Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо

Луки 24:30–32: «І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий… І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?».

Учні пригощають Ісуса печеною рибою

Луки 24:36–43: «І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: Мир вам! А вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа. Він же промовив до них: Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю. І, промовивши це, показав Він їм руки та ноги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: Чи не маєте тут чогось їсти? Вони ж подали Йому кусника риби печеної та стільника медового. І, взявши, Він їв перед ними».

Далі ми розглянемо наведені вище уривки зі Святого Письма. Перший уривок – розповідь про те, як Господь Ісус після Свого воскресіння їв хліб і пояснював Святе Письмо, а другий уривок – розповідь про те, як Господь Ісус їв печену рибу. Як ці два уривки допомагають пізнати Божий характер? Чи можете ви уявити картину, що постає перед очима від описів того, як Господь Ісус їв хліб, а потім печену рибу? Чи можете ви уявити, як би ви почувалися, коли б Господь Ісус стояв перед вами та їв хліб? Або коли б Він сидів за одним столом із вами та разом із людьми їв рибу й хліб, як би ти тоді почувався? Якби ти почувався дуже близьким до Господа та відчував, що в Нього з тобою вельми глибокий зв'язок, то це правильне почуття. Саме такого результату й хотів досягти Господь Ісус, коли після Свого воскресіння їв хліб і рибу перед зібранням людей. Якби після Свого воскресіння Господь Ісус тільки говорив із людьми, якби вони не могли відчути Його плоті й кісток, а натомість відчували б, що Він недосяжний Дух, як би вони почувалися? Хіба вони не були б розчаровані? А після цього розчарування хіба людям не здалося б, що вони покинуті? Хіба вони не відчували б відстані між собою та Господом Ісусом Христом? Який негативний вплив ця відстань справила б на стосунки людей із Богом? Людям точно стало б страшно, і вони не насмілилися б до Нього наблизитися, і тому в них сформувалося б таке ставлення, що вони трималися б від Нього на шанобливій відстані. Відтоді вони б розірвали свої близькі стосунки з Господом Ісусом Христом і повернулися б до стосунків між людством і Богом Небесним, як це було до періоду Благодаті. Духовне тіло, якого люди не могли б ні торкнутися, ні відчути, призвело б до знищення їхнього глибокого зв'язку з Богом, а також до того, що перестали б існувати ті близькі стосунки, які встановилися за часів перебування Господа Ісуса Христа в плоті, коли між Ним і людьми не було відстані. Єдине, що духовне тіло збуджувало в людях, – це почуття страху, уникнення та безмовний погляд. Люди не наважилися б наблизитися до Нього чи вступити з Ним у діалог, не кажучи вже про те, щоб слідувати за Ним, довіряти Йому та рівнятися на Нього. Бог не бажав бачити в людях такі почуття до Нього. Він не хотів бачити, як люди уникають Його чи віддаляються від Нього; Він лише хотів, щоб люди розуміли Його, наближалися до Нього й були Його сім'єю. Якби твоя власна сім'я, твої діти бачили тебе, але не впізнавали, не наважувалися наблизитися до тебе, а постійно обходили стороною, якби ти не міг домогтися, щоб вони зрозуміли все, що ти для них зробив, як би ти почувався? Хіба б це не було боляче? Хіба це не розбило б тобі серце? Саме так почувається Бог, коли люди Його уникають. Тож після Свого воскресіння Господь Ісус усе одно явився людям у Своєму образі з плоті та крові, усе одно їв і пив із ними. Бог бачить у людях Свою сім'ю, і Бог також хоче, щоб людство бачило в Ньому Того, хто для них найдорожчий; тільки так Бог може по-справжньому здобути людей, і тільки так люди можуть по-справжньому любити й шанувати Бога. Тепер ви розумієте, з яким наміром Я взяв ці два уривки зі Святого Письма – той, де Господь Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо, і той, де учні пригощають Його печеною рибою?

Можна сказати, що за низкою речей, які говорив і робив Господь Ісус після Свого воскресіння, стояв кропіткий намір. Ці речі були сповнені глибокої прихильності, які Бог відчував до людства, а також плекання й ретельного піклування, з якими Він ставився до близьких стосунків із людством, установлених під час Його перебування в плоті. Ба більше, вони були сповнені ностальгії та туги, які Він відчував за життям, коли Він їв і жив разом зі Своїми послідовниками під час Свого перебування в плоті. Тож Бог не хотів ні того, щоб люди відчували відстань між ними та Богом, ні того, щоб людство віддалилося від Бога. Ба більше, Він не хотів, щоб людству здалося, ніби Господь Ісус після Свого воскресіння вже не є тим Господом, який був таким близьким до людей, і що Він уже не разом із людством, бо Він повернувся в духовний світ, до Отця, якого люди ніколи не змогли б ні побачити, ні досягти. Він не хотів, щоб людям здавалося, ніби між Ним і людством виникла якась різниця в статусі. Коли Бог бачить людей, які хочуть слідувати за Ним, але тримаються від Нього на шанобливій відстані, Його серце болить, бо це означає, що їхні серця дуже далекі від Нього та що Йому буде дуже важко здобути їхні серця. Тож якби Він явився людям у духовному тілі, якого вони не змогли б ні побачити, ні торкнутися, це знову віддалило б людину від Бога та призвело б до того, що людство помилково подумало б, ніби Христос після Свого воскресіння став піднесеним, не таким, як люди, і вже не міг ділити з людиною стіл і їсти з нею, бо людина грішна, нечиста й ніколи не зможе наблизитися до Бога. Щоб розвіяти ці хибні уявлення людства, Господь Ісус зробив ряд речей, які колись робив у плоті, про що в Біблії сказано так: «[Він] взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав». Він також пояснював учням Святе Письмо, як робив раніше. Усе це, зроблене Господом Ісусом, показувало кожній людині, яка Його бачила, що Господь не змінився, що Він і досі той самий Господь Ісус. Навіть хоча Він був прибитий до хреста й пережив смерть, Він воскрес і не залишив людство. Він повернувся, щоб бути серед людей, і ніщо в Ньому не змінилося. Син Людський, що стояв перед людьми, і досі був тим самим Господом Ісусом. Його поведінка та манера спілкування з людьми здавалися такими знайомими. Він і досі був настільки сповнений люблячої доброти, благодаті й терпимості – це й досі був той самий Господь Ісус, Який любив інших, як Самого Себе, і міг прощати людству сімдесят разів по сім. Як і завжди раніше, Він їв із людьми, обговорював із ними Святе Письмо, а що ще важливіше – Він, як і раніше, був із плоті та крові, і Його можна було торкнутись і побачити. Син Людський, яким Він був, дозволив людям відчути близькість, спокій і радість віднайдення втраченого. Вони з великою легкістю, сміливо й упевнено почали покладатися на цього Сина Людського, який міг простити людству його гріхи, і сподіватися на Нього. Вони також почали без вагань молитися в ім'я Господа Ісуса, щоб отримати Його благодать і Його благословення, отримати від Нього мир і радість, опіку й захист, і вони почали зцілювати немічних і виганяти бісів в ім'я Господа Ісуса.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»