Про що ми спілкувалися на минулому зібранні? (Спочатку Бог поспілкувався з нами про історії Сяосяо та Сяоцзі. Потім Ти поспілкувався про те, що відображає поведінка, яку людина вважає доброю, і поговорив про деякі Божі вимоги до людини, особливо наголосивши на принципах істини, які ми мусимо розуміти у зв’язку із синівською шанобливістю.) Минулого разу ми спілкувалися на тему, яка пов’язана з пошуком істини та найбільше підходить для людських уявлень. При цьому вона була негативною, а саме темою поведінки, яка, за людськими уявленнями, вважається правильною й доброю. Ми навели кілька прикладів на цю тему, а потім іще кілька прикладів вимог, які Бог висунув для регулювання поведінки людини. Це більш-менш і є ті конкретні моменти, про які ми спілкувалися. У тому спілкуванні було небагато великих розділів, але ми обговорили чимало деталей щодо людських знань, практики та розуміння істини. Сьогодні ми коротко пригадаємо ці речі. Що людина загалом вважає доброю поведінкою? Хіба нам не варто зробити висновок або дати широке визначення цього поняття? Чи прийшли ви до якогось висновку? Чи спілкувалися ви про це на зібраннях? (Так. Після того, як Бог кілька разів із нами поспілкувався, ми зуміли побачити, що добра поведінка, яку людина сприймає як правильну, – це просто різновид поведінки. Вона не відображає істину: для людей це лише спосіб маскуватися.) Виходячи з деяких узагальнених тверджень людства щодо зовнішньої поведінки, у чому, власне, полягає її сутність? Чи є зв’язок між сутністю людини й доброю зовнішньою людською поведінкою? Завдяки такій добрій зовнішній поведінці люди виглядають дуже порядними й гідними; тих, хто так поводиться, інші поважають, хвалять і високо цінують, і такі люди справляють гарне враження. Чи відповідає це гарне враження сутності розбещеного характеру людини? (Ні, не відповідає.) Тоді, із цієї точки зору, яка природа доброї поведінки людини? Хіба це не просто поверхневі підходи й упаковка? (Так і є.) Чи є такі поверхневі підходи й упаковка належними проявами нормальної людської сутності? (Ні.) Ось чому поведінка, яку люди в рамках своїх уявлень вважають правильною й доброю, насправді є лише поверхневим підходом та упаковкою людства. Така її природа. Ця поведінка – не втілення нормальної людської сутності в життя, не вилив нормальної людської сутності; це просто зовнішні підходи. Вони прикривають розбещені характери, сатанинську природу та сутність людини й обманюють очі інших. Люди практикують таку добру поведінку, щоб завоювати прихильність, пошану й повагу інших, – така поведінка не може допомогти людям чесно ставитись одне до одного чи щиро взаємодіяти одне з одним, не кажучи вже про те, щоб утілювати в життя людську подобу. Ця добра поведінка – не підходи, що породжуються сердечною чесністю, і не природні виливи нормальної людської сутності. Вона ніяк не відображає людську сутність; вона лише личина й маска, які вдягає людина: вона прикраса розбещеного людства. Вона прикриває лиху сутність людства. Саме в цьому полягає суть доброї поведінки людини та правда, яка за нею стоїть. Отже, у чому ж сутність поведінки, яку Бог вимагає від людини? Під час двох минулих бесід ми згадували деякі підходи щодо поведінки людей, яких Бог вимагає та які Він зобов’язує людей утілювати в життя. Що включали ці підходи? (Людям не можна палити та вживати алкоголь, бити й ображати інших. Люди мусять шанувати своїх батьків і бути порядними, як личить святим. Їм не можна поклонятися ідолам, чинити перелюб, красти, привласнювати чуже майно, давати неправдиві свідчення тощо.) У чому сутність цих вимог? Інакше кажучи, на якій підставі Бог висуває ці вимоги? На якій фундаментальній умові вони ґрунтуються? Хіба ці вимоги висунуто не в контексті й не на підставі того, що людство розбещене сатаною, а людина має гріховну природу? Хіба ці вимоги не в межах нормальної людської сутності? Хіба вони недосяжні для тих, хто має нормальну людську сутність? (Досяжні.) Ці вимоги висуваються цілком на основі фундаментальної умови, що людина з нормальною людською сутністю може їх виконати. Отже, із цієї точки зору, яка сутність поведінки, що її Бог вимагає від людини? Чи можемо ми сказати, що це істинна подоба, яку втілює в життя нормальна людська сутність, а також той мінімум, який мусить мати нормальна людська сутність? Ті приклади, які ми наводили: що люди мусять бути порядними, як личить святим, стримувати себе, не бути розпусними, не бити й не ображати інших, не палити, не вживати алкоголю, не перелюбствувати, не красти, не поклонятися ідолам, шанувати батьків, а в період Благодаті людям також було сказано бути терплячими, терпимими тощо, – чи ці висунуті Богом вимоги обмежуються лише якимось підходом? Ні. Бог виклав критерії того, як люди мусять утілювати в життя нормальну людську сутність. Що Я маю на увазі під «критеріями»? Я маю на увазі стандарти Божих вимог. Будучи людиною, що ти мусиш утілювати в життя, щоб мати нормальну людську сутність? Ти мусиш виконувати вимоги, які висунув Бог. Ми перерахували тільки частину вимог, які Бог поставив до людини. Такі вимоги, як не бити й не ображати інших, не палити, не вживати алкоголю, не перелюбствувати, не красти тощо, – це все речі, яких можуть досягти ті, хто має нормальну людську сутність. Хоча ці речі поступаються істині й не дотягують до неї, це одні з базових стандартів оцінки того, має хтось людську сутність чи ні.

У чому була сутність поведінки, яку Бог вимагає від людини та яку ми зараз коротко описали? У тому, щоб утілювати в життя нормальну людську сутність. Якщо людина може втілювати в життя те, що вимагає Бог, і поводитися так, як Він вимагає, то в очах Бога вона має нормальну людську сутність. Що значить мати нормальну людську сутність? Це значить, що з точки зору своєї поведінки, підходів і того, що людина втілює в життя, вона вже відповідає поведінковим критеріям, яких вимагає Бог, і стандарту нормальної людської сутності, бо ця людина виплескує та втілює в життя нормальну людську сутність так, як цього вимагає Бог. Чи можна про це так сказати? (Так.) Неважливо, вірить людина в Бога чи ні, має вона справжню віру чи ні: якщо вона обкрадає, обманює чи використовує інших людей; якщо вона часто вживає брудні слова; якщо вона без жодних докорів сумління б’є та кривдить інших людей, коли на кону її власна репутація, статус, імідж або інші інтереси; або якщо вона заходить настільки далеко, що коїть гріх перелюбу, – якщо в тому, як людина втілює в життя людську сутність, досі є такі проблеми, особливо коли людина вже ввірувала в Бога, – то чи нормальна її людська сутність? (Ні.) Кого б ти не оцінював: безбожників чи віруючих, – ці встановлені Богом стандарти поведінки є лише найнижчими, мінімальними стандартами оцінки людської сутності. Є люди, які, ставши віруючими, відрікаються від себе та трохи присвячують себе Богові, здатні платити невелику ціну, але так і не досягають установлених Богом стандартів поведінки. Зрозуміло, що такі люди не втілюють у життя ні нормальну людську сутність, ні навіть найбазовішу людську подобу. Що це значить, коли людина не втілює в життя нормальну людську сутність? Це значить, що вона не володіє нормальною людською сутністю. Оскільки така людина не може відповідати навіть тим стандартам вимог, які Бог ставить до людської поведінки з точки зору втілення людської сутності в життя, її людська сутність дуже погана, і цю людину можна оцінити лише погано. Мінімальний стандарт оцінки людської сутності такий: погляньте, чи відповідає поведінка людини стандартам вимог, які Бог установив до людської поведінки. Подивіться, чи, ввірувавши в Бога, людина почала стримувати себе та говорити й чинити порядно, як личить святим; чи не використовує вона у своїх інтересах інших людей, з якими взаємодіє; чи ставиться ця людина до членів своєї сім’ї та братів і сестер у церкві з любов’ю, терпимістю й терпінням; чи виконує вона свої обов’язки перед батьками якнайкраще; чи не продовжує поклонятися ідолам, коли ніхто не бачить, тощо. За всім цим ми можемо оцінити людську сутність людини. Не зважайте на те, чи вона любить і шукає істину: спершу оцініть, чи є в неї нормальна людська сутність, тобто чи відповідають слова й поведінка людини поведінковим стандартам, установленим Богом. Якщо ні, то людську сутність можна оцінити за ступенем того, що людина втілює в життя, а саме: середньо, погано, дуже погано або жахливо, саме в такому порядку. Це точний порядок. Якщо віруюча людина краде речі інших і товари в супермаркетах і громадських місцях, якщо вона злодійкувата, то яка в неї людська сутність? (Погана.) Деякі люди викрикують образи та навіть б’ють інших, коли їх щось розлютить. Їхні образи – не справедлива оцінка сутності іншої людини, а радше свавільні звинувачення, що рясніють брудними словами. Такі люди ніколи не стримуються: вони скажуть що завгодно, аби тільки виплеснути свою ненависть. Деякі люди, зокрема, говорять своїм безбожним батькам, братам, сестрам, родичам і навіть друзям таке, що ти не хотів би цього почути, щоб ці слова не заплямували твій слух. Яка людська сутність у таких людей? (Погана.) Ще можна сказати, що в них немає ніякої людської сутності. Є й інші люди, які дивляться тільки на гроші. Коли такі бачать грошовиту людину, яка добре їсть, гарно вдягається та заможно живе, то завжди хочуть скористатися нею у своїх інтересах. Вони завжди манівцями випрошують щось у заможних людей, або їдять їхню їжу та користуються їхніми речами, або позичають у них речі й не повертають. Хоча такі люди не скористались іншими у своїх інтересах якось серйозно, а їхні дії не дорівнюють розкраданню чи хабарництву, така злодійкувата поведінка воістину низька й підла, і такі люди викликають в інших презирство. Ще серйозніше – це коли хтось зациклений на красі протилежної статі. Він часто задивляється на протилежну стать і навіть перелюбствує, коячи гріх між статями. Деякі з таких людей неодружені, інші мають сім’ї, а деякі навіть дуже поважного віку, але все одно коять перелюб. Ще серйозніше те, що деякі люди намагаються спокусити представників власної статі та вступають із ними у фізичний зв’язок. Це справді огидно. Ще неймовірніше те, що деякі люди вже роками вірять у Бога, але не вірять у те, що істина вища за все інше, чи в те, що Божі слова вершать усе. Ці люди часто потай ходять до ворожок, щоб дізнатися свою долю, палять пахощі, поклоняючись Будді або іншим ідолам, а деякі навіть проклинають інших людей за допомогою ляльок вуду, проводять спіритичні сеанси тощо. Коли люди вдаються до такої злої магії, це ще серйозніша проблема; такі люди невіруючі й нічим не відрізняються від безбожників. Якщо в людини є такі прояви, то незалежно від того, незначні її обставини чи серйозні, ми можемо сказати, що вона втілює в життя людську сутність у ненормальний, зіпсований спосіб, а почасти її поведінка навіть помилкова чи абсурдна – воістину гріховна. Деякі люди, що ввірували в Бога, одягаються дуже провокаційно, слідують світським віянням і надають тому, щоб виглядати сексуально, не менше значення, ніж безбожники. Такі люди зовсім не схожі на святих. Деякі люди, йдучи на зібрання, одягаються з більшим смаком, але, повернувшись додому, переодягаються в модний одяг безбожників. За одягом вони не схожі на віруючих; між ними й безбожниками немає жодної різниці. Вони хихочуть і обертають серйозні питання на жарти; вони не стримуються та вкрай поблажливі до себе. Чи такі люди втілюють у життя нормальну людську сутність? (Ні.) Вони женуться за світськими віяннями, прагнуть бути сексуальними, приваблювати інших і привертати до себе увагу, щоб усі на них дивилися. Вони цілими днями виряджаються та наносять кричущий макіяж, намагаючись привернути увагу протилежної статі. Те, що ці люди втілюють у життя, відносно погане. Вони навіть не можуть стримувати себе в тому, як вони вдягаються, говорять і поводяться, вони не мають порядності, яка личить святим, і тому, коли ми оцінюємо їх за поведінковими критеріями, яких вимагає Бог, стає очевидно, що людська сутність, яку вони втілюють у життя, дуже погана. На цих конкретних прикладах ми бачимо, що Божі вимоги до поведінки людей і до того, що вони втілюють у життя, повністю відповідають вимогам нормальної людської сутності – тож, природно, ті, хто має нормальну людську сутність, здатні їх виконати. Що значить це твердження? Ось що: якщо ти втілюєш у життя саме це, то маєш лише людську подобу, нагадуєш нормальну людину та маєш мінімальний рівень нормальної людської сутності. Дивлячись на конкретні деталі Божих вимог, ми бачимо, що втілювати людську сутність у життя саме так – це не фальш, не прикидання, не обман інших. Це радше спосіб, у який має проявлятися нормальна людська сутність, і реальність, якою вона має володіти. Тільки той, хто втілює в життя ці виливи нормальної людської сутності, має людську подобу без найменшого обману. Люди можуть здобути повагу інших і жити з гідністю, тільки втілюючи в життя нормальну людську сутність у такий спосіб. А нормальні людські виливи приносять славу Богові тільки тоді, коли люди саме так утілюють у життя нормальну людську сутність і мають порядність, яка личить святим. Адже тоді все, що ти втілюєш у життя, буде позитивним: не прикиданням, а реальністю позитивного. Ти втілюватимеш людську подобу в життя відповідно до Божих вимог.

І сутність доброї поведінки людини, і сутність поведінки, яку вимагає Бог, було пояснено чітко та зрозуміло. Тому те, як люди мають практикувати та як утілювати в життя нормальну людську сутність, теж має бути зрозуміло, чи не так? Людям не слід перегинати палицю та сперечатися про дрібні питання щодо того, як утілювати в життя нормальну людську сутність. Чи пов’язане втілення нормальної людської сутності в життя з незначними речами в людському житті, які не мають із нею нічого спільного? Деякі сміховинні люди не можуть ясно це зрозуміти. Вони кажуть: «Раз Боже спілкування таке детальне, то й ми теж маємо бути прискіпливими до кожного дрібного аспекту нашого життя. Наприклад, яка солодка картопля поживніша – смажена чи зварена на парі?». Чи стосується це втілення нормальної людської сутності в життя? Аж ніяк. Те, що люди мають їсти та як саме, – це здоровий глузд, який зараз мають усі люди. Поки в тебе немає проблем із тим, щоб щось з’їсти, можеш їсти як хочеш. Якщо хтось думає, що в таких простих питаннях здорового глузду потрібно шукати істину та що потрібно практикувати ці речі так, ніби вони істина, то хіба така людина не сміховинна й не абсурдна? Деякі люди зараз дуже прискіпливо ставляться до таких речей, що не мають нічого спільного з істиною. Ці люди думають, що шукають істину, і досліджують та ретельно вивчають дріб’язкові питання так, ніби вони істина. Дехто навіть сперечається про таке аж до посиніння. Що це за проблема? Хіба це не випадок гострого браку духовного розуміння? Той факт, що деякі люди шукають, наче істину, відповідь на питання про те, як їсти солодку картоплю, воістину сміховинний і дратівний. Такі люди безнадійні, бо вони не розуміють Божих слів і не знають, що значить шукати істину. Вони не можуть ні розібратись у найпростіших питаннях здорового глузду в житті, ні розв’язати ці проблеми – то який же сенс їм жити всі ці роки? Як ці люди можуть піднімати на зібраннях такі несуттєві питання, обговорювати їх і спілкуватися про них так, ніби це теми для пошуку істини? Тут причина переважно полягає в тому, що в цих людей викривлена тяма, і їм бракує духовного розуміння. У якому контексті вони прискіпливі? Чому в них виникли ці думки та ідеї? Як вони могли обговорювати те, як їсти солодку картоплю, і спілкуватися про це на зібраннях? Може, це сталося тому, що питання, про які Я спілкувався, занадто конкретні, і через це серед людей, які люблять пересмикувати та чіплятися до дрібниць, виникли певні непорозуміння? Коли виникають такі проблеми й ситуації, Я відчуваю, що розмовляти з такими людьми – це трохи подібне до того, щоб ставитися до мавп як до людей. Мавпи – це істоти, які живуть у горах і джунглях. Хоча вони схожі на людей, їхня поведінка та звички багато в чому подібні до людських, і був час, коли люди вважали мавп своїми предками, але мавпи все одно залишаються мавпами, хай там що. Вони мають жити в лісах і горах. Якби їх поселили в будинок, щоб вони жили з людьми, хіба це не було б помилкою? Чи слід нам ставитися до мавп так, як до людей? (Ні, не слід.) Отже, ви мавпи чи люди? Якщо ви люди, то Мені доречно й варто казати вам усе це, скільки б Мені не доводилося говорити та працювати. Якщо ж ви мавпи, то чи доречно Мені ставитися до вас, як до людей, і марнувати слова, обговорюючи з вами істину й Божу волю? Чи варто це робити? (Ні, не варто.) То ви люди чи мавпи? (Ми люди.) Сподіваюся, що так. Як ви ставитеся до того, що люди на зібраннях спілкуються про те, як їсти солодку картоплю? Чи були б ви теж прискіпливими в таких питаннях? Наприклад, дехто питає: «Мені вдягати синій одяг чи білий? Якщо білий, то який саме білий? Який відтінок білого символізує святість і личить святому? А якщо мені належить носити синє, то якого відтінку? Який відтінок синього найбільше відповідає Божим вимогам і критеріям щодо людини та може принести Богові найбільшу славу?». Чи ви колись бували прискіпливими в таких питаннях? Чи замислювався хтось над тим, яка зачіска, манера говорити чи тон голосу личать святому? Чи ви колись прискіпувалися до таких речей? Деякі люди прискіпувалися та витрачали на них багато сил. Дехто раніше любив освітлювати волосся чи фарбувати його в рудий або інші дивні кольори, але, ввірувавши в Бога, побачив, що інші брати й сестри в церкві не фарбують волосся, та й собі перестав. Лише за кілька років такі люди вповні зрозуміли, що колір волосся та зачіска не мають вирішального значення. Важливо те, чи втілюєш ти в життя нормальну людську сутність і чи любиш ти істину. Люди, які були прискіпливими в питаннях такого роду, що не мають нічого спільного з утіленням нормальної людської сутності в життя, поступово приходять до розуміння того, що немає сенсу витрачати на таке сили, бо ці питання ніяк не стосуються істини. Це просто певні проблеми в межах нормальної людської сутності, і вони далекі від істини. Якщо людська сутність, яку ви втілюєте в життя, відповідає Божим вимогам і стандартам, цього достатньо. Хіба у вас усіх раніше не бувало такого, що ви дещо губились і бентежилися з приводу цих питань? (Бувало.) Ви теж бували розгублені з приводу якихось маленьких, незначних життєвих питань – хоча, може, це були й не такі крайнощі, як дебати під час зібрань про те, як їсти солодку картоплю. Це факти. Отже, чи не слід зробити остаточний висновок із приводу цих питань? Чи зрозуміло вам, якими принципами має керуватися людина, втілюючи в життя нормальну людську сутність згідно з Божими вимогами та стандартами? Чи знаєте ви, як вам шукати істину, коли ви вкотре зіткнетеся з певними обставинами? Дехто каже: «Хоча я не впадаю в крайнощі на кшталт запитань про те, як їсти солодку картоплю, але якби в моєму повсякденному житті виникли певні питання, я все одно якийсь час почувався б розгубленим». Отже, наведіть Мені приклад: яке питання змусило б вас певний час почуватися розгубленими? Чи сказали б ви, що нанесення жінками макіяжу – це щось погане? Чи відповідає це Божим вимогам до втілення нормальної людської сутності в життя? (Це не щось погане.) Що тут означає «це не щось погане»? (Якщо макіяж жінки годиться для святої та не надто кричущий, то це нормально.) Якщо макіяж не кричущий, то він доречний. Дехто питає: «Якщо доречно носити не надто кричущий макіяж, чи означає це, що Ти хочеш, щоб ми носили макіяж?». Хіба Я таке казав? (Ні, не казав.) Носити макіяж – це не проблема, це не суперечить утіленню нормальної людської сутності в життя. Визначальний принцип тут такий: поки макіяж не надто кричущий, це нормально. Це і є стандарт. Отже, у яких межах має бути макіяж жінок, щоб він не суперечив утіленню нормальної людської сутності в життя? Де проходить ця лінія? Що значить «кричущий макіяж»? Який макіяж вважається кричущим? Якщо межу буде проведено чітко, люди знатимуть, що робити. Хіба це не деталь? Наведіть Мені приклад, який пояснює, що значить кричущий макіяж. (Це коли обличчя дуже вибілене, губи дуже червоні, а очі підведені дуже чорно, так що обличчя виглядає вкрай неприродно, а дивитися на нього дуже некомфортно.) Від вигляду такого обличчя хтось підстрибує, наче побачивши привида, а інші під таким макіяжем не можуть роздивитися, як риси людини виглядають від природи. Люди з деяких країн та етнічних груп, а також представниці певних професій наносять особливо кричущий макіяж. Як-от макіяж, який носять люди в барах і нічних клубах: хіба це не один із прикладів такого? Усі ці люди носять кричущий макіяж, і це не повчально: сенс їхнього макіяжу полягає в тому, щоб спокушати інших. Такий макіяж і є кричущим. Який же тоді макіяж не суперечить утіленню нормальної людської сутності в життя? Легкий макіяж на кшталт того, який жінки носять на роботі: він виглядає дуже гідно й елегантно. Поки ваш макіяж не виходить за цю межу, усе гаразд. У Китаї серед людей старших поколінь не модно носити макіяж. Якщо звичайна літня людина без особливого статусу чи становища в суспільстві завжди нарядно вдягається й фарбується, виходячи з дому, то люди скажуть, що для свого віку вона поводиться неповажно. Однак на Заході все інакше. Якщо ти підеш на зустріч або на роботу, не зробивши легкий макіяж і не причепурившись хоч трохи, то люди скажуть, що ти не поважаєш свою роботу, що ти непрофесіонал і ставишся до інших людей без поваги. Це така культура. Природно, що в такій ситуації макіяж має бути обмежений рівнем, на якому ти виглядаєш гідно та порядно, а інші сприймають тебе як поважну людину. Якщо підсумувати це одним реченням: коли ти носиш макіяж, то маєш виглядати в ньому поважно, а не розпалювати хіть у людських серцях. Такий макіяж доречний. Ось його принцип – простіше нікуди. Деякі люди питають: «А можна мені не фарбуватися, коли я виходжу з дому? Я не звикла носити макіяж». Тобі слід пошукати в Божих словах. Чи казав Бог, що не користуватися косметикою – це щось погане? Бог цього не казав. Божий дім ніколи не вимагав, щоб люди носили макіяж. Якщо ти любиш фарбуватися, Я дав тобі цей критерій і ліміт та сказав, що ти маєш робити, щоб твій макіяж був доречним. Якщо ти не любиш фарбуватися, то в Божому домі цього не вимагають. Однак ти мусиш пам’ятати одне: хоча ти не зобов’язана фарбуватися, не можна виходити з дому неохайною й недоглянутою, як жебрачка. Наприклад, якщо ти, йдучи нести Євангеліє, перед виходом із дому не приведеш себе в належний вигляд, не вмиєшся, недбало одягнешся та скажеш: «Та нічого страшного. Поки ми розуміємо істину, наш одяг не має значення!» – хіба це конструктивно? Будучи людиною, яка вірить у Бога, ти також мусиш мати принципи щодо свого одягу та зовнішнього вигляду. Мінімальний стандарт цих принципів такий: ти мусиш утілювати в життя нормальну людську сутність і не робити нічого, що принижує Бога чи твою власну натуру та гідність. Як мінімум роби так, щоб інші тебе поважали. Навіть якщо тобі далеко до шанобливості, ти мусиш принаймні вміти стримувати себе, бути гідною, доброчесною й мати порядність, яка личить святим. Якщо ти зможеш справити на людей таке враження, цього вже достатньо. Це найбазовіша вимога для того, щоб утілювати нормальну людську сутність у життя.

Для тих, хто вірить у Бога, ці запитання про зовнішню поведінку людей і втілення нормальної людської сутності в життя не мають бути ні тягарем, ні труднощами, бо це найбазовіші речі, якими як мінімум має володіти нормальна людина. Ці питання має бути легко зрозуміти; вони не абстрактні. Тому із цих питань щодо зовнішньої поведінки людей і втілення нормальної людської сутності в життя не слід робити важливі теми, які часто обговорюються в церковному житті. Говорити про них час від часу – це нормально, але якщо ви ставитеся до них як до тем для пошуку істини й часто їх піднімаєте, серйозно та вдумливо їх обговорюючи, то ви дещо нехтуєте своїми справжніми обов’язками. Які люди зазвичай нехтують своїми справжніми обов’язками? Коли хтось порушує питання на кшталт того, як їсти солодку картоплю, ставиться до них як до тем для пошуку істини, досліджує їх і спілкується про них на зібранні, а то й на кількох зібраннях поспіль, а керівники церкви нічого не роблять, щоб це зупинити, то хіба все це не прояви викривлених людей, яким бракує духовного розуміння? (Так і є.) Які питання слід найбільше обговорювати на зібраннях? Ті, що стосуються істини й розбещених характерів людей. Істина та Божі слова – незмінні теми церковного життя; питання, що стосуються найпростішої, найзвичайнішої теми зовнішньої поведінки нормальної людської сутності, не мають бути головним предметом спілкування в церковному житті й на зібраннях. Якщо брати й сестри радитимуться, нагадуватимуть одне одному та спілкуватимуться про таке поза зібраннями, цього буде достатньо для розв’язання таких проблем. Необов’язково витрачати величезну кількість часу на спілкування про ці питання та їх обговорення. Це завадило б нормальним зібранням людей, їді й питтю Божих слів і вплинуло б на входження людей у життя. Церковне життя – це життя в їді та питті Божих слів. У ньому потрібно робити наголос на спілкуванні про істину та розв’язанні практичних проблем: тоді життєвий поступ людини не затримуватиметься. Якщо в тебе є відчуття нормальної людської сутності, тобі має бути зрозуміло, як практикувати ці питання відповідно до принципів. Якщо ж ти постійно чіпляєшся до дрібниць і речей, які не мають нічого спільного з принципами істини, якщо ти постійно прискіпуєшся до деталей, але вважаєш себе за знаючого та вченого, то чи не варто розібрати це питання? Наприклад, деякі люди надають великого значення тому, як вони одягаються, і постійно питають, чи можна віруючим носити незвичайний одяг; деякі люди, що прийшли до віри в Бога не так давно, постійно питають, чи слід віруючим уживати алкоголь; деякі люблять займатися бізнесом і постійно питають, чи слід віруючим заробляти багато грошей; а деякі постійно питають, коли настане Божий день. Такі люди не бажають шукати істину в цих питаннях, щоб знайти правильні відповіді. Хоча про ці теми й не сказано точних слів, Бог дуже чітко пояснив принципи підходу до цих питань. Якщо людина не докладе зусиль до читання Божих слів, то не знайде відповідей. Власне, кожна людина знає, для чого вірити в Бога та що від цього можна здобути. Просто є люди, які не люблять істину, але все одно бажають здобути благословення. У цьому й полягають їхні труднощі. Тому найголовніше – це те, чи може людина прийняти істину. Деякі люди ніколи не надавали значення тому, щоб їсти й пити Божі слова чи спілкуватися про істину. Вони просто зациклюються на неважливих питаннях, і на зібраннях їм постійно кортить поспілкуватися про ці питання й отримати на них остаточні відповіді, а керівники та працівники не можуть їх стримати. Що це за проблема? Хіба ці люди не нехтують своїми справжніми обов’язками? Якщо ти не практикуєш істину й постійно хочеш іти хибним шляхом, чому ж ти не поміркуєш про себе, не пізнаєш і не проаналізуєш себе? Ти постійно догоджаєш людям, ти не відповідальний у виконанні своїх обов’язків, упертий, свавільний і нерозважливий, ти сам собі закон. Як ти можеш не бути сумлінним у цьому питанні? Як можна не дослідити й не розібрати його, щоб з’ясувати, що, власне, відбувається? Чому, коли з тобою щось трапляється, ти звинувачуєш і неправильно розумієш Бога? Чому ти завжди виносиш вирок самому собі та буркочеш, що Бог неправедний, а церква несправедлива? Хіба це не проблеми? Хіба вам не варто спілкуватися про ці питання й розбирати їх у церковному житті? Коли Божий дім розділяє церкву та прибирає людей, ти ніколи не підкоряєшся й не буваєш задоволений: ти постійно плекаєш уявлення та поширюєш негатив. Хіба це не проблема? Хіба тобі не слід дослідити це питання й розібрати його? Ти постійно гонишся за статусом, нехтуєш принципами заради власних цілей, контролюєш свій статус. Хіба це не проблема? Хіба не слід поспілкуватися про ці питання та розібрати їх? Зараз церква проводить роботу прибирання, і дехто каже: «Поки люди більш-менш ефективно виконують свої обов’язки, їх не приберуть, тож якщо я просто й надалі більш-менш ефективно виконуватиму свої обов’язки та мене не приберуть, цього буде достатньо». У чому тут проблема? Хіба ці люди не в пасивній опозиції? Якщо людина може виплескувати такий підступний характер, хіба ця проблема не потребує розв’язання? Хіба проблеми, пов’язані з розбещеними характерами, людською сутністю та природою, не набагато серйозніші, ніж те, як їсти солодку картоплю? Хіба ці питання не варті того, щоб їх піднімати, спілкуватися про них, розбирати їх на зібраннях і в церковному житті, щоб Божі обранці могли здобути проникливість? Хіба це не вдалі приклади типової негативної поведінки? Проблеми, пов’язані з розбещеними характерами, безпосередньо стосуються зміни в характері людини та дотичні до її спасіння. Ці питання не дрібні – чому ж ви не спілкуєтеся про них на зібраннях і не розбираєте їх? Якщо на зібраннях ви ніколи не шукаєте істину, щоб вирішувати такі критично важливі питання, а натомість нескінченно спілкуєтеся про дріб’язкове й нудне, витрачаючи ціле зібрання на одне маленьке питання, і не можете розв’язати жодної суттєвої проблеми, та ще й марнуєте час, то хіба ви не нехтуєте своїми справжніми обов’язками? Якщо ви продовжуватимете в тому ж дусі, то всі ви станете безтолковими людьми низького духовного рівня, від яких немає жодної користі, які недобре виконують свої обов’язки та не можуть досягнути істини. На зібраннях ви не спілкуєтеся про те, що треба, і нескінченно спілкуєтеся про те, що не треба. Ви постійно спілкуєтеся на зібраннях про речі, які не мають нічого спільного з істиною, а належать до ваших власних викривлених розумінь і дріб’язкових особистих проблем, і ви змушуєте всіх інших досліджувати ці речі разом із вами, безглуздо марнуючи час. Це не тільки впливає на входження Божих обранців у життя, а й затримує нормальний поступ церковної роботи. Хіба це не заважає роботі церкви й не порушує її? Таку поведінку слід розцінювати як порушення. Це навмисне порушення, і людей, які так чинять, слід обмежувати. Майбутні зібрання необхідно обмежити їдою й питтям Божих слів, спілкуванням про істину, вирішенням питань, пов’язаних із розбещеними характерами, і подоланням труднощів і проблем у виконанні людьми своїх обов’язків. На зібраннях не слід обговорювати жодні дріб’язкові, несуттєві питання, а також проблеми, що стосуються житейського здорового глузду. Брати й сестри можуть розв’язувати ці проблеми, спілкуючись між собою; не потрібно спілкуватися про це на зібраннях.

У церкві завжди є люди з викривленим розумінням Божих слів, які сперечаються про дрібниці. Коли Я спілкуюся про добру людську поведінку, ці люди справді беруться працювати над своєю поведінкою. Вони не знають, чому ми мусимо спілкуватися про ці речі. Скажіть Мені, чому нам потрібно спілкуватися про це питання? Чого ми хочемо досягти, спілкуючись про нього? Спершу поговорімо про те, чому ми мусимо спілкуватися про це питання. У якому контексті піднімалася тема доброї поведінки людини та критеріїв поведінки, дотримання яких вимагає Бог? Вона піднімалася, коли ми спілкувалися на тему «Що значить шукати істину». Це питання безпосередньо стосується того, як людина має шукати істину. Добра поведінка, яку люди демонструють унаслідок практикування істини, стосується істини та пов’язана з нею. Якою б доброю не здавалася людині якась поведінка, проте якщо вона не включає практикування істини, то це щось не пов’язане з істиною. Дехто скаже: «Неправда! Хіба Ти не казав, що добра поведінка не дотягує до істини? Я не розумію». Чи можете ви пояснити це питання? У контексті спілкування на тему «Що значить шукати істину» Я розібрав поведінку, яку люди вважають доброю згідно зі своїми уявленнями, покритикував і засудив її. Водночас Я поінформував людей про те, які критерії Бог висунув щодо поведінки людини, і вказав їм правильний шлях, яким слід утілювати нормальну людську сутність у життя. Так Я дав їм змогу оволодіти критеріями, за якими можна оцінювати втілення нормальної людської сутності в життя. На цьому фундаменті Я зрештою досяг такого результату: Я повідомив людей про те, що поведінка, яку вони вважають доброю згідно зі своїми уявленнями, не є критерієм істини, не включає істину та не пов’язана з істиною. Завдяки цьому люди перестали помилково вважати, що дотримання такої доброї поведінки – це пошук істини. Водночас Я поінформував людей, що вони дотримувалися стандартів утілення нормальної людської сутності в життя лише тоді, коли відповідали критеріям поведінки, яких вимагає Бог. А раз Я сказав людям, що всі аспекти доброї поведінки, які пропагує людина, – це личини й фальш, прикидання та показуха, що всі вони неправильні та зіпсовані сатанинськими інтригами, то виходить, що тепер, коли людей цього позбавили та відібрали це в них, люди вже не знають, як практикувати? Вони думають: «А чим же мені тоді жити? Які насправді критерії поведінки, яку вимагає Бог?». Це вимоги, критерії та конкретні твердження Бога щодо поведінки людини – простіше нікуди. Доки люди втілюватимуть у життя реалії, яких вимагає Бог, вони відповідатимуть стандартам утілення нормальної людської сутності в життя. Вони не сперечатимуться про дрібниці, не будуть розгублені чи збентежені щодо цього. Коли людина відповідає стандартам, які має втілювати в життя нормальна людська сутність, хіба вона не розв’язала практичну проблему на дорозі до пошуку істини? Хіба вона не усунула перепону й не подолала перешкоду для втілення нормальної людської сутності в життя? Принаймні на сьогоднішній день зовнішні підходи, які хвалить людство, як-от освіченість і розсудливість, доброзичливість і привітність, – це більше не цілі людського пошуку. Або, точніше кажучи, це більше не ціль, яку шукачі істини прагнуть утілювати в життя зовні, і не стандарт, який нормальна людська сутність мусить утілювати в життя. На зміну цій старій цілі прийшла потреба бути стриманим, мати порядність, яка личить святим, тощо. Ці Божі вимоги – критерії, за якими людина має втілювати нормальну людську сутність у життя, і подоба, яку мусить утілювати в життя нормальна людина. Хіба так не підтвердилася найбазовіша умова, ціль і напрямок пошуку істини? Підтвердилося найфундаментальніше, найбазовіше – а саме те, що ціль утілення нормальної людської сутності в життя полягає не в тому, щоб люди були освіченими й розсудливими, лагідними та витонченими, доброзичливими, ввічливими, поважали старих, піклувалися про молодих тощо. Натомість ціль – це втілювати нормальну людську сутність у життя, як того вимагає Бог. У цьому немає жодних личин і сатанинських інтриг; натомість це і є справжнє втілення нормальної людської сутності в життя, її справжні виливи та поведінка. Хіба не так? (Так.) Із цієї точки зору, коли ми спілкуємося про добру поведінку людини, яка підпадає під тему того, що люди у своїх уявленнях вважають правильним і добрим, і коли ми спілкуємося про критерії поведінки, дотримання яких вимагає Бог, чи пов’язані ці речі з пошуком істини? (Так.) Так, вони пов’язані. Певною мірою це підтверджує базовий напрямок і ціль пошуку людиною істини. Це означає, що твоя ціль утілення нормальної людської сутності в життя як мінімум буде правильною, перш ніж ти почнеш шукати істину. Ця ціль – не вигаданий людиною підхід, не упаковка й не личина. Це радше нормальне втілення людської сутності в життя, якого вимагає Бог. Хоча ця тема все одно дещо віддалена від реального пошуку істини, вона життєво важлива для загального напрямку пошуку істини. Це найпростіший, найбазовіший критерій поведінки, який має розуміти людина. Як би далеко ця тема спілкування не була від пошуку істини та критеріїв істини, проте раз вона стосується Божих вимог і поведінкових критеріїв, які Бог дав людству, то природно, що певною мірою вона стосується й критеріїв істини. Тому люди мусять розуміти такі питання. Ці Божі вимоги до поведінки людини – то критерії, яких люди мають дотримуватися, і ними не можна нехтувати. Зрозумівши ці питання, люди принаймні не прагнутимуть бути освіченими й розсудливими, лагідними та витонченими, ввічливими, привітними чи доброзичливими в утіленні нормальної людської сутності в життя й у своїх зовнішніх підходах – так, як західні люди, зокрема, очікують від чоловіків, що ті будуть джентльменами, відчинятимуть жінкам двері, поступатимуться їм у громадських місцях і присуватимуть жінці стілець, коли вона сідає: коли люди здобудуть проникливість щодо такої доброї поведінки, то як мінімум більше не братимуть її за стандарт, коли намагатимуться втілювати нормальну людську сутність у життя чи прагнутимуть до поведінки нормальної людської сутності. Натомість у своїх серцях і думках люди відмовляться від цих речей, більше не піддаватимуться їхньому впливу та не будуть ними зв’язані. Це те, що ви мусите зробити. Якщо знайдеться людина, яка все одно скаже: «Овва, та він не дуже освічений і вихований», – якою буде твоя реакція? Ти глянеш на цю людину й укажеш: «Ти сказав недоречно. Це Божий дім. Що ти маєш на увазі під словами “освічений і розсудливий”? Це не істина, і це не та людська подоба, яку нам належить утілювати в життя». Деякі люди кажуть: «Наша керівниця не поважає старих і не піклується про молодь. Я вже поважного віку, але вона не називає мене “тітонькою”, а кличе просто на ім’я. Так не робиться. Мої онуки старші за неї! Хіба вона тут поводиться зі мною не зверхньо? Вона ще й неприязна та не вміє поводитися з людьми. Судячи з її поведінки, вона не дуже підходить на роль керівниці». Що ви думаєте про цю точку зору? Поважати старих і піклуватися про молодих – це не істина. Оцінювати людей потрібно не за їхньою зовнішньою поведінкою та проявами, а згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Тільки це і є ті принципи, за якими слід оцінювати людей. А як же тоді оцінювати керівників і працівників? Потрібно дивитися на те, чи виконують вони практичну роботу, чи вміють вести Божих обранців до їди й пиття Божих слів, до розуміння істини, чи здатні вони використовувати істину для розв’язання проблем у церкві та виконання певних ключових завдань. Наприклад, як іде євангелізаційна робота? Як проходить церковне життя? Чи добре Божі обранці виконують свої обов’язки? Як просуваються всі різноманітні спеціалізовані завдання? Чи вичищено із церкви невіруючих, лихих людей і антихристів? Це і є ключові завдання церкви. Оцінюючи керівників і працівників, слід переважно дивитися на те, наскільки добре вони виконують ці завдання. Якщо вони ефективні в усіх цих сферах, вони компетентні керівники. Навіть якщо їхня поведінка десь не найкраща, це не велика проблема. Просто дивитися на зовнішню поведінку – це не стандарт оцінки того, чи годиться керівник або працівник для своєї посади. Якщо подивитися на це із людської точки зору, то може здатися, що керівниця трималася грубо, тому що ніколи не називала літню жінку тітонькою чи бабусею. Але якщо оцінювати за Божими словами, то вона задовільна керівниця, і Божі обранці вибрали правильну людину, бо вона може взяти на себе всі аспекти роботи церкви, допомагає кожному з Божих обранців входити в життя, корисна для їхнього входження та добре виконує євангелізаційну роботу. Кожен повинен прийняти керівництво цієї сестри та співпрацювати з її роботою. Якщо хтось не співпрацює із цією керівницею, ускладнює її роботу чи шукає можливості розкритикувати її лише тому, що ця керівниця не показує доброї зовнішньої поведінки: поваги до старих, піклування про молодь тощо, – то це не приносить користі для роботи церкви. Це безпринципні дії щодо керівниці та працівниці, і це прояв порушення та переривання роботи церкви. Люди, які так роблять, не мають рації; вони коять зло. Якщо ви бачите керівника чи працівника, який не поважає старших, і через це вирішуєте, що він не така вже й хороша людина, не приймаєте його керівництва та навіть засуджуєте його, то яку помилку ви робите? Це лихий результат оцінювання людей за людськими стандартами, згідно з поглядами традиційної культури. Якщо кожен зможе оцінювати людей і обирати керівників та працівників згідно з Божими словами й істиною, то це буде точно та відповідатиме Божій волі. Люди зможуть і справедливо ставитися до інших, і підтримувати нормальний поступ роботи церкви. І Бог буде задоволений, і людина буде задоволена. Хіба не так?

Відколи Я розібрав так звану «добру поведінку» людини та поспілкувався про стандарти вимог, які Бог висуває до людської поведінки, змінились і точка зору, з якої люди дивляться на інших, і стандарти, за якими вони їх оцінюють; оскільки поле зору, у якому люди бачать інших, різне, то й результати оцінок людей теж різні. Якщо люди засновують свої оцінки на Божих словах, то результат, безумовно, буде правильним, справедливим, об’єктивним і відповідатиме інтересам кожного. Якщо ж точкою зору, методом і основою для оцінок є те, що людина вважає правильним і добрим, то яким буде результат? Хтось може кінець кінцем помилково звинуватити чи засудити хороших людей, а хтось натрапить на лицемірів, обманеться й не зможе справедливо оцінити людину та поставитися до неї. Оскільки людська основа помилкова, то й кінцевий результат неодмінно буде неправильним, несправедливим і не відповідатиме Божій волі. Отже, чи потрібно розбирати сутність людських уявлень про добру поведінку та спілкуватися про них? Це якось стосується пошуку істини? Ці дві речі дуже тісно пов’язані! Хоча ця тема торкається лише людей, які втілюють нормальну людську сутність у життя, і зовнішніх підходів та виливів людини, але коли люди матимуть правильні критерії, яких вимагає Бог щодо втілення нормальної людської сутності в життя, то вони матимуть і правильні, стандартизовані підстави та критерії для того, як оцінювати інших, дивитися на людей і речі, поводитись і діяти. Отже, хіба в цьому аспекті напрямок, шлях і ціль їхнього пошуку істини не стануть точнішими? (Стануть.) Вони стануть точнішими та стандартизованішими. Хоча ці теми дещо прості, але вони найпрактичніше, найреальніше та найближче пов’язані з людськими поглядами на людей і речі, поведінкою та діями – вони нітрохи не пусті.

Я вже багато говорив на тему того, що люди вважають правильним і добрим згідно зі своїми уявленнями: Я повторювався знов і знов, щоб ви зрозуміли, що хоча ці теми певною мірою віддалені від істини й не сягають так високо, як істина, проте вони пов’язані з людськими поглядами на людей і речі, а також із людською поведінкою й діями. Тому не розглядайте ці теми як неістини або як різновид знання чи теорії. Вони не пусті. Те, що люди вважають правильним і добрим у своїх уявленнях, постійно таїться в глибині їхніх сердець, контролює їхні думки, точку зору та ракурс їхнього погляду на людей і речі, їхньої поведінки та дій. Тому ці речі потрібно чітко пояснити, аби люди змогли їх зрозуміти, здобути щодо них проникливість і так зуміли відкинути людські уявлення про добру поведінку й подібні речі, щоб ніколи більше не ставитися до них як до позитивних і не вважати їх поведінковими критеріями для своїх поглядів на людей і речі, а також для своєї поведінки та дій. Такі речі – аж ніяк не Божі слова, не кажучи вже про істину. Що вам потрібно робити, то це постійно виправляти точку зору та позицію, з якої ви дивитеся на людей і речі, поводитесь і дієте, а також постійно перевіряти, чи відповідає істині кожне уявлення й точка зору, що зринають у вашій свідомості. Ви мусите негайно змінювати свої оманливі уявлення й точки зору, а потім дотримуватися правильної позиції та дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, використовуючи поведінкові критерії, яких вимагає Бог. Це найбазовіша практика пошуку істини. Ще це своєрідний напрямок і ціль пошуку, якими ви повинні володіти, коли прагнете досягти спасіння та втілювати нормальну людську сутність у життя. Оскільки ви щойно дослухали ці слова, ваше розуміння їх може бути не дуже глибоким або конкретним, але не переймайтеся. Ваш досвід Божих слів постійно поглиблюватиметься, ви постійно розбиратимете й розрізнятимете все те, що вважається правильним у рамках уявлень традиційної культури, і врешті-решт зможете відмовитися від різноманітних тверджень традиційної культури. Ви більше ніколи не оцінюватимете поведінку людей згідно з традиційною культурою; натомість ви оцінюватимете людей згідно з Божими словами й істиною. Так ви повністю очиститеся від уявлень традиційної культури та відмовитеся від них. Якщо ти не розумієш істини, а розумієш лише прості доктрини та знаєш, що поведінка, якої вимагає традиційна культура, неправомочна, то можеш подумати: «Я сучасна людина, я стою осторонь від мирської маси. Я не надто традиційний, і мені дуже набридла традиційна культура, я не люблю дотримуватися нудних звичаїв і обрядів». Але, дивлячись на людей і речі, ти все одно абсолютно природно дивитимешся на них і оцінюватимеш їх на основі своїх минулих уявлень. Тоді ти збагнеш, що всі твої твердження про те, що ти людина сучасна, не старомодна, не надто традиційна та здатна прийняти істину, насправді були неправдивими й хибними, а ти був обманутий власними почуттями. Тільки тоді ти збагнеш, що старі думки, погляди й уявлення давно вкоренилися глибоко у твоєму серці та що вони не зникають, щойно ти змінюєш свої уявлення чи відмовляєшся від певних думок. Коли ти кажеш, що ти людина нового періоду, сучасна людина, то це лише поверхневий ярлик; це лише тому, що ти народився в іншому поколінні та в іншому періоді, але в тобі теж присутнє все те старомодне й вороже до Бога, що притаманне всьому людству, без жодного винятку. Якщо ти людина, у тобі це буде. Коли ти в це не віриш, то здобудь більше досвіду. Настане день, коли ти скажеш на ці Мої слова «амінь». Люди, які сповнені чванства й егоїзму або не розуміються на духовних питаннях, думають собі: «Я маю ступінь магістра й доктора. Я прожив у цьому суспільстві багато років, і я зазнав впливу культури й освіти нового періоду, особливо західної освіти. Як же в мені досі могло б залишатись усе це старомодне? Традиції – це найгірше. Ці безглузді правила мені огидні. Коли моя сім’я збирається разом і говорить про традиційні речі та правила, я взагалі не хочу слухати». Не поспішай це заперечувати. Зрештою настане день, коли ти відкинеш ці свої ідеї. Ти визнаєш, що не може бути звичайнішого представника розбещеного сатаною людського роду, ніж ти. Хоча ти не приймав і не виплескував старомодні уявлення в собі з власного бажання, традиційна культура та предки людського роду вже давно заразили тебе ними та привчили до них. Усі ці речі без винятку існують у твоїй внутрішній розумовій картині, у твоїх думках і уявленнях. Чому так відбувається? Тому що ці аспекти традиційної культури – не прості твердження, вислови чи підходи. Це радше тип мислення та теорії. Їхній наслідок – омана та розбещення людини. Ці вислови й підходи породжуються не розбещеною людською сутністю, а сатаною. Поки ти живеш під владою сатани, тебе неминуче привчать до цих речей, і вони розбестять тебе та введуть в оману. Тепер, почувши Мої слова, ти відчуєш, що всі ці слова – факти й істина. Отримавши їх досвід, ти збагнеш, що хоч тобі й не подобається традиційна культура, нудні звичаї й обряди чи безглузді правила, проте основи твоїх поглядів на людей і речі, твого поводження та дій неминуче походять від людини. Вони належать до ядра традиційної культури, вони – речі в межах традиційної культури. Твої погляди на людей і речі, твоя поведінка та дії не засновані на Божих словах, і ти не маєш істину за критерій. Тоді ти дізнаєшся й чітко побачиш, що якщо люди не здобули істину, не шукають і не розуміють її, то вони несуть у собі сатанинську отруту, частинку сатани, сатанинські інтриги, втілюючи в життя найпримітивнішу нормальну людську сутність. Усе, що така людина втілює в життя, негативне, і Бог гидує ним і відкидає його. Усе це від плоті й не має нічого спільного з позитивними речами, які Бог пропонує та любить, речами, які відповідають Його волі. Між ними немає жодного перетину, немає навіть жодної подібності. Чітко бачити ці проблеми дуже важливо, інакше люди не знатимуть, що значить практикувати істину. Вони вічно чіплятимуться за добру поведінку, яку людина вважає чимось позитивним, тому їхня поведінка та прояви ніколи не отримають Божого схвалення. Якщо людина любить істину, то зможе прийняти й шукати її. Вона дивитиметься на людей і речі, поводитиметься й діятиме згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Так вона зможе вирушити життєвим шляхом, який Бог указав людині. Дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій, – цей принцип істини надзвичайно важливий і обов’язковий для людини. Це принцип істини, яким людина повинна володіти, якщо вона шукає спасіння та прагне жити осмисленим життям. Ти повинен це прийняти. У цьому питанні немає місця для вибору та немає винятків ні для кого. Якщо ти не шукаєш істини й не приймаєш цього принципу істини, то неважливо, старий ти чи молодий, обізнаний чи ні, віруючий або не дуже, до якого соціального класу й етнічної групи ти належиш: хай там що, ти не матимеш нічого спільного зі стандартами, відповідності яким вимагає Бог, без жодного винятку. Що ти мусиш робити, то це намагатися дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Це єдина дорога, яку тобі слід шукати. Тобі не можна перебирати, мовляв: «Я прийму щось як істину, якщо це відповідає моїм уявленням, а якщо ні, то відмовлюся це приймати. Я робитиму по-своєму, мені не потрібно шукати істину. Мені не потрібно дивитися на людей, події й об’єкти з точки зору Божих слів: у мене є власні погляди, і вони доволі шляхетні, об’єктивні й позитивні. Вони не надто відрізняються від Божих слів, тому, звісно, вони можуть замінити Божі слова й істину. У цьому плані мені не потрібно ні практикувати Божі слова, ні діяти згідно з ними». Такий погляд і метод пошуку хибні. Якими б добрими чи правильними не були погляди людини, вони все одно хибні. Вони ніяк не можуть замінити істину. Якщо ти не можеш прийняти істину, усе, чого ти шукаєш, буде хибним. Ось чому Я кажу, що в тебе немає вибору в питанні того, щоб дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Ти можеш хіба що слухняно діяти згідно із цією фразою, виконувати й особисто переживати її, поступово здобуваючи знання про неї, усвідомлюючи власний розбещений характер і входячи в реальність цієї фрази. Тільки тоді ціль, якої ти зрештою досягнеш, буде тією ціллю, якої людина мусить досягти пошуком істини. Інакше вся твоя тяжка робота, усе, від чого ти відрікся, і всі ціни, які ти заплатив, здиміють і зійдуть нанівець. Розумієш?

Що значить шукати істину? (Дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій.) Саме так. Практикуй ці слова сумлінно, цілковито й усебічно. Зроби цю фразу ціллю свого пошуку й реальністю свого життя – тоді ти станеш людиною, яка шукає істину. Не забруднюйся ніяк, не забруднюйся жодною людською волею, не тримайся ні за яку психологію удачі. Діяти так – це правильно, і якщо ти так робитимеш, то матимеш надію на здобуття істини. Отже, чи потрібно поспілкуватися щодо людських уявлень про добру поведінку та розібрати їх? (Так, потрібно.) Який позитивний провід і допомогу це може вам надати? Чи можуть ці слова стати основою та критерієм того, як ви дивитиметеся на людей і речі, як поводитиметесь і діятимете? (Так.) Якщо так, то як слід молитовно читайте ці два спілкування під час зібрань і молитовних роздумів. Коли ти повністю засвоїш ці слова, то зможеш точно оцінювати людей і речі, а також поводитись і діяти згідно з Божими словами. Так у тебе з’явиться основа та критерій для того, що ти говориш і робиш. Ти точно бачитимеш людей, і точка зору та позиція, з яких ти дивитимешся на речі, теж будуть правильними. Ти більше не дивитимешся на людей і речі на основі своїх емоцій, почуттів, традиційної культури чи сатанинських філософій. Коли в тебе є правильна основа, результати твоїх поглядів на людей і речі будуть відносно точними. Хіба не так? (Так.) Тому до цих слів не можна підходити з позиції «не подобається – не їж». Я проводжу з вами зібрання та спілкуюся на ці теми не для того, щоб просто скоротати час або розважитися, бо Мені нудно. Я це роблю, бо такі проблеми спільні для всіх людей, і на своєму шляху пошуку істини та досягнення спасіння люди мусять усвідомлювати ці проблеми. Але люди досі не розуміють їх ясно: ці питання часто зв’язують і обплутують людей, заважають їм і турбують їх. Звісно, люди не розуміють і шляху до досягнення спасіння. Незалежно від того, яка в них точка зору: пасивна чи активна, позитивна чи негативна, – люди мусять чітко розібратись у цих проблемах і зрозуміти їх. Так ти зможеш шукати істину, коли зіткнешся з подібними проблемами в реальному житті й опинишся перед вибором; точка зору та позиція, з яких ти дивитимешся на проблему, будуть правильними, і ти зможеш дотримуватися принципів. Так твої рішення й вибір матимуть під собою основу та відповідатимуть Божим словам. Сатанинські філософії й омани більше ніколи не зіб’ють тебе з пуття; сатанинські отрути й абсурдні твердження більше ніколи тебе не стурбують. Тоді в питанні погляду на людей і речі – це найбазовіший рівень – ти спроможешся бути об’єктивним і справедливим у тому, як ти бачиш річ або людину; твої почуття й сатанинські філософії не впливатимуть на тебе та не контролюватимуть тебе. Отже, хоча розпізнавання й розрізнення поведінки, яку люди вважають доброю згідно зі своїми уявленнями, – не одне з основних питань у процесі пошуку істини, воно тісно пов’язане з повсякденним життям людей. Інакше кажучи, люди часто стикаються із цими речами в повсякденному житті. Наприклад, скажімо, щось відбувається, і ти хочеш діяти в один спосіб, але інша людина пропонує інакшу точку зору, і тобі неприємно те, як ця людина поводиться зазвичай, – як тобі слід поставитися до її точки зору? Як вирішувати це питання? Просто проігнорувати цю людину було б неправильно. Оскільки ти певним чином дивишся на цю людину, оцінюєш її чи зробив про неї певний висновок, ці речі позначаться на твоєму мисленні й судженні та, ймовірно, вплинуть на твій вердикт із цього питання. Ось чому ти мусиш підійти до інакшого погляду цієї людини спокійно, подивившись на нього проникливо, ясно та згідно з істиною. Якщо те, що сказала ця людина, відповідає принципам істини, тобі слід це прийняти. Якщо ти не можеш ясно зрозуміти це питання, то почуватимешся розгубленим, непідготовленим, знервованим і схвильованим щоразу, коли знову стикатимешся з такою ситуацією чи людиною. Підходячи до ситуації та маючи з нею справу, дехто навіть удається до крайніх заходів, кінцевий результат яких точно ніхто не хоче побачити. Якщо використовувати стандарти погляду на людину, яких вимагає Бог, то кінцевий результат, імовірно, буде добрим і позитивним: між вами двома не буде конфлікту, і ви порозумієтеся. Однак якщо дивитися на людину, використовуючи сатанинську логіку та стандарти людських уявлень про добру поведінку, то цілком імовірно, що ви двоє розсваритесь і посперечаєтеся. У результаті ви не зможете ужитися, і це призведе до численних наслідків: можливо, ви почнете перешкоджати одне одному, принижувати й судити одне одного, а в серйозних випадках навіть поб’єтеся, і кінець кінцем обидві сторони будуть ображені та програють. Такого ніхто не хоче бачити. Тому те, що сатана прищеплює людям, ніколи не допоможе їм дивитися на людину чи річ об’єктивно, справедливо чи розумно. Тоді як коли люди дивляться на річ або людину й оцінюють її згідно з поведінковими критеріями, яких вимагає Бог і про які він сповістив людину, згідно з Божими словами й істиною, то кінцевий результат неодмінно буде об’єктивним, бо він не заплямований ні імпульсивністю, ні людськими емоціями й почуттями. Із цього може вийти тільки добро. У світлі цього що саме потрібно прийняти людям: людські уявлення про добро чи поведінкові критерії, яких вимагає Бог? (Поведінкові критерії, яких вимагає Бог.) Усі ви знаєте відповідь на це запитання й можете правильно на нього відповісти. Гаразд, на цьому закінчимо наше спілкування на цю тему. Що вам потрібно зробити далі, то це продовжити роздумувати та спілкуватися про ці питання, систематизувати їх, виробити кілька принципів і шляхів практики, а далі постійно проходити через них і переживати їх у своєму повсякденному житті та входити в реальність цих слів. Природно, що входження в реальність цих слів є першою реальністю істини, яку люди шукають і в яку входять. Саме так, у процесі переживання, люди поволі приходять до різних ступенів розуміння та знання кожної грані матеріалу цього спілкування й поступово роблять здобутки з різних точок зору. Що більше ти здобуваєш, то глибшим буде твоє досвідне знання та входження в ці слова. Що глибше ти входиш у них і переживаєш їх, то глибшим буде твоє входження та досвідне знання твоїх поглядів на людей і речі, а також твоя поведінка й дії. І навпаки, якщо ти зовсім не входиш у ці слова, а просто дивишся на пряме значення цих слів і розумієш їх буквально, і не більше того, якщо ти живеш, як жив завжди, не шукаєш істини, коли виникають проблеми, не зіставляєш ці проблеми з Божими словами та не розв’язуєш їх відповідно до Божих слів, то ти ніколи не зможеш увійти в реальність Божих слів. Що значать слова «ти ніколи не зможеш увійти в реальність істини»? Вони значать, що ти не той, хто любить істину, і ти ніколи не практикуватимеш істину, бо ніколи не дивитимешся на людей і речі, не поводитимешся й не діятимеш згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Ти кажеш: «Хоча я не беру Божі слова за основу, а істину за критерій, мені все одно живеться добре». Що ти маєш на увазі під «живеться добре»? Що поки ти живий, усе добре? Ціль твого пошуку – не досягнення спасіння, і ти не приймаєш і не розумієш істини, і все ж ти кажеш, що живеш добре. Якщо це так, то якість твого життя дуже незадовільна, а якість людської сутності, яку ти втілюєш у життя, дуже низька. Якщо говорити словами народного прислів’я, ти більше схожий на диявола, ніж на людину, бо ти не їси та не п’єш Божих слів і не розумієш істини, ти досі живеш за сатанинським характером і сатанинськими філософіями – ти не більше ніж нелюдь, одягнений у людську шкіру. Що за якість або цінність у життя такої людини? Воно не приносить жодної користі ні тобі, ні іншим. Якість такого життя дуже низька – воно не має ніякої цінності.

Знаєте, чому Я сьогодні спілкуюся про ці традиційні уявлення й традиційну культуру та розбираю їх? Чи тільки тому, що вони Мені не подобаються? (Ні, не тому.) Тоді яке ж значення має спілкування на ці теми? Яка його кінцева ціль? (Воно допомагає нам дослідити, яка поведінка та прояви, продиктовані традиційною культурою та життям за сатанинськими філософіями, досі в нас зберігаються. Коли ми зрозуміємо істину та здобудемо проникливість, то зможемо втілювати в життя нормальну людську сутність відповідно до вимог і критеріїв, які нам дав Бог, і йти шляхом пошуку істини.) Це правильно, але трохи багатослівно. Яка найпростіша та найпряміша відповідь? У спілкування на ці теми лише одна кінцева ціль: дати людям зрозуміти, що таке істина та практика істини. Щойно люди зрозуміють ці дві речі, вони зможуть відрізняти добру поведінку, яку пропагує традиційна культура. Вони більше не сприйматимуть цю добру поведінку як стандарт для практикування істини та втілення людської подоби в життя. Лише зрозумівши істину, люди зможуть скинути кайдани традиційної культури та відкинути свої хибні уявлення й погляди щодо практикування істини та доброї поведінки, яку належить мати людям. Тільки так люди зможуть правильно практикувати й шукати істину. Якщо люди не знають, що таке істина, і приймають за неї традиційну культуру, то напрямок, цілі та шлях їхнього пошуку будуть геть хибними. Такі люди відійдуть від Божих слів, підуть проти істини та зійдуть з істинного шляху. Отже, вони йдуть власним шляхом і збиваються на манівці. Якщо люди без розуміння істини не здатні її шукати й практикувати, яким буде кінцевий результат? Вони не здобудуть істину. А якщо вони не здобудуть істину, то як би сильно ті люди не вірили, це нічого не дасть. Тому сьогоднішнє спілкування та розбір цих традиційних уявлень і цих тверджень у традиційній культурі – дуже важлива та вельми значуща тема для всіх віруючих. Ви вірите в Бога, але чи дійсно ви розумієте, що таке істина? Чи справді ви знаєте, як шукати істину? Чи впевнені ви у своїх цілях? Чи впевнені ви у своєму шляху? Якщо ти ні в чому не впевнений, як ти можеш шукати істину? Може, ти шукаєш не те, що треба? Може, ти збився зі шляху? Це вкрай імовірно. Отже, хоча слова, про які Я сьогодні спілкуюся, на перший погляд видаються дуже простими, – це слова, які люди відразу розуміють, щойно почувши, і з вашої точки зору вони навіть не варті того, щоб про них згадувати, – ця тема й цей матеріал напряму стосуються істини та пов’язані з Божими вимогами. Це те, чого більшість із вас не усвідомлює. Хоча з точки зору доктрини ви розумієте, що традиційна культура та соціальні науки людства – не істина, що етнічні звичаї та практики, безумовно, не істина, та чи справді ви ясно бачите сутність цих речей? Чи справді ви скинули із себе їх кайдани? Не факт. Божий дім ніколи не вимагав від людей докладати зусиль до вивчення етнічної культури, звичаїв і практик, і Божий дім, безперечно, не змушував людей приймати нічого з традиційної культури. Божий дім ніколи про таке не згадував. Однак тема, на яку Я сьогодні спілкуюся, дуже важлива. Мені необхідно сказати про це чітко, щоб ви зрозуміли. Ціль, з якою Я це говорю, – не що інше, як дати людям зрозуміти істину та Божу волю, але чи всі ви здатні зрозуміти те, що Я говорю? Якщо ви заплатите невеличку ціну, постараєтесь і докладете певних сил, то зрештою зможете зробити здобутки в цій сфері й успішно зрозуміти ці істини. А коли ви зрозумієте ці істини й потім спробуєте ввійти в їх реальність, вам буде легко досягти результатів.

Добра людська поведінка була одним з аспектів того, що люди вважають правильним і добрим згідно зі своїми уявленнями, про що ми спілкувалися раніше. Яким був інший аспект? (Моральність і якість людської сутності.) Простіше кажучи, це моральна поведінка людини. Хоча всі розбещені люди живуть відповідно до своїх сатанинських характерів, вони надзвичайно добре маскуються. Крім прислів’їв, які стосуються безпосередньо поверхневих підходів і поведінки, такі люди придумали ще й багато висловів і вимог, що стосуються моральної поведінки людини. Які прислів’я про моральну поведінку побутують у людей? Перелічіть ті, що ви знаєте та з якими знайомі, а потім ми виберемо кілька поширених висловів для розбору та спілкування. («Не клади до кишені набуті гроші». «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим».) («На доброту слід відповідати вдячністю».) («Жертвуй своїми власними інтересами заради інших».) («За зло відплачуй добром».) («Жінка мусить бути доброчесною, доброзичливою й лагідною».) («Будь суворим до себе й терпимим до інших».) Так, це все вдалі приклади. Крім того, є ще такі: «Коли п’єш воду з криниці, ніколи не забувай, хто її викопав», «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки» і «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим». Усе це вимоги, які висуваються до моральної поведінки людини. А є ще якісь? («За краплю доброти плати бурхливим джерелом».) Це теж вимога, яку традиційна культура людства висунула до моральної поведінки людини, і стандарт оцінки моральної поведінки людей. Що ще? («Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй».) Це прислів’я трохи простеньке, але теж годиться. А ще є такі: «Я за друга хоч під кулі», «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі», «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою» і «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш». Хіба ці не приклади не підходять? (Підходять.) Як і цей: «Шовкопряди по весні ткатимуть, поки не сконають, а свічки плакатимуть, доки не стане ґнота». Подивіться, які тут високі очікування до того, як людина має поводитись і триматися! Мовляв, треба, щоб люди все життя горіли, як свічки, і зрештою згоріли на попіл. Вважається, що людина має високі моральні якості лише тоді, коли поводиться саме так. Хіба ці очікування не високі? (Високі.) Ці аспекти традиційної культури тисячоліттями впливають на людей і зв’язують їх, і який результат? Чи люди втілюють у життя людську подобу? Чи живуть осмисленим життям? Люди живуть заради того, що вимагає традиційна культура, кладучи на це свою молодість, а то й ціле життя, і при цьому вважають, що їхнє життя дуже величне та славне. Зрештою, померши, вони не знають, за що померли, чи мала їхня смерть якусь цінність і сенс, чи виконали вони вимоги свого Творця. Люди абсолютно цього не тямлять. Які ще вислови та вимоги щодо моральної поведінки людей є в традиційній культурі? «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» та «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це добре» – ці повністю підходять. Ще є «Для шляхетної людини її слово – окови» – це вимога щодо надійності людини. Щось іще? («Будь як лілея: і з багна рости чистим».) Ця фраза дещо перегукується з поточною темою. Думаю, ми навели достатньо прикладів. У висловах, які ми щойно розглянули, містяться вимоги, що висувалися до людської відданості, патріотизму, надійності, цнотливості, а також принципи взаємодії з іншими людьми й вимоги щодо того, як люди мусять ставитися до тих, хто їм допоміг, як віддячувати за доброту тощо. Деякі із цих висловів простенькі, інші – трохи глибші. Найпростіші з них такі: «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим», «не клади до кишені набуті гроші», «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою». Це вимоги, які стосуються поведінки людини. «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі» – це вимога щодо моральної доброчесності та цнотливості людей. Це більш-менш укладається в рамки понять доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості та надійності в традиційній китайській культурі. Скільки прислів’їв ми щойно перерахували? (Двадцять одне.) Зачитайте їх Мені. («Не клади до кишені набуті гроші», «отримуй задоволення, допомагаючи іншим», «Будь суворим до себе й терпимим до інших», «За зло відплачуй добром», «На доброту слід відповідати вдячністю», «Sacrifice your own interests for the sake of others», «A woman must be virtuous, kind, and meek», «Коли п’єш воду з криниці, ніколи не забувай, хто її викопав», «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», «За краплю доброти плати бурхливим джерелом», «Чого не бажаєш собі, того й іншим не нав’язуй», «Я за друга хоч під кулі», «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі», «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою», «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш», «Шовкопряди по весні ткатимуть, поки не сконають, а свічки плакатимуть, доки не стане ґнота», «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це добре», «Для шляхетної людини її слово – окови», «Будь як лілея: і з багна рости чистим».) Сьогодні ми проведемо попереднє дослідження всіх узагальнено сформульованих людством видів «добрих» якостей, що стосуються моральної поведінки. Усілякі твердження про моральну поведінку в традиційній культурі висувають різні вимоги до людської сутності й моральної поведінки людини. Деякі з них вимагають, щоб люди віддячували за отримане добро, інші – щоб люди тішилися тим, що допомагають іншим, деякі описують методи того, як мати справу з людьми, які тобі не подобаються, інші – методи того, як мати справу з вадами й недоліками інших людей або з людьми, у яких є певні проблеми. У цих сферах такі вислови ставлять людей у певні рамки, висувають певні вимоги та стандарти. Усе це вимоги та стандарти традиційної культури щодо моральної поведінки людини, і все це побутує серед людей. Кожен, хто виріс у Китаї, часто чув ці прислів’я та знає їх напам’ять. Усі ці твердження про моральну поведінку, що побутують у традиційній культурі, більш-менш підпадають під рамки доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості та надійності. Звісно, є й деякі вислови, що виходять за межі цього переліку, але основні з них більш-менш підпадають під нього. Ви мусите чітко це розуміти.

Сьогодні ми не станемо ні спілкуватися про те, що конкретно мається на увазі в тому чи іншому твердженні про моральну поведінку, ні аналізувати, у чому конкретно полягає сутність того чи іншого вислову. Я хочу, щоб спершу ви провели невелике підготовче дослідження. Подивіться, які відмінності є між твердженнями щодо моральної поведінки в традиційній культурі та стандартами втілення нормальної людської сутності в життя, яких Бог вимагає від людини. Які вислови в традиційній культурі явно суперечать Божим словам та істині? Якщо тлумачити їх буквально, то які вислови схожі на Божі слова й істину чи певною мірою пов’язані з ними? Які із цих висловів ти вважаєш чимось позитивним, яких із них ти колись суворо додержувався після того, як увірував у Бога, практикуючи й дотримуючись їх так, ніби вони були критерієм твого пошуку істини? Наприклад, «Жертвуй своїми власними інтересами заради інших» – чи всі ви знайомі із цим висловом? Коли ти ввірував у Бога, хіба ти не задумувався, що мусиш бути саме такою доброю людиною? А коли ти жертвував своїми власними інтересами заради інших, хіба ти не думав, що в тебе доволі добра людська сутність і ти обов’язково сподобаєшся Богу? Або, можливо, до того, як повірити в Бога, ти вважав, що люди, наділені якістю «за зло відплачувати добром», – це добрі люди, а сам просто не хотів і не міг цього робити, не вмів дотримуватися цієї вимоги, але, повіривши в Бога, став дотримуватися цього стандарту та зміг практикувати «прощення й забуття» щодо тих людей, які колись обурили тебе чи зробили тобі боляче, яких ти колись не любив. Ти можеш подумати, що цей вислів про моральну поведінку співзвучний із тим, як Господь Ісус сказав прощати людям сімдесят разів по сім, і тому вельми охоче стримуватимеш себе відповідно до нього. Ти можеш навіть практикувати й дотримуватися його так, наче він істина, і думати, що люди, які практикують відплату добром за зло, – це люди, які практикують істину та слідують Божим шляхом. Чи є у вас подібні думки або прояви? Який вислів ви досі вважаєте схожим за своєю сутністю на істину й Божі слова – настільки, що він може навіть замінити істину, і можна без перебільшення сказати, ніби він істина? Звісно, розрізнити цей вислів має бути легко: «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни». Більшість людей бачить, що цей вислів – не істина, а лише оманливе, гучне гасло. «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» – це те, що говорять безбожникам, які не мають віри в Бога; це вимога, яку уряд країни ставить до свого народу, щоб навчити людей любити свою країну. Цей вислів не відповідає істині й не має жодної основи в Божих словах. Можна сказати, що цей вислів у своїй основі не є істиною та не може замінити істину. Цей вислів – точка зору, яка повністю походить від сатани й породжена сатаною, і він служить правлячому класу. Він не має геть нічого спільного ні з Божими словами, ні з істиною. Тому вислів «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни» – це аж ніяк не істина й не те, що має підтримувати людина з нормальною людською сутністю. Які ж люди здатні помилково прийняти цей вислів за істину? Люди, які постійно вигадують способи здобути репутацію, статус, особисту вигоду чи хочуть бути чиновниками. Вони практикують це прислів’я, наче воно істина, щоб вислужитися перед правлячими класами й досягти власних цілей. Є й деякі вислови, які людям розпізнати нелегко. Хоча люди знають, що ці вислови – не істина, але все одно в душі відчувають, що вони правильні й відповідають доктрині. Люди хочуть жити й поводитися згідно із цими висловами, щоб підняти рівень своєї моральності, посилити свою особисту харизму та водночас зробити так, щоб інші думали, ніби вони не нелюди, а мають людську сутність. Які вислови вам було важко розпізнати? (Думаю, що прислів’я «На доброту слід відповідати вдячністю» було дуже важко розпізнати. Я ставився до нього як до чогось позитивного й думав, що ті, хто з вдячністю відплачує за добро, – це люди, у яких є совість. «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це добре» – ще один такий вислів. Він значить, що раз людина прийняла від когось завдання, то мусить зробити все можливе, щоб його було виконано добре. Я вважав, що це щось позитивне – те, що мусить робити людина, яка має совість і розум.) Хто ще вискажеться? (Є ще таке прислів’я: «За краплю доброти плати бурхливим джерелом». Я думав, що людина, яка може так чинити, – це хтось із відносно людською сутністю й моральністю.) Щось іще? («Для шляхетної людини її слово – окови». Я думав, що коли людина надійна й робить те, що каже, то це добра моральна поведінка.) Раніше ти вважав, що це добра моральна поведінка. Як ти це бачиш зараз? (Нам треба дивитися, яка природа цього «слова»: воно правильне чи неправильне? Позитивне чи негативне? Якщо хтось каже лихим людям і антихристам: «Я захищу тебе. Для шляхетної людини її слово – окови», – а потім, коли Божий дім розслідує й перевіряє ситуацію, ця людина захищає тих лиходіїв і антихристів, то вона коїть зло й опирається Богу.) Це розрізнення правильне. Треба дивитися на природу цього «слова» – позитивне воно чи негативне. Якщо хтось, практикуючи вислів «Для шляхетної людини її слово – окови», робить щось погане чи лихе, то сліди його лиходійства подібні до шаленого бігу прудких коней, які мчать просто в пекло й падають у криницю бездонну. Але якщо «слово» людини відповідає істині, у ньому відчувається праведність, воно захищає роботу Божого дому та приємне Богові, тоді практикувати вислів «Для шляхетної людини її слово – окови» – це правильно. На цих прикладах можна побачити, що до слів традиційної культури треба підходити проникливо. Потрібно розрізняти різні ситуації й контексти, і не можна використовувати ці слова без розбору. Деякі слова явно не відповідають реальності й очевидно хибні. Маючи з ними справу, слід бути особливо обережним. До них слід ставитися як до єресей і оман. Деякі слова правильні лише в певних контекстах і рамках. В іншому контексті чи середовищі ці слова вже не чинні; вони стають хибними та шкідливими для людей. Якщо ви не зможете їх розрізнити, то, найімовірніше, вони отруять вас і нашкодять вам. Незалежно від того, правильні слова з традиційної культури чи хибні, резонні вони в очах людини чи ні, жодне з них – не істина й не відповідає Божим словам. Це безсумнівно. Те, що людина вважає правильним, не завжди правильне для Бога. Практикування слів, які людина вважає добрими, не завжди корисне людям. У будь-якому разі всі речі, які не відповідають істині й не є істиною, шкідливі для людини, і їх не можна ні приймати, ні використовувати, незалежно від того, практикують їх люди чи ні, мають для них якесь застосування чи ні. Багато людей не вміє розпізнавати ці речі. Вони ставляться до того, що людина вважає правильним або розбещене людство загалом оцінює як правильне, як до істини, дотримуються цих речей і практикують їх так, ніби вони істина. Чи годиться так робити? Чи можна здобути Боже схвалення, практикуючи фальшиві істини та псевдоістини? Усе, що людство загалом оцінює як правильне й істину, – це фальшивка, імітація, яку треба відкинути навіки. Отже, чи справді те, що ви вважаєте правильним і позитивним, – це істина? За тисячі років ніхто жодного разу не заперечив ці слова; усі люди вірять, що вони правильні й позитивні, але чи можуть ці слова справді стати істиною? (Ні.) Якщо ці слова не можуть стати істиною, то чи є вони самі істиною? (Ні.) Вони не істина. Якщо люди ставляться до цих слів як до істини, змішують їх із Божими словами та практикують їх усі разом, то чи можуть ці слова й вислови піднятися до рівня істини? Ніяк не можуть. Як би люди не шукали ці речі й не чіплялися за них, Бог ніколи їх не схвалить, тому що Бог святий. Він категорично не дозволяє розбещеним людям домішувати сатанинське до істини та Його слів. Усе породжене людськими думками й поглядами походить від сатани – яким би добрим воно не було, це все одно не істина, і воно не може стати життям людини.

Вислови про моральну поведінку в традиційній культурі походять від сатани. Вони виникли серед розбещених людей і підходять лише для безбожників і тих, хто не любить істину. Люди, які вірять у Бога та шукають істину, мусять спершу навчитися розпізнавати такі речі й відкидати їх, бо ці вислови матимуть на людей певний негативний вплив, дезорієнтуватимуть їх і змушуватимуть стати на хибний шлях. Наприклад, серед прикладів, які ми щойно навели, є такий вислів: «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі». Спершу поговорімо про частину «Вірний підданий не служить двом царям». Якщо цей цар мудрий і вправний, якщо це позитивна постать, то те, що ти слідуєш за ним, підтримуєш і захищаєш його, показує, що ти маєш людську сутність, мораль і шляхетну натуру. Але якщо цар деспотичний і дурний, якщо він диявол, а ти все одно слідуєш за ним, захищаєш його, не виступаєш проти нього, то що це в тебе за «вірність» така? Це нерозумна, сліпа вірність; вона сліпа й нерозумна. У такому разі твоя вірність хибна та стала чимось негативним. Коли йдеться про таких демонічних царів і дияволів, тобі вже не слід дотримуватися прислів’я «Вірний підданий не служить двом царям». Тобі слід відкинути такого царя, відмовитись і віддалитися від нього – відмовитися від темряви й вибрати світло. Якщо ж ти все одно вирішиш залишатися вірним цьому демонічному цареві, то ти його посіпака й поплічник. Отже, у певних обставинах і контекстах ідея цього прислів’я, тобто позитивне значення й цінності, які воно вихваляє, не існує. Звідси видно, що хоча це прислів’я звучить дуже праведно й позитивно, його застосування обмежено низкою конкретних контекстів і обставин; його не можна застосовувати в усіх контекстах і обставинах. Якщо люди сліпо, нерозумно дотримуватимуться цього прислів’я, то лише заблукають і опиняться на хибному шляху. Наслідки цього немислимі. Наступна частина цього прислів’я така: «Добра жінка не виходить заміж двічі». Що тут мається на увазі під «доброю жінкою»? Мається на увазі жінка чиста, вірна лише одному чоловікові. Вона мусить бути вірною йому до кінця й ніколи не змінювати свого ставлення до нього незалежно від того, добра він людина чи ні. Навіть якщо її чоловік помре, їй належить залишатися вдовою до кінця своїх днів. Це так звана чиста й вірна дружина. Традиційна культура вимагає, щоб усі жінки були чистими й вірними дружинами. Чи було таке ставлення до жінок справедливим? Чому чоловікам можна було мати не одну дружину, а жінкам не дозволялось удруге вийти заміж навіть після смерті чоловіка? Чоловіки й жінки не мали рівного статусу. Якщо жінка була обмежена словами «добра жінка не виходить заміж двічі» і вирішувала бути чистою, вірною дружиною, то що вона могла здобути? Щонайбільше пам’ятник на честь її чистоти, який би поставили після її смерті. Хіба це має сенс? Чи погодилися б ви з тим, що жінкам у житті випала тяжка доля? Чому вони не мали права повторно виходити заміж після смерті чоловіка? Це погляд, який вихваляє традиційна культура, і уявлення, за яке людство завжди чіплялося. Якщо чоловік жінки помер, залишивши кількох дітей, і в неї не було грошей їх піднімати, що їй було робити? Їй доводилося йти жебрати їжу. Якщо вона не бажала, щоб її діти страждали, і хотіла якось вижити, то мусила знову вийти заміж і жити із заплямованим ім’ям, з осудом громадської думки, з тим, що суспільство й маси її цурались і дивилися на неї зверхньо. Їй доводилося ковтати образи й терпіти кривду від суспільства, щоб її діти могли рости в нормальних умовах. Із цієї точки зору, хоча така жінка не відповідала стандарту «добра жінка не виходить заміж двічі», хіба її поведінка, підходи та жертви не заслуговували на повагу? Принаймні її діти, вирісши та зрозумівши материнську любов до них, поважали б її та, звісно, не стали б ні зверхньо на неї дивитися, ні цуратися її за таку поведінку. Навпаки, вони були б вдячні та вважали б, що така мати, як у них, виняткова. Однак загальноприйнята думка з ними не погодилася б. З точки зору суспільної думки, яка збігається з пропагованою людиною точкою зору «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі», ця мати, як не крути, не була доброю людиною, бо пішла всупереч цьому традиційному уявленню про моральність. У результаті на неї повісили б ярлик людини із сумнівною моральною поведінкою. Чому ж думки й погляди дітей на їхню матір відрізнялися б від поглядів традиційної культури? Тому що її діти розглядали б це питання з точки зору виживання. Якби та жінка не вийшла заміж удруге, вона з дітьми не мала б засобів для виживання. Якби вона дотримувалася цього традиційного уявлення, то ніяк не змогла б вижити й померла б із голоду. Вона вирішила знову вийти заміж, щоб спасти життя своїх дітей і своє власне життя. У світлі цього контексту хіба те, що традиційна культура та загальноприйнята думка засуджували цю жінку, не категорично неправильне? Їм байдуже, живуть люди чи помирають! Тож у чому сенс і цінність дотримання цього традиційного уявлення про моральність? Можна сказати, що в цьому взагалі немає ніякої цінності. Це завдає людям болю та шкоди. Будучи жертвами такого уявлення, та жінка з дітьми мала безпосередній досвід цього факту, але ніхто не прислухався до них і не співчував їм. Вони могли тільки ковтати свій біль. Як ви вважаєте, хіба таке суспільство справедливе? Чому це суспільство та країна такі лихі й темні? Це тому, що традиційна культура, яку сатана прищепив людині, досі контролює мислення людей і домінує над громадською думкою. До сьогодні жодна людина не змогла ясно побачити цю проблему. Безбожники досі чіпляються за уявлення й погляди традиційної культури та думають, що вони правильні. Вони й досі не відмовилися від цих речей.

Далі, якщо ми подивимося на прислів’я «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі», то побачимо, що з якої б точки зору ми його не розглядали, це не щось позитивне, а суто людське уявлення й фантазія. Чому Я кажу, що це не щось позитивне? (Тому що це не істина, а людське уявлення й фантазія.) Насправді дуже мало людей може робити так, як вимагає ця фраза. Це просто пуста теорія, людське уявлення й фантазія, але оскільки вона вкоренилась у людських серцях, то стала свого роду загальноприйнятою думкою, і багато людей судило про подібні питання відповідно до цього прислів’я. Отже, у чому ж сутність точки зору й позиції, з якої загальноприйнята думка судила про подібні питання? Чому вона так суворо судила жінок, які вдруге виходили заміж? Чому народ критикував їх, цурався та дивився на них зверхньо? У чому була причина? Ви не розумієте, чи не так? Ви не розбираєтесь у фактах, а просто знаєте, що це не істина й не відповідає Божим словам. Що ж, Я вам розповім, і коли Я закінчу, ви зможете ясно розуміти такі речі. Причина в тому, що загальноприйнята думка судила таку жінку на підставі лише однієї речі та вчинку – її повторного шлюбу – і вузько визначала якість її людської сутності на підставі цієї однієї речі, замість того щоб дивитися на справжню якість людської сутності жінки. Хіба це не нечесно й несправедливо? Загальноприйнята думка не дивилася на те, якою зазвичай була людська сутність цієї жінки: лихою вона була людиною чи доброю, чи любила позитивне, чи завдавала іншим болю або шкоди, чи була вона до повторного шлюбу розпусною жінкою. Чи люди в суспільстві та загальноприйнята думка оцінювали цю жінку всебічно, на основі всього цього? (Ні.) То на чому ж тодішні люди засновували свою оцінку? Вони виходили з прислів’я «добра жінка не виходить заміж двічі». Усі думали: «Жінкам можна виходити заміж лише один раз. Навіть якщо твій чоловік помре, ти мусиш до кінця життя залишатися вдовою – ти ж жінка. Якщо ти залишишся вірною пам’яті свого чоловіка та не вийдеш заміж удруге, ми поставимо твоїй чистоті пам’ятник – можемо навіть десять пам’ятників поставити! Нікого не цікавить, як гірко ти бідуєш, як тяжко тобі піднімати дітей. Навіть якщо тобі доведеться жебрати їжу на вулиці, це нікого не цікавитиме. Ти все одно мусиш слідувати прислів’ю “добра жінка не виходить заміж двічі”. Тільки тоді ти будеш доброю жінкою, матимеш людську сутність і мораль. А якщо ти вийдеш заміж удруге, то ти погана жінка та шльондра». Під цим мається на увазі, що жінка може стати доброю, чистою й вірною людиною з благородною моральною поведінкою та натурою, тільки якщо не вийде заміж удруге. У рамках понять доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності у традиційній культурі прислів’я «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі» стало основою для оцінки людей. Люди ставилися до цього вислову як до істини та використовували його як стандарт для оцінки інших. У цьому й полягає сутність питання. За те, що хтось поводився якось не так, як диктували висунуті традиційною культурою вимоги й стандарти, на нього навішували ярлик людини з низькоякісною людською сутністю й низькоморальною поведінкою, людини з поганою й жахливою людською сутністю. Це взагалі справедливо? (Ні.) Тоді якими мають бути обставини та яку ціну треба заплатити, щоб бути доброю жінкою? Якщо ти хочеш бути доброю жінкою, то мусиш бути вірною лише одному чоловікові, а якщо твій чоловік помре, то мусиш залишатися вдовою. Ти й твої діти мусите ходити по вулицях і жебрати, терпіти чужі насмішки, побої, крики, знущання й образи. Хіба так належить ставитися до жінок? (Ні.) Але саме так люди й чинять: вони воліють бачити, як ти жебраєш на вулицях, живеш без даху над головою, не знаючи, де добути поїсти, і ніхто про тебе не потурбується, не поспівчуває тобі, не зверне на тебе уваги. Неважливо, скільки в тебе дітей і наскільки тяжко тобі живеться: навіть якщо твої діти помруть із голоду, нікому не буде до цього діла. Але якщо ти вдруге вийдеш заміж, то ти погана жінка. Тебе засиплють словами презирства й огиди, і тобі доведеться вислухати немало слів образ і осуду. Чого тільки тобі не говоритимуть, і тільки твої діти та купка рідних і близьких знайдуть для тебе слова співчуття й підтримки. Як так склалося? Це безпосередньо пов’язано з вихованням і тиском норм у традиційній культурі. Це результат прислів’я «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі», яке пропагує традиційна культура. Що можна із цього побачити? Що приховано у вислові «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі»? Чоловіча фальш, лицемірство й жорстокість. Жінка може геть не мати їжі, бути на межі голодної смерті, не в змозі вижити, і ніхто їй не поспівчуває; натомість усі вимагатимуть, щоб вона зберігала свою чистоту. Замість дати їй вибрати життя, люди воліли б, щоб вона вмерла від голоду, а вони потім поставили б пам’ятник на її честь. З одного боку, це питання розкриває впертість людства. З іншого боку, воно розкриває фальш і порочність людства. Людство не пропонує ніякого співчуття, розуміння й допомоги вразливим групам і тим, хто заслуговує на жалість. Більше того, людство сипле сіль на рани, використовуючи безглузду теорію та правило, що «добра жінка не виходить заміж двічі», аби засуджувати людей і підштовхувати їх до смерті. Це несправедливо до людей. Це суперечить не тільки Божим словам і вимогам, які Господь творіння ставить перед людством, а й стандартам людської совісті та розуму. Чи справедлива тоді точка зору, з якої діти жінки дивилися на це питання? Хіба вони не отримали відчутної вигоди від другого шлюбу своєї матері й тієї ціни, яку вона заплатила? Що стосується самого її вчинку, то діти поважали й підтримували свою матір, але звідки взялася ця підтримка? Просто від того, що їхня мати вирішила вдруге вийти заміж заради їхнього виживання: вона спасла їхні життя, щоб її діти не померли. Ось і все. Якби їхня мати зробила це не заради спасіння їхніх життів, вони б не схвалили й не підтримали її рішення про повторний шлюб. Тому їхній погляд на повторний шлюб матері не був по-справжньому справедливим, бо вони її діти. У будь-якому разі, що з точки зору загальноприйнятої думки, що з точки зору тих дітей те, як люди ставилися до цієї матері, і стандарти, за якими вони її оцінювали, не ґрунтувалися на істинній природі її людської сутності. У цьому й полягала помилка, якої припускалися люди в ставленні до жінки, яка вдруге вийшла заміж. Звідси очевидно, що висунуте традиційною культурою прислів’я «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі» походить не від Бога, а від сатани та не має з істиною геть нічого спільного. Точки зору, з яких люди на все дивляться, і те, як вони розглядають моральність чи аморальність тієї чи іншої людини, ґрунтуються не на істині й не на Божих словах, а на поглядах традиційної культури, на вимогах, які висувають до людини поняття доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності у традиційній культурі. Що таке доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність? Звідки походять ці поняття? На перший погляд здається, що від мудреців давніх часів і від славетних людей, але в реальності вони походять від сатани. Це різноманітні вислови, які сатана висунув для того, щоб контролювати й обмежувати поведінку людей, а також аби встановити еталон, модель і шаблон моральної поведінки людей. Насправді всі ці мудреці давніх часів і славетні люди мали сатанинську природу, і всі вони прислужували сатані. Вони були дияволами, які вводили людей в оману. Отже, якщо Я скажу, що ці поняття прийшли від сатани, це цілком відповідатиме фактам.

Коли люди оцінюють моральні якості інших і те, добра їхня людська сутність чи погана, вони роблять це лише на основі якогось відомого вислову з традиційної культури; вони виносять вердикт і роблять висновок про якість людської сутності інших лише на основі того, як ті підходять до якогось одного питання. Очевидно, що це хибно й неправильно. Отже, як людина може точно, об’єктивно та справедливо оцінити, добра чиясь людська сутність чи погана? Які існують принципи та стандарти оцінки людей? Якщо говорити точно, то принципами та стандартами такої оцінки має бути істина. Тільки слова Творця є істиною, і тільки вони мають владу й силу. Слова розбещених людей не є істиною, не мають жодної влади, і їх не можна використовувати ні як основу, ні як принципи оцінки людей. Тому єдиний точний, об’єктивний і справедливий спосіб оцінювати моральні якості людей і те, добра їхня людська сутність чи погана, – це брати за основу слова Творця й істину. Вислів «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі» добре відомий серед розбещених людей. Його джерело неправильне: він походить від сатани. Якщо люди оцінюватимуть якість людської сутності інших за словами сатани, то їхні висновки однозначно будуть хибними й несправедливими. Отже, як можна справедливо та точно оцінити якість моралі людини й те, добра її людська сутність чи погана? Треба виходити з наміру, цілі й результатів дій цієї людини, із сенсу та цінності того, що вона робить, а також із її поглядів і виборів із точки зору того, як вона ставиться до позитивного. Така оцінка буде абсолютно точною. Людина може й не бути віруючою в Бога: ти ж бачиш, що деякі безбожники хоч і не були обрані Богом, але об’єктивно мають порядну людську сутність – настільки, що її якість навіть вища, ніж у деяких віруючих. Так само й деякі релігійні люди, що прийняли Божу роботу останніх днів і вірять у Бога вже багато років, постійно думають про те, як би випросити грошей у церкви, коли приймають у себе в господі братів і сестер, і постійно скаржаться тим на свої злидні, а самі таять у душі жадобу до грошей і майна. Коли брати й сестри дають їм м’ясо, овочі, злаки тощо для використання на час проживання гостей, такі господарі потайки залишають цю їжу для власної сім’ї. Які це люди? Яка їхня людська сутність – добра чи погана? (Погана.) Такі люди жадібні, люблять використовувати інших у своїх інтересах і мають низьку натуру. Деякі безбожники, що напряму прийняли Божу роботу останніх днів, дуже охоче приймають у себе братів і сестер. Вони наполягають на тому, щоб самим оплачувати видатки на проживання гостей, і відмовляються від церковних грошей. Скільки б грошей церква їм не давала, вони не витрачають жодної копійки та нітрохи не жадають тих грошей: вони відкладають усе отримане та пізніше повертають церкві. Коли брати й сестри купують їм майно та їжу для прийому гостей, такі господарі зберігають усе це для братів і сестер, яких приймають, щоб ті користувалися купленим і їли цю їжу. Коли брати й сестри їдуть, такі господарі прибирають куплене в комору та виймають лише наступного разу, коли в них зупиняється хтось із братів або сестер. У свідомості таких господарів існує дуже чітке розмежування між власним майном і церковним, і вони ніколи не привласнювали нічого із церковних речей. Хто їх цього навчив? Ніхто їм про це не говорив, тож звідки вони дізналися, що робити? Як вони зуміли так чинити? Більшість людей на таке не здатна, а вони здатні. У чому тут проблема? Хіба тут річ не в різних людських сутностях? Річ у різній якості людських сутностей, у різній моралі. А раз між мораллю цих двох типів людей є різниця, то чи відрізняється їхнє ставлення до істини й позитивного? (Так.) Якому із цих двох типів людей буде легше ввійти в істину? Який тип схильніший до пошуку істини? Люди з доброю мораллю схильніші шукати істину. Ви так це бачите? Ви так не бачите, а лише сліпо застосовуєте правила, вважаючи, що на таке мають бути здатні релігійні люди, які вміють цитувати слова й фрази з доктрини, а безбожники, які тільки почали вірити в Бога та ще не можуть цитувати слова й фрази з доктрини, на таке не спроможні. Однак у реальності якраз навпаки. Хіба те, що ви дивитеся на людей і речі саме так, не хибно та сміховинно? Я на речі так не дивлюся. Взаємодіючи з людьми, Я всебічно дивлюся на те, як вони ставляться до різних речей, і особливо на те, як два різні типи людей поводяться в тій самій ситуації та який вибір роблять. Це краще ілюструє те, яка їхня людська сутність. Який із цих двох підходів справедливіший і об’єктивніший? Справедливіше оцінювати людину на основі її природи та сутності, а не зовнішніх дій. Якщо ж оцінювати когось на основі поглядів традиційної культури, беручи дії людини лише в одній ситуації та використовуючи їх проти цієї людини, щоб винести щодо неї вирок і висновок, то це неправильно й несправедливо до неї. Треба давати точну оцінку на основі якості її людської сутності, її поведінки загалом і шляху, яким вона йде. Тільки це справедливо, розумно й до того ж чесно щодо людини.

Жодне з тверджень про моральну поведінку, які ми сьогодні перерахували, не має нічого спільного з Божими словами та не відповідає істині. Незалежно від того, наскільки вислів традиційний або позитивний, він не може стати істиною. Вислови про моральну поведінку походять від речей, які вихваляє традиційна культура, і не мають нічого спільного з істинами, пошуку яких Бог вимагає від людини. Як би добре люди не говорили про ці різні вислови щодо моральної поведінки людини, як би ретельно їх не дотримувалися, як би міцно за них не чіплялися, усе це не означає, що ті вислови – істина. Навіть якщо більшість людей на землі чіплятиметься за ці речі та віритиме в них, вони не стануть істиною – так само як брехня залишається брехнею, навіть якщо сказати її тисячу разів. Брехня ніколи не зможе стати істиною. Брехня – це неправдиві конструкти, які містять сатанинські інтриги, тому вона не може замінити істину, не кажучи вже про те, щоб стати нею. Так само й різні вимоги, які люди висувають до моральної поведінки, не можуть стати істиною. Як би сильно ти за них не чіплявся, як би ретельно ти їх не дотримувався, усе це говорить про тебе лише те, що ти маєш добру моральну поведінку в очах людини – але чи маєш ти людську сутність в очах Бога? Не факт. Навпаки, якби ти дуже добре й ретельно дотримувався кожного аспекту та правила понять про доброзичливість, праведність, пристойність, мудрість і надійність у традиційній культурі, то відійшов би від істини задалеко. Чому? Тому що ти дивився б на людей і речі, поводився й діяв би відповідно до цих тверджень про моральну поведінку, беручи їх за свої критерії. Це все одно, що нахиляти голову, щоб подивитися на настінний годинник: твій ракурс був би неправильним. Кінцевий результат усього цього був би такий, що твої погляди на людей і речі, твоя поведінка та дії не мали б нічого спільного ні з істиною, ні з Божими вимогами, і ти був би далекий від Божого шляху, яким мусиш слідувати, – можливо, ти навіть біжиш у протилежному напрямку та дієш так, що це суперечить твоїм власним цілям. Що більше ти чіплятимешся за ці вислови про моральну поведінку та дорожитимеш ними, то більше Бога нудитиме від тебе, то більше ти віддалятимешся від Бога й істини та протистоятимеш Йому. Яким би правильним ти не вважав якийсь із цих висловів про моральну поведінку, як би довго ти за нього не чіплявся, це не значить, що ти практикуєш істину. Який би з поведінкових стандартів традиційної культури ти не вважав правильним і розумним, він не є реальністю позитивного; він абсолютно не є істиною й не відповідає істині. Я закликаю тебе хутчіше поміркувати над собою: звідки береться те, за що ти чіпляєшся? Чи має підставу в Божих словах те, що ти використовуєш цю річ як принцип і стандарт для оцінки людей і для вимог до них? Чи має це підставу в істині? Чи усвідомлюєш ти, до яких наслідків може призвести те, що ти практикуєш цю вимогу традиційної культури? Чи має вона щось спільне з істиною? Ти повинен розгледіти та розібрати, чи ти не суперечиш істині, не опираєшся Богові та не йдеш проти істини, коли використовуєш цю вимогу традиційної культури як основу для своїх дій і свій критерій, коли дивишся на неї як на щось позитивне. Якщо ти сліпо чіпляєшся за погляди й вислови, які вихваляє традиційна культура, до чого це може призвести? Якщо ці вислови обмануть тебе або зіб’ють із пуття, сам можеш собі уявити, яким буде твій результат і кінець. Якщо ти дивитимешся на людей і речі з точки зору традиційної культури, тобі буде важко прийняти істину. Ти ніколи не зможеш дивитися на людей і речі згідно з Божими словами й істиною. Людина, яка розуміє істину, має проаналізувати різні твердження й вимоги традиційної культури щодо моральної поведінки. Треба розібрати, які з них ти найбільше цінуєш і за які постійно чіпляєшся, які з них постійно служать тобі основою та критерієм того, як ти дивишся на людей і речі, як поводишся й дієш. Потім ти маєш зіставити те, за що чіпляєшся, з Божими словами й вимогами та подивитися, чи не суперечать ці аспекти традиційної культури тим істинам, які висловлює Бог, і чи не конфліктують із ними. Якщо ти справді знайдеш проблему, потрібно відразу ж проаналізувати, у чому саме ці аспекти традиційної культури хибні й абсурдні. Коли ці питання для тебе проясняться, ти дізнаєшся, що істина, а що омана; у тебе буде шлях практики, і ти зможеш вибрати шлях, яким тобі слід іти. Шукай істину саме так, і ти зможеш виправитися. Якими б стандартизованими не були так звані вимоги та вислови людства щодо моральних якостей людей, наскільки б вони не відповідали смакам, світогляду, бажанням і навіть інтересам мас, вони – не істина. Ти маєш це розуміти. А раз вони не є істиною, поспіши заперечити їх і відмовитися від них. Також потрібно розібрати їхню сутність і наслідки, до яких призводить те, що люди живуть за цими вимогами й висловами. Чи справді такі вимоги й вислови можуть викликати в тобі справжнє покаяння? Чи справді вони можуть допомогти тобі пізнати себе? Чи справді вони можуть спонукати тебе втілювати в життя людську подобу? Вони нічого цього не можуть. Вони лише зроблять тебе лицемірним і самовдоволеним. Вони зроблять тебе хитрішим і лихішим. Деякі люди кажуть: «Раніше, коли ми дотримувалися цих аспектів традиційної культури, то відчували, що ми добрі люди. Коли інші бачили, як ми поводилися, то теж вважали нас добрими людьми. Але насправді в глибині душі ми знаємо, на яке зло ми здатні. Жменька добрих справ лише маскує це. Але якщо ми відмовимося від доброї поведінки, якої від нас вимагає традиційна культура, що ж нам робити натомість? Яка поведінка та прояви принесуть Богові славу?». Що ви думаєте про це запитання? Чи такі люди досі не знають, які істини слід практикувати віруючим у Бога? Бог висловив так багато істин, і є так багато істин, які людям слід практикувати. То навіщо ж відмовлятися практикувати істину й уперто продовжувати лицемірити та вдавати із себе добрих людей? Навіщо ти прикидаєшся? Дехто каже: «У традиційній культурі багато добрих аспектів! Наприклад, “За краплю доброти плати бурхливим джерелом” – це ж чудовий вислів! Саме це людям і слід практикувати. Як Ти можеш просто так його відкидати? А слова “Я за друга хоч під кулі” – як вірно й героїчно вони звучать! Коли в тебе є такий друг, це облагороджує життя. А ще є прислів’я “Шовкопряди по весні ткатимуть, поки не сконають, а свічки плакатимуть, доки не стане ґнота”. Цей вислів такий глибокий і культурно багатий! Якщо Ти не даєш нам жити за цими прислів’ями, то за чим же нам тоді жити?». Якщо ти думаєш саме так, то всі твої роки слухання проповідей минули марно. Ти навіть не розумієш, що у своїй поведінці треба як мінімум жити згідно зі стандартами совісті й розуму. Ти не здобув ні грама істини, і ти прожив ці роки даремно.

Словом, хоча ми перерахували ці вислови з традиційної культури про моральну поведінку, Моя ціль – не просто повідомити вам, що вони є уявленнями й фантазіями людей та походять від сатани, та й годі. Моя ціль полягає в тому, щоб ви чітко зрозуміли, що сутність цих речей фальшива, завуальована й оманлива. Навіть якщо люди поводяться відповідно до цих висловів, це аж ніяк не означає, що вони втілюють у життя нормальну людську сутність. Натомість вони вдаються до цієї фальшивої поведінки, щоб приховувати свої наміри та цілі, а також свої розбещені характери, свою природу й сутність. Як наслідок, люди дедалі краще прикидаються й обманюють інших, що, у свою чергу, призводить до того, що вони стають дедалі розбещенішими й лихішими. Моральні стандарти традиційної культури, за які чіпляється розбещена людська сутність, несумісні з істинами, які висловлює Бог, і не узгоджуються та не мають ніякого зв’язку із жодним зі слів, яким Бог навчає людей. Якщо ти досі чіпляєшся за аспекти традиційної культури, значить, тебе тяжко отруєно та введено в глибоку оману. Якщо є якесь питання, у якому ти чіпляєшся за традиційну культуру та дотримуєшся її принципів і поглядів, то в цьому питанні ти бунтуєш проти Бога, ідеш проти Нього та всупереч істині. Якщо ти чіпляєшся за будь-яке із цих тверджень про моральну поведінку, вважаєш своїм зобов’язанням його дотримуватися та ставишся до нього як до критерію чи основи для того, як ти дивишся на людей або речі, то тут ти помилився, і якщо ти певною мірою судиш людей або шкодиш їм, то ти скоїв гріх. Якщо ти вперто оцінюєш усіх за моральними стандартами традиційної культури, то кількість людей, яких ти засудив і скривдив, множитиметься, і ти неодмінно засудиш Бога та вчиниш Йому опір, і тоді ти станеш запеклим грішником. Хіба ви не бачите, що все людство під впливом виховання та тиском норм традиційної культури стає дедалі лихішим? Хіба світ не стає темнішим? Що більше людина є від сатани й дияволів, то більше їй поклоняються; що більше людина практикує істину, свідчить про Бога та догоджає Йому, то більше її гноблять, женуть, засуджують або навіть розпинають на смерть. Хіба це не факт? Надалі вам слід часто спілкуватися на теми, про які ми тут сьогодні бесідували. Якщо після спілкування про якісь речі ви їх не розумієте, то відставте їх убік на деякий час і спілкуйтеся про ті аспекти, у яких можете розібратися, поки не зрозумієте їх. Спілкуйтеся про ці слова, поки вони не стануть абсолютно ясними та ви не зрозумієте їх до кінця: тоді ви зможете точно практикувати істину та входити в реальність. Коли ви зможете чітко розрізняти, чим є певний вислів або річ: істиною чи традиційною культурою, – тоді у вас буде більше шляху, яким ви зможете ввійти в реальність істини. І наостанок: коли завдяки спілкуванню ви зможете зрозуміти кожну істину, яку мусите практикувати, і досягнете згоди, коли ви будете послідовними у своїх поглядах і розумінні, коли ви знатимете, що позитивне, а що негативне, що походить від Бога, а що від сатани, і спілкуватиметеся на цю тему, аж поки ці речі не стануть для вас зрозумілими та прозорими, тільки тоді ви зрозумієте істину. Після цього виберіть принципи істини, які вам належить практикувати. Тоді ви відповідатимете стандартам поведінки, встановленим Богом, і як мінімум матимете певну людську подобу. Якщо ви зможете зрозуміти істину й увійти в реальність, то зумієте вповні втілювати людську подобу в життя. Тільки тоді ви повністю відповідатимете Божій волі.

5 березня 2022 року