У видіннях є багато шляхів до практики. Практичні вимоги, що висуваються до людини, також містяться у видіннях, як і робота Бога, яка повинна бути відома людині. У минулому, під час спеціальних зборів або великих зібрань, які проводилися в різних місцях, говорилося тільки про один аспект шляху практики. Таку практику мало бути застосовано в період Благодаті, і навряд чи вона мала будь-яке відношення до пізнання Бога, оскільки видіння періоду Благодаті було тільки видінням розп’яття Ісуса, і не було більших видінь. Передбачалося, що людина не повинна була знати нічого, окрім роботи відкуплення Ним людства через розп’яття, і тому в період Благодаті в людини не було жодних інших видінь для пізнання. Таким чином, у людини було лише мізерне знання про Бога, і, крім знання любові та співчуття Ісуса, у неї було лише кілька простих і мізерних речей, які вона могла застосувати на практиці, що було далеко не так, як сьогодні. У минулому, незалежно від того, яку форму мали її збори, людина була не здатна говорити про практичне знання Божої роботи, і тим більше ніхто не міг чітко сказати, який шлях практики є найбільш підхожим для людини. Людина просто додала кілька простих деталей до основи, якою були поблажливість і терпіння; суть її практики просто не змінилася, оскільки протягом того ж періоду Бог не виконував жодної нової роботи, і єдиними вимогами, які Він ставив перед людиною, були поблажливість і терпіння, або ж несення хреста. Крім таких практик, не було вищих видінь, ніж розп’яття Ісуса. У минулому не згадувалося про інші видіння, адже Бог не виконував великого обсягу роботи ще й тому що Він ставив перед людиною лише обмежені вимоги. Таким чином, що б людина не робила, вона була не в змозі переступити ці кордони, кордони, котрі були лише кількома простими та поверховими речами, які людина могла застосувати на практиці. Сьогодні Я говорю про інші видіння, тому що сьогодні зроблена більша робота, робота, яка в кілька разів перевищує період Закону й період Благодаті. Вимоги до людини теж у кілька разів вищі, ніж у минулі періоди. Якщо людина не здатна повністю пізнати таку роботу, тоді вона не матиме великого значення; можна сказати, що людині буде важко повністю пізнати таку роботу, якщо вона не присвятить цьому свої зусилля впродовж усього свого життя. Якщо в роботі завоювання говорити тільки про шлях практики, це зробило б завоювання людини неможливим. Проста розмова про видіння, без пред’явлення будь-яких вимог до людини, також унеможливить завоювання людини. Якби не говорилося ні про що, окрім шляху практики, тоді було б неможливо завдати удару по ахіллесовій п’яті людини або розвіяти уявлення людини, а значить було б неможливо повністю підкорити людину. Видіння – це головний інструмент завоювання людини, але якби не було жодного шляху практики, крім видінь, тоді в людини не було б жодного шляху, яким іти, і тим більше в неї не було б жодних засобів для входження. Це був принцип Божої роботи від початку й до кінця: у видіннях є те, що можна застосувати на практиці, і точно так само існують видіння на додаток до практики. Ступінь змін як у житті людини, так і в її характері супроводжує зміни у видіннях. Якби людина покладалася тільки на свої власні зусилля, то для неї було б неможливо досягти будь-якої значної міри змін. Видіння говорять про роботу Самого Бога й Боже управління. Практика відноситься до шляху практики людини та до способу існування людини; у всьому Божому управлінні зв’язок між видіннями й практикою – це зв’язок між Богом і людиною. Якби видіння були видалені, або якщо б про них говорили без згадки про практику, або якби були тільки видіння, а практика людини була викорінена, тоді такі речі не можна було б вважати управлінням Бога, і тим більше не можна було б сказати, що робота Бога здійснюється заради людства; таким чином, не тільки був би усунутий обов’язок людини, але це було б запереченням мети Божої роботи. Якби від людини від початку й до кінця вимагалася лише практика, без залучення Божої роботи, і, більше того, якби від людини не вимагалося знати Божу роботу, тоді таку роботу ще менше було б підстав називати Божим управлінням. Якби людина не знала Бога, не відала Божої волі й сліпо виконувала свою практику невизначеним і абстрактним чином, вона ніколи не стала б у повній мірі кваліфікованим творінням. Отже, обидві ці речі є обов’язковими. Якби існувала тільки робота Бога, тобто, якби були тільки видіння і якби не було жодної співпраці або практики з боку людини, тоді такі речі не можна було б назвати управлінням Бога. Якби існувала тільки практика та входження людини, то незалежно від того, наскільки високий шлях, на який ступила людина, це теж було б неприйнятно. Входження людини повинно поступово змінюватися відповідно до роботи й видінь; воно не може змінитися за примхою. Принципи людської практики не є вільними й необмеженими, але встановлені в певних рамках. Такі принципи змінюються відповідно до видінь роботи. Отже, Боже управління в кінцевому підсумку зводиться до Божої роботи й практики людини.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота й людська практика»