Ми присвятили деякий час спілкуванню про заяви щодо морального поводження в традиційній культурі та їх аналізу – чи є у вас у цьому якийсь реальний досвід? (Раніше я лише визнавав, що ці твердження про моральне поводження не були істиною, але не усвідомлював, наскільки глибоко вони розбестили людство. Тільки завдяки Твоєму спілкуванню та аналізу я усвідомив, що різні твердження про моральне поводження, які прищеплює людям сатана, виглядають правильними та добрими в очах людей, але вони розбестили, паралізували й ув’язнили людські думки, змушуючи людей заперечувати Бога та чинити Йому опір і ведучи їх усе далі й далі від Нього. Ось так сатана крок за кроком розбещував людство донині.) Якби Я не спілкувався про це детально, чи змогли б люди самі це розпізнати? Чи змогли б вони проаналізувати сутність цих тверджень про моральне поводження? (Люди не змогли б проаналізувати ці твердження про моральне поводження або проникнути в їхню сутність.) А маючи з ними справу тривалий час? (Люди змогли б розпізнати проблеми, пов’язані з деякими твердженнями про моральне поводження, але не змогли б чітко проаналізувати їхню сутність.) Людям часто подобається трактувати істини й відомі вислови традиційної культури як рівні та змішувати їх, особливо коли йдеться про те, що зовні нагадує істину або начебто відповідає моральності, критеріям сумління та почуттям людей. Усі вважають це позитивним і таким, що відповідає істині, але ніхто не бачить, що це походить від сатани та насправді є негативним. Чи можна назвати позитивним щось із того, що людині прищеплює сатана? (Ні.) У цьому немає нічого позитивного. Навпаки, це все негативні речі та сатанинські отрути. Це не підлягає сумніву. Тож, чи пізнали, чи розкопали ви ці негативні речі й сатанинські отрути? Чи залишилось у вашій свідомості щось подібне до цих речей із традиційної культури, які ви вважаєте правильними? Якщо так, то це лихо, це рак! Вам слід більше роздумувати над цим зараз, уважно за цим спостерігати й приділяти цьому увагу у своєму повсякденному житті. Задумайтесь, чи є в тому, що говорять інші та що ви чуєте, або в тому, що справляє на вас враження чи що вам запам’яталось, або в тому, що ви приймаєте до серця та вважаєте цінним, щось схоже на те, що відстоює традиційна культура. Якщо є, ви мусите це розпізнати та проаналізувати, а потім повністю відмовитися від цього. Це піде на користь вашому прагненню до істини.

Пишучи статті про свідчення, що базується на досвіді, хтось згадує вислів «Успіх чи поразка – усе в руках людини». Вам слід розрізняти, наскільки це твердження правильне чи хибне, позитивне чи негативне, і чи пов’язане воно з істиною, з Божими вимогами та з принципами, якими мають керуватися люди у вирішенні справ. Чи правдиве твердження «Успіх чи поразка – усе в руках людини»? Чи відповідає воно істині? Чи породжене воно законами та нормами, встановленими Богом? Чи стосується воно якось того факту, що Бог володарює над усім сущим? Ну ж бо, поділіться своїми знаннями та розумінням цього твердження. (Я також говорив про це раніше, особливо при організації роботи церкви. Якщо персонал призначається не відповідно до принципів, іноді це спричиняє безлад у роботі. Якщо ж персонал призначається відповідно до принципів, то робота може бути виконана добре. У той час я вважав роль людей дуже важливою та значущою, ось чому я процитував фразу «Успіх чи поразка – усе в руках людини». Тепер я розумію, що мені бракувало розуміння Божого володарювання й усемогутності. Я завжди зациклювався на ролі людей, і в моєму серці взагалі не було місця для Бога.) Хто ще хотів би поділитися своїми думками? (Твердження «Успіх чи поразка – усе в руках людини» – це не свідчення про Бога, а свідчення про людей, так ніби успіх залежить від людських зусиль. Це заперечення Божого володарювання, рівнозначне свідченню для сатани. Якщо таке твердження вкорениться в людських серцях, то із часом, коли люди зіткнуться з проблемами, вони думатимуть, що для досягнення успіху їм просто потрібно знайти правильних людей, і вони не матимуть віри в Бога й не покладатимуться на Нього. Тому це особливо викривлене твердження.) Згідно з вашим розумінням, це твердження, по суті, не є ні правильним, ні позитивним, і, звичайно, воно не є істинним. То чому ж ви його використовуєте? Якщо ви його використовуєте, яку проблему це розкриває? (Те, що нам бракує розуміння цього твердження.) У чому причина вашого браку розуміння? У тому, що ви досі вірите, що це твердження має правильну та вагому сторону? (Так.) Що ж не так із цим твердженням? Чому ви кажете, що воно не є правильним чи позитивним? По-перше, подивімося, чи відповідає воно об’єктивному порядку речей. На перший погляд здається, що саме люди виконують будь-яку поставлену задачу. Вони впорядковують роботу, вони здійснюють її та контролюють її подальше виконання. Вони відіграють вирішальну роль на кожному кроці, і саме вони, зрештою, визначають результати та прогрес у цьому виді роботи. Зовні здається, що причини, процес розвитку подій та результати всього цього визначаються людьми. Але хто в дійсності всім цим керує, хто все влаштовує та впорядковує? Чи стосується це якось людей? Чи приймають люди пасивно влаштування долі та свого незалежного Володаря, а чи самі активно беруть усе під контроль? (Вони пасивно приймають.) Усі люди пасивно приймають Боже володарювання, улаштування та впорядкування. Яку роль тут відіграють люди? Хіба вони не маріонетки в руках Бога? (Так.) Люди – як маріонетки, яких смикають за ниточки. Від того, за яку ниточку потягнуть, залежить, як вони діятимуть і як висловлюватимуться. Те, куди люди йдуть, що говорять і що роблять щодня, – у чиїх це все руках? (У Божих руках.) Це все в Божих руках. Люди пасивно приймають Боже володарювання. Упродовж усього цього процесу Бог визначає, що Він робитиме, чи викриватиме Він когось, які зміни та прогрес Він здійснить у цьому питанні й коли, яким буде кінцевий результат, кого Він викриє або вижене. Він визначає, які уроки люди отримають із цього питання, які істини вони зрозуміють і які знання про Бога здобудуть із нього, які погляди Він змусить людей змінити та які уявлення змусить відкинути. Чи можуть люди робити все те, що робить Бог? Можуть? (Ні, не можуть.) Люди не можуть. Вони не можуть цього робити. Протягом усього розвитку будь-якого питання люди просто пасивно щось роблять, свідомо чи несвідомо, але жодна людина не може передбачити причини, процес, кінцеві результати та досягнуті результати всього цього питання, і жодна людина не може нічого із цього контролювати. Хто ж усе це передбачає й контролює? Тільки Бог! Чи то значна подія, що відбувається у всесвіті, чи то маленький інцидент, що стається в будь-якому куточку будь-якої планети, – люди не мають над цим контролю. Жодна людина не може контролювати закони, які всім керують, або процес розвитку та кінцеві результати всього сущого. Жодна людина не може передбачити майбутнє всього або передбачити, що станеться, не кажучи вже про те, щоб контролювати кінцевий результат усього сущого. Тільки Бог, який володарює над усім сущим, має над усім цим контроль і владу. Єдиний вплив, який можуть мати люди, – це виконання різних ролей, позитивних чи негативних, у оточеннях, як великих, так і малих, серед різних типів людей, подій та об’єктів, які керуються, улаштовуються та впорядковуються Богом. Це вплив, який мають люди, і роль, яку вони відіграють. Коли щось не вдається, або коли результати виявляються не такими добрими, як очікувалось, і кінець не такий, який людям хотілося б бачити, коли цей кінець навіть приносить їм великий смуток і печаль, – це також те, над чим люди не мають володарювання, що вони не можуть передбачити і, звичайно, не можуть контролювати. Якщо кінцевий результат чогось є дуже добрим, якщо він має дуже позитивний та активний ефект, якщо він дуже повчальний для людей і має на них глибокий вплив, то це від Бога. Якщо щось не досягає свого бажаного результату, якщо результат не надто добрий чи оптимістичний, і якщо це справляє на людей негативний вплив, а не позитивний та активний, то весь процес цієї справи також улаштований і впорядкований Богом. Жодна людина його не контролює. Не будемо говорити про щось абстрактне; поговорімо про те, що можна спостерігати в церкві, наприклад, про появу антихристів. Від миті, коли антихрист виходить уперед і починає діяти, і висувається на посаду керівника чи працівника, і береться за важливу роботу в церкві, до миті, коли він розкривається як антихрист, розпізнається та викривається братами й сестрами і зрештою виганяється й відкидається – упродовж усього цього процесу багато людей обманюється, деякі навіть йдуть за антихристом, а деякі зазнають втрат на своєму життєвому шляху через вплив антихриста тощо. Хоча все це походить від сатанинських порушень і є справою рук слуг сатани, чи означає це, що Бог не бачить, як усе це виникає та розвивається? Невже Бог не знає, якими будуть наслідки появи антихриста? Невже Бог не знає, який вплив матиме антихрист на церкву, на братів і сестер? Невже це все просто результат невдачі, спричиненої людьми? Коли люди стикаються з появою таких негативних речей, вони часто думають: «О ні, сатана скористався вразливим місцем, це сатана втручався у справи». При цьому вони мають на увазі таке: «Чому Бог не слідкував за тим, що відбувається? Хіба Бог не вивчає ретельно все суще? Хіба Бог не всюдисущий? Хіба Бог не всемогутній? Де були Божі авторитет і влада?». У серцях людей виникають сумніви. Що є джерелом цих сумнівів? Оскільки результат події негативний, небажаний, не той, який люди хочуть бачити, а тим більше якщо він не відповідає їхнім переконанням та фантазіям, це завдає удару по їхній святій вірі в Бога. Люди не можуть цього зрозуміти та думають: «Якщо Бог володарює над усім сущим і все контролює, то чому ми на власні очі бачимо щось на кшталт антихриста, який обманює людей? Чому в церкві серед братів і сестер стаються такі небажані речі?». У серцях людей виникають сумніви, і це стає випробуванням для їхньої віри в те, що Бог усемогутній і всюдисущий. Якщо ти спитаєш людей, віра в Бога яких похитнулась: «Хто винен у тому, що у тебе з’явилися такі переконання про Бога?», вони скажуть: «Винен Сатана». Але оскільки людина не може бачити сатану, на кого зрештою має лягти ця відповідальність? На антихриста або на групу антихриста. Люди скажуть, що ті, хто був обманутий антихристом і чиє життя зазнало втрат, заслужили бути введеними в оману антихристом. Зрештою, до якого твердження зводиться розуміння людьми всього питання? «Успіх чи поразка – усе в руках людини». До такого висновку вони приходять. А де ж тут місце для Бога? Вони не розуміють, що Бог володарює над усім, тому приписують усе, що відбувається, поверховій теорії «Успіх чи поразка – усе в руках людини».

Коли люди бачать, що навколо них відбувається щось відносно добре та позитивне, наприклад, коли Святий Дух виконує потужну роботу й кожен має велику віру, коли люди непохитні, навіть зазнаючи переслідувань і нещасть, і ніхто не стає Юдою, і коли майно Божого дому й життя братів і сестер не зазнає ніяких втрат, люди кажуть: «Це Божий захист. Люди не доклалися до цього успіху; безсумнівно, це Божа робота». Уявімо, що те, що люди бачать навколо себе, є небажаним, наприклад, церква зазнає утисків та арештів із боку великого червоного дракона, а церковне майно захоплене сатаною. Припустімо, що життя братів і сестер зазнає втрат, а обраний Богом народ розкиданий по всіх усюдах, переміщений і не може повернутися додому. Уявімо, що церковне життя зруйноване, і члени церкви більше не можуть жити таким церковним життям, як раніше. Уявімо, що вони більше не можуть жити радісним, щасливим життям мирного співіснування зі своїми братами та сестрами, збиратися разом, щоб їсти й пити Божі слова та виконувати свої обов’язки, а деякі лихі люди й невіруючі починають поширювати уявлення, щоб обманути інших, змушуючи їх втрачати віру в Бога та ставати негативними й слабкими. У такий час люди не можуть не скаржитися. На Бога вони не наважуються скаржитися, тому скаржаться так: «Той-то – зла людина, той-то – сатана, той-то – диявол. Якби вони не були недбалими на зібраннях і їх не заарештували, ми б не опинилися в такій ситуації, коли ми не можемо повернутися додому. Якби не вони, ми б і досі щасливо жили церковним життям, їли й пили Божі слова та нормально виконували свої обов’язки. Це все через певну людину, певного диявола, певного сатану чи певний сатанинський режим». І хоча люди не наважуються затаїти якусь образу на Бога чи перекласти на Нього відповідальність за всю цю ситуацію, але в цю мить у них з’являється ні велика, ні мала непояснима недовіра до Бога. Що випливає із цих недовірливих думок? Люди скажуть «Я виніс урок із цього досвіду. Відтепер я ретельно обмірковуватиму все, із чим стикаюсь, і двічі подумаю, перш ніж діяти. Я не буду нерозсудливим і не буду легко комусь довіряти. Я буду дуже обережним у всіх ситуаціях і навчуся себе захищати». Чи мають вони ще Бога у своєму серці? Чи покладаються вони досі на Бога, чи мають віру в Нього? Хтось каже: «А хіба можна інакше? У своєму серці я досі вірю в Бога, і я досі по-справжньому покладаюся на Нього». Але потай вони кажуть собі: «Не варто так легко довіряти Божим словам. Бог завжди випробовує й рафінує людей. На Бога не можна покладатися! Подивіться, що сталося на наших очах. Члени нашої церкви були заарештовані великим червоним драконом. Чому Бог нас не захистив? Хіба Бог хоче бачити, як порушуються інтереси Його дому? Чи відчуває Бог байдужість, коли бачить, як невіруючі обманюють людей? Якщо Бог дійсно бачить це, то чому Його це не хвилює? Чому Він не відвертає й не зупиняє це? Чому Він не просвіщає нас, аби ми могли розпізнати, що людина, яка нас обманює, зла й невіруюча, якомога раніше дистанціюватися від неї й уникнути всіх цих наслідків? Коли невіруючий обманює людей, чому Бог не захищає нас? Навіть короткого застереження було б достатньо!». Відповідей на всі ці «чому» вони не отримують, та й не можуть отримати. Зрештою, переживши це на власному досвіді, вони приходять до такого висновку: «Я покладатимуся на Бога там, де мені слід на Нього покладатися, і я покладатимуся на себе там, де мені не слід покладатися на Бога. Я не можу бути нерозсудливим. Ми, брати та сестри, мусимо навчитися об’єднуватися для тепла й допомоги одне одному. А все інше нехай Бог робить, як хоче. Ми не можемо це контролювати». Якщо великий червоний дракон заарештує Божих обранців, це сильно ускладнить роботу церкви та церковне життя, а виконання братами й сестрами їхніх обов’язків сильно постраждає. У цей час з’являться невіруючі та антихристи, щоб переривати та обманювати, поширювати єресі й омани, стверджуючи, що арешти відбуваються тому, що керівники та працівники пішли проти Божої волі, і люди будуть обмануті цими антихристами та злими людьми. Коли відбуваються ці події, які не відповідають ні людським переконанням і фантазіям, ні людським почуттям, вони ніколи не стають для людей уроком. Ці події ніколи не допомагають людям прийти до розуміння Божого володарювання, керівництва та характеру. Люди ніколи не усвідомлюють Божої волі, не розуміють, які уроки Бог хоче, щоб вони засвоїли, яку настанову Він хоче, щоб вони отримали, і яку проникливість Він хоче, щоб вони здобули із цих подій. Люди нічого із цього не знають, і вони не знають, як пережити це на власному досвіді. Тому, коли справа стосується всього, що відбувається навколо, люди щиро вірять, що вислів «Успіх чи поразка – усе в руках людини» є точним, і що він надійніший та реальніший, ніж той факт, що «Бог володарює над усім сущим, Бог усюдисущий і Бог ретельно все вивчає». Насправді в глибині душі ви досі вірите, що вислів «Успіх чи поразка – усе в руках людини» більш реальний, що все в руках людей, а слова про те, що Бог усе вирішує, здаються трохи невизначеними. Чому люди вважають їх невизначеними? Чому люди вважають твердження «Бог усе вирішує» недостовірним? Теоретично це тому, що люди не розуміють істину й не знають Бога, але в чому справжня причина? (Насправді люди не визнають і не вірять, що Бог володарює над усім.) Казати, що люди не вірять або не визнають, що Бог володарює над усім, – це правильно, але є конкретніша причина: вислів «Успіх чи поразка – усе в руках людини» розкриває хибну точку зору, якої дотримуються люди, коли справа стосується їхнього сприйняття доброго та поганого. Люди вірять, що те, що приносить їм спокій, радість, комфорт і щастя, – добре та походить від Бога. Є речі, які викликають у людей тривогу або страх, змушують їх плакати та страждати або наповнюють їх таким горем, що їм хочеться померти, а деякі речі навіть унеможливлюють для них нормальне церковне життя й нормальне середовище для виконання їхніх обов’язків. Такі речі люди вважають «поганими». Термін «погані речі» слід брати в лапки. Чи можуть «погані речі» мати добрий вплив на людей? Люди не можуть бачити чи відчувати ці добрі наслідки, тому у їхній свідомості під «усім», над чим володарює Бог, мається на увазі лише те, що приносить їм спокій, радість, насичення, користь, повчання, вигоду, а також те, що зміцнює їхню віру в Бога. Усе це, на думку людей, стосується Божого володарювання над усім. І навпаки, якщо, на перший погляд, щось спричиняє людські страждання й завдає шкоди інтересам церкви, якщо деяких людей обманюють, а когось навіть виганяють, якщо з кимось стаються якісь прикрі події і він зазнає болю, то люди вважають, що це не має нічого спільного з Божим володарюванням, що це робота сатани. Люди вважають, що якби це була робота Бога, то ці негативні речі не з’явилися б, або їх би не існувало, – так вирішили люди. Тому людське розуміння вислову «Бог володарює над усім» дуже однобоке й поверхове. Воно обмежене людськими переконаннями, обтяжене людськими емоціями та не відповідає фактам. Дозвольте Мені навести приклад. Бог створив усі види комах і птахів. Хтось каже: «Я вірю, що все, що створив Бог, важливе, що всі ці комахи корисні, і що вони всі добрі. Бог створив бджіл, і всі види добрих птахів були створені Богом. Комарі завжди кусають людей і поширюють хвороби, тому комарі не є добрими. Можливо, комарі не були створені Богом». Хіба це не викривлене розуміння? Насправді все суще було створене Богом. Є тільки один Бог, Творець, і все, що живе й не живе, походить від Бога. У своїх уявленнях люди вірять лише в те, що різні корисні комахи, птахи та інші корисні створіння походять від Бога, а мухи, комарі, клопи та деякі хижі тварини, яких людина вважає особливо жорстокими, начебто не походять від Бога, а якщо й походять, то не є чимось добрим. Хіба це не людське уявлення? У своїх думках та уявленнях люди поступово роблять певний розподіл за категоріями: усе, що подобається людям або приносить їм користь, вважається позитивним і створеним Богом, тоді як усе, що не подобається людям або шкодить їм, вважається негативним і створеним не Богом, а, можливо, сатаною або природою. У своїй голові люди часто підсвідомо вірять у таке: «Мухи, комарі та клопи погані, їх створив не Бог. Бог точно не створив би таких істот». Або вони думають: «Леви та тигри завжди їдять овець і зебр, вони занадто жорстокі. Вони погані. Вовки зловісні, хитрі, люті, жорстокі та безжалісні. Вовки погані, але корови та вівці хороші, а собаки ще кращі». Щоб визначити, чи добре те, що створив Бог, чи погане, слід керуватися не людськими емоційними потребами чи смаками – це так не визначається. Бог створив усі види тварин, включаючи зебр, оленів і різні види травоїдних, а також лютих хижаків, таких як леви, тигри, леопарди та крокодили, які відрізняються особливою жорстокістю, а деякі хижаки навіть можуть убити свою здобич одним укусом. Незалежно від того, добрі чи погані ці тварини в очах людей, усі вони були створені Богом. Деякі люди бачать, як леви їдять зебр, і думають: «О ні, бідолашна зебра. Леви такі люті, що їдять зебр». Коли вони бачать, як вовк пожирає вівцю, вони розмірковують: «Вовки такі жорстокі та хитрі. Навіщо Бог створив вовків? А вівці такі милі, добрі та лагідні. Чому Бог не створив тільки лагідних тварин? Вовки – природні вороги овець, то чому Бог створив і вовків, і овець?». Вони не розуміють таємниці, яка за цим стоїть, і завжди виношують людські уявлення й фантазії. Якщо в церкві трапляються випадки, коли антихристи обманюють людей, деякі люди кажуть: «Якщо Бог жаліє це людство, то навіщо Він створив сатану? Чому Він дозволяє сатані розбещувати людство? Якщо Бог нас обрав, то чому Він допускає появу антихристів у церкві?». Ви не розумієте, чи не так? Це Боже володарювання. Так Бог править над усім сущим, і тільки тоді, коли Він править над ним у такий спосіб, усе суще може нормально існувати в рамках встановлених Ним правил і законів. Якби Бог хотів захистити тебе й не допустити появи антихристів у церкві, чи знав би ти, що таке антихристи? Чи знав би ти, який характер має антихрист? Якби тобі сказали лише деякі слова й доктрини про те, як розпізнати антихристів, чи зміг би ти розпізнати їх, якби ніколи з ними не зустрічався? (Ні.) Безумовно, ні. Якби антихристам і злим людям не дозволено було з’явитися, ти завжди був би як квітка в теплиці: при різкій зміні температури ти в’янув би через раптове похолодання, неспроможний його витримати. Тому якщо люди хочуть зрозуміти істину, вони мусять прийняти всі зовнішні умови, усіх людей, усі події та об’єкти, якими Бог керує і які Він улаштовує, і скоритися їм. До «усіх людей, подій та об’єктів» відносяться як позитивні, так і негативні, як те, що відповідає твоїм уявленням і фантазіям, так і те, що ні. Сюди відноситься те, що ти вважаєш позитивним, і те негативне, що тобі не подобається, а також те, що відповідає твоїм почуттям, і те, що не відповідає твоїм почуттям або смакам. Ти мусиш усе це прийняти. Навіщо все це приймати? Не просто для того, щоб поглибити твої знання та збагатити твій досвід, а для того, щоб ти зміг практичніше й конкретніше пізнати Божі слова, зрозуміти істину та пересвідчитись у правдивості й точності Божих слів на основі цих фактів. Зрештою, ти підтвердиш, що Божі слова є істиною, різні люди, події й об’єкти стануть для тебе уроком, і ти зможеш зрозуміти більше істин, розпізнати багато речей і ще більше збагатитися. Досягнутий завдяки цьому кінцевий результат полягає в тому, що ти зможеш здобути знання про Творця через появу і розвиток різних людей, подій та об’єктів, прийдеш до розуміння Його характеру й сутності, а також дізнаєшся, що Він править і керує всім сущим.

Як би люди не сприймали події, що відбуваються навколо тебе, – як добрі чи як погані, – хочеш ти їх чи ні, приносять вони тобі радість і щастя чи смуток і біль, тобі слід ставитися до них як до людей, подій та об’єктів, що несуть у собі уроки, які слід засвоїти, та істини, які слід шукати, і тобі слід ставитися до них як до таких, що походять від Бога. Вони не стаються випадково, не пов’язані з людьми, ніким не спричинені й це не те, що людина може контролювати. Радше всім цим керує Бог; Бог усе це влаштовує й упорядковує. Настання будь-якої події не залежить від людської волі; не варто думати, що будь-яка людина може контролювати подію лише тому, що вона цього хоче. Бог улаштовує весь процес появи, розвитку й перетворення всіх людей, подій та об’єктів і керує ним, поки вони не досягнуть свого кінцевого результату. Якщо ти в це не віриш, то спробуй відчувати й спостерігати речі відповідно до слів і принципів, про які Я говорив. Подивися, чи правда те, що Я кажу. Подивися, чи правильне твердження «Успіх чи поразка – усе в руках людини», у яке ти віриш, або чи правильне твердження «Бог улаштовує весь процес появи, розвитку й перетворення всіх людей, подій та об’єктів і керує ним, поки вони не досягнуть свого кінцевого результату». Подивися, яке із цих двох тверджень правильне, яке відповідає фактам, яке приносить людям користь і стає для них напучуванням, а яке дає людям можливість пізнати Бога та по-справжньому повірити в Нього. Коли ти сприйматимеш усе, що відбувається навколо, з точки зору та позиції, що Бог усе влаштовує та всім керує, твій погляд на речі та твоя точка зору будуть зовсім іншими. Якщо ти сприйматимеш усі речі та справи з точки зору вислову «Успіх чи поразка – усе в руках людини», то, м’яко кажучи, коли з тобою щось трапиться, ти, природно, мимохіть заплутаєшся в поняттях добра і зла, намагатимешся притягнути до відповідальності людей, аналізуватимеш причини різних інцидентів, фактори, які призвели до негативних наслідків у тих чи інших справах тощо, замість того, щоб шукати принципи істини й Божої волі, засновані на Його словах. Чим більше ти віритимеш у вислів «Успіх чи поразка – усе в руках людини», тим більше над тобою домінуватимуть погляди невіруючих. Тоді кінцеві результати всього, що з тобою відбувається, усе більше суперечитимуть істині, а твоя віра в Бога стане просто доктриною чи гаслом. На той час ти перетворишся на цілковитого невіруючого. Іншими словами, чим більше ти віритимеш у твердження «Успіх чи поразка – усе в руках людини», тим більше ти показуватимеш себе невіруючим. Якщо ти не маєш Бога або Божих слів у своєму серці, якщо ти абсолютно не визнаєш і не приймаєш жодних Божих слів, істин або позитивних речей, якщо їм взагалі немає місця у твоєму серці, то глибини твоєї душі повністю зайняті сатаною, вони заповнені думками та ідеями еволюції й матеріалізму, які є брехнею диявола, сатани. Ти віриш в усі факти, які бачиш своїми очима, але не віриш, що Той, хто керує всім у всесвіті, Той, кого не може побачити жодна людина, дійсно існує. Якщо ти дивишся на все з точки зору вислову «Успіх чи поразка – усе в руках людини», то ти нічим не відрізняєшся від сатани та матеріалістів. Але якщо ти дивитимешся на все з точки зору вислову «Усе у світі керується та влаштовується Богом», то навіть якщо ти не зможеш ясно бачити деякі речі, ти зможеш шукати відповіді стосовно конкретних подій, які відбуваються навколо, шукати корінь справи й шукати сутність та істину проблеми в Божих словах. Ти не з’ясовуватимеш, хто був правий, а хто ні, не намагатимешся просто притягнути когось до відповідальності. Натомість ти зможеш зіставити цю справу з Божими словами для порівняння, шукати корінь проблеми та визначити суть питання, і ти дослідиш, де люди зазнали невдачі, чого їм не вистачило, який розбещений характер вони виявили, як вони були непокірними та які аспекти їхньої поведінки були несумісними з Богом упродовж усієї цієї справи. Ти зможеш з’ясувати, які наміри й цілі при цьому переслідував Бог, чого Він хотів досягти в людях, які результати Він хотів отримати, яку користь Він хотів, щоб люди здобули, і яких принципів щоб вони дотримувалися. Коли ти розпізнаєш якусь конкретну подію й розглянеш її із цих точок зору, твій внутрішній стан зміниться. У своєму світосприйнятті ти несвідомо керуватимешся та спрямовуватимешся Божими словами. Коли з тобою таке станеться, ти, сам того не усвідомлюючи, здобудеш просвітління й напрямок у Божих словах, а також принципи істини, яких тобі слід дотримуватися та які слід утілювати в життя. Коли ти по-справжньому ввійдеш у ці принципи істини, по-справжньому повіриш у Бога й покладатимешся на нього, щиро молитимешся та благатимеш, матимеш справжній послух і зможеш практикувати згідно з принципами істини – який кінцевий результат це матиме? Упродовж усієї події ти ясно бачитимеш суть питання, ти засвоїш уроки, зможеш правильно розуміти все, що з тобою відбувається, і зможеш побачити, що це походить від Божих упорядкувань і що в цьому є Божа добра воля. І в такий спосіб ти зможеш, як часто кажуть, «зробити лимонад із лимону». Ти зможеш природно ставитися до кожної події, яку люди засуджують, ненавидять і зневажають, як до позитивної, і зможеш визнати, що вона керується та впорядковується Богом, і що її слід прийняти від Бога. Ти побачиш, що в цьому є копіткі Божі зусилля, Його воля та Його очікування. У процесі переживання цього ти підсвідомо зрозумієш, які наміри мав Бог, коли все це влаштовував. Сам того не усвідомлюючи, ти прийдеш до розуміння й усвідомлення Його волі, і коли це станеться, ти мимоволі зрозумієш, які в цьому криються істини, і вмітимеш розрізняти всіх людей і справи, пов’язані з усією цією подією. Якщо впродовж усієї події ти розглядатимеш проблему з точки зору вислову «Усе у світі керується та влаштовується Богом», то здобудеш від цього багато користі. Ти здобудеш істину, справжню віру в Бога й розуміння Божого володарювання над усім. Ти зрозумієш волю Бога та Його добрі наміри в цьому питанні. Звичайно, ти також здобудеш розуміння й досвід щодо вислову «Бог усюдисущий», який раніше існував лише у твоїй свідомості. Якщо протягом усієї події ти дивитимешся на проблему з точки зору вислову «Успіх чи поразка – усе в руках людини», ти скаржитимешся, нехтуватимеш Богом і відчуватимеш, що Бог дуже далекий і невизначений. Слово «Бог», ідентичність Бога, сутність Бога й усе, що пов’язане з Богом, здаватиметься тобі таким далеким і поверховим. Ти вважатимеш, що виникнення, розвиток і результат усієї події залежали від людських маніпуляцій, і що людський фактор є невід’ємною частиною всієї справи. Тому ти постійно розмірковуватимеш над цими питаннями, думаючи: «Хто припустився помилки на цьому етапі? Через чию недбалість на цьому етапі сталися втрати? Хто став завадою на цьому етапі, хто порушив і зруйнував його? Я подбаю про те, щоб вони за це заплатили». Ти зациклишся на окремих людях і справах, постійно живучи у світі добра і зла й у той же час повністю ігноруючи Божі слова, істину, відповідальність, обов’язки та зобов’язання, які повинні виконувати створені істоти, а також точки зору й позиції, які тобі слід відстоювати. Богу взагалі більше не буде місця у твоєму серці. Упродовж усього процесу події між тобою та Богом, а також між тобою й Божими словами не буде жодних стосунків. Це означає, що зіткнувшись із ситуацією, ти зосереджуватимешся лише на людях і речах. Ти не зможеш придумати жодного слова, яке відповідало б істині, або твердження істини, яке походить від Бога, щоб зіставити його із цією ситуацією для порівняння, не зможеш використати його як основу для аналізу ситуації, не винесеш із цієї ситуації уроків і не здобудеш проникливості, не зміцниш свою віру й не пізнаєш Бога. Ти не зробиш нічого із цього. Упродовж усієї події ти чіплятимешся за популярний вислів «Успіх чи поразка – усе в руках людини», який, якщо говорити точніше, є аргументом і точкою зору невіруючих. І навпаки, припустімо, що із самого початку події ти можеш прийняти її з точки зору створеної істоти, не досліджуючи, чи має рацію та чи інша людина, не аналізуючи надмірно жодну особу чи річ, не зациклюючись на людях чи речах. Скажімо, натомість ти активно шукаєш відповіді в Божих словах, активно приходиш до Бога, щоб молитися й покладатися на Нього, шукаєш Божого просвітління та проводу, дозволяючи Богові виконувати роботу й керувати. Припустімо, що твоє ставлення – ставлення благоговіння й послуху Богові, спраги до істини та активної співпраці з Богом – це не точка зору й ставлення невіруючого, а точка зору й позиція, яку слід мати істинному послідовнику Бога. З такою точкою зору й позицією ти, сам того не усвідомлюючи, здобудеш те, чого ніколи раніше не відчував, тобто реалії істини, якими ти раніше не володів. Ці реалії істини насправді є результатами, яких Бог хоче досягти й отримати в тобі через Своє володарювання над усією подією. Якщо Бог здійснить те, що Він має намір досягти, значить, Він діяв недаремно, бо Він досяг у тобі бажаних результатів. Що це за результати? Бог хоче, щоб ти побачив, що відбувається насправді, що ніщо не відбувається випадково чи через людей, а що Бог усе контролює. Бог хоче, щоб ти відчув Його реальне існування та зрозумів той факт, що Він володарює над долею всього сущого та влаштовує її, і що це факт, а не порожня заява.

Якщо через свої переживання ти дійсно прийдеш до усвідомлення того факту, що Бог усім керує та що Він влаштовує долю всього сущого, ти зможеш сказати так, як сказав Йов: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…» (Йов 42:5-6). Чи добре це твердження? (Так.) Це твердження приємно чути, воно зворушливе. Чи хочеш ти переконатися в правдивості цього твердження? Чи хочеш ти зрозуміти, що відчував Йов, коли говорив ці слова? (Так.) Це звичайне бажання чи сильне? (Сильне.) Коротше кажучи, ти маєш таку рішучість і бажання. То як це бажання можна здійснити? Так, як Я казав раніше. Тобі потрібно зайняти позицію створеної істоти та підходити до всіх людей, подій та об’єктів, які тебе спіткають, з позиції визнання того, що Бог є Володарем усього сущого та що Він усе контролює та влаштовує. Ти мусиш винести із цього уроки, зрозуміти волю Бога в усьому, що Він робить, і розпізнати, чого Бог хоче досягти та що хоче здійснити в тобі. Якщо ти будеш так чинити, то одного дня, у недалекому майбутньому, ти відчуєш те саме, що відчував Йов, коли промовив ті слова. Коли Я чую, що ви справді хочете відчути те, що відчував Йов, промовляючи ті слова, Я знаю, що понад 99 відсотків людей ніколи раніше не відчували нічого подібного. Чому це так? Тому що на відміну від Йова ви ніколи не займали позицію створеної істоти й не відчували той факт, що Творець панує над усім сущим і всім керує. Усе це відбувається через людське невігластво, нерозсудливість і непокору, а також через обман і розбещеність, спричинені сатаною, через що люди мимоволі вимірюють усе й підходять до всього, що з ними відбувається, з точки зору невіруючого, і навіть визначають усе, що відбувається навколо них, і підходять до цього, використовуючи деякі методи й теоретичні засади, якими зазвичай користуються безбожники. Висновки, до яких вони зрештою приходять, не мають нічого спільного з істиною, а деякі навіть суперечать їй. У довгостроковій перспективі це перешкоджає людям відчути той факт, що все суще знаходиться під керівництвом і контролем Творця, і те почуття, яке відчував Йов, коли промовив ті слова. Якщо ти пройшов випробування, подібні до випробувань Йова, великі чи малі, і якщо ти вже відчув через них роботу Божої руки та факт Божого володарювання, якщо ти також розпізнав конкретні наміри Бога в управлінні цими справами та в їх улаштуванні, а також шлях, яким мають слідувати люди, то ти зрештою зможеш відчути позитивні результати, яких Бог хотів досягти в тобі протягом усіх подій, а також, серед іншого, Божі добрі наміри та очікування щодо тебе. Ти все це відчуєш. Коли ти все це відчуєш, ти вже не просто повіриш у те, що Бог може висловити істину й дарувати тобі життя, а реально усвідомиш, що Творець дійсно існує та що Творець створив усе суще й керує ним. Поки ти будеш усе це переживати, твоя віра в Бога й віра у Творця зростатиме. Водночас це допоможе тобі усвідомити той факт, що твоя взаємодія з Творцем була реальною, і це стане відчутним і повним підтвердженням твоєї віри в Бога, твоєї довіри до Бога, того, як ти слідуєш за Богом, а також того факту, що Бог усюдисущий і править усім. Коли ви отримаєте це підтвердження й усвідомлення, як ви думаєте, чим сповниться ваше серце – радістю та щастям чи болем і смутком? (Радістю та щастям.) Безумовно, це будуть радість і щастя! Скільки б болю й печалі ти не пережив до цього, вони розвіються, як дим, і твоє серце шалено радітиме, ти веселитимешся та стрибатимеш від щастя. Коли ти побачиш, що факт Божого володарювання над усім сущим дійсно підтвердився та був пережитий тобою, це буде рівнозначно тому, що ти дійсно зустрівся, зіткнувся і взаємодіяв із Богом віч-на-віч. Тоді ти почуватимешся так само, як почувався Йов. Що сказав тоді Йов? («Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…».) Своєю поведінкою та вчинками Йов демонстрував відразу до себе та каяття, щоб виразити свою ненависть до минулого, але насправді, у глибині душі, він був радісним і щасливим. Чому? Тому що він несподівано побачив обличчя Творця, зіштовхнувся з Ним віч-на-віч, зустрівся з Богом у якійсь події, у якійсь нічим не примітній і випадковій події. Скажи Мені, яка створена істота, який послідовник Бога не жадає побачити Бога? Коли виникає така ситуація, коли таке стається, хто б не був щасливим, хто б не був схвильованим? Будь-хто був би схвильованим і почувався б збудженим і радісним. Це було б щось таке, що не забудеш до кінця життя, таке, що варто пам’ятати. Подумайте, хіба в цьому не багато переваг? Сподіваюся, що в майбутньому ви дійсно переживете це відчуття, здобудете такий досвід і матимете такі зустрічі. Коли людина по-справжньому бачить Боже обличчя та справді здатна пережити ті ж почуття, які відчував Йов, коли зустрівся з Богом Єговою, це стає важливою віхою в її вірі в Бога. Це так дивовижно! Кожна людина з нетерпінням чекає такого результату й такої ситуації, і кожна людина сподівається пережити це й мати таку зустріч. Оскільки ти плекаєш такі сподівання, тобі слід мати правильну точку зору й позицію, переживаючи все, що відбувається навколо, переживаючи й осмислюючи все так, як учить і наставляє Бог, навчаючись отримувати все від Бога та сприймати все згідно з Божими словами, маючи за мірило істину. Так твоя віра все більше і більше зростатиме, а той факт, що Бог володарює над усім сущим і всім править, поступово знаходитиме підтвердження й перевірку у твоєму серці. Коли все це знайде в тобі підтвердження, чи будеш ти досі перейматися тим, що твій духовний стан не зростає? (Ні.) Але це нормально, що зараз ти трохи переймаєшся тим, що твій духовний стан такий малий і ти багато чого не можеш зрозуміти до кінця, – ти не міг би не хвилюватися, цього неможливо уникнути. Справа в тому, що в людині є багато такого, що походить від знання, від людини, від сатани, від суспільства тощо. Усе це справляє глибокий вплив на точку зору, з якою люди підходять до Бога, та на погляди й позицію, яких їм слід дотримуватися, переживаючи різні речі. Тож здатність зайняти правильну позицію та бачити перспективу, коли з тобою щось трапляється, – завдання не з легких. Для цього тобі потрібно пережити не лише позитивні, але й негативні речі. Розпізнаючи та розуміючи сутність цих негативних речей, ти засвоїш більше уроків і прийдеш до розуміння дій Бога та Його всемогутності й мудрості в управлінні всім сущим.

Чи розумієте ви повною мірою, що твердження «Успіх чи поразка – усе в руках людини» неправильне? (Так, розуміємо.) Чи є в цьому твердженні якісь правильні аспекти? Чи є в ньому вагомі елементи? (Ні, немає.) Узагалі немає? (Узагалі.) Правильно сказати, що їх немає взагалі. Це теоретичне розуміння. Потім, у реальному житті, через спостереження та досвід, ти побачиш, що твердження «Успіх чи поразка – усе в руках людини» помилкове й абсурдне, це точка зору невіруючого. Коли ти відкриєш для себе цей факт і зможеш за допомогою фактів продемонструвати помилковість цього твердження, тоді ти повністю відмовишся від нього й більше не будеш ним користуватися. Ти поки ще не досяг цього етапу. Хоча ти прийняв те, що Я сказав, пізніше, стикаючись із ситуаціями, ти розмірковуватимеш: «Тоді я вважав, що в твердженні “Успіх чи поразка – усе в руках людини” немає нічого правильного, то чому ж тепер я вважаю його трохи правильним?». Усередині тебе починається боротьба, і ти знову відчуваєш протиріччя. Що ж тоді робити? По-перше, тобі потрібно змінити свою точку зору. Відпусти всі думки та погляди, які виникають через те, що ти дотримуєшся цього твердження. Відпусти всі дії, які випливають із цього твердження. Не зациклюйся на людях чи справах. Спочатку прийди до Бога в молитві, а потім шукай основу та принципи в Божих словах. У процесі пошуку ти, сам того не усвідомлюючи, здобудеш просвітління та прийдеш до розуміння істини. Тобі може бути складно шукати принципи самостійно, тому збери всіх, кого стосується це питання, і шукайте основу та принципи істини в Божих словах разом. Потім прочитайте молитву, поспілкуйтеся про відповідні Божі слова та перевірте їх для порівняння. Після порівняння з Божими словами прийми правильні погляди, а неправильні будуть природним чином відкинуті. Відтоді розв’язуй та опрацьовуй питання відповідно до цих принципів. Як тобі цей метод? (Добрий.) У процесі пошуку істини тобі слід відкинути вчинки, які виникають через підхід «Успіх чи поразка – усе в руках людини». Знайди відповідні Божі слова й розв’язуй та опрацьовуй проблеми на основі Божих слів. Шукаючи істину й розв’язуючи проблеми таким способом, ти позбудешся своїх помилкових поглядів. Якщо ти вирішуватимеш справи на основі Божих слів і принципів істини, то твій напрямок і підхід до розв’язання питань відповідним чином зміняться. Як наслідок, результат справи розвиватиметься в сприятливому напрямку. Однак якщо при розв’язанні проблем і веденні справ ти вдаватимешся до підходу й точки зору «Успіх чи поразка – усе в руках людини», то справи розвиватимуться в згубному напрямку. Наприклад, коли антихристи обманюють людей у церкві, якщо люди не шукають істину, а просто зациклюються на людях і справах, обговорюючи, що добре, а що погано, і притягаючи інших до відповідальності, то вони, зрештою, розберуться з кількома особами та вважатимуть справу вирішеною. Хтось може сказати: «Ти казав, що такий напрямок розвитку згубний але я не бачив жодних згубних наслідків. Антихристів вигнали, то хіба проблема не розв’язана? Де цей згубний результат?». Чи всі винесли урок із цього досвіду? Чи зрозуміли вони з нього істину? Чи можуть вони розпізнати антихристів? Чи розуміють Божу волю? Чи усвідомили вони Боже володарювання? Жодного із цих позитивних наслідків не сталося. Навпаки, люди продовжують жити за сатанинськими філософіями, не довіряючи одне одному, остерігаючись одне одного та перекладаючи одне на одного відповідальність. Зіткнувшись із якоюсь ситуацією, вони швидко захищаються, прагнучи тільки самозбереження. Вони бояться брати на себе відповідальність і бояться, що з ними розберуться. Вони не засвоюють жодних уроків і нічого не отримують від Бога, не кажучи вже про те, щоб шукати Божу волю. Чи можуть люди зростати так у житті? Зрештою, люди знають лише, що їм можна або не можна робити перед своїми керівниками, що казати й робити, щоб зробити своїх керівників щасливими, і що казати й робити, щоб викликати в них обурення та неприязнь. Як наслідок, люди остерігаються одне одного, закриваються в собі, напинають личину, і ніхто не відкривається. Закриваючись, остерігаючись і маскуючись у такий спосіб, чи прийшли люди до Бога? Ні, не прийшли. Багато чого переживши, люди вчаться уникати ситуацій, вони бояться взаємодіяти з іншими та стикатися з проблемами. Зрештою, вони повністю замикаються в собі, нікому не відкриваючись, і їхні серця позбавлені Бога. Така віра в Бога повністю ґрунтується на сатанинській філософії. Скільки б переживань їм не довелося знести, вони не можуть засвоїти жодних уроків, пізнати себе, а тим більше позбутися свого розбещеного характеру. Чи можуть вони в такий спосіб прийти до розуміння істини та пізнати Бога? Чи можуть вони відчути справжнє каяття? Ні, не можуть. Натомість вони вчаться остерігатися інших, захищати себе, уважно стежити за чужими словами та виразами й рухатися за вітром. Вони вчаться вдаватися до хитрощів і ставати більш тактовними, а також здатними краще залагоджувати бійки та сварки. Стикаючись із проблемами, вони уникають брати на себе відповідальність, а натомість перекладають її на інших. Вони більше не мають жодних стосунків із Богом, Його словами чи істиною. Їхні серця лише віддаляються від Бога все далі й далі. Хіба це не згубний розвиток? (Так.) Як виник цей напрямок згубного розвитку? Якби люди сприймали інших людей і речі та поводилися й діяли відповідно до Божих слів, якби вони брали істину за принцип, якби вони брали Божі слова за основу, зіткнувшись із проблемою, шукаючи відповіді в Божих словах, визначаючи корінь проблеми з Божих слів і звіряючись із ними для порівняння, а також використовуючи Його слова для розв’язання всіх питань і труднощів, тоді Божі слова забезпечили б шлях уперед, щоб людям нічого не заважало, щоб вони не спіткнулися й не потрапили в пастку в цих питаннях. Зрештою, вони зрозуміли б принципи практики, яких вимагає Бог у таких справах, і мали б шлях, якому слідувати. Якби кожен приходив до Бога, стикаючись із викликами, приймаючи все від Бога, навчаючись покладатися на Бога, і знаходив принципи істини як основу в процесі пошуку, чи досі люди остерігалися б одне одного? Чи продовжував би хтось прагнути до правди і кривди, не звертаючись до кореня проблеми? (Ні.) Навіть якщо хтось і не втілює істину в життя, але досі прагне до подібних справ, він вигнанець, відкинутий усіма. Якщо люди зможуть приймати речі від Бога, стикаючись із ними, ситуація буде розвиватись у сприятливому напрямку. Люди зрештою прийдуть до розуміння й пізнання Божих слів і здобудуть істину. Те, що люди втілюють у життя, є істиною, а те, чого вони досягають, є правильною метою – метою здобути істину та бути здатними свідчити про Бога. Їхня віра зростатиме, їхнє розуміння Бога ростиме, і вони відчуватимуть до Нього все більше благоговіння. Хіба це не сприятливий напрямок розвитку? (Так.) Що призводить до таких результатів? Чи не те, що точка зору й позиція, яку займають люди в кожному питанні, є правильною й відповідає істині? (Так.) Якщо говорити просто та зрозуміло, то така точка зору й позиція означає отримувати щось від Бога, що природно призводить до сприятливого напрямку розвитку та сприятливих кроків розвитку і природно має результатом розуміння істини й пізнання Бога. Однак якщо люди нічого не отримують від Бога, а натомість підходять до всього з людської та сатанинської філософії, досі покладаючись на філософію сатани в розгляді питань і зациклюючись на людях і речах, то все, що із цього вийде, буде згубним. Зрештою ніхто не прийде до розуміння істини й не здобуде користь. Це результат того, що ми не знаємо, як переживати роботу Бога. Тому в деяких церквах серед деяких людей, які виконують обов’язки, панує атмосфера дисгармонії. Вони завжди підозрюють одне одного, остерігаються одне одного, звинувачують одне одного, конкурують одне з одним і сперечаються одне з одним. У глибині душі вони ведуть таємну боротьбу. Це підтверджує одне: у цій групі немає нікого, хто шукає істину, і нікого, хто, стикаючись із проблемами, приймає їх як такі, що походять від Бога. Усі вони невіруючі й не прагнуть до істини. І навпаки, у деяких церквах є люди, які, хоча й мають малий духовний стан і не розуміють багато істини, здатні щиро приймати від Бога все, із чим вони стикаються, велике чи мале, а потім практикувати й переживати згідно з Божими словами та входити в реальність Божих слів. Хоча ці люди, які разом виконують свої обов’язки, часом гризуться, сперечаються та сваряться, між ними панує атмосфера, якої немає серед безбожників. Коли вони збираються разом, щоб щось зробити, між ними панує особлива гармонія, як у сім’ї чи родині, між їхніми серцями немає прірви, і вони об’єднані спільною роботою. Наявність такої гармонійної атмосфери свідчить про те, що принаймні куратори або кілька ключових осіб шукають істину та правильно розв’язують питання, стикаючись із проблемами, і дійсно досягли результатів у реалізації принципу «приймати все від Бога». У Бога вірить багато людей, але через те, що вони не прагнуть до істини та не сприймають Божі слова серйозно, вони вірили в Бога багато років, не входячи в життя. Що б із ними не траплялося, вони не приймають цього від Бога, натомість завжди покладаючись у своєму сприйнятті на людські поняття та фантазії. Вони не можуть відчути роботу Бога. Якщо в церкві є кілька людей, які розуміються на духовних питаннях і бачать, що багато що впорядковане та визначене Богом, вони можуть покладатися на Бога, активно шукати істину, утілювати її в життя та залагоджувати справи згідно з принципами істини. У такій церкві виникає атмосфера роботи Святого Духа. Звичайно, люди можуть відчувати цю особливо приємну, гармонійну атмосферу, і їхній настрій природним чином покращується. А точніше, між людьми, глибоко в їхніх серцях, існує взаєморозуміння, спільні устремління, мета й мотивація до прагнення. Завдяки цьому їх можна об’єднати разом. У такій церкві ти можеш відчути особливо гармонійну атмосферу. Ця атмосфера наповнює людей упевненістю та мотивує їх прагнути до прогресу. Вони відчувають владу у своїх серцях, так ніби мають невичерпні сили, які можна повністю присвятити Богу. Це відчуття неймовірно приємне. Усі, хто відвідує зібрання в цій церкві, можуть насолодитися цією атмосферою та цим відчуттям упевненості. У такий час вони почуваються так, ніби живуть у Божих обіймах, ніби щодня перебувають у Його присутності. Це справді зовсім інший досвід. У тих церквах, де Святий Дух не виконує роботу, більшість людей не прагне до істини. Вони не можуть прийняти щось від Бога, опиняючись у ситуаціях, і контролюють усе, покладаючись на людські способи й засоби. У такій громаді почуття між людьми відрізняються, і також відрізняються стосунки між людьми та атмосфера, яка там панує. Ти зовсім не відчуваєш атмосферу роботи Святого Духа або атмосферу любові одне до одного. Натомість ти можеш відчути лише холод. Іншими словами, люди холодні одне до одного. Вони всі остерігаються одне одного, сперечаються одне з одним, таємно конкурують одне з одним і намагаються перевершити одне одного. Ніхто не підкоряється іншому, і вони навіть пригнічують, виключають і карають одне одного. На робочому місці, у діловому світі та в політиці вони як безбожники й викликають у тебе огиду, ненависть і страх, позбавляючи тебе відчуття безпеки. Якщо в тебе виникнуть такі відчуття в будь-якій групі людей, ти переконаєшся в точності твердження «Людство глибоко розбещене сатаною», і це змусить тебе ще більше полюбити роботу Святого Духа. Без роботи Святого Духа, тобто за панування людей, сатани, знань або невіруючих, атмосфера стає зовсім іншою. Вона змусить тебе почуватися незатишно й безрадісно, і незабаром ти почуватимешся скутим і пригніченим. Це відчуття походить від сатани та від розбещеного людства, це точно. На цьому спілкування на цю тему завершується.

Щодо тверджень про моральне поводження в традиційній культурі, то минулого разу Я спілкувався про те, що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Відповідно сьогодні Я спілкуватимуся на тему «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно». Як і попередній вираз «Успіх чи поразка – усе в руках людини», про який Я спілкувався, очевидно, що цей вираз також є точкою зору невіруючих. Точка зору невіруючих панує серед людей, і її можна почути скрізь. Із тієї миті, як людина починає говорити, вона засвоює всілякі вислови від людей, від невіруючих, від сатани й від світу. Це починається з первинного виховання, коли батьки та сім’я навчають людей, як поводитися, що говорити, якої моралі дотримуватися, які думки й характер мати тощо. Навіть після входження в суспільство окремі особи досі, самі того не усвідомлюючи, приймають прищеплення різних доктрин та теорій від сатани. Вираз «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» прищеплюється кожній людині сім’єю або суспільством як одне з моральних поводжень, якими повинні володіти люди. Якщо тобі притаманне таке моральне поводження, люди кажуть, що ти шляхетний, високоповажний, чесний, і що тебе поважають і високо цінують у суспільстві. Оскільки вираз «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» походить від людей і від сатани, він стає об’єктом нашого аналізу й розпізнання, а ще більше – об’єктом, якого ми зрікаємося. Чому ми розпізнаємо цей вираз і зрікаємося його? Для початку перевірмо, чи правильний цей вираз і чи правильна людина, яка йому слідує. Чи справді шляхетно бути людиною, моральні якості якої відповідають виразу «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно»? Чи володіє така людина реальністю істини? Чи має вона людську сутність і принципи поведінки, які, за словами Бога, слід мати створеним істотам? Чи всі ви розумієте вираз «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно»? Спочатку поясніть своїми словами, що він означає. (Він означає, що коли хтось доручає тобі завдання, ти маєш докласти всіх зусиль, щоб його виконати.) А хіба так не повинно бути? Якщо хтось доручає тобі завдання, хіба він не високої думки про тебе? Він високої думки про тебе, вірить у тебе та вважає, що тобі можна довіряти. Отже, що б інші люди не просили тебе зробити, ти маєш погодитися та зробити це добре й повністю відповідно до їхніх вимог, щоб вони були щасливими та задоволеними. Коли ти так робиш, ти добра людина. Із цього випливає, що від задоволення того, хто доручив тобі завдання, залежить, чи вважатимешся ти доброю людиною. Чи можна це пояснити в такий спосіб? (Так.) То хіба не легко бути доброю людиною в очах інших та здобути визнання суспільства? (Так.) Що означає «легко»? Це означає, що цей стандарт дуже низький і зовсім не шляхетний. Якщо ти відповідаєш моральному стандарту «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно», вважається, що ти маєш моральні якості в цьому питанні. Це завуальовано означає, що ти заслуговуєш на довіру людей, що вони можуть доручити тобі виконання завдань, що ти авторитетна й добра людина. Ось яке значення має це твердження. Ви так не вважаєте? У вас є якісь заперечення щодо стандартів судження та оцінки виразу «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно»? Якщо ви зможете навести приклад, який спростовує це твердження та викриває його хибність, тобто якщо ви зможете навести реальний випадок, щоб довести некоректність цього твердження, то воно не матиме сили. Тепер теоретично ви вже можете вважати, що це твердження однозначно неправильне, тому що воно не є істиною й не походить від Бога. Як ти можеш використати факти, щоб спростувати це твердження? Наприклад, якщо ти надто зайнятий, щоб піти й купити сьогодні продукти, ти можеш доручити сусідові зробити це за тебе. Ти можеш сказати йому, які саме продукти купити, скільки та коли. Після цього сусід купує продукти відповідно до твого прохання та вчасно тобі їх доставляє. Чи можна це назвати «що б інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно»? Хіба можна сказати, що цей учинок гідний поваги? Це все одно, що ледь-ледь ворухнути пальцем. Хіба здатність допомогти комусь щось купити вважається високоморальною якістю? (Ні, не вважається.) Що ж до того, чи робить він погані вчинки, чи ні, і який у нього характер, то чи стосується це хоч трохи його здатності «що б інші не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно»? Якщо людина може докласти всіх зусиль, щоб виконати незначну справу, яку доручили їй інші, чи володіє вона стандартом моральних якостей? Чи доводить здатність виконати таке маленьке завдання, що вона справді є людиною з високими моральними якостями? Хтось каже: «Ця людина дуже надійна. Коли її просять щось доставити, неважливо, що та скільки, вона завжди із цим повертається. Вона надійна й має добрі моральні якості». Саме так її сприймають та оцінюють інші. Чи доречна така оцінка? (Ні, недоречна.) Ви двоє – сусіди. Сусіди зазвичай не йдуть одне проти одного й не завдають одне одному шкоди, тому що їхні шляхи регулярно перетинаються. Якщо виникають конфлікти, то потім вам стає важко взаємодіяти. Можливо, сусід допоміг тобі із цих міркувань. Можливо, йому було зручно зробити цю маленьку послугу, це не було складним завданням, і це нічого йому не коштувало. Ба більше, це допомогло йому справити гарне враження та здобути хорошу репутацію, і це йому вигідно. Крім того, оскільки він допомагає тобі з дрібними послугами, хіба не буде йому зручно просити тебе про послуги в майбутньому? Можливо, у майбутньому він попросить тебе про велику послугу, і ти будеш зобов’язаний її зробити. Чи залишає ця людина за собою можливість вибору? Коли люди допомагають одне одному, взаємодіють і мають одне з одним справу, це має певну мету. Якщо вони бачать, що від тебе немає користі, і вони не попросять тебе про допомогу пізніше, вони можуть не допомогти тобі із цією послугою. Можливо, у твоїй родині є лікарі, юристи, державні службовці або люди із соціальним статусом, які можуть бути якимось чином корисними для цієї особи. Вона може допомогти тобі, щоб залишити за собою можливість вибору. Можливо, вона використає тебе коли-небудь у майбутньому або принаймні вирішить позичити в тебе вдома інструменти. Іноді ти доручаєш їй зробити невелику послугу, а через кілька днів вона приходить до тебе додому, щоб щось позичити. Люди й пальцем не поворухнуть, якщо це не буде їм вигідно! Подивися сам: коли ти просиш їх про послугу, вони погоджуються з готовністю, з посмішкою на обличчі й начебто не роздумуючи, але насправді у своїх думках вони провели ретельні розрахунки, бо ні в кого не буває простих думок. Якось Я пішов в одне місце, щоб полагодити Свій одяг. Донька тієї літньої жінки, яка лагодила одяг, саме поверталася на батьківщину. У її сусіда була машина, тож старенька попросила його відвезти доньку в аеропорт, щоб не платити за таксі. Сусід погодився, і старенька була в захваті. Однак цей сусід виявився не таким простим. Він не хотів робити це безкоштовно. Погодившись, він затримався, повільно дістав якусь одежину й запитав: «Як гадаєш, мій одяг можна полагодити?». Старенька була ошелешена, і її вираз обличчя, здавалося, говорив: «Чому ця людина користується такою дрібницею? Він так легко погодився, але, виявляється, він не хоче робити це безкоштовно». Старенька швидко відреагувала, сказавши через одну-дві секунди: «Добре, поклади його туди, і я полагоджу його для тебе». Жодної згадки про гроші. Подивися, як прохання виконати просте доручення компенсується лагодженням одягу. Чи не означає це, що всі залишаться у виграші? Чи проста ця міжособистісна взаємодія? (Ні, це не так.) Усе не так просто. У цьому людському суспільстві кожна людина мислить, як бізнесмен, і всі беруть участь у ділових угодах. Кожен висуває вимоги до інших, і всі хочуть отримати вигоду за рахунок інших, нічого при цьому не втрачаючи. Хтось каже: «Серед тих, хто, “що б інші не доручили, щосили старається зробити це сумлінно”, є також багато тих, хто не прагне нажитися за чужий рахунок. Вони просто хочуть зробити все можливе, щоб добре з усім упоратися, і такі люди дійсно володіють цією чеснотою». Це твердження неправильне. Навіть якщо вони не прагнуть багатства, матеріальних благ чи будь-якої вигоди, вони прагнуть визнання. Що це за «визнання»? Це означає: «Я прийняв довіру людей для виконання цього завдання. Незалежно від того, є тут людина, яка мені це доручила, чи немає, якщо я зроблю все можливе, щоб добре із цим впоратися, я матиму добру репутацію. Принаймні деякі люди знатимуть, що я добра людина, людина з високими моральними якостями, гідна наслідування. Я можу зайняти місце серед людей і залишити по собі добру репутацію в групі людей. Це теж того варте!». Інші люди кажуть: «“Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”, і оскільки люди довірилися нам, незалежно від того, присутні вони чи ні, ми маємо добре справитися з їхніми завданнями й довести їх до кінця. Навіть якщо ми не можемо залишити по собі довготривалу спадщину, принаймні вони не зможуть критикувати нас за нашими спинами, кажучи, що нам не можна довіряти. Ми не можемо дозволити майбутнім поколінням зазнати дискримінації та страждань через таку кричущу несправедливість». Чого вони прагнуть? Вони досі прагнуть визнання. Деякі люди надають великого значення багатству й статкам, тоді як інші цінують визнання. Що означає «визнання»? Які конкретні вираження «визнання» існують серед людей? Це коли людину називають доброю, високоморальною, взірцевою, доброчесною або святою. Є навіть деякі люди, яким в одній справі вдалося, «що б інші не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно», і які мають такі моральні якості, тож їх постійно прославляють, а їхні нащадки користуються їхнім визнанням. Бачиш, це набагато цінніше, ніж ті невеликі блага, які вони можуть наразі отримати. Тому відправна точка для кожного, хто дотримується так званого морального стандарту «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно», не така вже й проста. Вони не просто прагнуть виконувати свої повинності та зобов’язання як особистості, а радше дотримуються цього заради особистої вигоди чи репутації або в цьому житті, або в потойбічному. Звичайно, є й такі, хто хоче уникнути критики за своєю спиною й уникнути ганьби. Коротше кажучи, відправна точка для людей, які так чинять, не проста; насправді вона не є відправною точкою з позиції людської сутності, і також не є відправною точкою з позиції соціальної відповідальності людства. Якщо поглянути на це з позиції наміру й відправної точки людей, які так чинять, то люди, які дотримуються вислову «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно», узагалі не мають неускладненої мети.

Ми щойно проаналізували твердження про моральне поводження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» з точки зору намірів і мети людей, а також із точки зору їхніх амбіцій і бажань. Це один аспект. З іншого аспекту, у вислові «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» є ще одна помилка. У чому вона полягає? Люди вважають поведінку «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» безмежно шляхетною, але вони не знають, що не в змозі розрізнити, справедливе чи ні те, що доручили їм інші. Якщо завдання, яке тобі доручають, дуже звичайне, таке, що його легко виконати, не варте уваги, то про відданість тут не йдеться, бо коли люди мають справу одне з одним і ладнають одне з одним, то це нормально – доручати одне одному завдання. Це так само просто, як поворухнути пальцем. Про те, чи шляхетні чиїсь моральні якості чи убогіші, навіть мова не йде. До такого рівня не доходить. Однак якщо завдання, яке хтось тобі доручає, дуже важливе, якщо це велике завдання, що стосується життя і смерті, долі або майбутнього, а ти все одно ставишся до нього як до звичайної справи, докладаючи всіх зусиль, щоб виконати його добре, але без проникливості, ось тут можуть виникнути проблеми. Які саме проблеми? Якщо завдання, яке тобі доручили, належне, розсудливе, справедливе, позитивне, не завдасть шкоди чи збитків іншим або не матиме негативного впливу на людство, то прийняти його та зробити все можливе, щоб сумлінно з ним упоратися, – це нормально. Це відповідальність, яку тобі слід на себе взяти, і принцип, якого тобі слід дотримуватися. Однак якщо завдання, на яке ти погоджуєшся, несправедливе та спричинить іншим людям або людству шкоду, порушення, нещастя чи навіть втрату життя, а ти все одно робиш усе можливе, щоб сумлінно його виконати, то що це говорить про твої моральні якості? Вони добрі чи погані? (Погані.) У якому сенсі вони погані? Деякі люди йдуть за несправедливою людиною або дружать із нею, і обидва вважають одне одного близькими друзями. Їм байдуже, хороший цей друг чи поганий; якщо це задача, яку їм доручив друг, вони зроблять усе можливе, щоб виконати її якнайкраще. Якщо друг попросить їх когось убити, вони вб’ють, якщо попросить завдати комусь шкоди, вони завдадуть шкоди, а якщо попросить щось зруйнувати, вони це зроблять. Якщо це завдання доручив їм їхній друг, вони виконають його, не розбираючись і не роздумуючи. Вони вважають, що виконують вимогу «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно». Що це говорить про їхню людську сутність і моральні якості? Вони добрі чи погані? (Погані.) Навіть погані люди можуть, «що б інші не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно», але ті завдання, які їм доручають інші та які вони намагаються добре виконати, усі негативні та злі. Якщо те, що тобі доручили інші, це заподіяння шкоди людям, убивство, крадіжка чужого майна, помста або порушення закону, чи правильно це? (Ні, неправильно.) Це все завдає людям шкоди, це лихі вчинки та злочини. Якщо хтось доручає тобі лихе завдання, а ти досі дотримуєшся традиційного культурного принципу «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно», кажучи: «Раз ти мені це доручив, значить, ти мені довіряєш, маєш про мене високу думку та ставишся до мене, як до одного зі своїх, як до друга, а не як до чужого. Тому я докладу всіх зусиль, щоб сумлінно виконати все, що ти мені доручив. Присягаюся своїм життям, що добре справлюся з тим, що ти мені доручив, і ніколи не відступлюся від свого слова», то що це за людина? Хіба це не справжній негідник? (Так.) Це великий негідник. Тож як тобі слід ставитися до таких речей, як «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно»? Якщо хтось доручає тобі просте завдання, щось дуже звичайне, де треба мати справу з людьми, то навіть якщо ти це зробиш, це нічого не говорить про те, шляхетні твої моральні якості чи ні. Якщо ж хтось доручає тобі дуже важливе й велике завдання, то ти мусиш розпізнати, позитивне воно чи негативне, і чи достатньо твоїх внутрішніх якостей для його виконання. Якщо недостатньо, роби те, що можеш. Якщо це негативне завдання, яке порушує закон, шкодить інтересам або життю інших людей чи навіть руйнує їхні перспективи та майбутнє, а ти все одно дотримуєшся морального стандарту «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно», тоді ти – негідник. Виходячи із цієї точки зору, принцип, якого слід дотримуватися людям, приймаючи доручені їм завдання, не повинен звучати так: «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно». Це твердження не точне, воно має значні прогалини й проблеми, і воно сильно вводить людей в оману. Прийнявши це твердження, багато хто, без сумніву, скористається ним для оцінки морального поводження інших людей і, звичайно, для оцінювання себе й обмеження власної моралі. Але вони не знають, хто в цьому світі гідний доручати завдання іншим, і дуже мало хто доручає іншим завдання, які є справедливими, позитивними, корисними для інших, цінними та приносять процвітання людській сутності. Таких немає. Тому використання стандарту «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» для вимірювання якості моральності людини не тільки викликає забагато сумнівів і проблем, які не витримують уважного дослідження, але й прищеплює людям хибні поняття, хибні принципи та хибний напрямок для розв’язання таких питань, заплутуючи їхнє мислення, паралізуючи його й заводячи на хибний шлях. Тому, як би ви не аналізували й не розтинали це твердження, у його існуванні немає ніякої цінності, воно не є тим, що людям слід утілювати в життя, і воно не приносить їм жодної користі.

У виразі «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» є ще одна помилка. З іншої точки зору, для тих лихих людей, які хочуть використовувати й контролювати інших та маніпулювати ними, тих, хто має корисливі інтереси, і тих, хто має в суспільстві статус і владу, це твердження дає можливість для експлуатації інших і стає виправданням для того, щоб використовувати й контролювати інших та маніпулювати ними. Воно дозволяє їм стратегічно використовувати людей для виконання їхніх завдань. Ті, хто не виконує їхні завдання або не робить для них усе можливе, вважаються людьми, негідними довіри, які не можуть докласти всіх зусиль, щоб сумлінно виконувати завдання. Їх називають людьми з низькими моральними якостями, які не гідні довіри, не заслуговують на високу оцінку чи повагу й займають низьке становище в суспільстві. Таких людей відкидають убік. Наприклад, якщо твій начальник доручає тобі завдання, а ти думаєш: «Оскільки це питання підняв мій начальник, я маю погодитися, що б там не було. Яким би важким не було це завдання, навіть якщо заради нього доведеться пройти крізь вогонь і воду, я мушу його виконати», і ти погоджуєшся. З одного боку, він твій начальник, і ти не смієш йому відмовити. З іншого боку, він часто тисне на тебе, кажучи: «Тільки ті, хто, що б йому інші не доручили, щосили старається зробити це сумлінно, є хорошими колегами». Він із самого початку вселив у тебе цю концепцію, заздалегідь прищепивши її, щоб морально тебе підготувати. Щойно він звертається з будь-яким проханням, ти думаєш, що виконати його – це справа твоєї честі, і не можеш відмовити, інакше це погано для тебе скінчиться. Тому ти мусиш докласти всіх зусиль, щоб зробити щось для нього. Навіть якщо це нелегко, ти мусиш знайти спосіб це зробити. Тобі доводиться застосовувати зв’язки, вдаватися до залаштункових інтриг і витрачати гроші на подарунки. Зрештою, коли завдання виконано, ти не можеш згадувати про витрачені гроші або висувати якісь вимоги. І ти маєш сказати: «“Людям слід, що б їм інші не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно”. Ви маєте про мене високу думку та високо мене цінуєте, тому я мушу зробити все, що в моїх силах, щоб добре впоратися із цим завданням». Насправді тільки ти знаєш, скільки труднощів і неприємностей тобі довелося пережити. Якщо ти справишся успішно, люди скажуть, що ти маєш високі моральні якості. Але якщо ти зазнаєш невдачі, люди дивитимуться на тебе зверхньо, зневажатимуть тебе, і ти страждатимеш від їхнього презирства. До якого б соціального класу чи етнічної групи ти не належав, якщо хтось доручає тобі завдання, ти мусиш зробити все можливе, не шкодуючи зусиль, і не можеш відмовитися. Чому так? Як каже вислів: «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно». Оскільки ти прийняв чиєсь доручення, ти мусиш сумлінно виконати його до кінця й переконатися, що завдання завершене успішно, тобто в повному обсязі й достатньо для схвалення іншою людиною, а потім відзвітувати перед нею. Навіть якщо тебе про це не просять, ти мусиш докласти всіх зусиль, щоб справитися із цим. Деякі люди практично не мають із тобою реальних стосунків, як-от далекі родичі у твоїй великій родині. Вони бачать, що ти маєш хорошу роботу в суспільстві чи статус і престиж, або якийсь талант, тому доручають тобі те чи інше. Чи нормально відмовитися? Насправді це цілком нормально, але через складні соціальні відносини між людьми та тиск громадської думки, сформованої під впливом ідеї «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно», коли така людина, з якою ти практично не маєш жодних стосунків, просить тебе щось для неї зробити, ти змушений усе це зробити. Звичайно, ти можеш вирішити не робити цього. Так ти ображаєш лише одну людину, або втрачаєш стосунки з парою родичів, або можеш зазнати остракізму з боку кількох родичів. Але, знову ж таки, яке це має значення? Насправді це не має значення. Ти не живеш із ними, і твоя доля не в їхніх руках. То чому ж ти не можеш просто відмовитися це робити? Однією з неминучих причин є те, що тебе зобов’язує й пригнічує громадська думка про те, що «що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно». Тобто в будь-якій соціальній спільноті ти часто перебуваєш у полоні морального стандарту та громадської думки, які вимагають, «що б тобі інші не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно». Те, що ти робиш усе можливе, щоб сумлінно виконувати завдання, не означає, що ти несеш соціальну відповідальність або виконуєш обов’язки та зобов’язання створеної істоти. Натомість ти перебуваєш у полоні тверджень моральних стандартів і невидимих ланцюгів суспільної думки. Чому ти схильний до того, щоб потрапити в їхній полон? Одна з причин полягає в тому, що ти не можеш розрізнити, чи правильні ці моральні твердження, передані тобі від предків, і чи слід людям їх дотримуватися. Інша причина полягає в тому, що тобі бракує сили й мужності, щоб звільнитися від соціального тиску та громадської думки, спровокованих цією традиційною культурою. Як наслідок, ти не можеш звільнитися від її кайданів і впливу. Ще одна причина полягає в тому, що в будь-якій спільноті або групі в суспільстві люди хочуть, щоб інші вважали їх високоморальними, добрими людьми, надійними, такими, що заслуговують на довіру, гідними того, щоб їм доручали завдання. Усі вони хочуть створити такий імідж, який викликає повагу та змушує інших повірити в те, що вони гідні люди з плоті та крові, що вони мають почуття й відданість, а не є холоднокровними чи чужими. Якщо ти хочеш інтегруватися в суспільство, щоб воно тебе прийняло та схвалило, ти маєш спочатку змусити його визнати тебе людиною з високими моральними якостями, чесною й гідною довіри. Отже, з якими б проханнями до тебе не зверталися люди, ти докладаєш усіх зусиль, щоб їх задовольнити, зробити їх щасливими, а потім отримуєш від них похвалу, яка говорить, що ти надійна людина з високими моральними якостями, і що вони хочуть мати з тобою справу. Так ти здобуваєш відчуття присутності у своєму житті. Якщо ти зможеш отримати схвалення суспільства, мас, своїх колег і друзів, твоє життя буде особливо насиченим і сповненим задоволень. Однак якщо ти житимеш інакше, ніж вони, якщо твої думки та погляди відрізнятимуться від їхніх, якщо твій життєвий шлях відрізнятиметься від їхнього, якщо ніхто не скаже, що ти маєш високі моральні якості, заслуговуєш на довіру, гідний того, щоб тобі доручали справи, або маєш гідність, і якщо всі вони зречуться тебе та ізолюють тебе, то твоє життя буде пригніченим і сумним. Чому ти почуваєшся пригніченим і сумним? Це тому, що твоя самооцінка зазнає удару. Звідки береться твоя самооцінка? Зі схвалення та прийняття з боку суспільства й мас. Якщо вони мають до тебе нульове прийняття, якщо вони не схвалюють тебе, якщо вони не хвалять і не цінують тебе, якщо вони не дивляться на тебе із захопленням, любов’ю та повагою, тоді ти відчуваєш, що ти живеш негідним життям. Ти почуваєшся дуже нікчемним, без відчуття присутності. Ти не знаєш, у чому полягає твоя цінність, і, зрештою, не знаєш, як жити далі. Твоє життя стає пригніченим і страдницьким. Ти завжди намагаєшся змусити людей прийняти тебе, намагаєшся інтегруватися в маси та в суспільство. Тому кожному, хто живе в такому соціальному середовищі, важливо дотримуватися морального стандарту «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно». Це також важливий показник для вимірювання моральних якостей людини та її прийняття іншими. Але чи є цей стандарт вимірювання правильним? Однозначно, ні. Насправді його навіть можна назвати абсурдним.

У моральному твердженні «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» є ще один аспект, який слід розрізняти. Якщо завдання, яке тобі доручили, не забирає надто багато твого часу й енергії та знаходиться в межах твого духовного рівня, або якщо ти маєш правильне оточення й умови, то, керуючись людською совістю та розсудливістю, ти можеш якнайкраще робити щось для інших і задовольняти їхні розумні та доречні вимоги. Однак якщо завдання, яке тобі доручили, забиратиме значну частину твого часу й енергії й забиратиме стільки твого часу, що тобі доведеться жертвувати своїм життям, а твої повинності й зобов’язання в цьому житті та твої обов’язки як створеної істоти будуть зведені нанівець і замінені, то що ти тоді робитимеш? Тобі слід відмовитися, тому що це твої повинності й зобов’язання. Що ж до повинностей і зобов’язань людського життя, то окрім піклування про батьків, виховання дітей і виконання соціальних обов’язків у суспільстві в рамках закону, найважливіше, щоб людина витрачала свою енергію, час і життя на виконання обов’язку створеної істоти, а не на доручене кимось іншим завдання, яке забирає її час та енергію. Це тому, що Бог створює людину, дарує їй життя та приводить її в цей світ, і вона не повинна робити щось для інших і виконувати їхні обов’язки. Що людям слід прийняти передусім – то це Боже доручення. Тільки Боже доручення є справжнім дорученням, а приймати людське доручення означає не виконувати свої належні обов’язки. Ніхто не правомочний просити тебе присвятити твою вірність, енергію, час або навіть молодість і все життя завданням, які він тобі доручає. Тільки Бог правомочний вимагати від людей виконання їхнього обов’язку як створених істот. Чому це так? Якщо будь-яке доручене тобі завдання вимагатиме значної кількості твого часу та енергії, це заважатиме тобі виконувати твій обов’язок як створеній істоті й навіть слідувати правильним життєвим шляхом. Це змінить напрямок і цілі твого життя. Це не добре, це прокляття. Якщо це забирає значну частину твого часу й енергії і навіть позбавляє тебе молодості, обділяє тебе можливостями здобути істину та життя, то будь-яке доручення такого характеру походить від сатани, а не просто від якоїсь людини. Це ще один спосіб зрозуміти це питання. Якщо хтось доручає тобі завдання, яке споживає й марнує багато твого часу й енергії та навіть змушує тебе жертвувати твоєю молодістю й усім твоїм життям, забираючи час, який тобі слід було б витратити на виконання твого обов’язку як створеній істоті, то ця людина не тільки не твій друг, вона навіть може вважатися твоїм ворогом і недругом. У твоєму житті, окрім виконання твоїх зобов’язань та повинностей перед батьками, дітьми й сім’єю, якими наділив тебе Бог, увесь твій час та енергія мають бути витрачені на виконання твого обов’язку як створеної істоти та присвячені йому. Ніхто не має права займати чи забирати твій час та енергію під приводом доручити тобі щось зробити. Якщо ти не прислухаєшся до цієї поради та приймеш чиєсь доручення, яке займає значну частину твого часу та енергії, то час, який ти матимеш для виконання свого обов’язку як створена істота, буде відповідно зменшений і зайнятий, і ти навіть будеш його позбавлений. Що це означає, якщо ти позбавлений часу та енергії для виконання свого обов’язку? Це означає, що твоя можливість прагнути до істини зменшена. Коли зменшується можливість прагнути до істини, чи не означає це також, що зменшуються твої шанси на спасіння? (Так.) Це благословення чи прокляття для тебе? (Прокляття.) Безсумнівно, це прокляття. Це як дівчина, у якої є хлопець, і цей хлопець каже їй: «Ти можеш вірити в Бога, але ти мусиш почекати, доки я не стану успішним, багатим і впливовим, і доки я не зможу купити тобі машину, будинок та обручку з великим діамантом. Тільки тоді я з тобою одружуся». Дівчина каже: «Тоді ці кілька років я не віритиму в Бога й не виконуватиму свої обов’язки. Спочатку я важко працюватиму з тобою та чекатиму, коли ти розбагатієш, станеш керівником і здійсниш свої бажання, а потім я виконуватиму свої обов’язки». Ця дівчина розумна чи дурна? (Дурна.) Вона така дурна! Ти допомогла йому досягти успіху, стати багатим і могутнім, здобути славу й статок, але хто надолужить час, який ти втратила? Ти не виконала свого обов’язку як створена істота, то хто ж надолужить цю втрату, хто відшкодує її? За ці кілька років віри в Бога ти не здобула істину, яку повинна була б мати, і не здобула життя, яке повинна була б мати. Хто компенсує цю істину й це життя? Деякі люди вірять у Бога, але не прагнуть до істини. Натомість вони витрачають кілька років свого часу на те, щоб виконати доручену справу, бажання або вимогу інших людей. Зрештою, вони не тільки нічого не здобувають, але й втрачають можливість виконати свій обов’язок, щоб здобути істину. Вони не отримують Боже схвалення. Ця втрата надто велика, а ціна надто висока! Хіба не безглуздо відмовлятися від віри в Бога та виконання обов’язку створеної істоти тільки для того, щоб не порушити довіру інших, щоб люди добре про них говорили, щоб вважали їх авторитетними та надійними людьми з високими моральними якостями, і щоб успішно, «що б інші їм не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно»? Є також ті, хто намагається всидіти на двох стільцях, з одного боку задовольняючи людей і при цьому виділяючи частину енергії на виконання якогось обов’язку, а також догоджаючи іншим, одночасно бажаючи догодити Богові. Що відбувається в результаті? Ти можеш догодити людям, але твій обов’язок як створеної істоти не виконаний, ти зовсім не розумієш істину, і ти так багато втрачаєш! Хоча ти доклав зусиль, щоб сумлінно робити щось для людей, і отримав від них похвалу за те, що дотримуєшся свого слова й маєш високі моральні якості, ти не здобув від Бога істину, не отримав Божого схвалення чи прийняття. Це тому, що докладати всіх зусиль, щоб сумлінно робити щось для людей, – це не те, чого Бог вимагає від людської сутності, і не те завдання, яке Бог тобі доручив. Докладаючи всіх зусиль, щоб сумлінно робити щось для людей, ти сходиш зі шляху; це не виконання твоїх належних обов’язків, і це не має жодної цінності чи значення. Це зовсім не добрий учинок, який варто відзначити. Ти витратив багато своєї енергії та часу на інших, і коли ти так робиш, Бог не тільки про тебе не згадує, але й ти втрачаєш найкращу можливість прагнути до істини та дорогоцінний час для виконання твого обов’язку як створеної істоти. Коли ти озираєшся та хочеш прагнути до істини й добре виконувати свої обов’язки, ти вже старий, тобі бракує енергії та фізичної сили, тебе переслідують хвороби. Чи це того варте? Як ти можеш повністю присвятити себе Богові? Використовувати час, що залишився, щоб прагнути до істини й виконувати свій обов’язок як створена істота, – це виснажливо. Твої фізичні сили не витримують, пам’ять погіршується, а з твоєю енергією не все добре. Ти часто дрімаєш під час зібрань, а твоє тіло завжди відчуває труднощі та недуги, коли ти намагаєшся виконувати свої обов’язки. На той час ти про це пошкодуєш. «Що б тобі інші не доручили, щосили стараючись зробити це сумлінно», що ти здобув? У кращому випадку, ти можеш підкупити інших та отримати від них компліменти. Але яка користь від людської похвали? Чи може вона уособлювати Боже схвалення? Анітрохи не може. У такому випадку, це речення похвали від людини нічого не варте. Чи варто заради похвали терпіти такий великий біль, втрачаючи можливість на спасіння? Отже, що людям зараз потрібно зрозуміти? Якщо хтось доручає тобі завдання, яким би воно не було, якщо воно не пов’язане з виконанням твого обов’язку як створеної істоти або із чимось, довіреним тобі Богом, ти маєш право відмовитися, тому що це не твоє зобов’язання й точно не твоя відповідальність. Хтось може сказати: «Якщо я відмовлюся, інші скажуть, що в мене низька мораль або що я недостатньо хороший друг чи недостатньо вірний». Якщо ти цим переймаєшся, то зроби це, а потім подивися на наслідки. Є також люди, які не закінчили робити щось для інших і не можуть продовжувати робити щось для інших, тому що вони виконують свої обов’язки. Вони роздумують: «Це недобре, що я залишаю це завдання наполовину виконаним. Як людина, я маю бути надійним. Треба робити все від початку до кінця, а не впевнено починати та слабко закінчувати. Якщо завдання, яке я обіцяю зробити для інших, наполовину зроблене, а решту я не роблю, то я не можу виправдати це перед іншими, це нечесно!». Якщо ти маєш у голові такі думки й не можеш відпустити свою гордість, ти можеш продовжувати виконувати завдання для інших, а коли закінчиш, подивися, що ти здобув, і чи дійсно дотримання слова й така чесність мають якусь цінність. Хіба це не затримка важливої справи? Якщо це може затримати тебе у виконанні твоїх обов’язків і вплинути на здобуття істини, то це рівнозначно ризику для твого життя, чи не так? Якщо ти вважаєш ці твердження та вимоги щодо морального поводження важливішими, ніж виконання твого обов’язку як створеної істоти, і важливішими, ніж прагнення до істини, то ти не можеш звільнитися з полону та пут цих тверджень. Якщо ти можеш їх розрізняти й чітко бачити їхню істинну сутність, вирішуєш зректися їх і не жити згідно з ними, тоді у тебе є надія вирватися з полону й пут цих тверджень про моральне поводження. Ти також маєш надію виконати свій обов’язок як створена істота та здобути істину

Після такого тривалого спілкування, чи маєте ви тепер хоч трохи проникливості щодо твердження та стандарту оцінки людської моральності «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно»? (Так.) Отже, підведемо підсумки: за скількома аспектами нам слід визначити, правильне це речення чи ні? По-перше, очевидно, що це твердження не відповідає ні істині, ні Божим словам, і не є принципом істини, якого слід дотримуватися людям. Як тоді слід розібратися із цим питанням? Хто б не доручив тобі завдання, ти маєш право відмовитися та сказати: «Я не хочу тобі допомагати; я не зобов’язаний бути відданим тобі». Якщо в той час ти прийняв чиєсь доручення, але зараз, зрозумівши, у чому справа, не хочеш допомагати й відчуваєш, що ти не мусиш і не зобов’язаний це робити, то й по всій справі. Чи є це принципом практики? (Так.) Ти можеш сказати «ні» та відмовитися. По-друге, що не так у твердженні «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно»? Якщо хтось доручає тобі просте завдання, яке виконується без зусиль, це просто нормальна річ у взаємодії та стосунках між людьми. За цим не визначиш, чи ти сумлінний, чи маєш ти високі моральні якості; це не використаєш як стандарт для вимірювання моральності людини. Якщо людина допомагає комусь із завданням, яке вимагає зовсім незначних зусиль, чи свідчить це про те, що вона високоморальна й гідна довіри? Не обов’язково, адже за лаштунками ця людина могла вчинити багато поганого. Якщо вона вчинила багато поганого, але зробила щось, щоб допомогти іншим, доклавши зовсім незначних зусиль, чи можна вважати це високими моральними якостями? (Ні, не можна.) Тому цей приклад перекреслює твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно». Воно неправильне, і його не можна використовувати як стандарт для вимірювання моральних якостей людини. Таким способом можна розбиратися зі звичайними справами. А як же слід розбиратися з особливими? Якщо хтось доручає тобі особливо важливе завдання, яке перевищує твої можливості, і ти вважаєш, що воно виснажливе й вимагає зусиль, і що ти не в змозі його виконати, ти можеш відмовитися, не відчуваючи провини. Крім того, якщо хтось доручає тобі щось безглузде, незаконне або таке, що шкодить інтересам інших, тобі тим більше не слід це робити. Отже, коли хтось доручає тобі завдання, на що тобі передусім слід звернути увагу? З одного боку, потрібно визначити, чи є доручене завдання твоєю повинністю або обов’язком, і чи слід тобі його прийняти. З іншого боку, прийнявши його й незалежно від того, виконуєш ти його чи ні, справляєшся з ним добре чи погано, слід визначити, чи стосується воно сумлінності та моральності людини? Це те, на що слід звернути увагу. Інший аспект, на який слід звернути увагу, – це природа дорученого завдання: чи є воно розсудливим, законним, позитивним або негативним. Саме через ці три аспекти ти його розпізнаєш. Тепер обдумайте й підсумуйте те, про що ми щойно спілкувалися, і обговоріть свої думки та точки зору. (Щодо морального твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно», по-перше, люди не зобов’язані робити щось для інших, вони можуть відмовитися, це право кожного. По-друге, навіть якщо вони приймають доручене іншими завдання, те, виконують вони його чи ні, роблять це добре чи погано, не стосується їхньої моральності, і це не можна використовувати як стандарт для вимірювання моральних якостей людини. Ба більше, якщо завдання, яке комусь доручили, незаконне та злочинне, людям дійсно не слід його виконувати. Якщо вони це зроблять, то це злочин, і вони понесуть покарання. Завдяки цим пунктам ми дійсно можемо спростувати точку зору «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно».) Найважливіше те, що це твердження помилкове. У чому воно помилкове? По-перше, принцип, який воно нав’язує для розгляду й розв’язання таких питань, є помилковим. Крім того, використання цього твердження для судження про моральні якості людини також помилкове. Ба більше, застосування цього твердження при вимірюванні моральних якостей людини для того, щоб зв’язати та контролювати її, використовувати її для виконання якихось речей і змусити її витрачати свій час, енергію та платити ціну за виконання обов’язків, які вона не повинна або не бажає нести, є своєрідною узурпацією, і це також помилка. Цих кількох помилок достатньо, щоб перекреслити цінність і правильність твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно». Підіб’ємо короткі підсумки. Насамперед, твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» говорить людям про те, як виконувати доручені їм завдання. Воно означає, що коли тобі доручають завдання, – незалежно від того, доцільне воно чи ні, добре чи погане, позитивне чи негативне, – доки воно тобі доручене, ти мусиш дотримати свого слова. Ти зобов’язаний виконати завдання добре та повністю, щоб задовольнити цих людей. Тільки така людина може користуватися довірою. Це змушує людей виконувати завдання без розбору, а це передусім помилка – помилка, що суперечить принципам. По-друге, стандарт того, чи можуть люди, «що б їм інші не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно», використовується як основа для вимірювання їхніх моральних якостей. Хіба цей стандарт вимірювання – не ще одна помилка? Якщо кожен робитиме все можливе, щоб сумлінно виконувати доручені йому погані чи лихі завдання, чи не перевернеться це суспільство догори дриґом? Крім того, якщо це твердження завжди використовуватиметься як стандарт для вимірювання моральних якостей людей, воно природно створить соціальну атмосферу, громадську думку та соціальний тиск, які зв’язуватимуть та обмежуватимуть думки людей. До яких наслідків це призведе? Через існування твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» та наявність такої громадської думки в суспільстві, ти зазнаєш соціального тиску та змушений діяти саме так у подібних ситуаціях. Ти дієш не добровільно, це поза межами твоїх можливостей і це не виконання твоїх зобов’язань. Ти змушений це робити, і це не потреба з глибини твого серця, не потреба нормальної людської сутності й не потреба для збереження твоїх емоційних стосунків. Це спричинено соціальним тиском, який рівнозначний моральній узурпації. Якщо ти не виконаєш завдання, які погодився зробити для інших, твої батьки, сім’я, колеги та друзі критикуватимуть тебе, кажучи: «Що, по-твоєму, ти робиш? Як говориться у вислові: “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”. Якщо ти погодився, то чому не довів справу до кінця? Якщо ти погодився, то мав би зробити її добре!». Почувши це, ти відчуваєш, що ти схибив, тому слухняно виконуєш завдання. При цьому ти досі цього не хочеш, не маєш для цього здібностей і не можеш із цим упоратися, але все одно мусиш зціпити зуби й зробити це. Зрештою, уся твоя сім’я допомагає тобі це робити, ти витрачаєш багато грошей та енергії, багато страждаєш і ледве доводиш справу до кінця. Людина, яка тобі це довірила, щаслива, але в душі ти багато страждав і почуваєшся виснаженим. Навіть якщо ти робитимеш це з непримиренним серцем і з неохотою, ти не здасися, і наступного разу, зіткнувшись із подібною ситуацією, знову вчиниш так само. Чому так відбувається? Тому що ти хочеш самоповаги, ти любиш марнославство й у той же час не можеш витримати тиску громадської думки. Навіть якщо ніхто до тебе не прискіпуватиметься, ти сам себе критикуватимеш, кажучи: «Я не зробив того, що зобов’язався зробити для інших. Що я роблю? Я навіть сам себе зневажаю. Хіба це не аморально?». Навіть ти сам себе узурпуєш; невже твій розум уже ув’язнений? (Так.) Насправді це завдання жодним чином тебе не стосується. Виконуючи його, ти не здобуваєш жодної користі чи навчання. Якщо ти його не робиш, це цілком нормально; тебе критикуватиме лише кілька людей. Але що це міняє? Це анітрохи не вплине на твою долю. Про що б тебе не просили люди, якщо це не відповідає Божим вимогам, ти можеш відмовитися. Аналізуючи твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» на основі цих трьох пунктів, чи розумієш ти його сутність? (Так.)

Коли хтось доручає тобі якесь завдання, яких принципів тобі слід дотримуватися? Хіба не повинні існувати якісь принципи для його виконання? Що є для цього основою з точки зору істини? Щойно Я згадав найважливіший пункт, який полягає в тому, що окрім допомоги батькам, виховання дітей і виконання своїх соціальних обов’язків в рамках закону в житті людини не існує жодних зобов’язань приймати чиїсь доручення чи працювати на когось, а також немає потреби жити для чиїхось справ чи доручень. Цінність і сенс людського життя можна знайти лише у виконанні обов’язку створеної істоти. Окрім цього немає анінайменшого сенсу щось для когось робити; це все марна праця. Тому твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» є чимось нав’язаним людям іншими людьми й ніяк не пов’язане з Богом. Це твердження абсолютно не є вимогою Бога до людей. Воно випливає з того, що інші експлуатують тебе, морально тебе узурпують, контролюють і зв’язують. Це ніяк не стосується Божого доручення чи виконання твого обов’язку як створеної істоти. Ти це розумієш? (Так.) У цьому світі, у цілому всесвіті для тебе, як для створеної істоти, немає нічого й нікого, гідного твоєї відданості, окрім відданості Богові та Божому дорученню, а також відданості твоєму обов’язку як людини. Очевидно, що вислів «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» – це не принцип поводження. Це щось помилкове й таке, що порушує принципи. Якщо хтось доручає тобі завдання, що тобі слід зробити? Якщо завдання, яке тобі доручили, вимагає лише незначних зусиль, якщо тобі потрібно просто поговорити або виконати незначну дію, і ти достатньо кваліфікований, ти можеш допомогти з твоєї людяності та співчуття; це не вважається помилковим. Це принцип. Однак якщо доручена тобі справа забере значну кількість твого часу та енергії або навіть змарнує значну частину твого часу, ти маєш право відмовитися. Навіть якщо це твої батьки, ти також маєш право відмовитися. Не обов’язково бути відданим їм чи приймати їхню довіру; це твоє право. Звідки походить це право? Воно дароване тобі Богом. Це другий принцип. Третій принцип полягає в тому, що якщо хтось доручає тобі якесь завдання, то навіть якщо воно не забирає багато часу й енергії, але може вплинути на виконання твого обов’язку чи завадити йому або знищити твою готовність до виконання обов’язку а також твою відданість Богові, тобі також слід відмовитися від нього. Якщо хтось доручає тобі щось таке, що може вплинути на твоє прагнення до істини, порушити твою готовність прагнути до істини та твій темп у пошуках істини й завадити їм; щось таке, що може змусити тебе здатися на півдорозі, то тобі тим більше слід від цього відмовитися. Тобі слід відмовитися від усього, що впливає на виконання тобою обов’язку або на твоє прагнення до істини. Це твоє право; ти маєш право сказати «ні». Тобі не потрібно витрачати на це свій час та енергію. Ти можеш відмовитися від усього, що не має жодного значення, цінності, настанови, допомоги чи користі для твого виконання обов’язку, прагнення до істини чи твого спасіння. Чи можна вважати це принципом? Так, це принцип. Отже, якщо міряти за цими принципами, то звідки можуть походити доручення, які людям слід приймати у своєму житті? (Від Бога.) Правильно, вони можуть походити тільки від Бога. Слова «від Бога» відносно поверхові й далекі, то яким же саме насправді має бути це доручення? (Виконання нашого обов’язку.) Саме так, це означає виконувати твій обов’язок у церкві. Бог не може особисто сказати тобі: «Іди поширювати Євангеліє», «Іди керувати церквою» або «Йди виконувати роботу з текстами». Бог не може сказати тобі особисто, але Він доручив тобі твій обов’язок через розпорядження Божого дому. Усі розпорядження Божого дому походять від Бога, тож чи потрібно, щоб Бог сказав тобі їх особисто? Ти вже пережив усіх людей, усі події й об’єкти Божого володарювання й керівництва та маєш справжні почуття. Те, що ти пережив, пов’язане з Божою роботою, істиною та Його планом управління. Хіба це не виконання обов’язку створеної істоти? Це з точки зору прийняття доручення. Іншими словами, окрім дорученого Богом, немає нічого іншого, чому люди повинні бути відданими. Тільки Бог заслуговує на непохитну відданість; люди її не гідні. Ніхто, включно з твоїми предками, батьками чи начальством, її не гідний. Чому? Найвища істина полягає в тому, що відданість створених істот Творцю визначена Небом і визнана землею. Чи потрібно аналізувати цю істину? Ні, тому що все, що стосується людей, походить від Бога; відданість створених істот Творцю визначена Небом і визнана землею. Це найвища істина, про яку людям слід завжди пам’ятати! Друга істина, яку слід зрозуміти людям, полягає в тому, що все, що здобувають від Бога віддані Йому люди, – це істина, життя та шлях. Їхні здобутки багаті й рясні, особливо численні та виливаються через край. Коли люди здобувають істину, життя та шлях, їхнє життя стає цінним. Тому якщо ти будеш відданий Богові, ти будеш позитивно винагороджений за принесені тобою в жертву час, енергію й витрати, і ти ніколи не жалкуватимеш. До цього часу деякі люди слідували за Богом двадцять чи тридцять років, а деякі слідували за Богом три-п’ять або десять років. Я вірю, що більшість із них ні про що не шкодує та досягла певних успіхів. Чим більше ті, хто любить істину, слідують за Богом, тим більше вони відчувають, що їм багато чого бракує та що істина є дорогоцінною. Їхнє бажання прагнути до істини зростає, і вони відчувають, що прийняли Бога запізно, і що якби вони прийняли Його на три-п’ять чи десять років раніше, скільки б істини вони зрозуміли! Зараз деякі люди шкодують, що прийняли Бога занадто пізно, шкодують, що вірили в Бога кілька років, не прагнучи до істини, і змарнували свій час, і шкодують, що вірили в Бога кілька років, не виконуючи свій обов’язок належним чином. Коротше кажучи, як би довго люди не вірили в Бога, усі вони щось здобувають і відчувають, що прагнути до істини неймовірно важливо. Ось друга істина: усе, що здобувають від Бога віддані Йому люди, – це істина, життя та шлях, і вони можуть спастися, більше не живучи під владою сатани. Третя істина така: якщо люди зможуть досягти вічної відданості Богові, яким буде їхнє кінцеве місце призначення? (Бути спасенними та залишитися, щоб увійти в Боже Царство.) Коли люди слідують за Богом і врешті-решт спасаються, здобуте ними кінцеве місце не в тому, щоб бути кинутими на загибель і винищеними, а в тому, щоб залишитися новою людською істотою, щоб мати можливість продовжувати жити. Якщо люди продовжують жити, тоді вони мають надію побачити Бога. Яке це благословення! Чи достатньо людям розуміти ці три істини, щоб бути відданими Богові? (Так.) Які переваги від того, що люди слідують за іншими та зберігають їм відданість? Якщо ти відданий іншим, люди кажуть, що ти маєш добру мораль. Ти маєш добру репутацію й отримуєш лише цю невелику вигоду. Чи здобув ти життя та істину? Ти взагалі їх не здобув. Що може дати тобі будь-яка людина, якщо ти їй відданий? Щонайбільше, ти можеш отримати вигоду від спілкування з нею під час стрімкого успіху в кар’єрі, оце й усе. Яка в цьому цінність? Хіба це не поверхово? Те, що не пов’язане з істиною, марне, скільки б ти цього не здобув. Ба більше, якщо ти слідуєш за людьми, якщо ти їм відданий, це може мати наслідки. Ти можеш стати жертвою, приношенням. Якщо людина, якій ти відданий, не піде правильним шляхом, що станеться, якщо ти послідуєш за нею? Чи підеш ти правильним шляхом? (Ні.) Якщо ти послідуєш за нею, ти також не підеш правильним шляхом; ти навіть підкорюватимешся їй, щоб чинити зло, і потрапиш у пекло, де будеш покараний, і тоді тобі кінець. Якщо ти відданий людині, то навіть якщо ти зробиш багато добрих учинків, ти не здобудеш Божого схвалення. Якщо ти відданий диявольським царям, сатані чи антихристам, ти стаєш спільником і прихвостнем сатани. Як наслідок, ти можеш бути лише похованим поруч із сатаною, бути принесеним йому в жертву. Безбожники кажуть: «Бути поруч із царем так само небезпечно, як жити з тигром». Яким би відданим ти не був диявольським царям, щойно вони тебе використають, вони зжеруть тебе й перетворять на жертву. Твоє життя завжди буде в небезпеці. Така доля тих, хто відданий диявольським царям і сатані. Диявольські царі та сатана ніколи не вкажуть тобі правильний напрямок і мету твого життя й не направлять тебе на правильний життєвий шлях. Ти ніколи не здобудеш від них ні істину, ні життя. Чим закінчиться твоя відданість їм? Ти або погинеш разом із ними та станеш їхньою жертвою, або будеш захоплений, скалічений і з’їдений ними; усе це – кінцевий результат потрапляння в пекло. Це незаперечний факт. Тому будь-яка людина, якою б відомою, видатною чи впливовою вона не була, не варта твоєї відданості й того, щоб ти пожертвував заради неї всім своїм життям. Вона того не варта, і вона не має влади розпоряджатися або маніпулювати твоєю долею. Чи достатньо розуміння цього принципу істини для розв’язання таких проблем, як слідування за людьми та відданість людям? (Так.) Існує три принципи, яких слід дотримуватися при виконанні завдань, доручених тобі іншими людьми, і три принципи, про які ми спілкувалися, говорячи про цінність і значення людської відданості Богові – чи розумієте ви всі ці принципи чітко? (Так.) Коротше кажучи, мета аналізу твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» полягає в тому, щоб допомогти вам чітко побачити його абсурдність і неправдивість, щоб ви могли його відпустити. Однак відпустити недостатньо, потрібно також зрозуміти та усвідомити принципи практики, які слід мати людям, а також Божу волю в таких питаннях. Щодо морального твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно», то це, по суті, його основний зміст. Я просто розібрав його з різних аспектів і точок зору, а потім конкретно спілкувався про принципи практики, які Бог відкрив людям, про те, якою є Божа воля та які істини слід розуміти людям. Зрозумівши ці моменти, люди мають повною мірою усвідомити, як розпізнати моральне твердження «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно».

Аналізувати тему «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» насправді досить просто, і люди можуть легко розпізнати її та зрозуміти. Цей вираз також є твердженням, висунутим моралістами, щоб паралізувати людей, заплутати їхні думки й порушити нормальне мислення; він не ґрунтується на нормальному людському сумлінні, розсудливості чи нормальних людських потребах. Такі ідеї фабрикуються так званими мислителями й моралістами, які видають їх за доброчесні. Мало того, що ці ідеї безпідставні й безглузді, вони ще й аморальні. Чому цей вираз вважається аморальним? Тому що він не випливає з потреб нормальної людської сутності, його неможливо досягти в межах людських можливостей, і він не є зобов’язанням чи обов’язком, який слід виконувати людям. Так звані моралісти беруть цей вираз «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно» за стандарт поведінки, якого вони суворо вимагають від людей, формуючи в такий спосіб своєрідну суспільну атмосферу та громадську думку. Потім ця громадська думка пригнічує людей, і вони змушені так жити. Так думки людей непомітно стають зв’язаними таким сатанинським мисленням. Коли думки людини зв’язані, її дії, очевидно, також зв’язані цим твердженням і громадською думкою. Що означає бути зв’язаним? Це означає, що люди не можуть вибирати, що їм робити, не можуть вільно слідувати бажанням і вимогам людської природи, не можуть слідувати вимогам свого сумління та розуму робити те, що їм хочеться. Натомість вони обмежені та зв’язані спотвореним мисленням, певною ідеологічною теорією й соціальною думкою, яку люди не можуть виокремити або від якої не можуть звільнитися. Люди несвідомо живуть у такому соціальному середовищі та атмосфері й не можуть звільнитися. Якщо люди не зрозуміють істину, якщо вони не зможуть чітко усвідомити омани та помилки цих тверджень, якщо вони не зможуть усвідомити шкоду та наслідки, спричинені цими твердженнями, які зв’язують їхні думки, вони ніколи не зможуть звільнитися від обмежень, пут і тиску, накладених традиційною культурою та суспільною думкою. Вони зможуть лише жити, покладаючись на них. Причина, з якої люди живуть, покладаючись на них, полягає в тому, що вони не знають, яким є правильний шлях, який напрямок і мета їхньої поведінки, і не знають принципів, за якими вони повинні поводитися. Різні моральні твердження традиційної культури природно й пасивно збивають їх із пантелику, і ці хибні теорії контролюють їх і вводять в оману. Коли люди розуміють істину, їм стає легко розпізнати й відкинути ці єресі й омани. Вони більше не зв’язані, не узурповані й не зазнають експлуатації громадською думкою, атмосферою та середовищем у суспільстві, створеному сатаною. У такий спосіб напрямок і мета їхнього життя повністю трансформуються, і вони можуть жити й існувати згідно з Божими вимогами та Божими словами. Вони більше не збиті з пантелику й не зв’язані різними сатанинськими теоріями та різними помилковими думками традиційної культури. Коли люди повністю відмовляються від різних тверджень традиційної культури про моральне поводження, саме тоді вони повністю звільняються від сатанинської розбещеності, обману та пут. Виходячи із цього, коли ти розумієш істину та коли ти розумієш принципи практики, яких Бог вимагає і які дає людям, твоя життєва мета докорінно змінюється, і ти отримуєш нове життя. Отримавши нове життя, ти стаєш новонародженою людською істотою й новою особистістю. Це тому, що думки, які зберігаються у твоєму розумі, більше не наповнені різними єресями й помилками, прищепленими тобі сатаною; на зміну цим сатанинським речам прийшла істина, після чого, під керівництвом Божих слів, істина стає життям усередині людей, спрямовуючи та скеровуючи їхнє сприйняття людей і речей, їхню поведінку та дії. Вони йдуть правильним шляхом людського життя й можуть жити у світлі. Хіба це не схоже на відродження через Божі слова? Гаразд, на цьому завершімо сьогоднішнє спілкування.

2 липня 2022 року