатку, чи може вплинути на долю країни якась одна людина, якась сила чи якась етнічна група. Хто вирішує долю країни? (Її визначає Бог.) Правильно, цю першопричину необхідно розуміти. Доля країни тісно пов’язана з Божим володарюванням і не стосується нікого іншого. Жодна сила, ідея чи людина не може змінити долю країни. Що включає в себе доля країни? Процвітання й занепад країни. Немає різниці, розвинена країна чи відстала, яке її географічне розташування, скільки території вона займає, який її розмір, які в неї ресурси, – скільки ресурсів знаходиться на землі, під землею й у повітрі, – хто є правителем країни, з яких людей складається правляча ієрархія, якими політичними принципами та методами управління керується правитель, чи визнає він Бога, чи слухняний Йому, яке його ставлення до Бога тощо, – усе це має вплив на долю країни. Жодна людина, а тим більше жодна сила цього не вирішує. Жодна людина чи сила не має останнього слова, так само як не має його й сатана. То за ким же залишається останнє слово? Останнє слово залишається тільки за Богом. Цього не розуміють ні люди, ні сатана, але він поводиться зухвало. Він постійно хоче керувати людьми й панувати над ними, тому він постійно використовує якісь животрепетні й оманливі ідеї та думки, щоб просувати такі речі, як моральне поводження й суспільні звичаї, і змушувати людей прийняти ці ідеї, у такий спосіб використовуючи людей для служіння правителям та утримання правителів при владі. Але насправді, що б не робив сатана, доля країни ніяк не пов’язана ні з ним, ні з тим, наскільки енергійно, глибоко й широко розповсюджуються ці ідеї традиційної культури. Умови життя й форма існування будь-якої країни в будь-який період – багата вона чи бідна, відстала чи розвинена, а також яке місце займає серед багатьох країн світу – усе це жодним чином не стосується ні сили управління правителів, ні змісту ідей цих мислителів, ні того завзяття, з яким вони їх поширюють. Доля країни пов’язана лише з Божим володарюванням і періодом, коли Бог управляє всім людством. У який би період Богові не потрібно було виконувати якусь роботу, і чимось керувати та щось улаштовувати, і вести все суспільство в якомусь напрямку, і створювати якусь форму суспільства, – у цей період з’являтимуться якісь особливі герої, відбуватиметься щось визначне й особливе. Наприклад, війна, або анексія земель одних країн іншими, або поява якихось особливих новітніх технологій, або навіть рух усіх земних океанів і континентальних плит тощо – усе це підпорядковане володарюванню й упорядкуванням Божої руки. Також можливо, що поява нічим не примітної людини призведе до того, що все людство зробить величезний крок уперед. Так само можливо, що настання зовсім непримітної, незначної події може спричинити масову міграцію людства, або ж під впливом незначної події все людство зазнає серйозної трансформації, або ж відбудуться різної міри зміни в економіці, військовій справі, бізнесі, медичній допомозі тощо. Ці зміни впливають на долю будь-якої країни на землі, а також на процвітання й занепад будь-якої країни. Ось чому доля, піднесення й занепад будь-якої країни, незалежно від того, сильна вона чи слабка, пов’язані з Божим управлінням серед людей і з Його володарюванням. Чому ж тоді Бог хоче, щоб усе відбувалося саме так? Його наміри лежать в основі всього. Коротше кажучи, виживання, піднесення й падіння будь-якої країни чи нації жодним чином не пов’язані із жодною расою, жодною владою, жодним правлячим класом, жодним способом чи методом правління чи жодною окремою людиною. Вони пов’язані лише з володарюванням Творця, а також із періодом, упродовж якого Творець управляє людством, і з наступним кроком, який Творець зробить в управлінні й керівництві людством. Тому все, що робить Бог, впливає на долю будь-якої країни, нації, раси, групи чи окремої людини. Із цієї точки зору можна сказати, що долі будь-якої окремої людини, раси, нації та країни насправді пов’язані й тісно переплетені між собою, і між ними існує нерозривний зв’язок. Однак зв’язок між ними обумовлений не ідеєю та думкою про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», а радше володарюванням Творця. Саме тому, що долі цих речей знаходяться під володарюванням єдиного істинного Бога, Творця, між ними існує нерозривний зв’язок. У цьому першопричина та сутність долі країни.

Отже, з погляду більшості населення, якої думки слід дотримуватися щодо долі своєї країни? Передусім треба дивитися на те, як багато країна робить для того, щоб захистити більшість населення й догодити їй. Якщо більшість населення житиме добре й матиме свободу та право вільно висловлюватися, якщо вся політика, яку проводить уряд держави, буде дуже раціональною й люди вважатимуть її справедливою та розумною, якщо права простих людей зможуть бути захищені та якщо люди не будуть позбавлені права на життя, то, природно, люди покладатимуться на цю країну, житимуть у ній щасливо та любитимуть її від щирого серця. Тоді кожен буде відповідальним за долю цієї країни, і люди щиро бажатимуть взяти на себе відповідальність за цю країну й хотітимуть, щоб вона існувала вічно, тому що це на користь їхньому життю й усьому, що з ними пов’язано. Якщо ця країна не може убезпечити життя звичайних людей, не дає їм прав людини, на які вони заслуговують, і вони навіть не мають свободи слова, і якщо ті, хто висловлює свою думку, зазнають обмежень і репресій, і людям навіть забороняють висловлюватись або обговорювати те, що вони хочуть, і якщо, коли люди піддаються знущанням, приниженням і переслідуванням, країні байдуже, і якщо відсутня будь-яка свобода й люди позбавлені базових людських прав і права на життя, і якщо тих, хто вірить у Бога й слідує за Ним, навіть пригнічують і переслідують так, що вони не можуть повернутися додому, і якщо віруючих безкарно вбивають, то ця країна – країна дияволів, країна сатани, і вона не є справжньою країною. У такому разі, чи слід усім нести відповідальність за її долю? Якщо люди вже ненавидять цю країну й відчувають до неї огиду у своєму серці, то навіть якщо вони теоретично визнають відповідальність за неї, вони не захочуть нести цю відповідальність. Якщо в цю країну прийде сильний ворог і захопить її, більшість людей навіть плекатиме надію на її неминучий швидкий занепад, щоб зажити щасливим життям. Тому те, чи кожен є відповідальним за долю країни, залежить від того, як її уряд ставиться до народу. Усе питання в тому, чи має вона підтримку населення, – це переважно визначається на основі цього аспекту. Інший аспект, по суті, полягає в тому, що за всім, що відбувається з будь-якою країною, стоїть низка причин і факторів, через які це відбувається, і пересічна чи незначна людина не може на це вплинути. Тому коли йдеться про долю країни, жодна окрема людина чи етнічна група не має вирішального голосу чи права втручатися. Хіба це не факт? (Так.) Уявімо, наприклад, що правлячий клас твоєї країни хоче розширити її територію й захопити найкращі землі, інфраструктуру та ресурси сусідньої країни. Прийнявши це рішення, правлячий клас починає готувати військові сили, збирати кошти, накопичувати всілякі припаси й обговорювати, коли розпочати експансію земель. Чи має звичайний народ право про це знати? Ти навіть не маєш права знати. Усе, що ти знаєш, це те, що за останні роки зросли державні податки, збільшилися збори й побори, які накладаються під різними приводами, і виріс державний борг. Твій єдиний обов’язок – платити податки. Що ж до того, що буде з країною та що робитимуть правителі, то чи має це до тебе якийсь стосунок? До того моменту, коли країна вирішує вступити у війну, вирішує, яку країну та які землі вона захопить і як вона це зробить, – це те, про що знає лише правлячий клас, і навіть солдати, яких відправлять у бій, цього не знають. Вони навіть не мають права знати. Вони повинні воювати там, де вкаже правитель. За що вони воюють, як довго їм воювати, чи зможуть вони перемогти та коли вони зможуть повернутися додому – цього вони просто не знають; вони взагалі нічого не знають. Дітей деяких людей відправляють на війну, але вони як батьки про це навіть не знають. Ще гірше, коли їхні діти гинуть, а вони навіть про це не дізнаються. Вони дізнаються, що їхні діти померли, лише коли приносять попіл. Тож скажи Мені, чи доля твоєї країни, і те, що твоя країна робитиме, і те, які рішення вона прийматиме, якимось чином стосується тебе як звичайної людини? Чи твоя країна розповідає про це тобі, звичайній людині? Чи маєш ти право брати участь у прийнятті рішень? Ти навіть не маєш права знати, не кажучи вже про право брати участь у прийнятті рішень. Що б не значила для тебе твоя країна, чи стосується тебе якимось чином те, як вона розвивається, у якому напрямку рухається та як нею керують? Це тебе жодним чином не стосується. Чому це так? Тому що ти – звичайна людина, а всі ці речі стосуються лише правителів. Останнє слово залишається за правителями, правлячим класом і тим, хто має свої корисливі інтереси, але це жодним чином не стосується тебе як звичайної людини. Отже, тобі слід мати трохи самосвідомості. Не роби ірраціональних вчинків; немає необхідності віддавати своє життя або наражати себе на небезпеку заради правителя. Уявімо, що правителі країни – диктатори, а влада перебуває в руках дияволів, які не виконують свої належні обов’язки, цілими днями віддаються пияцтву й розпусті, живуть марнотратно та нічого не роблять для людей. Країна занурюється в борги й хаос, правителі корумповані та некомпетентні; як наслідок, країну захоплює зовнішній ворог. Лише тоді правителі згадують про простих людей, звертаються до них і кажуть: «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни. Якщо країна загине, на вас усіх чекає важке життя. Нині країна в біді, і загарбники перетнули наші кордони. Щоб захистити країну, поспішіть на поле бою, прийшов час, коли ви потрібні країні!». Ти обмірковуєш це й думаєш: «Правильно, кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни. Нарешті я цього разу потрібен країні, тож оскільки я несу цю відповідальність, я повинен віддати життя, щоб захистити свою країну. Наша країна не може переходити з рук у руки, без цього правителя при владі нам кінець!». Чи безглузді такі думки? Правителі цих диктатур заперечують Бога та протистоять Йому, їдять, п’ють і розважаються цілими днями, поводяться нерозважливо, тиранять простих людей, завдають шкоди масам і знущаються над ними. Якщо ти хоробро й безстрашно кидаєшся захищати таких правителів, стаючи для них гарматним м’ясом на полі бою й віддаючи за них життя, то ти, безумовно, нерозумний і сліпо присягаєш їм на вірність! Чому Я кажу, що ти, безумовно, нерозумний? За кого саме воюють солдати на полі бою? За кого вони віддають своє життя? Для кого вони служать гарматним м’ясом? І якщо з усіх людей ти, слабкий і кволий простолюдин, ідеш у бій, то це просто прояв безрозсудства й марнування життя. Якщо приходить війна, тобі слід молитися Богу й просити Його захистити тебе, щоб ти міг утекти в безпечне місце, а не приносити безглузді жертви й опиратися. Що таке безглузда жертва? Безрозсудство. У країні, природно, знайдуться люди, які готові підтримувати дух вислову «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», захищати правителів і ризикувати заради них своїм життям. Доля країни має великий вплив на інтереси й виживання таких людей, тож нехай вони й дбають про справи країни. Ти – звичайна людина, ти не маєш сили захищати країну, і це жодним чином тебе не стосується. Яку саме країну варто захищати? Якщо це країна з вільним і демократичним устроєм, де правитель реально робить щось для людей і може гарантувати їм нормальне життя, то таку країну варто захищати й боронити. Прості люди відчувають, що захист такої країни рівнозначний захисту власної домівки, що це невідворотна відповідальність, тому вони готові працювати для цієї країни та брати на себе відповідальність. Але якщо цією країною правитимуть дияволи або сатана, а її правителі виявляться настільки лихими й некомпетентними, що правління цих демонічних царів відживе своє й вони змушені будуть скласти повноваження, Бог підніме сильну країну на вторгнення. Це сигнал із Небес людям, який говорить їм, що правителям цього режиму слід скласти повноваження та що вони не гідні мати таку владу, або панувати на цій землі, або змушувати народ цієї країни забезпечувати їх, тому що вони нічого не зробили для забезпечення добробуту населення країни, а їхнє правління не принесло простим людям жодної користі й не принесло щастя в їхнє життя. Вони тільки мучили простих людей, завдавали їм шкоди, катували їх і знущалися над ними. Тому такі правителі повинні скласти повноваження й відмовитися від своїх посад. Якщо на зміну цьому режиму прийде демократичний лад із доброчесними людьми при владі, це виправдає надії та сподівання населення, а також відповідатиме волі Небес. Ті, хто слідує шляхами Небес, процвітатимуть, а ті, хто чинить Небу опір, загинуть. Якщо тебе як пересічного громадянина постійно вводить в оману ідея про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», і ти завжди боготвориш правлячий клас і слідуєш за ним, то напевно ти помреш ранньою смертю і, швидше за все, станеш жертовною твариною й погребальним об’єктом правлячого класу. Якщо ти прагнеш до істини, не піддаєшся обману сатани й можеш уникнути його впливу та зберегти своє життя, у тебе є надія побачити, як постає позитивна країна, як до влади приходять мудреці-господарі та мудрі правителі та як установлюється добрий суспільний лад, і тобі пощастить прожити щасливе життя. Хіба це не вибір розумної людини? Не думай, що ті, хто вторгається, є ворогами чи дияволами; це неправильно. Якщо ти завжди вважаєш правителів верховними та вищими за інших і ставишся до них як до вічних господарів цієї землі, скільки б поганого вони не робили, як би сильно не протистояли Богу або як би жорстоко не поводилися з віруючими, то це велика помилка. Подумай про це, адже після того, як феодальні правлячі династії минулого були знищені й люди стали жити в різноманітних, відносно демократичних суспільних системах, вони стали дещо вільнішими та щасливішими, їхній матеріальний стан покращився, а їхня широта бачення, розуміння й погляди на різні речі стали прогресивнішими, ніж раніше. Якби всі люди були відсталими у своєму мисленні, постійно вважали, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» й постійно хотіли відродити старі традиції, відновити правління імператорів і повернутися до феодального ладу, чи змогло б людство досягти такого розвитку? Чи було б його місце проживання таким, як зараз? Безумовно, ні. Тому, коли країна в біді, якщо закони країни передбачають, що ти мусиш виконувати свої громадянські обов’язки й нести військову службу, тоді тобі слід нести військову службу відповідно до закону. Якщо під час військової служби тобі потрібно йти в бій, тобі також слід виконати своє зобов’язання, тому що це те, що ти мусиш робити за законом. Ти не можеш порушувати закон, і ти мусиш його дотримуватися. Якщо закон цього не вимагає, то ти вільний у своєму виборі. Якщо країна, у якій ти живеш, визнає Бога, слідує за Ним, поклоняється Йому й має Його благословення, то її слід захищати. Якщо ж країна, у якій ти живеш, чинить Богові опір і переслідує Його, заарештовує й утискає християн, то така країна є сатанинською країною, якою правлять дияволи. Постійно чинячи опір Богові з божевільною люттю, вона вже образила Божий характер і була проклята Ним. Коли така країна стикається з вторгненням зовнішнього ворога і її охоплюють негаразди всередині та ззовні її кордонів, це час широкого обурення, невдоволення й образи серед Бога та людей. Хіба це не час, коли Бог хоче створити середовище для знищення цієї країни? Саме тоді Бог починає діяти. Бог почув молитви людей, і настав час, щоб Він відплатив за кривди, заподіяні Божим обранцям. Це добре, і це також добра новина. Час, коли Бог збирається знищити дияволів і сатану, – це також час, коли Божі обранці надзвичайно радіють і поширюють цю новину. У цей час ти не повинен ризикувати своїм життям заради правлячого класу. Тобі слід використати свою мудрість, щоб скинути обмеження, накладені правлячим класом, поспішно втекти, рятуючи своє життя, і в терміновому порядку спастися. Деякі люди кажуть: «Якщо я втечу, чи не буду я дезертиром? Хіба це не егоїстично?». Ти також міг би не бути дезертиром, а просто охороняти свій дім і чекати, поки загарбники його розбомблять і захоплять, і подивитися, що із цього вийде. Справа в тому, що коли відбувається якась велика подія державного значення, звичайні люди не мають права вибирати за себе. Усім залишається лише пасивно чекати, спостерігати й миритися з неминучими результатами цієї події. Хіба це не факт? (Так.) Це дійсно факт. У будь-якому разі, утеча – це наймудріший спосіб дій. Це твоя відповідальність – захистити власне життя й безпеку твоєї родини. Якби кожен був зобов’язаний відповідати за долю своєї країни й це призвело б до загибелі всіх, і від країни не залишилося б нічого, крім простору землі, чи існувала б досі її сутність? Слово «країна» було б просто порожнім словом, чи не так? В очах диктаторів людське життя – це найменша цінність у порівнянні з їхніми амбіціями та бажаннями, їхніми актами агресії й будь-якими їхніми рішеннями та діями, але в очах Бога людські життя – найважливіші. Нехай ті, хто хоче бути гарматним м’ясом для диктаторів і підтримувати дух вислову «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», роблять внески й пожертви для правителів. Ті, хто слідує за Богом, не зобов’язані приносити жодних жертв заради країни сатани. Можна сказати й так: нехай слухняне кодло сатани й ті, хто слідує за ним, приносять жертви заради правління сатани, його амбіцій і бажань. Нехай вони будуть гарматним м’ясом, це правильно. Ніхто не змушував їх мати такі великі амбіції та бажання. Їм просто подобається слідувати за правителями, і вони сповнені рішучості присягнути на вірність дияволу, навіть якщо це їх уб’є. Зрештою вони стають жертовними тваринами й погребальними прикрасами сатани, на що й заслуговують.

Коли одна країна вторгається в іншу або коли якась нерівноправна угода з іншою країною призводить до війни, у кінцевому підсумку жертвами стають звичайні люди, усі, хто живе на цій землі. Це факт, що деяких воєн можна було б уникнути, якби одна зі сторін змогла піти на компроміс, відпустити свої амбіції, бажання та владу й подумати про виживання простих людей. Причиною багатьох воєн насправді є те, що правителі чіпляються за своє правління, не бажаючи відпускати або втрачати владу у своїх руках, натомість уперто дотримуючись своїх переконань, чіпляючись за владу й відстоюючи свої власні інтереси. Коли починається війна, її жертвами стають звичайні люди, простий народ. Під час війни вони розкидані по всьому світу й найменше здатні всьому цьому протистояти. Чи зважають ці правителі на простих людей? Уявіть правителя, який сказав би: «Якщо я буду твердо триматися своїх переконань і своїх теорій, я можу зрештою розпочати війну, жертвами якої стануть звичайні люди. Навіть якщо я переможу, ця земля буде зруйнована зброєю й боєприпасами, будинки, у яких живуть люди, будуть знищені, і люди, які проживають на цій землі, не матимуть щасливого життя в майбутньому. Щоб захистити простих людей, я складу повноваження, роззброюся, здамся й піду на компроміс», – і після цього війни вдалося б уникнути. Чи існує такий правитель? (Ні.) Насправді прості люди не хочуть воювати, не хочуть брати участь у суперництві чи змаганнях між політичними силами. Усі вони пасивно йдуть, коли правитель відправляє їх на поле бою й на плаху. Усі ці люди, яких посилають на поле бою, незалежно від того, загинуть вони чи виживуть, у кінцевому підсумку служать для того, щоб утримати правителя при владі. Тож хіба не правитель зрештою виграє від цього? (Так.) Що можуть отримати від війни прості люди? Простих людей війна може лише спустошити, вони можуть постраждати від руйнування своїх домівок і місця проживання, від якого вони залежать. Дехто втрачає свої сім’ї, а ще більше людей стають вимушеними переселенцями й безхатченками без жодної перспективи на повернення. І все ж правитель велично заявляє, що війна була розпочата, щоб захистити домівки людей і їхнє виживання. Хіба витримує це твердження критику? Хіба це не лицемірне базікання? Зрештою усі злі наслідки цього несе простий люд, народ, а найбільший вигодоодержувач – правитель. Він може продовжувати панувати над людьми, панувати над землею, утримувати владу у своїх руках, продовжувати стояти на місці правителя, віддаючи накази, тоді як прості люди опиняються в жахливому становищі без майбутнього й без надії. Дехто вважає, що ідея «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» абсолютно правильна. Дивлячись на неї зараз, чи можна сказати, що вона правильна? (Ні, не можна.) У цьому вислові немає й краплі правильності. Чи то з точки зору мотивів сатани, який прищеплює людям цю ідею, чи то з точки зору задумів, бажань та амбіцій правителів на різних етапах історії розвитку людства, чи то з точки зору будь-якого факту, що стосується долі країни, жодна пересічна людина, окрема особа чи етнічна група не може контролювати настання цих подій. Зрештою, жертвами стають довірливі маси й простий народ, тоді як найбільше виграє правлячий клас країни, правителі на самій верхівці. Коли країна в біді, вони посилають простих людей на фронт, щоб використовувати їх як гарматне м’ясо. Коли країна не в біді, прості люди – це рука, яка їх годує. Вони експлуатують простих людей, висмоктуючи з них кров і живучи за їхній рахунок, змушуючи народ забезпечувати їх і врешті-решт навіть прищеплюючи людям ідею про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», і змушуючи їх прийняти її. На тих, хто її не приймає, вішають ярлик непатріотичних людей. Послання, яке передають ці правителі, таке: «Мета мого правління полягає в тому, щоб ви мали щасливе життя. Без мого правління ви не змогли б вижити, тому ви мусите робити те, що я кажу, й бути слухняними громадянами, завжди готовими присвятити себе долі своєї країни та пожертвувати собою заради неї». Хто є країною? Хто є синонімом країни? Синонімом країни є правителі. Прищеплюючи людям ідею про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», вони, з одного боку, змушують людей брати на себе відповідальність без вибору, вагань чи заперечень. З іншого боку, вони кажуть людям, що доля країни й питання про те, чи залишаться її правителі при владі, чи будуть повалені, мають величезне значення для населення, тому люди мусять із великою турботою захищати як країну, так і її правителів, щоб забезпечити собі нормальне існування. Чи так це насправді? (Ні.) Цілком очевидно, що це не так. Правителі, які не можуть слухатися Бога, виконувати Його волю або працювати заради простих людей, не отримають народної підтримки й не будуть добрими правителями. Якщо замість того, щоб діяти заради простого народу, правителі переслідують лише власні інтереси, тиранять людей, вичавлюють із них піт і кров, як паразити, то такі правителі є сатаною й дияволами та не заслуговують на підтримку людей, якими б могутніми вони не були. Якби країна не мала таких правителів, чи існувала б вона? Чи існувало б життя людей? Вони все одно існували б, а люди, можливо, навіть жили б краще. Якщо люди чітко бачать сутність питання про те, якими мають бути їхні зобов’язання та відповідальність перед країною, то в якій би країні вони не жили, вони повинні мати правильні погляди на основні проблеми в цій країні, а також на питання, що стосуються політики та долі цієї країни. Коли ці правильні погляди сформуються, ти зможеш зробити правильний вибір у питаннях, які стосуються долі країни. Повертаючись до питання долі країни, чи розумієте ви в принципі ту істину, яку слід розуміти людям? (Так.)

Я багато спілкувався про вислів щодо морального поводження «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Що стосується поняття країни, впливу терміну «країна» на людей у суспільстві, відповідальності, яку кожна людина повинна мати перед своєю країною й народом, коли йдеться про долю цієї країни, вибору, який людині слід зробити, і вимог Бога до неї в цьому питанні, – чи ясно Я про все це спілкувався? (Так.) Тоді на цьому наше спілкування на сьогодні закінчується.

11 червня 2022 року