Хоча Ісус, перебуваючи в плоті, був повністю позбавлений емоцій, Він завжди втішав своїх учнів, піклувався про них, допомагав їм і підтримував їх. Скільки б Він не трудився та скільки б страждань не переніс, Він ніколи не ставив перед людиною надмірних вимог, але завжди був терплячим і поблажливим до її гріхів, тож люди періоду Благодаті ласкаво називали його «любим Спасителем Ісусом». Для людей того часу – для всіх людей – те, чим володів і ким був Ісус, було милосердям і люблячою добротою. Він ніколи не пам’ятав переступів людей, і Його ставлення до них ніколи не ґрунтувалося на їхніх переступах. Оскільки це був інший період, Він часто дарував людям багато харчів, щоб вони могли насититися досхочу. Він ставився до всіх своїх послідовників із благодаттю, зцілюючи хворих, виганяючи демонів, воскрешаючи мертвих. Щоб люди могли повірити в Нього та побачити, що все, що Він робив, було зроблено з ревністю і щиро, Він зайшов так далеко, що воскресив гниючий труп, показуючи їм, що в Його руках навіть мертві можуть повернутися до життя. Таким чином, Він мовчки терпів і здійснював Свою роботу спокути серед них. Ще до того, як Ісус був прибитий до хреста, Він уже взяв на Себе гріхи людства і став жертвою за гріх людства. Ще до того, як Його розіп’яли, Він став на хресний шлях, щоб спокутувати людство. Зрештою, Він був прибитий до хреста, пожертвувавши собою заради хреста, і Він дарував всю Свою милість, люблячу доброту та святість людству. По відношенню до людства Він завжди був терплячим, ніколи не мстивим, прощаючи їм їхні гріхи, закликаючи їх до покаяння та навчаючи їх мати терпіння, поблажливість і любов, іти Його слідами і жертвувати собою заради хреста. Його любов до братів і сестер перевершила Його любов до Марії. Робота, яку Він виконував, ґрунтувалася на принципі зцілення хворих і вигнання демонів, і все це заради Його відкуплення. Куди б Він не йшов, Він ставився до всіх, хто слідував за Ним, із милістю. Він робив бідних багатими, кульгавих – ходячими, сліпих – зрячими, а глухим дарував слух. Він навіть запрошував найбідніших, знедолених, грішників сидіти з Ним за одним столом, ніколи не уникаючи їх, але завжди проявляючи терпіння, навіть кажучи: «Коли пастир губить одну вівцю зі ста, він залишає дев’яносто дев’ять, щоб знайти одну загублену вівцю, і коли він знайде її, то дуже зрадіє». Він любив Своїх послідовників, як вівця любить своїх ягнят. Хоча вони були нерозумними й необізнаними, і були грішниками в Його очах, і, крім того, були найнижчими членами суспільства, Він вважав цих грішників – людей, яких інші зневажали, – зіницею Свого ока. Оскільки Він благоволив до них, Він віддав за них Своє життя, як агнець, принесений в жертву на вівтарі. Він ходив серед них так, ніби був їхнім слугою, дозволяючи їм використовувати Його та вбити Його, беззастережно підкоряючись їм. Для своїх послідовників Він був любим Спасителем Ісусом, але до фарисеїв, які читали людям лекції з високого п’єдесталу, Він виявляв не милосердя та люблячу доброту, а огиду й обурення. Він не виконував багато роботи серед фарисеїв, лише зрідка читаючи їм лекції та докоряючи їм; Він не ходив серед них, здійснюючи роботу спокути, і не робив знамен і чудес. Він дарував усю Свою милість і люблячу доброту Своїм послідовникам, терплячи заради цих грішників до самого кінця, коли Він був прибитий до хреста, і терпів усі приниження, поки Він повністю не відкупив усе людство. Таким був підсумок Його роботи.

Без спокути Ісуса людство вічно жило б у гріху та стало б потомством гріха, нащадками демонів. Продовжуючи у тому ж дусі, весь світ став би землею, де мешкає сатана, місцем його проживання. Однак робота відкуплення вимагала прояву милосердя та люблячої доброти по відношенню до людства; тільки такими засобами людство могло отримати прощення та, в кінцевому підсумку, завоювати право бути вдосконаленим і повністю здобутим Богом. Без цього етапу роботи шеститисячолітній план управління не зміг би рухатися вперед. Якби Ісус не був розп’ятий, якби Він тільки зцілював хворих і виганяв бісів, тоді люди не могли б бути повністю прощені за свої гріхи. За три з половиною роки, які Ісус провів, виконуючи Свою роботу на землі, Він завершив тільки половину Своєї роботи спокути; потім, будучи прибитим до хреста та ставши подобою грішної плоті, будучи переданий лукавому, Він завершив роботу розп’яття і опанував долю людства. Тільки після того, як Його було передано в руки сатани, Він викупив людство. Тридцять три з половиною роки Він страждав на землі, будучи осміяним, обмовленим і покинутим, аж до того, що Йому ніде було схилити голову, ніде було відпочити, і пізніше Він був розп’ятий і усім Своїм єством – святим і невинним тілом – прибитий до хреста. Він переніс усі види страждань, які тільки існують. Можновладці знущалися над Ним і били Його батогами, а солдати навіть плювали Йому в обличчя; однак Він мовчав і терпів до кінця, беззастережно підкорившись аж до самої смерті, після чого відкупив усе людство. Тільки після того Йому було дозволено впокоїтися. Робота, виконана Ісусом, представляє тільки період Благодаті; вона не представляє період Закону та не замінює роботу останніх днів. У цьому суть роботи Ісуса в період Благодаті, другий період, через який пройшло людство, – період Спокути.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Правдива історія роботи періоду Спокути»