Життя, яке Ісус прожив на землі, було нормальним життям плоті. Він жив у звичайній людській сутності Своєї плоті. Його влада – здійснювати Свою роботу і говорити Своє слово, або зцілювати хворих і виганяти демонів, здійснювати такі незвичайні речі – здебільшого не виявлялася, доки Він не розпочав Своє служіння. Його життя до двадцяти дев’яти років, до того, як Він здійснив Своє служіння, було достатнім доказом того, що Він був просто звичайним плотським тілом. Через це, а також через те, що Він ще не почав здійснювати Своє служіння, люди не бачили в Ньому нічого божественного, не бачили в Ньому нічого, крім нормальної людини, звичайного чоловіка – саме так, як і в той час деякі люди вважали Його сином Йосипа. Люди думали, що Він був сином звичайного чоловіка, у них не було можливості сказати, що Він був втіленою плоттю Бога; навіть коли в ході Свого служіння Він сотворив багато чудес, більшість людей усе одно говорили, що Він був сином Йосипа, тому що Він був Христом із зовнішньою оболонкою нормальної людської сутності. Його нормальна людська сутність і Його робота існували для того, щоб сповнити значущість першого втілення, довести, що Бог повністю прийшов у плоті, що Він став цілковито звичайною людиною. Його нормальна людська сутність до того, як Він почав свою роботу, була доказом того, що Він був звичайним тілом; і те, що Він працював опісля, також доводило, що Він був звичайним тілом, бо Він творив ознаки й чудеса, зцілював хворих і виганяв демонів, будучи у плоті з нормальною людською сутністю. Причина, з якої Він міг творити чудеса, полягала в тому, що Його плоть несла в собі владу Божу; вона була плоттю, в яку зодягнувся Божий Дух. Він володів цією владою завдяки Духу Божому, і це не означало, що Він не був плоттю. Зцілення хворих і вигнання демонів були роботою, яку Він повинен був виконувати в Своєму служінні, це було вираженням Його божественності, прихованої в Його людській сутності, і незалежно від того, які знаки Він показував або як Він демонстрував Свою владу, Він усе ще жив у нормальній людській сутності і все ще був звичайною плоттю. Аж до того моменту, коли Він воскрес після смерті на хресті, Він перебував у звичайній плоті. Дарування благодаті, зцілення хворих і вигнання демонів – усе це було частиною Його служіння, все це була робота, яку Він виконував у Своїй звичайній плоті. До того, як Він пішов на хрест, Він ніколи не відходив від Своєї звичайної людської плоті, незалежно від того, що Він робив. Він був Самим Богом, який виконував Божу роботу, але, оскільки Він був втіленою плоттю Бога, Він їв їжу і носив одяг, мав нормальні людські потреби, мав нормальну людську розсудливість і нормальний людський розум. Усе це було доказом того, що Він був нормальною людиною, що доводило, що втілена плоть Бога була плоттю з нормальною людською сутністю, а не надприродною. Його робота полягала в тому, щоб завершити роботу першого втілення Бога, виконати служіння, яке повинно було виконати перше втілення. Значення втілення полягає в тому, що звичайна, нормальна людина виконує роботу Самого Бога; тобто, що Бог виконує Свою божественну роботу в людях і тим самим перемагає сатану. Втілення означає, що Божий Дух стає плоттю, тобто Бог стає плоттю; робота, яку здійснює плоть, – це робота Духа, яка реалізується у плоті, виражається плоттю. Ніхто, крім Божої плоті, не може виконати служіння втіленого Бога; тобто тільки втілена плоть Бога, ця нормальна людська сутність – і ніхто інший – може продемонструвати божественну роботу. Якби під час Свого першого пришестя Бог не мав нормальної людської сутності до двадцяти дев’яти років – якби, як тільки Він народився, Він міг творити чудеса, якби, як тільки Він навчився говорити, Він міг говорити мовою небес, якби в той момент, коли Він уперше ступив на землю, Він міг осягати всі мирські справи, розрізняти думки і наміри кожної людини – таку людину не можна було б назвати нормальною людиною, і таку плоть не можна було б назвати людською плоттю. Якби це було так із Христом, то сенс і сутність втілення Бога були би втрачені. Те, що Він володіє нормальною людською сутністю, доводить, що Він – Бог, який втілився у плоті; той факт, що Він проходить нормальний процес людського росту, ще більше демонструє, що Він – звичайна плоть; більш того, Його робота є достатнім доказом того, що Він – Боже Слово, Божий Дух, Який став плоттю. Бог стає плоттю з огляду на потреби Своєї роботи; іншими словами, цей етап роботи повинен бути виконаний у плоті, він повинен бути виконаний в нормальній людській сутності. Це є передумовою для «Слова, що стало плоттю», для «приходу Слова у плоті», і це справжня історія двох втілень Бога. Люди можуть вірити, що Ісус творив чудеса протягом усього Свого життя, що Він не виявляв жодних ознак людської природи аж до закінчення Своєї роботи на землі, що у Нього не було нормальних людських потреб, слабкостей або людських емоцій, Він не мав базових життєвих потреб, як і не мав нормальних людських думок. Вони уявляють, що у Нього є тільки надлюдський розум, трансцендентна людська сутність. Вони вірять, що, оскільки Він – Бог, Він не повинен думати і жити так, як це роблять нормальні люди, що тільки нормальна людина, справжня людина, може мати нормальні людські думки й жити нормальним людським життям. Усе це – людські ідеї і людські поняття, і ці поняття суперечать початковим намірам Божої роботи. Нормальне людське мислення підтримує нормальну людську розсудливість і нормальну людську сутність; нормальна людська сутність підтримує нормальні функції плоті; а нормальні функції плоті забезпечують нормальне життя плоті у всій його повноті. Тільки діючи в такій плоті, Бог може виконати мету Свого втілення. Якби втілений Бог володів тільки зовнішньою оболонкою плоті, але не мислив нормальними людськими думками, то ця плоть не володіла б людською розсудливістю, а тим більше істинною людською сутністю. Як може така плоть, позбавлена людської сутності, виконувати служіння, яке повинен виконувати втілений Бог? Нормальний розум підтримує всі аспекти людського життя; без нормального розуму людина не була б людиною. Іншими словами, людина, яка не мислить нормальними думками, – психічно хвора, а про Христа, у якого немає людської сутності, а є тільки божественна природа, не можна сказати, що він втілена плоть Бога. Отже, як могла втілена плоть Бога не мати нормальної людської сутності? Хіба це не богохульство – говорити, що у Христа немає людської сутності? Уся діяльність, якою займаються нормальні люди, залежить від функціонування нормального людського розуму. Без цього люди поводилися б ненормально; вони навіть не змогли б відрізнити чорне від білого, добро від зла; і в них не було б людської етики й моральних принципів. Подібно до цього, якби втілений Бог не мислив як звичайна людина, тоді Він не був би справжньою плоттю, нормальною плоттю. Така немисляча плоть не змогла б узяти на себе божественну роботу. Він не зміг би нормально займатися діяльністю звичайної плоті, не кажучи вже про те, щоб жити разом із людьми на землі. І таким чином, значення Божого втілення, сама суть Божого пришестя у плоті були би втрачені. Людська сутність втіленого Бога існує для підтримки нормальної божественної роботи у плоті; Його нормальне людське мислення підтримує Його нормальну людську сутність та всю Його нормальну тілесну діяльність. Можна було б сказати, що Його нормальне людське мислення існує для того, щоб підтримувати всю роботу Бога у плоті. Якби ця плоть не володіла нормальним людським розумом, тоді Бог не зміг би діяти у плоті, і те, що Йому потрібно зробити у плоті, ніколи не могло б бути виконано. Хоча втілений Бог володіє нормальним людським розумом, Його робота не спотворена людською думкою; Він виконує роботу в людській сутності з нормальним розумом, за попередньої умови володіння людською сутністю з розумом, а не завдяки використанню звичайного людського мислення. Якими б піднесеними не були думки Його плоті, Його робота не заплямована логікою або мисленням. Іншими словами, Його робота не задумана розумом Його плоті, але є прямим вираженням божественної роботи в Його людській сутності. Уся Його робота – це служіння, яке Він повинен виконати, і ніщо з цього не бере початок у Його мозку. Наприклад, зцілення хворих, вигнання демонів і розп’яття не були плодами Його людського розуму і не могли бути досягнуті жодною людиною з людським розумом. Точно так само сьогоднішня робота завоювання – це служіння, яке повинен виконувати втілений Бог, але це не робота людської волі; це робота, яку повинна виконувати Його божественність, робота, на яку не здатна жодна плотська людина. Отже, втілений Бог повинен мати нормальний людський розум, повинен володіти нормальною людською сутністю, тому що Він повинен виконувати Свою роботу в людській сутності з нормальним розумом. У цьому суть роботи втіленого Бога, сама суть втіленого Бога.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Сутність плоті, в якій поселився Бог»