Робота, яку виконував Ісус, відповідала потребам людини в той період. Його завданням було відкупити людство, пробачити їм їхні гріхи, і тому Його характер був суцільним смиренням, терпінням, любов’ю, благочестям, поблажливістю, милосердям та люблячою добротою. Він приніс людству рясну благодать і благословення, і все, чим тільки люди могли насолоджуватися, Він дав їм для їх насолоди мир і щастя, Свої терпіння й любов, Свої милосердя та люблячу доброту. У той же час, достаток утіх, із якими стикалися люди, – почуття миру й безпеки в своїх серцях, почуття впевненості у своєму дусі та їхня залежність від Спасителя Ісуса – усе це було обумовлене періодом, в якому вони жили. У період Благодаті людей уже розбестив сатана, і тому для досягнення спокути всього людства була потрібна рясна благодать, нескінченна поблажливість і терпіння, і навіть більше того, приношення, достатнє для спокути гріхів людства, щоб досягнути результату. Те, що людство побачило в період Благодаті, було просто Моїм приношенням спокути за гріхи людства: це був Ісус. Усе, що вони знали, – це те, що Бог може бути милосердним і терплячим, і все, що вони бачили, – це милосердя та люблячу доброту Ісуса. Це було виключно тому, що вони народилися в період Благодаті. І тому, перш ніж вони могли бути відкуплені, вони мали насолодитися багатьма видами благодаті, які дарував їм Ісус, щоб вони могли отримати від цього користь. Таким чином, вони могли отримати прощення своїх гріхів, насолоджуючись благодаттю, а також могли отримати можливість бути відкупленими, насолоджуючись поблажливістю і терпінням Ісуса. Тільки завдяки поблажливості і терпінню Ісуса вони здобули право отримати прощення та насолоджуватися рясною благодаттю, дарованою Ісусом. Бо ж Ісус сказав: «Я прийшов відкупити не праведників, а грішників, щоб дати грішникам можливість отримати прощення їхніх гріхів». Якби, прийшовши в плоті, Ісус приніс із собою характер осуду, прокляття та нетерпимості до людських проступків, тоді в людини ніколи не було б шансу на спокуту, і вона назавжди залишилася б грішною. Якби це було так, шеститисячолітній план управління зупинився б у період Закону, а період Закону було б продовжено на шість тисяч років. Гріхи людини стали б тільки більш численними та тяжкими, і створення людства було б марним. Люди могли б служити Єгові тільки згідно з законом, але їхні гріхи перевершили б гріхи перших створених людей. Чим більше Ісус любив людство, прощаючи йому його гріхи та виявляючи до нього достатню милість і люблячу доброту, тим більше людство мало право бути спасенним Ісусом, називатися загубленими вівцями, яких Ісус викупив дорогою ціною. Сатана не міг втрутитися в цю роботу, бо Ісус ставився до Своїх послідовників так, як любляча мати ставиться до немовляти біля своїх грудей. Він не гнівався і не зневажав їх, але був сповнений розради; Він ніколи не впадав у лють серед них, але був поблажливий до їхніх гріхів і закривав очі на їхні нерозумність і невігластво, аж до того, що говорив: «Прощайте інших сімдесят разів по сім». Так Його серце перетворювало серця інших людей, і тільки так люди отримували прощення своїх гріхів завдяки Його поблажливості.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Правдива історія роботи періоду Спокути»