Ви пам’ятаєте матеріал, про який ми спілкувалися на минулому зібранні? (Спочатку Бог поспілкувався про відмінності між тим, що люди вважають доброю поведінкою, і втіленням у життя нормальної людської сутності, як того вимагає Бог, а потім Він побесідував про моральне поводження людини в традиційній культурі та коротко окреслив двадцять одне твердження про моральне поводження людини.) На нашому останньому зібранні Я розмовляв на дві теми. Спершу Я трохи додатково поспілкувався на тему доброї поведінки, а потім провів просту невелику вступну бесіду про натуру, поводження та чесноти людини, не дуже вдаючись у деталі. Ми вже кілька разів спілкувалися на тему того, що значить прагнути до істини, і Я вже закінчив бесіду про всі форми доброї поведінки, пов’язані з прагненням до істини, які потребували розкриття й аналізу. Минулого разу Я також трохи поспілкувався на деякі фундаментальні теми, що стосуються морального поводження людини. Ми перерахували досить багато прикладів різних тверджень про моральне поводження людини, – двадцять один, якщо точно, – хоча Я й не став детально їх розкривати й розбирати. Цей двадцять один приклад – це, по суті, різні твердження, які людям прищеплює традиційна китайська культура, де домінують ідеї добросердості, праведності, пристойності, мудрості та надійності. Наприклад, ми згадували різні вислови про моральне поводження людини, які стосуються вірності, праведності, пристойності та довіри, а також того, як повинні поводитися чоловіки, жінки, чиновники, діти тощо. Незалежно від того, чи вичерпні та всеохопні ці вислови, у будь-якому разі вони можуть, по суті, представляти сутність різноманітних вимог, які традиційна китайська культура висуває до морального поводження людини як з ідеологічної, так і з матеріальної точки зору. Після того як ми перерахували цей двадцять один приклад, чи роздумували ви над ними та чи спілкувалися про них? (Ми трохи поспілкувалися про них під час наших зібрань і виявили, що деякі із цих тверджень легко сплутати з істиною. Це, наприклад, «Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим», «Я за друга хоч під кулі», а також «Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це добре» тощо.) До інших таких висловів належать: «За краплю доброти плати бурхливим джерелом», «Для шляхетної людини її слово – окови», «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», «Будь суворим до себе й терпимим до інших», «Коли п’єш воду з криниці, ніколи не забувай, хто її викопав» тощо. Придивившись уважніше, ви побачите, що більшість людей, по суті, будує на цих твердженнях про моральне поводження свою поведінку й оцінки свого та чужого морального поводження. Ці речі тією чи іншою мірою існують у серці кожної людини. Однією з головних причин цього є соціальне середовище, у якому живуть люди, і освіта, яку вони отримують від своїх урядів; інша причина – виховання, яке вони отримують у своїх сім’ях, і традиції, які передаються від предків. У деяких сім’ях учать дітей ніколи не класти до кишені підібрані гроші, в інших – що треба бути патріотами та що «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», бо кожна сім’я залежить від своєї країни. У деяких сім’ях учать дітей, що «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою» і що ніколи не можна забувати про своє коріння. Деякі батьки розповідають дітям про моральне поводження, вдаючись до чітких тверджень, тоді як інші батьки не можуть чітко висловити свої уявлення про моральне поводження, але служать для своїх дітей зразком і вчать їх на власному прикладі, впливаючи на наступне покоління та виховуючи його своїми словами й діями. Ці слова й дії можуть бути такими: «За краплю доброти плати бурхливим джерелом», «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим», «На доброту слід відповідати вдячністю», а також пафоснішими твердженнями на кшталт «Будь як лілея: і з багна рости чистим» тощо. Усі теми та сутність того, чого батьки навчають своїх дітей, загалом підпадають під рамки морального поводження, якого вимагає традиційна китайська культура. Перше, що вчителі говорять учням, коли ті приходять до школи, – що потрібно бути добрими до інших і отримувати задоволення, допомагаючи їм, що не можна класти до кишені підібрані гроші, що слід шанувати вчителів і поважати те, чого вони вчать. Коли учні знайомляться з давньокитайською прозою чи біографіями героїв давніх часів, їх учать таких принципів: «Я за друга хоч під кулі», «Вірний підданий не служить двом царям, добра жінка не виходить заміж двічі», «Берися за завдання чимдуж і до скону роби все, що можеш», «Кожна людина поділяє відповідальність за долю своєї країни», «Нікому не можна забирати з вулиці те, що хтось загубив» тощо. Усі ці речі походять із традиційної культури. Нації також пропагують і поширюють ці ідеї. Насправді національна освіта популяризує більш-менш ті самі речі, що й сімейне виховання: усі вони обертаються навколо цих ідей із традиційної культури. По суті, ідеї, що походять із традиційної культури, пронизують усі вимоги щодо людської натури, чеснот, поведінки тощо. З одного боку, вони вимагають, щоб зовні люди виявляли етикет і манери, діяли та трималися так, аби це схвалювали інші, і демонстрували добру поведінку та дії напоказ іншим, приховуючи темні аспекти глибин своїх сердець. З іншого боку, ці ідеї підносять ставлення, поведінку та дії, що стосуються того, як людина тримається, підходить до інших і вирішує питання, ставиться до друзів і сім’ї, як вона підходить до різних типів людей і речей та до рівня морального поводження, так одержуючи похвалу й повагу інших. По суті, вимоги, які висуває до людей традиційна культура, обертаються саме навколо цього. Як ідеї, що їх люди пропагують у більшому соціальному масштабі, так і, у меншому масштабі, думки про моральне поводження, які люди популяризують і яких дотримуються у своїх сім’ях, а також вимоги, що висуваються до того, як люди мають триматися, – усе це, по суті, підпадає під цю сферу. Отже, серед людей як у традиційній китайській культурі, так і в традиційних культурах інших країн, включно із західними, усі ці уявлення про моральне поводження складаються з речей, що їх люди можуть досягти та вигадати; це речі, які люди можуть виконувати на основі своїх совісті й розуму. Принаймні деякі люди здатні виконувати певні вимоги до морального поводження, які до них висуваються. Ці вимоги просто обмежені рамками моральних якостей, темпераменту та вподобань людей. Якщо ти Мені не віриш, закликаю тебе уважно придивитись і визначити, які із цих вимог щодо морального поводження людей стосуються їхніх розбещених характерів. Які з них стосуються того факту, що людей нудить від істини, що вони її не люблять і самою своєю сутністю опираються Богу? Які із цих вимог мають щось спільне з істиною? Які із цих вимог можуть піднятися до рівня істини? (Жодна.) Як ти не дивися на ці вимоги, жодна з них не може піднятися до рівня істини. Жодна з них не має з істиною нічого спільного, жодна з них анітрохи її не стосується. Ті, хто вже давно вірить у Бога, має певний досвід і трохи розуміє істину, аж донині мають лише дещицю істинного розуміння цього питання; але більшість людей досі розуміє лише доктрини й погоджується із цією ідеєю в теорії, але так і не досягає рівня справжнього розуміння істини. Чому так відбувається? Тому що більшість людей приходить до усвідомлення того, що ці аспекти традиційної культури не узгоджуються з істиною та не стосуються її, лише порівнюючи ці приписи традиційної культури з Божими словами й вимогами. Може, на словах люди й повністю визнають, що ці речі не мають з істиною нічого спільного, але в глибині сердець вони, по суті, прагнуть і воліють саме їх, схвалюють і легко приймають саме ці ідеї, які прийшли з традиційної культури людства, і деякі з них – це речі, які пропагуються й популяризуються в їхній країні. Люди вважають їх позитивними чи ставляться до них як до істини. Хіба не так? (Так.) Як бачите, ці аспекти традиційної культури пустили в серці людини глибоке коріння, і їх неможливо вирвати й викорінити за короткий час.

Хоча двадцять одна перерахована нами вимога до морального поводження людини – це лише частина традиційної китайської культури, певною мірою ці твердження можуть представляти всі вимоги, які традиційна китайська культура висуває до морального поводження людини. Кожне з перерахованих тверджень розглядається людиною як щось позитивне, шляхетне та правильне, і люди вважають, що ці твердження дають їм змогу жити гідно, а таке моральне поводження гідне захоплення й пошани. Поки що залишмо осторонь відносно поверхові прислів’я на кшталт тих, що кажуть отримувати задоволення від допомоги іншим або не класти до кишені підібрані гроші, і натомість поговорімо про моральне поводження, яке людина особливо високо цінує та вважає шляхетним. Наприклад, візьмімо прислів’я «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою»: якщо описати зміст цього твердження якнайпростіше, воно каже, що людині не можна забувати про своє коріння. Якщо в людини буде таке моральне поводження, то всі думатимуть, що її особистість дуже шляхетна та що вона справді «як лілея: і з багна росте чистою». Люди таке дуже поважають. Той факт, що люди таке дуже поважають, означає, що вони справді схвалюють такого роду твердження та погоджуються з ними. І, звісно, вони також дуже захоплюються тими, хто здатен дотримуватися цих норм морального поводження. Є багато людей, які вірять у Бога, але все ж таки щиро схвалюють те, що популяризує традиційна культура, і готові втілювати ці форми доброї поведінки в життя. Ці люди не розуміють істини: вони думають, що вірити в Бога означає бути доброю людиною, допомагати іншим і отримувати від цього задоволення, ніколи не обманювати інших і не завдавати їм шкоди, не гнатися за мирським і не бути жадібним до багатства чи задоволень. У глибині душі всі вони погоджуються, що твердження «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою» правильне. Дехто скаже: «Якщо, перш ніж прийти до віри в Бога, людина вже дотримується таких норм морального поводження, як “Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою”, якщо вона чудова, добра людина, яка не забуває своє коріння, то, прийшовши до віри, вона зможе швидко досягти Божої радості. Таким людям легко ввійти в Боже Царство: вони можуть здобути Його благословення». Багато людей, дивлячись на інших і оцінюючи їх, не розглядає їхню сутність на основі Божих слів та істини; натомість вони дивляться на інших і оцінюють їх відповідно до вимог традиційної культури щодо морального поводження людей. Із цієї точки зору хіба немає ймовірності, що люди, які не розуміють істини, помилково думатимуть, ніби істина – це те, що людина вважає добрим і правильним? Хіба немає ймовірності, що вони вважатимуть, ніби ті, кого Бог вважає добрими, – це ті, кого людство вважає добрими? Люди постійно хочуть нав’язати Богові власні уявлення – хіба вони при цьому не роблять принципової помилки? Хіба це не ображає Божий характер? (Ображає.) Це дуже серйозна проблема. Якщо люди справді мають розум, вони мусять пошукати істину в тих питаннях, які не можуть осягнути, і прийти до розуміння Божої волі, а не бездумно виголошувати купу нісенітниць. Чи є в Божих стандартах і принципах оцінювання людини якийсь рядок зі словами «Хто не забуває своє коріння, той добра людина та має риси, притаманні добрим людям»? Бог колись щось таке говорив? (Ні.) Чи Бог колись говорив у конкретних вимогах, які Він висунув до людини, щось на кшталт: «Якщо ти бідний, не кради. Якщо ти багатий, не будь розпусним. Коли тебе залякують або погрожують, ніколи не підкоряйся»? Чи містяться в Божих словах такі вимоги? (Ні.) Саме так, не містяться. Цілком очевидно, що твердження «Ніколи не можна розбещуватися від багатства, мінятись у бідності та гнутися під силою» сказане людиною: воно не відповідає Божим вимогам до людини, воно несумісне з істиною, і воно принципово не те саме, що істина. Бог ніколи не вимагав, щоб створіння не забували свого коріння. Що означає не забувати своє коріння? Наведу приклад: якщо твої предки були хліборобами, ти повинен завжди берегти пам’ять про них. Якщо твої предки займалися якимось ремеслом, ти повинен і собі практикувати це ремесло та передавати його з покоління в покоління. Навіть коли ти починаєш вірити в Бога, тобі не можна забувати цих речей: учень, ремесел і всього, що передалося тобі від предків. Якщо твої предки були жебраками, бережи палиці, якими вони відбивалися від собак. Якщо предкам колись доводилося живитися самою половою й бур’янами, то їхні нащадки також повинні покуштувати полову та бур’яни: так люди згадують печалі минулого, щоб смакувати радощі сьогодення, тобто не забувають про своє коріння. Що б не робили твої предки, ти мусиш цього дотримуватися. Не можна забувати своїх предків тільки тому, що ти добре освічений і маєш статус. Китайці ставляться до таких речей украй прискіпливо. Здається, наче в душі вони вважають, ніби тільки той, хто не забуває свого коріння, має совість і розум, і тільки такі люди можуть поводитися праведно та жити з гідністю. Чи правильний такий погляд? Чи є в Божих словах щось подібне? (Ні.) Бог ніколи не говорив нічого такого. Із цього прикладу ми бачимо, що хоча людина може високо цінувати світ чеснот і прагнути до нього, хоча він може виглядати як щось позитивне, що може регулювати моральне поводження людини та не давати їй піти шляхом зла й розтлитися, і хоча цей світ чеснот побутує серед людей і приймається ними всіма як щось позитивне, проте якщо порівняти його з Божими словами й істиною, то стане видно, що ці твердження й думки з традиційної культури абсолютно абсурдні. Стане видно, що вони просто не варті згадки, нітрохи не стосуються істини та навіть близько не є Божими вимогами й Божою волею. Пропагуючи ці ідеї й погляди, висуваючи різні твердження щодо людського морального поводження, люди роблять не що інше, як використовують певні речі, що виходять за межі людського мислення, щоб створити видимість оригінальності й незвичності, виставити напоказ власну велич і правильність, змусити людей їм поклонятися. Що на Сході, що на Заході люди, по суті, думають однаково. Усі ідеї та вихідні положення вимог щодо людського морального поводження, які люди пропагують і висувають, а також цілі, яких вони хочуть досягти за допомогою цих вимог, по суті, однакові. Хоча люди із Заходу не мають саме таких конкретних ідей і поглядів на кшталт «Відплачуй добром за зло» та «За краплю доброти плати бурхливим джерелом», на яких наголошують люди зі Сходу, і не мають виразів, які прямо виражають ці ідеї, як у традиційній китайській культурі, але традиційна західна культура наповнена лише цими ідеями. Хоча речі, про які ми спілкувались і говорили, належать до традиційної китайської культури, але, по суті, ці твердження й вимоги щодо морального поводження певною мірою представляють домінантні ідеї всього розбещеного людства.

Сьогодні ми спілкувалися насамперед про те, який негативний вплив на людей чинить традиційна культура своїми твердженнями й вимогами щодо морального поводження людини. Найважливіше для людей після усвідомлення цього питання – розуміння того, які насправді вимоги Бог, Господь творіння, має до морального поводження людства, що конкретно Він сказав і які вимоги висунув. Це те, що людство мусить зрозуміти. Зараз ми чітко побачили, що в традиційній культурі немає навіть найменшого свідчення про те, які вимоги Бог висуває до людини та які слова Він сказав, і що люди не шукали істини щодо цього питання. Отже, традиційна культура – це перше, чого люди навчилися, і вона домінувала над ними, ввійшла в людські серця та скеровувала спосіб життя людства тисячі років. Це основний спосіб, у який сатана розбестив людство. Тепер, після чіткого усвідомлення цього факту, найважливіше для людей – це зрозуміти, які вимоги Господь творіння висуває до створених людей щодо їхньої людської сутності та моралі, або, інакше кажучи, які є стандарти щодо цього аспекту істини. Водночас люди мусять зрозуміти, що саме є істиною: вимоги, які висуває традиційна культура, чи те, чого від людства вимагає Бог. Люди мусять зрозуміти, що із цих двох речей може очищати людей, спасати їх і скеровувати на правильний життєвий шлях, а що – хибне уявлення, яке може вводити людей в оману, шкодити їм і спрямовує їх на хибний шлях, до життя в гріху. Щойно люди навчаться це розрізняти, вони зможуть визнати, що вимоги Господа творіння до людства посвячені Небом і визнані землею, що вони є принципами істини, які люди мусять практикувати. Що ж до тверджень про моральне поводження та стандартів оцінювання в традиційній культурі, які впливають на те, як люди прагнуть до істини, дивляться на людей і речі, поводяться й діють, то якщо люди навчаться трохи розрізняти сутність цих тверджень, розгледять її, зрозуміють, що вона абсурдна, і відречуться від цих тверджень у своєму серці, то деяку плутанину та проблеми людей щодо морального поводження можна буде подолати. Хіба подолання цих речей не зменшило б чимало перешкод і труднощів, з якими люди стикаються на шляху прагнення до істини? (Так і є.) Коли люди не розуміють істини, вони схильні хибно приймати за істину загальновизнані уявлення про моральне поводження, прагнути й дотримуватися їх так, ніби вони і є істиною. Це сильно впливає на здатність людей розуміти та практикувати істину, а також на результати, які вони отримують, прагнучи до істини, щоб досягти перетворення характеру. Ніхто з вас не хотів би такого бачити; звісно, і Бог теж не хоче такого бачити. Отже, коли йдеться про ці нібито позитивні твердження, ідеї й погляди на моральне поводження, яких дотримується людина, то люди мусять спочатку пізнати й чітко розрізнити їх на основі Божих слів та істини, розгледіти саму їхню сутність і так сформувати в глибині серця правильну оцінку й позицію щодо цих речей, після чого люди зможуть потроху відкопувати, виполювати їх і відмовлятися від них. У майбутньому щоразу, коли люди бачитимуть, як ці нібито позитивні твердження суперечать істині, їм потрібно буде в першу чергу обирати істину, а не ті твердження, які вважаються позитивними в людських уявленнях, бо ці нібито позитивні твердження – лише людські погляди, які насправді не узгоджуються з істиною. З якого б ракурсу ми не дивилися, головна ціль нашого сьогоднішнього спілкування на ці теми – усунути різні перешкоди, які виникають у людей у процесі прагнення до істини, особливо ті невизначеності щодо Божих слів і критеріїв істини, які бувають у свідомості людей. Ці невизначеності означають, що коли ти приймаєш і практикуєш істину, то не можеш визначити, які речі – це вислови про моральне поводження, що їх пропагує людство, а які – Божі вимоги до людства, а також що із цього є істинними принципами та критеріями. Люди не мають про це чіткого уявлення. Чому так? (Тому що вони не розуміють істини.) З одного боку, вони не розуміють істини. З іншого боку, вони не вміють розрізняти твердження щодо морального поводження, які висуває традиційна культура людства, і досі не здатні розгледіти сутність цих тверджень. Зрештою ти в плутаному стані свідомості вирішиш, ніби те, що ти засвоїв першим і що вкоренилось у твоїй свідомості, і є правильним; ти вирішиш, ніби те, що всі загалом визнають належним, і є правильним. І тоді ти вибереш те, що тобі подобається, чого ти можеш досягти та що відповідає твоїм смакам і уявленням; і ти підходитимеш до цих речей, чіплятимешся за них і дотримуватимешся їх так, ніби вони істина. І в результаті цього поведінка та поводження людей, а також усе те, чого вони прагнуть, що вибирають і за що чіпляються, жодним чином не стосуватимуться істини: усе це належатиме до людської поведінки та людських проявів моралі, які не входять у рамки істини. Люди підходять до цих аспектів традиційної культури та чіпляються за них так, наче вони – істина, відсуваючи й ігноруючи істини про Божі вимоги щодо поведінки людини. Незалежно від того, скільки людина проявляє форм поведінки, які людство вважає добрими, вона ніколи не отримає Божого схвалення. Це той випадок, коли люди витрачають дуже багато зусиль на речі, що не входять у рамки істини. Ба більше: ставлячись до цих речей, що походять від людини й не узгоджуються з істиною, як до істини, люди вже зійшли на манівці. Люди засвоїли ці аспекти традиційної культури в першу чергу, і тому ці аспекти над ними домінують; ці речі породжують у них усілякі хибні погляди, а також спричиняють великі труднощі та порушення, коли люди намагаються зрозуміти істину та практикувати її. Усі люди вірять, ніби якщо в них буде доброчесна поведінка, то Бог їх схвалить і вони будуть гідні отримати Його благословення й обітницю, – але чи можуть вони прийняти Божий суд і кару, коли в них такий погляд і спосіб мислення? Наскільки великою перешкодою такий склад розуму є для очищення та спасіння людей? Хіба ці фантазії й уявлення не призведуть до того, що люди неправильно розумітимуть Бога, бунтуватимуть проти Нього й опиратимуться Йому? Хіба не такі наслідки в цього будуть? (Такі.) Я більш-менш, у загальних рисах виразив значущість спілкування на цю тему.

Далі ми по одному розберемо та проаналізуємо різні вислови про моральне поводження в традиційній китайській культурі, а потім зробимо про них висновки. Так кожен матиме щодо них базове підтвердження й відповідь, і кожен матиме як мінімум відносно точне розуміння цих висловів і погляд на них. Почнімо з першого прислів’я – «Не клади до кишені підібрані гроші». Яким буде точне пояснення цього прислів’я? (Якщо ти щось підібрав, не можна забирати це собі та привласнювати. Тут ідеться про різновид добрих моральних принципів і соціальних звичаїв.) Чи легко цього досягти? (Відносно легко.) Більшості людей легко цього досягти: якщо ти щось підбираєш, що б це не було, то не можна залишати це собі, тому що ця річ належить комусь іншому. Ти не заслуговуєш мати цю річ, і ти мусиш повернути її законному власнику. Якщо ти не можеш знайти її законного власника, то мусиш віддати її органам влади, але в жодному разі не забирати її собі. Це все в дусі того, щоб не жадати чужого й не використовувати інших у власних інтересах. Це вимога, яка висувається до моральної поведінки людини. З якою метою висувається така вимога? Коли в людей таке моральне поводження, це добре й позитивно впливає на соціальний клімат. Сенс наповнення людей такими ідеями полягає в тому, щоб підтримувати їхнє добре моральне поводження, не даючи їм використовувати інших у власних інтересах. Якщо в кожної людини буде таке добре моральне поводження, то соціальний клімат покращиться й досягне такого рівня, коли ніхто не забиратиме з вулиці те, що хтось загубив, і нікому не потрібно буде замикати двері на ніч. З таким соціальним кліматом громадський порядок покращиться, і люди зможуть жити спокійніше. Буде менше крадіжок і пограбувань, менше бійок і вбивств на ґрунті помсти; люди, що житимуть у такому суспільстві, матимуть відчуття безпеки й більший загальний добробут. «Не клади до кишені підібрані гроші» – це вимога, що висувається до морального поводження людей у соціальному та життєвому середовищі. Ціль цієї вимоги – захистити соціальний клімат і життєве середовище людей. Чи легко цього досягти? Незалежно від того, чи зможуть люди цього досягти, ті, хто висунув цю ідею й вимогу щодо морального поводження людини, мали на меті втілити в життя ідеальне соціальне та життєве середовище, якого прагнуть люди. Вислів «Не клади до кишені підібрані гроші» не має нічого спільного з критеріями того, як має триматися людина: це просто вимога до того, яким має бути моральне поводження людей, коли вони щось підбирають. Вона мало стосується сутності людини. Людство висуває цю вимогу до морального поводження людини вже тисячі років. Звісно, коли люди дотримуються цієї вимоги, у країні чи суспільстві може бути період, коли злочинів стає менше – можливо, настільки, що людям навіть не потрібно замикати двері на ніч, ніхто не забирає з вулиці те, що хтось загубив, і більшість людей не кладе до кишені підібрані гроші. У такі часи соціальний клімат, громадський порядок і життєве середовище будуть відносно стабільними й гармонійними, але цей клімат і соціальне середовище можуть зберігатися лише тимчасово, або певний період, або протягом певного часу. Інакше кажучи, люди можуть досягти такого типу морального поводження й дотримуватися його лише в певних соціальних середовищах. Щойно зміниться життєве середовище та зруйнується старий соціальний клімат, такі моральні принципи, як «не класти до кишені підібрані гроші», ймовірно, зміняться разом із соціальним середовищем, суспільним кліматом і віяннями. Згадайте, як великий червоний дракон після приходу до влади принаджував людей, популяризуючи всілякі вислови, щоб забезпечити соціальну стабільність. У 80-х роках була навіть популярна пісня з таким текстом: «На узбіччі дороги я підняв із землі копійку та простягнув поліцейському. Поліцейський узяв копійку й кивнув мені. Я радісно сказав: “До побачення, пане!”». Виходить, навіть така дрібниця, як те, що людина віддала поліцейському одну копійку, була варта того, щоб згадувати про це й оспівувати її, – це ж така «шляхетна» соціальна мораль і поведінка! Але чи так це насправді? Якщо люди знайдуть копійку, то спроможуться віддати її поліцейському, – але чи віддадуть вони сто або тисячу юанів? Важко сказати. Якби людина побачила золото, срібло, коштовні речі або щось іще цінніше, вона не змогла б контролювати свою жадібність: її внутрішнє чудовисько зірвалося б із повідка, і вона змогла б зробити людям боляче та скривдити їх, підставити й заманити в пастку; вона змогла б пограбувати когось і навіть убити. Що тоді залишилося б від прекрасної традиційної людської культури й моралі? Куди б тоді подівся моральний критерій «Не клади до кишені підібрані гроші»? Що це нам показує? Незалежно від того, чи є в людей такий дух і моральне поводження, ця вимога та вислів – усього лише те, що люди собі уявляють, до чого прагнуть і що бажають реалізувати й досягти. У певних соціальних контекстах і відповідному середовищі люди, які мають певну совість і розум, можуть практикувати не класти до кишені підібрані гроші, але це лише тимчасова добра поведінка: вона не може стати критерієм ні їхнього життя, ні того, як вони тримаються. Щойно зміниться соціальне середовище й контекст, у якому живуть ці люди, цей постулат і ця ідеальна, за людськими уявленнями, моральна поведінка стануть від людей дуже далекими. Вони не зможуть задовольнити бажання й амбіції людей, а тим більше, звісно, обмежити їхні лихі вчинки. Це лише тимчасова добра поведінка, моральна якість, яка, згідно з людськими ідеалами, є відносно шляхетною. Коли вона стикається з реальністю та власними інтересами людей, суперечить їхнім ідеалам, така мораль не здатна стримати поведінку людей, скерувати її та людські думки. Зрештою люди вирішать піти проти неї, порушать це традиційне уявлення про мораль і виберуть власні інтереси. Так, коли йдеться про мораль «не класти до кишені підібрані гроші», люди можуть віддати в поліцію підібрану копійку – але якщо вони знайдуть тисячу юанів, десять тисяч або золоту монету, чи віддадуть вони знахідку поліцейському? Вони не зможуть цього зробити. Якщо вигода від отримання цих грошей буде більшою за рамки того, чого може досягти людська моральність, люди не зможуть віддати знайдене в поліцію. Вони не зможуть утілити в життя моральний принцип «Не клади до кишені підібрані гроші». Отже, хіба те, чи людина «не кладе до кишені підібрані гроші», відображає сутність її людської природи? Це взагалі не може відображати сутність людської природи. Цілком очевидно, що ця вимога щодо морального поводження людини не може бути основою для оцінювання того, чи володіє хтось людською сутністю, і не може слугувати критерієм того, як має триматися людина.

Чи можна точно оцінити мораль і натуру людини, дивлячись передусім на те, чи кладе вона до кишені підібрані гроші? (Ні.) Чому? (Люди не здатні по-справжньому дотримуватися цієї вимоги. Якщо вони знайдуть невелику суму грошей або щось малоцінне, то зможуть віддати знахідку, але якщо це буде щось цінне, ймовірність того, що вони це віддадуть, зменшується. А якщо річ дуже коштовна, вони будуть ще менш схильні її віддати й, можливо, навіть триматимуться за неї будь-якою ціною.) Ти маєш на увазі, що вислів «Не клади до кишені підібрані гроші» не може слугувати критерієм оцінювання людської сутності людей, бо люди не здатні досягти відповідності йому. Отже, якби люди могли дотримуватися цієї вимоги, то її можна було б вважати критерієм оцінювання людської сутності? (Ні.) Чому її не можна було б вважати критерієм оцінювання людської сутності, навіть якби люди були здатні її дотримуватися? (Здатність чи нездатність людини дотримуватися принципу «Не клади до кишені підібрані гроші» насправді не відображає якість її людської сутності. Це не має нічого спільного з тим, наскільки добра чи погана її людська сутність, і не є критерієм оцінювання людської сутності людей.) Це один із варіантів розуміння цього питання. Те, що людина не кладе до кишені підібрані гроші, мало пов’язане з якістю її людської сутності. Отже, якщо ви зустрінете людину, яка справді здатна не класти до кишені підібрані гроші, як ви на неї подивитеся? Чи вважатимете її кимось із людською сутністю, чесною людиною, що підкоряється Богові? Чи можна класифікувати те, що людина не кладе до кишені підібрані гроші, як стандарт наявності людської сутності? Нам слід поспілкуватися про це питання. Хто про нього висловиться? (Здатність не класти до кишені підібрані гроші ніяк не стосується визначення сутності людської природи цієї людини. Її сутність слід оцінювати згідно з істиною.) Що ще? (Деякі люди здатні не класти до кишені підібрані гроші, навіть якщо сума велика, або роблять багато інших подібних добрих учинків, але в них є власні цілі й наміри. Вони хочуть отримати винагороду за свої похвальні дії та здобути добру репутацію, тому їхня зовнішня добра поведінка не може визначати якість їхньої людської сутності.) Щось іще? (Припустімо, що певна людина здатна не класти до кишені підібрані гроші, але до істини ставиться з опором, з позиції пересиченості істиною. Якщо оцінювати цю людину на основі Божих слів, то в неї немає людської сутності. Отже, цей вислів неправильно використовувати як стандарт оцінювання того, має хтось людську сутність чи ні.) Дехто з вас уже зрозумів, що використовувати вислів «Не клади до кишені підібрані гроші» для оцінювання того, чи наділений хтось людською сутністю, неправильно: ви не згодні з тим, щоб використовувати його як стандарт для оцінювання того, чи має хтось людську сутність. Ця точка зору правильна. Не має значення, чи здатна людина не класти до кишені підібрані гроші: це має мало спільного з принципами її поведінки та шляхом, який вона обирає. Чому Я так кажу? Передусім, коли людина не кладе до кишені підібрані гроші, це лише миттєва поведінка. Тут важко сказати, чому людина зробила саме так: чи тому, що піднята річ нічого не варта, чи тому, що на неї дивились інші люди, і вона хотіла здобути їхню похвалу та повагу. Навіть якщо її вчинок не має жодних домішок, це лише різновид доброї поведінки, який мало стосується прагнень людини й того, як вона тримається. У найкращому випадку можна сказати лише те, що в цієї людини є трохи доброї поведінки та шляхетна натура. Хоча таку поведінку не можна назвати чимось негативним, її також не можна класифікувати як щось позитивне, і людину, безперечно, не можна вважати позитивною тільки тому, що вона не кладе до кишені підібрані гроші. Причина в тому, що це не має нічого спільного ні з істиною, ні з Божими вимогами до людини. Дехто каже: «Як це може не бути чимось позитивним? Як така шляхетна поведінка може не вважатися позитивною? Якби хтось був аморальним і не мав людської сутності, хіба він був би здатний не класти до кишені підібрані гроші?». Це формулювання не обов’язково точне. Диявол теж здатен на якісь добрі справи – то що, ти скажеш, що він не диявол? Деякі демонічні царі роблять один-два добрих учинки, щоб зробити собі ім’я та закріпити своє місце в історії, – то що, ти назвеш їх добрими людьми? Не можна визначити, має хтось людську сутність чи ні, добра його натура чи погана, лише на підставі одного доброго чи поганого вчинку цієї людини. Щоб оцінка була точною, вона має ґрунтуватися на загальному поводженні людини, а також на тому, чи правильні її ідеї та погляди. Якщо людина здатна повернути дуже цінну знайдену річ її законному власнику, це показує лише те, що вона не загребуща та не жадає чужого майна. У неї є цей аспект доброго морального поводження, але чи це якось стосується того, як вона тримається, або її ставлення до позитивного? (Ні.) Цілком імовірно, що дехто не погодиться із цим судженням, бо вирішить, що воно дещо суб’єктивне й неточне. Однак подивімося на це з іншої точки зору: якщо людина загубить щось корисне, хіба вона не стане дуже переживати із цього приводу? Отже, коли інша людина знаходить загублене, – що б це не було, – це не її майно, тому їй не можна залишити знахідку собі. Не має значення, матеріальна це річ або гроші, цінне воно чи нічого не варте: воно не належить людині, яка його знайшла. Тож хіба це не її обов’язок – повернути річ законному власнику? Хіба це не людська повинність? Який сенс у тому, щоб це популяризувати? Хіба люди при цьому не роблять із мухи слона? Хіба це не занадто – вважати те, що хтось не кладе до кишені підібрані гроші, якоюсь шляхетною моральною якістю та підносити це до високого, духовного світу? Чи варто взагалі згадувати про таку форму доброї поведінки серед добрих людей? Існує стільки кращих і вищих форм поведінки, ніж ця, тому про те, щоб не класти до кишені підібрані гроші, не варто навіть згадувати. Однак якби хтось енергійно поширював і популяризував цю форму доброї поведінки серед жебраків і злодіїв, це було б доречно, і це могло б принести певну користь. Якщо в країні енергійно популяризують принцип «Не клади до кишені підібрані гроші», це показує, що люди там уже дуже лихі, що країна переповнена грабіжниками та злодіями й не може від них захиститися. Отже, єдиний засіб, до якого може вдатися ця країна, – це популяризувати й поширювати таку поведінку, щоб подолати проблему. Насправді така поведінка завжди була обов’язком людей. Наприклад, якщо хтось знайшов на вулиці п’ятдесят юанів і з легкістю повернув їх законному власнику, хіба це не настільки незначний вчинок, що про нього навіть згадувати не варто? Хіба за таке справді потрібно хвалити? Хіба потрібно робити з мухи слона, співати дифірамби цій людині та навіть хвалити її за шляхетне, благородне моральне поводження тільки тому, що вона повернула комусь загублені гроші? Хіба повернути загублені гроші законному власнику – це не щось нормальне та природне, та й годі? Хіба це не те, що мусить зробити людина зі здоровим глуздом? На таке була б здатна навіть маленька дитина, яка не розуміє соціальної моралі, тож чи справді тут потрібно робити з мухи слона? Чи справді така поведінка гідна бути піднесеною до рівня людської моральності? На Мою думку, її не можна підносити до цього рівня, і вона не гідна похвали. Це лише тимчасова добра поведінка, яка не стосується того, чи справді людина добра на фундаментальному рівні. Не класти до кишені підібрані гроші – це малозначуща дрібничка. Це те, на що мусить бути здатна кожна нормальна людина та кожен, хто вбирається в людську шкіру чи говорить людською мовою. Це щось таке, що люди можуть зробити, якщо добре постараються, і їм не потрібно, щоб якийсь педагог або мислитель їх цього вчив. На це здатна навіть трирічна дитина, але мислителі й педагоги поставилися до цього як до критично важливої вимоги до морального поводження людини й тим самим зробили з мухи слона. Хоча твердження «Не клади до кишені підібрані гроші» оцінює моральне поводження людини, воно принципово не піднімається до рівня оцінювання того, чи є в когось людська сутність або шляхетна моральність. Тому використовувати вислів «Не клади до кишені підібрані гроші» для оцінювання якості чиєїсь людської сутності не тільки неточно, але й недоречно.

«Не клади до кишені підібрані гроші» – найповерховіша вимога традиційної культури щодо морального поводження. Хоча всі людські суспільства популяризували та прищеплювали такі ідеї, через розбещені людські характери й поширеність лихих віянь людства навіть те, що люди певний час можуть практикувати вислів «Не клади до кишені підібрані гроші» чи мати таке добре моральне поводження, не змінює того факту, що розбещені характери людей постійно домінують над їхніми думками й поведінкою, а також над тим, як люди тримаються та до чого прагнуть, і контролюють ці два останні аспекти. Короткочасні випадки доброго морального поводження не впливають на прагнення людини та, безперечно, не можуть змінити того, що вона поклоняється лихим віянням, захоплюється ними та слідує за ними. Хіба не так? (Так.) Отже, пісня, яку раніше співали люди: «На узбіччі дороги я підняв із землі копійку», – тепер стала просто дитячою пісенькою, та й годі. Вона стала спогадом. Люди навіть не можуть дотримуватися такої базової форми доброї поведінки, як не класти до кишені підібрані гроші. Люди хочуть змінити прагнення та розбещені характери людства, пропагуючи добре моральне поводження, намагаються зупинити деградацію людства й те, як суспільство вироджується з кожним днем, але зрештою їм не вдалося досягти цих цілей. Мораль «Не клади до кишені підібрані гроші» може існувати лише в ідеальному світі людини. Люди ставляться до цієї моралі як до певного ідеалу, як до сподівання на кращий світ. Ця мораль існує в духовному світі людини. Це свого роду надія, яку людина покладає на світ майбутнього, але вона несумісна з реальністю людського життя та справжньою людською сутністю людей. Вона суперечить людським принципам поведінки та шляхам, якими йдуть люди, а також тому, чого вони прагнуть, чим повинні володіти й чого мусять досягти. Вона несумісна з проявами та виливами нормальної людської сутності, з принципами міжособистісних стосунків і ведення справ. Отже, цей стандарт оцінювання морального поводження людства завжди був недійсним, від найдавніших часів до наших днів. Ідея й точка зору, виражені у вислові «Не клади до кишені підібрані гроші», який популяризує людина, особливо безглузді, і більшість людей ігнорує їх, бо ця ідея не може змінити напрямок їхньої поведінки, прагнень і, безперечно, їхньої розтлінності, егоїзму, корисливості та зростаючої схильності рватися назустріч злу. Ця найповерховіша вимога «Не клади до кишені підібрані гроші» перетворилася на кумедний, сатиричний жарт. Тепер навіть діти не хочуть співати «На узбіччі дороги я підняв із землі копійку»: у цьому немає навіть найменшого сенсу. У світі, наповненому розбещеними політиками, ця пісня стала дуже іронічною. Реальність, про яку люди добре знають, полягає в тому, що людина може віддати в поліцію загублену копійку, але якщо вона підбере мільйон або десять мільйонів юанів, вони підуть просто до її кишені. Із цього явища ми бачимо, що спроби людей популяризувати серед людства цю вимогу до морального поводження зазнали невдачі. Це означає, що люди не здатні практикувати навіть базові форми доброї поведінки. Що означає бути нездатним практикувати навіть базові форми доброї поведінки? Це означає, що люди не здатні практикувати навіть базові речі, які мусять робити, як-от не забирати собі підняте, якщо це чужа власність. Більше того, зробивши щось неправильне, люди не скажуть про це жодного чесного слова: вони радше помруть, ніж визнають свою провину. Вони не можуть дотримуватися навіть такого базового правила, як не брехати, тож їм точно не годиться говорити про моральність. Вони навіть не бажають мати совість і розум, тож як вони можуть говорити про моральність? Чиновники та можновладці ламають голову над тим, як би вичавити з інших людей побільше прибутку та привласнити чуже. Навіть закон не може їх стримати – чому так відбувається? Як людина до такого дійшла? Це все через розбещені сатанинські характери людей, через контроль і панування над ними їхньої сатанинської природи, що породжує всілякі підступні, шкідливі форми поведінки. Такі лицеміри під виглядом «служіння народові» роблять багато мерзенних і безсоромних речей. Хіба вони не зовсім утратили почуття сорому? У наш час стільки лицемірних людей. У світі, де лихі люди безчинствують, а добрі пригноблені, доктрина на кшталт «Не клади до кишені підібрані гроші» просто не здатна ні стримати розбещені характери людей, ні змінити їхню природу, сутність і шлях, яким вони йдуть.

Чи зрозуміли ви те, що Я сказав у цьому спілкуванні на тему вислову «Не клади до кишені підібрані гроші»? Що це прислів’я значить для розбещених людей? Як саме слід розуміти цю мораль? (Принцип «Не клади до кишені підібрані гроші» не стосується ні того, як люди тримаються, ні шляху, яким вони йдуть. Він не може змінити шлях, яким іде людина.) Саме так: недоречно оцінювати людську сутність людини на основі прислів’я «Не клади до кишені підібрані гроші». Його не можна використовувати для оцінювання людської сутності, і його також неправильно використовувати для оцінювання чиїхось моральних якостей. Це лише минуща поведінка людини, не більше. Її просто не можна використовувати для оцінювання сутності людини. Люди, які запропонували вислів про моральне поводження «Не клади до кишені підібрані гроші», – ці так звані мислителі й педагоги, – вони ідеалісти. Вони не розуміють людської природи людини та її сутності, не усвідомлюють, наскільки людина стала розбещеною та розтлінною. Тому це висунуте ними твердження про моральне поводження геть пусте – воно просто непрактичне та не відповідає реальним обставинам людини. Цей вислів про моральне поводження нітрохи не стосується ні сутності людини, ні різних розбещених характерів, які виплескують люди, ні уявлень, поглядів і форм поведінки, які можуть продукувати люди, коли над ними домінують розбещені характери. Це один момент. Інший момент полягає в тому, що не класти до кишені підібрані гроші – це попросту те, що повинна робити нормальна людина. Наприклад, твої батьки народили й виростили тебе, але коли ти ще був нетямущим і незрілим, ти тільки й робив, що просив у батьків їжу й одяг. Однак, подорослішавши та ставши краще розуміти світ, ти природно усвідомив, що треба дуже любити батьків, не змушувати їх хвилюватись і гніватися, намагатися не додавати їм зайвої роботи та страждань і самостійно виконувати все, що ти можеш зробити сам. Ти природно прийшов до розуміння цих речей, і тобі не знадобилося, щоб тебе хтось цьому вчив. Ти особистість, у тебе є совість і розум, тому ти можеш і повинен робити ці речі – про все це навіть згадувати не варто. Підносячи принцип «Не клади до кишені підібрані гроші» до рівня шляхетних моральних якостей, люди роблять із мухи слона та перегинають палицю; цю поведінку не слід так визначати, хіба ні? (Так і є.) Що із цього можна винести? Якщо людина робить те, що повинна й може робити в рамках нормальної людської сутності, це маркер того, що в неї нормальна людська сутність. Це означає, що коли в людини є здоровий глузд, вона може робити те, що подумають зробити люди з нормальною людською сутністю, те, що вони усвідомлюють як свою повинність. Хіба це не абсолютно нормальне явище? Якщо ти робиш те, на що здатна будь-яка людина з нормальною людською сутністю, то чи можна це назвати добрим моральним поводженням? Чи необхідно це заохочувати? (Ні.) Чи дійсно це можна вважати шляхетною людською сутністю? Чи можна це вважати наявністю людської сутності? (Ні.) Демонстрація такої поведінки не піднімає людину до рівня володіння людською сутністю. Слова про те, що людина має людську сутність, означають, що точка зору й позиція, з яких вона дивиться на проблеми, відносно позитивні й активні, так само як і її способи та методи розв’язання проблем. Що є маркером позитивності й активності? Те, що в людини є совість і почуття сорому. Ще одним маркером позитивності й активності є почуття праведності. У цієї людини можуть бути якісь погані звички, – наприклад, вона пізно лягає спати й пізно прокидається, перебірлива в їжі або віддає перевагу продуктам із різким смаком, – але, крім цих поганих звичок, у неї будуть і певні добрі якості. У тому, як вона тримається й діє, будуть принципи та межі; у неї буде почуття сорому та праведності; у неї буде більше позитивних рис і менше негативних. Було б іще краще, якби вона змогла прийняти та практикувати істину: такій людині було б легко стати на шлях прагнення до істини. І навпаки, якщо людина любить зло, шукає слави, прибутку та статусу, обожнює гроші, любить розкішне життя й отримує задоволення, гаючи час у пошуках утіх, тоді точка зору, з якої вона дивитиметься на людей і речі, усі її погляди на життя та система цінностей будуть негативними й темними, і їй бракуватиме почуття сорому та праведності. Така людина не матиме людської сутності, і їй точно буде нелегко прийняти істину чи досягти Божого спасіння. Це простий принцип оцінювання людей. Оцінка морального поводження людини – не стандарт, за яким можна визначити, чи є в неї людська сутність. Щоб оцінити, добра людина чи погана, потрібно судити про неї на основі її людської сутності, а не її морального поводження. Моральне поводження зазвичай поверхове, і на нього впливає соціальний клімат, походження й середовище людини. Деякі підходи та прояви постійно змінюються, тому важко визначити якість людської сутності людини, спираючись лише на її моральне поводження. Наприклад, людина може дуже поважати соціальну мораль і дотримуватися правил, куди б вона не пішла. Вона може проявляти стриманість у всьому, що робить, дотримуватися законів уряду, не зчиняти галасу на людях і не зачіпати чужі інтереси. Ще вона може бути шанобливою й охоче допомагати іншим, піклуватися про молодь і старих. Чи той факт, що в людини є стільки добрих рис, означає, що вона втілює в життя нормальну людську сутність і є доброю людиною? (Не означає.) Людина може дуже добре практикувати принцип «Не клади до кишені підібрані гроші», може послідовно дотримуватися цієї моралі, яку популяризує та пропагує людство, але яка в неї людська сутність? Той факт, що людина практикує не класти до кишені підібрані гроші, нічого не говорить про її людську сутність: це моральне поводження не можна використовувати для оцінювання того, добра її людська сутність чи погана. А як же оцінювати її людську сутність? Потрібно зняти з неї обгортку цього морального поводження, прибрати форми поведінки та моральне поводження, що вважаються людиною добрими та є абсолютним мінімумом, досягти якого здатен будь-хто з нормальною людською сутністю. Після цього слід подивитися на найважливіші прояви людини, як-от принципи того, як вона тримається, і межі, які вона при цьому не переходить, а також її ставлення до істини й Бога. Тільки так можна побачити сутність людської природи, внутрішню натуру людини. Такий погляд на людей відносно об’єктивний і точний. На цьому ми завершимо обговорення морального принципу «Не клади до кишені підібрані гроші». Чи всі ви зрозуміли це спілкування? (Так.) Я часто переживаю, що ви не зрозуміли як слід те, що Я говорив, що ви осягнули щодо цього лише трохи доктрини, але досі не розумієте тих частин, які стосуються сутності питання. Тому все, що Я можу зробити, – це розвинути думку трохи далі. Я почуватимуся спокійно лише тоді, коли відчую, що ви зрозуміли. Як Я визначу, що ви зрозуміли? Коли Я побачу радість на ваших обличчях, це означатиме, що ви, напевно, зрозуміли, про що Я говорю. Якщо Я зможу цього досягти, то варто поговорити на цю тему трохи більше.

Я більш-менш завершив спілкування про вислів «Не клади до кишені підібрані гроші». Хоча Я не сказав вам прямо, як ця мораль суперечить істині, чому її не можна підносити до рівня істини та які вимоги Бог ставить до поведінки й морального поводження людей, але хіба Я не розглянув усі ці питання? (Розглянув.) Хіба Божий дім популяризує мораль на кшталт «Не клади до кишені підібрані гроші»? (Ні.) Тоді як у Божому домі ставляться до цього вислову? Можете поділитися своїм розумінням. («Не клади до кишені підібрані гроші» – це просто те, чого мусить дотримуватись і що повинна робити кожна людина з нормальною людською сутністю, тому цей принцип не потрібно популяризувати. Ще «Не клади до кишені підібрані гроші» – це лише прояв моральності людини, не пов’язаний із принципами того, як люди тримаються, поглядами людей на свої прагнення, шляхами, якими вони йдуть, і якістю їхньої людської сутності.) Чи є моральне поводження ознакою людської сутності? (Це не ознака людської сутності. Деякі аспекти морального поводження – це просто речі, які мають бути в людей із нормальною людською сутністю.) Коли Божий дім говорить про людську сутність і розрізнення людей, він робить це в магістральному контексті прагнення до істини. Загалом Божий дім не оцінює моральне поводження людини – або принаймні те, чи здатна людина дотримуватися вислову «Не клади до кишені підібрані гроші». Божий дім цього не перевіряє. Натомість Божий дім перевіряє якість людської сутності людини, її ставлення до істини й Бога та те, чи любить вона істину й позитивне. У світському суспільстві людина може не класти до кишені підібрані гроші, але якщо вона зовсім не захищає інтереси Божого дому після того, як стала віруючою, якщо вона здатна красти, розтринькувати чи навіть запродавати пожертви, коли їй дають можливість ними розпоряджатися, якщо вона здатна робити всілякі погані речі, то хто вона така? (Зла людина.) Коли виникають проблеми, вона ніколи не стає на захист інтересів Божого дому. Хіба немає таких людей? (Є.) То чи доречно було б використовувати для оцінювання їхньої людської сутності вислів «Не клади до кишені підібрані гроші»? Ні, недоречно. Дехто каже: «Це ж була добра людина. У неї було шляхетне моральне обличчя, і всі її схвалювали. Чому ж вона змінилася, прийшовши до Божого дому?». А чи справді вона змінилася? Правда в тому, що ця людина не змінилася. У неї було трохи морального поводження й доброї поведінки, але в усьому іншому її людська природа завжди мала саме таку сутність, і це зовсім не змінилося. Куди б не йшла така людина, вона завжди тримається саме так. Просто раніше люди оцінювали її за критерієм морального поводження, а не судили про її людську сутність на основі істини. Люди думають, що вона якось змінилася, але насправді ні. Хтось каже: «Раніше вона такою не була». Раніше вона не була такою, бо не стикалась із цими ситуаціями й не опинялась у такому середовищі. Крім того, люди не розуміли істини й не могли розрізнити натуру цієї людини. Яким же буде кінцевий наслідок того, що люди дивитимуться на інших і судитимуть про них на основі однієї форми доброї поведінки, а не сутності їхньої людської природи? Люди не тільки не зможуть ясно бачити інших: вони також будуть засліплені та введені в оману зовнішнім добрим моральним поводженням інших. Коли люди не здатні ясно бачити інших, вони довірятимуть не тим, кому слід, просуватимуть і призначатимуть не тих людей, а інші дуритимуть їх і вводитимуть в оману. Деякі керівники та працівники часто припускаються цієї помилки, коли обирають і призначають людей. Вони засліплені людьми, які зовні виявляють певні форми доброї поведінки та добре моральне поводження, і доручають таким людям виконувати важливу роботу або зберігати якісь важливі речі. У результаті щось іде не так, і Божий дім зазнає певних утрат. Чому щось пішло не так? Це сталося тому, що керівники та працівники не змогли розгледіти природу й сутність цих людей. Чому вони не змогли розгледіти їхню природу й сутність? Тому що ці керівники та працівники не розуміють істини й не здатні оцінювати та розрізняти людей. Вони не вміють розгледіти людську природу й сутність і не знають, як люди ставляться до Бога, істини й інтересів Божого дому. Чому так відбувається? Тому що ці керівники та працівники дивляться на людей і речі з неправильної точки зору. Вони дивляться на людей лише на основі людських уявлень і фантазій, а не розглядають їхню сутність згідно з Божими словами та принципами істини – натомість вони розглядають людей, виходячи з їхнього морального поводження, зовнішньої поведінки та проявів. Їхнім поглядам на людей бракує принципів, і саме тому вони довіряли не тим людям, призначали не тих людей і, як наслідок, опинилися засліпленими, обдуреними та використаними цими людьми, і зрештою постраждали інтереси Божого дому. Це наслідки нездатності побачити й розгледіти натуру людей. Отже, коли хтось хоче прагнути до істини, перший урок, який він повинен засвоїти, – це те, як розрізняти людей і дивитися на них. На засвоєння цього уроку потрібно багато часу, і це один із найфундаментальніших уроків, які мусять засвоїти люди. Якщо ти хочеш ясно бачити людей і навчитися їх розпізнавати, то мусиш спершу зрозуміти, за якими стандартами Бог оцінює людей, які викривлені думки та погляди контролюють те, як люди дивляться на інших і оцінюють їх, і домінують над цими аспектами, чи не суперечать вони стандартам, за якими Бог оцінює людей, і в чому полягають такі суперечності. Чи методи та критерії, за якими ти оцінюєш людей, засновані на Божих вимогах? Чи засновані вони на Божих словах? Чи є в них основа в істині? Якщо ні, а ти, оцінюючи інших, повністю покладаєшся на свій досвід і фантазії чи навіть заходиш настільки далеко, що засновуєш свої оцінки на соціальній моралі, яка пропагується в суспільстві, або на тому, що бачиш на власні очі, тоді людина, яку ти намагаєшся розпізнати, залишиться для тебе туманною. Ти не зможеш її розгледіти. Якщо ти довіришся їй і покладеш на неї обов’язки, то візьмеш на себе певний рівень ризику, і неминуче буде ймовірність того, що це завдасть шкоди Божим пожертвам, роботі церкви та входженню Божих обранців у життя. Розпізнавати людей – це перший урок, який ти мусиш засвоїти, якщо хочеш шукати істину. Звісно, це також один із найголовніших аспектів істини, яким повинні володіти люди. Вміння розпізнавати людей невіддільне від теми сьогоднішнього спілкування. Ти повинен уміти відрізняти добре моральне поводження та якості людини від того, чим повинна володіти людина з нормальною людською сутністю. Уміти розрізняти ці дві речі дуже важливо. Тільки тоді ти зможеш розпізнати й точно побачити сутність людини та зрештою визначити, хто має людську сутність, а хто ні. Чим спершу треба спорядитися, щоб зуміти розрізняти ці речі? Треба зрозуміти Божі слова та цей аспект істини, а також прийти до того, щоб дивитися на людей згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Хіба це не принцип істини, який треба практикувати та яким слід володіти, прагнучи до істини? (Так.) А значить, нам украй необхідно поспілкуватися на ці теми.

Я щойно поспілкувався про перше прислів’я «Не клади до кишені підібрані гроші», яке вочевидь є різновидом людського морального поводження. Це тип моральних якостей і швидкоплинна поведінка, яка справляє на людей гарне враження, але, на жаль, не може слугувати стандартом оцінювання того, має хтось людську сутність чи ні. Другий вислів «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим» такий самий. Виходячи з формулювання цього твердження, зрозуміло, що це теж щось таке, що подобається людям і вважається доброю поведінкою. Тих, хто демонструє таку добру поведінку, високо цінують як людей із добрим моральним поводженням і шляхетною натурою – загалом вони вважаються людьми, які отримують задоволення, допомагаючи іншим, і мають відмінні моральні якості. Вислів «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим» дещо схожий на прислів’я «Не клади до кишені підібрані гроші». Це також форма доброї поведінки, яка виникає в людей у певних соціальних кліматах. Буквальне значення вислову «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим» полягає в тому, щоб знаходити втіху в допомозі іншим людям. Це не означає, що допомагати людям – твій обов’язок, адже вислів звучить не як «Допомагати іншим – твоя повинність», а як «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим». Звідси видно, що саме мотивує людей допомагати іншим. Вони це роблять не заради інших людей, а радше заради себе. Люди сповнені тривог і болю, тому вони знаходять когось, хто потребує допомоги, і стають його благодійниками та помічниками; вони простягають руку допомоги та роблять ті добрі справи, які можуть, щоб відчути себе щасливими, задоволеними, умиротвореними й радісними, щоб наповнити свої дні змістом, щоб не почуватися такими пустими та зболеними: вони покращують своє моральне поводження, щоб досягти певної цілі – очистити й піднести царину своїх сердець і розумів. Що це за поведінка? Якщо дивитися на людей, які отримують задоволення, допомагаючи іншим, з точки зору цього пояснення, то вони не добрі люди. Вони як мінімум не мотивуються своєю мораллю, совістю чи людською сутністю, щоб робити те, що мусять, або виконувати свої суспільні та сімейні обов’язки; натомість вони допомагають людям, аби отримати задоволення, духовну розраду, емоційний комфорт і жити щасливо. Як же оцінювати таке моральне поводження? Якщо подивитися на його природу, вона ще гірша, ніж у принципу «Не клади до кишені підібрані гроші». Принаймні у вислові «Не клади до кишені підібрані гроші» немає егоїстичного аспекту. А як щодо «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим»? Слово «задоволення» вказує, що така поведінка містить елементи егоїзму та ницих намірів. Тут ідеться про те, щоб допомагати людям не заради них самих або безкорисливо й жертовно, а заради власного задоволення. Таке просто не варто заохочувати. Наприклад, ти бачиш, як на великій дорозі падає літня людина, і думаєш собі: «Останнім часом мені щось невесело. Те, що ця стара людина зараз упала, – чудова нагода: я отримаю задоволення, допомагаючи іншим!». Ти підходиш і допомагаєш тій літній людині підвестися, вона стає на ноги та хвалить тебе, кажучи: «Ти така добра людина, синку. Бажаю тобі мирно та щасливо дожити до глибокої старості!». Ця людина щедро сипле тобі такі приємні слова, і коли ти їх чуєш, усі твої тривоги зникають, і ти відчуваєш задоволення. Ти думаєш, що допомагати людям – це добре, і вирішуєш у вільний час ходити вулицями й допомагати підвестися тим, хто впав. Під впливом такого мислення люди демонструють певні форми доброї поведінки, і людське суспільство класифікувало це як прекрасну традицію отримувати задоволення від допомоги іншим, а також як різновид шляхетних моральних якостей, що підтримує цю чудову традицію. Підтекст отримання задоволення від допомоги іншим полягає в тому, що ті, хто допомагає, зазвичай вважають себе вінцем моралі. Вони думають, ніби вони великі філантропи, і що більше люди їх хвалять, то більше вони готові допомагати, займатися благодійністю й робити більше для інших. Це задовольняє їхнє бажання бути героями й рятівниками людства, а також отримувати своєрідну втіху від того, що вони потрібні іншим. Хіба не всі люди хочуть почуватися потрібними? Коли людина почувається потрібною іншим, вона думає, що вона дуже корисна та її життя має сенс. Хіба це не просто спосіб привернути до себе увагу? Пошук уваги – це єдине, що приносить людям задоволення: це їхній спосіб життя. Насправді з якої б точки зору ми не розглядали питання отримання задоволення від допомоги іншим, це не стандарт оцінювання моральності людини. Часто для того, щоб отримати задоволення від допомоги іншим, насправді потрібні лише мізерні зусилля. Якщо ти на це готовий, значить, ти виконав свою соціальну повинність, а якщо не готовий, то ніхто не притягне тебе до відповідальності, і громадськість тебе не засудить. Коли йдеться про форми доброї поведінки, які схвалює людина, то можна вибирати, практикувати їх чи утримуватися: і те, і те нормально. Немає потреби ні обмежувати людей цим висловом, ні змушувати їх учитись отримувати задоволення, допомагаючи іншим, тому що саме по собі це просто швидкоплинна форма доброї поведінки. Незалежно від того, чи людина мотивується бажанням виконати свою суспільну повинність, чи практикує цю добру поведінку з почуття громадянської чесноти, яким буде кінцевий результат? Вона просто задовольнить своє бажання бути доброю людиною та втілити дух Лей Фена в цьому конкретному випадку; вона отримає від цього певне задоволення та розраду й тим самим піднесе царину свого мислення на вищий рівень. Ось і все. У цьому й полягає сутність того, що робить така людина. Отже, як ви розуміли вислів «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим» до цього спілкування? (Раніше я не усвідомлював егоїстичних, мерзенних намірів, що стоять за цим висловом.) Візьмімо ситуацію, у якій ти маєш обов’язок щось зробити: повинність, від якої не можна ухилятися, щось досить складне, – і щоб це зробити, потрібно перетерпіти трохи страждань, відмовитися від деяких речей, заплатити певну ціну, але ти все одно здатен виконати цю повинність. У процесі ти не відчуватимеш особливого задоволення, а коли ти заплатиш ціну та виконаєш цю повинність, результати твого труда не принесуть тобі жодного задоволення й розради, але ти все одно його закінчиш, бо це твоя повинність і обов’язок. Якщо порівняти це з отриманням задоволення від допомоги іншим, то де проявляється більше людської сутності? (У людей, які виконують свої повинності й обов’язки, більше людської сутності.) Суть отримання задоволення від допомоги іншим – не у виконанні певної повинності: це просто вимога щодо морального поводження та суспільних зобов’язань людей, яка існує в певних соціальних контекстах; вона походить від загальноприйнятої думки, суспільної моралі чи навіть законів країни та слугує для оцінювання того, чи має людина мораль і що за якість у її людської сутності. Інакше кажучи, «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим» – це просто вислів, що обмежує поведінку людей, і людське суспільство висунуло його, щоб піднести царину людського мислення на вищий рівень. Такі вислови використовуються лише для того, щоб змусити людей практикувати якісь кілька форм доброї поведінки, а стандартами для оцінювання такої доброї поведінки є суспільна мораль, громадська думка чи навіть закон. Наприклад, якщо ти бачиш у громадському місці, що комусь потрібна допомога, і ти перший, хто мав би її надати, але ти цього не робиш, що про тебе подумають інші? Вони налають тебе за невихованість – хіба ми не це маємо на увазі під громадською думкою? (Це.) Тоді що таке суспільна мораль? Це позитивні, спрямовані вгору речі та звички, які суспільство популяризує й заохочує. Природно, що вони включають багато конкретних вимог, як-от підтримувати соціально незахищених людей і простягати руку допомоги, коли інші стикаються з труднощами, а не просто стояти осторонь. Від людей очікується, що вони практикуватимуть таке моральне поводження: саме це й означає мати суспільну мораль. Якщо ти бачиш, що хтось страждає, а ти закриваєш на це очі, ігноруєш людину й нічого не робиш, то тобі бракує суспільної моралі. Отже, які ж вимоги закон ставить до морального поводження людини? Китай у цьому плані – особливий випадок: у китайському законодавстві немає чітких положень про соціальні повинності та суспільну мораль. Люди просто трохи дізнаються про це з виховання в сім’ї, шкільної освіти й того, що вони чують і спостерігають у суспільстві. Натомість у західних країнах ці речі закріплено на законодавчому рівні. Наприклад, якщо ти бачиш, що хтось упав на дорозі, то щонайменше маєш підійти до нього та спитати: «З тобою все гаразд? Тобі допомогти?». Якщо людина відповість: «Я в порядку, дякую», – то ти не мусиш їй допомагати, ти не зобов’язаний виконувати цю повинність. Якщо ж вона скаже: «Допоможи мені, будь ласка», – то ти повинен їй допомогти. Якщо ти їй не допоможеш, тебе притягнуть до юридичної відповідальності. Це особлива вимога, яку певні країни висувають до морального поводження людей, чітко прописуючи її у своїх законах. Ці вимоги до морального поводження людей, які висуває громадська думка, суспільна мораль і навіть закон, обмежуються лише поведінкою людей, і ці базові поведінкові критерії є стандартами, за якими оцінюється моральне поводження людини. На перший погляд здається, що ці моральні стандарти оцінюють поведінку людей, тобто чи виконали люди свої суспільні повинності, але за своєю сутністю ці стандарти оцінюють внутрішню якість людей. І громадська думка, і суспільна мораль, і закон оцінюють лише те, що люди роблять, і висувають вимоги тільки до цього, і ці оцінювання та вимоги обмежуються поведінкою людей. Вони судять про якість і моральне поводження людини на основі її поведінки – це і є рамки їхнього оцінювання. Ось яка природа твердження «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим». Коли йдеться про отримання задоволення від допомоги іншим, західні країни ставлять до людей вимоги в положеннях законів, тоді як у Китаї для виховання людей і прищеплення їм цих ідей використовується традиційна культура. Незважаючи на цю різницю між Сходом і Заходом, за своєю природою вони однакові: обидва використовують вислови, щоб обмежувати й регулювати поведінку та мораль людей. Однак і закони західних країн, і традиційна культура Сходу – це лише вимоги й норми щодо поведінки та морального поводження людини, і ці критерії регулюють лише їх. Але чи спрямовані хоч якісь із них на людську сутність людини? Якщо певні норми визначають лише те, яку поведінку повинна практикувати людина, чи можна використовувати їх як стандарти для оцінювання її людської сутності? (Ні.) Якщо ми подивимося на прислів’я «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим», то деякі лихі люди здатні отримувати задоволення, допомагаючи іншим, але при цьому мотивуються власними намірами та цілями. Коли дияволи роблять якийсь маленький добрий учинок, ще ймовірніше, що за цим стоять їхні власні наміри та цілі. Думаєте, кожен, хто отримує задоволення від допомоги іншим, – праведний любитель істини? Візьміть тих, хто нібито отримує задоволення, допомагаючи іншим у Китаї, як-от тих шляхетних благодійників, або людей, які грабують багатих і віддають награбоване бідним, або тих, хто часто приходить на допомогу соціально незахищеним верствам населення, інвалідам тощо, – чи всі вони мають людську сутність? Чи всі вони люблять позитивне й мають почуття праведності? (Ні.) Вони максимум люди, у яких просто відносно краща натура. Оскільки вони керуються цим духом отримання задоволення від допомоги іншим, то роблять багато добрих учинків, які приносять їм задоволення, розраду й дають змогу від душі тішитися відчуттям щастя, але практикування таких форм поведінки не означає, що в них є людська сутність, бо їхня віра й те, до чого вони прагнуть на духовному рівні, неясні: це невідомі змінні. Отже, чи можна на основі цього доброго морального поводження вважати, що в таких людей є людська сутність і совість? (Ні.) Деякі інституції, як-от фонди та благодійні організації, що піклуються про соціально незахищені верстви населення й інвалідів і нібито отримують задоволення, допомагаючи іншим, щонайбільше виконують якусь частину своєї суспільної повинності. Вони роблять це для того, щоб покращити свій імідж в очах громадськості, підвищити свою впізнаваність і задовольнити психологію отримання задоволення від допомоги іншим, – це аж ніяк не піднімається до рівня ознаки того, що в них «є людська сутність». Більше того, чи люди, яким вони із задоволенням допомагають, справді потребують допомоги? Чи отримання задоволення від допомоги іншим саме по собі праведне? Не обов’язково. Якщо ти достатньо довго досліджуватимеш усі різноманітні великі й малі події в суспільстві, то побачиш, що деякі з них пов’язані суто з тим, що люди отримують задоволення від допомоги іншим, тоді як у багатьох інших випадках у ситуаціях, коли люди отримують задоволення, допомагаючи іншим, більше замішані нерозкриті таємниці й темні сторони суспільства. У будь-якому разі за отриманням задоволення від допомоги іншим стоять певні наміри та цілі – чи то прославитися й піднятися над іншими, чи то дотриматися суспільної моралі й не порушити закон, чи то здобути позитивнішу оцінку суспільства загалом. Як на це не дивися, отримання задоволення від допомоги іншим – це просто одна із зовнішніх форм поведінки людини, і його можна вважати максимум різновидом доброго морального поводження. Воно не має геть нічого спільного з нормальною людською сутністю, якої вимагає Бог. Ті, хто здатен отримувати задоволення від допомоги іншим, цілком можуть бути пересічними людьми без особливих амбіцій, а можуть бути значними суспільними діячами; вони можуть бути відносно доброзичливими, а можуть бути й зловмисними в глибині душі. Це можуть бути будь-які люди, і кожен здатен мимохідь практикувати таку поведінку. Отже, твердження про моральне поводження «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим», безумовно, не годиться бути стандартом оцінювання людської сутності людей.

«Отримуй задоволення, допомагаючи іншим» – цей вислів про моральне поводження насправді не відображає сутність людської природи людей і мало стосується їхньої природи й сутності. Тому використовувати його для оцінювання якості чиєїсь людської сутності недоречно. То як же доречно оцінювати людську сутність? Людина з такою сутністю щонайменше не може вирішувати, чи допомагати комусь або чи виконувати свої повинності, на основі того, порадує це її чи ні; натомість її рішення має ґрунтуватися на совісті й розумі, і вона не має думати про те, що вона зможе від цього здобути, які наслідки для неї матиме допомога тому, хто цього потребує, чи як це на неї вплине в майбутньому. Їй не слід думати ні про що із цього: вона мусить виконувати свої повинності, допомагати іншим і не допускати, щоб інші зазнавали страждань. Її допомога має бути чистою, без жодних егоїстичних цілей: так чинить людина, у якої справді є людська сутність. Якщо, допомагаючи іншим, людина має на меті потішити себе чи створити собі добру репутацію, то в цьому є щось егоїстичне й нице: ті, хто справді має совість і розум, так не чинили б. Люди, які мають справжню любов до інших, не діють виключно для того, щоб задовольнити своє бажання почуватися певним чином, а натомість роблять це, щоб виконати свої повинності та зробити для допомоги іншим усе, що в їхніх силах. Вони допомагають людям не для того, щоб отримати винагороду, і в них немає жодних інших намірів або мотивів. Хоча діяти так може бути важко, хоча вони можуть зазнавати осуду інших і навіть наражатися на певну небезпеку, але вони усвідомлюють, що це обов’язок, який люди мусять виконувати, що це людська повинність, а якщо вони так не діятимуть, то не зуміють виконати того, що винні іншим людям і Богові, і шкодуватимуть усе життя. Тому вони діють без вагань, докладають максимум зусиль, слухаються волі Неба та виконують свою повинність. Якщо вони здатні допомогти людині з тим, що їй потрібно, і роблять це від щирого серця, то почуватимуться задоволеними незалежно від того, як інші їх оцінюють і чи виявляють їм повагу та вдячність. Ті, хто здатен так діяти, мають совість, розум і володіють проявами людської сутності, а не просто певною поведінкою, яка обмежується рамками моральних якостей і поводження. Отримання задоволення від допомоги іншим – це просто форма поведінки, а іноді й просто поведінка, яка виникає в певних специфічних контекстах; людина приймає рішення вдатися до такої тимчасової поведінки на основі свого настрою, емоцій, соціального середовища, а також безпосереднього контексту й того, які переваги чи недоліки можуть бути в таких дій. Ті, хто має людську сутність, не зважають на все це, коли допомагають людям: вони приймають рішення на основі стандарту судження, який є позитивнішим і більше відповідає совісті й розуму нормальної людської сутності. Іноді такі люди ще й здатні не припиняти допомагати людям, навіть якщо це суперечить стандартам моральності й конфліктує з ними. Критерії, ідеї та погляди моральності можуть лише стримувати швидкоплинні форми поведінки людей. Те, добрі ці форми поведінки чи погані, змінюється залежно від настрою, емоцій, доброго та злого в людині, її миттєвих добрих або злих намірів; природно, на це впливає й соціальний клімат і середовище. У таких формах поведінки багато забруднень; усі вони поверхові, і люди не можуть на їх основі судити, має хтось людську сутність чи ні. Натомість набагато точніше та практичніше судити про те, має хтось людську сутність чи ні, виходячи із сутності його людської природи, його прагнень, поглядів на життя та системи цінностей, шляху, яким він іде, і основи його поведінки та дій. Скажи Мені, що саме узгоджується з істиною: підстави для оцінювання людської сутності чи підстави для оцінювання морального поводження? Що саме узгоджується з істиною: стандарти оцінювання морального поводження чи стандарти оцінювання наявності людської сутності? Які із цих стандартів відповідають істині? Насправді істині відповідають саме стандарти оцінювання наявності людської сутності. Це точно й беззаперечно. Причина, чому критеріями судження про людей не можуть слугувати речі, які використовуються для оцінювання морального поводження людей, полягає в тому, що вони непостійні. Вони наповнені багатьма домішками, такими як людські угоди, інтереси, вподобання, прагнення, емоції, лихі помисли, розбещені характери тощо. У них аж надто багато помилок і нечистот – вони не прямолінійні. Ось чому вони не можуть слугувати критеріями судження про людей. Вони сповнені всіляких речей, які людині прищеплює сатана, і додаткових умов, які виникають через розбещений сатанинський характер людини, і тому вони не істина. Словом, не має значення, якими люди вважають ці критерії морального поводження – легкими для виконання чи важкими, дуже цінними, малоцінними чи середніми: у будь-якому разі всі вони – просто вислови, які обмежують і регулюють поведінку людей. Вони сягають лише рівня моральних якостей людини; вони нітрохи не стосуються Божої вимоги судити про людську сутність людини на основі істини. Вони не включають навіть найбазовіших стандартів, що їх слід мати й дотримуватися тим, у кого є людська сутність; таким критеріям усього цього бракує. Дивлячись на інших, люди зосереджуються лише на оцінці їхніх проявів морального поводження; вони в усьому дивляться на інших людей і оцінюють їх згідно з вимогами традиційної культури. Бог не дивиться на людей лише на основі їхніх проявів морального поводження – Він зосереджується на сутності їхньої людської природи. Що входить у сутність людської природи людини? Її вподобання, погляди на речі й життя, система цінностей і прагнення; те, чи є в неї почуття праведності, чи любить вона істину й позитивне, чи здатна приймати істину й підкорятися їй, який шлях обирає тощо. Точно судити про сутність людської природи можна саме за цими речами. На цьому Моє спілкування про отримання задоволення від допомоги іншим більш-менш завершено. Чи тепер, після спілкування про ці дві вимоги до морального поводження, ви зрозуміли базові принципи розрізнення, що стосуються того, як оцінювати моральне поводження, і різниці між Божими стандартами оцінювання людей і моральним поводженням, про яке говорить людина? (Так.)

Я щойно поспілкувався про дві вимоги, які традиційна культура висуває до морального поводження людини: «Не клади до кишені підібрані гроші» й «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим». Що ви дізналися з Мого спілкування про ці два вислови? (Я дізнався, що моральне поводження людей не пов’язане із сутністю їхньої людської природи. Люди, які демонструють такі види морального поводження, максимум володіють певними добрими проявами та формами поведінки з точки зору якості своєї моральності. Однак це не означає, що вони мають людську сутність або втілюють у життя людську подобу. Я здобув дещо чіткіше розуміння цього питання.) Люди, які демонструють добре моральне поводження, не обов’язково мають людську сутність – кожен може це визнати, і воно так і є насправді. Усі люди слідують лихим суспільним віянням, і всі вони поступово втратили совість і розум – мало хто здатен утілювати в життя людську подобу. Чи кожен, хто колись віддав поліцейським знайдену на узбіччі копійку, виявився доброю людиною? Зовсім не обов’язково. Який результат згодом спіткав тих, кого колись оспівували як героїв? У глибині душі всі люди знають відповіді на ці запитання. Що стало з тими взірцями суспільної моралі та великими благодійниками, прикрашеними червоними квітами, які часто отримували задоволення від допомоги іншим і яких вихваляли люди? Більшість із них виявилася не добрими людьми. Вони просто зробили кілька добрих учинків спеціально для того, щоб прославитися. Насправді ж їхня реальна поведінка, життя й натура здебільшого зовсім не такі вже й добрі. Єдине, що ці люди вміють робити по-справжньому добре, – це лестощі та підлабузництво. Коли вони знімають червоні квіти й ту поверхову маску взірця суспільної моралі, вони навіть не знають, як їм поводитись і жити. У чому тут проблема? Хіба корона «взірця моралі», яку на них поклало суспільство, не стала для них пасткою? Вони не знають, хто вони насправді: їм так надміру лестили, що вони почали вважати себе аж надто великими й уже не можуть бути нормальними людьми. Кінець кінцем вони навіть не знають, як жити, їхнє повсякденне існування стає геть безладним, а дехто навіть починає зловживати алкоголем, упадає в депресію й накладає на себе руки. Безумовно, певні люди потрапляють у цю категорію. Вони постійно женуться за відчуттями, бажаючи прославитися, стати героями, взірцями чи вінцями моральної досконалості. Вони ніколи не зможуть повернутись у реальний світ; повсякденні потреби реального життя для них – постійне джерело прикрощів і страждань. Вони не знають, як позбутися цього болю та як обрати правильний шлях у житті. У пошуках гострих відчуттів дехто звертається до наркотиків, а дехто вирішує покінчити із життям, щоб утекти від порожнечі. Деякі з тих, хто не вбиває себе, часто вмирають від депресії. Хіба мало таких прикладів? (Багато.) Це та шкода, яку людям завдає традиційна культура. Вона не тільки не дає їм здобути точне розуміння людської сутності й не скеровує їх на шлях, яким вони мають слідувати: це ще не все. По суті, вона збиває їх зі шляху, спрямовуючи в царство омани й фантазій. Це шкодить людям, і дуже глибоко. Дехто може сказати: «Це не завжди так! У нас от усе гаразд, хіба ні?». Хіба той факт, що зараз у вас усе добре, не є просто результатом Божого захисту? Бог обрав вас, і ви маєте Його захист – тільки тому вам пощастило прийняти Його роботу й ви можете читати Його слова, відвідувати зібрання, спілкуватись і виконувати тут свій обов’язок; тільки завдяки Його захисту ви можете жити життям нормальних людей і наділені здоровим глуздом, потрібним, щоб мати справу з усіма аспектами вашого повсякденного життя. Однак не можна заперечувати, що в глибині вашої свідомості досі живуть ідеї та погляди на кшталт «Не клади до кишені підібрані гроші» й «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим». І водночас ви досі перебуваєте у в’язниці цих ідеологічних і моральних критеріїв, які походять від людства. Чому Я кажу, що ви перебуваєте в їх в’язниці? Тому що шлях, який ви обираєте в житті, принципи й напрямок ваших дій і поведінки, а також принципи, методи та критерії, за якими ви оцінюєте людей і речі, тощо – усе це досі різною мірою перебуває під впливом цих ідеологічних і моральних критеріїв або навіть у їх кайданах і під їх контролем. Тоді як Божі слова й істина ще не стали основою та критерієм ваших поглядів на людей і речі, вашої поведінки та дій. Поки що ви лише вибрали правильний напрямок у житті, і у вас є воля, жага й надія вирушити шляхом прагнення до істини. Але насправді більшість із вас іще геть не ступила на цей шлях, тобто ви навіть не стали на правильний шлях, який Бог підготував для людини. Дехто скаже: «Якщо ми не стали на правильний шлях, то чому ми досі здатні виконувати свої обов’язки?». Це результат вибору людини, її співпраці, совісті й волі. Зараз ти співпрацюєш із Божими вимогами та щосили намагаєшся стати кращим, але те, що ти намагаєшся стати кращим, іще не означає, що ти вже став на шлях прагнення до істини. Одна з причин цього – те, що ви досі перебуваєте під впливом ідей, які прищепила вам традиційна культура. Наприклад, послухавши, як Я спілкуюся про твердження «Не клади до кишені підібрані гроші» й «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим» і викриваю їх, ви можете добре зрозуміти їхню сутність, але за кілька днів передумати. Можливо, вам спаде на думку: «Що поганого в принципі “Не клади до кишені підібрані гроші”? А мені подобаються люди, які не кладуть до кишені підібрані гроші. Вони хоч не жадібні. А що не так із принципом “Отримуй задоволення, допомагаючи іншим”? Ти хоч можеш розраховувати на те, що хтось простягне тобі руку допомоги, коли ти в біді. Це добре, це всім потрібно! До того ж, як не крути, те, що люди отримують задоволення від допомоги іншим, – це просто щось добре й позитивне. Це покладений на нас обов’язок, і не слід його критикувати!». Бач, лише за кілька днів після пробудження тобі вистачить поспати ніч, аби змінитися; ця ніч знову відправить тебе у вихідну точку, поверне у в’язницю традиційної культури. Інакше кажучи, ці речі, що живуть у глибинах твоєї свідомості, час від часу впливають на твої думки та погляди, а також на шляхи, які ти обираєш. І, впливаючи на тебе, вони також постійно й неминуче стримують тебе, не даючи здійснитися твоєму бажанню стати на правильний життєвий шлях, вирушити шляхом прагнення до істини, вибрати такий життєвий шлях, де Божі слова будуть твоєю основою, а істина – критерієм. Навіть якщо ти дуже хочеш іти цим шляхом, навіть якщо ти схвильовано цього жадаєш і проводиш свої дні в роздумах і плануванні, приймаючи рішення та молячись про це, воно все одно піде не так, як ти хочеш. Причина в тому, що ці аспекти традиційної культури надто глибоко вкорінені в глибинах твого серця. Дехто скаже: «Не може бути! Ти кажеш, що традиційна культура занадто глибоко вкорінена в серцях людей, але я не думаю, що це так. Мені лише двадцять, мені не сімдесят і не вісімдесят, тож як ці речі могли вже глибоко вкоренитись у моєму серці?». Чому Я кажу, що ці ідеї вже глибоко вкоренились у твоєму серці? Подумай ось про що: хіба ти не завжди, з найперших своїх спогадів, прагнув бути шляхетною людиною, навіть якщо батьки не прищеплювали тобі таких ідей? Наприклад, більшість людей любить дивитися фільми та читати романи про героїв, і в цих історіях люди глибоко співчувають жертвам, водночас зневажаючи лиходіїв і жорстоких персонажів, які завдають болю іншим. Коли ти ростеш у таких обставинах, то несвідомо приймаєш речі, прийняті в суспільстві загалом. Чому ж ти прийняв ці речі? Тому що люди не народжуються наділеними істиною й не мають вродженої здатності до розрізнення. Ти не наділений цим інстинктом: той інстинкт, який є в людей, – це вроджена схильність любити певні добрі, позитивні й активні речі. Ці активні й позитивні речі змушують тебе прагнути стати кращим – кимось добрим і героїчним, великою людиною. Ці речі поступово починають окреслюватись у твоєму серці, коли ти стикаєшся з висловами, породженими громадською думкою та суспільною мораллю. Щойно твердження, які походять із моралі традиційної культури, проникають у тебе та входять у твій внутрішній світ, вони вкорінюються у твоєму серці та починають домінувати у твоєму житті. Коли це відбувається, ти не опираєшся цим речам, не розрізняєш і не відкидаєш їх – натомість у тебе виникає глибоке відчуття, що вони тобі потрібні. Твій перший крок – піти на поводі в цих висловів. Чому? Тому що ці вислови настільки відповідають смакам і уявленням людей, потребам їхнього духовного світу. Як наслідок, ти сприймаєш ці твердження як щось само собою зрозуміле та зовсім їх не остерігаєшся. Поступово завдяки сімейному вихованню, шкільній освіті, тиску норм та індоктринації в суспільстві, а також власним фантазіям ти глибоко переконуєшся в тому, що ці вислови – щось позитивне. Поступово дорослішаючи й рафінуючись із часом, ти прагнеш слідувати цим висловам у всіх можливих контекстах і ситуаціях, а також слідувати речам, яким люди від природи віддають перевагу та які вважають добрими. Вони дедалі виразніше окреслюються й дедалі більше вкорінюються в тобі. Водночас ці речі домінують у твоєму погляді на життя та цілях, до яких ти прагнеш, і стають стандартами, за якими ти судиш людей і речі. Щойно ці вислови з традиційної культури вимальовуються в людині, усі основні умови, які спонукають її опиратися Богу й істині, уже створено; людина ніби знаходить для цього власні причини й основу. Тож коли Бог викриває розбещені людські характери та сутність, проливає на них кари й суд, у людей формуються всілякі уявлення про Нього. Люди думають: «У народі часто кажуть: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”, “Від страт лише котяться голови; коли можеш, завжди будь поблажливим”, – то як же Бог міг так говорити? Чи справді це був Бог? Бог би так не говорив: Він мав би бути взірцем моралі й розмовляти з людьми лагідним тоном Будди, який звільняє всіх людей від страждань, тоном бодхісатви. Бог саме такий – Він неймовірно лагідна та велична постать». Ця низка ідей, поглядів і уявлень продовжує дедалі рясніше литися з твого серця, і зрештою ти просто не можеш більше цього терпіти та всупереч собі якимось учинком бунтуєш проти Бога й опираєшся Йому. Ось так тебе й занапащають твої уявлення та фантазії. Звідси ми бачимо, що неважливо, скільки тобі років: якщо ти вихований у традиційній культурі й маєш розумові здібності дорослої людини, твоє серце буде наповнене цими аспектами моралі традиційної культури, і вони поступово в тобі вкореняться. Вони вже домінують над тобою, і ти вже багато років живеш за цими принципами. Твоє життя й сама твоя природа вже давно окуповані цими аспектами моралі традиційної культури. Наприклад, з п’яти-шести років ти навчився отримувати задоволення, допомагаючи іншим, і не класти до кишені підібрані гроші. Ці речі впливали на тебе й повністю диктували твою поведінку. Тепер, будучи людиною середнього віку, ти вже багато років живеш за цими принципами, а це означає, що ти дуже далекий від тих стандартів, дотримання яких Бог вимагає від людини. Відколи ти прийняв ці вислови про моральне поводження, які популяризує традиційна культура, ти став дедалі більше віддалятися від Божих вимог. Розрив між твоїми власними стандартами людської сутності та стандартами, яких вимагає Бог, стає дедалі більшим. Як наслідок, ти дедалі більше відходиш від Бога. Хіба не так? Подумайте над цими словами як слід.

А тепер поспілкуймося про наступний вислів щодо морального поводження – «Будь суворим до себе й терпимим до інших». Що означає цей вислів? Він означає, що до себе ти мусиш ставити суворі вимоги, а до інших людей бути поблажливим, щоб вони бачили, який ти щедрий і великодушний. Чому ж люди повинні це робити? Для чого? Чи це здійсненно? Чи справді це природне вираження людської сутності? Щоб виконувати цей принцип, треба поставити себе під такий сильний удар! Треба бути вільним від бажань і вимог, наказувати собі менше радіти, трохи більше страждати, платити більшу ціну та більше працювати, щоб іншим не доводилося виснажуватися. А якщо інші ниють, скаржаться чи погано працюють, не слід вимагати від них забагато: хоч більш-менш – то вже добре. Люди вважають, що це ознака шляхетного морального обличчя – але чому Мені це здається фальшивим? Хіба це не фальш? (Фальш.) За нормальних обставин природне вираження людської сутності звичайної людини – це терпимість до себе й суворість до інших. Це факт. Люди можуть бачити проблеми в усіх інших, мовляв: «Ця людина пихата! Та людина погана! Цей егоїст! Той недбалий і поверховий у виконанні свого обов’язку! Ця людина така ледача!» – але про себе вони думають: «Хай я трохи ледачий – це не страшно. У мене добрий духовний рівень. Хоча я й ледачий, але я працюю краще за інших!». Люди знаходять недоліки в інших і люблять прискіпуватися, але до себе вони терпимі й поступливі, де тільки можливо. Хіба це не природне вираження їхньої людської сутності? (Так і є.) Якщо очікувати від людей, що вони відповідатимуть ідеї про те, щоб бути «суворими до себе й терпимими до інших», то яким мукам вони мусять себе піддати? Чи справді б вони змогли це витримати? Скільки людей зуміли б так чинити? (Ніхто не зумів би.) А чому? (Люди егоїстичні за своєю природою. Вони діють за принципом «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти».) Справді, людина егоїстична істота: вона народжується егоїстичною та глибоко віддана цій сатанинській філософії «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Люди думають, що для них було б катастрофічно та протиприродно не бути егоїстами й не дбати про власні інтереси, коли з ними щось трапляється. Саме в це люди вірять, і саме так вони діють. Якщо чекати від людей, що вони не будуть егоїстами, ставитимуть до себе суворі вимоги та замість того, щоб скористатись іншими у власних інтересах, з власної волі втрачатимуть можливість отримати якусь вигоду, хіба це реалістичні очікування? Якщо чекати від людей, що коли хтось ними скористається, вони радісно скажуть: «Ти користуєшся мною у власних інтересах, але я не здіймаю через це галасу. Я терпима людина, я не стану тебе клясти й не намагатимуся відігратися, а якщо ти ще не достатньо скористався мною, то можеш продовжувати», – наскільки це реалістичні очікування? Скільки людей змогли б таке зробити? Чи так зазвичай поводиться розбещене людство? Очевидно, що коли таке трапляється, то це аномалія. Чому? Тому що люди з розбещеними характерами, особливо егоїстичні та злобливі, борються за власні інтереси, і їм геть не приноситиме задоволення думати про інших. Отже, коли це явище таки трапляється, воно є аномалією. «Будь суворим до себе й терпимим до інших» – це твердження про моральне поводження вочевидь є лише вимогою, яка не узгоджується ні з фактами, ні з людською сутністю, і цю вимогу до людей висувають суспільні моралісти, які не розуміють людської сутності. Це все одно, що сказати миші, що не можна рити нори, або коту – що не можна ловити мишей. Чи правильно ставити таку вимогу? (Ні. Це суперечить законам людської сутності.) Ця вимога явно не відповідає реальності, і вона геть пуста. Чи здатні ті, хто висуває таку вимогу, самі її дотримуватися? (Ні.) Вони очікують, що інші дотримуватимуться вимоги, яку вони самі не можуть виконати, – у чому тут проблема? Хіба це не трохи безвідповідально? Можна як мінімум сказати, що вони безвідповідальні й верзуть нісенітниці. Тепер, якщо піти далі, яка природа цієї проблеми? (Лицемірство.) Правильно, це приклад лицемірства. Вони явно не можуть самі виконати цю вимогу, але все одно заявляють, що вони всі такі терпимі, великодушні, з такими високими моральними якостями, – хіба це не звичайнісіньке лицемірство? Як не крути, а це пустий вислів, який несе в собі певну фальш, тому ми класифікуємо його як лицемірний. Він подібний до тих висловів, які популяризували фарисеї; за ним стоїть прихований мотив, який вочевидь полягає в тому, щоб похизуватися й охарактеризувати себе як людину шляхетного морального поводження, щоб інші похвалили цю людину як взірець і зразок шляхетного морального поводження. Які ж люди здатні бути суворими до себе й терпимими до інших? Чи здатні вчителі та лікарі дотримуватися цього вислову? Чи могли його дотримуватися так звані знаменитості, великі люди й мудреці, такі як Конфуцій, Мен-цзи й Лаоцзи? (Ні.) Загалом неважливо, наскільки сміховинний цей висунутий людиною вислів і чи життєздатна ця вимога: зрештою це просто вимога, що ставиться до моральних якостей і поведінки людей. Люди як мінімум не бажають дотримуватися цієї вимоги, і їм нелегко її практикувати, оскільки вона суперечить стандартам, яким здатна відповідати нормальна людська сутність. Але в будь-якому разі це все ж стандарт і вимога до морального поводження людини, що популяризується традиційною культурою. Навіть якщо «Будь суворим до себе й терпимим до інших» – це пуста фраза, якої мало хто може дотримуватися, вона все одно така сама, як і вислови «Не клади до кишені підібрані гроші» й «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим». Неважливо, які мотиви чи наміри таять люди, що її практикують, і чи хтось узагалі здатен її практикувати: у будь-якому разі, якщо виходити просто з того факту, що люди, які пропагують цю вимогу, ставлять себе на вершину моралі, хіба це не робить їх пихатими й самовдоволеними, та ще й із дещо нездоровим глуздом? Якби ти спитав у них, чи можуть вони дотримуватися вислову «Будь суворим до себе й терпимим до інших», вони б відповіли: «Звісно!». І все ж коли їм насправді доведеться його дотримуватися, вони на це не спроможуться. Чому? Бо вони мають пихатий, сатанинський характер. Попросіть їх дотримуватися цього морального принципу, коли інші змагаються з ними за статус, владу, престиж і прибуток, і подивіться, чи їм це вдасться. Вони просто не зможуть цього зробити й навіть почнуть вороже до тебе ставитися. Якщо ти спитаєш у них: «Чому ти досі пропагуєш цей вислів, якщо навіть сам не можеш його дотримуватися? Чому ти досі вимагаєш, аби інші його дотримувалися? Хіба з твого боку це не лицемірство?» – чи приймуть вони це? Якщо ти їх викриєш, вони цього не приймуть: як би ти їх не викривав, вони не приймуть цього й не визнають своєї провини, і це показує, що вони не добрі люди. Той факт, що вони моралізаторствують, коли самі не можуть відповідати власним вимогам, лише показує, що їх справедливо називають тими ще шахраями й лицемірними позерами.

Як і вислови «Будь суворим до себе й терпимим до інших» й «Не клади до кишені підібрані гроші», прислів’я «Отримуй задоволення, допомагаючи іншим» – одна з тих вимог, які традиційна культура висуває до морального поводження людей, і воно так само все одно не є ні стандартом, ні нормою оцінювання людської сутності незалежно від того, чи може людина досягти такого морального поводження або практикувати його. Можливо, ти справді здатен бути суворим до себе, терпимим до інших і дотримуєшся особливо високих стандартів. Ти можеш бути бездоганним, завжди думати про інших і виявляти до них увагу, не бути егоїстом і не переслідувати власні інтереси. Ти можеш видаватись особливо великодушним і безкорисливим, мати сильне почуття соціальної відповідальності й суспільної моралі. Твоя шляхетна особистість і якості можуть бути на видноті для твоїх близьких і тих, з ким ти зустрічаєшся та спілкуєшся. Твоя поведінка може ніколи не давати іншим жодних підстав звинувачувати чи критикувати тебе, а натомість викликати в людей бурхливу похвалу, навіть захоплення. Люди можуть вважати тебе справді суворим до себе й терпимим до інших. Однак усе це – не більше ніж зовнішня поведінка. Чи збігаються думки й бажання в глибині твого серця із цією зовнішньою поведінкою, з тими діями, які ти зовні втілюєш у життя? Відповідь – ні, не збігаються. Причина, чому ти можеш так діяти, полягає в тому, що за цим стоїть певний мотив. Який саме мотив? Чи зумів би ти змиритися, якби цей мотив став явним? Точно ні. Це доводить, що цей мотив – щось таке, що не слід згадувати, щось темне й зле. Чому ж цей мотив злий і його не слід згадувати? Тому що людська сутність людей керується їхніми розбещеними характерами, які виступають її рушійною силою. Усі думки людей, – як висловлені, так і виплеснуті, – безперечно, домінуються, контролюються й маніпулюються їхніми розбещеними характерами. Як наслідок, усі мотиви й наміри людей зловісні та злі. Незалежно від того, чи здатні люди бути суворими до себе й терпимими до інших, чи зовні вони досконало виявляють цю мораль, вона неминуче не контролюватиме їхню людську сутність і не впливатиме на неї. А що ж керує людською сутністю людей? Їхні розбещені характери, сутність їхньої людської природи, яка ховається за моральним принципом «Будь суворим до себе й терпимим до інших»: це і є їхня справжня природа. Справжня природа людини – це сутність її людської природи. Із чого ж складається сутність людської природи? Здебільшого з уподобань і прагнень людини, її поглядів на життя, системи цінностей, ставлення до істини й Бога тощо. Лише ці речі справді відображають сутність людської природи. Можна впевнено сказати, що більшість людей, які вимагають від себе дотримуватися морального принципу «Бути суворим до себе й терпимим до інших», одержима статусом. У силу своїх розбещених характерів вони не можуть не прагнути престижу серед людей, суспільної значущості та статусу в чужих очах. Усе це пов’язано з їхньою жагою статусу, і вони прагнуть до нього, прикриваючись добрим моральним поводженням. Звідки ж беруться ці їхні прагнення? Вони повністю походять від їхніх розбещених характерів, які виступають рушійною силою цих прагнень. Тож те, чи дотримується людина морального принципу «бути суворим до себе й терпимим до інших» і чи досконало вона це робить, нітрохи не може змінити сутності її людської природи, хай там що. Із цього випливає, що це ніяк не може змінити погляд людини на життя та її систему цінностей, не може скеровувати її ставлення й точку зору щодо всіляких людей, подій і речей. Хіба не так? (Так.) Що більше людина здатна бути суворою до себе й терпимою до інших, що краще вона вміє прикидатися, маскуватися, знаджувати інших доброю поведінкою та приємними словами, то вона підступніша й лихіша за своєю природою. Що більше вона саме така, то глибші її любов і прагнення до статусу та влади. Яким би чудовим, славним і правильним не видавалося її зовнішнє моральне поводження, як би приємно людям не було на нього дивитися, проте невисловлене прагнення, що криється в глибині її серця, а також її природа, сутність і навіть амбіції можуть у будь-який момент вирватися назовні. Тож яким би добрим не було її моральне поводження, воно не може приховати справжню сутність її людської природи, її амбіції й бажання. Воно не може приховати її огидну природу й сутність, які не люблять позитивного, ненавидять істину та які нудить від істини. Як показують ці факти, вислів «Будь суворим до себе й терпимим до інших» не просто абсурдний: він викриває людей того амбітного сорту, що намагається використовувати такі вислови й поведінку, щоб приховати ті свої амбіції й бажання, про які не слід згадувати. Можете порівняти це з деякими антихристами й лихими людьми в церкві. Щоб зміцнити свій статус і владу в церкві, здобути кращу репутацію серед інших членів церкви, вони здатні терпіти страждання та платити ціну при виконанні своїх обов’язків і навіть можуть відректися від своєї роботи й сім’ї та продати все, що мають, аби повністю присвятити себе Богові. У деяких випадках ціна, яку вони платять, і страждання, яких вони зазнають, повністю присвячуючи себе Богові, більші за те, що може витримати пересічна людина; щоб зберегти свій статус, такі люди здатні втілювати дух крайнього самозречення. Проте скільки б вони не страждали, яку б ціну не платили, ніхто з них не оберігає ні Божого свідчення, ні інтересів Божого дому й не практикує згідно з Божими словами. Їхня ціль полягає лише в тому, щоб набути статус, владу й Божі нагороди. Ніщо з того, що вони роблять, нітрохи не стосується істини. Наскільки б вони не були суворими до себе й терпимими до інших, яким буде їхній кінцевий результат? Що Бог про них подумає? Чи визначатиме Він їхній результат на основі зовнішніх форм доброї поведінки, які ці люди втілюють у життя? Безумовно, що ні. Люди дивляться на інших і судять їх на основі цих проявів і форм поведінки, і оскільки вони не можуть розгледіти сутність інших, ті зрештою їх обманюють. Але людина в жодному разі не може обманути Бога. Він аж ніяк не стане хвалити й пам’ятати моральне поводження людей за те, що вони спромоглися бути суворими до себе й терпимими до інших. Натомість Він засудить їх за їхні амбіції та шляхи, які вони вибрали в гонитві за статусом. Тому ті, хто прагне до істини, мусять проникливо підходити до цього критерію оцінювання людей. Вони мусять повністю відректись і відмовитися від цього абсурдного стандарту й розрізняти людей згідно з Божими словами та принципами істини. Вони мусять передусім дивитися на те, чи любить людина позитивне, чи здатна вона прийняти істину й підкоритися Божому володарюванню та розпорядженням, а також на шлях, який вона обирає та яким іде, і на основі всього цього класифікувати, що це за людина та яка в неї людська сутність. Коли люди судять інших за стандартом «Будь суворим до себе й терпимим до інших», при цьому аж надто легко виникають відхилення й помилки. Якщо ти хибно розрізняєш людей і дивишся на них на основі принципів і висловів, які походять від людини, то в цьому питанні ти йдеш проти істини й опираєшся Богові. Чому? Причина в тому, що основа твоїх поглядів на людей буде неправильною та несумісною з Божими словами й істиною – вона може навіть протистояти й суперечити їм. Бог не оцінює людську сутність людей на основі твердження про моральне поводження «Будь суворим до себе й терпимим до інших», тож якщо ти досі вперто судиш про моральність людей і визначаєш, які вони, саме за цим критерієм, то ти повністю порушив принципи істини, і це неминуче призводитиме до твоїх помилок та якихось похибок і відхилень. Хіба не так? (Так.) Коли люди все це осягнуть, вони принаймні отримають певний рівень розуміння основи, принципів і критеріїв, згідно з якими Бог дивиться на людей і речі; ти принаймні зрозумієш і оціниш Божий підхід до цих речей. А як щодо твоєї точки зору? Ти як мінімум повинен знати, яка основа поглядів на людей правильна та який критерій поглядів на людей відповідає істині, реальним фактам і точно не призведе до жодних помилок і відхилень. Якщо ти справді зрозумієш ці питання, то зможеш розрізняти ці аспекти традиційної культури, а також різні людські твердження, теорії та способи бачення інших людей, і ти зумієш повністю відмовитися від цих аспектів традиційної культури, а також від усіх різних висловів і поглядів, які походять від людини. Так ти дивитимешся на людей і розрізнятимеш їх на основі принципів істини, певною мірою станеш сумісним із Богом і не бунтуватимеш проти Нього, не опиратимешся Йому та не йтимеш Богу наперекір. Поки ти поступово досягатимеш сумісності з Богом, у тебе розвиватиметься дедалі чіткіше розуміння сутності людей і речей, і ти знаходитимеш йому підтвердження в Божих словах. Ти побачиш, що всі різноманітні Божі твердження, які викривають людство, і те, як Бог характеризує й визначає людство, є правильними й істинними. Звісно, знаходячи цьому підтвердження, ти здобуватимеш дедалі більше віри й знання про Бога та Його слова, і ти ставатимеш дедалі впевненішим у тому, що Божі слова – це істина й реальність, яку людина мусить утілювати в життя. Хіба не в цьому полягає процес прийняття й досягнення істини? (У цьому.) Це і є процес прийняття й досягнення істини.

Мета прагнення до істини полягає в тому, щоб прийняти істину як своє життя. Коли людина здатна прийняти істину, її внутрішня людська сутність і життя починають поступово трансформуватися, і кінець кінцем ця трансформація стає її винагородою. Раніше ти дивився на людей і речі відповідно до традиційної культури, але тепер ти зрозумів, що це було неправильно, і більше не дивитимешся на речі із цієї точки зору та не дивитимешся на жодну людину на основі того, що диктує традиційна культура. На якій же основі ти тепер дивитимешся на людей і речі? Якщо ти не знаєш відповіді, це доводить, що ти досі не прийняв істину. Якщо ти вже знаєш, за якими принципами істин мусиш дивитися на людей і речі, можеш точно та ясно сформулювати свою основу, шлях, критерії, принципи та якщо ти також можеш розрізняти людей і підходити до них відповідно до цих принципів істини, то істина вже почала в тобі діяти: вона скеровує твої думки й домінує над точкою зору, з якої ти дивишся на людей і речі. Це доводить, що істина вже пустила в тобі коріння та стала твоїм життям. То як же тобі зрештою допоможе вплив істини? Хіба вона не вплине на те, як ти поводишся, який шлях обираєш і куди прямуєш у житті? (Вплине.) Якщо вона здатна вплинути на те, як ти поводишся, і на шлях, яким ти йдеш, то хіба вона не вплине й на твої стосунки з Богом? (Вплине.) До чого призведе вплив істини на твої стосунки з Богом? Ти станеш ближчим до Нього чи віддаленішим? (Я стану ближчим до Бога.) Ти неодмінно станеш ближчим до Нього. Що буде, коли ти зблизишся з Богом: ти охочіше слідуватимеш за Ним і схилятимешся перед Ним – чи неохоче віритимеш у Його існування, скутий сумнівами й непорозуміннями? (Я охоче слідуватиму за Богом і схилятимуся перед Ним.) Це безперечно. А як ти досягнеш цієї охоти? Ти знайдеш підтвердження Божих слів у своєму реальному житті; істина почне в тобі діяти, і ти знайдеш їй підтвердження. У процесі розгортання всіх речей у тобі знайде підтвердження приховане джерело всіх цих речей, і ти побачиш, що воно повністю узгоджується з Божими словами. Ти переконаєшся, що всі Божі слова – це істина, і це збільшить твою віру в Бога. Що більше ти віритимеш у Бога, то нормальнішими ставатимуть твої стосунки з Ним, то охочіше ти діятимеш як створіння та прийматимеш Бога як свого Володаря, а тих частин у тобі, які підкоряються Богові, ставатиме дедалі більше. Що ти думаєш про таке покращення у ваших стосунках? Це чудово, чи не так? Це результат доброго, позитивного ходу розвитку. А якими будуть наслідки поганого та згубного ходу розвитку? (Віра в існування Бога ставатиме дедалі слабшою, з’являтимуться непорозуміння й сумніви щодо Бога.) Наслідки будуть як мінімум такими. Ти не отримаєш підтвердження в жодному питанні, і ти не просто не зумієш досягнути істини у своїй вірі – у тебе також сформуються всілякі уявлення, і ти неправильно розумітимеш Бога, докорятимеш Йому, остерігатимешся Його та зрештою відречешся від Нього. Якщо в серці ти відречешся від Бога, чи зможеш ти й надалі за Ним слідувати? (Ні.) Ти більше не захочеш за Ним слідувати. Що станеться після цього? Ти втратиш інтерес до того, що робить і говорить Бог. Коли Бог скаже: «Кінець людства вже видно», – ти відповіси: «Я нічого не бачу!». Ти Йому не повіриш. Коли Бог скаже: «Ти здобудеш добре місце призначення, якщо прагнутимеш до істини», – ти відповіси: «Де це добре місце призначення, про яке Ти говориш? Я його не бачу!». Тобі буде нецікаво. Коли Бог скаже: «Ти мусиш діяти як справжнє створіння», – ти відповіси: «А яка користь від того, що я діятиму як справжнє створіння? Скільки благословень я від цього зможу отримати? Чи справді за це можна отримати благословення? Це якось стосується отримання благословень?». Коли Бог скаже: «Ти мусиш прийняти Боже володарювання й підкоритися йому!» – ти відповіси: «Яке володарювання? Чому я не відчуваю Божого володарювання? Якщо Бог справді володар, то чому Він дав мені жити в бідності? Чому дав мені хворіти? Якщо Бог володар, то чому мені завжди так важко?». Твоє серце буде сповнене нарікань, і ти не повіриш жодному Божому слову. Це покаже, що тобі бракує справжньої віри в Бога. І тому, стикаючись із різними проблемами, ти лише скаржитимешся й не виявлятимеш ні найменшого послуху. Саме так ти й прийдеш до цього згубного результату. Деякі люди кажуть: «Оскільки Бог – володар, Він має допомогти мені негайно вилікуватися від моєї хвороби. Він має допомогти мені досягти всього, чого я бажаю. Чому моє життя зараз сповнене незручностей і страждань?». Вони втратили віру в Бога, і в них не залишилося навіть найменшого сліду тієї невизначеної віри, яку вони колись мали: вона повністю зникла. Це згубний наслідок і лихий результат усього цього. Ви хочете до такого дійти? (Ні.) Як не дати собі опуститися до цього рівня? Треба докладати зусиль у питанні істини: ключ і шлях до всього цього лежать в істині й Божих словах. Якщо ти докладатимеш зусиль у питанні істини й Божих слів, то, сам того не знаючи, почнеш чіткіше бачити шлях, якого Бог тебе навчив і на який скерував, і ти побачиш сутність людей, подій і речей, які влаштовує Бог. На кожному кроці цього досвіду ти поступово відкриватимеш для себе принципи й основу того, як дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами. Прийнявши та зрозумівши істину, ти почнеш знаходити принципи й шляхи практики в людях, подіях і речах, з якими стикатимешся. Якщо ти практикуватимеш згідно із цими шляхами, Божі слова ввійдуть у тебе та стануть твоїм життям, і ти, сам того не усвідомлюючи, почнеш жити під Божим володарюванням і керуванням. Живучи під Божим володарюванням і керуванням, ти несвідомо навчишся дивитися на людей і речі згідно з Божими словами, і ти дивитимешся на речі з правильної позиції, точки зору та світогляду; результати твоїх поглядів на речі відповідатимуть Божим словам та істині, і вони дадуть тобі змогу ще більше наблизитися до Бога та ще більше жадати істини. Однак якщо ти не прагнеш до істини, не докладаєш зусиль у питанні істини, якщо ти не зацікавлений в істині, то важко сказати, до чого ти зрештою дійдеш. Кінець кінцем найгірший можливий результат – це коли люди не бачать дій Бога й не відчувають Його володарювання, як би вони не намагались у Нього вірити; це коли вони не здатні побачити Божу всемогутність і мудрість, скільки б усього вони не переживали. У таких випадках люди лише визнають, що слова, які каже Бог, є істиною, але не бачать надії на своє спасіння й тим більше не бачать, що характер Бога праведний і святий, і вони завжди відчуватимуть, що їхня віра в Бога туманна. Це показує, що вони не досягли ні істини, ні Божого спасіння й узагалі нічого не здобули після того, як роками вірили в Бога. На цьому Я закінчу спілкування про третій вислів – «Будь суворим до себе й терпимим до інших».

Як звучить четверте твердження про моральне поводження? («Відплачуй добром за зло».) Чи мають люди певні наміри, коли відплачують добром за зло? Хіба при цьому вони не роблять крок назад, щоб полегшити собі життя? Хіба це не примирливий спосіб вирішення питань? Люди не хочуть потрапити в нескінченний цикл помсти, а бажають згладити ситуацію, щоб жити трохи спокійніше. Життя людини не таке вже й довге, і скільки б вона не прожила: чи сто років, чи кілька сотень, – вона вважає своє життя коротким. Цілими днями вона зайнята думками про помсту й різанину, її внутрішній світ сповнений сум’яття, і її життя нещасне. Тому вона намагається знайти спосіб жити щасливішим, радіснішим життям і ставитися до себе правильно – тобто відплачувати добром за зло. Протягом життя люди неминуче ображають одне одного, стають жертвами інтриг одне одного, їх постійно переслідують мстиві й гіркі емоції, і вони втілюють у життя досить кепське існування, тому, мотивуючись міркуваннями про соціальний клімат, суспільну стабільність і єдність, моралісти популяризують у світі цей моральний критерій. Вони застерігають людей не відповідати злом на зло, утримуватися від ненависті й різанини, закликаючи натомість навчитися відплачувати добром за зло. Вони кажуть, що навіть якщо хтось раніше заподіяв тобі шкоду, не слід йому мститися: навпаки, потрібно допомогти йому, забути його минулі проступки, нормально взаємодіяти з ним і поступово виправляти його, розряджаючи ворожнечу між вами й досягаючи гармонійних стосунків. Мовляв, хіба це не приведе до гармонії в суспільстві загалом? Вони кажуть, що незалежно від того, хто тебе образив: член сім’ї, друг, сусід або колега по роботі, – ти мусиш відплачувати за зло добром і не тримати гніву на кривдника. Вони стверджують, що якщо кожен зможе це робити, то буде так, як кажуть у народі: «Якщо кожен подарує трохи любові, світ стане чудовим місцем». Хіба ці твердження не засновані на фантазіях? Чудовим місцем? Якби ж то! Погляньте, хто керує цим світом і хто розбещує людство. Що насправді може змінити твердження про моральне поводження «Відплачуй добром за зло»? Нічого. Як і інші твердження, воно ставить певні вимоги до моральних якостей людей, тобто нав’язує їм певні норми. Воно вимагає, щоб люди не вдавалися до ненависті й різанини, коли стикаються з ненавистю й різаниною з боку інших, і ставилися до людей, які завдають їм шкоди, спокійно й урівноважено, а також використовували своє моральне поводження, щоб розряджати цю ворожнечу й різанину та зменшувати кровопролиття. Цей вислів про моральне поводження, звісно, певною мірою діє на людей; він може певною мірою вгамувати ворожнечу й обурення, зменшити кількість убивств на ґрунті помсти; він може мати певний позитивний вплив на соціальний клімат, громадський порядок і суспільну злагоду, але які передумови існують для того, щоб цей вислів справляв такий ефект? З точки зору соціального середовища для цього є значні передумови. Одна з них – здоровий глузд і розсудливість людей. Люди думають: «Ця людина, якій я хочу помститися, більш чи менш впливова, ніж я? Якщо я візьмуся їй мститися, то чи зможу досягти своєї цілі? Якщо я помщусь і вб’ю її, чи не підпишу я собі смертний вирок?». Спочатку вони зважують наслідки. Обміркувавши все, більшість людей усвідомлює: «У цієї людини хороші зв’язки, вона має великий суспільний вплив, вона зла й жорстока, тому мені не можна їй мститися, навіть якщо вона заподіяла мені шкоду. Я мушу мовчки проковтнути образу. Але якщо мені коли-небудь випаде шанс помститися їй у цьому житті, я ним скористаюся». Як кажуть народні прислів’я, «Той, хто не прагне помститися, – не чоловік» і «Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш». У людей досі залишаються такі філософії життя. З одного боку, люди дотримуються філософії життя, що вимагає відплачувати добром за зло, бо вона безпосередньо пов’язана із соціальним середовищем і глибокою розбещеністю людини: вона виникла завдяки людським уявленням і судженням їхнього розуму. Коли більшість людей стикається з подібними ситуаціями, вони можуть лише мовчки проковтнути образу, а назовні практикують відплату добром за зло, відкидаючи ненависть і кровну помсту. Ще одна причина, чому люди дотримуються цієї філософії життя, полягає в тому, що в деяких випадках між сторонами конфлікту великий дисбаланс сил, тому скривджена сторона не наважується мститись і змушена відплачувати добром за зло, бо їй більше нічого не залишається. Якби вона таки помстилася, то могла б поставити під загрозу життя всієї своєї родини, а наслідки цього годі й уявити. У таких випадках люди вважають за краще просто жити далі, проковтнувши образу. Однак чи подолали вони так своє обурення? Чи є на світі людина, здатна забути образу? (Ні.) Особливо у випадку дуже серйозних образ, як-от коли хтось убив твоїх близьких, зруйнував твою сім’ю, зганьбив твоє ім’я, викликавши в тебе глибоку ворожнечу, – ніхто не може забути таку образу. Це частина людської сутності, і людська сутність не може цього подолати. У таких ситуаціях у людей інстинктивно розвиваються почуття ненависті – це цілком нормально. Це в будь-якому разі нормальна реакція незалежно від того, чи вони виникають через гарячковість, чи через інстинкт, чи через совість. Навіть собаки прив’язуються до людей, які добре до них ставляться, регулярно годують або допомагають, і починають їм довіряти, зневажаючи тих, хто їх кривдить і знущається з них, – і це ще не все: вони навіть зневажають людей, які пахнуть чи звучать подібно до їхніх кривдників. Бач, навіть собаки мають цей інстинкт, то що й говорити про людей! З огляду на те, що люди мають набагато складнішу психіку, ніж тварини, для людей цілком нормально відчувати ворожість, коли вони стикаються з убивством на ґрунті помсти чи несправедливим ставленням. Однак із низки причин і через певні обставини люди часто змушені йти на поступки, ковтати образи й тимчасово миритись із ситуацією – але це не означає, що вони хочуть або здатні відплачувати добром за зло. Те, що Я щойно сказав, ґрунтується на точці зору людства й інстинктивних реакцій людини. Якщо ми зараз подивимося на це з точки зору об’єктивних фактів про суспільство, то якби хтось не відплатив добром за зло, а натомість помстився та скоїв убивство, які в цього були б наслідки? Його притягнули б до юридичної відповідальності, його могли б затримати, засудити до тюремного ув’язнення й навіть, можливо, до смертної кари. На основі цього можна зробити висновок, що з точки зору як людства, так і обмежувальної сили суспільства й закону, коли люди стикаються з несправедливим ставленням і вбивствами на ґрунті помсти, жодна людина не здатна викреслити ненависть ні з розуму, ні з глибини серця. Навіть ставши жертвою легкої шкоди, як-от словесних нападів, висміювання чи знущань, люди все одно не здатні відплачувати добром за зло. Чи є здатність відплачувати добром за зло нормальним проявом людської сутності? (Ні.) Отже, коли людину цькують або завдають їй шкоди, якого найменшого мінімуму потребує й вимагає її людська сутність? Хіба якась людина радісно, щасливо сказала б: «Можеш мене цькувати! Ти сильний і злий, цькуй мене як хочеш, а я відплачу за твоє зло добром. Ти чітко побачиш, яка в мене шляхетна натура й моральне обличчя, і я, звісно, не стану ні мститися тобі, ні складати про тебе якусь думку. Я не гніватимуся на тебе – я просто сприйматиму все це як жарт. Незалежно від того, наскільки твої слова ображають мою натуру, зачіпають мою гордість або шкодять моїм інтересам, усе в порядку: можеш сміливо говорити все, що захочеш». Чи існують такі люди? (Ні.) Жодна людина не здатна по-справжньому відкинути свої образи – вона вже молодець, якщо може протриматися деякий час, не вбиваючи свого ворога з помсти. Отже, ніхто по-справжньому не здатен відплачувати добром за зло, і навіть якщо люди практикують таке моральне поводження, то лише тому, що вони були змушені так діяти під тиском конкретних обставин у певний момент, або тому, що вся ситуація була насправді сфабрикована й вигадана. За звичайних обставин, коли люди стають жертвами серйозних переслідувань або знущань, вони затаюють образу та робляться мстивими. Єдина обставина, за якої людина може не усвідомлювати власну ненависть або не реагувати на неї, – це коли ненависть занадто сильна, і людина зазнала такого серйозного шоку, що втратила пам’ять або розум. Але жодна людина з нормальною людською сутністю та здоровим глуздом не захотіла б ні того, щоб її ображали, дискримінували, принижували, щоб із неї глузували, сміялися чи знущалися, щоб їй шкодили тощо, ні того, аби хтось заходив так далеко, щоб розтоптати та зневажити її натуру й гідність; жодна людина не була б рада нещиро відплачувати моральним поводженням тим, хто її образив або завдав їй шкоди: на це не здатен ніхто. Отже, твердження про моральне поводження, що полягає у відплаті добром за зло, видається розбещеному людству дуже слабким, в’ялим, пустим і безглуздим.

Якщо ми подивимося на це питання з точки зору совісті й розуму нормальної людської сутності, то незалежно від того, наскільки людина розбещена, зла вона чи має відносно добру людську сутність, усі люди сподіваються, що інші ставитимуться до них добре, з базовим рівнем поваги. Якби хтось почав тобі лестити й підлабузнюватися до тебе без жодної причини, чи зробило б це тебе щасливим? Чи тобі б це сподобалося? (Ні.) Чому тобі б це не сподобалося? Ти почувався б так, наче тебе дурять? Ти б подумав: «Я що, схожий на трирічну дитину? Як я можу не розуміти, навіщо тобі потрібно таке мені говорити? Хіба я такий хороший, як ти кажеш? Хіба я зробив щось із того, про що ти говориш? До чого всі ці дурні лестощі? Як ти сам собі не огидний?». Люди не люблять чути слова лестощів і сприймають їх як своєрідну образу. Крім базової поваги, як ще люди хочуть, щоб інші до них ставилися? (Зі щирістю.) Просити людей ставитися до інших зі щирістю було б неможливо: якщо вони утримуються від цькування інших, це вже досить добре. Просити людей не цькувати одне одного – відносно об’єктивна вимога. Люди сподіваються, що інші поважатимуть їх, не цькуватимуть і, що найважливіше, ставитимуться до них справедливо. Вони сподіваються, що інші не переслідуватимуть їх, коли вони вразливі, не піддаватимуть остракізму, коли викриваються їхні недоліки, не стануть постійно лестити й підлабузнюватися до них. Люди вважають таку поведінку огидною та просто хочуть, щоб до них ставилися справедливо, хіба не так? Справедливе ставлення до інших – відносно позитивний ідеал у світі людей і царині людського мислення. Чому Я так кажу? Подумайте ось про що: чому всім подобається Бао Чжен? Люди люблять дивитися, як Бао Чжен розслідує справи, хоча вони й вигадані та повністю сфабриковані. Чому вони досі подобаються людям? Чому люди досі готові на це дивитися? Тому що в їхньому ідеальному світі, у царині їхнього мислення та в глибині сердець вони всі бажають позитивного, трохи кращого світу. Вони бажають, щоб люди могли жити у відносно чесному та справедливому соціальному середовищі, у світі, де це гарантовано кожному. Коли тебе переслідують злі сили, так у тебе принаймні було б місце, де підтримується справедливість, де ти міг би подати скаргу на заподіяні тобі образи, де ти мав би право поскаржитися, і на несправедливість, від якої ти постраждав, зрештою було б пролито трохи світла. У такому суспільстві та людстві було б місце, де ти міг би очистити своє ім’я й захиститися від усяких принижень і образ. Хіба для людини це не ідеальне суспільство? Хіба це не те, чого жадає кожна людина? (Так і є.) Це мрія кожної людини. Люди сподіваються, що до них ставитимуться справедливо. Вони не хочуть, щоб ставлення до них було несправедливим і щоб їм не було куди поскаржитися, якщо до них поставляться несправедливо: таке їх дуже засмучує. Можна сказати, що стандарт і вимога до морального поводження людини «Відплачуй добром за зло» дуже далекі від реальності розбещеності людства в реальному житті. Отже, ця вимога до морального поводження людини далека від її волі, об’єктивного факту й реального життя. Це твердження запропоноване ідеалістами, які не розуміють внутрішнього світу знедолених людей, що зазнали кривд і принижень: ці ідеалісти не відчувають, наскільки ті люди були скривджені, як тяжко ображено їхню гідність і натуру та навіть під якою загрозою опинилася їхня особиста безпека. Вони не розуміють цих реалій, але все одно вимагають, щоб жертви примирилися зі своїми кривдниками й не мстилися їм. Вони кажуть щось на кшталт: «Ти народився, щоб до тебе погано ставилися, і мусиш прийняти свою долю. Ти народився в найнижчому класі суспільства, і ти рабської породи. Ти народився, щоб тобою правили інші: ти мусиш не мститися своїм кривдникам, а відплачувати добром за зло. Ти мусиш робити свій внесок у покращення соціального клімату й суспільної гармонії, а також сприяти суспільству, демонструючи свою позитивну енергію та найкраще моральне поводження». Усе це явно говориться для того, щоб виправдати експлуатацію нижчих класів вищими ешелонами суспільства та правлячими класами, забезпечити їм цю зручність, а також заспокоїти серця й емоції знедолених від їхнього імені. Хіба такі речі говоряться не для цього? (Для цього.) Якби правові та соціальні системи кожної країни, а також системи й норми кожної раси та клану були справедливими, а люди суворо стежили за їх виконанням, хіба потрібно було б досі пропагувати цей безпредметний вислів, який суперечить законам людської сутності? У цьому не було б необхідності. Очевидно, що вислів «Відплачуй добром за зло» просто просувається як зручний засіб для правлячих класів і злих людей із владою й силою, щоб експлуатувати й топтати знедолених. Водночас, аби заспокоїти знедолені верстви й не дати їм помститися чи стати ворожими до багатих, еліти й правлячого класу, ці так звані мислителі та педагоги підносять себе на вершину моральної вищості, просуваючи цей вислів під приводом вимоги, щоб кожен практикував добре моральне поводження. Хіба це не створює в суспільстві ще більше суперечностей? Що більше ти пригнічуєш людей, то несправедливішим виявляється суспільство. Якби суспільство було справді чесним і справедливим, хіба потрібно було б удаватися до цього вислову, щоб судити моральне поводження людей і висувати до нього вимоги? Це явно пов’язано з тим фактом, що в суспільстві й серед людства немає справедливості. Якби лиходіїв можна було карати за законом або якби ті, хто має гроші та владу, теж відповідали перед законом, то вислів «Відплачуй добром за зло» нічого б не значив і не існував би. Скільки простих людей зуміли б нашкодити чиновникам? Скільки бідних людей зуміли б нашкодити багатим? Їм було б важко цього досягти. Отже, вислів «Відплачуй добром за зло» явно спрямований на простих людей, бідних і нижчі класи – він аморальний і несправедливий. Наприклад, якби ти зажадав від чиновника відплачувати добром за зло, він би тобі відповів: «За яке зло я маю відплачувати? Хто б посмів зі мною зв’язатися? Хто б посмів мене образити? Хто б посмів сказати мені “ні”? Я вб’ю кожного, хто скаже мені “ні”: я винищу всю його сім’ю й усіх його родичів до останнього!». Бачте, чиновникам немає за що відплачувати, тому вислів «Відплачуй добром за зло» для них просто не існує. Якщо ти їм скажеш: «Ти повинен мати й практикувати це моральне поводження – відплачувати добром за зло», – вони скажуть: «Звісно, це можна». Це суцільна оманлива брехня. У будь-якому разі «Відплачуй добром за зло» – це, по суті, просто вислів, який просувають суспільні моралісти, щоб заспокоїти нижчі класи, і навіть більше того: це вислів, який просувається для поневолення нижчих класів. Його популяризують, щоб додатково стабілізувати владу правлячого класу, здобути його прихильність і назавжди зберегти поневолення нижчих класів, щоб вони не скаржилися, навіть якщо будуть поневолені протягом поколінь. Звідси ми бачимо, що в такому суспільстві закони й системи явно несправедливі; таким суспільством не керує істина, і ним не правлять ні істина, ні справедливість, ні праведність. Натомість ним керує людське зло й сила, незалежно від того, хто служить чиновниками. Якби чиновниками були прості люди, ситуація була б такою ж самою. У цьому вся сутність цієї соціальної системи. Вислів «Відплачуй добром за зло» викриває цей факт. Ця фраза явно має певне політичне забарвлення: це вимога до морального поводження людини, яка висувається з метою зміцнення панування правлячих класів і поневолення нижчих класів.

Мало того, що вимога відплачувати добром за зло не відповідає ні нормальним потребам і вимогам людської сутності, ні її натурі й гідності: природно, що вона тим більше не є належним стандартом оцінювання якості людської сутності людини. Ця вимога настільки далека від реальної людської сутності, що вона не просто недосяжна – її взагалі ніколи не слід було популяризувати. Це просто вислів і стратегія, яку використовує правлячий клас, щоб зміцнити своє панування й контроль над масами. Природно, що Бог ніколи не підтримував вислови такого роду: ні в період Закону, ні в період Благодаті, ні в нинішній період Царства – і ніколи не використовував такого роду методи, вислови й вимоги як основу для оцінювання якості людської сутності людей. Причина в тому, що незалежно від того, моральна людина чи аморальна та наскільки її моральне поводження добре чи погане, Бог розглядає лише її сутність – ці вислови про моральне поводження просто не існують у Божому кругозорі. Отже, вислів про моральне поводження «Відплачуй добром за зло» нічого не значить у Божому домі та не вартий аналізу. Незалежно від того, чим ти відплачуєш за зло: добром чи помстою, – як віруючі в Бога повинні ставитися до питання «відплати за зло»? З яким ставленням і з якої точки зору вони повинні дивитися на це питання й підходити до нього? Якщо хтось коїть зло в церкві, то в Божому домі є власні адміністративні постанови та принципи поводження з такою людиною – немає потреби, щоб хтось мстився за жертву чи захищав її від несправедливості. У Божому домі в цьому немає потреби, і церква природним чином розв’яже проблему відповідно до своїх принципів. Це факт, який можна спостерігати та з яким стикаються люди. Якщо говорити дуже чітко та ясно: у церкві є принципи поводження з людьми, а в Божому домі є адміністративні постанови. А як щодо Бога? Що стосується Бога, то будь-яка людина, що коїть зло, буде відповідно покарана, і Бог диктує, коли та як вона буде покарана. Божі принципи покарання абсолютно невіддільні від Його характеру й сутності. Бог має праведний і непорушний характер, Він має велич і гнів, і всі, хто коїть зло, будуть Ним відповідно покарані. Це набагато більше за людські закони, це перевершує людство та всі світські закони. Це не тільки справедливо, розумно й відповідає бажанням людства, але й не вимагає всезагальної похвали та заохочення. Для цього не потрібно, щоб ти судив про якісь питання з вершини моральної вищості. Коли Бог таке робить, то за власними принципами й у визначений Ним час. Треба залишити Богові діяти на Його розсуд, а люди мусять утримуватися від втручання, оскільки це їх ніяк не стосується. Що Бог просить від людей у питанні «відплати за зло»? Щоб вони не діяли й не мстились іншим із гарячковості. Що робити, якщо хтось тебе ображає, переслідує чи навіть хоче заподіяти тобі шкоду? Чи існують принципи, як поводитися в таких ситуаціях? (Так.) Для таких ситуацій існують рішення й принципи, а також основа в Божих словах та істині. Незалежно від усього іншого, вислів про моральне поводження «Відплачуй добром за зло» також не є стандартом, за яким можна судити про якість людської сутності людей. Якщо людина здатна відплачувати добром за зло, то максимум можна сказати, що вона відносно терпима, проста, добродушна й великодушна, що вона не дріб’язкова та що їй притаманне задовільне моральне поводження. Однак чи можна оцінювати якість людської сутності цієї людини й судити про неї на основі одного цього вислову? Ні, аж ніяк. Треба брати до уваги ще й те, до чого людина прагне, яким шляхом іде, як ставиться до істини, позитивного тощо. Тільки так можна точно оцінити, є в неї людська сутність чи ні.

На цьому наше сьогоднішнє спілкування завершено.

26 березня 2022 року